"Перший видатний державний муж Росії з українських уродженців": князь Олександр Андрійович Безбородько
У біографічному нарисі одного з найбільш видатних державних діячів Російської імперії доби правління Катерини ІІ та Павла І висвітлені основні віхи його життя і кар’єрного зростання. Постать відомого російського царедворця з українського походження змальовується через призму його професійної діяльно...
Gespeichert in:
| Veröffentlicht in: | Ніжинська старовина |
|---|---|
| Datum: | 2010 |
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainisch |
| Veröffentlicht: |
Центр пам'яткознавства НАН України і УТОПІК
2010
|
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/24199 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | "Перший видатний державний муж Росії з українських уродженців": князь Олександр Андрійович Безбородько / В. Кучерявець // Ніжинська старовина: Збірник регіональної історії та пам’яткознавства. — 2010. — Вип. 9(12). — С. 15-24. — Бібліогр.: 7 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859482534975373312 |
|---|---|
| author | Кучерявець, В. |
| author_facet | Кучерявець, В. |
| citation_txt | "Перший видатний державний муж Росії з українських уродженців": князь Олександр Андрійович Безбородько / В. Кучерявець // Ніжинська старовина: Збірник регіональної історії та пам’яткознавства. — 2010. — Вип. 9(12). — С. 15-24. — Бібліогр.: 7 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Ніжинська старовина |
| description | У біографічному нарисі одного з найбільш видатних державних діячів Російської імперії доби правління Катерини ІІ та Павла І висвітлені основні віхи його життя і кар’єрного зростання. Постать відомого російського царедворця з українського походження змальовується через призму його професійної діяльності та приватного життя. Акцентується увага на унікальних здібностях О.А. Безбородька, що уможливили його стрімке соціальне й матеріальне звеличення.
В биографическом очерке об одном из наиболее выдающихся государственных деятелей Российской империи времен Екатерины ІІ и Павла І определены основные вехи его жизни и карьеры. Персона известного российского царедворца украинского происхождения изображается сквозь призму его профессиональной деятельности и личной жизни. Акцентируется внимание на уникальных способностях О.А. Безбородька, которые способствовали его стремительному социальному и материальному возвеличиванию.
In the biographic essay about one of the most prominent statesmen of the Russian empire of time of Katherina II and Paul I the basic landmarks of his life and career are certain. The figure of the known Russian courtier from the Ukrainian origin is represented through the prism of his professional activity and private life. Attention is accented on the unique capabilities of O.A. Bezborod’ka, that did possible his swift social and financial glorifying.
|
| first_indexed | 2025-11-24T15:11:04Z |
| format | Article |
| fulltext |
НIЖИНСЬКА СТАРОВИНА
15
Валентина КУЧЕРЯВЕЦЬ
(Ніжин)
“Перший видатний державний муж у Росії
з українських уродженців”:
князь Олександр Андрійович Безбородько
Ніжин і Петербург… Багато молодих лю-
дей, волею долі пов’язаних із невеликим по-
вітовим містечком, упевнено чи несміливо
спрямовували свій погляд на столицю вели-
чезної імперії: хто в пошуках кар’єри, хто –
засобів для існування, а хто й охоплений пра-
гненням примножити могутність і славу Віт-
чизни… Микола Гоголь, привезений У Ніжин
до гімназії немічним, спотвореним золоту-
хою хлопчиком, за роки навчання “розвинув-
ся в ній надзвичайно”. Та так, що, відправля-
ючись після закінчення її до Петербурга,
“самовпевнено” заявив: “…або нічого про
мене не почуєте, або почуєте що-небудь
вельми хороше” [1, 94].
І хто знає, чи стала б можливою поява у
світовій культурі такого імені, як Микола
Гоголь, якби не відкриття на самому початку
ХІХ ст. в Ніжині Гімназії вищих наук, чим ми
зобов’язані насамперед князю Олександру Андрійовичу Безбородьку, відомому держа-
вному діячеві катеринівської епохи. Постать Олександра Андрійовича вже у сучасників
викликала неоднозначні почуття – від раболіпного захоплення й заздрощів до гордовито-
го презирства, проте, ніхто не міг назвати його пересічною людиною. Майже за століття
після смерті князя Є.П. Карнович свій біографічний нарис про нього завершує так: “На
закінчення можна поставити таке загальне питання: чи бажано, щоб наші державні діячі
були на кшталт світлійшого князя Безбородька? Думаємо, що на це питання доводиться
відповідати негативно” [4, 304]. Біографію князя він помістив у збірці під загальною на-
звою “Видатні й загадкові особи ХVІІІ і ХІХ сторіч”; серед дев’яти “сусідів” Олександра
Андрійовича – архімандрит Фотій, князь О.М. Голіцин, навіть, Джузеппе Каліостро [2].
Водночас, той-таки Є. Карнович, поставивши за мету з максимальною об’єктивністю ви-
світлити життєвий шлях князя, переконливо стверджує: “Першим за часом видатним
державним мужем у Росії з українських уродженців був Безбородько” [4, 211].
Спробуємо відновити деякі факти з життя Олександра Андрійовича Безбородька,
ґрунтуючись на джерелах, що зберігаються в Музеї рідкісної книги імені Г.П. Василь-
ківского Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя [див.: 2–6].
Найбільш об’ємним із них є дослідження Н.І. Григоровича “Канцлер князь Олександр
НIЖИНСЬКА СТАРОВИНА
16
Андрійович Безбородько у зв’язку з його часом”. Ця робота була удостоєна премії Ім-
ператорської Академії наук, встановленої графом М.О. Кушельовим-Безбородько,
двоюрідним внуком князя (сином його небожа), за кращий життєпис знаменитого
предка і, природно, має хвалебний характер. У такому ж дусі витримані біографічні
нариси О.А. Безбородька авторства М.О. Лавровського – таємного радника, доктора
слов’яно-руської філології, першого директора Історико-філологічного інституту кн.
Безбородька (1875–1882) [див.: 5], та В. Толбіна – у збірці “Гімназія вищих наук і лі-
цей князя Безбородько” [2, с. 132–153] й інших.
Дещо інші інтонації звучать у вже згаданому дослідженні Є.П. Карновича, в якому
він називає князя типовим представником “ділових людей” епохи Катерини II, послі-
довно розвиваючи основну характеристику “Безбородько” – “спритний хохол”, що
має світлий розум” [4, 202]. На початку біографічного нарису автор зазначає, що за
часу Петра І та його наступників до “малоросів” ставилися не просто упереджено,
але, навіть, вороже, пам’ятаючи зраду І. Мазепи – й узагалі постійні їх “хитання”.
Ставлення почало мінятися зі сходженням на престол Єлизавети Петрівни; до цього
“малороси не посідали у Великій Росії ніяких видних місць” [4, с. 209–210]. Проте,
в загальній тональності нарису виразно прослідковуються залишки цього упереджен-
ня, оскільки стрімка кар’єра князя де завуальовано, а де й відкрито, пояснюється, на-
самперед, “хохлацкою спритністю”, що була винятково розвинута в Олександра Анд-
рійовича, а вже тільки потім – надзвичайною пам’яттю і розумом.
Про “дивовижний дар пам’яті” згадується практично в усіх джерелах. В. Толбін за-
значає, що в молодості приятелі часто влаштовували “дивні й оригінальні випробу-
вання” цьому дару. Як тільки О.А. Безбородько засинав, вони будили його, питаючи
про “дати різних давнішніх подій”: “Досліди сипалися з усіх боків, і напівпробудже-
ний-напівсонний Олександр Андрійович відповідав на всі найскладніші й найзаплу-
таніші запитання, без жодної помилки, і потім знову засинав, як нічого й не було”
[2, с. 134]. Володів він і багатьма іншими достоїнствами та здібностями, які й дозво-
лили йому посісти завидне місце в Російській імперії.
Уже саме походження прізвища “Безбородько” овіяне духом козацьких легенд. Біо-
графи виводять рід Безбородьків від одного зі згасаючих польських родів (“древнього
благородного покоління”) – Ксьонжницьких. У вітчизняних документальних
пам’ятках зустрічається ім’я Дем’яна Ксьонжницького в перші роки гетьманства Бог-
дана Хмельницького. Є. Карнович з цього приводу уточнює: з російських джерел, зо-
крема, з донесень думного дяка Григорія Кунакова царю Олексію Михайловичу, ві-
домо, що “у війську гетьмана Богдана Хмельницького було 6000 банітів, тобто поль-
ських шляхтичів, засуджених судом до вигнання з вітчизни за різні провини, переважно
за свавілля і буйство. Люди ці були відчайдушні головорізи і хоробро билися проти своїх
співвітчизників, захищаючи Україну від їх панування” [4, с. 207]. Ці поляки, продовжує
автор, залишалися в Україні, служили в козацькому війську й за походи проти поляків і
турок одержували тут “маєтності”, переходячи у православну віру; деякі з них “утрима-
ли” свої старовинні польські прізвища, інші змінили їх на “малоруські прізвиська”.
До числа останніх і належить Дем’ян Ксьонжницький, який, “не щадивши себе для но-
вої своєї вітчизни”, відзначився у походах і битвах війни між Україною і Польщею та за-
служив “почесне військове прізвисько Безбородько” [2, с. 132]. За переказами, в одній із
НIЖИНСЬКА СТАРОВИНА
17
сутичок Д. Ксьонжницькому відрубали підборіддя (“бороду”), і з тих пір він став прози-
ватися “безбородим” або “безбородьком”. В. Толбін стверджує, що Олександр Андрійо-
вич Безбородько “доводився праправнуком цьому першому з Безбородків” [2, с. 132].
Олександр, старший син Андрія Безбородька і Євдокії Забело, народився в Глухові
14 березня 1747 р. (за деякими джерелами 17 березня 1745 р.). Про його дитинство ві-
домостей практично не збереглося; відомо лише, що батько сам навчав сина грамоті,
поступово переходячи від букваря до “Часослова” і, нарешті, до “Псалтиря”.
Андрій Безбородько, батько майбутнього князя, був людиною досить розумною і
спритною, умів майстерно підлабузнюватися, чим неодмінно здобував прихильність
тодішніх правителів Підгетьманської України, і в результаті досяг посади генерально-
го писаря, яка приблизно відповідала посаді державного секретаря в тогочасній Росії.
За переказами, він відзначався непомірним хабарництвом, роздавав посади за гроші і,
щоби збільшити свої прибутки, постійно придумував безліч нових посад. Один із сот-
ників доніс на А. Безбородька – останній був позбавлений посади, але “зумів знайти
заступництва” у гетьмана К. Розумовського й знову повернув собі попередне “тепле-
ньке” місце. Мало того, чину тепер вже позбувся донощик, та ще й отримав “за на-
клеп” 100 ударів палицями [4, с. 212].
Багато біографів наголошують на тому, що Олександр Безбородько продовжив нау-
ку в Київо-Могилянській академії, проте Є. Карнович стверджує, ніби ім’я його не зу-
стрічається у списках випускників, і це, на думку біографа, дає підстави вважати, що
він не був справжнім її вихованцем, а тільки як бурсак відвідував лекції [4, с. 213].
У 1765 р. О.А. Безбородько вступив на службу у званні “бунчукового товариша”, яким
“жалували”, здебільшого, молодих людей із відомих українських родів. У військовий час
він мав перебувати у розпорядженні гетьмана, а в мирний міг жити вдома без конкретних
обов’язків. Але батько, використовуючи зв’язки, влаштував сина в канцелярію графа
П.О. Румянцева, тодішнього управителя Гетьманщини – президента Другої Малоросійсь-
кої колегії. Саме на цій службі майбутнього князя й канцлера й помітили, оскільки він
проявив корисні ділові якості, насамперед, незвичайну пам’ять й уміння викласти корот-
ко і зрозуміло сутність справи, якою об’ємною, складною й заплутаною вона б не була.
Весь подальший кар’єрний шлях Олександра Безбородька свідчить про те, що в ньому
вдало поєдналися визначальні риси вдачі його предків: відвага й улесливість, уміння ви-
користати випадок і викрутитись із будь-якої ситуації, розум і спритність…
У 1768 р. з нагоди розриву відносин Російської й Оттоманської імперій, О. Безборо-
дько супроводжував П. Румянцева на місце військових дій, де останній доручив своєму
підлеглому військове керівництво. Згодом Олександр Андрійович писав: “Командуючи
спершу Малоросійським і Ніжинським полком, а потім, маючи під началом Лубенсь-
кий, Миргородський і компанійські полки, перебував у походах на Бузі та між Бугом і
Дністром…” [4, с. 214]. Після укладення миру Олександрові Безбородьку видалася на-
года стати поміченим при дворі, і він нею вдало скористався. Є різні версії з цього при-
воду: були, зокрема, свідоцтва, що сам П. Румянцев, “вимолюючи” в імператриці “ма-
теринських щедрот” (нагороди за старанну службу), відрекомендував його Катерині II,
назвавши “діамантом у корі”. Стверджували також, що государиня вже й раніше поміча-
ла в донесеннях, складених О. Безбородьком, “більше складу”, ніж у інших секретарів.
НIЖИНСЬКА СТАРОВИНА
18
Дещо по-іншому описував “закріплення” Олександра Безбородька при дворі сар-
динський посланник маркіз де Палеро: “Румянцев, знаючи, що ніхто краще Безборо-
дька не був здатен виконати складне доручення, послав його до Петербургу, від свого
імені, для звіту у величезних сумах, які мав у своєму розпорядженні під час війни. Ре-
зультат виправдав цей вибір” [4, с. 215]. Справді, результат задовольнив усіх зацікав-
лених осіб, а сам звітуючий так сподобався імператриці, що вона призначила його од-
ним зі своїх секретарів у особливо важливих справах і дорученнях. У депеші послан-
ника знаходимо й таке зауваження: “не полишу сказати, що в нарадах, які ознайомили
царицю з цією спритною людиною, не завжди, як говорили, справа йшла про грошові
розрахунки. Але цей факт нічим не доведений…” [4, с. 216]. Можливо, всі три варіанти
мали місце. Проте, важко згодитися з Є. Карновичем, ніби своєю успішною кар’єрою
О.А. Безбородько єдино завдячував сприятливій придворній обстановці того часу.
Більшість біографів захоплено констатують – Олександр Андрійович блискуче знав
декілька іноземних мов, але практично ніхто не пояснює, коли і де він їх навчався.
Майбутній князь приїхав у столицю імперії, володіючи з іноземних мов лише латиною,
тому “першою турботою спритного хохла в Петербурзі було навчитися французької”
[4, 216]. Із завидною запозятістю узявся він за роботу, і протягом двох років вивчив
спочатку французьку, а далі й німецьку та італійську мови. З цього приводу в біографі-
чному нарисі Є. Карновича знаходимо ущипливий коментар: “вивчивши французьку
чудово, говорив, однак, не добре та із запинками”, російською ж “усе життя говорив з
малоруським акцентом <…> вельми потішним для великоруського вуха” [4, 216–217].
Але “малоруський акцент” не перешкодив Олександру Безбородьку “протягом
яких-небудь семи років, – на загальне здивування й заздрість тих багатьох, хто всіма
засобами домагалися почестей” [2, с. 137], утвердитися при дворі. Сучасники – хто за-
здрячи, хто захоплюючись – жваво коментували зміцнення “Безбородьки” при Кате-
рині, але все ж відгуки їх рясніли переважно такими оцінками: “щедро нагороджений
гострою пам’яттю і гостротою розуму”, “працьовита людина”, “його найголовніший
талант полягав у грунтовному знанні російської мови і в умінні витончено висловлю-
вати нею думки”, “одним із найголовніших його талантів була висока стильова майс-
терність” (“искусство в русском слоге”). Усе це змушений був визнати і такий прискі-
пливий біограф, як Є. Карнович. Коли імператриця веліла написати лист, указ або ін-
ший важливий документ, О. Безбородько виходив у приймальню і в найкоротший час
повертався з готовим завданням, виконаним “із такою витонченістю, що нічого не за-
лишалося бажати кращого” [4, с. 221]. Як свідчення такого “дивовижного володіння
пером”, В. Толбін описує наступний випадок:
Одного разу імператриця наказала Олександру Андрійовчу написати досить важливий
указ, що вимагав глибоких міркувань. Термін був короткий, обставини не допускали ні-
найменших зволікань, але Безбородько, ймовірно, заклопотаний нагромадженням інших
справ, мабуть, уперше і в останнє в житті зраджений був своєю величезною пам’яттю і
з’явився перед Катериною, зовсім забувши про її повеління. Государиня <…> поставила
першим питанням – чи виконано доручення? Не розгубившись, Олександр Андрійовч
вийняв із портфелю аркуш паперу і став читати те, що було звелено йому <…> З кожним
новим параграфом Государиня схвалювала написане і, цілком задоволена змістом у ці-
лому, зажадала уявний указ для підписання. Безбородько, який не чекав такої швидкої
НIЖИНСЬКА СТАРОВИНА
19
розв’язки і розраховував на певні зауваження, доповнення і зміни в окремих частинах,
що дали б йому можливість вчинити насправді імпровізоване, зам’явся і зволікав. Госу-
дариня повторила свою вимогу, і збентежений Безбородько подав врешті прочитане ним
так складно, плавно і з таким розумінням і знанням справи: лист паперу виявився абсо-
лютно незайманим… Велика із здивуванням подивилася на доповідача і, замість очіку-
ваного гніву, похвалила незвичайний дар Олександра Андрійовича” [2, с. 136].
Французький посланник граф Сегюр склав наступну думку про О. Безбородька:
“приховує тонкий розум під важкою зовнішністю <…> володіє всіма якостями, необ-
хідними для його поста; працелюбний, має досвід у веденні справ, вкрадливий, вивер-
ткий, послужливий; людина, для якої немає нічого складного <…> він прекрасно знає
свою государиню, схвалює всі її помисли й усуває всі перешкоди” [4, с. 234].
Завдяки таким якостям О.А. Безбородько дуже швидко досяг такого значення при
дворі, що, наприклад, княгиня К. Дашкова у своїх записках називала його “першим
секретарем Катерини”. Коло його державних обов’язків “непомірно розрослося”, до
того ж, Олександр Андрійович виконував безліч особистих доручень імператриці.
Водночас, він починав – спочатку обережно – проявляти й власну ініціативу, став
“втягуватися у зовнішню політику”. В 1780 р., залишаючись секретарем, був призна-
чений до колегії закордонних справ; цього ж року, в листопаді, впевнившись у здіб-
ностях О. Безбородька до дипломатії, Катерина ІІ надала йому звання “повноважного
для всіх негоцій” і підвищила в чині до генерал-майора.
У січні 1782 р. імператриця доручила в його “точне ведення і нагляд поштовий де-
партамент”, яким він керував до кінця свого життя. Є. Карнович змушений погодити-
ся, що “треба віддати йому [О. Безброродьку – авт.] справедливість – вніс у це
управління порядок обдуманого і послідовного удосконалення” [4, с. 236]. Тут Олек-
сандр Андрійович проробив величезну роботу й здійснив досить важливі зміни: ви-
вчив устрій пошти в Західній Європі й узяв за зразок французьку; поліпшив міжнаро-
дні поштові зносини; прагнув облаштувати якомога більшу кількість поштамтів “для
зручного сполучення між усіма місцевостями Росії”; намагався призначати станції не
далі як за 15–20 верст одна від одної, відшукував зручні шляхи для проїзду, ставлячи за
мету з’єднати їх у єдиний цілісний шлях; встановив пенсії для поштових службовців…
Однак, слід визнати, що діяльність О. Безбородька не обмежувалася тільки держав-
ними інтересами, паралельно він намагався займатися різними справами “для розжи-
ви” [4, с. 210]. У перші роки свого перебування при дворі він пробує, наприклад, за-
йматися винокурінням, виправдовуючи це такою причиною: “де що ступити, то і пла-
тити потрібно”. Водночас він “почав ласувати на рангові маєтності”, і взагалі “зби-
рання земель і кріпосних душ” поступово стає для нього життєво невід’ємною потре-
бою. Біографічні джерела по-різному оцінюють його майно під кінець життя, але
практично в кожному з них воно супроводжується епітетом “величезне”. Навіть від-
дані йому люди відзначали в ньому “ненаситну пристрасть до наживи й накопичен-
ня”, зауважуючи, що він “не гребував ніяким добром <…> проміняв би всю Росію на
який-небудь діамант” [4, с. 303]. Взагалі, ділова “жилка” билась у ньому постійно.
Так, наприклад, облаштовуючи діяльність того-таки поштового департаменту, Олек-
сандр Андрійович потурбувався зменшити довжину поштової версти з 700 сажнів до
600, і все це з єдиною метою – збільшити прибутки від прогонних платежів.
НIЖИНСЬКА СТАРОВИНА
20
Важко не погодитися з біографами, що піднесення такої людини, як
О.А. Безбородько завжди пов’язане з багатьма проблемами, перше для неї самої, оскі-
льки, за наявності багатьох достоїнств, у нього “немає ні достатньої твердості, ні
представницької зовнішності, ні знатного роду <…> він далекий від пишноти, коман-
дування і парадів” [4, с. 228]. Олександру Андрійовичу довелося докласти величезних
зусиль, аби компенсувати ці “недоліки” в очах двору і “придбавати відмінне благово-
ління”. “Стараннями своїми задля блага і слави вітчизни <…> вірною своєю ревністю
й різними достославними подвигами <…> своїми почесними властивостями” в 1784 р.
він був уведений “у графське достоїнство Римської імперії” з девізом на гербі “Labore et
zelo” (“Працею і завзяттям”) [3, с. 105]. Ці слова й сьогодні можна прочитати над пор-
талі над колонадою фасаду Гоголівського корпусу НДУ імені Миколи Гоголя.
Є. Карнович констатує: “Незважаючи на те положення, яке займав при государині
Безбородько, він звідував у пору своєї блискучої служби не мало смутку” [4, с. 244].
Постійні інтриги призводили до того, що “граф-доповідач” (як стали його іменувати
при дворі) то віддалявся в немилості, то “видужував”, тому що “справи справляти ні-
кому” [4, с. 257]. За труди під час шведської війни, коли граф О.А. Безбородько був не
тільки дипломатом, але частково й керівником сухопутних і військових дій, Катерина
ІІ надала йому в 1790 р. чин дійсного статського радника [4, с. 257].
“У княже Російській імперії достоїнство” О.А. Безбородко був уведений уже за ім-
ператорства Павла І, який так його оцінив: “Ця людина для мене – дар Божий”. І не
дивно: Олександр Андрійович володів величезною інформацією про “попередні”
справи, і цим міг бути вельми корисний новому монарху. Павло І особисто наказав
О. Безбородьку підготувати маніфест про власне сходження на престол, а незабаром
“поклав на нього труди по фінансовому комітету”, після чого про Андрія Андрійови-
ча “заговорили, що він “перший міністр” [4, с. 292].
На коронації нового імператора князь О.А. Безбородько був однією з найбільш по-
важних дійових осіб. У “чині дії коронації” сказано: “Його імператорська величність
зволив вказати подати імператорську корону, яку дійсний статський радник 1 класу
граф Безбородько підніс митрополитам, а вони піднесли його величності на подушці”
[4, с. 293]. При дворі склалася думка, що Катерина мала наміри передати престол
своєму улюбленому внукові Олександру, обійшовши сина, до якого відчувала сильну
неприязнь. Один із сучасників, дошукуючись причин такого виключного благоволін-
ня нового імператора до Олександра Андрійовича, писав (наведемо цитату мовою
оригіналу, аби читачі могли відчути енергетику висловлювання, спрямовану не тільки
проти О.А. Безбородька): “Екатерина <…> поручила ему составить духовное завещание
и вверила хранение онаго ему. По кончине ее, гнусный Безбородко обнаружил всю
свою подлость и коварство свойств, соврожденных малороссам: он не Сенату, а Павлу
<…> предъявил завещание” [4, с. 287]. Як бачимо, “упередження до малоросів” тануло
дуже повільно, не дивлячись на “дивовижну” їх пам’ять, “гострий розум”, “старанну
службу і труди”, а також безліч інших важливих для державного мужа достоїнств…
У біографічному дослідженні Н. Григоровича один із розділів має назву “Ставлення
до письменників і освіти”. Загалом критично відгукуючись про цю роботу, написану
“на замовлення”, Є. Карнович досить позитивно, однак, оцінює виокремлення в ній
такого розділу. Хоча в катерининську епоху “так зване меценатство, і в хорошому, і в
НIЖИНСЬКА СТАРОВИНА
21
поганому спрямуванні, було у великому ходу” [4, с. 259], для О. Безбородька покро-
вительство письменникам було не тільки даниною моді, але й одним із обов’язків ве-
льможі. Олександр Андрійович сам володів пером “так майстерно, що навряд чи зу-
стрічав у середовищі своїх сучасників суперника в цій частині, зрозуміло, у придвор-
них колах”. Біографи висловлюють припущення, “якби Безбородько ступив на літера-
турні терени, то з нього вийшов би чудовий для свого часу письменник” [4, с. 260].
О.А. Безбородько надавав заступництво і підтримку Г. Державіну, І. Хемніцеру, О. Но-
вікову, Д. Фонвізіну, О. Радіщеву й іншим. Г.Р. Державін, наприклад, називав його
своїм ангелом-благодійником, не упускаючи, проте, можливості при нагоді дошкуль-
но ущипнути покровителя у своїх віршах. І було за що, адже меценатства “у поганому
спрямуванні” сіятельний чиновник також не цурався. Дозволимо собі доповнити роз-
повідь матеріалами із книги М.І. Пиляєва “Забуте минуле околиць Петербурга”, впе-
рше виданої у 1889 р. й написаної – за словами самого автора – як на основі різних іс-
торичних джерел, так і усних переказів, збережених старожилами [6]. Розповідаючи
про перші багаті маєтки на околицях Санкт-Петербурга, М. Пиляєв наводить дані, що
в 1782 р. О. Безбородько купив на березі р. Неви дачу за 22,5 тис. руб. і збудував тут
розкішний заміський будинок із величезним садом у англійському стилі, безліччю
“примхливих” стежинок, із каналами, острівцями, альтанками… Князь задля будівни-
цтва, навіть, наробив боргів, прагнучи у пишності не поступатися Г. Потьомкіну.
Майже століття потому, в 1873 році, на дачі ще зберігалися залишки колишньої пом-
пезності. Зокрема, можна було побачити гранітний п’єдестал, на якому колись підно-
сився величезний мідний бюст господаря. У глибині саду все ще стояв храм Сивіли з
колосальною статуєю язичницької віщунки майбутнього. Ця статуя вагою 200 пудів
(3200 кг), що уособлювала Катерину ІІ, також була відлита з міді у жовтні 1788 р. при
Імператорській Академії мистецтв, наслідуючи давньогрецькі зразки.
З цим заміським маєтком найчастіше пов’язують “амурні походеньки” Олександра
Андрійовича. За свідченнями сучасників, князь “був дуже охочим” до карт, але ще
більш “охочим” був до жінок, причому “різного ґатунку”, найперше – актрис; особли-
во любив італійок, але не оминав і росіянок. Говорили, що саме на цій дачі
О. Безбородько тримав свій “сераль”. Той же М. Пиляєв зауважує, що в 60-тих роках
(в ХІХ ст., коли дачею володів граф Г.О. Кушельов-Безбородько) особисто бачив у
будинку велику картину, написану олійними фарбами, із зображенням десяти найу-
любленіших “одалісок” колишнього господаря. Змальовані вони були сидячи на софі
в тій-таки кімнаті, де й висіла картина. На полотні – жінки різних національностей:
італійки, німкені, фінки, росіянки, навіть, одна негритянка. Старшою одаліскою була
балетна танцівниця Ф.Д. Каратигіна, прихильність до якої Олександр Андрійович
зберігав до кінця свого життя. Він мав від неї дочку, Наталію Олександрівну Верець-
ку (прізвище утворене на згадку про перше поселення, яке Катерина ІІ “пожалувала”
О. Безбородьку). За спогадами це була гарненька, багата й добре вихована дівчина,
яку князь називав своєю вихованкою.
В амурних справах Світлійшого князя сповна проявилася його широка натура
“спритного хохла” і витримка державного мужа. Вже у досить зрілому віці
О. Безбородько певний час добивався взаємності від популярної артистки оперети Лі-
зоньки Уранової, навіть, намагався викрасти її. Доведена переслідуваннями до від-
НIЖИНСЬКА СТАРОВИНА
22
чаю, актриса під час вистави в Ермітажі, у присутності імператриці, підбігла до аван-
сцени, впала на коліна і заволала: “Матінко царице, врятуй мене!” – і передала госу-
дарині письмову скаргу, в якій виклала всі інтриги О. Безбородька. За переказами, Ка-
терина ІІ жорстко “розпекла” підтоптаного ловеласа, а Є. Уранову віддала заміж за
актора С.М. Сандунова, звелівши винуватцю відшкодувати витрати на весілля.
Пізніше й сама актриса позбиткувалася зі знахабнілого вельможі. Одного разу під
час вистави (О. Безбородько сидів у першому ряді крісел) Є.С. Сандунова підійшла до
краю сцени, спритно вийняла з ридикюля гаманець з грошима і, спрямувавши погляд
великих лукавих очей на сановника, з іронічною посмішкою проспівала пісеньку про
те, що за гроші, навіть за великі, кохання не купиш. Вся зала наповнилася гучними
оплесками. Та “розумний Безбородько” плескав у долоні й сміявся голосніше за ін-
ших, першим із-поміж інших почав вимагати заспівати на біс. Наступного дня він по-
слав Є. Сандуновій шкатулку з дорогоцінностями [6, с. 69–70].
На думку М.І. Пиляєва, було б несправедливо звинувачувати О.А. Безбородька в низь-
кій моральності. Князь не був виключенням – усі його сучасники, переважно вже немо-
лоді придворні, характеризувалися такими ж якостями. “Любов до жінок була тоді в моді
– такий був час і звичаї” [6, с. 70]. Говорили, що у своїх любовних пригодах
О. Безбородько шукав полегшення від величезної відповідальності, яку йому часто дово-
дилося брати на себе. Зокрема, маркіз де Палеро стверджував, що жінки ніколи не відво-
лікали його від важливих державних справ і влада їх над ним обмежувалася хіба-що про-
текцією окремих особистостей, незначних для ходу політичної машини [6, с. 68].
Меценатству в “хорошому спрямуванні” Олександр Андрійович Безбородько також
віддав немало і часу, і сил, і коштів. Зокрема, є свідчення, що за дорученням Катерини
ІІ, беручи участь у слідстві у справі О. Радіщева, він “за вродженим йому
м’якосердям” не давав ходу багатьом обтяжливим обставинам. За словами сина
О. Радіщева, О.А. Безбородько клопотався згодом про помилування його батька перед
імператором Павлом І. Оцінюючи цю сторону діяльності князя як людини і державно-
го діяча, Є. Карнович підсумовує: “сприяв загальному ходу освіти в Росії” [4, с. 263–
265]. Й історія заснування Гімназії вищих наук у Ніжині тому підтвердження.
Як відомо князь Олександр Андрійович Безбородько, один із найзаможніших вель-
мож свого часу, не залишив офіційного заповіту, проте, в його паперах зберігся дато-
ваний останнім роком життя документ під багатозначною назвою “Записка для моєї
духівниці”. В ній у п. 7, він писав: “З доходів моїх відкладаючи в перші п’ять років по
десять тисяч, для того, що тут потрібно різні борги платити, а потім по двадцяти ти-
сяч протягом восьми років, вносячи їх у ломбард, а з суми цієї і скласти доходи на
утримання притулку для похилих і покалічених, де завгодно буде уряду наказати”
[6, с. 3]. Граф Ілля Андрійович Безбородько, який успадкував майно, у пам’ять про
старшого брата виконав його волю, узгодивши її з потребами часу. Так, замість притул-
ку в Ніжині з’явився один із перших вищих навчальних закладів на території України.
У 1797 р. О.А. Безбородько був “пожалуваний канцлером”, але відчуваючи занепад
здоров’я, почав замислюватися про відставку. 16 квітня 1799 р. князь О.А. Безбородько
помер у Петербурзі й був похований на кладовищі Олександро-Невської лаври з надзви-
чайною пишнотою, хоча і висловлював за життя прохання про скромну поховальну це-
ремонію. Цікаво, що імператор – попри вже наведені його слова щодо цінності послуг О.
Безбородька для російської корони – під час похорон не був присутній [4, с. 300–301].
НIЖИНСЬКА СТАРОВИНА
23
Слід зауважити, що авторитет О.А. Безбородька як державного діяча був настільки ве-
ликий, що за декілька десятиліть після його смерті портрети О. Безбородька можна було
все ще бачити в державних установах. Біографи відзначають: порівняно з іншими царе-
дворцями взагалі князь володів декількома прекрасними якостями – “сам не вів інтриг і з
усіх найнесприятливіших про нього відгуків не видно, щоб він коли-небудь рив яму ін-
шому, тому, мабуть, і сам не потрапляв до неї, хоча й часто знаходився майже на самому
краєчку <…> іншою хорошою якістю Безбородько була його незлобивість” [4, с. 302].
Загалом, попри все, Олександр Андрійович Безбородько був людиною свого часу.
Можливо найспритнішою і найрозумнішою. Його заслуги для укріплення Російської
імперії беззаперечні у різних сферах державного життя, в тому числі й освітній галузі,
опосередковано прислужившись і батьківщині його предків – Україні. То ж, цілком
приєднуємося до слів, якими завершує свій біографічний нарис про князя Олександра
Андрійовича Безбородька В. Толбін: “Один Бог без гріха <…> Про добро ж, зроблене
ним, говорить Ніжин, говорить ціла Малоросія і цього досить, щоб пам’ять Світлій-
шого назавжди поважалася” [3, с. 153].
______________________________
1. Вересаев В.В. Гоголь в жизни: Систематический свод подлинных свидетельств современников /
Предисл. Ю. Манна; Коммент. Э. Безносова. – Х.: Прапор, 1990. – 680 с.
2. Гимназия высших наук и лицей князя Безбородько: Издание второе, исправленное и дополненное. –
Спб., 1881. – Отдел первый. – 473 с.; Отдел второй – CLXXXVII c.
3. Григорович Н. Канцлер князь Александр Андреевич Безбородко в связи с событиями его времени. –
Т. 1: 1747–1787 г.г. – Спб.: Типография В.С. Балашева, 1879. – 649 с.
4. Карнович Е.П. Замечательные и загадочные личности 18 и 19 столетий. – Спб.: Издание А.С. Суво-
рина, 1884. – 520 с.
5. Лавровский Н.А. Гимназия высших наук князя Безбородко в Нежине (1820–1832). – К., 1879. – 158 с.
6. Петухов Е.В. Гимназия высших наук в Нежине. 1820–1832 (К 75–летию со дня основания). Истори-
ческий очерк. – Спб.: Типография В.С. Балашева и К. – 1895. – 61 с.
7. Пыляев М.И. Забытое прошлое окрестностей Петербурга / Вступительная статья А.А. Алексеева. –
Спб.: “Паритет”, 2008. – 528 с.; ил.
Кучерявець В. “Перший видатний державний муж у Росії з українських уродженців”:
князь Олександр Андрійович Безбородько
У біографічному нарисі одного з найбільш видатних державних діячів Російської імперії
доби правління Катерини ІІ та Павла І висвітлені основні віхи його життя і кар’єрного
зростання. Постать відомого російського царедворця з українського походження змальо-
вується через призму його професійної діяльності та приватного життя. Акцентується
увага на унікальних здібностях О.А. Безбородька, що уможливили його стрімке соціальне
й матеріальне звеличення.
Кучерявец В. “Первый выдающийся государственный муж в России из украинских
уроженцев: князь Александр Андреевич Безбородько”
В биографическом очерке об одном из наиболее выдающихся государственных деятелей
Российской империи времен Екатерины ІІ и Павла І определены основные вехи его жизни
и карьеры. Персона известного российского царедворца украинского происхождения изо-
бражается сквозь призму его профессиональной деятельности и личной жизни. Акценти-
руется внимание на уникальных способностях О.А. Безбородька, которые способствовали
его стремительному социальному и материальному возвеличиванию.
НIЖИНСЬКА СТАРОВИНА
24
Kucheryavets’ V. “First prominent state figure in Russia from the Ukrainian natives:
prince Olexandr Bezborod’ko”
In the biographic essay about one of the most prominent statesmen of the Russian empire of
time of Katherina II and Paul I the basic landmarks of his life and career are certain. The figure
of the known Russian courtier from the Ukrainian origin is represented through the prism of his
professional activity and private life. Attention is accented on the unique capabilities of O.A. Bez-
borod’ka, that did possible his swift social and financial glorifying.
Дмитро ГОРДІЄНКО
(Київ)
З епістолярної спадщини професора Петра Люперсольського
На сучасному етапі розвитку світова історична наука переживає період зміни парадигм
історіописання [1]. В українських реаліях цей процес проходить як на рівні зміни ідеоло-
гічних засновків, так і на рівні засвоєння нової методології та методів історіописання.
Серед загальних тенденцій історичної думки можна виділити процес зближення істо-
ричної науки з іншими та зміщення акцентів у бік свідомісної й культурної історії, що
дає змогу отримати повніше й усебічніше знання про минулу дійсність – більш повне
уявлення про зміну мислення та поведінки людей і спільнот у минулому. Л. Зашкільняк
зазначає: “порівняно з попередньою історіографією XIX–XX ст. сучасні дослідники
минулого все більше переносять погляди з т. зв. “зовнішньої” історії подій та явищ со-
ціального життя на “внутрішню” історію свідомості та мислення, котрі їм передують”
[2]. Таким чином, на сьогоднішньому етапі розвитку історичної науки, важливою скла-
довою мікроісторичних досліджень став аналіз індивідуальної свідомості й індивідуа-
льної діяльності, максимально наближений до особи, до її особистої історії [3].
Відповідно, в історичній науці спостерігається й зміна ставлення до епістолярної
спадщини як до історичного джерела. Відтак, листи все частіше стають як джерелами
для різноманітних досліджень, насамперед біографічних, так і темою самостійних
джерелознавчих студій.
Наприкінці ХХ ст. значно розширилася і сфера біографістики. Поруч із описом ви-
датних політичних постатей, зросла кількість життєписів простих людей, що може
пояснюватися загальною зміною ставлення до людської особистості та тенденцією до
персоналізації предмета історії [4].
У біографістиці чітко виділяються два аспекти: загальне (типове) та індивідуальне. Так,
з одного боку, власне реконструкція історичного контексту епохи визначається Наталі
Земон Девіс як завдання “вписати особовий випадок або конкретну форму поведінки в
рамки тієї культурної практики, що була притаманна людям” певної епохи [5]. З іншого
боку – відхилення від “загальноприйнятої” норми (вираженої формулою “нормальної
людини певної епохи”) дає змогу побачити специфіку і значення певного індивіда в істо-
ричному процесі. В контексті біографії професора П. Люперсольського – життя, думки й
переживання вченого, “викиненого” зі свого звичного соціуму; життя в провінції в колі
інститутських колег людини, яка зробила спробу “повернутися” у світ своєї юності.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-24199 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 2078-063X |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-11-24T15:11:04Z |
| publishDate | 2010 |
| publisher | Центр пам'яткознавства НАН України і УТОПІК |
| record_format | dspace |
| spelling | Кучерявець, В. 2011-07-08T18:07:06Z 2011-07-08T18:07:06Z 2010 "Перший видатний державний муж Росії з українських уродженців": князь Олександр Андрійович Безбородько / В. Кучерявець // Ніжинська старовина: Збірник регіональної історії та пам’яткознавства. — 2010. — Вип. 9(12). — С. 15-24. — Бібліогр.: 7 назв. — укр. 2078-063X https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/24199 У біографічному нарисі одного з найбільш видатних державних діячів Російської імперії доби правління Катерини ІІ та Павла І висвітлені основні віхи його життя і кар’єрного зростання. Постать відомого російського царедворця з українського походження змальовується через призму його професійної діяльності та приватного життя. Акцентується увага на унікальних здібностях О.А. Безбородька, що уможливили його стрімке соціальне й матеріальне звеличення. В биографическом очерке об одном из наиболее выдающихся государственных деятелей Российской империи времен Екатерины ІІ и Павла І определены основные вехи его жизни и карьеры. Персона известного российского царедворца украинского происхождения изображается сквозь призму его профессиональной деятельности и личной жизни. Акцентируется внимание на уникальных способностях О.А. Безбородька, которые способствовали его стремительному социальному и материальному возвеличиванию. In the biographic essay about one of the most prominent statesmen of the Russian empire of time of Katherina II and Paul I the basic landmarks of his life and career are certain. The figure of the known Russian courtier from the Ukrainian origin is represented through the prism of his professional activity and private life. Attention is accented on the unique capabilities of O.A. Bezborod’ka, that did possible his swift social and financial glorifying. uk Центр пам'яткознавства НАН України і УТОПІК Ніжинська старовина До 205-річчя від дня часу заснування Ніжинської вищої школи "Перший видатний державний муж Росії з українських уродженців": князь Олександр Андрійович Безбородько “Первый выдающийся государственный муж в России из украинских уроженцев: князь Александр Андреевич Безбородько” “First prominent state figure in Russia from the Ukrainian natives: prince Olexandr Bezborod’ko” Article published earlier |
| spellingShingle | "Перший видатний державний муж Росії з українських уродженців": князь Олександр Андрійович Безбородько Кучерявець, В. До 205-річчя від дня часу заснування Ніжинської вищої школи |
| title | "Перший видатний державний муж Росії з українських уродженців": князь Олександр Андрійович Безбородько |
| title_alt | “Первый выдающийся государственный муж в России из украинских уроженцев: князь Александр Андреевич Безбородько” “First prominent state figure in Russia from the Ukrainian natives: prince Olexandr Bezborod’ko” |
| title_full | "Перший видатний державний муж Росії з українських уродженців": князь Олександр Андрійович Безбородько |
| title_fullStr | "Перший видатний державний муж Росії з українських уродженців": князь Олександр Андрійович Безбородько |
| title_full_unstemmed | "Перший видатний державний муж Росії з українських уродженців": князь Олександр Андрійович Безбородько |
| title_short | "Перший видатний державний муж Росії з українських уродженців": князь Олександр Андрійович Безбородько |
| title_sort | "перший видатний державний муж росії з українських уродженців": князь олександр андрійович безбородько |
| topic | До 205-річчя від дня часу заснування Ніжинської вищої школи |
| topic_facet | До 205-річчя від дня часу заснування Ніжинської вищої школи |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/24199 |
| work_keys_str_mv | AT kučerâvecʹv peršiividatniideržavniimužrosíízukraínsʹkihurodžencívknâzʹoleksandrandríiovičbezborodʹko AT kučerâvecʹv pervyivydaûŝiisâgosudarstvennyimužvrossiiizukrainskihurožencevknâzʹaleksandrandreevičbezborodʹko AT kučerâvecʹv firstprominentstatefigureinrussiafromtheukrainiannativesprinceolexandrbezborodko |