Суспільна діяльність наукової інтелігенції Наддніпрянської України в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст.

Стаття присвячена історії наукової інтелігенції Наддніпрянської України другої половини ХІХ - початку ХХ ст. В ній розкривається питання участі та внеску представників науково-педагогічних колективів Київського, Харківського та Новоросійського університетів в різні сфери суспільного життя країни. Ст...

Full description

Saved in:

Bibliographic Details
Published in:	Культура народов Причерноморья
Date:	2006
Main Author:	Додонова, Г.В.
Format:	Article
Language:	Ukrainian
Published:	Кримський науковий центр НАН України і МОН України 2006
Subjects:	Точка зрения
Online Access:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/21741
Tags:	Add Tag No Tags, Be the first to tag this record!
Journal Title:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Cite this:	Суспільна діяльність наукової інтелігенції Наддніпрянської України в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. / Г.В. Додонова // Культура народов Причерноморья. — 2006. — № 85. — С. 131-135. — Бібліогр.: 26 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

_version_	1860059772335685632
author	Додонова, Г.В.
author_facet	Додонова, Г.В.
citation_txt	Суспільна діяльність наукової інтелігенції Наддніпрянської України в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. / Г.В. Додонова // Культура народов Причерноморья. — 2006. — № 85. — С. 131-135. — Бібліогр.: 26 назв. — укр.
collection	DSpace DC
container_title	Культура народов Причерноморья
description	Стаття присвячена історії наукової інтелігенції Наддніпрянської України другої половини ХІХ - початку ХХ ст. В ній розкривається питання участі та внеску представників науково-педагогічних колективів Київського, Харківського та Новоросійського університетів в різні сфери суспільного життя країни. Статья посвящена истории научной интеллигенции Надднепрянской Украины второй половины 19 - начала 20 вв. В ней раскрывается участие и вклад представителей научно-педагогических коллективов Киевского, Харьковского и Новороссийского университетов в различные сферы общественной жизни страны. The article is devoted to the history of scientific intelligentsia of Naddnipryanscaya Ukraine the second half of XIX - beginning of the XX centuries. In it is devoted participation and contribution representatives scientific-pedagogical collectives of Kiev, Kharkov and Novorossiysk universities in different spheres social life of country.
first_indexed	2025-12-07T17:03:28Z
format	Article
fulltext	Точка зрения 131 ганізаційні аспекти): Автореф. дис...канд. юрид. наук (12.00.01) / Укр. акад. внутр. справ. – К., 1995.– 22 с. 20. Пєтков С. Не каральний орган, сервісна служба. До дискусії про створення місцевої адміністративної міліції // Іменем закону. – 2005. – №29. – С.5. 21. Див.: Звернення Колегії МВС України до особового складу внутрішніх справ та громадськості // Іменем закону. – 2006. – №22. – С.2; Ярмиш О., Дурдинець В. Нова модель МВС набуває чітких обрисів, або якою буде міліція в недалекому майбутнього // Там же. – С.6 – 8. Додонова Г.В. СУСПІЛЬНА ДІЯЛЬНІСТЬ НАУКОВОЇ ІНТЕЛІГЕНЦІЇ НАДДНІПРЯНСЬКОЇ УКРАЇНИ В ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ ХІХ – НА ПОЧАТКУ ХХ СТ. Специфічною рисою наукової інтелігенції є її глибокий, органічний зв’язок із життям суспільства. Нау- ково-педагогічні працівники університетів України другої половини ХІХ – початку ХХ ст. не були лише вченими-теоретиками, які були замкнутими в стінах своїх кабінетів, вони чуйно вловлювали та усвідом- лювали суспільні потреби й запити свого часу, відіграючи видну роль у суспільному житті країни. Питанню загальної історії української інтелігенції, її науково-педагогічній, соціально-політичній діяль- ності присвячена праця Шип Н.А. “Интеллигенция на Украине (ХІХ в.): Историко-социологический очерк”. Деякі відомості про суспільну діяльність професорсько-викладацького складу надано в узагальнюючих працях присвячених історії українських університетів; в колективних працях присвячених історії різних га- лузей науки (біології, зоології, медицини, хімії, фізики тощо) та їх представникам, які були опубліковані в “Учених записках Харківського університету” і в колективній праці “Люди русской науки”; в працях, які присвячені життєдіяльності науковців (Верхратський С.А., Жемеров О., Кравченко В., Плачинда В., Селіверстов О. та ін.). Але окремого дослідження, присвяченого вивченню питання участі та внеску науко- вої інтелігенції в суспільне життя України в другій половини ХІХ – на початку ХХ ст. не має. Фактичний матеріал стосовно участі представників науково-педагогічних колективів університетів в суспільній діяль- ності країни знаходиться в архівних фондах Державного архіву м. Києва (Ф. 16. Київський університет), в щорічних звітах університетів, в періодиці початку ХХ ст. (“Харьковские губернские ведомости”, “Южный край” тощо). Метою статті є аналіз наслідків участі науково-педагогічних працівників Київського, Харківського та Новоросійського університетів в суспільній діяльності у пореформену добу. Значних досягнень домоглися вчені в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. в розвитку медичної на- уки. Найціннішим внеском професора Новоросійського університету, а згодом Харківського – Л.С. Ценковського в скарбницю вітчизняної науки й у справу практичних її застосувань є введення їм у Ро- сії запобіжних щеплень проти сибірської виразки за допомогою отриманих їм вакцин. Сибірська виразка здавна визнавалася одним з найбільш згубних інфекційних захворювань людей і свійських тварин, особли- во овець. Десятками й сотнями тисяч гинули щорічно тварини від цієї хвороби, приносячись незлічимі зби- тки тваринництву й викликаючи нерідко велику смертність серед людей. У 1881 р. вакцину проти сибірки виготовив Пастер. Патент на спосіб її виготовлення придбала торгове- льна фірма. Коли в 1882 р. Лев Семенович Ценковський приїхав до Парижа, щоб ознайомитися із способом виготовлення протисибіркової вакцини, йому в цьому було відмовлено. Повернувшись на батьківщину, Це- нковський, не маючи ніякої підтримки від уряду, у вкрай несприятливих умовах створив лабораторію на за- двірках Харківського ветеринарного інституту. Після наполегливої творчої роботи він винайшов оригіналь- ний спосіб виготовлення вакцини проти сибірки, більш дієвої, ніж виготовленої за методом Пастера. Спосіб виготовлення протисибіркової вакцини за Л.С. Ценковським, з деякими змінами, застосовується й досі. Вчений також брав діяльну участь в організації у Харкові (1887 р.) пастерівської станції, на основі якої піз- ніше було розгорнуто великий мікробіологічний інститут [3, с. 282]. На рік раніше, у 1886 р. професор Но- воросійського університету І.І. Мечников організував в Одесі першу в Росії і другу в світі бактеріологічну станцію, яка відіграла велику роль у впровадженні пастерівських щеплень проти сказу [11, с. 32]. В Новоросійському університеті, а пізніше в Університеті св. Володимира працював професор Григорій Миколайович Мінх. Це була віддана науці людина, яка працювала на користь всього суспільства. Доказами цього можуть бути його спеціальні експедиції з вивчення прокази в Астраханській губернії, на Кубані, в Туркменістані, в Єгипті та Палестині. А також той факт, що Г. Мінх прищепив собі кров хворого на пово- ротний тиф і тяжко перенісши це захворювання лише для того, щоб довести необхідність боротьби з крово- сосними паразитами, як можливими переносниками поворотного і висипного тифу і попередити розповсю- дження епідемій на території України [3, с. 282]. Професор Новоросійського університету Микола Федорович Гамалія працював над питанням створен- ня протиепідемічної служби в армії й запропонував велику програму робіт з боротьби із заразними хворо- бами, в тому числі створення спеціальних бактеріологічних загонів, що працювали би на фронті й у при- фронтових районах. Ще в 90-х роках ХІХ ст. М.Ф. Гамалія почав брати участь у боротьбі з холерними епі- деміями в Одесі, Саратові, Петербурзі, Баку; працював в експедиціях з ліквідації чумних спалахів у Закав- каззі й Одесі; розробив широкий план боротьби з холерою в містах шляхом оздоровлення водопостачання, каналізації й т.п. Але план цей не був прийнятий царськими чиновниками, які вважали, що головну увагу в боротьбі з холерою треба приділяти селам [18, с. 610]. З 1895-1912 рр. кафедру патологічної анатомії Університету св. Володимира посідав талановитий вче- Додонова Г.В. СУСПІЛЬНА ДІЯЛЬНІСТЬ НАУКОВОЇ ІНТЕЛІГЕНЦІЇ НАДДНІПРЯНСЬКОЇ УКРАЇНИ В ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ ХІХ – НА ПОЧАТКУ ХХ СТ. 132 ний В.К. Високович. Його називали “королем патологів”. Важливі заслуги має Високович і в галузі бактері- ології. Він брав участь у боротьбі з епідеміями холери й чуми (в Індії у 1897 р., в Астраханській губернії у 1901 р., в Одесі у 1902 р. та 1910-1911 рр.). У Києві Високович заснував бактеріологічний інститут, робо- тою якого керували професори Київського університету [13, с. 68-69]. З метою попередження населення про розповсюдження і боротьбу з епідеміями приват-доцент Харків- ського університету П.Н. Лащенков розміщав дані про лікарняно-санітарну організацію та епідемічні за- хворювання в Харкові у своїх роботах “Брюшний тиф у Харкові”, а також у журналі, який він редагував [19, с. 58; 20, с. 71]. Професор Університету св. Володимира Володимир Опанасович Караваєв окрім науково-педагогічної роботи займався медичною практикою в київських лікарнях і протягом життя подав допомогу більш як 100 тисячам хворих, виконав 16 тисяч операцій при загальній летальності після операцій 6,1 процента. А це бу- ло великим досягнення для того часу, тому що в кращих академічних і університетських клініках післяопе- раційна летальність становила 11-14 процентів [4, с. 20]. З метою обміну досвідом роботи, інформацією про наукові дослідження й досягнення, надання науко- во-практичної допомоги в Москві, Києві, Одесі та інших містах проводилися всеросійські наукові з’їзди з різних напрямків. Так, в Одесі при Новоросійському університеті відбувались всеросійські наукові з’їзди: в 1883 р. відбувся VII з’їзд природознавців та лікарів, у роботі якого брали участь понад тисячу спеціалістів, головою з’їзду був обраний проф. І.І. Мечников; в 1884 р. відбувся VI археологічний з’їзд, на якому були присутні 372 археологи, прочитано понад 117 рефератів. Науково-педагогічні працівники університету бра- ли активну участь у роботі статистичного з’їзду в 1868 р., у Всеросійському сільськогосподарському з’їзді в 1876 р., в обласних сільськогосподарських з’їздах і особливо ентомологічних [11, с. 32]. Велике значення для вирішення широкого кола практичних питань, для популяризації наукових знань, для розвитку загальної культури населення країни мали різноманітні наукові товариства, які були організо- вані за ініціативою наукової інтелігенції чи налічували в своєму складі їх представників. Так, в 1909 р. за ініціативою професора Харківського університету І.М. Оболенського було відкрито “Товариство швидкої медичної допомоги”. Членами правління товариства були професори О.К. Погорелко, М.К. Кульчицький, М.П. Тринклер. Організатори товариства ставили також питання в міській думі про будівництво в місті другого будинку притулку. Професор І.В. Троїцький був членом товариства “Краплина молока”, яке влаш- товувало консультації для матерів в акушерських лікарнях жіночого медичного інституту, в земському ро- допомічному будинку та в лікарні “Допомога роженицям” [23, с. 3; 26, с. 4; 24, с. 2]. Професори Київського університету брали активну участь в роботі київських відділів Російського тех- нічного товариства і Воєнно-історичного товариства, Товариства київських лікарів, Товариства для бороть- би з заразними хворобами в Києві, Церковно-археологічного товариства при Духовній академії тощо [13, с. 70]. Вузівські вчені, особливо хіміки та природознавці, вирішували не тільки теоретичні, але й практичні задачі, пов’язані з цукровою, металургійною та іншими галузями промисловості в Україні. Так, професор Університету св. Володимира М.А. Бунге вивчав графіт Херсонської й Волинської губерній, займався роз- робкою методів очищення дніпровської води. Професори Харківського університету Н.Д. Борисяк і М.М. Бекетов в 1864 р. вивчали під Харковом Березовські мінеральні води; А.П. Альтеков – воду харківсь- ких джерел; Г.І. Лагермарк – різні сорти керосину; А.Д. Чириков досліджував кам’яне вугілля різних родо- вищ півдня Росії, а також проводив численні аналізи руд, солі і вод вдовж лінії Харківсько-Миколаївської залізничної дороги. При устрої Харківського міського водопроводу були запрошені відзиви професорів М.В. Леваковського, О.В. Гурова [25, с. 39; 2, с. 215; 14, с. 94; 7, 148-149]. Професорсько-викладацький склад Харківського університету розгорнув широку діяльність у Харків- ському губернському статистичному комітеті. Серед співробітників комітету були професори Г.М. Цехановецький, Д.І. Багалій, І.П. Сокальський. За ініціативою останнього була створена комісія, яка займалася дослідженням кустарних промислів Харківської губернії [16, с. 24-25]. Дослідження й винаходи професорсько-викладацьких складів університетів могли бути застосовані не тільки в різних галузях громадського життя, а наприклад, у військової сфері. Так, видатний український вчений, громадській діяч, активний учасник українського національно-просвітницького руху Микола Дми- трович Пильчиков (1857-1908), професор Харківського і Новоросійського університетів, а пізніше Харків- ського технологічного інституту досить швидко відгукнувся на відкриття О. Попова і Г. Марконі в галузі радіотехніки й чітко визначив нові головні проблеми і можливості використання радіо в різних сферах дія- льності людини. На підставі тривалих теоретичних пошуків та лабораторних випробувань український до- слідник розробив систему захисту передачі радіосигналів, що гарантувала їх від перехоплення іншими ра- діостанціями і зберігала їх якість на далекій відстані. Свій винахід вчений не обмежував тільки потребами радіозв’язку. Протектори (так назвав він свої пристрої) могли бути застосовані також у справі радіокеру- вання. Його винахід давав можливість керувати приладами, мінами, торпедами і транспортними засобами на відстані, що принципово змінювало характер не тільки військової, а й цивільної техніки. Запропонована програма не знайшла, однак, швидкого практичного втілення в життя, на що розраховував вчений. Він на кілька років був втягнутий у бюрократичну тяганину, яка забирала моральні й інтелектуальні сили і заважа- ла реалізації його грандіозного проекту. Передчасна смерть вченого у 1908 р. і відсутність фінансового та організаційного забезпечення не дали можливості реалізацій його проектів в той період і лише пізніше вони були реалізовані зусиллями нових поколінь вчених та інженерів [21, с. 137]. Точка зрения 133 У роботах професора Л.С. Ценковського в області бактеріології особливо яскраво виявилося його праг- нення поставити досягнення науки на службу людства. У цих цілях він блискуче використав свій досвід ви- вчення драглеподібних організмів для з’ясування причин утворення так званого «кльока» при цукроварінні. В 70-ті роки ХІХ ст., коли цукроваріння стало широко поширюватися в Російській імперії, цукрові заводи нерідко зіштовхувалися з дійсним нещастям у наслідок несподіваного перетворення солодкого бурякового соку в несмачну драглеподібну масу, з якої неможливо було одержати цукор. Л.С. Ценковський у результа- ті своїх досліджень довів, що причиною утворення «кльока» є особливі, відкриті їм мікроорганізми (1879 р.). Це допомогло розвитку однієї з найважливіших областей промисловості країни [18, с. 113]. Необхідно відзначити, що наукові дослідження вчених використовувались і в області сільського госпо- дарства. Так, професор кафедри зоології Харківського університету П.Т. Стєпанов брав участь в розробці заходів боротьби з шкідниками сільського господарства, зокрема, ретельно вивчав біологію і розповсю- дження хлібного жука, поширеного в зернових південних районах країни [5, с. 85]. Професор М.П. Косач розпочав у 1902 р. організацію при магнітно-метеорологічному кабінеті університету метеорологічної ме- режі для влаштування сигнального бюро прогнозу погоди, тим самим допомагаючи сільському господарст- ву даного регіону [9, с. 72]. Науково-педагогічна працівники університетів брали участь в роботі різноманітних комітетів, міського управління, приймали участь в роботі Державної думи тощо. Професор кафедри фармації та фармакогнозії Харківського університету А.Д. Чириков був гласним міської думи з 1881 по 1890 рр., а професор Д.І. Багалій з 1901 по 1914 рр. Міською головою до 1914 р. був професор фізики О.К. Погорелко, а його на- ступником також став професор історії Д.І. Багалій [6, с. 16]. Професори Університету св. Володимира М.Х. Бунге і О.Ф. Кістяківський обиралися гласними Київської думи. Крім цього М.Х. Бунге у 1862- 1866 рр. (за іншими даними, з 1865 р.) був керуючим київською конторою Державного банку, за його ініці- ативою у Києві були засновані приватні комерційні установи і банки. А О.Ф. Кістяківський поєднував нау- ково-дослідну й педагогічну роботу з адвокатською практикою, був присяжним повіреним, директором Ки- ївського тюремного комітету (1865-1870), головою адміністрації Городищенських цукрових заводів (1881- 1884) [12, с. 283; 22, с. 112]. В 1910 р. представники від російських університетів, у тому числі й Харківського, обрали Д.І. Багалія членом Державної Ради в Петербурзі: “...це не була посада, що її не можна було сполучати з моїм професо- руванням у Харківському університеті – навпаки, згідно з положення, таке сполучання було обов’язкове, це було неначе командирування од університету до Ради для загальної законодавчої праці й особливо для за- хисту справ освітніх. Це була праця в тодішньому всеросійському масштабі...” [1, с. 147]. Передові професори і студенти українських університетів займались також різноманітною культурно- просвітницькою роботою серед населення. Наприклад, вечорами в приміщенні Університету св. Володимира провідні вчені читали безплатні публічні лекції з різних галузей науки, які охоче відвідува- лись жителями міста. Читання публічних лекцій були поширені також в Харківському і Новоросійському університетах. В 60-80-х рр. ХІХ ст. у Харкові було поширено читання публічних лекцій з історії, літерату- ри, природознавчого напряму, кошти від яких шли на користь товариства розповсюдження грамотності. При Новоросійському університеті щорічно читалося по-декілька узагальнюючих публічних курсів з істо- рії, історії літератури, фізики [17, с. 206]. Іншими заходами для підвищення культурно-освітнього рівня населення країни та популяризації нау- кових знань було створення невеликих осередків культури й надання можливості різним верствам їх відві- дувати. В 1886 р було відкрито Харківську Громадську книгозбірню (Харківська громадська бібліотека). Осно- вною причиною її успіху був її громадський характер, що викликав до неї симпатії суспільства. Головою правління таємним голосуванням у 1894 р було обрано проф. Д.І. Багалія і відтоді щороку його переобира- ли на голову правління до 1906 р., коли на цій посаді його заступив професор Харківського університету О.П. Грузинцев. Але необхідно зазначити, що і після цього зв’язку з бібліотекою Дмитро Іванович не втра- чав – його обирали на посаду члена правління. В період керівництва Д.І. Багалія, бібліотека розширила ма- сштаби своєї діяльності, збільшив книжний фонд майже вдвічі, придбала нове приміщення (при безпосере- дній участі професорів Харківського університету Є.Л. Зубашова, А.П. Комарова). Бібліотека вдовольняла культурні потреби всієї харківської людності та окрім того правління дбало спеціально й про окремі групи людності: на робітничих околицях утворено філіальні відділи Бібліотеки, а в центрі – дешевий абонемент для незаможних читачів [1, с. 140-142]. Неможна не згадати й про активну участь Д.І. Багалія в створенні етнографічного й художнього музеїв в Харкові. Багато років Дмитро Іванович очолював музейну комісію в Харківській міській думі, яка завіду- вала роботою міського музею, школи малювання й живопису. На початку своєї діяльності на цій посаді професор склав план поповнення фондів музею, який фактично мав на меті перетворення його на великий історико-культурний заклад регіонального масштабу. Д.І. Багалій також велику увагу приділяв поповненню художнього відділу музею. Для того щоб зрушити справу з мертвої точки, він установив безпосередні кон- такти з видатними руськими, українськими художниками, звернувшись до них з проханням подарувати або вступити за помірну ціну деякі свої картини [15, с . 24-25]. Активно працювала наукова інтелігенція, яка об’єднувалася у товариства розповсюдження грамотності. Так, наприклад, Харківське Товариство розповсюдження грамотності, було другою видатною освітньою установою в місті, а наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. було самою великою організацією побідного типу в Російській імперії. Воно для своєї праці залучало громадських культурних діячів і перш за все представ- ників вищих навчальних закладів міста, особливо університету. Часом ті самі люди працювали на громад- Додонова Г.В. СУСПІЛЬНА ДІЯЛЬНІСТЬ НАУКОВОЇ ІНТЕЛІГЕНЦІЇ НАДДНІПРЯНСЬКОЇ УКРАЇНИ В ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ ХІХ – НА ПОЧАТКУ ХХ СТ. 134 ських засадах в різних комітетах, товариствах, наприклад, професори В.Я. Данилевський, М.Ф. Сумцов. За ініціативою В.Я. Данилевського було організовано видавничий комітет Товариства, беззмінним головою якого протягом 12 років був Д.І. Багалій. За перше десятиріччя комітет видав 58 назв різноманітних брошур тиражем понад 1 млн. екземпляр. Ці видання поширювалися на всій території Європейської частини Росії, доходячи навіть до Сибіру. Друкували в ньому свої книжки видатні науковці, професори А.М. Краснов, Д.П. Міллер, М.Ф. Сумцов та ін. [1, с. 142]. У 1843 р. була заснована Київська археографічна комісія. В її роботі активну участь брали професори Університету св. Володимира [13, с. 53]. У 1879 р. в Харківський університет був перевезений архів Мало- російської колегії. Активну участь в даному процесі приймали професори П.С. Єфименко і О.О. Потебня, які з часом і розібрали його та зробили опис. Під назвою Історичного архіву він склав цінний здобуток уні- верситету і міста [2, с. 216]. У 1904 р. група викладачів Університету св. Володимира (В.Б. Антонович, В.М. Перетц, І.І. Лучицький, М.В. Довнар-Запольський, В.С. Іконников) порушила питання про організацію Київського Центрального архіву. У цьому ж році була створена комісія для розбирання та вивчення архів- них матеріалів, до якої ввійшли викладачі історико-філологічного факультету, а головою її став В.С. Іконников [8, с. 63]. Велике значення в розповсюдженні знань про історію, етнографію, літературу, суспільствознавство, політекономію мала періодика. Журнал “Киевская старина” видавався в Києві у 1882-1906 рр., серед його співробітників були професори університету В.Б. Антонович, В.С. Іконников, М.П. Дашкевич, С.Т. Голубєв та ряд інших істориків і літературознавців [13, с. 54]. З 1881 р. у Харкові виходить щоденна газета “Южный край” редакторами якої були професори А.М. Краснов і А.Н. Стоянов. Сама постать А.М. Краснова є дуже цікавою. З притаманною для нього активністю, професор втручається у суспільну сферу життя міста: багато виступає з публічними лекціями, доходи від яких ідуть на допомогу дитячим будинкам, співпрацює у сус- пільно-політичних та педагогічних журналах, працює головою міської музейної комісії, створює у музеї географічний відділ, прикладає багато зусиль до приведення у порядок університетського саду. На початку 80-х рр. ХІХ ст. у Харкові починає виходити літературно-громадський журнал “Мир” під редакцією проф. А.П. Шимкова і “Статистичний листок” під редакцією проф. І.П. Сокальського [2, с. 214; 10, с. 52]. Наукова інтелігенція була активною складовою суспільного життя Наддніпрянщини. Колективи уні- верситетів надавали науково-практичну допомогу працюючи в медичних закладах; займалися медичною консультативною практикою, приймали участь в експедиціях для боротьбі з епідемічними захворюваннями, розробляли заходи для підвищенні рівня санітарно-гігієнічної культури населення, виступали організатора- ми та активними учасниками науково-практичних з’їздів тощо. Для більш ефективної роботи в цих напря- мах науковці організовували спеціалізовані товариства або входили в їх склад. Практичні досягнення вче- них – винаходи, інженерні проекти, різноманітні методики були впровадженні в промисловість, транспорт, сільське господарство, в різні сфери суспільного життя. Професорсько-викладацький склад університетів докладав зусилля для підвищення культурно-освітнього рівня населення країни популяризуючи досягнення різних галузей наук через організацію публічних лекцій, ініціацію створення Київської археографічної ко- місії, Київського й Харківського архівів, участю у роботі музеїв, бібліотек, виданням спеціалізованих жур- налів, газет, книг, брошур. Приймаючи участь в роботі спеціалізованих комітетів, міського управління, в роботі Державної думи науково-педагогічні працівники намагалися вирішувати багато питань пов’язаних як із їх професійною діяльністю так і суспільним життям, маючи при цьому широку підтримку і визнання з боку громадськості. Набутий досвід зайвий раз засвідчує необхідність залучення науковців до вирішення нагальних проблем сьогодення. Джерела та література 1. Багалій Д.І. Автобіографія. 50 літ на стороні української культури / Вст. ст., прим. та коментар А.П. Ярещенка. – Х.: Прапор, 2003. – 192 с. 2. Багалей Д.И., Сумцов Н.Ф., Бузескул В.П. Краткий очерк истории Харьковского университета за пер- вые сто лет его существования (1805-1905). – Харьков, 1906. – 344 с. 3. Верхратський С.А., Заблудовський П.Ю. Історія медицини: Навч. посібник. – К.: Вища шк.., 1991. – 431 с. 4. Верхратський С.А. В.О. Караваєв. [Хірург. 1811-1892 рр.]. – К.: Здоров’я, 1976. – 44 с. 5. Волчанецкий И.Б., Медведев С.И., Воловик М.П. Очерки истории зоологии в Харьковском университе- те // Учен. зап. Харьк. ун-та. – 1955. – Т. 59: Тр. НИИ биологии и биологического факультета. – Т. 22. – С. 81-123. 6. Головко О.М. Міські голови Харкова у 1893-1917 рр. // Всеукраїнська краєзнавча конференція, присвя- чена 70-річчю українського комітету краєзнавства: Тези доповідей конференції, 28-29 червня 1995 р. – Х., 1995. – С. 14-16. 7. Грицан Д.Н., Симонова В.М., Телятов С.Г. Коллоидная химия в Харьковском университете // Учен. зап. Харьк. ун-та. – 1955. – Т. 58: Тр. химического факультета и НИИ химии. – Т. 13. – С. 147-161. 8. Державний архів м. Києва. – Ф. 16. – Оп. 465. – Спр. 4786. – Арк. 63. 9. Дубинський Г.П. Краткая история метеорологической обсерватории университета и организация сетей метеостанций Харьковской губернии // Учен. зап. Харьк. ун-та. – 1955. – Т. 56: Тр. географического фа- культета. – Т. 2. – С. 69-76. 10. Жемеров О., Селіверстов О. Засновник конструктивної географії (До 140-річчя з дня народження Анд- Точка зрения 135 рія Миколайовича Краснова) // Географія та основи економіки в школі. – 2002. – № 4. – С. 50-53. 11. Історія Одеського університету за 100 років. [1865-1965]. – К.: Вид-во Київського університету, 1968. – 423 с. 12. Касяненко Ю.Я. Бунге М.Х. // Юридична енциклопедія: В 6 т. – К.: “Укр. енцикл.”, 1998. – Т. 1. – 672 с. 13. Київський університет 1834-1984. – К.: Вища школа, 1984. – 203 с. 14. Комарь Н.П. История аналитической химии в Харьковском университете // Учен. зап. Харьк. ун-та. – 1995. – Т. 58: Тр. химического факультета и НИИ химии. – Т. 13. – С. 87-112. 15. Кравченко В.В. Д.И. Багалей: научная и общественно-политическая деятельность. – Х.: Основа, 1990. – 176 с. 16. Красіков М.М. Краєзнавча діяльність Харківського губернського статистичного комітету (1861- 1917 рр.) // Всеукраїнська краєзнавча конференція, присвячена 70-річчю українського комітету крає- знавства: Тези доповідей конференції, 28-29 червня 1995 р. – Х., 1995. – С. 23-25. 17. Лейкина-Свирская В.Р. Интеллигенция в России во второй половине ХІХ века. – М.: Мысль, 1971. – 368 с. 18. Люди русской науки. Очерки о выдающихся деятелях естествознания и техники. Под ред. И.В. Кузнецова. – М.: Физматгиз, 1963. – 896 с. 19. Отчет о состоянии и деятельности Харьковского университета за 1901 г. – Х.: Тип. М. Зильберберга, 1902. – 149 с. 20. Отчет о состоянии и деятельности Харьковского университета за 1902 г. – Х.: Тип. М. Зильберберга, 1903. – 192 с. 21. Плачинда В.П. Микола Дмитрович Пильчиков. – К.: Наук. думка, 1983. – С. 137. 22. Радов Г.О. Кістяківський О.Ф. // Юридична енциклопедія: В 6 т. – К.: “Укр. енцикл.”, 2001. – Т. 3. – 789 с. 23. Харьковские губернские ведомости. – 1909. – 2 декабря. – С. 3. 24. Харьковские губернские ведомости. – 1912. – 15 марта. – С. 2. 25. Шип Н.А. Интеллигенция на Украине (ХІХ в.): Историко-социологический очерк. – К.: Наук. думка, 1991. – 169 с. 26. Южный край. – 1911. – 9 марта. – С. 4. Кургузов А.О. УКРАЇНА В КОНТЕКСТІ МОВНОЇ ПРОБЛЕМИ Сьогодні Україна може по праву пишатися статусом чи не єдиної на пострадянському просторі країни, де вдалося уникнути міжетнічних конфліктів. Однак цій ідилії останнім часом загрожує різке зростання дуже гострих проблем, зокрема мовної проблеми, що може призвести до посилення міжетнічних супереч- ностей в Україні і порушення її єдності. Дана стаття присвячена аналізу мовної проблеми в сучасному українському суспільстві. Розглядається питання мовних відносин в контексті сучасних глобалізаційних перетворень з метою пошуку варіантів вирішення мовної проблеми в Україні. Робиться висновок про необхідність збереження сбалансованого співіснування української, російської та інших мов на теренах нашої держави, що зробить можливим їхній нормальний повноцінний розвиток та функціонування. Насамперед відзначимо, що в Україні з проблемою мовних відносин пов’язано чимало соціологічних і політичних парадоксів. Перший парадокс полягає в тому, що етнічна й мовна самоідентифікація громадян в нашій країні далеко не завжди збігається. Реальна частка людей, які вважають себе російськомовними, по- рівняно з даними опитувань, є за оцінками фахівців значно більшою. Справа в тому, що одним з показників для мови, котрій віддається перевага, для соціологів є те, якою мовою заповнюється соціологічна анкета. Отож, з’ясовується, що близько 60 відсотків опитуваних вибирають для заповнення анкети російську мову. З цією обставиною пов’язаний інший парадокс. Категорія “рідна мова” не зовсім точно відображає як мовну ситуацію респондента, так і його реальну мовну самоідентифікацію. Людина називає себе українцем, а як рідну мову визначає російську. Або, навпаки, рідною мовою вважає українську, а використовує пере- важно російську. У зв’язку з цим відзначимо, що для того, аби виявити всю складність і багатогранність мовної ситуації в Україні, соціологічні опитування мають використовувати більш різноманітні категорії: “мова спілкування в сім’ї”, “мова спілкування на роботі”, “мова повсякденного спілкування”. Наступний парадокс полягає в тому, що українізація офіційної, освітньої й культурної сфер діяльності призводить до збільшення кількості російськомовних. Замість розширення масштабів “двомовності” сьо- годні відбувається поглиблення регіональної диференціації за мовним принципом. Досить поширеною формою двомовності стає так званий “діалогічний білінгвізм” – діалог, під час якого співрозмовники вико- ристовують різні мови: один, приміром, говорить російською, а інший - українською. Автор статі цілком впевнений в тому, що абсолютна більшість росіян, котрі мешкають в Україні, чудово розуміють українську, майже всі етнічні українці - російську. Двомовний діалог виявляється дуже зручною формою для спілкування представників двох основних мовних спільнот України і яскраво відбиває феномен бікуль- туралізму в Україні. І, нарешті, останній з мовних парадоксів - розповсюдження “суржику”. Давно відомим є той факт, що активна взаємодія двох мовних середовищ спричиняє формування як нових лексичних форм, так і нових діалектів. А якщо мови такі близькі як українська й російська, їхня взаємодія та взаємопроникнення відбу-
id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-21741
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
issn	1562-0808
language	Ukrainian
last_indexed	2025-12-07T17:03:28Z
publishDate	2006
publisher	Кримський науковий центр НАН України і МОН України
record_format	dspace
spelling	Додонова, Г.В. 2011-06-17T09:14:41Z 2011-06-17T09:14:41Z 2006 Суспільна діяльність наукової інтелігенції Наддніпрянської України в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. / Г.В. Додонова // Культура народов Причерноморья. — 2006. — № 85. — С. 131-135. — Бібліогр.: 26 назв. — укр. 1562-0808 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/21741 Стаття присвячена історії наукової інтелігенції Наддніпрянської України другої половини ХІХ - початку ХХ ст. В ній розкривається питання участі та внеску представників науково-педагогічних колективів Київського, Харківського та Новоросійського університетів в різні сфери суспільного життя країни. Статья посвящена истории научной интеллигенции Надднепрянской Украины второй половины 19 - начала 20 вв. В ней раскрывается участие и вклад представителей научно-педагогических коллективов Киевского, Харьковского и Новороссийского университетов в различные сферы общественной жизни страны. The article is devoted to the history of scientific intelligentsia of Naddnipryanscaya Ukraine the second half of XIX - beginning of the XX centuries. In it is devoted participation and contribution representatives scientific-pedagogical collectives of Kiev, Kharkov and Novorossiysk universities in different spheres social life of country. uk Кримський науковий центр НАН України і МОН України Культура народов Причерноморья Точка зрения Суспільна діяльність наукової інтелігенції Наддніпрянської України в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. Article published earlier
spellingShingle	Суспільна діяльність наукової інтелігенції Наддніпрянської України в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. Додонова, Г.В. Точка зрения
title	Суспільна діяльність наукової інтелігенції Наддніпрянської України в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст.
title_full	Суспільна діяльність наукової інтелігенції Наддніпрянської України в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст.
title_fullStr	Суспільна діяльність наукової інтелігенції Наддніпрянської України в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст.
title_full_unstemmed	Суспільна діяльність наукової інтелігенції Наддніпрянської України в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст.
title_short	Суспільна діяльність наукової інтелігенції Наддніпрянської України в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст.
title_sort	суспільна діяльність наукової інтелігенції наддніпрянської україни в другій половині хіх – на початку хх ст.
topic	Точка зрения
topic_facet	Точка зрения
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/21741
work_keys_str_mv	AT dodonovagv suspílʹnadíâlʹnístʹnaukovoííntelígencíínaddníprânsʹkoíukraínivdrugíipoloviníhíhnapočatkuhhst

Суспільна діяльність наукової інтелігенції Наддніпрянської України в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст.

Institution

Similar Items