Новітня українська історіографія аграрної політики П. Скоропадського (1990-і рр.)

У статті здійснено проблемний аналіз української історіографії аграрної політики Павлом Скоропадським.

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Veröffentlicht in:	Спеціальні історичні дисципліни: питання теорії та методики
Datum:	2011
1. Verfasser:	Тараненко, О.М.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainisch
Veröffentlicht:	Інститут історії України НАН України 2011
Online Zugang:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/215219
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Новітня українська історіографія аграрної політики П. Скоропадського (1990-і рр.) / О.М. Тараненко // Спеціальні історичні дисципліни: питання теорії та методики: Зб. наук. пр. — 2011. — Вип. 18. — С. 187-196. — Бібліогр.: 24 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

_version_	1860275647262228480
author	Тараненко, О.М.
author_facet	Тараненко, О.М.
citation_txt	Новітня українська історіографія аграрної політики П. Скоропадського (1990-і рр.) / О.М. Тараненко // Спеціальні історичні дисципліни: питання теорії та методики: Зб. наук. пр. — 2011. — Вип. 18. — С. 187-196. — Бібліогр.: 24 назв. — укр.
collection	DSpace DC
container_title	Спеціальні історичні дисципліни: питання теорії та методики
description	У статті здійснено проблемний аналіз української історіографії аграрної політики Павлом Скоропадським.
first_indexed	2026-03-21T12:45:06Z
format	Article
fulltext	___________ Тараненко О.М. Новітня українська історіографія аграрної політики 187 О.М. Тараненко НОВІТНЯ УКРАЇНСЬКА ІСТОРІОГРАФІЯ АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ П. СКОРОПАДСЬКОГО (1990-і рр.) У статті здійснено проблемний аналіз української історіографії аграрної політики Павлом Скоропадським. У сучасній українській історичній науці відбувається переосмислення та пошук нових методологічних підходів у трактуванні як подій революції взагалі, так і Української Держави зокрема. Зі здобуттям Україною незалежності у 1991 р. дослідники отримали можливість працювати з раніше забороненими документ- тами, монографіями та матеріалами періодичної преси, які були переведені у загальнодоступне користування. Як наслідок, з’явилися перспективи для прямої дискусії між представниками звільнених від впливу ідеології та політичних настанов вітчизняних істориків та дослідників з діаспори. Саме в цей час науковці переходять до опрацювання конкретно-історичних та історіографічних проблем, що відображено в монографіях, дисертаціях, наукових статях. Враховуючи вище сказане, ми поставили за мету прослідкувати еволюцію поглядів вітчизняних істориків, які займалися вивченням аграрної політики П. Скоро- падського упродовж 1990-х рр. Отже, об’єкт вивчення – аграрна політика П. Скоро- падського, предмет – її висвітлення у вітчизняній історіографії 1990-х рр. Народжена в умовах інформаційного вакууму радянських часів, нова вітчи- зняна історіографія заявленої проблеми на початку не мала менш чи більш досліджених тем – всі вони були однаково невивчені. До середини 1990-х рр. основним напрямком діяльності українських істориків було активне освоєння зарубіжної спадщини, отож зміст їх студій багато в чому визначався тематичною структурою, висновками та концепціями авторів із діаспори. Разом із тим, відбуваються суттєві зрушення в бік виваженого та об’єктивного аналізу подій 1918 р. загалом і аграрної політики П. Скоропадського зокрема. Цьому сприяла Міжнародна науково-практична конференція з нагоди 120-ої річниці від дня народження П. Скоропадського та 75-ї річниці проголошення Української Держави, яка відбулася 13–15 травня 1993 р., а також круглий стіл «Діяльність П. Скоропадського в розбудові української науки». Доповіді, виголошені на Міжнародній конференції, увійшли до ювілейного збірника «Останній гетьман» [1]. Зміст опублікованих матеріалів охоплює кілька стратегічних напрямків: історія Української Держави, консервативний напрямок української політології, гетьманський рух в еміграції та містить невелику під- бірку архівних матеріалів відповідної тематики. Дослідник зустрічається тут із цілим рядом матеріалів та статей, які опосередковано або безпосередньо стосу- ються тематики нашого дослідження. Спеціальні історичні дисципліни. Число 18 __________________________________ 188 Вступну статтю написав відомий історик Я. Пеленський. У ній йдеться про те, що «міфами оповита економічна, зокрема земельна політика П. Скоропад- ського. На переконання автора, діячі Гетьманату, відстоюючи погляд, що при- ватна власність є основою цивілізації і культури, вважали введення системи, яку ми сьогодні називаємо соціальним ринковим господарством, тобто поміркованим капіталізмом, найкориснішою розв’язкою економічної проблеми в Україні. «Го- ловною метою їхньої політики, – продовжує історик, – було створення еконо- мічно сильної верстви середніх селян-хліборобів, яка витворювала би найста- більнішу базу українського суспільства» [2, 10–11]. У контексті окресленої нами теми дослідження не можна оминути увагою статтю Ф. Проданюка «До питання про внутрішню політику держави Павла Скоропадського», яка теж надрукована на сторінках збірника «Останній геть- ман». Аналізуючи внутрішню політику П. Скоропадського, дослідник виокремив три періоди правління гетьманського уряду. На нашу думку, це допомагає зро- зуміти специфіку політики П. Скоропадського залежно від стосунків із німецько- австрійським військовим командуванням. Перший період – 29 квітня – 2 червня 1918 р. У цей час П. Скоропадський перебував у цілковитій залежності від німецького та австро-угорського командування і до того ж був обмежений попе- редніми домовленостями від 24 квітня 1918 р. На думку Ф. Проданюка, важливим завданням гетьманського уряду в першому періоді «…стало налагодження чіткої системи адміністративно-територіального устрою України та підпорядкування Гетьману органів самоуправління» [3, 60]. Другий період – 2 червня – 14 листо- пада 1918 р. – Ф. Проданюк характеризує як період будівництва консервативної моделі майбутньої Української Держави. Одним із головних завдань внутрішньої політики Гетьмана у другому періоді, за словами Ф. Проданюка, «…стає захист інтересів більшості населення України – селянства» [3, 61]. Це твердження автор аргументує тим, що саме в цей період П. Скоропадським затверджено низку законів, які захищали інтереси селянства. Зокрема, об’єктом уваги дослідника стають неодноразово згадувані вже закони від червня – липня 1918 р. Третій період – 14 листопада – 14 грудня 1918 р. У цей період, на думку історика, «головним завданням П. Скоропадського стала боротьба з Директорією» [3, 64 – 65]. Цінним джерелом інформації для дослідника аграрної політики П. Скоро- падського є стаття Я. Малика «Земельне питання в Українській Гетьманській Державі» [4]. У ній проаналізовано основні документи гетьманського аграрного законодавства. Вивчаючи аграрну політику П. Скоропадського, історик, не буду- чи оригінальним, говорить про те, що «суть аграрної політики Гетьманату полягала в тому, щоби перейти до власної аграрної реформи, розробити й видати власний основний закон про землю. Але це планувалося зробити не на основі законодавства Центральної Ради, а нібито зі становища, що було в аграрному секторі на Україні в дореволюційні часи» [4, 99]. Разом із тим, складно не погодитися з висновками автора про те, що принцип примусового відчуження землі у великих землевласників було схвалено ___________ Тараненко О.М. Новітня українська історіографія аграрної політики 189 запізно, а «помилкова розв’язка аграрного питання стала однією з головних причин упадку молодої Української Держави» [4, 105]. Завдяки творчим зусиллям В. Друмова і В. Шкварця в українській історіо- графії першої половини 1990-х рр. розвивається історіографічна проблематика Української Держави 1918 р. Стану наукового вивчення зарубіжною історіо- графією подій 29 квітня – 14 грудня 1918 р. стосується публікація В. Друмова і В. Шкварця «Українська Гетьманська Держава 1918 р. у висвітленні зарубіжної історіографії» [5]. У статті проаналізовано праці П. Христюка, Д. Дорошенка, І. Мазепи, Л. Шанковського, Н. Полонської-Василенко, О. Субтельного, В. Івани- са, С. Шелухіна, С. Доленги та ін. Дослідники поділили зарубіжних істориків на дві групи за їхнім ставленням до Гетьманату. До першої вони зараховували істориків, які прихильно ставилися до встановлення Гетьманської Держави. До другої – тих, хто у своїх працях не приховував неприязні до неї [5, 115]. Спробу підвести підсумки дослідженням про Українську революцію здій- снила у своїй монографії, а згодом і кандидатській дисертації Л. Радченко. Розви- ток діаспорної та зарубіжної історіографії Української Держави представлено в одному з розділів монографії Л. Радченко «Сучасна історіографія національно- демократичної революції в Україні 1917–1920 рр.» [6]. На гідне поціновування заслуговує історіографічний аналіз діяльності П. Скоропадського, запропонова- ний дослідницею. Авторові вдалося з’ясувати сучасний для нього стан історичних поглядів як на саму постать гетьмана, так і на його внутрішньо- та зовнішньо- політичну діяльність. Науково виваженими є основні висновки історика. Зокрема, цілком обґрунтованим вважаємо судження Л. Радченко з приводу того, що став- лення істориків та мемуаристів до гетьманського режиму коливається від зне- важливого до панегіричного, хоча при аналізові конкретики державної діяльності травня – листопада 1918-го зустрічаємо значно більше зваженості [6, 79]. Характеризуючи діяльність гетьмана та його уряду в аграрному секторі, Л. Радченко пояснює соціальні конфлікти, розправи повстанців з німецькими загонами, реакцію селянства на погіршення їхнього становища у зв’язку з небажанням П. Скоропадського згоджуватися на соціалізацію землі [6, 89–90]. Водночас наголосимо, що зазначена праця лише б виграла, якби її автор повніше висвітлив історіографію соціально-економічної політики урядів П. Скоро- падського, зокрема з аграрного питання. Так, чомусь поза увагою дослідниці залишилися роботи Д. Левчука, П. Мірчука, П. Феденка. Недоліком роботи є й те, що матеріал викладено фрагментарно і досить таки безсистемно. Крім того, в роботі присутні розрізнені авторські міркування. З цих причин розділ абсолютно не дає цілісного уявлення про історіографію з історії Української Держави. Біль- ше того, в ньому не прослідковується авторська концепція чи провідна ідея. Натомість у висновках до дисертації Л. Радченко сформулювала слушні практичні рекомендації щодо подальшого вивчення історіографії національно- демократичної революції в Україні 1917–1920 рр. [7]. Вивчаючи аграрну політику П. Скоропадського, дослідники роблять спроби з’ясувати питання первинності селянських організованих акцій чи змін у земель- Спеціальні історичні дисципліни. Число 18 __________________________________ 190 ному законодавчому полі. Так, Р. Пиріг та Ф. Проданюк вважають, що першість визначається за повстанцями, які своїми активними діями стимулювали ухва- лення законів. Власну позицію автори аргументують так: «Тільки розмах повстан- ського руху на Україні змушує П. Скоропадського зважитися на затвердження тимчасового земельного закону, який обмежував земельне володіння 25 десяти- нами» [8, 99]. А. Фесик, навпаки, не поділяє висловленого вище Р. Пирогом та Ф. Прода- нюком твердження. Він відстоює думку, що не спалах повстанської активності змусив П. Скоропадського піти на певні поступки, а навпаки – ухвалення влітку 1918 р. низки законів, що стосувалися регулювання земельних відносин, зініці- ювали вибух селянської боротьби [9, 11]. Таким чином, ми можемо констатувати той факт, що серед дослідників немає єдиної точки зору на те, як урядові заходи в аграрному секторі національної економіки залежали від селянського повстан- ського руху. «Гетьманський режим являв собою спробу консервативних політичних сил загасити полум’я революції, збити хвилю радикальних соціалістичних настроїв, силою державної влади та поміркованих реформ увести суспільне життя в рамки правових норм, обстояти право приватної власності, – стверджують Л. Мельник, В. Верстюк, М. Демченко – автори двотомної «Історії України», – а соціальну опору гетьманату становили вищі й середні шари суспільства: підприємці, великі власники, службовці, заможне селянство» [10, 156]. Викладаючи сутність аграр- ної політики П. Скоропадського, учені звертаються до аналізу програмних засад гетьманської політики. Дослідники відтворюють традиційно усталений погляд на тему. Наприклад, вони обмежилися лише констатацією того, що повернення землі поміщикам, примусове вилучення хліба, каральні експедиції загарбників викли- кали бурхливу реакцію українських селян. Хоча, з іншого боку, варто погодитись із думкою істориків про те, що німці й австрійці звертали мало уваги на місцеве законодавство. Влітку 1918 р. вони розпочали відверте грабування українського села із застосуванням військової сили [10, 159]. П. Захарченко не лише з’ясував ідеологію селянського повстанського руху на півдні та Лівобережжі України в 1918 р., а й визначив фактори, які впливали на його формування. Учений закцентував увагу на персонально-агітаторській ролі отаманів Н. Махна та М. Крапив’янського, які мали неабияку повагу серед селян, а тому нав’язували їм власне бачення тих чи інших явищ і проблем. Для прикла- ду, дослідник наводить рейди махновців по Олександрівському, Маріуполь- ському, Бердянському, Павлоградському повітах Катеринославської губернії, під час яких Н. Махно наголошував на необхідності боротьби з німецькими загонами, які відстоювали інтереси поміщиків [11, 4–5]. Так у селян формувався стійкий негативний стереотип щодо сприйняття П. Скоропадського як виразника інтере- сів поміщиків. Дослідженню економічної політики Гетьманату П. Скоропадського присвя- чено дисертацію С. Мякоти. У ній дисертантка визначила вплив гетьманської економічної політики на стан транспортної системи, промисловості, торгівлі, ___________ Тараненко О.М. Новітня українська історіографія аграрної політики 191 фінансів країни та аграрного сектора, проаналізувала структурні особливості розвитку української економіки. Крім того, автор визначила фактори, що істотно впливали на спрямованість економічної політики Української Держави. Вона також виявила негативні та позитивні наслідки економічної політики уряду Української Держави [12]. У третьому розділі дисертації «Аграрне питання в діяльності уряду геть- мана П. Скоропадського» С. Мякота, проаналізувавши основні напрямки і форми державної політики щодо вирішення аграрного питання, дійшла висновку, що вплив великих землевласників на процес вироблення аграрної реформи, втру- чання з боку німців і австрійців, повільна робота уряду і нерішучість гетьмана не дали можливості затвердити проект земельного закону [12, 163]. Позитивним моментом у роботі С. Мякоти є те, що в ній детально розкрито діяльність урядо- вої землевлаштувальної комісії, однак роботу урядових аграрних комісій висвітлено побіжно. Досліджуючи участь австро-угорських та німецьких частин у проведенні хлібозаготівельних акцій, І. Шпекторенко побіжно зупинився й на аналізові аграрної політики уряду Української Держави. У своїх роботах історик прослід- кував зв’язок між продовольчою і аграрною політикою урядів УНР і Української Держави та практикою проведення військових експедицій в селах, розглянув реакцію населення на реквізиції військ [13]. У контексті обраної нами теми дослідження варто звернути увагу на серію фундаментальних праць завідувача відділу етноісторичних досліджень Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАНУ, член-кореспон- дента НАНУ В. Солдатенка∗ [14; 15]. Праці В. Солдатенка цінні для нас насамперед тим, що історик уперше в історіографії здійснив спробу комплексно проаналізувати історіографію та концепцію Української революції, дати їй виважену оцінку. У своїх роботах дослідник творчо опрацював найперше праці політичних діячів, а згодом і авторів досліджень історії Української революції, М. Грушев- ського, В. Винниченка, П. Христюка, Д. Дорошенка, М. Шаповала, С. Петлюри, І. Мазепи. Ми погоджуємося з думкою В. Солдатенка, який вважає, що саме ці політичні діячі й відомі вчені зробили найвагоміший, справді неперевершений внесок до історіографії проблеми [14, 14–66]. Базуючись на уважному розгляді та порівняльному аналізові праць з історії Української революції, В. Солдатенко розмірковує над проблемами інтерпретації подій 1917–1920 рр. в Україні (факто- логія, концепція, періодизація, оцінка). Студії містять ряд зауважень та спостере- жень щодо змісту зарубіжної історіографії проблеми, а також міркування щодо тенденцій розвитку новітньої вітчизняної історіографії. Однак монографії В. Сол- датенка не є суто історіографічними роботами. Принаймні, сам автор не ставить собі за мету системно проаналізувати відповідний масив наукової літератури. ∗ У вересні 2010 р. член-кореспондент В. Солдатенко очолив Український інститут національної пам’яті. Спеціальні історичні дисципліни. Число 18 __________________________________ 192 В. Солдатенко негативно оцінює Гетьманат П. Скоропадського. Всі дослід- ники, які схвально ставляться до гетьмана, у фундаментальній «Українській революції» науковця нищівно критикуються. Автор безапеляційно стверджує, що «вагомих аргументів на користь режиму знайти не можливо, якщо керуватися науковою методологією, високофахово її застосовувати і в результаті одержувати аргументовані, виважені, об’єктивні, а не кон’юнктурні оцінки і висновки» [14, 43]. Підкреслимо, що висновки В. Солдатенка в цій сфері значною мірою оперті на його майже унікальну для сучасного суспільствознавства трактовку визволь- них змагань, а в цьому контексті – періоду Української Держави. На думку дослідника, найважливішою й найконструктивнішою тенденцією 1917–1920 рр. було розгортання «революційної боротьби українства за торжество визвольних ідеалів», для якого «національна державність мала бути не самодостатнім завдан- ням, а більше – знаряддям, засобом досягнення… повномасштабного і різнобіч- ного українського відродження» [15, 12]. На цьому ґрунті Українська Держава розглядається ним як призупинення революції «контрреволюційними силами» шляхом установлення «васальног», антинародного, проросійського монархічно- диктаторського режиму П. Скоропадського» [15, 189]. Політику, яку проводив гетьманський режим щодо селянства, В. Солдатен- ко охарактеризував як «війну з селянством», яка, у відповідь, перетворювалася на «війну селянства з гетьманщиною». «Це підтверджується не тільки пропоміщиць- кими, антиселянськими законами й розпорядженнями гетьмана, його уряду, – узагальнює історик, – а й численними фактами різноманітних форм спротиву – аж до збройних повстань, про які, незважаючи на «дику цензуру», громадськості ставало відомо через пресу» [14, 534]. Причиною повстань, на думку вченого, було аграрне законодавство гетьманської влади. О. Рубльов та О. Реєнт в десятому томі «Українських визвольних змагань 1917–1921 рр.» п’ятнадцятитомного узагальнюючого видання «Україна крізь віки» проаналізували аграрну політику П. Скоропадського як складову внутріш- ньої політики гетьмана. Автори зазначили, що низкою законодавчих актів перед- бачалося реалізувати такі принципи: 1) відповідальність за перетворення брав на себе уряд; 2) створення Державного земельного фонду за рахунок державних, церковних і частини приватних земель із повним відшкодуванням за них; 3) про- даж земельних ділянок малоземельним господарям; 4) створення дрібних, але економічно міцних господарств; 5) забезпечення ефективної роботи цукрової промисловості як базової галузі України; 6) вдосконалення сільськогосподар- ського кредитування [16, 118]. У травні 1998 р. відбулася ІІ Міжнародна конференція, присвячена 125– річчю від дня народження Гетьмана Скоропадського та 80-річчю проголошення Української Держави 1918 р., яка проходила у Києві, Чернігові і Тростянці. Прогрес у вивченні теми стає особливо помітним при порівнянні масштабів цієї конференції з аналогічною І-ою, про яку ми згадували вище. У матеріалах конференції 1998 р. представлено понад 80 розвідок (проти 26-ти у матеріалах 1993 р.). З-поміж них, практично, немає студій оглядового характеру. Водночас ___________ Тараненко О.М. Новітня українська історіографія аграрної політики 193 вони все ж охоплюють широке коло проблем історії Української Держави і побудовані на значному корпусі архівних матеріалів, мемуарів, листування, періодики та преси того часу. На Міжнародній конференції 1998 р. науковцями зроблено чимало пози- тивних підсумків про українську державотворчість за гетьманського часу. Доре- чно деякі з них навести. Так, професор А. Гриценко зазначив, що «в умовах окупації, свавілля поміщиків, спротиву старих урядових структур, кадрового голоду, шаленої антигетьманської пропаганди соціалістичних партій, російських шовіністів і їх організацій в Україні, в огні різноманітних народних повстань, змов та диверсій, власних помилок гетьмана влада зробила досить багато для становлення України як держави» [17, 29]. Р. Васьковський, поставив під сумнів доречність повстання Директорії проти гетьмана. Він зауважив, про деструктивність цього кроку, адже воно «при- несло руйнацію державного апарату, подальшу анархізацію суспільно-політич- ного життя в Україні, прихід до влади українських соціалістів, котрі так і не змогли подолати внутрішній розбрат та сконсолідуватися перед новою загрозою більшовицької інтервенції з Півночі» [18, 219]. У цілому оцінюючи Гетьманат 1918 р., С. Гелей писав: «І все ж, не зважаю- чи на поразку, тогочасна Українська Держава – це не лише яскрава сторінка визвольних змагань українського народу, а й об’єктивно необхідний етап у роз- витку української нації. Гетьманський переворот був спробою консервативних сил погасити полум’я революції і шляхом поміркованих реформ організувати суспільне життя на принципах права приватної власності, демократичних свобод» [19, 46]. Дослідники, статті яких увійшли до вказаного збірника, також не оминули увагою аграрну політику П. Скоропадського. Так, зокрема, С. Кульчицький, гово- рячи про причини втрати соціальної опори гетьманом, зазначав: «Трагедія геть- мана полягала в тому, що його державотворча програма виявилася несумісною з політикою Німеччини та Австро-Угорщини як окупаційних держав. Кайзерів- ська Німеччина мала особливі претензії якраз до тієї соціальної сили, на яку бажав спертися гетьман – заможних селян. Не бажаючи за безцінь продавати хліб і сільськогосподарську сировину гетьманській адміністрації, яка мала відповідні зобов’язання за умовами Брестського мирного договору, селянство піднялося на боротьбу. Особливе роздратування у селян викликало повернення поміщиків у свої маєтки» [20, 11]. У загальних рисах виклав суть аграрної реформи П. Сохань, стаття котрого також опублікована на сторінках збірника «Гетьман П. Скоропадський та Україн- ська Держава 1918 р.». Врахувавши ту конкретну обстановку, в якій діяв П. Ско- ропадський, дослідник зазначив, що «...у тій політиці, яку проводив П. Скоропад- ський, багато повчального не лише з позитивного досвіду, а й уроків з тих про- рахунків, які він допускав, а, скоріше, змушений був допускати в тій конкретній обстановці» [21, 14]. Цікавою у плані висвітлення ситуації, що склалася в селах Поділля за часів Української Держави, є стаття А. Гури «Селянство Поділля за часів Української Спеціальні історичні дисципліни. Число 18 __________________________________ 194 Держави» [22]. Варто зазначити, дослідження базоване, головним чином, на архівних матеріалах, що зберігаються у Державному архіві Хмельницької області. Ці матеріали є яскравим свідченням того, що подільські селяни скаржилися на поміщиків, котрі накладали на них великі контрибуції, забирали худобу, при- мушували селян протягом кількох днів внести велику суму грошей, причому не розбираючись, праві чи винні селяни в тім, що маєтки їх зруйновані чи ні, хто їх руйнував, і скільки вони коштували насправді. На нашу думку, до роботи слід ставитися критично, адже вона викладена таким чином, що висвітлює ситуацію в українському селі лише з негативного боку. До однозначних переваг роботи належить те, що вона побудована виключно на архівних матеріалах. В. Кіцак, аналізуючи зміст «Закону про права на врожай 1918 р. на тери- торії Української Держави», виокремлює декілька причин проведення непопуляр- них серед селян заходів. Серед них: а) приведений до влади Союзом земельних власників Гетьман повинен був віддячити їм, щоб мати з їхнього боку необхідну підтримку; б) з допомогою земельних власників Гетьман сподівався не тільки від- вести загрозу голоду, що нависла над Україною, а й підняти рівень господарства, який різко впав у часи революції; в) цього вимагало німецьке командування, що сподівалося збільшити шляхом повернення земель поміщикам валовий збір зерна в Україні й вивезти обіцяний мільйон тонн хліба до Німеччини; г) повернення землі поміщикам П. Скоропадський розглядав як тимчасове явище, що й було доведено подальшим законодавством; д) повернення земельних угідь мало послу- жити своєрідною точкою відліку для наступної програми широких земельних реформ [23, 170]. С. Грабовський у статті «Українське державотворення революційної доби: виклики часу і відповіді нації» [24] аналізує події 1917–1920 рр. та документи того часу. Дослідник відстежив основні механізми й чинники суспільного роз- витку, спробував відповісти на питання про глибинні причини поразки національ- но-визвольних змагань. Автор обмежився при цьому обширами Наддніпрянської України. У загальних рисах С. Грабовський описав Гетьманат П. Скоропадського. Щодо аграрної політики гетьмана, то вказана стаття не містить вартісних суджень і зауважень. Із усього спектру гетьманського аграрного законодавства дослідник згадує лише про «Грамоту до всього Українського Народу». Однак, на наш погляд, слід погодитись із думкою автора про те, що період гетьманства Скоро- падського був ще більш суперечливим і неоднозначним, ніж річний період діяльності Центральної Ради. З одного боку, створювалася сильна і спочатку досить ефективна централізована влада, було упорядковане законодавство, від- новлена у правах власність, розгорнулося будівництво регулярної армії та флоту. З іншого, – інституції, які діяли від імені Української Держави, цю державу дискредитували, нерідко діючи цілеспрямовано й організовано [24, 12]. Таким чином, історіографія аграрної політики П. Скоропадського відобра- жає складність та суперечливість трансформації новітньої української історичної науки. В рамках запропонованого дослідження умовно можна виділити два ___________ Тараненко О.М. Новітня українська історіографія аграрної політики 195 підперіоди. 1991–1995 рр. стали першим таким етапом у формуванні на наукових засадах новітньої вітчизняної історіографії історії аграрної політики П. Скоропад- ського. Відзначимо, що роботи, написані у першій половині 1990-х рр., не тільки реально започаткували новітню вітчизняну історіографію аграрної політики П. Скоропадського, але й визначили її зміст, тематичну структуру, напрямки вивчення, концептуальний та фактографічний фундамент. Не можна оминути увагою й того факту, що до середини 1990-х рр. основним напрямком діяльності українських спеціалістів було активне освоєння зарубіжної спадщини, тож зміст їхніх студій багато в чому визначався тематичною структурою, висновками та концепціями авторів з діаспори. В окремих наукових працях першої половини 1990-х рр. в оцінці і трактуванні аграрної політики П. Скоропадського зустрі- чаємо стереотипи минулого, притаманні здебільшого радянській історіографії. Однак, і це й не дивно, постання сучасної вітчизняної історіографії теми почалося наприкінці 1980-х років як реформація української радянської історіографії. У 1995–1999 рр. з’являється все більше студій, побудованих, в основному, на архівних матеріалах, швидко зростає загальна кількість праць з історії Україн- ської Держави, в яких, зокрема, згадується й аграрна політика П. Скоропадського. Цей період характеризується також появою перших масштабних монографій та дисертацій, присвячених ряду малодосліджених чи недосліджених аспектів теми. З-поміж них виокремлюються студії П. Захарченка, В. Солдатенка, Л. Радченко, дисертації Ф. Проданюка, С. Мякоти та ін. авторів. Цими та іншими авторами вперше висунуто і документально обґрунтовано цілий ряд положень та висновків, які конкретизують картину історії Української Держави, роблять її яснішою і зрозумілішою. З’явилася велика кількість статей із зазначеної теми. Література 1. Останній Гетьман: Ювілейний збірник пам’яті Павла Скоропадського. 1873– 1945 рр. – К.: Академпрес, 1993. – 398 с. 2. Пеленський Я. Гетьманат Павла Скоропадського. Міфи та дійсність / Я. Пелен- ський // Останній Гетьман. Ювілейний збірник пам’яті Павла Скоропадського. 1873– 1945 рр. – К.: Академпрес, 1993. – С. 5–12. 3. Проданюк Ф. До питання про внутрішню політику Держави Павла Скоропад- ського / Ф. Проданюк // Останній Гетьман. Ювілейний збірник пам’яті Павла Скоропад- ського. 1873–1945 рр. – К.: Академпрес, 1993. – С. 56–65. 4. Малик Я. Земельне питання в Українській Гетьманській Державі / Я. Малик // Останній Гетьман. Ювілейний збірник пам’яті П. Скоропадського. 1873–1945 рр. – К.: Академпрес, 1993. – С. 97–106. 5. Друмов В. Українська Гетьманська Держава 1918 р. у висвітленні зарубіжної історіографії / В. Друмов, В. Шкварець // Останній Гетьман. Ювілейний збірник пам’яті Павла Скоропадського. 1873–1945 рр. – К.: Академпрес, 1993. – С. 113–120. 6. Радченко Л. Сучасна історіографія національно-демократичної революції в Україні 1917–1920 рр. / Л. Радченко. – Х.: Око, 1996. – 120 с. 7. Радченко Л.О. Національно-демократична революція в Україні 1917–1920 рр. у новітній вітчизняній та зарубіжній літературі: Автореф. дис. на здобуття наук. ступеня Спеціальні історичні дисципліни. Число 18 __________________________________ 196 канд. іст. наук: спец. 07.00.06 «Історіографія, джерелознавство та спеціальні історичні дисципліни» / Л.О. Радченко. – Х., 1996. – 20 с. 8. Пиріг Р. П. Скоропадський: штрихи до політичного портрету / Р. Пиріг, Ф. Проданюк // УІЖ. – 1992. – № 9. – С. 91–105. 9. Фесик А. Вооруженное восстание на Украине (ноябрь – декабрь 1918 г.) / А. Фесик. – Одесса: Без вид., 1992. – 18 с. 10. Історія України: Курс лекцій: у 2 кн. / Л. Мельник, В. Верстюк, М. Демченко. – К.: Либідь, 1992. – Кн. 2. ХХ століття. – 577 с. 11. Захарченко П. Селянська війна на Україні: рік 1918 / П. Захарченко. – К.: ЗАТ «Нічлава», 1997. – 192 с. 12. Мякота С.Є. Економічна політика уряду Української Держави (травень – грудень 1918 р.): дис. ... канд. іст. наук: 07.00.01 / Світлана Євгенівна Мякота. – К., 1997. – 224 с. 13. Шпекторенко І. Державна політика у галузі хлібозаготівель в Україні у роки першої світової війни 1914–1918 рр. (На матеріалах Катеринославської губернії): Автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. іст. наук : спец. 07.00.01 «Історія України» / І. Шпекторенко. – Дніпропетровськ, 1998. – 18 с. 14. Солдатенко В. Українська революція. Історичний нарис / В. Солдатенко. – К.: Либідь, 1999. – 975 с. 15. Солдатенко В. Українська революція : концепція та історіографія / В. Солдатенко. – К.: Просвіта, 1997. – 507 с. 16. Україна крізь віки: в 15 т. / О. Рубльов, О. Реєнт. – К.: Альтернативи, 1999. – Т. 10.: Українські визвольні змагання 1917–1921 рр. – 320 с. 17. Гриценко А. Спектр основних політичних сил в Україні періоду Гетьманату (1918 р.) / А. Гриценко // Гетьман П. Скоропадський та Українська Держава 1918 р. Студії з архівної справи та документознавства. – 1999. – Т. 5. – С. 24–29. 18. Васьковський Р. Листопадове повстання 1918 р. : «петлюрівська авантюра» чи «національна революція»? / Р. Васьковський // Гетьман П. Скоропадський та Українська Держава 1918 р. Студії з архівної справи та документознавства. – 1999. – Т. 5. – С. 215–219. 19. Гелей С. Гетьманат Павла Скоропадського в українській консервативній політичній думці / С. Гелей // Гетьман П. Скоропадський та Українська Держава 1918 р. Студії з архівної справи та документознавства. – 1999. – Т. 5. – С. 38–46. 20. Кульчицький С. Місце гетьманської держави в українському державотворчому процесі 1917–1920 рр. / С. Кульчицький // Гетьман П. Скоропадський та Українська Держава 1918 р. Студії з архівної справи та документознавства. – К. – 1999. – Т. 5. – С. 10–12. 21. Сохань П. Досвід та уроки державотворення Гетьманату в контексті сучасності / П. Сохань // Гетьман П. Скоропадський та Українська Держава 1918 р. Студії з архівної справи та документознавства. – 1999. – Т. 5.– С. 12–14. 22. Гура А. Селянство Поділля за часів Української Держави / А. Гура // Гетьман П. Скоропадський та Українська Держава 1918 р. Студії з архівної справи та документознавства. – 1999. – Т. 5.– С. 244–247. 23. Кіцак В. Внутрішня політика гетьмана Павла Скоропадського / В. Кіцак // Молода нація: Альманах. – 1997. – Вип. 6. – С. 158–180. 24. Грабовський С. Українське державотворення революційної доби: виклики часу і відповіді нації / С. Грабовський // Розбудова держави. – 1997. – № 12. – С. 3–16.
id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-215219
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
issn	2307-3144
language	Ukrainian
last_indexed	2026-03-21T12:45:06Z
publishDate	2011
publisher	Інститут історії України НАН України
record_format	dspace
spelling	Тараненко, О.М. 2026-03-10T13:56:58Z 2011 Новітня українська історіографія аграрної політики П. Скоропадського (1990-і рр.) / О.М. Тараненко // Спеціальні історичні дисципліни: питання теорії та методики: Зб. наук. пр. — 2011. — Вип. 18. — С. 187-196. — Бібліогр.: 24 назв. — укр. 2307-3144 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/215219 У статті здійснено проблемний аналіз української історіографії аграрної політики Павлом Скоропадським. uk Інститут історії України НАН України Спеціальні історичні дисципліни: питання теорії та методики Новітня українська історіографія аграрної політики П. Скоропадського (1990-і рр.) Article published earlier
spellingShingle	Новітня українська історіографія аграрної політики П. Скоропадського (1990-і рр.) Тараненко, О.М.
title	Новітня українська історіографія аграрної політики П. Скоропадського (1990-і рр.)
title_full	Новітня українська історіографія аграрної політики П. Скоропадського (1990-і рр.)
title_fullStr	Новітня українська історіографія аграрної політики П. Скоропадського (1990-і рр.)
title_full_unstemmed	Новітня українська історіографія аграрної політики П. Скоропадського (1990-і рр.)
title_short	Новітня українська історіографія аграрної політики П. Скоропадського (1990-і рр.)
title_sort	новітня українська історіографія аграрної політики п. скоропадського (1990-і рр.)
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/215219
work_keys_str_mv	AT taranenkoom novítnâukraínsʹkaístoríografíâagrarnoípolítikipskoropadsʹkogo1990írr

Новітня українська історіографія аграрної політики П. Скоропадського (1990-і рр.)

Institution

Ähnliche Einträge