"Топографічний опис Малоросійської губернії 1798-1800 рр." як основа реконструкції соціально-економічної історії Лівобережної України кінця XVIII ст.
У статті досліджується історія упорядкування "Топографічного опису Малоросійської губернії 1798-1800 рр.", його інформативні можливості щодо реконструкції соціально-економічної історії Лівобережної України кінця XVIII ст. Автор статті охарактеризував історичні обставини, що привели до по...
Saved in:
| Published in: | Схід |
|---|---|
| Date: | 2010 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України
2010
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/22209 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | "Топографічний опис Малоросійської губернії 1798-1800 рр." як основа реконструкції соціально-економічної історії Лівобережної України кінця XVIII ст. / І. Петрова // Схід. — 2010. — № 4 (104). — С. 90-95. — Бібліогр.: 29 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859619116586893312 |
|---|---|
| author | Петрова, І. |
| author_facet | Петрова, І. |
| citation_txt | "Топографічний опис Малоросійської губернії 1798-1800 рр." як основа реконструкції соціально-економічної історії Лівобережної України кінця XVIII ст. / І. Петрова // Схід. — 2010. — № 4 (104). — С. 90-95. — Бібліогр.: 29 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Схід |
| description | У статті досліджується історія упорядкування "Топографічного опису Малоросійської
губернії 1798-1800 рр.", його інформативні можливості щодо реконструкції соціально-економічної історії Лівобережної України кінця XVIII ст. Автор статті охарактеризував історичні
обставини, що привели до появи цього статистичного документа, визначив коло основних замовників та виконавців описових та картографічних робіт. Також детальну увагу
приділено розвитку економічних та людських ресурсів регіону наприкінці XVIII ст.
The streamlining history "The topographical description of Malorosijska province 1798-1800" is investigated in the article, its
informative possibilities concerning reconstruction of social and economic history of Livoberezwna Ukraine at the end of XVIII
century. The author of this article has characterized historical circumstances which led this statistical document to occur, has
defined a circle of the basic customers and executors of descriptive and cartographical works. Also the detailed attention of
development of economic and human resources of region at the end of XVIII century is given.
|
| first_indexed | 2025-11-29T00:39:52Z |
| format | Article |
| fulltext |
90
№ 4 (104) липень-серпень 2010 р.
ЕКОНОМІКАІСТОРІЯ
УДК 635.017
"ÒÎÏÎÃÐÀÔ²×ÍÈÉ ÎÏÈÑ ÌÀËÎÐÎѲÉÑÜÊί
ÃÓÁÅÐͲ¯ 1798-1800 ðð." ßÊ ÎÑÍÎÂÀ
ÐÅÊÎÍÑÒÐÓÊÖ²¯ ÑÎÖ²ÀËÜÍÎ-ÅÊÎÍÎ̲×Íί
²ÑÒÎв¯ ˲ÂÎÁÅÐÅÆÍί ÓÊÐÀ¯ÍÈ Ê²ÍÖß XVIII ñò.
ІННА ПЕТРОВА,
кандидат історичних наук, доцент кафедри філософії та гуманітарних дисциплін
Донецького університету економіки та права
У статті досліджується історія упорядкування "Топографічного опису Малоросійської
губернії 1798-1800 рр.", його інформативні можливості щодо реконструкції соціально-еко-
номічної історії Лівобережної України кінця XVIII ст. Автор статті охарактеризував історичні
обставини, що привели до появи цього статистичного документа, визначив коло основ-
них замовників та виконавців описових та картографічних робіт. Також детальну увагу
приділено розвитку економічних та людських ресурсів регіону наприкінці XVIII ст.
Ключові слова: топографічні описи, повітові землеміри, сільське господарство, Лівобе-
режна Україна, Малоросійська губернія.
Постановка проблеми. Після приходу до влади
російського імператора Павла І у 1796 р. було роз-
почато новий етап реформування територіально-
адміністративної системи Російської імперії. Серед
українських губерній першою докорінних змін зазна-
ла Лівобережна Україна. Згідно з наказом від 30 лис-
топада 1796 р. "Про відновлення в Малоросії правлін-
ня та судочинства відповідно до тамтешніх правил і
колишніх порядків" частково відновлювалися старі
українські судові установи: були скасовані губернські
магістрати, верхні розправи, відновлено діяльність Ге-
нерального земського та підкоморського суду. Також
у межах цієї реформи були ліквідовані намісництва,
запроваджені в 1781-1782 р., і на теренах колишньої
Гетьманщини утворювалася велика Малоросійська гу-
бернія. До складу новоствореної Малоросійської гу-
бернії увійшли райони Чернігівського, Новгород-
Сіверського, частково Київського намісництв, Пол-
тавський полк колишньої Катеринославської губернії,
м. Кременчук та його околиці (у минулому - територія
Миргородського полку). Повітовими адміністративни-
ми центрами були визначені міста Хорол, Кременчук,
Стародуб, Мглин, Новгород-Сіверський, Ромни, Глухів,
Полтава, Сосниця, Пирятин, Козелець, Переяслав,
Золотоноша, Зіньків, Гадяч, Лубни, Прилуки, Ніжин,
Конотоп, Чернігів (останній виконував функції губер-
нського центру). У зв'язку зі створенням нових адмі-
ністративних одиниць на місцеві органи влади, у тому
числі на губернську креслярню, були покладені обо-
в'язки щодо проведення чергового розмежування
повітів, інформування мешканців кожного населено-
го пункту щодо його приналежності до того чи іншого
повіту, встановлення межових знаків, упорядкування
атласу та узагальнюючого опису новоствореної гу-
бернії. Унаслідок проведення загального картографу-
вання та описування Лівобережної України місцеви-
ми органами влади було впорядковано "Топографіч-
ний опис Малоросійської губернії 1798-1800 рр.".
Огляд й аналіз праць, у яких започатковано
дослідження проблеми. Питання становлення прак-
тики топографічних обстежень колишніх автономних
земель Російської імперії, у тому числі й Лівобережної
України, досліджувалися російськими й українськими
вченими М. Добровольським [1], Т. Ананьєвою [2],
С. Макарчуком [3]. Дослідники в загальних рисах цілком
правильно визначили механізм підготовки та проведен-
ня топографічного дослідження території Лівобереж-
ної України наприкінці ХІХ ст., умови, за яких проходило
впорядкування цих документів; роль виконавчих органів
влади в організації загальноімперського картографу-
вання та обстеження зреформованих адміністратив-
них одиниць. Однак поза увагою вчених залишилися пи-
тання інформаційних можливостей топографічного опи-
су Малоросійської губернії 1798-1800 рр.
Метою статті є дослідження основних методоло-
гічних підходів до систематизації інформації, якими ке-
рувалися автори під час упорядкування описів, виз-
начення ступеня достовірності описових матеріалів з
питань соціально-економічної історії Лівобережної
України.
Виклад основного матеріалу. У 1797 р. російсь-
кий імператор Павло І засновує Імперське депо карт
(з 1812 було перейменоване на Військово-топогра-
фічне депо). Для поповнення його фондів він наказує
підготувати примірники географічних атласів усіх ре-
організованих губерній Російської імперії з камераль-
ними та топографічними описами повітів, планами по-
вітових міст. 19 червня 1797 р. до повітових кресля-
PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com
http://www.pdffactory.com
№ 4 (104) липень-серпень 2010 р.
ЕКОНОМІКА 91ІСТОРІЯ
рень надходить ордер із Малоросійського губернсь-
кого правління, де було зазначено, що за наказом Все-
російського імператора Павла І повітові та губернські
землеміри повинні були залишити всі попередні спра-
ви й залучитися до проведення широкомасштабних
картографічних та описових робіт у Малоросійській
губернії. Першим етапом на шляху впорядкування ат-
ласу та узагальнюючого опису Малоросійської губернії
було проведення розмежування новостворених
повітів, затвердження та упорядкування описів їх кор-
донів, розміщення межових знаків, упорядкування
планів населених пунктів. Відповідно до ордера від
19 червня 1797 р., наприкінці серпня 1797 р. мглинсь-
кий землемір Шпіловський почав розмежовувати та
картографувати кордон Мглинського повіту зі Старо-
дубським повітом. У цей же період Стародубський
землемір Соколов описував кордон свого повіту з
Новгород-Сіверським, колезький регістратор Пале-
вич (новгород-сіверський землемір) - кордони цього
повіту з Чернігівським. Глухівський землемір Баженов
розмежовував території колишніх Кролевецького та
Погарського повіту, які увійшли до складу новоство-
реного Глухівського повіту. Сосницький землемір Кар-
повський описував кордони Новгород-Сіверського,
Конотопського та Ніжинського повітів, прилуцький ти-
тулярний радник Хоменков описував територію колиш-
нього Борзнянського та Глинського повітів, які увійш-
ли до складу новоствореного Прилуцького повіту. Хо-
рольський землемір Тарасов описував відокремлені
райони від Миргородського та Олексопільського по-
вітів, що увійшли до складу Хорольського повіту, та
його кордони з Лубенським, Гадяцьким, Зіньківським,
Полтавським, Кремечуцьким, Золотоніським повітами
та з Київською губернією.
Паралельно з упорядкуванням описів кордонів
повітів Малоросійської губернії городничі в містах,
земські справники в повітах для узагальнюючого опи-
су повинні були зібрати таку інформацію про повітові
міста Малоросійської губернії: "Яке число знаходить-
ся в кожному повітовому місті кам'яних і дерев'яних
церков, монастирів, при них священно- і церковнослу-
жителів, чинних народних училищ, вчителів і учнів, на
якому вони утриманні, скільки в містах публічних ка-
зенних будинків, торгових лавок, фабрик, заводів, во-
дяних та вітряних млинів, шляхетських, купецьких,
міщанських, різночинських, скільки народу в губернії з
різних станових груп - шляхти, купців за гільдіями, в які
дні бувають торги та ярмарки, з яких місць, з якими
товарами на них приїжджають купці. Подібно до цього
описати й повіти, вказавши скільки жителів у повіті
мешкають. Скільки у ньому церков кам'яних і дерев'я-
них, монастирів, при них священно- і церковнослужи-
телів, монахів, фабрик, заводів і скільки панських ка-
м'яних та дерев'яних будинків, який в повіті клімат та
властивості землі, на якій сіється хліб, та який буває
врожай, які судноплавні ріки протікають крізь повіт,
звідки вони беруть початок, на яких ріках або річках є
млини (пилові рами), які види риби та птаства водять-
ся, де саме бувають торги й звідки приїжджають на
них купці, до яких категорій належать селяни - оброчні
чи виморочні, окрім хліборобства, які ще вони мають
промисли, жінки поза польовою роботою чим займа-
ються, чи є у повіті руди або інші мінерали, де знахо-
дяться лісові масиви та якого вони різновиду" [4]. У
подальшому здобута таким чином інформація повин-
на була скласти основу майбутнього топографічного
опису Малоросійської губернії.
Доки йшов процес розмежування кордонів повітів
Малоросійської губернії, земські справники та город-
ничі закінчували складання попередніх описів повіто-
вих міст. Першим рапортував про виконання цього
доручення козелецький городничий О. Федоров, він
15 листопада 1797 р. надсилає до повітового земле-
міра П. Степановського (Стопоновського) опис міста
із зазначенням кількості міських церков, народних учи-
лищ, державних установ, переліком основних на-
прямків торгових потоків [5]. Після ознайомлення з
надісланими матеріалами П. Степановський рекомен-
дував О. Федорову перевірити інформацію щодо за-
будови міських пустирів та останніх угод з міською
нерухомістю. 23 грудня 1797 р. О. Федоров надіслав
на його ім'я "Відомість, чия земля у місті Козельці до
1784 р. була забудована, а зараз знаходиться у пус-
тоті". Після закінчення розмежування, 22 березня
1798 р. з Козелецького нижнього земського суду на-
дійшов "Опис поселень Козелецького повіту, складе-
ний за приписом Малоросійського правління для ка-
мерального опису". До складу цього документу увійш-
ли описи 156 населених пунктів. Однак, як засвідчує
подальше листування повітового землеміра П.Степа-
новського та місцевих земських справників, цей пе-
релік був неповним, і тому 17 березня 1798 р. надійшов
опис ще 79 поселень. Пізніше від засідателя В. Не-
уровського надійшло повідомлення про загальну
кількість мешканців Козелецького повіту.
Проте майже на завершальному етапі впорядку-
вання описів населених пунктів Малоросійської гу-
бернії губернське правління приймає рішення про
зміну структури камерального та топографічного опи-
су Лівобережної України. Це було пов'язано з діяльніс-
тю лубенського повітового землеміра Я. Хоменкова,
який у липні 1798 р. надіслав до Малоросійського гу-
бернського правління чистовий варіант "Камерально-
го опису м. Лубни та Лубенського повіту". Надіслані
до правління документи значно відрізнялися від попе-
реднього задуму урядовців, у них був відсутній опис
усіх населених пунктів за повітами. Цей документ
містив узагальнюючий опис повіту та повітового міста.
Цілком можливо, що цю схему викладу матеріалу було
запозичено Хоменковим з "Топографічного опису Чер-
нігівського намісництва 1786 р.". Оскільки з 1782 до
1793 р. він працював повітовим землеміром при Чер-
нігівському намісницькому правлінні й цілком імовір-
но, брав участь у підготовці опису Чернігівського на-
місництва 1786 р. (Топографічний опис Чернігівсько-
го намісництва 1786 р. складався з трьох розділів: -
"Про намісництво взагалі", "Про повітові міста", "Про
повіти") [6].
Однак, незважаючи на деякі розходження з урядо-
вою програмою, такий підхід до впорядкування опису
заслужив похвальний відгук у керівництва губернії. І
тому було вирішено з надісланого примірника зняти 19
копій та доставити до інших повітових канцелярій як
зразок для подальших топографічних студіювань (ця
копія нині зберігається у фонді Козелецького повіто-
вого землеміра в Державному архіві Чернігівської
області). Така досить кардинальна зміна структури опису
ставила на порядок денний питання про вдосконален-
ня програмних документів топографічного обстеження
або взагалі їх заміни. Дещо пізніше губернським прав-
лінням було розроблено додаткову анкету, на основі якої
планувалося скласти нові, більш інформативні описи.
Так, у нових методичних рекомендаціях "Про міста" про-
понувалося надати відповідь на 17 питань, замість 5-6
пунктів початкової програми. Частіше за все в документі
губернські чиновники просили конкретизувати й уточни-
ти відомості про структуру забудови повітового міста,
визначити ступінь забезпечення місцевих органів вла-
PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com
http://www.pdffactory.com
92
№ 4 (104) липень-серпень 2010 р.
ЕКОНОМІКА
ди казенними спорудами, кількість релігійних споруд,
стаціонарних торгових закладів та ремісничих майсте-
рень, млинів, винокурень. Також місцева влада вима-
гала детально охарактеризувати основні види госпо-
дарських занять місцевих мешканців, показати прибут-
ковість промислів [7]. У цілому, якщо порівняти по-
слідовність та змістовність відповідей на запитання
другої програми, то цілком стає очевидним відверте
цитування її укладачами розділу соймонівської анкети
"Про міста" [8].
Зміни в структурі опису та тривала робота над його
упорядкуванням позитивно позначилися на якості ви-
конаних робіт. "Топографічний опис Малоросійської
губернії 1798-1800 рр." є досить інформативним дже-
релом з історії соціально-економічного розвитку Украї-
ни. Значну увагу автори цього опису приділили вивчен-
ню аграрних відносин. Опис надав детальну інформа-
цію про природні якості ґрунту, склад культур, системи
та техніку землеробства, урожайність та посівні площі.
Як довідуємося з описів, більшість населення Мало-
російської губернії займалася з давнини традиційни-
ми для цієї місцевості видами господарської діяль-
ності - землеробством та скотарством. Головними
зерновими культурами на території Малоросійської
губернії були озима та ярова пшениця, жито. Значне
місце в економіці селян посідало вирощування греч-
ки, гороху, ячменю та проса [9]. Поступово розширю-
валися площі під технічні культури, наприклад, тютюну,
що здебільшого було обумовлено зростанням на внут-
рішньому ринку попиту на тютюнові вироби. В агро-
технічному процесі для підготовки ріллі найчастіше
використовували дерев'яний плуг із залізним лемешем
і череслом. За конструктивними особливостями плуг
складався з власне плуга (підошва, леміш, полиця,
чересло) та передка (колишні, теліжки, припряги). Іншим
землеробським знаряддям, що співіснувало з плугом
та ралом, була соха. До речі, опис зафіксував в Ук-
раїні декілька різновидів цього знаряддя. У Чернігів-
ському та частково в Ніжинському повітах була поши-
рена безпередкова (колісна) соха переважно з непри-
ставною полицею, на теренах колишнього Городнянсь-
кого повіту - соха "односторонка". Остання за своєю
конструкцією була одним із варіантів передкової сохи,
у якій розсоха своїм заднім кінцем забивалася знизу в
отвір на задньому кінці гряділя. Збір урожаю в лісовій
зоні Лівобережної України переважно починався на
початку серпня. Жито, пшеницю, ячмінь, частково овес
збирали серпами, а гречку, горох, чечевицю косою з
прикріпленими до неї спеціальними граблями. У лісовій
зоні Лівобережної України зібраний хліб після підсуш-
ки на полі звозили до клунь, де його й молотили. Після
обмолоту зерно очищали від порохів, надалі просуше-
не зерно відвозили до млинів або зберігали в комо-
рах чи спеціально підготовлених ямах.
Наприкінці XVIII ст. окремою статтею прибутку по-
міщицьких та селянських господарств було промисло-
ве скотарство. Зростання потреб російської армії в
тягловій силі, збільшення експорту продукції тварин-
ництва за кордон змусило укладачів опису звернути
увагу на економічний потенціал цієї галузі. Як свідчить
"Топографічний опис Малоросійської губернії 1798-
1800 рр.", наприкінці XVIII ст. у степових районах Украї-
ни функціонувало 199 кінських заводів, з яких 6,5 %
спеціалізувалися на розведенні поліпшених (племінних)
порід коней: арабських скакунів, коней англійської,
неаполітанської, турецької, іспанської, датської, угор-
ської та німецької порід. Найбільші кінські заводи на-
лежали генерал-фельдмаршалу графу К. Розумовсь-
кому. Тільки на трьох заводах у Полтавському, Коно-
топському та Роменському повітах налічувалося 405
племінних коней (40 жеребців і 365 кобил) [10]. Кінські
заводи, що спеціалізувалися на розведенні поліпше-
них порід, належали графу Завадовському (с. Тепло-
вка Пирятинського повіту), підкоморію Требинському
(х. Каврайський Золотоніського повіту), генерал-майо-
ру Гудовичу (м. Сорочинці Зіньківського повіту). Окрім
розведення племінних коней, на Лівобережжі промис-
лового значення поступово набуло вирощування круп-
ної рогатої худоби. У 11 повітах Малоросійської губернії
функціонувало 207 таких "заводів" [11]. Розводили
найчастіше сірих круторогих українських волів, відо-
мих своєю силою й невибагливістю. До певного віку
волів використовували як тяглову силу, а потім стави-
ли в маєтках на відгодівлю - на барду, якої було дуже
багато у зв'язку з поширенням ґуральництва. Тільки
на фермі К. Розумовського в с. Карлівці (Полтавсь-
кий повіт) налічувалося 1300 голів рогатої худоби [12].
На його заводах розводили молдавську або волось-
ку, угорську, а іноді голландську й англійську породи.
Соціально-економічні зрушення, що відбувалися в
поміщицьких і селянських господарствах наприкінці
XVIII ст., призвели до зростання ролі промисловості в
економічному житті цього регіону. З усіх відомостей,
що були запозичені автором дослідження з "Топогра-
фічного опису Малоросійської губернії 1798-1800 рр.",
найбільш репрезентативною є інформація про розви-
ток млинарства та винокуріння. Як свідчать матеріа-
ли цього документа, у численних поміщицьких маєтках
та заможних селянських господарствах діяли водяні
та вітряні млини, які являли собою комплексні під-
приємства. Тут не лише перемелювали зерно, але й
виробляли крупу, валяли сукно та розпилювали дере-
вину. Найбільша скупченість підприємств цієї галузі
спостерігалася в Малоросійській губернії. На території
колишньої Гетьманщини в 1798 р. налічувалося 12732
млини, з яких 1358 були розташовані в Козелецькому
повіті, 1420 - у Переяславському, 1310 - у Пирятинсь-
кому, 1250 - у Ніжинському, 1160 - Конотопському. Най-
менша кількість підприємств цієї галузі знаходилась у
північних повітах губернії - Мглинському, Стародубсь-
кому, Новгород-Сіверському, Глухівському. Тут їх за-
гальна кількість не перевищувала 1344 млини [13].
Частина зерна, яка не призначалася для сьогоден-
ного споживання, відправлялась на переробку до ви-
нокурних закладів. Як свідчить топографічний опис,
найбільшого поширення винокуріння набуло в Глухівсь-
кому, Чернігівському, Новгород-Сіверському та Козе-
лецькому повітах Малоросійської губернії. На цій те-
риторії функціонувало більше, ніж 1200 горілчаних
підприємств (або 42,2 % від загальної кількості
підприємств цієї галузі на Лівобережжі), в інших повітах
виробництво горілки не набуло такого масового по-
ширення. Наприклад, у Кременчуцькому та Полтавсь-
кому повітах губернії діяло лише 58 ґуралень [14]. Це
можна пояснити тяжінням зазначених територій до
чорноморсько-азовських портів, через які проходило
68 % експортованого з України зерна.
Наприкінці XVIII ст. під впливом деяких чинників (не-
стача деревини, проникнення товарно-грошових відно-
син у поміщицькі та селянські господарства, концент-
рація виробництва) відбувається зменшення кількості
винокурень. Наприклад, якщо в 1786 р. у Чернігівсь-
кому намісництві кількість винокурних закладів стано-
вила 1488 одиниць, у Новгород-Сіверському - 1752,
Київському - 976, то в 1798 р. на Лівобережжі функ-
ціонувало лише 3016 винокурень [15], із яких 49 мали
потужність 4-12 казанів [16]. Зрозуміло, що зі збільшен-
ням кількості казанів відповідно зростав і обсяг про-
ІСТОРІЯ
PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com
http://www.pdffactory.com
№ 4 (104) липень-серпень 2010 р.
ЕКОНОМІКА 93
дукції. На винокурнях з потужністю 8-10 казанів за се-
зон викурювалося не менше1445 відер горілки [17].
Так, на винокурному заводі О. Безбородька в селі
Свинарному за зимовий сезон вироблялося 3500 відер
горілки [18]. Інша винокурня О. Безбородька в с. Вер-
тіївка на добу давала 12 відер горілки, або приблизно
2904 відра за сезон [19].
Порівняно з іншими галузями промисловості дуже
мало відомостей збереглося в топографічному описі
про скляне виробництво. Як засвідчили топографічні
матеріали, унаслідок масової вирубки лісів на промис-
лові потреби галузі та здорожчання деревини, вироб-
ництво скла на Лівобережжі поступово занепадало.
Якщо протягом усього XVIII ст. на території Лівобереж-
ної України різночасно існувало близько 100 гут, то в
1780-х рр. кількість скляних закладів скоротилася до
30. А в 1798 р. "Топографічний опис Малоросійської
губернії" зафіксував діючими лише 16 мануфактур.
Більшість із названих підприємств постійно скорочу-
вали виробництво. Наприклад, у Чернігівському на-
місництві в середині 80-х рр. XVIII ст., за даними
О. Шафонського (автора топографічного опису Черн-
ігівського намісництва 1786 р.), 8 гут давали в цілому
за рік 51830 кіп "різної простої продукції" та 400 тис.
штук віконного скла. У 1798 р. 6 підприємств скляної
промисловості, які знаходилися в Чернігівському
повіті Малоросійської губернії, виробили приблизно
139 тис. "зеленого скла", тобто в середньому по 23 тис.
штук віконного скла кожна [20].
Вироблена на гутах продукція збувалася через
широку мережу ярмарків, торгів та стаціонарних зак-
ладів. За матеріалами опису, тільки на території Ма-
лоросійської губернії щорічно відбувалося 417 яр-
марків. Збір ярмарків, їх періодичність, розміщення на
території Малоросійської губернії були нерівномірни-
ми. Це пояснювалося причинами економічного та се-
зонного характеру: станом доріг і погодними умова-
ми, наявністю міст та містечок у регіоні, розподілом
основних релігійних свят. Так, наприкінці XVIII ст. най-
більше ярмарків відбувалося в Кременчуцькому (44),
Золотоніському (40), Зіньківському (33) та Козелець-
кому (29) повітах. Найменше ярмарків припадало на
Прилуцький (13), Ніжинський (12), Сосницький (11) та
Мглинський (10) повіти [21]. Ярмарки відбувалися в усі
пори року, але їх насиченість була не завжди однако-
вою. У Малоросійській губернії одна третина торго-
вельних операцій укладалася місцевими купцями во-
сени, майже 25,9 % - навесні, 25,7 % - улітку, 18,5 % -
узимку [22]. Більшість із названих ярмарків відбува-
лася у великих містах та містечках. Хоча в Мало-
російській губернії порівняно з іншими регіонами Ук-
раїни відсоток сільських ярмарків був значно вищим.
Так, за наявними відомостями, у селах Лівобережної
України відбувався 51 ярмарок, що становило приблиз-
но 14 % від загальної кількості проведених торгів [23].
Найбільшою скупченістю сільських ярмарків
відрізнявся Хорольський повіт, тут 25 % усіх торго-
вельних договорів було укладено на торгах та ярмар-
ках у селах. З усіх ярмарків, що відбувалися на тере-
нах Лівобережної України, найбільш відомими були
Ільїнський ярмарок у повітовому місті Ромни (відбу-
вався щорічно 20 липня) та Воздвиженський ярмарок
(14 вересня) у заштатному місті Кролівець. Середня
тривалість Ільїнського ярмарку була шість тижнів, Воз-
движенського - п'ять тижнів. За інформацією, що була
надана укладачами опису, щорічно на цих ярмарках
продавали бавовняні та шовкові тканини, галантерейні
вироби, посуд, залізний крам, горілку та пиво, рогату
худобу. Також відомими ярмарками на всю Україну
були Вознесенський (м. Ромни), Воскресенський та
Богоявленський (п. Добрянка, Чернігівського повіту).
Крім названих ярмарків, важливу роль у товаро-
обміні відігравали також базари, або торги. Вони відбу-
вались один-два рази на тиждень (найчастіше прово-
дились у п'ятницю, понеділок чи неділю; жодного торгу
в описах не зареєстровано у вівторок). Як свідчать
описи, асортимент товарів на них мало чим відрізняв-
ся від ярмаркового: продукти сільського господар-
ства, худоба, їстівні припаси, вироби місцевих реміс-
ників тощо. На торги до заштатного міста Березни купці
привозили овочі, хліб, сіль, залізний крам, рибу, глиня-
ний посуд; на торгах в с. Ріпки Чернігвського повіту
місцеві мешканці та прибулі купці торгували хлібом,
дерев'яним посудом, колесами, галантерейними виро-
бами. Мешканці містечка Любича (Чернігівський повіт)
пропонували покупцям на місцевих торгах дерев'яний,
скляний та глиняний посуд, колеса, дьоготь, їздили із
цими товарами до Харкова та Сум, а на виручені за
продаж товарів гроші привозили звідти сіль та в'яле-
ну рибу [24].
Подальший розвиток товарного виробництва в
містах та містечках України вимагав відкриття пос-
тійних торговельних закладів. За топографічними ма-
теріалами, наприкінці XVIII ст. на території України фун-
кціонувало 3662 стаціонарних заклади. Більшість із
названих закладів перебувала у власності церковних
установ, держави, козацької старшини. Тільки за да-
ними "Топографічного опису Малоросійської губернії
1798-1800 рр.", у повітових містах Лівобережної Ук-
раїни функціонували 1873 стаціонарні торгові закла-
ди, з них монастирям та церквам належало тільки
136 лавок, магістратам та ратушам - 96. Приватні
крамниці найчастіше перебували у власності купців,
козацької старшини, заможних міщан, козаків та різно-
чинців. Так, укладачі опису м. Ніжина нарахували в по-
вітовому центрі в 1798 р. 18 церковних закладів,
8 міських, 22 дворянських, 64 купецьких, 11 міщанських
та різночинських, 48 збудованих представниками різних
верств на міській землі [25]. Традиційно міські мешканці
будували лавки поблизу свого помекшення, також іноді
практикували добудовування невеличких приміщень до
свого житла. Так, у Ромнах функціонували три подібні
лавки, де щоденно мешканці міста купували хліб, сіль,
борошно, м'ясо, рибу, дьоготь, металеві вироби, ткани-
ну, юхту, готовий одяг та взуття.
Одночасно з питаннями економічного характеру
укладачі опису надали детальну інформацію про де-
мографічні процеси, які відбувалися на території Ук-
раїни в означений період. Так, за матеріалами топог-
рафічного опису 1798 р., на території Малоросійської
губернії мешкало 2322782 осіб чоловічої та жіночої
статі; у тому числі в Полтавському - 133745, Кремен-
чуцькому - 131132, Хорольському - 128387, Чернігів-
ському повіті - 122663 осіб, Золотоніському - 118082,
Прилуцькому - 115542, Гадяцькому - 115262. Таким
чином, найбільше скупчення осель на Лівобережжі ми
бачимо в північно-центральному районі (Чернігівсь-
кий, Конотопський, Роменський повіти) та на півдні
(Кременчуцький, Полтавський, Хорольський та Золо-
тоніський повіти). Смуга між Іпуттю та Десною (Мглинсь-
кий, Стародубський та Новгород-Сіверський повіти)
була менш заселена. Тут середня густота заселення
ледве перевищувала 16 мешканців на 1 км2, у півден-
них повітах ці показники становили 24 мешканці на
1 км2. Загальна статева структура населення регіону
характеризувалася майже однаковим співвідношен-
ням чоловіків та жінок: у 1798 р. на Лівобережжі меш-
кало 1150039 чоловіків та 1172743 жінок, що приблиз-
ІСТОРІЯ
PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com
http://www.pdffactory.com
94
№ 4 (104) липень-серпень 2010 р.
ЕКОНОМІКА
но становить 49,5 % та 50,5 % від загальної кількості
населення.
Для Лівобережжя, як у цілому для України, був при-
таманний дуже високий рівень народжуваності. На-
приклад, за "Відомостями, скільки у 1785 р. у Чернігі-
вському намісництві народжених та померлих" (топог-
рафічний опис О. Шафонського), цей показник утри-
мувався в межах 43 новороджених на кожну тисячу
населення [26]. Найбільш високі показники народжу-
ваності на території Чернігівського намісництва було
зафіксовано в Ніжинському, Чернігівському та Зін-
ківському повітах, тут у середньому на кожну тисячу
населення припадало 49 немовлят. Однак такі високі
показники природного приросту населення здебільшо-
го зводилися нанівець великою смертністю (обумов-
леною голодом, стихійними лихами, побутовою анти-
санітарією), великими рекрутськими наборами та
внутрішньою міграцією населення. Найбільше потер-
пало від голоду та епідемій міське населення Лівобе-
режної України. Так, у 1782 р. населення Чернігова ста-
новило 1944 осіб чоловічої статі (без урахування шля-
хетського стану, духівництва та військовослужбовців),
а в 1798 р. - лише 1254, тобто зменшилось на 690 осіб,
або на 35 % [27]. Також протягом 1782-1798 рр. ско-
ротилося населення повітових центрів Сіверщини. За
нашими підрахунками, які базуються на статистичних
матеріалах "Скороченого топографічного опису Нов-
город-Сіверського намісництва 1787 р." та "Топогра-
фічного опису Малоросійської губернії 1798-1800 рр.",
повітові міста цього регіону втратили в населенні:
Новгород-Сіверський - 830 осіб від загальної чисель-
ності на період проведення V загальноімперської
ревізії, Стародуб - 665 осіб (або 21 %), Глухів - 531 осіб
(17 %), Сосниця - 647 осіб (32 %) [28].
Скорочення приросту населення України супровод-
жувалося суттєвими змінами в його національній та
соціальній структурі. За описом Малоросійської гу-
бернії, соціальна структура населення була представ-
лена такими групами: дворяни - 36838 осіб чоловічої
та жіночої статті (що становило близько 1,6 % від усьо-
го населення губернії), священнослужителі - 15188
(0,6 %), купці - 8986 (0,4 %), міщани - 64624 (2,8 %),
козаки - 929853 (40 %), селяни - 1260146 (54,1 %),
представники інших категорій - 7147 (0,5 %). Як дові-
дуємося з описів, найбільш динамічно розвивався ку-
пецький стан. На той час купецтво як стан перебува-
ло в стадії свого формування, і тому його чисельність
постійно змінювалася: ті купці, що розорялися, пере-
ходили до стану міщан, а розбагатілі міщани та селяни
записувалися до купецького стану. Так, за інформацією
"Топографічного опису Малоросійської губернії", на
кінець 1798 р. на Лівобережній Україні їх чисельність
вже дорівнювала 8986 осіб чоловічої та жіночої статі
(хоча ще в 1786-1787 рр. їх кількість не перевищувала
1414 осіб). Найбільш швидке зростання цієї групи на-
селення спостерігалося в губернських та повітових
містах Лівобережжя. Наприклад, якщо в Чернігові
кількість членів гільдійського купецтва та їх сімей у
1786 р. становила 58 осіб обох статей (опис О. Шафон-
ського), то вже в 1798 р. їх було 168, у Гадячі за ана-
логічний період їх чисельність зросла з 45 до 139 осіб,
у Ніжині - з 253 до 631, тобто в середньому кількість
купецтва в повітових центрах за цей період збільши-
лася майже в 2-3 рази.
Малоросійська губернія традиційно була багато-
національним регіоном, тут проживали представники
різних націй: українці, росіяни, євреї, німці, вірмени,
цигани, греки. Особливу групу російських переселенців
утворили росіяни-старовіри, які почали оселятися на
українських землях після поразки розкольницького руху
в Росії в XVII ст. Потужним осередком розселення ста-
рообрядців в Україні стають північні полки Чернігів-
щини, саме тут було утворено перші колонії прихиль-
ників попівщини. Як свідчать топографічні описи, у тому
числі "Топографічний опис Малоросійської губернії
1798-1800 рр.", частина новоприбулих старовірів зай-
малася торговельно-посередницькою діяльністю -
вони експортували за кордон прядиво, суконні виро-
би, мед та олію. Центром транзитної торгівлі на шляху
проходження для цих товарів за кордон стає розколь-
ницький посад Добрянка (Чернігівський повіт). Саме
тут відбувалися найбільш відомі ярмарки на Чернігів-
щині - Воскресенський та Богоявленський. Як пред-
ставники російської спільноти, купці-старовіри корис-
тувалися всіма пільгами, що надавав їм гетьманський
та царський уряд: вони звільнялися від загальних по-
винностей, від постою російських військ. Але почина-
ючи з 1755 р., російський уряд скорочує пільги купців-
старовірів - запроваджуються певні квоти для занят-
тя торговельною діяльністю, селяни позбавляються
права займатися зовнішньоекономічною торгівлею.
Після росіян другою за чисельністю етнічною мен-
шиною, що мешкала на теренах України, були євреї. Як
свідчать документальні матеріали, докорінні зміни в
розселенні єврейського етносу на українських землях
почали відбуватися в другій половині XVIII ст. На цей
час припадають перші спроби уряду Росії та Австрії
адміністративно регулювати переселенський рух
євреїв. Так, занепокоєна зростанням кількості купців
єврейського походження та зосередженням у їх руках
найбільш прибуткових галузей торгівлі та промисло-
вості, Катерина ІІ обмежила територію їх компактного
оселення повітами Катеринославської, Київської, Во-
линської, Подільської, Херсонської, Таврійської, Чер-
нігівської, Новгород-Сіверської, Мінської, Віленської,
Бессарабської, Астраханської та Кавказької губерній,
а також територією Курляндії [29]. Хоча цей указ і був
першим серйозним кроком на шляху обмеження прав
євреїв у Російській імперії, однак він фактично надав
їм право оселятися на більшій території України. Як
надалі свідчить "Топографічний опис Малоросійської
губернії 1798-1800 рр.", чисельність єврейської спіль-
ноти на цій території неухильно зростала: за офіційни-
ми даними, наприкінці XVIII ст. на Лівобережній Україні
мешкало вже більше 5 тис. євреїв.
Окрім єврейського населення, на теренах Лівобе-
режної України компактно проживали представники
грецької етнічної спільноти. Про греків на сторінках
топографічних описів, крім випадкових епізодичних
згадок, міститься єдина більш-менш докладна роз-
повідь, присвячена Ніжинському грецькому братству.
На жаль, топографічні описи Лівобережної України, на
відміну від інших статистичних матеріалів, містять
дуже суперечливі дані про кількісний та професійний
склад грецького населення: автори описів 1786 р. та
1798 р. репрезентують відомості лише про загальну
чисельність грецького населення в повітовому центрі.
Як довідуємося з описів, за чотирнадцять років від
початку IV (1782 р.) до закінчення V (1795 р.) ревізії
чисельність представників цієї верстви зросла на
32 %. Тобто щорічні темпи приросту греків у м. Ніжині
становили приблизно 2,5 %. Чисельність греків зрос-
тала за рахунок новоприбулих греків та природного
приросту населення. Збільшення грецького населен-
ня м. Ніжина за рахунок емігрантів зумовило існуван-
ня нерівномірності в співвідношеннях чоловічої та жі-
ночої статі - питома вага чоловіків становила 55,1 %
(при врахуванні того, що на території Малоросійської
ІСТОРІЯ
PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com
http://www.pdffactory.com
№ 4 (104) липень-серпень 2010 р.
ЕКОНОМІКА 95
губернії в кінці XVIII ст. на кожну тисячу чоловіків при-
падало в середньому 1019 жінок).
Висновок
Завершуючи аналіз теоретико-методологічних за-
сад "Топографічного опису Малоросійської губернії
1798-1800 рр.", його інформативних можливостей,
можна з певністю констатувати, що програмна за-
даність опису та ретельний контроль виконавчих
органів влади за діяльністю топографічних землемірів
забезпечили високий рівень репрезентативності цьо-
го джерела. Автори топографічного опису на сторінках
своїх розвідок репрезентували багатопланову інфор-
мацію про розвиток основних галузей сільського гос-
подарства, зокрема, позначили склад культур та якість
ґрунту, панівні на тій чи іншій території системи земле-
робства, кількість заводів крупної великої худоби, про-
дуктивність окремих порід, якість м'ясної та молочної
продукції, основні шляхи її реалізації. При цьому знач-
ною перевагою матеріалів топографічних описів є їх
викладення у формі статистичних зведень. З матері-
алів топографічного опису, присвячених розвитку про-
мислового виробництва в Україні, найбільший інтерес
для науковців становлять статистичні матеріали про
кількість підприємств, склад робочої сили, райони за-
купівлі сировини та збуту готової продукції.
ЛІТЕРАТУРА:
1. Добровольский П. Топографическое описание городов Чер-
нигова, Нежина и Сосницы с их поветами / П. Добровольский //
Труды Черниговской губернской архивной комиссии. - Чернигов,
1902. - С. 137-222.
2. Ананьєва Т. Б. Передмова / Т. Б. Ананьєва // Описи Ліво-
бережної України кінця XVIII - початку ХІХ ст. : описово-статис-
тичні джерела. - К. : Наук. думка. - С. 5-18.
3. Макарчук С. Писемні джерела з історії України / С. Макар-
чук. - Львів : Світ, 1999. - С. 211-232.
4. Наказ його імператорської величності з Малоросійського
губернського правління Козелецькому повітовому землеміру про
впорядкування атласу та до нього опису від 19 червня 1797 р. /
/ Державний архів Черніговської області (далі - ДАЧО). - Ф. 365.
- Оп. 1. - Спр. 2. - Арк. 1.
5. Опис повітовому м. Козельцю, учинений після наказу Ма-
лоросійського губернського правління // ДАЧО. - Ф. 365. - Оп. 1.
- Спр. 1. - Арк. 355-356.
6. Атестат Я. Хомєнкова // Центральний державний історич-
ний архів України (м. Київ). - Ф. 1336. - Оп. 4. - Спр. 3518. - Арк. 2.
7. Рапорт городничого А. Федорова повітовому землеміру
№ 1102 від 30 липня 1798 р. // ДАЧО. - Ф. 365. - Оп. 1. - Спр. 1. -
Арк. 356-360.
8. Описи Харківського намісництва кінця XVIII ст. : описово-
статистичні джерела. - К. : Наукова думка, 1991. - С. 133-136.
9. Топографічний опис Малоросійської губернії 1798-1800 рр.
// Описи Лівобережної України кінця XVIII - початку ХІХ ст. - К. :
Наук. думка, 1997. - С. 41.
10. Підраховано автором за: Топографічний опис Малорос-
ійської губернії 1798-1800 рр. - С. 56, 112, 118.
11. Там само. - С.24-128.
12. Там само. - С. 24-128.
13. Там само. - С. 24-128.
14. Там само. - С. 49, 53.
15. Підраховано автором за: Пономарьов О. М. Розвиток ка-
піталістичних відносин у промисловості України XVIII ст. /
О. М. Пономарьов. - Львів : Вид-во ЛДУ, 1971. - С. 99; Топогра-
фічний опис Малоросійської губернії 1798-1800 рр. - С. 24-128.
16. Підраховано автором за: Черниговского наместничества
топографическое описание с кратким географическим и истори-
ческим описанием Малая Россия, из частей коей наместниче-
ство составлено, сочиненное действительным статским совет-
ником и кавалером Афанасием Шафонским / [изд. М. Судиенка].
- К. : Тип. ун-та, 1851. - С. 212-652; Топографічний опис Малоро-
сійської губернії 1798-1800 рр. - С. 24-128.
17. Підраховано автором за: Топографічний опис Малоро-
сійської губернії 1798-1800 рр. - С. 24-128.
18. Топографічний опис Малоросійської губернії 1798-1800 рр.
- С. 98.
19. Там само. - С. 57.
20. Підраховано автором за: Топографічний опис Малоро-
сійської губернії 1798-1800 рр. - С. 15; Черниговского наместни-
чества топографическое описание с кратким географическим и
историческим описанием Малая Россия … - С. 267, 279, 295,
319, 378.
21. Підраховано автором за: Топографічний опис Малоро-
сійської губернії 1798-1800 рр. - С. 24-128; Гуржій І. О. Розвиток
товарного виробництва і торгівлі на Україні (з кінця XVIII ст. до
1861 року) / І. О. Гуржій. - К. : Вид-во АН УРСР, 1962. - С. 40.
22. Підраховано автором за: Топографічний опис Малоро-
сійської губернії 1798-1800 рр. - С. 24-128.
23. Там само.
24. Там само. - С. 36.
25. Там само. - С. 94.
26. Підраховано автором за: Черниговского наместничества
топографическое описание с кратким географическим и истори-
ческим описанием Малая Россия, из частей коей наместниче-
ство составлено, сочиненное действительным статским совет-
ником и кавалером Афанасием Шафонским … - С. 225-226.
27. Там само - С. 305; Топографічний опис Малоросійської
губернії 1798-1800 рр. - С. 33.
28. Підраховано автором за: "Сокращенное историческое опи-
сание Черниговской губернии вообще и всякого вообще и вся-
кого рода особо" 1787 р. // Сіверянський літопис. - 1995. - С. 84,
85, 89, 92; Топографічний опис Малоросійської губернії 1798-
1800 рр. - С. 111, 116, 105, 99-100.
29. Самарцев І. Г. Євреї в Україні на початок ХХ ст. / І. Г. Са-
марцев // Український історичний журнал. - 1994. - № 4. - С. 20.
I. Petrova
"THE TOPOGRAPHICAL DESCRIPTION OF MALOROSIJSKA PROVINCE
1798-1800" AS BASIS OF RECONSTRUCTION OF SOCIAL AND ECONOMIC
HISTORY OF LIVOBEREZWNA UKRAINE AT THE END OF XVIII CENTURY
The streamlining history "The topographical description of Malorosijska province 1798-1800" is investigated in the article, its
informative possibilities concerning reconstruction of social and economic history of Livoberezwna Ukraine at the end of XVIII
century. The author of this article has characterized historical circumstances which led this statistical document to occur, has
defined a circle of the basic customers and executors of descriptive and cartographical works. Also the detailed attention of
development of economic and human resources of region at the end of XVIII century is given.
Key words: topographical descriptions, district land surveyors, agriculture, Livoberezwna Ukraine, Malorosijska province.
© І. Петрова
Надійшла до редакції 29.06.2010
ІСТОРІЯ
PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com
http://www.pdffactory.com
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-22209 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 1728-9343 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-11-29T00:39:52Z |
| publishDate | 2010 |
| publisher | Інститут філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Петрова, І. 2011-06-20T20:34:41Z 2011-06-20T20:34:41Z 2010 "Топографічний опис Малоросійської губернії 1798-1800 рр." як основа реконструкції соціально-економічної історії Лівобережної України кінця XVIII ст. / І. Петрова // Схід. — 2010. — № 4 (104). — С. 90-95. — Бібліогр.: 29 назв. — укр. 1728-9343 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/22209 635.017 У статті досліджується історія упорядкування "Топографічного опису Малоросійської губернії 1798-1800 рр.", його інформативні можливості щодо реконструкції соціально-економічної історії Лівобережної України кінця XVIII ст. Автор статті охарактеризував історичні обставини, що привели до появи цього статистичного документа, визначив коло основних замовників та виконавців описових та картографічних робіт. Також детальну увагу приділено розвитку економічних та людських ресурсів регіону наприкінці XVIII ст. The streamlining history "The topographical description of Malorosijska province 1798-1800" is investigated in the article, its informative possibilities concerning reconstruction of social and economic history of Livoberezwna Ukraine at the end of XVIII century. The author of this article has characterized historical circumstances which led this statistical document to occur, has defined a circle of the basic customers and executors of descriptive and cartographical works. Also the detailed attention of development of economic and human resources of region at the end of XVIII century is given. uk Інститут філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України Схід Історія "Топографічний опис Малоросійської губернії 1798-1800 рр." як основа реконструкції соціально-економічної історії Лівобережної України кінця XVIII ст. "The topographical description of Malorosijska province 1798-1800" as basis of reconstruction of social and economic history of Livoberezwna Ukraine at the end of XVIII century Article published earlier |
| spellingShingle | "Топографічний опис Малоросійської губернії 1798-1800 рр." як основа реконструкції соціально-економічної історії Лівобережної України кінця XVIII ст. Петрова, І. Історія |
| title | "Топографічний опис Малоросійської губернії 1798-1800 рр." як основа реконструкції соціально-економічної історії Лівобережної України кінця XVIII ст. |
| title_alt | "The topographical description of Malorosijska province 1798-1800" as basis of reconstruction of social and economic history of Livoberezwna Ukraine at the end of XVIII century |
| title_full | "Топографічний опис Малоросійської губернії 1798-1800 рр." як основа реконструкції соціально-економічної історії Лівобережної України кінця XVIII ст. |
| title_fullStr | "Топографічний опис Малоросійської губернії 1798-1800 рр." як основа реконструкції соціально-економічної історії Лівобережної України кінця XVIII ст. |
| title_full_unstemmed | "Топографічний опис Малоросійської губернії 1798-1800 рр." як основа реконструкції соціально-економічної історії Лівобережної України кінця XVIII ст. |
| title_short | "Топографічний опис Малоросійської губернії 1798-1800 рр." як основа реконструкції соціально-економічної історії Лівобережної України кінця XVIII ст. |
| title_sort | "топографічний опис малоросійської губернії 1798-1800 рр." як основа реконструкції соціально-економічної історії лівобережної україни кінця xviii ст. |
| topic | Історія |
| topic_facet | Історія |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/22209 |
| work_keys_str_mv | AT petrovaí topografíčniiopismalorosíisʹkoíguberníí17981800rrâkosnovarekonstrukcíísocíalʹnoekonomíčnoíístoríílívoberežnoíukraínikíncâxviiist AT petrovaí thetopographicaldescriptionofmalorosijskaprovince17981800asbasisofreconstructionofsocialandeconomichistoryoflivoberezwnaukraineattheendofxviiicentury |