Одяг козацької старшини Гетьманщини (друга половина XVII — перша третина XVIII ст.)
У статті досліджується службовий та святковий одяг козацької старшини Гетьманщини в другій половині XVII — першій третині XVIII ст. Розглянуто комплектність козацько-старшинського вбрання, а також походження, покрій і пошивні матеріали його складових елементів. В статье исследуется служебная и празд...
Saved in:
| Published in: | Спеціальні історичні дисципліни: питання теорії та методики |
|---|---|
| Date: | 2013 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут історії України НАН України
2013
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/215526 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Одяг козацької старшини Гетьманщини (друга половина XVII — перша третина XVIII ст.) / Є. Славутич // Спеціальні історичні дисципліни: питання теорії та методики: Зб. наук. пр. — 2013. — Вип. 22-23. — С. 577-602. — Бібліогр.: 60 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860480177864179712 |
|---|---|
| author | Славутич, Є. |
| author_facet | Славутич, Є. |
| citation_txt | Одяг козацької старшини Гетьманщини (друга половина XVII — перша третина XVIII ст.) / Є. Славутич // Спеціальні історичні дисципліни: питання теорії та методики: Зб. наук. пр. — 2013. — Вип. 22-23. — С. 577-602. — Бібліогр.: 60 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Спеціальні історичні дисципліни: питання теорії та методики |
| description | У статті досліджується службовий та святковий одяг козацької старшини Гетьманщини в другій половині XVII — першій третині XVIII ст. Розглянуто комплектність козацько-старшинського вбрання, а також походження, покрій і пошивні матеріали його складових елементів.
В статье исследуется служебная и праздничная одежда казацкой старшины Гетманщины во второй половине XVII — первой трети XVIII вв. Рассмотрены комплектность казацко-старшинского наряда, а также происхождение, покрой и пошивочные материалы его составных элементов.
The article covers work and festal clothing of the Cossack starshyna in Hetmanshchyna in the 2nd half of the 17th — 1st third of the 18th centuries, including a scope of clothes, their origins, cut and sewing materials.
|
| first_indexed | 2026-03-23T18:56:01Z |
| format | Article |
| fulltext |
Євген Славутич. Одяг козацької старшини Гетьманщини
577
УДК [930.2+355.14/.66](477)
Євген Славутич
ОДЯГ КОЗАЦЬКОЇ СТАРШИНИ ГЕТЬМАНЩИНИ
(ДРУГА ПОЛОВИНА XVII — ПЕРША ТРЕТИНА XVIII ст.)
У числі «16» цього періодичного наукового видання ми розпочали
дослідження одягу козацького стану Гетьманщини до другої третини
XVIII ст., комплексно розглянувши службове і святкове вбрання рядового
загалу «малоросійського» козацтва1. У цій студії ми продовжуємо вив-
чення означеної теми розглядом одягу старшинського контингенту геть-
манського козацького війська.
Як військова еліта й водночас правлячий прошарок України-Геть-
манщини, козацька старшина прагнула відмежуватися від рядових козаків
і на знаковому рівні підкреслити своє привілейоване становище. За
відсутності мундирів і чіткої системи знаків розрізнення в козацькому
війську розпізнавальну функцію виконували відмінність у комплектності
одягу та озброєння, у пошивних матеріалах та в оформленні/оздобленні
предметів одягу, зброї і спорядження. Зокрема, зовнішньою посадовою чи
ранговою відзнакою військової верхівки під час походів, офіційних зуст-
річей та церемоній, козацьких рад і військових оглядів слугували дорогі
матеріали й багатий «прибор» (оформлення) одягу, зброї і спорядження, а
також наявність у костюмі певних типів і видів одягу та зброї, яких не
мав рядовий загал.
Дорогий, багато оздоблений одяг посідав одне з центральних місць у
шкалі цінностей української військової еліти. Причому, якщо в сотенної
старшини, значкових товаришів і сотників загальна кількість каптанів,
штанів, опанчей, шуб, взуття, головних уборів, поясів і рукавиць у
гардеробі складала 2–3 десятки, то в гетьманів, полковників і генеральних
старшин вона нараховувала понад сотню одиниць. Багатий одяг мав
характер капіталовкладення й передавався у спадок. Коштовні шовкові й
золототкані тканини, делікатні тонкі сукна та цінне хутро козацька
верхівка регулярно отримувала в якості матеріального жалування/
винагороди за службу та заслуги від московського царського уряду,
кількістю й ґатунком відповідно до чина чи посади кожного. Такі пожа-
лування виступали дієвим засобом заохочення старшини в умовах між-
усобної війни та кризи господарства (через тривалі війни, Руїну й кризу
недовиробництва в другій половині XVII ст., ще й на межі століть в
Україні відчувалася гостра нестача сукна та інших тканин2). Вітчизняна
Спеціальні історичні дисципліни. Число 22–23
578
історія налічує чимало прикладів, коли саме розмір матеріального жалу-
вання вирішував вибір козацького керівництва на користь того чи іншого
патронату. Небезпідставно київський воєвода в листопаді 1672 р. заува-
жив царю, що турецький султан дав П. Дорошенкові військові клейноди,
а старшині козацькій — сукна, щоб вони служили йому віддано3.
Завдяки ідеологічному й культурному консерватизму козацької вер-
хівки, яка брала на себе роль оборонця козацьких станових прав, при-
вілеїв і традицій, у формах і оздобленні костюма старшини як у другій
половині XVII, так і у XVIII ст. зберігався східний стиль (частково в
польському варіанті) — різко відмінний від французького придворного
стилю, що панував упродовж зазначеного часу в західноєвропейській
моді, а з початку XVIII ст. — і в російській.
У головних рисах повсякденний і святковий стрій козацько-старшин-
ського прошарку, включаючи гетьмана, був подібний до представ-
ницького костюма панівної верстви Речі Посполитої — шляхти, — чия
ідеологія (сарматизм), етикет поведінки, мода й мистецтво справляли
величезний вплив на світогляд і побут козацької старшини. Це явище
можна вважати закономірним, зважаючи на той факт, що головним
джерелом формування козацько-старшинського контингенту була поко-
зачена шляхта4. Навіть відокремившись від Речі Посполитої, козацька
старшина не порушила своїх старих уподобань та єдності на культурно-
побутовому й комунікативному рівнях із носієм шляхетської ідеології.
Цей вплив навіть посилився за гетьманування І. Мазепи, який оточив себе
поляками та запровадив польський придворний побут5. Утім, зазначена
орієнтація не зводилася до сліпого наслідування: козацько-старшинське
вбрання відрізнялося певною оригінальністю як у деталях, оздобленні й
способі носіння окремих предметів одягу, так і в самих костюмних
ансамблях. Тим самим, вочевидь, новоутворена українська еліта демон-
струвала свою станову й державну приналежність.
На час утворення козацької держави українська військова еліта носила
практично те саме вбрання, що й верхівка реєстрового козацтва в першій
половині XVII ст6. Її повсякденний й урочистий убір складали: шапка на
соболиному або лисячому хутрі, що мала жорсткий округлий чи ви-
довжений, близький до конусоподібної форми, або ж м’який довгий
перекривлений верх і хутряну околицю у вигляді широких, загнутих
догори полів із V-подібним розрізом спереду й ззаду; шапки, як і раніше,
часто прикрашали одним чи двома перами; жупан, довжиною до сере-
дини гомілки чи за коліна (рідше доломан чи курту), який оперізували
вузьким ременем з пасками до шаблі та іноді — ще й шовковим тканим
або плетеним довгим широким поясом; під час урочистостей і на свята
часто носили багаті златоткані кушаки або набрані на ремені чи шовковій
Євген Славутич. Одяг козацької старшини Гетьманщини
579
тасьмі металеві пояси; шаровари козацькі; чоботи сап’янові «козацькі»
або польські шляхетські — з довгими халявами й масивними високими
підківками (зокрема в кінної старшини); довга представницька делія з
широким виложистим хутряним коміром або ферезія, або ж дорогий
безрукавний плащ-опанча. Полковники, а часто також генеральна стар-
шина й гетьман у поході та на загальних військових радах часто одягали
поверх жупана й панцира недовгий плащ-накидку, пошитий зі шкури
леопарда, барса чи іншого крупного звіра шерстю назовні, підбитий
дорогою тканиною7.
У кінці 1640-х років у гардеробах шляхти та козацької старшини
з’являється кунтуш — довгополий, пошитий до стану верхній каптан
східного походження, що мав рукави з довгими проріхами та особливий
крій спинки. З 1660-х років цей убір, у парі з жупаном, стає чи не
головною зовнішньою відзнакою національної еліти Гетьманщини, на-
бувши статусу характерного представницького одягу козацької верхівки
(так само, як і шляхти), що його раніше мали ферезія та делія. Приміром,
згідно зі свідченням хроніста С. Величка, 1648 р. Б. Хмельницький отри-
мав у дарунок від кримського хана каптан (жупан) рожевий доброго,
багатого злотоглаву й кунтуш найкращого французького темно-зеленого
сукна, підшитий добірними «сибірками». Подібну пару одягу пізніше
отримували як винагороду чи дарунок вищі козацькі чини з рук гетьманів
і монархів8.
Службові повсякденні жупани старшини були довжиною за коліна або
до середини гомілки (однак цивільні чини, як-от писарі, підскарбії та
судді, навіть у поході могли носити й дуже довгі жупани). Шили їх із
сукна середнього й нижчого ґатунку («фалендиша», «карунового», «ту-
зинкового», «шиптухового»), каламайки й бавовняних тканин (кумачу,
«китаю», «мамси»), заможні персони — також із тафти й камки, завдяки
міцності та зносостійкості цих шовкових тканин. Каптани з бавовняних і
шовкових тканин, як правило, стьобали шовком на бавовні; їх носили
переважно влітку. Підбивали полотном чи крашениною, рідше киндяком;
суконні зимові жупани інколи підбивали грубими вовняними матеріями:
«киром», гарусом чи саржею. Поли й рукави підпушували (підшивали,
оздоблювали лиштвами) кумачем, киндяком чи вибойкою. Навкруги кап-
тани обшивали простим «портним» (конопляним) або шовковим шнур-
ком. Застібалися жупани, як правило, круглими обшивними (суконними,
гарусними чи шовковими) або литими мідними чи посрібненими ґудзи-
ками (до 1,5 десятка) і накидними петлями9.
Святкові й вихідні каптани здебільшого були довшими за службові —
до середини гомілки й навіть до кісточок. Їх шили зі злотоглавів, зербафа/
парчі, обері/табіну, атласу, бейбереку, штофу, камки «куфтерної», «кар-
Спеціальні історичні дисципліни. Число 22–23
580
мазинної», китайської й «луданної», тонкого кармазинового сукна, зрідка —
з оксамиту. Найбільше поширення отримали камчаті й атласні каптани.
Підбивали жупани крашениною, полотном, пістрею або киндяком чи
бяззю, а найкоштовніші — кумачем, китаєм, полотном «швабським» і
навіть тафтою. Рукави й поли зазвичай підпушували (підшивали) тафтою,
атласом, камкою іншого кольору або ж кумачем. У суконних каптанів
карваші підшивали оксамитом. Довкола по периметру на рукавах і ки-
шенях святкові каптани обшивалися шнурком шовковим, срібним чи
золотим, а іноді — позументом золотим чи срібним, рівним або зубчатим
(позумент/галун починає превалювати під кінець досліджуваного пері-
оду). Вельми часто ліву полу лишали неоздобленою, навіть у дорогих
урочистих каптанів, через те, що вона була прихована від зору в за-
стібнутому вигляді. Застібали каптан ґудзиками ювелірної роботи: сріб-
ними (білими або золоченими) литими чи «дутими» у формі кульки, куба,
плоду шипшини або круглими, від 6-и великих до 2-х (зрідка 3-х і навіть
5-и) десятків дрібніших, або ж обшивними шовковими, срібними та
золотними чи плетеними з канителі, від 2-х до 5-и десятків. Причому
ґатунок ґудзиків збігався з ґатунком шнурка й петельок: до шовкового
шнурка підбирали шовкові обшивні ґудзики, а до металізованого —
відповідно срібні чи золочені. Іноді жупан прикрашали ще й великою
срібною запоною під коміром. На рукавах святкові каптани застібалися
густо дрібними ґудзиками з накидними петельками (до 10 пар на кож-
ному) або ж, на польський манір, особливими литими гапликами, при-
критими зверху круглими гладкими головками, срібними або простішими
(мідними чи олов’яними) — до 12 штук на кожному рукаві. У гетьманів і
полковників на «приклад» (оформлення) до урочистих довгих каптанів із
дорогих золототканих і сріблотканих тканин використовувались обшивні
золотні та коштовні литі золочені ґудзики й золоті запони, прикрашені
чорнінням, фініфтю (емаллю), «яхонтовими іскорками» й крупним
коштовним каменем (рубіном чи ізумрудом); запона й нарукавні гаплики
срібні й золочені; шнурок золотий сканий або галун золотний рівний чи
зубчатий, інколи нашиті разом10.
Особливий тип становили каптани, що їх вдягали під панцир у бою
вищі командні чини. Підпанцирні каптани були короткими (до колін і
вище), шилися з кумачу, китаю, тафти й камки, зрідка — з оксамиту й
туго стьобалися на бавовні або шовку «у смугу» чи «у шахи»11. Зрідка
зустрічаємо в реєстрах одягу гетьманів та інших високих чинів, зокрема
І. Самойловича та П. Полуботка, каптан, пошитий із лосини чи замші (так
званий «кожан»), короткий або довгий, що його носили, подібно до
бойових тугих стьобаних каптанів, під панцирем або латним обладунком.
Цей одяг потрапив до побуту козацької старшини, вочевидь, з Польщі, де
Євген Славутич. Одяг козацької старшини Гетьманщини
581
подібні шкіряні каптани носили під латами (кірасами) гусари — важко-
озброєна кавалерія. «Приклад» (застібка, підбій і лиштви) до нього перед-
бачався, як у матер’яних каптанів, причому часто був подібний до
святкових12.
Як альтернативу жупану/каптану в поході, подорожі, на полюванні та
вдома старшина могла вдягати «юпку», або «курту» — короткий, зав-
довжки до колін, приталений каптан із вузьким сторчовим коміром і з
рукавами нормальної довжини й ширини, рівномірно звуженими до
кінців, який часто шили із сап’яну або бавовняних тканин (в останньому
випадку його стьобали на бавовні), а також доломан, або «гусарку»,
угорського походження. Доломан був характерний для стройового кос-
тюма польських гусарських корогв і польської легкої кінноти з другої
половини XVI ст. Він являв собою вузький однобортний каптан-куртку,
пошитий до стану, з широкою юбкою, довжиною до середини стегна чи
вище колін, та вузькими, обтислими, розширеними тільки зверху в про-
ймах рукавами нормальної довжини; мав сторчовий комір зі скошеними
кінцями й два невеликі розрізи з боків на подолі. Доломан був обтислим у
торсі й практично не мав загортання піл зверху. Спинка не підрізалася, а в
боки від пояса вшивали трикутні клини з прорізною кишенею вгорі
посередині й невеликим розрізом у подолі. Ліва пола кроїлася з кли-
новидним заходом для загортання, тобто розширювалася рівномірно вниз
від коміра. Права ж пола в торсі зберігала вертикальність, а від пояса
донизу дуже розширювалася зі значним заходом на ліву полу (чого не
було в жупана). Застібався кулястими або круглими опуклими ґудзиками
й накидними петлями (до 10 пар), нашитими негусто від коміра до пояса.
Як правило, доломан оздоблювали на грудях (на рівні ґудзиків) горизон-
тальними шнуровими петлицями чи позументними нашивками, нерідко з
китичками та декоративними вузлами на кінцях. Рукави на кінці мали
довгий підрізаний підтрикутний мисик, відігнутий у вигляді обшлага. Для
холодного часу куртини й «гусарки» могли підбивати хутром. Взагалі-то,
«курти/юпки» та «гусарки» були в значно більшій мірі притаманні
жіночому костюму, натомість козаки зі старшиною традиційно віддавали
перевагу довгополому верхньому одягу13.
Кунтуш слугував верхнім платтям. Він був довгополий — завдовжки
до середини гомілки й нижче, однобортний, приталений. Суцільно кроєна
широка, трохи ушита в талію спинка кунтуша глибоко підрізалася в стані
з боків і переходила в довгу вузьку прохідку. Передки також підрізалися
на 10–12 см. У підрізи між передками й прохідкою вшивали широкі
клини — «вуса», завдяки чому фалди рівномірно групувалися з боків і
ззаду. З боків вшивали вертикальні прорізні полотняні кишені, як у
жупана. Кунтуш мав неглибоке загортання правої поли на ліву, причому
Спеціальні історичні дисципліни. Число 22–23
582
обидві поли в кунтуша, на відміну від жупана, були майже однакові,
трохи розширені донизу. У нього були довгі, широко викроєні в проймах
рукави, що плавно звужувалися від ліктів і завершувалися невеликим
розтрубом із розрізом, прямим або рідше скісним; застібалися кількома
гапликами або ґудзичками. Характерною рисою кунтуша були довгі роз-
різи в рукавах під пахвами — так звані «вильоти», які давали можливість
просовувати руки, а також закидати рукави за плечі на спину й, тим
самим, не сковувати рухи кіннотника під час бою. Рукави могли мати
розріз і по всій довжині до зап’ястя або тільки на рівні ліктя попереду.
Комір робився або невисокий сторчовий, або шалевий, або ж невеликий
відкладний вирізний, застібнутий під шиєю. Застібали кунтуш великими
литими ґудзиками й накидними петлями або ж великими запонами, які
розташовувалися, залежно від форми коміра, від середини грудей чи шиї
до пояса або тільки на животі. У першому випадку ґудзики з петлями
нерідко нашивали секціями по 4 пари, у двох або в трьох місцях. Кунтуші
з шалевим коміром, популярні в кінці XVII й на початку XVIII ст., мали
коротку застібку (інколи приховану) на 1–3 ґудзики тільки в поясі,
а інколи й зовсім її не мали, у цьому випадку їх лише підперізували
широким поясом. Кунтуші шили як «легкими» — літніми, так і теплими —
на хутрі.
У воєнному, похідному побуті старшини превалював варіант кунтуша
довжиною до середини гомілки чи за коліна, зі сторчовим або неглибоким
шалевим коміром і відносно довгими (трохи довшими за руку) широкими
рукавами, звуженими в зап’ясті, із довгими проріхами під пахвами.
Рукави кунтуша могли закидатися за плечі на спину або просто звисали, а
в холод одягалися повністю на руки. Кінці рукавів могли відвертати,
утворюючи вилоги. Літні службові (бойові) кунтуші, залежно від статків
власника, шили із сукна середнього й нижчого ґатунків: «фалендишу»,
«карунового», «ліктьового», «браславського», «тузинкового» й «шип-
туха». Підбивали зазвичай крашениною в колір спіднього каптана, а
нерідко також підшивали рукави, комір і поли або ж навкруги по пери-
метру «лиштвами» суконними, гарусовими, штаметовими чи киндяко-
вими, зрідка — тафтяними. Довкола, на кишенях, «вусах» і рукавах,
нашивали портний (конопляний) і шовковий шнурок14.
Святкові й парадні кунтуші були довгими, до середини гомілки й
нижче. Представники старшинської верхівки франтували поза строєм в
кунтушах із тонких сукон («саєти», «французького», «кармазина», «полу-
ґранату», «полушкарлату» й англійського тонкого), зуфі, коштовних шов-
кових і «злотоглавних» матерій: зербафу, оксамиту гладкого й «ритого»
венеційського, обері/табіну, бейбереку, штофу, єдамашки, камки різного
ґатунку, іноді тканих із золотом і сріблом. Урядовці з меншими статками —
Євген Славутич. Одяг козацької старшини Гетьманщини
583
старшина середньої й нижчої ланок — шили кунтуші з лудану (камки
л(а)уданної), тафти, канавацу, доброго сукна середнього ґатунку. При-
чому в 20-х роках XVIII ст. мода на коштовні візерунчасті шовкові й
золототкані тканини проходить, і святкові кунтуші відтоді шиють майже
винятково з тонких сукон. Лише в повсякденному побуті, улітку, могли
носити кунтуші з легких шовкових тканин: білокосу, табіну та ін.
Урочисті багаті кунтуші підбивали киндяком, кумачем, тафтою простою
й «струйчатою» й навіть камкою та канавацем (злотоглавні й оксамитові),
а простіші — крашениною, киндяком, рідше кумачем і бурметтю.
Підпушували кунтуш навкруги (або тільки рукави, комір і поли) атласом,
луданом, обер’ю, злотоглавом, полутабіном, тафтою, оксамитом, штофом,
киндяком, кумачем чи сукном контрастного кольору. Також обшивали
шнурком срібним, золотним або шовковим, перевитим із золотом і сріб-
лом, а з 1720-х років в оздобленні починають використовувати, на
західний манір, також золотий і срібний позумент/галун, яким обшивали
«вуса», «підпашники», а нерідко також поли й комір, замість шнурка або
разом із ним. Застібалися такі кунтуші коштовними ґудзиками (близько
12) — литими срібними (білими чи золоченими) або обшитими пряденим
чи тягненим золотом і сріблом, або коштовними запонами («спонками»/
«шпонками»), рідше — гапликами срібними й золоченими. Найкоштов-
ніші литі ґудзики й запони прикрашалися фініфтю, коралями, рубінами та
ізумрудом. Іноді замість ґудзиків і запон на правій полі пришивали великі
китиці такого ґатунку й кольору, що й обшивний шнурок. У другій
половині XVII й на початку XVIII ст. кунтуші дуже часто прикрашали на
грудях нашивками-петлицями: шнуровими шовковими, срібними й золо-
тими з шовком або ж плетеними й гаптованими шовком, канителлю чи
тягненим золотом і сріблом; нерідко вони оздоблювалися на кінцях кити-
цями й декоративними вузлами (так званими «кафимськими»). Зазвичай
їх нашивали секціями в двох чи в трьох місцях по 3–4 пари15.
Популярним різновидом святкових, позастройових кунтушів, який
можна побачити на багатьох портретах козацької старшини всіх щаблів,
був особливий каптан, що застібався лише під шиєю при сторчовому чи
відкладному комірі шнурами чи тасьмами з китицями, ланцюжками із
запонами, коштовною запоною-пряжкою або великим литим ґудзиком,
тоді як нижче на полах застібок здебільшого не було. Пояс при цьому
пов’язували поверх жупана16. Зазвичай такий каптан був дуже довгим, з
довгими розрізами в подолі по боках. Рукави не мали проріх (як правило),
завершувалися широкими прямими розрізними вилогами; носилися зав-
жди одягнутими на руки. Каптан мав відкладний або, рідше, сторчовий
комір з округлими кінцями, який разом із карвашами підшивався тка-
ниною іншого кольору. Оздоблювали каптан подібно до звичайного кун-
туша (лиштви на полах, золотий позумент, нашивки тощо)17.
Спеціальні історичні дисципліни. Число 22–23
584
Теплі кунтуші шили із шалевим коміром або зовсім без нього, або ж,
зрідка, із вирізним відкладним коміром. Підбивали, а часто й облямо-
вували довкола та на рукавах хутром різного виду й ґатунку. Найнижче
оцінювали хутро звичайної білки, лисиці, зайця й вовка та просту овчину,
палеву й білу. Ними підбивали прості повсякденні кунтуші, криті сукном,
тафтою, кумачем, штаметом чи гарусом18. Святкові й позастройові кун-
туші шили з тонкого сукна або оксамиту, зрідка — із золототканої або
просто шовкової візерунчастої тканини. На підбій до найбільш коштов-
них святкових кунтушів обирали хутро соболів, чорно-бурих («марму-
рових») і чорних лисиць, голубих песців і рисі, а також овчини — чорні
«черкаські» й «бухарські». Для простіших вихідних кунтушів уживали
хутро куниці, песців білих і чорних, лисиці сірошийкової, бобра, вовків
сибірських білих, білок сибірських чорних і сірих («сибірків»), горно-
стаїв, вовчків («попелиць») і видри19. Причому часто в рукави підкладали
хутро дешевше, аніж під поли й карваші. Подібно до «холодних» кун-
тушів, «теплі» святкові теж оздоблювали шнурком чи позументом та
нашивками на грудях. Інколи урочисті кунтуші підпушували довкола або
тільки на рукавах коштовною шовковою тканиною. Різновидом теплих
кунтушів був зимовий «кунтуш-шуба». Він був дуже довгий, часто аж до
кісточок, мав дуже довгі звисаючі рукави, інколи розрізані по всій
довжині. У порівнянні зі звичайним кунтушем, шубу щедро оправляли
хутром навкруг і на карвашах. Іноді її оздоблювали ще й великим ви-
ложистим хутряним коміром. Приміром, генеральний підскарбій Я. Мар-
кович у 1724 р. наказав оправити йому кунтуш-шубу, зауваживши, що
«на оправу оной мало не все футро самой пойшло»20. Святкові й парадні
кунтуші та кунтуші-шуби, як правило, носили наопашки, застібаючи
лише під шиєю або на грудях тасьмою, ланцюжками, товстим золотним
шнурком із китицями й двома коштовними брошками, укріпленими на
обох полах, або великою защіпкою-аграфом, при цьому ґудзики вико-
нували здебільшого декоративну роль. Часто такі кунтуші зовсім не мали
застібок по борту, окрім згаданих зав’язок чи запони-пряжки21. Одяг-
нутий у такий спосіб теплий дорогий кунтуш виступав маркером висо-
кого рангу його власника (варто відзначити, що це явище було характерне
саме для військової еліти Гетьманщини, а також Запорозької Січі.
Натомість, у Польській державі в такий спосіб носили тільки шуби,
ферезії й теплі делії, які в українських писемних та іконографічних
пам’ятках від середини XVII ст. вже практично не зустрічаються).
Зауважимо, що козацька старшина навіть у походи брала разом із
практичним стройовим верхнім одягом, шитим із недорогих вовняних і
бавовняних тканин, ще й дорогі шати з делікатних матерій, що їх носили,
вочевидь, поза строєм. Наприклад, значковий товариш Чернігівського
Євген Славутич. Одяг козацької старшини Гетьманщини
585
полку Петро Мокревич 1725 р. взяв у похід каптан китаєвий, матерії на
виготовлення нового одягу: китаю на каптан та сукна «ліктьового»
6 ліктів на кунтуш, а також дві пари готового дорожчого одягу, а саме:
кунтуш «французького» сукна з каптаном лудановим та кунтуш «фран-
цузького» сукна, підшитий лисячим хутром, з каптаном атласовим22.
Окрім кунтуша, іншим одягом, що виконував, поряд з утилітарною, ще
й розпізнавальну, представницьку функцію, була опанча. Залежно від
призначення, чину й статків власника, її шили як простою й практичною,
так і коштовною, холодною чи теплою — на хутрі. Прості, дорожні літні
дощові опанчі шилися з товстого кольорового сукна або повсті, під-
бивалися до пояса, а інколи ще й облямовувалися штаметом чи гарусом.
Застібалася така опанча великим пласким металевим ґудзиком, запоною-
аграфом чи шнурком23. Коштовні опанчі вдягалися під час урочистостей,
парадів, на свята й у поході та вказували на високе соціальне й службове
положення власника. Такі опанчі зображено на портретах козацьких
полковників, гетьманів, генеральної старшини, сотників, полкових стар-
шин, знатного військового товариства (для порівняння, у Польщі кош-
товні опанчі одягали під час бою магнати й заможні шляхтичі, передусім
командувачі корогвами). Застібали під шиєю або біля плеча зав’язками чи
запоною-аграфом. У довжину представницькі опанчі сягали середини
гомілки й нижче, а ширина в подолі складала до 7 аршинів. «Холодні»
накидки шили з добротного сукна, підбивали штаметом до пояса. Часто
опанчу підшивали в комірі, а інколи й у полах, делікатною тканиною
іншого кольору, зазвичай оксамитом чи атласом, а навкруг обшивали
срібно-шовковим чи золотим шнурком. Теплі зимові опанчі-мантії під-
бивали й облямовували або тільки опушували цінним хутром соболя,
горностая з хвостиками, рисі, вовка тощо. Опанчу вдягали поверх жупана,
скріпивши під шиєю або біля плеча зав’язками або коштовною пряжкою-
аграфом, верх накидки зазвичай відгинали у вигляді коміра. Запони-
аграфи до представницької опанчі до 90-х років XVII ст. мали велике
декоративне «перо», прикрашене коштовним камінням і перлами, а піз-
ніше виготовлялись у формі мушель, квіткових розеток, листя, пелюсток
та іноді оздоблювалися коштовним камінням; гачок із петлею прикри-
вався великою фігурною головкою24.
Різновидом дорогої безрукавної накидки, що входила до гардеробу
тільки старшини найвищої ланки (полковників, генеральної старшини й
гетьманів), була вільчура. Вона виготовлялася зі шкури леопарда, барса
(або цінної шкури інших звірів) чи дорогих смушків шерстю назовні й
підбивалася дорогою тканиною (найчастіше атласом) або хутром. Носили
її накинутою на плечах або ж залишали одне плече вільним. Застібали
срібним чи золотим шнурком із китицями й коштовними ґудзиками або ж
Спеціальні історичні дисципліни. Число 22–23
586
запоною-аграфом. Коштовні вільчури були запозичені українською елі-
тою з Польщі, де їх одягали до парадного й бойового костюма магнати та
королі. У свою чергу, до Польщі ця мода прийшла з Туреччини та Ірану25.
Під час бойових дій коштовні опанчі й вільчури одягали поверх
ватованого каптана й панцира. У цьому випадку вони слугували ранговою
відзнакою вищих командних чинів. Приміром, очевидець подій Визволь-
ної війни бачив полковника М. Небабу в «жупані атласному зеленому
дорогому і панцирі, зверху лосина шкура із золотими ґудзиками і таким
самим шнурком…»26.
До XVIIІ ст. незначне поширення мав ще один верхній представниць-
кий одяг, який носили поверх жупана, дуже популярний у Речі Пос-
политій і Московській державі в середині й другій половині XVII ст., —
ферезія — довгий плечовий прямоспинний одяг турецько-татарського
походження. Гетьмани, від Б. Хмельницького до І. Мазепи, отримували
кожного року від московського царя коштовну теплу ферезію російського
типу як елемент жалування за службу та заслуги й у знак підтвердження
договірних відносин між двома державами та особистої прихильності з
боку монарха. Ці ферезії гетьмани носили зрідка під час урочистостей.
Російська ферезія відрізнялася від польської перевантаженістю спе-
цифічного оздоблення й трохи кроєм. Вона була дуже довгою й широкою,
без загортання піл, мала досить широкий сторчовий комір і дуже довгі
вузькі рукави. Рукавні пройми попереду (на пахвах) залишали незши-
тими, крізь них просували руки, а самі рукави ферезії відкидали назад та
іноді зав’язували. У подолі по боках робилися невеликі розрізи. Ферезію
застібали під шиєю ґудзиками або срібними чи золотними шнуровими
зав’язками з великими китицями. Коштовні ферезії, що їх отримували
гетьмани, шилися з червоного та рудо-жовтого «ритого» (або «двоємор-
хового») золотного венеційського оксамиту, обері золотної по червоному
ґрунту, а також із тонкого сукна. Зверху часто пришивали «алами» —
особливе широке опліччя навколо коміра й далі на полах до середини
грудей, яке прикрашалося густим золотим шиттям, перлами й золотими
запонами (плащами) із коштовним камінням (лалами, яхонтами, алмазами
та ізумрудами). За відсутності аламів, великі золоті клейма («плащі»),
здебільшого по три з кожного боку, густо інкрустовані коштовним камін-
ням, а також золоте й срібне шиття з перлами накладалися безпосередньо
на лицьову тканину на грудях. Нерідко у ферезії нашивали навкруг, а
також на рукавних проймах галун або широке золото-срібне плетене
зубчасте мереживо. На підбій до «холодних» ферезій уживали срібну
узористу обер/табін, тафту. Теплі ферезії підбивалися (за винятком рука-
вів), а часто й облямовувалися дорогим соболиним хутром і нерідко мали
замість «аламів» і «плащів» пристібний широкий виложистий комір з
Євген Славутич. Одяг козацької старшини Гетьманщини
587
хутра соболя, підшитий атласом. Рукави ж підбивали простим кумачем.
Досить часто ферезії оснащували застібкою з крупних литих золотих
ґудзиків (до 10 штук), оздоблених чорнінням та «яхонтовими іскрами» й
оточених декоративними плетеними вузлами27.
Польсько-литовська ферезія, зберігаючи характерний східний крій,
мала вузький сторчовий комір, рукави дуже довгі й вузькі або навпаки —
короткі (до ліктя) і широкі, але не мала зазвичай розрізів у проймах;
широкий виложистий хутряний комір зустрічався в неї рідко. Шили її із
сукна чи оксамиту «ритого» й гладкого, підбивали й облямовували цін-
ним хутром, а «холодні» підшивали камкою чи тафтою. Довкола обши-
вали шнурком різного ґатунку чи позументом. Замість «аламів», ви-
шивки, перлів і каміння традиційно її прикрашали на грудях (за наявності
ґудзиків) горизонтальними шнуровими петлицями, до 12 пар, які додат-
ково могли оздоблюватися китицями й складноплетеними вузлами з
декоративними ґудзичками. Таку ферезію зазвичай носили наопашки,
скріпивши під шиєю пряжкою-аграфом чи зав’язками28.
У негоду в теплий час року старшина могла вдягати, окрім опанчі,
зокрема в подорожі, їздячи верхи, і козацький ярмолук (власне кобеняк —
широкий прямоспинний плащ), дуже довгий, з широкими рукавами. Його
шили з цупкого товстого фабричного сукна чи тафти, іноді проклеєних
водозахисною сумішшю, підкладали грубою вовняною тканиною або
проклеєною вовною чи сукном. Наприклад, у гардеробі гетьмана І. Са-
мойловича ревізори нарахували кілька довгих суконних червоних ярмо-
луків із широкими рукавами, з-поміж яких один був підкладений зеленою
камкою й мав 12 мідних золочених ґудзиків. Часто в простих ярмолуків
робився полотняний полог29.
Узимку старшина носила, окрім теплого представницького одягу (теп-
лих кунтушів, опанчей та ферезій), також і звичайні тулупи чорні
баранячі та вовчі: прості «нагольні» або ж криті кольоровим сукном —
так звані байбараки30.
За домашній верхній одяг правив халат, так званий шлафрок (шляф-
рок), — широкий одяг покроєм кімоно — типовим для шлафроків, що
побутували в Західній Європі на рубежі XVIІ–XVIІI ст. Його шили дуже
просторим, неприталеним, довгим (до середини гомілки або навіть до
кісточок) або ж коротшим (укорочений халат позначався демінутивом
полушлафрок), з широкими довгими рукавами, дзвоникоподібними або
прямими. Здебільшого халати оснащали нешироким сторчовим коміром,
який попереду плавно переходив у край піл. Їх виготовляли з шовкових,
напівшовкових і бавовняних тканин, дуже часто смугастих. Представники
заможної вищої старшини шили шлафроки з атласу, обері, штофу, парчі,
тафти, а підбивали (часто тільки поли) переважно тафтою. Нерідко халати
Спеціальні історичні дисципліни. Число 22–23
588
мали шалевий комір, підшитий іншою матерією або хутром. Зимові теплі
халати підбивали хутром повністю. Зазвичай шлафроки застібалися на
ґудзики з накидними петлями (шлафроки без застібок підперезували
поясом-шарфом)31.
Поясним одягом слугували козацькі неширокі шаровари, що їх заправ-
ляли без напуску в чоботи. У поході носили шаровари, пошиті із сукна
середнього й нижчого ґатунку («карунового», «тузинкового», «бенкльо-
вого»), штамету, а також бавовняних і лляних тканин улітку. На свята й у
мирний час одягали шаровари переважно червоного кольору, пошиті з
тонкого сукна, атласу, камки чи тафти. Підбивали штани полотном або
киндяком, іноді бумазеєю. Кумачеві штани для холодного часу утеп-
лювали бавовною й стьобали шовком. До суконних і шовкових (атла-
сових чи єдамашкових) штанів часто пришивали очкурню («учкурню»/
«ушколи») з міцної шовкової чи бавовняної тканини, яку затягували
шовковим очкуром із китицями32.
У поході носили чоботи козацького зразка, виготовлені з чорної коз-
лової шкіри («козлини»), а під час церемоній, парадів та в мирний час — з
червоного або жовтого сап’яну, інколи обшиті по краю халяв сріблом.
Інколи (здебільшого не в польових умовах) старшина вдягала чоботи
шляхетського фасону — так звані «польські», — що відрізнялися від
«козацьких» високими халявами — під коліно, зі скісно зрізаним верхом
із гострим або округлим шпилюватим мисиком попереду (так званим
«віхларем») і високою підківкою з масивної залізної смужки завширшки
до трьох пальців. Підківки дорогих зразків часто були посріблені або
навіть цілком срібні33.
У мирний час вдома та влітку на свята здебільшого носили черевики,
або туфлі, із гострим загнутим носком і розрізом попереду — турецькі,
грецькі, перські, черкеські й місцевої роботи, пошиті з червоного чи
жовтого сап’яну34. Специфічним взуттям були мешти — турецькі хатні
м’які чобітки з жовтого сап’яну, власне шкіряні панчохи, які носили
також із чоботами замість панчіх та устілок35.
Основним головним убором старшини служив козацький шлик із заки-
нутим назад довгим мішкуватим верхом і хутряною околицею завширшки
з долоню із V-подібною проріхою попереду, але пошитий із дорогих
матеріалів. Урочисті шлики шили з «вершком» із гладкого й «ритого»
оксамиту або тонкого сукна, найчастіше червоного кольору, та собо-
линою чи чорнолисячою околицею. Заможні особи іноді прикрашали
шлик двома золотими брошками, густо інкрустованими дрібними рубі-
нами, алмазними «іскорками» та ізумрудами36. До менш дорогих шликів
обирали «вершок» із сукна вищого й середнього ґатунку, іноді з канавацу,
і околицю з чорних смушків, рисячого або лисячого хутра. Підбивалися
Євген Славутич. Одяг козацької старшини Гетьманщини
589
кумачем, тафтою, обер’ю, камкою, нерідко на бавовні. Зрідка такі шапки
попереду над проріхою вишивали золотом, а з кінця 1720-х років, із
видозміненням козацької шапки, «вершок» зверху почали прикрашати
1–2-ма срібними чи золотими китицями. Утім, найбільший ужиток у
старшинському середовищі мали шапки зі смушковою околицею, як на
службі, так і у свята, причому до святкових обирали дорогі чорні й сірі
смушки перського, кримського й черкеського походження. Їхня попу-
лярність почала стрімко зростати з початку XVIII ст., і вже до 1730-х
років смушкові шапки, завдячуючи моді, навіть у святковому побуті ви-
тісняють шапки з хутра інших ґатунків. Причому сірий перський чи
бухарський смушок коштував дорожче за хутро соболя й рисі37.
Зимові шапки мали хутряну тулію (криту тканиною), на яку йшло
менш цінне хутро, ніж на околицю. З-поміж головних уборів І. Самой-
ловича знаходимо також дорогий соболиний «триух» (себто малахай —
клаповуху шапку-вушанку з широкими лопатями-навушниками з боків),
критий золотним алтабасом зі срібними «травами» й підбитий обер’ю
жовтою38.
У мирний час та поза строєм із кінця XVII ст. носили також місцевий
варіант польської низької «рогатої» шапки. Вона мала пряму хутряну
околицю шириною з долоню й досить низьку округлу (або плоскодонну)
тулію на бавовні, криту сукном, оксамитом або візерунчастою шовковою
тканиною. Інколи околиця мала V-подібну проріху попереду й при-
крашалася брошкою-аграфом із султаном чи оберемком цінного пір’я, на
польсько-угорський манір39. У рідких випадках одягали й покупні ори-
гінальні польські шапки з чотирикутним верхом40.
Вірогідно, парадним або церемоніальним представницьким головним
убором гетьманів слугувала кругла шапка, облямована соболиним хутром
і оздоблена попереду двома чаплиними чи страусиними перами, укріп-
леними аграфом. У такій шапці зображений Б. Хмельницький на гравюрі
голландця В. Гондіуса 1651 р., а також П. Дорошенко та І. Скоропадський
на тогочасних гравюрах41. Очевидно, уже на час утворення Української
козацької держави вона правила за гетьманську відзнаку поряд із була-
вою. Підтверджують цю думку й писемні матеріали. Так, під час цере-
монії з нагоди підписання Переяславської угоди 1654 р. боярин В. Бутур-
лін вручив Б. Хмельницькому коштовну шапку червоного оксамиту,
опушену чорним соболем, з двома страусиними перами, прикріпленими
дорогою пряжкою42.
Улітку в позаслужбовий час носили легку високу жорстку (ватовану)
шапку у формі циліндра з округлим дном, ковпака чи скуфії, з вузькою
тканиною або хутряною опушкою. Тулію покривали дорогою шовковою
чи золототканою тканиною, а підбивали тафтою чи кумачем. Утім,
Спеціальні історичні дисципліни. Число 22–23
590
побутували й значно простіші зразки з дешевих матеріалів. Наприклад, у
ревізії одягу чернігівського полковника Д. Апостола (1724 р.) засвідчено
2 ковпаки: один штофний кофейний із золотими візерунками, облямо-
ваний червоним оксамитом і золотим позументом, інший — простий,
валяний із вовни43. Зразком головних уборів зазначеного типу є висока
ватована шапка циліндричної форми з округлим дном із колекції Націо-
нального музею історії України, що належала, за переказом, Б. Хмель-
ницькому. Вона вкрита шовковою сріблотканою візерунчастою ткани-
ною, підбита тафтою й облямована оксамитом. Парчева шапка у формі
священицької скуфії була на померлому гетьмані Д. Апостолові в його
усипальниці. Такі шапки з жорстким високим верхом і вузькою околицею
були розповсюдженні на Кавказі та в Середній Азії серед місцевої знаті.
Подібний головний убір часто носили й запорозькі кошові отамани44.
Пояси. Для підперізування жупанів та кунтушів використовували
традиційні довгі й широкі пояси місцевої, східної й західної, роботи. Під
час походу й у повсякденному побуті вживали пояси гарусові, мухоярові,
штаметові, каламайкові, а також східні «верблюжі» та прості шовкові45.
До святкового строю військова еліта одягала шовкові, златоткані й
металеві пояси, привезені зі Сходу, Польщі, Угорщини, Греції й Румелії.
Найпоширенішими в той період і найбільш масово представленими в
гардеробах української знаті, від гетьмана до нижчих чинів, були легкі
широкі й довгі ткані шовкові, або «шалєві», пояси турецького й перського
походження, виткані простим тафтяним переплетенням із крученого фар-
бованого шовку-сирцю, переважно червоного, малинового, вишневого,
рідше — зеленого або жовтого кольорів, завширшки від 20 до 60 см і
завдовжки від 2,2 до 6 м, зазвичай із бахромою на кінцях, яку часто
стягували перехопленнями в основі чи скручували «джгутом», або ж
заплітали в довгі шнурки з китицями, іноді завиті в косицю. Часто шалеві
пояси з правої (лицьової) сторони були заткані на кінцях золотою чи
срібною ниткою суцільно або, рідше, у вигляді орнаменту46.
Окрім однотонних шовкових поясів носили також і пістряві візе-
рунчасті широкі пояси, ткані різнокольоровими шовками, іноді із золот-
ною чи срібною ниткою, головним чином перської й турецької роботи, а
також ґданські. Незалежно від місця виробництва, для таких поясів
найбільш типовим був орнамент із поперечних прямих і хвилястих смуг у
поєднанні з рослинними й геометричними мотивами — зазвичай тільки
на кінцях, рідше — по всій довжині, — а також візерунчаста кайма
довкола (в орнаменті найчастіше зустрічаються елементи хмелика, ва-
силька, тюльпана, ромашки й гвоздики)47. Для поясів перського зразка
характерним є пишний орнамент на кінцях зі складних стилізованих
квіткових композицій. У польських поясах в орнаменті панував пере-
Євген Славутич. Одяг козацької старшини Гетьманщини
591
важно бароковий стиль. Окрім східних і ґданських шалевих поясів,
популярними були італійські шовкові, у яких по темно-червоному тлу
проходять вузенькі смужки різних барв, а також пояси із тафти, атласу й
дорогих візерунчастих матерій, іноді тканих зі сріблом і золотом48. Але
справжньою коштовною прикрасою костюма, предметом гордості й
хизування були дуже дорогі, багаті й важкі перські кушаки, густо заткані
пряденим золотом і сріблом, з інтенсивним кольором і сильним полиском
металевих ниток. Довжина пояса коливалась від 2 до 4,5 м, а ширина —
від 28 до 50 см. Середник пояса мав орнамент із поперечними гладкими
чи узористими смугами, тканими із тонких різнокольорових шовкових,
золотих і срібних ниток. По краях довкола пояси прикрашались узорис-
тою каймою, а кінці із золотою чи срібною бахромою мали пишний,
складний, головним чином рослинний орнамент у вигляді клейм чи
квіток49. Вартість таких поясів нерідко сягала 60 рублів, тому вони були
доступні лише найзаможнішому прошарку. Наприклад, у реєстрі майна
полковника Антона Танського зустрічаємо «пояс болшей руки самий су-
тозолотий» вартістю 40 руб., у гардеробі полковника Данила Апостола —
два кушаки шовкових перських: один лазуровий зі сріблом і «травами»
шовковими, інший — червоний із золотом і сріблом. Яків Маркович
1727 р. доручає своїм людям купити для нього в Персії поясів «сутих» два
(тобто суцільно затканих золотом і сріблом)50. Менш заможне панство
задовольнялося простішими, легшими й значно дешевшими турецькими
кушаками.
Шовкові й златоткані кушаки складали широкою смугою завширшки з
долонь і пов’язували по-козацькому (крученим способом із підтиканими
кінцями, на східний взірець), іноді з одиничним перехресним витком
спереду51.
Популярними впродовж досліджуваного часу залишалися дуже довгі й
широкі шовкові плетені (в’язані) пояси — так звані сітчасті («сєтковыє»,
або «сєтчаныє») — плетені в еластичні сітки вузлів із тонко крученого
шовку. Вони оздоблювалися на кінцях довгою бахромою, перехопленою
біля основи товстим шовковим чи срібним шнуром або вузлом52. Одно-
тонний чи пістрявий сітчастий пояс складали утричі або удвічі (залежно
від ширини) неширокою смугою, накручували навколо стану й зав’язу-
вали вузлом, а його кінці низько звисали з правого боку.
Окрім суто текстильних поясів, у XVII ст. й на початку XVIII ст. в
середовищі козацької верхівки, так само як і в Польщі, були в моді пояси
довжиною в обхват стану, із суцільним або частковим металевим набо-
ром. Найпоширенішим їхнім різновидом, винятково святковим, були
важкі металеві пояси завширшки до 7 см, суцільно набрані на ремені,
шовковій тасьмі, тафті чи оксамиті — так звані «дощаті», відомі в Речі
Спеціальні історичні дисципліни. Число 22–23
592
Посполитій під назвами «пшеворські» та «львівські». Їх виробництво
було налагоджено в Польській державі (зокрема й на українських землях)
ще з початку XVII ст. Вони складалися з рухомих латунних, срібних чи
золочених Х-подібних і мигдалевидних пластинок-ланок, скріплених між
собою поперемінно тонким дротом і нашитих на ремінь чи тасьму.
Пластинки прикрашали басмою, різьбленням і чеканкою в бароковому
стилі. Часто такі пояси обшивалися довкола по краю шовковою бахро-
мою. Застібався пояс спереду масивною пряжкою у формі зрізаної піра-
міди, окованою латунню чи сріблом і оснащеною на кінці литою ажур-
ною присадкою з гачком або трьома металевими петельками під гачки,
уміщені на іншому кінці пояса53.
Окрім місцевих металевих поясів, користувалися великим попитом,
зокрема серед генеральних чинів і полковників, срібні й золочені пояси
турецького, угорського, іранського та кавказького виробництва, у тому
числі: а) набрані місцями на ремені або коштовній тасьмі бляшками різної
форми («штучками», або «місцями»); б) суцільно металеві, комбіновані —
складені з ланок литих і гравірованих, що з’єднувалися дротом і лан-
цюжком або вузькою кільчастою (панцирною) сіткою. Застібалися вони
попереду великою пласкою фігурною карбованою чи ажурною пряжкою-
защіпкою з гачком і приймачем. Нерідко бляшки й пряжка оздоблю-
валися коштовним і напівкоштовним камінням та коралями, особливо в
турецьких та угорських поясів54.
Старшинська білизна відзначалася якістю матеріалів та оздоблення.
Під час служби вдягали сорочки з тонкого лляного холста або «іванів-
ського» та «московського» полотен, а портки (підштаники) — з простого
конопляного полотна. Повсякденні сорочки могли вишивати заполоччю з
шовком. На пошиття святкової сорочки з портками найчастіше йшло
фабричне тонке «швабське», «голландське», «біцьке» чи польське «руб-
кове» полотно та кісея (муслін). Вихідні і святкові сорочки вишивали, або
«розмережували», на рукавах, а часто також на вороті й по швах шов-
ковими кольоровими, срібними й золотими нитками, зрідка розшивали по
швах нитяними мереживцями, прикрашали коштовними запонками в
комірі й на рукавах, а також смужками мережки чи батисту, які при-
шивалися по краю рукавних обшивок та грудного розрізу ззовні. У деяких
випадках багаті сорочки підпушували червоною тафтою й навіть обкла-
дали по коміру, рукавам і подолу вузеньким золотим позументом55.
Поза службою могли носити також польську сорочку-кошулю, що, на
відміну від «козацької», мала рукави із широкими чохликами (манже-
тами) та високий сторчовий комір, який спереду навертали вузькою
смугою на комір жупана. Комір зав’язували тасьомкою або застібали
Євген Славутич. Одяг козацької старшини Гетьманщини
593
запонкою, срібною чи золоченою, а заможні персони — рубіновою,
діамантовою чи сапфіровою56.
Для захисту від холоду кистей рук використовували традиційні рука-
виці з двома відділеннями для пальців («рукавиці/рукавички», або
«вареги/варежки»), що мали широкі зап’ястя-краги з розрізом. Шили їх з
телячої шкіри, замші, лосини або сукна. Побутували також рукавиці,
в’язані з різнокольорового шовку, іноді зі сріблом і золотом. Зап’ястя
дорогих святкових зразків часто крилися атласом або оксамитом, по
якому вишивали шовком, золотом і сріблом, а часто й обшивали по краю
бахромою шовковою зі сріблом. Зимові теплі рукавиці шили на доброму
хутрі під сукном вишневого й зеленого кольорів, зап’ястя нерідко виши-
вали шовком, золотом і сріблом57. У кінці XVIІ ст. в старшинському
побуті з’являються пальчасті рукавиці (з відділенням для кожного паль-
ця) західноєвропейського зразка — «пальчатки»/«перчатки», — причому
спочатку їх вдягали здебільшого на свята в міжсезоння. Шилися вони з
козячої, оленячої, лосячої шкіри чи замші, іноді вишивалися шовком чи
золотом. Переважно використовували пальчатки західного й москов-
ського виробництва. Утім, принаймні до 1720-х років пальчатки зали-
шалися своєрідною екзотикою або стильним аксесуаром, і тільки на
середину XVIІІ ст. вони майже повністю витіснили з побуту військової
еліти холодні рукавиці-вареги. Узимку ж продовжували носити пара-
лельно як вареги, так і пальчасті рукавиці на хутрі58.
Білизною для ніг слугували суконні чи гарусові білі панчохи місцевої й
польської роботи, нерідко в’язані з червоним чи чорним гарусом або
оздоблені кольоровими попружками. До свят часто одягали панчохи
шовкові кольорові або шиті з червоного доброго сукна, підбиті кра-
шениною59.
Від початку XVIII ст. деякі представники вищої старшини почали
пов’язувати на шиї поверх коміра сорочки або жупана галстук, власне
шийну хустку, з чорного або білого тонкого полотна, батисту, крепу, кісеї
(мусліну), трипу чи сукна — специфічний елемент західноєвропейської
моди й обов’язковий елемент обмундирування регулярних європейських
армій із кінця XVII ст.60 Спочатку він являв собою широку смугу
тканини, яку обмотували навколо шиї й зав’язували попереду вузлом-
подушечкою, випускаючи короткі кінці. У 30-х роках XVIIІ ст. його
витіснув короткий галстук довжиною в обхват шиї й завширшки 6–8 см,
який застібався позаду ремінцем із пряжкою, гапликом (замком) чи
зав’язками (з’явився у 1720-х роках). У такому вигляді він зберігся майже
до кінця XVIII ст.
Спеціальні історичні дисципліни. Число 22–23
594
1 Славутич Є. Одяг «малоросійських» козаків: склад, походження, покрій, матеріали,
функціональність, забезпечення. Друга половина XVII — перша третина XVIII ст. //
Спеціальні історичні дисципліни: Питання теорії та методики. Зб. наук. праць. — К.,
2010. — Число 16. — С. 210–238.
2 Слабченко М.Е. Организация хозяйства Украины от Хмельниччины до мировой
войны. — Одесcа, 1922. — Ч. І: Хозяйство Гетманщины в XVII–XVIII столетиях. — Т. 2:
Судьбы фабрики и промышленности. –– С. 66; Карпущенко С. Армейские будни: казар-
ма, каша, казна, кафтан // Быт русской Армии XVIII — начала XX века. — М., 1999. —
С. 127.
3 Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России, собранные и изданные
Археографической коммиссией (далі — АЮЗР). — СПб., 1879. — Т. 11. — С. 60.
4 Кривошея В.В. Персональний склад і генеалогія української козацької старшини
(1648–1782 рр.): Автореф. дис… д-ра іст. наук: 07.00.06 / НАН України, Ін-т української
археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського. — К., 2006. — С. 13, 26.
5 Сементовский Н. Старина малороссийская, запорожская и донская. — СПб., 1846. —
С. 50–52; Костомаров Н.И. «Руина», «Мазепа», «Мазепинцы». Исторические моногра-
фии и исследования. — М., 1995. — С. 492.
6 Про одяг старшини реєстрових козаків у першій половині XVII ст. див.: Славу-
тич Є. Одяг українських козаків переддержавного періоду (до середини XVII ст.) //
Військово-історичний альманах. — К., 2013. — Число 1–2 (25–26). — С. 68–86.
7 Історія українського війська. — К., 1994. — Т. І (від княжих часів до 20-х років
XX ст.) / І. Крип’якевич та ін. — 5-е вид., змін. і доп. — С. 234, 238; Жолтовський П.М.
Визвольна боротьба українського народу в пам’ятках мистецтва XVI–XVIII ст. — К.,
1958. — Рис. 12, С. 26; Україна — козацька держава: Ілюстрована історія Українського
козацтва у 5175 фотосвітлинах / В.В. Недяк (авт.-упоряд., керівник проекту, худож.,
фото, ілюстр.), В.О. Щербак та ін. — К., 2004. — С. 133, 298, 299; Барельєф із зобра-
женням битви під Берестечком 1751 р., що прикрашає саркофаг польського короля Яна
ІІ Казимира у церкві Сен-Жермен де Пре у Парижі, виконаний скульптором Ж. Тібо у
1672 р; Z dziejów Ukrainy / Pod red. Waclawa Lipińskiego. — Kraków, 1912. — S. 25, 309;
Україна перед Визвольною війною 1648–1654 рр. Збірка документів (1639–1648 рр.). —
К., 1946. — С. 49, 57; Акты, издаваемые Виленской археографической коммиссией для
разбора древних актов. — Вильна, 1909. — Т. XXXIV: Акты, относящиеся ко времени
войны за Малороссию (1654–1667). –– С. 78, 201, 296; Архив Юго-Западной России,
издаваемый комиссией для разбора древних актов (далі — Архив ЮЗР). — К., 1909. —
Ч. 8. — Т. ІІІ: Акты о брачном праве и семейном быте в Юго-Западной Руси в XVI–
XVII вв. — С. 534; АЮЗР. — СПб., 1861. — Т. 3. — С. 534; Сергійчук В. Армія Богдана
Хмельницького. — К., 1996. — С. 161; Памятники, изданные Киевской коммиссией для
разбора древних актов: В 2-х т. — 2-е изд., с дополнениями. — К., 1898. — Т. 1. —
С. 310, 316; Сидоренко В.О. Козацька піхота та її озброєння під час Визвольної війни
українського народу 1648–1654 рр. // Історичні джерела та їх використання. — 1972. —
№ 7. — С. 164; Історія України в документах і матеріалах. — К., 1939. — Т. 2. — С. 216–
268; Жерела до історії України-Руси. — Львів, 1998. — С. 119–120; Дневник Станислава
Освецима. 1643–1651 г. / В.Б. Антонович // Киевская старина. — 1882. — № 11. —
С. 341.
8 Летопись событий в Юго-Западной России в XVII-м веке / Составил Самоил Ве-
личко, бывший канцелярист канцелярии Войска Запорожского, 1720 (Далі — Величко С.
Летопись…). — К., 1848. — Т. 1. — С. 48; З документації гетьмана І. Мазепи /
Ю. Мицик // Сіверянський літопис. — 1997. — № 4. — С. 144; Расходы Речи
Посполитой на козацких послов // Киевская старина. — 1897. — № 6. — С. 88, 91, 92.
Євген Славутич. Одяг козацької старшини Гетьманщини
595
9 Опись движимого имущества, принадлежавшего малороссийскому гетману Ивану
Самойловичу и его сыновьям, Григорию и Якову // Русская историческая библиотека,
издаваемая Археографической комиссией. — СПб., 1884. — Т. VIII. — С. 1040, 1046,
1139, 1183; Бытовая малорусская обстановка в документах XVII–XVIII ст. // Киевская
старина. — 1887. — № 10. — С. 355.
10 Російський державний архів давніх актів (далі — РДАДА), ф. 229, оп. 1, спр. 114,
арк. 34, 36, 37; спр. 128, арк. 127–129, 144–146; оп. 1, спр. 169, арк. 241–242; ф. 124,
оп. 3, спр. 372, арк. 1; Інститут рукопису Національної бібліотеки України
ім. В.І. Вернадського (далі — ІР НБУВ), ф. ІІ, спр. 18935, арк. 254; спр. 18619 а, арк. 4;
спр. 18381, арк. 6–6 зв.; ф. І, спр. 58127, арк. 3 зв.; спр. 5558–55781 (Лаз. 41), арк. 427,
427 зв.; спр. 58456 (Лаз. 62 2); ф. XXVIII, спр. 1, арк. 3 зв., 5, 5 зв., 13 зв., 36 зв., 39 зв.,
54, 59 зв., 60; Стороженки. Фамильный архив. — К., 1908. — Т. VI. — С. 2, 208; Опись
движимого имущества, принадлежавшего малороссийскому гетману Ивану Самойло-
вичу… — С. 1026, 1038, 1041, 1061, 1067, 1068, 1069, 1091, 1092, 1093, 1094, 1110, 1111,
1128, 1130, 1131, 1139, 1147, 1165–1167, 1186, 1187, 1199; Відділ рукописів Російської
державної бібліотеки (далі — ВР РДБ), ф. 159, спр. 1842 (2026), арк. 7–8; Величко С.
Летопись… — К., 1864. — Т. 4. — С. 119, 131; Бытовая малорусская обстановка в
документах… — С. 346, 352, 356; Книга пожиткам бывшего черниговского полковника
Павла Полуботка и детей его, Андрея и Якова Полуботков // Чтения Общества истории и
древностей российских при Московском университете. — М., 1862. — Кн. 3. — С. 17,
41; Дневник генерального подскарбия Якова Марковича. — К., 1893. — Ч. І. — С. 78,
158, 219; К., 1895. — Ч. ІІ. — С. 132, 133, 262, 317; Ч. III. — С. 78; АЮЗР. — СПб., 1879. —
Т. 11. — С. 214; Жупан парчевий зі склепу Д. Апостола в Спасо-Преображенській
церкві, с. Великі Сорочинці на Полтавщині. Початок XVIII ст. / Миргородський крає-
знавчий музей, інв. № 112; Юбка парчева (або жупанок?), стьобана на бавовні. Україна,
перша половина XVIII ст. (?). / Український центр народної культури «Музей Івана
Гончара», інв. № КН-1198; Свєшніков І.К. Битва під Берестечком. — Львів, 1992. —
Рис. 33; Портрет Василя Івановича Родзянки, обозного Миргородського полку (1710,
1723–1734 рр.). Невідомий художник, 1732 р. Із зібрання П. Родзянки / Національний
художній музей України (далі — НХМУ), інв. № Ж-430; Портрет Михайла Андрійовича
Миклашевського, стародубського полковника (1689–1706 рр.). Невідомий художник,
перша половина XVIII ст. / НХМУ, інв. № Ж-179; Портрет Івана Федоровича Сулими,
переяславського полковника. Невідомий художник, XVIII ст. / НХМУ, інв. № Ж-754;
Портрет Павла Леонтійовича Полуботка, чернігівського полковника (1706–1724 рр.) і
наказного гетьмана (1722–1724 рр.). Невідомий художник, початок XIX ст. / НХМУ,
інв. № Ж-796; Портрет Григорія Гамалії, знатного військового товариша. Невідомий
художник, 1760-і рр. / НХМУ, інв. № Ж-181; Портрет Василя Кочубея, генерального
судді (1699–1708 рр.). Невідомий художник, початок XVIII ст. / Полтавський обласний
краєзнавчий музей (далі — ПОКМ), інв. № Ж-50; Портрет Михайла Ілліча Милора-
довича, гадяцького полковника (1715–1726 рр.). Невідомий художник, друга половина
XVIII ст. / Національний музей історії України (далі — НМІУ), інв. № М-425; Портрет
гетьмана Богдана Хмельницького. Малюнок з Літопису Самійла Величка, початок
XVIII ст.; «Освячення прапора». Мініатюра зі «Служебника» Лазаря Барановича,
1665 р.; Портрет гетьмана Петра Дорошенка. Малюнок з Літопису Самійла Величка,
початок XVIII ст.; Портрет гетьмана Івана Мазепи. Малюнок з Літопису Самійла Ве-
личка, початок XVIII ст.; Білецький П. Український портретний живопис XVII–XVIII ст.
Проблеми становлення і розвитку. — К., 1968. — С. 115, 132, 158, 237; Україна —
козацька держава… — С. 277, 279, 356, 409, 623, 968, 972; Гетьман Іван Мазепа: Погляд
крізь століття. Каталог історико-мистецької виставки 21 червня — 24 серпня 2003 р. в
Спеціальні історичні дисципліни. Число 22–23
596
м. Львів. Львівська галерея мистецтв. — К., 2003. — С. 18; Старинная одежда и при-
надлежость домашнего быта слобожан // Харьковский сборник. — Х., 1887. — Вып. 1. —
С. 172; Gutkowska-Rychlewska M. Historia ubiorów. — Wrocław–Warszawa, 1968. — S. 503,
514, 827.
11 Опись движимого имущества, принадлежавшего малороссийскому гетману Ивану
Самойловичу… — С. 1093, 1138; ІР НБУВ, ф. XXVIII, спр. 1, арк. 5, 39 зв.
12 Опись движимого имущества, принадлежавшего малороссийскому гетману Ивану
Самойловичу… — С. 1040, 1140; Книга пожиткам бывшего черниговского полковника
Павла Полуботка… — С. 25.
13 ІР НБУВ, ф. ІІ, спр. 18381, арк. 6; спр. 18620, арк. 4 зв.; Дневник генерального
подскарбия Якова Марковича. — К., 1893. — Ч. І. — С. 232, 285; 1895. — Ч. ІІ. —
С. 260; Gutkowska-Rychlewska M. Op. cit. — S. 822.
14 Gutkowska-Rychlewska M. Op. cit. — Rys. 651; Україна — козацька держава… —
С. 724, 625; Чухліб Т. Гетьман С. Куницький у боротьбі Правобережної України та Речі
Посполитої проти Османської імперії (1683–84 рр.) // Україна в Центрально-Східній
Європі. Студії з історії XI–XVIII століть. — К., 2000. — С. 323–324, мал. 12; ІР НБУВ,
ф. І, спр. 53082 (Лаз 12 7), арк. 212; спр. 58419; ф. ІІ, спр. 18619 а, арк. 6; Бытовая
малорусская обстановка в документах... — С. 351; Опись движимого имущества, при-
надлежавшего малороссийскому гетману Ивану Самойловичу… — С. 1027, 1061, 1110,
1188; Żygulski Zdzislav (jun), Wielecki Hendryk. Polski mundur wojskowy. — Kraków,
1988. — S. 26.
15 ІР НБУВ, ф. І, спр. 55581–55781 (Лаз. 41), арк. 417, 427–427 зв.; спр. 58456
(Лаз. 622); спр. 62657 (Лаз. 106), арк. 191 зв.–193, 195–197; ф. ІІ, спр. 18620, арк. 2, 3 зв.,
4–4 зв.; ф. XXVIII, спр. 1, арк. 3, 13 зв., 23 зв., 27 зв., 32, 36, 36 зв., 40, 54 зв., 59, 60;
РДАДА, ф. 229, оп. 1, спр. 128, арк. 127–129, 144–146; оп. 1, спр. 169, арк. 241; Опись
движимого имущества, принадлежавшего малороссийскому гетману Ивану Самойло-
вичу… — С. 1025, 1041, 1067, 1069, 1092, 1093, 1112, 1130, 1131, 1132, 1166, 1188; Быто-
вая малорусская обстановка в документах… — С. 352–356; Величко С. Летопись… — К.,
1864. — Т. IV. — С. 119–120, 130, 131; Дневник генерального подскарбия Якова Мар-
ковича. — К., 1893. — Ч. І. — С. 79, 97, 217; К., 1895. — Ч. ІІ. — С. 133, 158, 162, 197,
260, 307, 309, 310, 317; Ч. III. — С. 32, 70; Книга пожиткам бывшего черниговского
полковника Павла Полуботка… — С. 10, 11, 17; Старинная одежда и принадлежость
домашнего быта слобожан… — С. 172–173; Яворницький Д.І. Історія запорозьких
козаків: У 3 т. — К., 1990. — Т. 1. — С. 205–206; Kitowicz J. Opis obyczajow i zwyczajow
za panowania Augusta III. — Petersburg; Mohylew, 1855. — Wyd. drugie: W 4 t. — T. ІІІ. —
S. 166–168; Matejko J. Ubiory w Polsce 1200–1795. — Kraków, 1967 (przedruk 1860 r.). —
S. 236, 241; Żygulski Zdzislav (jun), Wielecki Hendryk. Op. cit. — S. 27; Gutkowska-
Rychlewska M. Op. cit. — S. 520–521, 552, 659, 868, 828; Rys. 649 а, b; 651, 750, 751 а–с;
760 а, b; pl. V; Левинсон-Нечаева М.Н. Одежда и ткани XVI–XVII веков // Государ-
ственная оружейная палата Московского Кремля: Сб. науч. трудов. — М., 1954. —
С. 324, 326; Тананаева Л.И. Сарматский портрет. Из истории польского портрета эпохи
барокко. — М., 1979. — Рис. 63 /с. 184, рис. 79 /с. 210; Україна — козацька держава... —
С. 409.
16 ІР НБУВ, ф. XXVIII, спр. 1, арк. 3 зв.; Дневник генерального подскарбия Якова
Марковича. — К., 1895. — Ч. ІІ. — С. 158, 162, 223, 309.
17 Исторические деятели Юго-Западной России в биографиях и портретах /
В.Б. Антонович, В.А. Бец. По коллекции В.В. Тарновского. — К., 1883. — Табл. 12;
Портрет гетьмана Івана Мазепи. Малюнок з Літопису Самійла Величка, початок
XVIII ст.; Україна — козацька держава… — С. 968.
Євген Славутич. Одяг козацької старшини Гетьманщини
597
18 ІР НБУВ, ф. І, спр. 58127, арк. 1 зв., 2, 3 зв.; Бытовая малорусская обстановка в
документах... — С. 346, 359; Опись движимого имущества, принадлежавшего мало-
российскому гетману Ивану Самойловичу… — С. 1027, 1068, 1165.
19 ІР НБУВ, ф. ІІ, спр. 18620, арк. 2; ф. І, спр. 55581–55781 (Лаз. 41), арк. 427 зв.;
ф. XXVIII, спр. 1, арк. 17, 38, 40, 41; ВР РДБ, ф. 159, оп. 1, спр. 1842 (2026), арк. 7; Опись
движимого имущества, принадлежавшего малороссийскому гетману Ивану Самойлови-
чу… — С. 1027, 1028, 1039, 1040, 1049–1050, 1051, 1124, 1133; Величко С. Летопись… —
К., 1864. — Т. IV. — С. 122, 131; АЮЗР. — СПб., 1884. — Т. 13. — С. 236; Книга
пожиткам бывшего черниговского полковника Павла Полуботка… — С. 25; Дневник
генерального подскарбия Якова Марковича. — К., 1895. — Ч. ІІ. — С. 259, 264, 289, 305;
Ч. III. — С. 146; Демкин А.В. Западноевропейские купцы и их товары в России XVII
века. — М., 1992. — С. 105; Костомаров Н.И. Собрание сочинений. Исторические
монографии и исследования. — СПб., 1906. — Кн. 8, Т. XX. Очерк торговли Мос-
ковского государства в XVI и XVII столетиях. — С. 396–398.
20 Дневник генерального подскарбия Якова Марковича. — К., 1893. — Ч. І. — С. 158;
Опись движимого имущества, принадлежавшего малороссийскому гетману Ивану Са-
мойловичу… — С. 1091, 1164; Україна — козацька держава… — С. 722; Стамеров К.К.
Нариси з історії костюмів: В 2-х ч. — К., 1978. — Ч. І. — С. 143.
21 Портрет Василя Івановича Родзянки, обозного Миргородського полку (1710, 1723–
1734 рр.). Невідомий художник, 1732 р. / НХМУ, інв. № Ж-430; Портрет Степана Васи-
льовича Родзянки (1687–1736), Миргородського полкового обозного у 1711 (?), 1735–
1736 рр. Невідомий художник, 1730-і роки / НХМУ, інв. № Ж-414; Портрет Михайла
Андрійовича Миклашевського, стародубського полковника (1689–1706 рр.). Невідомий
художник, перша половина XVIII ст. / НХМУ, інв. № Ж-179; Портрет Петра Івановича
Войцеховича, сотника городницького і бунчукового товариша. Невідомий художник,
1730-і роки / НХМУ, інв. № Ж-787; Портрет Василя Кочубея, генерального судді (1699–
1708 рр.). Невідомий художник, початок XVIII ст. / ПОКМ, інв. № Ж-50; Портрет
Михайла Ілліча Милорадовича, гадяцького полковника (1715–1726 рр.). Невідомий ху-
дожник, друга половина XVIII ст. / НМІУ, інв. № М-425; Білецький П. Вказ. пр. —
С. 158; Україна — козацька держава… — С. 279, 972; Полковник Малоросійського
полка. Рисунок Т. Калинського, середина XVIII ст. З книги О. Рігельмана «Летописное
повествование о Малой России и ея народе и козаках вообще…»; РДАДА, ф. 229, оп. 1,
спр. 169, арк. 241; оп. 1, спр. 114, арк. 34, 36, 37; оп. 1, спр. 121, арк. 60, 66, 67; ф. 124,
оп. 3, спр. 372, арк. 1; ІР НБУВ, ф. XXVIII, спр. 1, арк. 3, 9, 13–13 зв., 20, 54, 59 зв.; ф. ІІ,
спр. 18619 а, арк. 4; спр. 18620, арк. 4–4 зв.; спр. 18381, арк. 6–6 зв.; ф. І, спр. 55581–
55781 (Лаз. 41), арк. 417, 427 зв.; спр. 58456 (Лаз. 62 2); ВР РДБ, ф. 159, оп. 1, спр. 1842
(2026), арк. 7–8; Опись движимого имущества, принадлежавшего малороссийскому гет-
ману Ивану Самойловичу… — С. 1027, 1038, 1061, 1069, 1090, 1091, 1132, 1133, 1140,
1164, 1165, 1183, 1184, 1185, 1186, 1188; Книга пожиткам бывшего черниговского
полковника Павла Полуботка… — С. 10, 17, 32, 34, 40; Величко С. Летопись… — К.,
1864. — Т. IV. — С. 119, 120, 131; АЮЗР. — СПб., 1879. — Т. 11. — С. 23, 214; СПб.,
1884. — Т. 13. — С. 238; Костомаров Н.И. Собрание сочинений. Исторические моно-
графии и исследования. — СПб., 1905. — Кн. 6, Т. XV. — С. 277; Бытовая малорусская
обстановка в документах... — С. 356.
22 ІР НБУВ, ф. І, спр. 53082 (Лаз. 12 7), арк. 212.
23 АЮЗР. — СПб., 1879. — Т. 11. — С. 23; Опись движимого имущества, при-
надлежавшего малороссийскому гетману Ивану Самойловичу… — С. 1069; Свєш-
ніков І.К. Вказ. пр. — Рис. 33.13, 33.21.
Спеціальні історичні дисципліни. Число 22–23
598
24 Україна — козацька держава… — С. 322, 368, 410, 611, 623; Исторические деятели
Юго-Западной России в биографиях и портретах... — Табл. 14, 15; Z dziejów Ukrainy /
Pod red. Waclawa Lipińskiego. — Kraków, 1912. — S. 309; Білецький П. Вказ. пр. —
С. 115, 132, 192, 226, 228; Гетьман Іван Мазепа: Погляд крізь століття. Каталог історико-
мистецької виставки… — С. 16; Назаревский В.В. Двухсотлетие Полтавской битвы.
27-е июня 1709–1909. — М., 1909. — 2-е изд. с 42 рисунками. –– С. 41; Портрет гетьмана
Павла Тетері. Малюнок з Літопису Самійла Величка, початок XVIII ст.; Портрет Івана
Андрійовича Стороженка, прилуцького полковника (1687–1692 рр.). Копія невідомого
художника XIX ст. з портрету XVII ст. / НМІУ, інв. № М-1283; Портрет Івана Федо-
ровича Сулими, переяславського полковника. Невідомий художник, XVIII ст. / НХМУ,
інв. № Ж-754; Портрет Павла Леонтійовича Полуботка, чернігівського полковника
(1706–1724 рр.) і наказного гетьмана (1722–1724 рр.). Невідомий художник, початок
XIX ст. / НХМУ, інв. № Ж-796; Портрет Григорія Гамалії, знатного військового това-
риша. Невідомий художник, 1760-і рр. / НХМУ, інв. № Ж-181; Опись движимого иму-
щества, принадлежавшего малороссийскому гетману Ивану Самойловичу… — С. 1025;
Дневник генерального подскарбия Якова Марковича. — К., 1895. — Ч. III. — С. 131;
Книга пожиткам бывшего черниговского полковника Павла Полуботка... — С. 17; ІР
НБУВ, ф. І, спр. 55581–55781 (Лаз. 41), арк. 427; Дневник генерального хоружого Нико-
лая Ханенка (1727–1753). — К., 1884. — С. 87, 124; АЮЗР. — СПб., 1884. — Т. 13. —
С. 308.
25 Буряк Л. Повсякденне життя козацької еліти Лівобережної України XVIII ст. крізь
призму матеріального світу // Соціум. Альманах соціальної історії. — К., 2003. —
Вип. 2. — С. 203–204; Дневник генерального подскарбия Якова Марковича. — К.,
1893. — Ч. І. — С. 23; Kitowicz J. Op. cit. — T. III. — S. 171–172.
26 Цит. за: Сергійчук В. Вказ. пр. — С. 161.
27 Сементовский Н. Указ. соч. — С. 41–43; Источники Малороссийской истории,
собранные Д.Н. Бантишем-Каменским и изданные О. Бодянским. — М., 1858. — Ч. 1. —
С. 47; 1859. — Ч. 2. — С. 14; Костомаров Н.И. «Руина», «Мазепа», «Мазепинцы».
Исторические монографии и исследования. — М., 1995. — С. 63; РДАДА, ф. 229, оп. 2,
кн. 64, арк. 302 зв.–303, 304; Опись движимого имущества, принадлежавшего малорос-
сийскому гетману Ивану Самойловичу… — С. 1090, 1132, 1185; Савваитов П. Описание
старинных царских утварей, одежд, оружия, ратных доспехов и конского прибора,
извлеченное из рукописей архива московской Оружейной палаты, с объяснительным
указателем и 12 таблицами рисунков. — СПб., 1865. — С. 92–94; Левинсон-
Нечаева М.Н. Указ. соч. — С. 312–314, рис. 3, 4; Писарская Л.В. Оружейная палата. —
М., 1979. — 5-е изд. — С. 193; Летин С. XVII столетие. Стрелец // Империя истории. —
2002. — № 2. — С. 13.
28 «Освячення прапора». Мініатюра зі «Служебника» Лазаря Барановича, 1665 р.;
Портрет гетьмана Петра Дорошенка. Малюнок з Літопису Самійла Величка, початок
XVIII ст.; Україна — козацька держава… — С. 613, 619; Изображения людей зна-
менитых или чем нибудь замечательних, принадлежащих по рождению или заслугам
Малороссии. Из собрания П.П. Бекетова. — М., 1844. — Л. 73; Опись движимого
имущества, принадлежавшего малороссийскому гетману Ивану Самойловичу… —
С. 1027, 1090, 1111, 1131; Акты, издаваемые Виленской археографической коммиссией
для разбора древних актов. — Вильна, 1909. — Т. XXXIV. — С. 77–78; Архив ЮЗР. —
К., 1909. — Ч. 8. — Т. ІІІ. — С. 585; Україна перед Визвольною війною 1648–1654 рр.
Збірка документів (1639–1648 рр.). — К., 1946. — С. 49; Баранович А.И. Украина
накануне освободительной войны середины XVII в. — М., 1959. — С. 144; Gutkowska-
Rychlewska M. Op. cit. — S. 518, rys. 601 с, 610 а, b; S. 527, rys. 617, 576.
Євген Славутич. Одяг козацької старшини Гетьманщини
599
29 Опись движимого имущества, принадлежавшего малороссийскому гетману Ивану
Самойловичу… — С. 1094, 1160; Величко С. Летопись… — К., 1864. — Т. IV. — С. 131;
Дневник генерального подскарбия Якова Марковича. — К., 1893. — Ч. І. — С. 97;
Левинсон-Нечаева М.Н. Указ. соч. — С. 324.
30 Бытовая малорусская обстановка в документах... — С. 351; ІР НБУВ, ф. XXVIII,
спр. 1, арк. 60 зв.
31ІР НБУВ, ф. XXVIII, спр. 1, арк. 59 зв., 60 зв.; Дневник генерального подскарбия
Якова Марковича. — К., 1893. — Ч. І. — С. 23; К., 1895. — Ч. ІІ. — С. 244, 300; Ч. III. —
С. 31; Дневник генерального хоружого Николая Ханенка… — С. 78, 80; Стамеров К.К.
Вказ. пр. — Ч. ІІ. — С. 88.
32 Опись движимого имущества, принадлежавшего малороссийскому гетману Ивану
Самойловичу… — С. 1038, 1040, 1049, 1199, 1167; Книга пожиткам бывшего
черниговского полковника Павла Полуботка… — С. 18; ІР НБУВ, ф. І, спр. 55581–55781
(Лаз. 41), арк. 428; РДАДА, ф. 124, оп. 1, 1714 р., спр. 21, арк. 1; Дневник генерального
подскарбия Якова Марковича. — К., 1893. — Ч. І. — С. 285; К., 1895. — Ч. III. — С. 29;
Kitowicz J. Op. cit. — T. III. — S. 162–163.
33 Свєшніков І.К. Вказ. пр. — Рис. 31.9, 31.7, с. 172; Портрет Михайла Андрійовича
Миклашевського, стародубського полковника з 1689 по 1706 р. Невідомий художник,
перша половина XVIII ст. / НХМУ, інв. № Ж–179; Україна — козацька держава… —
С. 279, 968, 972; Опись движимого имущества, принадлежавшего малороссийскому
гетману Ивану Самойловичу… — С. 1040, 1168; Величко С. Летопись… — К., 1864. —
Т. IV. — С. 120, 131; ІР НБУВ, ф. XXVIII, спр. 1, арк. 5; Дневник генерального под-
скарбия Якова Марковича. — К., 1893. — Ч. І. — С. 146, 150, 232; Kitowicz J. Op. cit. —
T. III. — S. 164; Назаревский В.В. Указ. соч. — С. 41; Білецький П. Вказ. пр. — С. 132,
116, 158.
34 Опись движимого имущества, принадлежавшего малороссийскому гетману Ивану
Самойловичу… — С. 1049, 1057, 1066, 1168; ІР НБУВ, ф. XXVIII, спр. 1, арк. 8;
Ксензенко А. Гетманская усыпальница (в Сорочинцах). Даниила Павловича Апостола //
Киевская старина. — 1887. — Т. 17, № 2. — С. 358.
35 Величко С. Летопись… — К., 1864. — Т. IV. — С. 120, 131; Горобець В.Й. Лексика
історично-мемуарної прози першої половини XVIII ст. — К., 1979. — С. 65.
36 Опись движимого имущества, принадлежавшего малороссийскому гетману Ивану
Самойловичу… — С. 1188.
37 РДАДА, ф. 229, оп. 1, спр. 169, арк. 241; ф. 124, оп. 3, спр. 372, арк. 1; ВР РДБ,
ф. 159, оп. 1, спр. 1842 (2026), арк. 8; ІР НБУВ, ф. XIV, спр. 128, арк. 64; ф. ІІ, спр. 18620,
арк. 2; ф. XXVIII, спр. 1, арк. 4 зв., 13 зв., 33 зв., 37; ф. І, спр. 55581–55781 (Лаз. 41),
арк. 427 зв.–428 зв.; Опись движимого имущества, принадлежавшего малороссийскому
гетману Ивану Самойловичу… — С. 1135, 1188; Величко С. Летопись… — К., 1864. —
Т. IV. — С. 131; Книга пожиткам бывшего черниговского полковника Павла Полу-
ботка… — С. 13, 32, 36, 41; Дневник генерального подскарбия Якова Марковича. — К.,
1893. — Ч. І. — С. 215, 217; К., 1895. — Ч. ІІ. — С. 134, 138, 290; Ч. III. — С. 57; Портрет
гетьмана Павла Тетері. Малюнок з Літопису Самійла Величка, початок XVIII ст.; Порт-
рет гетьмана Івана Мазепи. Малюнок з Літопису Самійла Величка, початок XVIII ст.;
Україна — козацька держава… — С. 279, 423; Білецький П. Вказ. пр. — С. 115;
Исторические деятели Юго-Западной России в биографиях и портретах… — Табл. 12,
13; Чухліб Т. Вказ. пр. — Мал. 12. С. 323–324; Портрет Михайла Ілліча Милорадовича,
полковника Гадяцького полку з 1715 по 1726 р. Невідомий художник, друга половина
XVIII ст. / НМІУ, інв. № М-425.
Спеціальні історичні дисципліни. Число 22–23
600
38 РДАДА, ф. 229, оп. 1, спр. 114, арк. 34, 36, 37; ІР НБУВ, ф. XXVIII, спр. 1, арк. 5;
Опись движимого имущества, принадлежавшего малороссийскому гетману Ивану
Самойловичу… — С. 1039, 1051, 1052, 1079, 1168.
39 Портрет Івана Федоровича Сулими, переяславського полковника. Невідомий ху-
дожник, XVIII ст. / НХМУ, інв. № Ж-754; Портрет Павла Леонтійовича Полуботка,
чернігівського полковника (1706–1724 рр.) і наказного гетьмана (1722–1724 рр.). Невідо-
мий художник, початок XIX ст. / НХМУ, інв. № Ж-796; Портрет Григорія Гамалії, знат-
ного військового товариша. Невідомий художник, 1760-і рр. / НХМУ, інв. № Ж-181;
Портрет Григорія Стороженка (?–1727), ічнянського сотника Прилуцького полку з 1715
по 1727 р. Копія XІX ст. з оригіналу XVII ст. / НМІУ, інв. № М-125; Гетьман Іван
Мазепа: Погляд крізь століття. Каталог історико-мистецької виставки… — С. 19;
Білецький П. Вказ. пр. — С. 132, 158, 228, 115; Україна — козацька держава… — С. 613.
40 Дневник генерального подскарбия Якова Марковича. — К., 1895. — Ч. ІІ. —
С. 277; Kitowicz J. Op. cit. — T. ІІІ. — S. 159; Gutkowska-Rychlewska M. Op. cit. — S. 521.
41 Україна — козацька держава… — С. 277, 356; Назаревский В.В. Указ. соч. — С. 41.
42 Сементовский Н. Указ. соч. — С. 41.
43 ІР НБУВ, ф. XXVIII, спр. 1, арк. 5, 37.
44 Ксензенко А. Указ. соч. — С. 358; Студенецкая Е.Н. Одежда народов Северного
Кавказа. XVIII–XX вв. — М., 1989. — С. 18–21, рис. 1; Шапка, належала за переказом
Б. Хмельницькому. З колекції Ханенків / НМІУ, інв. № Тб-4618; Україна — козацька
держава… — С. 536.
45 АЮЗР. — СПб., 1884. — Т. 13. — С. 309; Опись движимого имущества, при-
надлежавшего малороссийскому гетману Ивану Самойловичу… — С. 1052; Истори-
ческие деятели Юго-Западной России в биографиях и портретах… — Табл. 12–16.
46 Опись движимого имущества, принадлежавшего малороссийскому гетману Ивану
Самойловичу… — С. 1056, 1081, 1095, 1114, 1116, 1140, 1190; Книга пожиткам бывшего
черниговского полковника Павла Полуботка… — С. 32; ІР НБУВ, ф. XXVIII, спр. 1,
арк. 36 зв., 60 зв.; Пояс шовковий (шалевий) малиновий, затканий на кінцях золотою
ниткою. Схід, XVIII ст. З с. Велика Весь Городянського повіту Чернігівської губернії /
Харківський державний історичний музей (далі — ХІМ), інв. № 10805, ТК-2521; Пояс
шовковий зелений. Туреччина, XVIII ст. / ПОКМ, інв. № ТК-1040; Пояс шовковий
(шалевий) малиновий, затканий на кінцях золотою ниткою. Схід, XVII–XVIII ст.
З Успенської церкви у м. Іракліїв, Полтавщина / ПОКМ, інв. № 7401, ТК-2527; Пояс
шовковий. Туреччина, XVIII ст. / Дніпропетровський державний історичний музей
ім. Д.І. Яворницького (далі — ДІМ), інв. № І-1841, КП-60331; Пояс шовковий червоний.
Схід, XVIII ст. / ДІМ, інв. № Е-2907, КП-51948; Пояс шовковий червоний, з орнаментом,
витканим золотою ниткою. Схід, XVIII ст. / ДІМ, інв. № Е-1079, КП-40652.
47 Бытовая малорусская обстановка в документах… — С. 340–341; Пояс шовковий
гадяцького полковника Михайла Бороховича. Кінець XVII ст., Європа (?) / ПОКМ,
інв. № ТК-2550; Пояс шовковий старшинський. Персія, кінець XVI — початок XVII ст.
З родинної усипальниці Сулим, с. Сулимівки на Київщині / Український центр народної
культури «Музей Івана Гончара», інв. № КН-653; Пояс шовковий, тканий із золотною і
срібною ниткою. Іран (?), ІІ половина XVII ст. / ДІМ, інв. № І-1844, КП-60334; Пояс
шовковий пістрявий. Іран / ДІМ, інв. № Е-2943, КП-51984; Портрет Михайла Ілліча
Милорадовича, полковника Гадяцького полку з 1715 по 1726 рр. Невідомий художник,
друга половина XVIII ст. / НМІУ, інв. № М-425; Портрет Василя Івановича Родзянки,
обозного Миргородського полку (1710, 1723–1734 рр.). Невідомий художник, 1732 р. Із
зібрання П. Родзянки / НХМУ, інв. № Ж-430.
Євген Славутич. Одяг козацької старшини Гетьманщини
601
48 Опись движимого имущества, принадлежавшего малороссийскому гетману Ивану
Самойловичу… — С. 1140; Величко С. Летопись… — К., 1864. — Т. IV. — С. 131;
АЮЗР. — СПб., 1879. — Т. 11. — С. 23; Воропай О. Звичаї нашого народу. Етногра-
фічний нарис: В 3 т. — Мюнхен, 1966; К., 1995. — Т. ІІІ. — С. 384–385.
49 Портрет Павла Леонтійовича Полуботка, чернігівського полковника (1706–
1724 рр.) і наказного гетьмана (1722–1724 рр.). Невідомий художник, початок XIX ст. /
НХМУ, інв. № Ж-796; Білецький П. Вказ. пр. — С. 196; Україна — козацька держава… —
С. 279.
50 ІР НБУВ, ф. І, спр. 55581–55781 (Лаз. 41), арк. 427 зв.; ф. XXVIII, спр. 1, арк. 13 зв.;
Дневник генерального подскарбия Якова Марковича. — К., 1895. — Ч. ІІ. — С. 118;
Величко С. Летопись… — К., 1864. — Т. IV. — С. 113.
51 «Освячення прапора». Мініатюра зі «Служебника» Лазаря Барановича, 1665 р.;
Портрет Григорія Стороженка (?–1727), ічнянського сотника Прилуцького полку з 1715
по 1727 р. Копія невідомого художника XІX ст. з оригіналу XVII ст. / НМІУ, інв.
№ М-125; Портрет Івана Андрійовича Стороженка, прилуцького полковника (1687–
1692 рр.). Копія XIX ст. з портрету анонімного художника XVII ст. / НМІУ, інв.
№ М-1283; Портрет Івана Федоровича Сулими, переяславського полковника. Невідомий
художник, XVIII ст. / НХМУ, інв. № Ж-754; Портрет Павла Леонтійовича Полуботка.
Невідомий художник, початок XIX ст. / НХМУ, інв. № Ж-796; Портрет Григорія Гамалії,
знатного військового товариша. Невідомий художник, 1760-і рр. / НХМУ, інв. № Ж-181;
Портрет гетьмана Петра Дорошенка. Малюнок з Літопису Самійла Величка; Портрет
гетьмана Івана Мазепи. Малюнок з Літопису Самійла Величка, початок XVIII ст.;
Портрет Михайла Андрійовича Миклашевського, стародубського полковника (1689–
1706 рр.). Невідомий художник, перша половина XVIII ст. / НХМУ, інв. № Ж-179; Копія
портрету військового товариша Тимофія Лишні. Невідомий художник, 1741 р. / НХМУ,
інв. № Ж-751; Портрет Михайла Ілліча Милорадовича, гадяцького полковника (1715–
1726 рр.). Невідомий художник, друга половина XVIII ст. / НМІУ, інв. № М-425;
Білецький П. Вказ. пр. — С. 158, 132, 200; Україна — козацька держава… — С. 277, 279,
624, 972; Гетьман Іван Мазепа: Погляд крізь століття. Каталог історико-мистецької
виставки… — С. 19.
52 Опись движимого имущества, принадлежавшего малороссийскому гетману Ивану
Самойловичу… — С. 1114, 1189; ІР НБУВ, ф. XXVIII, спр. 1, арк. 60 зв.; Пояс шовковий
сітчастий, належав гетьману І. Скоропадському / Чернігівський обласний історичний
музей ім. В.В. Тарновського (далі — ЧОІМ), інв. № И-4722; Żygulski Zdzislav (jun).
«Lisowczyk» Rembrandta — studium ubioru i ozbrojenia // Biuletyn historii sztuki. —
Warszawa, 1964. — № 2. — Il. 15, s. 97; Il. 22–23, s. 103; Gutkowska-Rychlewska M. Op. cit. —
Rys. 601 d, s. 510.
53 Пояс срібний набірний. Польща, XVII ст. / Переяславський державний історичний
музей, інв. № 2130; Пояс латунний набірний. Польща, XVII ст. Із зібрання К.М. Скар-
жинської / ПОКМ, інв. № М-2239; Пояс срібний секційний (фрагмент). Польща, XVII–
XVIII ст. / ХІМ, інв. № ЛБС-270; Пояс срібний набірний, суцільно золочений. Польща,
XVII ст. Належав козацькому гетьманові Якову Острянину / ЧОІМ, інв. № И-4536
(№ 534); Bartkiewicz M. Polski Ubior do 1864 roku. — Wroclau–Warszawa–Kraków–Gdansk,
1979. — S. 85–86, rys. 103; Gutkowska-Rychlewska M. Op. cit. — S. 503.
54 Величко С. Летопись… — К., 1864. — Т. IV. — С. 113; Источники Малороссийской
истории... — М., 1859. — Ч. 2 (1691–1722). — С. 52–53; ІР НБУВ, ф. ІІ, спр. 18381,
арк. 6; ф. І, спр. 55581–55781 (Лаз. 41), арк. 417 зв.; Bartkiewicz M. Op. cit. — S. 85–86;
Gutkowska-Rychlewska M. Op. cit. — Rys. 598 b) / s. 507, rys. 599 а) / s. 508; Пряжка срібна
до металевого пояса. Туреччина (?), XVII–XVIII ст. / ХІМ, інв. № ЛБС-88–89.
Спеціальні історичні дисципліни. Число 22–23
602
55 Дневник генерального подскарбия Якова Марковича. — К., 1895. — Ч. III. —
С. 131; К.–Львів, 1913. — Ч. IV. — С. 287; ІР НБУВ, ф. І, спр. 53082 (Лаз. 12 7), арк. 212;
ф. І, спр. 55581–55781 (Лаз. 41), арк. 428; ф. XXVIII, спр. 1, арк. 5 зв., 6, 9, 25, 27, 31 зв.,
36, 37; Опись движимого имущества, принадлежавшего малороссийскому гетману
Ивану Самойловичу… — С. 1030, 1052, 1153, 1055, 1112, 1169, 1192, 1194; Величко С.
Летопись… — К., 1864. — Т. IV. — С. 128; Книга пожиткам бывшего черниговского
полковника Павла Полуботка… — С. 20; Копія сорочки наказного гетьмана П. Полу-
ботка, початок XX ст. / ПОКМ, інв. № ТК-1934.
56 Kitowicz J. Op. cit. — T. III. — S. 165, 170; Портрет Григорія Стороженка (?–1727),
ічнянського сотника Прилуцького полку з 1715 по 1727 р. Копія XІX ст. з оригіналу
XVII ст. / НМІУ, інв. № М-125.
57 Опись движимого имущества, принадлежавшего малороссийскому гетману Ивану
Самойловичу… — С. 1048, 1057, 1079, 1095; Дневник генерального подскарбия Якова
Марковича. — К., 1893. — Ч. І. — С. 54, 153, 192.
58 Опись движимого имущества, принадлежавшего малороссийскому гетману Ивану
Самойловичу… — С. 1075, 1184; ІР НБУВ, ф. XXVIII, спр. 1, арк. 5; ф. І, спр. 55581–
55781 (Лаз. 41), арк. 428; Дневник генерального хоружого Николая Ханенка... — С. 98,
203, 417; Дневник генерального подскарбия Якова Марковича. — К., 1895. — Ч. III. —
С. 29, 196; К.–Львів, 1913. — Ч. IV. — С. 121, 125.
59 Опись движимого имущества, принадлежавшего малороссийскому гетману Ивану
Самойловичу… — С. 1042, 1055, 1079, 1140, 1147, 1149, 1168; ІР НБУВ, ф. XXVIII,
спр. 1, арк. 5; Дневник генерального подскарбия Якова Марковича. — К., 1895. — Ч. ІІ. —
С. 264; Ч. III. — С. 15, 146; Дневник генерального хоружого Николая Ханенка... — С. 66,
157, 274.
60 ІР НБУВ, ф. І, спр. 55581–55781 (Лаз. 41), арк. 428; Летин С. Война камзолов и
телогреек // Империя истории. — 2002. — № 3. — С. 19; Стамеров К.К. Вказ. пр. —
Ч. ІІ. — С. 81, 112; Портрет гетьмана Івана Скоропадського. Невідомий художник,
XVIII ст. / ДІМ, інв. № Ж-551, № 754; Портрет Михайла Ілліча Милорадовича, гадяць-
кого полковника (1715–1726 рр.). Невідомий художник, друга половина XVIII ст. /
НМІУ, інв. № М-425.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-215526 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 2307-3144 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2026-03-23T18:56:01Z |
| publishDate | 2013 |
| publisher | Інститут історії України НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Славутич, Є. 2026-03-19T16:30:37Z 2013 Одяг козацької старшини Гетьманщини (друга половина XVII — перша третина XVIII ст.) / Є. Славутич // Спеціальні історичні дисципліни: питання теорії та методики: Зб. наук. пр. — 2013. — Вип. 22-23. — С. 577-602. — Бібліогр.: 60 назв. — укр. 2307-3144 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/215526 [930.2+355.14/.66](477) У статті досліджується службовий та святковий одяг козацької старшини Гетьманщини в другій половині XVII — першій третині XVIII ст. Розглянуто комплектність козацько-старшинського вбрання, а також походження, покрій і пошивні матеріали його складових елементів. В статье исследуется служебная и праздничная одежда казацкой старшины Гетманщины во второй половине XVII — первой трети XVIII вв. Рассмотрены комплектность казацко-старшинского наряда, а также происхождение, покрой и пошивочные материалы его составных элементов. The article covers work and festal clothing of the Cossack starshyna in Hetmanshchyna in the 2nd half of the 17th — 1st third of the 18th centuries, including a scope of clothes, their origins, cut and sewing materials. uk Інститут історії України НАН України Спеціальні історичні дисципліни: питання теорії та методики Уніформологія та історія одягу Одяг козацької старшини Гетьманщини (друга половина XVII — перша третина XVIII ст.) Одежда казацкой старшины Гетманщины (вторая половина XVII — первая треть XVIII вв.) Clothes of the cossack starshyna in Hetmanshchyna (the 2nd half of the 17th — 1st third of the 18th centuries) Article published earlier |
| spellingShingle | Одяг козацької старшини Гетьманщини (друга половина XVII — перша третина XVIII ст.) Славутич, Є. Уніформологія та історія одягу |
| title | Одяг козацької старшини Гетьманщини (друга половина XVII — перша третина XVIII ст.) |
| title_alt | Одежда казацкой старшины Гетманщины (вторая половина XVII — первая треть XVIII вв.) Clothes of the cossack starshyna in Hetmanshchyna (the 2nd half of the 17th — 1st third of the 18th centuries) |
| title_full | Одяг козацької старшини Гетьманщини (друга половина XVII — перша третина XVIII ст.) |
| title_fullStr | Одяг козацької старшини Гетьманщини (друга половина XVII — перша третина XVIII ст.) |
| title_full_unstemmed | Одяг козацької старшини Гетьманщини (друга половина XVII — перша третина XVIII ст.) |
| title_short | Одяг козацької старшини Гетьманщини (друга половина XVII — перша третина XVIII ст.) |
| title_sort | одяг козацької старшини гетьманщини (друга половина xvii — перша третина xviii ст.) |
| topic | Уніформологія та історія одягу |
| topic_facet | Уніформологія та історія одягу |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/215526 |
| work_keys_str_mv | AT slavutičê odâgkozacʹkoístaršinigetʹmanŝinidrugapolovinaxviiperšatretinaxviiist AT slavutičê odeždakazackoistaršinygetmanŝinyvtoraâpolovinaxviipervaâtretʹxviiivv AT slavutičê clothesofthecossackstarshynainhetmanshchynathe2ndhalfofthe17th1stthirdofthe18thcenturies |