Одеські Севастопуло: соціальний статус родини
Автор на значній джерельній базі реконструює історію родини Севастопуло, яка належала до аристократії о. Хіос. На початку ХІХ ст. Севастопуло оселилися в Одесі, де, спираючись на впливових родичів та значний капітал, відразу посіли помітне місце серед купецтва. Представники родини відігравали значну...
Saved in:
| Published in: | Спеціальні історичні дисципліни: питання теорії та методики |
|---|---|
| Date: | 2014 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут історії України НАН України
2014
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/215694 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Одеські Севастопуло: соціальний статус родини / В. Томазов // Спеціальні історичні дисципліни: питання теорії та методики: Зб. наук. пр. — 2014. — Вип. 24. — С. 109-122. — Бібліогр.: 84 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860753335797153792 |
|---|---|
| author | Томазов, В. |
| author_facet | Томазов, В. |
| citation_txt | Одеські Севастопуло: соціальний статус родини / В. Томазов // Спеціальні історичні дисципліни: питання теорії та методики: Зб. наук. пр. — 2014. — Вип. 24. — С. 109-122. — Бібліогр.: 84 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Спеціальні історичні дисципліни: питання теорії та методики |
| description | Автор на значній джерельній базі реконструює історію родини Севастопуло, яка належала до аристократії о. Хіос. На початку ХІХ ст. Севастопуло оселилися в Одесі, де, спираючись на впливових родичів та значний капітал, відразу посіли помітне місце серед купецтва. Представники родини відігравали значну роль в економічному, культурному та громадському житті нової батьківщини, що сприяло подальшому просуванню по соціальній дробині.
Автор на значительной источниковой базе реконструирует историю семьи Севастопуло, которая принадлежала к аристократии о. Хиос. В начале ХІХ в. Севастопуло поселились в Одессе, где благодаря влиятельным родственникам и значительному капиталу сразу заняли заметное место среди купечества. Представители этой семьи играли значительную роль в экономической, культурной и общественной жизни нового отечества, что способствовало дальнейшему продвижению по социальной лестнице.
The author has reconstructed the history of Sevastopulos, which belonged to the aristocracy of Chios Island, on the considerable source base.
In the early 19th century Sevastopulos settled in Odessa, where they immediately occupied a prominent place among the merchants owing to their influential relatives and significant capital.
The representatives of the family played a significant role in the economical, cultural and social life of the new motherland, that contributed to a further rise on the social ladder.
|
| first_indexed | 2026-03-25T02:02:28Z |
| format | Article |
| fulltext |
Валерій Томазов. Одеські Севастопуло: соціальний статус родини
109
УДК:930.2:929.52:365.27
Валерій Томазов
ОДЕСЬКІ СЕВАСТОПУЛО: СОЦІАЛЬНИЙ СТАТУС РОДИНИ
За переказами, Севастопуло (Севастос) належали до найдавніших
візантійських родів, одна з гілок якого 1092 р. переселилася з Конс-
тантинополя на острів Крит. Севастопуло поповнили місцеву еліту та
швидко ввійшли до кола дванадцяти найбільш впливових родів. Кос-
тянтин та Михайло Севастоси на початку XIII ст. були непримиренними
ворогами Венеційської республіки та неодноразово очолювали військові
кампанії проти неї1.
На острів Хіос Севастопуло разом з іншими візантійськими родинами
перебралися, імовірно, у XIII ст. з Малої Азії. Тут Севастопуло також
належали до аристократії, мали широкі родинні зв’язки з місцевим
нобілітетом та значну, зокрема, нерухому власність. У XVI ст. пред-
ставники роду неодноразово згадуються в хіоських документах та хро-
ніках. У XVII ст. одна з гілок роду облаштувалася у Смірні, а на початку
XVIII ст. — у Константинополі, де Севастопуло активно займалися ко-
мерцією та були відомі своїм багатством і благодійністю2.
На початку 1820-х рр. турецький підданий Євстратій Скарлатович
Севастопуло оселився в Одесі. 1822 р. почала функціонувати його
торговельна компанія, 1830 р. він разом із родиною вступив до 2-ї гільдії
одеського купецтва, в якій знаходився безперервно 12 років, а 1842 р.
зарахований до 1-ї гільдії3. 22 грудня того ж року Євстратій Севастопуло
прийняв присягу на підданство Російській імперії4, а 25 лютого 1849 р.
звернувся на імператорське ім’я з проханням долучити його з родиною до
спадкового почесного громадянства5. 14 квітня 1849 р. Сенат видав указ
про надання Севастопуло зазначеного статусу6, а рішенням від 20 січня
1850 р. встановив виготовити відповідну грамоту7.
Євстратій Севастопуло був типовим представником купців-хіосців, які
наприкінці XVIII — на початку ХІХ ст. з’явилися в причорноморських та
приазовських портах. Російської мови він не знав, про що свідчать його
власноручні помітки грецькою мовою на офіційних документах8. Осно-
вою комерційної діяльності Євстратія, як й інших його земляків, був,
перш за все, експорт в європейські країни збіжжя з Російської імперії,
зокрема південноукраїнського9. Певний час хіоські купці практично конт-
ролювали всю середземноморську торгівлю. Наприклад, фірмою «Мавро-
гордато, Петрококкіно і К°», заснованою Пантелієм Амвросійовичем
Маврогордато та його дядьком Лаврентієм Петрококкіно, за 1836 р. було
Спеціальні історичні дисципліни. Число 24
110
завантажено сім кораблів із пшеницею до Константинополя, п’ять — до
Ліворно, один — до Трієста та два — до Марселя, а прийнято одне судно
з Трієста, завантажене камінням-бруківкою, та одне — з Марселя, з ка-
вою. 1866 р. із двадцяти одеських торговельних домів, що контролювали
експорт пшениці, десять були засновані греками. Серед них фірми
«Ф.П. Родоканакі» й «Федір Маврогордато та К°» були одними з най-
значніших. 1827 р. загальний обіг першої компанії складав близько
1,2 млн рублів, а через десять років — 1838 р. — понад 5,5 млн10.
Імовірно, також, як і його родичі та одноплемінники, Євстратій Севас-
топуло розглядав Одесу як тимчасове пристановище, оскільки на 1849 р.,
незважаючи на досить велику родину, не мав власного будинку, а орен-
дував житло в одеського почесного громадянина Дмитра Палеолога11.
Євстратій Севастопуло жертвував кошти на підтримку грецької куль-
тури, спонсорував видання книг. Так, 1834 р. він разом з іншими хіос-
цями — Федором Родоканакі, Яннісом Раллі, своїм майбутнім сватом
Матвієм Маврогордато, Михайлом Петрококкіно — фінансував видання в
Одесі книги І.Г. Піципіу «Логічна граматика грецької мови»12.
За довідкою Одеської міської думи від 1849 р., родина Євстратія Скар-
латовича складалася з дружини Тарсиці Марківни, синів Скарлата, Кос-
тянтина, Марка, Олександра та Івана, а також дочок — Катерини та
Марії13.
1856 р. Євстратій Скарлатович (названий по батькові — Карлович;
зазначено, що помер 1854 р.) разом із дружиною Тарсицею Марківною,
62 років, та синами Скарлатом, 45 років, Костянтином, 37 років, Марком,
35 років, Олександром, 31 року, та Іваном, 28 років, були внесені до
книги одеських почесних громадян*, 14.
Помер Євстратій Скарлатович 18 грудня 1854 р. в Одесі, у віці 69 ро-
ків15, з чого ми можемо припустити, що він народився близько 1785 р.
Із синів подружжя Севастопуло двоє з молодших точно народилися в
Одесі — Марко та Іван. Так, у метричній книзі одеської грецької Свято-
Троїцької церкви записано, що 18 серпня 1822 р. народився, а 25 серпня
був охрещений Марко Євстратійович Севастопуло, хрещеним батьком
якого став «англійський підданий» Стаматій Мартарі16. 13 червня 1828 р.
народився, а 17 червня був охрещений Іван Євстратійович Севастопуло,
хрещеною матір’ю котрого була дочка закордонного грека Зоїца Михай-
лівна Васильєва17. Запис про народження Олександра Євстратійовича,
який народився між Марком та Іваном — близько 1825 р., не виявлений.
Окрім вищезгаданих дочок, у Євстратія та Тарсиці Севастопуло було
ще три: Олена, Єлизавета та Аріадна. Старша — Олена Євстратіївна —
————————
* Вказаний у документах вік лише приблизно відповідає відомостям метричних книг.
Валерій Томазов. Одеські Севастопуло: соціальний статус родини
111
6 червня 1826 р. в одеській Свято-Троїцькій церкві вінчалася з ніжин-
ським греком Фотієм Павловим. Поручителями виступили одеські купці
Христофор Велара та Василь Євстафій, а також закордонний грек Василь
Скіна18. 22 жовтня 1822 р. померла дворічна Єлизавета Євстратіївна, яка
відповідно народилася близько 1820 р., але ще до приїзду батьків в
Одесу19.
Найбільш відома з дочок подружжя Севастопуло — Аріадна Євстра-
тївна — народилася 17 серпня 1825 р., а охрещена 20 серпня в одеській
Свято-Троїцькій церкві. Її хрещеною матір’ю стала вже згадана Зоїца
Михайлівна Васильєва20. У віці 20 років Аріадна в тій же церкві 21 квітня
1844 р. вінчалася з багатим удівцем — комерції радником Костянтином
Фотійовичем Папудовим, 47 років. Свідками таїнства були колезький
секретар Феодосій Георгійович Папудогло та батько нареченої Євстратій
Скарлатович Севастопуло, одеський купець 1-ї гільдії21.
Костянтин Папудов (Пападзіс) народився 18 травня 1789 р. у Конс-
тантинополі22, а помер в Одесі 17 травня 1879 р., у віці 97 років*, 23. Він
належав до кола найзаможніших та найвпливовіших грецьких купців
Одеси. Костянтин ще 1812 р. заснував торговельний дім «Папудов і К°»,
який багато років входив у десятку найбільших одеських експортно-
імпортних підприємств. Фірма К.Ф. Папудова вивозила переважно зерно,
а ввозила цитрусові, фрукти, вина, оливки, олію, бавовну з грецьких
островів, Смірни, Марселя, Ліворно. У найкращі роки торговий оборот
фірми досягав понад 2,5 млн рублів сріблом. Костянтину Фотійовичу
належала значна нерухомість в Одесі: величезні склади для збіжжя; кіль-
ка будинків, серед яких розкішна резиденція родини на Соборній площі,
перебудована за проектом відомого одеського архітектора Ф.К. Боффо;
дача на Малофонтанській дорозі; земельні маєтки. К.Ф. Папудов усла-
вився також як громадський діяч: 1822 р. обраний одеським городовим
старостою, 1825 р. — депутатом Одеської портової митниці, 1828 р. —
директором від купецтва Одеської контори Комерційного банку, 1827 р. —
членом Одеського комерційного суду, 1830 р. — членом одеського від-
ділення Комерційної ради, 1833 р. — членом Одеського будівельного
комітету. У 1842–1845 рр. Костянтин Фотійович був одеським міським
головою. Він також багато сил приділяв благодійництву — допомагав
притулкам для бідних, дітей-сиріт, престарілих, а також пораненим росій-
ським військовим під час Кримської війни. За свою діяльність грецький
купець був відзначений медалями «За старанність», отримав звання ко-
мерції радника та разом із родиною возведений у спадкові почесні
громадяни24.
————————
* У записі про смерть зазначений саме такий вік.
Спеціальні історичні дисципліни. Число 24
112
Костянтин Фотійович був щільно пов’язаний із хіоською аристокра-
тією як торгово-фінансовими справами, так і родинними зв’язками: пер-
шою його дружиною була Деспіна Пантеліївна Родоканакі (1809–1838),
яка належала до дуже відомого та багатого роду. Друга дружина —
Аріадна Севастопуло — уславилася як справжня красуня, співачка, піа-
ністка та власниця популярного в Одесі салону25. Вона, як більшість
жінок із хіоських родин, брала активну участь у благодійній діяльності.
Так, 1854 р. разом із дамами одеського вищого світу — графинею
О.Г. Толстою, графинею М.О. Лидерс та іншими — зібрали понад 5 000
рублів на користь загиблих та поранених під час Кримської війни26.
1867 р. Аріадна Євстратіївна разом з іншими дружинами знаних одеських
купців — Марією Раллі, Марією Цицині, своєю племінницею Ерато Се-
вастопуло — була засновницею «Комітету з допомоги знедоленим крит-
ським родинам», який мав на меті збір коштів для своїх співвітчизників,
котрі постраждали через антитурецьке повстання. Від благодійних кон-
цертів, театральних вистав, базарів та лотерей, проведених членами ко-
мітету, у березні 1867 р. було зібрано 23 тисячі 500 рублів сріблом27.
Аріадна Папудова була також опікункою Одеського грецького Родокана-
кіївського жіночого училища28. Померла вона 12 червня 1892 р. у віці
68 років через рак грудей та була похована на одеському Старому місь-
кому кладовищі29.
У Аріадни та Костянтина Папудових народилося три дочки — Євгенія,
Ольга, Аріадна та син Анатолій. У книзі почесних громадян за 1856 р.
записані тільки син Анатолій, 6 років, та дочка Аріадна, 4 років30. Дочка
ж Євгенія померла в Одесі 28 квітня 1852 р. у віці 8 років31. Імовірно, у
дитинстві померла й Ольга, але запис про її смерть у метричних книгах
одеської грецької Свято-Троїцької церкви, до парафії якої належали Па-
пудови, відсутній. Можливо, це сталося за кордоном, де подовгу мешкала
родина. Син Анатолій помер в Одесі 3 липня 1894 р. у віці 47 років від
падучої, одружений не був та нащадків не залишив32. Дочка Аріадна, яка
народилася 1852 р.33 та успадкувала значну частину родового майна,
стала дружиною генерала від кавалерії, начальника штабу Донського
козацького війська, учасника російсько-турецької війни 1877–1878 рр.
Андрія Дмитровича Мартинова (27 червня 1838 р. — 17 травня 1913 р.,
Санкт-Петербург), котрий походив із донського дворянського роду34. Цей
шлюб демонструє значні зміни в соціальному статусі Папудових-Севас-
топуло, які інтегрувалися до російського суспільства, стали невід’ємною
частиною місцевого істеблішменту. Померла Аріадна Костянтинівна
Мартинова, народжена Папудова, в еміграції 1 жовтня 1935 р. на 83 році
життя та 4 жовтня була похована на кладовищі в Сент-Женев’єв-де-Буа35.
З братів Аріадни Папудової найбільш відомий одеський спадковий
почесний громадянин та купець 1-ї гільдії Марко Євстратійович Севас-
Валерій Томазов. Одеські Севастопуло: соціальний статус родини
113
топуло. Він отримав домашню освіту36 та, як більшість одеських юнаків-
хіосців другого-третього поколінь, спочатку брав участь у родинній
справі та згодом вступив на стезю громадської служби, яка могла за-
безпечити не тільки привілейоване соціальне становище, але й подальше
піднесення за ієрархічними сходами. Таким чином, можемо констатувати,
що відбувалася поступова адаптація представників досліджуваної етно-
соціальної групи, зокрема Севастопуло, до російсько-імперських реалій
життя37.
20 квітня 1856 р. Марко Севастопуло був обраний Одеським купець-
ким товариством кандидатом у члени Одеського комерційного суду та
затверджений новоросійським і бессарабським генерал-губернатором, а з
2 червня 1856 р. виконував обов’язки члена цього суду. 5 березня 1859 р.
отримав довгострокову відпустку, в якій перебував до 20 березня 1867 р.,
коли знов був обраний кандидатом у члени комерційного суду, обов’язки
якого виконував з 26 січня по 23 лютого 1871 р. та з 31 січня по 1 вересня
1872 р.38 1867 р. одеське купецтво обрало його членом опікунської ради
Одеського комерційного училища, яким Марко залишався аж до 1885 р.,
коли за власним бажанням відмовився від цієї посади39. 12 січня 1879 р.
одночасно був обраний місцевим купецтвом членом Одеського комітету
торгівлі та мануфактури терміном на чотири роки, 1881 р. — «виборним»
від Одеського купецького товариства на три роки та депутатом («глас-
ним») Одеської міської думи на чотири роки40.
Усе це свідчить про неабиякий авторитет Марка Севастопуло та його
родини серед одеського купецтва, а також значну доброзичливість із боку
російської місцевої влади, оскільки всі призначення погоджувалися з ге-
нерал-губернатором і міським градоначальником. Останнє підтверджу-
ється й постійними відзнаками, які отримував Марко Євстратійович за
свою службу: 3 серпня 1872 р. серед інших членів опікунської ради
Одеського комерційного училища отримав подяку від генерал-губер-
натора за значне зменшення витрат на утримання закладу та успішне його
спрямування; 23 жовтня того ж року за представленням генерал-гу-
бернатора за працю та турботу на користь Одеського комерційного учи-
лища був нагороджений орденом св. Станіслава 2-го ст.; 23 квітня 1876 р.
за представленням Кабінету міністрів Російської імперії за участь у справі
народної освіти нагороджений орденом св. Анни 2-го ст.; 28 березня
1882 р. за корисну працю та старанність отримав орден св. Володимира
4-го ст.41
Марко Євстратійович, разом зі своїми родичами-хіосцями — Федором
Родоканакі, Миколою Маврогордато та іншими — був також одним з
фундаторів Одеського грецького благодійного товариства42.
Що стосується комерційної діяльності Марка Севастопуло, то після
смерті батька 1854 р. він разом із братами — одеськими почесними
Спеціальні історичні дисципліни. Число 24
114
спадковими громадянами й купцями 1-ї гільдії Олександром, Карлом
(Скарлатом), Костянтином та Іваном — вирішили продовжити родинну
справу та 1857 р. звернулися до Одеської міської думи за дозволом на
заснування торговельного дому «Євстратій Севастопуло», «з тим, щоб
ім’я батька їхнього в ньому існувало назавжди не змінним»43. Саме з цим,
імовірно, була пов’язана й відпустка Марка Євстратійовича. Торговель-
ний дім Севастопуло належав до потужних: 1857 р. потрапив до кола
24 фірм, які вивезли за рік товарів на суму від 300 тисяч до 1 млн рублів44.
Імовірно, що згодом компанію було ліквідовано, як і в більшості хіоських
родин45. Марко Севастопуло був кандидатом у члени Одеського комер-
ційного банку, заснованого 1870 р., а 1878 р. увійшов до адміністрації з
ліквідації цієї установи46. На 1885 р. він засвідчив, що родового неру-
хомого майна не має, а лише один придбаний будинок в Одесі. За
дружиною же його тамо ж — один будинок родовий та один придбаний47.
1856 р. Марко Севастопуло в одеській грецькій Свято-Троїцькій церкві
вінчався з Ерато Матвіївною Маврогордато, представницею заможного й
знаного одеського купецького роду хіоського походження48. Вона наро-
дилася в Одесі 25 березня 1837 р.49
Її батько — турецький підданий, одеський купець 3-ї, а згодом
2-ї гільдії, хліботорговець та власник маєтку Тирлівка Гайсинського
повіту Подільської губернії Матвій Пантелійович Маврогордато (бл.
1780 р., о. Хіос — 22 березня 1868 р., Одеса) — належав до гілки Лакана
та був старшим із синів Пантелія Матвійовича Маврогордато від шлюбу з
Марієттою, дочкою Лоренцо Скараманга. Матір’ю Ерато Матвіївни була
благодійниця, член Одеського жіночого благодійного товариства Анге-
ліка Пантеліївна Кондоставло (бл. 1802 р. — 19 березня 1876 р., Одеса),
дочка турецького підданого хіосця Пантелія Лікардовича Кондоставло50.
Старша сестра Ерато — Катерина Матвіївна (22 вересня 1834 р., Одеса —
9 липня 1923 р., Париж) — відома філантропка й благодійниця, дружина
впливового петербурзького винного відкупника, комерції радника й куп-
ця 1-ї гільдії, згодом — італійського дворянина Федора Панделійовича
(Пандійовича) Родоканакі (13 листопада 1825 р., Ліворно — 21 вересня
1889 р., Баден-Баден), рідного племінника багатого одеського купця хіо-
ського походження Федора Павловича Родоканакі (1799 р., о. Хіос —
24 лютого 1882 р., Одеса)51.
Старший брат Ерато Матвіївни — Федір Матвійович Маврогордато
(бл. 1818 р., о. Хіос — 16 квітня 1874 р., Одеса) — одеський 1-ї гільдії
купець, спадковий почесний громадянин, власник торговельного дому
«Федір Маврогордато і К°», депутат («гласний») Одеської міської думи, а
племінник — Матвій Федорович Маврогордато (6 вересня 1848 р., Одеса —
21 грудня 1935 р., Париж) — дійсний статський радник, спадковий дво-
Валерій Томазов. Одеські Севастопуло: соціальний статус родини
115
рянин Російської імперії, кавалер багатьох орденів, відомий одеський
багатій, благодійник та меценат52.
Шлюб між Марком Севастопуло та Ерато Маврогордато був тради-
ційним для представників хіоської аристократії53 й значно сприяв зміц-
ненню економічного та соціального становища одеських Севастопуло.
Ерато Матвіївна Севастопуло багато часу мешкала за кордоном, але
також приділяла увагу доброчинній діяльності. Наприклад, вона була чле-
ном «Комітету з допомоги знедоленим критським родинам» разом зі
своєю тіткою — Аріадною Костянтинівною Папудовою, про що вже за-
значалося вище.
У подружжя народилося три сини. Старший — Євстратій — з’явився
на світ в Одесі 9 грудня 1857 р.54 (за іншими даними — 8 січня 1858 р.), а
8 січня 1858 р. був охрещений в одеській грецькій Свято-Троїцькій
церкві. Хрещеними батьками стали дідусь — одеський купець 3-ї гільдії
Матвій Пантелійович Маврогордато та тітка — Жені Матвіївна, дружина
грецького підданого Федора Матвійовича Маврогордато55. Середній син —
Матвій — народився в Одесі 16 листопада 1864 р., а охрещений у тій же
церкві 12 грудня. Прийняли немовля в купелі дядько — почесний гро-
мадянин Скарлат Євстратійович Севастопуло та тітка — Жені Матвіївна,
дружина одеського 1-ї гільдії купця Федора Матвійовича Маврогордато56.
Наймолодший із синів — Карл (Скарлат) — народився в Одесі 13 січня
1871 р. та був охрещений 14 березня того ж року в одеській грецькій
Свято-Троїцькій церкві. Хрещеними батьками дитини стали його дядько —
почесний громадянин Олександр Євстратійович Севастопуло та тітка —
Катерина Матвіївна, дружина італійського підданого Федора Родока-
накі57.
28 вересня 1885 р. Марко Євстратійович звернувся до Херсонського
губернського дворянського депутатського зібрання з клопотанням про
надання йому та його родині спадкового дворянства за орденом св. Во-
лодимира 4-го ст.58 Рішенням зібрання від 29 жовтня 1885 р. було
визначено внести прохача до 3-ї частини Дворянської родовідної книги
Херсонської губернії59. Що стосується родини Марка Євстратійовича, то
його дружині та двом старшим синам — Євстратію та Матвію, як
повнолітнім, було запропоновано звернутися з особистими клопотаннями
та подати необхідні документи60. Департамент Герольдії, розглянувши
справу М.Є. Севастопуло, указом від 28 лютого 1886 р. відмовив у правах
на дворянство61.
Помер Марко Євстратійович Севастопуло 3 січня 1903 р. в Одесі у віці
80 років від паралічу серця та знайшов спокій на Старому міському
кладовищі62, а його дружина — Ерато Матвіївна — залишала світ
22 грудня 1925 р. у Ніцці63.
Спеціальні історичні дисципліни. Число 24
116
Старший із синів цього подружжя — Євстратій Маркович — помер в
Одесі 20 грудня 1888 р. у віці 31 року64. А от молодші — Матвій та Карл —
сприяли подальшому зміцненню становища роду Севастопуло.
Матвій Маркович обрав дипломатичну стезю, де зробив блискучу
кар’єру: 1895 р. прикомандирований до російської місії в Нідерландах,
1898 р. призначений другим секретарем місії в Румунії, 1900 р. — у
Бельгії, 1904 р. — другим, а 1908 р. — першим секретарем посольства у
Великій Британії, 1913 р. — радником посольства у Франції. Він був
дійсним статським радником і камергером імператорського двору. 3 черв-
ня 1917 р. Матвій Севастопуло призначений Тимчасовим урядом послан-
ником Росії в Данії, а 27 жовтня — повіреним у справах у Франції.
26 листопада 1917 р. указом наркома іноземних справ Л.Д. Троцького
звільнений з посади. У Росію Матвій Маркович уже не повернувся, помер
1943 р.65 Він не був одружений та не залишив нащадків66.
Брат Матвія — Карл (Скарлат) Маркович, з родиною якого він про-
живав, обрав службу по Міністерству юстиції та був відомим в Одесі
благодійником і громадським діячем. Він — статський радник, почесний
мировий суддя, член правління Одеського облікового банку, товариш
голови Товариства покровительства безпритульним дітям, член дирекції
Одеського комітету Піклувального товариства про в’язниці, товариш
голови одеського відділення Російського товариства садівництва та член
одеського відділення Російського технічного товариства67. Карл Севасто-
пуло також активно допомагав своїй тітці — Катерині Матвіївні Родо-
канакі, яка була опікункою Благовіщенського (з 1871 р. — Катеринин-
ський) дитячого притулку в Санкт-Петербурзі. 1890 р. із нагоди 50-річчя
цього закладу К.М. Родоканакі пожертвувала 50 тисяч рублів. Тоді ж,
цінуючи щедру грошову допомогу та наполегливу діяльність філант-
ропки, за височайшим наказом притулок було перейменовано на честь
померлого чоловіка Катерини Матвіївни — Федора Родоканакі, а Карл
Маркович став разом із тіткою піклувальником цього закладу68.
10 листопада 1896 р. Карл Маркович у віці 25 років вінчався в одеській
грецькій Свято-Троїцькій церкві з дівицею дворянкою Марією Валеріа-
нівною Лігіною, 22 років. Свідками таїнства були брат нареченої дво-
рянин Валеріан Валеріанович Лігін, барон Микола Едуардович Штейгер,
батько нареченої дійсний статський радник Валеріан Миколайович Лігін
та таємний радник Григорій Григорович Маразлі69. Марія народилася
1874 р. в Одесі*. Її батько — Валеріан Миколайович Лігін (26 липня
————————
* Повідомлення про те, що Марія народилася 13 січня 1871 р., не відповідає
дійсності. Це — дата народження її чоловіка Карла Марковича Севастопуло: Лигин
Сергей Валерианович // Николаевская область. Электронная историческая библиотека
Валерій Томазов. Одеські Севастопуло: соціальний статус родини
117
1846 р., Санкт-Петербург — 6 січня 1900 р., Гієр, департамент Вар,
Франція), відомий учений, громадський та державний діяч, доктор мате-
матики, професор та декан фізико-математичного факультету Новоросій-
ського університету, почесний мировий суддя, гласний, товариш голови
та голова Одеської міської думи, попечитель Варшавського учбового ок-
ругу, голова одеського відділення Російського технічного товариства,
товариш голови одеського відділення Російського товариства садівництва
та керівник різних опікунських організацій, таємний радник і кавалер
багатьох орденів. Він був одружений із представницею заможної одеської
грецької купецької родини — Єлизаветою Єгорівною Парпуті (бл. 1850 —
після 1910), дочкою австрійського підданого Єгора Лукича Парпуті (бл.
1810 — бл. 1888) та Катерини Антонівни Гофман (1825–1878). Треба
зазначити, що Парпуті вже були пов’язані спорідненням з хіоськими
купцями: рідна тітка Єлизавети — Любов Луківна (1 вересня 1819 р.,
Одеса — після 1848) — вийшла заміж за Андрія Івановича Петрококкіно
(бл. 1812 — бл. 1847)70. Старший із синів Лігіних — Валеріан Вале-
ріанович (1873, Одеса — після 1917) — статський радник, калишський
віце-губернатор та келецький губернатор, молодший — Сергій Валеріа-
нович (1877 — після 1927) — відомий лікар-травматолог і хірург, автор
наукових праць, завідувач військового шпиталю при Миколаївській місь-
кій лікарні, її головний лікар71.
Марія Валеріанівна Севастопуло була талановитим скульптором, чле-
ном Товариства південноросійських художників, учасницею виставок
цього художнього об’єднання в 1909, 1910 та 1916 рр. (псевдонім — Се-
васто)72, а також відомою громадською діячкою — помічницею опікунки
одеського Маріїнського притулку та дійсним членом Одеського міського
опікунства дитячих притулків73.
Подружжя Севастопуло мало двох синів*. Старший — Марко —
народився 21 листопада 1897 р. та був охрещений в одеській грецькій
Свято-Троїцькій церкві 21 грудня того ж року. Хрещеними батьками
хлопця стали його двоюрідний дід спадковий почесний громадянин Карл
(Скарлат) Євстратійович Севастопуло, а замість нього за дорученням
таємний радник Григорій Григорович Маразлі, та бабуся Ерато Матвіївна,
дружина спадкового почесного громадянина Марка Севастопуло74.
Молодший — Олександр — народився 30 листопада 1901 р., а охрещений
[Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://history.mk.ua/ligin-sergej-valerianovich.
htm (20.12.2014). — Назва з екрану.
* В. Афанасьєв та О. Барковська називають ще одного сина — Валеріана, який
загинув на війні 1917 р., однак відомостей про його народження у метриках Свято-
Троїцької церкви немає: Товарищество южнорусских художников. — С. 307.
Спеціальні історичні дисципліни. Число 24
118
у тій же церкві 17 лютого 1902 р. Його хрещеними батьками були
таємний радник Григорій Григорович Маразлі та бабуся Ерато Матвіївна
Севастопуло75.
Карл Маркович значно розширив домоволодіння своєї родини в Одесі,
оскільки здача квартир у прибуткових будинках в оренду була досить
вигідною справою. Двоюрідний брат Карла — Матвій Федорович Мавро-
гордато, який перебрався на постійне життя до Парижа, 1 листопада
1901 р. продав свій розкішний особняк, розташований на розі Єкате-
рининського й Військового узвозів та Сабанеєвого моста, Карлу Мар-
ковичу76. Саме цей будинок і став резиденцією родини Севастопуло77.
А 31 січня 1908 р. він придбав у Матвія Маврогордато ще один будинок —
на вулиці Князівській, 1378.
Під час більшовицького заколоту Севастопуло емігрували спочатку до
Франції, де мешкали в Ніцці, а потім — до США. Їхні мистецька колекція
та бібліотека, на щастя, поповнили фонди одеських музеїв: зокрема,
204 книги поступили до Музею красних мистецтв Новоросійського уні-
верситету, де було створено особовий фонд К.М. Севастопуло79, а ху-
дожня колекція — до Народного художнього музею, але згодом була
розпорошена80.
Подальша доля представників родини Карла Марковича поки що не-
відома, Марія Валеріанівна померла до 4 березня 1861 р.81
З родини Севастопуло треба згадати Олександра Євстратійовича, Кар-
лового дядька, котрий мешкав в Одесі, був одним із засновників ус-
пішного Одеського облікового банку, який виник 1879 р.82 Помер він в
Одесі 11 червня 1892 р. у віці 64 років від хронічної чахотки легенів та
похований на Старому міському кладовищі*, 83. Інші брати Олександра,
імовірно, покинули Одесу через бізнесові інтереси та оселились за кор-
доном. Наприклад, Костянтин Євстратійович Севастопуло, 83 років, меш-
канець Ліворно, був звільнений з російського підданства за власним
бажанням 1902 р.84
Таким чином, родина Севастопуло пройшла в Одесі типовий для хіо-
ських родів шлях: із власників потужних хліботоргових фірм, іноземних
купців, які належали до замкненої етносоціальної групи, вони поступово
перетворилися на представників привілейованих верств російсько-імпер-
————————
* Олександр був одружений. Його дружина — Марія Іванівна — 18 серпня 1892 р.,
уже після смерті чоловіка, отримала паспорт, жодних відомостей про їхніх дітей не
міститься: Держархів Одеської обл., ф. 16, оп. 125, спр. 2, арк. 31. У літературі
згадується також Марія Олександрівна Севастопуло-Кир’якова (бл. 1835 р. — 4 травня
1915 р., Петроград) — одеська актриса, письменниця та драматург, яка була родичкою
одеських Севастопуло, але встановити більш детально її споріднення з ними поки не
вдалося.
Валерій Томазов. Одеські Севастопуло: соціальний статус родини
119
ського суспільства — крупних поміщиків, домовласників, чиновників,
котрі мали з місцевою елітою родинні, культурні та ділові зв’язки.
————————
1 Argenti P. Libro d’oro de la noblesse de Chio: 2 vol. — London, 1955. — V. 1. — P. 125.
2 Ibid. — P. 125–126.
3 Российский государственный исторический архив (далі — РГИА), ф. 1343, оп. 39,
д. 4327, л. 2–3.
4 Там же.
5 Там же, л. 1–1 об.
6 Там же, л. 5–8 об.
7 Там же, л. 19–20.
8 Там же, л. 1–1 об.
9 Одесский вестник. — 1827. — № 13.
10 Див. детально: Томазов В.В. Греки-хіосці в Російській імперії: соціальна адаптація
та національна самоідентифікація // Український історичний журнал. — 2014. — № 4. —
С. 100–108.
11 РГИА, ф. 1343, оп. 39, д. 4327, л. 2–3.
12 Аυγητίδης Κ. Θεόδωρος Παύλου Ροδοκανάκης. — Χίος, 2004. — Σ. 110.
13 РГИА, ф. 1343, оп. 39, д. 4327, л. 1 об.
14 Державний архів Одеської області (далі — Держархів Одеської обл.), ф. 16, оп. 125,
спр. 2, арк. 31.
15 Греки Одессы. Именной указатель по метрическим книгам одесской Греческой
Свято-Троицкой церкви. — Одесса, 2004. — Т. 3: 1853–1874 / Л.Г. Белоусова, Т.Е. Вол-
кова, Г.Л. Малинова, В.В. Харковенко. — С. 188–189.
16 Там же. — Одесса, 2014. — Т. 1: 1799–1831, 1836 / Л.Г. Белоусова, С.Е. Березин,
Т.Е. Волкова, В.В. Харковенко, Г.Л. Малинова, А.В. Мартыненко, А.М. Паниван,
М.Г. Батурина, С.Н. Герасимова. — С. 428–429.
17 Там же.
18 Там же. — С. 428–429, 352–353.
19 Там же. — С. 428–429.
20 Там же.
21 Там же. — Одесса, 2002. — Т. 2: 1834–1852 / Л.Г. Белоусова, Т.Е. Волкова,
Г.Л. Малинова, В.В. Харковенко. — С. 274–275, 226–227.
22 Морозан В. Деловая жизнь на юге России в XIX — начале XX века. — СПб., 2014. —
С. 526.
23 Греки Одессы. Именной указатель по метрическим книгам одесской Греческой
Свято-Троицкой церкви. — Одесса, 2005. — Т. 4: 1875–1891 / Л.Г. Белоусова, Т.Е. Вол-
кова, Г.Л. Малинова, В.В. Харковенко. — С. 194–195.
24 Більш детально див.: Авгитидис К. Торговый дом Константина Папудова // По-
движники й меценати. Грецькі підприємці та громадські діячі в Україні XVII–XIX ст. —
К., 2001. — С. 141–152; Морозан В. Указ. соч. — С. 526–527.
25 Дерибас А. Старая Одесса. Забытые страницы: Исторические очерки и воспоми-
нания. — К., 2004. — С. 132, 259–260.
26 Морозан В. Крупнейшие зерновые экспортеры Причерноморья и Приазовья: ме-
тоды торговли, общественная и частная жизнь // Грецьке підприємництво і торгівля у
Північному Причорномор’ї XVIII–XIX ст. Збірник наукових статей. — К., 2012. —
С. 119.
Спеціальні історичні дисципліни. Число 24
120
27 Piatigorskii G. The Cretan uprising of 1866 — 1869 and the Greeks of Odessa // Modern
Greek studies yearbook. — Minneapolis, 1998/1999. — Vol. 14/15. — P. 133.
28 Авгитидис К. Указ. соч. — С. 151.
29 Греки Одессы. Именной указатель по метрическим книгам одесской Греческой
Свято-Троицкой церкви. — Одесса, 2006. — Т. 5: 1802, 1892–1906 / Л.Г. Белоусова,
Т.Е. Волкова, Г.Л. Малинова, В.В. Харковенко. — С. 216–217.
30 Держархів Одеської обл., ф. 16, оп. 125, спр. 2, арк. 36 зв.
31 Греки Одессы. Именной указатель по метрическим книгам одесской Греческой
Свято-Троицкой церкви. — Одесса, 2002. — Т. 2: 1834–1852 / Л.Г. Белоусова, Т.Е. Вол-
кова, Г.Л. Малинова, В.В. Харковенко. — С. 226–227.
32 Там же. — С. 216–217.
33 Зустрічаються відомості також про інші дати народження: 1 жовтня 1853 р. та
10 березня 1853 р., див.: Грезин И. Алфавитный список русских захоронений на клад-
бище в Сент-Женевьев-де-Буа. — М., 2009. — С. 313.
34 Більш детально про нього див.: Волков С. Генералитет Российской империи:
энциклопедический словарь генералов и адмиралов от Петра I до Николая II. — М.,
2009. — Т. II (Л-Я). — С. 111.
35 Грезин И. Указ. соч. — С. 313; Незабытые могилы. Российское зарубежье: не-
крологи 1917–1999 / Сост. В.Н. Чуваков. — М., 2004. — Т. 4: Л-М. — С. 415.
36 РГИА, ф. 1343, оп. 29, д. 1763, л. 5 об.–6.
37 Див.: Томазов В. Соціальний статус купців-хіосців Маврогордато в Російській
імперії: пошуки дворянства // Генеалогія. Збірка наукових праць. — К., 2013. — Вип. 1. —
С. 287–301.
38 РГИА, ф. 1343, оп. 29, д. 1763, л. 5 об.–6.
39 Там же, л. 5 об.–12.
40 Там же.
41 Там же.
42 Решетов С., Ижик Л. Григорий Маразли: честь паче почести. — Одесса, 2012. —
С. 193.
43 Держархів Одеської обл., ф. 2, оп. 1, спр. 497, арк. 1–7.
44 Одесский вестник. — 1858. — № 40.
45 Томазов В.В. Греки-хіосці в Російській імперії: соціальна адаптація та національна
самоідентифікація. — С. 104–105.
46 Морозан В. Деловая жизнь на юге России в XIX — начале XX века. — С. 313, 344.
47 РГИА, ф. 1343, оп. 29, д. 1763, л. 5 об.
48 Argenti P. Op. cit. — V. 2. — P. 94.
49 Ibid.
50 Про рід Маврогордато більш детально див.: Томазов В. Рід Маврогордато (гілка
Лакана) в Одесі: історико-генеалогічна розвідка // Архіви України. — 2010. — Вип. 3–4
(269), липень–вересень. — С. 72–86; Τομαζοβ Β. Το γένος των Μαυρογορδάτων
(Μαυροκορδάτων) στη Ροσική Αυτοκρατορία. Η ιστορία του γένους μέσα από έγγρφα και
γεγονόια. — Χιος, 2010.
51 Див.: Томазов В. Соціальний статус Родоканакі у Російській імперії // Проблеми
історії України ХІХ — початку ХХ ст. — К., 2012. — Вип. 20. — С. 201–209; Его же.
Социальный статус семьи Родоканаки в Российской империи // Генеалогический вест-
ник. — СПб., 2014. — Вып. 49. — С. 37–47.
52 Див.: Його ж. Соціальний статус купців-хіосців Маврогордато в Російській ім-
перії… — С. 287–301; Його ж. Рід Маврогордато (гілка Лакана) в Одесі… — С. 72–86;
Τομαζοβ Β. Op. cit. — P. 82–108.
Валерій Томазов. Одеські Севастопуло: соціальний статус родини
121
53 Див.: Томазов В. Греки-хіосці в Російській імперії: соціальна адаптація та націо-
нальна самоідентифікація. — С. 102.
54 РГИА, ф. 1343, оп. 29, д. 1763, л. 6.
55 Греки Одессы. Именной указатель по метрическим книгам одесской Греческой
Свято-Троицкой церкви. — Одесса, 2004. — Т. 3: 1853–1874 / Л.Г. Белоусова, Т.Е. Вол-
кова, Г.Л. Малинова, В.В. Харковенко. — С. 188–189.
56 Там же; РГИА, ф. 1343, оп. 29, д. 1763, л. 6.
57 Там же.
58 РГИА, ф. 1343, оп. 29, д. 1763, л. 4.
59 Там же, л. 1.
60 Там же, л. 15 об.–16.
61 Там же, л. 17.
62 Греки Одессы. Именной указатель по метрическим книгам одесской Греческой
Свято-Троицкой церкви. — Одесса, 2006. — Т. 5: 1802, 1892–1906 / Л.Г. Белоусова,
Т.Е. Волкова, Г.Л. Малинова, В.В. Харковенко. — С. 246–247.
63 Argenti P. Op. cit. — V. 2. — P. 94.
64 Греки Одессы. Именной указатель по метрическим книгам одесской Греческой
Свято-Троицкой церкви. — Одесса, 2005. — Т. 4: 1875–1891 / Л.Г. Белоусова, Т.Е. Вол-
кова, Г.Л. Малинова, В.В. Харковенко. — С. 226–227.
65 Матвей Маркович Севастопуло // Дипломаты Российской империи [Електронний
ресурс]. — Режим доступу: http://www.rusdiplomats.narod.ru/sevastopulo-mm.html
(20.12.2014). — Назва з екрану; Список послов России и СССР в Дании // Википедия
[Електронний ресурс]. — Режим доступу: HTTPS://RU.WIKIPEDIA.ORG/WIKI/
СПИСОК_ПОСЛОВ_РОССИИ_И_СССР_В_ДАНИИ (20.12.2014). — Назва з екрану;
Л. Троцкий. Приказ народного комиссара по иностранным делам // Лев Троцкий.
Историческое подготовление октября. Часть II: от октября до Бреста [Електронний
ресурс]. — Режим доступу: https://books.google.com.ua/books?id=w9kdkfjrkegc&pg=
pt180&lpg=pt180&dq=севастопуло+матвей+маркович&source=bl&ots=htauk23bcn&sig=ll
aghz51to9aielvsfxpjf9fbag&hl=ru&sa=x&ei=fmqpvoq9fckruytygaal&ved=0cc0q6aewaw#v=o
nepage&q=%d0%a1%d0%b5%d0%b2%d0%b0%d1%81%d1%82%d0%be%d0%bf%d1%83%
d0%bb%d0%be%20%d0%9c%d0%b0%d1%82%d0%b2%d0%b5%d0%b9%20%d0%9c%d0
%b0%d1%80%d0%ba%d0%be%d0%b2%d0%b8%d1%87&f=false (20.12.2014). — Назва з
екрану.
66 РГИА, ф. 727, оп. 2, д. 378, л. 3–3 об.
67 Там же; Вся Одесса. Адресная и справочная книга всей Одессы с отделом
Одесский уезд на 1914 год. — Одесса, 1913. — Л. 368.
68 Керзум А.П. Детский приют в память Федора Пандиевича Родоканаки // Энцикло-
педия благотворительности. Санкт-Петербург [Електронний ресурс]. — Режим доступу:
http://encblago.lfond.spb.ru/showObject.do?object=2853438459 (20.12.2014). — Назва з
екрану.
69 Греки Одессы. Именной указатель по метрическим книгам одесской Греческой
Свято-Троицкой церкви. — Одесса, 2006. — Т. 5: 1802, 1892–1906 / Л.Г. Белоусова,
Т.Е. Волкова, Г.Л. Малинова, В.В. Харковенко. — С. 246–247, 160–161.
70 Μπελοουσοβα Λ. Το γενος των Πετροκοκκινων: περιοδος της Οδησσου 19οσ —
20ου αιωνα. — Χιος, 2007. — Σ. 75–76.
71 Більш детально про Лігіних: Решетов С., Ижик Л. Указ. соч. — С. 128–130; Лигин
Сергей Валерианович // Николаевская область. Электронная историческая библиотека
[Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://history.mk.ua/ligin-sergej-
valerianovich.htm (20.12.2014). — Назва з екрану.
Спеціальні історичні дисципліни. Число 24
122
72 Товарищество южнорусских художников. Биобиблиографический справочник /
Сост. В.А. Афанасьев, О.М. Барковская. — Одесса, 2014. — С. 307.
73 Вся Одесса. — Л. 368.
74 Греки Одессы. Именной указатель по метрическим книгам одесской Греческой
Свято-Троицкой церкви. — Одесса, 2006. — Т. 5: 1802, 1892–1906 / Л.Г. Белоусова,
Т.Е. Волкова, Г.Л. Малинова, В.В. Харковенко. — С. 246–247.
75 Там же.
76 Держархів Одеської обл., ф. 35, оп. 1, спр. 27678, арк. 9 зв.
77 Вся Одесса. — Л. 368; РГИА, ф. 727, оп. 2, д. 378, л. 32.
78 Там само, арк. 1–4, 10–13 зв.
79 Левченко В.В. «Музей изящных искусств» Імператорського Новоросійського уні-
верситету: історія та доля скарбниці // Полікультуротворча діяльність 2010: Матеріали
Міжнародної науково-практичної конференції, м. Київ, 12–13 квітня 2010 р. — К., 2010
[Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://memory.od.ua/books/levchenko7.pdf
(20.12.2014). — Назва з екрану.
80 Товарищество южнорусских художников. — С. 307.
81 Незабытые могилы. — М., 2005. — Т. 6. — Кн. 1: Пос-Скр. — С. 471.
82 Морозан В. Деловая жизнь на юге России в XIX — начале XX века. — С. 346;
Решетов С., Ижик Л. Указ. соч. — С. 208.
83 Греки Одессы. Именной указатель по метрическим книгам одесской Греческой
Свято-Троицкой церкви. — Одесса, 2006. — Т. 5: 1802, 1892–1906 / Л.Г. Белоусова,
Т.Е. Волкова, Г.Л. Малинова, В.В. Харковенко. — С. 246–247.
84 РГИА, ф. 1284, оп. 100, д. 3361, л. 16.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-215694 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 2307-3144 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2026-03-26T19:17:45Z |
| publishDate | 2014 |
| publisher | Інститут історії України НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Томазов, В. 2026-03-24T15:51:58Z 2014 Одеські Севастопуло: соціальний статус родини / В. Томазов // Спеціальні історичні дисципліни: питання теорії та методики: Зб. наук. пр. — 2014. — Вип. 24. — С. 109-122. — Бібліогр.: 84 назв. — укр. 2307-3144 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/215694 930.2:929.52:365.27 Автор на значній джерельній базі реконструює історію родини Севастопуло, яка належала до аристократії о. Хіос. На початку ХІХ ст. Севастопуло оселилися в Одесі, де, спираючись на впливових родичів та значний капітал, відразу посіли помітне місце серед купецтва. Представники родини відігравали значну роль в економічному, культурному та громадському житті нової батьківщини, що сприяло подальшому просуванню по соціальній дробині. Автор на значительной источниковой базе реконструирует историю семьи Севастопуло, которая принадлежала к аристократии о. Хиос. В начале ХІХ в. Севастопуло поселились в Одессе, где благодаря влиятельным родственникам и значительному капиталу сразу заняли заметное место среди купечества. Представители этой семьи играли значительную роль в экономической, культурной и общественной жизни нового отечества, что способствовало дальнейшему продвижению по социальной лестнице. The author has reconstructed the history of Sevastopulos, which belonged to the aristocracy of Chios Island, on the considerable source base. In the early 19th century Sevastopulos settled in Odessa, where they immediately occupied a prominent place among the merchants owing to their influential relatives and significant capital. The representatives of the family played a significant role in the economical, cultural and social life of the new motherland, that contributed to a further rise on the social ladder. uk Інститут історії України НАН України Спеціальні історичні дисципліни: питання теорії та методики Генеалогія та просопографія Одеські Севастопуло: соціальний статус родини Одесские Севастопуло: социальный статус семьи The Sevastopulos from Odessa: the social status of this family Article published earlier |
| spellingShingle | Одеські Севастопуло: соціальний статус родини Томазов, В. Генеалогія та просопографія |
| title | Одеські Севастопуло: соціальний статус родини |
| title_alt | Одесские Севастопуло: социальный статус семьи The Sevastopulos from Odessa: the social status of this family |
| title_full | Одеські Севастопуло: соціальний статус родини |
| title_fullStr | Одеські Севастопуло: соціальний статус родини |
| title_full_unstemmed | Одеські Севастопуло: соціальний статус родини |
| title_short | Одеські Севастопуло: соціальний статус родини |
| title_sort | одеські севастопуло: соціальний статус родини |
| topic | Генеалогія та просопографія |
| topic_facet | Генеалогія та просопографія |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/215694 |
| work_keys_str_mv | AT tomazovv odesʹkísevastopulosocíalʹniistatusrodini AT tomazovv odesskiesevastopulosocialʹnyistatussemʹi AT tomazovv thesevastopulosfromodessathesocialstatusofthisfamily |