Вдала спроба реконструкції Празького архіву

Рецензія на книгу: Боряк Тетяна. Документальна спадщина української еміграції в Європі: Празький архів (1945–2010). — Ніжин: Видавництво НДУ ім. М. Гоголя, 2011. — 544 с., іл., додатки....

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Опубліковано в: :	Спеціальні історичні дисципліни: питання теорії та методики
Дата:	2013
Автори:	Дмитрієнко, М., Іщенко, Я.
Формат:	Стаття
Мова:	Українська
Опубліковано:	Інститут історії України НАН України 2013
Теми:	Рецензії, огляди, анонси, дискусії
Онлайн доступ:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/215522
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Вдала спроба реконструкції Празького архіву / М. Дмитрієнко, Я. Іщенко // Спеціальні історичні дисципліни: питання теорії та методики: Зб. наук. пр. — 2013. — Вип. 22-23. — С. 636-648. — Бібліогр.: 3 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

_version_	1860480133445451776
author	Дмитрієнко, М. Іщенко, Я.
author_facet	Дмитрієнко, М. Іщенко, Я.
citation_txt	Вдала спроба реконструкції Празького архіву / М. Дмитрієнко, Я. Іщенко // Спеціальні історичні дисципліни: питання теорії та методики: Зб. наук. пр. — 2013. — Вип. 22-23. — С. 636-648. — Бібліогр.: 3 назв. — укр.
collection	DSpace DC
container_title	Спеціальні історичні дисципліни: питання теорії та методики
description	Рецензія на книгу: Боряк Тетяна. Документальна спадщина української еміграції в Європі: Празький архів (1945–2010). — Ніжин: Видавництво НДУ ім. М. Гоголя, 2011. — 544 с., іл., додатки.
first_indexed	2026-03-23T18:55:19Z
format	Article
fulltext	Спеціальні історичні дисципліни. Число 22–23 636 Марія Дмитрієнко Ярослава Іщенко ВДАЛА СПРОБА РЕКОНСТРУКЦІЇ ПРАЗЬКОГО АРХІВУ Рец. на кн.: Боряк Тетяна. Документальна спадщина української еміграції в Європі: Празький архів (1945–2010). — Ніжин: Видавництво НДУ ім. М. Гоголя, 2011. — 544 с., іл., додатки. Дана книга Тетяни Боряк безпосередньо адресована тому, хто з науковою метою відвідує архівні установи України. Тому має бути в кожному архіві та науковій бібліотеці, адже в ній докладно розглядаються теоретичні засади феномену української документальної спадщини, ви- твореної та акумульованої українською еміграцією на теренах Європи впродовж першої половини ХХ століття, включно з одним із її най- більших складових сегментів — так званого Празького архіву. Відтак, перед науковцями постає надзвичайно актуальна праця, потрібна всім і кожному, хто не тільки досліджує в усьому обсязі важливі питання української історіографії, її розвитку, незалежно від місця написання, а й надає можливість скористатися накопиченою впродовж тривалого часу історичною інформацією, зібраною еміграцією, її українськими вченими, які бажали не залишатися осторонь загального процесу розвитку істо- ричної науки на далекій батьківщині та показати своє бачення не тільки подій і фактів сьогодення, а й окремих проблем вітчизняної історії, незалежно від історичних періодів. Дослідниця взяла на себе вирішення надзвичайно складного й від- повідального завдання, яке, на нашу думку, варто було б вивчати великому колективу архівістів. Проте незалежно від складності вирі- шення та розв’язання поставлених завдань Тетяна Боряк зуміла пред- ставити науковій громадськості надзвичайно цінну наукову працю не тільки з добре продуманою структурою викладення величезного за об- сягом матеріалу. Вона показала себе досвідченим науковцем, який прагне під «одним дахом» надати колегам можливість ознайомлення та, за потреби, використання вже детально проаналізованого нею великого за обсягом і складом такого потрібного матеріалу. Необхідно відмітити та зробити наголос на тому, що своє дослідження Тетяна Боряк починає з аналізу визначення понять «архівна україніка» та «Празький архів», тобто дає науковцям докладне бачення стосовно даних понять в історичній літературі. Фахівець теоретично обґрунтовує склад фондів україніки, уточнюючи поетапно у 8-и пунктах межі поняття М. Дмитрієнко, Я. Іщенко. Вдала спроба реконструкції Празького архіву 637 «україніка», конкретизуючи власні достатньо переконливі висновки, вра- ховуючи при цьому визначення своїх попередників (С. 17–18). Зверта- ючись до аналізу визначення «Празький архів», Тетяна Боряк підкреслює, що він є невідкладною складовою зарубіжної україністики й за всіма параметрами підпадає під загальне визначення, оскільки складається з архівних і бібліотечних зібрань. Стосовно переміщення документального масиву Празького архіву з Чехословаччини на терени України дослідниця цілком правильно, на нашу думку, що ґрунтується на доказовій частині монографії, робить висновок щодо дефініції. Празький архів — «умовна назва архівних бібліотечних та музейних колекцій, зібраних українськими емігрантами в міжвоєнний період, акумульованих двома установами в Празі — МВБУ (Музей визвольної боротьби України) і УІК (Український історичний кабінет) — та розпорошених у результаті повоєнних переміщень до УРСР та СРСР по українських, російських, чеських та словацьких інституціях». Що ж являє собою ця велика зарубіжна українська наукова спадщина в цілому, про яку, як це доведено в монографії, так часто пишуть науковці, досліджуючи різні напрямки історичного розвитку нашого суспільства? Докорінна зміна соціокультурного середовища, у якому функціонує нау- ка, як правило, є важливим чинником, що спонукає дослідників до під- ведення підсумків, а загалом, до аналізу та переоцінки всієї наукової спадщини. Саме вона може розглядатися як вихідний пункт еволюції усталених підходів, концепцій та гіпотез, що становлять основу інтелек- туальної історії науки. Водночас «історія ідей» нерозривно пов’язана з історією організаційної структури науки, її дослідницьких осередків на всіх теренах, де вивчається українська проблематика, численних записів, що виступають як сукупність найважливіших передумов інтелектуаль- ного поступу. Відомо, що у вітчизняній історіографії один із таких перехідних періодів припав на другу половину 40-х років ХХ століття й увійшов в історію науки під назвою «DP Period», тобто період пере- міщених осіб1. Окреслимо суспільно-політичні обставини, у яких опинилися в після- воєнній Європі кілька генерацій українських емігрантів. Інтелектуальна та творча еліта — українські вчені-вигнанці — сформулювали свій світогляд, моделі поведінки, а відтак — структурні елементи власної історичної пам’яті. Національно свідома інтелігенція, яка почала фор- муватися ще з дореволюційних часів, частина нової, уже радянської генерації, вигнанці з Волині та Галичини, які продовжували вірити в омріяну незалежність України, тобто інтелектуали та митці приєднаних у 1939–1940 рр. територій, асоціювали себе насамперед з українською нацією. Вони більш адекватно усвідомлювали свою суспільну місію, що Спеціальні історичні дисципліни. Число 22–23 638 передбачала другорядні, так би мовити, робочі, інструментальні, а не елітарні функції. Ці сприйняття дійсності визначили напрямок, лінію фор- мування історичної пам’яті, до якої вони були безпосередньо причетні. Якщо в старшого покоління вчених міцно закарбувалося в пам’яті, що Українська академія наук заснована за гетьмана П.П. Скоропадського 1918 р., то новітня генерація мислила ширше й глибше. Ментальна матриця людей створюється (складається) за ідеологічними алгоритмами. Цементується вона в залежності стану й складу культурно- освітніх установ, що їх об’єднують. Звичайно, далеко не останню роль тут відіграють моральний та матеріальний стан людей, стимулювання праці, можливості підвищення рівня освіти, наявність джерельної бази для досліджень та ще багато з того, що несла робота вчених на чужині (що б там не казали про «другу Батьківщину»). А якщо до цього ще додати вплив членів українських громадсько- політичних інституцій, самостійницьких організацій (варто лишень при- гадати гетьманців-державників, прихильників уряду — Державного цент- ру УНР в екзилі, ОУН, Фрoнту української революції, Фронту націо- нальної єдності тощо), то стане зрозумілим увесь тягар, що ліг на плечі тих науковців, які змушені були за будь-яких обставин працювати. Вони зберігали для майбутнього свідчення історії тогодення та свідоцтва про свою роботу, що відкладалися в архівах, засвідчуючи стан і напрямки діяльності справжніх подвижників, людей складної долі, які прагнули зробити власний посильний внесок до загальної справи розвитку науки. Навіть ті, хто ніколи не ступав ногою на українські землі й народився поза її межами, продовжували розпочату попередньою генерацією вче- них-емігрантів справу: дбайливо й ретельно опікувалися архівними доку- ментами, бібліотечними колекціями, музейними експонатами, так чи інакше пов’язаними з Україною. Зібралися там і не такі вже й численні, зважаючи на труднощі, викликані тяжкими життєвими обставинами, періодичні та неперіодичні видання — збірники статей, повідомлень, роз- відок тощо; не такого вже й досконалого друку, але з обов’язковою українською символікою, гербами, козацькими шаблями й прапорами, лавровими й дубовими гілками, колючим тереном, а також сувоями з українськими письменами. Численні архіви, які вдалося колись, у свій час, вивезти втікачам з України, рятуючи від розбою важливі документи та матеріали, речові предмети осідали в кількох, знаних нами тепер, закордонних націо- нальних українських центрах, що стали безцінними сховищами нашої документальної історії, свідками складних часів вітчизняної історичної науки. Справжні подвижники науки, не зрікаючись своїх політичних переконань, працювали разом на благо української державності, науки, М. Дмитрієнко, Я. Іщенко. Вдала спроба реконструкції Празького архіву 639 культури, освіти й громади в цілому. Цю працю ще належить гідно оцінити, хоча їхні імена вже ввійшли до фундаментального багатотом- ного видання «Енциклопедія історії України», що видається Інститутом історії НАН України з 2003 р. Значну частину біографічних довідок щодо діяльності архівістів-зарубіжників маємо в енциклопедичних та біобліо- графічних виданнях (Українська архівна енциклопедія. — К., 2008; Українські архівісти. — К., 2007), а також у підручнику «Архівознавство» (К., 1998, 2002 та ін.), інших довідкових виданнях Державного комітету архівів України та Українського науково-дослідного інституту архівної справи та документознавства. Тож збір, попередня пофондова обробка збережених документів, над- ходження до числа особових архівів дарчих документальних внесків, зокрема унікальних книжок та журналів з різною проблематикою та з різних періодів історії України, стали складовою утворення архівної україніки — еміграційної документальної спадщини. Еміграційна україніка, у свою чергу, формувалася на двох паралельних рівнях. Перший з них склали документи, що вивезли з собою емігранти як особові, приватні архіви, а також такі, що могли бути знищені (уже як офіційні матеріали) новою владою з огляду на їх непотрібність ідеології, яка почала панувати. Матеріали, про які йдеться, були створені в Україні. Другий рівень становили документи, що утворилися в результаті діяль- ності окремих осіб, установ, організацій, гуртків уже в процесі інтеграції в життя оточуючого суспільства у вигнанні. Тож архівна україністика еміграційного періоду за хронологією охо- пила надзвичайно великий проміжок часу. Адже емігранти в особових архівах мали безцінні документи з генеалогії своїх родів, геральдики, рукописи статей, розвідки різноманітного спрямування й широкої проб- лематики, оскільки вони були вченими, свідомими українцями й пере- конаними патріотами. Українські діячі в еміграції створювали, накопичували та зберігали й ті документи, що утворилися вже поза межами України. Такий архівний масив, відповідно, фіксував інший, нерадянський період їхньої праці й життя. Цей наратив української історії був уже не обтяжений тоталітар- ними догмами, як-то сталося в Україні на теренах, приєднаних до СРСР. Шляхи архівної україніки, які торувалися на землях відтепер УРСР, певною мірою вже досліджені. Утім, термін імперський (на означення певної групи архівної україніки) для рецензентів є не зовсім прийнятним, а дипломатичний та урядовий (визначення, також запроваджені авторкою рецензованої праці) ще вимагають, на нашу думку, додаткового, ретель- ного переосмислення. Спеціальні історичні дисципліни. Число 22–23 640 Отже, маючи перед собою фундаментальну працю Тетяни Боряк про Празький архів — документальну спадщину української еміграції в Європі за 1945–2010 рр., — можемо з упевненістю говорити про тита- нічну, справді подвижницьку роботу авторки та вдалу спробу й реалі- зацію надзвичайно складного наукового проекту. Коротко його можна окреслити як вагомий внесок не тільки до архівознавства та документо- знавства (з точки зору методики проведення численних реконструктивних робіт стосовно архівних фондів та окремих справ, висвітлення архівної сторінки в історії архівної справи — оперативна розробка Празького архіву, становлення наукового напрямку «архівна україністика»), а й, підкреслюємо особливо, до української історичної науки в цілому. Адже Празький архів становить незаперечний феномен вітчизняної історії та культури, у чому, безсумнівно, не раз переконаються наші вчені, порушуючи та вирішуючи багато питань з проблематики дослід- жень архівістики еміграційного зарубіжжя Європи. Щоб читачам стали зрозумілими висновки та оцінки роботи Тетяни Боряк рецензентами, слід ще раз звернутися до структури складної за побудовою праці, яку зумовила вирішувана авторкою проблема. Цілком закономірно виглядає той факт, що дослідження розпочина- ється зі з’ясування в хронологічному просторі поняття «архівна укра- їніка», його впровадження та функціонування впродовж 20-х рр. ХХ ст. Про це ми говорили й хочемо наголосити ще раз. З’ясовуючи поняття та їхню типологію, авторка послідовно вводить нас в історію появи термінів, їхнє побутування в офіційних документах; наголошує, що спочатку з терміну «україніка» визнання в науці здобув, долаючи кілька трансформацій, термін «зарубіжна архівна україніка» та паралельно «архівна україніка» (С. 19). Доказовості фактичному матері- алу, викладеному в книзі, надають численні посилання на офіційні доку- менти, що створені, як нормативні, спочатку в бібліотечній галузі (С. 17), а потім упевнено перейшли до наукової літератури та підручників2. Принагідно відмічаємо, що авторка дуже відповідально ставиться до того наведеного інформативного матеріалу, що присутній у книзі, особливо коли це стосується питань, які порушувались її попередниками або які вимагали підтвердження, виправлення чи спростування окремих виснов- ків. Доказом цього є список опрацьованих нею та використаних у власному дослідженні праць науковців, що нараховує 551 позицію (С. 457–485). Серед указаної літератури, окрім видань українською та російською мовами, містяться публікації й іншими мовами країн Європи та Америки. Бібліографічний супровід кожної з книжок, а цієї — зако- номірно, свідчить про високий фаховий рівень авторки наукової праці, яка не обійшла бодай маленької згадки про Празький архів, не оминула М. Дмитрієнко, Я. Іщенко. Вдала спроба реконструкції Празького архіву 641 тих дослідників, які вперше звернулися за інформацією до цього уні- кального сховища найрізноманітніших фактів про діяльність на зарубіжжі наших співвітчизників. Визначення введеного до наукового обігу терміна «Празький архів», який є невід’ємною складовою україніки (як архівної, так і бібліотечної), потребувало уточнення, оскільки він мав складовими архівні документи та колекції книжково-журнальних видань. Через це авторка, цілком слушно, сконцентрувала свою увагу на історії створення й тлумачення поняття. Перш за все вона зупинилася на періодизації історії архіву: виявлення сховищ документів української еміграції в Чехословацькій Республіці та переміщення їх до України, період «оперативно-чекістської розробки контрреволюційних елементів» за переданими матеріалами, період «не- буття», коли документи, зберігаючись у спецфондах, були по суті забу- тими і їх не могли замовляти, тобто залучати до введення в науковий обіг їхню безцінну інформацію. Далі йде період розсекречення та можливості використання архіву як можливого носія унікальної інформації. Перший та другий періоди дещо накладаються один на одного, адже частина документів була виявлена й передана ще 1945 року, інша — 1958 року, після завершення опрацювання першого блоку документів. Надзвичайно цікаво виглядають для нас сторінки книги, де йдеться про перипетії, що супроводжувалися документально й стосувалися як уста- леності терміна щодо самого архіву, так ще й досить важливих фактів і дій різних інституцій щодо його оцінок. Не будемо тут, заощаджуючи обсяг для іншого, викладати зміст послідовно проаналізованих авторкою документів і відсилаємо зацікавлених до 21–25 сторінок рецензованої книги. Саме там докладно викладено історію надходження та упоряд- кування в центральних архівних установах УРСР (ЦДАЖР та ЦДІА УРСР) фондів установ, організацій та особистих фондів українських емігрантів. Підтверджуючи свої положення відповідним офіційним листуванням, авторка зробила висновок про те, що понад два з половиною десятиліття тривав перший період небуття архівних фондів і закінчився тільки 1986 року. Першою спробою у вітчизняній історіографії простежити процеси переміщення та наукового опрацювання в Україні фондів Празького архі- ву стали статті відомої архівістки Л. Лозенко, написані в 1994–1997 рр.3 Можливо, саме тут потрібно повернутися до початку й сказати про достатньо складну, але, на наш погляд, добре продуману архітектоніку праці, тобто побудову змісту книги. Чотири розділи послідовно, почи- наючи зі вступу, розкривають складну долю переміщеного з Чехосло- ваччини архіву, що, усупереч усім правилам щодо неподільності фондів, Спеціальні історичні дисципліни. Число 22–23 642 виявився в розпорядженні кількох центральних архівних установ України. Ставлячи за досить амбіційну, але цілком виправдану мету відновити первісний склад великих за обсягом колекцій Українського історичного кабінету та Музею визвольної боротьби України, Тетяна Боряк зуміла здійснити реконструкцію на рівні фондів установ, зробивши тим самим величезний прорив у галузі архівістики взагалі, подолавши всі підводні рифи, що траплялися на шляху встановлення сучасного міс- цезнаходження фрагментів Празького архіву. У результаті наполегливої й тривалої дослідницької роботи нею встановлено реальні межі Празького масиву, себто кожного з його сегментів у колі суміжних фондів ЦДАВО України, та склад фондів, що є дійсними й потенційними складовими в інших архівних установах. Рецензенти вже відзначили значення цього унікального дослідження, що претендує на високу оцінку як наукова, фахово досконала праця молодого науковця. Її підхід до опрацювання складної теми розпочався з розділу «Архівна україніка» та «Празький архів» в історіографії. Узяті в лапки слова показували, що авторка акцентує на дефініціях як на ще досі не усталених, як-то засвідчує й історіографія з проблеми. Терміни та поняття вимагали ретельного розгляду й наукового осмислення, а від дослідниці — чіткої позиції у справі наукової термінології. Тому Тетяна Боряк не оминає й загальної проблеми — терміни й поняття в історичній літературі, щоб увести читачів у напрочуд складний світ специфічної історико-архівної термінології та наукової мови. Не зайвим виявився й підрозділ «Документальні масиви еміграційної архівної україніки очима архівістів та істориків». Власне, за великим рахунком, це величезна додаткова робота, що «тягне» на окреме дослід- ження. Але Тетяна Боряк прагнула показати наочно, що шлях до Празь- кого архіву торували численні вчені з різних континентів, опрацьовуючи україніку скрізь, де б вона не перебувала, вибудовуючи свої схеми подачі опрацьованої архівної інформації, яка має сенс бути оприлюдненою й повинна стати відомою вченим з проблем нашої історії, де б вони не перебували через наявність кордонів держав. Що і як зроблено в цій галузі назагал, дізнаємося, дякуючи саме дослідниці, яка не оминула досвід попередників, вдумливо проаналізувала зроблене за значний про- міжок часу й переконливо довела необхідність спільних зусиль істориків та архівістів у справі дослідження архівної спадщини зарубіжжя. На жаль, не можемо тут перелічити названі авторкою архівні праці та прізвища всіх тих учених, хто зробив свій внесок до проблем нового наукового напрямку стосовно реконструкції первісно цілісних колекцій, розпорошених через зміни кордонів та війни. Тому відсилаємо читачів до цього підрозділу книги Тетяни Боряк, де зацікавлені знайдуть, окрім усім М. Дмитрієнко, Я. Іщенко. Вдала спроба реконструкції Празького архіву 643 відомої дослідниці — Патриції Кеннеді Ґрімстед, — і прізвища тих численних зарубіжних та вітчизняних науковців, які сприяли поступу в розбудові зарубіжної україністики (С. 40–69). Звертаючись до історії переміщення Празького архіву, авторка в джерельній базі дослідження його документального комплексу виділила 6 документальних масивів (С. 69), визначивши в такий спосіб структуру самої джерельної бази. Досконале знання досліджених джерел, зокрема вичерпної інформації про склад УІК (за двома з трьох збережених надходжень книг) та описи фондів, куди надійшли справи, а також атрибуція джерельної бази документів МВБУ (переданого до ЦДАВО України) — усе це дало їй змогу визначити склад першого з докумен- тальних масивів — Інституційних архівів (фонди Головного архівного управління при РМ УРСР, ЦДІА УРСР в м. Києві). Наступні позиції в поділі масиву документів: Архіви архівів ЦДКФФА України ім. Г.С. Пшеничного, ЦДІАК України (м. Київ); Державна нау- кова архівна бібліотека, ДНАБ (м. Київ). Кожна з цих установ має у фондах відповідні своєму профілю фото й документи, які досконало опрацювала дослідниця, наводячи результати дослідження в добре про- думаних за змістом додатках, що дає науковцям чітке уявлення щодо структури джерельної бази. Отже, документальний масив еміграційної архівної україніки відтепер проаналізований на основі історії переміщень Празького архіву, а його структура набула чітких обрисів. Змістовний розділ 2, що висвітлює концепцію архівної україніки (1917–2010 рр.) (С. 83–148), присвячено концепту «україніка» у фактич- ній діяльності з розшуку та поверненню архівної україніки (1917 — сере- дина 1930-х рр.) з Росії. Беручи відлік із початкового періоду, дослідниця звертає увагу на перші кроки в напрямку розробки теоретичних засад у сфері інформатизації архівної справи. Логічно, що після цього її увага прикута до Академічного проекту «Архівна та рукописна україніка: Національна зведена система документальної інформації». У результаті дослідження поетапно дізнаємося про процес втілення в життя проекту, про інституції, що його представляють, і про перелік конкретних реалізо- ваних заходів в Україні та на зарубіжжі. Авторка робить цілком слушні висновки, серед яких звертаємо увагу на зміщення акцентів у дослідженні архівної україніки на тематику (2000-і рр.) реституційних процесів, пере- міщення культурних цінностей, які також включають архівні та бібліо- течні колекції. Натомість у документі відсутня інформація щодо загаль- них архівосховищ країн, що містять україніку (очевидно, через нерозроб- леність багатьох аспектів її місцезнаходження). Друге важливе питання стосується оприлюднення відомостей про історію формування, специ- Спеціальні історичні дисципліни. Число 22–23 644 фіку, склад і зміст документальних масивів українського походження або про Україну, які зберігаються за кордоном. Хоча цей напрямок отримав свій розвиток пізніше, з початком 2000-х рр., він був пов’язаний з архівною специфікою роботи. У підрозділі про шляхи до інституалізації україніки та перші кроки спеціальної архівної установи Тетяна Боряк завершує дослідження етапів з українікою, характерними ознаками якого є поглиблення, усебічне ви- вчення документальних комплексів. Знаковою подією, як відмічає автор- ка, і закономірним результатом стали заходи щодо інституалізації напря- му — створення спеціального архіву зарубіжної україніки як центральної державної установи із завданням виявлення, реєстрування, описування й акумулювання україніки. Вона докладно розглянула документи відпо- відних установ, які в останні роки приділяли увагу цьому питанню, а також діяльність архівних установ у цьому напрямку. Поява українських архівів в Інтернеті надала можливість інтелектуального доступу до ресурсів (С. 112–123). Третій розділ монографії — це вдала спроба визначити феномен Празького архіву, повоєнні трансформації від публічних колекцій до спецфондів 1945 — кінця 1980-х рр. (С. 159–255). Прагнучи охопити якомога більше даних з інформаційного поля, Тетяна Боряк чітко визна- чає всі етапи переміщення еміграційної україніки з Праги до Києва. Ця документально орієнтована історія засвідчує оперативну розробку та нау- ково-технічне опрацювання документів у Спеціальному відділі таємних фондів ЦДІА УРСР (1945–1950 рр.), а також зберігання, опрацювання й використання зарубіжних фондів у ЦДІА УРСР в Києві та ЦДАЖР УРСР впродовж 1950 — кінця 1980-х рр. Саме вказаний розділ сприяє розу- мінню того, чому доля Празького архіву виявилася такою сумно склад- ною. Четвертий розділ можна, на нашу думку, розцінювати як своєрідний, чітко орієнтований на безпосереднє використання дослідниками доро- говказ. Він висвітлює «Празькі» колекції в ЦДАМЛМ України, ЦДКФФА України ім. Г.С. Пшеничного, ЦДАГО України та ЦДАВО України як основного депозитарія архівних еміграційних зібрань. У цій частині монографії йдеться про сучасний стан Празького архіву. Комплексно розглядаючи кілька взаємопов’язаних аспектів даного питан- ня, Тетяна Боряк, що цілком доцільно, виділила найголовніші з них: сучасні дослідницькі знахідки про нинішнє місцеперебування архівів української еміграції, віднайдення окремих сегментів Празького архіву в українських архівах; пострадянські надходження зарубіжної україніки, пов’язаної як безпосередньо з Празьким архівом, так і з чехословацьким еміграційним масивом; визначення напрямів роботи з документами М. Дмитрієнко, Я. Іщенко. Вдала спроба реконструкції Празького архіву 645 Празького архіву, а також проблеми, пов’язані з реконструкцією фондів УІК та МВБУ. Проаналізувавши в попередніх розділах українські сховища частин Празького архіву, авторка відзначила досить цікавий факт: останнім ча- сом стало відомо про «кочівлю» численних збірок документів, пов’язаних із Пряшевщиною. До Пряшева з Чехословаччини надійшло кілька добірок рукописів, музейних експонатів без будь-якого опису чи документації. Цю майже детективну історію варто всім прочитати (С. 280–281). Празький архів, утворений у результаті передачі до України та опра- цювання матеріалів МВБУ в Державному центральному архіві в Празі, значно доповнюють документальні колекції, що відкладалися в різних інституціях та особових фондах архівів Чеської Республіки. Численні діячі еміграції не перебували у вакуумі. Вони листувалися, працювали в різних установах, писали історичні праці. Авторка детально зупиняється й на цій категорії фондів особового та інституційного походження. Пере- рахувати всі довідкові ресурси тут просто неможливо, тому дослідникам із проблеми варто ретельно переглянути означену в «дороговказі» інфор- мацію, що сприятиме значно легшій орієнтації в уже оприлюдненому матеріалі. Вона звертає увагу й на всі види джерел, що осіли у фондах. Відтак, науковці отримують інформацію про окремі різновиди доку- менталістики (друковані та рукописні), листування, фотодокументи, мис- тецькі твори тощо, які можна вводити в обіг як доказову джерельну базу. Надзвичайно цікаві факти, наведені Тетяною Боряк, засвідчують, що, незважаючи на велику роботу, проведену з розшуку та атрибуції сег- ментів Празького архіву, далеко не все ще виявлено та обліковано. Тож попереду в архівістів та науковців — значна за обсягом праця з по- дальшого поглиблення рівнів реконструкції складу архівних колекцій МВБУ та УІК, що, зрозуміло, неможливо без докладного вивчення історії самих установ. Усебічне дослідження Празького архіву, відтворення його первісного складу (звичайно, не фізичне, а інтелектуальне) на доку- ментному та пофондовому рівнях — справа складна. Вона вимагає часу, достатньої кількості фахівців, титанічних зусиль архівних установ. Авторка монографії вважає, що реконструкція колекцій зазначених уста- нов має скоріше академічне й меморіальне значення, аніж практичне. Створення й функціонування Центрального державного архіву зарубіжної україніки дає підстави твердити, що ця установа може стати провідною у справі отримання й систематизації інформації з архівної україніки. Вона переконана, що важливим доповненням до кінцевого результату наукової реконструкції може стати введення до наукового обігу картотеки на «к/р елемент» — унікального біографічного й джерелознавчого інструмента- рію для дослідників персоналій та інституцій доби Української революції Спеціальні історичні дисципліни. Число 22–23 646 1917–1921 рр. та української еміграції міжвоєнного періоду (С. 304). З цим важко не погодитися. Роблячи окремі підсумки проведеної роботи (висновки подано за розділами), Тетяна Боряк підкреслила, що архівна україніка як науковий напрям на сьогодні вже глибоко вкоренилася у вітчизняній історіогра- фічній традиції, теоретичному диспуті архівістів та істориків, у тактичних підходах та нормативній базі щодо поповнення Національного архівного фонду документами зарубіжного походження, що мають відношення до України (С. 305). Празький архів — це вагома складова великого масиву різновидових документів, переміщених в Україну. Цілісність архіву була порушена, призвела до розчленування колекцій у результаті післявоєнних колізій та «оперативних розробок» документів із зарубіжжя. Чимало матеріалів зазнали сумної долі знищення. Після тривалого періоду безправ’я, таєм- ності, поневірянь, розробок з ідеологічним спрямуванням і врешті роз- секречення архіви зарубіжжя наприкінці 1980 — початку 1990-х років увійшли до наукового обігу. Архіви та бібліотечні зібрання української еміграції почали виконувати свою первісну місію, науковцям стали відомі окремі місця зберігання основних фондів. Рецензована фундаментальна праця Тетяни Боряк засвідчує, що віт- чизняні науковці впритул підійшли до складної праці введення до нау- кового обігу емігрантської спадщини. Хоча це перші, але й вагомі кроки на шляху опрацювання великого масиву документів та друкованої про- дукції із зарубіжних надходжень. На закінчення необхідно сказати про функціональні додатки до книги. Їх 15, вони виконують важливу функцію і є сумарним висновком сто- совно кожного з підрозділів праці (С. 309–445; початок цієї рубрики в книжці не позначений у змісті, а розпочинається з першого додатку з посиланням на С. 311). Зокрема, це «Порівняльна таблиця типології ар- хівної україніки», «Реєстр архівної україніки в Росії, укладений Д. Бага- лієм та В. Барвінським», «Зведена таблиця обсягів у повернутої (пере- даної) в Україну архівної україніки; «Відомості про обсяг документів таємних відділів державних архівів УРСР та їхній стан (1945–1947)», «Празькі зібрання в масиві еміграційних фондів ЦДАВО України: Реконструкція», «Зведений реєстр Празького архіву: Пофондова рекон- струкція» (особливо важливий додаток) та ін. Тут маємо зразок доско- налого загального опрацювання матеріалів, зведення в таблиці розріз- нених даних, їх порівняння й, зрештою, сумарну інформацію авторки за всіма аспектами дослідження Празького архіву. Також не потрібно зайвий раз підкреслювати важливість наукової роботи, яка, сподіваємося, стане відправним пунктом для майбутніх досліджень. М. Дмитрієнко, Я. Іщенко. Вдала спроба реконструкції Празького архіву 647 Список використаних джерел та літератури нараховує 551 позицію й підтверджує висновок про надзвичайну скрупульозність науковця у справі відношення до точності фактів, людей, подій, наведених на сто- рінках книги. У ряді посилань на опубліковані джерела (комплекси) відсутні прізвища упорядників, які, власне, здійснили підбір документів, і це прикро. Дещо заскладним для сприйняття (для пересічного користувача) ви- явився «Покажчик», що є кумулятивним індексом власних імен, геогра- фічних назв, предметних реалій, дотичних до об’єкту дослідження понять та тематичних блоків. Так, саме ця форма довідника до монографічних досліджень є сьогодні популярною в західному світі. З іншого боку, наявність в одному алфавітному списку таких різнорідних складових, які, зазвичай, надаються окремо, є, на думку рецензентів, незвичним і спершу дещо ускладнює орієнтацію в покажчику. Після прізвищ осіб не вказано ані хто вони, ані їхні роки життя. Не всі користувачі орієнтуються в історії так добре, як авторка та досвідчені фахівці, а монографію адре- совано й студентам, і молодим дослідникам. На окремий розгляд заслуговує блок численних ілюстрацій у книзі. Через не зовсім якісний друк деякі з них просто не читаються (С. 55, 310). Нам не зовсім зрозумілі підписи майже під усіма фотографіями та ілюстраціями. Згідно правил, підпис має містити в наукових виданнях назву, місце створення фото, авторство, дату та джерело, звідки отри- мано. У переліку ілюстрацій авторка надає інформацію щодо місця, звідки взято фото, а от місце, де відбулися зйомки, відсутнє. Це — загальне зауваження. Після фото часто стоїть позначка року. Що вона означає? Час, коли його зробили, чи час надходження до архіву? Через цю нез’ясованість виявлено кілька помилок. Так, під фото Євгена Харлам- пійовича Чикаленка (1861–1929 рр.) стоїть 1942 р. А цей активний учас- ник українського націєтворення кінця ХІХ — початку ХХ століття, громадський і культурний діяч, видавець газети «Рада», меценат помер 1929 року. Дата під фото й у інших випадках також викликає запитання. (Див.: Євген Чикаленко, Володимир Винниченко. Листування. 1902–1929 роки. — К.: Темпора, 2010). Ці та інші дрібні зауваження аж ніяк не знизили вагомі здобутки праці, що не має аналогів на теренах України. Через актуальність архівознавчої теми, багатоаспектність, величезну ін- формативність, тобто через уведення вперше до наукового обігу блоків не знаних досі фактів, імен людей щодо долі Празького архіву, вона мусить бути відзначена особливо. Науковий загал має широко користуватися ретельно опрацьованою монографією й часто брати до рук цю ошатно видану книгу Тетяни Боряк. Спеціальні історичні дисципліни. Число 22–23 648 1 DP — від англ. Displaced Persons — переміщені особи. Див. також: Wynar L. Ukrainian Scholarship in Exile: The DP Period, 1945–1952 // Ethnic Forum (Kent). — 1988 — Vol. 8. — No 1. — P. 40–72. 2 Боряк Г.В. Архівна україніка // Архівознавство: підруч. для студ. іст. ф-тів навч. закладів. — К.: Видав. дім «КМ Академія», 2002. — С. 115–132; Матяш І. Архівна україніка // Українська архівна енциклопедія / Ред. кол.: Матяш І.Б. (голова), Вoй- цехівська І.Н. та ін. — К.: Держкомархів України, УНДІАСД, 2008. — С. 119–120. 3 Лозенко Л. Празький український архів: історія та сьогодення // Архіви України. — 1994. — № 1–6. — С. 18–30; Її ж. З історії Празького українського архіву // Міжнародні зв’язки України: наук. пошуки та знахідки. — 1997. — № 1–6. — С. 85–94.
id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-215522
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
issn	2307-3144
language	Ukrainian
last_indexed	2026-03-23T18:55:19Z
publishDate	2013
publisher	Інститут історії України НАН України
record_format	dspace
spelling	Дмитрієнко, М. Іщенко, Я. 2026-03-19T16:30:22Z 2013 Вдала спроба реконструкції Празького архіву / М. Дмитрієнко, Я. Іщенко // Спеціальні історичні дисципліни: питання теорії та методики: Зб. наук. пр. — 2013. — Вип. 22-23. — С. 636-648. — Бібліогр.: 3 назв. — укр. 2307-3144 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/215522 Рецензія на книгу: Боряк Тетяна. Документальна спадщина української еміграції в Європі: Празький архів (1945–2010). — Ніжин: Видавництво НДУ ім. М. Гоголя, 2011. — 544 с., іл., додатки. uk Інститут історії України НАН України Спеціальні історичні дисципліни: питання теорії та методики Рецензії, огляди, анонси, дискусії Вдала спроба реконструкції Празького архіву Article published earlier
spellingShingle	Вдала спроба реконструкції Празького архіву Дмитрієнко, М. Іщенко, Я. Рецензії, огляди, анонси, дискусії
title	Вдала спроба реконструкції Празького архіву
title_full	Вдала спроба реконструкції Празького архіву
title_fullStr	Вдала спроба реконструкції Празького архіву
title_full_unstemmed	Вдала спроба реконструкції Празького архіву
title_short	Вдала спроба реконструкції Празького архіву
title_sort	вдала спроба реконструкції празького архіву
topic	Рецензії, огляди, анонси, дискусії
topic_facet	Рецензії, огляди, анонси, дискусії
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/215522
work_keys_str_mv	AT dmitríênkom vdalasprobarekonstrukcííprazʹkogoarhívu AT íŝenkoâ vdalasprobarekonstrukcííprazʹkogoarhívu

Вдала спроба реконструкції Празького архіву

Репозитарії

Схожі ресурси