«Україно, обітована земле мого серця!». Нобелівські лауреати — вихідці з України
Saved in:
| Date: | 2006 |
|---|---|
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Видавничий дім "Академперіодика" НАН України
2006
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/2253 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | «Україно, обітована земле мого серця!». Нобелівські лауреати — вихідці з України / І. Чекман // Вісн. НАН України. — 2006. — N 10. — С. 44-53. — Бібліогр.: 21 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-2253 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
Чекман, І. 2008-09-16T13:20:28Z 2008-09-16T13:20:28Z 2006 «Україно, обітована земле мого серця!». Нобелівські лауреати — вихідці з України / І. Чекман // Вісн. НАН України. — 2006. — N 10. — С. 44-53. — Бібліогр.: 21 назв. — укр. 0372-6436 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/2253 uk Видавничий дім "Академперіодика" НАН України Ретроспектива «Україно, обітована земле мого серця!». Нобелівські лауреати — вихідці з України Article published earlier |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| title |
«Україно, обітована земле мого серця!». Нобелівські лауреати — вихідці з України |
| spellingShingle |
«Україно, обітована земле мого серця!». Нобелівські лауреати — вихідці з України Чекман, І. Ретроспектива |
| title_short |
«Україно, обітована земле мого серця!». Нобелівські лауреати — вихідці з України |
| title_full |
«Україно, обітована земле мого серця!». Нобелівські лауреати — вихідці з України |
| title_fullStr |
«Україно, обітована земле мого серця!». Нобелівські лауреати — вихідці з України |
| title_full_unstemmed |
«Україно, обітована земле мого серця!». Нобелівські лауреати — вихідці з України |
| title_sort |
«україно, обітована земле мого серця!». нобелівські лауреати — вихідці з україни |
| author |
Чекман, І. |
| author_facet |
Чекман, І. |
| topic |
Ретроспектива |
| topic_facet |
Ретроспектива |
| publishDate |
2006 |
| language |
Ukrainian |
| publisher |
Видавничий дім "Академперіодика" НАН України |
| format |
Article |
| issn |
0372-6436 |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/2253 |
| citation_txt |
«Україно, обітована земле мого серця!». Нобелівські лауреати — вихідці з України / І. Чекман // Вісн. НАН України. — 2006. — N 10. — С. 44-53. — Бібліогр.: 21 назв. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT čekmaní ukraínoobítovanazemlemogosercânobelívsʹkílaureativihídcízukraíni |
| first_indexed |
2025-11-25T20:39:05Z |
| last_indexed |
2025-11-25T20:39:05Z |
| _version_ |
1850524940654084096 |
| fulltext |
44 ISSN 0372�6436. Вісн. НАН України, 2006, № 10
РEТРОСПEКТИВА
Від 1901 року кожної осені список нобелівських лауреатів поповнюється новими
іменами. Цю найпрестижнішу нагороду вручають за найважливіші досягнення
у науці, літературі, боротьбі за мир, об’єднання народів на засадах справедли�
вості і демократії. Нобеліантами стають представники різних країн, різних
національностей. Як підкреслено у прес�релізі Комітету з Нобелівських премій,
«дослідження лауреатів – це приклад того, як фундаментальна наука працює
на благо людини, суспільства та навколишнього середовища у практичному
плані».
Серед нобелівських лауреатів є також рясне гроно імен — вихідців з Украї�
ни. Про деяких із них — наша розповідь.
І. ЧЕКМАН
«УКРАЇНО, ОБІТОВАНА ЗЕМЛЕ МОГО СЕРЦЯ!»
Нобелівські лауреати — вихідці з України
Життя і діяльність родини Нобелів по�
в’язані з багатьма країнами світу,
люди різних національностей працювали на
підприємствах «Товариства нафтового ви�
робництва братів Нобелів». Найвідоміший
представник цієї родини — Альфред Нобель
(1833–1896), третій син Іммануїла й Андрієт�
ти Нобелів, засновник Нобелівських премій.
Згідно із заповітом А. Нобеля премії прису�
джують видатним ученим світу за найважли�
віші відкриття у фізиці, хімії, фізіології та
медицині, літературі (пізніше до цих галузей
приєдналася економіка). Нобелівською
премією Миру вшановують тих, хто сприяв
об’єднанню народів, зміцненню співдруж�
ності націй, скороченню чисельності армій,
послабленню міжнародної напруженості,
мирним угодам. На теренах Радянського Со�
© ЧЕКМАН Іван Сергійович. Член�кореспондент НАН України. Завідувач кафедри фармакології Національного
медичного університету ім. О.О. Богомольця (Київ). 2006.
юзу цієї премії вперше (1975 р.) був удостоє�
ний академік А.Д. Сахаров. У висновках Нобе�
лівського комітету підкреслювалися мужність
і благородство його зусиль, спрямованих на
збереження миру, захист справедливості і прав
людини.
Серед лауреатів Нобелівської премії поки
що немає українців. Це зумовлено, з�поміж
іншого, і тим, що Україна як самостійна дер�
жава існує від 1991 року. За такий короткий
відрізок часу представникам інтелектуальної
еліти будь�якої країни дуже важко отримати
цю високу міжнародну нагороду. Адже досяг�
нення у науці та художньому слові мають
бути визнані як неперевершені міжнародни�
ми експертами, крім того, шлях до таких здо�
бутків іноді вимірюється десятиліттями.
Стосовно ж красного письменства, то необ�
ISSN 0372�6436. Вісн. НАН України, 2006, № 10 45
хідно, щоб твори потенційного номінанта
були перекладені багатьма мовами і здобули
високу оцінку не лише літературознавців, а
й широкого читацького загалу. Гідним Нобе�
лівської премії був визнаний український ге�
ній Іван Франко, але не отримав її, оскільки
цю премію посмертно не присуджують. Се�
ред всесвітньо відомих нобелівських лауре�
атів є вчені, письменники, діячі культури, які
народилися, зростали чи жили в Україні.
З�поміж перших нобеліантів, котрі наро�
дилися на українській землі (с. Іванів�
ка�Панасівка Куп’янського повіту Харків�
ської області, нині с. Мечникове), — мікробіо�
лог, ембріолог, зоолог та імунолог Ілля Ілліч
Мечников (1845—1916). Президент АН
УРСР академік О.О. Богомолець, відкриваю�
чи 1945 року ювілейну сесію Академії наук,
присвячену 100�річчю від дня народження
вченого, відзначав: «Мечников, зоолог за фа�
хом, розробив інший бік дуже важливої для
медицини проблеми — вчення про боротьбу
організму з інфекцією; він розкрив перед нами
фактори, що визначають перебіг і результат
інфекційного захворювання, і значною мірою
сприяв відкриттю шляхів, ідучи якими, наука,
зрештою, зуміє забезпечити людині нормаль�
не довголіття. Серед праць, написаних Меч�
никовим, є одна, що має назву «Засновники
сучасної медицини: Пастер, Лістер і Кох». До
цих трьох великих імен вдячне людство, по
справедливості, має додати четверте ім’я —
Іллі Ілліча Мечникова».
Його предки по батьківській лінії походи�
ли з молдавського роду Степановичів, які ви�
конували при княжому дворі обов’язки меч�
ників, тобто мечоносців, і тому одержали прі�
звище Мечников. Батько — Ілля Іванович —
був гвардійським офіцером, а мати — Емілія
Львівна (у дівоцтві Невахович) — виросла у
купецькій родині. Вона була жінкою освіче�
ною, обдарованою, з тонким сприйняттям,
багато уваги приділяла вихованню своїх дітей,
особливо наймолодшого — Іллі, який наро�
дився 15 травня 1845 р. Їхні теплі стосунки
зберігалися упродовж багатьох років. Саме
матір була першою опорою синові, душевною
щедрістю, багатим внутрішнім світом сприя�
ла формуванню його як особистості. У най�
важчі часи життєвої скрути, тривог і вагань
Ілля не раз звертався до неї за порадою.
Дитинство І. Мечникова проминуло у ро�
довому маєтку батька. Вже змалку у хлопця
визрівав інтерес до навколишньої природи.
Але з роками ставало зрозумілим, що ціка�
вість до природних явищ виходить далеко за
межі звичайної дитячої допитливості. Дедалі
частіше він звертається до книжок з приро�
дознавства, із захопленням збирає рослини,
спостерігає за метеликами, комахами тощо.
Бажання поділитися своїми відкриттями на�
стільки переповнювало хлопця, що він почав
читати «лекції» місцевим дітлахам, «а щоб
«студенти» не розбіглися, — згадував І.І. Меч�
ников, — я платив їм по дві копійки».
У 1856 р. Ілля Мечников вступає відразу до
другого класу Харківської гімназії. Саме тут
він уперше знайомиться з мікроскопом — пе�
ред підлітком відкривається незнаний рані�
ше світ, сповнений власного життя, підвлад�
ний якимось невідомим законам.
Завдяки природній обдарованості та напо�
легливій праці він стає одним із перших учнів
гімназії. У старших класах вражає педагогів
зрілістю свого наукового мислення. У 16 ро�
ків Ілля пише критичну рецензію на підруч�
ник з геології, яка згодом з’явилася друком у
журналі. Закінчив гімназію І. Мечников із
золотою медаллю.
Палке бажання юнака вивчити структуру
клітини, ставити різноманітні досліди при�
водить його на природниче відділення фізи�
ко�математичного факультету Харківського
університету. Вже перша наукова праця сту�
дента І. Мечникова була схвалена до друку.
Проте результати його дослідів викликали
заперечення німецького фізіолога Кюне,
який у своїй статті намагався спростувати
дані, одержані першокурсником. Ілля Меч�
ников, обстоюючи своє право на істину, смі�
ливо вступив у полеміку і, врешті�решт, під�
ISSN 0372�6436. Вісн. НАН України, 2006, № 1046
твердив об’єктивність результатів власних
експериментів. Ось таким неординарним
вчинком розпочинає свою наукову діяльність
майбутній нобелівський лауреат.
Відчуваючи, що час стрімко летить, І. Меч�
ников вирішує закінчити університет не за
чотири, а за два роки і самотужки опановує
курси і дисципліни. І хоча ця титанічна праця
позначилася на його здоров’ї, проте жага пі�
знання і пристрасть дослідника перемогли.
І. Мечников блискуче завершує навчання. Він
готує перше ґрунтовне наукове дослідження
з ембріології безхребетних, і вже 1864 р. за пра�
цю з вивчення фабриції Північного моря от�
римує у Харківському університеті ступінь
кандидата природничих наук. А йому випов�
нилося лише 19!
Одержана за сприяння знаменитого хірур�
га М.І. Пирогова університетська стипендія
допомагає І. Мечникову виконати за кордо�
ном низку подальших досліджень. Він вивчає
ембріологію безхребетних у різних регіонах
європейського континенту: на острові Гель�
голанді у Північному морі, в м. Гусені непо�
далік Франкфурта (Німеччина) та на півдні
Італії, в Неаполі. Під час першого наукового
відрядження дослідник працював у лабора�
торіях відомих німецьких учених, зокрема
зоолога Р. Лейкарта й анатома Ф. Генля, а в
Неаполі зустрівся з О.О. Ковалевським, який
став у майбутньому знаменитим ученим у га�
лузі порівняльної ембріології.
Дружба і творча співпраця з Олександром
Олександровичем триватиме й далі, у стінах
Новоросійського (Одеського) університету.
Молоді дослідники започаткували нову
науку — еволюційну ембріологію. Одержа�
ні І. Мечниковим результати стали основою
його магістерської дисертації «Історія розвит�
ку молюсків Sepiola», яку він захистив 1867 р.
у Петербурзі. Разом з О. Ковалевським І. Меч�
ников одержує свою першу премію К. Бера —
її Академія наук присуджувала за праці з емб�
ріології. Того самого року у Петербурзькому
університеті він захищає докторську дисерта�
цію — «Історія розвитку Nebalia» — і певний
час викладає тут порівняльну анатомію та
зоологію.
А вже три роки потому Ілля Ілліч обирає
для подальшої роботи Новоросійський уні�
верситет, де працювали такі видатні вчені, як
фізіолог І.М. Сєченов, ембріолог О.О. Кова�
левський, ботанік Л.С. Ценковський та ін. Тут
І. Мечников очолює кафедру, викладає сту�
дентам зоологію. Його лекції вражали слу�
хачів своєю довершеністю. Він викладав
предмет, значно розширюючи рамки звичай�
ного університетського курсу, заряджаючи
аудиторію глибоким проникненням у тему
лекції, ерудицією, асоціативним мисленням.
Найважливіше досягнення вченого — від�
криття ним 1882 року явища фагоцитозу та
створення на його основі фагоцитарної теорії
імунітету. І. Мечников встановив, що у кож�
ного живого організму є свої захисні кліти�
ни — фагоцити (у людини — лейкоцити). І
захворювання, за його визначенням, почи�
нається з боротьби між фагоцитами і хворо�
ботворними мікробами. То була настільки не�
традиційна ідея, що її мало хто з дослідників
міг одразу сприйняти. Вже пізніше україн�
ський учений Є.О. Татаринов зазначав, що
«фагоцитарна теорія імунітету, яка базу�
ється на блискучому, синтетичному вивченні
процесів живлення, запалення та інфекції, а
також тварин різного рівня еволюційного
розвитку, не тільки не втратила свого зна�
чення, а й перетворилася на вчення, що міцно
ввійшло в наукове мислення біологів та
лікарів. Фагоцитарна теорія визнана всіма,
ми мислимо образами мечниковської доктри�
ни». Всесвітнє визнання отримали дослі�
дження Іллі Ілліча з проблем запалення, за�
хисних сил організму, порівняльної ембріо�
логії, теорії старіння, досліди з холерою і
сифілісом та з питань боротьби організму
проти різноманітних мікробів.
Новаторськими були дослідження вченого
про роль сапрофітних мікробів кишечнику в
захисті організму від патогенної флори. Шкід�
ливі мікроорганізми, які розмножуються у
кишечнику, утворюють гнилісні токсичні ре�
ISSN 0372�6436. Вісн. НАН України, 2006, № 10 47
човини, постійно отруюють організм людини,
спричинюють різні захворювання, зумовлю�
ють передчасне старіння. Сапрофітні мікро�
організми, зокрема «болгарська паличка», що
спричинює скисання молока, швидко розмно�
жується в кишечнику, утворюючи внаслідок
бродіння кислі продукти. Останні негативно
впливають на патогенні мікроби, сприяючи
розвиткові корисних — сапрофітних мікроор�
ганізмів. На думку І.І. Мечникова, завдання
лікаря полягає в тому, щоб усунути шкідливі
мікроорганізми з кишечнику, замінивши їх на
корисні. Це сприяє оздоровленню організму і
запобігає розвитку багатьох захворювань.
Слід зауважити, що лікувальна дія «болгар�
ської палички» виявилась обмеженою. Але
ідея І.І. Мечникова про можливість застосу�
вання одних мікроорганізмів для припинен�
ня розвитку інших дала надзвичайно важливі
результати у двох напрямах.
1. Використання з лікувальною метою ан�
тибіотиків, що є продуктами розвитку мікро�
організмів і грибів. Завдяки антибіотикоте�
рапії вдалося врятувати життя мільйонів
людей. За відкриття першого ефективного
антибіотика — пеніциліну — А. Флемінг,
Х.У. Флорі і Е.Б. Чейн отримали у 1945 р. Но�
белівську премію, а за синтезування стрепто�
міцину цієї премії удостоєний у 1952 р.
З.А. Ваксман (про нього йтиметься далі).
2. Упровадження у медичну практику ме�
дикаментів, що містять сапрофіти (лакто�, бі�
фідобактерин тощо), дало змогу значно ін�
тенсифікувати лікування дисбактеріозу,
гострих і хронічних ентеритів, колітів, пан�
креатитів та інших захворювань шлунково�
кишкового тракту.
У 1886 р. І.І. Мечников заснував першу в
Україні ( і другу в світі) лабораторію з мікро�
біології, а згодом — Бактеріологічний інститут
(нині — Одеський науково�дослідний інститут
епідеміології та мікробіології ім. І.І. Меч�
никова).
А два роки потому у Парижі відбулася пер�
ша зустріч Іллі Ілліча з Луї Пастером, який
одразу виявив жвавий інтерес до розробок
дослідника з України. «Гадаю, ви на правиль�
ному шляху», — так відгукнувся всесвітньо ві�
домий Пастер про дослідження Мечникова.
Він знайомиться з роботою Пастерівського
інституту, а вже через кілька місяців до Оде�
си надійшов лист на його ім’я із запрошен�
ням до Парижа — для організації там лабора�
торії з мікробіологічних досліджень. І. Меч�
ников прийняв запрошення. З його приїздом
у Пастерівському інституті поєдналися висо�
ка експериментальна майстерність з викори�
станням теоретичних результатів досліджень.
Проте Ілля Ілліч не пориває дружніх зв’язків
із колегами�науковцями зі своєї Батьківщини:
до нього приїздять українські вчені Л.О. Та�
расевич, І.Г. Савченко, Б.І. Клейн та ін.
За свою надзвичайно плідну діяльність
І.І. Мечников створив велику наукову шко�
лу. У його лабораторії у Пастерівському ін�
ституті працювали учні й послідовники, які
продовжували дослідження в різних галузях
біології та медицини: Ж. Борде (Нобелів�
ська премія, 1919 р.), О.М. Безредка (по
смерті І. Мечникова завідував лабораторі�
єю), український мікробіолог Д.К. Заболот�
ний, котрий розробив метод програмної іму�
нізації проти холери і запропонував заходи
щодо її профілактики.
Ілля Ілліч — автор багатьох фундаменталь�
них праць, науково�популярних книжок, но�
таток («Етюди про природу», «Етюди опти�
мізму», «Сорок років пошуків раціонально�
го світогляду» та ін.).
А ось як місце і роль І.І. Мечникова у Пас�
терівському інституті визначив доктор Ру,
найближчий сподвижник Луї Пастера: «У
Парижі, як і в Петербурзі, як і в Одесі, Ви ста�
ли на чолі школи і запалили в цьому інституті
науковий вогник, який осяює своїм світлом
далеко все навкруги. Ваша ерудиція — най�
життєвіша у нашому домі… Ваша ерудиція
настільки широка і безпомилкова, що обслу�
говує весь інститут. І немає жодного науко�
вого питання, до якого б Ви поставилися без
уваги. Інститут Пастера Вам багато в чому
завдячує. Своїм ім’ям, своїми працями і пра�
ISSN 0372�6436. Вісн. НАН України, 2006, № 1048
цями Ваших учнів Ви значною мірою сприяли
його славі…».
У 1908 р. І.І. Мечникову разом з німецьким
ученим П. Еріхом була присуджена Нобелів�
ська премія — «за праці з імунітету». Про�
фесор Є.О. Татаринов цілком об’єктивно
стверджує, що «весь прогрес імунології ле�
жить на фундаменті основних загальних по�
нять, у формуванні яких Мечникову нале�
жить одне з найперших місць».
Всесвітньо відомий учений, лауреат Нобе�
лівської премії І.І. Мечников ніколи не забував
про свою Батьківщину. Ілля Ілліч періодично
приїздив до Києва, Одеси, гостював у родин�
них маєтках на Слобожанщині та Полтавщині.
Під час свого перебування в Києві він читає
лекції, консультує лікарів, зустрічається з про�
фесорами Київського університету, зокрема з
медиками Підвисоцьким, Морозовим.
І.І. Мечников надавав допомогу Києву в
організації Інституту бактеріології, інфек�
ційного відділення. На початку 90�х років
ХІХ ст., коли в Астрахані спалахнула епіде�
мія холери, що могла загрожувати і Києву,
вченого запросили зробити доповідь про особ�
ливості цього небезпечного інфекційного за�
хворювання. Один із його тодішніх слухачів,
професор Б.І. Клейн, так описує цей факт: «У
Київському університеті, в найбільшій 14�й
аудиторії, зібралося безліч лікарів, професорів
і студентів. Мечников говорив виразно, просто,
без жодних ораторських прийомів, і все ж од�
разу заволодів увагою аудиторії, яка ловила
кожне слово геніального вченого. Він говорив про
холерного вібріона, критикуючи панівне вчен�
ня, розповідав про досліди з холери його учня, в
майбутньому відомого вченого Сапарелі. Коли
Мечников закінчив, оплески довго не вщухали, і
всі розійшлися, несучи у своїй пам’яті слова і
діяння цього великого вченого».
Помер І.І. Мечников 15 липня 1916 р. у
Парижі.
Підсумовуючи наукову, педагогічну і гро�
мадську діяльність лауреата Нобелівської
премії І.І. Мечникова, котрий народився і зро�
став в Україні, виділимо її ключові аспекти.
Учений�енциклопедист, який зробив
значний внесок у зоологію, мікробіологію,
ембріологію, імунологію. Автор п’яти фун�
даментальних відкриттів: теоретичне і прак�
тичне обґрунтування внутрішньоклітинно�
го травлення; розкриття суті запалення;
створення фагоцитарної теорії імунітету;
вчення про антибіотики; розвиток концепції
довголіття.
І.І. Мечников створив потужну наукову
школу. В його лабораторії у Пастерівському
інституті знайшли путівку в науку біологи і
медики світового рівня. Це, зокрема, бельгій�
ський бактеріолог та імунолог Ж. Борде,
який дослідив фізико�хімічні основи сиро�
ваткових реакцій імунітету та механізми аг�
лютинації, гемолізу, преципітації під час взає�
модії антигена з антитілом. Ж. Борде разом
із французьким бактеріологом О. Жангу
ідентифікували збудника коклюшу, запропо�
нували поживне середовище для виділення і
культивування коклюшних бактерій. Світо�
ве визнання отримала розроблена вченими
реакція зв’язування комплементу, яка засто�
совується і нині для діагностики різних ін�
фекційних захворювань. У 1919 р. Ж. Борде
отримав Нобелівську премію — «за відкрит�
тя, пов’язані з імунітетом».
О.М. Безредка — автор учення про клітин�
ний імунітет та анафілаксію. Як і І.І. Мечни�
ков, емігрував з Росії до Франції, закінчив ме�
дичний факультет Паризького університету,
зі студентських років почав працювати в ла�
бораторії свого вчителя. Після смерті І.І. Меч�
никова завідував цією лабораторією. Світова
наукова громадськість високо оцінила резуль�
тати дослідження О.М. Безредки з десенсибі�
лізації організму, розроблені ним методи пе�
роральної вакцинації, а також спосіб приготу�
вання живих сенсибілізованих вакцин.
Д.К. Заболотний, видатний мікробіолог,
епідеміолог, президент Академії наук УРСР,
створив метод пероральної імунізації проти
холери, вперше сформував положення про
природні вогнища чуми і запропонував захо�
ди з її профілактики.
ISSN 0372�6436. Вісн. НАН України, 2006, № 10 49
Збагатили новими відкриттями світову на�
уку такі видатні вчені, учні І.І. Мечникова, як
бактеріологи Л.О. Тарасевич і П.В. Циклін�
ська, мікробіологи І.Г. Савченко, Я.Ю. Бар�
дах, В.А. Хавкін, Б.І. Клейн та багато інших.
Український народ шанобливо зберігає
пам’ять про свого земляка, вченого світово�
го виміру. Його іменем названі вулиці Киє�
ва, Одеси, Харкова, Дніпропетровська, інших
міст України. Харківський інститут мікробі�
ології та імунології й Одеський університет
удостоєні імені І.І. Мечникова.
У 1952 р. Нобелівська премія у галузі
фізіології та медицини — «за відкриття
стрептоміцину — першого антибіотика, ефек�
тивного при лікуванні туберкульозу» — була
присуджена американському вченому, вихід�
цю з України, Ваксману Зельману Абраха�
му (1888–1973).
Він народився 22 липня 1888 р. у с. Нова
Прилука Липовецького району Київської
губернії (тепер Вінницька область). Його
батько, Якоб Ваксман, був землеробом�орен�
дарем і всіляко залучав сина до праці на ро�
динній фермі. Саме тоді допитливий хлопець
і зацікавився різноманітними властивостями
ґрунтів. За допомогою домашніх учителів він
опанував курс початкової школи і блискуче
склав іспити до Одеської гімназії, яку закін�
чив з атестатом найвищого, п’ятого, ступеня.
Після смерті матері у 1911 р., на запрошення
родичів, юнак вирушив до Філадельфії
(США). Він завжди з пошаною ставився до
праці на землі, і саме це почуття, сформова�
не у нього ще змалку в Україні, привело
З.А. Ваксмана до сільськогосподарського ко�
леджу Рутгерського університету. Закінчив�
ши коледж й отримавши ступінь бакалавра,
юнак починає працювати на сільськогоспо�
дарській експериментальній станції у Нью�
Джерсі, де поглиблено вивчає мікробіоло�
гічні властивості ґрунтів.
У колі наукових зацікавлень молодого до�
слідника — біохімія ґрунтових бактерій, ме�
ханізм розкладу туберкульозної палички,
«санітарні» властивості ґрунту, актиноміце�
ти тощо. Вже у 1915 р. він виділяє з ґрунту
актиноміцет гріцеус. Продовжуючи дослі�
дження ґрунтових мікроорганізмів, З.А. Вак�
сман та його співробітники виявляють бли�
зько 10 тисяч їхніх різновидів.
Від 1918 року вчений — доктор Каліфорній�
ського університету, а в 1930 р. він уже про�
фесор, завідувач кафедри мікробіології Рут�
герського університету. У 1943�му зі штаму
актиноміцету (його З. А. Ваксман описав ще
у 1915 р.) було виділено активну речовину, що
отримала назву «стрептоміцин». Антибіотик
мав низку цінних властивостей: виявляв ви�
ражену дію проти бактерій та паличок; за спек�
тром протимікробної активності перевищував
відомий на той час пеніцилін; полегшував
лікування туберкульозу.
Уже 1949 року З.А. Ваксману вдалося на�
лагодити масове виробництво стрептоміци�
ну. Він став першим ефективним лікарським
засобом, завдяки якому було врятовано жит�
тя багатьох людей. Найразючіші результати
медики отримали у лікуванні туберкульозно�
го менінгіту, так званого «військового» і сві�
жого легеневого туберкульозу.
Під керівництвом ученого були також від�
криті неоміцин, актиноміцин, канденицин, які
й нині широко використовуються у клінічній
медицині і ветеринарії. З.А. Ваксман — автор
майже 30 наукових праць («Ферменти»,
«Ґрунт і мікроб», «Антагонізм мікробів та ан�
тибіотичні речовини») і понад 350 статей.
Вручаючи мікробіологу високу премію,
член Нобелівського комітету А. Вольгрен із
Каролінгського інституту в Стокгольмі за�
значив: «На відміну від відкриття пеніциліну
професором Александром Флемінгом, яке
значною мірою зумовив випадок, одержання
стрептоміцину було результатом тривалої
систематичної праці великої групи вчених».
А. Вольгрен вітав З.А. Ваксмана як «одного з
найвидатніших благодійників людства». Сам
учений сказав, що пишається тим, що під�
твердив прадавній вислів: «Із землі прийде
твоє спасіння».
ISSN 0372�6436. Вісн. НАН України, 2006, № 1050
Упродовж 1949–1968 років З.А. Ваксман
очолював заснований за його ініціативою
Інститут мікробіології Рутгерського універ�
ситету, якому присвоєно його ім’я.
Знаний учений, він виступав з лекціями в
різних країнах світу, зокрема у Росії, бував і в
Україні. Професор кафедри фармакології Київ�
ського медичного університету Н.М. Дмитрі�
єва мала нагоду слухати в Києві досить ціка�
ву лекцію цього всесвітньо відомого дослід�
ника. З.А. Ваксман детально відповідав на
запитання присутніх, з вдячністю згадував про
своє життя в Україні.
Помер учений 16 серпня 1973 р. у Хайєнісі
(штат Массачусетс).
Нині спонсорську допомогу Україні для
ефективнішого лікування хворих на туберку�
льоз надає син ученого — Байрон Ваксман.
Д о відомих постатей останніх десятиліть,
лауреатів Нобелівської премії, нале�
жить й американський учений, виходець з
України Саймон Сміт Кузнець (1901—1985) —
економіст, дослідник національного доходу,
економічних циклів та сучасних процесів
економічного зростання.
Саймон (Семен) Кузнець народився у Хар�
кові 30 квітня 1901 р. Коли хлопчикові ви�
повнилося 6 років, батько виїхав до США, а
родина залишилася в Україні. У Харкові Се�
мен Кузнець навчався у реальному училищі,
закінчив гімназію і вступив на юридичний фа�
культет Харківського університету. Два роки
потому він очолив сектор у відділі статисти�
ки праці Центральної ради профспілок Украї�
ни. У 1921 р. у збірці «Матеріали зі статисти�
ки труда в Україні» була надрукована стаття
С. Кузнеця «Грошова заробітна платня робіт�
ників і службовців фабрично�заводської про�
мисловості м. Харкова у 1920 р.».
Наступного року разом із молодшим бра�
том С. Кузнець вирушає через Польщу до
США. Впродовж 1922—1923 років він на�
вчається у Колумбійському університеті, піс�
ля закінчення якого отримує ступінь магіст�
ра з економіки. У 1926 р. стає доктором за дос�
лідження «Циклічні коливання: розробка й
оптова торгівля у США: 1919—1925».
Від 1927 року Саймон Кузнець очолює Ко�
мітет з економічного зростання у Національ�
ному бюро економічних досліджень. Міжна�
родне визнання вченому принесли розробки
програм національного доходу США як од�
ного з найважливіших показників рівня еко�
номічного розвитку американського суспіль�
ства і матеріального добробуту його грома�
дян та дослідження факторів і показників
національного доходу багатьох країн. Вче�
ний — автор фундаментальних праць у галузі
економіки: «Столітня динаміка виробницт�
ва та цін» (1930), «Капітал та американська
економіка» (1961).
З 1960 року С. Кузнець поєднує наукову
діяльність із викладацькою: він — професор
Гарвардського, Пенсільванського універси�
тетів, університету Джона Хопкінса.
У 1971 р. «за емпірично обґрунтоване тлу�
мачення економічного зростання, яке приве�
ло до нового, глибшого розуміння як економіч�
ної та соціальної структур, так і процесу
розвитку» Саймону Кузнецю було присудже�
но Нобелівську премію з економіки.
Помер учений 10 липня 1985 р. у Кембриджі.
Щодо прізвища. Коли його батько емігру�
вав до США, він змінив «Кузнець» на «Сміт».
Проте Саймон залишив родинне прізвище,
тому у літературних джерелах він найчасті�
ше згадується як Саймон Сміт Кузнець.
У 1981 році американський учений, вихо�
дець з України, Роальд Хофман (1937)
разом з японським хіміком Зеніті Фукуї от�
римав Нобелівську премію з хімії — «за роз�
робку теорії перебігу хімічних реакцій, ство�
рену ними незалежно один від одного».
Народився Роальд Хофман (Сафран) 18
липня 1937 р. в м. Золочеві на Львівщині, у
родині інженера�будівельника Сафрана. Під
час Другої світової війни, коли Галичина була
окупована фашистською Німеччиною, їхню
родину інтернували до гетто, пізніше вони
потрапили до трудових таборів. Малого Ро�
ISSN 0372�6436. Вісн. НАН України, 2006, № 10 51
альда та його матір Клару Розен батькові вда�
лося таємно переправити з табору, однак са�
мому не судилося вижити.
До 1944 року, аж поки Львівщина не була
звільнена він німецьких загарбників, мати і
син переховувалися у місцевого мешканця,
вчителя�українця. Найсвітліші почуття до
цієї людини, яка врятувала їм життя, Роальд
зберіг у своєму серці назавжди.
Того самого 1944 року мати разом із сином
переїхали до Кракова (Польща), де вона од�
ружилася з біженцем Паулем Хофманом.
Після багатьох поневірянь сім’я у 1949 р. емі�
грувала до США. Тут Роальд закінчив ко�
ледж і вступив на медичний факультет Ко�
лумбійського університету. Згодом здібний
юнак спеціалізується з хімії у Гарвардсько�
му (США) та з квантової хімії — в Упсаль�
ському університетах (Швеція). Упродовж
1960—1961 років він стажувався на хімічно�
му факультеті Московського державного уні�
верситету. 1962 року Роальд Хофман блиску�
че захищає у Гарварді докторську дисертацію.
Основні наукові дослідження вченого при�
свячені хімічній кінетиці і вивченню хімічних
реакцій. Він є співавтором закону Вудварда—
Хофмана — про закономірності перебігу хіміч�
них реакцій між органічними сполуками.
Р. Хофман — член Американської націо�
нальної академії наук, професор Корнель�
ського університету (США), де й нині про�
довжує працювати.
Спогади про Україну, глибока вдячність
українському вчителеві, який порятував
його родині життя у воєнне лихоліття, зігрі�
вають Р. Хофмана. У листі до М. Бабинської
(м. Золочів) він щиро зізнається: «Україна —
обітована земля мого серця».
Л ауреат Нобелівської премії 1992 року
Жорж (Георгій) Шарпак, французький
учений, родом з України, вважається одним
із найталановитіших експериментаторів у ца�
рині фізики. Нобеліантом він став за «винахід
та вдосконалення детекторів частинок, особ�
ливо багатопровідної пропорційної камери».
Ж. Шарпак народився 1 серпня 1924 р. в
м. Дубровиці на Рівненщині, в українській ро�
дині. У 1932 р. разом із батьками опинився у
Франції. Освіту здобув у ліцеї Святого Лю�
довика в Парижі та ліцеї Монтельє. У роки
Другої світової війни брав участь у Русі Опо�
ру, був в’язнем Дахау. Нагороджений Хрестом
«За бойові заслуги у війні. 1939—1945 рр.».
У повоєнні роки Ж. Шарпак продовжив
свою освіту у Гірничій вищій школі в Парижі,
яку закінчив 1948 року. Відтоді працював у
Національному центрі наукових досліджень і
лабораторії ядерної хімії «Коледж де Франс»
у Парижі, причому під керівництвом самого
Ф. Жоліо�Кюрі. Захистивши дисертацію, одер�
жав науковий ступінь доктора фізики. Упро�
довж 1959—1991 років працював у центрі ядер�
них досліджень під Женевою (Швейцарія).
Наукові зацікавлення Ж. Шарпака пов’я�
зані з розробкою прискорювачів і камер («ка�
мера Шарпака») для реєстрації заряджених
частинок, а також електронно�обчислюваль�
них машин. За допомогою таких камер уче�
ний зареєстрував і показав траєкторії знач�
ної кількості елементарних частинок.
Він — член Французької академії наук, ав�
тор книги мемуарів «Життя як сполучна нит�
ка» ( у співавторстві з Д. Содоніс).
У своїх публікаціях та інтерв’ю не раз з теп�
лотою згадував Україну, де проминуло його
дитинство. Зокрема, в інтерв’ю для францу�
зького телебачення, коли світова громад�
ськість ушановувала корифея сучасної ядер�
ної фізики з нагоди його 75�річчя.
В яскравому сузір’ї нобелівських лауре�
атів сяє ім’я письменника Шмуеля Йо�
зефа Агнона (1888–1970), «який у своїх тво�
рах висвітлював життя єврейського й україн�
ського народів».
Шмуель Йосиф Халеві Агнон (справжнє прі�
звище Чачкес) народився 17 липня 1888 р.
у невеличкому місті Бучачі на Тернопільщи�
ні, у заможній, освіченій родині. Його бать�
ко торгував хутром, проте з часом вивчився
на рабина, вважався знавцем єврейської,
ISSN 0372�6436. Вісн. НАН України, 2006, № 1052
польської та української літератур. Мати
(Ефір Фарб) також походила з купецької ос�
віченої родини, добре відомої на Галичині.
Літературні здібності в Шмуеля виявили�
ся вже в юнацькі роки. З 15 років він почи�
нає активно друкуватися у пресі Західної
України, зокрема у газетах Бучача, Тернопо�
ля, Львова, Коломиї, Чернівців. У вісімна�
дцять перебирається до Львова, де працює у
редакції єврейської газети. На той час у моло�
дого письменника вже вийшли друком май�
же 70 оповідань, віршів, нарисів, написаних
на івриті та ідиш.
У 1907 р. разом із групою бучацьких євреїв
він їде до Палестини, згодом — до Єрусали�
ма, де заробляє на життя конторською служ�
бою та приватними уроками.
У 1908 р. у газеті «Молодий робітник» ви�
ходить його повість «Покинуті дружини» (на
івриті Agunot — «покинутий»), яка мала ве�
ликий успіх. Відтоді «Агнон» стає літератур�
ним псевдонімом письменника.
Упродовж 1913—1924 років він живе і пра�
цює у Німеччині, згодом повертається до
Єрусалима, де продовжує літературну ді�
яльність. Саме тоді письменник завершує
один із найвідоміших своїх романів — «Ве�
сільний балдахін» (1931) — про мандри зубо�
жілого галицького хасида по Західній Україні
і Східній Європі у пошуках наречених і по�
сагу для своїх доньок. Роман просякнутий до�
брозичливим гумором, іронією, співчуттям
до простої людини.
Гостре бажання побувати на землі, де він
народився, спонукає Агнона відвідати Гали�
чину. У людській пам’яті назавжди вкарбо�
вується тепла батьківська оселя, ніжний до�
тик материнських долонь, затишок рідного
дому. Скільки непроминального від зустрічей
із друзями дитинства, сусідами, і спомини,
спомини... Для письменника — це жива, тре�
петна канва майбутніх творів.
У Бучачі на нього очікують саме такі щирі
зустрічі. Він відвідує Тернопіль, Львів, інші
міста і села Західної України. Все побачене і
відчуте віддзеркалює у романі «Нічний гість»
(1938), де йдеться про реальне життя єврей�
ського, українського і польського народів Га�
личини, Буковини і Прикарпаття після Пер�
шої світової війни, тогочасні болючі пробле�
ми. Агнон змальовує дружні взаємини між
простими людьми різних національностей,
котрі жили у тогочасній Галичині.
Серед кращих творів письменника — по�
вість «Проста історія» (1935), романи «На
морській глибині» (1935), «Зовсім недавно»
(1945), збірки оповідань «Снопи» (1963) та
ін. У новелі «Бартка Довбуша» та інших фі�
лософських оповіданнях Агнон з великою
майстерністю відтворює неповторний побут
Бучача. Художніми засобами він розкриває
вічний конфлікт між романтичними устрем�
ліннями людини і прагматизмом суспільства,
в якому їй доводиться жити. Поетична май�
стерність автора веде читача у дивовижний
світ фольклорних джерел, казкової фантазії,
позабутих давніх легенд і переказів, які є
невичерпним джерелом мудрості і духовно�
го багатства народу.
За два найвідоміші романи — «Весільний
балдахін» і «Нічний гість» — у 1966 р. йому
присуджують Нобелівську премію в галузі лі�
тератури (разом із Неллі Закс) — «за глибоко
оригінальну й майстерну прозу за мотивами
життя єврейського народу».
Помер Агнон 17 лютого 1970 р. у Єруса�
лимі.
У 2002 р. український бібліограф і дослід�
ник його творчості О.С. Левченко цілком
слушно зазначив: «Агнон — письменник тра�
диційний і модерний одночасно, революційний і
буденний, милосердний та іронічний, інколи
гострий та саркастичний. Він — суто єврей�
ський письменник, але його яскрава і самобут�
ня творчість має загальнолюдське значення...
Через усе своє творче життя нобелівський ла�
уреат Агнон проніс невичерпну любов до місця
свого народження і молодості, до людей Захід�
ної України, постійно оспівував дві свої обіто�
вані землі — український Бучач і Єрусалим».
Тернопільщина пишається своїм знамени�
тим земляком. У 1998 р. тут відзначили 110�ту
ISSN 0372�6436. Вісн. НАН України, 2006, № 10 53
річницю від дня народження письменника.
В українському перекладі вийшли друком
його твори, а також Нобелівська лекція
(фрагменти). Створено двосерійний фільм «І
України син», який 1999 року отримав почес�
ний диплом Міжнародного фестивалю теле�
візійних фільмів і радіопрограм для націо�
нальних меншин. Одна з вулиць м. Бучача
названа іменем письменника. Дніпропетров�
ський майстер�медальєр Є. Гошев виготовив
медаль, присвячену Шмуелю Йосифу Агно�
ну — нобелівському лауреату, котрий наро�
дився і виріс в Україні і проніс у своєму серці
незгасиму любов до неї.
***
Перелік нобеліантів, вихідців з України,
можна було б продовжити. Серед цих поста�
тей багато інших учених, чиє коріння впле�
лося в українську землю, хто народився,
вчився, отримав тут освіту, здійснив перші
наукові дослідження. Це — Герберт Браун,
Мелвін Калвін, Фрідман Мільтон, Ігор Тар�
ле, Лев Ландау, Петро Капіца, Тадеуш Рехш�
тейн, В.Г. Кістяківський, О.Є. Чичибабін,
М.Г. Гомберг, М.Г. Гайсинський, І. Гізе.
Ми пишаємося тим, що нобелівські лау�
реати, пов’язані з Україною, уславилися не
лише талантом, науковими відкриттями сві�
тового виміру, а й зробили чільний внесок в
економічний розвиток, науку та культуру
нашої цивілізації.
1. Барон О.В., Лепин П. Эпидемиологические аспек�
ты современной иммунологии. — М.: Медицина,
1972. — 256 с.
2. Блинкин С.А. И.И. Мечников. — М.: Просвещение,
1972. — 104 с.
3. Богомолець О.О. До 100�річчя з дня народження
І.І. Мечникова. 1845–1945. — К.: Вид�во АН УРСР,
1946. — С. 5–7.
4. Енциклопедичний довідник «Лауреати Нобелів�
ської премії. 1901–2001» / С.О. Довгий, В.М. Лит�
вин, В.Б. Солофденко. — К.: ДІА, 2001. — 768 с.
5. Кіманович В.Й., Герич І.Д., Кущ О.О. Лауреати Но�
белівської премії з фізіології та медицини. — Уж�
город: Закарпаття, 2003. — 419 с.
6. Клейн Б.І. Ілля Ілліч Мечников. — К.: Вид�во АН
УРСР, 1947. — 31 с.
7. Лауреаты Нобелевской премии: Энциклопедия
(Nobel Prize Winners: Biographical Dictionary) /
Пер. с англ. — М.: Прогресс,1992. — Т. 1. — 854 с.;
Т. 2. — 740 с.
8. Левченко А.С. Украина в судьбе и творчестве клас�
сика еврейской литературы, нобелевского лауре�
ата Ш.И. Агнона // Наука, техника, общество и но�
белевское движение в третьем тысячелетии / Под
ред. В.М. Тютюнника. — Тамбов: МИНЦ, 2002. —
Т. 2, ч. 1. — С. 80–92.
9. Мечникова О.Н. Жизнь Ильи Ильича Мечнико�
ва. — М.: ГИЗ, 1926. — 104 с.
10. Ноздрачев А.Д., Марьянович А.Т., Поляков Е.Л., Си�
баров Э.А., Хавинсон В.Н. Нобелевские премии по
физиологии и медицине за 100 лет. — СПб.: Гума�
нистика, 2003. — 752 с.
11. Попов В. Регионарные аспекты нобелистики (на
примере Украины) // Наука, техника, общест�
во и нобелевское движение в третьем тысячеле�
тии. — Тамбов: МИНЦ, 2002. — Т. 2, ч. 1. —
С. 43—60.
12. Сиротинін М.М. Школа І.І. Мечникова. До 100�річ�
чя з дня народження І.І. Мечникова. 1845—1945. —
К.: Вид�во АН УРСР, 1946. — С. 58—64.
13. Татаринов Є.О. Мечников і сучасне вчення про іму�
нітет. До 100�річчя з дня народження І.І. Мечникова.
1845–1945. — К.: Вид�во АН УРСР, 1946. — С. 26—36.
14. Тютюнник В.М. Нобелевская премия — феномен
культуры // Наука, техника, общество и нобелев�
ское движение в третьем тысячелетии. — Тамбов:
МИНЦ, 2002. — Т. 2, ч.1. — С. 8—9.
15. Чекман И.С. Осложнение фармакотерапии. — К.:
Здоров’я, 1980. — 201 с.
16. Чекман І.С. Ліки сьогодні і завтра. — К.: Здоров’я,
1984. — 64 с.
17. Чолаков В. Нобелевские премии. Ученые и откры�
тия: Пер. с болг. / Под ред. А.Н. Шамина. — М.:
Мир, 1986. — 368 с.
18. Ковтун Г. Розтрачений потенціал української науки //
Вісн. НАН України. — 2004. — № 16. — С. 32—37.
19. Ковтун Г. Нобелівські премії — 2005 // Там само.
— 2005. — № 10. — С. 48–55.
20. Могилевская В. Жизнь Мечникова. — Харьков:
Харьк. обл. изд�во, 1955.
21. Левченко А. Нобелевская интеллектуальная элита
и Украина. — Тернополь,1995.
|