Повернення українських архівних історико-культурних цінностей з Росії у 1921-1926 рр.
У статті на основі українських та російських джерел відтворено та проаналізовано етапи повернення українських архівних документів з Росії. Висвітлено роботу державних та наукових установ УСРР на тлі загального процесу реституції українських культурних цінностей з РСФРР у 1921–1926 рр....
Saved in:
| Date: | 2008 |
|---|---|
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Національна бібліотека України ім.В.І.Вернадського
2008
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/2146 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Повернення українських архівних історико-культурних цінностей з Росії у 1921-1926 рр. / Д. Гетьман // Бібл. вісн. — 2008. — N 3. — С. 37-46. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859913768993030144 |
|---|---|
| author | Гетьман, Д. |
| author_facet | Гетьман, Д. |
| citation_txt | Повернення українських архівних історико-культурних цінностей з Росії у 1921-1926 рр. / Д. Гетьман // Бібл. вісн. — 2008. — N 3. — С. 37-46. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| description | У статті на основі українських та російських джерел відтворено та проаналізовано етапи повернення українських архівних
документів з Росії. Висвітлено роботу державних та наукових установ УСРР на тлі загального процесу реституції українських
культурних цінностей з РСФРР у 1921–1926 рр.
|
| first_indexed | 2025-12-07T16:03:45Z |
| format | Article |
| fulltext |
ISSN 1029-7200. Бібліотечний вісник. 2008. № 3 37
оверненням української історичної та
культурної спадщини з Росії в період з
1919 по 1936 рр. опікувались не лише На-
родний комісаріат освіти, Всеукраїнська Академія
наук, російсько-українська Паритетна комісія, ін-
ші міжурядові установи.
Виявлення, повернення і взаємообмін, вивчення,
охорона та збереження всіх видів національного
архівного надбання в цей період лягало в основу
роботи новостворених архівних установ України.
Першою всеукраїнською загальнодержавною уста-
новою, до компетенції якої входило завідування дер-
жавними, науковими, приватними, революційними
та іншими архівами, стала архівно-бібліотечна сек-
ція на чолі з В. Барвінським. Створена в січні 1919 р.
при Всеукраїнському комітеті охорони пам’яток
мистецтва, старовини і природи, секція в липні цьо-
го ж року реорганізовується у Головне управління
архівною справою (ГАУ, Головархів) при Народному
комісаріаті освіти України (НКО України) 1.
У лютому 1920 р. розгортає свою роботу Особ-
лива всеукраїнська архівна комісія (ОВАК) при
Всеукраїнському революційному комітеті. ОВАК
наділяється широкими повноваженнями із вияв-
лення та концентрації архівних фондів. Наприкін-
ці 1920 р. створюється ще одна комісія з широким
колом прав в архівному управлінні країни. Вона
опікувалась долею архівів історії Жовтневої рево-
люції та КП(б) України при ЦК КП(б) України. Усі
ці структури функціонували паралельно, створю-
ючи труднощі у веденні державного архівного бу-
дівництва.
Через відсутність єдиного органу управління ар-
хівною справою та «недоладну постановку архів-
ного діла, що стало наслідком невизначеного ста-
ну місцевих архівних органів» 2 постало питання
про необхідність реорганізації і створення голов-
ної архівної установи УСРР. За зразок слугувала
Російська Республіка, де центральні та губернські
архівні органи перебували у відомстві Централь-
ного й губернських виконавчих комітетів.
Всеукраїнський Центральний Виконавчий Комі-
тет 3 січня 1923 р. ухвалив «Положення про Цент-
ральне Архівне Управління», яким затверджував
реформування ГАУ при НКО України на Цент-
ральне Архівне Управління при ВУЦВК (Укрцентр-
архів, ЦАУ України). Таким чином було сформова-
но єдину систему державного архівного управлін-
ня. Із поступовим вдосконаленням структури дер-
жавних органів влади в системі управління архіва-
ми в Радянському Союзі й паралельно в УСРР
створювалася й поліпшувалася законодавча база,
що регламентувала правове поле функціонування
українських архівів.
Будівництво та формування правової радянської
архівної системи мали подібні риси в усіх союз-
них республіках. Україна не випадала із загальної
схеми юридичного поля та державних органів кон-
тролю охорони й збереження архівної спадщини.
Основними постановами Ради Народних Коміса-
рів УСРР, якими впорядковували цю сферу куль-
турного будівництва, були: «Про націоналізацію і
централізацію архівної справи в Україні», «Про
охорону архівів», «Про єдиний державний архів-
ний фонд УСРР».
Оформлення правового підґрунтя діяльності ар-
хівних установ, залучення найкращих українських
архівістів, створення ЦАУ УСРР при ВУЦВК виз-
начили основні завдання архівної роботи держав-
них структур республіки: централізація та концен-
трація в архівних установах України матеріалів іс-
торичного та історико-революційного значення у
межах Єдиного державного архівного фонду Ук-
раїни (ЄДАФ України) 3.
Денис Гетьман,
аспірант Національного університету «Києво-Могилянська академія»
Ïîâåðíåííÿ óêðà¿íñüêèõ àðõ³âíèõ
³ñòîðèêî-êóëüòóðíèõ ö³ííîñòåé ç Ðîñ³¿
ó 1921–1926 ðð.
У статті на основі українських та російських джерел відтворено та проаналізовано етапи повернення українських архівних
документів з Росії. Висвітлено роботу державних та наукових установ УСРР на тлі загального процесу реституції українських
культурних цінностей з РСФРР у 1921–1926 рр.
К л ю ч о в і c л о в а: повернення, Укрцентрархів, історико-культурні цінності УСРР, РСФРР.
П
ISSN 1029-7200. Бібліотечний вісник. 2008. № 3
Äåíèñ Ãåòüìàí
38
Певна збалансованість між нормативними акта-
ми і формами організації створили сприятливу ат-
мосферу в діяльності архівних структур УСРР, що
дало змогу поставити на загальнодержавний
рівень справу повернення національних, історич-
них і культурних архівних фондів та матеріалів в
Україну. Це був один із найпріоритетніших нап-
рямів роботи українських архівістів, що логічно
доповнював й розвивався паралельно з повернен-
ням предметів старовини та мистецтва з Росії в
Україну.
Свою роботу Укрцентрархів розпочав із вивчен-
ня і збирання інформації про евакуйовані з тери-
торії України архівні фонди та матеріали. Він ак-
тивно розгортає міжурядове листування, розгля-
дає та обговорює можливості передання українсь-
ких цінностей зі спеціалістами різних державних
установ.
Із метою кращого виявлення та розшуку україн-
ських матеріалів з 1923 р. інноваційною була прак-
тика відряджень українських архівних працівни-
ків на місця та за кордон.
Восени 1923 р. Д. Багалій відряджається з робо-
чою поїздкою в обласне архівне управління Росто-
ва-на-Дону для ознайомлення та виявлення архів-
них матеріалів, вивезених з України та Галичини.
Він встановив, що там перебувають документи
харківського окружного суду, нотаріальні доку-
менти, архів та бібліотека Галицько-Львівського
Ставропігійного інституту й частина документів
«Російського Народного дому у Львові».
До Волинської та Чернігівської губерній направ-
ляється В. Барвінський для з’ясування долі окре-
мих архівних фондів. У звіті професор вказував,
що до Москви в Лефортівський архів було переве-
зено фонди Південно-Західного краю з Житомира.
Український експерт намагався з’ясувати місце пе-
ребування архіву Сангушків, котрий, за однією
версією, був відправлений під час польської оку-
пації до Польщі, за іншою – до Нижнього Новго-
рода 4. Обидві версії перевіряли експерти ЦАУ
УСРР.
Перші кроки ЦАУ УСРР з повернення архівних
цінностей були спонтанними, інколи хаотичними.
Не було схеми їх виявлення, транспортування та
переведення з одного до іншого архівного респуб-
ліканського відомства, що спричиняло незручнос-
ті для української сторони як у перемовному про-
цесі, так і на завершальних стадіях отримання ма-
теріалів.
Однак це жодним чином не впливало на актив-
ність Центрального Архівного Управління Украї-
ни з виявлення українських архівів за межами кра-
їни. Вже в 1921 р. було проведено перші українсь-
ко-російські перемовини і сформульовано офіцій-
не звернення до Центрархіву РСФРР про передан-
ня архівних матеріалів УСРР. З метою виявлення
місцезнаходження та стану приватних архівів Ко-
чубеїв, Капністів, Святополк-Мирських, Куракі-
них, Демидових-Лопухіних, Бобринських управ-
ління ЦАУ України звертається із запитом до Все-
російського Центрального Виконавчого Комітету
(ВЦВК) 5.
Спільними зусиллями ЦАУ УСРР та Народного
комісаріату юстиції України було досягнуто до-
мовленостей про передачу з Ростова-на-Дону ви-
везених білогвардійцями українських нотаріаль-
них архівів обсягом 200 пудів з Москви та 500 пу-
дів з Ростова-на-Дону. Для транспортування архів-
них матеріалів відряджались представники Укр-
центрархіву 6.
Проведена українськими архівними спеціаліста-
ми робота сприяла активізації діяльності держав-
них установ Російської Республіки. В червні 1923 р.
до Укрцентрархіву надійшло відношення з Центр-
архіву РСФРР із пропозицією забрати 300 пудів
архівних матеріалів з його приміщень.
У грудні цього ж року Мала Президія Всеукраїн-
ського Центрального Виконавчого Комітету
(ВУЦВК) визнала за необхідне перевезти матеріа-
ли з архівів Москви до України, що «становили ве-
ликий інтерес для історії революції та радянського
будівництва, а також перевезти з Ростова-на-Дону
українські архіви» 7. Протягом 1923 р. в Україну
надійшли «фонди нотаріальних архівів Харкова,
частина фондів Харківського окружного суду та
документи з архівів Львова» 8.
О. Водолажченко та М. Гливенко на початку
1924 р. супроводжували транспортування до Хар-
кова документів евакуйованих українських уста-
нов: 70 ящиків та 12 мішків. З них було виділено
60 фондів різних установ, які існували в Україні
протягом 1918–1919 рр. Серед найважливіших бу-
ли матеріали Міністерства продовольчих справ,
Державного хлібного бюро, Народного комісаріа-
ту продовольства України, відомості про реквізи-
ції німецькою владою.
Перевезення цих матеріалів в Україну було пер-
шим успіхом у справі повернення не лише архів-
них цінностей, а й взагалі українського культурно-
історичного надбання з Росії, надавши новий ім-
пульс роботі з розшуку українських фондів у ро-
сійських архівосховищах.
На першому етапі (1923–1924 рр.) повернення
ISSN 1029-7200. Бібліотечний вісник. 2008. № 3
Ïîâåðíåííÿ óêðà¿íñüêèõ àðõ³âíèõ ³ñòîðèêî-êóëüòóðíèõ ö³ííîñòåé ç Ðîñ³¿ ó 1921–1926 ðð.
39
архівних матеріалів з Росії головним чином пере-
давались фонди, евакуйовані під час першої світо-
вої війни, а також архіви історії революції і радян-
ського будівництва УСРР. Шляхи надходження ін-
формації щодо них були різноманітні. Найбільше
повідомлень надавала російська сторона, інша ін-
формація виявлялась випадково, і лише частина
фрагментарно надходила безпосередньо від губар-
хівів та українських науковців. З 1925 р. інформа-
ційні джерела Укрцентрархіву поступово зміню-
ються. Пріоритет в отриманні відомостей перехо-
дить до українських архівних установ. Це поясню-
валось, перш за все, поліпшенням фінансування,
процесом концентрації, впорядкування і опису-
вання масиву власних архівних фондів. Поступово
трансформуються й методи, за якими проходив
процес повернення архівних матеріалів. Його
ключовим аспектом стає формування офіційних
запитів до Центрархіву РСФРР щодо конкретних
українських фондів. Ще однією інновацією Укр-
центрархіву стало виявлення архівів і в інших ре-
гіонах СРСР.
У Харкові Укрцентрархів у грудні 1924 р. прово-
дить першу всеукраїнську нараду архівних праців-
ників, де ухвалює постанову про звернення особ-
ливої уваги на концентрацію архівних матеріалів
УСРР, що перебувають за її межами. На нараді з
доповіддю «Концентрація архівних матеріалів»
виступив В. Барвінський 9.
Укрцентрархів мав відомості про перебування
українських матеріалів у Північно-Кавказькому
та Закавказькому регіонах СРСР. У доповідній
записці до ВУЦВК завідувач Укрцентрархіву
С. Тетін вказував, що в Єссентуках перебувають
справи колишнього Харківського земельного
банку, в Сочі виявлено справи колишнього нав-
чального Харківського округу, в Тифлісі, Крас-
нодарі та Новоросійську є також частина україн-
ських фондів 10.
Проте пріоритетним напрямом розшуку архів-
них матеріалів для Укрцентрархіву залишалась Ро-
сійська Республіка. Отримання від Центрархіву
РСФРР наприкінці 1924 р. справ харківського зе-
мельного банку в кількості 167 книг, 22 папок,
2 справ та 15 в’язок не було достатнім. Українські
архівісти сподівались повернути низку українсь-
ких фондів, історичне та культурне значення яких
для УСРР було набагато більшим. На запит ЦАУ
УСРР про фонд Кролевецького повіту Чернігівсь-
кої губернії, евакуйований під час війни, Центрарх
Росії 1 січня 1925 р. відповів, що вказаного фонду
у Брянському губархбюро нема. Проте там перебу-
вали різного роду матеріали за 1919 р. з Лисичан-
ського та Бахмутського районів, культурно-прос-
вітницької комісії м. Слов’янськ 11. Аналогічний
запит сформував Волинський істпарт до Цент-
рального архіву Москви про розшук архівів ко-
лишнього Волинського окружного суду і тюремно-
го управління, евакуйованих у 1915 р. 12 Тривав
розшук волинського архіву родини Сангушків з
м. Славута. Перевірялись усі можливі варіанти йо-
го місцезнаходження. За відомостями Укрцентрар-
хіву, він був евакуйований 1916 року до Курська.
На початку 1925 р. в офіційному віснику Укр-
центрархіву УСРР «Архівна справа» опубліковано
статтю Д. Багалія й В. Барвінського про українські
архівні фонди в Росії. У статті було подано список
цих матеріалів та висвітлювалося, з якими трудно-
щами він складався. За словами авторів, список не
претендував на вичерпність, оскільки його складе-
но на основі друкованих даних без обстеження ар-
хівів Росії: «На жаль, скласти повного списку їх не
можна, бо на підставі археографічних видань ми
не можемо розв’язати питання, чи належать ті або
інші матеріали до фонду українського чи російсь-
кого походження» 13.
Однак метою його створення була «відбудова
державного українського архівного фонду в його
цілісності шляхом приєднання до нього архівних
матеріалів, що в свій час входили до його складу і
внаслідок історичних обставин опинились поза
межами України».
До орієнтовного списку входили матеріали з:
Московського архіву Міністерства юстиції:
1. «Малоросійські переписні книги» Лівобереж-
ної України 1666 р.;
2. фонди повітових судів, «палат громадянського
та кримінального суда, совісних судів» громад-
ського піклування, провінційних канцелярій;
3. актові книги, матеріали ратушних та магістрат-
ських судів, полкових канцелярій, комісарських
управлінь, городничих, вотчинного департа-
менту Слобідської України;
4. одна книга Київського магістрату з 1740 по
1840 р;
5. сім книг генерального слідства о маєтностях
п’ятьох полків за 1730 р.;
6. матеріали фонду міністерського правління – ус-
танови, що існувала в 1734–1750 рр.;
7. переписна книга м. Чернігова 1677–1710 рр.;
8. справи Київської та Салтовської воєводських
канцелярій;
9. справи Бахмутської та Київської провінційних
канцелярій;
ISSN 1029-7200. Бібліотечний вісник. 2008. № 3
Äåíèñ Ãåòüìàí
40
10. справи канцелярії міністерського правління
1741 р.;
11. справи з архіву «Новоросійського та Бессараб-
ського генерал-губернаторського управління»;
12. справи Малоросійського приказу 1666–1701 рр.;
13. справа «про слобідські полки 1762–1765 рр.»;
14. листи гетьмана Д. Апостола та вищого україн-
ського уряду 1727–1744 рр.
Архіву Міністерства Закордонних справ:
1. «Малоросійська переписна книга» Лівобереж-
ної України XVII ст.
Рум’янцевського музею:
1. бібліотека І. Лукашевича;
2. рукописи та листи Г. Сковороди;
3. рукопис «Журнала о происходящих в приезд в
Малую Россию...», що містить в собі копії доку-
ментів про обрання гетьмана К. Розумовського.
Архівів радянських установ, евакуйованих з Ук-
раїни:
1. окремі справи фондів радянських установ Дон-
басу за 1919 р. (Брянське архбюро);
2. окремі справи фондів радянських установ Укра-
їни 1918–1919 рр. (Лефортівський архів).
Російської Публічної бібліотеки:
1. рукопис «Списки грамот царів, королів та геть-
манських універсалів»;
2. записки монастирів Трахтемирівського та Ка-
нівського 1706–1722 рр.;
3. збірник грамот монастирів Трахтемирівського
та Канівського;
4. збірник витягів з «книг міських права Магде-
бурзького ратуша Київського» 1612–1707 рр.;
5. документи XVIII ст. про нерухоме майно Пере-
яславської єпископії;
6. листи кошового отамана Сірка до Кримського
хана;
7. копії рапорту Катеринославського проводиря
дворянства 1789 р.;
8. записки про події у Волинській губернії;
9. книги указів Київської єпископії до Ічанської
протопопїі.
Бібліотеки Російської академії наук:
1. частина Рум’янцевського рукопису 1765–1769 рр.
Державної Археографічної комісії РАН:
1. акти з фондів Київської (536 актів) і Чернігівсь-
кої казенних палат та Чернігівського правління
(930 актів);
2. документи фондів Полтавського повітового су-
ду та Переяславської ратуші XVII–XVIII ст. 14
На підтвердження списку вимог як позиції го-
ловного архівного органу України слугує доповідь
представників Укрцентрархіву на першому з’їзді
архівістів РСФРР у березні 1925 р. Українські ар-
хівісти запропонували передати відповідно до ре-
єстру з Московського центрального історичного
архіву фонд канцелярії міністерства правління, до-
кументи губернських, повітових та інших установ
XVII – першої половини XIX ст., «колекцію
М. Маркевича й Рум’янцевський опис, оскільки
вони становлять результат діяльності українського
народу» 15.
У березні 1925 р. велика Президія ВУЦВК ухва-
лила звернення до ЦВК СРСР з проханням «по-
вернути УСРР усі архівні матеріали, що знахо-
дяться за її межами і мають для України історичне
значення» 16. Окрім звернення, Президія доручила
Укрцентрархіву виявити всі архівні матеріали, що
стосуються РСФРР, з метою передання їх Центрар-
хіву РСФРР. Секретаріатом Всеукраїнського ЦВК
було підготовлено пояснювальну доповідну запис-
ку про українські архіви в РСФРР. У ній ішлося,
що українські архівні фонди через політику царсь-
кого уряду були розпорошені по всій Російській
імперії. ВУЦВК вказував, що спеціальні постано-
ви з повернення архівних матеріалів відсутні, й,
відповідно, це питання може вирішуватись лише
на основі домовленостей Центрархівів союзних
республік. Доповідна записка містила список ар-
хівних та бібліотечних матеріалів, які, без сумніву,
належали до Єдиного державного архівного фон-
ду України. Список фондів, перерахованих в уря-
довій записці, повністю відповідав орієнтовному
реєстру офіційного вісника ЦАУ України.
ВУЦВК підтримав Укрцентрархів щодо повер-
нення архівних матеріалів, котрі «хоча і є резуль-
татом діяльності московських урядових установ,
але за своїм змістом стосуються виключно деяких
моментів історії України». До них належали росій-
ський фонд під назвою «Малоросійські справи»,
справи сенату з малоросійської експедиції 1685–
1761 рр. (154 книги) та справи про військові посе-
лення в Україні 17.
Таким чином, провівши нараду архівних праців-
ників, сформувавши орієнтовні списки, ухвалив-
ши низку постанов, ВУЦВК 6 березня 1925 р. в
офіційному зверненні до Президії ЦВК СРСР ви-
магав зобов’язати ЦВК РСФРР передати Україні
всі архівні матеріали, зазначені в доповідній за-
писці, а також ті, «що не увійшли до списку, але в
майбутньому компетентними органами будуть
визнані як українські» 18.
Російські наукові кола сприйняли цю заяву та
сформований список українських архівних фондів
в РСФРР неоднозначно. З їхнього боку, безумов-
ISSN 1029-7200. Бібліотечний вісник. 2008. № 3
Ïîâåðíåííÿ óêðà¿íñüêèõ àðõ³âíèõ ³ñòîðèêî-êóëüòóðíèõ ö³ííîñòåé ç Ðîñ³¿ ó 1921–1926 ðð.
41
ним вважалось передання УСРР евакуйованих ар-
хівних матеріалів з її території. Це не викликало
жодних сумнівів і підтримувалось Центрархівом
РСФРР. Позитивно російські наукові кола стави-
лись до концентрації в Україні фондів її місцевих
установ, що були перевезені до Москви після су-
дової реформи 1864 р. Однак повернення окремих
матеріалів із центрального архіву та інших науко-
вих установ Росії, значення котрих розцінювалось
як всесоюзне, вважалося порушенням цілісності
наукових фондів і викликало принципове запере-
чення 19.
Представники Центрархіву РСФРР вважали, що
у вирішенні питання повернення архівних фондів
в Україну окремі українські архівісти стояли на
помилкових позиціях. На їхню думку, українські
науковці абсолютно хибно трактували поняття
«українські архівні матеріали», до яких відносили
частину фондів або окремі документи російських
центральних установ XVII–XVIII ст., де були відо-
мості про Україну 20. Проте це жодним чином не
впливало на принципову позицію Укрцентрархіву
повернути українські архівні цінності.
Реакція Центрального Виконавчого Комітету
СРСР на заяву ВУЦВК та Укрцентрархіву не заба-
рилась. 16 березня Президія постановила задо-
вольнити клопотання ЦВК УСРР. З цією метою
ЦВК Росії та України було запропоновано створи-
ти спільну комісію з представників Центрархівів
республік та Головнауки РСФРР. На комісію пок-
ладалося встановлення списку архівних матеріа-
лів, що підлягають поверненню Україні та, відпо-
відно, реалізація прийнятих нею рішень.
Пропозиція створення всесоюзної комісії для ви-
ділення архівних та бібліотечних фондів з архівів
та музеїв Росії сприймалась позитивно як Росією,
так і Україною. Однак для втілення її у життя пот-
рібен був час, а Укрцентрархів не бажав зволікати
з поверненням українських евакуйованих архівів.
Активна діяльність ЦАУ України щодо повер-
нення архівних матеріалів не припинялась. Її під-
тримували російські архівні установи. Колегія
Центрального архівного управління Росії 5 травня
1925 р. ухвалила передати УСРР архівні фонди,
«вивезені свого часу з України, котрі перебувають
у числі фондів давньосховища Московського Істо-
ричного архіву» 21.
Архівне управління РСФРР у травні 1925 р. під-
твердило ВУЦВК, що в актосховищі Центрархіву
зберігаються фонди ліквідованих установ колиш-
ньої Волинської, Подільської, Київської, Чернігів-
ської, Полтавської, Єкатеринославської та Херсон-
ської губерній. Кількість фондів перевищувала
150 одиниць, а кількість справ – 4000. Головну
частину фондів XVIII ст. складали документи по-
вітових судів, палат цивільних і кримінальних, ма-
гістратів, ратуш, провінційних та полкових канце-
лярій, дворянських опік, городничих та ін. Окремо
Центрархів РСФРР надав відомості Чернігівсько-
му губарху на його запит від 24 березня 1925 р.
щодо архівних матеріалів періоду гетьманства Да-
нила Апостола (1727–1734). Вони складалися з
9 позицій, котрі характеризували різні аспекти
життя України XVII ст. 22
Надання цих відомостей Укрцентрархіву не оз-
начало, що вони одразу увійдуть до запиту на по-
вернення в Україну. Тому більш прогнозованими
були намагання ЦАУ УСРР скласти чітку картину
щодо українських архівів, які фігурували в орієн-
товному списку, але їх реальне місце зберігання,
кількість та зміст залишались не відомими україн-
ським науковцям.
Енергійність українських архівістів щодо повер-
нення архівних матеріалів давала привід замисли-
тися російським колегам. У даному питанні Центр-
архів РСФРР намагався виважено підійти до пере-
дачі УСРР архівних фондів. Наприкінці червня ко-
легія Центрархіву Росії обговорювала це питання,
підтвердивши свою постанову від 5 травня 1925 р.
про передання Україні архівних матеріалів, виве-
зених з її території.
Окрім цього, російські архівісти сформували
«Висновок з питання про передання Україні укра-
їнських архівних матеріалів, що зберігаються в ар-
хівосховищах, музеях та бібліотеках РСФРР». В
ньому підтверджувалось позитивне рішення щодо
повернення УСРР українських архівних фондів
або частин їх, котрі були вивезені з її території за
розпорядженням органів влади чи через інші обс-
тавини. Проте російські колеги скептично поста-
вились до сформованого Україною списку фондів,
що перебувають у РСФРР, наданого ЦВК СРСР у
березні 1925 р. Вони вказували, що Центрархів
РСФРР не може заперечувати проти передння Ук-
раїні справ дореформенних місцевих установ з ко-
лишнього архіву Міністерства юстиції, частини
Рум’янцевського опису з Чернігівської казенної
палати, малоросійських актів XVII–XVIII ст. зі
складу колекції І. Лукашевича в Рум’янцевському
музеї, аналогічних матеріалів з Російської Публіч-
ної бібліотеки та бібліотеки Археографічної комі-
сії при Російській академії наук, а також інших ус-
танов, якщо такі документи будуть віднайдені. По-
вернення УСРР зазначених архівних матеріалів і,
ISSN 1029-7200. Бібліотечний вісник. 2008. № 3
Äåíèñ Ãåòüìàí
42
відповідно, руйнування власних фондів російсь-
кими колегами розумілось як вимушена необхід-
ність в інтересах науки 23.
Центрархів Росії закликав до поміркованості ук-
раїнських архівістів, зауважуючи, що їхні вимоги
на повернення окремих документів та фондів є ні-
чим іншим, як знищенням архівів РСФРР, попри
творчу роботу в архівній справі та історичній нау-
ці СРСР. На думку науковців Російської Республі-
ки, хибним було тлумачення поняття «українські
архівні фонди», що «поширювалось на взагалі всі
документи, які були надіслані будь-коли з України
в центральні установи Росії, а також ті фонди, кот-
рі хоча стосуються і є результатом діяльності мос-
ковських урядових установ, але за своїм змістом
належать виключно до деяких моментів в історії
України, коли вона була підлегла цим установам».
До списку таких матеріалів російський Центрархів
включав «малоросійські переписні книги 1666 р.,
справи Київського магістрату з 1730 по 1740 рр.,
фонд канцелярії міністерського правління, уста-
нов, що існували в Україні з 1734 по 1750 рр.,
справи Малоросійського Приказу, справи Сенату
щодо Малоросійської Експедиції та Іноземної ко-
легії». Повернення Україні цих документів означа-
ло б поповнення всіх відсутніх в Україні архівів за
рахунок ревізії усіх російських архівних та науко-
вих установ, що було немислимим у масштабах
СРСР 24.
Російські архівісти дійшли єдиного можливого в
цій ситуації висновку: «Треба залишити централь-
ні історичні архіви РСФРР в тому самому вигляді
і в тому складі, в якому вони органічно, а не випад-
ково відклались, не піддаючи їх жодним вилучен-
ням, залишаючи в них все те, що стосується до Ук-
раїни, Білорусії та інших союзних республік».
Визнавалося, що ті самі заходи є обов’язковими і
для інших наукових установ, бібліотек та музеїв
РСФРР, оскільки «культурні цінності союзних
республік не були вирвані з природних фондів, а
потрапили в ці установи з приватного володіння,
завдяки пожертвуванням, покупкам та іншим
просвітнім зусиллям співробітників цих установ...
і увійшли до складу описів, каталогів та система-
тизованих колекцій» 25.
Сформувавши таким чином бачення процесу по-
вернення архівних та культурних цінностей в Ук-
раїну, Центрархів РСФРР постановив внести ко-
рективи, що суттєво доповнювали та розширюва-
ли попередню постанову від 5 травня 1925 р. Змі-
ни засвідчили зусилля Росії зберегти власні колек-
ції:
1. Доопрацювати Н. Любавському висновок про
питання виділення з архівосховищ РСФРР україн-
ських фондів, підкресливши в ньому недопусти-
мість порушення цілісності архівних фондів та
принцип їхньої територіальної належності.
2. Визнати неможливим виділення частин архів-
них фондів та матеріалів, що стосуються УСРР, зі
складу архівних фондів, які мають загальносоюз-
не значення й перебувають на території РСФРР.
3. Дати запит музейним та науковим установам
РСФРР про наукову необхідність перебування в
їхньому розпорядженні архівних матеріалів, що
мають стосунок до УСРР 26.
Це були перші заходи Центрархіву Росії, які чіт-
ко окреслювали вектор подальшої роботи щодо
повернення архівних матеріалів не лише Україні, а
й іншим союзним республікам. Допускаючи певну
можливість отримання Україною частини її фон-
дів, російські архівісти дотримувались принципу
недоторканності щодо інших фондів, на які укра-
їнська сторона висловлювала претензії. Обраний
напрям Центрархіву Росії нівелював бажання
ВУЦВК отримати матеріали не лише українського
походження, а також «московських урядових уста-
нов, котрі своїм змістом стосуються виключно де-
яких моментів історії України».
На спеціальному засіданні, проведеному ВЦВК
із представниками Головнауки в серпні 1925 р.,
Україні було відмовлено в переданні архівних ма-
теріалів із Російської публічної бібліотеки, Пуб-
лічної бібліотеки ім. В. Леніна, Російського істо-
ричного музею, Російської академії наук. Для ро-
сійських архівістів задоволення українських ви-
мог фактично означало роздроблення фондів цент-
рального значення, що зберігалися в Центрархіві
РСФРР 27.
Що ж до архівних матеріалів, утворених діяль-
ністю місцевих установ на території України й ви-
везених до Росії в різний час для зберігання, вис-
ловлювалась можливість передання їх УСРР, але
тільки за умови дотримання принципу територі-
ального відкладення. Цей принцип вбачався Центр-
архівом РСФРР у тому, що «архівні фонди мають
залишатись там, де вони утворились, але в загаль-
ній системі пам’яток тих установ, при котрих вони
сформувались». Відповідно до цього частина ар-
хівних фондів повертається Україні з архівосхо-
вищ Росії, інша ж залишається в них з огляду на
те, що вони складають цілісність з фондами архі-
восховищ РСФРР 28.
Отже, наприкінці літа 1925 р. Україна та Росія
висловили загальне бачення процесу перерозподі-
ISSN 1029-7200. Бібліотечний вісник. 2008. № 3
Ïîâåðíåííÿ óêðà¿íñüêèõ àðõ³âíèõ ³ñòîðèêî-êóëüòóðíèõ ö³ííîñòåé ç Ðîñ³¿ ó 1921–1926 ðð.
43
лу архівних матеріалів між союзними республіка-
ми. Позиція України зводилась до повернення усіх
українських архівних фондів, а також матеріалів з
російських фондів, що частково стосуються її іс-
торії. Російська сторона погоджувалась передати
частину архівних матеріалів на умовах дотриман-
ня принципу неподільності окремих архівних
фондів та колекцій.
Оскільки не всі клопотання ВУЦВК задовольня-
лись російською стороною, між учасниками пере-
мовного процесу виникли непорозуміння та супе-
речки. За цих обставин при ЦВК СРСР створюєть-
ся та починає функціонувати спеціальна спільна
комісія з розподілу архівних матеріалів між союз-
ними республіками.
Однак до початку її роботи перед Україною по-
стали й інші завдання – розшук на території Укра-
їни архівних матеріалів Естонії, Польщі та Росії.
Реалізуючи доручення НКО та РНК УСРР, Укр-
центрархів здійснював заходи з розшуку естонсь-
ких архівів 29. Так само Укрцентрархів та уряд
УСРР розпочали діяльність з розшуку архівних фон-
дів Польської Республіки, передбачені статтею XI
Ризького мирного договору.
Постанова великої Президії ВУЦВК від 6 берез-
ня 1925 р. окрім звернення до ЦВК СРСР про по-
вернення українських матеріалів також зобов’язу-
вала розшукувати на території України всі архівні
матеріали щодо РСФРР з метою передання їх Центр-
архіву Росії.
Укрцентрархів уже в березні 1925 р. поінформу-
вав ВУЦВК, що в Київському центральному істо-
ричному архіві ім. В. Антоновича є матеріали,
викрадені професором Сташевським під час його
перебування 1915 року в Москві. Було складено
опис справ й надіслано до ЦАУ України з метою
передання їх Центрархіву РСФРР. До списку мате-
ріалів, переданих Росії, входило понад 100 доку-
ментів, переважно XVII ст. 30
Інші документи, права на котрі належали Центр-
архіву РСФРР, головним чином стосувались війсь-
кових установ та організацій. Вони не включались
до складу ЄДАФ УСРР. Схема, що регламентува-
ла, які саме військові архіви повертались РСФРР,
затверджувалась начальником головного управлін-
ня Робітничо-селянської червоної армії (далі
РСЧА).
У цій схемі вказувалося, які саме військові архі-
ви концентруються в РСФРР, проте не уточнюва-
лося, а лише в загальній формі зазначалося, що ар-
хіви військових формувань можуть зберігатись і в
союзних республіках. Для ЦАУ УСРР це мало
принципове значення, адже в українських архівах
відклався величезний масив таких фондів.
З метою прояснення ситуації Центрархів РСФРР
направив листа Укрцентрархіву, в якому наголо-
шував: «Матеріали національних формувань, що
входили до складу військових фронтів імперіаліс-
тичної війни, а також матеріали військових уста-
нов і частин контрреволюційних угруповань в Ук-
раїні мають залишатися в УСРР. Аналогічні мате-
ріали, що будуть виявлені управлінням Центрархі-
ву РСФРР у власних архівосховищах, будуть пере-
даватись Укрцентрархіву» 31.
Це уточнення щодо місця зберігання архівних
матеріалів військових установ і військових форму-
вань теж не повністю визначало принципи відбору
архівів. Однак цього було достатньо, аби розпоча-
ти процес вилучення та передання в Росію війсь-
кових архівів. 1925 року до України було направ-
лено представників центрального архівного ві-
домства РСФРР. Їм надавалась можливість озна-
йомлюватись з усіма центральними та губернськи-
ми архівами УСРР. Для допомоги російським ко-
легам експерти ЦАУ УСРР Д. Багалій та Горбань
займались питаннями обліку та зовнішнього впо-
рядкування військових архівів. Основний масив
робіт було проведено до 1927 р. За результатами
спільних дій Центрархівів обох республік частина
необхідних фондів потрапила в РСФРР, проте
більша їх частина залишилась в Україні. Виділен-
ня та повернення військових фондів з УСРР до
РСФРР відбувалося в межах, встановлених зако-
нами та постановами вищих органів влади СРСР
та республік.
Виконуючи законодавство СРСР про передання
Росії військових архівів, Україна не змогла домо-
витись про повернення українських фондів з уста-
нов всесоюзного значення. З погляду Центрархіву
РСФРР це не відповідало науковим принципам
концентрації архівних матеріалів. У цьому сенсі
РСФРР мала переважну позицію. Прагнення Укра-
їни отримати українські архівні матеріали могли
втілитися в життя лише зі згоди вищих державних
органів СРСР та Центрархіву РСФРР. У даному
питанні виявлялась слабкість України, оскільки
вона не могла апелювати до конкретних законів,
адже їх не існувало, а постанови держорганів
СРСР мали загальний характер.
Дискусії довкола повернення архівних матеріа-
лів з Росії до України не знаходили розв’язання в
перемовному процесі між урядовими установами
та Центрархівами обох республік. У такій ситуації
єдиний можливий варіант вирішення суперечок
ISSN 1029-7200. Бібліотечний вісник. 2008. № 3
Äåíèñ Ãåòüìàí
44
довкола українських фондів у російських архівах,
музеях та бібліотеках вбачався у створенні спеці-
альної комісії, ідея функціонування якої належала
ЦВК СРСР.
18 вересня 1925 р. Президія ЦВК СРСР створює
комісію з розподілу архівних фондів між союзни-
ми республіками з представників центральних ар-
хівних відомств Росії та України, а також предс-
тавників від НКО РСФРР і УСРР. Росію представ-
ляли В. Адоратський, Зенкович, М. Мелешко та
Невський. Від України до комісії увійшли Д. Бага-
лій, Дубровський та С. Токарев. Головою було виз-
начено І. Кутузова. До роботи комісії приєдналися
представники БСРР, оскільки, на їхню думку,
архівні матеріали, що передаватимуться Україні,
можуть належати й до Білорусії. Свою роботу ко-
місія з розподілу архівних матеріалів між союзни-
ми республіками при ЦВК СРСР розпочала 2 лис-
топада 1925 р.
На першому засіданні члени комісії прийняли
кілька основних рішень, підтвердивши та офор-
мивши попередні позиції щодо повернення архів-
них пам’яток союзним республікам. Було ухвале-
но «Зібрання архівних матеріалів, що зберігають-
ся в наукових установах РСФРР та мають загаль-
носоюзне значення: Всесоюзна Академія наук,
Всесоюзна Публічна бібліотека ім. В. Леніна, не
можуть бути розрізнені, а тому окремі предмети
цих зібрань не підлягають переданню союзним
республікам».
Цим пунктом комісія підтвердила намір не руй-
нувати російські архівні зібрання, що проголошу-
валось Центрархівом РСФРР та установами На-
родного комісаріату освіти РСФРР. Проте треба
зазначити один важливий момент: на першому за-
сіданні представників від України не було, що
сильно вплинуло на ухвалене рішення не на ко-
ристь УСРР.
З метою всебічного вивчення питання про те, які
матеріали та з яких установ РСФРР можуть бути
передані Україні та Білорусії чи надані шляхом об-
міну, було організовано підкомісію у складі
В. Адоратського, Зенковича, Д. Багалія та М. Ме-
лешка. Підкомісія мала право залучати кращих
спеціалістів та експертів і незабаром ухвалила ряд
основних положень 32.
Реакції російських і українських державних ус-
танов на ухвали комісії були абсолютно протилеж-
ними. Російський ВЦВК запропонував ЦВК СРСР
створити додаткову спеціальну комісію для вста-
новлення основних принципів, що мають стати ос-
новою для розподілу архівних матеріалів між
РСФРР та союзними республіками, відштовхую-
чись від ухвал першого засідання комісії 33.
ЦВК України категорично не приймав позицію
представників РСФРР у комісії. У зверненні до
Президії ЦВК СРСР було зазначено, що комісія
своїми постановами проігнорувала ухвали остан-
нього, заборонивши передання Україні фондів з
наукових установ, котрим, як вказував ВУЦВК,
«права Всесоюзних ніхто не давав». ВУЦВК наго-
лошував, що саме в цих установах перебувають
виключної ваги українські архівні фонди: архів
Маркевича-Лукашевича, «Рум’янцевський опис
Малоросії» та фонди Археографічної комісії.
Оцінку цьому пункту дав Д. Багалій у своєму зві-
ті, зазначивши: «Постанова, що була прийнята на
засіданні комісії, зводить нанівець усю справу про
повернення в Україну її архівних фондів».
Опротестувавши пункт перший постанови комі-
сії з розподілу архівних матеріалів між союзними
республіками, Укрцентрархів та ВУЦВК вказува-
ли, що механічний поділ пам’яток, передбачений
рішенням комісії, не відповідає ухвалі президії
ЦВК СРСР щодо повернення УСРР усіх архівних
матеріалів. Окрім цього, вказувалось, що термін
«установи Всесоюзного значення», застосований
російськими архівістами, не має слугувати переш-
кодою для повернення українських архівних фон-
дів та матеріалів.
ЦВК СРСР не виступив третейським суддею між
РСФРР та УСРР. 11 грудня 1925 р. він підтримав
пропозицію ВЦВК виробити принципові поло-
ження про основи розподілу архівних матеріалів
між РСФРР та союзними республіками, засвідчив-
ши тим самим свою нейтральну позицію, не під-
тримавши жодну зі сторін. Україна отримувала
другий шанс вплинути на вироблення параграфів
розподілу архівів.
Свідченням непоступливості як Укрцентрархіву,
так і Центрархіву РСФРР у намаганні концентра-
ції архівних матеріалів слугує справа з архівом ко-
лишнього царського посольства в Австрії. Цей ар-
хівний матеріал був переданий з Відня до Москви
влітку 1925 р. В повідомленні повноважного пред-
ставника СРСР в Австрії говорилося, що третина
архіву стосується виключно польсько-українських
відносин, історії революційного руху в Галичині.
До його складу входили також документи про ді-
яльність М. Драгоманова, І. Франка, Павлина та ін.
українських діячів. З огляду на важливість архіву
РНК УСРР звернулась до РНК СРСР із проханням
передати Україні її частину.
Розглянувши звернення української сторони,
ISSN 1029-7200. Бібліотечний вісник. 2008. № 3
Ïîâåðíåííÿ óêðà¿íñüêèõ àðõ³âíèõ ³ñòîðèêî-êóëüòóðíèõ ö³ííîñòåé ç Ðîñ³¿ ó 1921–1926 ðð.
45
РНК СРСР ухвалила передати УСРР частину, що
належить до її історії. Іншу позицію обстоювали
російські науковці. В листі від 15 січня 1926 р. до
РНК СРСР РНК Росії прокоментувало: «Архіви
колишніх царських посольств становлять багатий
матеріал для дослідження та вивчення історії і по-
літики колишньої Російської імперії, і вилучення з
цих матеріалів архівних документів з окремих пи-
тань порушило б їхню цілісність... тому розпоро-
шення таких матеріалів... є небажаним» 34.
РНК РСФРР стояло на позиції нерозподілу ві-
денських фондів, підкреслюючи, що вони станов-
лять не менший інтерес для установ всесоюзного
значення. Проте підкреслила у своєму зверненні,
що Україна може отримати копії з окремих доку-
ментів, а також поставити це питання на розгляд
спеціальної комісії ЦВК СРСР з передання союз-
ним республікам матеріалів з РСФРР.
Цей приклад яскраво засвідчує, що Росія чітко
дотримувалась проголошених та затверджених на-
уковими установами РСФРР принципів розподілу
архівних матеріалів. Позиція ж України відповіда-
ла її намаганням залучити всі можливі українські
архівні матеріали до ЄДАФ УСРР.
До початку роботи підкомісії, де мали формува-
тися основні принципи розподілу архівних матері-
алів, Укрцентрархів визначив групи архівних фон-
дів, що перебувають за межами України. До пер-
шої групи зараховувались ті, що утворились в Ук-
раїні й були вивезені з її території в період грома-
дянської війни. Друга група складалась із фондів,
утворених в Україні, але вивезених з її території в
межі Союзу до березня 1917 р. Третя група місти-
ла фонди, сформовані в межах території РСФРР,
але які своїм змістом належали до історії України.
Відповідно до складених категорій архівних
фондів ЦАУ УСРР вважало, що документи першої
групи підлягають безумовному поверненню в Ук-
раїну. Питання передання їх не повинні входити до
компетенції комісії при ЦВК СРСР, оскільки на-
лежність їх Україні є беззаперечною. Архівні ма-
теріали другої групи теж належать Україні, але
можливість суперечки щодо деяких із них потре-
бує обговорення в комісії. Третю групу Укрцентр-
архів залишив без коментарів.
З приводу першої та другої груп ЦАУ УСРР ви-
магало від Центрархіву РСФРР надати список
фондів, стосовно яких у Росії існують заперечення
щодо їх приналежності УСРР. Передбачалось, що в
першу чергу має відбутись виявлення фондів цих
груп у Москві, Ленінграді, Тулі, Брянську, Саратові
та Сталінграді. На думку українських експертів,
саме туди під час громадянської війни був евакуйо-
ваний основний масив українських архівів 35.
Поділ українських архівних матеріалів, виробле-
ний Укрцентрархівом, мав більше теоретичний,
ніж практичний характер. Він ілюстрував погляд
ЦАУ УСРР на фонди, що перебувають за межами
країни та на шляхи їх передання. Але втілення цьо-
го плану в роботу комісії при ЦВК СРСР чи пере-
мовний процес між Центрархівами республік був
абсолютно неприйнятним.
З початком функціонування комісії Укрцентрар-
хів за дорученням ВУЦВК розробив ряд заходів з
«виявлення на території України та за її межами і
зосередження в державних архівосховищах мате-
ріалів з історії жовтневої революції та громадянсь-
кої війни» 36. У грудні до Москви був направлений
Д. Багалій для виявлення та обстеження архівних
матеріалів, що підлягають поверненню в Україну.
Синхронно з пошуком матеріалів у Росії їх прово-
дили і в інших регіонах СРСР. У серпні 1925 р. на
Кавказ було відряджено представника Укрцентр-
архіву С. Тетіна для перевірки грузинських архів-
них установ. Одночасно ухвалили клопотання про
дозвіл забрати з Грузії українські архівні фонди,
вивезені туди під час евакуації 37.
Наприкінці 1925 р. було сформульовано модель
взаємообміну архівними матеріалами між Украї-
ною та Росією. Вона окреслювала вектори роботи
Центрархівів республік та їхні позиції, хоча чітко
не прописувала юридичну базу цієї роботи. Знову
постало питання, що часткове повернення архів-
них матеріалів, вивезених до війни та евакуйова-
них під час війни з України, не задовольняє ЦАУ
УСРР, його мета – зосередження усіх українських
архівних фондів. Хоча Центрархів РСФРР сприяв
розшуку українських матеріалів, перевезених під
час громадянської війни до його архівосховищ,
проте видати ті, що були вказані в українських
списках, було неможливо з огляду на розпорошен-
ня фондів.
У лютому 1926 р. до своїх обов’язків приступи-
ла підкомісія з вироблення основних положень
розподілу архівних матеріалів у складі Невського,
В. Максакова, М. Мелешка, М. Рубача та експер-
тів Довнар-Запольського, Любавського і Я. Жда-
новича.
Окресливши основні напрями роботи, підкомісія
поступово розробляла фундаментальні принципи
розподілу архівних фондів для головної комісії.
Вона визначила три найголовніші питання для
розгляду на своїх засіданнях: ситуація щодо непо-
дільності фондів; проблеми щодо вивезених з те-
ISSN 1029-7200. Бібліотечний вісник. 2008. № 3
Äåíèñ Ãåòüìàí
46
риторій республік архівних матеріалів; поділ
сформованих колекцій архівних матеріалів.
У визначенні основних положень до розподілу
архівних матеріалів поміж союзними республіка-
ми в підкомісії при ЦВК СРСР Україна намагала-
ся всіма силами відстоювати умови, які б дали
можливість повернути якомога більше архівних
матеріалів. Російська сторона, навпаки, маючи
більшість у складі комісії, встановила свої прави-
ла, при цьому допускаючи можливість отримання
іншими союзними республіками лише невеликої
частки фондів з наукових установ РСФРР.
Виробивши основні положення, підкомісія пере-
дала їх до комісії при ЦВК СРСР для подальшого
доопрацювання і підготовки проекту з розподілу
архівних матеріалів. Загалом комісія провела 5 за-
сідань, у них брали участь представники РСФРР,
УСРР, ЗСФРР, БСРР, УзСРР, експерти НКО, НКІС,
Центрархівів республік та наукових установ Росії.
Останнє засідання комісія провела 8 березня 1926 р.,
де було прийнято остаточний проект розподілу ар-
хівних матеріалів між союзними республіками.
Свій звіт вона відправила на розгляд до ЦВК
СРСР. Остаточний варіант проекту основних по-
ложень розподілу архівних матеріалів між союз-
ними республіками був надісланий ЦАУ УСРР.
Таким чином, на 1926 р. була майже оформлена
система взаємодії головних архівних управлінь
Росії та України. Укрцентрархів розробив заходи
щодо налагодження роботи із розшуку та повер-
нення евакуйованих матеріалів. За сприяння ро-
сійських архівних установ в Україну повернувся
багатий масив документів. Проте найбільш цінні
архівні матеріали перебували в установах всесо-
юзного значення. УСРР ініціювала створення ко-
місії, котра виробила б основні положення розпо-
ділу документів, але ні російська, ні українська
сторона не бажала поступатись в цьому принципо-
вому питанні. Вирішення майбутньої долі україн-
ських архівних матеріалів залежало від подаль-
ших перемовин та політичної ситуації у СРСР.
___________________________________________
1 Центральний Державний архів вищих органів влади
України (далі ЦДАВО). – Ф. 14. – Оп. 1. – Спр. 23. –
Арк. 2.
2 Водолажченко О., Барвінський В. Короткий нарис іс-
торії архівної справи на Україні та діяльності Укрцентр-
архіва за 1924 р. // Архівна справа. – 1925. – Книга 1. –
С. 44–72.
3 ЦДАВО України. – Ф. 3. – Оп. 1. – Спр. 483. –
Арк. 3–5.
4 ЦДАВО України. – Ф. 14. – Оп. 1. – Спр. 99. –
Арк. 30–40.
5 ЦДАВО України. – Ф. 14. – Оп. 14. – Спр. 102. – Арк. 4.
6 ЦДАВО України. – Ф. 3. – Оп. 1. – Спр. 483. –
Арк. 3–5.
7 ЦДАВО України. – Ф. 2. – Оп. 2. – Спр. 588. –
Арк. 227.
8 Мітюков О. Радянське архівне будівництво на Укра-
їні. 1917–1973. – Київ, 1975. – С. 46–47.
9 Центрархив ССР Украины // Архивное дело. – 1925. –
Выпуск 3–4. – С. 187–188.
10 ЦДАВО України. – Ф. 14. – Оп. 1. – Спр. 186. – Арк. 17.
11 Там само. – Арк. 1.
12 ЦДАВО України. – Ф. 14. – Оп. 1. – Спр. 139. – Арк. 1–3.
13 Багалій Д., Барвінський В. Українські архівні фонди в
межах РСФСР // Архівна справа. – 1925. – Книга 1. – С. 34.
14 Там само. – С. 34–44.
15 Максаков В. Історія та організація архівної справи в
СРСР. 1917–1945 рр. – М., 1969. – С. 167–169.
16 ЦДАВО України. – Ф. 3. – Оп. 1. – Спр. 3818. – Арк. 1.
17 Там само. – Арк. 3–6.
18 Там само.
19 Максаков В. Історія та організація архівної справи в
СРСР. 1917–1945 рр. – С. 167–169.
20 Там само. – С. 76–77.
21 Державний архів Російської Федерації (далі ДАРФ). –
Ф. Р-5325. – Оп. 9. – Спр. 1289. – Арк. 26.
22 ЦДАВО України. – Ф. 14. – Оп. 1. – Спр. 174. – Арк. 18.
23 ДАРФ. – Ф. 5325. – Оп. 9. – Спр. 1289. – Арк. 27–32.
24 Там само.
25 Там само.
26 Там само. – Арк. 26.
27 Максаков В. Історія та організація архівної справи в
СРСР. 1917–1945 рр. – С. 168.
28 ДАРФ. – Ф. Р-5325. – Оп. 9. – Спр. 1289. – Арк. 31;
ЦДАВО України. – Ф. 3. – Оп. 1. – Спр. 3818. – Арк. 7–8.
29 ЦДАВО України. – Ф. 2. – Оп. 1. – Спр. 1476. –
Арк. 1–22.
30 ЦДАВО України. – Ф. 14. – Оп. 1. – Спр. 174. –
Арк. 11–16.
31 ЦДАВО України. – Ф. 14. – Оп. 1. – Спр. 185. – Арк. 6
– 6 зв.; 97.
32 ЦДАВО України. – Ф. 14. – Оп. 1. – Спр. 184. – Арк. 14.
33 ЦДАВО України. – Ф. 3. – Оп. 1. – Спр. 3818. – Арк. 24.
34 ЦДАВО України. – Ф. 3. – Оп. 1. – Спр. 2604. – Арк. 9.
35 ЦДАВО України. – Ф. 14. – Оп. 1. – Спр. 186. –
Арк. 26–31.
36 Мітюков О. Радянське архівне будівництво на Укра-
їні. 1917–1973. – С. 74.
37 ЦДАВО України. – Ф. 3. – Оп. 1. – Спр. 4375. – Арк. 1–2.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-2146 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 1029-7200 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T16:03:45Z |
| publishDate | 2008 |
| publisher | Національна бібліотека України ім.В.І.Вернадського |
| record_format | dspace |
| spelling | Гетьман, Д. 2008-09-12T11:16:39Z 2008-09-12T11:16:39Z 2008 Повернення українських архівних історико-культурних цінностей з Росії у 1921-1926 рр. / Д. Гетьман // Бібл. вісн. — 2008. — N 3. — С. 37-46. — укр. 1029-7200 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/2146 У статті на основі українських та російських джерел відтворено та проаналізовано етапи повернення українських архівних документів з Росії. Висвітлено роботу державних та наукових установ УСРР на тлі загального процесу реституції українських культурних цінностей з РСФРР у 1921–1926 рр. uk Національна бібліотека України ім.В.І.Вернадського Загальні питання Повернення українських архівних історико-культурних цінностей з Росії у 1921-1926 рр. The restitution of archival Ukrainian treasures from RSFRR (1921–1926) Article published earlier |
| spellingShingle | Повернення українських архівних історико-культурних цінностей з Росії у 1921-1926 рр. Гетьман, Д. Загальні питання |
| title | Повернення українських архівних історико-культурних цінностей з Росії у 1921-1926 рр. |
| title_alt | The restitution of archival Ukrainian treasures from RSFRR (1921–1926) |
| title_full | Повернення українських архівних історико-культурних цінностей з Росії у 1921-1926 рр. |
| title_fullStr | Повернення українських архівних історико-культурних цінностей з Росії у 1921-1926 рр. |
| title_full_unstemmed | Повернення українських архівних історико-культурних цінностей з Росії у 1921-1926 рр. |
| title_short | Повернення українських архівних історико-культурних цінностей з Росії у 1921-1926 рр. |
| title_sort | повернення українських архівних історико-культурних цінностей з росії у 1921-1926 рр. |
| topic | Загальні питання |
| topic_facet | Загальні питання |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/2146 |
| work_keys_str_mv | AT getʹmand povernennâukraínsʹkiharhívnihístorikokulʹturnihcínnosteizrosííu19211926rr AT getʹmand therestitutionofarchivalukrainiantreasuresfromrsfrr19211926 |