Наука і наукознавство у творчості Івана Франка

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2006
Автор:	Злупко, С.
Формат:	Стаття
Мова:	Українська
Опубліковано:	Видавничий дім "Академперіодика" НАН України 2006
Теми:	Постаті
Онлайн доступ:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/2248
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Наука і наукознавство у творчості Івана Франка / С. Злупко// Вісн. НАН України. — 2006. — N 8. — С. 41-49. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

_version_	1860163712261816320
author	Злупко, С.
author_facet	Злупко, С.
citation_txt	Наука і наукознавство у творчості Івана Франка / С. Злупко// Вісн. НАН України. — 2006. — N 8. — С. 41-49. — укр.
collection	DSpace DC
first_indexed	2025-12-07T17:55:24Z
format	Article
fulltext	ISSN 0372�6436. Вісн. НАН України, 2006, № 8 41 світ». Австрійський професор G. Wytrzens схарактеризував Франка як «велетня україн� ської літератури і культури». Нині, на початку ХХІ століття, аксіоматич� ним стало те, що Іван Франко належить не лише національній, а й світовій меритократії. Причому цей термін — «меритократія» — над� звичайно вдало виражає Франковий ореол і в буквальному сенсі («влада достойних»), і тим паче у науковому («влада інтелектуалів, інте� лектуальної еліти»). Творчість Івана Франка давно вже має художню, інтелектуальну і ду� ховну владу в суспільстві й тому, безперечно, є меритократичною. Власне, це і мав на увазі Юрій Мушкетик, коли говорив, що «не просто ... охопити всі сторони культурно�наукової і суспільно�по� літичної діяльності І. Франка», експресивно, образно й пафосно наголошуючи на тому, що він «піднявся до вершин людського духу, люд� ського генія; іскри вогню, які шугали з його горна і розлетілися по всьому світу, засвітили в багатьох серцях одвітний вогонь патріотиз� му, любові, жадоби пізнання, боротьби за щас� ну долю людства. Вони — у наших грудях. Підтримувати й далі той світлий вогонь, який допомагає розвиднюватися на вселюдських обріях, — благородна й прекрасна справа». Досі залишається незбагненним креативний феномен Великого Каменяра, ен� циклопедичність його знань, величезний обсяг, розмаїття і глибина розкриття тем, до яких звертався Франко�письменник і Франко�вчений. Одна з них по� требує нашої пильної уваги — це значення науки і наукознавства у творчій спад� щині галицького генія. С. ЗЛУПКО НАУКА І НАУКОЗНАВСТВО У ТВОРЧОСТІ ІВАНА ФРАНКА © ЗЛУПКО Степан Миколайович. Доктор економічних наук. Завідувач кафедри економіки України Львівського національного університету ім. Івана Франка. 2006. Науковість — неодмінна характеристика творчого пошуку великого вченого. Про це, до речі, варто було б пам’ятати всім фран� кознавцям. Непримиренний до будь�яких за� яложених, консервативних поглядів, канонів і звичок, усілякого догматизму і закостенін� ня думки, Іван Франко, як справедливо за� значав А. Брагінець, нічого не брав на віру, до всього ставився критично, не боявся виявля� ти й аналізувати власні помилки 1. 1 А н д р і й Б р а г і н е ц ь . Філософські та суспіль� но�політичні погляди Івана Франка. — Львів, 1956. — С. 123. Такий підхід проявився ще у ранній його твор� чості, що випливало з великої поваги до науки, пошуку наукової істини. Так, у студентському дослідженні «Лукіан і його епоха» І. Франко від� значив, що «наука і філософія, не маючи під собою міцного фундаменту, позбавлені глибо� ких животворних ідей, заражені моральною гнилизною і зневажливим ставленням до всього людського й божественного, не могли визначити людині певного й належного місця, вкласти в певні рамки людської особистості» 2. 2 І в а н Ф р а н к о . Зібрання творів у 50�ти томах. — К., 1986. — Т. 45. — С. 19 . ISSN 0372�6436. Вісн. НАН України, 2006, № 842 Спираючись на слова Лукіана, Іван Фран� ко доводить, що брехня не може претендува� ти на науковість, бо ж саме наука покликана утверджувати істину. Наприклад, той, хто закликає нехтувати багатством, передусім сам повинен бути далеким від будь�якої жа� доби до наживи. Інакше наука зведеться до пустопорожніх балачок, форм і трюків 3. Шарлатанство — не наука, — стверджував І. Франко. Новаторські думки щодо ролі науки та її суспільної функції письменник, на чому особливо слід наголосити, висловлював ще у достатньо молодому віці. Глибоку обізна� ність у цьому питанні засвідчує його праця «Наука і її взаємини з працюючими класами» (1878), у якій І. Франко прагне передусім з’я� сувати, що означає поняття «наука». Він пише: «Здавалося б, на перший погляд, що не має нічого легшого, як дати відповідь на вище поставлене запитання. Але ж історія розвит� ку людства вчить нас, що протягом довгих віків тисячі мислячих людей давали найсу� перечливіші відповіді на те запитання, розу� міли науку в найрізноманітніший спосіб і, виходячи з того розуміння, присвячували свої здібності, а не раз і все життя праці зовсім не потрібній і такій, що не має з справжньою наукою щонайменшого зв’язку» 4. Прикладом такого марнотратства праці молодий Франко вважав середньовічних ал� хіміків та астрологів, їхні передбачення і ві� щування. Ідеї такого ґатунку побутували за часів античності та середньовіччя, коли ро� зуміння власне науки підмінювалося бурхли� вою фантазією. «Наукою, — підкреслював письменник, — можна називати тільки пі� знання законів і сил природи, які проявля� ються всюди і як завгодно. Справжня наука не має нічого спільного з жодними надприрод� ними силами, з жодними вродженими ідея� ми, з жодними внутрішніми світами, що ке� рують зовнішнім світом. Вона має лише спра� ву з світом зовнішнім, з природою ... Поза природою немає пізнання, немає істини. І лише природа є тією книгою, яку людина му� сить постійно читати, бо тільки з нею може з’явитися для людини блаженна правда» 5. Говорячи про те, що поза природою немає пізнання, Іван Франко розглядав людину як її неодмінну складову, одне з незліченних творінь природи 6. А тому предметом і кінце� вою метою науки є людина, її цивілізаційний поступ. Людина з її історією, релігією і куль� турою заповнює природний простір, утворю� ючи органічну єдність із природою. Неможливо віднайти істину поза природою, адже вона надає людині засоби для життя, задоволення її потреб, спонукає спостеріга� ти і мислити. Але чи лише осягнення законів природи — єдина мета науки? Очевидно, що ні, бо у такому разі наукове пізнання не змог� ло б дати ані найменшої користі людству. Саме′ знання, зазначав Іван Франко, ніко� му їсти не дає. Так, скажімо, можна знати, що на глибині моря лежать величезні скарби і водночас загинути від голоду. Справжня нау� ка — не безплідне знання. «Від справжньої науки ми передусім вимагаємо, щоб була ко� рисною, щоб давала нам можливість перема� гати без великих втрат у вічній боротьбі з природою за існування і збереження» 7. Пись� менник доводить, що істинна наука поклика� на виконувати два завдання: вчити, як пізна� вати закони природи і як користуватися ними у боротьбі за виживання. Отже, най� важливішими є знання і правда. Побутує думка, що праця стоїть осібно від науки. Тим часом їхнє поєднання приносить велику користь суспільству. Прагнучи бути щасливою, людина, за твердженням І. Фран� ка, може досягти цієї мети «аж тоді, коли на� ука і праця зіллються до неї воєдино; коли 3 Там само. — С. 20. 4 Там само. — С. 30. 5 Там само. — С. 32. 6 Там само. 7 Там само. ISSN 0372�6436. Вісн. НАН України, 2006, № 8 43 всяка її наука буде корисною працею для сус� пільства, а всяка праця буде виявом її розви� нутої думки, розуму, науки. І народи тільки тоді зможуть досягти щастя і свободи, коли всі будуть вченими працівниками» 8. Тоді ко� жен буде розвинений інтелектуально, зможе використовувати свої знання і зусилля на добро загалу і власний добробут. Можливо, такий ідеал видається далеким і недосяжним, ба навіть фантастичним. Однак якщо проана� лізувати пройдений людством шлях, то лег� ко переконаємося, що, по�перше, воно від по� чатку свого розвитку прямує до цієї мети, по� друге, засоби, винаходи, прагнення і боротьба дають підстави сподіватися, що здійснення цієї мети можливе, необхідне і досяжне у не такому вже й далекому майбутньому, як може декому здаватися. Міркування Івана Франка про необхід� ність для подальшого поступу суспільства злиття наукового знання з працею є геніаль� ним передбаченням. Адже на початку ХХІ ст. у багатьох країнах світу, зокрема й Україні, вперше заговорили про економіку знань, що, власне, і спирається на інтелектуальний по� тенціал суспільства. Справді, в часи юності поета це могло видатися прожектерством, але нині — це реальність економічного творення. Наукові ідеї Івана Франка виявилися проро� чими. Шкода, що наші сучасники мало за� глиблюються у його праці, адже там розси� пані золоті зерна новаторської думки. Важливою наукознавчою позицією вчено� го було твердження про те, що «наука, як і природа, є завжди одна — нероздільна і не� розривна. Все в ній взаємозв’язане, взаємо� діюче, взаємозалежне: вона — ланцюг, в яко� му всі ланки тісно склепані між собою. Коли ж говоримо про поділ наук, то тим аж ніяк не хочемо сказати, що наука справді розпадала� ся на окремі частини, які не мають між собою нічого спільного. Навпаки, від порухів най� меншої пилинки, найдрібнішої піщинки до найскладніших і найважчих досліджень людської думки — все становить в ній єдину цілість, одне тіло і все підлягає однаковим законам» 9. Таке доволі розлоге висловлювання Івана Франка принципове для визначення ціліс� ності наукового знання, розуміння якого не тільки в середині ХІХ ст., а й нині є неодно� значним. Науку нерідко тлумачать як певну сукупність різнорідних галузей знання. На� приклад, француз О. Конт уявляв людське знання як драбину, щаблі якої співвідносять� ся у вигляді прямих ліній. За часів студент� ства Франка поширеними були матеріаліс� тичні погляди на науку, згідно з якими зако� ни, що діють у природі, та суспільні закони — істотно різняться. Наприклад, знаменитому українському вченому Сергію Подолинському, котрий, на думку Ф. Енгельса, здійснив дуже цінне від� криття, довівши, що сонячна енергія на по� верхні землі може функціонувати за допомо� гою праці довше, ніж без неї, було закинуто докір. Мовляв, він припустився помилки, оскільки сплутав фізичне (сонячна енергія) й економічне (праця). Про це Ф. Енгельс по� І.Я. Франко Фото 1898 р. 8 Там само. — С. 33. 9 Там само. — С. 34. ISSN 0372�6436. Вісн. НАН України, 2006, № 844 відомляв свого соратника К. Маркса, тоді як Іван Франко доводив, що все — від найдріб� нішої піщинки до людської думки — стано� вить єдине ціле. Це був геніальний висновок, зроблений двадцятидворічним дослідником. Очевидно, такий цілісний підхід до науко� вого знання не був для Франка випадковим. Джерела його наукознавчих поглядів слід шукати не тільки у його природжених здібно� стях і глибинній проникливості, скільки у тому середовищі, де він сформувався як нау� ковець. Органічним виявився для письмен� ника український народний світогляд, яко� му притаманний космогонізм з його цілісним трактуванням Всесвіту. Можливо, тому віт� чизняний економіст�статистик Д.П. Журав� ський ще до І. Франка твердив, що в реаль� ному житті немає окремих наук, бо світ єди� ний, і все у ньому тісно взаємопов’язане. На цьому акцентував й Іван Франко, сприйма� ючи Всесвіт, відповідно до української світо� глядної традиції, як загальну цілісність. Якщо всі галузі знань нерозривно пов’язані між собою, то чому в реальній дійсності різні її грані вивчають окремо? Відповідаючи на це питання, Іван Франко писав: «Говорячи про поділ науки, виражаємо швидше наше власне невміння, слабкість наших відчуттів, які не можуть обійняти всього велетенського мате� ріалу, всього нескінченного зв’язку сил, діянь і впливів»10. Отже, одиничний людський розум не може з однаковою глибиною і повнотою охопити ціле та розплутати те, що в ньому заплутане і злите воєдино. Тому аналіз потрібно прово� дити частинами, пам’ятаючи, що йдеться не про окремі світи, а різні вияви однієї сили, одного вічного руху, який панує у природі. Досвід доводить, що І. Франко цілковито мав рацію. Прикладом може слугувати його багатогранна наукова творчість: він проде� монстрував високий професійний рівень у своїх дослідженнях у галузях суспільство� знавства й економіки, літературознавства і фольклористики, філософії і політики. Увесь масив наук Іван Франко поділяв на дві групи. До першої зараховував природничі (фізичні) науки, до другої — ті, предметом дослідження яких є людина «від самого по� чатку її появи на землі і всі віки її історично� го життя, в тому числі нинішнє її життя, сус� пільний лад, внутрішні мотиви, діла та ідеа� ли, до яких прагне. Цей розділ називається антропологічними науками» 11. Дехто, як каже І. Франко, долучає до них третій розділ — теологічні науки. Та оскіль� ки такі науки ґрунтуються на вірі, виключа� ють будь�яке розумове доведення і з’ясуван� ня, то «ми не можемо ними займатися» 12. Окрім поділу наук на природничі та ант� ропологічні, він дав також характеристику окремим з них, зокрема математиці — науці про числа і числові відношення. «Математи� ка, — писав І. Франко, — утворює ніби най� простіший скелет для інших наук, вчить нас найпростіших речей, але одночасно таких, без яких неможлива жодна інша наука; вчить нас лічити тіла, пізнавати їх форму, визначати їх ставлення до себе і положення в просторі» 13. Щодо фізики, то вона описує тіла, які ба� чимо у природі, спостерігає тіла в спокої або русі (механіка), вивчає різні особливі якості руху (акустика). Фізика, тобто наука про не� живу природу, охоплює величезний масив матеріалу, який прагне звести до однієї сили, що рухає цілим Всесвітом. «Наука фізика, — пояснював І. Франко, — безпосередньо опи� рається на науку біологію (науку про життя в природі)» 14. Біологія, у свою чергу, по� діляється на ботаніку (описує рослини, що живуть на землі), зоологію (описує звірів), анатомію (вивчає будову організмів) і фізіо� 10 Там само. 11 Там само. — С. 35. 12 Там само. 13 Там само. — С. 36. 14 Там само. — С. 37. ISSN 0372�6436. Вісн. НАН України, 2006, № 8 45 логію (досліджує життєві прояви і спосіб життя). Людина також мусить бути зарахо� вана до предмета цих наук, оскільки йдеться про тілесне життя, народження, живлення і походження. Так завершується рогляд фізич� них тіл, а людські знання підіймаються на вищий щабель, утворюючи антропологічні науки. «Немає такої важкої, такої заплутаної, але одночасно такої важливої науки, — твердив Іван Франко, — як наука про людину і люд� ське життя. Лише вона може визначити справжнє місце людини в природі і серед ін� ших людей» 15. Наука про людину виділяє її тілесні та духовні властивості. Тілесні вавча� ють фізичні науки, духовні — антропологічні. Духовні властивості відрізняють людину від інших створінь природи, даючи їй мож� ливість жити, працювати, мислити, відчува� ти, спостерігати. Саме тому логіка, тобто на� ука про мислення, посідає особливе місце серед антропологічних дисциплін. Мисляча людина насамперед прагне пізна� ти себе, аналізує свої дії і намагається пого� джувати їх зі своїми думками. Питання люд� ської свідомості вивчає психологія, тобто на� ука про людську душу, а вона є необхідним науковим підґрунтям для педагогіки. Історія та етнологія — це науки, що досліджують до� лю та розвиток різних народів. Досягши зрілого віку, людина стає громадянином краї� ни, членом сім’ї, господарем, впливає на ін� ших людей і зазнає їхнього впливу. Як актив� ний член суспільства вона замислюється над суттю суспільних зв’язків і відносин, нама� гається пізнати їх. «Тими дослідженнями зай� мається у науковій сфері суспільна економія ... Ця наука, — на думку І. Франка, — є най� важчою і найважливішою з усіх, які ми пізна� ли дотепер, тому що досліджує між іншим причини злиднів і багатства людей; вчить про працю, про плоди праці та їх розподіл; одним словом, показує нам життя людини в її що� денній повній сфері із всіма її потребами» 16. Наведені поцінування економічної науки, зокрема економічної теорії, мають принципо� ве значення для вивчення поглядів І. Фран� ка у цій царині, оскільки розкривають моти� ви його зацікавлення економічними дослі� дженнями. Економічна наука тісно пов’язана з щоденною господарською діяльністю люди� ни, спрямованою на задоволення її потреб, тому Франко зараховував економіку до най� головніших сфер наукового знання. Варто на� голосити, що цю науку вчений розглядав у тісному зв’язку з іншими галузями знання, а їхню корисність визначав щільністю зв’язку з економічною наукою, яка вчить, що «осно� вою людського щастя і добробуту є праця» 17. Для І. Франка людське щастя і добробут були найвищою цінністю. Звідси — і його висока оцінка значення економічної науки. Проте вчений зауважував, що «праця і тур� боти про хліб насущний не вичерпують ще всього життя». Поняття правди, справедли� вості, приязні та добра — також істотні еле� менти людського добробуту і щастя. Ці понят� тя становлять основу моральності, що є пред� метом найвищої науки — етики. «Етика, — писав І. Франко, — вчить людину жити по людськи, — вона керує завжди і всюди її кро� ками; вона змінює тваринну природу людини і облагороджує, — і в такий спосіб робить її здатною для сприйняття щастя як внутріш� нього самозадоволення, так і суспільного, що ґрунтується на узгодженій праці всіх людей і на братській взаїмній любові» 18. Досліджуючи матеріалістичну політеконо� мію, І. Франко не обмежував людське щастя задоволенням винятково матеріальних по� треб, не зводив його до «шлункових ідей», а тлумачив у широкому загальноцивілізацій� 16 Там само. — С. 39. 17 Там само. 18 Там само. — С. 40.15 Там само. ISSN 0372�6436. Вісн. НАН України, 2006, № 846 ному вимірі. Саме тому він надавав такого великого значення етиці міжлюдських сто� сунків через наповнення їх гуманістично� цивілізаційним змістом. Ці морально�етичні аспекти людських взаємин є особливо акту� альними на сучасному етапі розвитку сус� пільства. Адже без звернення до культурних цінностей не може бути повноцінного щас� тя, незалежно від показників економічного добробуту. Отже, визначаючи поняття науки, І. Фран� ко виходив з її цілісності, виділяв окремі під� розділи знання, тісно взаємопов’язані. Це стосується як природничих, так і суспільних наук. «Виказуючи всюди єдність природи, єдність її законів у всіх найрізнородніших проявах, науки природничі, — твердив Іван Якович, — підтягли й чоловіка й суспільність людську під ті самі закони, навчили його вва� жатись за одно з природою, її прямим твором, фазою в розвитку загальноприродного жит� тя» 19. Такий погляд на цілісність науки, єдність законів природи і суспільного розвитку був абсолютно новаторським для того часу, тому не всі науковці його сприймали. Іван Фран� ко, як оригінальний мислитель�наукознавець, вирізнявся енциклопедичністю наукових за� цікавлень, зокрема у сфері економіки. У своїй праці «Кілька слів о тім, як упорядкувати і провадити наші людові видавництва» він ще раз нагадав, що наука є не що інше, як відби� ток дійсності і дивної природи в «мислячім умі чоловіка», отже, як і в природі, «все в’яже� ться одно з другим і випливає одно з друго� го». Однак від такого розуміння науки далекі «наші вчені люди». У них дійсність і наука поділені на «фахи», немов ті камінці в міне� ралогічному кабінеті, розкладені по полич� ках: одна поличка різко відділена від другої. Науковець хоче запхатися в одну таку полич� ку і ритися в ній довіку. «Наші вчені, — пи� сав І. Франко, — кажучи їх же вченим словом, держаться методи метафізичної» 20. Відзначивши обмеженість метафізичного методу в науці, Іван Якович позитивно вис� ловлювався про діалектичний метод пізнан� ня, який дає змогу з найрізнорідніших частин створити «одноцільну єдність». «Діалектич� ної методи, тої єдності в погляді на природу і світ, — зазначав письменник, — хибує ще й досі найбільшій часті наших учених учите� лів» 21. Замість того, щоб дотримуватися на� укових методів, вони апелюють до «всемо� гутнього творця». Якщо ви — люди вчені, писав І. Франко, то «повинні знати, що нау� ка, хотячи бути наукою, мусить відкинути ві� ру, а опертися на критиці, мусить відкинути откровеніє, а опертися на пам’ятниках жит� тя і культури, мусить відкинути двоїстість в природі, а стояти на єдності (монізмі), т.є. й мусить признати, що матерія і сила — одно суть, що дух і тіло — одно суть» 22. Іван Франко утверджував засади істинності в усіх царинах людської діяльності. Так, аналі� зуючи поезії П. Куліша, він відзначав у них риси релігійного догматизму, згідно з яким Бог «воскресає у сяєві науки». «Ми раді б знати, котра�то наука воскресить його? Чи геологія, котра виперла його з творення землі? Чи біо� логія, котра виперла його з творення живих істот? Чи психологія, котра виперла його з усіх об’явів психічних? Чи філософія, котра випер� ла його з границь нашого досвіду, мислення і понимання?» 23. Іншими словами, вчений об� стоював науковий раціоналізм, пошук істини у цілісній природі, до якої належить і людина з усіма її потребами та почуваннями. Отже, однією з особливостей наукової твор� чості І. Франка є те, що вона в усіх своїх ас� пектах спиралася на найвидатніші набутки 19 Там само. — С. 79. 20 Там само. — С. 188. 21 Там само. 22 Там само. — С. 189. 23 І в а н Ф р а н к о . Зазначена праця. — К., 1980. — Т. 26. — С. 164. ISSN 0372�6436. Вісн. НАН України, 2006, № 8 47 тогочасної наукової методології, що і робить її фундаментальною. Окремі його праці при� свячені саме проблемам науки, її методології, перспективності розвитку, конкретного зас� тосування. До них належить, зокрема, науко� знавче дослідження «Мислі о еволюції в історії людськості», де порушені здебільшого проблеми суспільствознавства. Наголошую� чи на єдності наук, Іван Якович ще раз нага� дує про великий вплив природничих дис� циплін на інші галузі людського знання 24. Геніальний висновок про органічну єдність людини і природи був настільки новатор� ським, що і досі залишається актуальним. Щоб довести його істинність, достатньо по� слатися на досліди В.І. Вернадського, котрий прагнув довести взаємопов’язаність живої та неживої природи. Сучасна концепція стало� го розвитку, якою так хизуються деякі вчені та бездумно пропагують їхні прихильники, не містить тих фундаментальних засад органіч� ності природи, зокрема місця у ній людини, котрі так чітко й аргументовано утверджував І. Франко. «Можна, — казав письменник, — бути вче� ним, а навіть геніальним природознавцем, а дуже мало знати наук суспільних. І навід� воріть, можна бути добрим економістом, правником або й істориком, а не знати наук природничих» 25. Власне, так часто трап� ляється, що природознавці, обговорюючи загальносуспільні питання, автоматично пе� реносили на них свої теорії. Натомість економісти та історики, не знаючи наук при� родничих, заперечували їхню роль у пізнанні суспільних явищ. Однак, на думку І. Франка, науки суспільні жодним чином «не можуть відриватися від ґрунту загаль� ного природознавства, бо тільки на тім ґрунті й можливий їх зріст» 26. Водночас він застерігав від шаблонного трактування суспільних явищ, механічного перенесення природознавчих методів на вив� чення суспільства. Так, відомий соціолог А. Шеффле вирішив описати «будову і жит� тя суспільного тіла», але те тіло наперед вва� жав індивідуально людським. Однак цього не можна сказати «о тілі суспільнім», яке до того ж перебуває у постійному розвитку. До речі, наведений І. Франком приклад вар� то мати на увазі й сучасним дослідникам, які іноді намагаються ототожнити життя люд� ських спільнот із життям інших популяцій, подібних тільки за зовнішніми ознаками. Такі спроби довести тотожність життя людей та інших живих істот ведуть у глухий кут уже тому, що людину вирізняють прикмети і сут� ності, відсутні в інших організмів. Вона має найдорожчий скарб — розум і волю. Саме во� льовий імператив виділяє людину із царства тваринного світу. Розвиваючись, людина щоразу більше керується наукою. «Чим більше науки, тим менше віри, бо наука не є віра, а сумнів, кри� тика; чим більше віри, тим менше науки» 27. Слушне й інше зауваження І. Франка про те, що «чим економічні і політичні обставини тяжчі, боротьба за існування трудніша, тим наука слабша, а віра дужча» 28. Утверджуючи наукові істини у трактуванні світобудови і розвитку людства, дотримую� чись генетико�еволюційної позиції, І. Фран� ко вважав, що «кажда доба історична — се дерево. Корінням воно стоїть глибоко в ми� нувших часах, а його крайні парості вроста� ють також далеко в будуще» 29. Це фундамен� тальна наукознавча засада, розуміння якої дає змогу збагнути глибокий зміст єдності «трьох теперешностей», властивих будь�яко� му явищу, процесу, події. «Сучасна наука, — зазначав письменник, — відкриває в нашім 27 Там само. — С. 124. 28 Там само. — С. 125. 29 Там само. — С. 134. 24 Там само. 25 І в а н Ф р а н к о . Зазначена праця. — К., 1986. — Т. 45. — С. 82. 26 Там само. — С. 83. 48 ISSN 0372�6436. Вісн. НАН України, 2006, № 8 житті остатки не тільки середньовічних, але й безмірно давніших, первісних діб історич� них». Усвідомлення цього факту є надійним методологічним інструментом для вивчення розвитку економіки й економічної думки. До речі, принцип хронологічного взаємозв’язку далеко не кожному з дослідників удається осягнути і сьогодні. У 1895 р. І. Франко прочитав лекцію «Найновіші напрями в народознавстві». У ній, виходячи з позицій історизму, він відзна� чав, що нерідко його сучасники�науковці з пихою ставляться до середньовічних забобо� нів, забуваючи про те, що впродовж минулих століть вони вважалися здобутком цивіліза� ції. «Адже наша міфічна географія, антропо� логія, фізіологія, народна астрономія, — до� водив учений, — в дуже значній мірі беруть свій початок у середньовічних працях того роду, в працях, які тоді вважалися за останнє слово науки» 30. На кожному етапі розвитку цивілізації по� няття науки, враховуючи рівень людського знання, є відносним. «Не забуваймо, — пи� сав І. Франко, — що пізнання історичної ево� люції, певної інституції, певного вірування, певної системи мислення є першою елемен� тарною умовою зрозуміння тієї справи, є доб� рою половиною того зрозуміння, яке без того буде лише абстрактним і довільним» 31. Наголошування на еволюційності люд� ського знання — одна з істотних прикмет Франкового наукознавства. Дотримуючись положення про цілісність науки, він водно� час наполягав на необхідності застосування різних методів у вивченні окремих наук. Уче� ний твердив, що певні науки потребують за� стосування методів, непридатних для інших. Отже, різні методології сприяють пізнанню наукової істини. Цей факт І. Франко довів у своїх народознавчих дослідженнях, вико� ристовуючи різні підходи. Саме завдяки різноманітним методологіч� ним засадам учені «незмірно розширили вид� ноколо наших знань, поглибили їх зміст, вия� вили марність і дріб’язковість давніх апріо� рістичних і опертих на спекуляції, на раціо� налізмі доктрин і вторували дорогу новому, еволюційному поглядові на світ і на історію народів. Той погляд, викладений догматичним способом ще ідеалістом Гегелем і позитивіс� том Контом ... одержує величезну підтримку в геніальних природничих працях Дарвіна, які в свою чергу дали потужний імпульс до роз� витку багатьох емпіричних наук» 32. У контексті сказаного слід підкреслити факт методичного взаємозбагачення наук у процесі еволюції людського знання. Іван Якович акцентує на догматизмі методу Геге� ля, з полону якого дехто з вітчизняних еко� номістів не може вирватися й досі. У праці «Соціалізм і соціал�демократизм» І. Франко звернув увагу на діалектичний метод, яким нібито К. Маркс і Ф. Енгельс збагатили люд� ство. Хоча, як писав учений, «всі великі ро� бітники на полі науки відкидали діалектич� ний метод, а то й виразно осуджували його ... Хто хоч трохи знає історію розвою сучасної науки, мусить знати, що всі великі вчені від� кидали діалектичний метод» 33. Цей висновок І. Франко підтвердив, посила� ючись на праці Ж.�Б. Ламарка, Ч. Лайєля, Ч. Дарвіна, Е. Геккеля, Г.�Л.�Ф. Гельмгольца, Т.�Г. Гекслі, Жофруа Сент�Ілера, Дж. Стюарта, Дж. Міля, Л.�Г. Моргана, Г.�Т. Бокля, Т. Мена, Е.�Б. Тайлера, Г. Спенсера, Ж.�М. Гюйо, котрі були видатними природо� і суспільствознав� цями. На думку Франка, не полюбляв діалек� тичний метод і Гете, який справедливо зазначав, що «сим методом однаково легко доказати і за і проти всякої речі. Він розумів, що для досліду правди є тільки один метод — індуктивний» 34. 30 Там само. — С. 257. 31 Там само. — С. 258. 32 Там само. — С. 260. 33 Іван Франко про соціалізм і марксизм: Рецензії і статті 1897–1906. — Нью�Йорк, 1966. — С. 38. 34 Там само. ISSN 0372�6436. Вісн. НАН України, 2006, № 8 49 Посилаючись на дослідження Г. Пасмані� ка, І. Франко наводить його твердження про те, що Гегель увесь час страждав, підганяючи реальні явища під закони своєї діалектики, і сам ніколи не міг задовольнитися отримани� ми результатами. На них побудував свої «діа� лектичні спекуляції» і К. Маркс. Іван Франко не терпів жодних спекуляцій, навіть якщо вони були опутані в діалектику. У науці він надавав перевагу фактам та їх ін� дуктивному аналізу. Нерідко Іван Якович кри� тикував своїх сучасників за бездумне викори� стання методу діалектики у здійсненні конк� ретних досліджень, висновки з яких були наперед визначені. Вчений вказував, що ніхто не має монополії на істину, але до неї потрібно йти шляхом скрупульозного аналізу. А оскіль� ки такий аналіз проводять конкретні люди, виховані в конкретних обставинах, то наукові висновки, коли йдеться про суспільно�еко� номічні явища, відбивають світогляд їхніх ав� торів. Чекати абсолютної правди — марна справа, бо кожен народ, кожна політична пар� тія захищає свою правду. Звісно, ця стаття не вичерпує поглядів Іва� на Франка на науку і наукознавство, яким він приділяв багато уваги у своїй творчості. Оче� видно, що тут є ще значні резерви для науко� вих пошуків. Адже наукознавчі погляди ви� датного українського вченого за змістом, спрямуванням, новаторськими орієнтаціями, конструктивністю — справді геніальні. Вони і нині є теоретико�методологічним арсеналом розвитку наукових досліджень у цілісній сис� темі наукового знання. Погляди Івана Франка на науку та науко� знавство не були статичними, вони постійно розвивалися. Так, молодий дослідник не запе� речував діалектичного методу, але, зрозумівши його наукову безпорадність, став активним критиком. І. Франко усвідомлював немину� чість зміни наукових поглядів, бо вважав, що це відповідає еволюції науки і людського мис� лення. «Тільки той не міняє поглядів, — писав дослідник, — хто їх ніколи не мав». Ця слушна думка варта уваги, оскільки орієнтує науковців на постійний новаторський пошук, звільнення від догматичних уявлень і застарілих парадигм.
id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-2248
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
issn	0372-6436
language	Ukrainian
last_indexed	2025-12-07T17:55:24Z
publishDate	2006
publisher	Видавничий дім "Академперіодика" НАН України
record_format	dspace
spelling	Злупко, С. 2008-09-16T13:16:46Z 2008-09-16T13:16:46Z 2006 Наука і наукознавство у творчості Івана Франка / С. Злупко// Вісн. НАН України. — 2006. — N 8. — С. 41-49. — укр. 0372-6436 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/2248 uk Видавничий дім "Академперіодика" НАН України Постаті Наука і наукознавство у творчості Івана Франка Article published earlier
spellingShingle	Наука і наукознавство у творчості Івана Франка Злупко, С. Постаті
title	Наука і наукознавство у творчості Івана Франка
title_full	Наука і наукознавство у творчості Івана Франка
title_fullStr	Наука і наукознавство у творчості Івана Франка
title_full_unstemmed	Наука і наукознавство у творчості Івана Франка
title_short	Наука і наукознавство у творчості Івана Франка
title_sort	наука і наукознавство у творчості івана франка
topic	Постаті
topic_facet	Постаті
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/2248
work_keys_str_mv	AT zlupkos naukaínaukoznavstvoutvorčostíívanafranka

Наука і наукознавство у творчості Івана Франка

Репозитарії

Схожі ресурси