Вплив органів влади на діяльність Чернігівського історичного музею імені В.В. Тарновського: спроба аналізу
Автор статті простежує особливості впливу органів влади на діяльність Чернігівського історичного музею імені В.В. Тарновського, аналізує специфіку діяльності наукової та культурно-освітньої установи, залежно від її статусу й підпорядкування. Автор прослеживает особенности влияния органов власти на д...
Gespeichert in:
| Veröffentlicht in: | Спеціальні історичні дисципліни: питання теорії та методики |
|---|---|
| Datum: | 2013 |
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainisch |
| Veröffentlicht: |
Інститут історії України НАН України
2013
|
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/215537 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Вплив органів влади на діяльність Чернігівського історичного музею імені В.В. Тарновського: спроба аналізу / І. Синельник // Спеціальні історичні дисципліни: питання теорії та методики: Зб. наук. пр. — 2013. — Вип. 22-23. — С. 397-410. — Бібліогр.: 54 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860480214675488768 |
|---|---|
| author | Синельник, І. |
| author_facet | Синельник, І. |
| citation_txt | Вплив органів влади на діяльність Чернігівського історичного музею імені В.В. Тарновського: спроба аналізу / І. Синельник // Спеціальні історичні дисципліни: питання теорії та методики: Зб. наук. пр. — 2013. — Вип. 22-23. — С. 397-410. — Бібліогр.: 54 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Спеціальні історичні дисципліни: питання теорії та методики |
| description | Автор статті простежує особливості впливу органів влади на діяльність Чернігівського історичного музею імені В.В. Тарновського, аналізує специфіку діяльності наукової та культурно-освітньої установи, залежно від її статусу й підпорядкування.
Автор прослеживает особенности влияния органов власти на деятельность Черниговского исторического музея имени В.В. Тарновского, анализирует специфику деятельности научного и культурно-образовательного учреждения, в зависимости от его статуса и подчинения.
The author offers analysis of the specific public authorities impact on the activities of the Chernihiv Tarnovsky Historical Museum, specificities of the museum activities in terms of its status and authority-based jurisdiction.
|
| first_indexed | 2026-03-23T18:56:36Z |
| format | Article |
| fulltext |
Ірина Синельник. Вплив органів влади на діяльність Чернігівського музею…
397
УДК 94(477):930.069+342.25
Ірина Синельник
ВПЛИВ ОРГАНІВ ВЛАДИ НА ДІЯЛЬНІСТЬ ЧЕРНІГІВСЬКОГО
ІСТОРИЧНОГО МУЗЕЮ ІМЕНІ В.В. ТАРНОВСЬКОГО:
СПРОБА АНАЛІЗУ
Чернігівський історичний музей імені В.В. Тарновського, завдяки
своїм унікальним колекціям, без перебільшення є скарбницею української
культури. Він належить до найбагатших музеїв країни, налічуючи нині у
власних фондах майже 200 тисяч експонатів. За час свого існування
заклад пройшов шлях від приватної колекції колекціонера й мецената
В.В. Тарновського-молодшого до загальнодоступного музею, що сьогодні
має обласне підпорядкування, хоча можна з упевненістю говорити про
його національне значення. А відтак, вивчення окремих напрямів діяль-
ності музею залишається актуальним.
Власне, історія Чернігівського історичного музею імені В.В. Тарнов-
ського та його колекції неодноразово були об’єктом дослідження нау-
ковців (Г. Арендар, В. Зайченко, С. Лаєвський, Л. Линюк, С. Лихачова,
С. Половникова, І. Ситий, Є. Черненко та інші)1. Проте поза увагою істо-
риків і краєзнавців залишилася сфера взаємодії музейного закладу з
органами державної та місцевої влади, вплив статусу музею, його під-
порядкування на особливості діяльності культурно-освітньої установи.
Названі аспекти і є предметом представленої наукової розвідки.
В основі музейної збірки Чернігівського історичного музею знахо-
диться колекція українських старожитностей В.В. Тарновського-молод-
шого, який усе своє життя збирав пам’ятки матеріальної культури, що
відображали побут та історію його Батьківщини — Малоросії. Оскільки
колекція старовини Тарновського була приватною власністю, то, зрозу-
міло, органи влади не мали ніякого впливу на її формування. Взаємо-
відносини із владними структурами виникли тільки тоді, коли меценат
1898 р заповів свою унікальну збірку Чернігівському земству, висунувши
три умови: музей має розташовуватися в будинку над Десною, бути
загальнодоступним для відвідувачів і називатися на честь засновника2.
Хоча колекція Тарновського вже була відома серед поціновувачів укра-
їнської культури, її називали унікальною та безцінною, окремі представ-
ники Чернігівської земської управи сумнівалися в доцільності безкош-
товного прийняття такого дару, оскільки музей постійно вимагатиме
додаткових витрат3. Пізніше земська управа займалася впорядкуванням
Спеціальні історичні дисципліни. Число 22–23
398
колекції, перевезенням її до Чернігова, виділенням приміщення та від-
криттям музею. Музей українських старожитностей імені В.В. Тарнов-
ського відкрив свої двері для відвідувачів 1902 р.4
Водночас інший музей, збірка якого також стала складовою істо-
ричного музею в Чернігові — музей губернської архівної комісії, —
мав безпосередню підтримку влади. 1895 р. чернігівський губернатор
Є.К. Андрієвський розгорнув роботу зі створення архівної комісії, яка
повинна була мати при собі архів, бібліотеку та історичний музей, і в
березні наступного року отримав відповідний дозвіл від Міністерства
внутрішніх справ5. Музей архівної комісії був першим загальнодос-
тупним музеєм Чернігова й відкрився на шість років раніше (1896 р.),
аніж Музей українських старожитностей, тож саме від нього бере початок
сучасний Чернігівський історичний музей імені В.В. Тарновського.
2011 р. колектив музею відзначив 115-річчя з часу заснування закладу.
Третій музей, створений у Чернігові на початку ХХ ст., мав вузько
релігійне спрямування й був заснований 1900 р. Чернігівською духовною
консисторією, яка прийняла рішення «... для запобігання в майбутньому
випадків знищення та втрати старовинних речей створити у Чернігівській
єпархії «Єпархіальне Давньосховище», щоб у цьому сховищі збиралися та
зберігалися старовинні церковні речі, що мають археологічну й історичну
цінність»6. Однак офіційною датою створення музею можна вважати
1906 р., коли Статут установи після обговорення на єпархіальному з’їзді
затвердили єпископ чернігівський і ніжинський Антоній та чернігівський
губернатор М. Радіонов7.
Часткове об’єднання чернігівських музеїв завершилося 1909 р. — так
виник Чернігівський з’єднаний історичний музей міський і вченої архів-
ної комісії, у пам’ять 1000-ліття літописної згадки про м. Чернігів8. Хоча
попередньо розглядалася можливість назвати музей на честь В. Тарнов-
ського. Експозиція об’єднаного музею містила сім відділів — доісто-
ричний, історичний, церковної старовини, цехів та етнографічний. Як
бачимо, втручання владних структур у діяльність музейних закладів
Чернігова наприкінці ХІХ — на початку ХХ ст. було мінімальним.
Про цілеспрямований вплив влади на діяльність музейних установ,
власне формування музейної політики можна говорити тільки в радян-
ський період. Ідеться про цілковитий контроль діяльності культурного
закладу, включаючи всі напрямки його роботи та підбір керівних кадрів.
1918 р. радянська влада видала ряд декретів, що стосувалися збереження
музейних колекцій. Згідно з постановами історичні й музейні цінності
передавалися у відання Народного комісаріату освіти, пам’ятки охоро-
нялися державою, їх заборонялося вивозити за кордон. 1919 р. при
Народному комісаріаті освіти республіки було створено Всеукраїнський
Ірина Синельник. Вплив органів влади на діяльність Чернігівського музею…
399
комітет охорони пам’яток мистецтва і старовини (ВУКОПМИС). Він був
наділений широкими повноваженнями: відав музеями, архівами, книжко-
вою палатою, проводив археологічні та інші наукові експедиції, роз-
робляв плани реєстрації цінних пам’яток тощо9. Свою роботу комітет
проводив через губернські відділи (губкопмиси), які мали секції музей-
ного фонду, музейно-виставкову, архітектурну, облікову, художньо-кус-
тарну й етнографічну.
Декрет РНК УСРР від 1 квітня 1919 р. «Про передання історичних та
культурних цінностей у відання Народного комісаріату освіти» заклав
організаційні засади державного управління в галузі культурного будів-
ництва10. У документі, зокрема, зазначалося, що приміщення та будівлі
історико-мистецького значення (монастирі, палаци), а також речі худож-
ньо-мистецької цінності (приватні, громадські збірки картин, скульптур,
колекції зброї, книг), архівні документи знаходяться під охороною Нар-
комосу й не підлягають без його дозволу ревізії, зайняттю або вико-
ристанню будь-якими відомствами та установами11. Визначення історико-
художньої вартості предметів покладалося на відділ мистецтва при Нар-
комосі, який формував спеціальні комісії за участю компетентних
фахівців і вчених.
У Чернігові в 1919–1921 рр., зважаючи на політику держави, спря-
мовану на націоналізацію культурних цінностей, створюються нові му-
зейні заклади — музей поміщицького побуту й мистецтва (заснований з
ініціативи губернського Комітету охорони пам’яток мистецтва і старо-
вини), етнографічний, або селянського побуту, музей культів (на основі
єпархіального сховища старожитностей). Кожен із музеїв отримав назву
радянського й мав свій номер. Тільки 1-й Радянський музей (колишній
Музей українських старожитностей імені В.В. Тарновського) був одним із
дев’яти музеїв республіки, переведених на державне утримання, як такий,
що мав загальнодержавне значення.
1923 р. відбувається їхнє формальне, а 1925 р. — фактичне об’єд-
нання12. З того часу Чернігівський історичний музей працює як єдине
ціле. У 1925–1932 рр. Чернігівський державний крайовий музей підпо-
рядковувався Народному комісаріату освіти УРСР13.
У 1920-х роках губернський відділ освіти визначав своїм завданням
«енергійне придбання», а то й конфіскацію, предметів старовини, ос-
кільки залишити їх у неосвіченого міського й сільського населення —
приректи на загибель, що, у свою чергу, «може завдати збитків історичній
науці, які не підлягають грошовій компенсації, та ускладнити нормальний
хід суспільного розвитку»14. Із приходом до влади більшовиків музеї
насамперед почали розглядатися як осередки пропаганди та ідеологічної
роботи.
Спеціальні історичні дисципліни. Число 22–23
400
Об’єднаному музеєві виділили будинок колишнього Селянського бан-
ку (нині Чернігівська обласна універсальна наукова бібліотека імені
В. Короленка). Відповідне рішення ухвалила Президія Чернігівського
облвиконкому в серпні 1925 р.15 Музей отримав на той час один із кращих
будинків міста, що був придатним для розміщення наукової й культурно-
освітньої установи, адже приміщення мало сигналізацію, протипожежні
засоби та парове опалення. Проте після утворення Чернігівської області в
жовтні 1932 р. в ньому розмістився обласний комітет КП(б)У. А музей
1933 р. переїхав на Чернігівський дитинець — Вал — у будинок ко-
лишньої класичної чоловічої гімназії.
У 1920-і роки музей виконував функції з охорони пам’яток історії та
культури. Музейні працівники врятували від загибелі частину церковних
цінностей, які діячі радянської влади мали намір знищити. Хоча часто до
пропозицій науковців представники влади просто не дослухалися. Так,
директор музею М. Ванштейн наполягав не знімати дзвони зі Спасо-
Преображенського та Борисо-Глібського соборів у Чернігові, оскільки це
могло призвести до руйнування унікальних архітектурних пам’яток, збе-
регти всі дзвони Єлицького монастиря й забезпечити охорону найцін-
ніших пам’яток ливарства в соборах округи16. На жаль, його наукова
аргументація залишилася поза увагою влади. Загалом, поряд із встанов-
ленням пам’яткоохоронної роботи з перших років радянської влади
простежувалася тенденція до нищення національної історико-культурної
спадщини.
У постанові ВЦВК і РНК РРФСР «Про музейне будівництво» від
20 серпня 1928 р. наголошувалося, що вся робота музеїв повинна сприяти
загальним завданням розвитку індустріалізації та колективізації сіль-
ського господарства. Одночасно вказувалося на «рутину й незадовільне
відображення завдань соціалістичного будівництва»17. Жертвами «індуст-
ріалізації» в Чернігові стали торгові ряди XVII–XVIII ст., які місцева
влада вирішила перебудувати під тимчасові потреби кооперативно-
виробничої артілі «Ткач». Протести музейних співробітників були без-
результатними. Представник сектору науки Народного комісаріату освіти
України мистецтвознавець П. Жолтовський, який прибув до Чернігова,
констатував, що «факт самочинної перебудови пам’ятки засвідчив про
формальне ставлення Чернігівської міської ради до охорони пам’яток»18.
У 1930-х роках Чернігівський історичний музей переживав не най-
кращий період своєї діяльності. Більш відчутними стали ідеологічний
тиск, адміністрування в музейництві, що, у свою чергу, було наслідком
негативних тенденцій, які домінували в галузі суспільних наук. Часто
побудова експозицій на основі історичного матеріалізму суперечила ло-
гіці та здоровому глузду, супроводжувалася невиправданою заміною
Ірина Синельник. Вплив органів влади на діяльність Чернігівського музею…
401
оригінальних документів однотипними схемами, графіками, діаграмами.
Саме вони, на думку партійних діячів, мали демонструвати соціалістичні
перетворення, які сприяли формуванню в трудящих марксистсько-ленін-
ського світогляду. Не винятками стали випадки, коли унікальні пам’ятки
повертали з експозицій до фондів19.
Кращі працівники установи зазнавали переслідувань та цькування,
музейні фонди було частково розпорошено через рішення про передачу
експонатів іншим музеям країни. Зокрема, спеціальна комісія, яка пра-
цювала в музеї, констатувала 1931 р., що «склад співробітників музею в
науковому відношенні кваліфікований», але музей звинуватили у відір-
ваності від сучасного соціалістичного будівництва20. Через це директора
історичного музею М. Ванштейна змусили залишити музей. Змінили своє
місце роботи й кращі співробітники закладу.
1934 р. Чернігівський державний крайовий музей, згідно з наказом
Народного комісаріату освіти УРСР, перейменовано в Чернігівський
державний історичний музей21. Він став одним із найкращих у республіці
за кількістю цінних речей, включав відділи докласового суспільства,
феодалізму, капіталізму, соціалістичного будівництва й відділ фондів. Та
все одно музейним працівникам доводилося боротися проти нігілістич-
ного ставлення з боку представників влади до культурних надбань
народу.
Загалом ситуація в Чернігівському державному історичному музеї
щодо впливу влади на роботу установи не особливо відрізнялася від
інших музеїв УРСР. Ставлення влади до музеїв було насторожено-
негативним. Так, у доповідній записці до ЦК КП(б)У «Про стан музейної
справи в Україні» заступник наркому освіти УРСР А. Хвиля підкрес-
лював, що музеї республіки перебували у віданні «махрових націо-
налістів-контрреволюціонерів». Роком пізніше голова РНК П. Любченко
видав постанову, в якій Наркомат освіти отримав право вилучати з музеїв
УРСР особливо цінні історичні пам’ятки загальнодержавного значення
для передачі їх до центральних історичних музеїв України22. У цей час із
фондів музею вилучено дорогоцінні пам’ятки, місцезнаходження яких
невідоме й до цього часу (серед них — культові речі: хрести, Євангеліє,
архієрейський посох; предмети, пов’язані з історією козацтва, зокрема
бандура І. Мазепи; архівні матеріали та стародруки з колекції В. Тар-
новського, що датуються XVII–XVIII ст.)23.
Інститут Т.Г. Шевченка в Харкові в той час отримав унікальну шев-
ченківську колекцію музею. До вилучених потрапили як експонати, що
були зібрані протягом останніх тридцяти років, так і ті, що заповідав
Чернігову без права передачі В. Тарновський24.
Спеціальні історичні дисципліни. Число 22–23
402
Регламентування роботи музеїв тривало й у подальшому, вони роз-
цінювалися владою насамперед не як осередки збереження культурних
цінностей, а як центри ідеологічної пропаганди, що накладало відбиток на
всю їхню діяльність. 1938 р. голова РНК УРСР Д. Коротченко підписав
постанову «Про музеї України», в якій зазначалося, що «внаслідок
шкідницької роботи банд викритих ворогів народу в органах Народного
комісаріату освіти УРСР — Управлінні у справах мистецтв — всі музеї і
пам’ятки культури та природи знаходяться у незадовільному стані»25.
Тому й надалі основним завданням у сфері музейного будівництва було
визначено очищення закладів від «класово ворожих елементів» та під-
готовка нових кадрів.
Водночас 7 березня 1939 р. постановою РНК УРСР «Про впоряд-
кування справи відомчої підпорядкованості музеїв України» Чернігів-
ський державний історичний музей був визнаний об’єктом республікан-
ського значення й переведений на республіканський бюджет26. Напе-
редодні Великої Вітчизняної війни музей нараховував у сховищах
60-тисячне зібрання різних пам’яток і майже 40-тисячну наукову біб-
ліотеку. Під час бомбардування німецькими військами в приміщенні
музею виникла пожежа, що завдала значних збитків колекціям. Влада не
змогла забезпечити належну евакуацію культурних цінностей Чернігів-
ського державного історичного музею. Директор В. Датчук відправився в
евакуацію раніше, ніж музейні експонати27. Під час окупації Чернігова
музейні колекції перебували в Башкірії та Росії. Під час Великої Віт-
чизняної війни музей втратив близько 29 тисяч експонатів та бібліотеку із
фондом майже 37 тисяч примірників28.
Після визволення обласного центру Чернігівщини від фашистських
загарбників історичний музей відновив свою діяльність згідно з поста-
новою бюро Чернігівського обкому КП(б)У та виконкому обласної ради
депутатів трудящих від 2 грудня 1943 року № 18729. Постановою Рад-
наркому УРСР музей включили до переліку музеїв республіканського
значення30. Розташовувався заклад на околиці міста по вул. Революції,
9 — у колишньому будинку Музею українських старожитностей
В.В. Тарновського, додатково для нього було виділено ще одне примі-
щення, яке під час війни слугувало житлом. Будівля перебувала в занед-
баному стані й не була пристосована для потреб музею, утім, це не стало
на заваді наполегливій роботі колективу.
Основними перешкодами для нормальної роботи музею в післявоєн-
ний час стали: відсутність необхідних матеріалів (скла, фотоматеріалу,
художніх фарб, паперу), недостатня площа для побудови експозиції,
віддаленість музею від міста (3 км від центру). 1945 р. в музеї укомп-
лектовано штат, місцевими органами влади надано додаткове примі-
щення, проведено інвентаризацію фондів.
Ірина Синельник. Вплив органів влади на діяльність Чернігівського музею…
403
У перші післявоєнні роки музей мав статус закладу республіканського
значення, знаходився під опікою народної освіти, а потім перейшов у
підпорядкування Комітету у справах культурно-просвітницьких установ,
згодом — Управління музейних установ Міністерству культури УРСР. За
спогадами працівників, безпосереднє перебування музею у сфері впливу
республіканських органів влади позитивно позначалося на діяльності
закладу, оскільки місцева влада не могла контролювати його роботу, та й
фінансувався він з Києва, що теж якнайкраще впливало на стан справ
Чернігівського історичного музею.
Однак органи місцевої влади прагнули теж впливати на музей. 1950 р.
питання про поліпшення роботи музеїв Чернігівської області розгля-
далося на засіданні виконкому обласної ради депутатів трудящих. У від-
повідній постанові органу влади, зокрема, зазначалося, що музеї покра-
щили експозиційну та культурно-освітню діяльність, що сприяє комуніс-
тичному вихованню трудящих. Але найбільшим недоліком було визнано
відсутність повноцінних експозицій радянського періоду. Керівників
музеїв краю, у тому числі й директора Чернігівського історичного музею,
зобов’язали висвітлювати «героїчну історію українського народу у
зв’язках з історією великого російського народу і показувати історичні
перемоги в області соціалістичного господарства, а також досягнення
трудящих»31. Крім цього, облвиконком вимагав від керівників підпри-
ємств, голів колгоспів надавати музеям допомогу в комплектуванні
фондів необхідними експонатами, насамперед продукцією місцевих під-
приємств.
Виконуючи вказівки влади, працівникам музею доводилося займатися
не зовсім властивою їм діяльністю. 1950 р. під час виборів до Верховної
Ради СРСР усі наукові співробітники працювали агітаторами, провели
144 заняття й бесіди32. Кожний науковий працівник мав організувати
відвідування музею виборцями. У приміщенні музею розташовувалася
виборча дільниця, до складу виборчої комісії входили й співробітники
музею. Спеціально для виборів була розгорнута виставка на тему:
«Сталінська конституція — найдемократичніша у світі». Заступника
директора було відряджено для проведення агітаційної роботи в західні
області України.
У 1950-і роки продовжувала існувати практика вилучення з фондів
Чернігівського історичного музею експонатів та передачі їх до столичних
закладів. Так, у листі до секретаря Чернігівського обкому К. Лисиці
колектив музею скаржився на передачу експонатів до Київського музею
Т.Г. Шевченка, Харківського історичного музею, Полтавського музею
імені І.П. Котляревського33. Музейники, зокрема, зазначають, що «скром-
ні фонди музею роздаються Комітетом у справах культурно-освітніх
Спеціальні історичні дисципліни. Число 22–23
404
установ при Раді Міністрів УРСР іншим музеям в ущерб інтересам
Чернігівського музею», вони вважають таку установку неправильною, що
не відповідає «турботам партії та уряду про розвиток місцевих музеїв»34.
Найбільше нарікань викликали спроби вилучити з колекцій музею доре-
волюційне видання Т. Шевченка та книгу записів В. Тарновського, яка
ілюструє перебування геніального сина українського народу на Черні-
гівщині.
Як і раніше, історичний музей залишався осередком ідеологічної
роботи та пропаганди радянських цінностей. Основне завдання діяльності
музею полягало у виконанні рішень КПРС у справі комуністичного
виховання трудящих і мобілізації творчої активності мас на створення
матеріально-технічної бази комунізму шляхом розкриття з позицій марк-
сизму-ленінізму закономірностей історичного розвитку, пропаганди рево-
люційних, трудових і бойових подвигів народу35.
1959 р. в Чернігівському історичному музеї було відкрито художній
відділ, а з 1965 р. він розмістився в будинку полкової канцелярії, який
музей отримав після багаторічної бюрократичної тяганини36. Листування
з органами влади тих часів свідчить про намагання колективу музею
отримати приміщення для художнього відділу, оскільки у фондах музею
знаходилися цінні твори живопису та скульптури XVIII–XIX ст. В одному
з листів навіть звучить погроза, що якщо не буде відкрито музей, то
картини передадуть іншим музеям — «Чернігів же назавжди залишиться
без художнього музею, чого трудящі Чернігова та Чернігівщини не
зможуть пробачити музейним працівникам і не лише їм»37.
Тривалою була боротьба за нове приміщення для історичного музею.
Директор музею А. Левенко постійно писав листи про необхідність
поліпшення умов, у яких перебуває музей, але впродовж багатьох років
заклад знаходився в «тісному та сирому приміщенні», яке задовольняло
потреби закладу за площею тільки на 15–20%. Листи до Міністерства
культури УРСР та виконкому Чернігівської міської ради не зрушили
справу. Виконком вважав, що приміщення має забезпечити Міністерство
культури УРСР, а Міністерство, у свою чергу, перекладало цю місію на
місцеву владу. На думку А. Левенка, висловлену в численних листах до
органів вищої інстанції, керівники місцевого виконкому недооцінюють
значення музею як важливого засобу виховання трудящих у дусі радян-
ського патріотизму, забули, що збереження пам’яток вітчизняної куль-
тури є їхнім службовим обов’язком38. Тільки у другій половині 1970-х
років музей повернувся до будинку колишньої чоловічої гімназії, у своє
довоєнне приміщення, де перебуває й до сьогодні.
Переведення музею до обласного підпорядкування внесло свої корек-
тиви, які, на думку співробітників закладу, не сприяли його успішній
Ірина Синельник. Вплив органів влади на діяльність Чернігівського музею…
405
діяльності. Так, колишня працівниця музею О. Повод згадувала, що
«облуправління культури завжди вважало, що музей — це група нероб,
котрим загалом нічого робити, і вони повинні їздити по області та
займатися справами клубів, бібліотек, самодіяльності й іншими речами,
далекими від музейної справи»39.
У 1980-х роках діяльність історичного музею в Чернігові, як більшості
закладів республіки, була спрямована на успішне завершення планів
чергової п’ятирічки, гідну зустріч ХXVII з’їзду КПРС й ХXVII з’їзду
Компартії України, удосконаленню форм і методів роботи, відповідно до
вимог постанови ЦК КПРС «Про поліпшення ідейно-виховної роботи
музеїв»40. Сучасні дослідники вважають, що система музейної мережі за
радянської влади передбачала обов’язкову наявність у кожному облас-
ному центрі обласного краєзнавчого музею, тематика залів якого, зде-
більшого, була типовою41. Проте Чернігівський історичний музей, зав-
дяки цінним колекціям та унікальним експонатам, якісно відрізнявся від
інших регіональних музеїв.
З набуттям Україною незалежності працівники Чернігівського історич-
ного музею поставили питання про повернення із забуття імені його
засновника. Через засоби масової інформації колектив музею звернувся
до громадськості з проханням підтримати клопотання про присвоєння
Чернігівському історичному музею імені В.В. Тарновського42. Постано-
вою Кабінету Міністрів України від 27 листопада 1991 р. № 345 музеєві
повернуте ім’я В.В. Тарновського. 1997 р. при реєстрації відповідно до
Закону України «Про музеї і музейну справу», враховуючи розмежування
форм власності, музей отримав повну титульну назву — Чернігівський
обласний історичний музей імені Василя Васильовича Тарновського43.
На сьогодні згідно з Законом України «Про музеї та музейну справу»
центральним органом виконавчої влади у музейній сфері є Міністерство
культури, яке забезпечує організаційно-методичне керівництво. Саме
Міністерство культури реалізує національну музейну політику в Укра-
їні44. За владною вертикаллю Чернігівський історичний музей імені
В.В. Тарновського підпорядковується Департаменту культури й туризму,
національностей та релігій Чернігівської обласної державної адмініст-
рації. Проте згідно з Положенням про Чернігівський історичний музей
імені В.В. Тарновського засновником закладу виступає Чернігівська об-
ласна рада, яка делегує свої повноваження щодо управління музеєм
облдержадміністрації45.
На початку ХХІ ст. музей мав два міські (народного декоративного
мистецтва та військово-історичний) відділи й десять позаміських. Музей
народно-декоративного мистецтва розташовувався в приміщенні Катери-
нинської церкви, яка є найвизначнішою в Україні пам’яткою українського
(козацького) відродження ХVІІ–ХVІІІ ст.
Спеціальні історичні дисципліни. Число 22–23
406
Серед рішень влади, які суттєво вплинули на долю історичного музею
імені В.В. Тарновського, можна назвати розпорядження Чернігівської
облдержадміністрації № 151 від 5 квітня 2006 р., в якому йшлося про
передачу Катерининської церкви козацькій громаді Української право-
славної церкви Київського патріархату46. Навколо храму почалося проти-
стояння, прихильники Московського патріархату встановили похідний
намет і тривалий час не дозволяли працівникам музею увійти до при-
міщення церкви, аби забрати експонати, які через порушення режиму
зберігання почали псуватися шкідниками й руйнуватися. Конфлікт на
релігійному ґрунті намагалися використати представники різних полі-
тичних сил, біля храму, що знаходиться на балансі Національного архі-
тектурно-історичного заповідника «Чернігів стародавній», здійснювалося
цілодобове чергування правоохоронців. Урешті-решт працівникам музею
вдалося врятувати предмети народно-декоративного мистецтва. На думку
директора музею С. Лаєвського, історичний музей втратив унікальну
експозицію відділу народно-декоративного мистецтва. До цього часу не
вирішено питання щодо приміщення для експозиції. Попри всі численні
обіцянки — музей не має приміщення, аби представити цю колекцію47.
Кілька останніх років набула поширення практика, коли з музеїв
вилучалися історико-культурні цінності задля розміщення їх у кабінетах
посадовців різних рівнів. За даними Державного комітету статистики, з
музеїв країни до владних кабінетів станом на 2007 р. було передано понад
450 експонатів48. На щастя, стосовно Чернігівського історичного музею
імені В.В. Тарновського таких випадків не встановлено.
2011 р. до складу музею ввійшов музейно-меморіальний комплекс
партизанської слави «Лісоград», розташований у с. Єліне Щорського
району49.
У сучасних умовах музей є залежним від органів влади у фінансових
питаннях. Адже відповідно до чинного законодавства, фінансування
музеїв, залежно від форм власності, здійснюється за рахунок Державного
бюджету України, місцевих бюджетів, коштів підприємств, установ,
організацій, об’єднань громадян. Додатковими джерелами фінансування
музеїв є дохід від продажу квитків; кошти, одержані за науково-дослідні
та інші види робіт, які виконує музейний заклад на замовлення під-
приємств, установ, організацій, об’єднань громадян; прибутки від реалі-
зації сувенірної продукції, видавничої діяльності; плата за кіно- й
фотозйомки; інші джерела50. Однак музей не розпоряджається коштами
від реалізації музейних послуг, зокрема й вхідних квитків. За Бюджетним
кодексом, ці гроші вважаються бюджетними, «спеціальним фондом бюд-
жету». На переконання фахівців, сьогоднішні відносини в музейній сфері
мало відрізняються від тих, що склалися за часів «розвинутого» соці-
алізму51.
Ірина Синельник. Вплив органів влади на діяльність Чернігівського музею…
407
За прогнозами, державні музеї й надалі залишатимуться основним
місцем збереження пам’яток матеріальної й духовної культури, які вхо-
дять до складу музейного фонду України. Повноцінне життя музеїв
залежить від багатьох чинників. І перш за все — від усвідомлення дер-
жавою, суспільством, владними структурами колосальних можливостей
музею як організму, що концентрує уроки історії та культури, вивчає їх,
передає наступникам інформацію про минуле. Некомплексне вирішення
проблем музейної справи на державному рівні, відсутність цілісної дер-
жавної культурної політики породжують низку проблем, без вирішення
яких неможливе збереження й популяризація історичної спадщини52.
Для подальшого якісного розвитку музейної справи в Україні треба
затвердити програму її розвитку. Така програма діяла в 2000–2005 р. Її
метою було зміцнення матеріально-технічної бази музеїв та забезпечення
збереження історико-культурної спадщини, охорони та збереження пам’я-
ток Музейного фонду України, впровадження в діяльність музеїв сучас-
них автоматизованих інформаційних технологій53. Нині в Україні розроб-
ляється програма розвитку музейної справи на 2012–2017 рр. Хочеться
сподіватися, що Чернігівському історичному музею імені В.В. Тарнов-
ського в цьому документі буде приділено значну увагу.
Таким чином, на всіх етапах функціонування Чернігівського істо-
ричного музею імені В.В. Тарновського органи влади різних рівнів без-
посередньо впливали на діяльність культурно-освітньої та науково-до-
слідної установи. Відносини між музеєм і владою регламентуються
законодавством та відповідними рішеннями місцевих владних структур.
Якщо в радянські часи колекції та експозиції формувалися під суворим
ідеологічним наглядом — усе мало бути підпорядковано класовій
боротьбі на всіх етапах і в усіх аспектах, — то в сучасних умовах на
перший план виходять проблеми матеріально-технічного забезпечення
музейних установ — ремонт і розширення приміщень для повноцінної
експозиційно-виставкової діяльності, виділення коштів для реалізації но-
вих проектів, забезпечення сучасною технікою. Можливо, варто звер-
нутися до європейського досвіду, де метою всіх музейних реформ є
економія бюджетних коштів та пошук принципово нових фінансових
джерел. А філософією їхніх реформ є передача більших прав музеям,
створення незалежних від чиновників музейно-громадських рад, «оскіль-
ки державна бюрократія найнеефективніший і бізнесмен, і менеджер, і
музейник»54.
————————
1 Линюк Л. Музей Чернігівської губернської вченої архівної комісії // Родовід. —
1996. — Число 14. — С. 39–44; Половникова С. Музей українських старожитностей
ім. В.В. Тарновського // Родовід. — 1996. — Число 2. — С. 36; Арендар Г. Якби не війна //
Спеціальні історичні дисципліни. Число 22–23
408
Чернігівські відомості. — 1994, 23 вересня. — С. 4; Ситий І. Міські печатки Ліво-
бережної України ХVІІ–ХVІІІ ст. із збірки ЧІМ. Каталог / Упоряд. І. Ситий. — Львів–
Чернігів, 1995. — 24 с.; Зайченко В. Датовані гапти з колекції Чернігівського історич-
ного музею // Образотворче мистецтво. — 1990. — № 2. — С. 16–19; Черненко О.
Виставка ХІV Археологічний з’їзду в Чернігові: (доісторичний період) // Скарбниця
української культури: Зб. наук. праць. — Чернігів, 2009. — Вип. 11. — С. 148–150.
2 Лаєвський С. Три умови Василя Тарновського // Дзеркало тижня. — 2005, 30 липня —
№ 29. — С. 14.
3 Уманец С. Музей Тарновского в Чернигове // Историко-литературный журнал. —
Год тридцать первый. — Август 1910 г. — С. 6.
4 Половникова С. Вказ. пр. — С. 34.
5 Труды Черниговской губернской архивной комиссии 1897–1898гг. — Чернигов,
1914. — Вып. 1. — 167 с.
6 Ісаєнко Л., Мудрицька В. Історія Чернігівського єпархіального давньосховища //
Родовід. — 1996. — Число 14. — С. 60.
7 Черниговские епархиальные известия. — 1908. — № 14. — С. 510–518.
8 Неділя А. До історії Чернігівського історичного музею імені В.В. Тарновського //
Скарбниця української культури: Матеріали ювілейної наукової конференції, присвя-
ченої 100-річчю Чернігівського історичного музею імені В. Тарновського. — Чернігів,
1996. — С. 3.
9 Мезенцева Г. Музеєзнавство (на матеріалах музеїв Української РСР): курс лекцій. —
К., 1980. — С. 27.
10 Акуленко В. Охорона пам’яток культури в Україні. — К., 1991. — С. 36.
11 Там само. — С. 37.
12 Арендар Г., Лихачова С. Чернігівський історичний музей імені В.В. Тарновського //
Чернігівщина краєзнавча: Календар 2005 / Авт.-упор. І. Корбач, В. Устименко. — К.,
2004. — С. 350.
13 Державний архів Чернігівської області (далі — Держархів Чернігівської обл.),
ф. Р–2124, оп. 1, передмова, арк. 1.
14 Зі звіту підсекції охорони історичних пам’ятників старовини і мистецтва Черні-
гівського губернського відділу народної освіти за 1919–1920 рр. // Культурне будів-
ництво в Українській РСР. 1917–1927 рр. Зб. документів і матеріалів. Головне арх. упр.
при Раді Міністрів УРСР / Упоряд.: В. Волковинський, П. Гончарук та ін. — К., 1979. —
С. 172–174.
15 Арендар Г., Лихачова С. Вказ. пр. — С. 51.
16 Нестуля О. Доля церковної старовини в Україні (1917–1941 рр.). — К., 1995. —
С. 118.
17 Маньківська Р. Репресії серед музейних працівників в кініці 20–30-х рр. [Елект-
ронний ресурс]. — Режим доступу: http://www.sbu.gov.ua/sbu/doccatalog/document?id=
43137.
18 Арендар Г., Лихачова С. Вказ. пр. — С. 49.
19 Ковтанюк Н. Головний музей країни // Пам’ять століть. — 2005. — № 1. — С. 123.
20 Арендар Г., Лихачова С. Чернігівський історичний музей у 20–90-і роки // Родовід. —
1996. — Число 14. — С. 50.
21 Там само. — С. 51.
22 Ковтанюк Н. Вказ. пр. — С. 124.
Ірина Синельник. Вплив органів влади на діяльність Чернігівського музею…
409
23 Вялець А. Світ має почути: (список предметів з музеїв України в збірках музеїв та
інших сховищ Росії) // Пам’ятки України. — 1994. — № 1–2. — С. 84–85.
24 Див. Синельник І. Історія Чернігівського історичного музею імені В.В. Тарнов-
ського // Спеціальні історичні дисципліни: питання теорії та методики: зб. наук. праць /
Відп. ред. М. Дмитрієнко. — К., 2003. — Число 10. — Ч. 2. — С. 299–316.
25 Ткаченко В. Музеї Чернігівщини в історико-краєзнавчому русі 20–30-х років //
Скарбниця українських старожитностей. — Чернігів, 1996. — С. 88.
26 Акуленко В.І. Вказ. пр. — С. 42.
27 Лихачова С. Повоєнна історія Чернігівського історичного музею у спогадах
О.Д. Повод // Скарбниця української культури: зб. наук. праць. — Чернігів, 2006. —
Вип. 7 / Редколегія: О. Коваленко (голова) та ін. — С. 174.
28 Сто років Чернігівському історичному музею // Краєзнавство та шкільний туризм. —
1997. — № 2. — С. 3.
29 Держархів Чернігівської обл., ф. Р–2124, оп. 1, спр. 1, арк. 1.
30 Там само, спр. 4, арк. 2.
31 Там само, спр. 66, арк. 15.
32 Там само, спр. 388, арк. 2.
33 Там само, спр. 66, арк. 30.
34 Там само.
35 Там само, передмова, арк. 6.
36 Арендар Г., Лихачова С. Вказ. пр. — С. 55.
37 Держархів Чернігівської обл., ф. Р–2124, оп. 1, спр. 216, арк. 21.
38 Там само, спр. 174, арк. 2–11.
39 Лихачова С. Вказ. пр. — С. 190.
40 Поточний архів Чернігівського історичного музею, звіт про роботу Чернігівського
історичного музею у 1985 році, арк. 1.
41 Новикова В. Музейна справа в Україні: стан, тенденції, проблеми та шляхи
вирішення // Музейна справа на Житомирщині: історія, досвід, проблеми: Науковий
збірник «Велика Волинь»: Праці Житомирського науково-краєзнавчого товариства до-
слідників Волині. — Житомир, 2005. — Т. 33 / Гол. ред. М.Ю. Костриця. — С. 127–130.
42Линюк Л. Повернути музею ім'я Тарновського // Деснянська правда. — 1990,
4 грудня. — С. 3.
43 Чернігівський історичний музей імені В.В. Тарновського [Електронний ресурс] //
Офіційний сайт Департаменту культури і туризму, національностей і релігій Черні-
гівської обласної державної адміністрації. — Режим доступу: http://www.cult.gov.ua/
blog/2008-04-16-200.
44 Закон України «Про музеї та музейну справу» від 29 червня 1995 року № Н 249/95-
ВР // Відомості Верховної Ради України. — 1995. — № 25. — С. 191.
45 Положення про Чернігівський історичний музей імені В.В. Тарновського від
23 березня 2011 року.
46 Молоді націоналісти зробили спробу штурму Катерининської церкви у Чернігові
[Електронний ресурс] // Права людини у Чернігівській області [сайт]. — Режим доступу:
http://protection.org.ua/index.php?module=pages&act=page&pid=810
47 Кириченко С. Інтерв’ю з директором Чернігівського історичного музею Сергієм
Лаєвським // 7 дней. — 2010, 17 серпня. — № 32. — С. 7.
Спеціальні історичні дисципліни. Число 22–23
410
48 Романова Н. Музеї і влада: «не плутати біле з гострим» // Народний депутат. —
2007. — № 2. — С. 36–38.
49 Рішення Чернігівської обласної ради від 10 червня 2011 року «Про затвердження
передавального акту балансових рахунків, матеріальних цінностей та активів кому-
нального закладу «Музейно-меморіальний комплекс партизанської слави «Лісоград»
Чернігівської обласної ради» [Електронний ресурс]. — Режим доступу:
http://www.chernihivoblrada.gov.ua/index.php?th=cat&cat_id=208&item_id=1523.
50 Закон України «Про музеї та музейну справу».
51 Кролевець С. Ніч у музеї // Дзеркало тижня. — 2011, 9 вересня. — № 32. — С. 16.
52 Погорєлова А. Музейна справа: орієнтири розвитку // Українська культура. — 1996. —
№ 2. — С. 2–4
53 Постанова КМУ від 30 березня 2002 р. № 442 «Про затвердження Програми
розвитку музейної справи на період до 2005 року» [Електронний ресурс]. — Режим
доступу: http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/KP020442.html.
54 Кролевець С. Вказ. пр.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-215537 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 2307-3144 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2026-03-23T18:56:36Z |
| publishDate | 2013 |
| publisher | Інститут історії України НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Синельник, І. 2026-03-19T16:31:27Z 2013 Вплив органів влади на діяльність Чернігівського історичного музею імені В.В. Тарновського: спроба аналізу / І. Синельник // Спеціальні історичні дисципліни: питання теорії та методики: Зб. наук. пр. — 2013. — Вип. 22-23. — С. 397-410. — Бібліогр.: 54 назв. — укр. 2307-3144 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/215537 94(477):930.069+342.25 Автор статті простежує особливості впливу органів влади на діяльність Чернігівського історичного музею імені В.В. Тарновського, аналізує специфіку діяльності наукової та культурно-освітньої установи, залежно від її статусу й підпорядкування. Автор прослеживает особенности влияния органов власти на деятельность Черниговского исторического музея имени В.В. Тарновского, анализирует специфику деятельности научного и культурно-образовательного учреждения, в зависимости от его статуса и подчинения. The author offers analysis of the specific public authorities impact on the activities of the Chernihiv Tarnovsky Historical Museum, specificities of the museum activities in terms of its status and authority-based jurisdiction. uk Інститут історії України НАН України Спеціальні історичні дисципліни: питання теорії та методики Музеєзнавство Вплив органів влади на діяльність Чернігівського історичного музею імені В.В. Тарновського: спроба аналізу Влияние органов власти на деятельность Черниговского исторического музея имени В.В. Тарновского: попытка анализа The public authorities impact on activities of the Chernihiv Tarnovsky Historical Museum: attempt of analysis Article published earlier |
| spellingShingle | Вплив органів влади на діяльність Чернігівського історичного музею імені В.В. Тарновського: спроба аналізу Синельник, І. Музеєзнавство |
| title | Вплив органів влади на діяльність Чернігівського історичного музею імені В.В. Тарновського: спроба аналізу |
| title_alt | Влияние органов власти на деятельность Черниговского исторического музея имени В.В. Тарновского: попытка анализа The public authorities impact on activities of the Chernihiv Tarnovsky Historical Museum: attempt of analysis |
| title_full | Вплив органів влади на діяльність Чернігівського історичного музею імені В.В. Тарновського: спроба аналізу |
| title_fullStr | Вплив органів влади на діяльність Чернігівського історичного музею імені В.В. Тарновського: спроба аналізу |
| title_full_unstemmed | Вплив органів влади на діяльність Чернігівського історичного музею імені В.В. Тарновського: спроба аналізу |
| title_short | Вплив органів влади на діяльність Чернігівського історичного музею імені В.В. Тарновського: спроба аналізу |
| title_sort | вплив органів влади на діяльність чернігівського історичного музею імені в.в. тарновського: спроба аналізу |
| topic | Музеєзнавство |
| topic_facet | Музеєзнавство |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/215537 |
| work_keys_str_mv | AT sinelʹnikí vplivorganívvladinadíâlʹnístʹčernígívsʹkogoístoričnogomuzeûímenívvtarnovsʹkogosprobaanalízu AT sinelʹnikí vliânieorganovvlastinadeâtelʹnostʹčernigovskogoistoričeskogomuzeâimenivvtarnovskogopopytkaanaliza AT sinelʹnikí thepublicauthoritiesimpactonactivitiesofthechernihivtarnovskyhistoricalmuseumattemptofanalysis |