Виступ учасника зборів
Збережено в:
| Дата: | 2006 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Видавничий дім "Академперіодика" НАН України
2006
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/2184 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Виступ учасника зборів // В.М. Локтєв / Вісн. НАН України. — 2006. — N 7. — С. 27-30. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859517286245728256 |
|---|---|
| author | Локтєв, В.М. |
| author_facet | Локтєв, В.М. |
| citation_txt | Виступ учасника зборів // В.М. Локтєв / Вісн. НАН України. — 2006. — N 7. — С. 27-30. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| first_indexed | 2025-11-25T20:46:21Z |
| format | Article |
| fulltext |
ISSN 0372�6436. Вісн. НАН України, 2006, № 7 27
державної політики підвищення престижу нау&
кової праці і стимулювання розвитку актуаль&
них напрямів фундаментальної науки та інно&
ваційних процесів тощо. Хотів би також посла&
тися на приклад Угорщини, де сформувалася
стала громадська думка щодо важливості роз&
витку науки у державі. Тут 0,25% обігу вели&
кого і середнього «бізнесу», до якого додаєть&
ся рівноцінна сума державних коштів, спря&
мовується на фінансування науки.
І останнє — про необхідність розбудови
меритократичного суспільства в Україні. Тоб&
то йдеться про створення такої держави, де
найбільше шанувалися б, у широкому зна&
ченні слова — займали керівні пости, отри&
мували нагороди тощо, люди, котрі зробили
найбільший внесок у поступ країни та су&
спільства. Тому хочу нагадати один популяр&
ний вислів: «Прогрес — це не питання швид&
кості, а напряму руху».
В.М. ЛОКТЄВ,
академік НАН України,
академік7секретар Відділення фізики і астрономії НАН України
У звітній доповіді, яку я пропоную схва&
лити, президент НАН України Борис
Євгенович Патон висвітлив ті здобутки, з
якими прийшла наша Академія до цьогоріч&
них Загальних зборів, та перелічив основні
проблеми, що потребують розв’язання. Кон&
кретними результатами фундаментального
та прикладного характеру я міг би дещо до&
повнити той розділ доповіді, де йшлося про
фізику і астрономію, зокрема, розповісти, як
ми відзначили в Україні «Рік фізики». На
вшанування незаперечної ролі, яку відіграла
фізика в цивілізаційному розвитку людства
впродовж ХХ ст., та започаткованого у
1905 р. видатного внеску в цей процес Аль&
берта Ейнштейна ЮНЕСКО оголосила
2005 р. Всесвітнім «Роком фізики». Він ши&
роко відзначався в усіх розвинених країнах і
в багатьох, до речі, на урядовому рівні. Зреш&
тою, я міг би також зробити спробу проана&
лізувати найбільш актуальні завдання, які
стоять перед фізикою і астрономією.
Але оскільки я маю високу честь виступа&
ти перед найвищим органом Національної
академії наук України — її Загальними збо&
рами, які вперше відвідали високоповажні
гості — глава нашої держави Віктор Андрійо&
вич Ющенко і керівник Уряду Юрій Івано&
вич Єхануров, дозвольте порушити загальні
питання науки та її існування в Україні, які
мене і, впевнений, вас усіх найбільше хвилю&
ють.
Я маю на увазі ту жорстку, а інколи навіть
жорстоку критику, яка розгорнулась у засо&
бах масової інформації, причому не тільки
наших, а й зарубіжних, і яку, чесно кажучи,
дуже важко зрозуміти. Те, що відбувається і,
як завжди, досягло максимуму напередодні
Загальних зборів, не може спокійно сприй&
матися науковою спільнотою, особливо щодо
пропозицій, які видаються за прогресивні
реформи або необхідні перетворення.
Хотів би висловитися саме з цього приводу.
Здається, у нас склалася традиція ще з ча&
сів Жовтневої революції: коли справа дохо&
дить до перетворень, то спочатку треба все
зруйнувати, переділити, замінити — навіть те,
що створювалося багатьма поколіннями і
чудово себе зарекомендувало.
Нехай мене пробачать представники реш&
ти наук, але такими є дані західної статисти&
ки: 39 % наукової продукції, що виходить за
межі України, стосується фізичних дослі&
джень. Лазерна фізика, напівпровідникова
електроніка, фізика металів і сплавів, низькі
температури, оптична і радіоастрономія,
ISSN 0372�6436. Вісн. НАН України, 2006, № 728
фізичне матеріалознавство тощо були і поки
що залишаються напрямами, результатами
яких ми можемо пишатися, попри те, що їх віт&
чизняні вчені отримували в умовах багаторіч&
ної міжнародної ізоляції за радянських часів.
Здавалося б, коли практично всі «ящики» ста&
ли відкритими, держава мала б з вигодою для
себе використати створені технології, сприя&
ти їхньому патентуванню та широкому впро&
вадженню або хоча б забезпечити такі умо&
ви, щоб це успішно здійснював приватний
бізнес.
Проте сталося прямо протилежне — висо&
котехнологічне виробництво занепало, а без
необхідного фінансування наука, яка його
підживлювала, стала як галузь професійної
діяльності фактично мало кому потрібною,
втратила свій престиж. Скажу більше: ді&
яльність Академії наук супроводжується та&
кими звинуваченнями, начебто над нею, а
фактично над тисячами відданих своєму по&
кликанню її працівників, розпочався відкри&
тий судовий процес, у якому, крім відповіда&
ча і прокурорів, інших учасників немає.
Науку, тобто науковців, звинувачують у
всіх негараздах і лихах, навіть у Чорнобиль&
ській трагедії. З цього приводу можу лише
пригадати вислів визначного російського
фізика&експериментатора, нобелівського ла&
уреата Ж.І. Алфьорова: «Так стверджувати —
це все одно, що звинувачувати великих пись&
менників Гоголя, Шевченка та інших у тому,
що Російська імперія майже суцільно була
неписьменною».
Від себе можу додати: лазерні технології, в
розробці яких вагомий внесок належить київ&
ському Інституту фізики, набагато активні&
ше застосовуються за кордоном, скажімо, у
США, ніж в Україні. Існують й інші прикла&
ди, коли наші вчені, будучи першими з того
чи іншого питання, без необхідної підтрим&
ки відставали в його подальшому вивченні,
втрачаючи пріоритетні позиції.
Запевняю вас: я далекий від думки, що в
Національній академії наук усе ідеально і
ніщо не потребує коригування. Безперечно,
вона, як і будь&яка організація, що працює в
реальних умовах, має недоліки. Крім того, як
велика і багатопрофільна установа Академія
певною мірою потерпає від бюрократизму.
Раніше на неї покладалися не тільки наукові
завдання, вона обслуговувала також полі&
тичні, економічні та оборонні програми,
тому централізована підтримка була належ&
ною.
Разом з тим державні органи не могли до&
пустити повної незалежності Академії, так чи
інакше намагалися впливати на неї, насампе&
ред укорінюючи в її лави або представників
владних структур, що спостерігається і досі,
або носіїв «правильної» ідеології. Проте на&
віть за радянських часів було відомо, що Ака&
демія наук може демонструвати тверду непо&
ступливість, а вибори до неї є яскравим при&
кладом справді вільних виборів.
Так історично склалося, що, на відміну від
переважної більшості західних академій, які,
власне, нічим не керують, наша Академія —
це передусім наукові інститути. При цьому
можна з упевненістю стверджувати, що в
своїх галузях знань вони входять до найкра&
щих установ у нашій країні і, за окремими
винятками, добре відомі у світі.
Справді, інститути і лабораторії створюва&
лися під видатних учених, існуючі наукові
школи, перспективні або державно важливі
проблеми та напрями. І якщо реформою на&
звати лише те, щоб одну частину Академії, як
пропонується, пустити на «вільні хліба», або,
інакше кажучи, вивести з НАН України, а
решту, включаючи персонал, майно, кудись
передати (наприклад, до Міністерства освіти
і науки), то це не реформа, а, вибачте, «беспре&
дел». Такі дії зруйнують те, що є, а освіті ні&
чого не додадуть, адже і так практично всі ві&
домі фахівці викладають у вищих навчальних
закладах. Більше того, проблеми збереження
людей, наукових шкіл, приміщень, обладнан&
ня залишаться, а науковий потенціал не тільки
не примножиться, а й може зникнути.
ISSN 0372�6436. Вісн. НАН України, 2006, № 7 29
Сподіваюся, ви мене зрозумієте, якщо я
наведу одну цитату з деякими скорочення&
ми: «Історія Академії наук ще не написана —
вона не усвідомлена суспільством. Воно не
знає участі Академії у світовій культурі, не
усвідомлює значення своєї Академії у цьому
напрямі роботи. І величезна творча робота,
яка залишила свій слід не тільки в історії на&
шої Батьківщини, а й в історії людської дум&
ки, належить Академії наук.
Упродовж майже двох століть Академія
неухильно трималася одних і тих самих тра&
дицій, які не змінювалися, незважаючи на
жодні зовнішні і внутрішні обставини, навіть
у ті періоди, коли Академія була у важкому
стані, а двічі — на краю загибелі, і точилися
настійні розмови про її закриття.
Здавалося б, її існування залежало від дріб&
них подій — сходження на престол Єлизаве&
ти Петрівни і в епоху наполеонівських війн.
Обидва періоди не наставали раптово, а го&
тувалися через громадську думку. Тоді уста&
нови Академії завмирали, а кількість праців&
ників різко зменшувалася.
Протягом усього існування Академії части&
на суспільства ставилася до неї майже воро&
же, але завжди були люди, у тому числі серед
правлячих осіб, які чітко усвідомлювали зна&
чення і завдання Академії. Однак багатьом
витрати на Академію видавалися зайвою роз&
кішшю.
Академія завжди потребувала коштів, і для
виправдання її існування чи затрат на неї в
урядових колах побутувала тенденція пере&
робити втілену в життя творчу справу чи то
в різновид навчального закладу, чи то в ка&
зенну установу — зібрання майстерень і тех&
ніків, а то й у зібрання придворних учених
на зразок придворного оркестру чи театру.
Але життя в Академії жевріло, а традиції
зберігалися. Одна з них — незмінна традиція
високих ідеалів життя і діяльності — давала
змогу виходити неушкодженою з випробу&
вань і виживати, і ця традиція, безперечно,
уявляється нам як вияв історичного проце&
су, коли ми займемося науковою історією
Академії наук».
Здається, це написано сьогодні. Проте на&
ведений уривок належить нашому видатному
співвітчизнику, першому голові&президенту
Української академії наук Володимиру Івано&
вичу Вернадському і стосується осмислення
ним періоду 1918–1919 років, коли УАН тіль&
ки&но розгортала свою роботу і велися за&
пальні дискусії про її місце і статус.
Як бачимо з цієї цитати, академічна спіль&
нота завжди викликала нерозуміння з боку
суспільства і його керівництва своєю неза&
лежністю, якщо хочете, вільнодумством, кри&
тичним ставленням до будь&яких спроб втру&
чатись у творчий процес або впливати на
об’єктивні висновки досліджень.
Як я уже зазначав, змінювати в Академії є
що, але при цьому слід неодмінно зберігати
її дух, самоврядність, академічну свободу,
зокрема у виборі наукових напрямів та ви&
могливої оцінки результатів. Сказане, безпе&
речно, не означає, що держава не може заяв&
ляти про свої пріоритети і вимагати першо&
чергової уваги з боку Академії саме до них.
Суворі критики, а багато з них є працівни&
ками академічних установ, кажуть, що держа&
ва не контролює, на що і як витрачаються кош&
ти і яка від них віддача. Але загальновідомо,
що наукова робота, затребувана державою,
виконується, і на максимально високому рів&
ні. При цьому на перші ролі тут виходять люди
великого дослідницького й організаційного
таланту, до того ж з державницьким мислен&
ням. За прикладами далеко ходити не треба —
досить згадати С.П. Корольова, І.В. Курчато&
ва, Є.О. Патона, І.Є. Тамма, М.К. Янгеля та
багатьох інших. Відчуття необхідності своєї
роботи для рідної країни, свого народу — це,
повірте, не пафос і не декларація, а важлива
умова подолання деяких негативних явищ.
Запевняю, що зацікавленість держави у нау&
кових дослідженнях та її результатах є внут&
рішньою потребою для багатьох молодих нау&
ковців України, стимулом у їхній роботі.
30 ISSN 0372�6436. Вісн. НАН України, 2006, № 7
Але більшість з них мають сім’ї, виховують
і навчають дітей, їм необхідні кошти для нор&
мального життя і головне — житло. А втім,
це не все. Крім гідної платні за свою високо&
кваліфіковану працю, вони просять допомог&
ти створити їм такі необхідні для роботи умо&
ви, як придбання фахової літератури (хоча б
основних журналів), забезпеченість Інтерне&
том, сучасним обладнанням. Безперечно,
переважна більшість науковців з великою ра&
дістю працювали б в Україні, але змушені ви&
їжджати для того, щоб залишитись в улюб&
леній справі, зростати професійно. Зрештою,
вони просто заробляють гроші роботою, яку
можуть виконувати на світовому рівні, бо
інші за кордоном не влаштовуються. І треба
пам’ятати, що втрачаючи талановиту, освіче&
ну, конкурентоспроможну в найпередовіших
і найсучасніших напрямах людського розвит&
ку молодь, ми розбазарюємо свій генофонд,
так потрібний для нашого майбутнього. Ко&
ристуючись присутністю на наших зборах
секретаря РНБО України А.К. Кінаха, хочу
звернутися до нього із запитанням: «А хіба
проблема відпливу з країни такої кількості
кваліфікованих молодих кадрів, що більше
нагадує евакуацію, а не еміграцію, не є такою,
яку треба було б обговорити на одному із за&
сідань РНБО України?».
Академія надзвичайно занепокоєна цією си&
туацією, оскільки без молодого поповнення
катастрофічно старіють і поступово зника&
ють наукові школи, студентам немає у кого
вчитися і куди йти працювати. Навіть гірше,
за цих умов починає визрівати інша хвороба
— невміння підтримати найбільш перспек&
тивні і багатообіцяючі напрями та ділянки
науки. Однак зусиллями самої Академії пе&
релічені проблеми розв’язати неможливо.
Фундаментальна наука, безперечно, інтер&
національна, але в кожній країні найціннішим
надбанням вважаються її носії — науковці, до&
свідчені і молоді. Гадаю, вони мають право на
шанобливе ставлення до них керівництва дер&
жави і суспільства загалом. Тому ще раз до&
зволю собі процитувати Жореса Івановича
Алфьорова, який любить згадувати Наполео&
на. Останній у критичні моменти битв незмін&
но віддавав команду: «Ослів і вчених усере&
дину!», будь&якою ціною рятуючи транспортні
засоби та власників знань. Наша історія також
зберігає приклад подібного ставлення до осві&
чених людей, коли їх звільняли від призову
до армії у трагічні роки фашистської навали.
Вельмишановний Анатолію Кириловичу!
Коли Вас і Ваших колег лякають, що Акаде&
мія — це монстр, який виріс і зміцнів за часів
тоталітаризму, будь ласка, не вірте. Вся вона —
від Львова до Харкова і від Києва до Сімфе&
рополя, а також від філологів з філософами
до ядерників з астрономами — це загалом
приблизно 30 тис. людей, або населення не&
великого міста. У відносних одиницях — це
всього одна особа з кожних 1500, котрі меш&
кають в Україні.
Але це — мозок нашої нації!
Як свідчать фізіологи, його надзвичайно
легко знищити або зробити цілковито некреа&
тивним будь&яким необережним рухом, на&
віть дуже легким струсом. Тому хочу закін&
чити виступ словами видатного радянського
фізика&теоретика Аркадія Бенедиктовича
Мігдала, на які звертаю Вашу, Юрію Івано&
вичу, увагу: «Суспільство, що не цінує трено&
ваний мозок, приречене».
Вірю, ні, впевнений, що працівники освіт&
ньої та наукової сфер України не воліли б
жити у такому суспільстві.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-2184 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 0372-6436 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-11-25T20:46:21Z |
| publishDate | 2006 |
| publisher | Видавничий дім "Академперіодика" НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Локтєв, В.М. 2008-09-15T15:35:24Z 2008-09-15T15:35:24Z 2006 Виступ учасника зборів // В.М. Локтєв / Вісн. НАН України. — 2006. — N 7. — С. 27-30. — укр. 0372-6436 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/2184 uk Видавничий дім "Академперіодика" НАН України Виступи учасників зборів Виступ учасника зборів Article published earlier |
| spellingShingle | Виступ учасника зборів Локтєв, В.М. Виступи учасників зборів |
| title | Виступ учасника зборів |
| title_full | Виступ учасника зборів |
| title_fullStr | Виступ учасника зборів |
| title_full_unstemmed | Виступ учасника зборів |
| title_short | Виступ учасника зборів |
| title_sort | виступ учасника зборів |
| topic | Виступи учасників зборів |
| topic_facet | Виступи учасників зборів |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/2184 |
| work_keys_str_mv | AT loktêvvm vistupučasnikazborív |