Сучавський монетний двір у ХVІІ ст.: емісії монет і фальшивок-«домніц» (на монетному та архівному матеріалі)
Ґрунтуючись на працях К. Ромсторфера, Е. Фішера, В. Флайшера, Р. Гассауера й О. Ілієску, Л. Дергачьової, А. Миколайчика, В. Шлапинского, каталозі Г. Буздугана та інших, пропонується нове розуміння того, хто, коли, де, навіщо, за чим дозволом карбував фальшиві чи офіційно дозволені монети, наскільки...
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Спеціальні історичні дисципліни: питання теорії та методики |
|---|---|
| Дата: | 2013 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Інститут історії України НАН України
2013
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/215536 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Сучавський монетний двір у ХVІІ ст.: емісії монет і фальшивок-«домніц» (на монетному та архівному матеріалі) / О. Огуй // Спеціальні історичні дисципліни: питання теорії та методики: Зб. наук. пр. — 2013. — Вип. 22-23. — С. 412-442. — Бібліогр.: 123 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860480857645514752 |
|---|---|
| author | Огуй, О. |
| author_facet | Огуй, О. |
| citation_txt | Сучавський монетний двір у ХVІІ ст.: емісії монет і фальшивок-«домніц» (на монетному та архівному матеріалі) / О. Огуй // Спеціальні історичні дисципліни: питання теорії та методики: Зб. наук. пр. — 2013. — Вип. 22-23. — С. 412-442. — Бібліогр.: 123 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Спеціальні історичні дисципліни: питання теорії та методики |
| description | Ґрунтуючись на працях К. Ромсторфера, Е. Фішера, В. Флайшера, Р. Гассауера й О. Ілієску, Л. Дергачьової, А. Миколайчика, В. Шлапинского, каталозі Г. Буздугана та інших, пропонується нове розуміння того, хто, коли, де, навіщо, за чим дозволом карбував фальшиві чи офіційно дозволені монети, наскільки й коли вони були розповсюджені на території Північної Буковини, яке було їхнє курсове співвідношення.
На основании анализа работ К. Ромсторфера, Е. Фишера, В. Флайшера, Р. Гассауера и О. Илиеску, Л. Дергачевой, А. Миколайчика, В. Шлапинского, каталога Г. Буздугана и др. предлагается новое понимание того, кто, когда, где, почему, с чьего разрешения производил чеканку фальшивых или официально разрешенных монет, насколько и когда они были распространены на Северной Буковине, каково было их курсовое соотношение.
The publication, based on the works of K. Romstorfer, E. Fisher, V. Fleisher, O. Illiescu, L. Dergachova, A. Mykolaichyk, V. Shlapynsky, the catalogue by Buzduhan, etc., offers a new interpretation with regard to coinage of current and bad coins, their circulation in Northern Bukovyna and exchange rate.
|
| first_indexed | 2026-03-23T19:06:50Z |
| format | Article |
| fulltext |
Олександр Огуй. Сучавський монетний двір у ХVІІ ст.: емісії монет…
411
НУМІЗМАТИКА
Спеціальні історичні дисципліни. Число 22–23
412
УДК 336.74.009.65(498.6) «1662/1685»
O-397
Олександр Огуй
СУЧАВСЬКИЙ МОНЕТНИЙ ДВІР У ХVІІ ст.:
ЕМІСІЇ МОНЕТ І ФАЛЬШИВОК-«ДОМНІЦ»
(на монетному та архівному матеріалі)
Останнім часом проблема Сучавської монетарні перестала бути пред-
метом детального розгляду — історики вважають її розв’язаною після
ґрунтовних археологічних робіт К. Ромсторфера, Е. Фішера, В. Флай-
шера, нумізматичних пошуків Р. Гассауера, І. Цабрі та О. Ілієску,
А. Платбардздіса, С. Пивоварова та І. Чеховського, каталогу Г. Буздугана,
аналізу А. Міколайчика, нових знахідок Л. Дергачової та архівної праці
В. Шлапінського тощо (див. нижче1). Проте навіть побіжне ознайомлення
з матеріалом досліджень засвідчує його неузгодженість. Незрозумілі або
багатоваріантні відповіді на проблемні питання (на основі врахування
зазначених праць) — хто, коли, де, чому, з чийого дозволу проводив
карбування фальшивих чи офіційно дозволених монет, наскільки ці
монети були розповсюджені на Північній Буковині й коли, яке було їхнє
курсове співвідношення — завдання пропонованої статті.
1. Монетні знахідки
Як відомо, фальшиві соліди досить часто трапляються у складі
монетних скарбів і поодиноких знахідок ХVII ст. на території Східної та
Центральної Європи2. Такі монети відомі й за буковинським монетним
матеріалом, виявленим археологічними експедиціями за керівництва
С. Пивоварова3, зокрема в поселенні Калічанка (на правому березі Прута,
у передмісті Чернівців). Їхню присутність, за архівними та документаль-
ними свідченнями, зафіксовано у скарбі із с. Лехичени (Припруття), де
з 1463 монет значну частину складали підроблені польські, литовські,
ризькі та лівонські шеляги4. Не виключено, що вони були в тезаврації з
Онута–1836, до якої входив 2901 солід (у тому числі 582 соліди Швеції
прибалтійського карбування), та Онута–1843 (7 кг 125 г дрібних монет,
серед яких, за авторськими розрахунками, понад 6 тис. монет Крістіни та
Густава Адольфа)5. Можливо, що й серед 7200 монет Хотинського
скарбу, загальною вагою понад 5 кг, що складався, головним чином, із
солідів6, були фальшиві шеляги. Проте відсутність точних описів цих
скарбів не дозволяє з упевненістю про це говорити.
Олександр Огуй. Сучавський монетний двір у ХVІІ ст.: емісії монет…
413
Лише вивчення скарбових знахідок дозволяє спеціалістам належно
судити про обсяги обігової фальшованої монетної маси. У скарбі з
250 монет, знайденому в Чернівцях (Садгора) 1997 р., п’яту частину
становили фальшиві прибалтійські та польські шилінги7. 2003 р. автору
принесли для перегляду скарбову знахідку 1990 р. з Чернівців (знайдену в
куті Шанці, біля Спиридонівської церкви), де серед 130 стертих солідів
вирізнялися своїми імітаційними написами, зменшеними ваговими показ-
никами та мідною основою щонайменше 30 монет-імітацій прибалтій-
ських солідів та 5 імітацій польських монет (ще 30 монет виявилися
значно стерті для їхньої точної атрибуції). До числа безсумнівних фаль-
шивок належав i литовський солід Яна ІІ Казимира (1649–1668) із датою
1615 р. (замість 1651), вагою лише 0,3 г та діаметром 14 мм (замість ваги
0,55–0,6 г та діаметра 15,5–15,8 мм) тощо. У комплексі монетних знахідок
XVII ст. із с. Романківці (кут Карлики: 2008–2012), досліджених автором,
фальшовані прибалтійські, прусські та польські соліди займали близько
третини (35 із 110). Як бачимо, наведені матеріали засвідчують, що
фальшиві шеляги масово знаходилися в місцевому грошовому обігу в
другій половині ХVII ст. разом із монетами державних випусків, обслу-
говуючи потреби дрібної торгівлі.
Разом із тим, масові знахідки фальшивок другої половини ХVII ст. (на
противагу поодиноким фальсифікатам ХVI ст.) спонукають до ряду пи-
тань: хто, коли й де їх виготовляв, яким обсягом та з якою метою — лише
для наживи чи були ще якісь задуми тощо? Зупинимося на історико-
економічних аспектах цієї проблеми, враховуючи показники монет.
2. Особливості грошового обігу середини ХVII ст.
Як відомо, на грошовий обіг XVII ст. на території Східної Європи
наклалися значною мірою фінансові видатки на війни: П’ятнадцятилітню
(1593–1606), Тридцятирічну (1618–1648) та Раднотську кампанію (Шве-
ції, Трансільванії, Бранденбурга та України проти Речі Посполитої: 1656–
57). Видатки покривалися масовим карбуванням низькопробної білонової
та й зовсім мідної монети, необхідної для розміну більших номіналів (до
1644 р. — початку інтенсивного карбування в Ризі — за дрібну монету
давали навіть 2% надбавки)8, що незабаром спричинило інфляцію. У цих
умовах на грошовий ринок Молдавського князівства, крім невеликої
кількості монет власних випусків, потрапляли розмінні білонні номінали
Речі Посполитої, дрібні емісії Пруссько-Бранденбурзької держави, мо-
нети Швеції та її прибалтійських володінь. Серед них переважали низь-
копробні прибалтійські соліди, карбовані в 1623–1697 рр. у Ризі (міські
випуски та емісії князівства Лівонії) і в Ельблонзі, що містили лише 0,05 г
Спеціальні історичні дисципліни. Число 22–23
414
чистого срібла (польські соліди Сигізмунда ІІІ 1623 р. мали 0,084 г, Яна ІІ
Казимира — 0,07 г, а бранденбурзько-прусські — від 0,084 до 0,061 г)9.
За тогочасними польськими джерелами10, шведи з гривні чистого сріб-
ла карбували шелягів на 53 злотих, у той час, коли поляки випускали
монети з тієї кількості срібла не більше, ніж на 23 злоті (тобто збитки
складали 29–30 злотів). Тому поляки спочатку намагалася заборонити
обіг неповноцінної монети, а потім 1650 р. безуспішно прирівнювали їх
до тернарія (половини соліда). Попри вжиті заходи, наплив цих солідів,
що надходили величезними емісіями — лише в Ризі за 1644–1666 рр.
шведи викарбували близько 1,2 млрд. шелягів11, — не припинився. Таке
карбування мало економічні підстави — дрібні монети завозилися в
сусідні країни для закупівлі високоякісної монети: талярів, ортів тощо, які
вивозилися для перекарбування на неповноцінні соліди, які ще більшим
обсягом з’являлися на грошовому ринку свого сусіда. Різниця від кар-
бування повноцінної монети на монетний двір складала 25 злотих на
вкладених сто12, що сприяло інтенсивному карбуванню такої монети.
Завдяки великим обсягам карбування ці монети часто зустрічаються на
різних землях не лише Руського князівства й відомі, як серед матеріалів
скарбів, так і в поодиноких знахідках.
3. Молдавське солідове карбування ХVІІ ст.: типи
Враховуючи явну прибутковість подібного карбування, у Молдові
було офіційно розпочато карбування солідових монет. Водночас еконо-
мічною підставою відродити національні випуски була, на думку Р. Га-
сауера13, та ж оплата найманцям. У молдовських літописах другої
половини ХVІІ — початку ХVІІІ ст. розповідалося про відновлення
монетного карбування саме в Сучаві, що сталося після 60-річної перерви
за правління Істратіє Дабіжі Води (1661–1664). «Зробив Дабіжа Вода
монетний двір (банаріє) для карбування грошей з міді у Сучаві», — зга-
дував у 1700-х рр. літописець Н. Костін14. Про кардинальне відродження
монетного двору свідчить повна зміна його назви — раніше, у 1572–
1574 рр., позначали іншим терміном — «херегіє: гхерегіє»15.
Карбування, що розпочалося не раніше вересня 1661 р., коли на
престол піднявся албанець (за походженням) Істратіє Дабіжа Вода (1661–
1665), було своєрідною спробою господаря (чи його радників?) офіційно
компенсувати нестачу розмінної монети, яка вже почала інтенсивно
фальшуватися на цій території, і заробити на цьому за зразком при-
балтійсько-шведських монетних дворів, з одного боку, та зберегти чи
ввозити на цій підставі повноцінну талярну монету, з іншого. Молдавські
монети Дабіжа Води, що називалися шалеями («шалеу» до пол. «szelag»;
Олександр Огуй. Сучавський монетний двір у ХVІІ ст.: емісії монет…
415
укр. «шеляг»), карбувалися з міді середньою вагою 0,60 та діаметром 15–
16 мм і були за своїми показниками типовими середньовічними креди-
товими солідами — відомі 24 їх види та модифікації (див. каталоги та
сайти)16. Проте в умовах панування маси іноземних солідів карбування
власної монети було недоцільним, і тому після правління Дабіжа Води
офіційне карбування припинилося17. Проте за датами, наведеними на
монетах (типу 168?), можна припустити й пізніші карбування цих солідів.
Таблиця 1
Типи офіційних молдавських солідів
1.1.
1.2.
1.3.
1.4.
Тип Дабіжа Тип Дуки (?), 168? р.
У пошуках нових джерел грошових надходжень начебто той же гос-
подар, за слушним міркуванням дослідників18, імовірно, через орендато-
рів, іноземних чи місцевих (відомий його тогочасний орендар Г. Гіца19), —
сам він правив у Яссах — організував у ближній до польського кордону
Сучаві масове виробництво імітацій німецьких, шведських та польських
монет. Враховуючи тогочасний альянс між Швецією та Молдовою
(у межах Раднотської коаліції), К. Ромсторфер припускає певну можли-
вість того, що саме шведи дозволили карбувати Молдові прибалтійську
шеляжну монету20. За зміненою версією Р. Гассауера21, прибалтійські
соліди виготовлялися за ініціативою поляків для оплати гарнізонів —
транспортування монети на великі відстані було не лише небезпечним, а
й незручним*. Наплив розмінної монети із сусідніх країн сприяв тому, що
місцеве та польське населення охоче сприймало сучавські підробки та
розмінювало їх на крупні номінали повноцінних монет — у тогочасній
брошурі Т.Л. Боратіні наводяться дані про існування лажу в 5 грошах при
обміну дрібної монети на таляри в Речі Посполитій — дрібними грошима
там давали за таляр не 90, а 85 грошів22.
————————
* І перша, і друга гіпотези поки що не знайшли документального підтвердження,
проте архівні пошуки тривають.
Спеціальні історичні дисципліни. Число 22–23
416
Цю, на перший погляд, вигідну справу продовжили наступники —
Іляш Александр (1666–1668) та Георгій Дука (1665/66, 1668–72 та 1678–
1683)23. Проте поява такої маси монет посилила революцію цін на арха-
їчному грошовому ринку Молдови та сусідніх країн. Це викликало багато
скарг сусідів в Оттоманську Порту, яка остаточно заборонила молдов-
ським господарям у 1680-х рр. взагалі карбувати будь-яку монету24.
Таблиця 2
Типи сучавських фальшивок-домніц
2.1.
2.2.
2.3.
2.4.
Ризький солід,
1620–30 рр.
Польський солід,
1652 р.
Прусський солід,
1650-х рр.
Порівняння метрологічно-графічних показників фальшивих монет з їх
прототипами показує, що: а) їхня вага набагато — на 40% менша (0,27–
0,37 г) від справжніх ризьких, прусських чи польських солідів тих часів;
б) фальшиві монети карбовано в міді, на відміну від білону справжніх
солідів; в) простеженим зображенням та написам характерна примітивна
стилізація, грубість і спрощення. За цими характеристиками, як описує
А. Платцбардздіс25, фактично визначаються тогочасні сучавські соліди-
фальсифікати другої половини ХVII ст.
4. Місце карбування
Країна та місце карбування для сучасників, за численними згадками в
тогочасних документах, залишалися довгий час невідомими. 1665 р. в
магістраті Риги стримано писали, що фальшування відбувається «у
Валахії (Wallachey: нині Румунія), як кажуть, чи ще десь»26. У червні
1664 р. швед А. Оксенштіерна вважав, що карбування фальшивок мало
місце в Молдові та Валахії*, тобто Wollochei (Молдова) та Wallachei
(Румунія). 22.01.1665 р. Ян Казимир заборонив обіг Wallachische Schil-
————————
* За сучасними даними, професійне карбування фальшивок засвідчено як у Молдові
(Сучава), так і у Валахії (Снягов).
Олександр Огуй. Сучавський монетний двір у ХVІІ ст.: емісії монет…
417
linge (валаських солідів) для Пруссії, інші ж сучасники підозрювали
Україну, що мало певні підстави, якщо згадати фальшивомонетний двір
П. Дорошенка∗ в Лисичанці27. Зрідка згадували й Молдову. Так, на час
карбування тогочасні поляки (як свідчить постанова суду комісії львів-
ської від 12 серпня 1662 р.28) вважали Ясси місцем карбування мол-
давських солідів (Declaratio ratione solidorum valachicorum).
Лише наприкінці ХІХ — на початку ХХ ст. була розкрита таємниця
походження фальшивих молдавських шелягів. Сталося це завдяки архео-
логічним розкопкам відомого буковинського архітектора, краєзнавця та
археолога К. Ромсторфера, який проводив археологічні роботи на тери-
торії резиденції (замку) молдавських господарів у м. Сучаві. Досліднику
вдалося виявити місце карбування, розташоване в частині замку навпроти
церкви. Це засвідчують віднайдені в Княжому дворі Сучавської фортеці
лише за час розкопок 1901 р. понад 3000 як цілих солідів, так і фрагментів
фальшивих шведських, польських, лівонських та прусських солідів
ХVII ст. в різній стадії виготовлення і свинцеві форми29. Разом із моне-
тами було знайдено мідні смуги з відтиснутими при допомозі вальцю-
вального станка зображеннями аверсів та реверсів шелягів різних типів і
держав, відходи виробництва у вигляді обрізок пластин, монетний брак
тощо30. Ці знахідки точно локалізували місце, де вироблялися фальшиві
шеляги цього ґатунку, завдяки чому князівський замок, орендований у
1660-х рр. боярином Георге Гіца31, визнала місцем карбування переважна
більшість дослідників32.
Поряд із тим, монетні відходи такого ж типу знайдено й у монастирі
Снягов (поблизу Бухареста), що дозволяє припустити існування декількох
центрів фальшування (зокрема в м. Нямц).
5. Технологія карбування
Дослідження решток монетного виробництва (на основі виявлених
3382 мідних смуг-цанів із відтисками зображення 1–5 монет, що збе-
рігаються в Сучавському музеї33, та монетного браку, який складав
основу монетних знахідок К. Ромсторфера) дало змогу встановити техно-
логію виготовлення монет. Ці рештки засвідчують, що при виготовленні
шелягів сучавські монетники (на противагу своїм попередникам) корис-
тувалися тогочасною новинкою — вальцювальним станком для карбу-
————————
∗ Петро Дорошенко (1627–1698), гетьман Правобережної України (1665–1676), від-
чував потребу в монеті. Ян Гранковський, колишній монетарій Львівського монетного
двору, який у 1669–1673 рр. очолював монетарню Петра Дорошенка в Лисянці (на
Черкащині), фальшував здебільшого польські шеляги, шостаки та півтораки (чехи),
найпоширеніші в Україні.
Спеціальні історичні дисципліни. Число 22–23
418
вання (вальцверком). Такі пристосування складалися з двох залізних (!)
валів, з’єднаних між собою за допомогою зубчатих коліс у такий спосіб,
щоб при обертанні (у межах 7–15 секунд) завжди дотикалися одними й
тими ж місцями. На циліндричні вали (щонайменше діаметром від 5 до
7,5 см) наносилися, за наявними монетними смугами, від 5 до 8 дзер-
кальних зображень аверсу та реверсу монет34. При проходженні монетної
смуги між валами чи вальцювальними кільцями (нім. Walzwerk) на ній
відкарбовувалися позитивні відбитки штемпелів, яких, за розрахунками
дослідників, було до 500. Суто карбування 10 млн. шилінгів 500 штем-
пелями мало зайняти 5000 хвилин, тобто 80 годин35. Проте після валь-
цювання монети треба було ще й вирізати із цану (монетної пластини-
заготовки), що означало нові часові затрати.
Таблиця 3
Зразки цанів для солідів Крістіни
3.1.
3.2.
Аналіз відходів виробництва Сучавської монетарні дозволяє припус-
тити, що на 75-міліметрових монетних валках розташовувалося не менше
5–8 (до 18) штемпелів шелягів, причому на одних і тих же валах зна-
ходилися штемпелі від різних монет. Наприклад, за монетними матері-
алами, на одному з валів могли бути аверси солідів Карла Х Густава
(1654–1660) та Крістіни Августи Вази (1632–1654), а на іншому —
реверси тільки одного типу36. Місцевим монетним майстрам не завжди
вдавалося точно настроїти вальцверк, і тому зображення аверсу та
реверсу на багатьох монетах не збігалися. Ця обставина, на думку
С. Пивоварова, пояснювалася поспіхом, з яким виготовлялися фальшиві
шеляги37. Відкарбовані таким чином мідні монети, для того, щоб надати
їм схожість із білоновою монетою (яка на початку обігу мала білий
колір), покривалися зверху тонким шаром олова, на що вказувалося в
Олександр Огуй. Сучавський монетний двір у ХVІІ ст.: емісії монет…
419
тогочасних документах38. Присутність останнього на монетах доведена
лабораторними аналізами й у Польщі, і в Швеції. На сучавські фаль-
шивки, крім усіх інших запасів міді, перекарбовувалися значною мірою
великі мідні акче Івоні (1572–1574), унаслідок чого ті майже повністю
зникли через 100 років після їх появи великим обсягом39.
6. Типи фальшивок
За напрямом імітування можна виділити, враховуючи дані каталогів40,
(1) імітації солідів прибалтійських Крістіни (97 типів: 72 монетний двір
(далі — м.д.) Риги та 25 м. д. Лівонії), Густава ІІ Адольфа (11 типів: 10 м.
д. Риги та 1 Лівонії), Кароля ХІ (23 типи: 17 м. д. Риги та 6 Лівонії);
(2) імітації солідів Речі Посполитої: Сигізмунда ІІІ (9 типів: карбування
Риги (3), Литви (3) та Кракова (3)); Яна ІІ Казимира (11 типів литовського
соліда 1652–1653 рр.); (3) імітації бранденбурзько-прусських солідів:
Георга-Вільгельма (1619–1640: 5 типів); Фрідріха-Вільгельма (1648–1688:
8 типів) та різнотипні гібриди (Вільгельм–Крістіна; Крістіна–Карл-Гус-
тав). Їхня загальна сукупність, без урахування гібридів, 164 типи* (в
А. Платцбардздіса — 162 типи, репрезентовані 500 штемпелями),41 що
засвідчує широку діяльність фальшивомонетного двору, спрямовану зде-
більшого на імітацію прибалтійської продукції (за типовими штемпелями
79,88%, тобто 131 тип із 164; за монетною масою із скарбових знахідок
більше 85%). Крім того, Р. Гассауер42, ґрунтуючись на даних Караджі,
який вивчив нові матеріали, вказував на карбування в Сучаві й
плакованих сріблом мідних півгрошів Сигізмунда ІІ Августа (1548–1572)
та солідів 1658 р. валаського господаря Міхні, які також трапилися, хоча
значно менше, у скарбовій знахідці 1919 р. з ґрунту замку.
Враховуючи не завжди оптимальну технологію виробництва, більшість
із фальшивих монет мають різноманітні помилки в зображеннях, написах,
датах та невідповідність аверсу до реверсу тощо. За типом фальшування,
як засвідчують ґрунтовні дослідження43, з-поміж сучавських шелягів
виділяють 4 групи монет.
До І групи відносяться шеляги з помилками в датах: RIGA: Густав ІІ
Адольфа: 3, 5 (?), 16, 40, 58, 59; Крістіна: 0, 1, 2, 3, 4, 5, 6, 9, 12, 13, 14, 15,
16, 17, 18, 19, 21, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63, 64, 65, 66, 68, 83, 85, 88,
91, 120, 165, 166, 168, 185, 668, 1628; Карл X Густав: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 10, 11,
12, 14, 15, 16, 17, 18, 21, 45, 53, 61, 62, 66, 68, 85, 120, 121, 122, 163, 166,
168, 188, 1628; Карл XI: 1, 5, 6, 12, 16, 19, 55, 58, 66, 67, 68, 69, 166.
————————
* В автора статті є дані, за місцевими знахідками, про дещо більшу кількість різ-
новидів.
Спеціальні історичні дисципліни. Число 22–23
420
LIVLAND: Крістіна: 4, 8, 12, 16, 18, 55, 56, 57, 58, 60, 61, 62; Карл X.
Густав: 12, 18, 61, 62, 185; Карл XI: 6, 12, 14, 16, 55.
До ІІ групи належать шеляги, на яких наявні дати, проте помилкові
легенди: RIGA: Gustav II Adolf (16)25: Vs.: «. . . VS GVSTAV . . .» замість
«GVST.ADO»; Karl X Gustav (16)60: Vs.: «GAROLVS» замість
«CAROLVS»; Rs.: «. . . GIVI . . .» замість «CIVI»; Vs.: «. . . RSS» замість
«. . . RS» (Abb. 35); LIVLAND: Karl X Gustav (16)60: «LIVONIA» замість
«LIVO-NLE»; Karl XI (16)60 Rs.: «LIVONIAT» замість «LIVONLE».
До ІІІ — гібридні монети з відсутніми датами та незрозумілими
легендами (аверс бранденбурзьких, а реверс солідів Крістіни тощо):
RIGA: Gustav II Adolf: Vs.: «GST» замість «GVST»; «RSX», чи «RFX», чи
«RES» замість «REX»; Christina: Vs.: «DGDRS» замість «DGRS»; Rs.:
«RIGS» замість «RIG»; Karl X Gustav: Rs.: «OIDVS» замість «SOLIDVS»;
«RIGENSI» замість «RIG».
До IV — шеляги із спотвореними легендами (аверс бранденбурзьких, а
реверс солідів Крістіни тощо) і зображеннями (перевернуті монограми,
дзеркальні відтиски штемпелів, однакові зображення аверсу та реверсу,
позначення цифр чи дат літерами або знаками тощо)44.
Попри це, справжність ряду солідів визначається за умови їх потер-
тості, коли написи не читаються, саме металом, який може бути міддю (у
фальшивок) чи білоном (у справжніх монет).
Таблиця 4
Типи фальшивих солідів (за: Platbardzdis, 1968, с. 290)
Олександр Огуй. Сучавський монетний двір у ХVІІ ст.: емісії монет…
421
7. Час та етапи фальшування
Доказово — за свідченням архівних документів — початок карбування
фальшивих монет цього типу в Молдові припадає на кінець 1659 —
початок 1660 рр., коли правив малолітній Штефаніца Лупу (1659–1661),
син Василя Лупу та брат вдови Тимоша Хмельницького — Розандри
(Руксанди) Лупу, яка, на недоведену думку сучасників, була замішана у
фальшивомонетних аферах45. Тогочасне фальшування в Молдові під-
тверджує універсал короля Яна ІІ Казимира від 5 жовтня 1660 р., в якому
говорилося про необхідність докласти максимум зусиль для викорінення
фальшивих «шелягів волоських, циганських*, які у великій кількості з
Волох привозять»46.
Не виключено, однак, що перші випуски прибалтійсько-шведських
солідів розпочинав, за гіпотезою Р. Гассауера47, наприкінці свого прав-
ління, чи ще не з дозволу шведів, «великий їх друг» Георге І Штефан
(13.04.1653–8.05.1653; 16.07.1653–13.03.1658). Як аргумент, Р. Гассауер
навів розрахунковий чек Георге Штефана від 1654 р., де говориться про
449 угорських дукатів та 17 «парале», які є не здачею, а шилінгами «з
дому». За шведськими документами відомо, що 1652 р. шведські най-
манці на боці Георга Стефана та Ракоці під час їхньої боротьби з В. Лупу
брали в облогу Сучаву. Після завоювання Сучави Георг Стефан відпустив
найманців, і ті, за тогочасними повідомленнями з балтійських провінцій,
через привезені шилінги мали на базарах великі проблеми — доходило
навіть до вбивства. За припущенням дослідника, ці монети зі слабим
срібним (а не пізнішим олов’яним) покриттям, наявні в Сучавському
музеї й у приватних колекціях, карбували ще тоді в сучавській твердині.
Це карбування могли продовжити згодом Георге ІІ Гіка (13.03.1658–
11.1659) та Костянтин Басараб (Щербан) (11.1659; 31.01–02.1661). Однак
саме за Штефана Х Лупу (1.12.1659–31.01.1661) фальшиві «циганські
шеляги» масово почали поступати в Польщу. Свідченням цього є той
факт, що Дж.-Б. Аморетті, управляючого-орендаря Львівським монетним
двором, уже в документі про оренду від жовтня 1660 р. зобов’язали
боротися з поширенням фальшивої монети, особливо шелягів «волоських
і циганських», що надходили з Волохії (Молдови) та Валахії (Мунтенії,
центральної Румунії)48.
————————
* Очевидно, саме до цього типу відноситься частина фальшивок типу ІV, виконана в
примітивному стилі. Велика кількість таких солідів — близько третини відомих автору —
припадає на знахідки із с. Романківці-Карлики, де, за місцевими легендами, жили
«цигани».
Спеціальні історичні дисципліни. Число 22–23
422
Знахідки решток монетного виробництва фальшивих солідів у Сучаві
дозволило наочно переконатися у великих масштабах і добре нала-
годженому карбуванню фальшивої монети. Переважна більшість учених
вважає, що виявлені фальшиві шеляги почали масово карбуватися в роки
правління господаря Дабіжа Води, який, за міркуваннями ряду дослід-
ників49, здобув право на монетне карбування шляхом спеціального дого-
вору (concession personalis), хоча цей договір міг бути укладений із
орендарями. Доказовим є карбування за його часів, бо відомий документ
(без дати.), за яким Дабіжа посадив у боргову вежу монетного майстра
Єнакія Златаря (постають запитання: свого чи орендаторів?; які монети
він карбував?), поки той не поверне привласнені 1000 талярів. Після
відпущення на поруки той утік до Рашкова*, «у країну козаків», внаслідок
чого 1667 р. майно майстра було розпродано50.
Науковці вважають найбільш вірогідним часом початку налагодженого
функціонування монетарні в Сучаві кінець 1661 — початок 1662 рр. На
думку І. Цабря, Дабіжа забажав карбувати власні монети, проте вияви-
лося, що в Молдові більшим попитом користувалися іноземні — шведські
та польські, унаслідок чого їх, за згоди воєводи, почали карбувати на
дворі. Оскільки це приносило значний прибуток, то карбування монет
Дабіжа було припинено, а фальшивок — інтенсивніше продовжено.
Монетарня продовжувала, поза сумнівами, функціонувати й після
правління Дабіжа Води. Літописець Ніколає Мустє записав, що «від часів
Дабіжа Води залишалася банарія (монетний двір) у Сучавській фор-
теці»51, тобто вона функціонувала й після завершення його правління
(1665). Дослідники52 звернули ще увагу на дати карбування так званих
солідів Дабіжа Води, переважаюча більшість яких має дати «16–18» чи
————————
* Нині Рашків розташований у Молдові, у південно-східній частині Кам’янського
району, на лівому березі Дністра, за 16 км від Кам’янки й за 30 км від залізничної станції
Рибниця. До 1648 р. Рашків (літописні згадки з 1402 р.) був у складі Брацлавського
воєводства Польщі, а під час Визвольної війни увійшов як сотенне містечко до складу
Української держави. Саме в Рашкові 1653 р. мешкав В. Лупу, князь Молдавський, під
час свого тимчасового вигнання з Молдови. По смерті Тимоша Хмельницького (1653 р.)
гетьман Богдан Хмельницький надав маєток у Рашкові його удові — Розанді, дочці
В. Лупу. Саме напрямок втечі майстра посилює підозру, що й Розанда Лупу, яка там
проживала, була причетна до фальшивомонетництва, бо чомусь покинула Рашків 1666 р.
За умовами Журавненської польсько-турецької угоди 1676 р., Рашків залишився у складі
Османської імперії, а Розанді Лупу 1686 р., під час військового походу Я. Собеського на
Молдову, після довгих катувань «польські козаки», намагаючись дізнатися про місцезнаход-
ження її скарбів, відрубали голову. Вони забрали в неї 19 тис. дукатів (66,5 кг золота!) — чи
то рештки багатства Васіле Лупу та Тимоша Хмельницького, чи то гроші, зароблені на
сучавських фальшивках…
Олександр Огуй. Сучавський монетний двір у ХVІІ ст.: емісії монет…
423
«1668», що спонукало Р. Гассауера до припущення про карбування цих
монет його наступниками (Іляш Александр чи Георгій Дука) — ті, на
його думку, намагалися перекинути вину за фальшування на померлого.
Монетарня, імовірно, пробувала займатися випуском фальшивої поль-
ської монети (боратинок та ортів, що засвідчує універсал Яна ІІ Казимира
від 16 листопада 1664 р.). Фальшивомонетна діяльність продовжувалася й
у роки правління Іляша Александра (1666–1668), бо ще 1667 р. поляки
скаржилися в Порті на господаря за те, що той фальшує польську мо-
нету53, мовчазно визнаючи попередні карбування, та Георгія ІІІ Дуки
(1668–1672). За рапортом Язловецького від 11 лютого 1672 р. Георгій
Дука пропонував у Константинополі карбувати фальшиві голландські
таляри54. На думку ряду дослідників55, жадібний Дука карбував ці монети
й під час свого третього правління (1678–1683). У Р. Гассауера56 дата
самої скарги викликає певну настороженість, чому поляки не поскар-
жилися на фальшування раніше — чи не мала Молдова права карбувати
ці фальшивки з відома Польщі?
Дискусійним є, однак, час припинення карбування. Повну ліквідацію
такої діяльності на підставі відсутності штемпелів на розкопаній Сучав-
ській монетарні А. Міколайчик (як і Р. Гассауер та К. Ромсторфер) від-
носить до 1672 р.57 — саме на той час припадало вторгнення поляків та
облога Сучави, і монетарня могла бути перенесена у зв’язку з польською
облогою до іншого міста. На думку інших дослідників58, у цілому кар-
бування припинилося 1664 р. через знецінення «сучавських шелягів» та
відмовою населення Речі Посполитої приймати справжні монети. Є до-
слідники59, котрі вважають, що карбування відбувалося до 1685 р., і, як
аргумент, наводять викуплений колекціонером Г. Сіоном60 шведський
солід Крістіни, датований цим роком, як і прусський солід Фрідріха
Вільгельма. На нашу думку, це підтверджують численні емісії 168? рр.,
зокрема і молдавські шеляги, карбовані, очевидно, за правління Дуки
(див. Табл. 1).
Це свідчить про те, що на території князівства функціонували й інші
монетні двори, де виготовлялися фальшиві шеляги, а можливо, й інші
номінали до пізнішого часу — турки заборонили Молдові карбувати
монету лише 1680 р. Одним із таких вірогідних пунктів розташування ще
однієї подібної монетарні називають Четатя Нямцулуй та Ясси61, що може
бути підтверджене лише археологічними розкопками (за зразком
сучавських). Крім того, фальшиві прибалтійські монети карбувалися й у
Валахії — у монастирі Снагов поблизу Бухареста, де на початку ХХ ст.
знайшли як самі фальшивки, так і білонні обрізки62. Їх зіставлення із
Спеціальні історичні дисципліни. Число 22–23
424
сучавським матеріалом (як за складом металу, так і за технікою) має стати
предметом подальших досліджень.
8. Обсяги карбування
Карбування монет-підробок у Сучаві було досить добре налагоджене, а
сама монетарня забезпечена необхідним тогочасним устаткуванням та
матеріалами. На мінниці працювали досвідчені фахівці, які були знайомі з
передовою європейською технологією в монетній справі та добре роз-
биралися в особливостях грошового обігу сусідніх держав. Проте випуск
власної монети (шалеїв) в умовах панування на грошовому ринку дрібних
іноземних номіналів був невигідним. Набагато більше прибутку надхо-
дило від підроблених шелягів, які вивозилися за кордон князівства й
обмінювалися на повноцінну талярну монету. Тому основні зусилля су-
чавських монетників були направлені на карбування саме фальшивих
шелягів, а не молдавських шалеїв. Будучи одним із джерел додаткових
доходів господаря й приносячи йому величезні прибутки, ці неповноцінні
монети справили негативний вплив на економіку сусідніх держав63.
Стосовно кількості відкарбованих у Сучаві фальшивих шелягів, то
вона достеменно невідома. З огляду на те, що в руїнах замку виявлено
монети та монетні пластини з відбитками 164 типів монет понад 500 різ-
ними штемпелями, масштаби цього виробництва були величезні. Мільйо-
ни сучавських імітацій заполонили грошові ринки сусідніх країн — на
початку 1660-х рр. їх 10 мільйонів (тобто на суму близько 33 тис. та-
лярів), за свідченням тогочасного літописця А. Залуського, який поси-
лався на кульмського єпископа А. Ольшевського, протиправно потрапили
лише в Польщу64. У дійсності, ця кількість була значно більшою* — за
розрахунками А. Платцбардздіса65, 10 млн. солідів можна було відкар-
бувати 500 штемпелями за 80 годин, тобто фактично за 8 днів. Певним
підтвердженням цьому є той факт, що тільки 1664 р. державними орга-
нами Речі Посполитої було вилучено в населення 12 млн. злотих «вала-
ськими шелягами», що відповідає 1 млрд. 80 млн. шелягам чи 330 ти-
сячам райхсталярам (по 300–500 солідів за таляр). Значні суми цих монет
залишилися (зокрема в населення Молдови) на руках. Це означає вищий
розмір емісій, ніж 700 млн. мідних солідів, що припускав О. Ілієску66, а
саме — 1,08 млрд. штук фальшивих шелягів, для карбування яких було
використано понад 1000 т міді67. На нашу думку68, цей великий обсяг
(1,08 млрд.) був достатнім, щоб дисбалансувати та знецінити обіг
————————
* У дійсності, обсяг боратинок був значно більшим — за наявними даними, було
емітовано 180 млн. мідних шелягів лише до 2 червня 1661 р.
Олександр Огуй. Сучавський монетний двір у ХVІІ ст.: емісії монет…
425
1,2 млрд. прибалтійських солідів 1644–1665 рр. принаймні вдвічі. Знеці-
нення шелягів втричі суто арифметично мало виражатися обсягами кар-
бованої продукції до 2 млрд. фальшивок. Точніше встановлення їх кіль-
кості залежатиме від визначення у скарбовому матеріалі різних регіонів
процентного співвідношення між фальшивками та оригінальними кар-
буваннями, обсяг яких для Прибалтики відомий, а для інших регіонів
варто визначити.
9. Монетні майстри та управителі монетарні
Оскільки до Дабіжа Води офіційний монетний двір тривалий час не
функціонував, а карбування монет одразу ж почало здійснюватися згідно
з щонайновішими технічними досягненнями тих часів, усе це свідчить
про присутність на монетарні іноземних управителів та майстрів. Нині
щодо можливих іноземних управителів склалися дві точки зору. Біль-
шість нумізматів (А. Міколайчик, Е. Фішер, Р. Гассауер, А. Платбардздіс,
Л. Дергачова, Г. Буздуган та ін.) схильна пов’язувати організацію моне-
тарні в Сучаві з діяльністю відомого в Речі Посполитій Тіта Лівія Боратіні
(1620–1682), найкращого знавця монетної справи Польщі69.
Італієць за походженням, архітектор Боратіні переїхав до Польщі
1641 р. Він став добре відомим у європейському науковому світі як
висококласний фізик та метролог, конструктор оптичних приладів, мате-
матик і астроном, який робив свого часу обміри пірамід та 1648 р.
сконструював літаючий апарат, що зробив його знаменитим, а 1650 р.
навчився гравіюванню на міді в Парижі70. Спираючись на постанову
сейму 1650 р. про запровадження мідних монет, він незабаром запро-
понував польській скарбниці шлях до стабілізації грошового ринку та
швидкого збагачення через масову емісію полегшених мідних солідів
(90 млн. солідів на 2 млн. злотих). Заява авторитетного вченого справила
враження на сейм, і йому на умовах оренди за 35 тис. злотих (разом із
П. де Боно, який помер 1659 р.), поряд із емісіями шостаків, ортів та
дукатів, дозволили здійснити випуск мідної коронної та литовської мо-
нети. На відкритому Боратіні монетному дворі в Уяздові, під Варшавою,
розпочалося карбування мідних солідів, які, на противагу срібній монеті,
дали високий прибуток, унаслідок чого оренда на 30.04.1659–09.1661 рр.,
що збільшилася в чотири рази, склала 150 тис. злотих. Випуск цих монет,
відомих за архівними записами 1660-х як «boratynczaky» та після 1845 р.
як «боратинки», здійснювався в Уяздові та, очевидно, і в Кракові, з 1659
по 1661 рр. Вже перші їх випуски викликали гостре незадоволення насе-
лення, яке виступило проти мідної валюти, звинувачуючи реформатора в
махінаціях. Тоді ж ненависний люду Т.Л. Боратіні, за інструкцією сей-
Спеціальні історичні дисципліни. Число 22–23
426
мика Галицької землі від 8 жовтня 1664 р., зобов’язався припинити кар-
бування монети та залишити назавжди Польщу71.
Вважається, що Боратіні, оренду якого перебрав А. Тимф (1661–1667),
з кінця вересня 1661 р. втік від розлючених поляків до «Włoch», тобто до
Італії. Проте дослідники припускають його поїздку до «Wołoch», так
називали тоді поляки Молдову. Певним підтвердженням цієї гіпотези є та
ж інструкція сеймика Галицької землі, де наголошується причетність
Боратіні до Сучавської монетарні та випуску молдавських шелягів72.
Певною мірою не суперечить цій версії і хронологія подій. Так, 2 червня
1661 р. Боратіні залишив монетарню в Уяздові, а 30 вересня чи 1 листо-
пада того ж року, за різними джерелами, був вимушений відмовитися від
Краківського монетного двору на користь Т. Тимфа. Тоді ж, у вересні, на
господарський трон у Молдові сів Дабіжа. За багатьма дослідниками,
Боратіні не було в Польщі з кінця 1661 по січень 1663 рр., за винятком
короткочасних приїздів для підписання договору з литовським скарбни-
чим про відкриття монетного двору в Бресті, де управляючим залишався
його уповноважений К. Бандінеллі. Лише з січня 1663 р. Боратіні повер-
нувся та продовжив карбування мідних шелягів73. Тому ряд дослідників74
вважає, що Тіт Лівій Боратіні за згодою польського сенату, якому
потрібно було зменшити дефіцит дрібної монети та й заробити на цьому, і
був безпосереднім організатором монетного двору в Сучаві. Тоді знахо-
дить пояснення й стає зрозумілою технічна досконалість монетного ви-
робництва та застосування вальцверків.
Інші сучасники фальшування, як і нині деякі вчені (А. Гнілко, Р. Ри-
барський, В. Зварич, В. Рябцевич)75, вважали більшою мірою причетним
до організації сучавської мінниці співвітчизника Боратіні, орендаря львів-
ського монетного двору в 1660–1662 рр. Джованні Баттіста Амуретті. Ця
версія потребувала подальшого дослідження, яке на багатих матеріалах
Центрального державного історичного архіву України в м. Львові (далі —
ЦДІАЛ України) здійснив В. Шлапінський76. За вивченими документами,
Дж. Амуретті, уродженець м. Амеліа (нині Аньєлі) поблизу Риму, зга-
дувався 1656 р. ще як житель Кракова та тамтешній купець. 1659 р. він
(уже як львівський купець та торговий агент королеви Марії Людовіки)
разом із патрицієм М. Боймом, жителем Львова, взяв на відкуп державну
митницю у воєводствах Руському, Подільському, Волинському, Люблін-
ському, Сіверському та Люблінському (за 40 тис. злотих), а 1660 р. Аму-
ретті самотужки заключив зі скарбницею контракт на управління монет-
ним двором у Львові, не маючи до цього часу жодного відношення до
Олександр Огуй. Сучавський монетний двір у ХVІІ ст.: емісії монет…
427
монетної справи*. У цьому контракті, підтвердженому в універсалі короля
Яна ІІ Казимира від 5 жовтня 1660 р., він мав докласти максимум зусиль
для викорінення фальшивих «шелягів волоських, циганських, яких у
великій кількості з Волох привозять»77. Монетний двір у Львові запра-
цював уже наприкінці 1660 р. Однак у лютому 1662 р. шляхта Руського
воєводства порушила першу судову справу щодо вивезення Амуретті
червоних золотих. Більше того, у квітні 1663 р. він постав перед судом зі
своїм компаньйоном та митником Й. Венявським (нобілітованим вір-
менином Торосовичем). Дж. Амуретті, визнавши те, що за певну плату
дозволяв купцям перевозити через митницю «валаські домніци», перед
судом присягнув, що жодної угоди з молдовським господарем щодо
карбування фальшивих монет не укладав, такої монети не скуповував та
не ввозив на територію Речі Посполитої, а золотої та срібної монети, як
власної, так і отриманої з митниці, за кордон не експортував. Проте вже в
червні цього року затримали помічників Амуретті, які довезли до бу-
динку того 16 мішків «шелягів волоських», а 8 відібрали в них ще на
митниці. Сам Дж. Амуретті робив позики, які віддавав «тонкими шеля-
гами волоськими = w szeliagach cienkich albo woloskich» (5000, 3000, 1000,
10000 злотих). Поява таких важливих свідчень показала вину Амуретті, і
суд комісії львівської постановив конфіскацію його рухомого та нерухо-
мого майна. Великий комбінатор, однак за допомоги хабарів та зна-
йомств, відкупився від вироку (державній скарбниці було позичено
224 369 злотих) і навіть залишився, попри скарги шляхти на невиконання
постанови, орендарем митним «на Русі та на Україні». Недарма 1664 р.
посли сеймика Руського воєводства мали задати, за даною їм інструкцією,
запитання до членів Львівської комісії: «Чому від Аморетті, який великі
суми в шелягах волоських за золото до корони віз, взяли лише гроші та
товари?»78, тобто чому над злочинцем не було виконано смертний вирок.
Улітку 1664 р., за повідомленнями львівських міщан, Аморетті загинув
у Придніпров’ї, де він намагався збути «волоські шеляги». В. Шлапін-
ський не виключає, однак, можливість того, що цей авантюрист міг
перебратися за настановою своїх польських покровителів, яких турбували
скандали, назад до Італії, де розгадки таємниці можуть критися в архівах
м. Аньєли. Враховуючи сукупність обставин (італієць був водночас куп-
цем, митником та управителем монетного двору, оперував величезними
сумами як якісної монети, так і «волоських шелягів»), дослідник (як і
шляхта 1664 р. на сеймику Руського воєводства) вважає Амуретті якщо не
ініціатором, то безпосереднім організатором карбування фальшивок у
————————
* Це спонукало сучасних дослідників запідозрити його в задумі фальшувати монети.
Спеціальні історичні дисципліни. Число 22–23
428
Сучаві (autores wniesienia woloskich piniadzy) — занадто узгодженими
видаються його дії та лавиноподібна поява фальшивок79.
Спільником Дж. Аморетті, очевидно, був його племінник, домінікан-
ський монах Блажей Аморетті, який згодом успадкував майно покійного
дядька. 1666 р. молдаванин Конрад Димитрович звернувся до війтів-
ського суду з позовом проти того. Він заявив, що Б. Аморетті був
представником свого дядька в Сучаві. За запискою Дж. Аморетті, зі
Львова Блажей видав Конраду Димитровичу 3 тис. галбинів волоськими
шелягами. Агент королівського камердинера також отримав у Сучаві
вексель Дж. Аморетті на 5 тис. злотих у волоських солідах80. На жаль,
така всесильність Аморетті в Сучаві, його зв’язок із керівництвом
монетного двору тощо залишилися поза аналізом суду; невідомі донині й
відповідні документи з ясських архівів.
На нашу ж думку, не виключена співпраця спритного Амуретті, якому
не вистачало фахових знань для карбування монет, та Т.Л. Боратіні, який
1662 р. провів у «волохів»(?) — занадто фаховими були роботи, здійснені
в Сучаві (на противагу багатьом неякісним «циганським» фальшивкам,
виявленим на Буковині). Підставою для цього могла бути як образа
Боратіні безпідставними звинуваченнями шляхти в наживі, так і замов-
лення можновладців (див. нижче).
Які фахівці працювали на монетному дворі — невідомо й досі. Більш-
менш точно відомо про причетність до карбування в Сучаві 1660–70-х рр.
майстра Єнакія Златаря, а пізніше Іона та Александра Банарів, які,
очевидно, були місцевими вихідцями — їхні прізвища румунські та
вказують на професійні заняття — «ювелір» та «монетарь»81. Ці фахівці
мали різну кваліфікацію — поряд із примітивними монетами (див. Типи
фальшивок та знахідку з Калічанки) литовські соліди Яна ІІ Казимира з
Копичинецького скарбу мали добрий вигляд, виразні дати 1652 чи
1653 рр., але були карбовані в міді82.
10. Карбування: замовники та організатори
Найбільшою проблемою залишається визначення дійсного ініціатора
карбування монет. При всій вигідності справи, важко вважати ініціатором
самого господаря Дабіжа Води, неосвіченого албанця, який як звичайний
селянин дудлив вино у великих дозах із глиняного посуду (а не зі
звичного для князів кришталю чи золота)83. Р. Гассауер навіть свого часу
висловлював гіпотезу, що монетним карбуванням займалися його на-
ступники — Г. Дука, який випустив посмертно монети із зображенням
Дабіжа, щоб відвести від себе підозри у фальшуванні прибалтійських
солідів, бо на «шалеях» зафіксовано дату «68», тобто 1668, час правління
Дуки. Паралельно з тим, Р. Гассауер припустив дозвіл шведів на кар-
Олександр Огуй. Сучавський монетний двір у ХVІІ ст.: емісії монет…
429
бування монети для розрахунку з найманцями. Однак подібний дозвіл,
враховуючи не таку вже й значну кількість найманців, не міг стосуватися
величезної кількості емітованих монет.
Цікавим є протилежне міркування А. Платбардздіса84, який, детально
вивчивши обставини справи та ряд королівських інструкцій (зокрема від
8 жовтня 1664 р.), довів подвійні стандарти польської знаті та управ-
лінців. За його припущенням, організацією сучавської мінниці Т.Л. Бо-
ратіні виконував замовлення польського уряду з винищення прибалтій-
ської солідової монети, що підривала основи економічного благополуччя
Речі Посполитої. Ряд дослідників85 дещо логічніше вважає, що Тіт Лівій
Боратіні карбував у Сучаві за згодою польського сенату, якому було
потрібно зменшити дефіцит розмінної монети та й заробити на виготов-
ленні нових грошей. На користь цієї ідеї свідчать факти досить лояльного
ставлення уряду до талановитого науковця та монетарія Боратіні, який
мимохіть випустив «джина інфляції з пляшки фальшування».
На нашу ж думку, мало місце ланцюжкове поєднання декількох фак-
торів (на тлі тогочасних подій). Спроби сучавського фальшування орга-
нічно вписуються в тогочасне функціонування як прибалтійських та
бранденбурзько-прусських монетних дворів, що випускали погіршену,
напівфальшиву монетну продукцію, так і роботу фальшивомонетного
двору П. Дорошенка в Лисичанці (1669–1673). Від 1656–1660-х рр. —
часів Георге Штефана та Штефаніци Лупу (1656–1660) — очевидно,
розпочалося кустарне карбування примітивних фальшивих — «циган-
ських» солідів, — покритих сріблом, яким, імовірно, опікувалися саме
представники роду Лупу (Штефаніца та Розанда Лупу, яка мешкала на
території Речі Посполитої). Можна припустити, що в цей період орен-
дарем князівського замку, де буде розміщено монетарню, став боярин
Георге Гіца, прибічник Лупу. Справжнього розмаху фальшування набуло
(чи не за посередництва Розанди, до якої чомусь тікав монетний майс-
тер?) за правління Дабіжа та його наступників. Цілком можливо, що за
ініціативою польського сейму, очевидно, погодженою з молдавським
князем Дабіжа Водою, спокушеного можливістю карбування власної
монети, розпочалося виробництво на нових технологіях, запропонованих
Т.Л. Боратіні. Розповсюдження монет, очевидно, організував Г.Б. Аму-
ретті. Отриманий зиск, контрольований Річчю Посполитою до 1664–
1667 рр. (поляки вперше поскаржилися Порті на Молдову 1667 р.), спо-
нукав наступних правителів Молдови продовжити фальшування.
11. Проблеми обігу фальшивок
Фальшивки, карбовані з міді на справжньому монетному дворі, як
переконливо доводять дослідники86, майже нічим не відрізнялися (не
Спеціальні історичні дисципліни. Число 22–23
430
лише для неписьменних жителів давнини, а й для сучасних спеціалістів)
від справжніх потемнілих білонних шелягів. 1662 р. поляк Я. Пасек зано-
тував у своєму щоденникові, що szelagie wolowskie були завезені до
Польщі спекулянтами, які не заслуговують називатися поляками й поне-
суть божу кару, бо ці шеляги призвели до великого зубожіння народу —
мов жахлива сарана розповзлися вони від Львова до Балтійського моря87.
Це виявилося правдою. Ризькі купці заробляли на перепродажі рейх-
сталерів від 15 до 23 % прибутку за соліди, які потрапили до Риги ще до
січня 1664 р.88 Спроба польського уряду боротися проти засилля фаль-
шивок «через людську жадобу» (Сигізмунд ІІІ) довго не приносила
результатів. Польські та молдавські купці (А. Кайдер, А. Прівер, С. Нес-
терович та ін.) інтенсивно обмінювали «шеляги волоські» не лише на
шкіру та інші цінні товари, а й на червоні золоті та срібні монети,
карбовані у Львові в кінці 1661 — на початку 1662 рр. У лютому 1663 р.
перемишлівський жид Лазар, який їздив до Молдови (чи не до Чернівців,
де був відомий торг худобою?) купувати биків та коней, привіз до Корони
900 злотих волоською монетою, а шляхтич Габанський, податківець,
відправив до Сучави помічників, щоб ті обміняли спочатку орти, отри-
мані з податків (1 орт оцінили вдвічі більше, ніж у Львові — 36 гр.
шелягами волоськими), а потім і дукати89. Наприкінці 1663 р. вірменин
С. Нестерович вивіз до Молдови золота та срібла на 10 тис. злотих90.
У грудні 1663 р. підскарбій коронний від імені короля Яна ІІ Казимира
наказав не приймати та нищити фальшиві шеляги, не вказуючи на їхнє
походження91, а вже 8 лютого 1664 р. уряд категорично заборонив обіг
фальшивої волоської монети92. 9 червня 1664 р. король і підскарбій знову
заборонили «монету волоську, фальшовану на кшталт польської: monete
wołoską, falszowane naksztalt polskiei»93, що дозволяє припустити й фаль-
шування боратинок. Варшавський хорунжий О. Кросновський звинуватив
у листопаді 1664 р. коронного скарбничого Й.К. Красінського в тому, що
той за домовленістю з господарем Молдови завіз до Польщі за гроші,
зібрані за рахунок податків зі львівської землі, 200 тис. злотих шелягами
волоськими94.
Такий обмін був дуже вигідним для Молдови, що засвідчують роз-
рахунки В. Шлапінського95 на прикладі таляра, вартість якого складала у
Львові 1662–1663 рр. 90 грошів (29 г 800 проби). Рівноцінні йому
270 «шелягів волоських», що важили 140 г (270х0,52 г), не маючи
срібного вмісту, могли коштувати за тогочасною ціною міді (1 фунт
1663 р. — 13 грошів) лише 5,2 гроші (тобто 4 % вартості таляра). Тому за
розпорядженням львівської судової комісії від 12 серпня 1662 р. Забо-
ронявся ввіз на територію Речі Посполитої «фальшивих шелягів, що
наслідують польські, литовські, шведські та прусські», а купці, у яких
Олександр Огуй. Сучавський монетний двір у ХVІІ ст.: емісії монет…
431
було виявлено більше ніж 300 злотих шелягами волоськими*, мали бути
відправлені з товаром до Львова, де їм (А. Прівер, А. Кайдер) загро-
жували: конфіскація наявних грошей, грошовий штраф (від 100 гривень
польських) тощо96. 1664 р. король Ян ІІ Казимир звернувся в письмовій
формі до євреїв Львова, Перемишля, Городенки, Бучача, Снятина із
забороною завозити фальшиві соліди. На сеймі 15 жовтня 1664 р. проти
Дж.Б. Аморетті, орендаря монетного двору, митника та купця водночас,
було висунуте звинувачення, що той ввозить до Корони великі суми
волоських шелягів в обмін на золото97, які почали зникати з обігу ще
1662 р. Генеральний стражник майор Малиновський робив рейди біля
кордону з Молдовою, з перемінним успіхом затримуючи з солідами
молдавських та львівських купців98.
Враховуючи величезну кількість цієї монети в Речі Посполитої, у
вересні 1663 р. скарбничий дозволив обіг монети за курсом два шеляги
волоські за один коронний до 10 грудня 1663 р.99 Через величезні емісії
курс фальшивок на землях Польського королівства почав різко падати —
фальшиві шеляги вимінювалися по курсу 3 сучавські шеляги за один
добрий, а в грудні 1663 р. — перед обміном — аж по 5 солідів за один
справжній — люди хотіли позбутися непевної монети100 (на той час курс
у Молдові був 1 до 4). З 10 грудня 1663 р., за документами, виявленими
В. Шлапінським101, обіг «волоських шелягів» у Речі Посполитій повністю
припинився, унаслідок чого на руках у частини львів’ян зосталися по
100–1000 злотих мідними фальшивками, які в 1680-х рр. здавали на
виготовлення дзвонів.
Водночас справжня білонова монета зазнавала обструкції — за запи-
сом у щоденнику малопольського шляхтича Голінського від кінця
1664 р.102: «Хоч ... прибито на міській брамі універсал, щоб брати шеляги
снопкові (тобто Крістіни зі зображенням герба Ваз. — О.О.), проте брати
їх не хочуть ... ні перекупки за хліб, ні м’ясники за м’ясо та за рибу, ні за
пиво ... І голод великий постав між людьми в містах та містечках, ... від
чого сила-силенна людей померла». На початку 1665 р. він дописав:
«Всякі шеляги наказано брати, але була велика бійка, бо їх брати не
хочуть, лише нові мідні» — боратинка лише набувала своєї сумнозвісної
популярності. Наприкінці 1665 р. така ж картина спостерігалася в Литві,
де за «старі» (тобто коронні та литовські) та ризькі шеляги «нічого не
можна було придбати, а червоний шеляг, як і червоний золотий, було
важко дістати».
————————
* Близько 15 кг монетами, якщо робити перерахунок за середньою вагою солідів.
Спеціальні історичні дисципліни. Число 22–23
432
Проте незабаром інший шляхтич, Залуцький, напише: «Фальшиво-
монетники та добрі сусіди використали добру нагоду — грошову нестачу
Польщі — і переробили всю мідну посуду в боратинки»103. У відомому
універсалі Яна ІІ Казимира від 16 листопада 1664 р. згадуються: «szelagi
nowy y orte Tymfowe na stemple Koronne w Woloszech bite»104, тобто
Молдова вже продукувала нещодавно запроваджені боратинки та
фальшиві тимфи. Згодом польський посол продовжував скаржитися, що в
Молдові часів господаря Дуки (1672) карбували «погані гроші з поль-
ськими знаками», імовірно, соліди та боратинки105, не згадуючи конк-
ретно ортів — карбування цієї монети могло вже стати невигідним для
банарії. Як і в Польщі, де фальшиві соліди йшли за зниженим курсом (1:2
чи 1:3), неякісні гроші в Молдові різко впали в ціні — один добрий бан
(імовірно, коронний солід) коштував 4 шалеї (сучавських домніц)106.
«Грошей було багато, а їсти не було чого», — писали тогочасні літописці
в 1680-х рр. Мільйони низькоякісних імітацій до кінця XVII ст. заполо-
нили грошові ринки сусідніх країн, «викликавши неодноразові скарги в
Оттоманську Порту, яка врешті-решт остаточно заборонила молдовським
господарям карбувати будь-яку монету взагалі»107.
Присутність фальшивої монети в грошовому обігу Руського воєводства
яскраво підтверджується поодинокими монетними знахідками та чотирма
скарбами, тезаврованими в регіоні після 1663 р. (див.: скарб із Копи-
чинців), де було до 173 фальшивих монет108. Загалом білонові монети для
Польщі складали на той час 5,5% грошової маси, а пізніше, у поєднанні з
бора тинками, лише 1%. Поширеність фальшивої монети на Буковині
(див.: зазначені скарби з Легучен, Чернівців, Онута–1836 та 1843, Хотина
тощо), у прикордонній зоні із землями, які входили до складу Польщі,
пояснюється ще й тим, що саме через цю територію здійснювалося
транспортування фальшивих шелягів до королівства. Через регіон про-
ходили важливі торгові комунікації (у першу чергу, Молдавський тор-
говий шлях), міжнародне значення яких істотно зменшилося після
1670-х рр. — чи не через наплив фальшивок? Крім того, тут у ХVII ст.
активно функціонували ярмарки в Хотині та Чернівцях109, за посеред-
ництва яких фальшива монета могла потрапляти до сусідніх держав.
12. Позначення солідів та етапи їх карбування
У Молдові «шеляги» отримали звуконаслідувальну назву — «шалеу»
(до пол. szelag), або рівноцінну назву «бан», який міг мати означення
«добрий» (бан бун) чи вживатися без означення. У Речі Посполитій
натомість з’являлося в документах польською — szelagach Woloskich, а
німецькою — Wollachische Schillinge (1665). Подібну назву зафіксовано в
Олександр Огуй. Сучавський монетний двір у ХVІІ ст.: емісії монет…
433
домовленності 1705 р. між Швецією та Польщею про зняття з обігу
поганих «solidi Vallachici».
За позначеннями фальшивих монет у давніх архівних справах ЦДІАЛ
України можна відзначити декілька типів відмінних уживань, які, імо-
вірно, відносяться до різних типів монет. Ще до приходу Дабіжа Води до
влади та офіційного карбування молдовських «шалеїв» у жовтні 1660 р.110
на територію Речі Посполитої (особливо сусіднього Руського князівства)
з Молдови почали поступати великі партії фальшивих «шелягів воло-
ських, циганських, яких у великій кількості з Волох привозять (szelagach
Woloskich, cyganskich ktorymi ut plurimum z Woloch przez subtelne wpro-
wadzenie …)»111. Означення «циганський», очевидно, маркує невисоку
якість виконання монети місцевими молдавськими майстрами-одинаками.
Монети, карбовані паралельно з «шалеями», відзначалися, попри
покриття оловом, вищою якістю штемпеля, проте меншою товщиною
монетного кружка. У 1662–1666-х рр. вони отримали позначення лати-
ною: solidorum valachicorum та польською мовою: szeliagie cienki albo
woloski (соліди талаські) або woloski piniadzy (гроші волоські). За уні-
версалом львівської комісії від 12 серпня 1662 р.112, Ясси вважалися міс-
цем карбування молдавських солідів (Declaratio ratione solidorum vala-
chicorum). За свідченнями 1662–1666 рр., сам Дж. Амуретті робив позики,
які віддавав «тонкими шелягами волоськими = w szeliagach cienkich albo
woloskich»113. Означення «тонкий» вказувало на товщину монетного
кружка, карбованого, очевидно, ще в Сучавській монетарні.
Проте після 1664 р. в Литві за «старі» (тобто коронні та литовські) і
ризькі шеляги нічого не можна було придбати, а червоний шеляг, як і
червоний золотий, було важко дістати, але, за Залуським, «добрі сусіди
допомогли». Уже в універсалі Яна ІІ Казимира від кінця 1664 р. зга-
дуються: «szelagi nowy y orte Tymfowe na stemple Koronne w Woloszech
bite»114. Цей запис маркує перехід Молдови на нову фальшивомонетну
політику — емісію боратинок, відходи до карбування яких у Сучавському
замку не було виявлено (див.: розкопки К. Ромсторфера). Імовірно, що до
1672 р. там продовжувалося фальшування вже непопулярних білонних
монет. Фальшування «боратинок» могло відбуватися й у іншому місті до
турецької заборони 1680 р.
Надлишок монетної продукції, що почала за плином років темніти,
покриватися плівкою, кинувся у вічі в час переговорів між Станіславом
Лещинським та Карлом ХІІ, які проводилися 18 листопада 1705 р. Саме в
статті 26 відзначається необхідність вилучення з обігу фальшивої монети
(moneta depravata) і (solidi Valahici vulgo Dumnicze) — тобто валаських
солідів, у народі «домніц». В іншому місці домовленості 1775 р. зазна-
Спеціальні історичні дисципліни. Число 22–23
434
чаються «die wallachischen Schillinge gemeinglich dumnicze genandt» —
валаські соліди, названі в народі «домніцами». Останній термін «домні-
ца» викликав масу дискусій (зокрема в Румунії). Паралелі О. Ілієску та ін.
з румунською (domnite — «належна молдавському воєводі» чи domnica —
«плавильня») видаються менш переконливими порівняно з прибалтій-
ськими формами: лит. Dumijs, пол. Dymnoszary «темнокоричневий», тобто
слово означало — «темні» та являлося синонімом «чорних шелягів»115, як
називали в народі фальшиву молдавську монету.
13. Наслідки карбування
У Молдові карбування дало негативні наслідки. За літописцем Мустє:
«Від часів Дабіжа Води була банарія (монетний двір) у Сучавській
фортеці», де «робили шалеї погані з міді, які ходили тільки тут у землі
(Молдовській) по 4 шалеї на один бан добрий» (4 шалъі ла ун бан бун),
яким за курсом, імовірно, був польський півторак. Звично ж бан (без
означення «добрий») був польським чи прибалтійським солідом116.
Величезний випуск молдовських солідів Дабіжа Води й поряд з тим потім
чисельних сучавських «домніц» (1 млрд. 80 млн. підроблених у Сучаві
прибалтійсько-шведських та бранденбурзько-пруcських солідів загаль-
ною вартістю в 12 млн. злотих, а згодом і польських боратинок) завдав у
кінцевому результаті страшний економічний удар Молдові, її консер-
вативному ринку з традиційно невисокими цінами — «грошей було
багато в краї, а їсти було нічого», — писав згодом літописець Іон
Некулче117.
Тиражування солідів у Молдавському князівстві нанесло значну шкоду
й грошовому господарству сусідніх держав, і в першу чергу — Поль-
ському королівству. Через наплив фальшивок Річ Посполита втратила, за
розрахунками В. Шлапінського118, близько 6 млн. злотих якісною моне-
тою, яку вивезли до Молдови, а справжня білонова монета зазнала повної
дискримінації. 1664 р. серед простого люду розпочалися сварки та вбив-
ства через фальшиву монету, яку населення категорично відмовилося
приймати. Більше того, населення, яке не могло розрізнити справжні
емісії від сучавських «домніц», почало інтенсивно споживати мідні поль-
ські монети в більших кількостях (in dest grösseren quantitet)119.
Наплив фальшивок викликав постійні скарги на молдавських госпо-
дарів до уряду Турецької імперії. Не маючи змоги проконтролювати
процес карбування монети, Оттоманська Порта 1680 р. заборонила мол-
давським господарям взагалі карбувати будь-яку монету.
Водночас слід відзначити, що поява фальшивок призвела в Польщі й
до позитивних наслідків: до витіснення з обігу прибалтійських солідів, з
Олександр Огуй. Сучавський монетний двір у ХVІІ ст.: емісії монет…
435
чим раніше даремно боровся польський уряд; до утвердження монетної
міді, чим уможливилася сплата давніх військових боргів. Це викликало у
В. Шлапінського закономірне запитання за принципом «cui prodest»,
тобто чи польські власті не спровокували це масштабне фальшування?120.
Згодом фальшування солідів дало Польщі, що скаржилася в численних
агітаційних посланнях латинською та німецькою мовами на порушення
Швецією умов мирного договору 1700 р., підставу звинуватити ту в
карбуванні «в Ризі в 1667 р. великою кількістю відомих та звичних
шилінгів польського імені та роду, чим заразила республіку та всю Литву,
зіпсувала торгівлю з сусідами…» тощо121.
Сучавські фальшиві монети, карбовані величезною кількістю, зали-
шалися (поряд з іноземними випусками) у грошовому обігу Молдови (з
Буковиною) та й сусідньої Польщі до кінця ХVII — середини XVIII ст.,
що й засвідчують поодинокі знахідки та багатокілограмові скарби
(Василев, Лехичени, Чернівці-Шанці122). Надлишок фальшивої монетної
продукції (як «moneta depravata» і «solidi Valahici vulgo Dumnicze»), що
почала за плином років темніти, покриватися темною плівкою, зберігався
щонайменше до переговорів між Станіславом Лещинським та Кар-
лом ХІІ, які проводилися 18 листопада 1705 р. На території Буковини
«домніци» (балт. «темні») затрималися щонайменше до початку — сере-
дини XVIII ст., свідченням чого є скарб стертих солідів із Чернівців–
Шанці, а боратинки — до 1770-х рр. (скарб із с. Ширівці), де їх вживали
для «округлення» рахунку. У нещодавно виявленому гаманці із с. Кап-
лівка (квітень 2013 р.) зліплені боратинки та «домніци» Густава Адольфа
й Фрідріха Вільгельма знайдено разом із грошами Августа ІІІ, карбо-
ваними в 1750-х рр.123 Такі знахідки фальшивих солідів у регіоні пока-
зують, що в умовах кризи грошового господарства неякісна монета також
знаходила використання й навіть потрапляла до скарбів.
Узагальнення та висновки
Як бачимо, на підставі аналізу монетних знахідок і спеціальних робіт
(К. Ромсторфер, Е. Фішер, В. Флайшер, Р. Гассауер, О. Іліеску, Г. Бузду-
ган, А. Міколайчік, В. Шлапінский та ін.) пропонується нове системне
розуміння того, хто, коли, де, чому, з чийого дозволу виробляв чеканку
фальшивих або офіційно дозволених монет, наскільки й коли ці монети
були поширені на Північній Буковині, яке було їхнє курсове співвід-
ношення. За цим аналізом молдавське фальшування мало місце ще з кінця
1650-х рр. Виробництво офіційних монет почав наприкінці 1661 р. мол-
давський господар Дабіжа Вода, який відновив у Сучаві (1661–1672)
після 60-річної перерви карбування «шалей» («шалеу» до пол. «szelag»;
Спеціальні історичні дисципліни. Число 22–23
436
укр. «шеляг») у міді середньою вагою 0,60 г і діаметром 15–16 мм.
Карбування монет проводилося у відповідності з технічними досягнен-
нями тих часів, що свідчить про присутність на монетному дворі іно-
земних майстрів і управителів (якими за вивченими архівними матері-
алами могли бути італійці Дж.-Б. Амуретті й Т.Л. Боратіні). Враховуючи
кон’юнктурну ситуацію (брак розмінних монет на грошовому ринку Речі
Посполитої) і користуючись наявними технічними потужностями (роз-
глянутими в роботі), за правління цього же господаря (чи не за ініціативи
польського сенату?) розпочалося імітування розмінних білонних номі-
налів Польщі та Литви, дрібних емісій Пруссько-Бранденбурзької дер-
жави, монет Швеції та її прибалтійських володінь (1611–1660-х рр.).
Заробляючи на різниці в курсі, вигідну справу продовжували наступні
господарі: Ілляш Олександр та Георгій Дука до початку 1680-х рр. Велика
грошова маса (1,2 млрд. солідів) повністю заполонила грошовий ринок
Польщі, внаслідок скарг якої 1680 р. Оттоманська Порта повністю забо-
ронила чеканку в Молдові. Молдавські фальшиві «валаські шеляги» або
«домніці» залишилися в обігу Молдови та Речі Посполитої до середини
ХVІІІ ст., про що свідчать місцеві монетні знахідки.
У перспективі доцільно не лише зіставити оригінальні та фальшиві
монети, виявлені в різних регіонах України та Румунії, а й вивчити архіви
Ясс та Кракова на предмет функціонування монетного двору в Сучаві.
ДОДАТОК: знахідки з Сучави
Сучава (1896: т): у червні 1896 р., за повідомленням К. Ромсторфера,
проводився розкоп муру Сучавської фортеці. Поруч із небагатьма мол-
давськими, турецькими та іншими монетами у великій кількості були
знайдені монети — соліди Крістіни шести типів, у меншій кількості —
соліди Карла Густава, Густава Адольфа, Карла ХІ, погано прочеканені, з
неякісно підігнаними сторонами та багато монетних відходів [Romstorfer
1896: 138].
Сучава (1897: ск; т): 1897 р. К. Ромсторфер проводив розкопки замку,
при якому виявилася величезна кількість монет:
срібні турецькі, іспанські та інші монети (?);
22 мм мідна монета 1628 р. з монограмою AGNL та перехрещеними
І.В.V (?);
20½ мм мідна монета з орлом у поганому стані (?);
16–18 мм соліди Сигізмунда ІІІ Вази (1587–1632) типу С/герб: роки 1–
2; 1–4; 1–9; 2–2; 2–3; 2–4; 2–6; 2–7; соліди б. р.;
ризькі соліди 1614; 1615; 1616; 1623; 16124; 1625; 1627; б. р.;
литовські соліди 1623 р.;
Олександр Огуй. Сучавський монетний двір у ХVІІ ст.: емісії монет…
437
півторак (16)16 р.;
фрагмент прусського соліда Георг-Фрідріха 16?? р.
У смітті ще було зібрано близько 1000 екземплярів 15–16 мм тонких
мідних фальшивок з іменами Крістіни (емісії 166; 60; 58; 55; 16; 12),
Карла Густава, окремі монети Густава Адольфа, один солід Фрідріх-
Вільгельма 1652 р. Про виготовлення цих монет у фортеці засвідчують
олов’яні відливки численних штемпелів. Велику кількість польських солі-
дів для Чернівецького крайового музею К. Ромсторфер закупив додатково
[Romstorfer 1897: 39–57].
Сучава (1919: ск): у Сучаві було виявлено під час робіт на території
замку «1880 мідних монет: шилінги королів польських Сигізмунда ІІІ та
Іоанна Казимира; королів шведських Густава Адольфа, Крістіни, Карла
ХІІ; електора Бранденбурга Фрідріха Вільгельма; князя валаського Міхні
Води», зокрема багато фальшивок [Gramariuc 1934, 2: 2].
Сучава (1959: ск): наприкінці 1950-х рр. у Сучаві був виявлений скарб
із 1440 монет XV–XVII ст.:
Річ Посполита Польська: 940 монет (491 монета відносилася до прав-
ління Сигізмунда ІІІ Вази, а наймолодшою монетою був польський
дрейпелькер 1650 р. Яна Казимира);
Угорщина: 453 угорські денарії від Владислава до Фердінанда ІІІ;
Пруссія: 13 прусських дрейпелькерів Георга Вільгельма;
Швеція: 1 шведський дрейпелькер; 13 шведських дрейпелькерів;
Прибалтика: 6 дрейпелькерів Густава-Адольфа м. д.Рига; 7 дрейпель-
керів м. д. Ельбінг, 1 дрейпелькер Лівонії;
Священна Римська імперія: 41 півгріш Людовика м. д. Свідниця
(Швейдніц);
Трансильванія: гріш Георгія Ракоці, гріш Штефана Бочкаі.
[Foit 1960: 511–516].
Сучава (1901: т): 1901 р. К. Ромсторфер [Romstorfer 1901], підводячи
підсумки археологічних робіт 1895–1901 рр., повідомляє про знахідки та
часткову передачу до Чернівецького крайового музею ряду монет:
Турецькі, польські, литовські, шведські, угорські монети в міді та
сріблі;
3000 шведських монет та монетних фрагментів Крістіни, Карла.
Враховуючи альянс між Швецією та Молдовою й олов’яні відливки
монет — штемпелі монет так і не знайшлися, — К. Ромсторфер при-
пускав можливість того, що шведи дозволили карбувати Молдові при-
балтійську шеляжну монету. Відсутність штемпелів, на його думку,
Спеціальні історичні дисципліни. Число 22–23
438
мабуть, пояснювалася тим, що монетарня могла бути перенесена у зв’язку
з польською облогою до іншого міста.
Сучава (1998: т): у результаті чергових розкопок Сучавського замку
(у районі Ліцея мистецтв) було виявлено 51 різночасову монету та
27 монетних фрагментів. До монет XVII ст. відносилися: литовський
солід (16)23 р. та перфорований коронний півторак 1623 р., карбовані за
правління Сигізмунда ІІІ (1587–1632); 3 сучавські імітації ризьких солідів
Крістіни (1632–1654) та 1 імітація пруссько-бранденбурзького соліда
Фрідріха-Вільгельма (1648–1688). [Gogu 2003: 201–212].
————————
1 Див. огляд літератури в: Огуй А., Пивоваров С. Подделывание билонных монет на
Сучавском монетном дворе в ХVІІ в. // Numizmatica 21. — Bratislava, 2006. — S. 149–
157.
2 Mikołajczyk A. Fałszerska mennica w Suczawie // Wiadomosci numizmatyczne. —
Warszawa 1980. — Rok XXIV. — Zeszyt 4 (94). — S. 198, 218–220; Котляр М.Ф.
Грошовий обіг на території України доби феодалізму. — К., 1971. — С. 121; Kotlar M.
Znaleziska monet z XIV–XVII w. na obszarze Ukraińskiej SRR: Materiały. — Wrocław–
Warszawa–Kraków–Gdańsk, 1975. — S. 167, 181, 186, 193; Рябцевич В.М. О чем
рассказывают монеты. — Минск, 1977. — Изд. 2-е. — С. 117.
3 Пивоваров С.В. Нумізматичні пам’ятки Буковини (античний та середньовічний
час). — Чернівці, 2002. — 248 с.
4 Balan Th. Tezaurul dela Lehaceni // Codrul Cosminului: Buletinul Institului de Istorie şi
Limba / Dr. I. Nistor (red.). — Cernauţi, 1940. — T. X: 1936–1939. — P. 507–508.
5 Державний архів Чернівецької області, ф. 1026, оп. 1, спр. 704, арк. 1–4; спр. 621,
арк. 55–69; спр. 1817, арк. 43–53.
6 Kotlar M. Op. cit. — S. 156.
7 Єсін П.М., Огуй О.Д. Скарб монет ХVІІ ст. з м. Чернівці // Питання історії України:
Зб. наук. праць. — Чернівці, 1997. — С. 63–64.
8 Platbardzis A. Die königliche schwedische Münze in Livland. Das Münzwesen 1621–
1710. — Stockholm, 1968. — S. 217.
9 Огуй А., Пивоваров С. Указ. соч. — С. 150; Огуй О.Д. Монетно-лічильні найме-
нування на Буковині та в Молдові в кінці 14 — першій третині 19 ст.: Проблема
поліномінацій в адаптивних термінологічних системах. — Чернівці, 1997; Platbardzis A.
Op. cit. — S. 525; Żabiński Z. Rozwój systemów pieniężnych w Europie zachodniej i
północnej. — Wrocław–Warszawa–Kraków–Gdańsk–Łódź, 1989. — S. 98, 100, 112–113,
126, 166.
10 Szlapinskij W. Fałszywe szelągi wołoskie na rynku pieniężnym województwa Ruskiego
w sześćdziesiątych latach XVII w. // Wiadomości Numizmatyczne. — 1997. — 41 (3–4/161–
162). — S. 113–114.
11 Platbardzis A. Op. cit. — S. 219, 415.
12 Синчук И. Оболганный молвою (о Тите Ливии Боратини, ученом и предприни-
мателе) // Нумізматика і фалеристика. — 2004. — № 1. — С. 15.
Олександр Огуй. Сучавський монетний двір у ХVІІ ст.: емісії монет…
439
13 Gassauer R. Der gegenwärtige Stand der moldauischen Münzkunde // Archiv für
Landeskunde der Bukowina (Neue Folge) / A. Nobio (ed.). — Radautz, 1930. — Heft 1. —
P. 36.
14 Когълнічеану М. Летопісіціле църіі Молдовіі. — Іашіі,1845. — Т. 1.1. — С. 5.
15 Огуй О.Д. Вказ. пр. — С. 47.
16 Buzdugan G., Luchian O., Oprescu C.C. et al. Monede şi banknote romaneşti. —
Bucureşti, 1977. — Р. 93–94 [Електронний ресурс]. — Режим доступу:
http://romaniancoins.org/selector.html; http://monederomanesti. cimec.ro/
17 Нудельман А.А. Топография кладов и находок единичных монет // Археологическая
карта Молдавской ССР. — Кишинев, 1976. — Вып. 8. — С. 35.
18 Fischer E. Beitrag zur Münzkunde des Fürstentums Moldau // Jahrbuch des Bukowiner
Landesmuseums. — 1901. — № 9. — S. 42; Moisil C. Banaria lui Dabija-Voda // Buletinul
Societăţii Numismatice Române 12. — Bucureşti, 1915. — Nr. 23–90. — P. 53–79.
19 Шуст Р. Нумізматика. Історія грошового обігу та монетної справи в Україні. Навч.
посіб. — К., 2007. — С. 157; Platbardzis A. Op. cit. — S. 240.
20 Romstorfer C.A. Die Forschungsarbeiten am alten Wojewodenschlosse in Suczawa //
Jahrbuch des Bukowiner Landesmuseums. — 1897. — № 5. — S. 39–57; Id. Das alte
Fürstenschloss in Suczawa // Jahrbuch des Bukowiner Landesmuseums. — 1901. — № 9. —
S. 77–142, 115.
21 Gassauer R. Op. cit. — S. 25.
22 Синчук И. Указ. соч. — С. 15.
23 Buzdugan G. et al. Op. cit. — P. ХVІІІ, 93.
24 Нудельман А.А. Указ. соч. — С. 36.
25 Platbardzis A. Op. cit. — S. 294–303.
26 Ibid. — S. 227.
27 Шуст Р. Вказ. пр. — С. 166, 174.
28 Центральний державний історичний архів України в м. Львів (далі — ЦДІАЛ
України), ф. 9, оп. 1, спр. 847, арк. 201.
29 Romstorfer C.A. Das alte Fürstenschloss in Suczawa. — S. 115.
30 Id. Die Forschungsarbeiten am alten Wojewodenschlosse in Suczawa. — S. 39–57; Id.
Das alte Fürstenschloss in Suczawa. — S. 115.
31 Шуст Р. Вказ. пр. — С. 157.
32 Fischer E. Op. cit. — S. 40, 42–44; Romstorfer C.A. Das alte Fürstenschloss in Suczawa. —
S. 113; Gassauer R. Op. cit. — S. 15; Moisil C. Op. cit. — S. 53.
33 Dergaciova L. Fälschungen schwedischer Münzen des 17. Jh. in der Sammlung des
Institutes für Numismatik und Geldgeschichte der Universität Wien // Numismatische Zeit-
schrift / Red. Prof. Dr. G. Dembski. — Wien, 2007. — Bd. 115. — S. 76.
34 Platbardzis A. Op. cit. — S. 304–305.
35 Ibid. — S. 290.
36 Mikołajczyk A. Op. cit. — S. 200, 215.
37 ЦДІАЛ України, ф. 9, оп. 1, спр. 413, арк. 438; Пивоваров С.В. Указ. соч.
38 Mikołajczyk A. Op. cit. — S. 202; Platbardzdis A. Op. cit. — S. 288.
39 Gassauer R. Op. cit. — S. 33.
40 Fischer E. Op. cit. — S. 44; Buzdugan G. et al. Op. cit. — S. 93–102.
41 Platbardzis A. Op. cit.
42 Gassauer R. Op. cit. — S. 35, 37.
Спеціальні історичні дисципліни. Число 22–23
440
43 Platbardzis A. Op. cit. — S. 297–303.
44 Ibid. — S. 297–303; Mikołajczyk A. Op. cit. — S. 200; Szlapinskij W. Op. cit. — S. 125–
126.
45 Szlapinskij W. Op. cit. — S. 119.
46 Ibid. — S. 114–115; ЦДІАЛ України, ф. 52, оп. 2, спр. 405, арк. 66.
47 Gassauer R. Op. cit. — S. 42–43.
48 Szlapinskij W. Op. cit. — S. 121.
49 Fischer E. Op. cit. — S. 12.
50 Gassauer R. Op. cit. — S. 42.
51 Когълнічеану М. Op. cit. — Іашіі, 1846. — Т. 3. — S. 10; Огуй О.Д. Вказ. пр. —
С. 73.
52 Gassauer R. Op. cit. — S. 40–41.
53 Mikołajczyk A. Op. cit. — S. 224.
54 Ibid. — S. 206.
55 Dergaciova L. Op. cit. — S. 76.
56 Gassauer R. Op. cit. — S. 39.
57 Mikołajczyk A. Op. cit. — S. 202–209; Romstorfer C.A. Das alte Fürstenschloss in
Suczawa. — S. 77–142, 115.
58 Romstorfer C.A. Das alte Fürstenschloss in Suczawa. — S. 35; Fischer E. Op. cit. —
S. 43; Platbardzis A. Op. cit. — S. 280–281; Szlapinskij W. Op. cit. — S. 126.
59 Dergaciova L. Op. cit. — S. 76–77.
60 Sion G. Monete suedeze falsificate în monetaria din Suceava // Buletinul Societăţii
Numismatice Române 11. — Bucureşti, 1914. — Nr. 22. — P. 49.
61 Fischer E. Op. cit. — S. 13.
62 Rosetti D.V. Banaria de la Snagov // Buletinul Societăţii Numismatice Române 29–36. —
Bucureşti, 1935/42. — Nr. 83–90. — P. 150–152; Sköld H.E. Mynten frǻn Suceava (1–2) //
Myntkontakt. — 1984. — Nr. 1. — S. 4–10; Nr. 2. — S. 28–33; Dergaciova L. Op. cit. —
S. 77.
63 Огуй О.Д. Вказ. пр. — С. 67–68.
64 Fischer E. Op. cit. — S. 43; Moisil C. Op. cit. — P. 60.
65 Platbardzis A. Op. cit. — S. 290.
66 Iliescu O. Solidi vallachici vulgo dumnicze // Studii şi cercetări de numizmatică. —
1966. — № 3. — P. 223–272; Id. Din nou despre solidi valachici vulgo dumnicze. Studii şi
cercetări de numizmatică. — 1975. — № 6. — P. 259–261.
67 Mikołajczyk A. Op. cit. — S. 209–212.
68 Platbardzis A. Op. cit. — S. 968–289.
69 Buzdugan G. Op. cit. — P. 93; Gassauer R. Op. cit. — S. 41; Mikołajczyk A. Op. cit. —
S. 212; Platbardzis A. Op. cit. — S. 280–286.
70 Синчук И. Указ. соч. — С. 14; Dergaciova L. Op. cit. — S. 74.
71 Platbardzis A. Op. cit. — S. 279, 283.
72 Mikołajczyk A. Op. cit. — S. 212–213.
73 Ibid. — S. 214; Platbardzis A. Op. cit. — S. 281.
74 Dergaciova L. Op. cit. — S. 75.
75 Рябцевич В.М. Указ. соч. — С. 142.
76 Szlapinskij W. Op. cit. — S. 116.
77 Ibid. — S. 114–115; ЦДІАЛ України, ф. 52, оп. 2, спр. 405, арк. 66.
Олександр Огуй. Сучавський монетний двір у ХVІІ ст.: емісії монет…
441
78 Akta grodzkie i ziemskie (далі — AGZ) z czasów Rzeczypospolytej Polskiej z Archivum
tak zwanego Bernardyńskiego wo Lwowie. W skutek fundacji sp. AC-ra Stadnickiego wydane
staraniem galicyjskiego wydzialu krajowego / Ed. A. Stadnicki. — Lwow, 1911. — T. XXI. —
S. 385.
79 Szlapinskij W. Op. cit. — S. 121–123; ЦДІАЛ України, ф. 9, оп. 1, спр. 849, арк. 1100.
80 Szlapinskij W. Op. cit. — S. 130.
81 Огуй О.Д. Вказ. пр. — С. 72; Fleischer J. Zur Geschichte von Suczawa // Jahrbuch des
Bukowiner Landesmuseums. — Czernowitz, 1896. — № 4. — S. 36.
82 Szlapinskij W. Op. cit. — S. 126.
83 Iorga N. Negoţul şi meşteguriule în trecutul românesc. Formînd volumul III din istoria
Rominilor în chipuri şi icoane. — Bucureşti, 1906. — Р. 141.
84 Platbardzis A. Op. cit. — S. 286.
85 Dergaciova L. Op. cit. — S. 75.
86 Platbardzis A. Op. cit. — S. 220–221.
87 Fleischer J. Op. cit. — S. 38.
88 Platbardzis A. Op. cit. — S. 225.
89 Szlapinskij W. Op. cit. — S. 116; ЦДІАЛ України, ф. 9, оп. 1, спр. 849, арк. 452–453,
850–853.
90 Szlapinskij W. Op. cit. — S. 122.
91 AGZ. — 1884. — T. Х. — S. 297, Nr. 4934.
92 Ibid. — S. 297, Nr. 4938.
93 Ibid. — S. 297, Nr. 4946.
94 Szlapinskij W. Op. cit. — S. 123.
95 Ibid. — S. 127.
96 Ibid. — S. 115; ЦДІАЛ України, ф. 9, оп. 1, спр. 847, арк. 201.
97 Szlapinskij W. Op. cit. — S. 122.
98 Ibid.
99 Szlapinskij W. Op. cit. — S. 124; ЦДІАЛ, ф. 9, оп. 1, спр. 415, арк. 620.
100 Mikołajczyk A. Op. cit. — S. 216; Szlapinskij W. Op. cit. — S. 124.
101 Szlapinskij W. Op. cit. — S. 124–125; ЦДІАЛ України, ф. 9, оп. 1, спр. 847, арк. 201.
102 Szlapinskij W. Op. cit. — S. 128–130.
103 Fischer E. Op. cit. — S. 43.
104 ЦДІАЛ України, ф. 13, оп. 1, спр. 399, арк. 36–40; Szlapinskij W. Op. cit. — S. 126.
105 Мохов Н.А. Молдавия эпохи феодализма: от древнейших времен до начала XIX в. —
Кишинев, 1964. — С. 269.
106 Когълнічеану М. Op. cit. — Том. 3. — С. 10.
107 Нудельман А.А. Указ. соч. — С. 36.
108 Szlapinskij W. Op. cit. — S. 125, 132.
109 Подградская Е. Торговые связи Молдавии со Львовом в ХVI−ХVII веках. —
Кишинев, 1968. — С. 107–108.
110 Цей запис наведено в документі про оренду Дж.-Б. Аморетті Львівського монет-
ного двору, що пропонується у статті: Szlapinskij W. Op. cit. — С. 125.
111 Szlapinskij W. Op. cit. — S. 114–115; ЦДІАЛ України, ф. 52, оп. 2, спр. 405, арк. 66.
112 ЦДІАЛ України, ф. 9, оп. 1, спр. 847, арк. 201.
113 Szlapinskij W. Op. cit. — S. 121–123; ЦДІАЛ України, ф. 9, оп. 1, спр. 849,
арк. 1100.
Спеціальні історичні дисципліни. Число 22–23
442
114 ЦДІАЛ України, ф. 13, оп. 1, спр. 399, арк. 36–40; Szlapinskij W. Op. cit. — S. 126.
115 Mikołajczyk A. Op. cit. — S. 223; Platbardzis A. Op. cit. — S. 312–313.
116 Moisil C. Op. cit. — P. 12.
117 Когълнічеану М. Op. cit. — Том. 1.1. Див.: Єсін П.М., Огуй О.Д. Вказ. пр. — С. 123;
Огуй О.Д. Вказ. пр. — С. 92.
118 Szlapinskij W. Op. cit. — S. 127.
119 Platbardzis A. Op. cit. — S. 222, 230.
120 Szlapinskij W. Op. cit. — S. 130–131.
121 Platbardzis A. Op. cit. — S. 365.
122 Огуй О.Д. Вказ. пр. — С. 47.
123 Такі ж нахідки сучавських домніц, боратинок та міді Августа ІІІ властиві фак-
тично для всіх західних і центральних регіонів України, що належали і до Молдови, і до
Речі Посполитої. Це засвідчують знахідки з Одещини (р-н Білгорода та Килії), з Він-
ниччини (с. Писарівка Калинівського р-ну), з Житомирщини. Відмінності полягають у
пропорціях — для території колишньої Молдови властиво більше сучавських «домніц»,
а для земель Речі Посполитої — монети Августа ІІІ (уже в супроводі російської срібної
монети).
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-215536 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 2307-3144 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2026-03-23T19:06:50Z |
| publishDate | 2013 |
| publisher | Інститут історії України НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Огуй, О. 2026-03-19T16:31:23Z 2013 Сучавський монетний двір у ХVІІ ст.: емісії монет і фальшивок-«домніц» (на монетному та архівному матеріалі) / О. Огуй // Спеціальні історичні дисципліни: питання теорії та методики: Зб. наук. пр. — 2013. — Вип. 22-23. — С. 412-442. — Бібліогр.: 123 назв. — укр. 2307-3144 O-397 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/215536 336.74.009.65(498.6) «1662/1685» Ґрунтуючись на працях К. Ромсторфера, Е. Фішера, В. Флайшера, Р. Гассауера й О. Ілієску, Л. Дергачьової, А. Миколайчика, В. Шлапинского, каталозі Г. Буздугана та інших, пропонується нове розуміння того, хто, коли, де, навіщо, за чим дозволом карбував фальшиві чи офіційно дозволені монети, наскільки й коли вони були розповсюджені на території Північної Буковини, яке було їхнє курсове співвідношення. На основании анализа работ К. Ромсторфера, Е. Фишера, В. Флайшера, Р. Гассауера и О. Илиеску, Л. Дергачевой, А. Миколайчика, В. Шлапинского, каталога Г. Буздугана и др. предлагается новое понимание того, кто, когда, где, почему, с чьего разрешения производил чеканку фальшивых или официально разрешенных монет, насколько и когда они были распространены на Северной Буковине, каково было их курсовое соотношение. The publication, based on the works of K. Romstorfer, E. Fisher, V. Fleisher, O. Illiescu, L. Dergachova, A. Mykolaichyk, V. Shlapynsky, the catalogue by Buzduhan, etc., offers a new interpretation with regard to coinage of current and bad coins, their circulation in Northern Bukovyna and exchange rate. uk Інститут історії України НАН України Спеціальні історичні дисципліни: питання теорії та методики Нумізматика Сучавський монетний двір у ХVІІ ст.: емісії монет і фальшивок-«домніц» (на монетному та архівному матеріалі) Сучавский монетный двор в ХVІІ в.: эмиссии монет и фальшивок-«домниц» (на монетном и архивном материале) The suceava mint in the 17th century: emission of coins and «domnits» bad coins (the case of archival records) Article published earlier |
| spellingShingle | Сучавський монетний двір у ХVІІ ст.: емісії монет і фальшивок-«домніц» (на монетному та архівному матеріалі) Огуй, О. Нумізматика |
| title | Сучавський монетний двір у ХVІІ ст.: емісії монет і фальшивок-«домніц» (на монетному та архівному матеріалі) |
| title_alt | Сучавский монетный двор в ХVІІ в.: эмиссии монет и фальшивок-«домниц» (на монетном и архивном материале) The suceava mint in the 17th century: emission of coins and «domnits» bad coins (the case of archival records) |
| title_full | Сучавський монетний двір у ХVІІ ст.: емісії монет і фальшивок-«домніц» (на монетному та архівному матеріалі) |
| title_fullStr | Сучавський монетний двір у ХVІІ ст.: емісії монет і фальшивок-«домніц» (на монетному та архівному матеріалі) |
| title_full_unstemmed | Сучавський монетний двір у ХVІІ ст.: емісії монет і фальшивок-«домніц» (на монетному та архівному матеріалі) |
| title_short | Сучавський монетний двір у ХVІІ ст.: емісії монет і фальшивок-«домніц» (на монетному та архівному матеріалі) |
| title_sort | сучавський монетний двір у хvіі ст.: емісії монет і фальшивок-«домніц» (на монетному та архівному матеріалі) |
| topic | Нумізматика |
| topic_facet | Нумізматика |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/215536 |
| work_keys_str_mv | AT oguio sučavsʹkiimonetniidvíruhvíístemísíímonetífalʹšivokdomnícnamonetnomutaarhívnomumateríalí AT oguio sučavskiimonetnyidvorvhvíívémissiimonetifalʹšivokdomnicnamonetnomiarhivnommateriale AT oguio thesuceavamintinthe17thcenturyemissionofcoinsanddomnitsbadcoinsthecaseofarchivalrecords |