"Ічня" праукраїнською — "володіння"
Saved in:
| Published in: | Ніжинська старовина |
|---|---|
| Date: | 2009 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Центр пам'яткознавства НАН України і УТОПІК
2009
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/22577 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | "Ічня" праукраїнською — "володіння" / О. Шаповаленко // Ніжинська старовина: Збірник регіональної історії та пам’яткознавства. — 2009. — Вип. 8(11). — С. 181-187. — Бібліогр.: 45 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859945622322282496 |
|---|---|
| author | Шаповаленко, О. |
| author_facet | Шаповаленко, О. |
| citation_txt | "Ічня" праукраїнською — "володіння" / О. Шаповаленко // Ніжинська старовина: Збірник регіональної історії та пам’яткознавства. — 2009. — Вип. 8(11). — С. 181-187. — Бібліогр.: 45 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Ніжинська старовина |
| first_indexed | 2025-12-07T16:13:30Z |
| format | Article |
| fulltext |
НIЖИНСЬКА СТАРОВИНА
181
Н I Ж И Н С Ь К А
С Т А Р О В И Н А
В и п . 8 ( 1 1 )
Н I ж и н
2 0 0 9
РЕЦЕНЗІЇ, ДИСКУСІЇ,
ПОВІДОМЛЕННЯ
Олег ШАПОВАЛЕНКО
(Київ)
“Ічня” праукраїнською – “володіння”
Про нібито “татарське” походження назви “Ічень” зафіксова-
но в Історико-статистичному описі за 1874 р.: “Татарське ім’я
річки “Ічень”, що означає питво (так пояснив кримський тата-
рин), вказує на те, що тут було раніше пристанище татар або
зручна для них стоянка покрита лісом і з хорошим водопоєм
для скота” [4]. Цей опис, як і подальші російські та радянські
друковані джерела, рясніє тлумаченням українських топо-
графічних назв на московсько-татарський лад. На Ічнянщині й
нині побутує місцева легенда про р. Іченьку та Ічню як татар-
ський водопій і татарську стоянку, активно пропагована місце-
вим музеєм [5]. Ця легенда та її “наукове” обґрунтування вини-
кли мабуть тоді, коли з’явилися російсько-тюркські словники
[6], позаяк Опанас Шафонський у Топографічному описі за
1786 р. про “татарську” назву на Чернігівщині ще не згадує [7].
За й досі користованою у нас московською офіційною версі-
єю, яку оприлюднив колишній голова Ічнянської райдержадмі-
ністрації Михайло Глущенко у книжці “Хто є хто на Чернігів-
щині. Видатні земляки” (К., 2006), “історія заснування район-
ного центру – м. Ічні сягає 800–літньої давнини, її назва пов’я-
зана з войовничими навалами татаро-монгольських орд…”
Чиновник, у такий спосіб, підтримує московсько-радянську ве-
рсію, якої й досі дотримується академік Петро Толочко та його
послідовники [8]. Вона зводиться до того, що гідронім Іченька,
начебто, походить від татарського ičen – “напій”, і утворена за
допомогою суфікса – “к(а)” [9]. Але академічне видання під ре-
дакцією О.С. Стрижака стверджує, що на території України гі-
дроніми тюркського походження на позначення води, річки,
джерела тощо звучать як “су”, “сай”, “узень”, а водопій – “суат”,
“суват”, “сулак” [10]. Відтак, “татарське” прочитання назви
“Ічня” як “водопій” не витримує навіть простої перевірки. За та-
тарськими чи монгольськими словниками слово “напій” звучить
як “еч” (“ечу” – “пити”), і аж ніяк не “іч”, який як у татарській,
так і в українській мові, означає розмовну частку (наприклад,
іч який). “Іч” вживається найчастіше перед словом який, як щоб
звернути чиюсь увагу. В основі ж слів Іченька, Ічень чи Ічня ле-
НIЖИНСЬКА СТАРОВИНА
182
жить мовний корінь і звук “іч”. Найближчі за смислом слова з фонемою “іч” є в крим-
чацькій мові: “ічмек” (пити) та “ічирмек” (поїти) [11]. Але кримчаки – це аж ніяк не
татари. В сучасній етнографії кримчаками називають етнос, що сформувався з кількох
груп єврейського походження, які осіли на кримській землі починаючи з перших сто-
літь н.е., в середньовічний період і в ранній новий час. Кримчаки, кримські юдеї,
хрим-аюду – окрема група юдеїв, які говорять кримськотатарською мовою; живуть
в Білгородському районі Криму, в Сімферополі й інших містах; за переписом у 1926 р.
їх було 6000. Тепер майже повністю русифікувалися [12]. Хозарські юдеї прийняли
тюркський діалект “чагатай”, що зберігся до останнього часу в мові юдеїв-караїмів
і окремої категорії кримських юдеїв, т.зв. кримчаків [13]. У Криму є й річка, назва
якої починається на “іч”. Щоправда, у світі дуже багато річок, які починаються з цієї
фонеми, є такі, навіть, у Африці й Америці [14]. Проте, це не означає, що тим річкам
назви також надавали кримські татари чи кримчаки.
До сьогодні слово “Ічня”, як і багато інших українських слів, знаходиться у москов-
сько-радянському ідейно-світоглядному полоні. О.П. Знойко, услід за П.П. Толочком,
наголошує: “Виявляється, що всі тюркські назви українських міст можна поділити на
татарські (Ічня – “питво”, Бахчисарай – “місто-сад” і т.д. і на монгольські (Канів –
“кров”, Бахмач – “баштан”) та ін. Назва Черкаси походить від тюркських слів…” [15].
Барановський та інші у книжці “Ніжинщина” (Ніжин, 2004, с. 162) пише: “Народні
перекази говорять, що коли монголо-татари підходили до села, на перешкоді їм стала
висока трава. Її називали талалою. Так виникла назва села <…> Талалаївка”, яка не
так далеко від Ічні. А ще є така ж “татарська” назва однойменного міста Талалаївка –
сусіднього районного центру. Але ж за словниками Б. Грінченка та В. Даля “талалай”
– це той, хто багато й беззмістовно говорить (згадаймо шкільну загадку: “За білими
березами талалай плеще”). Дуже часто “тюркомовні” слова на перевірку виявляються
нашими староукраїнськими. Деякі науковці продовжують повторювати міфи про “тю-
ркське” або “слов’янське” (в розумінні – “неукраїнське”) походження наших старих
українських назв; створюють нові. Буває т.зв. народна топоніміка пояснює географіч-
ні назви виходячи з пануючої ідеології, підпорядковуючи їй історичні назви. Такі по-
яснення далекі від істини і не мають нічого спільного з дійсною назвою того чи іншого
географічного об’єкту, особливо якщо назва походить із глибини тисячоліть. Іноді на-
родна топоніміка доволі точно вказує причину назви [16]. Філолог Станіслав Губерна-
чук дійшов висновку, що мовні корені тисяч українських географічних назв беруть свій
початок не пізніше трипільської доби і що тотожні назви від коренів Праукраїни є
в Індії, Пакистані й спостерігаються в санскриті. У назвах півдня сучасної Чернігівської
обл. (Талалаївка, Мена, Галиця, Удай, Сваричивка тощо) побратими та посестри, і всі
трипільські тотеми й солярно-люнарні символи успадкувала українська геральдика [17].
Народні перекази говорять також, що Ічня – поселення, яке існувало ще до монголь-
ської (за радянською термінологією “монголо-татарської”) навали. Начебто його ра-
ніша “слов’янська назва – Яськове” [18]. Про “Яскові могили”, що були за 3 верстви
від Ічні та які були знищені в новітню добу, згадується в “Історико-статистичному
описі” Філарета (Гумилевського): “Це були два паралельних вали довжиною 50 саж-
нів кожен, на відстані 15 саж[нів] один від одного й висотою 2 саж[ні]. Із ями один
вихід був прямо на майдан і два при кінцях валів у поле. На валах були начебто амб-
разури, які зазвичай роблять укріплення в бруствері для стрільби з гармат. Північні
НIЖИНСЬКА СТАРОВИНА
183
кінці паралельних валів були дотичні також до ями глибиною в 3 саж[ні], навколо якої
були два земляні вали з уступом, який мав вихід на майдан. Насип такого роду нага-
дує редут із круглими фасами, які звернені до Ічні, який і висотою, і зовнішнім своїм
нахилом загрозливо вражав ще на той час. Не більше, як на 15 саж[нів] від цього укріп-
лення в сторону Ічні два великі кургани висотою більше трьох сажнів, круглих як ша-
тро, із заглибленням не більше аршина на їх тупих вершинах. Окружність їх підошви
більше 30 сажнів. Далі на полях розкидано багато невеликих курганів зі зрізаними вер-
шинами” [19]. З опису цього укріплення видно, що Яськові Могили знаходилися у ви-
токів р. Іченьки і мали захищати територію від ворога, який з’являвся з боку Ічні, яка,
до речі, теж мала захисну споруду – земляний замок, а можливо й ще старіше укріпле-
ння. Про те, що в Ічні було городище на місці земляного замку, сліди якого ще й нині
можна побачити на лівому березі Іченьки, підтверджують колишні старовинні назви ву-
лиць Ордівка та Городня, які відходять від нього. У “татарській” назві Ордівка корінь
“ор” витворили саме наші предки-праукраїнці, які вірили у Бога Сонця – Ора [20].
Якщо укріплення Яськові Могили захищали чиїсь володіння від ворога, який йшов із
півночі на південь (на думку автора Історико-статистичного опису воно було пристосо-
ване для захисту від Карла ХІІ та І. Мазепи), то укріплення Роблені Могили, що на від-
стані 2 верств від Яськових Могил, було влаштоване проти ворога, який йшов із півдня
на північ, і захищало кордон чернігівського князівства на випадок нападу переяславсь-
кого князя або нападу половців [21]. (Автор згаданого опису не знав, що пізніше демар-
каційну лінію між удільними князівствами проведуть вздовж р. Остер, а “робленими
могилами” називатимуть укріплення, насипані козаками). Біля Ічні були також інші
укріплення у вигляді валів і курганів, які нині з дозволу місцевої влади безжалісно роз-
орюються [22] – Горілий Дід, Одиниця, Осичиха, Остриця тощо. Про їхнє походження
сучасна археологія все ще мовчить. Місцеві люди в пошуках скарбів розкопували моги-
ли і знаходили тут речі із золота, срібла, бронзи та заліза. В урочищі Яськовець знайде-
но бронзовий кельт і бронзовий перстень. Деякі кургани були ще скіфського походжен-
ня. На території міста Ічні знаходиться курган ІІ–І тис. до н.е. [23]. Відповіді на питання
– чими ці володіння були та чи межували вони навколо найвищої місцини (звідси річки
Іченька та Смош мають різний напрям течії), а також чи була Ічня Яськовим – можуть
дати археологічні розкопки [24]. Якби провели розкопки ічнянського древнього горо-
дища, на якому, мабуть, пізніше постала козацька фортеця – Ічнянський замок, то від-
найшли б не тільки шолом і щит зі “східними написами”… [25].
Не можна не помітити, що письмена на дощечках Велесової Книги і у санскриті
пишуться під загальною рискою, що спосіб написання у них подібний. Але ж санс-
крит – це пізніше трактування давньої індійської мови – мови Вед [26], до якої по-
трапили українські назви, слова наших далеких предків ще за трипільської куль-
тури. Тому й “санскритське” звучання українських слів і смисл праукраїнських на-
зв для нас подекуди стає відкриттям.
Можливо, що в дуже далекі часи, коли в нашій мові було ще багато праукраїнських
слів, назвами Іченька та Ічень наголошувалося, що то було володіння, або тут була межа
володінь. На це вказує санскритське прочитання фонеми “іч” – “володіти чим-небудь”,
“мати що-небудь”, “належати комусь” [27]. Ічня–Іченька–Ічнянщина свого часу була на
кордоні між Чернігівською, Полтавською та Київською губерніями (потім областями),
за існування Чернігівського намістництва – між Борзенським, Ніжинським і Прилуцьким
НIЖИНСЬКА СТАРОВИНА
184
повітами; ще раніше – між Ніжинським, Прилуцьким, Київським і Переяславським пол-
ками; між різними князівствами, землями тощо [28]. Така історична доля малої батьків-
щини ічнянців. Цікаво, що у північних слов’ян “іч” це додаток до імені чи прізвища, що
вказує на належність до найближчого предка (здебільшого, батька) [29].
Відомо, що санскрит – це ще й стародавня українська мова [30]. Таким чином, за санск-
ритом, староукраїнською (за Трипільської України) [31] назвою, Ічня набагато старша за
сусідні міста зі “слов’янськими” назвами Ніжина та Прилук (прилучалися до Ічні–
Володіння?), вік яких за документами виводиться з початку ІІ тис. н.е. Відомий українсь-
кий мовознавець О. Стрижак відносить Ічню до середини І тис. до н.е. [32]. Краєзнавець
Іван Буняк та історик Олександр Морозов підтримали думку дослідниці Зіновії Франко
про санскритське прочитання та “нове” тлумачення деяких місцевих топонімів [33]. Є на-
дія на подальші дослідження таких назв і подальші мовознавчі відкриття. Прочитання то-
понімів України за допомогою санскриту доводить, що ми – індоєвропейці і маємо власні
назви, а не запозичені тюркомовні, які нам так довго нав’язували, й нав’язують досі. В
Україні існують тисячі назв сіл, річок, гір, які не можуть бути пояснені сучасною україн-
ською мовою. Є багато “явно неукраїнських, навіть неслов’янських географічних назв”
[34]. Індоєвропейські прамови надають можливість пізнати життя наших пращурів із си-
вої давнини. І що швидше у нас з’являться незаідеалогізавані енциклопедії, словники,
підручники, тим швидше ми дізнаємося нашу правдиву історію. Давно на часі поява укра-
їнсько-санскритського тлумачного словника.
На жаль, українські академіки, які редагують новітні енциклопедії (В.А. Смолій, В.В. Ли-
твин, П.П. Толочко) виводять вік Ічні тільки з ХІV ст. [35]. Їм варто би нагадати слова
академіка Б. Рибакова: “Предки арійців жили у Подніпров’ї <…> Є всі підстави вважати,
що “Рігведа” зародилася на берегах Дніпра. В літописах згадується слово “останці”. Це ті,
хто залишився жити (на берегах Дніпра), хоча племена вирушили до Індії. Мій заклик до
українців: займіться вивченням санскриту (яким написана індоарійська “Рігведа”),
за мовними ознаками знайдіть серед своїх племен “останців” — і відновіть зв’язок ча-
сів…” (цит. за передмовою до книги М. Кікешева “Заклик до слов’ян”).
На морфологічному рівні мовним субстратом для українських географічних назв
була давніша за них праукраїнська мовна стихія. Це підтверджує префіксальний спо-
сіб словотворення. Популярними для наших предків були пр-, ні- тощо: Прилуки
(при луках), Ніжин (нежата нива). В останній назві, щоправда, може бути зовсім інше
пояснення – похідною як патронімна від особового імені Ніжата. Чимало назв патро-
німічного походження, а саме від імен Богів сонцепоклонницької віри, свідчить про
докиєворуське існування у мові наших предків суфіксів -ч, -ів, -иж, -ень [36]. Тож,
можливо наш міфічний “володар” Ічень тому підтвердження?
У староукраїнському суспільстві печатка була головним предметом, на якому розмі-
щувався герб – символічний знак, який несе світобачення наших далеких пращурів. Мі-
ські герби та печатки Гетьманщини найменше зазнали втручання ззовні, відтак, несуть
ознаки національної самобутності [37]. Праукраїнськість печаток Ічні підтверджується
тим, що в них прослідковуються основні трипільські тотеми і солярно-люнарні симво-
ли, які були ще за княжої доби Русі-України та Гетьманщини. На ічнянських печатках
бачимо символ Сонця – рівнораменний хрест, що у сучасній геральдиці тлумачиться
як символ віри; він указує на легендарність володаря цього знаку [38]. Зірка–Зоря роз-
глядається як символ вічності, світлого духу, оборонця людей, щасливого життя.
НIЖИНСЬКА СТАРОВИНА
185
Місяць – символ Матері–Богині, вічності, батька, козака. За твердженням О.П. Знойка,
Місяць був складовою й головною частиною найдавніших Богів астрального культу:
Сонця, Місяця і Зорі. Небесний вогонь виходив із цієї тріади [39]. Деякі дослідники по-
в’язують походження комбінації хрестів, зірок і півмісяців від скандинавсьних рун і схід-
них тамг. Згодом ці знаки і трансформувалися у герби [40]. Трипільську традицію малю-
вати в одній сув’язі Сонце й Місяць, Місяць і Зірку або всю прадавню Трійцю успадку-
вало пізніше українство, що також прослідковується в геральдиці. Наприклад, у гербах
Борзни, Варви, Ічні, Конотопа, Ромен тощо; родових знаках і гербах Вишневецьких,
Дворецьких, Дорошенків, Мазеп… Зірка на українській весільній хоругві називалася
Леліва. Ця назва також трипільського походження – від Богів кохання Лель і Лельва.
Мотив шлюбу Місяця й Зірки є у Ведах і в українських обрядових піснях [41].
На жаль, сучасний герб Ічні, що у 2002 р. замінив герб малоросійського періоду,
який був тотожний гербу гетьмана П. Полуботка – із пробитим стрілами серцем, уже
не має праукраїнських символів. Трипільський (козацький) хрест поступився христи-
янському (латинському). Герб також позбувся серця зі стрілами, а ще раніше – півмі-
сяця. Щоправда шестипроменева зоря “облагородилась” – перестала бути схожою на
зірку Давида (яка завуальовано нагадувала, що через Ічню свого часу проходила “ме-
жа осілості”), а також з’явилась стилізована фортеця [42].
Мабуть також із політичних міркувань не так давно українська назва Вільшана ста-
ла на російський копил – Ольшаною, позаяк росіяни таку назву не визнають, бо – бач-
те – так балакалося та писалося за царів–імператорів [43]. А ще легендарний чорний
орел (читай класика Степана Панасенка-Васильченка з Ічні) на гербі Чернігівської
“губернії” чомусь саме після Чорнобильської катастрофи став двоголовим (як деякий
час був за польського володіння Північним ЛІвобережжям). Сучасне зображення гер-
ба Чернігівщини – це ностальгія пострадянських керівників області та малоросів за мо-
сковською вітчизною, і аж ніяк не “викрадення” двоголового орла у Чернігівського
воєводства чи князівства. Коли такий варіант “пояснення” населення не сприйняло,
придумали інше виправдання сучасному гербу області-губернії – начебто сучасні дві
голови у орла – це два князівства: Чернігівське та Сіверське, на землях яких нині роз-
ташована Чернігівська область [44]. Але ж Сіверське князівство утворилося у результаті
розпаду Чернігівського; до того ж нинішні муромо-рязанські землі також колись були
частиною Чернігівського князівства… [45]. За такою логікою необхідно домалювати ще
не одну голову, позаяк розумники забули, що південь сучасної області – це частина Пере-
яславського князівсьва… Символи-тотеми діють на людей через підсвідомість. Сучасна
символіка Чернігівщини не формує патріотичні почуття українського козака,
а підступно вирощує малоросів, нездатних захистити Україну ні духовно, ні фізично.
У цій символіці закладена програма повернення під штандарти Російської імперії.
Незважаючи на бажання усякого “малороса-хохла” при владі за першої нагоди пе-
рейменувати, змінити назву свого села, містечка на “благозвучне”, Ічня уникла такої
долі. Їй пощастило, що наші мудрі предки зберегли праукраїнську назву, придумали
зручне для нових володарів і розпорядників “обґрунтування”.
Ічня–Володіння стоїть на перетині древніх шляхів Київ–Лубни та Переяслав–
Стародуб. Ічень розбудовувався за проектом трипільських праукраїнських сонцеподі-
бних поселень. Від сучасного Ічнянського Майдану тягнуться вулиці-промені, що пе-
НIЖИНСЬКА СТАРОВИНА
186
реходять у шляхи: Бурімка–Гмирянка; Гужівка–Ханки, Крупичполе–Сезьки, які мож-
на побачити на одному зі стародавніх козацьких гербів Ічні.
Ічня – від початку стародавнє українське слово, яке через тисячоліття втратило пер-
винне значення. Праукраїнською мовою, яку нам доносить санскрит, воно означає
“володіння”. Проте, ця назва все-таки заговорила до нас своєю праісторичною таєм-
ницею й нині вказує на шлях повернення до сім’ї індоєвропейських народів.
Посилання
1. Бучко Д.Г. Походження назв населених пунктів Покуття. – Львів. 1990. – С. 3.
2. Відділ забезпечення збереженості документів Державного архіву Чернігівської області (далі –
ВДАЧОН), ф. Р-5286, оп. 1, спр. 1251.
3. Історія міст і сіл Української РСР. Чернігівська область. – К., 1972. – С. 270; Енциклопедія історії
України. – К., 2005. – Т. 3 (Е–Й). – С. 650–651.
4. Историко-статическое описание Черниговской епархии. – Кн. 6. – Чернигов. 1874. – С. 495.
5. Козацька Ічня, що в імені твоєму? // Народна газета. – 2006. – 19 червня (№ 24 (822)).
6. Рядлов В.В. Опыт словаря тюркских наречий. – Т. 1, ч. 2. – СПб., 1803. – С. 1511, 1519.
7. Шафонский А. Черниговскаго намесничества топографическое описание. – К., 1851.
8. Толочко П.П. Кочевые народы степи и Киевская Русь. – СПб., 2003. – С. 159; Балабай В.І. На землі
Ічнянській. – Ніжин, 2004. – С. 4; Шкоропад Д.О., Савон О.А. Прилуччина: Енциклопедичний до-
відник. – Ніжин, 2007. – С. 196–197.
9. Виногадський Ю.С. Назви сіл та річок Чернігівщини // Мовознавство. – Т. ХІV. – К., 1957. – С. 29–
39; Янко М.П. Топонімічний словник України. Словник-довідник. – К., 1998. – С. 157.
10. Желєзняк І.М. та ін. Гідронімія України в її міжмовних і міждіалектичних зв’язках. –К., 1981. – С. 170.
11. Реби Д. Крымчакский язык. Крымчакско-русский словарь. – Сімферополь, 2004. – С. 101; Кизи-
лов М.Б. Крымчаки // От киммерийцев до крымчаков. – Сімферополь, 2006. – С. 270.
12. Енциклопедія Українознавства. – Львів, 1994. – Т. 3. – С. 1189.
13. Там само. – Л, 1993. – Т. 2. – С. 670.
14. Атлас мира. – М., 1988; Атлас мира. – М., 1999.
15. Знойко О.П. Міфи Київської землі та події стародавні. – К., 2004. – С. 310.
16. Уривалкін О.М. Загадки географічних назв (українська топоніміка) // Загадки минулих часів. –
К., 2007. – С. 259.
17. Губерначук С. Карби трипільської доби в українських географічних назвах та іменах особових. –
К., 2008. – С. 18–20, 72, 95, 98, 99, 115, 119.
18. Кругляк Ю.М. Ім’я вашого міста. – К., 1978. – С. 59; Балабай В.І. Вказана праця. – С. 4–5.
19. Историко-статическое описание Черниговской епархии. Кн. 6. Чернигов. 1874. – С. 524-525.
20. ВДАЧОН, ф. Р-5286, оп. 1, спр. 374; Губерначук С. Вказана праця. – С. 101–102.
21. Историко-статическое описание… – С. 528.
22. // Трудова слава. – 2007. – 26 травня (№ 21).
23. Чернігівщина. Енциклопедичний довідник. – К., 1990. – С. 283–285; Балабай В.І. Вказана праця. – С. 3–6.
24. Бебик В. Історія краю. Христос і Нефертіті // Голос України. – 2008. – 15 жовтня (№ 196 (4446)).
25. Ценные памятники старины // Красное Знамя. ––1925. – 9 января (№ 6 (989)).
26. Кочергина В.А. Санскрит: учебник для высших заведений. – М., 2007. – С. 3–5.
27. Кочергина В.А. Санскритско-русский словарь. – М., 2005. – С. 110.
28. Паїк В. Україна в минулому й сьогодні (історичні й географічні карти). – Львів. 1998; Балабай В.І.
Вказана праця. – С. 5; Кулаковський П. Чернігово-Сіверщина у складі речі Посполитої (1618–
1648). – К., 2006. – С. 15.
29. Даль В. Толковый словарь живого руського языка. – М., 1995. – Т. ІІ. – С. 67.
30. Плачинда С. Лебедія. – К., 1997. – С. 51. Наливайко С. Таємниці розкриває санскрит. – К., 2001;
Кобилюх В. Українські козацькі назви в санскриті. – Львів; К.; Донецьк, 2003.
31. Гринів О. Українська націологія. – Львів. 2004. – С. 287.
32. Ясько М.П. Топонімічний словник України. – К., 1998. – С. 244, 288; Губерначук С. Вказана праця. – С. 51.
НIЖИНСЬКА СТАРОВИНА
187
33. Буняк І. До походження назв Ніжина, Носівки, Остра (Роздуми про далеке й близьке) // Сіверянсь-
кий літопис. – 1996. – № 4. – С. 22–31; Морозов О. Остер: звідки ця назва? // Сіверянський літопис.
– 1998. – № 3. – С. 117–119.
34. Стецюк В. Сліди прадавнього населення України в топоніміці. – Львів, 2002. – С. 3.
35. Енциклопедія історії України… – С. 650–651.
36. Губерначук С. Вказана праця. – С. 147–148.
37. Ситий І. Герб і печатка Івана Мазепи // Сіверянський літопис. – 2001. – № 5. – С. 38–49.
38. Панченко В.О. Міська та містечкова геральдика Лівобережної України доби Гетьманщини: Авто-
реф. дис. … канд. істор. наук: 07.00.06. – К., 1999. – С. 12–13.
39. Словник символів культури України. / За заг. ред. В.П. Коцура та ін. – К., 2002.
40. Яковенко Н.М. Українська шляхта з кінця ХІV до середини ХVІІ ст. (Волинь і Центральна Украї-
на). – К., 1993. – С. 55–59.
41. Губерначук С. Вказана праця. – С. 18–22.
42. Грудницький А. Перший герб Ічня затвердила 1730 року // Трудова слава. – 2008. – 13 вересня
(№ 37); Герб гетьмана П. Полуботка / Режим доступу: http://heraldry.com.ua/index.php3?lang=U&id
=2891; http://www.w3c.org/TR/1999/REC-html401-19991224/loose.dtd"; http://heraldry.com.ua/index.
php3?lang=U&context=info&id=1337.
43. Плошко В.В. Ольшана. Історичний нарис. – Ніжин, 2006; Вона ж. Мій родовід: Історичне дослі-
дження. – Ніжин, 2007. – С. 6; Желєзняк І.М. та ін. Вказана праця. – С. 228; Атлас мира. – М., 1988;
Атлас мира. – М., 1999.
44. Хто є хто на Чернігівщині. Видатні земляки. – К., 2006 – С. 3; VEXILLOGRAPHIA – Флаги Укра-
ины / Режим доступу: http://www.vexillographia.ru/ukraine/index.htm
45. Советский энциклопедический словарь. – М., 1985. – С. 1181, 1481; Енциклопедія Українознавст-
ва. – Львів, 2000. – Т. 8. – С. 2824; Т. 10. – С. 3722.
Наталія ДМИТРЕНКО
(Ніжин)
Археологічна виставка Ніжинського краєзнавчого музею
Ніжин входить до кола найстаріших міст, які складають славу і гордість нашої держави.
Історія міста більш, ніж 200 років привертає увагу дослідників і краєзнавців. Письмові
джерела давньоруської держави, зокрема, “Слово про Ігорів похід”, “Літопис Руський” за
Іпатіївським списком 1078 р., Радзивилівським літописом 1138 р. та “Повістю минулих
літ” 1147 р., містять лише фрагментарні свідчення про ранній етап його історії. Досліджен-
ня проблеми виникнення давньоруських міст показує, що всі вони значно древніше першої
письмової згадки про них. Тому визначальним джерелом встановлення їх віку, структури,
способу функціонування, динаміки розвитку є матеріали археологічних досліджень.
Невеличкий екскурс в історію археологічних досліджень міста Ніжина та його око-
лиць. Популярність археології як науки про речові старожитності помітно зростає на-
прикінці ХІХ ст. Але систематичних археологічних досліджень на той час ще не про-
водилося. Тому місцевим краєзнавцям доводилось задовольняти цікавість до минуло-
го Ніжина лише випадковими знахідками. Так, у травні 1852 р. між с. Бобрик та пе-
редмістям Магерки під час оранки був вигорнутий глечик зі старовинними срібними
монетами. Згодом дослідники датували цей ніжинський скарб першою чвертю ХІ ст.
Знахідка стала справжньою науковою сенсацією, бо дозволила поставити крапку в пи-
танні чи було в Київський державі Х–ХІ ст. карбування власної монети. В 1873 р. ні-
жинська земля відкрила ще одну зі своїх таємниць. Дещо південніше Ніжина на шля-
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-22577 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 2078-063X |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T16:13:30Z |
| publishDate | 2009 |
| publisher | Центр пам'яткознавства НАН України і УТОПІК |
| record_format | dspace |
| spelling | Шаповаленко, О. 2011-06-24T22:02:26Z 2011-06-24T22:02:26Z 2009 "Ічня" праукраїнською — "володіння" / О. Шаповаленко // Ніжинська старовина: Збірник регіональної історії та пам’яткознавства. — 2009. — Вип. 8(11). — С. 181-187. — Бібліогр.: 45 назв. — укр. 2078-063X https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/22577 uk Центр пам'яткознавства НАН України і УТОПІК Ніжинська старовина Рецензії, дискусії, повідомлення "Ічня" праукраїнською — "володіння" Article published earlier |
| spellingShingle | "Ічня" праукраїнською — "володіння" Шаповаленко, О. Рецензії, дискусії, повідомлення |
| title | "Ічня" праукраїнською — "володіння" |
| title_full | "Ічня" праукраїнською — "володіння" |
| title_fullStr | "Ічня" праукраїнською — "володіння" |
| title_full_unstemmed | "Ічня" праукраїнською — "володіння" |
| title_short | "Ічня" праукраїнською — "володіння" |
| title_sort | "ічня" праукраїнською — "володіння" |
| topic | Рецензії, дискусії, повідомлення |
| topic_facet | Рецензії, дискусії, повідомлення |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/22577 |
| work_keys_str_mv | AT šapovalenkoo íčnâpraukraínsʹkoûvolodínnâ |