Політичні причини голодомору в Україні (1932–1933 pp.)
Gespeichert in:
| Veröffentlicht in: | Український історичний журнал |
|---|---|
| Datum: | 1995 |
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainisch |
| Veröffentlicht: |
Інститут історії України НАН України
1995
|
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/214523 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Політичні причини голодомору в Україні (1932–1933 pp.) / Джеймс Мейс // Український історичний журнал. — 1995. — № 1. — С. 34–48. — Бібліогр.: 72 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860300525049741312 |
|---|---|
| author | Мейс, Джеймс |
| author_facet | Мейс, Джеймс |
| citation_txt | Політичні причини голодомору в Україні (1932–1933 pp.) / Джеймс Мейс // Український історичний журнал. — 1995. — № 1. — С. 34–48. — Бібліогр.: 72 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Український історичний журнал |
| first_indexed | 2026-03-21T19:20:31Z |
| format | Article |
| fulltext |
ПОВІДОМЛЕННЯ
Джеймс Мейс (США, Вашингтон)
Політичні причини голодомору
в Україні (1932— 1933 рр.)
Якщо мова йде про будь-яке історичне явище, історики звикли дума
ти про його причинність чи навіть багатопричинність. Справді було б
недостатньо констатувати якусь одну причину чи тільки один тип при
чин (економічних чи політичних) американської громадянської війни
або російської революції. Коли йдеться про голод 1932—1933 рр. в Ук
раїні, то він справді був би незбагненний без економічного контексту,
проаналізованого покійним В. Голубничим, С. Кульчицьким та інши
ми *. Але, на нашу думку, це лише один аспект дуже складного і ба
гатогранного явища, тому що сталінська перебудова (чи підрив) сус
пільства у першій половині 30-х років значною мірою була політичним
феноменом, коли політична влада знищила і узурпувала громадянське
суспільство. Як написав польський еміграційний історик у США Мой-
сей Левін: «Ця (перша п’ятирічка — Дж. М.) була унікальним про
цесом соціального перетворення, проведеного державою в тому, що
держава зробила набагато більше, ніж «проведення»: вона замінила
собою суспільство, стаючи єдиним ініціатором діяльності і контроле
ром всіх важливих сфер життя. В цьому сенсі цей процес був пере
творений на процес державного будівництва, де повна суспільна струк
тура була, так би мовити, засмоктана в державний механізм, ніби бу
ла асимільована ним повністю»2. Іншими словами, Сталін здійснював
на практиці гегелівську теорію заснування державного суспільства шля
хом створення (висловлюючись термінологією того часу, яку Джордж
Оруел називав «качиною») державної надбудови, яка виробила сама
для себе свій соціальний базис. Створення командної економіки та
включення сільського господарства до її складу шляхом примусової
суцільної колективізації селянства відводить для економічного фак
тора другу, цілком залежну від політики роль.
Перші згадки про голод в Україні з’явилися у західній пресі прак
тично одночасно з першими людськими жертвами3. Відтоді наукова
дискусія про голодомор рухалася від питання про його історичну до
стовірність до питання про його інтерпретацію, тобто був голод просто
економічним чи також політичним феноменом? Ця дискусія особливо
загострилася після опублікування результатів роботи державної ко
місії США та після обнародування висновків Міжнародної комісії по
дослідженню голоду в Україні 1932—1933 рр. Найбільший опір серед
деяких опонентів викликало твердження, що голод в Україні був штуч
ним, створеним державою4. Я запідозрюю в інтелектуальних лінощах
більшість моїх західних критиків, бо набагато легше витворити свої
суб’єктивні інтерпретації найважливіших подій радянської історії на
догоду сьогочасній політичній кон’юнктурі, аніж проаналізувати кон
кретні обставини у різних республіках колишнього Радянського Союзу
і тоді вже робити певні висновки. На мою думку, глибоко помиляють
ся ті традиційні та еміграційні історики України, які дивляться на
українську специфічність без врахування загального контексту істо
ричних подій в імперії та Союзі, не мають також рації і ті радяноло-
ги, які виводять будь-яку дію в колоніально-підлеглій країні тільки
від стану імперської метрополії.
’ОЗМ 0130—5247. Уко. іст. журн., 1995, № V34
Політичні причини голодомору в Україні (1932—1933 рр.)
В Радянській Україні і загалом в радянській науці питання голо
ду знаходилося під офіційною і дуже суворою забороною. Розгорнемо
будь-який підручник з радянської історії. Невиразні роздуми про про
довольчі труднощі, дуже тимчасове і незначне підвищення смертності
через неврожай, куркульський саботаж чи навіть про недоліки і по
милки, допущені під час хлібозаготівельної кампанії. Тих західних іс
ториків, які називали голод голодом, автоматично відносили до стану
«буржуазних фальсифікаторів». У пресі, якщо їхні імена і згадували
ся, то лише з «епітетами» як «наклепники», «вороги радянського ладу»
і т. д. Але в конкретну дискусію з ними ніхто не вступав. Промовистим
у цьому плані е секретний циркуляр за підписом А. Капта та С. Мухи
і завізований В. Щербицьким 11 лютого 1983 р. «О пропагандистских
и контрпропагандистских мероприятиях по противодействию развя-
занной реакционньїми центрами украинской змиграции антисоветской
кампании в связи с имевшими место в начале 30-х годов продовольст-
венннми трудностями в Украине», де сказано: «Следует отметить, что
в нашей исторической литературе упоминается о существовании про-
довольственннх трудностей в Украине в начале 30-х годов, признает-
ся, что особенно осложнилась хозяйственная обстановка осенью 1932
года в связи с необоснованннм завншением сельскохозяйственньїх пла-
нов»6. І далі: «Ввиду того, что нам невнгодно по данному вопросу
вступать в открьітую полемику с националистическими писаками, в на-
стоящее время усилия сосредоточенн на пропаганде в республике и
на зарубежньїе странн достижений сельского хозяйства Советской Ук-
раинн, преобразований в деревне, ставших возможньїми благодаря по-
беде колхозного строя...» 6, тощо.
Отже, «невьігодно»...
С. В. Кульчицький через десять років напише: «З власного досві
ду можу сказати, що знання пов’язаних з голодомором подій не мо
же не привести до переосмислення всієї історії XX століття. Хоч який
він болісний цей процес переосмислення, але він позбавляє людину
від засвоєних з дитинства фальшивих догм, допомагає їй адекватно
реагувати на швидкоплинні події сьогодення, зберігати душевний
спокій» 7.
Висновок українського історика стосується як вітчизняних істори
ків, так і західних. Питання голодомору є центральним питанням не
лише історії України, воно має універсальне значення для всіх істо
риків світу, які вважають, що людство — це велика родина націй, на
родностей, етносів, що знищення, або ослаблення будь-якого народу
веде до кризових явищ в духовному, економічному, культурному житті
всієї світової цивілізації. Тому питання штучного голоду в Україні на
початку 30-х років невід’ємне від питання порушення прав людини,
народу, воно підпадає під категорію злочинів проти людяності і
людства.
Поки що, на жаль, вивчення голодомору не займає належного міс
ця у контексті європейської і світової науки про геноцид, незважаючи
на значні зусилля еміграційних та вітчизняних істориків. Це зумовле
но багатьма причинами, не остання з яких — закритість українського
світу від світового процесу розвитку гуманітарних наук. Закритість,
яку доведеться довго і важко переборювати. Ще одна трудність — орі
єнтація західних істориків на «російську схему» як домінантну в іс
торії всіх так званих «окраїн», тобто неросійських національних рес
публік. На мій погляд, це несвідоме сприйняття думки XIX століття,
що в Європі існують народи «історичні» та, за визначенням Ф. Енгель
са, «руїни народів», неісторичні народи, доля яких визначається силь
нішими сусідами і які приречені на асиміляцію8. Сьогодні ніхто так
не напише про неєвропейські, колишні колоніальні народи Азії та Аф
рики, щоб не накликати на себе звинувачення в расизмі та європо
центризмі. Але (і мені це завжди здавалося надзвичайно дивним фе
/55ЛГ 0130-5247. Укр. іст. жури., 1995, № 1 3 * 35
Джеймс Мейс (США, Вашингтон).
номеном) схема мислення, абсолютно неприпустима щодо інших на-
ріодів, була прийнята за догму, коли мова заходила про народи колиш
нього Союзу РСР, в тому числі й України. Насамперед України. В не
далекому минулому такий погляд був викликаний політичною кон’юнк
турою. Сьогодні — інтелектуальною провінційністю, яка найбільш ви
разно проступає в анонсі майбутнього дослідження професора Мічіган-
ського університету Рональда Суні. Цей відомий «спеціаліст з націо
нального питання» заповзявся переписати монографію Рональда
Пай пса про створення Радянського Союзу, щоб довести, що в історії
всіх «окраїн» класова боротьба була набагато важливішою і визна-
чальнішою, ніж боротьба за національне визволення. Доречно тут за
питати Рональда Суні: навіщо була потрібна така широкомасштабна
інтервенція Червоної Армії з Росії, якщо всі трудящі— українці, вір
мени, кавказькі народи, мусульмани тощо тільки й прагнули, що до
«возз’єднання» з старшим братом — великоросійським пролетаріатом?
Іншими словами — це повторення найгірших великодержавниць
ких стереотипів старорежимної історіографії, на яке сьогодні можна
було б особливо не зважати, коли б такий погляд не впливав значною
мірою на визначення політики західних держав щодо незалежної Ук
раїни. Не можна забувати, що розвиток історичної науки в тому чи
іншому напрямі адекватний розвиткові політичного мислення. Саме то
му вивчення політичних причин голодомору може і повинно відіграти
важливу роль в усвідомленні істориками, політиками, державними ді
ячами Заходу не лише минулого України, а й того, що відбувається
тут сьогодні, і що може трапитися завтра. Серйозні науковці, які зай
маються цією проблемою, одностайні в своїх висновках, що на від
міну від голоду, який пережили народи світу, для голодомору 1932—
1933 рр. характерною є викачка хліба та інших сільськогосподарських
продуктів від аграрного населення. Я згідний із твердженнями С. Куль-
чицького, що суть колективізації сільського господарства — це повер
нення до політики воєнного комунізму, тобто продрозверстки і що го
лод — продукт продрозверстки 9. І все-таки, чому Сталін зробив це у
даному періоді? Якими політичними причинами було викликано повер
нення до політики воєнного комунізму, яка себе дискредитувала? До
стеменно відомо, що економіка в руках сталінського режиму була ли
ше елементом політики, її найважливішим інструментом. Тому поста
вимо питання навпаки: чи голод був неминучим наслідком кризи ко
лективізації або поганого врожаю?
Стівен Уїнкрофт у 1985 р. у доповіді на щорічній конференції ве
ликобританської асоціації радянознавства та дослідження східної Єв
ропи зазначає: «Не припиняючи обговорення про значення селянської
сваволі та відсутності матеріальних стимулів, чи впливу погодних умов
у виникненні голоду, я приходжу до висновку, що найважливішою при
чиною голоду 1932 р. була критична нестача робочої сили в хлібороб
ському районі (Північному Кавказі та Поволжі). Це затримало вико
нання найважливіших урожайних, зимово-урожайних та зимово-насін
нєвих кампаній, від яких повністю залежала доля сільськогосподар
ської продуктивності» 10.
У 1991 р. молодий американський радянолог Марк Таугер поста
вив питання набагато радикальніше. Він стверджував, що голод був
продуктом недостатнього врожаю, а не державної політики хлібозаго
тівель. Таугер оцінює український зерновий урожай у межах 6,6 млн
т.— 8,5 млн т. Населення УРСР напередодні голодомору не могло пе
ревищувати 31,9 млн чоловік. Це означає, що на кожного мешканця
тодішньої УРСР припадало від 590 до 700 грамів хліба на день. Не
зважаючи на такий досить примітивний, але надзвичайно промовистий
підрахунок, М. Е. Таугер робить висновок: «Жорсткі хлібозаготівлі
1932—1933 рр. тільки переміщали голод від міських районів, в яких
без хліба від хлібозаготівель був би подібний розмір смертності, хоч,
36 І58М 0130—5247. Укр. Іст. журн., 1995, М 1
Політичні причини голодомору в Україні (1932—1933 рр.)
як сказано, міська смертність також підвищилася у 1933 році. Суво
рість та географічний протяг голоду, гостре падіння експорту у 1932—
1933 рр., потреби у насінні, хаос у Радянському Союзі тих років при
водять до висновку, що навіть повного припинення експорту було б
недостатньо, щоб відвернути голод. Ця обставина робить тяжким прий
мання інтерпретації голоду як результату хлібозаготівель 1932 р. та
як свідомого акту геноциду. Врожай 1932 р. по суті зробив голод не
минучим» и.
Таугер вважає, що Сталін змушений був приймати тяжке рішен
ня рятувати міський пролетаріат коштом сільської смертності, хоч важ
ко зрозуміти, як можна голодувати з щоденним пайком у 590 грамів
хліба. Більше того, існують тисячі свідчень очевидців голоду, опублі
кованих як на Заході, так і в Україні, і майже ніхто з них не пригадує
поганого урожаю у 1932 році. І вже зовсім ніхто з них не говорить про
поганий урожай, як причину голоду і сільської смертності12.
Теодора Трипняк (дівоче прізвище Сорока) з хутора Лозуватіи
Царицинського району на Дніпропетровщині у своїх свідченнях, які
вона дала американській Державній комісії дослідження голоду в Ук
раїні, виконавчим директором якої я працював з 1986 по 1990 р., зга
дує: «Колективізація вже почалася у 1931 році. Найперше вони взяли
ся за великі хутори, там, де найбільші багачі жили. То вони найперше
за куркулів взялися... То у 1932 р. то почалося, вже по збиранні хліба
почалося. У 1933 р. був дуже великий урожай. Я пам’ятаю, що все
казали, що жито було таке високе, що як людина зайшла, то не вид
но було голови. А колоски були такі повні, що ламалися, просто від
ламувалися. А урожай був такий просто непередбачений у 1932 році.
Як совєти твердять, що то неурожай був, то неправда. Урожай був на
все — як на збіжжя, так і на овочі, так і на городину. На все був ве
ликий урожай. І люди позбирали дуже гарний урожай. Але коли по
чалася колективізація, вони організували, так звану «червону мітлу».
Вони приїжджали і викачували хліб у людей» 13.
Анонімний свідок, який під час голоду працював колгоспним бух
галтером у селі Жміївка на Київщині, також стверджує, що з посіву
1932 р. у 1933 р. був добрий урожай, але голод 1932—1933 рр. підго
товлявся заздалегідь: «Вони підготовляли. Вони підготовляли, тому
що поступово забирали все від селянина, все, що він мав у 1931 і в
1932 р., вже навіть кусок хліба від селянина забирали. І то було вид
но, що то є, влаштовують голод не тому що нема що їсти, бо ж, як
відомо, за кордоном вони оголошували, що в них найліпше життя і
продавали хліб за кордоном і, так би мовити, там переповнювали хлі
бом своїм, і тому ринок обезцінювався там, бо вони давали за без-
цінок, це значить, той хліб, який забрали від колгоспника, від селяни
на й продавали там за кордоном. А, мало того, навіть зерно, я сам
очевидець, на станції Малин зсипали зерно коло зерносховищ, бо бу
ли заповнені, й надворі, і те зерно росло. Але борони Боже, щоб туди
когось пустити, щоб хтось узяв мішок того зерна, чи хоч жменю. За
те стріляли. Так що без сумніву, той голод був організований спеці
ально партією і урядом комуністичним» 14.
Можна по-різному ставитися до таких спогадів: довіряти їм чи
голослівно заперечувати, сприймати їх як історичний документ чи як
породження хворої уяви. Але як пояснити той факт, що їх так часто
повторюють різні люди, незнайомі між собою, розділені кордонами і
навіть політичною орієнтацією? Вони надто характерні, надто типові,
щоб їх не брати до уваги, як це робить Таугер. Та навіть, якщо прий
няти його твердження про неврожай, здійснення примусових розверсток
у пунктах, де після того була масова смертність, та це все одно оз
начає, що між викачкою хліба і смертністю існує певний зв’язок. Вва
жав і вважаю, що найпростіше було б просто припинити насильницьку
викачку хліба та інших сільськогосподарських продуктів з районів,
/5 ЗМ 0130—5247. Укр. іст. журн.. 1995. № 1 37
Джеймс Мейс (США, Вашингтон).
охоплених голодом. Тільки таким шляхом можна було б врятувати
мільйони селян. Але цього не допустили.
Тому аналіз науковців Уїткрофта і Таугера, навіть якщо сприйня
ти на віру усі їхні твердження, залишається необгрунтованим. Голод —
наслідок не об’єктивних причин, а державної політики. І якщо зважи
ти на подальші процеси, які відбувалися в колишньому Радянському
Союзі, він був неминучий у цьому пункті історії України через полі
тичні обставини. Йдеться зовсім не про детермінізм історичного роз
витку, а про детермінізм розвитку саме тоталітарного режиму, тоталі
тарного суспільства, які активно пожирають будь-які анклави авто
номії на своєму шляху. Тоталітаризм не зміг би так глибоко вкоре
нитись на території СРСР, якби б існував у його складі такий „знач
ний державний організм, хоч і обмежений поліцейською системою
примусу, як Україна на початку 30-х років. Було б занадто просто всю
вину за репресії, організацію голодомору в Україні, потоплення її ду
ховної і культурної Атлантиди приписати єдиному Сталіну. Як спра
ведливо відзначають угорські дослідники Ласло Беладі і Томас Крауз
у книжці «Сталін»: «Система примусу була вмонтована в господар
ську «війну». Основною функцією бюрократичного централістського уп
равління колгоспами було незабезпечення нееквівалентного, нерівного
обміну між промисловістю і сільським господарством. Головна проб
лема була не лише в тому, що сталінське мислення щодо колгоспів
виключало економічну зацікавленість. Справа була і в іншому — до
колгоспів підходили, як до політичних організацій» І5.
Це чітко визначив і сам Сталін у статті «Питання ленінізму»:
«З точки зору ленінізму колгоспи, як і Ради, взяті як форма органі
зації, є зброя, і тільки зброя. Цю зброю можна за певних умов скеру
вати проти революції. її можна спрямувати проти контрреволюції» 1В.
Проведення колективізації в такому аграрному регіоні, як Україна,
здійснювалося за принципом воєнної акції. Сталін сам порівнював її
з війною, як це видно з його висловлювань у різноманітних статтях та
виступах, в тому числі і з особистої розмови з У. Черчилем, коли він
визнав, що напруження цієї «війни» було несумірне навіть з напру
женням другої світової війни І7.
Так чи інакше, але очевидно одне: на виголодження українського
села, на знищення великої кількості селян Сталін пішов цілком сві
домо і вважав ці жертви у цій війні абсолютно виправданими.
Питання хлібозаготівель справді тісно пов’язане з проблемою по
вернення до політики воєнного комунізму. Сталінська трансформація
суспільства справді пов’язана з переднепівською політичною моделлю.
Але треба зважати, що воєнний комунізм — це не лише продрозверст-
ка, а повний комплект напрямів, чимало з яких не мали ніякого від
ношення до економіки.
Один з найменш досліджених аспектів періоду воєнного комуніз
му— національна політика та територіальна структура радянської
влади. Ранні більшовики, в тому числі і Сталін, думали про національ
не питання в контексті аграрного питання. Не випадково на VIII з’їзді
РКП(б) 1918 р. перша післяреволюційна дискусія в більшовицькій пар
тії стосувалася саме національного питання і розглядала його тільки
як аспект селянського питання 18. Оскільки в Російській імперії місто
було російським і тільки село в так званих національних окраїнах
було неросійським, то само собою зрозуміло, що національне питан
ня змикалося з селянським. Сталін, який мав великий талант для пе
реробки очевидних азбучних істин та видавання їх за своє велике від
криття, зробив саме це, коли у 1925 р. написав: «Вопрос националь-
ннй єсть по сути дела вопрос крестьянский» 19.
Загострювало цю проблему, висувало її на порядок денний те, що
селянство становило переважну кількість населення. В цьому контексті
можна зрозуміти рішення XII з’їзду РКП(б) у 1923 р. щодо прийнят
38 158Д 0130—5247. Укр. іст. журн., 1995. № 1
Політичні причини голодомору в Україні (1932—Я933 рр.)
тя політики коренізації. По суті це був єдиний спосіб утвердження
радвлади в національних республіках, яка утримувалась лише на баг
нетах Червоної Армії із Росії і користувалась мінімальною підтрим
кою місцевого населення. Це видно навіть із результатів виборів до
Всеросійських установчих зборів: українські соціалісти (УПСР,
УСДРП, УПСФ) здобули 53 відсотки всіх голосів у 8 українських гу
берніях та додаткові 15 відсотків по спільних списках українських і
російських соціалістів-революціонерів. Більшовики отримали 11220.
Навіть у листопаді 1919 р., коли Комінтерн примусив сісти за стіл
переговорів КП(б)У та боротьбистів (колишні ліві українські соціа-
лісти-революціонери, які приймали радянську платформу та активно
підтримали радянський режим), боротьбисти надіслали Леніну лист,
в якому звинувачували більшовиків за «червоний імперіалізм», який
призвів до падіння другого більшовицького уряду в Україні влітку
цього року21. У 1920 р. відомий український більшовик Микола Скрип
ник сповідував боротьбистський погляд про те, що причиною неста
більності радвлади в Україні була підтримка більшовиками антиук
раїнських поглядів російськомовного пролетаріату. Він підтримував
боротьбистський припис, що радвладі потрібно прийняти українську
культуру та активно сприяти розвиткові української культури22.
Микола Попов та інші офіційні промовці агітували проти незадо-
волених російськомовних комуністів України за активну українізацію,
без якої радвлада в Україні не може бути стабільною. Потрібно було
умилостивити українське селянство23.
Отже, українізація (та коренізація взагалі) була кінцевим кроком
внутрішньої Брест-Литовської угоди, яка починалась прийняттям
НЕПу у 1921 році. В цьому сенсі національна політика була реакцією
на селянську проблему.
Але політика українізації мала два зовсім непередбачені наслід
ки. Вона прийшла до пункту, коли національне питання почало швидко
переростати в селянське питання І в кінцевому своєму підсумку призво
дило до політичної самодіяльності України як держави. По-перше,
сприяння українській мові і культурі в місті та в партійно-державно
му апараті створило неселянські центри підтримки українських націо
нальних побажань. З 1926 по 1932 р. пропорція українців у індустрі
альному пролетаріаті збільшилася з 41 до 53 відсотків. На початку
1933 р., тобто напередодні кінця українізації, 88 відсотків всіх завод
ських багатотиражок в Україні друкувалися лише українською мо
вою 24. Це означало, що національне питання в Україні переростає ста
рі межі селянського питання та стає питанням розвитку продуктивних
сил національних республік та їхньої індустріалізації. Це, зокрема,
відзначав і галицький прихильник Олександра Шумського Роман Ту
ринський у травні 1928 року25. У 1927 р. українці мали абсолютну
більшість членів КП(б)У.
По-друге, українізація дала легітимність національній самодіяль
ності українських комуністів. Так званий національний комунізм Олек
сандра Шумського, Миколи Хвильового, Миколи Волобуєва у 20-х ро
ках становив лише частину цієї самодіяльності26. Напередодні п’яти
річки у 1927 р. нйвіть такий ортодоксальний лідер КП(б)У, як Воло
димир Затонський, міг стверджувати, що найперша мета україніза
ц ії— зміцнення Української РСР як державного організму в рамках
Союзу РСР 27'.
Такий розвиток подій абсолютно не влаштовував Сталіна і його
прибічників. Якби б процеси в Україні пішли у такому напрямі, це
значною мірою вплинуло б на всі економічні, політичні, культурні
аспекти життя всього СРСР, оскільки в той час Україна була єдиною
національною і державною одиницею, яка могла протистояти волюн
таристському натиску центру. Знищивши опозицію, зміцнивши режим
особистої диктатури, Сталін Пішов на пряму війну з українським се
І55ІУ 0130—5247. Укр. іст. журн., 1995, № 1 39
Джеймс Мейс (США, Вашингтон).
лом, а по суті справи з Україною як цільним державним організмом.
Його стратегічною метою було перетворення всіх жителів СРСР в од
норідну масу, яку згодом назвали «новою історичною спільністю — ра
дянським народом». Цю війну людство згодом назвало страшним, але
точним словом — голодомор 28.
Голод у різних областях і республіках колишнього Радянського
Союзу був майже від початку примусової колективізації сільського
господарства: у Казахстані з 1930 р., у Поволжі та окремих районах
України з 1931 року. Але коли хлібозаготівельний план 1931 р. не був
виконаний, режим дотримувався одного варіанта поведінки, а через
рік його позиція зазнала кардинальних змін. У першій половині
1932 р. проводилася політика зменшення тиску над селянством. У лю
тому В. Молотов оголосив в «Правде», що оскільки був неврожай у
Поволжі та заволзьких районах, необхідно послати туди продовольчу
допомогу29. Ще через деякий час були обнародувані так звані трав
неві реформи 1932 року. Це було зниження хлібозаготівель 1932 р. до
більш-менш фактичної кількості хліба з 1931 р., запланована обмеже
на продовольча допомога в голодні райони, в тому числі і в Україну,
оголошена кампанія проти так званих «лівацьких перекручень» пар
тійної лінії, які полягали в тому, що різні відповідальні працівники
доклали «забагато» зусиль при проведенні хлібозаготівель і, таким чи
ном, порушили так звані «ленінські норми»30. Наприклад, в Україні
в червні відбувся процес по сумнозвісній Драбівській справі (за пере
кручення партійних директив під час хлібозаготівельної кампанії), ко
ли керівники Драбівського райкому отримали від 18 до 36 місяців
концтаборів31.
Та навіть уже перед Драбівською справою офіційна політика що
до українського селянства різко змінилася. Минуло лише п’ять тиж
нів після дозволу Сталіна послати обмежену продовольчу допомогу
в Україну, а Політбюро уже приймає Постанову: «Ограничиться уже
принятнми решениями ЦК и дополнительного завоза хлеба в Украйну
не производить» 32.
Цією короткою постановою фактично починався наступ на укра
їнське село. Сталін прекрасно усвідомлював, що продуктів на селі уже
не було, але він починав створювати міф, що всі проблеми від під
ступності класових ворогів, які поховали хліб. Отже, винні комуністи,
які не могли розкрити куркульські «ями». Не могли або не хотіли, то
му що також були агентами класового ворога. Через півроку ця теза
стане страшною зброєю в руках тих, хто розпочне чистку рядів КП(б)У,
її ідеологічним виправданням.
У липні 1932 р. відбулася III Всеукраїнська партконференція. На
віть тоді ЦК КП(б)У мав інформацію про продовження голоду попе
реднього року33. Щоб зрозуміти, що сталося, треба оволодіти більшо
вицькою мовою того часу. Оскільки Каганович і Молотов приїхали від
Сталіна у відрядження, щоб забезпечити прийняття українською кон
ференцією хлібозаготівельного плану 356 тис пудів (5,8 млн т), кожен
промовець підтримав спущену з Москви цифру. А одночасно майже
кожен відповідальний працівник КП(б)У езопівською мовою оголосив
свій погляд на справжню ситуацію. Так, наприклад, Микола Скрипник
сказав про голод у Молдавії, куди раніше мав відрядження 34
Хлібозаготівельне завдання Україні було просто нереальним, та
ідеологічна кампанія набирала обертів. У телеграмі Молотова і Кага-
новича Центральному Комітетові КП(б)У від кінця липня зазнача
лося: «Хлебозаготовки Украиньї развиваются с недопустимой медли-
тельностью» 85. Тим часом ЦК КП(б)У почало отримувати інформацію
про випадки людоїдства (перше датоване 25 липня 1932 р.) 36. Оче
видно, саме тоді голова ВУЦВК Г. Петровський надіслав першому
секретарю С. Косіору та Політбюро ЦК КП(б)У листа, в якому ін
формував про тяжке становище в районах, охоплених голодом, і про
40 /5 5 // 0130—5247. Укр. іст. журн., 1995, № /
Політичні причини голодомору в Україні (1932—ЮЗЗ рр.)
сив допомоги голодним дітям. Він вважав за необхідне просити від.
Москви «постановление о прекращении хлебозаготовок и об'ьявления
свободной торговли»37. У відповідь Сталін видав сумнозвісний закон
«про колоски» 7 серпня 1932 р .38. 9 серпня 1932 р. ЦК КП(б)У прий
має Постанову «Про заходи по боротьбі з спекуляцією хлібом»,
22 серпня Укрколгоспцентр спеціальною постановою забороняє вида
вати хліб у громадському харчуванні39. В той час, коли голод охоп
лював дедалі ширші території, повним ходом йшло відвантаження зер
на на експорт. Ось рядки з телеграми заступника голови Ради праці
і оборони В. В. Куйбишева в ЦК КП(б)У: «Предлагаю немедленж>
усилить первую очередь отправку портн, отгрузить до конца месяца
тонн пшеницьі ЗО тьіс., ячменя — 20 тис., ржи— 10 тне., не считая уже
отгруженного. Примите как боевое задание ежедневннх отгрузках» ^
На 12 жовтня Сталін «посилив» КП(б)У шляхом призначення
Менделя Хатаєвича — колишнього секретаря Середньоволзького обко
му — другим секретарем та Івана Акулова — колишнього першого за
ступника всесоюзного голови ОДПУ — першим секретарем Донецько
го обкому КП (б) У 4І. Хатаєвич з блискавичною швидкістю продукував
різні накази з метою пришвидшити хлібозаготівлі42. Але Сталіну цього
було недостатньо, тому 22 жовтня він послав голову РНК СРСР В. Мо
лотова в Україну та Наркомземсправ Л. Кагановича на Північний
Кавказ (переважно Кубань) на 20 днів у відрядження з наказом здійс
нити викачку хліба будь-якою ціною43.
Трохи пізніше уже Постишев відбув у подібне відрядження на По
волжя, але технологія хлібозаготівель там була абсолютно іншою. То
му, хоч голод на Поволжі був, була і значна кількість смертельних
випадків, все ж комісія Постишева була значно поблажливішою і го
лод на Поволжі голодним мором ми назвати не можемо44.
ЗО жовтня Молотов головує на засіданні Політбюро ЦК КП(б)У,
яке приймає постанову, де мовою фронтових наказів формулювалося:
«Главной причиной зтого ерива хлебозаготовок являетея почти пол-
ное прекращение борьбьі за хлеб в подавляющем большинстве районов
Украиньї, господство демобилизационннх настроєний в отношении хле
бозаготовок в периоде посевной кампании у большинства парторгани-
заций и их руководящих партийньїх и советских кадров». Одночасно
постанова зменшила хлібозавдання Україні на 70 мільйонів пудів45.
Але це була лише спроба показати гарну міну при поганій грі. Замас
кувати справжні цілі кампанії викачки хліба. Така постанова була
розрахована не на те, щоб забрати у селянина 5 мішків зерна, якщо
в нього не було жодного, а щоб відібрати у нього останній колоерк,
останню зернину.
Цією постановою фактично було поставлено хрест на будь-якій
автономії КП(б)У у справі хлібозаготівель. У боротьбі з українським
селом, з Україною Молотов використав керівний склад комуністів рес
публіки як своїх покірних васалів. Перший секретар ЦК С. Косіор був
посланий у відрядження в Одесу, В. Чубар і М. Скрипник на Дніпро
петровщину, на місця з «бойовим завданням партії» послали багато
інших керівних працівників46.
Постанова. Політбюро ЦК КП(б)У «Про заходи по посиленню
хлібозаготівель» від 18 листопада 1932 р. та Постанова Раднаркому
УРСР «Про заходи до посилення хлібозаготівель» від 20 листопада
1932 р. поклали край будь-якій грі в дипломатію. За своїм цинізмом
і жорстокістю їм важко знайти аналоги у світовій практиці. Це справж
ні документи геноциду, які не мають нічого спільного з економічною
діяльністю. У них все поза економікою, всі заходи, спрямовані на ви
качку хліба з українського села, спираються на механізм терору, ре
пресій, страху. Постанова вводила в практику викачку від колгоспів,
які не виконали хлібозавдання, всіх натуравансів, виданих їм під
час обмолоту, всіх натуральних фондів, за винятком насіннєвого. Вво
І35М 0130—5247. Укр. іст. журн., 1995, № 1 41
Джеймс Мейс (США, Вашингтон).
дилась система натуральних штрафів — додаткові м’ясозаготівлі в роз
мірі 125 відсотків річного м’ясозавдання, при цьому накладення штра
фів не звільняло колгоспи від виконання хлібозавдання. Легалізува
лися також штрафи у вигляді картоплі, подвоєння штрафів. Фактич
но це був наказ викачати у селянина всі без винятку харчі 47.
Опублікована постанова фактично вводила жорстку цензуру на ін
формацію про реальний стан шляхом погрози «брехунам» притягнен
ня до суду за законом від 7 серпня 1932 р. (10 років ув’язнення, чи
розстріл): «Притягати до суду на підставі Постанови ЦВК та РНК
СРСР з 7 серпня 1932 р. «Про охорону майна державних підприємств,
колгоспів та кооперації та про зміцнення громадської (соціалістичної)
власності» як розкрадачів державного та громадського майна бухгал
терів, комірників, завгоспів, вагарів, що затаюють хліб від обліку,
складають брехливі облікові відомості, щоб полегшити розтринькуван
ня та крадіжки, щоб зірвати виконання плану хлібозаготівель, інші
державні зобов’язання». Постановою від 18 листопада було взято під
постійний контроль роботу 22 газет найважливіших хлібозаготівель
них районів48. Що це означає — неважко здогадатися. Помирати від
голоду українські селяни повинні були мовчки.
Постановою вводилась практика занесення колгоспів, які не ви
конали хлібозаготівельного плану на сумнозвісну «чорну дошку». Ту
ди негайно припинявся завіз товарів першої необхідності, забороня
лася кооперативна і державна торгівля, заборонялася колгоспна тор
гівля як для колгоспів, так і для одноосібників, припинялася будь-
якого роду кредитування та вимагалося обов’язкове повернення усіх
кредитів та інших заборгованостей49.
При цьому у даній постанові фіксувався новий розвиток міфу про
те, що хліб був і тільки слабкість та шкідництво комуністів перешко
джають виконанню їх «основной обязанности перед партией и рабо-
чим классом». У постанові від 18 листопада є такий символічний пункт:
«Ввиду того, что в ряде сельпарторганизаций, особенно в период хле-
бозаготовок, вскрьілось смикание цельїх групп коммунистов и отдель-
ннх руководителей партячеек с кулачеством, петлюровщиной и т. п.,
что на деле превращает такого рода коммунистов и парторганизации
в агентуру классового врага и является наглядним доказательством
полного отрьіва зтих ячеек и коммунистов от бедняцко-середняцких
колхозннх масс, ЦК и ЦКК КП(б)У постановляет немедленно произ-
вести чистку ряда сельских парторганизаций, явно саботирующих вн-
полнение плана хлебозаготовок и подрнвающих доверие партии в ря
дах трудящихся»50.
Отже, міф зазнав повної модифікації: недостатня класова пиль
ність комуністів дозволила проникнути в їхні ряди націоналістам.
25 листопада 1932 р. Наркомюст УРСР видав розпорядження про
курорам на місцях про репресивні заходи при проведенні хлібозаготі
вель, в яких органи юстиції і прокуратури «зобов’язуються за всяку
ціну: а) забезпечити найскоріше проходження цих справ (три дні);
б) забезпечити найефективнішу репресію в цих справах з тим, щоб
вона дійсно могла дати перелом і рішуче усунути всі елементи, що
зривають виконання плану хлібозаготівель» 81.
Репресивна машина набирає страхітливих обертів. На українське
село були кинуті уповноважені, робітничі загони, так звані «буксирні
бригади» і т. д.
14 грудня 1932 р. у гру вступає сам «головнокомандуючий» —
«натхненник і організатор всіх перемог» И. Сталін. Під його голову
ванням у Москві проходить оперативна нарада, на яку викликано чле
нів ЦК КП(б)У, крайкому Північного Кавказу та обкому Західної
(Смоленська) області. Західна область тут фігурує явно для маску
вання, щоб хоч таким чином прикрити протиукраїнську спрямованість
операції. У Постанові ЦК ВКП(б) та РНК СРСР про хлібозаготівлі
42 ІЗЗИ 0130—5247. Укр. іст. журн., 1995. № 1
Політичні причини голодомору в Україні (1932—ЮЗ3 рр.)
на Україні, Північному Кавказі та у Західній області участь Західної
області обмежена простою вказівкою закінчити план заготівлі зерно
вих до 1 січня 1933 р. і план заготівлі льону до 1 лютого 1933 р .52
Фактично ж вістря цієї постанови спрямоване навіть не на орга
нізацію хлібозаготівель, а на організацію, під прикриттям хлібозаго
тівель, знищення всіх форм економічного, політичного та культурного
відродження України, найяскравішим виявом якої була українізація.
У цій постанові під прикриттям партійно-схоластичної лексики дава
лась однозначна вказівка припинити українізацію: «ЦК и СНК отме-
чают, что вместо правильного большевистского проведення националь-
ной политикв в ряде районов Украйни украинизация проводилась ме-
ханистически, без учета конкретних особенностей каждого района, без
тщательного подбора большевистских украинских кадров, что облег-
чило буржуазно-националистическим злементам, петлюровцам и пр.
создание своих легальних прикритий, своих контрреволюционних яче-
ек и организаций»53.
Приблизно через шість тижнів після появи на Україні П. Постн-
шева — як другого секретаря ЦК КП(б)У і фактичного диктатора —
стало ясно, що «правильнеє большевистское проведение национальной
политики» означає фактичний кінець українізації, її заборону.
Другий аспект цієї постанови — прямий заклик до репресій проти
керівників низових ланок парторганізацій. Називалися прізвища ко
лишніх секретарів райкомів, головрайколгоспсоюзів, головвиконкомів,
і т. д. як організаторів саботажу хлібозаготівель, називалися навіть
строки їх ув’язнення в концентраційних таборах — від 5 до 10 років.
Постановою наказувалося: «Немедленно перевести на Северном
Кавказе делопроизводство советских и кооперативних органов «укра-
инизированних» районов, а также все издающиеся газети и журнали
є украинского язика на русский язьік, как более понятньїй для кубан-
цев, а также подготовить и к осени перевести преподавание в школах
на русский язик. ЦК и СНК обязьівают крайком и крайисполком про-
верить и улучшить состав работников школ в «украинизированних»
районах» 54.
Чому Північний Кавказ викликав таку пильну увагу Сталіна і його
поплічників?
Треба зважати, що Північно-Кавказький край був пронизаний ду
хом козацької вольниці. Українське населення там становило значну
частину, але Сталін виступив не лише проти традиційної українсько-
козацької Кубані, а й проти козаків взагалі. -Радвлада ніколи не ви
знавала козаків як окрему етнічну групу, 1919 рік приніс із собою по
літику «розкозачення», а у 1923 році вона виступила проти самої наз
ви «козак»55.
Північний Кавказ був плацдармом денікінщини. Згодом саме тут
відбулися найсильніші протиколективізаційні бунти56.
І ще один немаловажний аспект — культурно-освітня політика на
Північному Кавказі будувалася під прямим керівництвом Народного
Комісаріату освіти УРСР і фінансувалася з держбюджету УРСР57.
Припинення українізації на Північному Кавказі та- в інших регіонах
поза межами України було політичним ударом проти України, як дер
жави і проти М. Скрипника, як фактичного лідера національних ко
муністів. У постанові недвозначно вказувалося: «В особенности ЦК
и СНК указивают Северо-Кавказскому крайкому и крайисполкому, что
легкомисленная, не вьітекающая из культурних интересов населення,
не большевистская «украинизация» почти половини районов Северного
Кавказа при полном отсутствии контроля за украинизацией школи и
печати со сторони краевих органов, дала легальную форму врагам
советской власти для организации сопротивления мероприятиям и за-
даниям советской власти со сторони кулаков, офицерства, резмигран-
тов-казаков, участников Кубанской Ради и т. д .»Ь8.
158У 0130—5247. Укр. іст. журн., 1995, М 1 43
Джеймс Мейс (США, Вашингтон).
З цієї причини підлягала поголовному виселенню в північні об
ласті СРСР станиця Полтавська, яка на той час налічувала понад
10 тис. жителів. Практику таких масштабних «переселень» сталінський
режим згодом повною мірою використає при репресіях проти так зва
них покараних народів, в тому числі кримських татар.
15 грудня 1932 р. на адресу ЦК республіканських компартій, край
комів і обкомів, голів раднаркомів, край- та облвиконкомів надійшла:
телеграма за підписом Й. Сталіна та В. Молотова, в якій наказува
лося негайно припинити українізацію у всіх місцях компактного про
живання українців на всій території СРСР.
«Ці документи,— як справедливо відзначає Ю. Шаповал,— пере
конливо доводили: Сталін вирішив покінчити з політикою українізації
не тільки в Україні, а й інших районах країни, де компактно прожи
вали українці (Кубань — 2 млн., Курська обл.— 1,3 мли., Воронезь
ка — 1 млн, Далекий Схід, Сибір, Туркестан — по 600 тис.). Над ним»
Україна здійснювала своєрідне шефство, направляючи туди кадри, за
безпечуючи необхідною літературою» 59.
18 грудня 1932 р. Сталін і Молотов ще раз звинуватили україн
ських комуністів в «несерьезном отношении к заданиям партии и пра-
вительства» та наказували: «ЦК ВКП(б) и СНК Союза ССР поручить
тт. Кагановичу и Постьішеву немедля вьіехать на Украйну на помощь
ЦК КП(б)У и Совнаркому Украйни, засесть в решающих областях
Украйни в качестве особо уполномоченних ЦК ВКП(б) и СНК (...) и
принять все необходимие мери организационного и административно-
го порядка для вьіполнения плана хлебозаготовок»60.
Сталінські «аси» «засіли» в областях України і вже 24 грудня
1932 р. ЦК КП(б)У наказав здати державі всі без винятку колгоспні
фонди, включаючи і насіннєві 61.
На січневому об’єднаному пленумі ЦК і ЦКК ВКП(б) 24 січня
1933 р. було прийнято рішення про створення Політвідділів МТС. Во
ни стали незалежною від місцевих і республіканських органів струк
турою, що могла забезпечувати вказівки Москви та керувалася безпо
середньо з центру. Політвідділам надавалися широкі повноваження у
керівництві колгоспами і здійсненні контролю над одноосібниками.
Фактично це була передача влади над селом від республіканських ор
ганів до центру62.
І ось 24 січня 1933 р. Сталін взяв пряму владу в Україні через
призначення П. Постишева другим секретарем ЦК КП(б)У (він стає
фактичним лідером КП(б)У і одночасно першим секретарем Харків
ського обкому партії), М. Хатаєвича — третім секретарем 1(К та пер
шим секретарем Дніпропетровського обкому партії, Є. Вегера — пер
шим секретарем Одеського обкому63. З І. Акуловим — першим секре
тарем Донецького обкому КП(б)У Сталін контролював 4 з 6 обкомів,
та 2 з 3 секретарів ЦК. За десять місяців Постишев призначив 1340
нових товаришів до керівних посад, змінив .237 секретарів райкомів,
249 секретарів райвиконкомів, 158 представників райконтролькомісій.
Одночасно було створено 643 політвідділи МТС та 302 політвідділи
радгоспів. Ще 10 тис. були послані безпосередньо до колгоспів, в то
му числі 3 тис. були призначені головами чи секретарями колгоспів 64.
По суті, це було безпрецедентне загарбання української території.
Ціла армада озброєних до зубів сталінських емісарів рушила проти
України, яка помирала в голодних корчах. Це була тотальна агресія,,
яка не мала нічого спільного з економічними мотивами.
Одночасно Постишев повів боротьбу з «шкідництвом» у партійних
рядах. В цьому його підтримав фактично весь керівний склад КП(б)У,
за винятком Скрипника. Так, Косіор у промові 4 лютого 1933 р. під
тримав Постишева, назвав тих комуністів, які стверджували, що такої
кількості хліба просто нема, «куркульськими агентами», які користу
ються «куркульською арифметикою»65. Микола Скрипник був ізольо-
44 /35М 0130—5247. Укр. іст. журн., 1995. № 1
Політичні причини голодомору в Україні (1932—1933) рр.)
даний. А після виступу на пленумі ЦК КП(б)У проти заміни органів
місцевої влади волюнтаризмом уповноважених з центру66, доля його
практично була вирішена.
Кампанія проти Скрипника та національних комуністів розпоча
лася 28 лютого 1933 р. з усунення його від посади Народного Коміса
ра освіти та призначення до Держплану УРСР 67. Все, що було в Ук
раїні позитивного і вважалося шкідливим — стндартизація мови, літе
ратурне відродження (згодом отримало назву розстріляного відро
дження), історична наука, так зване «націоналістичне» навчання в
школах — приписувалося Скрипнику, на всьому було тавро «скрип-
никівщини».
У червні 1933 р. на пленумі ЦК КП(б)У Постишев закликав до
критики Скрипника. Той виступив з покаянною промовою68, але Пос-
тишеву цього було недостатньо. І він знову виступив з промовою, в
якій звинуватив Скрипника та його «ухил» у всіх «труднощах поперед
нього року», звинуватив його у приховуванні у Народному комісаріаті
освіти «ухильників, шкідників, контрреволюціонерів». За Постишевим,
Скрипник не міг не знати, що, наприклад, використання букви «г»
служить анексованим планам польських панів 69.
Кожного дня у пресі лунала нова критика «скрипниківського»
ухилу. 7 липня 1933 р. Микола Скрипник покінчив життя самогубст
вом. З ним пішла у безвість ціла епоха в історії української культури
і духовності. З його смертю закінчувалася не лише українізація, але
і коренізація взагалі. На листопадовому пленумі ЦК КП(б)У 1933 р.
була оголошена кампанія боротьби з «фашистськими ухилами» в на
ціональних меншинах70. Розпочався процес так званої інтегральної
стандартизації на базі русоцентралізму.
Це, за моїм переконанням, ключ до розуміння мотивів, якими ке
рувався Сталін і його оточення, створюючи і використовуючи сільсько
господарську кризу, щоб знищити відродження України.
Чому саме України?
Тому що вона мала більше населення ніж усі інші, разом узяті не
російські республіки. Тому що вона мала великий досвід національно-
визвольних змагань. Для України уроки Центральної Ради, уроки
гетьманщини, спільної боротьби селян за свої права не минули без
слідно. В Україні до 1933 р. були створені і існували розвинена дер
жавна організація, хоч і у рамках поліцейських обмежень, національ
ні державні організації, набула значного розвитку культура, пошири
лася сфера вживання української мови на пролетаріат та на органи
державного управління. Щоб перетворити СРСР — «складну єдність»,
про яку мріяв М. Волобуєв, у сталінську імперію, потрібно було зла
мати Україну.
Це Сталін здійснив шляхом організації голодного мору.
Коротко підсумовуючи вищесказане, можна з великою мірою впев
неності твердити, що індустріалізація і колективізація на грунті ук
раїнізації та коренізації в очах сталінського режиму просто не мала
ніякого сенсу. Розгортаючи одночасно ці два процеси, Сталін ніколи
не досягнув би такого безпрецедентного режиму особистої влади, до
■якого він так прагнув. Українізація давала Україні шанс мати знач
ну сферу життя, непідвладну і непідконтрольну центрові.
З іншого боку, після початку протиселянського наступу у формі
примусової продрозверстки у 1927—1928 рр. та подальшого розкурку-
лення і примусової суцільної колективізації для Сталіна українізація
та коренізація стали зайвими. Вони були спробою створити серед пе
реважної кількості населення підтримку режимові, а тепер режим ого
лосив війну селянству взагалі, домагаючись не підтримки, а повної і
безмежної покори.
Сталін взяв на озброєння російську ідею, як політичний клей, для
склеювання атомарного тоталітарного суспільства. Саме російська
І55М 0180—5247. Укр. іст. журн., 1995, Л® 1 45
Джеймс Мейс (США, Вашингтон).
ідея була ферментом сталінізму, вона почала відігравати значну роль
у процесі суворої регламентації суспільства, підпорядкуванні усіх сфер
життя державі. Цим пояснюється планомірний і жорстокий наступ на
всі ділянки економічного, політичного, культурного життя, де особа,
її ініціатива, її особистий погляд могли мати хоч якесь значення. На
віть вірнопідданість режиму, чи фанатична віра в ідеали комунізму,
тут зовсім не бралися до уваги. Показовою в цьому плані є політична
кампанія проти офіційного комуністичного історика Матвія Яворсько-
го та його співробітників. У 1929 р. найпрестижніший московський пар
тійний журнал «Историк-марксист» звинуватив Яворського в тому, що
він історію України в одному із своїх підручників розглядає як окре
мий історичний процес71. Це була політична сигналізація для України.
Вона свідчила про те, що, навіть дозволивши українізацію, сталін
ський режим не збирається розглядати Україну як окрему державу,
чи навіть як республіку з своїми правами, що він не сприймає укра
їнців як повноцінну справжню націю. Україні знову, в котрий вже раз
за її тисячолітню історію, відводилась роль культурної провінції, «ок
раїни», а українцям — роль «хохлів», «малоросів».
Яворський був заарештований як член міфічного Українського на
ціонального центру і у 1937 р. розстріляний72.
П’ятирічка 1928—1932 рр. та примусова колективізація сільсько
го господарства радикально змінили баланс сил. І хоч офіційно п’яти
річка називалася програмою «соціалістичної трансформації радянської
економіки», насправді це була програма повної трансформації суспіль
ства шляхом масового терору, нескінченного пошуку ворогів.
Ворогом номер один для Сталіна і його оточення був не тільки ук
раїнський селянин, чи український інтелігент. Ворогом була Україна
як така. Проти неї Сталін вів у 1932—1933 рр. неоголошену війну, ки
нувши сюди весь наявний військовий, поліцейський, політичний та еко
номічний арсенал.
1 Г о л у б н и ч и й В. Причини голоду 1932— 1933 / / Вперед.— Мюнхен, 1958.—
№ 10.— С. 1, 5—6; К у л ь ч и ц ь к и й С. В. Ціна «великого перелому».— К., 1991.
2 Б е \уі п М. Зіаіе, Зоуіеіу апсІ Ібеоіоду биуіп£ іЬе Рігзі Р іуі Уеаг РІап / /
Сиііигаї Кеуоіиііоп іп Киззіа, 1928— 1931, еб. 3. Рііграігіск.— Блумінгтон — Лондон,
1978.— С. 41.
3 А и Ь а ^ е п О М о. \УігізсЬаїІ5Іа£Є бег Зошіеіипіоп і т З о т т е г 1932 / / Озіеи-
гора.— Серпень, 1932.— С. 645.
4 Д ив. праці У Т т к р о ф т а С., М е р л а С., Т а у г е р а М.
6 Особистий архів автора.
6 Там же.
7 К у л ь ч и ц ь к и й С. Геноцид? Геноциді/ / Демократична Україна.— 1993.—
10 червня.
8 К о з б о ї з к у К о ш а п . 2иг паііопаїеп Р га^е: РгіесігісЬ. Еп^еіз ипб баз РгоЬ-
Іеш бег «дезсЬісЬіІозеп* Убікег.— Вегііп, 1979.
9 К у л ь ч и ц ь к и й С. В. 1933 : Трагедія голоду.— К., 1989.— С. 48.
10,\ У Ь е а і е г о М 3. С. ТЬе З оуієі Есопошіс Сгізіз оі 1932 : ТЬе Сгізіз іп Адгі-
сиііиге II Рарег ргезепіеб іо ІЬе Аппиаі СопГегепсе оі іЬе № ііопа1 Аззосіаііоп оі
З оуієі апб Еизі Еигореап Зіибіез оі Сгеаі Вгііаіп, МагсЬ 23—25, 1985.— Р. 12— 13.
11 М а г к В. Таидег. ТЬе Нагуезі оі 1932 апб ІЬе Р атіпе оі 1933 // Зіауіс Ке-
уіеш, 1991.— N 1.— Р. 29.
п Д ив.: В о р о п а й О л е к с а . В дев’ятому крузі.— Лондон, 1951; Найбільший
злочин Кремля: Створений совєтською Москвою штучний голод в Україні/Упоряд.
М. Вербицький.— Лондон, 1952; Свідчення про винищування Москвою українського
селянства / Упоряд. Юр. Семенко.— Мюнхен, 1963; 33-й: Голод. Народна книга-ме-
моріал / Упоряд. Володимир Маняк, Лідія Коваленко.— К., 1991; Безкровна війна:
Книга свідчень / Упоряд. О. Міщенко.— К., 1991; Мор : Книга буття України / Упоряд.
Олесь Воля.— К., 1993; Голоси із 33-го (Голодомор на Кіровоградщині) / Упоряд.
В. Бондар.— Кіровоград, 1993.
13 Огаї Нізіогу Ргоіесі оі Ье Сошшіззіоп іЬе Ш т а т е Р атіпе, еб. Т атез Масе
апб Беопіб Негеіг.— \Уа5Ьіп£Іоп, 1990.— Р. 1327.
14 Там же.— С. 940.
15 Б е л а д і Л а с л о , К р а у с Т о м а с . Сталін.— М., 1989.— С. 170.
16 С т а л и н И. В. Вопросьі ленинизма.— М., 1952.— С. 441.
46 /88Н 0130—5247. Укр. Іст. журн., 1995, № І
Політичні причини голодомору в Україні (1932—№33 рр.>
17 С Ь и г с Ь і П АУі п &і о п -// ТІїе Ніпде о! Раіе.— Возіоп, 1950.— Р. 498. Сталін
використав воєнну аналогію в листах до М. Шолохова / / Правда.—1963.—8 марта.
18 С и л ь н и ц к и й Ф р а н т и ш е к . Національная политика КПСС в период с
1917 по 1922 год.— Мюнхен, 1978.— С. 196— 199.
19 С т а л и н И. В. Сочинения.— М., 1946— 52.— Т. VII, С. 72.
20 Т и г і з В о г у з . ТЬе Зоуіеіігаііоп ої іЬе Цкгаіпе, 1917— 1923.— Едмонтон,
1980.— С. 170.
21 Текст у Франтишека Сильнидкого. Ленин и боротьбисти / / Новий журнал
(Нью-Йорк).— № 118.— 1975.— С. 230—231.
22 С р и п н и к М. О. Вибрані твори.— К., 1991.— С. 157— 165.
2 3 П т у 1 ; г у з Ь у п В а з у ї . Мозсоуг аші ІЬе Цкгаіпе, 1917— 1953.— Нью-Йорк,.
1956.— С. 56—60.
2 4 К г а ч у с Ь е п к о В о Ь б а п. ТЬе Ішрасі ої Іпбизігіаіігаііоп оп ІЬе ЗосіаІ.
Зігисіиге оГ Цкгаіпе / / Сапасііап Зіауопіс Рарегз.— 1980.— N 3.— рр. 345, 354.
26 Через призму марксівської критики.— Львів, 1928.— С. 8.
26 Для загального погляду на національний комунізм див.: М а с е Т а т е з .
Согптипізш апсі ІЬе Й ііет т а з оі N31101131 ЬіЬегаїіоп : №1іопа1 С о т т и п ізт іп 5о-
уіеі Г агате, 1918— 1933.— Кембрідж, Массачусетс, 1983.
27 З а т о н с ь к и й В. Національна проблема на Україні.— Харків, 1927.— С. 23.
28 Вперше цей термін в офіційному публічному виступі на з ’їзді СПУ викори
став Іван Драч. Вперше слово «голодомор» було надруковано у статті Олексія М у-
сієнка // Літературна Україна.— 1988.— 18 листопада.
29 Правда.— 1932.—6 ноября.
30 Важнейшие решения по сельскому хозяйству.— М., 1935.— С. 533— 536.
31 Вісті ВУЦВК.— 1932.—2 лип.
32 Голод 1932— 1933 років на Україні: очима істориків, мовою документів.— К.*
1991.— С. 190.
33 Там же.— С. 177— 193.
34 Вісті ВУЦВК.— 1932.—8— 17 лип.
35 Голод 1932— 1933 років на Україні.— С. 221.
36 Там же.— С. 220—221.
37 Там же.— С. 121.
38 Текст закону «Про охорону майна державних підприємств, колгоспів та коо
перації та про зміцнення громадської (соціалістичної) власності» в зб. «Важнейшие
решения по сельскому хозяйству».— М., 1935.— С. 65—66.
39 Голод 1932— 1933 років на Україні.— С. 227—231.
40 Там же.— С. 235.
41 Вісті ВУЦВК.— 1932.— 15 жовтня.
42 Див.: Х а т а є в и ч М. Завдання більшовиків України в боротьбі за хліб, за
організаційно-господарське зміцнення колгоспів та за піднесення сільського госпо
дарства // Більшовик України.— 1932.— № 21—22.— С. 1—20.
43 Голод 1932— 1933 років на Україні.— С. 238.
44 3 е л е н и н И. Е. О некоторих «бельїх пятнах» завершающего зтапа сплош-
ной коллективизации // История СССР.— 1989.— № 2.— С. 16.
46 Голод 1932— 1933 років на Україні.— С. 243.
46 Там же.— С. 245.
47 Там же.— С. 250—2601 Колективізація і голод на Україні, 1929— 1933: Збір
ник документів і матеріалів.— К-> 1992.— С. 548—549.
48 Колективізація і голод на Україні.— С. 548—549. Постанова ЦК КП (б)У та
РНК УРСР 6.ХІІ 1932 легалізувала ці заходи / / Там же.— С. 278—279.
49 Голод 1932— 1933 років на Україні.— С. 256.
50 Там же.— С. 256.
51 Колективізація і голод на Україні.— С. 551.
52 Постанова ЦК ВКП (б) та РНК СРСР про хлібозаготівлі на Україні, Північ
ному Кавказі та у Західній області // Золоті ворота.— 1991.— № 1.— С. 78—79.
53 Там же.— С. 79.
64 Там же.
55 З і а г і к о у 5 е г £ е і апсі М е б у е б е у К о у . РЬіІір Мігопоу аші ІЬе Киз-
зіап Сіуіі \Уагу. Нью-Йорк, 1978.— С. 101— 132; С 1 а б к о \ у \У а з і 1 і. Нізіогу о і
Ше Соззаскз.— Нью-Йорк, 1972.— С. 128— 129.
Б6 К у к у ш к и н Ю. С. Осуществление сельскими советами политики ликвида-
ции кулачества как класса // Вестник Московского университета.— 1966.— № 4.—
С. 27.
57 С р и п н и к М. Статті і промови.— Харків, 1930— 1931.— Т. 5, Ч. 2.— С. 247.
58 Золоті ворота.— 1991.— № 1.— С. 79.
59 Ш а п о в а л Ю. І. Україна 1920—50-х років : Сторінки ненаписаної історії.—
К., 1993.— С. 110.
60 Голод 1932— 1933 років на Україні.— С. 295.
61 Там же.— С. 296.
62 Т і ш о з Ь е п к о V 1 а (і і т і г. Зоуієі Адгісиїїигаї Роїісу апб іЬе ИаііопаШіез
РгоЬІет іп ІЬе ІІ55К / / Керогі оп ІЬе З оуієі Йпіоп іп 1956, еб. Т. Реппаг.— Мюн
хен, 1956.— р. 47.
63 Більшовик України.— 1933.— № 3.— С. 3.
64 Правда.— 1933.— 24 ноября.
І55М 0130—5247. Укр. іст. журн., 1995, № 1 47
В. П. Кривонос
65 К о с і о р С. Підсумки хлібозаготівель і завдання КП(б)У в боротьбі за під
несення сільського господарства України/ / Більшовик України.— 1993.— № 3.— С- 26.
66 С к р и п н и к М. О. Вибрані твори.— С. 529—535.
67 Вісті ВУЦВК.— 1932.— 1 березня.
68 С к р и п н и к М. О. Вибрані твори.— С. 536—541.
69 Вісті ВУЦВК.— 1933.— 22 червня.
70 Ч и р к о Б. В. Шкідництво різних націй / Національні меншини на Україні
у 1920—30-х роках за документами ЦДАГО України/ / Архіви України.— 1992.—
№ 4 — С. 33.
71 Историк-марксист.— 1929.— № 12.— С. 285.
72 Ш а п о в а л Ю. І. Назв, праця.— С. 97.
В. П. Кривонос (Львів)
Львівсько-левантійська торгівля
наприкінці XV — в середині XV II ст.
З давніх часів з країн Леванту 1 торговці привозили шовкові, шерстяні,
бавовняні тканини, прянощі, дорогоцінності та інші товари, без яких не
могли обійтися насамперед панівні верстви феодального суспільства.
Особливо тісні контакти встановилися з ними у купців Львова — одно
го з найбільших на той час центрів ремесла і торгівлі в Східній Європі.
В історичній літературі питання про львівсько-левантійську торгів
лю наприкінці XV — у першій половині XVII ст. досі спеціально не ви
вчалося. Протягом тривалого часу серед учених панувала думка, що
.після турецьких завоювань та великих географічних відкриттів напри
кінці XV — на початку XVI ст. торговельні шляхи, які вели зі Сходу до
берегів Середземного моря, втратили своє значення. Дослідники, що
займалися цими проблемами, звертали увагу лише на ті з них, які вели
з півночі до Стамбула. Так, спираючись на архівні матеріали, В. Є. Си-
роєчковський підтвердив існування торговельного руху між Білгородом
і Стамбулом по морю 1а. Вивчаючи балтійсько-чорноморські торговель
ні зв’язки в XIV—XV ст. та міжнародні поїздки львівських купців у
XVI ст., М. П. Лєсников вказував на існування їх і між Львовом та
Стамбулом. Він, зокрема, звернув увагу на зміни, які відбулися у цьому
плані протягом XV—XVI ст2.
Згодом точка зору на припинення левантійської торгівлі після ту
рецьких завоювань переглядалася. Так, на основі архівних матеріалів
О. М. Подградська навела переконливі свідчення про існування актив
ної торгівлі між Львовом і островами Східного Середземномор’я 3. За
слуговує на увагу дослідження С. Ф. Орєшкової, яка, проаналізувавши
зміни у напрямках торговельних шляхів на Близькому Сході наприкін
ці XV — на початку XVI ст., дійшла висновку про активізацію торгівлі
шляхами, які вели через Стамбул на північ, до Польщі та Росії4.
Дослідивши стан італійської і нідерландської торгівлі в XIV—
XV ст., О. М. Чистозвонов стверджував, що після ослаблення торго
вельних операцій у Середземномор’ї активізувався торговельний рух
через Львів до міст імперії та до Гданська5. Подібних висновків ді
йшов і польський дослідник А. Дзюбинський. Він прослідкував основні
напрямки торговельних шляхів, що вели з Польщі через Балкани
та Малу Азію до Перської затоки6. Про активізацію торгівлі країн
Близького Сходу з країнами Європи шляхами, які вели через Львів,
свідчать праці болгарської дослідниці М. Бур 7 та турецького історику
X. Інальджика 8.
Однак автори згаданих праць, відзначаючи активізацію левангій-
ської торгівлі через Львів, не дають цілісного уявлення про всю систе
му шляхів, якими користувалися львівські й левантійські купці на
прикінці XV — у першій половині XVII ст.
48 І58М 0130—5247. Укр. іст. журн., 1995, № 1
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-214523 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 0130-5247 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2026-03-21T19:20:31Z |
| publishDate | 1995 |
| publisher | Інститут історії України НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Мейс, Джеймс 2026-02-22T11:27:36Z 1995 Політичні причини голодомору в Україні (1932–1933 pp.) / Джеймс Мейс // Український історичний журнал. — 1995. — № 1. — С. 34–48. — Бібліогр.: 72 назв. — укр. 0130-5247 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/214523 uk Інститут історії України НАН України Український історичний журнал Повідомлення Політичні причини голодомору в Україні (1932–1933 pp.) Политические причины голодомора в Украине (1932—1933 гг.) Article published earlier |
| spellingShingle | Політичні причини голодомору в Україні (1932–1933 pp.) Мейс, Джеймс Повідомлення |
| title | Політичні причини голодомору в Україні (1932–1933 pp.) |
| title_alt | Политические причины голодомора в Украине (1932—1933 гг.) |
| title_full | Політичні причини голодомору в Україні (1932–1933 pp.) |
| title_fullStr | Політичні причини голодомору в Україні (1932–1933 pp.) |
| title_full_unstemmed | Політичні причини голодомору в Україні (1932–1933 pp.) |
| title_short | Політичні причини голодомору в Україні (1932–1933 pp.) |
| title_sort | політичні причини голодомору в україні (1932–1933 pp.) |
| topic | Повідомлення |
| topic_facet | Повідомлення |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/214523 |
| work_keys_str_mv | AT meisdžeims polítičnípričinigolodomoruvukraíní19321933pp AT meisdžeims političeskiepričinygolodomoravukraine19321933gg |