Унікальний джерельний комплекс для дослідження цілого ряду спецдисциплін
Корнієнко В.В. Корпус графіті Софії Київської (ХІ — початок XVIII ст.). — К.: Горобець, 2010. — Частина І. Приділ св. Георгія Великомученика. — 462 с.: табл., іл.
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Спеціальні історичні дисципліни: питання теорії та методики |
|---|---|
| Дата: | 2013 |
| Автори: | , |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Інститут історії України НАН України
2013
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/215521 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Унікальний джерельний комплекс для дослідження цілого ряду спецдисциплін / М. Дмитрієнко, Я. Іщенко // Спеціальні історичні дисципліни: питання теорії та методики: Зб. наук. пр. — 2013. — Вип. 22-23. — С. 649-657. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860480775994998784 |
|---|---|
| author | Дмитрієнко, М. Іщенко, Я. |
| author_facet | Дмитрієнко, М. Іщенко, Я. |
| citation_txt | Унікальний джерельний комплекс для дослідження цілого ряду спецдисциплін / М. Дмитрієнко, Я. Іщенко // Спеціальні історичні дисципліни: питання теорії та методики: Зб. наук. пр. — 2013. — Вип. 22-23. — С. 649-657. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Спеціальні історичні дисципліни: питання теорії та методики |
| description | Корнієнко В.В. Корпус графіті Софії Київської (ХІ — початок XVIII ст.). — К.: Горобець, 2010. — Частина І. Приділ св. Георгія Великомученика. — 462 с.: табл., іл.
|
| first_indexed | 2026-03-23T19:05:32Z |
| format | Article |
| fulltext |
М. Дмитрієнко, Я. Іщенко. Унікальний джерельний комплекс…
649
Марія Дмитрієнко
Ярослава Іщенко
УНІКАЛЬНИЙ ДЖЕРЕЛЬНИЙ КОМПЛЕКС ДЛЯ
ДОСЛІДЖЕННЯ ЦІЛОГО РЯДУ СПЕЦДИСЦИПЛІН
Рец. на кн.: Корнієнко В.В. Корпус графіті Софії Київської (ХІ —
початок XVIII ст.). — К.: Горобець, 2010. — Частина І. Приділ св. Геор-
гія Великомученика. — 462 с.: табл., іл.
Вихід друком монографії В’ячеслава Корнієнка, присвяченої публі-
кації графіті ХІ–ХVII ст., що знаходяться в присвяченому св. Георгію
Великомученику крайньому північному приділі собору святої Софії Київ-
ської, можна вважати, поза всіляким сумнівом, важливою віхою в до-
слідженні та збільшенні джерельної бази унікального комплексу вітчиз-
няних наук історичного циклу. Скажемо відверто: ми схиляємо голову
перед представленою нам титанічною пошуковою науковою працею,
захоплюємося й радіємо з того, що серед молодих учених з’являються
досить перспективні дослідники, подібні до В. Корнієнка, які сміливо, без
особливого зважання, огляду на авторитети йдуть своїм неторованим
шляхом у науці, висловлюють власні думки й гіпотези, намагаючись
довести істину. Представлена книга переконує нас у цьому, бо є зразком
вдумливого підходу до складної теми, прагненням сказати своє слово в
науці.
Беззаперечним є твердження автора про те, що опубліковані корпуси
епіграфічних пам’яток дають до рук історикам, археологам, лінгвістам,
палеографам, мистецтвознавцям та іншим дослідникам у галузі спец-
дисциплін нові, надзвичайно цінні матеріали, що дозволяють набагато
розширити джерельну основу історичних студій для уточнення інфор-
мації та достатньо скупих свідчень писемних джерел щодо політичних
подій у державі. Незамінними вони стають при дослідженні середньо-
вічної генеалогії, тогочасного світогляду православного люду, який від-
відував храм, їхньої релігійності, дозволяють вирішувати окремі питання
функціонального призначення тих чи інших архітектурних споруд та
їхніх об’ємів, складових храму, вивчати особливості говірок місцевого
населення тощо.
Графіті Софії Київської складають колосальний корпус автентичних
епіграфних текстів доби Середньовіччя та раннього Модерного часу, саме
їхній публікації й присвячена надзвичайно цінна робота В. Корнієнка, на
виконання якої автор витратив чимало часу, скрупульозно, крок за кро-
ком ідучи до розшифрування здебільшого невиразних слів, піднімаючи
Спеціальні історичні дисципліни. Число 22–23
650
тисячолітню завісу над присмерковими писаннями наших грамотних
предків. Це варте того, бо не так вже й багато знаємо ми про ті утаєм-
ничені століття, коли рукою наших пращурів було викарбовано слово, що
спонукало їх в якусь мить піднести правицю й залишити нам неоціненну
писемну пам’ятку — про себе, про навколишній люд, про визначну для
них подію, якийсь факт, що вразив їхню душу.
У вступі до книги автор розкриває основні віхи історії дослідження
софійських графіті, які, починаючи з 1920–1930-х рр., вивчали кілька
поколінь учених, намагаючись розкрити утаємничені записи на стінах
головного храму князівства, зроблені в різний час рукою сучасників
подій, про які вони воліли занотувати на такому незвичному для письма
носії текстів. Проте можливість широкого й планомірного вивчення гра-
фіті з’явилася завдяки розкриттю фресок з-під олійних малювань у про-
цесі неодноразових реставраційних робіт кінця 1950 — першої половини
1960-х рр.
Велика заслуга в їх виявленні та дослідженні належить відомому
українському вченому С. Висоцькому, котрий присвятив софійським гра-
фіті кілька монографій і значну кількість оригінальних публікацій, які
відразу привернули увагу вчених різних профілів та спрямувань історич-
ної науки. Однак, як показали дослідження фахівців із філології, історії та
лінгвістики (В. Орел, А. Кулик, В. Янін, Т. Рождественська, А. Турілов,
А. Залізняк, Н. Нікітенко), опублікований наразі вченим матеріал, одно-
часно з беззаперечною цінністю першовідкриття, містить багато спірного
й навіть помилкового як у плані прочитання, так і в плані інтерпретації
значної кількості виявлених на той час написів та малюнків. Окрім того,
величезний комплекс прорисів від нашарувань фарб, які з’явилися наразі
внаслідок неодноразових так званих «реставрацій» графіті та іконографіч-
ного матеріалу, залишився тоді не розкритим і, відповідно, не вивченим.
Зокрема, з 482-х опублікованих у монографії В. Корнієнка написів та ма-
люнків тільки 16 графіті були введені до наукового обігу С. Висоцьким.
Саме тому надзвичайно важливою віхою сучасних джерелознавчих студій
є планомірні дослідження графіті собору святої Софії, що ретельно ве-
дуться автором рецензованої монографії, починаючи з 2006 р. Особли-
вості методики роботи з ними також обґрунтовані й докладно роз’ясню-
ються автором у вступній частині. Її сутність полягає не у вибірковому, а
суцільному комплексному прочитанні стінопису, тобто сприйняття його
невід’ємним компонентом оточуючого епіграфічного матеріалу, у кон-
тексті функціонального призначення приміщення, де він виник, а також
середньовічного церковно-теологічного й символічного тлумачення об-
разних архітектурно-художніх форм, з якими ці написи пов’язані в топо-
графічному й змістовному аспектах.
М. Дмитрієнко, Я. Іщенко. Унікальний джерельний комплекс…
651
Закономірним видається нам і те, що значна увага у вступі приділена
висвітленню особливостей побудови так званого «Корпусу графіті»,
опису основних методів і використаних або ж запропонованих самим
автором оригінальних методик дослідження, структури викладення мате-
ріалу, представленого в книзі вперше в такому вигляді.
Не зайвим тут буде наголосити, що обрана В. Корнієнком структура
монографії, на наше переконання, є найбільш вдалою й оптимальною для
публікації корпусів епіграфічних пам’яток. Книга має два основні роз-
діли, розподілені між собою великим блоком таблиць, які містять ілюст-
рації, що є наочним і переконливим свідченням, підтвердженням виснов-
ків автора.
Перший розділ «Графіті приділа святого Георгія Великомученика»
присвячений власне публікації графіті, кожне з яких отримує відповідний
порядковий номер. Епіграфічні пам’ятки подаються великими блоками-
підрозділами, тобто автор публікує графіті, виконані в різний час (від ХІ
до ХVII ст.) та різними мовами (давньоруська, староукраїнська, польська,
латинська, грецька), проте їх об’єднує те, що всі вони розташовані на
одній конкретній фресці в межах досліджуваного приділа. Відтак, ми
маємо змогу скласти власне уявлення про те, у який період люди більше
молилися тому чи іншому святому, що змусило їх зробити той чи інший
знак і навіть «відчути» настрій.
Перед кожним із підрозділів автор подає коротку наявну інформацію
щодо постаті святого на фресці, стан збереженості стародавнього тиньку.
Далі наводяться дані щодо кожного графіті, розташованого на цій фресці.
Відомості про напис чи малюнок викладаються за чіткою структурою.
Вона містить коротку історіографію питання, тобто автором зазначено,
ким опубліковано напис, хто пропонував відповідно відкориговане його
прочитання, аналізуються всі спірні випадки різночитання й пропону-
ється роз’яснення їх, виходячи з результатів дослідження, що важливо,
самого оригіналу епіграфічної пам’ятки, а не фотографій, як це не раз для
доказовості робили інші дослідники. Далі він пропонує свій варіант
прочитання тексту, подає його реконструкцію та власний протлумачений
переклад. Інша частина опису графіті містить датування. Себто, спира-
ючись, за можливості, на цілий ряд визначених параметрів (форму про-
різів, палеографію, історичну інформацію та типологію), В. Корнієнко
намагається встановити максимально обмежені хронологічні рамки ймо-
вірної появи напису чи малюнку на фресці. Головні принципи, які бере за
основу автор під час встановлення часу виконання графіті, також досить
докладно висвітлюються у вступі.
Логічні підходи в осмисленні «окультуреного» простору фресок дають,
порівняно з усталеними хронологічними, більше матеріалу саме для ви-
Спеціальні історичні дисципліни. Число 22–23
652
сновків та узагальнень, оскільки вони дозволили повніше враховувати
залежність місцевої ментальності від специфічних умов появи записів
(малюнків) узагалі та зовнішніх впливів зокрема. Особливість конкретної
пам’ятки виступає не реліктом визначеного в часі минулого, а безпо-
середнім результатом багатогранного процесу культурної еволюції. Це
дозволяє робити власні висновки, виявивши причини й наслідки різно-
маніття форм і поведінкових реакцій груп людей на певні події. Саме
вони покликані розкрити історико-культурні особливості записів на на-
стінних фресках, тобто на визначеній території всього наявного й особ-
ливого живописного простору. У третій частині опису графіті кожна епі-
графічна пам’ятка віднесена до певної категорії, ми б сказали точніше —
відноситься до певного визначення в схемі класифікації, як це прийнято в
системі СІД, скажімо, при означенні маргіналій, що за своїм походжен-
ням близькі до графіті.
В історичному джерелознавстві теоретики науки вже давно викорис-
товують класифікаційні схеми. Наукосфера дає можливість розглядати її
складові як феномени, що піддаються дослідженню об’єктивними мето-
дами. Сучасні гуманітарні науки оперують силою-силенною специфічних
наукових понять, на формування яких впливають безпосередньо самі
джерела — основа всіх наук, їхній фундамент. Писемні пам’ятки (тип) —
це багатовидовий комплекс. Його складові завжди піддаються класифі-
кації в залежності від мети дослідження. Так, маргіналістика послуго-
вується класифікаціями всіх написів на берегах-краях (вільних від тексту
місцях) рукописів та книг — у залежності від мети дослідження. Як
близькі до графіті, маргіналії класифікують та систематизують за поход-
женням (авторство), змістом (тематичним спрямуванням) тощо (Див.:
Маргіналістика // Спеціальні історичні дисципліни. Довідник. — К.:
Либідь, 2008). З огляду на це, автору монографії варто ще раз подумати
над проблемою більш точного означення в середині корпусу графіті й
значно розширити й уточнити його так звані «категорії». Скажімо, це —
молитовні, поминальні (формули), символічні, хронологічні записи, за-
писи лічби, звернення до Бога, янгола-охоронця, цитати, емблеми, написи
(підписи) до фрескового образу тощо. Фахівці мають уточнити такі
пропозиції. Зазначені написи у всій повноті розглядаються в другому
розділі.
Наприкінці першого розділу книги вміщені таблиці ілюстрацій. Їх
відкриває схема Софійського собору, у якій зазначено досліджувану
ділянку в межах першого поверху всього архітектурного об’єму храму.
На другій схемі позначено вживані назви архітектурних об’ємів дослід-
жуваного приділа зі схемами розташування виявлених графіті. Далі йдуть
безпосередньо виготовлені автором фотографії та власні прорисовки
М. Дмитрієнко, Я. Іщенко. Унікальний джерельний комплекс…
653
графіті, що зроблені з відповідним обґрунтуванням, наведеним попе-
редньо.
У другому розділі монографії «Коментарі та дослідження графіті Геор-
гіївського приділа» В. Корнієнком проведений, що особливо важливо,
аналіз закладеної в записах історичної інформації. Цю частину книги
розподілено на два підрозділи. У першому досліджуються написи-графіті,
у другому — малюнки-графіті.
Аналізуючи виявлені написи, автор намагається встановити ті чин-
ники, які спонукали авторів залишати їх на стіні храму, при цьому, що
особливо стосується молитовних та пам’ятних записів, значна увага
приділена пошуку основних джерел для складання традиційних молитов-
них формул; причини багаторазовості поширення саме того чи іншого їх
варіанту. Важливим є й те, що в книзі на підставі широкого матеріалу
вперше досліджується еволюція традиційних молитовних формул протя-
гом значного проміжку часу — від ХІ до ХVII ст., витіснення однієї
формули іншою. Утім, встановивши основні віхи такої еволюції, автор
уникнув питання пошуку її причин, хоча, можливо, вона буде розглянута в
інших частинах «Корпусу».
Не можна обійти увагою й доволі цікаву категорію записів, яку автор
називає «цитати та посилання на твори книжної писемності». Зокрема,
унікальними знахідками є дві редакції Херувимської пісні, відсутні у всіх
відомих на сьогодні писемних пам’ятках. А це вказує на функціонування
в стінах митрополичої резиденції потужного перекладацького центру,
адже, як доводить автор, ці тексти могли бути перекладами саме з грець-
ких оригіналів. А виявлення низки прикладів учнівських вправ (розгля-
даються в категорії «абетки, склади та окремі літери») дозволило встано-
вити наявність в стінах Софії Київської монастирської школи.
Доволі цікавою є група записів, що об’єднана таким персонажем, як
«коза» — автор цілком аргументовано, на наш погляд, доводить, що ці
графіті цитують якийсь популярний на той час твір, про який ми тепер не
знаємо. Важливу роль для дослідження стінопису Софії Київської також
відіграють написи-графіті, зокрема така їхня категорія, як «підписи до
фрескових образів». Завдяки цим невеликим за обсягом джерелам інфор-
мації вдалося встановити постаті всіх шести однофігурних зображень
святих в аспиді Георгіївського приділа, а також кілька постатей в інших
його частинах. Утім, у деяких випадках спостерігаються розбіжності між
образом на фресці та підписом графіті до неї, що примушує автора
пропонувати кілька можливих варіантів пояснень таких відмінностей.
Часто це виглядає не зовсім переконливо.
Важливо, що вперше за багато десятиліть наукових досліджень у галузі
середньовічної епіграфіки знайденo найбільш логічне пояснення таким
Спеціальні історичні дисципліни. Число 22–23
654
записам, які мають вигляд частих вертикальних штрихів (за визначенням
автора — категорія «записи лічби»). Жоден із дослідників-епіграфістів не
звертав увагу на них, натомість В. Корнієнком була проведена ретельна
фіксація кожного з таких записів, яка дозволила встановити, що перед
нами велика група графіті діловодного характеру, де зафіксовано кіль-
кість проведення поминальних служб за душу конкретної людини. Така
атрибуція стала можливою завдяки залученню широкого кола писемних
джерел, що також є прикметною рисою книги, що пропонує наступним
дослідникам поміркувати з цього приводу при незгоді з висновками
автора.
Досліджуючи малюнки-графіті, він намагається встановити мотива-
ційні чинники, які спонукали авторів виконувати ці зображення, а також
визначити змістовний компонент того чи іншого малюнку, його зв’язок із
фрескою чи архітектурним об’ємом приділа. Окремо слід відзначити
запропоновану В. Корнієнком оригінальну атрибуцію комічного зобра-
ження вояка у вівтарній частині як прикладу середньовічної антидру-
жинної пародії, що була доволі поширеною в західноєвропейській куль-
турі, але практично незнаною в давньоруській. Дружинники становили
особливу касту в княжій ієрархії, тому критика на їхню адресу була ще й
небезпечною.
Додатковою частиною другого розділу є три екскурси, в яких наведено
більш широкі атрибуції кількох графіті. По суті, кожен екскурс є само-
стійним дослідженням, яке варто взяти до уваги.
Перший екскурс «Есхатологічний календар на фресках Софії Київ-
ської» присвячений дослідженню датованих написів-графіті 1022, 1033,
1036 та 1492 рр., розташованих на фресці з образом св. Василія Великого,
які пов’язуються автором з есхатологічними очікуваннями, що особливо
загострилися на межі першого й другого тисячоліть, а також наприкінці
XV ст. На думку дослідника, усі ці записи становлять унікальний есха-
тологічний календар, аналогів якому серед епіграфічних (а ймовірно, і
писемних) пам’яток немає. Окрім даної важливої інформації, найдавніші
датовані написи-графіті слугують вагомим аргументом у такому диску-
сійному питанні (довкола якого вже не одне століття точаться запеклі
дискусії), як час побудови Софії Київської, причому на користь концепції
раннього її зведення, на межі правління Володимира та Ярослава. Проте
окремого розділу, присвяченого висвітленню питання датування собору
святої Софії у світлі нових епіграфічних досліджень, автор не пропонує,
посилаючись на видані у співавторстві з Н. Нікітенко статті та зазна-
чивши у вступі, що концепцію останньої щодо датування часу будів-
ництва собору в 1011–1018 рр. він поділяє як найбільш обґрунтовану.
Тут дозволимо собі зробити відступ і висловити свої міркування щодо
«жорстоких боїв» навколо датування будівництва собору. Ми не нале-
М. Дмитрієнко, Я. Іщенко. Унікальний джерельний комплекс…
655
жимо до тих осіб, хто відразу згоден прийняти запропоновані та під-
тримані В. Корнієнком зміни датування будівництва Н. Нікітенко. Це
справа палеографів, яких виявилося досить значна кількість. Про це свід-
чить видання «Заснування Софійського собору в Києві: проблеми нових
датувань». — Матеріали Круглого столу від 7 квітня 2010 р. м. Київ. —
К., 2010. — 219 с. Хоча відзначимо принагідно, при підготовці до видання
першого в Україні та написаного українською мовою підручника для
вишів й одночасно довідника «Спеціальні історичні дисципліни» (К.:
Либідь, 2008. — 519 с.) нам важко було знайти автора для загальної статті
про палеографію.
Уважно переглянувши опубліковані матеріали, були вражені не стіль-
ки пошуком істини виступаючих, намаганнями довести свою правоту
(виступали виключно однодумці), скільки тональністю всіх виступів, тою
неприкритою ворожістю, глумом над усім, що зробив автор рецензованої
нами монографії. Розуміємо, що за сценарієм столу всі одностайно по-
винні були піднести руки на користь осуду. Але, шановні читачі, чи не
нагадує це Вам події недалекого минулого, де запроектована одно-
стайність стала правилом? Невже В. Корнієнко — «софійський Архімед»,
«сумнівний реконструктор», «жертва “нових Аткритій”» (мова оригіна-
лу), «нездара», «наївний відкривач», котрий псує імідж держави (добре,
що не шпигун!), жертва містифікацій, радикаліст, «змінювач наукових
поглядів, комічний, наївний відкривач», жонглер, котрий робить вис-
новки «для дітей», людина, яка зробила «низку фабрикацій», недолугий
гравець, який здійснює «любительські пошуки», не зазирнувши в глибини
віків? Повірте нам на слово — це далеко не всі «оцінки» роботи
кандидата історичних наук! І все це — заради сакраментальної дати! Ми
схиляємо голову перед усіма дослідниками графіті, поважаючи їхню
надзвичайно важку, трудомістку й відповідальну працю. Але тотальна
недовіра, жодного сумніву на користь ученого-колеги, відсутність під-
тримки, бажання залишатися лідерами… Так і хочеться гукнути: «Зупи-
ніться, шановні! І вмійте послухати!» Зараз іде відчутна зміна поколінь.
Ми з минулого століття. І нехай молоді помиляються на шляху до
здобуття істини і свого визнання. Чи всі забули часи, коли самі двічі
писали автореферати до дисертацій, коли глави клану істориків глу-
милися над Вашими текстами? Отож, не можемо сприйняти всю «друж-
ню» критику колег на адресу В. Корнієнка, бо не побачили у виступах
бодай якоїсь поблажливості, прагнення «розкрити очі», допомогти. Мен-
торський тон у науці — далеко не доказ. Не заперечуємо, що фахівцям є
за що критикувати автора, але наведене — то вже за межами критики.
Однак повернемося безпосередньо до тексту книги. У другому екс-
курсі «Запис 1093 р. про смерть князя Ростислава Всеволодовича» автор
Спеціальні історичні дисципліни. Число 22–23
656
подає оригінальне бачення неоднозначного сприйняття поховання Рости-
слава Всеволодовича в Софійському соборі, співставляючи дані різних
писемних джерел та результати власних епіграфічних досліджень. Третій
екскурс «Запис 1147 р. про смерть Ігоря Ольговича» присвячено науко-
вому обґрунтуванню версії автора щодо можливості трактування напису
№ 12 як такого, в якому повідомляється про загибель та поховання Ігоря
Ольговича, пропонується оригінальне пояснення розбіжностей літопис-
них та епіграфічних свідчень. Таке цілком допустимо, і неодноразово
вчені пояснювали «виправлення» в текстах літописів переписувачами.
Доволі важливою складовою частиною книги є додаток, в якому автор
вказує площинні координати кожного графіті. Це дозволяє іншим до-
слідникам без зайвих складнощів віднайти той чи інший напис або
малюнок на стіні храму серед інших. Додатковим елементом наукового
видання є покажчик слів до тих графіті, які зустрічаються серед епігра-
фічних пам’яток приділа св. Георгія Великомученика.
Звичайно, далеко не всі питання дослідження вказаних графіті зна-
йшли остаточне розв’язання в монографії В. Корнієнка, що, вочевидь, не
в повній мірі вичерпує їхні потенційні можливості як унікальних за своїм
значенням історичних джерел. Твердити про таке було б легковажно. Як
досить слушно зазначає сам дослідник у монографії, подальшого ґрунтов-
ного вивчення потребує ще спірне питання палеографії софійських, а
відтак, і всіх інших відомих зараз київських написів, знятих із руїн
Золотих Воріт та Успенського собору Києво-Печерської лаври, Михайлів-
ської церкви Видубицького монастиря, церкви Спаса на Берестовім,
Кирилівської церкви. Навколо них не один рік ведуться дискусії, що
цілком закономірно. Окрім того, у книзі немає відповіді на гостре того-
часне питання: як узгодити сувору заборону «різання» на стінах із появою
такої їх великої кількості на значній площі?
Утім, пропонована до уваги читача-історика й фахівців монографія є
лише першою частиною запланованого корпусу софійської епіграфіки.
Тому зазначені вище питання та ще цілий ряд інших, ми в цьому впев-
нені, будуть детальніше досліджені в наступних виданнях автора, який не
зупиняється на досягнутому й надалі вивчає весь корпус виявлених
написів.
Загалом же, вважаємо за доцільне зазначити, що ґрунтовна праця
В. Корнієнка «Корпус графіті Софії Київської (ХІ — початок XVIII ст.).
Частина І. Приділ св. Георгія Великомученика» є досить важливим, ґрун-
товним внеском у дослідження історії та культури України ХІ–XVII ст.
І що б не твердили його шановні опоненти, які б докази вони не
приводили на користь «перемоги на полі битви за істину», як би зла-
годжено не звучав багатоголосий хор співаків у вишколі під керівництвом
М. Дмитрієнко, Я. Іщенко. Унікальний джерельний комплекс…
657
високоповажного диригента, у слухачів мимоволі закрадається сумнів: а
чи правильно прочитали вони партитуру й передали задум самого автора
тих самих вишкрябаних на стінах слів?
Історія науки та історіографія знають багато прикладів того, коли
доводилося не раз переписувати такі усталені віками сторінки, навіть
глави з історії, бо писано її часто (що гріха таїти) під впливом метрів,
визнаних учених, ідеологічних уподобань (правильніше сказати — при-
мусу чи впливу), вимог часу чи наївної верхівки, на догоду, з боязні
«випасти з обійми» і т. д.
Насамкінець хочемо ще раз підкреслити те, що наука — безмежне поле
для досліджень допитливих. І якщо вчений взявся за розробку важливої
проблеми, то завжди знайде мужність прислухатися до критики, а в разі
віри в правильність власних висновків — відстоювати їх до кінця. Урешті
час усе розставить по своїх місцях.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-215521 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 2307-3144 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2026-03-23T19:05:32Z |
| publishDate | 2013 |
| publisher | Інститут історії України НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Дмитрієнко, М. Іщенко, Я. 2026-03-19T16:30:19Z 2013 Унікальний джерельний комплекс для дослідження цілого ряду спецдисциплін / М. Дмитрієнко, Я. Іщенко // Спеціальні історичні дисципліни: питання теорії та методики: Зб. наук. пр. — 2013. — Вип. 22-23. — С. 649-657. — укр. 2307-3144 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/215521 Корнієнко В.В. Корпус графіті Софії Київської (ХІ — початок XVIII ст.). — К.: Горобець, 2010. — Частина І. Приділ св. Георгія Великомученика. — 462 с.: табл., іл. uk Інститут історії України НАН України Спеціальні історичні дисципліни: питання теорії та методики Рецензії, огляди, анонси, дискусії Унікальний джерельний комплекс для дослідження цілого ряду спецдисциплін Article published earlier |
| spellingShingle | Унікальний джерельний комплекс для дослідження цілого ряду спецдисциплін Дмитрієнко, М. Іщенко, Я. Рецензії, огляди, анонси, дискусії |
| title | Унікальний джерельний комплекс для дослідження цілого ряду спецдисциплін |
| title_full | Унікальний джерельний комплекс для дослідження цілого ряду спецдисциплін |
| title_fullStr | Унікальний джерельний комплекс для дослідження цілого ряду спецдисциплін |
| title_full_unstemmed | Унікальний джерельний комплекс для дослідження цілого ряду спецдисциплін |
| title_short | Унікальний джерельний комплекс для дослідження цілого ряду спецдисциплін |
| title_sort | унікальний джерельний комплекс для дослідження цілого ряду спецдисциплін |
| topic | Рецензії, огляди, анонси, дискусії |
| topic_facet | Рецензії, огляди, анонси, дискусії |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/215521 |
| work_keys_str_mv | AT dmitríênkom uníkalʹniidžerelʹniikompleksdlâdoslídžennâcílogorâduspecdisciplín AT íŝenkoâ uníkalʹniidžerelʹniikompleksdlâdoslídžennâcílogorâduspecdisciplín |