Теоретико-методологічні основи дослідження системи університетської освіти
В кінці ХХ - на початку ХХІ ст. перед наукою і практикою постала проблема визначення нової ролі освіти, зокрема університетської, окреслення вимог, яким мають відповідати національні освітні системи, щоб допомогти людині адаптуватися до швидко змінюваного соціально-економічного середовища. Такий нау...
Saved in:
| Published in: | Культура народов Причерноморья |
|---|---|
| Date: | 2006 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Кримський науковий центр НАН України і МОН України
2006
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/21754 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Теоретико-методологічні основи дослідження системи університетської освіти / І.Ю. Ходикіна // Культура народов Причерноморья. — 2006. — № 85. — С. 152-155. — Бібліогр.: 7 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-21754 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
Ходикіна, І.Ю. 2011-06-17T09:27:34Z 2011-06-17T09:27:34Z 2006 Теоретико-методологічні основи дослідження системи університетської освіти / І.Ю. Ходикіна // Культура народов Причерноморья. — 2006. — № 85. — С. 152-155. — Бібліогр.: 7 назв. — укр. 1562-0808 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/21754 В кінці ХХ - на початку ХХІ ст. перед наукою і практикою постала проблема визначення нової ролі освіти, зокрема університетської, окреслення вимог, яким мають відповідати національні освітні системи, щоб допомогти людині адаптуватися до швидко змінюваного соціально-економічного середовища. Такий науковий пошук стає невіддільним від теоретичних та прикладних досліджень в руслі тенденцій постіндустріального розвитку, економіки знань, які змінюють парадигму освіти. В конце ХХ - в начале ХХІ ст. перед наукой и практикой встала проблема определения новой роли образования, в частности университетского, очерчивания требований, которым должны отвечать национальные образовательные системы, чтобы помочь человеку адаптироваться к быстро изменяемой социально-экономической среде. Такой научный поиск становится неотделимым от теоретических и прикладных исследований в русле тенденций постиндустриального развития, экономики знаний, которые изменяют парадигму образования. uk Кримський науковий центр НАН України і МОН України Культура народов Причерноморья Точка зрения Теоретико-методологічні основи дослідження системи університетської освіти Article published earlier |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| title |
Теоретико-методологічні основи дослідження системи університетської освіти |
| spellingShingle |
Теоретико-методологічні основи дослідження системи університетської освіти Ходикіна, І.Ю. Точка зрения |
| title_short |
Теоретико-методологічні основи дослідження системи університетської освіти |
| title_full |
Теоретико-методологічні основи дослідження системи університетської освіти |
| title_fullStr |
Теоретико-методологічні основи дослідження системи університетської освіти |
| title_full_unstemmed |
Теоретико-методологічні основи дослідження системи університетської освіти |
| title_sort |
теоретико-методологічні основи дослідження системи університетської освіти |
| author |
Ходикіна, І.Ю. |
| author_facet |
Ходикіна, І.Ю. |
| topic |
Точка зрения |
| topic_facet |
Точка зрения |
| publishDate |
2006 |
| language |
Ukrainian |
| container_title |
Культура народов Причерноморья |
| publisher |
Кримський науковий центр НАН України і МОН України |
| format |
Article |
| description |
В кінці ХХ - на початку ХХІ ст. перед наукою і практикою постала проблема визначення нової ролі освіти, зокрема університетської, окреслення вимог, яким мають відповідати національні освітні системи, щоб допомогти людині адаптуватися до швидко змінюваного соціально-економічного середовища. Такий науковий пошук стає невіддільним від теоретичних та прикладних досліджень в руслі тенденцій постіндустріального розвитку, економіки знань, які змінюють парадигму освіти.
В конце ХХ - в начале ХХІ ст. перед наукой и практикой встала проблема определения новой роли образования, в частности университетского, очерчивания требований, которым должны отвечать национальные образовательные системы, чтобы помочь человеку адаптироваться к быстро изменяемой социально-экономической среде. Такой научный поиск становится неотделимым от теоретических и прикладных исследований в русле тенденций постиндустриального развития, экономики знаний, которые изменяют парадигму образования.
|
| issn |
1562-0808 |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/21754 |
| citation_txt |
Теоретико-методологічні основи дослідження системи університетської освіти / І.Ю. Ходикіна // Культура народов Причерноморья. — 2006. — № 85. — С. 152-155. — Бібліогр.: 7 назв. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT hodikínaíû teoretikometodologíčníosnovidoslídžennâsistemiuníversitetsʹkoíosvíti |
| first_indexed |
2025-11-27T03:49:18Z |
| last_indexed |
2025-11-27T03:49:18Z |
| _version_ |
1850797849115099136 |
| fulltext |
Ходикіна І.Ю.
ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ СИСТЕМИ УНІВЕРСИТЕТСЬКОЇ ОСВІТИ
152
Ходикіна І.Ю.
ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ СИСТЕМИ
УНІВЕРСИТЕТСЬКОЇ ОСВІТИ
В кінці ХХ – на початку ХХІ ст. перед наукою і практикою постала проблема визначення нової ролі
освіти, зокрема університетської, окреслення вимог, яким мають відповідати національні освітні системи,
щоб допомогти людині адаптуватися до швидко змінюваного соціально-економічного середовища. Такий
науковий пошук стає невіддільним від теоретичних та прикладних досліджень в руслі тенденцій постіндус-
тріального розвитку, економіки знань, які змінюють парадигму освіти.
Висвітлення ролі та значення вищої освіти у ХХІ ст., місії сучасної університетської освіти містяться в
працях теоретиків постіндустріального суспільства Белла Д., Друкера П., Іноземцева В., Кастельса М.,
Портера М., Тоффлера Е. інш. Різні аспекти досліджуваної проблеми висвітлені в роботах фундаторів тео-
рії людського капіталу (Т Шульца., Г. Беккера, М.Блауга), в працях українських вчених з питань побудови
інноваційної моделі розвитку (Вовканича С., Гальчинського А., Гейця В., Долішнього М., Злупка С., Лапко
О., Чухна А., Семиноженка В., Маліцького Б. та інш.).
Різним аспектам розвитку вищої освіти присвячені праці українських вчених Андрущенка В., Дідика І.,
Грішнової О., Данилишина Б., Долішнього М., Дробнохода М., Згуровського М., Злупка С., Каленюка І.,
Кігеля Р., Кононенка П., Корсака К., Кратта О., Кременя В., Куценко В., Лібанової Е., Ніколаєнка М., Но-
вікової В., Оболенської Т., Погрібного А., Семів Л., Сидоренка О. інш.
Актуальність соціально-економічних процесів в сфері вищої освіти на межі ХХ-ХХІ ст. посилює інте-
рес до дослідження національних систем університетської освіти. Їх розвиток повинен здійснюватися з вра-
хуванням особливостей глобалізації, економіки знань, європейської інтеграції, інноваційної моделі розвит-
ку, входження в Болонський процес, що потребує вдосконалення фінансових та мотиваційних механізмів
функціонування освітньо-наукової діяльності в сучасних університетах.
Мета статті – визначити, які наслідки для розвитку університету має зміна освітніх парадигм,
з’ясувати особливості університетської освіти в умовах глобалізацій них процесів та національних тенден-
цій, обґрунтовані можливості, які отримає вітчизняний освітньо-науковий комплекс при виконанні умов
Болонського процесу.
Ретроспективний аналіз показує, що дослідники пов’язують їх зміну з трансформацією культурних мо-
делей освіти в Європі та Америці у ХУІІІ, ХІХ та ХХ століттях. Розвиток соціокультурних моделей освіти
за схемою “Просвітництво – Модерн – Постмодерн” визначає специфічну роль та відповідну певній істори-
чній епосі місію університету, яка постійно оновлювалася в переході від класичного університету до моде-
рного, від модерного університету – до постмодерного. Так, у просвітницькій моделі освіти університет -
це інституція, де відбувається розподіл знань на автономні дисципліни, строге дотримання границь між ни-
ми, систематизація і класифікація предметних областей у середині окремих наук. За модерністською мо-
деллю в діяльності факультетів університету переважає дослідницька практика, розроблення проблематики
предметів і методів нових дисциплін, а освіта й виховання стають вторинними. Постмодерністська модель
освіти базується на новій парадигмі вищої освіти, за якою ролі агентів навчального процесу підпорядковані
тому, щоб навчити студента вчитися. Постмодернізм приносить нове розуміння науки як міждисциплінар-
ного феномену, і в системі закладів освіти чільне місце займає дослідницький університет [1].
В сучасних умовах конкурують три парадигмальні типи освіти: просвітницька (опирається на традиції
просвітництва); індустріальна (враховує реалії індустріального суспільства, але не може забезпечити розви-
ток освіти в умовах загальносистемних соціальних змін); постіндустріальна (формується разом із станов-
ленням постіндустріального суспільства). Просвітницька парадигма освіти пов’язує своє існування з класи-
чним університетом. За індустріальною парадигмою відбувається повне руйнування підвалин класичного
університету з притаманними йому академічною свободою, автономією, повагою до людської індивідуаль-
ності, національними цінностями. Парадигма інноваційної освіти пов’язується з інноваційною освітою,
провідною роллю університетів в суспільно-економічному житті країни [2].
Кінець ХХ – початку ХХІ ст. характеризується постійно зростаючими обсягами знань, інформації, ін-
новацій, якісно нових технологій тощо, що потребує системної зміни університетської освіти при збере-
женні її універсальності та фундаментальних основ. Український університет, як центр освіти, науки , куль-
тури, повинен шукати шляхи для самореалізації з урахуванням принципів Болонської Декларації, прийня-
тої у червні 1999 р., яка визначила основні напрямки інтеграції університетів в єдиний європейський освіт-
ній й науковий простір.
В новій місії університету поряд з проблемами відтворення кадрового потенціалу, створення системи
неперервної освіти, збереження культурних традицій тощо виділяється і науково-дослідна складова. Це -
розвиток фундаментальних і прикладних досліджень, які продуктивно поєднуються з фундаментальною і
професійною підготовкою спеціалістів, з формуванням і розвитком наукових шкіл, які орієнтовані на про-
блематику соціально-економічного розвитку регіону. Виконання нової місії дозволить університету бути
лідером і координуючим центром в контексті кадрового, технологічного, культурного забезпечення ком-
плексного інноваційного розвитку території, інтегруватися у світову систему вищої освіти. Враховувати за-
гальні тенденції розвитку освіти і науки та ті виклики, які поставила глобалізація, університет повинен од-
ночасно зберігати кращі традиції вітчизняної системи освіти, розвивати їх та якісно оновлювати.
Так, Стратегія Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського на 2005-2010 рр. визна-
чає пріоритети діяльності в галузі науково-дослідної роботи, які полягають “в організації наукових дослі-
Точка зрения
153
джень, спрямованих на вивчення актуальних гуманітарних, соціальних, економічних, природничих, техніч-
них проблем Української держави та Кримського регіону; створенні та розвитку фундаментальних науко-
вих шкіл для задоволення потреб народного господарства країни й практики державного будівництва в різ-
ноаспектних наукових розробках і насамперед таких, що пов’язані з регіональними особливостями; впрова-
дженні власних та залучених результатів наукових досліджень у навчально-виховний процес; підготовці
науково-педагогічних кадрів вищого ґатунку через систему аспірантури та докторантури, розвиток науково-
дослідної роботи студентів; узагальненні передового міжвузівського досвіду науково-педагогічної роботи”.
Для того, щоб наукова робота в університеті була нерозривно пов’язана з навчальним процесом і підготов-
кою науково-педагогічних кадрів, необхідно:
- всебічно підтримувати як прикладні дослідження, пов’язані з регіональними проблемами, так і фун-
даментальні;
- активно створювати міжкафедральні, міжфакультетські і міжвузівські наукові колективи, здатні вико-
нувати великі комплексні наукові розробки;
- розвивати кооперацію з науковими інститутами Національної академії наук, галузевими науково-
дослідними інститутами;
- ширше брати участь у міжнародних наукових проектах, спрямованих на розв’язання великих науко-
вих і технологічних проблем глобального значення;
- створити ефективну систему відбору талановитих студентів для навчання в аспірантурі та перспекти-
вну програму підготовки докторів наук шляхом надання творчих відпусток та направлення в докторантуру;
- вести ефективний відбір і виховання наукової молоді, всіляко підтримуючи роботу Молодіжної ака-
демії наук, створюючи умови для проведення повноцінної науково-дослідної роботи студентів, розвивати
діяльність студентських наукових товариств тощо
Використання методології системного підходу дозволяє більш обґрунтовано підійти до розкриття
поняття “університетська освіта”. Загалом розглядаючи будь-яке явище чи процес як складну соціально-
економічну систему, в теорії систем аналізуються та показані можливості застосування для потреб практи-
ки таких закономірностей, як цілісність, комунікативність, інтегративність, ієрархічність, потреба в необ-
хідній різноманітності якісних станів системи тощо. Безумовно, що всі ці закономірності в тій чи іншій мірі
притаманні такій системі, якою є університет. Наприклад, за фундаментальним системним принципом цілі-
сність системи “університет” забезпечують лише ті елементи, зв’язки між якими є суттєво необхідними,
більш стійкими та більш взаємозалежними, аніж зв’язки між цими елементами і будь-якими іншими поза-
системними утвореннями. Такими елементами, які забезпечують необхідну цілісність системі “універси-
тет”, є освітньо-наукова діяльність, базована на фундаментальних традиціях університету та етнокультур-
них національних традиціях, а також з врахуванням особливостей постіндустріального розвитку та євро-
пейської інтеграції.
Університет принципово відрізняється від інших навчальних закладів наявністю дослідницької бази,
яка є органічною складовою всього університетської діяльності. Ця складова покликана забезпечувати
включення в дослідницький процес викладачів і студентів. Без дослідницького пошуку викладач втратить
авторитет як вчений, який володіє не тільки книжковим знанням, але й тими знаннями, які він отримує в
процесі здійснення власних наукових досліджень. З другого боку, оволодіння студентом методологією і
практикою дослідницької роботи забезпечить йому упродовж кар’єри здатність набувати нове знання, до-
сконало орієнтуватися в потоках інформації. При цьому важливі обидві складові науки: фундаментальна і
прикладна.
Важливою тенденцію розвитку сучасних університетів є перехід вищої освіти на принципово іншу ме-
тодологічну й інструментальну основу, зумовлену найновішими проривами в науці і техніці, які ледь помі-
тні, але найповніше розкриються в найближчі 10-12 років. Тому сьогодні перед університетами стоїть нове
завдання: знайти своє місце в суспільстві знань і наукоємній економіці, в якій особливо важливо створюва-
ти і набувати нові знання. Такий вибір для Україна означає, що у світовому співтоваристві вона постає як
країна – генератор нових знань та інновацій на противагу тому, щоб бути споживачем чужих ідей, техноло-
гій, товарів і послуг. Відтак на початку ХХІ ст. український університет необхідно розглядати як важливу
соціальну інституцію, діяльність якої пов’язується із виробництвом, нагромадженням, зберіганням, пере-
даванням і розповсюдженням знань. В контексті такого підходу науковці та практики ведуть мову про спе-
цифічні особливості розвитку класичного, дослідницького, підприємницького типів університетів.
Крім того, сучасний університет, як суб’єкт соціально-економічного життя регіону, є підсистемою на-
ціональних та регіональних інноваційних систем. Як важлива соціальна інституція університет також спри-
яє формуванню прогресивної, демократичної, гуманістичної, соціально-політичної думки і є складовою ме-
ханізму формування інтелектуального потенціалу регіону та нації в цілому.
Не менш важливий управлінський аспект діяльності сучасного університету, що включає слідування
принципам управління вищим навчальним закладом, управлінські дії в межах його структурних підрозділів,
бюджетну політику, управління фінансовими потоками, оперативно-фінансове управління, управління пер-
соналом, управління якістю тощо.
Проте незалежно від того, в якій іпостасі постає перед нами сучасний український університет, в своїй
діяльності він має керуватися наступними базовими принципами: фундаментальність, якість, неперервність
й наступність освіти і науки, єдність навчання, досліджень і виховання, інтеграція в регіональне і світове
освітньо-наукове співтовариство, певний рівень відкритості і автономії, врахування регіональних інтересів
тощо.
Як було зазначено вище, однією з функцій, складовим елементом системи „університет”, а також важ-
ливою складової місії університету є освітньо-наукова підготовка. Узагальнюючи наведені вище міркуван-
Ходикіна І.Ю.
ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ СИСТЕМИ УНІВЕРСИТЕТСЬКОЇ ОСВІТИ
154
ня про різні якісні сторони соціоекономічної системи, якою є університет, уточнимо поняття “університет-
ська освіта” (поняття – це символічне відображення суттєвих властивостей предметів оточуючого світу, які
виділені в результаті аналітичної роботи).
„Університетська освіта” – складова (підсистема) системи вищого ієрархічного рівня (університет),
представляє структуровану сукупність функціонально зв’язаних підсистем (освітньо-наукової та фундамен-
тальних і прикладних досліджень), скоординоване поєднання яких забезпечує досягнення стратегічних ці-
лей університету (надання високоякісної фахової підготовки, всебічний розвиток фундаментальних і при-
кладних наукових досліджень, налагодження міжнародних освітньо-наукових зв’язків).
Як важлива функція університетської діяльності, університетська освіта поєднує фундаментальні й
прикладні дослідження з професійною підготовкою спеціалістів зі створенням системи неперервної освіти,
збереженням національних традицій, соціально-економічним розвитком регіону. Нероздільність навчально-
го процесу і наукових досліджень визначено одним з фундаментальних положень Болонської декларації.
Виконуючи економічну, соціальну, інтеграційну, регіональну, інформаційну функції, університетська
освіта є діяльністю (процесом) з виробництва, нагромадження, зберігання, передавання і розповсюдження
знань. На кожному з цих етапів (стадій) відтворення та розвитку знання має дотримуватись принцип взаєм-
ної інтеграції і тісної взаємодії освітньої підготовки та фундаментальних й прикладних досліджень. Тобто
наукові надбання та відкриття, здійснені науково-педагогічним колективом університету, мають бути ві-
дображені в нових спецкурсах, в коригуванні навчальних планів базових дисциплін, в тематиці курсових,
дипломних і магістерських робіт. Відповідно студенти повинні оволодівати досвідом дослідника.
З точки зору економічної теорії університетська освіта, як особливий вид освітньої послуги, є економі-
чним благом, яке проявляється в нагромадженні знань, засвоєнні нової інформації, формуванні нових ком-
петенції (на відміну від освітньої послуги як товару) [3, с. 336-338]. Університетська освіта як благо має ко-
рисність для його споживачів (збільшення кількості споживачів цього блага суттєво не знижує корисності
для кожного з них ) і вимагає затрат на власне виробництво, що забезпечує високий рівень людського капі-
талу в національній економіці. Тому примноження цього блага вимагає кількісного збільшення його фінан-
сування та якісного оновлення системи включення університету в розподіл фінансових регіону.
Численні дослідження показують, що сучасний розвиток університетської освіти здійснюється під
впливом найбільш значимих факторів: посилення глобалізаційних тенденцій на рубежі ХХ-ХХІ ст.; активі-
зація постіндустріальних тенденцій; інтернаціоналізація вищої освіти і створення загальноєвропейського
простору вищої освіти (ЕНЕА) та загальноєвропейського простору наукових досліджень (ERA); особливо-
сті соціально-економічного розвитку в Україні в процесі трансформації усіх сфер життя суспільства; розви-
ток інноваційного середовища; вплив фактору регіонального розвитку; розвиток ринкових відносин.
В процесі структурного реформування освітньо-наукового комплексу України в рамках приєднання до
Болонського процесу необхідно вирішити наступні основні проблеми на мікро- і мікрорівні: фінансові, ор-
ганізаційні, кадрові, ринкові, інформаційні, психологічні. Попри те, що у вітчизняній літературі чітко ви-
писані напрями структурного реформування освітньо-наукового комплексу України в контексті входження
в Болонський процес, проте відсутні розроблені чіткі стратегії для ВНЗ з метою успішної діяльності в єди-
ному європейському освітньо-науковому просторі. Нами обґрунтовані можливості, які отримає вітчизняний
освітньо-науковий комплекс при виконанні умов Болонського процесу (для державних органів влади в тому
числі для Міністерства освіти та науки України, для адміністрацій ВНЗ, для вітчизняних викладачів, для ві-
тчизняних студентів, для іноземних студентів і викладачів). Можливості доцільно розглядати з позицій за-
цікавлених сторін (учасників) на яких безпосередньо вплинуть зміни внаслідок прийняття та виконання Бо-
лонських принципів. Виділення можливостей для різних груп впливу допоможе розробити адекватну стра-
тегію розвитку вітчизняних ВНЗ у Болонськомцу процесі і чітко показати вигоди кожній із зацікавлених
груп.
Можливості для державних органів влади в тому числі для Міністерства освіти та науки України [4].
Входження України до єдиного європейського освітньо-наукового простору дасть змогу здобути держав-
ним урядовим структурам неоціненний досвід в напрямі приєднання України до ЄС. Крім того, таке приєд-
нання є офіційною декларацією України її європейських планів та підвищення іміджу, авторитету держави
у європейському суспільстві.
Можливості для адміністрацій ВНЗ. Відповідно до Болонського процесу ВНЗ отримує багато додатко-
вих повноважень та прав у сфері формування навчальних програм, надання наукових ступенів, визначенні
вимог до рівня бакалавр та магістр, участі у зовнішньоекономічній діяльності тощо. Демократизація – про-
відна зірка євроінтеграційного процесу [5, с. 7].
При приєднанні до Європейського освітньо-наукового простору можливо вирішити проблему пошуку
додаткового фінансування. Мобільність викладачів та науковців дає змогу більше залучати кошти у вигляді
іноземних інвестицій на розвиток вітчизняної освіти і науки. Оскільки, як зазначають науковці, однією з
головних причин незначної частки іноземного фінансування вітчизняної науки є слабка інтеграція україн-
ської науки в світове наукове співтовариство [6, с. 23].
Можливості для вітчизняних викладачів. Зміни у навантажені дасть змогу викладачеві постійно само-
вдосконалюватись та покращувати власні лекційні курси, більше часу приділяти науковій роботі тощо. Ко-
лишня установка на підготовку вчителя в царині усталеного знання поступово відходить у минуле [5, с. 7].
Запровадження кредитно-модульної системи дозволить викладачам краще готуватись до викладацької дія-
льності, об’єктивніше та надійніше оцінювати знання студентів, позааудиторна робота у вигляді консульту-
вання забезпечить встановлення тісного зворотного зв’язку, що дасть можливість вводити своєчасні коре-
гування у навчальному процесі. Крім того, відкритість ВНЗ у різних країнах Європи дозволить вивчити за-
Точка зрения
155
хідний досвід професійної діяльності. Іноземні джерела фінансування наукових досліджень, тренінгових
програм, освітянських проектів та круглих столів дасть змогу реалізувати професійні ідеї та задуми.
Можливості для вітчизняних студентів. Запровадження Болонських принципів зумовить певне підви-
щення статусу та ролі студента як суб’єкта освітньої діяльності завдяки його участі у формуванні індивіду-
ального навчального плану, підвищенню його відповідальності за результати навчання, самоорганізації
власної освіти, участі в науковій, творчій роботі та в управлінні навчальним процесом.
Зміни у навантаженні в бік збільшення позааудиторного навчання студентів, запровадження кредитно-
модульної системи примусить студентів систематично працювати протягом усього семестру і дасть можли-
вість самостійно формувати план навчання. У студентів з’явиться можливість навчатися за іншими напря-
мами і спеціальностями, вивчати додаткові дисципліни, освоювати суміжні спеціалізації або отримувати
додаткову кваліфікацію [7, с. 32]. Крім того, підвищення рівня прозорості у навчальному роцесі з одного
боку, та самостійність у плануванні навчальних етапів з іншого боку, призведе до підвищення мотивації та
відповідальності студентів у навчальному процесі та науковій діяльності; виявлення можливостей у всебіч-
ному розкритті здібностей студентів, розвитку їх творчого мислення; забезпечення стабільного морально-
психологічного клімату серед студентів завдяки проведенню наскрізного контролю знань; встановлення оп-
тимального навантаження кожному із студентів, що дозволить отримати на виході висококваліфікованого
бакалавра або магістра із невтраченим здоров’ям за період навчання та здоровою психікою.
Можливості для іноземних студентів та викладачів. У вітчизняної освіти є багато переваг, серед них:
висока якість освіти; наявність та різноманітність напрямів та спеціальностей; Україна має достатньо бага-
ту культурну та історичну спадщину, що може привернути увагу іноземного студента, викладача, науковця;
незначна плата за навчання у порівнянні з середньоєвропейським рівнем. Загальна цінова перевага, яку
Україна могла запропонувати студентам з інших країн і яка часто сьогодні інтерпретується як показник ни-
жчої якості, при правильній побудові рекламної компанії вітчизняними освітньо-науковими закладами мо-
же стати серйозною конкурентною перевагою.
Джерела та література
1. Савельев А. Инновационное образование и научные школы. // “Alma Mater” (“Вестник высшей шко-
лы”). – 2000. – № 5. – С. 16 - 18.
2. Романенко М. Вживання поняття “парадигма” у філософії освіти // Персонал. – 2004. – №5. – С.51-54.
3. Семів Л.К. Регіональна політика: людський вимір. - Львів: Видавництво Національного університету
Львівська політехніка“,2004.–392с.
4. Коммюнике Конференции Министров, ответственных за Высшее образование. Берлин, 19 сентября
2003 года – http:/nsc.edu.ru
5. Андрущенко В. Модернізація педагогічної освіти України в контексті Болонського процесу // Вища
освіта України, 2004. – № 1. – С. 5-9.
6. Исакова Н.Б., Кавуненко Л.Ф. Современные тенденции в руокводстве научными коллективами // Наука
та наукознавство, 2005. – №1. – С. 18-29.
7. Мороз І. Болонський процес – це конкретні рішення та дії // Вища освіта України. – 2005. – №1. – С. 29-
36.
Шкарлет С.М.
ДІАГНОСТИКА ПОТЕНЦІАЛУ ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ ПІДПРИЄМСТВА
У ФУНКЦІОНАЛЬНОМУ АСПЕКТІ ЙОГО ІННОВАЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ
Необхідність забезпечення умов стійкого зростання і розвитку національної економіки та основних її
інститутів неодноразово наголошувалась на державному і галузевому рівнях. Але нажаль ця проблема ще
досі потребує глибокого аналітичного опрацювання та наукового обґрунтування щодо механізмів управлін-
ня соціально-економічними процесами як у державі в цілому, так і на рівні її мікроекономічних агентів –
підприємств, установ і організацій. Причому головним напрямом впровадження наукових зусиль щодо еко-
номічного розвитку країни у найближчій перспективі повинна стати інтенсифікацій зусиль щодо підвищен-
ня ефективності роботи реального сектора економіки, підвищення віддачі ключових факторів виробництва,
суттєве збільшення конкурентоспроможності вітчизняних підприємств на світових ринках і створення умов
щодо виконання національною економікою соціальних функцій. В цьому комплексі наукових завдань клю-
чове місце ми відводимо відпрацюванню єдиного підходу щодо детермінації внутрішньої природи, оцінки і
раціональному управлінню потенціалом формування стану економічної безпеки підприємства та забезпе-
ченню їх подальшого розвитку. Наукова актуальність і значущість категорії потенціалу формування стану
економічної безпеки підприємства виявляється в тому, що потенціал є ідентифікаційною характеристикою
лімітного рівня результативності діяльності економічного агента. Наукове і прикладене відпрацювання ме-
ханізмів управління потенціалом створює можливості для підвищення реальних результатів функціонуван-
ня економічних агентів, підвищення рівня їх конкурентоспроможності та задоволення загальносуспільних
потреб, тому таке завдання є надзвичайно актуальним і доречним.
Зазначимо, що відповідно до існуючих наукових публікацій науковою проблематикою щодо категорії
потенціалу в економічній науці займалося багато вчених. Так, наприклад, Абалкін Л.І. [1. с. 214], Лукінов
І.І., Оніщенко О., Пасхавер Б.Й. [7, с. 12], Черніков Д.А. [12, с. 89] розглядають потенціал у якості адитив-
ної сукупності матеріально-речових ресурсів економічного агента, які визначають результативність щодо їх
|