Духовний подвиг українського просвітника. До 200-річчя від дня народження Пилипа Морачевського

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2006
Hauptverfasser:	Козирський, В., Шендеровський, В.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainisch
Veröffentlicht:	Видавничий дім "Академперіодика" НАН України 2006
Schlagworte:	Ювілеї
Online Zugang:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/2269
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Духовний подвиг українського просвітника. До 200-річчя від дня народження Пилипа Морачевського / В. Козирський, В. Шендеровський // Вісн. НАН України. — 2006. — N 11. — С. 43-47. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

_version_	1860152244578549760
author	Козирський, В. Шендеровський, В.
author_facet	Козирський, В. Шендеровський, В.
citation_txt	Духовний подвиг українського просвітника. До 200-річчя від дня народження Пилипа Морачевського / В. Козирський, В. Шендеровський // Вісн. НАН України. — 2006. — N 11. — С. 43-47. — укр.
collection	DSpace DC
first_indexed	2025-12-07T17:51:59Z
format	Article
fulltext	ISSN 0372�6436. Вісн. НАН України, 2006, № 11 43 ЮВIЛEЇ Наслідки української колоніальної минувшини просто вражаючі. Спитаймо на� ших сучасників, людей освічених, з дипломами вищих навчальних закладів і нау� ковими ступенями: чи знають вони, хто такий Пилип Морачевський? Мало хто, здебільшого фахівці�шевченкознавці й патріоти�ентузіасти, спроможні дати ствердну відповідь, а тих, котрі чули щось поза причетністю Морачевського до кирило�мефодіївців, узагалі можна полічити на пальцях. Тож незайвим буде з нагоди 200�літнього ювілею Пилипа Семеновича Мо� рачевського розповісти про цього видатного діяча української справи й україн� ської думки. ДУХОВНИЙ ПОДВИГ УКРАЇНСЬКОГО ПРОСВІТНИКА До 200Gріччя від дня народження Пилипа Морачевського (1806—1879) Якщо якийсь нарід сподівається, що можна залишатися неуком і бути вільним, ... то він очікує на те, чого ніколи не було й ніколи не буде. Томас Джеферсон У селі Шестовиці, колишнього Чернігів! ського повіту, в сім’ї небагатого дворянина Семена Морачевського 14 листопада 1806 ро! ку народився хлопчик, котрого нарекли Пи! липом. Батьківська хата була трохи більшою за пересічну селянську, та навколо розкинув! ся розкішний сад. Цікаво зазначити, що коли Пилип Морачевський осів на батьківськім господарстві 1859 року, то мав 100 десятин землі (близько 110 гектарів) і п’ятеро душ кріпаків. Виростав і духовно міцнів він у селі, серед простого люду, у гурті сільських хлоп! чаків, де говорили рідною українською. Змал! ку захопився складанням віршів, а поетом, власне, став уже під час навчання в Харків! ському університеті. Нагадаймо, що цей, один із найстаріших навчальних закладів Європи, було засновано 1805 року, на розвиток ідеї Григорія Савича Сковороди, зусиллями його учня — Василя Каразіна, коштом прихильних дворян і куп! ців. На час студентства Пилипа Морачев! ського університет уже став помітним цент! ром культурного і наукового життя України. Ректор Петро Гулак!Артемовський, родом з Київщини, який обіймав цю посаду впродовж 1841—1849 років, згуртував когорту видатних викладачів (Микола Костомаров, Іван Срез! невський, Амвросій Метлинський), котрі створили в університеті ту особливу атмосфе! ру, яка спонукала до творчих шукань, само! стійної думки й розширення обріїв знань. Харків став головним осереддям національно! го й культурного відродження. Тут друкують книжки, виходять літературні альманахи, ча! сописи, що мають українське спрямування: «Украинский вестник», «Запорожская стари! на», «Украинский журнал». Студента!математика Пилипа Морачев! ського заохотив до віршування його родич ISSN 0372�6436. Вісн. НАН України, 2006, № 1144 Іван Кульжинський — літературознавець і ет! нограф з Сумщини, автор розвідки «Мало! российская деревня», що позначилася на ран! ній творчості Миколи Гоголя. Це він, Іван Кульжинський, передав кілька поезій П. Мо! рачевського професору Іванові Срезневсько! му (до речі, перекладачеві Горація та Овідія), котрий і надрукував їх у журналі «Украин! ский альманах». Після закінчення університету Пилип Мо! рачевський їде до Сум викладати математику у повітовому училищі. Під впливом професо! ра Кульжинського, після дворічної праці вчи! телем математики, П. Морачевський складає іспитовому комітетові Харківського університе! ту екзамен з російської словесності й одержує звання вчителя!словесника. Після цього вони удвох вирушають до Луцька і працюють до 1835 року у місцевій гімназії: Кульжинський — директором, Морачевський — учителем. Коли ж цей край російський уряд оголо! сив «исконно русским», їхні шляхи розійш! лися назавжди: П. Морачевський дедалі біль! ше схилятиметься до українства, натомість Кульжинський, почавши зі змагань з поль! ською культурою, закінчить сповненими зне! ваги публічними виступами проти україн! ської мови та літератури. Ось типовий приклад отого відступництва, яке сприймалося як зрада національних інте! ресів. Саме так формували проросійську за! попадливість наших краян. Вийшли тоді дру! ком «Граматика» Пантелеймона Куліша і «Буквар» Тараса Шевченка. «Граматика» ді! стала від Кульжинського вбивчу рецензію: «Всякую испорченность, следовательно ис! порченность языка, надобно исправлять, а не возводить на фантастическую степень нор! мальности и самостоятельности, — обурю! ється він, — потому надобно стараться, чтобы люди, говорящие по!малоросийски, привык! ли говорить чисто по!русски, о чем все благо! мыслящие малоросияне давно уже стараются в своих семействах и училищах и о чем силь! но хлопочут малоросияне, даже живущие в Галиции, а сочинитель уродливой «Грамати! ки» заключает свое слово до письменных мольбой, чтобы все малоросияне говорили по! малоросийски, т.е. чтобы не исправляли свое! го испорченного полонизмами языка, но кос! нели бы в его испорченности». А оцінюючи Шевченків «Буквар», він пише: «Тенденция этого «Букваря» одна и та же, что и «Грамати! ки» Кулиша, какая то «воля людская», и осво! бождение из какой!то неволи, о какой это сво! боде Вы хлопочете, господа «Букваристы». Ось такі гіркі метаморфози сталися з ко! лишнім українським етнографом. Пилип Морачевський переїздить до Ка! м’янця!Подільського, де працює спершу старшим учителем, а згодом — інспектором. Аж до своєї відставки у 1859 р. він інспекту! вав ліцей князя Безбородька і Ніжинську гім! назію. Учні глибоко шанували свого вчите! ля: «Морачевский нам очень понравился, хотя мы и острили над ним. Действительно, он был добрый и хороший человек и обходил! ся с нами по!человечески. Одно в нем было неприятно: как пойдет по квартирам и най! дет у кого!либо из гимназистов или студен! тов стихи малорусские, особенно Шевченка, так и конфискует». Те, що видавалося гім! назистові у Морачевському «неприємним», було, з огляду на тодішню ситуацію, вчинком мужнім і шляхетним. Якби це був не Морачев! ський, а хтось інший, то винуватець негайно вилетів би з гімназії з «вовчим білетом». А сам Пилип Семенович береться до ґрун! товного вивчення на науковій основі україн! ської мови. 1853 року він подає до розгляду Імператорської академії наук створений ним Словник малоросійської мови за полтав! ським діалектом. Певно, саме ця праця на! штовхнула його на думку перекласти україн! ською Євангеліє. П. Морачевський побачив, що українська мова, штучно обмежена сере! довищем упослідженого селянства, вижита зі школи, зведена до рівня територіального діа! лекту, таїть у собі потужні можливості, диво! вижне лексичне багатство. Але почалася Кримська війна. В Російській імперії всі перейнялися патріотичними почут! ISSN 0372�6436. Вісн. НАН України, 2006, № 11 45 тями. Не оминуло це піднесення і Пилипа Морачевського. Селяни кинулися записува! тися в козаки, бо козак — вільна людина. Про! тестні настрої вибухнули селянськими заво! рушеннями. П. Морачевський пише кілька патріотичних поезій, за які йому дісталося від Пантелеймона Куліша. Та ейфорія швидко проминула. Поразка у Кримській війні, жахні людські жертви... Пилип Морачевський стає осторонь політичного руху. Він береться до перекладу українською мовою Євангелія, хоча розуміє, що виникнуть проб! леми з друкуванням книги, а тому вирішує за! ручитися підтримкою впливових діячів церкви. «Ваше Высокопреосвященство, — звер! тається він 28 вересня 1860 року до Митро! полита Санкт!Петербурзького і Новгород! ського Ісидора, — на всех языках, словесно и письменно, проповедуется слово Божие; исповедники Христа Спасителя имеют Биб! лию на своих языках, а Малороссия, кото! рой языком говорит около 12 миллионов православных христиан, не имеет на своем языке даже Евангелия, ...перевод на мало! российский язык Евангелия несомненно принес бы весьма важную пользу нашему религиозному народу... С этой целью я при! ступил к переводу Евангелия на малорос! сийский язык, сличая славянский текст с текстом русским, латинским, немецким, французским и польским...». 14 жовтня Митрополит Ісидор відповів П. Морачевському категоричною відмовою: «По частном совещании со Святейшим Си! нодом, уведомляю Вас, что перевод Еванге! лий, сделанный Вами или другим кем!либо, не может быть допущен к печати». Пилип Семенович удруге звертається до Ісидора з проханням: «... Этот труд мой я считал делом столько полезным, сколько и богоугодным: и поэтому мне приятно будет, по крайней мере, оставить его детям моим на память обо мне как видимый знак моего благословения, которым буду просить им благословения Божьего». Відхилений рукопис повернули в день смерті дружини П. Морачевського — 15 квітня 1861 року. То випадковий збіг чи трагічний знак долі? Проте горе не зламало його, він не опускає безпорадно рук, і 16 листопада 1861 р. пере! клад усіх чотирьох Євангелій було закінчено, виправлено і переписано начисто. Залишало! ся тільки віднайти спосіб його видати. Щойно було скасовано кріпацтво. Вихо! дить царський маніфест про волю, звісно, ро! сійською мовою. Люди з нього мало що розу! міють. Як пише Софія Русова, «... у деяких селах грамотний припадав на 130 жителів. Нікому було «Положение» прочитати. При! міром, почне священик чи писар читати «Осени себя крестным знамением, право! славный народ». Люди слухають, затамував! ши подих, і безнадійно переглядаються: «Що воно там за сіно говориться?». Отож, 15 бе! резня 1861 р. цар наказав перекласти «Поло! жение о крестьянах» українською. За цю пра! цю взявся Пантелеймон Куліш. А 9 вересня того ж року Його Імператор! ська Величність видає указ про дозвіл свя! щеникам Полтавської Духовної Консисторії виголошувати проповіді українською мовою. Дивовижно... Але політика «кнута и пряни! ка» в Росії була доволі дієвою. Відкривали недільні школи, частково амністували членів Кирило!Мефодіївського братства. Тож Пилип Морачевський розраховує на підтримку з боку Академії наук. Переклад Євангелія рецензують академіки Ізмаїл Сре! зневський та визначний російський славіст! філолог Олександр Востоков, який був пер! шим видавцем Остромирового Євангелія (1843) — найдавнішого датованого східносло! в’янського рукопису, найважливішої старо! слов’янської пам’ятки, написаної у 1056— 1057 роках для новгородського посадника Остромира дяком Григорієм. Їхня думка була одностайною: «Євангеліє, перекладене мало! російською мовою п. Морачевським, є вищою мірою праця знаменна як з боку науково!філо! логічного, так і з боку релігійно!морального... Переклад Морачевського засвідчує цілком як якість, так і характер слів, якість словосполу! ISSN 0372�6436. Вісн. НАН України, 2006, № 1146 чень українських ніде не спотворює ні сут! ності, ані змісту думок... Поза всяким сумні! вом, переклад Морачевського має створити епоху в літературній просвіті малоросійської мови... Тому вважаємо ми, що переклад Мо! рачевського потрібно з позитивним відгуком Академії подати на схвалення Святійшим Синодом і просити його, після оцінки його з богословської думки, дозволити до друку». Синод, не покладаючись на міркування Академії, надсилає переклад на додаткове рецензування калузькому архієпископові Григорію, шефові жандармерії Довгорукому та київському генерал!губернаторові Анєн! кову. Архієпископ Григорій, котрий був ро! дом із Чернігівщини, тільки!но почав чита! ти Євангеліє, розплакався і кинувся до свого домашнього лікаря, також українця, зі сло! вами: «Ось ідіть подивіться, яку Бог послав мені радість на чужині». Відтак і відгук він надіслав до Синоду захоплений, з думкою про найшвидший друк цієї важливої праці. Скидалося на те, що все сприяє виходу пере! кладу Євангелія у світ. Проте цього не стало! ся з причин суто політичних. Ще від початку 60!х років поляки, готую! чи повстання, почали публічно цькувати все українське. Найбільше діставалося не! дільним школам для простого люду, які впро! вадила київська громада на чолі з Володими! ром Антоновичем. Звинувачень було хоч греблю гати: нібито там готують гайдамаччи! ну, виношують плани відокремлення від Росії... Усе це мало сумне відлуння в імпер! ській політиці після придушення польського повстання. Звинувачення підхопив редактор найтиражнішої російської газети «Москов! ские ведомости» Катков: «З’явилися нові Ки! рили та Мефодії з дивовижними абетками на світ Божий. Було пущено міф якоїсь вигада! ної малоросійської мови, почали з’являтися книжки на нововигаданій мові, — пише він, — а Україна ніколи не мала окремої історії, ніко! ли не була окремою державою, український народ є ... частина лише, але істинна! ...росій! ського народу, без якої він не може лишити! ся тим, чим він є. ...малоросійської мови ніко! ли не було і, незважаючи на всі зусилля ук! раїнофілів, досі не існує...». Налякані катковською істерією шеф жан! дармів Довгорукий і генерал!губернатор Анєнков в один голос заявили, що Євангеліє у перекладі П. Морачевського є «книгою опасною и вредною». Все це і породило «сек! ретне відношення по цензурному відомству» від 8 липня 1863 р. № 394, що ввійшло в істо! рію як Валуєвський циркуляр. Процитуймо дещо з цього циркуляру мо! вою оригіналу: «Никакого особенного мало! российского языка не было, нет и быть не может, наречие, употребляемое простонаро! дьем, есть тот же русский язык, только испор! ченный влиянием Польши; общерусский язык так же понятен для малороссов, как и для великороссиян, и даже гораздо понятнее, чем теперь сочиняемый для них некоторыми малороссиянами и в особенности поляками так называемый украинский язык. Сделать... распоряжение, чтобы к печати дозволялись только такие произведения на том языке, ко! торые принадлежат к области изящной ли! тературы: пропуск же книг на малороссий! ском языке как духовного содержания, так и учебных и вообще назначаемых для первона! чального чтения народа, приостановить». Зроблено все, щоб українська школа не мала для своєї розбудови фундаменту — книжки. Драконівський циркуляр цілковито паралізував українське книгодрукування. Так, 1865 р. вийшло тільки 2 українські книжки, 1866 р. — жодної, 1867 р. — три, 1869 р. — одна. Можна було сподіватися на ввезення ук! раїнських книг з Галичини, проте тут наспів Емський указ 1876 року, який забороняв уво! зити з!за кордону без спеціального на те до! зволу будь!які українські книжки, а в самій Російській імперії під забороною опинилися видання оригінальних творів, вистави і дру! кування текстів українських пісень. Сподівання Пилипа Морачевського побачи! ти свою працю надрукованою були марними. Проте він не полишає надії, перекладаючи, ISSN 0372�6436. Вісн. НАН України, 2006, № 11 47 окрім Євангелія, ще й «Діяння Апостолів», «Псалтир», укладає курс «Священної історії» для училищ і народних шкіл. Пилип Семено! вич вірив, що «все минеться, правда зостане! ться». Усі зібрані ним переклади він надіслав до Академії наук на зберігання до ліпших часів. «Життя моє, певно, підходить до кінця, — писав він синові 28 лютого 1878 року, — і я дякую за нього Богові: ранок мій йшов, зда! ється, похмуро, але я досяг, чого досягнути мені було можна; полудень сяяв наді мною світлим і теплим промінням; вечір мій тихий і безтурботний, — я оточений любов’ю і сам повен любові». Рік потому, 26 вересня 1879 р., Пилип Морачевський помер. Минула чверть століття. Ім’я українсько! го просвітника було у забутті. Лише після Лютневої революції згадали в Росії про пе! реклад П. Морачевського. Справу видання книг Святого Письма українською мовою було остаточно вирішено, головним чином завдяки заходам Великого Князя Костянти! на Костянтиновича, тодішнього президента Академії наук. Імовірно, таке рішення прий! няли ще й тому, що двома роками раніше у Відні вперше надрукували українською мо! вою Святе Письмо у перекладі Пантелеймо! на Куліша, Івана Пулюя та Івана Нечуя!Ле! вицького, яке ввозили нелегально на терени Російської імперії. А ще, можливо, як писав Михайло Комаров, «переклад Морачевсько! го і не міг зовсім загубитись, бо чимало зем! ляків мало вже той переклад переписаний...». Отож імператор 25 лютого, в день наро! дження Тараса Шевченка (за старим стилем), затвердив постанову Ради Комітету Мініст! рів про зняття заборони на друк українсько! го Євангелія. Синод благословляє друкува! ти Євангеліє у перекладі П. Морачевського у Московській синодальній друкарні під на! глядом Кам’янець!Подільського єпископа Парфенія. Високу оцінку перекладові Пили! па Морачевського дав відомий мовознавець Павло Житецький: «Морачевський найви! щою мірою володів відчуттям народної мови і, так би мовити, психологією її, і всі зусилля докладав до того, щоби, не відступивши від змісту слов’янського тексту, умістив би у свій переклад психічну тканину малоросійської мови і притаманні їй звороти, її звичаї і оби! чаї. З неї почерпував він своє натхнення, що надає його перекладові тепла і живих фарб». Нарешті навесні 1906 року переклад Пи! липа Морачевського було видано. Спочат! ку — Євангеліє від Матвія, а далі й інші. Пер! ший наклад — 5 тисяч примірників — розій! шовся миттєво, у червні додрукували ще 10, а в жовтні — 20 тисяч. Наступного року до! велося додрукувати ще 30 тисяч. Лише про! тягом 1906–1907 років, за статистикою Ми! хайла Комарова, продано 129 тис. книжок трьох Євангелій — від Матвія, Марка і Луки. Фантастичний, як на той час, наклад! Єван! геліє від Іоанна вийшло вже у 1911 р. «В яко! му числі — мені невідомо», — писав М. Ко! маров. Невдовзі багатьох причетних до ви! дання Євангелія відзначили нагородами. Не згадали тільки одну людину — автора пере! кладу. Не було його прізвища й на виданому Євангелії. Адже від часу смерті Пилипа Мо! рачевського минуло 32 роки. Гірка несправедливість долі! Людину, яка зробила справді апостольську справу — дала слово Боже многостраждальному україн! ському народові — народ цей не знав. Та й чи знає сьогодні, вже у незалежній державі, в якій і досі українське слово гнане й упослі! джене. Та пам’ятаймо, що кожна нація поро! джує постаті, які визначають її культуру, мен! тальність і, зрештою, її сумління. Такою по! статтю, великим подвижником, людиною, котра заклала один з найвагоміших наріжних каменів у розвій української літературної мови, за словами Івана Огієнка, був Пилип Семенович Морачевський. В. КОЗИРСЬКИЙ, кандидат фізикоGматематичних наук, старший науковий співробітник Інституту теоретичної фізики ім. М.М. Боголюбова НАН України, В. ШЕНДЕРОВСЬКИЙ, доктор фізикоGматематичних наук, провідний науковий співробітник Інституту фізики НАН України (Київ)
id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-2269
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
issn	0372-6436
language	Ukrainian
last_indexed	2025-12-07T17:51:59Z
publishDate	2006
publisher	Видавничий дім "Академперіодика" НАН України
record_format	dspace
spelling	Козирський, В. Шендеровський, В. 2008-09-16T14:56:13Z 2008-09-16T14:56:13Z 2006 Духовний подвиг українського просвітника. До 200-річчя від дня народження Пилипа Морачевського / В. Козирський, В. Шендеровський // Вісн. НАН України. — 2006. — N 11. — С. 43-47. — укр. 0372-6436 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/2269 uk Видавничий дім "Академперіодика" НАН України Ювілеї Духовний подвиг українського просвітника. До 200-річчя від дня народження Пилипа Морачевського Article published earlier
spellingShingle	Духовний подвиг українського просвітника. До 200-річчя від дня народження Пилипа Морачевського Козирський, В. Шендеровський, В. Ювілеї
title	Духовний подвиг українського просвітника. До 200-річчя від дня народження Пилипа Морачевського
title_full	Духовний подвиг українського просвітника. До 200-річчя від дня народження Пилипа Морачевського
title_fullStr	Духовний подвиг українського просвітника. До 200-річчя від дня народження Пилипа Морачевського
title_full_unstemmed	Духовний подвиг українського просвітника. До 200-річчя від дня народження Пилипа Морачевського
title_short	Духовний подвиг українського просвітника. До 200-річчя від дня народження Пилипа Морачевського
title_sort	духовний подвиг українського просвітника. до 200-річчя від дня народження пилипа морачевського
topic	Ювілеї
topic_facet	Ювілеї
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/2269
work_keys_str_mv	AT kozirsʹkiiv duhovniipodvigukraínsʹkogoprosvítnikado200ríččâvíddnânarodžennâpilipamoračevsʹkogo AT šenderovsʹkiiv duhovniipodvigukraínsʹkogoprosvítnikado200ríččâvíddnânarodžennâpilipamoračevsʹkogo

Духовний подвиг українського просвітника. До 200-річчя від дня народження Пилипа Морачевського

Institution

Ähnliche Einträge