Подвижник ботанічної науки. До 80-річчя від дня народження академіка А.М. Гродзинського

Подвижник ботанічної науки. До 80-річчя від дня народження академіка А.М. Гродзинського

Gespeichert in:
Bibliographische Detailangaben
Datum:2006
1. Verfasser: Гродзинська, Г.
Format: Artikel
Sprache:Ukrainian
Veröffentlicht: Видавничий дім "Академперіодика" НАН України 2006
Schlagworte:
Спогади
Online Zugang:https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/2264
Tags: Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:Подвижник ботанічної науки. До 80-річчя від дня народження академіка А.М. Гродзинського / Г. Гродзинська // Вісн. НАН України. — 2006. — N 12. — С. 54-62. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
id nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-2264
record_format dspace
spelling Гродзинська, Г.
2008-09-16T14:52:54Z
2008-09-16T14:52:54Z
2006
Подвижник ботанічної науки. До 80-річчя від дня народження академіка А.М. Гродзинського / Г. Гродзинська // Вісн. НАН України. — 2006. — N 12. — С. 54-62. — укр.
0372-6436
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/2264
uk
Видавничий дім "Академперіодика" НАН України
Спогади
Подвижник ботанічної науки. До 80-річчя від дня народження академіка А.М. Гродзинського
Article
published earlier
institution Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection DSpace DC
title Подвижник ботанічної науки. До 80-річчя від дня народження академіка А.М. Гродзинського
spellingShingle Подвижник ботанічної науки. До 80-річчя від дня народження академіка А.М. Гродзинського
Гродзинська, Г.
Спогади
title_short Подвижник ботанічної науки. До 80-річчя від дня народження академіка А.М. Гродзинського
title_full Подвижник ботанічної науки. До 80-річчя від дня народження академіка А.М. Гродзинського
title_fullStr Подвижник ботанічної науки. До 80-річчя від дня народження академіка А.М. Гродзинського
title_full_unstemmed Подвижник ботанічної науки. До 80-річчя від дня народження академіка А.М. Гродзинського
title_sort подвижник ботанічної науки. до 80-річчя від дня народження академіка а.м. гродзинського
author Гродзинська, Г.
author_facet Гродзинська, Г.
topic Спогади
topic_facet Спогади
publishDate 2006
language Ukrainian
publisher Видавничий дім "Академперіодика" НАН України
format Article
issn 0372-6436
url https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/2264
citation_txt Подвижник ботанічної науки. До 80-річчя від дня народження академіка А.М. Гродзинського / Г. Гродзинська // Вісн. НАН України. — 2006. — N 12. — С. 54-62. — укр.
work_keys_str_mv AT grodzinsʹkag podvižnikbotaníčnoínaukido80ríččâvíddnânarodžennâakademíkaamgrodzinsʹkogo
first_indexed 2025-11-26T10:55:26Z
last_indexed 2025-11-26T10:55:26Z
_version_ 1850619099366817792
fulltext 54 ISSN 0372�6436. Вісн. НАН України, 2006, № 12 СПОГАДИ Мій тато, Андрій Ми� хайлович Гродзин� ський, народився 3 грудня 1926 р. у м. Білій Церкві, на Київщині, в родині ботаніків. Його батько — Михайло Карпович Гродзинський — дворянського походження, закінчив природознавче від� ділення фізико�механічного факультету Московського університету. З кількома ви� кладачами у 1919 р. вони за� снували Білоцерківський політехнікум, який з часом перетворився на сільсько� господарський інститут. Дідусь працював де� каном агрономічного факультету, завідувачем кафедри ботаніки і фізіології рослин, у до� воєнні роки завідував інтродукційним розсад� ником дендрологічного парку «Олександрія», після війни — кафедрою захисту рослин. Він був автором багатьох наукових праць і заснов� ником гербарію флори Білоцерківщини. ПОДВИЖНИК БОТАНІЧНОЇ НАУКИ До 80=річчя від дня народження академіка А.М. Гродзинського (1926–1988) Коли людина помирає, з нею відходить цілий Всесвіт здійснених і нездійснених мрій, думок, почуттів, прагнень, бажань, який враз стає далеким, незбагненним і безжально безповоротним. Фото, наукові статті і книги, окремі листи, дере� ва, посаджені батьківськими руками, — ці мовчазні свідки минулого залишаються і вже нічого не можуть змінити... Але в якусь мить серед візерунку осіннього листя або на книжковій полиці щось легко промайне, чи то сонячний промінь, чи ледь відчутний вітерець, і вже немає простору і часу, які нас розділяють... По� вертаються спогади, які сильніші за небуття... Бабуся, Віра Пилипівна (дівоче прізвище — Кли� менко), родом з бідної сім’ї, енергійна, життєрадісна, співуча, після закінчення інституту вчилася в аспі� рантурі, працювала асис� тентом, а потім — доцентом кафедри ботаніки. Вона майже до 70�ти років води� ла студентів на ботанічні екскурсії білоцерківськими околицями, берегами Росі, прилучаючи їх до своєї на� уки, а вони ледве встигали за нею, такою легконогою... В «Олександрії», під сосною Веймута, юна синьоока мати зі співом колихала синочка Андрія, а сонячне сяйво, свіже повітря, па� хощі та якась особливо чарівна атмосфера того місця сповнювали його життєвими си� лами, любов’ю до природи рідного краю... Змалку, ледве навчившись ходити, Ан� дрійко супроводжував батьків на екскурсіях А.М. Гродзинський ISSN 0372�6436. Вісн. НАН України, 2006, № 12 55 і практикумах, вражаючи студентів знанням латинських назв рослин. Пізніше, під час шкільних канікул, він зі своїм молодшим бра� том Дмитром допомагали батькові на інтро� дукційній ділянці, де з усього світу були зі� брані сотні дивовижних рослин. Тому з ди� тинства тато сприймав ботаніку як щось буденне, домашнє, пов’язане з роботою бать� ків. А вабив його загадковий світ каменів, він мріяв стати геологом�розвідником, перепи� сав у товстий зошит цілу книгу — визначник мінералів і збирав останні де тільки міг. Його колекція налічувала понад 200 зразків міне� ралів та гірських порід. Як інші хлопчаки, грав у футбол, їздив на велосипеді, колекці� онував марки, конструював детекторні радіо� приймачі, читав і перечитував книги про гео� логічні експедиції, рідкісні історичні знахід� ки, далекі подорожі. Природа і неосяжний світ розкривалися перед його спостережли� вим і ясним розумом поступово і багатогран� но, а бажання вчитися залишилося на все життя. До початку війни батько закінчив 7 класів середньої школи, навчання продовжив у Краснодарі, куди евакуювали Білоцерків� ський сільськогосподарський інститут, а піз� ніше — у станиці Красноармійській, що на Кубані. У липні 1941 р. родина Гродзинських, склавши трохи речей у човен (іншого транс� порту не було), з Вірою Пилипівною на вес� лах, без запасу харчів, з важко хворим Михай� лом Карповичем попливла по Росі, потім — Дніпром до Черкас, де під час бомбардуван� ня змогли пересісти у відкритий вагон товар� ного потягу, яким і дісталися Краснодара. Впродовж цього шляху певний час жили про� сто неба, у лісі, збирали гриби, ягоди, а тато знаходив картоплю, буряки на залишених полях. В евакуації йому, підліткові, довелося тяжко працювати, щоб нагодувати свою ро� дину. В агрохімічній лабораторії Казахсько� го НДІ землеробства він вручну подрібнював багатотонні глиби фосфоритів, обробляв зем� лю та вносив мінеральні добрива. Пив гаря� чу воду, щоб притамувати голод і страждав від набряків та фізичного виснаження. Тато згадував, що головною їжею в цей час були буряки у різному вигляді... Після цього на все життя вигляд і навіть згадка про варені бу� ряки у нього викликали страшенну відразу... У травні 1943 р. дідуся і бабусю направля� ють до Воронезької області на викладацьку роботу. Тато стає студентом агрохімічного відділення Конь�Колодязького сільськогоспо� дарського технікуму, водночас працюючи бри� гадиром польової бригади у місцевому плем� госпі. Після закінчення технікуму він очолив В.П. Гродзинська Андрій Гродзинський — першокласник Під час служби в армії 56 ISSN 0372�6436. Вісн. НАН України, 2006, № 12 це відділення. З березня 1945 р. йде до лав Радянської Армії, служить командиром від� ділення, помічником командира взводу, його обирають секретарем комсомольської органі� зації Гвардійської Таманської стрілецької дивізії. За відмінну службу в армії в 1948 р. Андрій Гродзинський був нагороджений ме� даллю «30 років Радянської Армії і Флоту». У грудні того року він їде на відбудову м. Сева� стополя, який за 250 днів оборони був зруй� нований дощенту. За 5 років оволодів прак� тично всіма будівельними спеціальностями, що стало у пригоді пізніше, коли проектува� ли та будували каскад теплиць і лабораторний корпус відділу фізіології рослин у Централь� ному республіканському ботанічному саду (ЦРБС) АН УРСР (нині — Національний бо� танічний сад ім. М.М. Гришка НАН України). Мріючи про науку, за один день «увольни� тельной» Андрій Гродзинський складає чо� тири іспити і його зараховують на заочне від� ділення Московської сільськогосподарської академії ім. К.А. Тімірязєва. Разом з виконан� ням армійських обов’язків успішно закінчує перший курс. У цей період він звертає увагу на явище повторного цвітіння білої акації, що рясно зростала у Севастополі. Постійні спо� стереження, записи й аналіз отриманих ре� зультатів дали йому змогу відкрити залеж� ність: спалах повторного цвітіння наставав за два тижні після тимчасового похолодання влітку, особливо на вулицях, що провівалися норд�остом — «борою». Весь вільний час са� мотужки вивчав філософію, іноземні мови — німецьку, англійську, французьку. Пізніше його знання польської, словацької, болгар� ської здавалося чимось природним, навіть ге� нетичним: він надзвичайно багато читав різ� ними мовами і легко спілкувався... Щодня писав листи батькам. За успіхи у службі його нагороджують відпусткою додо� му, в милу його серцю Білу Церкву. Батьки і брат чекають його, мати ліпить свої непере� вершені вареники «на дві вишеньки», вдома радість, сміх, щастя. Ввечері разом із Дмит� ром ідуть у гості. Там Андрій на порозі зупи� няється вражений, побачивши Галю. Він навіть не відразу збагнув, що це та сама біля� ва відмінниця з першої парти, у його ж пер� шому класі. З цього дня він, закоханий, щод� ня пише їй. Мама берегла ті листи все життя. Любов і вірність, ніжність і безмежну від� даність одне одному, своїм батькам, нам, ді� тям, своїм онукам вони щедро дарували все життя. І згадуючи ті далекі, у теплому сяйві сімейного щастя роки, можна сказати, що повага і любов, єдність і науковий пошук, гумор і домашній затишок — ось що було в нашій родині завжди. І тато, найкращий у світі тато, і мама — як світлий янгол мій... Після демобілізації у 1950 р. тато продов� жив навчання на агрономічному факультеті Білоцерківського сільгоспінституту, де за� снував студентське наукове товариство. Про� довжуючи спостереження за повторним цві� тінням рослин, розробив класифікацію цих рослин і запропонував гіпотезу щодо причин тих чи інших типів повторного (несвоєчас� ного) цвітіння. Одним з перших в інституті він замість складання державних іспитів під� готував і захистив дипломний проект на тему «Геоморфологія, гідрологія, ґрунти і рос� линність заплав рік Білоцерківського райо� ну», який став його першою друкованою пра� цею. Після закінчення у 1954 р. з відзнакою інституту працює дільничним агрономом Андрій і Галина в 1952 р. ISSN 0372�6436. Вісн. НАН України, 2006, № 12 57 Козелецької лукомеліоративної станції у Чернігівській області. Там він створює неве� личку агрохімічну лабораторію для наукових досліджень ґрунтів. Того самого року наро� джується його перша донька, моя сестра — Танечка, омріяна, чарівна, для нього майже культова... 1955 року тата після конкурсу за� раховують до аспірантури Інституту фізіології рослин і агрохімії Академії наук України. Тема його кандидатської дисертації була присвячена вивченню особливостей надхо� дження поживних речовин у рослини за умов звичайної та безвідвальної оранки (за мето� дом академіка Т.С. Мальцева). З 15 жовтня 1957 р. тато почав працювати молодшим нау� ковим співробітником в Інституті ботаніки Академії наук України. А 1958 року достро� ково блискуче захищає кандидатську дисер� тацію, де узагальнює дослідження з широким використанням методу мічених атомів. У 1957 р. народилася друга його донька — Аня. Тато й мама, яка вже готувала свою ди� сертаційну роботу на тему «Вивчення особли� востей росту і розвитку потомств біологічних груп цукрового буряку», з двома малими дітьми наймають крихітну кімнатку на Соло� м’янці, у баби Редьки. Мама розповідала, що на одній стіні завжди був іній або вода з гриб� ком, а коло іншої стояла розпечена грубка. Нас доглядали то бабуся Ганнуся (мамина мама), то нянька, то товстелезна баба Редька. Вона, мабуть, була дуже колоритним персонажем у їхньому житті, бо батьки частенько її згадува� ли. Через деякий час колишній директор Інституту ботаніки відомий учений Д.К. Зе� ров вирішив полегшити долю молодої сім’ї і дозволив жити їй у кімнатці у Феофанії, де тоді містилися будівлі інституту. Там теж було цікаво, бо цим житлом можна було користу� ватися лише після закінчення робочого дня, коли бухгалтерія залишала прохідну кімнату. Тоді, ми «таємно, циганським табором» про� никали у те своє�чуже помешкання. У відділі фізіології рослин татові доручи� ли розробку теми «Фізіологічна взаємодія рослин у степових фітоценозах». Він вивчав динаміку фотосинтетичної активності рос� лин степового ценозу ( на базі заповідника «Михайлівський степ»), а також інтенсив� ність поглинання ними міченого фосфору. Саме тоді молодий дослідник уперше звер� нув увагу на явище хімічної взаємодії рослин і надалі більшість своїх публікацій присвя� чує цій проблемі. Перші його роботи в цьому напрямі стосувалися механізмів дії алелопа� тичних речовин. Він дав наукове визначен� ня колінів (так назвав алелопатичні речови� ни німецький учений Г. Грюмер) як суміші фізіологічно активних речовин, котрі виділя� ють рослини або вони утворюються в їхньо� му безпосередньому оточенні внаслідок дії гетеротрофних організмів чи фізико�хі� мічних факторів і виявляють позитивний або негативний вплив на сусідні рослини (чи на саму рослину, яка їх виділила). Природа спо� лук, що входять до колінів, складна і мінлива, рослина�акцептор сприймає їх комплексно, не розділяючи, причому неактивні компо� ненти можуть у цій суміші посилювати або знижувати ефективність фізіологічно актив� них компонентів. Тому серед завдань алело� патії передовсім визначали дослідження су� Перші наукові дослідження 58 ISSN 0372�6436. Вісн. НАН України, 2006, № 12 марного впливу колінів для розуміння реаль� ної хімічної взаємодії, що відбувається у при� роді. Нагромаджений експериментальний мате� ріал увійшов до виданої у 1965 р. монографії «Алелопатія в житті рослин і їх угруповань: Основи хімічної взаємодії рослин», яку тато присвятив пам’яті дідуся. Того самого року тато захистив докторську дисертацію. Роком раніше разом зі своїм братом Дмитром, відо� мим нині радіобіологом і фізіологом рослин, вони видають «Краткий справочник по фи� зиологии растений», який от уже впродовж 40 років залишається настільною книгою фі� зіологів рослин і не має вітчизняних аналогів і дотепер. У 1965 р. Андрія Михайловича Гродзинського призначають заступником директора Інституту ботаніки, а невдовзі — директором Центрального республікансько� го ботанічного саду АН УРСР. На цій посаді він пропрацював 23 роки, до кінця свого жит� тя. Вкладаючи всю душу у виконання нових, складних посадових обов’язків, Андрій Ми� хайлович продовжує науковий пошук, дослі� джує особливості алелопатії в різних типах рослинності і різних фітоценозах, керує ро� ботами аспірантів, формуючи наукову шко� лу алелопатів не лише України, а й усього Радянського Союзу. 1967 року йому присвої� ли почесне звання професора. Узагальнюючи власні дослідження і ре� зультати своїх учнів, А.М. Гродзинський у 1973 р. видає книгу «Основи хімічної взає� модії рослин». Але його наукові інтереси не обмежуються алелопатією. Розробляючи те� оретичні та методичні питання інтродукції й акліматизації рослин, як голова Ради ботаніч� них садів України і Молдови, активно працює у царині так званого зеленого будівництва, зокрема —розбудови ботанічних садів і пар� ків, окреслюючи напрями нових наукових досліджень. Андрій Михайлович постійно виступає з доповідями на всесоюзних нара� дах з проблем розвитку фізіології рослин, інтродукції та акліматизації, бере участь у складанні довготривалих програм дослі� джень з фізіології та біохімії рослин, маючи головну мету — підвищувати рівень науко� вих досліджень у ботанічних садах. Саме за його багатогранної діяльності Центральний республіканський ботанічний сад у Києві став однією з провідних наукових установ України, а згодом отримав статус науково�до� слідного інституту і Національного ботаніч� ного саду. У 1973 р. А.М. Гродзинського обирають чле� ном�кореспондентом, а в 1979�му — дійсним членом АН УРСР. У цей період на повну силу реалізувалися його науково�організаторські здібності. Як академік�секретар Відділення загальної біології, він спрямовує всі свої зу� силля на координацію і вдосконалення біо� логічних досліджень в Україні, підготовку наукових кадрів, капітальне будівництво, іні� ціює розробки з медичної ботаніки (у ЦРБС був створений спеціальний відділ), захисту довкілля тощо. Пропонує низку нових нау� кових напрямів і передових ідей. Андрій Ми� хайлович уперше ввів термін «фітодизайн», розробив його основні наукові засади стосов� но використання рослин в ергономічних си� стемах та інтер’єрах, значним був і його вне� сок у розвиток космічної біології. Упродовж 1977–1984 років А.М. Грод� зинський — член експертної Ради з біологіч� А.М. Гродзинський – директор ЦРБС АН УРСР (1969 р.) ISSN 0372�6436. Вісн. НАН України, 2006, № 12 59 них наук Вищої атестаційної комісії СРСР. За його участю у ЦРБС були створені спе� ціалізовані Ради із захисту дисертацій за спеціальностями «ботаніка» і «фізіологія рослин». Він заснував єдину в Радянському Союзі наукову школу з алелопатії і був нау� ковим керівником понад 30 кандидатських і 4 докторських дисертаційних робіт, присвя� чених здебільшого питанням хімічної взає� модії рослин і явищу «втомлення» ґрунтів. За його ініціативою проводяться всесоюзні симпозіуми з проблем фізіолого�біохімічної взаємодії рослин, конференції з питань алело� патії. У цей час Андрій Михайлович створює нову концепцію алелопатії як кругообігу фізіологічно активних речовин у біогеоце� нозі, що відіграють роль регулятора внут� рішніх та зовнішніх взаємозв’язків і є при� чинами рівноваги, стійкості і зміни рослин� них угруповань. У запропонованій новій схемі подані основні типи рослинних виді� лень і шляхи їхнього впливу, окреслюється роль гетеротрофних організмів та зовнішніх чинників. Ця схема отримала визнання у на� укових колах і наведена у низці монографій. Практично кожна рослина містить і виді� ляє у довкілля фізіологічно активні речови� ни, проте кількість й активність цих сполук значно варіює. Інтенсивність алелопатичної дії залежить також від зовнішніх умов, спо� собу розповсюдження та ролі конкретного виду в рослинному угрупованні. Враховую� чи поняття неспецифічності дії колінів, не� визначеності і непостійності хімічної приро� ди цього впливу, Андрій Михайлович вво� дить у дослідження біологічні тести. Він розробляє методику визначення алелопатич� ної активності речовин, створює умовні ку� маринові одиниці, що дають змогу виражати вміст невідомих колінів у конкретних вели� чинах і проводити математичний аналіз, а також методи дослідження алелопатичного втомлення ґрунтів у природних та культур� них фітоценозах, способи виділення з ґрун� ту та ідентифікації активних фітотоксичних речовин. А.М. Гродзинський описав 15 різних механізмів впливу одних рослин на інші. Під його керівництвом була написана ши� роко визнана за кордоном колективна моно� графія «Аллелопатическое почвоутомление» (1979), розроблений напрям експеримен� тальної алелопатії, який застосовують у рос� линництві і біотехнології. «Хто ясно мислить, той ясно говорить»... Результати своїх досліджень Андрій Михай� лович викладав у надзвичайно доступній, навіть простій манері, вважаючи, що заван� таження доповідей науковою термінологією часто вихолощує суть або ж маскує відсут� ність ідей і реальних здобутків. Його актив� на життєва позиція, бачення глибинних про� цесів, непримиренність до бюрократизму за� На розбудові Центрального республіканського ботанічного саду АН УРСР ISSN 0372�6436. Вісн. НАН України, 2006, № 1260 галом і в науці зокрема відображені у стат� тях «Чотири прощання з ВАКом», «Бюро� кратизм у науці», «Уроки Чорнобиля». Популяризації ботанічних знань були при� свячені численні публікації А.М. Гродзин� ського в газетах, журналах, багаторічна участь у телевізійних передачах «У світі рос� лин» та «Джерела». Справжній громадянин, патріот, людина яскравого творчого темпера� менту і широкої ерудиції він надзвичайно пе� реймався місцем науки в сучасному суспіль� стві, вихованням наукової молоді. Зберегло� ся його звернення до студентів�випускників: «Що би я хотів побажати молоді моєї Бать� ківщини, яка присвятила себе науці? Передусім, послідовності... Від самого по� чатку своєї роботи привчіть себе до строгої послідовності у накопиченні знань. Вивчіть ази науки, перш ніж намагатися зійти на її вершини. Ніколи не беріться за наступне, не засвоївши попереднього. Ніколи не намагай� теся приховати брак своїх знань, хоча б най� сміливішими здогадками і гіпотезами. Як би не зачаровувала Ваш погляд своїми перели� вами ця мильна бульбашка, вона неминуче лусне, і нічого, крім сорому, у Вас не зали� шиться. Привчіть себе до стриманості і тер� піння. Навчіться робити «чорну» роботу в на� уці. Вивчайте, порівнюйте, накопичуйте фак� ти. Хоч яким досконалим є крило птаха, воно ніколи не змогло б підняти його в небо, не спираючись на повітря. Факти — це повітря для вченого. Без них Ви ніколи не зможете полетіти. Без них Ваші «теорії» — марні по� туги. Але, вивчаючи, експериментуючи, спо� стерігаючи, старайтеся не залишатися на «по� верхні» фактів. Не перетворюйтеся на архі� варіусів фактів. Намагайтеся проникнути у таємницю їх виникнення. Наполегливо шу� кайте закони, які ними керують. Друге — це скромність. Ніколи не думай� те, що Ви вже все знаєте. І як би високо не оцінювали Вас, завжди майте мужність ска� зати собі: «Я — неук». Не дозволяйте погорді заволодіти Вами. Через неї Ви будете запе� речувати там, де треба погоджуватися, через неї Ви відмовитесь від корисної поради і дружньої допомоги, через це Ви втратите міру об’єктивності. У тому колективі, яким мені доводиться керувати, все творить атмо� сфера. Ми всі запряжені у спільну справу і кожен рухає її у міру своїх сил і можливос� тей. У нас часто і не збагнеш — що «моє», а що — «твоє», але від цього наша спільна спра� ва тільки виграє. Третє — це пристрасть. Пам’ятайте, що на� ука потребує від людини всього її життя. І якби у Вас було два життя, то і їх би Вам не вистачило. Великого напруження і великої пристрасті потребує наука від людини. Будь� те пристрасними у вашій роботі і ваших по� шуках... Що ж говорити про становище молодої людини в науці? Їй багато дається, але з неї і багато спитають. І для молоді, як і для нас, питання честі — виправдати ті великі вимо� ги, які покладає на нас наша Батьківщина». Батькова книга «Серед природи і в лабора� торії» була відзначена дипломом Держком� Йому завжди було що сказати людям ISSN 0372�6436. Вісн. НАН України, 2006, № 12 61 природи і Держкомвидаву УРСР як краща книга з природоохоронної тематики. За плідну наукову та громадську діяльність його нагородили орденами Трудового Червоного Прапора та «Знак пошани», медаллю «За доб� лесну працю», за цикл праць з експеримен� тальної ботаніки — академічною премією ім. М.Г. Холодного, срібною медаллю Уні� верситету ім. Я. Пуркине (Словаччина), Дер� жавною премією України у галузі науки і тех� ніки за монографію «Лікарські рослини» (по� смертно) та ін. Міжнародне алелопатичне товариство заснувало срібну нагороду за кра� щі алелопатичні дослідження — «Grodzinskii Award: For the best single publication or book relating to allelopathy. The award acknowledges the outstanding career of A. Grodzinsky who is considered to be the father of allelopathy under� taking his work in what was the Soviet Union». Професійна та громадська діяльність А.М. Гродзинського завжди багато ва� жила для його колег та біологічної науки. Проте ця офіційна грань його життя нами, дітьми, сприймалась як певний фон, для нас він був передовсім батьком. Він ніколи не забував проблем близьких, завжди відгуку� вався на їхні прохання чи побажання. Для нього було набагато важче відмовити, аніж зробити неможливе. І це було таке безмежне щастя бути донькою людини, яка кожну вільну хвилину присвячує своїй родині, суп� роводжує і буденні сімейні вечори, і веселі свята гумором, зворушливими подарунками, піклуванням. Ми з сестрою дуже любили ве� чорами гуляти з батьком вулицями Києва. Він розповідав цікаві історії, ділився своїми думками, планами, на ходу генерував вели� чезну кількість ідей та гіпотез. На кожне за� питання відразу знаходив відповідь, пояснен� ня, припущення, дотепний жарт чи анекдот. Він надзвичайно втомлювався, працюючи вночі, готував до друку численні статті, не йшов у відпустку, доки не виконував усі пун� кти свого особистого плану. З юності вів що� денники, що допомагало систематизувати думки, плани, вимогливо оцінювати досяг� нуті результати. Для нього було проблема� тичним знайти час для себе, він завжди пере� бував у русі, творчому процесі, головним спо� собом відпочинку вважав лише зміну роду занять. Дуже любив фізичну працю, на тра� диційних для того часу суботниках та не� дільниках нарівні з робітниками — копав, са� пав, укладав бетонні плити. Життєвим кредо його був дуже простий, на перший погляд, вислів — завжди залиша� тися людиною... Проводжаючи мене, студен� тку, у першу закордонну поїздку до Німеч� чини, він помітив мою розгубленість і сказав щось німецькою. Я не зрозуміла, а він пере� клав — щось про суп, який скрізь варять на воді. Потім пояснив: «Всюди живуть такі самі люди, і незалежно від їхніх світогляду, релігії, уподобань, національності, їм загалом подо� баються чи не подобаються ті самі речі. І вза� галі, головне в житті, доцю, завжди бути лю� диною». Демократичний, простий і привітний, він з повагою ставився до людей, незалежно від їхнього соціального статусу. Він увесь проме� нився життям, його доброзичливість, безмеж� не почуття гумору, оптимізм, разом з могутнім інтелектом й енциклопедичними знаннями, робили його, як тепер кажуть, харизматичною особистістю, приваблювали до нього людей. Жодного листа, велика кількість яких надхо� дила до нього, він не залишав без відповіді. Батько жив за соціалістичної епохи одно� стайності і замовчування правди, та, висту� паючи з трибуни чи на сторінках газет і жур� налів, не боявся оприлюднювати свою точку зору і в післячорнобильський період. Він був справді безстрашним і водночас, як це часто трапляється, достатньо беззахисним саме з огляду на свою доброту і порядність. Як у всіх непересічних людей, у нього були і вороги, і заздрісники, і дрібні «дописувачі» доносів у серйозні інстанції. Звичайно, їхня підступ� ність вражала і виснажувала, проте він не 62 ISSN 0372�6436. Вісн. НАН України, 2006, № 12 зупинявся, «згорав» на роботі, намагався зро� бити за максимумом. Багато років минуло, але до мене підходять люди, навіть незнайо� мі, і згадують тата з теплом і шаною. Він був надзвичайним дідусем, ніжним і люблячим, тепло його щирого серця, його забавки і казки, прогулянки («справжні по� ходи») затягували онуків в орбіту його яск� равої особистості... Коли мама захворіла і лікарі оголосили безжальний вирок, він просто не міг цього пе� режити, не знаходив собі місця, страждав без� сонням, у нього почалися затяжні болі. Поки був у змозі, складав документи, писав листи, службові розпорядження. В останні дні жовт� ня ми ходили з ним на прогулянку у парку поблизу лікарні у Феофанії, розмовляли про якісь несуттєві, відволікаючі речі, і він рап� том сказав з болем: «Ви ж без мене пропаде� те...». Мама прожила ще 5 років, піклування про онуків затримало її серед нас, але серце її було зранене, вона плакала щодня і не було у неї розради... Пам’ять повертає окремі епізоди, про� низуючі серце спогади, які неможливо пере� класти на папір... Спливли роки, а біль утрати не згасає, втрати не просто Батька, людини, вченого, а такого неосяжного і безповоротного Всесвіту... ... Коли мені тяжко на серці, «обсіли» проб� леми і якась безвихідь, я дивлюсь у нічне небо. ... На мене спокійно і мудро дивиться зірка мого батька — Андрія Гродзинського. Ганна ГРОДЗИНСЬКА, кандидат біологічних наук, старший науковий співробітник Інституту ботаніки ім. М.Г. Холодного НАН України (Київ)

Ähnliche Einträge