Функції онімів у збірці «Вибране» Ліни Костенко
Употребление онимов различается в зависимости от этапов творчества Лины Костенко, также жанра и тематики произведения. Собственные имена становятся выразителями и необходимой экспрессивной тональности, и художественного замысла. Требовательный отбор онимов и включение их в надлежащие контексты делае...
Gespeichert in:
| Veröffentlicht in: | Культура народов Причерноморья |
|---|---|
| Datum: | 2006 |
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainisch |
| Veröffentlicht: |
Кримський науковий центр НАН України і МОН України
2006
|
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/21736 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Функції онімів у збірці «Вибране» Ліни Костенко / М.Р. Мельник // Культура народов Причерноморья. — 2006. — № 85. — С. 82-84. — Бібліогр.: 7 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860009914670252032 |
|---|---|
| author | Мельник, М.Р. |
| author_facet | Мельник, М.Р. |
| citation_txt | Функції онімів у збірці «Вибране» Ліни Костенко / М.Р. Мельник // Культура народов Причерноморья. — 2006. — № 85. — С. 82-84. — Бібліогр.: 7 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Культура народов Причерноморья |
| description | Употребление онимов различается в зависимости от этапов творчества Лины Костенко, также жанра и тематики произведения. Собственные имена становятся выразителями и необходимой экспрессивной тональности, и художественного замысла. Требовательный отбор онимов и включение их в надлежащие контексты делает собственные имена одним из важнейших компонентов произведения и действенным художественным средством.
The usage of onyms differs depending on the periods of Lina Kostenko's creative work, also themes should be taken into consideration. Proper names became expressive tone and artistic conception. Fastidious onym's selection and their insertion into appropriate context component of a literature work and into the stylistic device.
|
| first_indexed | 2025-12-07T16:41:27Z |
| format | Article |
| fulltext |
Мельник М.Р.
ФУНКЦІЇ ОНІМІВ У ЗБІРЦІ «ВИБРАНЕ» ЛІНИ КОСТЕНКО
82
Мельник М.Р.
ФУНКЦІЇ ОНІМІВ У ЗБІРЦІ «ВИБРАНЕ» ЛІНИ КОСТЕНКО
Книжка включає твори з попередніх збірок поетеси – з одних менше, інших більше. Але тут чимало й
тих віршів, які раніше не публікувалися. Це й поезії із знищених збірок «Зоряний інтеграл» (1963 р.) та
«Княжа гора» (1972 р.), і нові вірші. Усі твори, що публікуються в збірці уперше, позначені в «Змісті» зіро-
чкою, астериском. Ось вірші з такою позначкою і є об’єктом нашого ономастичного аналізу. Таких віршів у
збірці 146. З них власне оніми вжито в 75 віршах (51,4%). Для точнішого окреслення онімізованості віршів
збірки слід узяти до уваги, що цикл «Інкрустації» [3, с. 534-551] складається з 61 невеличкого тексту обся-
гом від двох до десяти рядків. Зрозуміло, тут оніми трапляються рідше – тільки в 25 творах (41%). Для реш-
ти 85 віршів ступінь онімічності складає 58,8% (50 віршів). Це – типовий для останніх збірок обсяг.
Типовою є й онімічна насиченість віршів збірки. Вони мають 169 різних онімів, які вжито 274 рази.
Тобто на один вірш з власними назвами припадає 3,7 оніма (для «Інкрустацій» ця цифра становить тільки
1,6, а для інших віршів – 4,7). Перед ведуть у збірці усе ж таки антропоніми – їх тут 59 (34,9%) у 82 (29,8%)
ужитках. Топоніми ж знову опиняються на другому місці – 41 (24,3%) з 63 (22,9%) ужитками. Як бачимо,
відрив їх від антропонімів, особливо в ужитках, невеликий, а сама наявність цього відриву зумовлена, мож-
ливо, тим, що тут серед нових віршів чимало взято із заборонених раніше збірок, що написані до появи
«Саду нетанучих скульптур».
Чи не найхарактернішим для ономастичного простору збірки є відчутний стрибок частотності теонімів,
які за кількістю майже зрівнялися з топонімами (40 назв, тобто 23,7%), а за вживаністю взагалі вийшли на
перше місце: 95 ужитків (35,3%). В «Інкрустаціях» теоніми займають чільне місце і за кількістю – їх там 10
(31,2%), тоді як антропонімів 8, топонімів 6. Наявні в збірці і всі інші розряди власних назв, але в невеликих
кількостях – від 7 (астроніми, ергоніми й ідеоніми) до 1 оніма.
Помітно змінився й етно-територіальний розподіл антропонімів і топонімів. Глобальність поетичного
мислення Л.Костенко знову виводить на передній план всесвітню онімію. Зростання українських назв при-
пиняється – їх кількості спадають до рівня збірки «Над берегами вічної ріки»: антропоніми – 17,3%, топо-
німи – 22,0%. А для далекого зарубіжжя відповідні цифри істотно зростають, теж досягаючи показників на-
званої збірки: антропоніми – 60,3%, топоніми – 58,5%. Особливо відчутний цей процес у циклі «Інкруста-
ції», де топоніми далекого зарубіжжя становлять усі 100% топонімічного простору, а антропоніми – 75%
антропонімічного простору. Жанр коротких сентенцій-афоризмів, що складають цей цикл, вимагає онімів-
загальників, онімів-символів, пор.: «Душа, зруйнована, як Троя» [3, с. 542]; «Але ж навіщо мислити однако,
| та ще в країні, більшій за Монако» [3, 534], де «країна, більша за Монако» - перифраз України; «Нове сто-
ліття, ба, тисячоліття! | Тривожний історичний Рубікон» [3, с. 551]. Символіка географічної назви особливо
помітна у випадку: «Ріка. Палатка. Озеро. Курінь. | Аборигени Острова Надії. | Босоніж дітки бігають ма-
лі» [3, 545]. Реальний острів Надії за Північним Полярним колом у Баренцовому морі непридатний для бі-
гання босоніж, але ж ідеться про назву-символ (надія!), а не сувору географічну реалію!
Проте найуживаніший топонім у розглядуваних віршах збірки – Україна [пор. 1, с. 43-33]. Він
з’являється, окрім згаданого перифраза, в 9 різних віршах. То – найдорожче, то ключове слово, як і в Шев-
ченка [5, 25], усієї поезії Ліни Костенко: «І щось в мені таке болить, | що це і є, напевно, Україна» [3, с.
209]. Мовиться про гірку історичну долю: «Чого-чого, а вороння над Україною | завжди було досить» [3, с.
154]. Ось і Сізіф, із своїм одвічним тягарем, міркує: «Вже краще йти до Бога пасти вівці, | ніж на Вкраїні
камінь цей тягти» [3, с. 180]. Але то – рідне: «Ходім, я напою тебе Дніпром. | Я нагодую очі твої степом. |
Могили України покажу» [3, с. 195].
Ім’я Україна звучить у віршах, як камертон, яким вивіряються інші імена, зважуються найістотніші
думки. Єкатерина (знову саме так – Єкатерина, а не Катерина) і Потьомкін перевірки не витримують:
«Хочете, пожалста, пів-Украйни | подарую вас на незабудь» [3, с. 381]. Тут і форму Украйна вжито, яку ча-
сто використовували російські автори: вона в тому ж ключі, що й суміжне пожалста. А ось протилежне,
молитовне сприйняття – у безсмертної Лесі: «Шматок землі, ти звешся Україною. | Ти був до нас. Ти бу-
деш після нас» – «Коли ти навіть звався – Малоросія, | твоя поетеса була Українкою» [3, с. 162]. І українка
Ліна Костенко з болем констатує: «Все називається Україною – | універмаг, ресторан, фабрика. | Хліб укра-
їнський, | телебачення теж українське» – «І тільки мова чужа у власному домі» [3, с. 156]; «умирає мати по-
езії мого народу» [3, с. 155]. Про те ж, про трагедію мови говориться й так: «Трагічна мово! | Вже тобі тру-
ну | не тільки вороги, а й діти власні тешуть» [3, с. 161].
Але – «Ти будеш після нас». Це надихає, і заради цього поетеса продовжує свою Сізіфову працю:
«Йдемо угору, і нема доріг. | І тінь Сізіфа, тінь моєї долі…» [3, с. 180]. До речі, Сізіф у віршах збірки серед
усіх античних теонімів згадується найчастіше, 8 разів. І камертон України – як він бринить в усій великій
українській поезії [6, с. 217] – бринить і над ним, Сізіфом, і над усією ономастичною глобальністю Ліни Ко-
стенко, так яскраво вираженою у віршах збірки.
А глобальність ця – багатопланова й вишукана. Багатоплановість має, зокрема, й суто формальний ви-
мір: антропоніми й топоніми у нових віршах збірки охоплюють 8 країн – Україну, Росію, Францію, Італію,
Іспанію, США, Давній Рим, біблійну Іудею; тільки антропоніми – теж 8: Грецію, Англію, Польщу, Чехію,
Австрію, Чилі, Бельгію, Норвегію; тільки топоніми – 7: древню Месопотамію, Трою, Румунію, Казахстан,
ПАР, Люксембург, Монако. Зацікавлення поетеси сягають широкого світу. А виразники вишуканості – в
тім, що з 45 названих у віршах історичних осіб 33 – то митці та вчені, то творці. І з них 17 – поети і пись-
менники. Долучимо сюди ще сімох згаданих поетесою персонажів книжок та легенд, пор.: «Не стукне в
браму лицар Ланселот. | Козак Мамай прибути погордує» [3, с. 550]; «Ближчий мені старий Гайявата, |
Вопросы духовной культуры – ФИЛОЛОГИЧЕСКИЕ НАУКИ
83
ніж всі досягнення кібернетики» [3, с. 181]; «Вперше казку про Попелюшку | я почула на попелищі» [3,
540]. Ось і одержуємо коло високих і чистих людей, до яких скеровані високі і чисті чуття Ліни Костенко.
Решта – то переважно політики, можновладці. І контексти у них зовсім інші, і експресії – зовсім не ті:
«Хрущов – ура! І не Хрущов – ура!» [3, с. 166]; «Оце щоб ваші методи побачив, – від заздрощів би луснув
Бенкендорф» [3, с. 169]; «Коли із Риму від’їжджав Калігула, | він замість себе залишав коня» [3, с. 362].
Пізніше, визначаючи гуманітарну ауру нації, Ліна Костенко добре обґрунтувала зазначені ономастичні
акценти: «Або німці. Нація філософів і композиторів, хіба не так? Хто дав світові Бетховена, Ґете, Шіллера,
Ґеґеля, Канта, Ніцше? І хоч Бухенвальд недалеко від дуба Гете […] - все одно, не Гітлер визначає образ на-
ції з його Геббельсом, що хапався за пістолет при слові культура, і не Ельза Кох, а доктор Фауст і Лореляй
над Рейном» [4, с. 10-11]. І далі: «Чи ж треба казати, що Англія – це Шекспір, Байрон, Шеллі? Що Франція
– це Вольтер, Бальзак, Руссо, Аполлінер? Що Італія – це нація Данте і Петрарки, Рафаеля і Мікеланджело.
Бо не квадратне ж підборіддя дуче визначає її обличчя, а її художники і поети» [4, с. 11-12].
А ті, високі і чисті художники і поети, оповиті такою любов’ю й таким пієтетом! Втім було нечуване,
криваве горе: «Передсмертно лаявся Косинка. Збожеволів у тюрмі Куліш. | Курбас ліг у ту промерзлу зе-
млю!» [3, с. 164]. Та й Шевченко – що було б із ним у часи розстріляного Відродження? «Що писав би Ше-
вченко | в тридцять третьому, в тридцять сьомому роках? | Певно, побувавши в Косаралі, | побував би ще й
на Соловках» [3, с. 163]. У таких ситуаціях – не до художніх тропів. Досить просто правди, так довго при-
ховуваної. І імена тут – знаки втрат: вони засвідчують масштаби втрат. Маємо той межовий випадок, коли
найвищим поетичним образом стає відсутність будь-якої образності.
У зображенні інших подій, віддалених у просторі та часі, костенківська образність повертається в літе-
ратурну онімію. Ось фонетична гра: «Десь був Дега. | Де? Га?» [3, с. 229]. А ось гра семантична, адресована
тому ж Едгарові Дега: «Немає Моцарта – ніхто не Сальєрі» [3, с. 230]. Імена митців, поетів стають мірою,
еталоном, способом визначення суті: «З часів прапрадіда Гомера» [3, с. 147] – то значить з давніх-давен;
«Хай нам флояри гудуть очеретові, | хай нам Уїтмен махає беретом…» [3, с. 181] – Уолт Уїтмен з його «Ли-
стям трави» символізує тут поетичне сприйняття природи; «Помер Неруда. Скрізь горить Трансвааль. | Що
не народ – одне й те саме горе» [3, с. 206] – то про Чилі, де після кривавого перевороту помер уславлений
поет Пабло Неруда. Його смерть, не пов’язана з переворотом, визначає (і засуджує!) сутність цієї події.
І тому – скрізь горить Трансвааль, і в Чилі теж, хоч реальний Трансвааль, нині провінція ПАР, горів у
1899-1902 рр., коли дві бурські республіки, Трансваль та Оранжову, завоювали англійці. Пісня із словами
«Трансваль, Трансваль, земля моя, | Гориш ти у вогні» була популярною в першій половині ХХ ст. Зазна-
чимо, що Ліна Костенко, вживши нормативне написання з двома а Трансвааль (відповідно до правопису
бурської мови африкаанс), у вимові розглядає це написання як один звук – імовірно, під впливом згаданої
пісні, фактично процитованої поетесою. Ситуація з двоскладовою вимовою написання Еесті тут не повто-
рилась.
Взагалі топоніми і в цій збірці є не менш активними і дійовими складниками поетичної мови, ніж ан-
тропоніми. Вони ту мову оживлюють, урозмаїтнюють. Говориться: «Живеться, як на Етні» [3, с. 165], і то
звучить значно яскравіше, ніж фразеологізоване «як на вулкані». Говориться: «Ти половець, ти правнук пе-
ченіга, | з чужої муки і з чужої Мекки» [3, с. 272], і то дозволяє небуденно, та ще й з чарівною звукогрою,
виразити думку про неприйняття святині. Говориться: «На штурм Бастілій – просто. На Сенатську. | А от
тебе – я не знаю як» [3, с. 300], і то топонімічним шляхом увиразнює ідею, що рішучий суспільний чин да-
ється легше, ніж інтимний порух душі. Адже той суспільний чин метонімічно позначений двома топоніма-
ми – Бастілія (з множиною-узагальненням) та Сенатська (площа). Назва фортеці-тюрми, зруйнуванням
якої в 1789 р. розпочалася Велика французька революція, і назва площі в Петербурзі, де в 1825 р. стався
найвищий злет повстання декабристів, краще за розлогі описи інформують, про що мова.
У збірці «Над берегами вічної ріки» Ліна Костенко про українське весілля написала: «Вітрів свавілля,
музика – Севілья!» [2, с. 147]. А у «Вибраному» про румунських парубків: «темперамент – Каліфорнія!»
[3, с. 372]. У першому випадкові звучить і карнавальність співучого іспанського півдня, і мелодії Россіні
(«Севільський цирульник»), у другому – виграє гаряча ковбойська кров і молодеча сила. І все то сказане
одною назвою. Лише добре підібраною і вдало вжитою.
Щось подібне можна сказати, мабуть, про кожен використаний поетесою онім. Кажуть фахівці – топо-
німи позбавлені експресивності. Але майстерний поетичний їх ужиток виявляє потужну експресивну насна-
гу, до того ж – дуже різного скерування. Ось як гостро топоніми вимальовують картину боротьби з україн-
ською мовою та її шанувальниками: «Твій дух не став приниженим і плюсклим, | хоч слала доля чорні ки-
лими – | то од Вілюйська до Холуйська, то з Києва до Колими» [3, с. 161-162]. Вілюйськ у Якутії – тра-
диційне місце старого, ще царського заслання, а Холýйськ – новотвір поетеси від холýй «лакиза». Посе-
лення такого не існує, є Хóлуй, відомий своїми народними промислами, але то зовсім інше, і наголос не
той. Вираз «од Вілюйська до Холуйська» окреслює шлях зради – із заслання у підлабузники, у холуї. А «з
Києва до Колими» – то вже ХХ століття, то вже батько всіх народів гнав що було українського на льодову
каторгу.
І зовсім іншою експресією оповитий топонім, винесений у назву вірша – «Хутір Вишневий» (з присвя-
тою В.Ц.). Любов – і сум, глибокий сум: «Вишневий Хутір… Ні душі. | А де ж ті вишні, де ті вишні?» –
«Лише у пам’яті твоїй | той хутір все іще Вишневий» [3, с. 188]. І фінал: «мертвий хутір стереже | могилу
матері твоєї…» [3, с. 189]. Відновлення етимологічного сенсу і констатація реальної відсутності того сенсу
(«А де ж ті вишні, де ті вишні?») надає особливого трагедійного звучання найзвичайнішому українському
ойконімові.
І навіть там, де топоніми й антропоніми в текстах Ліни Костенко нібито вживаються просто в своїх
прямих значеннях, вони все одно означають набагато більше, ніж у підручнику чи енциклопедії.
Мельник М.Р.
ФУНКЦІЇ ОНІМІВ У ЗБІРЦІ «ВИБРАНЕ» ЛІНИ КОСТЕНКО
84
З’являється експресія слова, магія слова, яка, зрештою, ліпше відчувається, ніж піддається інтерпретації:
«Хлопчичок прийшов із Шарлевіля. | О Парижу, це малий Рембо» [3, с. 228]. Або у «Гілочці печалі на мо-
гилу Пастернака», де мовить сам Борис Пастернак: «У мене гарне товариство – | Шекспір, і Лермонтов, і
Блок» – «Давно повісилась Марина | але мені вона жива» (це про Марину Цвєтаєву) – «Приходить зрідка
Володимир. | А що, посидимо удвох. Що, громовержцю? Що, Юпітере? | Насперечалися ущерть. | Тепер у
нас вже є арбітри - | моє життя і твоя смерть» [3, с. 224]. Володимир Маяковський, образові якого дуже па-
сує визначення «громовержець Юпітер», знаходився в складних стосунках з Пастернаком, своїм колишнім
спільником по футуризму. Пастернак дуже шанував раннього Маяковського і не дуже – пізнього. І форму-
лювання, запропоновані Ліною Костенко, гадаємо, з’ясовують стосунки двох великих поетів глибше, ніж
спеціальні наукові розвідки.
Відзначимо ще один ономастичний момент того ж прекрасного вірша. Не картина художника зіставля-
ється з природою, а навпаки – природа з картиною: «А тиша! – Нестеров, Саврасов» [3, с. 244]. Пор. ще в
іншому вірші: «Самі на себе дивляться ліси, | розгублені од власної краси. | Немов пройшов незримий Леві-
тан – | то там торкнувся пензликом, то там» [3, с. 322]. І живопис, і література творять дійсність, творять
красу дійсності, рівновелику дійсності реальній. Тому то поетеса, між іншим, так охоче вводить у свої вірші
персонажів з випробуваних часом літературних творів: «Лиш блискавки напишуть від руки, | як ти загинув,
Дон Кіхоте, вдосвіта, | шукаючи грукучі вітряки [3, с. 177]. Широким використанням наймень відомих пер-
сонажів творів інших авторів поетеса продовжує шевченківські традиції [6, с. 33].
Джерела та література
1. Клочек Г. Тема творчості в ліричній поезії Ліни Костенко // Історико-літературний журнал (Одеса). –
1997. – № 3. – С. 42-47.
2. Костенко Л. Над берегами вічної ріки. Поезії. – К.: Рад.письменник, 1977. – 163 с.
3. Костенко Л. Вибране. – К.: Дніпро, 1989. – 559 с.
4. Костенко Л. Гуманітарна аура нації або дефект головного дзеркала. – К.: КМ Academia, 1999. – 31 с.
5. Масенко Л.Т. До питання про семантику ключових слів поезії Шевченка // Мовознавство. – 1989. – №
2. – С. 25-30.
6. Сельвина Р.Л. Об одной диалектной особенности лично-именного словообразования в языке Новгород-
ских писцовых книг ХV-ХVI в. // Вестник Москов.ун-та. Серия 10. – 1972. – № 3. – С. 72-76.
7. Семенець О.О. Ономастикон образу Батьківщини в поезії Є.Маланюка // Українська ономастика. Мате-
ріали наук. семінару, присвяченого 90-річчю К.К.Цілуйка. – К., 1998. – С. 149-154.
Усеинов Т.Б.
СТРОФА (бент): РАЗНОВИДНОСТИ И ПРИМЕНЕНИЕ В СРЕДНЕВЕКОВОЙ
КРЫМСКОТАТАРСКОЙ ПОЭЗИИ
Дослiдження здiйснено за пiдтримкою ДФФД України у мережах проекту
“Вiдродження культурної спадщини кримських татар: мова і література”.
“Строфа (бент) – в стиховедении группа стихов, объединённых какими-либо общими формальными
признаками. Обычно это определённая система рифмовки и общая интонация, придающие строфе завер-
шённость” [3, с. 237].
Отмеченные формальные признаки должны повторяться из одной группы в другую группу стихов.
Тексты стихотворных произведений традиционно разделяются на два вида: строфические и астрофи-
ческие.
Если текст членится на равнозначные группы и это разделение урегулировано, то мы имеем дело со
строфическим текстом (строфик метин).
Если же деление не урегулировано и подчинено семантике и синтаксису, то такой текст называется ас-
трофическим текстом (астрофик метин).
Одной из характеристик строфы является то, что она стремится к синтаксической завершённости.
Как правило, перенос одного предложения из одной строфы в другую достаточно редко встречается.
Другой немаловажной характеристикой строфы является то, что она, в основе своей, тяготеет к сим-
метрии.
И первое и второе подтверждает, что строфа – это интонационная и ритмическая целостность.
Существует две разновидности строфы: не смешанная, когда все строки, составляющие её, должны
быть равносложными и смешанная, когда строки состоят из неодинакового количества слогов.
Приведём примеры:
а) не смешанная строфа:
1. Ач белледим, | токъ имиш, (4+3)
Онъа бенъзер | ёкъ имиш. (4+3)
О яр беним | белледим, (4+3)
Муштериси | чокъ имиш… (4+3)
Подстрочный перевод:
1. Думал, что она голодна – оказывает сыта,
Оказывается ей нет подобной.
Думал я, что она моя возлюбленная,
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-21736 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 1562-0808 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T16:41:27Z |
| publishDate | 2006 |
| publisher | Кримський науковий центр НАН України і МОН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Мельник, М.Р. 2011-06-17T09:06:24Z 2011-06-17T09:06:24Z 2006 Функції онімів у збірці «Вибране» Ліни Костенко / М.Р. Мельник // Культура народов Причерноморья. — 2006. — № 85. — С. 82-84. — Бібліогр.: 7 назв. — укр. 1562-0808 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/21736 Употребление онимов различается в зависимости от этапов творчества Лины Костенко, также жанра и тематики произведения. Собственные имена становятся выразителями и необходимой экспрессивной тональности, и художественного замысла. Требовательный отбор онимов и включение их в надлежащие контексты делает собственные имена одним из важнейших компонентов произведения и действенным художественным средством. The usage of onyms differs depending on the periods of Lina Kostenko's creative work, also themes should be taken into consideration. Proper names became expressive tone and artistic conception. Fastidious onym's selection and their insertion into appropriate context component of a literature work and into the stylistic device. uk Кримський науковий центр НАН України і МОН України Культура народов Причерноморья Вопросы духовной культуры – ФИЛОЛОГИЧЕСКИЕ НАУКИ Функції онімів у збірці «Вибране» Ліни Костенко Article published earlier |
| spellingShingle | Функції онімів у збірці «Вибране» Ліни Костенко Мельник, М.Р. Вопросы духовной культуры – ФИЛОЛОГИЧЕСКИЕ НАУКИ |
| title | Функції онімів у збірці «Вибране» Ліни Костенко |
| title_full | Функції онімів у збірці «Вибране» Ліни Костенко |
| title_fullStr | Функції онімів у збірці «Вибране» Ліни Костенко |
| title_full_unstemmed | Функції онімів у збірці «Вибране» Ліни Костенко |
| title_short | Функції онімів у збірці «Вибране» Ліни Костенко |
| title_sort | функції онімів у збірці «вибране» ліни костенко |
| topic | Вопросы духовной культуры – ФИЛОЛОГИЧЕСКИЕ НАУКИ |
| topic_facet | Вопросы духовной культуры – ФИЛОЛОГИЧЕСКИЕ НАУКИ |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/21736 |
| work_keys_str_mv | AT melʹnikmr funkcííonímívuzbírcívibranelínikostenko |