Походження і закріплення військово-ленної тимарної системи в Османській державі
На базі османських джерел та літератури з обраної проблематики автор подає огляд та аналіз проблеми виникнення, походження військово-ленної тимарної системи та її закріплення в Османській державі. Тимарна система давала можливість утримувати багаточи- сельну армію при скромних фінансових ресурсах...
Saved in:
| Published in: | Схід |
|---|---|
| Date: | 2010 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України
2010
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/22101 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Походження і закріплення військово-ленної тимарної системи в Османській державі / А. Живачівський // Схід. — 2010. — № 2 (102). — С. 72-77. — Бібліогр.: 46 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859607562993795072 |
|---|---|
| author | Живачівський, А. |
| author_facet | Живачівський, А. |
| citation_txt | Походження і закріплення військово-ленної тимарної системи в Османській державі / А. Живачівський // Схід. — 2010. — № 2 (102). — С. 72-77. — Бібліогр.: 46 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Схід |
| description | На базі османських джерел та літератури з обраної проблематики автор подає огляд та
аналіз проблеми виникнення, походження військово-ленної тимарної системи та її закріплення в Османській державі. Тимарна система давала можливість утримувати багаточи-
сельну армію при скромних фінансових ресурсах і нерозвиненій фіскальній системі, оподатковувати всіх виробників і збирати податки повністю. Тимарна система - османська інсти-
туція, уведена на початку зростання могутності Османської держави, відіграла надзвичайно
важливу, фундаментальну роль в історії існування державної формації, сприяла її розквіту;
криза тимарної системи призвела до занепаду держави.
On the basis of Ottoman written origins and literature of this problem the author presents the review and analysis of the
genesis, origin and consolidation consolidation of fief-holding timar system in the Ottoman State. Timar systemgave the opportunity
to keep the numerous army with poor financial resourses and undeveloped fiscal system, gave opportunity taxation all producers
and tocollect all taxes. This system is osman institution, which was introduced in the beginning of growth might Ottoman State,
played a very important, fundamental role in the history of existence of this state formation, promoted of prosperity.Crisis of
timar system caused for decline of might of the state
|
| first_indexed | 2025-11-28T06:11:25Z |
| format | Article |
| fulltext |
72
№ 2 (102) березень-квітень 2010 р.
ЕКОНОМІКА
УДК: 94(560)
ÏÎÕÎÄÆÅÍÍß ² ÇÀÊвÏËÅÍÍß
²ÉÑÜÊÎÂÎ-ËÅÍÍί ÒÈÌÀÐÍί ÑÈÑÒÅÌÈ
 ÎÑÌÀÍÑÜÊ²É ÄÅÐÆÀ²
АНДРІЙ ЖИВАЧІВСЬКИЙ,
магістрант Інституту історії і політології
Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника, м. Івано-Франківськ
На базі османських джерел та літератури з обраної проблематики автор подає огляд та
аналіз проблеми виникнення, походження військово-ленної тимарної системи та її закріп-
лення в Османській державі. Тимарна система давала можливість утримувати багаточи-
сельну армію при скромних фінансових ресурсах і нерозвиненій фіскальній системі, опо-
датковувати всіх виробників і збирати податки повністю. Тимарна система - османська інсти-
туція, уведена на початку зростання могутності Османської держави, відіграла надзвичайно
важливу, фундаментальну роль в історії існування державної формації, сприяла її розквіту;
криза тимарної системи призвела до занепаду держави.
Ключові слова: тимар, тимаріот, сипагі, лен, ікта, реайя, мюльк, бейлік, зеамет, акче, хас.
Постановка проблеми. Актуальність проблеми
вивчення тимарної системи обумовлюється тим, що си-
стема відіграла надзвичайно важливу, фундаменталь-
ну роль в історії існування Османської держави, спри-
яла її розквіту, а криза тимарної системи призвела до
занепаду могутності держави. Тимарно-ленна систе-
ма як частина ідентичності османів і як аналог подібних
структур в інших країнах Сходу складалась поступово
протягом кількох століть і законодавчо закріпилась у
XV ст. За своїм змістом тимарна система (тимар -
помістя з доходом 3-10 тис. акче, що надавалося ту-
рецьким воїнам-сипахіям для несення ними військо-
вої служби) давала можливість утримувати багаточи-
сельну армію при скромних фінансових ресурсах і не-
розвиненій фіскальній системі, для того щоб накласти
на всіх виробників податки і збирати їх повністю. За цією
системою кіннотник сипагі проживав у селі, яке було
для нього джерелом прибутків, і йому було зручно зби-
рати десятину, натуральні податки та врожай. Таким
чином, вояк заступав місце збирача податків, на нього
переходила відповідальність переводити натуральний
податок у готівку. Ефективність такої системи довели
надзвичайно швидкі османські завоювання.
Огляд і аналіз досліджень, у яких започатко-
вано дослідження проблеми. Доробок історіографії
військово-ленної системи, використаний для написан-
ня роботи, надзвичайно обмежений. Це пояснюється
тільки недавнім відновленням Україною незалежності
й призупиненням розвитку вітчизняного сходознавства
в попередні десятиліття. Досліджуючи обрану пробле-
му, автор спирався в основному на праці радянських
дослідників В. Мустафчієвої, А. Твертінової, А. Міллера,
М. Мейєра, А. Новічева, С. Орєшкової та ін. Окреме
місце посідає праця найбільш авторитетного сучас-
ного історика Османської держави професора Чиказь-
кого та Ангарського університетів Галіля Іналджика
"Османська імперія: Класична доба (1300-1600)", яка
вперше була видана ще в 1973 році англійською мо-
вою (The Ottoman Empire: The classical age, 1300-
1600). Інша вагома праця - "История Османского го-
сударства, общества и цивилизации" за редакцією
Е. Іхсаноглу (2006). Щодо вивчення теми українськими
дослідниками, то єдиною є праця Агатангела Кримсь-
кого "Історія Туреччини", яка вперше вийшла ще в
1924 році. За період незалежності окреслена пробле-
матика практично не розглядалася.
Важливими джерелами тієї епохи є султанські ка-
нун-наме, тобто законодавчі акти султанів, також ка-
нун-наме окремих санджаків та еялетів, аналізуючи
які можна простежити розвиток і функціонування ти-
марної системи в досліджуваний період.
Серед джерельної бази слід виокремити соціаль-
но-політичні трактати початку XVII ст., авторами яких
були визначні діячі Оттоманської Порти, зокрема Ко-
чибей Гомюрджинський.
Працюючи над визначеною проблемою, автор по-
ставив за мету здійснити комплексний аналіз поход-
ження і генези тимарної системи, передумов і причин її
закріплення в Османській державі. Стаття є першою
системною спробою розгляду наведеної проблемати-
ки й, безумовно, несе в собі наукову новизну, сприяю-
чи розвитку українського сходознавства.
Виклад основного матеріалу. Питання поход-
ження тимару все ще не вирішене. Авторитетні дослід-
ники проблематики приходять до протилежних вис-
новків. Одні з них розпочинають історію військово-
ленного землеволодіння від Шумеру, інші відносять
його утворення до Сасанідської Персії VI ст., ще ряд
авторів найбільший вплив османської інституції при-
писує Візантії. Наприклад, М. Белен вважає, що перші
ІСТОРІЯ
PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com
http://www.pdffactory.com
№ 2 (102) березень-квітень 2010 р.
ЕКОНОМІКА 73
військово-ленні пожалування роздавались, починаю-
чи від Нізам-уль-Мулька (1063-1092) - візира сельд-
жуцького султана Алп Арслана (1063-1072). В. Горд-
левський висуває думку, що тимарна система зазнала
суттєвого впливу монголів, які, у свою чергу, зазнали
впливу китайської інституції. П. Тішендорф розглядав
цю систему як формацію, встановлену за перших
халіфів, а саме від Османа (1299-1326). Сучасна ту-
рецька історіографія віддає перевагу тюркській тра-
диції походження тимарної системи [29, с. 12].
Підтвердженням останньої думки є згадки про роз-
дачу службових пожалувань - ікта. Цей вид земельно-
го володіння відомий на мусульманському Сході з
VII ст. і в IX ст. перетворився на найбільш поширений
варіант умовного володіння землі, наданого правите-
лем країни тій чи іншій особі з умовою виконання визна-
ченої, найчастіше військової, служби. На початковому
етапі ікта нагадувала західноєвропейський бенефіцій,
тому що надавалася тільки на момент служби [31, с. 52].
У X-XII ст. рівень умовності цих володінь помітно
зменшився, а їхні розміри істотно збільшилися. Іктада-
ри (інша назва - мукта) домоглись цілого ряду імуні-
тетів, які звужували до мінімуму можливості втручан-
ня держави в питання використання земельних угідь і
взаємовідносин іктадарів і селян, які обробляли зем-
лю в межах певного землеволодіння. Важко сказати,
який тип ікта переважав у Конійському султанаті, ос-
кільки відомі випадки переважання невеликих пожа-
лувань (до двох сіл) і випадки передачі у володіння
цілих адміністративних округів. Проте останні дарува-
лись тим анатолійським емірам, які визнали верховен-
ство Сельджукідів, і тому така роздача є швидше ви-
нятком. До того ж конійські султани намагались доволі
жорстко регламентувати відносини селян (реайї) з
іктадарами, не дозволяючи останнім самовільно
збільшувати рівень визискування землеробів. Про це
свідчить практика перепису податного населення, яка
часто застосовувалась сельджуками [21, с. 61].
Відомий сучасний дослідник історії Османської дер-
жави професор Мехмет Іпшірлі висловлює думку, що
роздача офіційним службовцям державних земель
проводилась ще до нашої ери. Практика жалування
ікта була відома з перших років існування ісламу. В
епоху встановлення мусульманської релігії пророк Му-
хамед проводив роздачі завойованих земель у якості
ікта своїм сподвижникам (муджахідам), пізніше ця прак-
тика продовжилась за правління халіфа Омара (634-
644). Ікта надавались як мюльк, тобто в повну влас-
ність, і на власників не накладався обов'язок утриму-
вати воїнів (джебелю) і відправляти їх на війну; у цьо-
му основна відмінність османського тимару від почат-
кової практики ісламу.
У Візантії державна земля роздавалась військо-
вим і світським особам, але в тих, хто її не обробляв,
вона забиралась. Є серйозні відмінності візантійсь-
кої системи роздачі земель від османської. Система
тимарів в Османській імперії дуже схожа й навіть
збігається із системою ікта, якою користувались Ве-
ликі Сельджукіди в часи Нізам-уль-Мулька (1063-1092)
і яку, у свою чергу, успадкували анатолійські сельджу-
ки [24, с. 187].
Спільним моментом для більшості бейліків можна
вважати появу ще в XIV ст. такої категорії службового
землеволодіння, як тимар. Його характерною ознакою
було пожалування на збір податків, як правило, із
сільського населення за виконання визначеної, часті-
ше за все військової служби. У цьому проявляється
його схожість із класичним мусульманським серед-
ньовічним інститутом ікта. Але використання нового,
запозиченого у персів із фарсі терміна (який означав
"милість, нагорода") для позначення умовного по-
жалування свідчить про те, що тимар мав певні від-
мінності від сельджуцького ікта, відображаючи спе-
цифіку умов, які існували в Анатолії в XIV-XV ст. [20,
с. 45].
Тимар в Карамані мав схожі риси із класичним ви-
дом ікта в IX ст. Ці два інститути були не тільки земель-
ними держаннями, але й правом на одержання дохо-
ду від праці землеробів. Оскільки держава визначала
й розмір території, і кількість селянських наділів, із яких
потрібно було збирати податки, і саму величину над-
ходжень, то можна вважати, що основу ікта й кара-
манського тимару складали відрахування від центра-
лізованої ренти, яку збирала держава. Проте тимар
відрізнявся від ікта більш складним порядком одер-
жання доходу.
В Егейських еміратах тимар нагадував візантійсь-
ку пронію - земельне жалування за службу, яке одер-
жало значне поширення у Візантії з XIII ст. До речі, саме
слово "тимар" еквівалентне за значенням терміну
"пронія", який, у свою чергу, є еквівалентним латинсь-
кому слову "бенефіцій". Спираючись на свідчення, які
збереглись, тимари в Західній Анатолії поділялися на
вільні (сербест) і невільні (сербестсіз), залежно від
того, як присвоювались надходження з податного на-
селення. Вільні володіння, які передавались представ-
никами влади на місцях, відрізнялись тим, що основні
податки (за винятком джизьї) належали їхнім власни-
кам. Держателі сербестсіз тимарів повинні були діли-
ти окремі види зборів, а саме: штрафи за злочини й
податки за тварин, з місцевими правителями [28, с. 22].
Як бачимо, система тимарів була поширена в ана-
толійських князівствах, які виникли після розпаду дер-
жави Сельджуків. Коли турки-османи захопили ці княз-
івства, то більшість землевласників залишились на
своїх місцях. Так, для прикладу, ще за Орхана (1324-
1360), після захоплення князівства Карасі (Баликесір),
землі у феодалів не були конфісковані. Таку ж політи-
ку в ставленні до феодалів проводили й наступники
Орхана. Мурад І (1360-1389), приєднавши до своїх
володінь князівство Хамід, обмежився тільки заміною
старих грамот (бератів) на право володіння тимара-
ми новими. Коли місцеві феодали надавали допомогу
туркам-османам у захопленні князівств, то від султа-
на вони одержували в нагороду нові земельні ділянки
як нові тимари [35, с. 21].
Отже, можна припустити, що система тимарів була
спочатку встановлена турками-сельджуками, зберег-
лася після монгольського завоювання, продовжува-
ла існувати і в анатолійських князівствах, у тому числі
в турків-османів.
Утворення тимару відносять до правління першо-
го османського султана - Османа І (1299-1326). Сам
Осман, будучи ленником іонійського султана, володів
ікта біля Кара Хісар. І. Хамер, М. Белен і П. Тішендорф,
посилаючись на свідчення Нешрі і Саадеддіна, указу-
ють, що саме Осман розпочав роздавати тимари: си-
нові Орхану - свої володіння навколо Кара Хісар, своє-
му братові Гюндюзу - ще частину від того володіння,
воєначальникам Конур Алп і Тургуд Алпу - Яр Гісарсь-
кий і Аінегьоль, а землі навколо Бруси і Тапан-іли -
своїм воїнам [29, с. 13]. Він віддавав як умовні володін-
ня захоплені у Візантії землі представникам племінної
аристократії і воїнам, які відзначилися на полі бою і
знаходились під його командуванням. У положенні про
тимари, встановленому Османом після захоплення
Караджахісара, говорилось: "Тимари, подаровані
мною, не можуть забиратися в їхнього власника без
ІСТОРІЯ
PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com
http://www.pdffactory.com
74
№ 2 (102) березень-квітень 2010 р.
ЕКОНОМІКА
вагомих причин. У випадку смерті власника тимар пе-
реходить до його сина. Якщо син померлого - непов-
нолітній, то до моменту придатності його до військо-
вої служби в поході бере участь його слуга. Цю вста-
новлену мною систему тимарів ніхто з моїх наступників
не має права порушувати" [35, с. 21].
Сучасна історіографія, характеризуючи військово-
ленну систему, відносить її створення на час правлін-
ня Османа I (1299-1326). Кьопрюлю відображає, що
традиція приписує Осману жалування на земельні во-
лодіння, а компетентний дослідник з дослідження ти-
мару Ж. Дені додає, що сутність володіння за Османа
не можна точно визначити. Так, для прикладу, у пере-
виданій хроніці Ходжі Хусейна XVII ст., яка базувалась
на ранніх османських хроніках, вказано на те, що в
основному пожалування від Османа одержували
збройні люди. Дані роздачі відображені в "Розподіленні
на села і міста". Володіння ж, одержані при розподілі,
називались загально "ікта", а інколи зустрічається на-
зва "мюль ве мал". Зовсім очевидним є те, що після
Османа все ще не було вироблено терміну на розпо-
ділення землі між представниками правлячої династії
й не було уточнено права володіння землею [20, с. 49].
Тому, ураховуючи наведені факти, важко з упев-
неністю сказати, що роздача землі за Османа нази-
валась саме роздачею "тимару". Османське суспіль-
ство, яке тільки вступило на шлях феодалізації, сто-
яло перед завданням створити власні феодальні
інституції. Центральна влада в той час спиралась на
феодальне ополчення. До того часу в новій державі
все ще існувала система "удж", притаманна номадсь-
кому суспільству. Отже, тимарна система не була
прийнятна феодалам й утвердилась не одразу. Більш
вірогідно, що Осман просто розділив серед своїх
родичів і віддав їм в управління завойовані землі в
Малій Азії - практика, поширена в Анатолійському
бейліку, представник правлячої династії володів тією
чи іншою областю й у випадку походу з'являвся зі своїм
військом [22, с. 151].
Невиразні дані роздачі тимарів і за правління Ор-
хана (1326-1359). І. Хамер зауважує, що й цей султан
роздавав тимари й зеамети. У часи Орхана є згадки
про роздачу ним земель за службу кадіям та іншим
державним службовцям. Проте ті володіння не були
тимарами, а службовими вакфами. Вони переходили
від особи до особи й нерозривно пов'язані були з ви-
конанням служби для султана. Орхан створив три не-
феодальні військові корпуси, що свідчить про те, що
він не займався організацією службового землеволо-
діння, яке б могло бути тимаром [35, с. 31].
Із правлінням Мурада I пов'язані значні завоюван-
ня на Балканах. У 1375 році султан видав закон, в
одній із статей якого йшлося й про утвердження по-
ділу на військові володіння - тимари й зеамети. З ве-
ликою вірогідністю можна вказувати, що основні тези
цього закону належать Хайреддіну Кара Халіль Чан-
дарли - першому візиру Девлет-і Аліє [40]. Відтоді роз-
почався поділ на військові лени. Великі ділянки - хаси,
залишались у султана, який давав їх у держання си-
нам, родичам, візирам. Власники хасів повинні були
вносити частину своїх доходів у державну казну. Добрі
плодоносні землі часто повністю входили в хаси й за-
лишались у руках султана. Хасами стали називати ті
володіння, які приносили річний дохід не менше
100 тис. акче на рік [29, с. 22].
Середні ділянки - зеамети - надавались у володін-
ня визначним державним діячам, знаті, військовій
верхівці. Дохід зеаметів визначався в сумі не менше
20 тис. акче на рік. Найменшими умовними володіння-
ми були власне тимари, з доходом не більше, ніж
20 тис. акче.
З відомих джерел епохи Мурада I вже було відоме
значення сипагі як військового угруповання. Наприк-
лад, у фірмані Мурада I говорилось: "Поверніть наго-
роди і дарування сипагам". При описі Косівської бит-
ви 1389 року Нешрі згадує: "Сипагі, які їдять султанів
хліб…". В описі військ є також згадки про сипагійські
з'єднання [29, с. 25]. Тобто вже це джерело свідчить,
що роздачі тимарів були не рідкістю й сипагі не були
поодинокими держателями землі, про них вже можна
говорити як про стан, адже діяли вже цілі сипагійські
з'єднання.
За свідченнями Ашик-паші-заде, Мурад I уточнив
право наслідування тимару, установивши його пере-
дачу тільки по чоловічій лінії. Проте це положення Му-
рада I не було введене в дію, оскільки його наступник
на престолі Баєзід I знову підтвердив заборону успад-
кування тимару по жіночій лінії [35, с. 23].
У книзі "Кьонз-уль Куббет", яка була створена в
часи правління Баєзіда I, записано про видання особ-
ливого наказу, який забороняв жалування тимарів
дрібним чиновникам і секретарям султанського дво-
ру. У цій книзі подаються дані про надзвичайно жорст-
ку систему контролю діяльності субаши й сипагі. Якщо
сипагі діяв проти волі султана, то його жорстоко кара-
ли (частіше за все вбивали) і позбавляли права воло-
діння тимаром. Наприклад, Мурад I відібрав усі тима-
ри учасників повстання шейха Бедреддіна. Система
тимарів була затверджена законами й був створений
спеціальний апарат для управління справами тимарів
[31, с. 15]. У битві при Анкарі у війську султана Баєзі-
да були представлені сипагі з Анатолії і Румелії, які, на
відміну від племінного ополчення, не зрадили султана
й не перейшли на сторону Тамерлана [35, с. 13].
Боротьба між синами Баєзіда була не просто бо-
ротьбою за престол Османа. Це була боротьба різних
соціальних прошарків і станів, одні з яких були заці-
кавлені у феодалізації (потрібно відзначити, що цей
термін уживається в радянській історіографії, а
європейська історіографія заперечує це, вживаючи
термін "латинізація" [29, с. 20]) держави (проте про
остаточне оформлення османського феодального
стану все ще не можна говорити), а інші, широкі на-
родні маси виступали проти феодалізації. Тобто ха-
рактер цієї міжусобної боротьби був виразно соціаль-
ним [32, с. 105].
Претендент на престол принц Муса Челебі був
підтриманий племінним ополченням, яке складалось
як із мусульман, так і християн. Факт, що кадіаскером
(головнокомандувачем) війська Муси був керівник
народного руху проти правління Мехмеда I, доводить,
що Муса намагався використати невдоволення низів
проти феодалізації. Зі свого боку, Мехмед I, спираю-
чись на сипагійство, яке зміцнювалось, і на землевлас-
ників анатолійських бейліків, вів безкомпромісну бо-
ротьбу проти племінного війська Муси й народного руху.
Історична необхідність поставила османське суспіль-
ство на шлях феодалізації (латинізації) і зумовила по-
разку повстання Бедреддіна Сімаві та Бьорклюдже
Мустафи. Закріплення тимару як інституції османсь-
кого феодалізму пов'язане з перемогою Мехмеда I. З
його правлінням пов'язане встановлення тимару як
військово-ленної системи. Проте всупереч цьому істо-
рична література не відображає роль Мехмеда I в
організації військового землеволодіння як визначаль-
ну [28, с. 20].
В історіографії утвердилась думка, що за правлін-
ня Мурада II (1421- 1452) тимарна система набула
ІСТОРІЯ
PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com
http://www.pdffactory.com
№ 2 (102) березень-квітень 2010 р.
ЕКОНОМІКА 75
найбільшого розвитку. До 1431 року була проведена
повна реєстрація на військові лени, тобто зроблені
описи всіх землевласників, детально описано їхні ділян-
ки. Характерно, що встановлення тимарного земле-
володіння пов'язано з політичними подіями в Порті й
не можна не відзначити велику роль соціальних фак-
торів у встановленні військово-ленної тимарної сис-
теми. Проти зміцнення центральної влади виступали
представники родоплемінної знаті, особливо відцент-
рові тенденції йшли від анатолійських бейліків. Оста-
точно ці виступи були придушені Мехмедом II, проте
до того часу вони серйозно загрожували молодій дер-
жаві. Ще й досі немає єдиної думки щодо причин тим-
часового відсторонення Мурада II від влади (1444-
1446), а потім його повернення на престол [44].
Мехмед II (1444-46, 1451-81) - османський прави-
тель, із правлінням якого пов'язують остаточне вста-
новлення тимарної системи, а найголовніше, - її узако-
нення в султанському канун-наме. Прізвище Фатіх (За-
войовник) прийшло до нього не тільки завдяки захоп-
ленню Константинополя, а й завдяки численним пере-
можним війнам, особливо завдяки остаточним пере-
могам над анатолійськими бейліками й над Каракоюн-
лу Узун Хасаном. Необхідно сказати, що перемога над
племінною аристократією нелегко далася султану.
Боротьба йшла з перемінним успіхом. Спадкова ари-
стократія не хотіла відмовлятися від свого станови-
ща й мала свої претензії на управління Османською
державою. Це був прошарок великих сановників - паші,
візири, великі землевласники. Боротьба Мехмеда II з
анатолійською аристократією була надзвичайно жор-
стокою.
Зміна форми безумовного землеволодіння, тобто
з мюльків і вакфів, які обумовлювали міць придворної
знаті й спадкової землевласницької аристократії, на
тимари - одна з найвагоміших причин встановлення ти-
мару як основної форми військового землеволодіння.
Політичний результат цього кроку - розгром залишків
феодальної аристократії бейліків і встановлення міцної
центральної влади з відсутністю відцентрових тен-
денцій. Провівши ревізію мюльків і вакфів, Мехмед II
повернув державі понад 20 тисяч сіл і закинутих угідь
(мезраа) і роздав їх сипагі [9, с. 19]. Такі ж заходи були
проведені, проте в менших розмірах, за правління сул-
танів Селіма I Явуза (1512-1520) і Сулеймана I Кануні
(1520-1566). Результату центральна влада досягла зав-
дяки тому, що на шляху придушення відцентрових вис-
тупів вона сперлась на широкий прошарок дрібних
військових ленників - сипагів. Обставина, що дала змо-
гу Мехмеду II провести такий крок, свідчить про те, що
сипагійство на середину XV століття вже достатньо
зміцнилось і закріпило за собою одне з провідних місць
у суспільній структурі імперії [41].
Кодифікація, розвиток й упорядкування османсь-
кого тимарного права пов'язані, головним чином, із пе-
ріодом правління султана Сулеймана I Кануні.
У ці роки захоплені землі були роздані як тимари й
набули законного статусу. Відомий ряд редакцій канун-
наме, які стосувались проблем здійснення тимарного
права й були видані в епоху Сулеймана. У зв'язку з
конфліктами, які виникали навколо функціонування
системи тимарів, було видано чимало фірманів сул-
тана, адресованих бейлербеям і санджакбеям. Для
зручного користування ці фірмани об'єднували в
збірники [35, с. 35].
Висновки
1. Отже, нами з'ясовано, що виникнення військо-
вого лену сягає часів до нашої ери, традиція жалуван-
ня земель за несення військової служби здавна була
притаманна тюркським народам, використовувалась
першими мусульманами за пророка Мухамеда. По-
дібна традиція існувала у Візантійській імперії під на-
звою "пронія" та середньовічній мусульманській Пер-
сії, продовжувала використовуватись турками-сельд-
жуками, не зникла після нашестя монголів, залишив-
шись в анатолійських бейліках, і дійшла до турків-ос-
манів.
2. В Османській державі тимарна система пройш-
ла довгий шлях розвитку, починаючи від Османа, заз-
наючи змін за правління різних султанів, була узаконе-
на за Мехмеда II Фатіха у його канун-наме й остаточно
утвердилась за правління Сулеймана I Кануні.
Надалі дослідження походження тимару та тимар-
ної системи вимагає поглиблення. Необхідно спертись
на османські джерела того періоду, що, безперечно,
допоможе більш ґрунтовно дослідити цю систему й ос-
таточно встановити її походження та ґенезу.
СЛОВНИК
Акче - срібна монета, головна грошова одиниця в От-
томанській Порті.
Бейлербей - "бей над беями", правитель бейлербеї-
ліка, найвищий ранг провінційного уряду.
Бейлік - округа чи князівство, кероване беєм.
Вакф (вакиф) - земля чи інші джерела прибутку, які
після смерті заповідача передаються з побожною метою
на доброчинні справи.
Везір (візир) - міністр султана, член Дивану.
Вілаєт - округ, область.
Джебелю - озброєний панцирем воїн, якого приводив
сипагі-державець тимару.
Джизья - подушний податок, який стягувався в ісламсь-
ких державах з дорослих вільних немусульман-чоловіків.
Уперше виплати джизьї почалися в епоху мединської дер-
жави (в основному цей податок стягувався тоді з аравійсь-
ких євреїв). Цей вид оподаткування обґрунтовувася наступ-
ною фразою з Корану (9:29): "Вступайте у бій з тими з лю-
дей Писання, які не вірують ані в Аллаха, ані в Останній
день, які не вважать забороненим те, що заборонили Ал-
лах та Його Посланець, які не сповідують істинну релігію,
доки вони не почнуть власноручно сплачувати данину, за-
лишаючись приниженими".
Зеамет - військовий лен із щорічним прибутком від
20 тис. до 100 тис. акче.
Кадіаскер - верховний суддя, який стояв над кадіями
провінцій.
Канун-наме - кодекс законів; збірка султанських зако-
нодавчих актів, що не стосувалися шаріату.
Мезреа (мезрао) - орні угіддя розташовані поблизу
села і записані в дохід тимара чи зеамета.
Мюль-наме - дарственна грамота на володіння зем-
лею на правах повної власності.
Паша - вищий феодальний титул, присвоювався як
військовим так і світським чиновникам, таким як візир, бей-
лербеї, санджак-бей. Титул паші мав 3 ступені, кожен із яких
присвоювався за особливий знак достоїнства - один, два і
три бунчуки.
Пронія - військовий лен у Візантії, прототип тимару.
Райят (реайя, райєт) - феодально-залежний, прикріпле-
ний до землі феодала селянин, зобов'язаний виконувати
багаточисельні повинності і платити податки на користь
держателя землі і військові податки на користь казни.
Санджак-бей (санджакбей) - правитель військово-ад-
міністративної одиниці, що відповідала округу (санджак);
правитель санджака був начальником його збройних сил.
Сипагі (сипахи) - "кіннотник" - воїни двох категорій фе-
одального війська Османської держави. 1) улуфелі сипагі -
сипагі з жалуванням, воїни придворного кавалерійського
війська; 2) тимари сипагі - воїни кавалерійського феодаль-
ІСТОРІЯ
PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com
http://www.pdffactory.com
76
№ 2 (102) березень-квітень 2010 р.
ЕКОНОМІКА
ного ополчення, володарі ленів (зеамети, тимари) і у відпо-
відності від доходів із цих ленів, зобов'язані були виходити в
похід і виставляти визначену кількість вершників - джебе-
лю і гулямів. Володарі дрібних тимарів самі йшли в похід в
якості джебелю.
Субаши - чиновник, який виконував обов'язки началь-
ника поліції в містах, в тимарі - один із представників військо-
во-адміністративної влади в санджаку.
Тимар - військовий лен, за рахунок доходу якого, його
володар повинен був виходити в похід.
Фірман (указ) (також: ферман) - указ шахів Ірану, сул-
танів Османської держави, інших правителів країн Ближнь-
ого та Середнього Сходу.
Хас - володіння султана, принца крові, бейлербея, сан-
джакбея, що приносило річний прибуток більше 100 тис.
акче.
ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА:
І. Джерела
1. Законоположение вилайета Гелиболу // Аграрный строй
Османской империи XV-XVII вв. : документы и материалы. - М. :
Изд-во Восточной литературы, 1963. - С. 81-89.
2. Законоположение вилайета Караман // Аграрный строй Ос-
манской империи XV-XVII вв. : документы и материалы. - М. :
Изд-во Восточной литературы, 1963. - С. 56-60.
3. Законоположение Ливы Айдын // Аграрный строй Османс-
кой империи XV-XVII вв. : документы и материалы. - М. : Изд-во
Восточной литературы, 1963. - С. 44-55.
4. Законоположение Ливы Мосул // Аграрный строй Османс-
кой империи XV-XVII вв. : документы и материалы. - М. : Изд-во
Восточной литературы, 1963. - С. 63-69.
5. Законоположение Ливы Охри (Охрида) // Аграрный строй
Османской империи XV-XVII вв. : документы и материалы. - М. :
Изд-во Восточной литературы, 1963. - С. 91.
6. Законоположение Ливы Худавенгияр // Аграрный строй Ос-
манской империи XV-XVII вв. : документы и материалы. - М. :
Изд-во Восточной литературы, 1963. - С. 38-43.
7. Закон о сипахи вилайета Рум // Аграрный строй Османс-
кой империи XV-XVII вв. : документы и материалы. - М. : Изд-во
Восточной литературы, 1963. - С. 61.
8. "Канун-наме" Мехмеда II Фатиха о военно-административ-
ной и гражданской бюрократии османской империи в XV в. ; [пер.
Р. И. Керим-заде] // Османская империя: Государственная власть
и социально-политическая структура : сб. статей. - М. : Наука,
Главная редакция восточной литературы, 1990. - С. 81-96.
9. Книга законов султана Мехмеда II Фатиха // Аграрный строй
Османской империи XV-XVII вв. : документы и материалы. - М. :
Изд-во Восточной литературы, 1963. - С. 17-21.
10. Книга законов султана Селима I. - М. : Наука, Главная
редакция восточной литературы, 1969. - С. 145.
11. Книга законов султана Сулеймана Кануни // Аграрный
строй Османской империи XV-XVII вв. : документы и материалы.
- М. : Изд-во Восточной литературы, 1963. - С. 22-37.
12. "Книга об Асафе" везира Лютфи-паши (извлечения) // Аг-
рарный строй Османской империи XV-XVII вв. : документы и ма-
териалы. - М. : Изд-во Восточной литературы, 1963. - С. 128-130.
13. Новые турецкие документы XVI в. Из рукописных коллек-
ций Ленинграда, Будапешта и Берлина ; [пер. А. С. Твертинова]
// Письменные памятники Востока. - М., 1972. - С. 102.
14. Образцы описи тимарных владений из подробного реес-
тра земель области Арванид (Албания) 835 (1432) г. // Хрестома-
тия по истории средних веков : в 3-х т. / [под ред. ак. С. Д. Сказ-
кина]. - М. : Изд-во Восточной литературы, 1963. - Т. 2.
15. Подробный реестр санджака Арванид // Аграрный строй
Османской империи XV-XVII вв. : документы и материалы. - М. :
Изд-во Восточной литературы, 1963. - С. 131-157.
16. Тезкере на выдачу тимара Мехмеду Ильясу Гёрюдже //
Аграрный строй Османской империи XV-XVII вв. : документы и ма-
териалы. - М. : Изд-во Восточной литературы, 1963. - С. 165-166.
17. Указ султана Мехмеда II кадию Бурсы (1432 г.) // Хресто-
матия по истории средних веков : в 3-х т. / [под ред. ак.
С. Д. Сказкина]. - М. : Изд-во Восточной литературы, 1963. - Т. 2.
- С. 132-134.
ІІ. Монографії і статті
18. Гасратян М. А. Манвел. Краткая история Турции /
М. А. Гасратян. - М. : Наука, 1983. - 290 с.
19. Гасратян М. А. Очерки истории Турции / М. А. Гасратян,
Ю. Л. Орешкова. - М. : Наука, 1983. - 256 с.
20. Градева Р. О некоторых проблемах формирования ос-
манской системы управления (XIV - нач. XVI в.) / Р. Градева //
Османская империя: Государственная власть и социально-по-
литическая структура : сб. статей. - М. : Наука, Главная редак-
ция восточной литературы, 1990. - С. 40-63.
21. Еремеев Д. Е. История Турции в средние века и в новое
время / Д. Е. Еремеев, М. С. Мейер. - М. : Наука, Главная редак-
ция восточной литературы, 1992. - 283 с.
22. Еремеев Д. Е. История на Турцие / Д. Е. Еремеев, М. С.
Мейер. - София : Издателска куща "Петър Берон", 1998. - 265 с.
23. Іналджик Г. Османська імперія: Класична доба (1300-1600)
/ Г. Іналджик. - К. : Критика, 1998. - 287 с.
24. История Османского государства, общества и цивилиза-
ции : в 2 т. / [под ред. Э. Ихсаноглу ; Исслед. Центр исламской
истории, искусства и культуры (IRCICA) ; пер. В. Б. Феоновой
под ред. М. С. Мейера]. - М. : Восточная литература, 2006. - Т. 1.
- 602 с.
25. История Османского государства, общества и цивилиза-
ции : в 2 т. / [под ред. Э. Ихсаноглу ; Исслед. Центр исламской
истории, искусства и культуры (IRCICA) ; пер. В. Б. Феоновой
под ред. М. С. Мейера]. - М. : Восточная литература, 2006. - Т. 2.
- 587 с.
26. Кримський А. Історія Туреччини / А. Кримський. - Київ-
Львів : Олір, 1996. - 288 с.
27. Миллер А. Ф. Турция: актуальные проблемы новой и но-
вейшей истории / А. Ф. Миллер. - М. : Наука, 1983. - 219 с.
28. Мустафаев Ш. М. Некоторые вопросы аграрных отноше-
ний в доосманской восточной Анатолии / Ш. М. Мустафаев //
Османская империя: Государственная власть и социально-по-
литическая структура : сб. статей. - М. : Наука, Главная редак-
ция восточной литературы, 1990. - С. 5-39.
29. Мустафчиева В. П. Османска социально-икономическа
история / В. П. Мустафчиева. - София : Издателска куща "Петър
Берон", 1990. - 402 с.
30. Новичев А. Д. История Турции / А. Д. Новичев. - Л. :
Издательство Ленинградского университета, 1963. - 314 с.
31. Орешкова С. Ф. Государственная власть и некоторые
проблемы формирования социальной структуры османского об-
щества / С. Ф. Орешкова // Османская империя: система госу-
дарственного управления, социальные и этнорелигиозные про-
блемы : сб. статей. - М. : Наука, Главная редакция восточной
литературы, 1986. - 190 с.
32. Радушев Е. Р. Место вооруженных сил в структуре ос-
манской феодальной системы на Балканах / Е. Р. Радушев //
Османская империя: Государственная власть и социально-по-
литическая структура : сб. статей. - М. : Наука, Главная редак-
ция восточной литературы, 1990. - С. 97-115.
33. Твертинова А. С. Социальные идеи в турецких дидакти-
ческих политико-экономических трактатах XVI-XVII вв. / А. С. Твер-
тинова. - М. : Издательство восточной литературы, 1960. - 50 с.
34. Хитцель Ф. Османская империя / Ф. Хитцель. - М. : Вече,
2006. - 384 с.
35. Шамсутдинов А. М. Проблемы становления османского
государства по турецким источникам XIV-XV вв. / А. М. Шамсутди-
нов // Османская империя: система государственного управле-
ния, социальные и этнорелигиозные проблемы : сб. статей. - М. :
Наука, Главная редакция восточной литературы, 1986. - 190 с.
36. Шеремет В. И. Становление Османской империи (XIII-
XVI вв.) / В. И. Шеремет // Новая и новейшая история. - 2001. -
№ 1. - С. 45-65.
ІСТОРІЯ
PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com
http://www.pdffactory.com
№ 2 (102) березень-квітень 2010 р.
ЕКОНОМІКА 77
ББК Т3 (4УКР)5-1
ÃÅÐÀËÜÄÈ×Ͳ ÒÐÀÄÈÖ²¯ ̲ÑÒ Ë²ÂÎÁÅÐÅÆÍί
ÒÀ ÑËÎÁ²ÄÑÜÊί ÓÊÐÀ¯ÍÈ
(ÇÀ ÌÀÒÅвÀËÀÌÈ ÒÎÏÎÃÐÀÔ²×ÍÈÕ ÎÏÈѲÂ
ÎÑÒÀÍÍÜί ×ÂÅÐÒ² XVIII ÑÒ.)
ІННА ПЕТРОВА,
кандидат історичних наук, доцент кафедри філософії та гуманітарних дисциплін
Донецького університету економіки та права
У статті аналізуються інформаційні можливості топографічних описів щодо формування
геральдичних традицій міст Лівобережної та Слобідської України, визначено репрезента-
тивність та достовірність описової інформації. Автором розглянуто процес поширення маг-
дебурзького права на міста Лівобережної України за часів правління польських королів.
Досліджено процес затвердження гербів за часів правління Катерини ІІ.
Ключові слова: топографічні описи, намісництво, герб, геральдика, Лівобережна Україна,
Слобідська Україна.
Постановка проблеми. Починаючи з другої по-
ловини XVIII ст., царський уряд Російської імперії про-
водить жорстку політику, спрямовану на приведення у
відповідність до загальнодержавних традицій особли-
востей адміністративно-територіального устрою й си-
стеми судочинства України. У 1764 р. було остаточно
ліквідовано інститут гетьманства та відновлено діяль-
ність Малоросійської колегії на чолі з генерал-губер-
ІСТОРІЯ
А. Zhyvachivskyj
ORIGIN AND CONSOLIDATION OF FIEF-HOLDING TIMAR SYSTEM IN THE
OTTOMAN STATE
On the basis of Ottoman written origins and literature of this problem the author presents the review and analysis of the
genesis, origin and consolidation consolidation of fief-holding timar system in the Ottoman State. Timar system gave the opportunity
to keep the numerous army with poor financial resourses and undeveloped fiscal system, gave opportunity taxation all producers
and tocollect all taxes. This system is osman institution, which was introduced in the beginning of growth might Ottoman State,
played a very important, fundamental role in the history of existence of this state formation, promoted of prosperity.Crisis of
timar system caused for decline of might of the state.
Key words: timar, timariot (timar holder), sipahi, fief, ikta, reayya, mulk, beylik, ziamet, akce, has.
© А. Живачівський
Надійшла до редакції 06.04.2010
ІІІ. Інтернет-видання
37. Вооруженные силы Османской империи в XV-XVII вв.
[Електронний ресурс]. - Режим доступу : www.tochka.gerodot.ru.
38. Гомюрджинский Кочибей. Рисале [Електронний ресурс].
- Режим доступу : www.thietmar.narod.ru.
39. Джамиу-т-тэварих // Известия Таврической ученой комис-
сии. - 1889. - Т. 8 [Електронний ресурс]. - Режим доступу :
www.vostlit.info.
40. Османська імперія [Електронний ресурс]. - Режим досту-
пу : www.uk.wikipedia.org.
41. Османская империя в XV-XVII вв. [Електронний ресурс]. -
Режим доступу : www.vernad.ru.
42. Османская империя. Упадок [Електронний ресурс]. - Ре-
жим доступу : www.world-history.ru.
43. Салимзянова Ф. А. Лютфи-паша и его трактат "Асаф-наме"
/ Ф. А. Салимзянова // Письменные памятники Востока. - М.,
1981 [Електронний ресурс]. - Режим доступу : www.thietmar.
narod.ru.
44. Турецкая кавалерия [Електронний ресурс]. - Режим дос-
тупу : www.fieldofbattle.ru.
45. Новые документы о сипахийском землевладении в Ос-
манской империи в кон. XVI в. ; [пер. Б. Цветкова] // Восточные
источники по истории народов юго-восточной и центральной Ев-
ропы. - 1964. - Т. 1 [Електронний ресурс]. - Режим доступу :
www.thitmar.narod.ru.
46. Терминологический комментарий [Електронний ресурс].
- Режим доступу : www.vostlit.info.
PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com
http://www.pdffactory.com
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-22101 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 1728-9343 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-11-28T06:11:25Z |
| publishDate | 2010 |
| publisher | Інститут філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Живачівський, А. 2011-06-20T15:48:22Z 2011-06-20T15:48:22Z 2010 Походження і закріплення військово-ленної тимарної системи в Османській державі / А. Живачівський // Схід. — 2010. — № 2 (102). — С. 72-77. — Бібліогр.: 46 назв. — укр. 1728-9343 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/22101 94(560) На базі османських джерел та літератури з обраної проблематики автор подає огляд та аналіз проблеми виникнення, походження військово-ленної тимарної системи та її закріплення в Османській державі. Тимарна система давала можливість утримувати багаточи- сельну армію при скромних фінансових ресурсах і нерозвиненій фіскальній системі, оподатковувати всіх виробників і збирати податки повністю. Тимарна система - османська інсти- туція, уведена на початку зростання могутності Османської держави, відіграла надзвичайно важливу, фундаментальну роль в історії існування державної формації, сприяла її розквіту; криза тимарної системи призвела до занепаду держави. On the basis of Ottoman written origins and literature of this problem the author presents the review and analysis of the genesis, origin and consolidation consolidation of fief-holding timar system in the Ottoman State. Timar systemgave the opportunity to keep the numerous army with poor financial resourses and undeveloped fiscal system, gave opportunity taxation all producers and tocollect all taxes. This system is osman institution, which was introduced in the beginning of growth might Ottoman State, played a very important, fundamental role in the history of existence of this state formation, promoted of prosperity.Crisis of timar system caused for decline of might of the state uk Інститут філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України Схід Історія Походження і закріплення військово-ленної тимарної системи в Османській державі Origin and consolidation of fief-holding Timar system in the Ottoman State Article published earlier |
| spellingShingle | Походження і закріплення військово-ленної тимарної системи в Османській державі Живачівський, А. Історія |
| title | Походження і закріплення військово-ленної тимарної системи в Османській державі |
| title_alt | Origin and consolidation of fief-holding Timar system in the Ottoman State |
| title_full | Походження і закріплення військово-ленної тимарної системи в Османській державі |
| title_fullStr | Походження і закріплення військово-ленної тимарної системи в Османській державі |
| title_full_unstemmed | Походження і закріплення військово-ленної тимарної системи в Османській державі |
| title_short | Походження і закріплення військово-ленної тимарної системи в Османській державі |
| title_sort | походження і закріплення військово-ленної тимарної системи в османській державі |
| topic | Історія |
| topic_facet | Історія |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/22101 |
| work_keys_str_mv | AT živačívsʹkiia pohodžennâízakríplennâvíisʹkovolennoítimarnoísistemivosmansʹkíideržaví AT živačívsʹkiia originandconsolidationoffiefholdingtimarsystemintheottomanstate |