Виступ учасника зборів
Збережено в:
| Дата: | 2006 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Видавничий дім "Академперіодика" НАН України
2006
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/2187 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Виступ учасника зборів // С.І. Пирожков / Вісн. НАН України. — 2006. — N 7. — С. 37-41. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-2187 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
Пирожков, С.І. 2008-09-15T15:36:41Z 2008-09-15T15:36:41Z 2006 Виступ учасника зборів // С.І. Пирожков / Вісн. НАН України. — 2006. — N 7. — С. 37-41. — укр. 0372-6436 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/2187 uk Видавничий дім "Академперіодика" НАН України Виступи учасників зборів Виступ учасника зборів Article published earlier |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| title |
Виступ учасника зборів |
| spellingShingle |
Виступ учасника зборів Пирожков, С.І. Виступи учасників зборів |
| title_short |
Виступ учасника зборів |
| title_full |
Виступ учасника зборів |
| title_fullStr |
Виступ учасника зборів |
| title_full_unstemmed |
Виступ учасника зборів |
| title_sort |
виступ учасника зборів |
| author |
Пирожков, С.І. |
| author_facet |
Пирожков, С.І. |
| topic |
Виступи учасників зборів |
| topic_facet |
Виступи учасників зборів |
| publishDate |
2006 |
| language |
Ukrainian |
| publisher |
Видавничий дім "Академперіодика" НАН України |
| format |
Article |
| issn |
0372-6436 |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/2187 |
| citation_txt |
Виступ учасника зборів // С.І. Пирожков / Вісн. НАН України. — 2006. — N 7. — С. 37-41. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT pirožkovsí vistupučasnikazborív |
| first_indexed |
2025-11-25T05:15:05Z |
| last_indexed |
2025-11-25T05:15:05Z |
| _version_ |
1850504900316758016 |
| fulltext |
ISSN 0372�6436. Вісн. НАН України, 2006, № 7 37
цьованого ядерного палива надзвичайно до&
рогі й енергоємні, є передчасним.
Найефективніший шлях, на наш погляд, за
існуючого парку енергоблоків «радянської»
конструкції, — це посилення кооперації з Ро&
сією у виробництві ядерного палива для віт&
чизняних АЕС. Причому в цю кооперацію
Україна має входити з максимально можли&
вим внеском як власних сировинних ресурсів
урану і цирконію, так і вітчизняних техноло&
гічних та виробничих можливостей.
Особливу увагу слід приділити розробці
нових, гарантовано безпечних ядерних дже&
рел енергії. Тому спільно з науковими цент&
рами Російської Федерації та інших країн у
НАН України здійснюються дослідження:
• реакторів з керуванням ланцюговою реак&
цією поділу ядер за допомогою зовнішньо&
го джерела нейтронів;
• високотемпературних гелієвих реакторів,
зокрема для виробництва водню;
• рідкосольових реакторів на швидких нейт&
ронах;
• енергетичних термоядерних установок.
З цих напрямів установами НАН України
запропоновано кілька проектів для реалізації
в рамках конкурсної програми ІНПРО МА&
ГАТЕ.
Отже, зробимо деякі висновки.
Для безпечної експлуатації діючих реак&
торів, підвищення економічної ефективності
українських атомних електростанцій необ&
хідні подальші дослідження і розробки за та&
кими напрямами:
• модернізація та реконструкція ядерних
енергоблоків з метою посилення їх безпеч&
ності і забезпечення ефективної експлуа&
тації всього обладнання АЕС;
• створення нових систем діагностики об&
ладнання, наукове обґрунтування і розроб&
ка нормативних документів для подовжен&
ня на 10–15 років терміну безпечної робо&
ти енергоблоків;
• розробка і реалізація програми поводжен&
ня з відпрацьованим ядерним паливом і
радіоактивними відходами;
• підготовка і науковий супровід зняття з
експлуатації об’єктів ядерної енергетики;
• вибір і будівництво нових атомних енер&
гоблоків з підвищеним рівнем безпечності;
• дослідження і розробка ядерно&енергетич&
них установок четвертого покоління з ви&
сокою ефективністю і гарантованою керо&
ваністю;
• створення оптимальної інфраструктури
забезпечення надійного і безпечного функ&
ціонування та розвитку ядерної енергети&
ки в Україні;
• упровадження нових технологій радіацій&
ного контролю з підвищеною чутливістю і
можливостями інтелектуальних систем об&
робки й аналізу інформації та вдоскона&
лення засобів фізичного захисту ядерних
об’єктів для запобігання радіаційному те&
роризму;
• поліпшення і розширення системи підго&
товки і перепідготовки висококваліфікова&
них спеціалістів для підприємств ядерно&
енергетичного комплексу України.
С.І. ПИРОЖКОВ,
академік НАН України,
директор Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України
Сьогодні, в умовах політичної нестабільно&
сті, стає особливо актуальним обґрунту&
вання стратегічних інтересів держави у контек&
сті викликів і загроз сучасного світу, який, не&
зважаючи на уроки трагічних подій ХХ — по&
чатку ХХІ ст., не став безпечнішим і стабільним.
ISSN 0372�6436. Вісн. НАН України, 2006, № 738
Основним історичним парадоксом, з яким
сьогодні найчастіше стикається людство, є те,
що, попри вдосконалення засобів і технологій
забезпечення безпеки, кількість глобальних
і локальних загроз не зменшується, а навпа&
ки, зростає, породжуючи аналогію з міфом
про Геракла і його боротьбу з чудовиськом, у
якого замість відрубаної голови виростало
дві.
Ця аналогія не випадкова, оскільки будь&
яка технологія, покликана усунути певну за&
грозу, в остаточному підсумку породжує нові
небезпеки. Мимоволі виникає відчуття без&
силля людини у цій споконвічній боротьбі з
природним і соціальним злом.
Нині у світі склалася, за характеристикою
деяких дослідників, така ситуація: шість
мільярдів людей живуть в умовах зростаю&
чих криз, нових воєн і ненажерливості транс&
національних корпорацій.
Згадка про корпорації змушує, у свою чер&
гу, акцентувати увагу на глобалізації, яка, за
всієї неоднозначності, нерідко ототожнюєть&
ся із соціальним прогресом. Процеси глоба&
лізації — це не тільки одна з ключових тен&
денцій світового розвитку, а й визначальний
чинник нової системи міжнародних еконо&
мічних і політичних відносин, що змінили ту
систему, яка існувала від 1945&го до початку
90&х років і характеризувалася протистоян&
ням двох наддержав — СРСР і США.
Нова система міжнародних відносин дедалі
більше залежить від економічних інтересів
ринкового господарства, ніж від альтруїзму
політико&ідеологічних рішень. Оскільки рин&
кові відносини з відомими застереженнями
визнані як оптимальні показники соціально&
го прогресу, то, на перший погляд, і глобалі&
зація є безперечним критерієм прогресу.
Проте наростаючі процеси глобалізації
створюють нові проблеми, що постають пе&
ред державами і регіональними міждержав&
ними об’єднаннями.
Глобальні структури — СОТ, МВФ, Все&
світній Банк тощо — координують правила
поведінки держав на світовому ринку, тоді як
потужні транснаціональні корпорації та
фінансово&промислові групи дедалі більше
визначають поточну політику окремих кра&
їн. Нове — складне та плинне — міжнародне
середовище організується за новими прин&
ципами, які позначені тенденцією до підви&
щення ролі наддержавних (супернаціональ&
них) угруповань з різними функціями, еко&
номічними та політичними (приміром, ЄС,
НАТО).
Втім, у явищі глобалізації є об’єктивна і су&
б’єктивна складові. Так, події світової полі&
тики доводять, що начебто стихійні тенденції
інтеграції економік і політичних систем ок&
ремих країн до єдиної світової політико&еко&
номічної системи нині усвідомлено ставлять
їх на службу інтересам найрозвиненіших
країн світу, уряди яких прагнуть уніфікува&
ти міжнародну систему як єдине ціле. І зовні
це відбувається під гідним приводом — на
основі вільного ринку і демократичної дер&
жавності західного зразка.
Саме такий курс на уніфікацію сучасного
світу на основі західноєвропейської політи&
ко&економічної моделі послідовно проводять
уряди розвинених країн світу, причому часом
не зважаючи на інтереси менш розвинених
країн. Підхід, який нагадує марксистський,
що дало привід назвати цей тип свідомості
«ринковим фундаменталізмом» (Дж. Сорос),
або «імперіалізмом неоліберального розуму»
(П. Бурдьє), на основі якого, ймовірно, наро&
дилася «ліберальна імперія» А. Чубайса.
Основна проблема, на якій варто акценту&
вати увагу, полягає в тому, що глобалізація
(всупереч змістові цього слова) стосується
лише невеликої групи розвинених країн. Точ&
ніше, торкнулася вона практично всього сві&
ту, однак тільки найрозвиненіші країни ма&
ють можливість скористатися її плодами.
Так, 81% прямих інвестицій припадає нині
на північні країни з високим життєвим рів&
нем — США, Велику Британію, Німеччину,
Канаду. Концентрація капіталу тут збіль&
ISSN 0372�6436. Вісн. НАН України, 2006, № 7 39
шилася за чверть століття на 12%. Як на&
слідок — значна кількість відсталих країн,
втягнених на невигідних для себе умовах у
процес світової економічної та політичної ін&
теграції, відмовляються миритися з роллю
постачальників сировини і природних ре&
сурсів чи аграрного придатка до індустріаль&
ного й постіндустріального світу.
Оскільки ці країни здебільшого є носіями
інших типів культур, то їхня соціально&еко&
номічна відсталість і культурні відмінності
посилюють відчуження населення неєвро&
пейського (насамперед ісламського) світу від
розвинених країн Заходу. Ці країни не волі&
ють бачити себе і в ролі об’єкта культурної
експансії західної цивілізації.
Отже, погіршення стану безпеки у період
глобалізації пояснюється не тільки розривом
між бідністю країн третього світу і багатством
країн «золотого мільярда», що поглинають
від 40 до 60% світових ресурсів, а й консер&
вацією цього розриву. Його підсилює ідеоло&
гія ліберально&ринкового месіанізму, яку За&
хід проводить щодо інших держав. У цій си&
туації відроджуване колоніальне мислення
може спричинити відповідні реакції з боку
відсталих держав, крайньою формою яких є
антизахідні екстремістські ідеології та прак&
тика тероризму.
Сьогодні є дедалі більше ознак того, що у
прийдешні десятиліття загроза терористич&
них актів визначатиме як політичне, так й
економічне життя багатьох країн. Причини
цього криються не стільки у постійному
збільшенні диспропорцій між багатими та
бідними регіонами світу, скільки у ще стрім&
кішому поглибленні нерівності між вій&
ськовими потенціалами технологічно пере&
дових держав та країн «іншого світу».
Тероризм не є, як це часто стверджується,
зброєю бідних, він — засіб боротьби слабких.
У цьому сенсі він замінив партизанську війну
з її оборонною стратегією, яка у ХХ столітті
тривалий час виконувала цю функцію, — на
стратегію наступальну.
Отже, якщо соціальний прогрес пов’язува&
ти винятково з досягненнями західної циві&
лізації, яка нібито послідовно створювала
умови для всебічного економічного, політич&
ного, культурного, творчого розвитку люди&
ни, то поширення подібної моделі на весь світ
у перспективі варто визнати корисним і ба&
жаним.
Однак утопічний підхід насильницького
нав’язування такого сценарію іншим країнам
і локальним цивілізаціям з нижчим економіч&
ним рівнем розвитку є хибним, що ґрунтуєть&
ся на міфології економічного детермінізму. І
ті, хто його сповідує на чолі зі США, власне,
припускаються такої самої помилки, якої
свого часу припускався і СРСР з його все&
світнім революційно&визвольним рухом. Це
дає вагомі підстави прогнозувати невдачу
цього проекту в загальносвітовому масштабі.
Варто наголосити, що симптомами такої не&
вдачі будуть ризики, які посилюються, і заг&
рози безпеці у різних їх аспектах і проявах.
Сучасні проблеми, з якими стикається Ук&
раїна у своєму розвитку, спричинені не лише
специфікою нашої історії та географічного
розташування. Не меншу роль відіграє у цьо&
му світовий контекст, особливості ниніш&
нього міжнародного середовища, в якому
впродовж останніх 10—15&ти років відбули&
ся кардинальні зміни.
В умовах глобалізації роль суверенної дер&
жави зменшується і переосмислюється. Ос&
новний виклик полягає в тому, що держава
перестає бути монополістом (а інколи — й
основним гравцем) на власній території.
Вплив держави обмежується, коригується,
нівелюється діями інших держав, міжнарод&
них організацій, транснаціональних корпо&
рацій, позадержавних фінансових груп тощо.
Але на певному історичному етапі потре&
ба в існуванні суверенних держав із комп&
лексом традиційно притаманних їм функцій
все&таки зберігається. Особливо тоді, коли
ця держава перебуває у фазі активного фор&
мування.
40 ISSN 0372�6436. Вісн. НАН України, 2006, № 7
Успішний приклад Європейського Союзу
демонструє можливість існування інтегра&
ційної моделі, в якій частково втрачають силу
принципи, притаманні класичним національ&
ним державам, і де руйнується звична логіка
міжнародних відносин, побудована на недо&
вірі та приховуванні. Військова сила збері&
гає значення, але втрачає свою виняткову
важливість для забезпечення безпеки, що ба&
зується на відкритості, прозорості та взаєм&
ній підтримці. У новому міжнародному сере&
довищі поняття суверенітету модифікується
завдяки спільним зобов’язанням і доповню&
ється принципом солідарності.
У певному сенсі поява України на світовій
політичній арені є одним із результатів про&
цесу формування нового світового устрою.
Тому чутливість до змін у міжнародному се&
редовищі, готовність адекватно реагувати на
нові можливості та виклики, зокрема шляхом
участі в інтеграційних об’єднаннях, є необхід&
ною передумовою подальшого розвитку ук&
раїнської державності.
Перед Україною постають ключові питан&
ня вибору власного майбутнього у сучасно&
му глобалізованому світі. Чи може Україна
бути у стані ізоляції, концентруючи увагу пе&
реважно на проблемах власної слабкої еко&
номіки і відмежовуючись від іншого світу
мурами протекціонізму?
Такий шлях, на нашу думку, прирікає краї&
ну на довічне відставання від інших держав і
призведе до її занепаду, а зрештою, поставить
її у напівколоніальний стан. Як свідчить сум&
ний досвід колишнього СРСР, ізольована від
світових технологій держава неспроможна
самотужки забезпечити прогрес і неодмінно
програє.
Україна в кооперації з іншими народами
має визначити свій шлях модернізації і залу&
чення до світової економічної системи, який
вона повинна пройти швидше і з меншими
витратами. Цей шлях має бути більш праг&
матичним і якомога більше відповідати її на&
ціональним інтересам.
Вибір Україною свого основного інтегра&
ційного шляху — це також питання ефектив&
ності її входження до існуючої системи роз&
поділу функцій і ролей в сучасному геопо&
літичному та геоекономічному просторі.
Критерієм правильності обраного Україною
шляху є, по�перше, доведена ефективність
тих чи інших інтеграційних об’єднань, а, по�
друге, відповідність ціннісних орієнтирів, на
яких вони базуються, українським культур&
ним та цивілізаційним цінностям. У цьому
сенсі демократичний вибір України природ&
но узгоджується з курсом на інтеграцію до
європейських та євроатлантичних структур.
Поява нових можливостей у всіх сферах
суспільного життя супроводжується і нови&
ми проблемами. Для України, в контексті її
участі у світових інтеграційних процесах,
можна вирізнити два основних виклики.
Перший — це необхідність поєднати зав&
дання зміцнення державного суверенітету з
участю в інтеграційних проектах.
Другий виклик пов’язаний з проблемою
співіснування на території України різних
цивілізаційних та ціннісних орієнтирів, зок&
рема з орієнтацією певної частини населен&
ня на реінтеграцію у пострадянський простір.
Характер інтеграційної побудови Євро&
пейського Союзу, попри всі його недоліки і
певну бюрократичну громіздкість, дає підста&
ви вважати таку модель оптимальною для
України, оскільки в ній надаються достатні
гарантії для збереження цивілізаційно&куль&
турної ідентичності держави, а також ство&
рюється простір для виявлення регіонально&
го розмаїття України без жодної загрози се&
паратизму і територіальній цілісності нашої
держави.
Можна стверджувати, що певне соціально&
культурне протистояння Заходу і Сходу Ук&
раїни під час президентських (2004) та парла&
ментських (2006) виборів, яке іноді штучно
стимулюється як внутрішніми, так і зовніш&
німи політичними силами, втратить своє зна&
чення зі вступом України до ЄС та НАТО.
ISSN 0372�6436. Вісн. НАН України, 2006, № 7 41
Україна вкрай зацікавлена у розвитку
ефективних та добросусідських відносин з
Російською Федерацією, яка залишається
її важливим стратегічним партнером. Разом
з тим слід зауважити, що жодне з інтегра&
ційних об’єднань за домінуючої ролі Росії —
від СНД до ЄвроАзЕС і ЄЕП — не довело
своєї політичної та економічної ефектив&
ності.
Дедалі збільшуються ціннісні розходжен&
ня України, яка прагне розвивати свою «євро&
пейськість», з Російською Федерацією, що
намагається відновити роль впливової світо&
вої держави на засадах «енергетичної зброї»,
а фактично на імперських засадах (модель
«ліберальної імперії»).
«Євразійська» інтеграційна модель навряд
чи сприятиме розв’язанню внутрішньоукраїн&
ських проблем, скоріш загострюватиме регіо&
нальні розбіжності та посилюватиме соціаль&
не напруження у суспільстві. Хоча значна час&
тина українського соціуму підтримує саме
таку модель інтеграції.
На думку відомого західного мислителя
Роберта Купера, одного з творців Європей�
ської стратегії безпеки, найвідчутніші зміни
у сучасному політичному устрої світу зумов&
лені остаточним зникненням держав&імперій,
які впродовж останніх трьох століть разом із
національними державами визначали світо&
вий порядок.
На місці колишніх колоній з’явилися краї&
ни «домодерного» типу, із занепалим держав&
ним устроєм, де ситуація нагадує «війну всіх
проти всіх», тоді як на місці колишніх мет&
рополій сформувалися «постмодерні» держа&
ви, що відмовилися від традиційної імпер&
ської політики, для них силові засоби вже не
є домінуючими у розв’язанні питань власної
безпеки. Однак зберігають значення і націо&
нальні держави, які Р. Купер визначає як мо&
дерні — Китай, Індія, Пакистан та ін.
На уламках Радянської імперії Україна от&
римала шанс для створення власної держави.
І лише від політичної волі виконавчої і зако&
нодавчої влади, суспільства в цілому, його
здатності до самоорганізації і визначення стра&
тегічного шляху до майбутнього залежить: чи
буде Україна державою «домодерного» типу,
чи в результаті соціально&економічних і по&
літичних реформ перетвориться на сучасну
«постмодерну» країну, органічно інтегровану
у світову та європейську спільноту як її рів&
ноправний партнер. І це значною мірою зале&
жатиме від того, яку інтеграційну модель обе&
ре новий український Уряд.
Ю.С. ШЕМШУЧЕНКО,
академік НАН України,
директор Інституту держави і права
ім. В.М. Корецького НАН України
Як відомо, Комісія Президії НАН Украї&
ни з питань подальшого підвищення
ефективності діяльності нашої Академії на&
працювала значну кількість конструктивних
рекомендацій. Одна їх група стосується внут&
рішнього самоврядування НАН України і по&
винна впроваджуватися в життя самою Ака&
демією. Друга — відносин цієї інституції з
державою. Такі відносини мають загально&
державний рівень і можуть бути врегульовані
шляхом прийняття: законів з окремих питань
чи внесення змін і доповнень до вже чинних
законів та інших нормативно&правових актів
у цій галузі; спеціального, комплексного За&
кону України «Про Національну академію
наук України».
Досі використовувався перший із зазначе&
них шляхів. Після проголошення незалеж&
|