Декламаційне красномовство - чисте мистецтво через удаване та неймовірне
У статті робиться спроба виявити специфіку античної риторики в контексті греко-римської цивілізації, продемонструвати, що друга софістика обумовлює її статус як демонстративного мистецтва, де форма переважає над змістом....
Saved in:
| Date: | 2010 |
|---|---|
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України
2010
|
| Series: | Схід |
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/22004 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Декламаційне красномовство - чисте мистецтво через удаване та неймовірне / І. Пантелєєва // Схід. — 2010. — № 1 (101). — С. 92-95. — Бібліогр.: 10 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-22004 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-220042025-02-09T09:33:42Z Декламаційне красномовство - чисте мистецтво через удаване та неймовірне Declamation eloquence - pure art through imagined and improbable Пантелєєва, І. Філософія У статті робиться спроба виявити специфіку античної риторики в контексті греко-римської цивілізації, продемонструвати, що друга софістика обумовлює її статус як демонстративного мистецтва, де форма переважає над змістом. In article the attempt is made to find out specificity of antique rhetoric in a context of the Greek-Roman civilization, to show that the second sophism causes its status as demonstrative art where the form prevails over the contents. 2010 Article Декламаційне красномовство - чисте мистецтво через удаване та неймовірне / І. Пантелєєва // Схід. — 2010. — № 1 (101). — С. 92-95. — Бібліогр.: 10 назв. — укр. 1728-9343 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/22004 808,54:[7.032(38): 7.032(37)] uk Схід application/pdf Інститут філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Філософія Філософія |
| spellingShingle |
Філософія Філософія Пантелєєва, І. Декламаційне красномовство - чисте мистецтво через удаване та неймовірне Схід |
| description |
У статті робиться спроба виявити специфіку античної риторики в контексті греко-римської цивілізації, продемонструвати, що друга софістика обумовлює її статус як демонстративного мистецтва, де форма переважає над змістом. |
| format |
Article |
| author |
Пантелєєва, І. |
| author_facet |
Пантелєєва, І. |
| author_sort |
Пантелєєва, І. |
| title |
Декламаційне красномовство - чисте мистецтво через удаване та неймовірне |
| title_short |
Декламаційне красномовство - чисте мистецтво через удаване та неймовірне |
| title_full |
Декламаційне красномовство - чисте мистецтво через удаване та неймовірне |
| title_fullStr |
Декламаційне красномовство - чисте мистецтво через удаване та неймовірне |
| title_full_unstemmed |
Декламаційне красномовство - чисте мистецтво через удаване та неймовірне |
| title_sort |
декламаційне красномовство - чисте мистецтво через удаване та неймовірне |
| publisher |
Інститут філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України |
| publishDate |
2010 |
| topic_facet |
Філософія |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/22004 |
| citation_txt |
Декламаційне красномовство - чисте мистецтво через удаване та неймовірне / І. Пантелєєва // Схід. — 2010. — № 1 (101). — С. 92-95. — Бібліогр.: 10 назв. — укр. |
| series |
Схід |
| work_keys_str_mv |
AT pantelêêvaí deklamacíjnekrasnomovstvočistemistectvočerezudavanetanejmovírne AT pantelêêvaí declamationeloquencepureartthroughimaginedandimprobable |
| first_indexed |
2025-11-25T08:26:03Z |
| last_indexed |
2025-11-25T08:26:03Z |
| _version_ |
1849750104424054784 |
| fulltext |
92
№ 1 (101) січень-лютий 2010 р.
ЕКОНОМІКА
УДК 808,54:[7.032(38): 7.032(37)]
ÄÅÊËÀÌÀÖ²ÉÍÅ ÊÐÀÑÍÎÌÎÂÑÒÂÎ - ×ÈÑÒÅ
ÌÈÑÒÅÖÒÂÎ ×ÅÐÅÇ ÓÄÀÂÀÍÅ ÒÀ ÍÅÉÌβÐÍÅ
ІРИНА ПАНТЕЛЄЄВА,
кандидат філософських наук, доцент Донецького національного університету
економіки і торгівлі ім. Михайла Туган-Барановського
У статті робиться спроба виявити специфіку античної риторики в контексті греко-рим-
ської цивілізації, продемонструвати, що друга софістика обумовлює її статус як демонстра-
тивного мистецтва, де форма переважає над змістом.
Ключові слова: риторика, декламація, вигадана риторична реальність, мистецтво.
Постановка проблеми. Красномовство втрати-
ло свою велич зі змінами умов у суспільному житті Ста-
родавньої Греції і її спадкоємця - Стародавнього Риму.
Перші тенденції до занепаду грецького красномовства
починають проявлятися зі смертю Демосфена. Част-
ка відповідальності за падіння політичної й культурної
"свободи" лежить, на думку А. Морілло, на афінських
ораторах, які все втратили, тоді як могли б усе вряту-
вати. "Вони були завжди керівниками громадянської
совісті й не вміли завжди триматися на висоті свого
становища, - відзначає А. Морілло. - Вони підтримува-
ли в надрах республіки непотрібні хвилювання, і на
одного, що вмів спрямовувати проти зовнішніх ворогів
народну енергію, припадало десять, що виснажували
її в даремних звинуваченнях і нескінченних звадах.
Вони до такої міри спантеличили суспільний розум, що
останній втратив здатність вирізняти вірних друзів
народу від юрби шукачів вигод" [6, с. 77-78].
Обумовлюючи актуальність зазначеної теми дос-
лідження, зауважимо, що античність завжди являтиме
невичерпне джерело для нових досліджень. Ця епоха
є родоначальником багатьох феноменів і явищ, які
навіть у наш час вимагають всебічного вивчення й
тлумачення.
Огляд і аналіз публікацій, у яких започаткова-
но вирішення проблеми. Дослідження С. С. Аве-
ринцева, В. Ф. Асмуса, І. В. Бичка, Х. Арендт, Р. Барта,
У. Бека, П. П. Гайденко, Ф. Х. Кессіді, Е. Б. де Кондилья-
ка, О. Ф. Лосєва, Дж. Ньолінга, П. Фарба, Б. Рассела,
Б. Сміта, І. М. Тронського, М. Гайдеґґера, А. Шопенга-
уера та багатьох інших дають цікавий матеріал для
нових пошуків і визначають підходи до рішення ба-
гатьох проблем, що пов'язані з розглядом і вивчен-
ням античної цивілізації. Разом із тим негативне став-
лення до античного красномовства з боку як його
сучасників, так і ряду видатних представників на-
ступних поколінь заважає об'єктивно оцінювати роль
античної риторики у формуванні підвалин європей-
ської культури.
Незважаючи на різноманіття робіт, окремі теми
залишаються за рамками дослідницьких інтересів або
їм приділяють увагу тільки побічно. До однієї з таких
проблем можна віднести вивчення останнього етапу
античного красномовства взагалі й античної риторики
як типової риси античного перфомансного дискурсу.
Мета нашої статті - проаналізувати останній етап
розвитку античної риторики, продемонструвати, що в
рамках другої софістики вона набуває вигляду суто
демонстративного мистецтва, де форма переважає
над змістом. Для досягнення мети нам необхідно до-
вести, що соціальний контекст обумовлює головним
чином пріоритетний вибір декламаційних практик пред-
ставниками античного ораторського мистецтва.
Виклад основного матеріалу. У грецькому
суспільстві "занепад звичаїв" і ціннісна аномія видоз-
мінюють риторичний ідеал античного суспільства (за-
початкований Ісократом - давньогрецьким письмен-
ником та засновником риторичної школи в Афінах)
(436-338 р. до н. е.) - виникає соціальне замовлення
на лідерів, що використовували політичну мову з ма-
ніпулятивно-демагогічними цілями. Напередодні ма-
кедонського панування й початку епохи еллінізму в на-
родних зборах лунають "порожні" промови, а афінські
громадяни зачаровані "грою" ораторів, їх дрібними
нюансами міміки й жестикуляції. Мистецтвом маніпу-
лятивної мови володіють практично всі державні ліде-
ри, оскільки всі вони пройшли софістичні школи рито-
ричного мистецтва. З втратою політичної незалежності
грецьке красномовство втрачає мотивацію. Адже
тільки політична незалежність і республіканська
рівноправність могли служити надійною, живильною
атмосферою для грецьких талантів. Особливо це сто-
сується художньої прози з її головним органом - живою
мовою, що нерозривно пов'язана з політичним життям,
у якому застосовувалося й перевірялося набуте в
школі вміння. Трагедія й ораторське мистецтво, що
призначені для освіти й просвітництва демосу, втра-
тили необхідне їм соціальне оточення. "Повернутися
до нелітературності" прагнула філософська й історич-
на проза, "відштовхнутися від нелітературності" - ора-
торська. Зазіхання на літературність зникає з творчої
філософії і залишається в популяризаторській, рито-
риці, "що філософствує" ІІ ст. н. е. В історичній прозі
акцент робиться на риторичному поданні матеріалу,
коли вірогідності інформації й аналізові джерел нада-
валося менше значення, ніж формі й ораторському
талантові. Тут головним було показати подію й тим
вплинути на читача, тобто розважити й насолодити його
живою і барвистою розповіддю й описом, захопити
драматичною сценою, яскравим образом, митецькою
ораторською мовою дійових осіб. Головними стали
художність і повчальність.
ФІЛОСОФІЯ
PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com
http://www.pdffactory.com
№ 1 (101) січень-лютий 2010 р.
ЕКОНОМІКА 93
За нових умов життя відійшло, а школа залишила-
ся з красномовством - з формою, що вимагає змісту,
але не знаходить для себе сенсу в житті. Замовкнути
елліни були вже нездатні, залишалося тільки одне -
продовжувати в житті те, що робилося в школі, зосе-
редитися на формі, виробити віртуозність, а потім,
як пише Ф. Ф. Зелінський, "зібрати навколо себе ауди-
торію вільних людей не для того, щоб передати їм яке-
небудь серйозне навчання або примусити їх до того
або іншого рішення, а тільки для того, щоб служити
предметом їхнього захопленого подиву" [3, с. 240].
Саме так усе трапилося в грецькому контексті й по-
вторилося ще раз уже в римській реальності. Імпе-
рія, на думку Тацита, упокорила красномовство, як
усе інше. Відсутність "свободи" тепер уже в римлян
вплинула на багато життєвих проявів римського сус-
пільства. Діалого-діалектичний спосіб дослідження
філософських проблем не втратив свого значення,
але сьогодні "філософські дискусії в греко-римсько-
му світі втратили органічний зв'язок із корінними со-
ціально-політичними проблемами й набули значною
мірою штучного характеру, часом перетворюючись
на інтелектуальну гру, мимовільну забаву й розвагу
філософів-скептиків", - відзначає Ф. Х. Кессіді [5,
с. 19]. У правовій сфері закони настільки ускладни-
лися, стали заплутаними, що було майже неможливо
поєднувати великі юридичні знання з блискучою су-
довою промовою. Усі ці та інші "зовнішні" чинники
зумовили досить помірний розвиток красномовства.
Внутрішні проблеми - проблеми функціонування ри-
торської школи - також вплинули на падіння красно-
мовства, на його виродження в беззмістовні рито-
ричні вправи. У латинській школі викладання здійсню-
валося за риторичними рекомендаціями, що були
перекладені з грецької мови. У них учні знаходили
правила риторичної техніки та приклади до них, часто
вигадані самими вчителями. "Так з'явився зміст без
форми, вчення без мови, що його створило; прийма-
ючи до уваги суто технічний характер цього змісту,
його можна по-іншому назвати також формою без
змісту" [3, с. 249].
"Новий" вид красномовства одержав велику
підтримку з боку тих, на кого був спрямований його
вплив. Римському народові подобалися красиві про-
мови ораторів, "легковажний народ, що шукав скрізь,
навіть у часи обговорення державних справ, забави й
розваги, не любив серйозних міркувань і складних по-
літичних розрахунків" [9, с. 32]. Зміну смаків публіки
підтверджує і Тацит: суддя, "якщо не буде захоплений
барвистістю висловлюваних суджень або блиском і
яскравістю описів, припинить стежити за словами.
Навіть юрба присутніх на суді й випадкові слухачі, що
заблукали мимохідь, очікують від судової промови ціка-
вості й краси і не стали б миритися з тим, щоб у судах
панувала сувора й груба старовина" [8, с. 67]. У пері-
од занепаду красномовства його зовнішня доско-
налість відігравала роль, "можна сказати, solo, неза-
лежно від переваг, або, вірніше, недоліків внутрішнь-
ого змісту ораторства" [2, с. 21]. Порівнюючи красно-
мовство ІV ст. до н. е. з ІV ст. н. е., О. В. Говоров пише,
що з одного боку настав "період вищого розвитку крас-
номовства, у якому виділилися найбільш закінчені ге-
ніальні типи ораторів й ораторські зразки; з іншого
боку - епоха найпишнішого розквіту зовнішнього мис-
тецтва красномовства, що представляє виняткових
майстрів чарівної риторики" [Там само]. У ІV ст. до н. е.
красномовство функціонувало як орган суспільного,
політичного життя й цілком виправдувало визначення
батька латинського красномовства Катона: "Оратор
має прагнути до досконалості в мистецтві й мати на
увазі тільки загальне благо". У ІV ст. н. е. красномов-
ство як "луна агори" відбивало тільки художньо-техні-
чну сторону стародавнього мистецтва. Такий стан
красномовства обумовлювався системою шкільної
освіти й політичним ладом, де "похорон свободи" оз-
наменував "похорон ораторського мистецтва".
Вищим ступенем виховання ораторів у часи антич-
ності стає проголошення промов. У школах риторів
практикували заради цього "декламації", тобто прого-
лошення промов на вигадані теми, близькі до дійсності.
Замість природних елементів для ораторського мис-
тецтва в народному житті з'явився штучний ґрунт у
риторських школах, де вивчали промови колишніх
майстрів і намагалися чітко дотримуватися стилю, а
основним експериментальним матеріалом красномов-
ства стали не реальні судові справи, а складені в шко-
лах фіктивні казуси. Область художніх домислів у на-
вчальному красномовстві розширилася до парадок-
сальних розмірів. У цьому зв'язку О. В. Говоров зау-
важує: "Як чистий продукт школи воно не могло не мати
характеру формального, відстороненого. Заради
справедливості, з історичної точки зору, у цьому не
можна звинувачувати безумовно і школу, не можна ска-
зати, що школа являла собою немовби острів, відділе-
ний від світу життєвих хвилювань і наповнений своїм
особливим життям, якщо сам "устрій громадянського
життя тоді був таким, що ораторам рідко доводилося
говорити про живі предмети, що мають прямий інте-
рес для сучасників, і вони з практичних ораторів пере-
творилися на віртуозів або простих художників слова"
[2, с. 24].
Створюється образ реального світу в шкільній
риториці, яка не претендує на адекватність дійсності.
"Це інший - умовний - світ <...>, що вибудовується з
відверто різнорідних елементів, але по-своєму єди-
ний: з улюбленими героями, характерами, звичками
та ситуаціями, зі своєю мовою (власна квазіюридич-
на термінологія) і своїми реаліями (привласненими
або вигаданими). Цей світ можна уявити собі замк-
нутим, але... він ...звернений до зображуваної реаль-
ності і взаємодіє з нею, не тільки запозичуючи в неї
якісь елементи, але й повертаючи ... їх їй перетворе-
ними для нового існування. Між світом і його обра-
зом установлюється мінлива рівновага - своєрідна
пульсація, що й надає життєві взірці. Вона ж є осно-
вою для риторичної гри з темою", - відзначає
В. М. Смирін [7, с. 108].
Образ слухача належить обом світам: умовному
світу риторики й реальному культурно-історичному
середовищу. Одним із найважливіших елементів
шкільної риторики був удаваний слухач, який як еле-
мент фіктивної мови не має конкретних рис, не існує ні
як реальність, ні як образ. Успіх або неуспіх промови
залежить тепер від незацікавлених у суті справи учнів
риторської школи, які розуміють, що перед ними гра,
терпляче "розглядають" словесні візерунки промови,
не перебивають, не заважають промовцю й кожного
разу аплодують. При цьому фіктивна "публіка" зали-
шає безкарними помилкові ходи того, хто говорить.
Ритори, виховані в тепличній обстановці школи, на
вільному повітрі форуму виявляються безпомічними.
Коли вони "приходять на форум і кожен їх жест не суп-
роводжується оплесками, вони або зовсім замовка-
ють, або плутаються", - відзначає судовий оратор
Вотієн Монтант [Цит. за 10, с. 245].
Таким чином, в епоху еллінізму живу мову заміняє
канцелярський папір, а красномовство втрачає свій
вдячний ґрунт - політичну промову. Політичному крас-
ФІЛОСОФІЯ
PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com
http://www.pdffactory.com
94
№ 1 (101) січень-лютий 2010 р.
ЕКОНОМІКА
номовству залишалося все менше місця в суспільно-
му житті, інтерес до змісту промов поступається
місцем інтересові до форми. Але парадне красномов-
ство живе "парниковим життям", цікавим у побутово-
му відношенні й маловтішним з погляду мистецтва.
Головним жанром, зрозуміло, залишалося красномов-
ство урочисте: похвали відвідуваним містам, пам'ят-
никам, місцевим героям тощо. Особливим шиком вва-
жалася похвала-парадокс на честь якого-небудь не-
значного предмета: парадокс і вульгарність почина-
ють іти поряд. Але цих традиційних форм було зама-
ло, щоб оратор/софіст міг показати себе в усій красі.
Тому складається особливий тип концертного ора-
торського виступу, що має дві частини: melete (впра-
ва) і dіalexіs (міркування). Ці дві частини відповідали
двом елементам софістичної мудрості - риториці та
філософії. "Мелете" означало привселюдно вимовлю-
вану вправу з репертуару риторичних шкіл (контровер-
сія, свазорія, опис), "діалексис", у свою чергу, - мірку-
вання на популярну філософську тему. Як пише
М. Л. Гаспаров, вибір головної частини - або філо-
софської, або риторичної - залежав від особистих
схильностей оратора. Головна частина "ретельно го-
тувалася й обмірковувалася, а інша частина служила
лише вступом до неї, засобом встановити контакт із
публікою й часто імпровізувалася на місці. Більшість
софістів все-таки воліли ставити в центр виступу ри-
торичну частину; тих, хто віддавав перевагу філософії,
було менше, і їх називали "філософами серед риторів"
[1, с. 493-494]. Риторика все більше зближується з те-
атром і поезією, усе більше впливає на них, обумов-
люючи появу нових ораторських жанрів. Якісно це був
вже інший, принципово відмінний від старого, вид крас-
номовства, що сформувався за надзвичайно корот-
кий період часу щодо культурних змін суспільства. "Ми
так далеко відійшли від їхнього красномовства, хоча з
розрахунку часу ... минуло тільки сто двадцять років",
- відзначає Тацит [8, с. 54].
Практика нової риторики викликала чимало глузу-
вань у самих риторів. Кассій Север украй негативно
ставився до декламаційного стилю ораторської мови.
За свідченням Тацита, деякі вважали Кассія заснов-
ником нової епохи красномовства. "Серед шануваль-
ників стародавніх укорінилася думка, що кінець древ-
ньому красномовству поклав Кассій Север, якому
вони це ставлять у провину і який, за їхніми словами,
першим зійшов з уторованого й прямого шляху ора-
торського мистецтва". Тацит стверджує, що Север
"перейшов до цього нового різновиду ораторської
мови не через убогість свого таланту та неосвіченість,
а свідомо й керуючись здоровим глуздом, оскільки
побачив, що разом із принесеними часом зрушеннями
в обставинах і суспільних смаках мають бути змінені
… також форма і самий зміст ораторської мови" [10,
с. 55]. Очевидно, нововведення Кассія полягали в
тому, що він не дотримувався заздалегідь визначено-
го плану для побудови промов і вводив у них сильний
натуралістичний елемент. Промови Кассія відрізняли-
ся зрозумілістю, енергією, в'їдливістю. У "Контровер-
сіях" Сенеки Старшого наводяться висловлювання
Кассія з цього приводу: "Я звик дивитися не на слуха-
ча, а на суддю; я звик відповідати не собі самому, а
суперникові; я уникаю говорити порожнє і суперечли-
ве" [Там само, с. 342]. Подібно до Кассія негативно
висловлюється про декламації й інший судовий ора-
тор Вотієн Монтант. "Той, хто готує декламації, пише
не для того, щоб перемогти, але щоб сподобатися; він
відшукує всілякі спокуси стилю й обходиться без аргу-
ментації, яка нудна й мало придатна для прикраси; він
задовольняється тим, що приваблює аудиторію сен-
тенціями й ампліфікаціями. Він хоче здобути успіх собі,
а не справі" [Там само, с. 346].
Квінтиліан позитивно відгукується про шкільні дек-
ламації, бачить у них один зі способів практичної підго-
товки майбутніх ораторів. На його думку, щире крас-
номовство збагачується декламаціями, набуває
блиску й набирається сил. "Якщо оратор обмежить-
ся одними процесами, то він утратить блиск, розум
позбавиться гнучкості, і найбільший талант притупить-
ся від щоденних зіткнень. Але довго користуватися
порожніми примарами декламацій також не можна,
а то ораторові доведеться тремтіти перед справжнім
судовим процесом, як перед променями Сонця" [4,
с. 110]. За винятком Квінтиліана, що розглядає дек-
ламацію як корисний засіб удосконалення оратора,
інші критики в особі Сенеки, Тацита, Ювенала вис-
ловлюються досить негативно про підготовку май-
бутніх діячів, указують на віддаленість їх від повсяк-
денної ораторської практики, від реального життя. У
цілому твори критиків "нового" стилю красномовства
відрізняються моралістичним характером і, на пер-
ший погляд, не мають ніякого стосунку до практичної
розробки риторики. Але осуд риторики стає риторич-
ним загальним місцем. Питання про користь або
марність стає подобою контроверсії. "Критика рито-
рики відбувається шляхом, утворюваним самою ри-
торикою", - відзначає В. М. Смирін [7, с. 97].
"Життєвість" римської декламації в наявності, вона
з'являється як явище культури, глибоко вкорінене в
житті суспільства й пов'язане з ним найтісніше.
Висновки
Елліністична риторика все далі віддаляється від
філософських інтересів. Виводячи своє походження
від Ісократа, сприйнявши від нього культ слова й тур-
боту про красу мови, елліністичні школи все більше
відходили від ісократівського гуманістичного ідеалу,
усе більше зосереджувалися на мистецтві слова на
шкоду мистецтву думки. У реальності з'являється но-
вий тип ритора-базіки, здатного говорити про все, не
знаючи нічого. Це явище стає згодом досить розпов-
сюдженим і викликає глузування кращих мислителів
епохи пізньої античності. Пріоритетним напрямком у
подальшому вивченні цієї теми може бути досліджен-
ня, що присвячено трансформації античного красно-
мовства в релігійний дискурс.
ЛІТЕРАТУРА:
1. Гаспаров М. Л. Вторая софистика. Жанры и представите-
ли / М. Л. Гаспаров // История всемирной литературы: в 9 томах
/ АН СССР; Ин-т мировой лит. им. А. М. Горького. - М. : Наука,
1983. - Т. 1. - С. 493-500.
2. Говоров А. В. Ораторское искусство в древнее и новое
время / А. В. Говоров. - Казань : ТипоЛитография Императорско-
го Университета, 1897. - 46 с.
3. Зелинский Ф. Ф. Древний мир и мы / Ф. Ф. Зелинский. -
СПб. : Алетейя, 1997. - 417 с.
4. Квинтилиан М. Ф. Марка Фабия Квинтилиана Двенадцать
книг риторических наставлений / М. Ф. Квинтилиан ; [пер. с лат.
А. Никольским]. - Санкт-Петербург, 1834. - Ч. 2. - 519 с.
5. Кессиди Ф. Х. Философия, диалог и диалектика в древней
Греции классического периода / Ф. Х. Кессиди // Проблемы ан-
тичной культуры : [сб. ст.] / АН СССР, Ин-т археологии ; отв. ред.
Г. А. Кошеленко. - М. : Наука, 1986. - С. 18-23.
6. Морилло А. П. Судебные ораторы в древнем мире : (пер.
с фр.) / [Соч.] А. Морилло и Г. Дебена. - Санкт-Петербург :
Я. Канторович, ценз., 1896. - 127 с.
ФІЛОСОФІЯ
PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com
http://www.pdffactory.com
№ 1 (101) січень-лютий 2010 р.
ЕКОНОМІКА 95
7. Смирин В. М. Римская школьная риторика Августова века
как исторический источник (По "Контроверсиям" Сенеки Стар-
шего) / В. М. Смирин // Вестник Древней Истории. - 1977. - № 1.
- С. 95-113.
8. Тацит. Разговор об ораторах / Тацит ; [пер. и исслед. Григо-
рия Павлуцкого]. - Киев : Унив. тип. (И. И. Завадзкого), 1885. -
153 с.
9. Тимофеев А. Г. Очерки по истории красноречия (Демос-
фен. Цицерон. Средние века и эпоха до XVII стол. Красноречие
во Франции в XVII и XVIII в.) / А. Г. Тимофеев. - Санкт-Петербург :
кн. маг. А. Ф. Цинзерлинга, б. Мелье и К, 1898. - 168 с.
10. Seneca, the Elder. Controversiae. Suasoriae / Seneca //
Declamations [іn 2 vol.] [еngl.transl. by M. Winterbottom]. - Cambr.,
Mass.; Lnd. : Harvard UP, 1999. - Vol. 2. - 649 p.
I. Pantelejeva
DECLAMATION ELOQUENCE - PURE ART THROUGH IMAGINED AND IMPROBABLE
In article the attempt is made to find out specificity of antique rhetoric in a context of the Greek-Roman civilization, to show
that the second sophism causes its status as demonstrative art where the form prevails over the contents.
Key words: rhetoric, declamation, imagined rhetorical reality, art.
© І. Пантелеєва
Надійшла до редакції 13.01.2010
УДК 167/168
ÏÐÈÍÖÈÏÈ ÅÊÎËÎò×Íί ÄÅÎÍÒÎËÎò¯ ßÊ
ÇÀÑÎÁÓ ÔÎÐÌÓÂÀÍÍß ÅÊÎËÎò×ÍÎÃÎ
²ÌÏÅÐÀÒÈÂÓ ÏÎÂÅIJÍÊÈ ÑÓ×ÀÑÍί ËÞÄÈÍÈ
АНДРІЙ МАТВІЙЧУК,
кандидат філософських наук, завідувач кафедри філософії і права
Міжнародного економіко-гуманітарного університету ім. С. Дем'янчука, м. Рівне
Матеріал присвячений обґрунтуванню нової наукової дисципліни, яку автор назвав "еко-
логічна деонтологія". Стаття містить погляди автора на принципи екологічної деонтології,
окреслює її світоглядно-методологічний потенціал. Екологічна деонтологія розглядається
як один із засобів вирішення актуальних глобальних проблем людства.
Ключові слова: глобальні проблеми, трансформація свідомості, екологічна деонтологія,
екологічне знання.
Постановка проблеми і роботи, у яких запо-
чатковано її вирішення. У ХХІ столітті людство увій-
шло із надзвичайним багажем проблем. За своїм
змістом вони є доволі різноплановими, але сумарно
наочно засвідчують принципові суперечності сучасної
техногенної цивілізації, нерівномірність економічного,
технічного, політичного, культурного розвитку людства,
а також кричущий характер глобальної екологічної кри-
зи і пов'язаних із нею сировинних, енергетичних та еко-
номічних проблем. Логічно, що тягар глобальних криз
спонукав науковців та філософів із новою енергією
звернутися до класичної дихотомії "людина - світ", особ-
ливо в частині з'ясування питання, наскільки духовний
зміст, ціннісні установки сучасної людини визначили
болючу дисгармонію між людиною та довкіллям.
Усе це, зрештою, надає особливої актуальності
питанню, яких принципових змін вимагатиме світогляд
сучасної людини, аби ця гармонія була відновлена.
Водночас постає завдання пошуку, визначення та фор-
мування стандартів нових гармонійних відносин із
Природою - і в предметно-практичній діяльності лю-
дини, і в практиці соціальних перетворень, і в процесі
"самотворення" людини.
Переконані, що засобом і дослідження, і форму-
вання таких стандартів (та, зрештою, внутрішнього
екологічного імперативу) могла б стати нова дисцип-
ліна, яка, вочевидь, постає на межі знання екологіч-
ного та етичного - її ми визначили як екологічна деон-
тологія [1].
Теоретичну основу дослідження в цій галузі ста-
новлять напрацювання у сфері аналізу світоглядних
аспектів екологічної проблематики таких зарубіжних та
вітчизняних авторів як Е. Ласло, К. Лоренц, Д. Медо-
уз, Х. Сколімовський, А. Швейцер, І. Бестужев-Лада,
М. Кисельов, В. Крисаченко, В. Лук'янець, І. Малахов,
Н. Депенчук, Т. Гардашук та інших [1-6]. До цих робіт
примикає також праця М. Г. Білопольського [7].
Мета роботи - окреслити принципи екологічної де-
ФІЛОСОФІЯ
PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com
http://www.pdffactory.com
|