Історичне пізнання в умовах глобалізації
Виконано огляд проблем трансформації історичного пізнання в умовах глобалізації та становлення інформаційного суспільства. Показано, що основним методологічним принципом історичного пізнання є плюралізм методів та світоглядних настанов, зазначається його міждисциплінарний характер та особливий пре...
Gespeichert in:
| Veröffentlicht in: | Схід |
|---|---|
| Datum: | 2010 |
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України
2010
|
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/22114 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Історичне пізнання в умовах глобалізації / О.Столярчук // Схід. — 2010. — № 2 (102). — С. 112-115. — Бібліогр.: 10 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-22114 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
Столярчук, О. 2011-06-20T16:14:11Z 2011-06-20T16:14:11Z 2010 Історичне пізнання в умовах глобалізації / О.Столярчук // Схід. — 2010. — № 2 (102). — С. 112-115. — Бібліогр.: 10 назв. — укр. 1728-9343 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/22114 101.1 : 930.1 Виконано огляд проблем трансформації історичного пізнання в умовах глобалізації та становлення інформаційного суспільства. Показано, що основним методологічним принципом історичного пізнання є плюралізм методів та світоглядних настанов, зазначається його міждисциплінарний характер та особливий предмет - історія як зміна і розвиток у часі соціальної детермінації людської діяльності, як унікальна і неповторна подія і як надбуттєвий сенс людських вчинків. The paper deals with the transformation problem of historical knowledge in the conditions of globalization and informational society formation. The article shows that the main methodological principle of historical knowledge is plurality of methods and outlook dimensions. The analysis is centered around interdisciplinary character of history as the imperative of a social change in human activity as well as a unique inimitable event and a deep(sacral been) sense of human actions. uk Інститут філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України Схід Філософія Історичне пізнання в умовах глобалізації Historical cognition of globalization Article published earlier |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| title |
Історичне пізнання в умовах глобалізації |
| spellingShingle |
Історичне пізнання в умовах глобалізації Столярчук, О. Філософія |
| title_short |
Історичне пізнання в умовах глобалізації |
| title_full |
Історичне пізнання в умовах глобалізації |
| title_fullStr |
Історичне пізнання в умовах глобалізації |
| title_full_unstemmed |
Історичне пізнання в умовах глобалізації |
| title_sort |
історичне пізнання в умовах глобалізації |
| author |
Столярчук, О. |
| author_facet |
Столярчук, О. |
| topic |
Філософія |
| topic_facet |
Філософія |
| publishDate |
2010 |
| language |
Ukrainian |
| container_title |
Схід |
| publisher |
Інститут філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України |
| format |
Article |
| title_alt |
Historical cognition of globalization |
| description |
Виконано огляд проблем трансформації історичного пізнання в умовах глобалізації та
становлення інформаційного суспільства. Показано, що основним методологічним принципом історичного пізнання є плюралізм методів та світоглядних настанов, зазначається
його міждисциплінарний характер та особливий предмет - історія як зміна і розвиток у часі
соціальної детермінації людської діяльності, як унікальна і неповторна подія і як надбуттєвий сенс людських вчинків.
The paper deals with the transformation problem of historical knowledge in the conditions of globalization and informational
society formation. The article shows that the main methodological principle of historical knowledge is plurality of methods and
outlook dimensions. The analysis is centered around interdisciplinary character of history as the imperative of a social change
in human activity as well as a unique inimitable event and a deep(sacral been) sense of human actions.
|
| issn |
1728-9343 |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/22114 |
| citation_txt |
Історичне пізнання в умовах глобалізації / О.Столярчук // Схід. — 2010. — № 2 (102). — С. 112-115. — Бібліогр.: 10 назв. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT stolârčuko ístoričnepíznannâvumovahglobalízacíí AT stolârčuko historicalcognitionofglobalization |
| first_indexed |
2025-11-25T23:31:32Z |
| last_indexed |
2025-11-25T23:31:32Z |
| _version_ |
1850582350193229824 |
| fulltext |
112
№ 2 (102) березень-квітень 2010 р.
ЕКОНОМІКА
УДК 101.1 : 930.1
²ÑÒÎÐÈ×ÍŠϲÇÍÀÍÍß
 ÓÌÎÂÀÕ ÃËÎÁÀ˲ÇÀÖ²¯
ОЛЬГА СТОЛЯРЧУК,
викладач Національного технічного університету
"Київський політехнічний інститут"
Виконано огляд проблем трансформації історичного пізнання в умовах глобалізації та
становлення інформаційного суспільства. Показано, що основним методологічним прин-
ципом історичного пізнання є плюралізм методів та світоглядних настанов, зазначається
його міждисциплінарний характер та особливий предмет - історія як зміна і розвиток у часі
соціальної детермінації людської діяльності, як унікальна і неповторна подія і як надбуттє-
вий сенс людських вчинків.
Ключові слова: історичне пізнання, суб'єкт, цивілізація, особистість, глобалізація, інфор-
маційне суспільство.
Постановка проблеми. Традиційне трактування
історії як наукової дисципліни, що покликана вивчати
закономірний процес розвитку суспільства, на сьо-
годні виявляє цілий ряд особливостей. Реальна істо-
рія - це зміна станів суспільства в загальних структу-
рах темпоральності, що характеризують зрушення в
долях, способах життєдіяльності народів та їх цінно-
стях, збагачення загального досвіду людства. В ос-
нові фундаментальних завдань історичного пізнан-
ня лежить проблема постійного переосмислення істо-
ричної дійсності. Стало звичаєм характеризувати су-
часну добу історії як епоху глобалізації, тому важли-
вим є осмислення глибокого історичного коріння про-
цесів, що з усією повнотою реалізуються в наш час.
Розрізнення нових рис глобалізації кожної доби ви-
магає певної аналітичної процедури для проведення
відповідного компаративного історичного досліджен-
ня, оскільки без такої методологічної операції було б
важко визначити найважливіші риси, чинники наступ-
ності або відмінності між епохами.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. У су-
часній фаховій українській літературі проблема спе-
цифіки історичного пізнання в умовах глобалізації не
залишається поза увагою дослідників. Цьому питан-
ню присвячені роботи Ю. М. Пахомова, С. Б. Кримсь-
кого, Ю. В. Павленка [1-2], В. М. Шейко [3], де автори
стоять на позиціях трансформаціонізму й перекон-
ливо обґрунтовують свою концепцію на широкому
матеріалі світової економіки. У названих працях
стверджується, що за умов глобалізації нації та дер-
жави не втрачають свого суб'єктного значення у світо-
вому історичному процесі.
Сьогодні зрозуміло, що глобалізація та становлен-
ня інформаційного суспільства виступають двома
гранями, аспектами єдиного процесу, під знаком якого
проходить сучасний етап людської історії. Натомість
дискусійною й недостатньо висвітленою залишаєть-
ся проблема специфіки історичного пізнання в цих
умовах. Так, наприклад, на думку А. В. Гулиги, істо-
ричне пізнання є функцією філософії історії, а не
історії, яка залишається лише "минулим людського
суспільства" [4]. У свою чергу, Л. П. Карсавін визна-
чає предмет історичної науки як опис "соціально-пси-
хологічного розвитку загально єдиного людства" [5].
С. Ф. Платонов у "Лекціях з російської історії" пише,
що історія є наукою, яка вивчає конкретні факти в
умовах саме часу й місця. Головною метою її визна-
ється систематичне зображення розвитку та зміни
життя окремих історичних суспільств та всього люд-
ства [10].
Мета статті - проаналізувати проблему трансфор-
мації історичного пізнання в умовах глобалізації та
становлення інформаційного суспільства.
Виклад основного матеріалу. Пізнання світу
ніколи не може бути абсолютно завершеним, воно по-
стійно вдосконалюється, збагачуючись усе новим і
новим змістом. У цьому плані будь-яке знання, зафік-
соване на тому чи іншому конкретному етапі, є непов-
ним, неточним. Історичний процес розвитку пізнання
саме в тому й полягає, що неповне, однобічне знан-
ня замінюється більш точним, усебічним. Проте від-
носність наших знань, їх незавершеність не означає,
що в них відсутній об'єктивний зміст. У тій мірі, у якій
картина світу визначається не волею і бажанням су-
б'єкта, а реальним становищем речей, вона є об'єк-
тивною істиною. У цілому об'єктивність не заважає
істинності одержаних знань, не ставить жодних пере-
шкод на шляху осягнення людиною світу. Завдяки
праці, своїм потребам і можливостям як у практич-
ному, так і пізнавальному аспектах людина є універ-
сальною. Вона не просто пристосовується до світу,
а освоює, перетворює його, виявляючи приховані в
ньому можливості. Оскільки суб'єктивність людсько-
го ставлення до світу виражається в активності й
остання не обмежена якимись рамками її особливої
біологічної природи, а є універсальною за своїми мож-
ФІЛОСОФІЯ
PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com
http://www.pdffactory.com
№ 2 (102) березень-квітень 2010 р.
ЕКОНОМІКА 113
ливостями, то сама ця суб'єктивність долає свою од-
нобічність, обмеженість і служить умовою об'єктив-
ного пізнання світу.
Погляд на історію як на історію народів досить
широко розповсюджений і тепер. Народ - "головний
суб'єкт історії", - стверджують історики. Але в останні
часи все частіше виявляється бажання дещо індиві-
дуалізувати визначення історії. А. Іскандеров ствер-
джує, що "в центрі історичних досліджень повинна зна-
ходитись людська особистість" [6].
Не випадково різні науковці оголошували суб'єкта-
ми історичного процесу культурно-історичні типи
(М. Я. Данилевський), культури (Л. Фробеніус, О. Шпен-
глер), цивілізації (А. Д. Тойнбі, Ф. Бегбі, Ю. В. Пав-
ленко), етноси (С. М. Широкогоров), етноси і суперет-
носи (Л. М. Гумільов), раси (Л. Вольтман).
Особливо популярним останнім часом став розг-
ляд як суб'єктів історичного процесу цивілізацій. Про
"цивілізаційний підхід" говорять багато, але ніхто не
намагається виявити співвідношення понять "люд-
ство", "суспільство", "держава", "народ", "етнос", "на-
ція", "цивілізація", "культура", "раса". Таким чином, в
історичній науці й зараз, на початку ХХІ ст. відсутнє
єдине чітке уявлення про суб'єкт історії, а також про
об'єкт її дослідження.
Розуміння історії як інформаційного процесу, де
інформатизація є важливим детермінатором техно-
логії спілкування, а відповідно до цього економічно-
го розвитку веде нас до з'ясування того, що інфор-
матизація культури є об'єктивною внутрішньою істо-
ричною необхідністю. З другої половини ХХ ст. у
світовій історичній науці спостерігається тенденція,
яка пов'язана з помітним посиленням фрагментацій
історичних досліджень, де історики вивчають порівня-
но вузькі сфери минулого й послабили увагу до роз-
робки загальних проблем теорії та методології історії.
Це, з одного боку, стимулювало культурно-антропо-
логічний підхід до історії, з іншого - спостерігається
падіння інтересу до теоретико-методологічних пи-
тань.
Але деякі вчені зараз пропонують новий погляд не
тільки на структуру історичної науки, але фактично
створюють нові наукові напрямки. Наприклад, Ю. І. Се-
менов обґрунтовує думку про необхідність акценту-
вання уваги на науці історіології, яка "звертає увагу
на описову сторону історичних подій" [7]. На думку
М. Я. Гефтера, існує декілька причин неуваги до тео-
ретичної історіології. Одна з них полягає в тому, що
наративна історіологія довгий час була єдиним роз-
ділом історичної науки, унаслідок чого для багатьох
істориків поняття наративної історіології було рівноз-
начно поняттю історіології взагалі [8].
Історія, відповідно, може розглядатися в різних
ракурсах. Не заперечуючи того, що економічна діяль-
ність, політична та в широкому сенсі культурна взає-
мопов'язані та взаємодіють, взаємно детермінують
одна одну, можна та необхідно розглядати історію як
особливий інформаційний процес.
Не менш гострою залишається проблема історич-
ного часу, на який учені звертали увагу ще в ХІХ - на
поч. ХХ ст. Вона пов'язана з такими питаннями, як:
1) розробка точних методів датування подій та ча-
сових інтервалів відповідних історичних процесів;
2) періодизація всесвітньої історії, виокремлен-
ня періодів й епох регіональних та інституціональних
історій і пов'язане із цим обґрунтування таких абст-
ракцій, як "період", "епоха" тощо;
3) створення універсальної хронологічної систе-
ми та відповідних правил порівняння з нею різних ло-
кальних хронологій.
М. Я. Гефтер вважав, що "з усього живого істо-
рією наділена тільки людина. Людина, яка зробила
"перший" крок в історії, повинна зробити наступний.
Вона перетворює безпристрасний час у власний
простір" [Там само].
Але в сучасній Україні, коли загострюється тема
національної історії в загальносвітовому контексті,
проблема історичного часу набуває в побудові істо-
ричного самопізнання особливої важливості і змісту,
оскільки в цьому випадку ми стикаємось із пробле-
мою зіставлення української культури з європейською
та з'ясування певної паралелі розвитку між Україною
та Європою.
Останнім часом значну популярність отримала
ідея багатомірності в методології соціального пізнан-
ня. Уперше системний підхід та ідеї рівнів як методо-
логічний принцип почав застосовуватися науковця-
ми в 60-х роках ХХ ст. Спочатку дослідники піддали
сумніву однолінійність історичного процесу. Почали
висуватися ідеї його варіативності. Визнавалась мож-
ливість історичних альтернатив та різних напрямків
в історії, які враховують значну кількість культур та
цивілізацій.
Процес пізнання має суспільно-історичний харак-
тер, по-перше, тому що всі людські пізнавальні
здібності й можливості формуються на основі прак-
тики й зумовлені нею, по-друге, окрема людина на-
вчається мислити й пізнавати разом із засвоєнням
форм і способів людської діяльності, набутих люд-
ством знань, мови, тобто завдяки засвоєнню сус-
пільно-історичного досвіду, накопиченого поперед-
німи поколіннями; по-третє, сам процес оволодіння
цим досвідом передбачає життя в суспільстві, у
людському колективі; по-четверте, те, що людина
може пізнати й пізнає, теж визначається рівнем сус-
пільно-історичного розвитку людства, всесвітньо-
історичним розвитком загальної системи знань, зак-
ріплених у предметах матеріальної та духовної куль-
тури, у категоріальній будові мислення, у його струк-
турі, у мові.
Результатом процесу пізнання є пізнавальний об-
раз, суб'єктивний образ дійсності й до того ж не ко-
пія, а ідеальний образ, який є діалектичною єдністю
суб'єктивного та об'єктивного. Пізнавальний образ не
може вийти за межі суб'єктивності в тому плані, що,
по-перше, він завжди належить суб'єкту; по-друге, він
завжди є лише ідеальним образом об'єкта, а не са-
мим об'єктом з усіма його властивостями й матері-
альними проявами; по-третє, об'єкт у пізнавальному
образі відображається з різною мірою адекватності,
глибини проникнення в сутність, усебічності. Пізна-
вальний образ не є копією дійсності й у тому сенсі,
що дійсність відображається в ньому не лише такою,
якою вона є, а й такою, якою може стати в резуль-
таті практичної діяльності людини, не лише з точки
зору сущого, а й можливого. У той же час пізнаваль-
ний образ є об'єктивним за змістом, оскільки дійсність
відображається в ньому в її об'єктивних зв'язках та
відношеннях, а також цей зміст завжди опосередко-
ваний практичною та пізнавальною діяльністю попе-
ФІЛОСОФІЯ
PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com
http://www.pdffactory.com
114
№ 2 (102) березень-квітень 2010 р.
ЕКОНОМІКА
редніх поколінь, які для кожного суб'єкта теж є об'єк-
тивною реальністю. Пізнавальний образ та відобра-
жений у ньому об'єкт становлять єдність протилеж-
ностей. Вони єдині, тому що пізнавальний образ є
образом об'єкта, але в той же час і протилежні, тому
що образ по відношенню до об'єкта виступає як іде-
альне до матеріального.
Пізнання дійсності є процесом постійної взаємодії
суб'єкта й об'єкта, процесом, що перебуває в постій-
ному розвитку й опосередковується активною діяль-
ністю суб'єкта. Аналіз пізнання саме через призму ак-
тивної практичної і пізнавальної діяльності й дає змо-
гу зрозуміти суб'єктивну активність людини не як пе-
репону, а як необхідну умову досягнення істинного
знання про дійсність.
Як процес діяльності суб'єкта історичне пізнання
завжди має суб'єктивний характер. Його результатом
є знання, що існують у свідомості суб'єкта (індивіду-
альній, суспільній). Форми, у яких існує й розвиваєть-
ся знання, за своєю суттю є суб'єктивними образами
об'єктивної дійсності. Спрямованість пізнання, його
характер, межі осягнення на кожному історичному
етапі залежать від суб'єкта пізнання, оскільки зумов-
лені потребами, інтересами, завданнями та можли-
востями конкретно-історичного суспільства чи пев-
ної соціальної групи за певних умов. Людина, окремі
люди, що здійснюють дослідження та відкриття як
суб'єкти пізнання, виступають у ролі членів певного
суспільства певної історичної епохи. У своїй пізна-
вальній та науково-дослідній діяльності вони вира-
жають потреби певного суспільства, спираються на
ту суму знань, якої досягло це суспільство, а також
на ту культуру мислення, яку воно виробило. Однак
для конкретного суспільства на певному етапі його
розвитку реальним об'єктом його пізнання є не вся
дійсність (вона нескінченна й невичерпна), а лише та
її частина, що прямо чи опосередковано включена в
практичну, передусім матеріально-виробничу діяль-
ність. Отже, не лише суб'єкт, а й об'єкт пізнання має
свій конкретно-історичний характер. Людина пізнає
насамперед те, що вона практично освоює, змінює,
перетворює.
Важливим виявляється ще один аспект. Уже дове-
дено істориками, філософами й соціологами, що для
суспільств, які переживають радикальні трансфор-
мації, досвід батьків та дідів утрачає своє значення.
Зміни, з якими доводиться стикатися новим поколін-
ням, настільки значні, що досвід попередніх поколінь
не тільки не може допомогти вирішити їх проблеми,
але часто розуміється як перепона, яку необхідно
долати. Радикальна новизна сучасності знижує куль-
турну цінність минулого. Соціокультурна криза є нор-
мальним явищем, яке супроводжує суспільні транс-
формації й вимагає вибудовування нового духовно-
смислового ядра культури. Це, можливо, загальна
тенденція, яка характерна для тимчасових сус-
пільств.
Особливість сучасного наукового пізнання така,
що в ньому долається асиметричність протистояння
єдиної істини множині помилок за рахунок припущен-
ня багатоманітності варіацій істинного результату,
його конституювання через різноманіття думок і мож-
ливостей експлікації через велику кількість шляхів і
засобів затвердження.
Методологічні потенції подібної стратегії аналізу
демонструють, наприклад, сучасні некласичні логіки.
Можна навіть стверджувати, що подібно до того, як
традиційна теорія пізнання відповідає двозначній
логіці, так сучасній гносеології відповідають багато-
значні та модальні логіки. А в контексті таких засобів
та перспектив розвитку науки багато гносеологічних
питань слід ставити по-новому. Це стосується й про-
блеми істини.
Проте при всіх новаціях у розумінні умов рефе-
ренції сучасного наукового знання проблема істини
(якщо мається на увазі предметна істина, а не її об-
рази та показники) була й залишається питанням про
характеристики об'єктивного в знанні. Інша справа,
що самі ці характеристики в наш час ускладнюються,
стають усе більш різноманітними та багатоаспектни-
ми. Відповідно, об'єктивність знання з погляду його
узгодження з реальністю, а отже, і проблема істини
виявляються узагальненим вираженням множини
таких характеристик цього знання, як доведеність,
фальсифікованість (тобто встановлення хибності по-
ложення, альтернативного істинному), когерентність
(узгодженість висловлювань системи чи систем знан-
ня, включаючи відношення істинної теорії до дослід-
жуваної), проективність ( як здатність істинного знан-
ня до прогресуючої розробки проблем, креативного
розширення базової теорії), конструктивність (як пре-
дикат існування та спосіб створення ідеальних об'єк-
тів), інваріантність (як незалежність від конкретних
груп перетворень).
Але насправді людина пізнає буття лише тією
мірою, якою вона здатна реалізувати в ньому саму
себе. Відповідно, пізнання відтворює світ лише на-
стільки, наскільки світ виступає світом людини, дзер-
калом її можливостей, тобто в подвійному відношенні
освоєння світу та зворотного віддзеркалення світом
людської присутності. Тому двобічним є і співвідно-
шення ідеї та реальності, бо воно передбачає, з од-
ного боку, приведення теоретичних тверджень до
форми, що уможливлює їх доведення (тобто логічну
систематизацію та чітке формулювання в прийнятій
системі висловлювань), а з іншого - перетворення
дійсності на осмислене буття, транспонування її у
фактуальність досвіду та феномен культури (тобто
асиміляцію дійсності через діяльність людини відпо-
відно до її цілей, парадигм, традицій). У такому кон-
тексті істина здобувається на шляхах зустрічі буття і
його гносеологічних образів, зустрічі речей та вислов-
лювань про них, перетину життя і його ціннісної про-
екції у свідомості. В останньому випадку йдеться вже
про правду як результат переведення істини в прин-
цип життєдіяльності. На думку С. Б. Кримського,
немає нічого святого, крім істини і практики; усе може
піддаватися сумніву з погляду норм істини, будь-яку
догму можна переглянути. Людське пізнання не без-
контрольне. Його результати підлягають суду прак-
тики й критичному випробуванню на істинність, осмис-
леність і очевидність. Але й цей "суд" не виносить бе-
запеляційних рішень, що перебувають за межами
оскарження й перегляду. Жоден його висновок не за-
хищений від критики, від того здорового скептицизму,
який передбачає зв'язок будь-якої оцінки з можливі-
стю зміни оцінюваного об'єкта чи суб'єкта на краще
[9].
Істина в пізнанні може виступати в різних образах:
і як затвердження одного з виявів багатомірного
ФІЛОСОФІЯ
PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com
http://www.pdffactory.com
№ 2 (102) березень-квітень 2010 р.
ЕКОНОМІКА 115
об'єкта (цілісна картина якого потребує доповню-
вальних описів), і як вибір із множини об'єктивних мож-
ливостей (коли істина стосується потенційних світів),
і як істина повідомлення, що є адекватним інформа-
ційним структурам буття. І це не порушує об'єктивно-
го змісту істинного знання. Адже стосовно віднос-
ності онтології в указаних різних образах може висту-
пати сама реальність і у вигляді речей, і у вигляді "су-
зір'я можливостей", і як емпіричне буття у вигляді
фактів чи подій, і як неспоглядальний феномен типу
віртуальних процесів у фізиці.
Але на цей момент усі зазначені процеси знахо-
дяться під значним глобалізаційним пресом, який про-
являється як відхилення від їх адекватного осмислен-
ня. Глобалізація як інтернаціональний процес не є
соціально нейтральною та безликою. Є суб'єкти, орга-
нізатори, творці цього процесу та його об'єкти - дер-
жави, на які спрямований цей процес і які частіше за
всіх є жертвами глобалізації, що втрачають.
Протистояння глобалізації можна простежити на
різних рівнях - національних, регіональних. При цьому
воно має реальну силу там і тоді, де і коли окремі су-
б'єкти історичного процесу чітко сформулювали і до-
вели до мас свою національну та наднаціональну ідею,
свою історичну місію. Це можна простежити на при-
кладі країн ісламського світу, Китаю, Євроатлантично-
го простору.
Одним із реальних напрямків протидії руйнівній дії,
яку глобалізація несе локальним культурам, зали-
шається ідеологія євразійства, яка спирається на
реальну історичну основу. Значна кількість спеціаліс-
тів (Л. Гумільов, В. Ільїн, О. Панарін, Е. Поздняков та
ін.) уважають, що саме тут знайдено найбільш пра-
вильне відображення дійсності європейських країн та
сформульований оптимальний шлях їх подальшої ево-
люції. Сучасні історики вважають, що міцність та жит-
тєздатність євразійських принципів полягає в діалек-
тичній єдності завдань самопізнання, які вирішують-
ся на рівні етносів.
Важливе значення на сьогодні має ідея загальної
централізації вторинного процесу. Наявність універ-
сальної структури диференціального розвитку істо-
ричного процесу є важливим фактором. Тому необ-
хідним є і новий продуктивний тип мислення, який дає
цілісне з'ясування універсальної просторової диск-
ретності розвитку історії на новому етапі. Принципо-
во важливо з'ясувати філософські передумови різних
теоретичних схем трактування історичного процесу.
О. Stoliarchuk
HISTORICAL COGNITION OF GLOBALIZATION
The paper deals with the transformation problem of historical knowledge in the conditions of globalization and informational
society formation. The article shows that the main methodological principle of historical knowledge is plurality of methods and
outlook dimensions. The analysis is centered around interdisciplinary character of history as the imperative of a social change
in human activity as well as a unique inimitable event and a deep(sacral been) sense of human actions.
Key words: historical cognition, subject, civilization, personality, Globalization, informative society.
© О. Столярчук
Надійшла до редакції 25.03.2010
ФІЛОСОФІЯ
Висновки
Майбутнє людства залежить від того, як, у якій
формі і яким способом будуть вирішені основні про-
тиріччя історичної епохи. Сучасна ситуація як ніколи
потребує знання основних тенденцій світового со-
ціального розвитку, насамперед тих, які спричинили
й поглиблюють кризу світової цивілізації. Сучасний
світ складний і суперечливий. Інтенсивне наростання
проблем у сфері глобальної політики підвело цивілі-
зацію до критичної межі. Історичний процес набув
характеру відносної непередбачуваності.
Прогнозуючи зміни в економічному й політичному
розвитку світової цивілізації, у соціокультурному
кліматі ХХІ століття, неважко передбачити, що анти-
гуманні дії викличуть адекватні протидії.
Таким чином, на сучасному етапі все більш актив-
но здійснюється пошук нових історико-філософських
способів з'ясування процесів розвитку історії, які
відбуваються на основі сучасного технологічного
рівня розвитку суспільства.
ЛІТЕРАТУРА:
1. Пахомов Ю. М. Пути и перепутья современной цивилиза-
ции / Ю. М. Пахомов, С. Б. Крымский, Ю. В. Павленко. - К. :
Междунар. деловой центр, 1998. - 432 с.
2. Пахомов Ю. М. Цивилизационные модели современности
и их исторические корни / Ю. М. Пахомов, С. Б. Крымский,
Ю. В. Павленко. - К. : Наукова думка, 2002. - 632 с.
3. Шейко В. М. Культура. Цивілізація. Глобалізація (кінець
ХІХ - початок ХХ ст.) : [монографія] : в 2 т. / В. М. Шейко. - Харків :
Основа, 2001. - Т. 1. - 520 с.
4. Гулыга А. В. История как наука / А. В. Гулыга, Ю. А. Лева-
да (ред.) // Философские проблемы исторической науки. - М. :
Наука, 1969.
5. Карсавин Л. П. Философия истории : [монография] /
Л. П. Карсавин. - М. : АСТ, 2007. - 510 с.
6. Искандеров А. А. Историческая наука на пороге ХХI века /
А. А. Искандеров // Вопросы истории. - 1996. - № 4. - С. 19.
7. Семенов Ю. И. Философия истории: Общая теория, ос-
новные проблемы, идеи и концепции от древности до наших дней)
/ Ю. И. Семенов. - М. : Современные тетради, 2003. - 776 с.
8. Гефтер М. Я. В предчувствии прошлого / М. Я. Гефтер //
Век ХХ и мир. - 1990. - № 9. - С. 31-32.
9. Кримський С. Б. Під сигнатурою Софії / С. Б. Кримський. -
К. : Києво-Могилянська академія, 2008. - 367 с.
10. Платонов С. Ф. Лекции по русской истории / С. Ф. Плато-
нов. - М. : Высшая школа, 1993. - 736 с.
PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com
http://www.pdffactory.com
|