Сучасний культурно-освітній рівень населення: проблеми та перспективи
У статті проаналізовано основні наукові підходи до визначення понять "людський потенціал" та "людський капітал", а також співвідношення між освітою, людським потенціалом, людським капіталом та культурою. Автор доходить висновку, що постійне підвищення вимог суспільства до якості...
Saved in:
| Date: | 2011 |
|---|---|
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України
2011
|
| Series: | Схід |
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/22503 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Сучасний культурно-освітній рівень населення: проблеми та перспективи / В. Северин // Схід. — 2011. — № 1 (108). — С. 152-155. — Бібліогр.: 9 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-22503 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-225032025-02-09T09:32:59Z Сучасний культурно-освітній рівень населення: проблеми та перспективи Северин, В. Економіка У статті проаналізовано основні наукові підходи до визначення понять "людський потенціал" та "людський капітал", а також співвідношення між освітою, людським потенціалом, людським капіталом та культурою. Автор доходить висновку, що постійне підвищення вимог суспільства до якості освіти зумовлює максимальне зближення змісту понять людський та інтелектуальний капітал. 2011 Article Сучасний культурно-освітній рівень населення: проблеми та перспективи / В. Северин // Схід. — 2011. — № 1 (108). — С. 152-155. — Бібліогр.: 9 назв. — укр. 1728-9343 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/22503 338.45:378 uk Схід application/pdf Інститут філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Економіка Економіка |
| spellingShingle |
Економіка Економіка Северин, В. Сучасний культурно-освітній рівень населення: проблеми та перспективи Схід |
| description |
У статті проаналізовано основні наукові підходи до визначення понять "людський потенціал" та "людський капітал", а також співвідношення між освітою, людським потенціалом, людським капіталом та культурою. Автор доходить висновку, що постійне підвищення вимог суспільства до якості освіти зумовлює максимальне зближення змісту понять
людський та інтелектуальний капітал. |
| format |
Article |
| author |
Северин, В. |
| author_facet |
Северин, В. |
| author_sort |
Северин, В. |
| title |
Сучасний культурно-освітній рівень населення: проблеми та перспективи |
| title_short |
Сучасний культурно-освітній рівень населення: проблеми та перспективи |
| title_full |
Сучасний культурно-освітній рівень населення: проблеми та перспективи |
| title_fullStr |
Сучасний культурно-освітній рівень населення: проблеми та перспективи |
| title_full_unstemmed |
Сучасний культурно-освітній рівень населення: проблеми та перспективи |
| title_sort |
сучасний культурно-освітній рівень населення: проблеми та перспективи |
| publisher |
Інститут філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України |
| publishDate |
2011 |
| topic_facet |
Економіка |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/22503 |
| citation_txt |
Сучасний культурно-освітній рівень населення: проблеми та перспективи / В. Северин // Схід. — 2011. — № 1 (108). — С. 152-155. — Бібліогр.: 9 назв. — укр. |
| series |
Схід |
| work_keys_str_mv |
AT severinv sučasnijkulʹturnoosvítníjrívenʹnaselennâproblemitaperspektivi |
| first_indexed |
2025-11-25T08:26:31Z |
| last_indexed |
2025-11-25T08:26:31Z |
| _version_ |
1849750135954735104 |
| fulltext |
152 ЕКОНОМІКА
СХІД ∗ СПЕЦВИПУСК ∗ № 1 (108) СІЧЕНЬ 2011 р.
УДК 338.45:378
ÑÓ×ÀÑÍÈÉ ÊÓËÜÒÓÐÍÎ-ÎѲÒÍ²É Ð²ÂÅÍÜ ÍÀÑÅËÅÍÍß:
ÏÐÎÁËÅÌÈ ÒÀ ÏÅÐÑÏÅÊÒÈÂÈ
ВОЛОДИМИР СЕВЕРИН,
аспірант Інституту економіко-правових досліджень НАН України, м. Донецьк
У статті проаналізовано основні наукові підходи до визначення понять "людський по-
тенціал" та "людський капітал", а також співвідношення між освітою, людським потенціа-
лом, людським капіталом та культурою. Автор доходить висновку, що постійне підвищен-
ня вимог суспільства до якості освіти зумовлює максимальне зближення змісту понять
людський та інтелектуальний капітал.
Ключові слова: освіта, культура, людський розвиток, людський потенціал, людський капі-
тал, інноваційний розвиток, ринок праці, конкурентоспроможність, інтелектуальний капітал.
Постановка проблеми. Освіта є процесом зас-
воєння культурних норм і комплексу знань й одночас-
но формує результат - культурний, суспільно-економіч-
ний та науково-технічний рівень розвитку суспільства.
У процесі проведення аналізу найважливіших тен-
денцій, що характеризують сучасне економічне зрос-
тання розвинутих держав, слід виділити високі темпи
структурної трансформації, яка призвела до переміщен-
ня значної частки капіталу, трудових ресурсів із сільсько-
го господарства до промисловості, а потім до сфери
послуг; зумовила відкритість, глобалізацію економіки й
зростання ролі зовнішньої торгівлі; прискорила техно-
логічний прогрес, орієнтацію на інноваційний розвиток.
У цьому зв'язку в науковому середовищі прово-
дяться активні розвідки з метою виявлення взаємо-
зв'язку показників економічного зростання й культур-
но-освітнього рівня населення. Останній завдяки ви-
сокому кваліфікаційному рівню й творчій активності
працівників, здатних породжувати технологічні ідеї, уті-
лювати їх у життя, трансформується в окремий фак-
тор конкурентоспроможності національної економіки.
У рамках цього напрямку наукової думки розвивають-
ся ряд концепцій, зокрема інноваційного розвитку, еко-
номіки знань, людського потенціалу (капіталу), інтелек-
туального потенціалу (капіталу) тощо, які об'єднує те,
що в центрі їх уваги - інтелектуальні здібності людини і
їх вплив на економічний розвиток.
Дослідження й публікації, у яких започатко-
вано вирішення проблеми. У роботах О. Амоші,
В. Антонюк, Д. Богині, О. Бородіної, В. Близнюк, О. Грішно-
вої, Н. Голікової, Г. Дмитренка, А. Колота, В. Куценко,
В. Лагутина, Е. Лібанової, О. Новікової, І. Петрової,
Л. Шаульської та інших вітчизняних дослідників при-
ділена значна увага вивченню закономірностей функ-
ціонування людського, трудового, інтелектуального
потенціалів, а також людського й інтелектуального ка-
піталів.
Мета роботи полягає в конкретизації напрямів
співвідношення між освітою, людським потенціалом,
людським капіталом та культурою.
Виклад основного матеріалу. Поняття "людсь-
кий капітал" як сукупність вроджених здатностей і на-
бутих знань, навичок і мотивацій, цілеспрямоване ви-
користання яких сприяє збільшенню доходу (на рівні
індивіда, підприємства або суспільства), визначив Гері
Беккер [див. 1].
Слід відзначити, що цікавими видаються резуль-
тати обстеження експертами Всесвітнього банку 192
країн, які свідчать, що тільки 16 % економічного зро-
стання в країнах із перехідною економікою обумов-
лені функціонуванням фізичного капіталу, 20 % - при-
родним капіталом, а 64 % - людським і соціальним
капіталом [2].
Стосовно структури людського капіталу в теоретич-
них дослідженнях не досягнуто єдиної думки. Г. Беккер
до його складу включає капітал освіти (загальні та спе-
ціальні знання); капітал здоров'я, капітал професійної
підготовки кадрів (кваліфікація, навички, виробничий
досвід); капітал міграції; володіння економічною інфор-
мацією; мотивацію до економічної діяльності.
Відповідно, формування людського капіталу відбу-
вається шляхом інвестування в первинну освіту, а
саме: дошкільну, початкову, середню, професійно-тех-
нічну та вищу; інвестування в подальшу освіту протя-
гом життя - підвищення кваліфікації в процесі вироб-
ничої діяльності, перекваліфікацію, отримання другої
вищої освіти, саморозвиток і самовдосконалення; інве-
стування в здоров'я; інвестування в міграцію задля
отримання на новому місці покращених умов праце-
влаштування й самореалізації; інвестування в пошук
економічно важливої інформації та налагодження діло-
вих і соціальних зв'язків.
Ряд дослідників при визначенні співвідношення по-
нять "людського потенціалу" й "людського капіталу"
сходяться на тому, що за певних умов людський потен-
ціал реалізується у вигляді відповідного капіталу [3].
Аналіз показує, що має місце певна наукова диску-
сія щодо термінологічного апарату, який використо-
вується при досліджені формування й реалізації люд-
ського, інтелектуального потенціалу, оскільки існує ряд
паралельних напрямків досліджень із окресленої те-
матики. Це досить потужний блок досліджень, спрямо-
ваних на вивчення закономірностей формування й
функціонування людського потенціалу, що тісно пов'я-
зані з категорією трудового потенціалу, який одночас-
но розуміється як ядро людського потенціалу.
Розвиток інноваційних секторів економіки висуває
нові вимоги як до стану технологічної сфери, так і до
PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com
http://www.pdffactory.com
ЕКОНОМІКА 153
СХІД ∗ СПЕЦВИПУСК ∗ № 1 (108) СІЧЕНЬ 2011 р.
кадрового потенціалу. На думку Н. С. Маркової, по-
дальший розвиток людського капіталу за сучасних
умов супроводжується його інтелектуалізацією, яка є
"процесом поступового підвищення інтелектуального
рівня людського капіталу на основі синтезу інформації,
загальних і професійних знань, умінь і навичок окре-
мого індивіда, що відбувається задля забезпечення
відповідності сучасним умовам господарювання та
отримання соціально-економічного ефекту" [4, с. 5].
До сьогодні в науковому середовищі відсутнє єдине
розуміння феномена інтелектуального капіталу, активні
дослідження якого як окремої економічної категорії
розпочалися з 90-х років ХХ ст.
Більшість дослідників уважають, що слід виділяти
такі основні елементи інтелектуального капіталу: інте-
лектуальний потенціал працівників, знання, інформа-
цію, технології, об'єкти інтелектуальної власності.
Інтелектуальний потенціал працівника є сукупністю
знань, уявлень та інтелектуальних здібностей, які мо-
жуть бути залучені до процесу виробництва нових про-
дуктів, знань і технологій, а також створених ним інте-
лектуальних продуктів або послуг, які виступають інте-
лектуальною власністю працівника і які він може реа-
лізувати. Реалізований інтелектуальний потенціал
трансформується в інтелектуальний капітал шляхом
переходу в інтелектуальний продукт, створений праців-
ником. При цьому можливим є варіант, коли деякі з
інтелектуальних продуктів стають предметом інтелек-
туальної власності.
Нереалізований інтелектуальний потенціал є сукуп-
ністю знань і уявлень, інтелектуальних здібностей пра-
цівників, які не були задіяні в процесі виробництва
продуктів, знань, технологій, але за необхідності мо-
жуть бути задіяні у виробничому процесі. На розвиток
нереалізованого потенціалу суттєво впливає ступінь
розвитку виробничо-освітніх систем.
На думку Н. С. Маркової, інтелектуальний капітал
підприємства є сукупністю чотирьох елементів: техно-
логічного капіталу (інтелектуальна власність, інтелекту-
альні технології), клієнтського капіталу (лояльність спо-
живачів; відданість бренду; якість мереж розподілу;
рівень виконання контрактних зобов'язань; дотриман-
ня умов договору; партнерство та співробітництво),
персонального капіталу (освіта; знання, навички, умін-
ня; здоров'я; мотивація; компетентність; професіо-
налізм; досвід) та соціального капіталу (приналежність
до певної сукупності людей; суспільні відносини; довіра
до керівництва та всередині колективу) [4, с. 7].
Інтелектуальний потенціал держави можна розгля-
дати як сукупність інтелектуальних потенціалів госпо-
дарюючих суб'єктів, які, у свою чергу, формуються як
сукупність реалізованих інтелектуальних потенціалів
працівників.
Із сукупності характеристик, що складають потен-
ціал людини, теорія людського капіталу особливо ви-
окремлює ті, які здатні суттєво вплинути на підвищен-
ня доходів. Більшість дослідників наголошують на не-
обхідності й ефективності інвестицій в освіту.
Еволюційне примноження людського капіталу зав-
жди відбувалося на основі розвитку науки й освіти, охо-
рони здоров'я, культури. В умовах інформаційної рево-
люції уточнення концепції людського капіталу відбу-
вається в напрямі розширення його сутності через інве-
стиції в людину, що включають витрати на освіту; підго-
товку та перепідготовку кадрів; науку (у тому числі на
дослідження й розробки); здоров'я (витрати на охоро-
ну здоров'я, екологію, фізичну культуру), культуру тощо,
а також за різними рівнями його прояву [5, с. 2].
Тому необхідність відповідати вимогам часу як
ключову задачу висуває необхідність підйому якості
освіти на рівень світових стандартів. Саме освіта є
системою, що формує інтелектуальний капітал сус-
пільства. Освіта виступає первинним елементом сис-
теми продукування інновацій "освіта - наукові дослід-
ження - інноваційний продукт - масове виробництво".
Досвід розвинених країн переконує, що високі показ-
ники людського потенціалу (капіталу) індивіда є резуль-
татом значних розмірів інвестицій у його освіту, про-
фесійну підготовку, культурне виховання.
Теорія людського капіталу доводить доцільність
інвестицій в освіту з двох позицій. На мікрорівні для
працівника з високим рівнем загальної й професійної
освіти розширюється горизонт вибору місць роботи,
підвищується його дохід. На макрорівні підвищується
значення освітнього фактора як умови необхідної
спрямованості економічного розвитку й науково-тех-
нічного прогресу.
Високий рівень міжнародної конкуренції, приділен-
ня постійної уваги розвитку інновацій і порівняльних
переваг є визначальним моментом стратегії націо-
нальної економічної політики більшості країн. Разом із
тим, високий освітній рівень населення ще не висту-
пає гарантією сталого економічного зростання. Хоча
українське населення має високий рівень освіти, про-
блемою є те, що система освіти зорієнтована на фор-
мальний контроль засвоєння знань, а не на розвиток
творчих здібностей особистості. Можна говорити про
аномально високу питому вагу вищої освіти в струк-
турі національної освіти, яка супроводжується витіс-
ненням середньої професійної освіти. Значно переви-
щує попит на ринку праці пропозиція випускників еко-
номічних, юридичних спеціальностей, часто незадов-
ільного рівня підготовки за наявності дефіциту інже-
нерно-технічних спеціальностей. Тобто сьогодні сис-
тема вищої професійної освіти України набуває екстен-
сивних характеристик розвитку, тоді як перехід до інно-
ваційного розвитку багато в чому визначається сприй-
нятливістю вищої освіти до технологічних досягнень.
Слабкий взаємозв'язок освіти й практичної діяльності,
низька інституціоналізація їх взаємодії істотно знижує
можливості національної економіки в цілому. Ланцюг
розробки нових техніко-технологічних ідей і їх засвоєн-
ня є розімкнутим.
Тобто причина відставання України від розвинених
держав полягає в низькій ефективності використання
людського капіталу, що можна пояснити нераціональ-
ним процесом інвестування в нього й невдало обра-
ною стратегією соціально-економічного розвитку дер-
жави. При становленні нового інноваційного типу еко-
номіки ефективність використання людського капіта-
лу визначається необхідністю залучення індивіда до
інноваційного процесу, стимулювання його творчих
здібностей. При цьому встановлення властивих роз-
винутим державам пропорцій щодо відтворення пра-
цівника нового типу в Україні ускладнюється досить
повільними темпами становлення інноваційної еконо-
міки. Провідними галузями української економіки все ще
залишаються металургія та розробка природних ре-
сурсів, поширене й відволікає на себе значні трудові
ресурси просте машинне й конвеєрне виробництво.
Для того щоб стати повноцінним суб'єктом ринку
праці, індивіду потрібно оволодіти певним обсягом
елементів культури, від абетки до методів утворення
понять, до формування абстрактного мислення тощо.
У роботі [6, с. 213] наголошується, що кожний індивід
формує власний набір "одиниць культури". Цю саму
PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com
http://www.pdffactory.com
154 ЕКОНОМІКА
СХІД ∗ СПЕЦВИПУСК ∗ № 1 (108) СІЧЕНЬ 2011 р.
тезу можна застосувати й до інших рівнів соціальної
взаємодії культурного обміну - від взаємодії окремих
соціальних груп до глобального рівня - у цьому випад-
ку говорять, наприклад, про національні культурні
особливості; суперглобального рівня - у цьому випад-
ку говорять про культурний потенціал людства.
Отже на сучасному етапі освіта висувається на
передній план серед чинників як індивідуального роз-
витку особистості, так і в загальнодержавному вимірі.
А. Гофрон стверджує, що спостерігається стрімке
зростання ролі знань в економічному розвитку країн.
Їх добробут стає все більш залежним від здатності здо-
бувати нові знання. Однак, крім економічного склад-
ника, сучасна освіта має багато інших, реалізація яких
цілком залежить від способу трансляції знань та його
змістовної наповненості. Зокрема, ідеться про аксіо-
логічний складник, із яким людство пов'язує перспек-
тиву виходу із загальнопланетарної кризи. Освіта все
частіше розуміється як спосіб буття людини в універ-
сумі культури [7, с. 1]. Аналогічного висновку доходить
З. Ф. Донець [8, с. 10], коли наголошує, що сучасні тен-
денції розвитку систем навчання й виховання все по-
мітніше ліквідовують розірваність між освітою й куль-
турою. Уживання терміна "культура" в навчально-освіт-
ньому контексті збільшується, завдяки розмаїтій бага-
тозначності й глибинності змісту воно поширене в що-
денних взаємовідносинах. Традиційні уявлення про куль-
туру та культурні практики не втрачають цінності як для
тих, хто вибудовує спільні способи життєдіяльності, так
і для теоретиків та всіх, хто вивчає, намагається в усій
повноті зрозуміти, що відбувається у світі.
Людина є соціальною істотою. Системоутворюю-
чим фактором підтримання єдності людської особис-
тості виступає спосіб наслідування, тобто відтворен-
ня в нових поколіннях людської сутності та способу
людської життєдіяльності, що має соціальний харак-
тер. Значною мірою цей спосіб наслідування опосе-
редковується освітою. Сучасна освіта, стаючи залеж-
ною від економічної доцільності сферою духовного
виробництва, як і раніше, несе в собі культуроформу-
ючу ознаку як системну якість. Феномен культури нео-
днорідний, але його частина, яка містить склад цінно-
стей, ціннісних орієнтацій, ідеалів, упорядкованих
знань тощо, тобто зразки, становить сутність освіти.
У сучасній ситуації, коли в незалежній українській
державі відбулися трансформаційні зміни світогляд-
ного, соціокультурного, економічного характеру, куль-
турні зразки, якими користувалися попередні поколін-
ня, уже не підлягають прямому перенесенню, але в їх
складі залишаються й довготривалі, "вічні" цінності,
що відображаються в людині зразками, усталеними,
вивіреними часом конструктами, зміни в яких відбу-
ваються вкрай рідко. Освіта завжди даватиме людині
можливість удосконалюватися, ставати краще, пізна-
вати себе, ґрунтуючись у своїй духовній основі на зраз-
ках культури. Водночас становлення будь-якої культу-
ри пов'язане не тільки з народженням нового, але й із
відбором, певною селекцією культурної спадщини, ча-
стина якої трансформується й уключається до нового
соціального контексту, утворює нові системи ціннос-
тей. При цьому перехід інновацій у традиції, як прави-
ло, триває певний час, тому що відбір виступає склад-
ним процесом адаптації й засвоєння нового. Просу-
вання нових форм та інноваційних факторів у культурі
вимагає подолання опору з боку традиційного мислен-
ня людей. Тому повинен пройти певний період, який
іноді займає час життя одного або декількох поколінь,
поки частина культурних новацій або відімре, або буде
сприйнята й засвоєна соціумом і, нарешті, перейде в
традиційний пласт культури. Саме так відбувається
збереження наступності в культурі.
У сучасному українському суспільстві наявні як
традиційні форми культури, так і нові форми, зокрема
властиві процесам становлення інформаційного, пра-
вового, громадянського суспільства та його соціо-
культурних інститутів. Так, перехід до інформаційної
культури веде до технологізації буття людини, віртуа-
лізації соціокультурного простору.
Але сутність людини є такою, що матеріальне і ду-
ховне в ній тісно переплетене. Цивілізація є способом
виживання людини в навколишньому середовищі че-
рез його зміну. Це розвиток відповідних технологій, які
дозволили людині все меншою мірою залежати від
несприятливих природних умов і забезпечувати фізич-
ний комфорт.
Культура є протилежним способом виживання, коли
пристосування людини до світу відбувається через
набуття душевного, психологічного комфорту, тобто
через зміну себе. Культура змінює особистість, її спосіб
мислення з метою пізнання світу, себе у світі та здо-
буття внутрішньої сталості. На противагу цивілізації,
яка породжує матеріальні сутності, культура продукує
появу до життя сутностей не матеріального, а ідеаль-
ного, духовного характеру. І для людини останні навіть
можуть бути важливішими за індивідуальне існування.
Людський капітал формується в певну історичну
епоху, яка відбиває існуючий рівень науково-технічного
прогресу. Він є невід'ємним від живої особистості й має
властивість накопичуватися; знаходиться в постійно-
му русі й реалізується лише в процесі праці, де люди-
на використовує не тільки свої знання й уміння, але й
духовні, моральні та соціальні цінності, набуті нею в
процесі виховання й накопичені впродовж життя.
Розвиток сучасного інформаційного суспільства, на
думку О. М. Астаф'євої [9], змінює канали передачі
соціокультурного досвіду, можливості адаптації люди-
ни до нових умов, перспективи творчої самореалізації.
За явними досягненнями не менш помітні й наслідки
такого швидкого включення величезного масиву тех-
нічних засобів у життя людини, якісна зміна соціокуль-
турної реальності. Відео, комп'ютери, цифрове теле-
бачення, мас-медіа, електронні мережі утворюють
віртуальні простори, у яких людина черпає нові інфор-
маційні ресурси, пізнає себе і людей, що її оточують. З
одного боку, це дійсно відкриває широкі перспективи
розвитку людини, яка усвідомлює множинність реаль-
ностей і свою включеність у них. З іншого боку, комп'ю-
терна віртуальна реальність, що формується за допо-
могою технічних засобів, залежно від контексту й цілі
породження може виступати як інформаційно-комуні-
кативне середовище, як художньо-естетичний простір,
як ігрова ситуація, як складний психологічний стан, як
перспективна освітня або медична технологія, і нарешті
як квазісоціум - особливий тип соціокультурного про-
стору, своєрідний буттєвий модус "людини віртуальної".
Висновок
Сучасний світ характеризується динамічними
змінами соціокультурного простору в бік його глоба-
лізації, інформатизації, підвищення цінності знань, інте-
лекту. У цих умовах конкурентоспроможність держави
й окремого індивіда визначаються рівнем людсько-
го, інтелектуального капіталів, якими вони володіють.
Аналіз наукової літератури дає основу для виснов-
ку про можливість ототожнення понять людський та
інтелектуальний капітал, що зумовлено постійним
підвищенням вимог суспільства до якості освіти й,
отже, до організації освітньої галузі.
PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com
http://www.pdffactory.com
ЕКОНОМІКА 155
СХІД ∗ СПЕЦВИПУСК ∗ № 1 (108) СІЧЕНЬ 2011 р.
ЛІТЕРАТУРА:
1. Schultz Т. W. Investment in Human Capital / Т. Schultz. -
N.Y. - L., 1971. - P. 125-126.
2. Официальный сайт Всемирного банка [Електронний ре-
сурс]. - Режим доступу : http://www.worldbank.org.ru.
3. Буланов В. С. Воспроизводство человеческого и трудово-
го потенциалов в системе / В. С. Буланов, А. Б. Докторович //
Труд и социальные отношения. - 2009. - № 10. - С. 9-17.
4. Маркова Н. С. Теоретико-методичні основи формування
й розвитку інтелектуального капіталу : автореф. дис. на здобут-
тя наук. ступеня канд. екон. наук : спец. 08.09.01 / Н. С. Марко-
ва ; Харківський національний економічний університет. - Харків,
2005. - 20 с.
5. Дєгтяр А. О. Методологічні підходи до формування інте-
лектуального капіталу для інноваційної промислової економіки /
А. О. Дєгтяр // Державне будівництво. - 2010. - № 1 [Електронний
ресурс]. - Режим доступу : http://ifs.kbuapa.kharkov.ua/e-book/db/
2010-1/doc/1/01.pdf.
6. Кирсанов К. Л. Теория труда / К. Л. Кирсанов, В. П. Буя-
нов, Л. M. Михайлов. - М. : Экзамен, 2003. - 256 с.
7. Гофрон А. Філософські засади сучасних європейських
освітніх концепцій : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня док-
тора філос. наук : спец. 09.00.10 / А. Гофрон ; Інститут вищої
освіти Академії педагогічних наук України. - К., 2004. - 30 с.
8. Донець З. Ф. Осучаснення змісту культурознавчих дис-
циплін у вищий школі в контексті міжнародних культуроохорон-
них конвенцій : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд.
пед. наук : спец. 13.00.04 / З. Ф. Донець ; Інститут вищої освіти
Академії педагогічних наук України. - К., 2004. - 20 с.
9. Астафьева О. Н. "Переходность" как принцип социокуль-
турного развития: движение общества к новому типу культуры /
О. Н. Астафьева // Стратегии динамического развития России:
единство самоорганизации и управления : материалы Первой
международной научно-практической конференции. - М., 2004. -
Том III. "Синергетика в решении проблем человечества XXI века -
диалог школ". - 354 с.
© В. Северин
УДК 332.1 (477)
ÌÅÒÎÄÎËÎò×Ͳ ϲÄÕÎÄÈ ÄÎ ÎÖ²ÍÊÈ
ÅÊÎÍÎ̲×ÍÎÃÎ ÏÎÒÅÍÖ²ÀËÓ Ì²ÑÒ ÒÀ ÐÅòÎͲÂ
ВІКТОРІЯ СЄВКА,
кандидат економічних наук, доцент кафедри економіки підприємств
Донбаської національної академії будівництва і архітектури, м. Макіївка
У статті проаналізовані існуючі підходи до формування й реалізації економічного потен-
ціалу, виконана його градація залежно від рівнів економічних систем, обґрунтовані методо-
логічні підходи до оцінки економічного потенціалу міст та регіонів. Простежено зв'язок про-
цесів формування й розвитку економічного потенціалу міст та регіонів зі стратегічним і
територіальним плануванням, брендингом та оцінкою показників якості життя.
Ключові слова: регіон, місто, економічний потенціал, методи оцінки.
Постановка проблеми та стан її вивчення. Не-
обхідність оцінки економічного потенціалу міст та ре-
гіонів ґрунтується на вимогах до визначення їх стра-
тегічних позицій у перспективі, установленні поточно-
го соціально-економічного стану та здійснення міжре-
гіонального поряівняння розвитку міст і регіонів.
Окремі питання дослідження потенціалу на різних
рівнях економічних систем представлені в роботах
В. Авдєєнко [1], В. Архипова, Є. Божко, А. Бородіна,
І. Герасименко, Ю. Гусєва [2], А. Задоя, І. Ігнатієвої [3],
Н. Краснокутської, О. Олексик, О. Федоніна [4] та ін.
Але методологія оцінки економічного потенціалу міст
та регіонів залишається недостатньо висвітленою.
Метою статі є вивчення існуючих методологій оцін-
ки економічного потенціалу та на цій основі узагаль-
нення підходів до визначення економічного потенціа-
лу міст та регіонів.
Виклад основного матеріалу. Методологія оцін-
ки економічного потенціалу підприємств, міст та регі-
онів відрізняється за часовими періодами. Так, виник-
нення категорії "потенціал" у вітчизняній економічній
теорії можна віднести до 1980-х років, коли існував
однойменний науково-практичний журнал, що розкри-
вав досягнення та перспективи різних галузей еконо-
міки. Потенціал розглядався з позиції накопичення си-
ровинної бази та укрупнення виробництва. Наявність
виробничих гігантів, крупномасштабного будівництва,
значних капітальних вкладень свідчила про реалізо-
ваний потенціал держави та окремих регіонів. Однак
дрібне виробництво, сфера послуг, фінансова інфра-
структура навіть не розглядалися у якості забезпечен-
ня процесів накопичення та розвитку економічного по-
тенціалу. Тобто визначення економічного потенціалу,
перш за все, було пов'язане із ресурсною складовою,
а сам потенціал порівнювався з категорією "еконо-
мічна потужність".
Широке розповсюдження малого підприємництва
й самозайнятості населення в 1990-ті роки вже вима-
гали розгляду економічного потенціалу в іншому ас-
пекті. На перший план висувається підприємницький
PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com
http://www.pdffactory.com
|