Анекдоти професора Петра Люперсольського
Saved in:
| Published in: | Ніжинська старовина |
|---|---|
| Date: | 2009 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Центр пам'яткознавства НАН України і УТОПІК
2009
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/22585 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Анекдоти професора Петра Люперсольського / Д. Гордієнко // Ніжинська старовина: Збірник регіональної історії та пам’яткознавства. — 2009. — Вип. 8(11). — С. 159-164. — Бібліогр.: 9 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860110085769920512 |
|---|---|
| author | Гордієнко, Д. |
| author_facet | Гордієнко, Д. |
| citation_txt | Анекдоти професора Петра Люперсольського / Д. Гордієнко // Ніжинська старовина: Збірник регіональної історії та пам’яткознавства. — 2009. — Вип. 8(11). — С. 159-164. — Бібліогр.: 9 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Ніжинська старовина |
| first_indexed | 2025-12-07T17:33:31Z |
| format | Article |
| fulltext |
НIЖИНСЬКА СТАРОВИНА
159
Н I Ж И Н С Ь К А
С Т А Р О В И Н А
В и п . 8 ( 1 1 )
Н I ж и н
2 0 0 9
АРХІВНІ ЗНАХІДКИ
Дмитро ГОРДІЄНКО
(Львів)
Анекдоти професора Петра Люперсольського*
На сучасному етапі до загальних тенденцій розвитку світової
історичної думки, крім зближення з іншими соціально- гумані-
тарними науками, є зміщення акцентів із соціальної та політич-
ної історії в бік свідомісної та культурної [1]. Так само в історі-
ографії та біографістиці зміщення відбувається в бік вивчення
ментальних структур свідомості істориків, де концентруються
як зовнішні, так і внутрішні чинники (І. Колесник) [2].
Такий поворот зумовлений, насамперед, упливом на всю світо-
ву історіографію Школи “Анналів”. Вже її засновники заклика-
ли вивчати людину в усіх її проявах і взаємодіях. Як зазначає
Л. Зашкільняк: “Синтетичний образ такої Людини і Суспільства
по суті був горизонтальним зрізом певної епохи в її соціально-
культурному вимірі” [3]. Таку історію засновники Школи “Ан-
налів” назвали “тотальною”.
Наприкінці ХХ ст. відродився інтерес до інтелектуальної іс-
торії. Американський історик Артур Левджой поширив пред-
метну сферу “історії ідей” на ментальні звички, логіку мисле-
ння, семантику тощо [4]. Під упливом історії ментальностей
і “антропологічного звороту” відбулося докорінне переосмисле-
ння “інтелектуальної історії”. В полі зору істориків опинився
загальний стан індивідуальної та колективної свідомості, або
ж, за висловом К. Скіннера: “вивчення минулих думок” [5].
Таким чином, дослідження історії історичної науки зводиться
до вивчення якісних змін у свідомості істориків, що впливали
на їхню практику історіописання, яке відображене в певному
“історіографічному тексті”.
Важливою складовою ментальності є відчуття гумору. Однак,
даний напрямок на сьогодні залишається майже недослідже-
ним. Так само історія анекдоту, а тим більше анекдоту як істо-
ричного джерела, є практично невивченою темою історіописа-
______________________
* “Історії” записані проф. М.М. Бережковим у “неофіційній” частині свого
щоденника (про цей документ докладніще див.: Острянко А. “Щоденник”
професора Бережкова // Сіверянський літопис. – 1997. – №5. – С.133–139).
Загальної назви ці та інші подібні історії не мають, але автор інколи щодо
них вживає слово “анекдоти”, тому вважаємо за можливе використати як
загальну назву для цих коротких гумористичних “історій” обраний термін.
НIЖИНСЬКА СТАРОВИНА
160
ння. Як зазначає Моріс Емар: “Історія – це не все, але все це історія, принаймні,
потенційно може нею стати” [6]. Анекдот містить у собі нформацію про уявлення
й світогляд певної людини. Відтак, цілком може бути використаний як джерело
з психоісторії. Анекдоти, особливо в доінформаційному суспільстві, є чітко локалі-
зованими. Географія їх поширення є досить обмеженою, особливо коли фігурують
у них конкретні історичні особи. Таким чином, для їх зрозуміння необхідно було
не просто бути “в контексті”, але й знати про кого мовиться.
Анекдоти П. Люперсольського збереглися в щоденнику [7] його інститутського
колеги професора Михайла Бережкова, тому мають “відбиток” і особи записувача
“історії”. Проте, останній записував у свій щоденник анекдоти не лише П. Люперсо-
льського; тематика записаних М. Берековим “історій” різноманітніша: від оповідок
про ніжинські огірки до стосунків українців і євреїв. Водночас, анекдоти П. Люпер-
сольського вирізняються своєю тематичною єдністю. Всі вони стосуються вищої
школи – чи то Санкт-Петербурзької Духовної Академії, чи Київського університету
Св. Володимира, чи то Смольного інституту. “Коло гумору” П. Люперсольського,
за наявними джерелами, є суто корпоративним. Відтак, для одинака професора інсти-
тут був “тотальною” сферою його життя й уявлення. Саме тому, ймовірно, вийшовши
з цієї корпорації, він припинив будь-яке активне суспільно-громадське життя.
Ураховуючи, що постать професора Петра Люперсольського залишається зага-
лом погано дослідженою [8], введення в історіографію джерел приватного – побу-
тового – походження дає змогу лише частково заповнити прогалину в біографії
вченого. Варто вказати також на майже повну недослідженість історії повсякдення
професорів Історико-філологічного інституту князя Безбородька в Ніжині. Як і ні-
жинського студентства водночас.
Щодо самого професора Петра Люперсольського, за згадками М. Бережкова, у колі
своїх товаришів він завжди був бажаним гостем, був “душею товариства”: “…веселий,
чуйний на всяку добру думку, серйозний співбесідник, вишуканий і ввічливий у пове-
дінці, інколи блискучий застольний оратор <…> такий Був Петро Іванович у товарис-
тві” [9]. Уміщені далі анекдоти П. Люперсольського свідчать також, що він не лише
був ретельним і скрупульозним дослідником, а й мав розвинене відчуття гумору.
Матеріали подаються мовою оригіналу, з дотриманням лексики та стилістики
М. Бережкова. Орфографія і пунктуація приведена до норм сучасної літературної
російської мови. Реконструйовані частини тексту подані в квадратних дужках.
Після тексту вміщені коментарі.
Посилання
1. Зашкільняк Л. Сучасна світова історіографія. – Львів, 2007. – С. 5.
2. Цит за: Зашкільняк Л. Вказана праця. – С. 14.
3. Зашкільняк Л. Вказана праця. – С. 34.
4. Там само. – С. 67.
5. Там само. – С. 68.
6. Там само. – С. 75.
7. Щоденник М. Бережкова нині зберігається в Інституті рукопису Національної бібліотеки України
ім. В.І. Вернадського (детальніше про цю архівну пам’ятку див.: Острянко А. “Щоденник” професо-
ра Бережкова // Сіверянський літопис. – 1997. – №5. – С.133–139).
8. Гордієнко Д. Ad fontes: до витоків ніжинської античної школи – професор Петро Люперсольський //
Ніжинська старовина: історико-культурологічний збірник. – Ніжин, 2007. – Вип. 3. – С. 99-120;
НIЖИНСЬКА СТАРОВИНА
161
Бережков М.Н. В память профессора Петра Ивановича Люперсольского // Известия Историко-
филологического института князя Безбородко в Нежине. – 1904. – Т. 21. – С. 1-15.
9. Бережков М.Н. Вказана праця. – С. 13.
Что Бог делал до сотворения мира?
Блаженный Августин, ставя сей вопрос, отвечает: “Не будем отвечать на него, как отве-
чают другие, что Он готовил ад тем, кои о том спрашивают, – а скажем: незнаем, незнаем!”
Этот оборот речи – говорят – употреблен и в богословии Макария.
Однажды на экзамене, в С[анкт]-Петерб[ургской] академии, под председательством рек-
тора Макария [1] и при ассистенте архим[андрите] Иоанне [2], последний спросил какого-
то студентика именно так: что Бог делал до сотворения мира?
– Готовил ад тем, кто об этом спрашивает, – ответил студентик, не подумавши много…
Макарий много смеялся в свою бороду, а Иоанн молчал, – совсем язык закусил…
(от П.И. Люперсольского)
Інститут рукопису Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського,
ф. XXIII, од.зб. 10, арк. 20
С.С. Гогоцкий [3]
Раз на экзамене в Киев[ском] Университете сильно поссорились два профессора Селин
[4] (тут і далі курсив М. Бережкова – авт.) и Шульгин [5], при ассистенте С.С. Гогоцком.
Поссорясь стали жаловаться попечителю Округа Антоновичу [6]. Оба при этом ссылались
на Гогоцкого: “вот де и Сильвестр Сильвестрович при этом был: он – дескать может все ра-
ссказать Вашему Превосходительству”.
А Гогоцкий был человек очень умный, но очень также уклончивый и мягкий. Вот призы-
вает его попечитель Антонович, спрашивает: ну, как же было дело? Расскажите!
– Я? Я… Ничего – такого, Ваше Превосходительство! Не знаю…
– Да ведь Вы же были при этом случае? Ведь Вы же присутствовали на экзамене?
– Я-то? Да, это точно – я присутствовал; но я при сем как бы отсутствовал. Право, так,
Ваше превосходительство!
И попечитель Антонович, и оба тяжущиеся профессора расхохотались от души. Тем дело
и кончилось.
Ответ и самый способ выражаться – истинно философские! “Присутствовал, но как бы
отсутствовал”.
(От П.И. Люперсольского, а он – от А.А. Котляревского [7])
2 февр.[аля] 1893
Інститут рукопису Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського,
ф. XXIII, од.зб. 14, арк. 26
Профессор С[анкт-]П[етер]б[ургской] Дух[овной] Акад[емии] Моисей
Ал[ександрович] Голубев [8]
Когда на экзамене по св. Писанию разные экзаменаторы склонны были задавать много
вопросов студентам, то Голубеву не нравилось такое большое совопросничество. Вообще
он любил “осадить”, дать тону, иногда серьезно, иногда иронически.
НIЖИНСЬКА СТАРОВИНА
162
Однажды на экзамене шла речь о посланиях ап[остола] Павла к коринфянам. Какой-то из
архиереев экзаменующих задает студенту вопрос за вопросом; он находит, что студент ма-
ло сказал о Коринфе, о коринфянах, о их нравах и обычаях и т[ому] подобное, что предпо-
сылается объяснению текста посланий. Голубев перебивает экзаменатора: “Ну что же еще
ему говорить про Коринф? Разве сказать пример из латинской грамматики: “не всякому
случалось быть в Коринфе?”
(от П.И. Люперсольского)
Тот же профессор, когда Гречулевичем [9] (протоиерей, издатель “Странника” [10], по-
том архиерей) было замечено при посещении аудитории, что студентам следовало бы – де-
скать – читать молитву пред учением, ответил:
– Мы поступаем по заповеди Божией: “шесть дней делаем, а в седьмой молимся”.
(Говорят – Гречулевич был ханжа)
(От него же)
Інститут рукопису Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського,
ф. XXIII, од.зб. 14, арк. 28 зв.
Марья Павловна Леонтьева [11], начальница Смольного Института [12]
Говорят, дама была очень важная, чопорная, напускавшая много тону. Сам принц Петр
Георгиевич Ольденбургский [13], человек впрочем высоко благородный, рыцарственный –
и тот пасовал перед важной начальницей!
К.Д. Ушинский [14], несколько лет служивший в Смольном, примерно лет 8-м [15], вы-
шел в отставку из-за нее именно.
– Вот уж 8-м лет, Ваше Императорское Высочество, я сижу в Институте, – и я каждый
день получал от Марьи Павловны по ложке яду в той или иной форме.
– Представьте себе, – отвечает добродушно, – я вот уже 25 лет сижу, и я каждый день по-
лучаю от Марья Павловны тоже по ложке яду.
(От П.И. Люпер[сольского], а он от Гавр[иила] Спир[идоновича] Дестуниса [16])
Принц П.Г. Ольденбургский
Раз принц услыхал замечание от Государя, что в одном из подведомых ему заведений
очень дурная пища для воспитанников. Принц немедленно едет в заведение, – и прямо ле-
тит на кухню.
Идут солдаты, несут ушат из кухни.
– Стой! Командует принц, требует половник или ложку, и тотчас пробует из ушата.
– Фу, ты какая дрянь! Да ведь это – помои!
– Так точно, это – помои, Ваше Императорское Высочество! – преспокойно отвечают со-
лдаты, которые несли действительно не пищу, а ушат с помоями.
Дисциплина!
(От тех же лиц)
Тот же принц – говорят – всегда первый и усерднейшим образом отвешивал поклоны на-
званной даме, Марье Павловне, – и та принимала их, как должное.
Она заставляла учителей экзаменовать воспитанниц стóя. Раз принц приехал на экзамен
раньше Марьи Павловны, запросто обошелся с учителями, пригласил их сидеть. Входит на-
чальница, учителя продолжают сидеть и экзаменовать.
НIЖИНСЬКА СТАРОВИНА
163
– Г–н учитель! Встаньте, – у нас по закону учителя экзаменуют стоя.
– Я сижу по приказанию Его Императорского Высочества.
– А я говорю вам – встаньте, – настойчиво и важно продолжает дама.
Учитель встал, а принц промолчал!
(От их же)
Дестунис служил в Институте
Інститут рукопису Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського,
ф. XXIII, спр. 15, арк. 78–79
Коментарі
1. Митрополит Макарій (Михайло Петрович Булгаков) (1816–1882), – доктор богослов’я; випускник Ки-
ївської Духовної Академії (1841), в якій викладав упродовж 1841–1842 років курс церковної та цивіль-
ної історії. В 1850–1857 роках – ректор Санкт-Петербурзької Духовної Академії. В 1879–1882 роках –
митрополит Московський і Коломенський. Автор багатотомної “Истории русской Церкви”.
2. Архімандрит Іоанн (Володимир Соколов) (1818–1869) – доктор богослов’я; випускник Московської
Духовної Академії, професор Санкт-Петербурзької Духовної Академії, ректор останньої, а також
Казанської Духовної Академії, єпископ Смоленський. Відомий як проповідник. Серед його пропо-
відей вирізняється проповідь про звільнення селян “Голос русской Церкви в защиту несвободных
людей”, а також про освіту й емансипацію жінок.
3. Гогоцький Сильвестр Сильвестрович (1813–1889) – відомий філософ-гегельянець; випускник, зго-
дом – професор Київської Духовної Академії. Викладач Київського університету Св. Володи-
мира. Серед його праць виділяються “Критический взгляд на философию Канта” (К., 1847) та
“Обозрение системы философии Гегеля” (К., 1860).
4. Селін Олександр Іванович (1816–1877) – історик, філолог; випускник Московського університету. Про-
тягом 32 років посідав кафедру російської словесності в Київському університеті Св. Володимира.
5. Шульгін Віталій Якович (1822–?) – відомий історик; випускник Київського університету.
В 1849 р. захистив магістерську дисертацію на тему: “О состоянии женщин в России до Петра Ве-
ликого” (К., 1850). У 1849–1862 роках – в.о. екстраординарного професора Київського університе-
ту, в якому започаткував науковий семінарій. В липні 1864 р. В. Шульгін очолив газету “Киевля-
нин”. Народився в Ніжині.
6. Антонович Платон Олександрович (1812–1883). Навчався в Московському університеті, але курс
не закінчив; був висланий у нижньому чині в армію. В 1839 р. заслужив чин прапорщика.
Був управителем канцелярії начальника Чорноморської берегової лінії. В 1853 р. – Керченський
градоначальник, в 1861 р. – генерал-майор, градоначальник Одеси. Протягом 1866–1880 років –
попечитель Київської навчального округу.
7. Котляревський Олександр Олександрович (1837–1881) – відомий історик; випускник Московсько-
го університету; один із засновників Московського археологічного товариства (1863). Викладаць-
ку діяльність розпочав на посаді професора кафедри слов’янського і руського мовознавства в Дер-
птському університеті (1868). З 1885 р. – професор Київського університету Св. Володимира.
Був членом Товариства Нестора-Літописця. Помер у Празі.
8. Голубєв Мойсей Олександрович (1824–1869) – професор кафедри тлумачення Святого Письма
Санкт-Петербурзької Духовної Академії.
9. Єпископ Віталій (Василь Васильович Гречулевич) (1822–1885) – магістр Санкт-Петербурзької Ду-
ховної Академії, редактор часопису “Странникъ”. Був єпископом Острозьким, вікарієм Волинсь-
кої єпархії, згодом єпископом Могилевським.
10. “Странникъ” – щомісячний духовний часопис, заснований у 1860 р. протоієреєм В. Гречулевичем.
11. Леонтьєва Марія Павлівна (у дівоцтві Шипова) (1792–1874) – начальниця імператорського Това-
риства шляхетних дівчат, статс-дама Імператорського двору (1839).
12. Смольний інститут шляхетних дівчат – перший у Російській імперії жіночий виховно-освітній за-
клад. Заснований у 1764 році в Санкт-Петербурзі. В 1796 р. інститут увійшов до відомства закла-
НIЖИНСЬКА СТАРОВИНА
164
дів імператриці Марії Федорівни. Термін навчання складав 7–8 років, вік вихованок – 6–18 років.
Навчальний курс в Смольному інституті прирівнювався до курсу жіночих гімназій. Проте, в дру-
гій половині XIX ст. за обсягом і характером навчання він поступався останнім, і лише в 1905–
1907 роках його програми були прирівняні до навчальних програм Маріїнських жіночих гімназій.
Влітку 1917 р. вихованки інституту були переведені до інших навчальних закладів, приміщення
інституту було захоплене більшовиками, де вони влаштували свою головну резиденцію.
13. Ольденбурзький Петро Григорович (1812–1881) – принц, генерал, член Державної Ради, почесний
опікун Санкт-Петербурзької опікунської ради, головний начальник жіночих навчальних закладів
Відомства імператриці Марії Федорівни, попечитель Імператорського училища правознавства,
Санкт-Петербурзького комерційного училища, Імператорського Олександрівського ліцею.
14. Ушинський Костянтин Дмитрович (1824–1870) – відомий педагог. Протягом 1859–1862 років був ін-
спектором Смольного інституту шляхетних дівчат, паралельно виконував обов’язки редактора “Жур-
нала Министерства народного просвещения”. В Смольному інституті К. Ушинський провів низку ре-
форм; увів до навчального плану більше число годин для викладання російської мови, географії, історії,
природознавства, відкрив 2–річний педагогічний клас тощо. Однак, більшість цих реформ було лікві-
довано після того, як К. Ушинський пішов з інституту. Народився в Новгороді-Сіверському.
15. Насправді – лише 3 роки (з 1859 до 1862 р.) (див.: коментар № 14).
16. Дестуніс Гаврило Спиридонович (1818–1895) – грек за походженням (син історика Спирідона Юрі-
йовича Дестуніса). Випускник історико-філологічного факультету Санкт-Петербурзького універси-
тету. Доктор, професор грецької словесності. Паралельно виконував обов’язки драгомана (перекла-
дача) при Міністерстві іноземних справ. Серед його праць виділяються: “Историческое сказание
инока Комнина и инока Прокла о разных деспотах эпирских” (СПб., 1858); “Материалы для рассмо-
трения вопроса о следах словянства в нынешнем греческом языке” (СПб., 1858–1860). Також видав
працю свого батька “Византийские историки” (СПб., 1860), до якої написав вступ і посилання.
Максим ПОТАПЕНКО
(Ніжин)
Газета “Нhжинецъ” у 1917 році
(до історії періодичних видань Ніжинщини)
Одним з маловідомих і цілком недосліджених періодичних видань м. Ніжина є що-
тижнева сільськогосподарська, культурно-просвітницька та громадсько-економічна
газета “Нhжинец”. Єдина згадка про неї газету вміщена у енциклопедичному довід-
нику “Чернігівщина”, де вказувалось, що газета виходила протягом 1914–1916 років
[1], хоча насправді видання продовжило існування й у 1917 р. Пропонований матеріал
є описом виявлених номерів газети за вказаний і, швидше за все, останній рік видання.
Віднайдені примірники “Нhжинца” від № 4 до № 8, а також здвоєні № 9-10 та № 15–
16 зберігаються у Науковій бібліотеці Центрального державного історичного архіву
України в м. Києві (пошук за алфавітним каталогом загального журнального фонду).
Цей єдиний вцілілий комплект підшивки цієї газети був свого часу передплачений
і отриманий Київською земською повітовою управою.
Принагідно зауважимо, що газета “Нhжинец” є однією з небагатьох, що видавалися
сільськогосподарськими товариствами українських губерній Російської імперії, відтак,
заслуговує на особливу увагу з боку не лише дослідників-краєзнавців, але й дослідників
історії періодики та кооперативного руху Лівобережної України. Видання газети в роки
І Світової війни було не випадковим. 1914–1917 роки став періодом піднесення коопе-
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-22585 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 2078-063X |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T17:33:31Z |
| publishDate | 2009 |
| publisher | Центр пам'яткознавства НАН України і УТОПІК |
| record_format | dspace |
| spelling | Гордієнко, Д. 2011-06-24T22:13:27Z 2011-06-24T22:13:27Z 2009 Анекдоти професора Петра Люперсольського / Д. Гордієнко // Ніжинська старовина: Збірник регіональної історії та пам’яткознавства. — 2009. — Вип. 8(11). — С. 159-164. — Бібліогр.: 9 назв. — укр. 2078-063X https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/22585 uk Центр пам'яткознавства НАН України і УТОПІК Ніжинська старовина Архівні знахідки Анекдоти професора Петра Люперсольського Article published earlier |
| spellingShingle | Анекдоти професора Петра Люперсольського Гордієнко, Д. Архівні знахідки |
| title | Анекдоти професора Петра Люперсольського |
| title_full | Анекдоти професора Петра Люперсольського |
| title_fullStr | Анекдоти професора Петра Люперсольського |
| title_full_unstemmed | Анекдоти професора Петра Люперсольського |
| title_short | Анекдоти професора Петра Люперсольського |
| title_sort | анекдоти професора петра люперсольського |
| topic | Архівні знахідки |
| topic_facet | Архівні знахідки |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/22585 |
| work_keys_str_mv | AT gordíênkod anekdotiprofesorapetralûpersolʹsʹkogo |