Внесок К.Г. Гуслистого в розвиток українського етнографічного музейництва
У статті досліджується діяльність українського історика та етнографа ХХ ст. К.Г. Гуслистого. Відзначається його роль у розвитку етнографічних музеїв, створенні їхніх наукових засад. В статье исследуется деятельность украинского историка и этнографа ХХ в. К.Г. Гуслистого, отмечается его вклад в разви...
Saved in:
| Published in: | Спеціальні історичні дисципліни: питання теорії та методики |
|---|---|
| Date: | 2013 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут історії України НАН України
2013
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/215538 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Внесок К.Г. Гуслистого в розвиток українського етнографічного музейництва / Г. Гончар // Спеціальні історичні дисципліни: питання теорії та методики: Зб. наук. пр. — 2013. — Вип. 22-23. — С. 390-396. — Бібліогр.: 31 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860480869930631168 |
|---|---|
| author | Гончар, Г. |
| author_facet | Гончар, Г. |
| citation_txt | Внесок К.Г. Гуслистого в розвиток українського етнографічного музейництва / Г. Гончар // Спеціальні історичні дисципліни: питання теорії та методики: Зб. наук. пр. — 2013. — Вип. 22-23. — С. 390-396. — Бібліогр.: 31 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Спеціальні історичні дисципліни: питання теорії та методики |
| description | У статті досліджується діяльність українського історика та етнографа ХХ ст. К.Г. Гуслистого. Відзначається його роль у розвитку етнографічних музеїв, створенні їхніх наукових засад.
В статье исследуется деятельность украинского историка и этнографа ХХ в. К.Г. Гуслистого, отмечается его вклад в развитие этнографических музеев, создание их научных основ.
The article deals with the activities of Ukrainian historian and ethnographer of the 20th century K.H. Huslysty, with the emphasis on his role in ethnographic museums development and creation of their scientific grounds.
|
| first_indexed | 2026-03-23T19:07:01Z |
| format | Article |
| fulltext |
Галина Гончар. Внесок К.Г. Гуслистого в розвиток українського…
389
МУЗЕЄЗНАВСТВО
Спеціальні історичні дисципліни. Число 22–23
390
УДК 94(477):930.069.39 «Гуслистий»
Галина Гончар
ВНЕСОК К.Г. ГУСЛИСТОГО В РОЗВИТОК УКРАЇНСЬКОГО
ЕТНОГРАФІЧНОГО МУЗЕЙНИЦТВА
Покликання музеїв — це не тільки збереження історико-культурної
спадщини, а й дослідження та транслювання її прийдешнім поколінням.
У цьому сенсі варто відзначити роль саме етнографічних музеїв, які
відображають історико-культурні та етнографічні процеси певних регіо-
нів, демонструють різноманіття їхньої архітектури та побуту й таким
чином впливають на формування духовних цінностей нації.
Дослідженню історії етнографічного музейництва було присвячено
чимало праць українських науковців: З. Гудченко, В. Шмельова,
Г. Скрипник, Л. Прибєги та ін.1 Однак визначення персонального внеску
діячів науки й культури в розвиток цього напряму залишається акту-
альним і до сьогодні. Такої оцінки заслуговує науково-громадська діяль-
ність Костя Григоровича Гуслистого (1902–1973 рр.) у галузі української
музейної справи, яка й досі не знайшла належного висвітлення в роботах
вітчизняних і зарубіжних дослідників.
Музеєзнавча проблематика простежується в його діяльності, почи-
наючи з навчання в аспірантурі при кафедрі українознавства Дніпропет-
ровського інституту народної освіти (1928–1930 рр.), якою керував Дмит-
ро Яворницький. «Науково-дослідницька праця кафедри була дуже різ-
номанітною й охоплювала широке коло питань із різних галузей знань:
історії місцевого краю, України та світової, археології, етнографії»2, а її
керівник навчав учнів «дослідженню першоджерел, підкреслюючи неза-
перечну наукову цінність музейного предмету як прямого свідка істо-
ричних подій»3. Тому не дивно, що саме з часів навчання в Дніпро-
петровську К. Гуслистий назавжди пов’яже своє життя з історією, етно-
графією та охороною історико-культурних пам’яток. Перебуваючи на
посадах завідувача відділу етнографії Інституту мистецтвознавства,
фольклору та етнографії (далі — ІМФЕ) АН УРСР, заступника голови
Президії та першого голови науково-методичної ради пам’яток мис-
тецтва, етнографії й фольклору Українського товариства охорони
пам’ятників та культури, К. Гуслистий долучався до створення науково-
методичного підґрунтя Музею народної архітектури та побуту Середньої
Наддніпрянщини в Переяслав-Хмельницькому, Музею історії запорізь-
кого козацтва на о. Хортиця, брав активну участь у роботі Львівського
Галина Гончар. Внесок К.Г. Гуслистого в розвиток українського…
391
музею народної архітектури та художнього промислу; однак, не обме-
жуючись лише цим, став ще й одним із сподвижників створення Музею
народної архітектури та побуту України в с. Пирогово, що під Києвом4.
Саме цим аспектам діяльності вченого й буде присвячена пропонована
стаття.
Плідна робота науковця над розвитком краєзнавчих та етнографічних
музеїв в Україні почалася 1954 р., коли він перейшов на роботу до ІМФЕ
АН УРСР, став заступником директора з наукової частини з питань
фольклору та етнографії, завідувачем відділу етнографії цього Інституту
та очолив групу науковців, яка працювала над створенням історико-етно-
графічної монографії «Українці». У межах цього масштабного проекту
проводилися етнографічні експедиції, збір польового матеріалу, до якого
залучали працівників музеїв. З метою координації та підвищення продук-
тивності співпраці музеїв та відділу етнографії проходили спільні наради.
На одній із них 1958 р. Кость Гуслистий наголосив на недостатній етно-
графічній роботі в краєзнавчих та історичних музеях5.
Варто зауважити про плідну співпрацю К.Г. Гуслистого з Українським
державним музеєм етнографії та художнього промислу (далі —
УДМЕХП) АН УРСР, працівники якого брали активну участь у створенні
«Українців»6. Вони стали авторами декількох розділіві І тому монографії:
у ІІ частині «Культура та побут українських селян у період капіталізму»
І.Ф. Симоненко підготував розділ «Сільськогосподарська культура селян»
(окрім параграфу про народний сільськогосподарський календар),
«Рибальство», «Мисливство», «Засоби пересування»; у ІІІ частині
«Культура та побут робітників України в період капіталізму»
К.І. Матейко — «Особливості робітничого одягу», М.Т. Ломова —
«Зародження нових сімейних відносин»; у ІV частині «Народна творчість
українців у період капіталізму» Л.М. Суха — «Українське народне мис-
тецтво»7. На плідну співпрацю з львівськими етнографами під час напи-
сання цієї роботи вказує епістолярна спадщина науковця8.
Співробітники цього музею разом із відділом етнографії ІМФЕ АН
УРСР працювали над створенням «Регіонального історико-етнографіч-
ного атласу України, Білорусії та Молдавії». Цим, як і попереднім, нау-
ковим проектом керував Кость Гуслистий. Дослідження західних облас-
тей УРСР в основному лягло на плечі дослідників із УДМЕХП АН УРСР
на чолі з Юрієм Гошком. З метою вчасної підготовки атласу К.Г. Гус-
листий просив львівських колег зробити його центром своїх наукових
студій9.
1956 р. на засіданні Бюро відділу суспільних наук АН УРСР обго-
ворювалося питання про відкриття при Львівському музеї Відділу на-
родної архітектури на відкритому повітрі. Від імені дирекції ІМФЕ АН
Спеціальні історичні дисципліни. Число 22–23
392
УРСР надійшов лист за підписом К.Г. Гуслистого, у якому йшлося про
підтримку даної пропозиції, оскільки це підвищить експозиційні мож-
ливості музею, сприятиме збереженню пам’яток народної архітектури та
розгортанню досліджень у цій галузі10. Окрім того, Кость Гуслитий був у
складі комісії, яка мала підготувати й подати до Бюро конкретні про-
позиції стосовно цього питання11.
На початку 1960-х рр. Кость Гуслистий був призначений головою
комісії, яка за постановою Бюро відділу суспільних наук АН УРСР пере-
віряла стан наукової та науково-організаційної роботи в УДМЕХП АН
УРСР. У матеріалах комісії позитивно оцінюються наукові видання ко-
лективу, однак указується на певні дублювання та паралелізми в порів-
нянні з плановими темами ІМФЕ АН УРСР, а також недостатню музейну
роботу. Тому комісія винесла рішення про потребу підпорядкування
цього музею безпосередньо профільному науковому інституту — ІМФЕ
АН УРСР, обов’язкове спільне створення етнографами двох установ
принципів нової експозиції з радянського періоду12.
На співпраці з УДМЕХП АН УРСР К. Гулистий не зупинився й разом
із О. Апанович брав участь у створенні тематичної структури Музею
історії запорізького козацтва на о. Хортиця. Також про науково-методичу
допомогу вченого згадують у дослідженні історії створення Музею
народної архітектури та побуту Середньої Наддніпрянщини в Переяслав-
Хмельницькому13.
Однак внесок К.Г. Гулистого в розвиток етнографічного музейництва в
Україні на цьому не обмежився, адже вчений вважав, що в умовах
перетворення традиційного села недалеко той час, коли воно стане час-
тиною історії, тому потрібно й надалі створювати етнографічні музеї, які
є найважливішою формою збереження й показу пам’яток народної архі-
тектури та побуту14. Він зазначав, що в СРСР після закінчення Вітчиз-
няної війни пожвавився інтерес до створення музеїв просто неба. Подібні
вже існували в Ризі (Латвія), Талліні (Естонія), Кижі (Карелія, Росія).
З середини 50-х рр. ХХ ст. на засіданнях Бюро відділу суспільних наук
АН УРСР К.Г. Гуслистий часто згадував про потребу створення етно-
графічного музею в Києві, однак просування цієї справи сам він харак-
теризував виразом «а воз и ныне там»15. В Україні цей процес розпочався
лише на початку 60-х рр. ХХ ст. Планувалося створити музеї в Пере-
яслав-Хмельницькому, Львові, Косові, Ужгороді та Києві16. Однак, якщо
в деяких місцях спорудження проходило дуже жваво (наприклад, у
Переяслав-Хмельницькому17), то в Києві значно затримувалося, що ви-
кликало хвилювання громадськості, зокрема відомої радянської поетеси й
письменниці Ванди Василевської, з якою листувався Кость Гуслистий18.
Галина Гончар. Внесок К.Г. Гуслистого в розвиток українського…
393
Цей процес дещо активізувався в лютому 1967 р. після прийняття
постанови Ради Міністрів УРСР «Про стан та заходи по подальшому
поліпшенню охорони та збереження пам’яток історії й культури в рес-
публіці». Кость Гуслистий покладав багато надій на створення таких
музеїв, які мали стати не тільки культурними, а й науково-освітніми
закладами, що демонструватимуть усе багатство й різноманітність укра-
їнської народної архітектури, сприятимуть пожвавленню збиральницької
роботи в регіонах, налагодженню співпраці музейників і етнографів, у
цілому допомагатимуть розвитку та популяризації етнографії як науки19.
З листа К.Г. Гуслистого до П.Т. Тронька (заступника голови Ради
Міністрів України й голови Українського товариства охорони пам’яток
історії та культури, внесок якого вважають вирішальним у створенні
музею20) від 8 квітня 1968 р. видно, що він слідкував за просуванням
справи зі створення київського скансену та бажав, «щоб Міністерство
культури УРСР, Українське товариство охорони пам’ятників історії й
культури, Академія наук УРСР та інші організації зрештою приділили
більше уваги розвитку етнографічних музеїв на Україні…»21.
У листопаді 1968 р. Міністерство культури УРСР видало постанову, у
якій ішлося про початок (з січня 1969 р.) виявлення, обстеження, підбору
та збереження експонатів до часу відкриття музею. До неї додавався
перелік об’єктів, які мали стати етнографічними експонатами для май-
бутнього закладу. Судячи з його змісту, він розроблявся відділом етно-
графії ІМФЕ АН УРСР, який очолював К.Г. Гуслистий, але йшов за під-
писом тодішнього директора цього Інституту М.Є. Сиваченка. До вище-
згаданого переліку входили об’єкти, що мали відображати житло, двір,
поселення, сільськогосподарську культуру, промисли, ремесла, атрибути
цехової організації, народний одяг, прикраси, головні убори, взуття,
засоби пересування й транспорту, умеблювання селянських хат, кухонне
та господарське начиння, предмети народного мистецтва, музичні інст-
рументи, речі громадського та сімейного побуту, релігійний реквізит
тощо. Також укладачі переліку акцентували увагу збирачів на прискіп-
ливому документуванні зібраних експонатів, аби вони не втратили своєї
музейної, історичної та мистецької цінності22. У лютому 1969 р. К. Гус-
листому надійшла ще одна постанова Міністерства культури УРСР, де
вказувалося, що розробка пректування та завдання зазначеного музею
мала закінчитися до 1 серпня 1969 р.23. На активну участь науковця в цій
справі вказують і запрошення на засідання науково-методичної ради з
питань створення музею, членом якої він був24.
Важлива справа появи київського скансену перебувала на постійному
контролі Президії АН УРСР, яка своєю постановою від 14 березня 1969 р.
«Про участь Академії наук у створенні Державного музею народної
Спеціальні історичні дисципліни. Число 22–23
394
архітектури та побуту Української РСР» зобов’язала ІМФЕ АН УРСР, а
також ряд інших наукових установ (Інститут історії та Інститут археології
АН УРСР) разом із Міністерством культури УРСР, Держбудом УРСР та
Українським товариством охорони пам’ятників історії та культури взяти
участь у проектуванні музею. Окрім цього, ІМФЕ АН УРСР доручалося
також уключитися в роботу зі збору експонатів, для чого установі були
виділені додаткові кошти та автотранспорт25.
З метою розробки детального планового завдання майбутнього музею
при ІМФЕ АН УРСР було створено комісію зі спеціалістів республіки —
етнографів, архітетекторів, мистецтвознавців, істориків, археологів і
представників інших професій, суміжних із тематичним профілем музею.
К. Гуслистий вважав, що також треба залучити видатних архітекторів і
знавців українського народного житла П. Юрченка та В. Самойловича, які
брали участь у створенні Музею народної архітектури та побуту Серед-
ньої Наддніпрянщини в Переяслав-Хмельницькому. До того ж В. Самой-
лович у жовтні 1968 р. захистив в ІМФЕ АН УРСР докторську дисер-
тацію на тему «Народна творчість в архітектурі сільського житла
України» 26.
Планувалося, що київський музей буде складатися з трьох секторів:
1) експозиція пам’ятників народної архітектури й побуту, де будуть
представлені як оригінальні творіння, так і науково обґрунтовані рекон-
струкції;
2) етнографічний музей павільйонного типу з залами для постійно
діючої експозиції, великим залом для періодичних виставок, фондосхо-
вищем, бібліотекою та архівом, конференцзалом-лекторієм, фото-кіно-
фонолабораторією, реставраційною майстернею;
3) сектор обслуговування та відпочинку, де Кость Григорович про-
понував побудувати кемпінг, кафетерій, літній театр, спортивний май-
данчик. Усе це дало б можливість проводити тут концерти, свята, фес-
тивалі, олімпіади, ярмарки та сприяти популяризації українського народ-
ного мистецтва не тільки в республіці, але й за її межами27.
Експозиція мала будуватися на основі поділу території України на такі
етнографічні зони: Києво-Черкаське Правобережжя¸ Полтавсько-Переяс-
лавське Лівобережжя, Слобожанщина, Східне та Західне Полісся, Захід-
ний лісостеп та Прикарпаття, Буковина й Поділля, Карпати й Закарпаття,
Нижнє Подніпров’я та Південна Україна. Він був розроблений Я.П. При-
липком, В.П. Самойловичем та К.Г. Гуслистим, однак останній з авторів
указував на потребу його подальшого обговорення28, а також відобра-
ження на кожній ділянці у відповідності до етнографічного районування
рельєфу та флори природної зони, у якій знаходиться об’єкт29.
Галина Гончар. Внесок К.Г. Гуслистого в розвиток українського…
395
К.Г. Гуслистий ґрунтовно підходив до питання створення етногра-
фічного музею під відкритим небом. Для вивчення іноземного досвіду в
цій справі він став учасником Міжнародного симпозіуму «Організація
етнографічних музеїв під відкритим небом — принципи й методологія»,
що проходив у Бухаресті 1966 р.; цікавився описами Латвійського етно-
графічного музею в Ризі та Музею румунського села в Бухаресті; вивчав
путівник Рейнського музею просто неба в Німеччині30.
17 липня 1976 р. Музей народної архітектури та побуту УРСР відкрив
свої ворота для перших відвідувачів, однак, на жаль, серед них не було
К.Г. Гуслистого, який не дожив до цієї знаменної події три роки31.
Вбачаючи в етнографічних музеях велику науково-освітню місію,
учений чимало часу присвятив їхнім проблемам, формував науково-
методичну основу; намагався залучати музейних працівників до ство-
рення масштабних наукових проектів, як-то історико-етнографічна моно-
графія «Українці» та «Регіональний історико-етнографічний атлас Укра-
їни, Білорусії та Молдавії»; займав активну громадську позицію, а тому
його внесок у розвиток етнографічного музейництва на Україні є досить
вагомим, проте недостатньо актуалізованим у сучасних дослідженнях.
————————
1 Гудченко З.С. Музеї народної архітектури України. — К.: Будівельник, 1981. —
136 с.; Шмелев В.Г. Музеи под открытым небом: очерки истории возникновения и
развития. — К.: Наукова думка, 1983. — 118 с.; Скрипник Г.А. Етнографічні музеї
України. — К.: Наукова думка, 1989. — 304 с.; Її ж. Українське етнографічне музей-
ництво: становлення та розвиток: дис. … д-ра іст. наук / НАН України, Інститут мис-
тецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Рильського. — К., 1998. — 407 арк.;
Прибєга Л. До історії створення архітектурної експозиції Музею народної архітектури та
побуту України // Відлуння віків. — 2009. — № 1(11). — С. 14–18.
2 Удод О.А. Кость Гуслистий — історик України. — К.: Генеза, 1998. — С. 24.
3 Маньковська Р. Музей у дослідженнях Інституту історії України НАН України //
Історіографічні дослідження в Україні. — К.: Ін-т історії України НАН України, 1968 —
Вип. 22: «Інститут історії України на зламі епох, у світлі традицій та перетворень.
75 років інституціонального буття»: доп. та матеріали: Міжнар. наук. конф., 20–21 жовт.
2011 р. — 2012. — С. 499–518.
4 Козій Г. Першому в Україні музею просто неба — 45 // Краєзнавство. — 2009. —
№ 1–2. — С. 132; Трофімова С.О. Музей історії запорозького козацтва на о. Хортиця:
передумови та концепція створення // Гуманітарний журнал. — 2011. — 3–4. — С. 231–
240; Інститут архівознавства Національної бібліотеки ім. В.І. Вернадського (далі — ІА
НБУВ), ф. 32, оп. 2, спр. 54, арк. 1–42; Удод О.А. Вказ. пр. — С. 58; Тронько П. Музей
народної архітектрури та побуту України // Звід пам’яток історії та культури України. —
К.: Вид-во «Українська енциклопедія» ім. М.П. Бажана, 2003. — Кн. І. — Ч. ІІ. — С. 751;
Ходаківський М.С. Роль академіка П.Т. Тронька у створенні київського скансену //
Вісник Державної академії керівних кадрів культури і мистецтв. — 2012. — № 2. —
С. 67–70.
Спеціальні історичні дисципліни. Число 22–23
396
5 Гончар Г.В. Роль К.Г. Гуслистого у підготовці історико-етнографічної монографії
«Українці» // Український історичний збірник. — 2010. — Вип. 13. — С. 118−119.
6 Там само. — С. 118, 120–121, 125; Науковий архів Президії НАН України, ф. 251-Р,
спр. (Отчеты учреждений Отделения общественных наук за 1955 г.), арк. 203; Гілевич І.
«Регіональний історико-етнографічний атлас України, Білорусії та Молдавії» і польові
дослідження в Україні (середина 1960-х — початок 1970-х рр.) // Народознавчі зошити. —
2011. — № 3. — С. 402.
7 Українці: історико-етнографічна монографія (Макет) / Відп. ред. К.Г. Гуслистий. —
К.: Вид-во АН УРСР, 1959. — Т. 1 — 830 с.
8 ІА НБУВ, ф. 32, оп. 3, спр. 36, арк. 1, 3; спр. 63, арк. 4–6; спр. 71, арк. 1–4; спр. 88,
арк. 1–3; спр. 96, арк. 5.
9 Гончар Г.В. Регіональний історико-етнографічний атлас України, Білорусії та Мол-
давії: історія створення // Етнічна історія народів Європи. — 2013. − № 39. — С. 72–77;
Гілевич І. Вказ. пр. — С. 401–412; ІА НБУВ, ф. 32, оп. 1, спр. 43, арк. 153.
10 Науковий архів Президії НАН України, ф. 251-Р, оп. 8, спр. 547, арк. 99–100.
11 Там само, спр. 608, т. ІІ, арк. 72.
12 ІА НБУВ, ф. 32, оп. 2, спр. 54, арк. 1–42.
13 Трофімова С.О. Вказ. пр.; Мірущенко О. Про створення Музею історії запорозького
козацтва // http://www.ostrov-hortica.org.ua/uk/muzey2012ua.html; Козій Г. Вказ. пр. —
С. 132.
14 ІА НБУВ, ф. 32, оп. 1, спр. 87, арк. 1–2; Гуслистий К. Республіканський музей
народної архітектури та побуту // Народна творчість та етнографія. — 1969. — № 3. —
С. 74.
15 Науковий архів Президії НАН України, ф. 251-Р, оп. 8, спр. 614, арк. 207, 46.
16 Гуслистий К. Вказ. пр. — С. 75.
17 Козій Г. Вказ. пр. — С. 128–134.
18 Василевська В. Необыкновенный музей // Правда Украины. — 1960, 11 декабря;
ІА НБУВ, ф. 32, оп. 1, спр. 87, арк. 6, 24–32.
19 Ходаківський М.С. Вказ. пр. — С. 67–68.
20 Там само. — С. 67–70.
21 ІА НБУВ, ф. 32, оп. 1, спр. 87, арк. 4–5, 38–40.
22 Там само, арк. 42–50; Шмелев В.Г. Вказ. пр. — С. 91.
23 ІА НБУВ, ф. 32, оп. 1, спр. 87, арк. 8, 69–70.
24 Там само, арк. 75, 197.
25 Там само, арк. 71–74.
26 Там само, арк. 8, 12; Козій Г. Вказ. пр. — С. 129, 132.
27 Гуслистый К. Музей под открытым небом // Рабочая газета. — 1969, 29 июня. —
С. 3; ІА НБУВ, ф. 32, оп. 1, спр. 87, арк. 10–11; Гуслистий К. Республіканський музей… —
С. 77.
28 ІА НБУВ, ф. 32, оп. 1, спр. 87, арк. 9; Гуслистий К. Республіканський музей… —
С. 76.
29 Гуслистый К. Музей под открытым небом…
30 ІА НБУВ, ф. 32, оп. 1, спр. 87, арк. 33–36; 67–68; 91–105.
31 Ходаківський М.С. Вказ. пр. — С. 70; Герасименко Н.О. Гуслистий Кость Григо-
рович // Енциклопедія історії України. — К.: Наукова думка, 2004. — Т. 2: Г–Д / Редкол.:
В.А. Смолій (голова) та ін. — С. 259.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-215538 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 2307-3144 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2026-03-23T19:07:01Z |
| publishDate | 2013 |
| publisher | Інститут історії України НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Гончар, Г. 2026-03-19T16:31:30Z 2013 Внесок К.Г. Гуслистого в розвиток українського етнографічного музейництва / Г. Гончар // Спеціальні історичні дисципліни: питання теорії та методики: Зб. наук. пр. — 2013. — Вип. 22-23. — С. 390-396. — Бібліогр.: 31 назв. — укр. 2307-3144 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/215538 94(477):930.069.39 «Гуслистий» У статті досліджується діяльність українського історика та етнографа ХХ ст. К.Г. Гуслистого. Відзначається його роль у розвитку етнографічних музеїв, створенні їхніх наукових засад. В статье исследуется деятельность украинского историка и этнографа ХХ в. К.Г. Гуслистого, отмечается его вклад в развитие этнографических музеев, создание их научных основ. The article deals with the activities of Ukrainian historian and ethnographer of the 20th century K.H. Huslysty, with the emphasis on his role in ethnographic museums development and creation of their scientific grounds. uk Інститут історії України НАН України Спеціальні історичні дисципліни: питання теорії та методики Музеєзнавство Внесок К.Г. Гуслистого в розвиток українського етнографічного музейництва Вклад К.Г. Гуслистого в развитие украинского этнографического музееведения K.H. Huslysty’s contribution to development of ukrainian ethnographic museum studies Article published earlier |
| spellingShingle | Внесок К.Г. Гуслистого в розвиток українського етнографічного музейництва Гончар, Г. Музеєзнавство |
| title | Внесок К.Г. Гуслистого в розвиток українського етнографічного музейництва |
| title_alt | Вклад К.Г. Гуслистого в развитие украинского этнографического музееведения K.H. Huslysty’s contribution to development of ukrainian ethnographic museum studies |
| title_full | Внесок К.Г. Гуслистого в розвиток українського етнографічного музейництва |
| title_fullStr | Внесок К.Г. Гуслистого в розвиток українського етнографічного музейництва |
| title_full_unstemmed | Внесок К.Г. Гуслистого в розвиток українського етнографічного музейництва |
| title_short | Внесок К.Г. Гуслистого в розвиток українського етнографічного музейництва |
| title_sort | внесок к.г. гуслистого в розвиток українського етнографічного музейництва |
| topic | Музеєзнавство |
| topic_facet | Музеєзнавство |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/215538 |
| work_keys_str_mv | AT gončarg vnesokkgguslistogovrozvitokukraínsʹkogoetnografíčnogomuzeinictva AT gončarg vkladkgguslistogovrazvitieukrainskogoétnografičeskogomuzeevedeniâ AT gončarg khhuslystyscontributiontodevelopmentofukrainianethnographicmuseumstudies |