Рішення ХХ з’їзду КПРС як визначальний чинник інституціоналізації партійно-державної номенклатури Української РСР в умовах десталінізації
Аналізується вплив ухвал ХХ з’їзду КПРС на становище партійно-державної номенклатури Української РСР в умовах розгортання десталінізації та лібералізації політичної системи СРСР....
Gespeichert in:
| Veröffentlicht in: | Спеціальні історичні дисципліни: питання теорії та методики |
|---|---|
| Datum: | 2011 |
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainisch |
| Veröffentlicht: |
Інститут історії України НАН України
2011
|
| Online Zugang: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/215237 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Рішення ХХ з’їзду КПРС як визначальний чинник інституціоналізації партійно-державної номенклатури Української РСР в умовах десталінізації / П.В. Киридон // Спеціальні історичні дисципліни: питання теорії та методики: Зб. наук. пр. — 2011. — Вип. 18. — С. 81-86. — Бібліогр.: 8 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860301812878278656 |
|---|---|
| author | Киридон, П.В. |
| author_facet | Киридон, П.В. |
| citation_txt | Рішення ХХ з’їзду КПРС як визначальний чинник інституціоналізації партійно-державної номенклатури Української РСР в умовах десталінізації / П.В. Киридон // Спеціальні історичні дисципліни: питання теорії та методики: Зб. наук. пр. — 2011. — Вип. 18. — С. 81-86. — Бібліогр.: 8 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Спеціальні історичні дисципліни: питання теорії та методики |
| description | Аналізується вплив ухвал ХХ з’їзду КПРС на становище партійно-державної номенклатури Української РСР в умовах розгортання десталінізації та лібералізації політичної системи СРСР.
|
| first_indexed | 2026-03-21T19:40:59Z |
| format | Article |
| fulltext |
_____________ Киридон П.В. Рішення ХХ з’їзду КПРС як визначальний чинник…
81
П.В. Киридон
РІШЕННЯ ХХ З’ЇЗДУ КПРС ЯК ВИЗНАЧАЛЬНИЙ
ЧИННИК ІНСТИТУЦІОНАЛІЗАЦІЇ
ПАРТІЙНО-ДЕРЖАВНОЇ НОМЕНКЛАТУРИ
УКРАЇНСЬКОЇ РСР В УМОВАХ ДЕСТАЛІНІЗАЦІЇ
Аналізується вплив ухвал ХХ з’їзду КПРС на становище партійно-державної
номенклатури Української РСР в умовах розгортання десталінізації та лібералізації
політичної системи СРСР.
ХХ з’їзд КПРС відбувся в лютому 1956 року, ставши примітною подією
повоєнної радянської історії, оскільки його підсумки затвердили та розвинули
деякі ліберально-демократичні чинники постсталінського етапу розвитку СРСР та
союзних республік. Спричинені ним перетворення в суспільстві, у владі стали
офіційним чинником еволюції політичного ладу від деспотично-комуністичного
до ліберально-тоталітарного стану.
Ухвали з’їзду безпосередньо не посутньо зачіпали становище партійно-
державного апарату. Проте сам ефект критики культу особи першим секретарем
ЦК, засудження масових репресій, помітні тенденції лібералізації політичної
системи, подальші антисталінська пропагандистська кампанія та жвава реакція
громадян на ці дії влади не могли не спричинити очевидні зміни в становищі
партійно-державного апарату.
Порушена тема завжди викликала достатньо багато уваги з боку науковців.
Відновлення втраченого наприкінці 1960-х – у першій половині 1980-х років
інтересу до періоду «хрущовської відлиги» спричинило появу низки публікацій
вітчизняних та зарубіжних пошуковців. Після того, як Україна виборола не-
залежність і згинула комуністична система, новий історіографічний період позна-
чився появою низки серйозних досліджень, дотичних до теми нашої статті [1].
Протягом останніх двох десятиріч з’явилися публікації нових архівних
матеріалів, зміст котрих проливає світло на раніше не відомі сторінки історії,
важливі аспекти нашої проблеми [2].
Проте досі не достатньо акцентовано увагу на еволюції партійно-державної
номенклатури Української РСР у післяз’їздівський період. Тож нам видається
актуальним дослідження тих змін, яких зазнав управлінський апарат після ХХ
партз’їзду. Важливим виглядає й те, як переглядалася номенклатурою власна роль
у державній політичній системі, формувалося її ставлення до тієї десталінізації, котра
після 1956 року значною мірою визначалася власне партдержапаратом.
Якщо вважати, що рішення ХХ з’їзду зовсім не мали на меті послаблення
режиму, а лише його зміцнення, то й оновлення політичного статусу партійно-
державного апарату мало забезпечувати посилення його ролі в суспільстві. Тому
слід мати на увазі, що після ХХ з’їзду не випадково продовжувалися започатко-
вані в попередні роки пошуки вдосконалення правлячих структур.
Спеціальні історичні дисципліни. Число 18 __________________________________
82
Зважимо й на думку, висловлену С. Білоконем, котрий наголошує, що
М. Хрущов на форумі захистив клас управлінців, порятувавши його від тієї
загрози, перед якою вони весь час перебували в часи Сталіна. Відтепер партійно-
державні апаратники «справді забезпечували собі дальше панування і майбутнє
довгожительство, яке згодом стало викликати заздрість … політичної еліти світу.
…Сталінське деспотичне ставлення до партійних кіл – ось що критикував
Хрущов, а не культ комуністичної сваволі» [3, 106–107]. Дійсно, першим
секретарем КПРС фактично було запропоновано заміну культу особи Сталіна на
тоталітарний культ партії, а точніше – партійної номенклатури.
Тому керівництво Кремля лише розвантажувало зацентралізовану управ-
ліньську машину, перекладаючи частину відповідальності «згори» на «місця»,
чим, між іншим, також посилювало власний авторитет у регіонах. При цьому
завдяки повальному оновленню керівників республік та областей, що було здій-
снене з ініціативи Хрущова в ті роки, номенклатура цього рівня мала підтримати
політичний курс керівництва держави і першого секретаря КПРС. Адже до влади
приходили не лише не скомпрометовані у сталінський період, а й особисто
віддані Хрущову та його команді апаратники.
Таким чином, лише партійний апарат реально займався десталінізаційними
заходами. Його роль у суспільних процесах від цього безмірно зросла, значення в
житті держави піднеслося як ніколи раніше. Отже, апарат мав значну зацікав-
леність в успішному проведенні саме такого політичного курсу, пов’язуючи його
з фігурою виразника своїх інтересів М. Хрущова. А десталінізація політичного
ладу, набувши масштабності в післяз’їздівський період, була покликана, крім
іншого, бажанням нового лідера реформувати управлінський апарат. Останнє
створювало сприятливі умови для поєднання в громадській свідомості думки про
суспільну користь від заходів, спрямованих на реформування апаратного меха-
нізму управління, з одного боку, і щирої ілюзії щодо зацікавлення номенклатури
в лібералізації політичної системи СРСР, із другого.
Разом із тим, слід наголосити, що тоді розгортався реванш номенклатури,
ширилася її своєрідна помста за масштабні репресії сталінізму проти неї у 1930-х
роках. Тому логічно визначати апаратну перебудову після ХХ з’їзду КПРС ще й
як прояв політичної боротьби номенклатури за власні права, складову курсу на
десталінізацію, доволі результативну акцію чиновництва в його змаганні за владу
в післясталінському СРСР. Звичайно, до кінця мотиви, котрими визначалися
вчинки партійного та державного апаратів у ті часи, розкрити складно. Проте не
викликає сумніву, що номенклатура в післясталінському Радянському Союзі
залишалася дійсно управлінською силою, потужним центром кадрової політики
влади. Позбавлення її після ХХ партз’їзду жорсткого контролю і надання значної
самостійності лише розв’язувало руки для активізації діяльності.
Можна стверджувати, що чітко визначеної одностайної концепції прове-
дення десталінізації не існувало взагалі. Ні на ХХ з’їзді, ні на подальших партій-
них форумах жодного разу не вживалося таке поняття. Мали місце тільки окремі
безсистемні кроки влади на реалізацію самої ідеї десталінізації. Їх здійснював
_____________ Киридон П.В. Рішення ХХ з’їзду КПРС як визначальний чинник…
83
переважно апарат. Тож зрозуміло, що він не прагнув повести десталінізацію
надто далеко, оскільки не міг піти проти себе самого.
Між тим, після з’їзду апарат функціонерів усе більше опинявся під вогнем
критики як партійців, так і пересічних громадян. Одним із ключових звинувачень
на адресу номенклатури був закид щодо її надмірної чисельності. Справді, навіть
офіційні дані показують громіздкість цих утворень. Так, 1940 року в апаратах
обкомів, крайкомів, Центральних Комітетів Компартій союзних республік СРСР
налічувалося 16 тис. 719 працівників. Станом на 1 січня 1956 року цей показник
зріс до 20 тис. 563 осіб. При цьому лідерство належало ЦК Комуністичної партії
України, номенклатурний склад якого збільшився за вказаний час на 52,6%!
Критика бюрократичних збочень у діяльності партійного і радянського
апарату в нашій літературі має вестися з позицій боротьби за його зміцнення
і вдосконалення, а не з позицій обивателів, котрі ратують за анархічне свавілля
і прагнуть скомпрометувати в очах народу органи пролетарської диктатури»
[4, 573–574].
Однак регулювати процес мало вдавалося. «Записка» відділу культури ЦК
КПРС «Про розвиток радянської літератури після ХХ з’їзду КПРС» від 11 травня
1957 року гостро критикувала помилкову лінію журналу «Новый мир», пере-
довсім, за «тенденції до огульного охаювання партійно-державного апарату, який
у деяких творах трактується як такий, що складається геть із переродженців
і бюрократів». Тут же дісталося й українському часописові «Вітчизна». У на-
друкованому ним циклі віршів М. Гірника «Короїди» (красномовна сама назва!)
«трудовому народові протиставляється як така, що втілює державний апарат,
група «ситих і тупих», байдужа до потреб та інтересів мас» [4, 573–574].
У наступній «Записці» «Про деякі нездорові явища в Московському від-
діленні Спілки письменників» згадується письменник П. Бляхін, який на пленумі
правління Спілки письменників СРСР відкрито заявив про корупцію (криміналь-
ний злочин!) партійно-радянського апарату, «вихованого для здійснення культу
особи» [5, 637–682].
На зборах парторганізації Спілки письменників України, як повідомляла
у грудні 1956 року «Правда» [6], розглянуто персональну справу В. Швеця, який
«припустився антипартійних, хуліганських висловлювань, спрямованих на підрив
дружби між народами». Дісталося від письменника й партапаратові. Газета
конятатувала, що В. Швець заслуговує на виключення з КПРС, але, з урахуван-
ням щиросердого визнання помилок і осуду власної поведінки, його лише пере-
вели в кандидати у члени КПРС, тобто, фактично залишили в партії. Поетові
А. Малишку за подібну провину лише вказано і строго попереджено.
На грудневому (1956 року) пленумі ЦК КПРС М. Хрущов здійснив спробу
наступу на партійно-радянську бюрократію, яка виявилася невдалою, оскільки
жодної ухвали з цього питання партійне зібрання не прийняло. Проте, було
досягнуто принципової згоди про доцільність зменшення числа номенклатурних
кадрів. Протягом січня – березня 1957 року до ЦК КПУ надійшли пропозиції
Міністерств щодо скорочення структури апаратів, а також зменшення кількості
Спеціальні історичні дисципліни. Число 18 __________________________________
84
заступників міністра. Секретаріат ЦК почав оперативно вивчати листи. Проте
скорочення в міністерствах числа заступників (як правило, до 3–4-х) здійснюва-
лося, практично, автоматичним шляхом. Різко обмежувалося апаратне наповнен-
ня відомств. Так, у системі Міністерства промисловості м’ясних і молочних
продуктів чисельність номенклатури мала впасти на 41 одиницю (із 415 до 374
осіб). Крім того, об’єднувався ряд трестів та управлінь, а окремі з них ліквіду-
валися [7, 48–49].
Лютневий (1957 року) пленум означив значно крутіший поворот. Тоді пер-
шому секретареві вдалося зробити набагато більше, адже на його пропозицію
замінити галузевий принцип управління на територіальний було вирішено роз-
почати рішучу децентралізацію управління промисловістю і скоротити більшість
союзних міністерств. 10 травня 1957 року Верховна Рада, згідно з рішеннями пле-
нуму, ухвалила відповідний Закон СРСР, чим було закладено засади формування
Рад Народного Господарства. Управління промисловістю і будівництвом відтепер
перебудовувалося за територіальним принципом. Ліквідовувалося 141 міністер-
ство, а регіональні Раднаргоспи (усього 105, у тому числі в Українській РСР – 11,
число яких пізніше змінювалося) забирали повноваження столичних міністерств
і відомств, посутньо розширюючи вплив провінції на економічні (та й політичні)
процеси.
Восени 1957 року було звернуто увагу на районну ланку, оскільки обкоми
вже зазнали помітних змін раніше. У доповідній секретаря ЦК КПРС М. Суслова
до Президії Центрального Комітету 14 вересня було сказано: «З метою спрощен-
ня і подальшого вдосконалення апарату сільських райкомів партії вважаємо за
необхідне змінити нинішню структуру райкомів партії, скасувати інструкторські
групи райкомів і міськкомів партії по зонах МТС і скоротити штати райкомів.
Передбачається мати в сільських райкомах, як правило, три секретарі, а в
невеликих райкомах – два секретарі райкому партії. Намічається запровадити для
сільських райкомів три групи за штатами залежно від кількості населення,
економіки району і чисельності партійної організації». Пропонувалося в райкомах
першої групи мати 18 відповідальних і 3 технічних працівники, другої – 15 і 3,
третьої – 12 і 2 працівники відповідно. Підсумком акції мало стати скорочення
райкомівської номенклатури на 15% [8, 118–119].
Згодом обкомівська номенклатура, захистивши на червневому (1957 року)
пленумі Хрущова від спроби групи Молотова, Кагановича, Маленкова, не без-
підставно відчула себе впливовим чинником вищої політики, справжньою владою
в СРСР. Тож вона й надалі зовсім не хотіла ревізії хрущовського курсу
і гіпотетичного повернення до старих порядків, коли періодичні чистки апарату
були нормою репресивного режиму. Тож її прохрущовську позицію на пленумі
й після нього цілком можна виправдати особистими інтересами. Популярність
першого секретаря серед керівників другого ешелону КПРС після цього й надалі
незмірно переважала авторитет його колег по керівництву держави [8, 383–384].
У жовтні 1957 року відставка маршала Г. Жукова з усіх посад означала
усунення армії з політичного життя, її підпорядкування партійному апаратові.
_____________ Киридон П.В. Рішення ХХ з’їзду КПРС як визначальний чинник…
85
Помітно послабився і вплив Міністерства внутрішніх справ, КДБ, які жорстко
контролювалися відділами ЦК КПРС, а на місцях – відповідними партійними
комітетами, перш за все, через номенклатурну практику призначення керівництва
для цих органів.
Це виглядало як становлення повновладдя М. Хрущова, оскільки у верхівці
не залишилося жодного серйозного конкурента для першого секретаря. Персо-
нальна боротьба за перерозподіл влади завершилася перемогою останнього та
очевидною політичною стабілізацією. М. Хрущова було визнано главою держави,
а колишні соратники сталінської школи відійшли в тінь, втративши вплив на
велику політику. Такий розвиток подій тоді якнайкраще відображав інтереси
правлячої партійно-радянської номенклатури. Її тріумф гарантував панування
в країні радянського чиновництва, яке й надалі відверто і послідовно зміцнювало
свою владу.
Література
1. Бжезінський В. Великий провал. Народження і смерть комунізму у двадцятому
столітті // Всесвіт. – 1992. – № 1–6; Боффа Дж. История Советского Союза: В 2 т. – Т. 2:
От отечественной войны до положения второй мировой державы. Сталин и Хрущев –
1941–1964 / Пер. с ит. – М.: Международные отношения, 1990. – 768 с.; Эльгелинг В.
Политика и культура при Хрущеве и Брежневе (1953–1970 гг.). – М.: АИРО-ХХ, 1999. –
294 с. та ін.; Барсуков Н.А. На пути к ХХ съезду КПСС. Трудная правда о культе личности
// ХХ съезд КПСС и его исторические реальности. – М.: Политиздат, 1991. – 190 с.;
Сторінки політичної історії України / Авт.-укл.: Л.В. Земляк, А.Н. Ковальов,
Г.М. Мінгазутдінов, Н.М. Недоступ та ін. – К.: Либідь, 1990. – 219 с.; Опенкин Л.А. Были
ли повороты в развитии советского общества в 50-60-е годы? // Вопросы истории КПСС. –
1988. – №8. – С. 52–65; Его же. Оттепель: как это было. – М.: Наука, 1991. – 160 с.;
Зубкова Е. Маленков, Хрущёв и «оттепель»: Полемические зарисовки // Коммунист. –
1990. – № 14. – С. 86–94; Аджубей А.И. Те десять лет // Знамя. – 1988. – № 6. – С. 112–
130; Бурлацкий Ф. Хрущев: Штрихи к политическому портрету // Литературная газета. –
1988. – 24 февраля; Гефтер М. Судьба Хрущева. История неусвоенного урока // Октябрь.
– 1989. – № 1. – С. 88–101; Кожукало И.П., Шаповал Ю.И. Н.С. Хрущев на Украине //
Вопросы истории КПСС. – 1989. – № 9. – С. 63–75; Баран В. Україна 1950–1960-х рр.:
еволюція тоталітарної системи. – Львів: Ін-т українознавства ім. І. Крип’якевича НАН
України, 1996. – 448 с.; Баран В.К., Даниленко В.М. Україна в умовах системної кризи
(1946–1980 рр.). – К.: Вид. дім «Альтернатива», 1999. – 258 с.; Кульчицький С. Відлига //
Україна: утвердження незалежної держави. 1991–2001. – К.: Либідь, 2001. – 224 с.;
Шаповал Ю. Україна 20–50-х років: сторінки ненаписаної історії. – К.: Наукова думка,
1993. – 350 с.; Фролов Ю. Крушители империи СССР. Книга четвертая. – Донецк: Издат-
во «Донеччина», 2002. – 480 с.; Тимцуник В. Реформування системи влади та державного
управління в УРСР (1953–1964 рр.): Моногр. – К.: Вид-во НАДУ, 2003. – 490 с.;
Советское общество: возникновение, развитие, исторический финал / Под общ. ред.
Ю.Н. Афанасьева. – М.: Прогресс, 1997. – 410 с.; Аксютин Ю.В. Хрущевская «оттепель» и
общественные настроения в СССР в 1953–1964 гг. – М.: РОССПЭН, 2004. – 488 с; Баран
В.К. Україна: новітня історія (1945–1991 рр.). – Львів: Інститут українознавства
ім. І. Крип’якевича НАН України, 2003. – 670 с.; Зубкова Е.Ю. Общество и реформы.
Спеціальні історичні дисципліни. Число 18 __________________________________
86
1945–1964. – М.: Россия молодая, 1993. – 198 с.; Кожинов В. Россия. Век ХХ. 1939–1964.
– М.: Эксмо, Алгоритм, 2005. – 448 с; Пыжиков А.В. Хрущевская «оттепель». 1953–1964.
– М.: Олма-Пресс, 2002. – 278 с.; Шестаков В.А. Социально-экономическая политика
советского государства в 50-е – середине 60-х годов. – М.: Наука, 2006. – 296 с. та ін.
2. Аппарат ЦК КПСС и культура. 1958–1964: Документы / Сост. В.Ю. Афиани и др.
– М.: РОССПЭН, 2005. – 872 с.; Модели общественного переустройства России. ХХ век /
Отв. ред. В.В. Шелохаев. – М: РОССПЭН, 2004. – 608 с.; Молотов, Маленков, Каганович.
1957. Стенограмма июньского пленума ЦК КПСС и др. документы / Под ред.
А.Н. Яковлева; сост. Н. Ковалева, А. Коротков, С. Млечин, Ю. Сигачев, А. Степанов. –
М.: МФД, 1998. – 848 с.; Президиум ЦК КПСС. 1954 – 1964. Черновые протокольные
записи заседаний. Стенограммы. Постановления. – М.: РОССПЭН, 2003. – Т. 1, 2, 3;
Україна: хроніка ХХ століття. Роки 1946–1960: Довідкове вид. / О.В. Андрощук,
О.Г. Бажан, Г.Б. Басара та ін.; В.А. Смолій (голова ред. кол.), НАН України, Інст-т історії
України. – К.: Наукова думка, 2005. – 398 с. та ін.
3. Білокінь С.І. ХХ з’їзд КПРС на півсторічній відстані / Україна ХХ століття //
Україна ХХ століття: У 6 т.: Від тоталітаризму до демократії (1945–2002) /
О.М. Майборода, Ю.І. Шаповал, О.В. Гарань та ін. – 2003. – 696 с.
4. Аппарат ЦК КПСС и культура…
5. Центральний державний архів громадських об’єднань України (далі: ЦДАГО
України). – Ф. 1. – Оп. 31. – Спр. 704.
6. «Правда». – 1956. – 4 декабря.
7. ЦДАГО України. – Ф. 1. – Оп. 31. – Спр. 704.
8. Региональная политика Н.С. Хрущева. ЦК КПСС и местные партийные
комитеты, 1953 – 1964 гг. / Сост.: О.В. Хлевнюк [и др.]; МГУ им. М.В. Ломоносова,
Факультет государственного управления [и др.]. – М.: РОССПЭН, 2009. – 773, [2] с. –
(Документы советской истории / редкол.: Andrea Graziosi, О.В. Хлевнюк (отв. ред.) [и др.]).
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-215237 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 2307-3144 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2026-03-21T19:40:59Z |
| publishDate | 2011 |
| publisher | Інститут історії України НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Киридон, П.В. 2026-03-10T13:58:36Z 2011 Рішення ХХ з’їзду КПРС як визначальний чинник інституціоналізації партійно-державної номенклатури Української РСР в умовах десталінізації / П.В. Киридон // Спеціальні історичні дисципліни: питання теорії та методики: Зб. наук. пр. — 2011. — Вип. 18. — С. 81-86. — Бібліогр.: 8 назв. — укр. 2307-3144 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/215237 Аналізується вплив ухвал ХХ з’їзду КПРС на становище партійно-державної номенклатури Української РСР в умовах розгортання десталінізації та лібералізації політичної системи СРСР. uk Інститут історії України НАН України Спеціальні історичні дисципліни: питання теорії та методики Рішення ХХ з’їзду КПРС як визначальний чинник інституціоналізації партійно-державної номенклатури Української РСР в умовах десталінізації Article published earlier |
| spellingShingle | Рішення ХХ з’їзду КПРС як визначальний чинник інституціоналізації партійно-державної номенклатури Української РСР в умовах десталінізації Киридон, П.В. |
| title | Рішення ХХ з’їзду КПРС як визначальний чинник інституціоналізації партійно-державної номенклатури Української РСР в умовах десталінізації |
| title_full | Рішення ХХ з’їзду КПРС як визначальний чинник інституціоналізації партійно-державної номенклатури Української РСР в умовах десталінізації |
| title_fullStr | Рішення ХХ з’їзду КПРС як визначальний чинник інституціоналізації партійно-державної номенклатури Української РСР в умовах десталінізації |
| title_full_unstemmed | Рішення ХХ з’їзду КПРС як визначальний чинник інституціоналізації партійно-державної номенклатури Української РСР в умовах десталінізації |
| title_short | Рішення ХХ з’їзду КПРС як визначальний чинник інституціоналізації партійно-державної номенклатури Української РСР в умовах десталінізації |
| title_sort | рішення хх з’їзду кпрс як визначальний чинник інституціоналізації партійно-державної номенклатури української рср в умовах десталінізації |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/215237 |
| work_keys_str_mv | AT kiridonpv ríšennâhhzízdukprsâkviznačalʹniičinnikínstitucíonalízacíípartíinoderžavnoínomenklaturiukraínsʹkoírsrvumovahdestalínízacíí |