Проблеми та перспективи впровадження державно-приватного партнерства у відносини у сфері господарювання
У статті розглянуто правове забезпечення відносин державно-приватного партнерства в Україні. Виділено окремі проблеми, які заважають повноцінному впровадженню механізму державно-приватного партнерства в господарські відносини, та запропоновано способи вдосконалення вітчизняного законодавства в ці...
Saved in:
| Published in: | Схід |
|---|---|
| Date: | 2011 |
| Main Authors: | , |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України
2011
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/22009 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Проблеми та перспективи впровадження державно-приватного партнерства у відносини у сфері господарювання/ В, Устименко, Р. Джабраілов // Схід. — 2011. — № 1 (108). — С. 175-178. — Бібліогр.: 11 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-22009 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
Устименко, В. Джабраілов, Р. 2011-06-20T12:31:35Z 2011-06-20T12:31:35Z 2011 Проблеми та перспективи впровадження державно-приватного партнерства у відносини у сфері господарювання/ В, Устименко, Р. Джабраілов // Схід. — 2011. — № 1 (108). — С. 175-178. — Бібліогр.: 11 назв. — укр. 1728-9343 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/22009 346.22 У статті розглянуто правове забезпечення відносин державно-приватного партнерства в Україні. Виділено окремі проблеми, які заважають повноцінному впровадженню механізму державно-приватного партнерства в господарські відносини, та запропоновано способи вдосконалення вітчизняного законодавства в цій частині. uk Інститут філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України Схід Економіка Проблеми та перспективи впровадження державно-приватного партнерства у відносини у сфері господарювання Article published earlier |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| title |
Проблеми та перспективи впровадження державно-приватного партнерства у відносини у сфері господарювання |
| spellingShingle |
Проблеми та перспективи впровадження державно-приватного партнерства у відносини у сфері господарювання Устименко, В. Джабраілов, Р. Економіка |
| title_short |
Проблеми та перспективи впровадження державно-приватного партнерства у відносини у сфері господарювання |
| title_full |
Проблеми та перспективи впровадження державно-приватного партнерства у відносини у сфері господарювання |
| title_fullStr |
Проблеми та перспективи впровадження державно-приватного партнерства у відносини у сфері господарювання |
| title_full_unstemmed |
Проблеми та перспективи впровадження державно-приватного партнерства у відносини у сфері господарювання |
| title_sort |
проблеми та перспективи впровадження державно-приватного партнерства у відносини у сфері господарювання |
| author |
Устименко, В. Джабраілов, Р. |
| author_facet |
Устименко, В. Джабраілов, Р. |
| topic |
Економіка |
| topic_facet |
Економіка |
| publishDate |
2011 |
| language |
Ukrainian |
| container_title |
Схід |
| publisher |
Інститут філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України |
| format |
Article |
| description |
У статті розглянуто правове забезпечення відносин державно-приватного партнерства в
Україні. Виділено окремі проблеми, які заважають повноцінному впровадженню механізму
державно-приватного партнерства в господарські відносини, та запропоновано способи
вдосконалення вітчизняного законодавства в цій частині.
|
| issn |
1728-9343 |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/22009 |
| citation_txt |
Проблеми та перспективи впровадження державно-приватного партнерства у відносини у сфері господарювання/ В, Устименко, Р. Джабраілов // Схід. — 2011. — № 1 (108). — С. 175-178. — Бібліогр.: 11 назв. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT ustimenkov problemitaperspektivivprovadžennâderžavnoprivatnogopartnerstvauvídnosiniusferígospodarûvannâ AT džabraílovr problemitaperspektivivprovadžennâderžavnoprivatnogopartnerstvauvídnosiniusferígospodarûvannâ |
| first_indexed |
2025-11-27T00:00:57Z |
| last_indexed |
2025-11-27T00:00:57Z |
| _version_ |
1850787046679904256 |
| fulltext |
ЕКОНОМІКА 175
СХІД ∗ СПЕЦВИПУСК ∗ № 1 (108) СІЧЕНЬ 2011 р.
УДК 346.22
ÏÐÎÁËÅÌÈ ÒÀ ÏÅÐÑÏÅÊÒÈÂÈ ÂÏÐÎÂÀÄÆÅÍÍß
ÄÅÐÆÀÂÍÎ-ÏÐÈÂÀÒÍÎÃÎ ÏÀÐÒÍÅÐÑÒÂÀ Ó
²ÄÍÎÑÈÍÈ Ó ÑÔÅв ÃÎÑÏÎÄÀÐÞÂÀÍÍß
ВОЛОДИМИР УСТИМЕНКО,
доктор юридичних наук, доцент, заслужений юрист України, заступник директора
з наукової роботи Інституту економіко-правових досліджень НАН України, м. Донецьк
РУСЛАН ДЖАБРАІЛОВ,
кандидат юридичних наук, доцент, старший науковий співробітник
Інституту економіко-правових досліджень НАН України, м. Донецьк
У статті розглянуто правове забезпечення відносин державно-приватного партнерства в
Україні. Виділено окремі проблеми, які заважають повноцінному впровадженню механізму
державно-приватного партнерства в господарські відносини, та запропоновано способи
вдосконалення вітчизняного законодавства в цій частині.
Ключові слова: державно-приватне партнерство, правове забезпечення, господарські
відносини.
Постановка проблеми та стан її розробки. Виз-
начальним для правової системи України є сприйняття
тези про можливість та необхідність вибудовування
відносин між державою та суб'єктами господарюван-
ня приватної форми власності на засадах співпраці з
метою вирішення нагальних проблем соціально-еконо-
мічного розвитку держави. Такий механізм поєднання
спільних зусиль передбачений у межах державно-при-
ватного партнерства, нормативна регламентація яко-
го отримала формалізацію в Україні у вигляді окремо-
го Закону. Безумовно, це крок уперед у напрямку збли-
ження влади та бізнесу, створення правових передумов
для залучення приватного капіталу у сферу публічних
інтересів, у зв'язку із чим актуалізується необхідність
проведення дослідження окресленого питання.
У цілому проблематиці державно-приватного парт-
нерства приділяється значна увага з боку вчених та
практиків. Зокрема, можна виділити праці О. М. Вінник,
Г. Л. Знаменського, В. Ф. Попондопуло та ін. Водночас
недостатньо дослідженими та такими, що потребують
подальшого аналізу, залишаються питання визначен-
ня перспектив розвитку державно-приватного парт-
нерства у відносинах, які складаються у сфері госпо-
дарювання у світлі законодавчих новел.
Метою роботи є розробка пропозицій щодо вдос-
коналення окремих аспектів правового регулювання
відносин державно-приватного партнерства в Україні.
Для досягнення поставленої мети були вирішені такі
завдання:
1) проаналізовано наукові розробки, вітчизняне та
зарубіжне законодавство в контексті досліджуваної
тематики;
2) розроблено пропозиції щодо вдосконалення за-
конодавства України в досліджуваній сфері.
Виклад основного матеріалу. Перш за все слід
відзначити, що правове регулювання державно-при-
ватного партнерства отримало спочатку галузевий
відтінок, що яскраво засвідчило розпорядження Кабі-
нету Міністрів України "Про схвалення Концепції роз-
витку державно-приватного партнерства у житлово-
комунальному господарстві" (далі - Концепція) від
16.09.2009 р. [1]. У цьому акті наголошувалося на не-
обхідності вживання рішучих заходів зі стимулювання
приватної ініціативи у сфері житлово-комунального
господарства із використанням відповідних форм дер-
жавно-приватного партнерства.
При цьому як такого визначення поняття держав-
но-приватного партнерства в Концепції не було наве-
дено, окрім посилання на те, що таке партнерство ви-
ступає елементом системи фінансового забезпечен-
ня модернізації та відновлення житлового фонду й
житлово-комунальної інфраструктури.
Указаний недолік було усунуто із прийняттям Зако-
ну України "Про державно-приватне партнерство" (далі
- Закон про ДПП) від 01.07.2010 р., у якому зазначаєть-
ся, що державно-приватне партнерство - це співро-
бітництво між державою Україна, Автономною Респуб-
лікою Крим, територіальними громадами в особі
відповідних органів державної влади та органів місце-
вого самоврядування (державними партнерами) та
юридичними особами, крім державних та комунальних
підприємств, або фізичними особами-підприємцями
(приватними партнерами), що здійснюється на основі
договору в порядку, установленому цим Законом та
іншими законодавчими актами [2].
До ознак державно-приватного партнерства ст. 1
зазначеного Закону відносить:
- забезпечення вищих техніко-економічних показ-
ників ефективності діяльності, ніж у разі здійснення
такої діяльності державним партнером без залучення
приватного партнера;
- довготривалість відносин (від 5 до 50 років);
- передачу приватному партнеру частини ризиків у
процесі здійснення державно-приватного партнерства;
PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com
http://www.pdffactory.com
176 ЕКОНОМІКА
СХІД ∗ СПЕЦВИПУСК ∗ № 1 (108) СІЧЕНЬ 2011 р.
- внесення приватним партнером інвестицій в
об'єкти партнерства із джерел, не заборонених зако-
нодавством.
Державно-приватне партнерство передбачає
об'єктом співробітництва, по суті, майно, що перебу-
ває в державній або комунальній власності чи нале-
жить Автономній Республіці Крим. У зв'язку із цим дещо
неузгодженим виглядає вживання терміна "держав-
ний" як ключової характеристики такого партнерства.
Адже доволі усталеним є розуміння держави як учас-
ника відносин у сфері господарювання, від імені яко-
го повноваження здійснюють відповідні органи дер-
жавної влади. При цьому органи місцевого самовря-
дування за Конституцією України від 28.06.1996 р. не
входять до складу органів державної влади. Указане
не може не позначатися на правовому режимі дер-
жавної та комунальної власності як самостійних форм
власності, що отримало визнання як на рівні конститу-
ційно-правових норм, так і галузевих актів. Тому цілком
обґрунтованими є зауваження Г. Л. Знаменського
щодо доцільності закріплення за таким партнерством
статусу публічно-приватного [3, с. 7]. Тим більше, зару-
біжна правова доктрина виходить із того, що держав-
на та комунальна форми власності в цілому утворю-
ють сферу публічної власності, що пояснюється не
тільки їх певною близькістю за своєю правовою при-
родою, але й домінуванням публічного інтересу.
Загалом Закон про ДПП заслуговує на схвалення
як перша спроба системного врегулювання відносин,
що виникають між державою та суб'єктами господарю-
вання з приводу інвестування в ті галузі економіки, які
потребують докорінної модернізації. Звісно, у підсумку
таке партнерство, за задумом законодавця, має вирі-
шити низку соціальних питань, пов'язаних із підвищен-
ням якості житлово-комунальних послуг та безпекою
життєдіяльності людини. У зв'язку із цим можна погоди-
тися з думкою О. М. Вінник про те, що положення вітчиз-
няного законодавства про державно-приватне парт-
нерство в основному відповідають напрацьованому за
кордоном досвіду в цій сфері [4, с. 5].
Водночас, коли стверджується про врахування
передових зарубіжних досягнень у сфері правового
регулювання державно-приватного партнерства в
Україні, принципового значення набуває питання про
засоби, через використання яких отримуватиме прак-
тичне втілення потенціал такого партнерства. У За-
коні про ДПП переважно згадуються договірні форми
здійснення державно-приватного партнерства. Зокре-
ма, згідно із ч. 1 ст. 5 Закону про ДПП до них віднесено
договори про концесію, спільну діяльність, розподіл
продукції тощо.
Як можна побачити, на першому місці серед дого-
вірних форм здійснення державно-приватного парт-
нерства знаходиться договір концесії. І це не дивно,
оскільки саме цей господарський інститут, як свідчить
зарубіжна практика правозастосування, демонструє
високий рівень ефективності від реалізації інвести-
ційних проектів на засадах державно-приватного парт-
нерства. В Україні Закон "Про концесії" був прийнятий
у 1999 році та мав би забезпечити залучення інвес-
тицій у державний та комунальний сектори економіки.
Утім, і досі договір концесії не отримав широкого ви-
користання у відносинах у сфері господарювання.
Сьогодні концесію об'єктів права державної та кому-
нальної власності слід розглядати більше як виняток
із правил, аніж як усталену практику господарювання
в публічному секторі економіки. Існуючі приклади фун-
кціонування концесій в окремих містах України (Ар-
темівськ, Бердянськ, Луганськ) є незначними та на-
вряд чи можуть претендувати на репрезентативність.
Недостатній рівень розвитку концесії в Україні мож-
на пояснити впливом цілої низки факторів, серед яких
важливе місце посідають нерозвинутість та казуї-
стичність вітчизняного концесійного законодавства, а
також приниження значущості цього правового інсти-
туту як засобу досягнення стратегічних цілей держа-
ви. Адже концесію слід розглядати як інструмент госпо-
дарського планування та реалізації державної еконо-
мічної політики, на чому автори більш детально зупи-
нялися у попередніх публікаціях [5].
Отже, наразі доводиться констатувати, що досяг-
ти високих показників продуктивності від реалізації в
Україні державно-приватного партнерства із викори-
станням договору концесії видається вкрай пробле-
матичним завданням. Перспектива розвитку держав-
но-приватного партнерства значною мірою залежить
від дієвості та високої ефективності правових засобів,
які найбільшою мірою відповідатимуть інтересам
сторін такого партнерства.
Указане наштовхує на думку про необхідність по-
шуку нових правових інструментів, які б сприяли опти-
мальному збалансуванню публічних та приватних інте-
ресів суб'єктів державно-приватного партнерства,
більш повному досягненню корисного соціально-еко-
номічного ефекту у форматі такого партнерства. У
зв'язку із цим, прогресивними можна визнати пропо-
зиції О. М. Вінник про доцільність розвитку корпора-
тивної форми державно-приватного партнерства. У
своїх міркуваннях дослідниця виходить із можливості
об'єднання державним та приватним партнерами ка-
піталу в межах господарського товариства, яке зай-
матиметься реалізацією відповідного проекту, із пер-
спективою залучення додаткових інвестицій від емісії
цінних паперів. Відносини між партнерами за такої схе-
ми взаємовідносин можуть бути врегульовані, на дум-
ку О. М. Вінник, у межах засновницького договору або
договору, що в праві зарубіжних країн отримав назву
акціонерної угоди [6, с. 14; 7, с. 53].
Звісно, із часом можуть з'явитися й інші форми
організації державно-приватного партнерства, проте
ступінь їх ефективності не в останню чергу залежати-
ме від розвиненості системи державної підтримки та
гарантій діяльності приватних партнерів. Відповідно,
цьому питанню приділено увагу в розділі V Закону про
ДПП. Зокрема, законодавець наголошує на тому, що
державна підтримка здійснення державно-приватно-
го партнерства може надаватися:
шляхом надання державних гарантій, гарантій Авто-
номної Республіки Крим та місцевого самоврядування;
шляхом фінансування за рахунок коштів держав-
ного чи місцевих бюджетів та інших джерел згідно із
загальнодержавними та місцевими програмами;
в інших формах, передбачених законом (ст. 18 За-
кону про ДПП).
Водночас досить проблематичним у світлі нової ре-
дакції Бюджетного кодексу України від 08.07.2010 р.
виглядає надання державної підтримки у вигляді га-
рантій. Адже на відміну від державних гарантій, га-
рантії Автономної Республіки Крим та регіональних
органів місцевого самоврядування можуть надава-
тися відповідними уповноваженими органами для за-
безпечення повного або часткового виконання бор-
гових зобов'язань лише суб'єктів господарювання -
резидентів України, що належать до комунального сек-
тора економіки, розташовані на відповідній території
та здійснюють на цій території реалізацію інвестицій-
PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com
http://www.pdffactory.com
ЕКОНОМІКА 177
СХІД ∗ СПЕЦВИПУСК ∗ № 1 (108) СІЧЕНЬ 2011 р.
них програм (проектів), метою яких є розвиток кому-
нальної інфраструктури або впровадження ресурсо-
зберігаючих технологій (ч. 2 ст. 17 Бюджетного кодек-
су України) [8]. При цьому до категорії суб'єктів госпо-
дарювання комунального сектора економіки, відпові-
дно до ст. 24 Господарського кодексу України від
16.01.2003 р., віднесено суб'єктів, що діють на основі
лише комунальної власності, а також суб'єкти, у ста-
тутному фонді яких частка комунальної власності пе-
ревищує п'ятдесят відсотків чи становить величину,
яка забезпечує органам місцевого самоврядування
право вирішального впливу на господарську діяльність
цих суб'єктів (ч. 3) [9].
Подібна легальна інтерпретація терміна "суб'єкти
господарювання комунального сектора економіки"
дає підстави стверджувати, що такий засіб підтрим-
ки як гарантії Автономної Республіки Крим та місце-
вого самоврядування не можна буде застосовувати
до суб'єкта господарювання-партнера, який діє на при-
ватній або іншій формі власності. Якраз останній і має
виступати на стороні приватного партнера для того,
щоб відносини дійсно набули характеру державно-при-
ватних. Тим більше, ст. 1 Закону про ДПП забороняє
державним та комунальним підприємствам виступати
на стороні приватного партнера.
Виправити цю ситуацію вбачається можливим шля-
хом унесення змін до тексту ст. 17 Бюджетного кодек-
су України щодо закріплення за Верховною Радою
Автономної Республіки Крим та відповідною міською
радою повноважень з надання гарантій суб'єктам гос-
подарювання незалежно від їх організаційно-правової
форми та форми власності.
Не менш важливого значення за сучасних умов гос-
подарювання набувають гарантії прав приватних парт-
нерів у разі можливих змін законодавства України. За
загальним правилом, установленим у низці норматив-
них актів України, у тому числі у Законі про ДПП, су-
б'єкти права діють за законодавством, чинним на мо-
мент виникнення прав та обов'язків. Зокрема, у ч. 4
ст. 20 Закону про ДПП зазначено, що до прав й обо-
в'язків сторін, визначених договором, укладеним у
рамках державно-приватного партнерства, протягом
терміну його дії застосовується законодавство Украї-
ни, чинне на день його укладення. Зазначені гарантії
поширюються на зміни цивільного й господарського
законодавства, що регулює майнові права та обов'яз-
ки сторін, і не стосуються змін законодавства з пи-
тань оборони, національної безпеки, забезпечення
громадського порядку, охорони довкілля, стандартів
якості товарів (робіт, послуг), податкового, валютно-
го, митного законодавства, законодавства з питань
ліцензування та іншого законодавства, що регулює
правовідносини, у яких не діють принципи рівності
сторін (державного та приватного партнерів).
Законодавець цілком правильно підкреслює, що в
указаних сферах суспільних відносин правові норми
реалізуються таким чином, що виключається мож-
ливість дії принципу рівності сторін - державного та
приватного партнерів. Така нерівність є результатом
дій державного партнера, оскільки статус останнього
є більшим, аніж просто сторона договору, укладеного
в межах державно-приватного партнерства. Держа-
ва одночасно виступає творцем позитивного права,
визначаючи тим самим ті сфери суспільних відносин
та коло питань, які підлягають відповідній регламен-
тації. У зв'язку із цим державний партнер (держава
Україна), установлюючи, наприклад, інший порядок
оподаткування результатів діяльності приватного
партнера або впроваджуючи нові види податків з ок-
ремих видів господарської діяльності, під які підпадає
та ж діяльність приватного партнера, чи змінюючи
ставки існуючих податків, може створити передумо-
ви, коли для суб'єкта господарювання - приватного
партнера співпраця в межах державно-приватного
партнерства втрачає сенс (передусім економічний).
Відомо, що будь-який інвестиційний проект, як і той,
що реалізується на засадах державно-приватного
партнерства, передбачає досягнення не тільки со-
ціального ефекту, але й економічного. Приватний парт-
нер ніколи не вкладатиме власних коштів у проект мо-
дернізації, скажімо, житлово-комунальної сфери пев-
ного населеного пункту, якщо не буде переконаний у
його потенційній прибутковості. Невід'ємною та важ-
ливою умовою прибутковості майбутнього інвести-
ційного проекту є стан, зокрема, податкового законо-
давства. Приватний партнер має розраховувати на
певну стабільність у податковій сфері на час реалі-
зації інвестиційного проекту, інакше в майбутньому
важко буде уникнути проблем з виконанням інвести-
ційних зобов'язань.
Правовий досвід зарубіжних країн переконує в
тому, що "застереження про стабільність" має поши-
рюватися на всі групи відносин, які виникають між пуб-
лічним та приватним партнерами, у тому числі з питань
оподаткування. У цій частині слід указати позитивний
досвід Російської Федерації та Республіки Білорусь у
закріпленні гарантійних норм у концесійному законо-
давстві. Зокрема, у ст. 20 Федерального Закону Ро-
сійської Федерації "Про концесійні угоди" ("О концес-
сионных соглашениях") від 21.07.2005 р. зазначено,
що у випадку, якщо протягом терміну дії концесійної
угоди законодавством Російської Федерації, законо-
давством суб'єктів Російської Федерації, нормативни-
ми правовими актами органів місцевого самовряду-
вання встановлюються норми, які погіршують поло-
ження концесіонера таким чином, що він значною
мірою позбавляється того, на що мав право розрахо-
вувати при укладенні концесійної угоди, сторони зміню-
ють умови концесійної угоди з метою забезпечення
майнових інтересів концесіонера, що існували на
день підписання концесійної угоди [10]. У свою чергу,
у ст. 76 Інвестиційного кодексу Республіки Білорусь від
22.06.2001 р. міститься норма, відповідно до якої умо-
ви концесійних договорів зберігають чинність протя-
гом усього терміну дії цих договорів. При цьому будь-
яких винятків із цього правила в тексті Інвестиційного
кодексу Республіки Білорусь не наведено [11].
Таким чином, підсумовуючи все вищенаведене
можна дійти таких висновків:
1. Зауважено, що перспектива розвитку державно-
приватного партнерства значною мірою залежить від
дієвості та високої ефективності правових засобів, які
найбільшою мірою відповідатимуть інтересам сторін
такого партнерства. У зв'язку із цим доцільно вести
пошук нових правових інструментів, які б сприяли оп-
тимальному збалансуванню публічних та приватних
інтересів суб'єктів державно-приватного партнерства.
2. Підкреслено, що ступінь ефективності форм
організації державно-приватного партнерства не в
останню чергу залежить від розвиненості системи дер-
жавної підтримки та гарантій діяльності приватних
партнерів. Ураховуючи вказане, запроновано внести
зміни до тексту ст. 17 Бюджетного кодексу України щодо
закріплення за Верховною Радою Автономної Респуб-
ліки Крим та відповідною міською радою повноважень
із надання гарантій суб'єктам господарювання неза-
PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com
http://www.pdffactory.com
178 ЕКОНОМІКА
СХІД ∗ СПЕЦВИПУСК ∗ № 1 (108) СІЧЕНЬ 2011 р.
лежно від їх організаційно-правової форми та форми
власності.
3. Наголошено на тому, що "застереження про
стабільність законодавства" має поширюватися на всі
групи відносин, які виникають між публічним та приват-
ним партнерами, у тому числі з питань оподаткування.
Упровадження цієї пропозиції в законодавство України
сприятиме підвищенню ефективності та прогнозова-
ності відносин державно-приватного партнерства.
Підґрунтя для проведення подальших досліджень
можуть скласти питання вдосконалення правового
регулювання відносин державно-приватного партнер-
ства через призму науки господарського права.
ЛІТЕРАТУРА:
1. Про схвалення Концепції розвитку державно-приватного
партнерства у житлово-комунальному господарстві: Розпоряд-
ження Кабінету Міністрів України від 16.09.2009 р. № 1184-р //
Офіційний вісник України. - 2009. - № 78. - Ст. 2650.
2. Закон України "Про державно-приватне партнерство" від
1 липня 2010 року № 2404-VI // Офіційний вісник України. - 2010.
- № 58. - Ст. 1988.
3. Знаменський Г. Л. Державно-приватне партнерство: ук-
раїнський варіант / Г. Л. Знаменський // Юридичний вісник Ук-
раїни. - 2009. - 26 верес. - 2 жовт. (№ 39). - С. 7.
4. Вінник О. Державно-приватне партнерство: деякі пробле-
ми правового забезпечення / О. Вінник // Юридичний вісник Ук-
раїни. - 2010. - 21-27 серп. (№ 34). - С. 5.
5. Джабраілов Р. А. Правові проблеми планування госпо-
дарської діяльності в Україні / В. А. Устименко, Р. А. Джабраілов
// Юридичний журнал. - 2010. - № 4. - С. 40-45.
6. Вінник О. Корпоративна форма державно-приватне парт-
нерства / О. Вінник // Юридичний вісник України. - 2010. - 4-10
верес. (№ 36). - С. 14.
7. Вінник О. Державно-приватне партнерство з використан-
ням угод акціонерів / О. Вінник // Право України. - 2010. - № 8. -
С. 47-55.
8. Бюджетний кодекс України від 8 липня 2010 р. № 2456-VI
// Офіційний вісник України. - 2010. - № 59. - Ст. 2047.
9. Господарський кодекс України від 16.01.2003 р. № 436 //
Офіційний вісник України. - 2003. - № 11. - Ст. 462.
10. О концессионных соглашениях: Федеральный Закон Рос-
сийской Федерации от 21 июля 2005 года № 115-ФЗ // Собрание
законодательства Российской Федерации. - 2005. - № 30. - Ст. 3126.
11. Инвестиционный кодекс Республики Беларусь от 22 июня
2001 г. № 37-З / [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://
www.grodnoinvest.com/rus/Legislation/acts/codex.
© В. Устименко, Р. Джабраілов
УДК 331.461: 314.17 (477.83)
ÇÀÑÒÎÑÓÂÀÍÍß ÊËÀÑÒÅÐÍÎÃÎ ÀÍÀ˲ÇÓ Â
ÄÎÑ˲ÄÆÅÍÍßÕ ÐÈÇÈʲ ÄÅÌÎÃÐÀÔ²×ÍÈÕ ÂÒÐÀÒ:
̲ÑÒÎ, ÐÅòÎÍ, ÄÅÐÆÀÂÀ
ЮЛІЯ ФЕЛЕНЧАК,
викладач Львівського державного університету фізичної культури, м. Львів
У статті обґрунтовано доцільність застосування кластерного підходу для дослідження
ризиків демографічних втрат на регіональному рівні. Проведено кластеризацію адміністра-
тивно-територіальних одиниць Львівської області за показниками ризиків демографічних
втрат. Здійснено типізацію адміністративно-територіальних одиниць регіону за особливос-
тями прояву ризиків демографічних втрат.
Ключові слова: демографічні втрати, демографічні процеси, ризик демографічних утрат,
кластерний аналіз, управління ризиком демографічних втрат.
Постановка проблеми та стан її вивчення. В
останні роки особливої актуальності в сучасній вітчиз-
няній та зарубіжній науці набули дослідження ризиків у
демографічній сфері. Науковцями вже напрацьова-
но значний досвід дослідження соціальних ризиків, в
основу якого покладено прагнення встановити їх сут-
ність із метою своєчасного виявлення, оцінки, розроб-
ки методів запобігання їхнім негативним наслідкам у
різних сферах суспільного життя. Дослідженню різно-
манітних аспектів cоціальних ризиків присвячені
праці вітчизняних та зарубіжних науковців Л. Бевзен-
ко, К. Бормана, І. Бережної, З. Герасимчук, С. Доро-
гунцова, В. Заславського, І. Євдокімової, А. Качинсь-
кого, М. Ковальової, Е. Лібанової, В. Лепи, Е. Монта-
нез, В. Павлова, Ю. Плотинського, Ю. Привалова,
О. Ручки, Ю. Саєнка, У. Садової, Л. Шевчук, В. Хобти,
І. Ярошенко та інших учених.
Водночас, ризики демографічних утрат як важли-
ва складова соціальних ризиків, зокрема проблеми їх
оцінювання та типізації, є малодослідженим напрям-
ком наукових пошуків. Недооцінка ризику демографіч-
них утрат призводить до закріплення негативних тен-
денцій у проходженні демографічних явищ і процесів,
завдає шкоди здоров'ю нації, спричиняє деградацію її
генофонду та низку інших незворотних змін у соціаль-
но-економічному та геополітичному становищі країни.
PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com
http://www.pdffactory.com
|