Із минулого Батуринської пошти
На основі джерельних та архівних матеріалів розглядається відновлення Батуринської поштової станції після трагічних подій 1708 року, розташованої на московсько-київському поштовому тракті в XVIII ст. Досліджено її діяльність починаючи з ХVІІІ – до початку ХХ ст. У лаконічній формі розглядається хід...
Gespeichert in:
| Veröffentlicht in: | Ніжинська старовина |
|---|---|
| Datum: | 2010 |
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainisch |
| Veröffentlicht: |
Центр пам'яткознавства НАН України і УТОПІК
2010
|
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/24178 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Із минулого Батуринської пошти / М. Терех // Ніжинська старовина: Збірник регіональної історії та пам’яткознавства. — 2010. — Вип. 10(13). — С. 74-80. — Бібліогр.: 51 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859477049009242112 |
|---|---|
| author | Терех, М. |
| author_facet | Терех, М. |
| citation_txt | Із минулого Батуринської пошти / М. Терех // Ніжинська старовина: Збірник регіональної історії та пам’яткознавства. — 2010. — Вип. 10(13). — С. 74-80. — Бібліогр.: 51 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Ніжинська старовина |
| description | На основі джерельних та архівних матеріалів розглядається відновлення Батуринської поштової станції після трагічних подій 1708 року, розташованої на московсько-київському поштовому тракті в XVIII ст. Досліджено її діяльність починаючи з ХVІІІ – до початку ХХ ст. У лаконічній формі розглядається хід ремонтно-реставраційних робіт будинку пошти у 2006 році.
На основе источников и архивных материалов рассматривается возобновление Батуринской почтовой станции после трагических событий 1708 г, расположенной на московско-киевском тракте в XVIII в. Исследовано ее деятельность начиная с ХVІІІ – до начала ХХ вв., а также рассматривается ход реставрационных работ дома почты в 2006 году.
On the basis of source and archival materials the removal of Baturyn’s post-station after tragic events in 1708 is analyzed. This post-station was located on Moscow-Kiev post highway in the 18^th century. Its activity since the 18^th – till the beginning of 20^th century. Was studied briefly, the article reveals restoration works of the post-station’s building in 2006.
|
| first_indexed | 2025-11-24T11:50:25Z |
| format | Article |
| fulltext |
НIЖИНСЬКА СТАРОВИНА
ISSN 2078-063X 74
Moshyk I.V. Cernihiv higer scool in ukrainisation processes in the 20th – at the begin-
ning of the 30th in XX century
In this article some questions of leadthroough of policy of ukrainisation in Chernihiv higher
school in the 20th –at the beginning of the 30th in XX century are examined and it’s influence
for formation of new Ukrainian intelligention.
Key words: ukrainisation, ukrainian higher school, ukrainian inteligention, politic of proleta-
rization, institute of folk education, student’s contingent.
УДК 94(477)“17/20”
Микола ТЕРЕХ
(Глухів)
Із минулого Батуринської пошти
Батурин за географією розміщення знаходився на перетині торгівельних і поштових
шляхів. Про що свідчить хоча б той факт, що в 1892 р. в Батурині була знайдена Віза-
нтійську монету Василя І (867–869) [1].
У 1669 р. Батурин стає столицею Підгетьманської (Лівобережної) України. В Глу-
хівських статтях, які підписав гетьман Дем’ян Многогрішний, в одному з пунктів вка-
зано про створення швидкої гоньби для доставляння царських грамот, гетьманських
універсалів, листів козацької старшини та воєвод, а в Батурині та Ніжині влаштувати
поштові стани. Великих зусиль приклав гетьман Дем’ян Многогрішний для влашту-
вання в Ніжині і Батурині спеціальних дворів для прийому пошти, утримання коней
та обігріву поштарів.
Біля сорока років потому працювала пошта в Батурині, але в полум’ї листопадової
пожежі 1708 р. всі дерев’яні будівлі міста згоріли вщент; не оминула сумна участь і
будівлю поштової станції.
Опис, зроблений на початку 1726 р. – через 17 років після трагедії – свідчить, що
“ныне по разорении, город Батурин весь пуст” [2]. Проходив час і до спаленого Бату-
рина поступово поверталися його жителі, селилися нові сім’ї. Люди ремонтували
зруйновані оселі, будували нові. Батурин відроджувався.
На початку XVIII ст. значного розвитку досягла військова пошта, яка прокладалася
в місцях скупчення військ, у місцях, де проходили бої та в місцях розрухи після них.
Назва “полевая почта” вперше була використана у 1716 р. [3]. З 1725 р. слово “по-
чтарь” замінене на “почтальон” [4].
Регулярне поштове сполучення Батурина відновлюється після імператорського ука-
зу Анни Іонівни 1740 р., в якому вона наказала відновити пошту в Малоросії [5]. Щоб
частково зменшити податки та повинності населення України, Олексій Кирилович Ро-
зумовський в 1742 р. піднімає клопотання перед Сенатом про зменшення витрат на
утримання пошти, яка розрослась під час війни з турками. Імператриця Єлизавета Пе-
трівна в серпні 1742 р. видає указ, у п. 5 якого передбачав, аби в Малоросії “почты все
свести, а содержать одну от Глухова до Киева <…> а козацьких лошадей и прочих
обывательских на ту почту не требовать” [6].
НIЖИНСЬКА СТАРОВИНА
Вип. 10 (13), 2010 р. 75
Починаючи з 1742 р. проводяться регулярні ремонтні роботи на Києво-Московському
поштовому тракті. Будують нові приміщення поштових станцій та “изб для почтарей”,
ремонтують мости через ріки, засипають гаті, ставлять верстові стовпи.
Великого розмаху набули ремонтні роботи в 1744 р. В “Дневнике генеральнаго хору-
жаго Николая Ханенка” повідомляється, що було створено “Экспедицию к строению
мостов, гатей и прочего для шествия к Киеву ее і[мператорского] Величества” [7].
Представники комісії обстежили дороги, якими пролягав маршрут подорожі імперат-
риці Єлизавети Петрівни Україною. 11 липня 1744 р. були відправлені рапорти в Глу-
хів, у одному з котрих повідомлялося, що ніжинським полковником Божичом знайдена
краща дорога через Сейм до Батурина, ніж та, що була через батуринську греблю [8].
Ремонт шляхів від Кролевця до Батурина й у самому Батурині вели козаки Чернігівсь-
кого полку та сотень Новомлинської, Конотопської та Бахмацької Ніжинського полку.
На початку липня Сенат видав указ, в п. 2 якого наголошувалося: “в Малороссии на
всяком стану иметь подвод по 800.” [9]. Така велика кількість подвод і коней була зі-
брана й на Батуринській поштовій станції для продовження подорожі імператриці
Єлизавети Петрівни та О.Г. Розумовського. Вже 7 серпня головним Київським по-
штовим трактом імператорський почет після обіду відправився в дорогу з Глухова
[10]. Тож, подорожуючи Україною на початку серпня 1744 р. імператриця Єлизавета
Петрівна зі своїм таємним чоловіком неодмінно проїздила через Батурин.
До 1751 р. батуринський сотник Дмитро Стожок “был в подчинке надсмотрении по
главному Киевскому тракту, в Нежинском и Киевском полках, мостов и гатей.” [11].
У 1755 р. гетьман К.Г. Розумовський призначає Григорія Карповича Долинського
“директором почт, учрежденних по контракту от Глухова до Киева”, де він “трудился
всеприлежнейше”. З 1760 р. останнього було призначено генеральним підскарбієм в
“Експедицию национального Батуринского строения” – головним економом при ге-
тьмані, з 1764 р. до 1779 р. – підкоморій Батуринського повіту [12].
Після ліквідації гетьманства, управління Лівобережною Україною доручають Ма-
лоросійській колегії на чолі з генерал-губернатором П.О. Румянцевим. Пошт-
директором України призначають майора І.М. Скоропадського. Був розроблений ста-
тут “Учреждения о конвой почте в Малой России”, який вступив у дію з 31 травня
1765 р. [13]. Статут складався з 20 пунктів, які містили рекомендації щодо організації
пошти на місцях. В одному з пунктів говорилося, що поштмейстера необхідно виби-
рати з військових і значкових товаришів у полках. Кандидат на посаду повинен був
бути чесним, ввічливим, скромним, “чистого письма и верного щота”. Поштарі, в свою
чергу, обиралися в сотнях із “подпомошников и свободных мещан или посполитых” –
по 2 на кожну станцію, при цьому вони зобов’язані були мати по двоє коней. Також
повинні були мати гарну поведінку та відповідне виховання. Поштарі підпорядкову-
валися поштмейстеру, а ті – пошт-директору. Будинки всіх працівників пошти “от по-
стоев и от всякой службы и податей уволены быть имеют” [14]. Так, у відомостях від
16 травня 1808 р. про населення м. Батурина вказано, що поштальони віднесені до ка-
тегорії “не платящих казенных податей” [15].
На службу поштові працівники мали ходити в одязі встановленого зразка. Так, одяг
поштаря складався з червоного суконного каптана з білим ременем, червоної шапки,
мідної бляхи з гербом на грудях і поштового ріжка через плече на шнурку [16]. Для
НIЖИНСЬКА СТАРОВИНА
ISSN 2078-063X 76
охорони пошти залучали військових із місцевого гарнізону – з вояків ескадрон Псков-
ського полку, який того часу (1765 р.) знаходився в Батурині [17]. На головному фа-
саді будинку пошти був закріплений державний герб [18].
На початку грудня 1767 р. Україна була розділена на 20 комісарств. Центром одного
з них став Батурин, до якого входило 9 сотень [19]. Тепер Батуринською поштою ке-
рував пошткомісар, який мав свою печатку [20].
Для перевезення листів, посилок на Батуринській поштовій станції в 1765 р. знахо-
дилися 2 поштарі та 4 коней [21], але “В Малой России, по главному московскому
тракту от Глухова до Києва” була друга пошта для перевезення пасажирів, вантажів і ку-
р’єрів. Вони утримувалися за рахунок малоросійського скарбу. Тут-таки, на Батурин-
ській станції знаходилися ще 15 коней для такої другої пошти [22].
Велика завантаженість поштового сполучення вносить свої корективи в чисельність
Батуринської поштової станції. В 1779–1781 роках у Батурині на поштовій службі
знаходяться: “писарь почтового правления – 1, подписков земских – 2, почтальонов –
4” [23]. А у відомості про населення м. Батурина від 16 травня 1808 р. вказано, що ли-
стонош – 20 чоловіків і 24 жінки [24].
Листи на поштовій станції приймалися за 3 години до їх відправлення й перевози-
лися у спеціальних валізах. Плата за доставку листів Україною залежала від ваги лис-
та і відстані між станціями. Наприклад, за відправлений із Батурина до Києва лист ва-
гою 1 лот (12,8 г) необхідно було заплатити 3 копійки [25]. На листі писали “заплаче-
но”. Дозволялося за лист платити й при одержанні їх адресатом, але тільки в межах
України. Румянцевською поштою дозволялося пересилати посилки, купці також мали
можливість відправляти з поштарями свій товар вагою до 10 пудів (163,4 кг). Якщо
вага товару більша – то, про це необхідно було заздалегідь попередити поштмейстера.
Послугами Батуринської поштової станції користувалися екс-гетьман, граф
К.Г. Розумовський (постійно проживав у Батурині з 1794 до 1803 р.), де його навіду-
вали діти – Наталя Кирилівна (за чоловіком Загряжська), Олексій Кирилович (міністр
освіти Російської імперії), котрі тут проживали по декілька місяців; а Андрій Кирило-
вич (відомий дипломат) – навіть декілька років. Усі вони жваво листувалися з рідни-
ми та друзями (збереглися чисельні листи відправлені ними з Батурина).
До Батуринської пошти на ім’я Івана Фрідріховича Гіржберга надходили книги з
Бреславської фірми Корна і Гамперта [26]. Механік Іван Фрідріхович збудував чима-
ло промислових закладів на території Україні, в т.ч. в Батурині: водяний лісопильний
млин [27], два флігелі, льодовник, пекарню, каретню [28], цегляний водяний
млин.[29]. Завдяки своєчасно доставленій спеціальній літературі, І.Ф. Гіржберг знав
про технічні новини світу, які успішно застосовував у своїй професійній діяльності.
Пошта також доставляла передплатникам газети та журнали. Наприклад, на ім’я
П.І. Прокоповича, а після 1850 р. на ім’я С.П. Великдана до Батуринської пошто-
вої станції щорічно надходило 9 періодичних видань, які поповнювали бібліотеку
школи бджільництва [30].
З 1765 р. поштарі почали перевозити пасажирів. При посадці в поштову карету, па-
сажир був зобов’язаний пред’явити посвідчення особи [31].
У 1782 р. у Чернігові був заснований Малоросійський поштамт, якому підпорядко-
вувалися всі поштові установи на території колишньої Підгетьманської України [32].
НIЖИНСЬКА СТАРОВИНА
Вип. 10 (13), 2010 р. 77
Цього ж року був утворений Поштовий департамент при Колегії Іноземних справ.
З того часу осередки ямської служби – ями – стали називатися, власне, поштою [33].
Подорожуючи Україною в 1774 р. академік Гільденштедт і князь І.М. Долгорукий
вели подорожні нотатки, в яких згадується, поміж іншого, як вони їхали з Києва по-
штовою дорогою через Ніжин, Батурин і Глухів, зокрема, що “на этой дороге находя-
тся почтовые станции, из которых каждая содержит 40 лошадей” [34]. Поштова стан-
ція в Батурині знаходилася “по большой дороге из Киева в Москву идущей <…> уст-
роен дом для г-д проезжающих, то есть гостиница с особыми малыми флигелями, из
коих в одном кухня, а другие два отдаются вместе с гостиницей в откуп для почтовой
станции, и при сем доме устроены конюшня, сарай, ледник, амбар и навес, во дворе
имеется колодец, сарай для экипажей” [35].
Найближчими поштовими станціями від містечка Батурин були: Конотопська – за
28 верст, Алтинівська – за 29 верст, Борзенська – за 30,5 верст і Сосницька – за 30
верст. Дорога до Алтинівської поштової станції від Батурина іде донизу, де “состоит
экономический через реку Сейм перевоз, для коего устроены от экономии два боль-
ших парома, каждый о двух байдаках, два больших дуба и две такие лодки. Все сии
суда употребляются только весною, когда река Сейм выступает из берегов и распрос-
траняется разливом в ширину около одной версты, в прочее же время, когда река
станет в берегах, действует для переправы проезжих только один паром на канате и
одна лодка. При перевозе изба, за перевозом через другой залив устроен деревянный
мост, который равно как первый и речные суда исправляются на экономический счет
крестьянами за повинность” [36]. Далі, більше 20 верств, дорога проходила піщаною
та болотистою місцевістю [37].
У 1830 р. були проведені поштові реформи. На території України були створені по-
штові округи. Батуринська повітова поштова контора почала належати до шостого
поштового округу й мала штат із шести працівників (поштмейстера, його помічника і чо-
тирьох поштарів) [38]. Також дозволялося бажаючим утримувати поштові станції на
“прогонні гроші”, не одержуючи нічого від казни [39]. Батуринську поштову станцію
в 1845 р. утримує купець ІІІ гільдії Корницький. Цього часу приміщення станції скла-
далося з двох гарних кімнат, у яких знаходились необхідні меблі [40].
У 1842 р. для будівництва поштових станцій чотирьох розрядів було затверджено
нові типові проекти [41]. Можливо цього часу в Батурині й розпочалося будівництво
цегляного приміщення поштової станції. Щоб зекономити кошти та будівельні мате-
ріали, приміщення будують на існуючому фундаменті. Цей факт був підтверджений
фахівцями “УкрНДІпроектреставрвція” під час обстеження технічного стану цієї
пам’ятки архітектури XIX ст.; іншим їх висновком, було ймовірне датування підвалів
більш раннім будівельним періодом – до XIX ст. [42]. Точно можна твердити про те,
що в 1860 р. з поштових закладів у Батурині були поштова контора і станція – про це
є інформація в “Черниговских губернских ведомостях” [43].
Починаючи з 1845 р. пошта з Батурина до Конотопа та Сосниці відправлялася 2 рази
на тиждень. На поштовій станції Батурина того року знаходилось 9 трійок коней, із
яких були 6 поштовими і 3 кур’єрськими. Але для нормальної роботи пошти цього
було замало. Поштових “повозок” – як зимових, так і літніх – було в достатній кілько-
сті, але “форменних же фельдъегерских бричек” не було жодної. Ямщики всі були
НIЖИНСЬКА СТАРОВИНА
ISSN 2078-063X 78
“хорошего телосложения, средних лет и хорошего поведения”, одягнені в чистий та
охайний фірмовий одяг [44]. За порушення дисципліни несли покарання. Наприклад,
зупинившись на поштовій станції, віце-губернатор Костромської губернії Гайворон-
ський написав жалобу – йому здалося, що ямщики повільно запрягали коней у візок.
Унаслідок розслідування жалоби губернським поштмейстером, станційний писар
“выдержан под арестом сутки», ямщиків висікли різками [45].
Після смерті нащадка Кирила Розумовського – сина Андрія в 1836 р. все його майно
було передане до Опікунського управління. З того часу мостам, які пролягали через р.
Сейм, приділялось мало уваги. Як пише в рапорті від 21 грудня 1845 р. чиновник осо-
бливих доручень Калиновський до Чернігівського губернатора П. Гессен, “я заметил
величайший беспорядок на плотине через р. Сейм близ Батурина, на которой устрое-
ны мосты, не имеющие ни на одной стороне перил. На этих мостах изгнившие доски
провалились и образовали в нескольких местах огромные дыры” [46]. Крім того, на
“этой дороге находиться переправа через р. Сейм, которая, особенно в весеннее вре-
мя, много отымает времени переезда” [47]. Поромна переправа через р. Сейм станом
на січень 1886 р. належала управлінню державного майна Чернігівської губернії, але
перебувала в оренді в міщанина Берка Рапопорта [48].
Із будівництвом Курсько-Київської та Лібаво-Роменської залізниць, які проходили
через станцію Бахмач [49], рух дорогою з Батурина до Бахмача стає більш інтенсивним
і дорога стає “не просёлочной, а транспортной, по которой ежедневно тянутся транспо-
рты извозчиков степные места с лесом, известью, мелом и глиняною посудою, а также
перевозятся с железной [дороги] товары” [50]. Натомість поштова дорога з Батурина до
Глухова через Кролевець у 1897 р. була віднесена до “просёлочной” дороги [51].
На початку XX ст. у Батурині Конотопського повіту Чернігівської губернії була за-
снована поштово-телеграфна державна ощадна каса № 2, якою користувалися не тіль-
ки поштові працівники, але й жителі містечка та прилеглих до нього сіл. Штат Бату-
ринського поштово-телеграфного відділення в 1895 р. складався з начальника та 2 ли-
стонош. У 1903 р. одного листоношу скоротили, що спричинило затримку в доставці
листів на замовлення та грошових переказів – адресату їх доставляли лише на другий
або третій день після отримання.
На початку XX ст. Батуринське поштово-телеграфне відділення обслуговувало 22 тис.
мешканців, працювало три дні на тиждень. Газета “Киевлянин” писала, що 6 червня
1902 р. Батурин відвідав Чернігівський губернатор Є.К. Андрієвський. Його зустріча-
ли в лікарні, поштово-телеграфному відділенні та Воскресенський церкві.
У лютому 1905 р. почала працювати телеграфна лінія Батурин – Нові Млини.
Усе вище викладене свідчить про важливість Батурина як вузла поштового сполу-
чення Лівобережної України – від кінця ХVІІ ст., коли місто було столицею до почат-
ку ХХ ст., коли з посиленим економічним розвитком Російської імперії гостро поста-
ла питання ефективних комунікаційних мереж. На сучасному етапі будівля Батурин-
ської пошти в 2006 р. була відремонтована й реставрована. В ході цих робіт були ви-
явлені й відновлені архітектурно-декоративні елементи, які були закриті пізнішими
перебудовами. Архітектура фасадів автентичної пам’ятки відповідає класичним сти-
льовим характеристикам громадських споруд почату – середини XIX ст. Деталі оздо-
блення головного фасаду: пілястри та рустовані пілястри, профільовані тяги, вінчаю-
НIЖИНСЬКА СТАРОВИНА
Вип. 10 (13), 2010 р. 79
чий карниз, обрамлення віконних і дверних прорізів із сандриковими карнизами та
підвіконними нішами виконані в цеглі. Первісно оздоблення фасадів було без штука-
турки. На даний час будівля пошти одноповерхова, мурована, в плані прямокутна, з
підвальними приміщеннями. Проте, чи не найбільш важливой те, що від часу будів-
ництва й до сьогодення приміщення постійно використовувалося виключно за при-
значенням – як поштова установа. Будинок батуринської пошти має не лише історич-
ну цінність – як приклад цивільної громадської забудови початку – середини XIX ст.
він є справжньою архітектурною окрасою Батурина.
Джерела та література
1. Різниченко В. Матеріали до бібліографії Батурина. – К., 1919. – С. 16
2. Лазаревский А. Описание старой Малороссии. Материалы для истории заселения, землевладения
и управления. Т.2. Полк Нежинский. – К., 1893. – С. 252.
3. Вигилев А.Н. История отечественной почты. – М., 1990. – С. 206.
4. Там само. – С. 208.
5. Максимович Г.А. Деятельность Румянцева-Задунайского по управлению Малороссией. Т.1., – Не-
жин, 1913. – С. 64.
6. Дневныя записки Малороссийского подскарбия генерального Якова Марковича. Ч.1–2., – М., 1859.
– С. 175–176.
7. Дневник генерального хорунжего Николая Ханенка 1723–1753 гг. Приложение к журналу “Киевс-
кая старина”. – К., 1884. – С. 227.
8. Там само. – С. 233.
9. Дневныя записки Малороссийского подскарбия… – С. 207.
10. Там само. – С. 210.
11. Лазаревский А. Вказана праця. – С. 251.
12. Оглоблин О. Люди старої України. – Мюнхен, 1959. – С. 25
13. Максимович Г.А. Вказана праця. – С. 69.
14. Там само.
16. Батурин: сторінки історії. Збірник документів і матеріалів. – Чернігів, 2009. – С. 223.
10. Мухін В., Мороз В., Дюков П., Іванов В., Юрій В. Від гінця до інтернету. Нариси з історії українсь-
кої пошти. – К., 2002. – С. 39.
17. Максимович Г.А. Вказана праця. – С. 95.
18. Мухін В., Мороз В., Дюков П. та інші. Вказана праця. – С. 39.
19. Максимович Г.А. Вказана праця. – С. 93.
20. Мухін В., Мороз В., Дюков П. та інші. Вказана праця. – К., 2002. – С. 42.
21. Максимович Г.А. Вказана праця. – С. 71.
22. Там само. – С. 86.
23. Опис Новгород-Сіверського намісництва 1779–1781 рр. – К., 1931. – С. 410.
24. Батурин: сторінки історії… – С. 223.
25. Максимович Г.А. Вказана праця. – С. 77.
26. Оглоблин О. Вказана праця. – С. 221.
27. Нечипоренко П. Фабрики Розумовського на Посем’ї // Записки історично-філологічного відділу /
Українська Академія наук. Кн. XI. – К., 1927. – С. 197.
28. Павленко С. Загибель Батурина 2 листопада 1708р. – К., 2007. – С. 223.
29. Нечипоренко П. Фабрики Розумовського на Посем’ї // Записки історично-філологічного відділу /
Українська академія наук. Кн. XI. – К., 1927. – С. 200.
30. Домантович М.А. Материали для географии и статистики России. Черниговская губернія, – СПб., 1865.
– С. 250.
31. Максимович Г.А. Вказана праця. – С. 71.
32. Мухін В., Мороз В., Дюков П. та інші. Вказана праця. – С. 42.
НIЖИНСЬКА СТАРОВИНА
ISSN 2078-063X 80
33. Левитас И. С марками в страну знаний. – К.,1987. – С. 69.
34. Синицкий Л. Путешествия в Малороссию академика Гильденштедта и кн. И.М. Долгорукаго. //
Киевская старина. – 1993. –№ 4. – С. 47.
35. Державний архів Чернігівської області, ф.133, оп. 5, спр. 2, арк. 3.
36. Синицкий Л. Вказана праця. – С. 6.
37. Батурин: сторінки історії… – С. 252.
38. Мухін В., Мороз В., Дюков П. та інші. Вказана праця. – С. 51–52.
39. Там само. – С. 55.
40. Батурин: сторінки історіїВказана праця – С. 253.
41. Мухін В., Мороз В., Дюков П. та інші. Вказана праця. – С. 55.
42. Науково-допоміжний фонд Національного історико-культурного заповідника “Гетьманська сто-
лиця”, оз. зб. “Акт огляду технічного стану пам’ятки архітектури від 21 березня 2006 р.”, арк. 1.
43. Исаенко М. Батурин, местечко Черниговской губернии. // Черниговские губернские ведомости. –
1860. – № 22. – С. 167.
44. Батурин: сторінки історії… – С. 353.
45. Там само. – С. 261.
46. Там само. – С. 255.
47. Там само. – С. 253.
48. Там само. – С. 285.
49. Семенов П.П. Россия, полное географическое описание нашего отечества, Т.VII, Малороссия. –
СПб., 1903. – С. 221.
50. Батурин: сторінки історії… – С. 286.
51. Земской зборник Черниговской губернии. – 1899. – № 8. – С. 540.
Терех М.І. Із минулого Батуринської пошти
На основі джерельних та архівних матеріалів розглядається відновлення Батуринської
поштової станції після трагічних подій 1708 року, розташованої на московсько-
київському поштовому тракті в XVIII ст. Досліджено її діяльність починаючи з ХVІІІ –
до початку ХХ ст. У лаконічній формі розглядається хід ремонтно-реставраційних ро-
біт будинку пошти у 2006 році.
Ключові слова: пошта, поштова станція, поштові тракти, поштар, поштово-телеграфне
відділення, будинок пошти.
Терех Н.И. Из пришлого Батуринской почты
На основе источников и архивных материалов рассматривается возобновление Батурин-
ской почтовой станции после трагических событий 1708 г, расположенной на московско-
киевском тракте в XVIII в. Исследовано ее деятельность начиная с ХVІІІ – до начала
ХХ вв., а также рассматривается ход реставрационных работ дома почты в 2006 году.
Ключевые слова: почта, почтовая станция, почтовые тракты, почтальон, почтово-
телеграфное отделение, здание почты.
Terekh M.I. Out of the history of Baturyn’s post-station
On the basis of source and archival materials the removal of Baturyn’s post-station after
tragic events in 1708 is analyzed. This post-station was located on Moscow-Kiev post high-
way in the 18th century. Its activity since the 18th – till the beginning of 20th century. Was
studied briefly, the article reveals restoration works of the post-station’s building in 2006.
Key words: post, post-station, post-highways, postman, post-telegraphic department, the build-
ing of the post-station.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-24178 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 2078-063X |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-11-24T11:50:25Z |
| publishDate | 2010 |
| publisher | Центр пам'яткознавства НАН України і УТОПІК |
| record_format | dspace |
| spelling | Терех, М. 2011-07-08T17:41:36Z 2011-07-08T17:41:36Z 2010 Із минулого Батуринської пошти / М. Терех // Ніжинська старовина: Збірник регіональної історії та пам’яткознавства. — 2010. — Вип. 10(13). — С. 74-80. — Бібліогр.: 51 назв. — укр. 2078-063X https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/24178 94(477)“17/20” На основі джерельних та архівних матеріалів розглядається відновлення Батуринської поштової станції після трагічних подій 1708 року, розташованої на московсько-київському поштовому тракті в XVIII ст. Досліджено її діяльність починаючи з ХVІІІ – до початку ХХ ст. У лаконічній формі розглядається хід ремонтно-реставраційних робіт будинку пошти у 2006 році. На основе источников и архивных материалов рассматривается возобновление Батуринской почтовой станции после трагических событий 1708 г, расположенной на московско-киевском тракте в XVIII в. Исследовано ее деятельность начиная с ХVІІІ – до начала ХХ вв., а также рассматривается ход реставрационных работ дома почты в 2006 году. On the basis of source and archival materials the removal of Baturyn’s post-station after tragic events in 1708 is analyzed. This post-station was located on Moscow-Kiev post highway in the 18^th century. Its activity since the 18^th – till the beginning of 20^th century. Was studied briefly, the article reveals restoration works of the post-station’s building in 2006. uk Центр пам'яткознавства НАН України і УТОПІК Ніжинська старовина Дослідження регіональної історії й етнології Північного регіону України та відображення його результатів у музейних колекціях Із минулого Батуринської пошти Из пришлого Батуринской почты Out of the history of Baturyn’s post-station Article published earlier |
| spellingShingle | Із минулого Батуринської пошти Терех, М. Дослідження регіональної історії й етнології Північного регіону України та відображення його результатів у музейних колекціях |
| title | Із минулого Батуринської пошти |
| title_alt | Из пришлого Батуринской почты Out of the history of Baturyn’s post-station |
| title_full | Із минулого Батуринської пошти |
| title_fullStr | Із минулого Батуринської пошти |
| title_full_unstemmed | Із минулого Батуринської пошти |
| title_short | Із минулого Батуринської пошти |
| title_sort | із минулого батуринської пошти |
| topic | Дослідження регіональної історії й етнології Північного регіону України та відображення його результатів у музейних колекціях |
| topic_facet | Дослідження регіональної історії й етнології Північного регіону України та відображення його результатів у музейних колекціях |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/24178 |
| work_keys_str_mv | AT terehm ízminulogobaturinsʹkoípošti AT terehm izprišlogobaturinskoipočty AT terehm outofthehistoryofbaturynspoststation |