Події 1657—1663 років на Ніжинщині: українсько-російське протистояння та громадянська війна в Україні
У статті на основі краєзнавчих, документальних і монографічних праць зроблено спробу проаналізувати хід подій повстання М. Пушкаря та Я. Барабаша, українсько-російської війни 1658–1659 pоків, а також Чорної ради в Ніжині 1663 р. крізь призму участі в них представників Ніжинського козацького полку. О...
Saved in:
| Published in: | Ніжинська старовина |
|---|---|
| Date: | 2010 |
| Main Authors: | , |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Центр пам'яткознавства НАН України і УТОПІК
2010
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/24206 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Події 1657—1663 років на Ніжинщині: українсько-російське протистояння та громадянська війна в Україні / О. Ростовська, Р. Желєзко // Ніжинська старовина: Збірник регіональної історії та пам’яткознавства. — 2010. — Вип. 9(12). — С. 75-85. — Бібліогр.: 17 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860184481744289792 |
|---|---|
| author | Ростовська, О. Желєзко, Р. |
| author_facet | Ростовська, О. Желєзко, Р. |
| citation_txt | Події 1657—1663 років на Ніжинщині: українсько-російське протистояння та громадянська війна в Україні / О. Ростовська, Р. Желєзко // Ніжинська старовина: Збірник регіональної історії та пам’яткознавства. — 2010. — Вип. 9(12). — С. 75-85. — Бібліогр.: 17 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Ніжинська старовина |
| description | У статті на основі краєзнавчих, документальних і монографічних праць зроблено спробу проаналізувати хід подій повстання М. Пушкаря та Я. Барабаша, українсько-російської війни 1658–1659 pоків, а також Чорної ради в Ніжині 1663 р. крізь призму участі в них представників Ніжинського козацького полку. Особлива увага звертається на причини, особливості й наслідки українсько-російських відносин 1657–1663 pоків, поширення деструктивних процесів у середині Козацької держави, поділ Гетьманщини вздовж Дніпра. Авторами висвітлено вплив діяльності ніжинських полковників Г. Гуляницького і В. Золотаренка та їх оточення на поглиблення “Руїни”.
В данной статье на основе краеведческих, документальных и монографических работ сделана попытка проанализировать ход действий восстания М. Пушкаря и Я. Барабаша, украинско-российской войны 1658–1659 гг. и Чорной рады в Нежине 1663 г. сквозь призму участия в них представителей Нежинского казацкого полка. Особенное внимание обращается на причины, особенности и последствия украинско-российских отношений 1657–1663 гг., распространение деструктивных процессов внутри Казацкого государства, раздел Гетманщины по Днепру. Авторами показано влияние деятельности нежинских полковников Г. Гуляницкого и В. Золотаренко, а также их окружения на углубление “Руины”.
The article is based on local history, documentary and monographic works which try to analyze the course of events of M. Pushkar and Ya. Barabash uprising, Ukrainian-Russian war in the 1658–1659 and Black Rada in Nizhyn in 1663 through the prism of participation of representatives of Nizhyn Cossack regiment. Special attention is paid to the causes, characteristics and consequences of Ukrainian-Russian Relations in 1657–1663, the spread of destructive processes in the middle of the Cossack state, division of Hetmanate along the Dnipro river. The authors describe the impact of Nizhyn colonels G. Hulyanytsky and V. Zolotarenko and their environment to deepening of the “Ruins”.
|
| first_indexed | 2025-12-07T18:03:23Z |
| format | Article |
| fulltext |
НIЖИНСЬКА СТАРОВИНА
75
Н I Ж И Н С Ь К А
С Т А Р О В И Н А
В и п . 9 ( 1 2 )
К И ї В
2 0 1 0
ХРОНІКА
КОЗАЦЬКОЇ ДОБИ
Ольга РОСТОВСЬКА
(Ніжин)
Роман ЖЕЛЄЗКО
(Ніжин)
Події 1657–1663 років на Ніжинщині:
українсько-російське протистояння
та громадянська війна в Україні
У середині XVII ст. на території Ніжинського полку прожи-
вала 1/3 населення всієї тогочасної України [12, с. 3]. Тому до-
слідження історії Ніжинщини сприяє більш повному відобра-
женню суспільно-політичних процесів періоду, що супрово-
джувався боротьбою старшинських угрупувань за гетьманську
булаву, брутальним втручанням сусідніх держав у українські
справи, занепадом визвольних ідей і, нарешті, – величезними
людськими жертвами та матеріальними руйнуваннями.
Історичні події 1657–1663 років увійшли в історіографію як
доба “Руїни”, сутнісною ознакою якої став загальний занепад і
криза української державності, що призвело до національної
трагедії України – її територіального розчленування [1, с. 5].
Поняття “Руїна” започатковує Самійло Величко в “Літописі
Руському”, і надалі воно стає майже класичним. Корифеї
української історіографії – М. Костомаров (праці: “Гетьманс-
тво Виговського”, “Ю. Хмельницький”, “Руїна”), М. Петровсь-
кий (“До історії Руїни”), М. Грушевський та їхні учні –
розуміли “Руїну” як політичне явище. Тому на думку сучасної
російської дослідниці Т. Яковлєвої цей термін заперечується
багатьма представниками російської історіографії. В науковій
праці “Гетьманщина в другій половині 50–их років XVII
століття. Причини і початок Руїни” (К., 1998) вона зазначає:
“Руїна <…> посідає особливе місце в історії України <…>
Особливого значення ця наукова проблема набуває у зв’язку
дискусією про історію української державності, оцінкою Коза-
цької держави, особливостей і перспектив її розвитку” [16, с.
5–7] Дослідниця розглядає Руїну як наслідок соціальної роз-
рухи (Хмельниччина, іноземні вторгнення, багаторічна війна),
соціально-політичне явище, що супроводжувалося громадян-
ською війною; а також втручання іноземних сил.
Серед сучасних українських науковців період “Руїни” погли-
блено досліджували В. Борисенко, Ю. Єфремов, В. Смолій, В. Сте-
НIЖИНСЬКА СТАРОВИНА
76
панков й інші. Слід указати, що в історіографії існують досить різноманітні хроноло-
гічні межі означеного періоду. Зокрема, існують такі датування: 1650–1670; 1655–
1659; 1657–1663; 1657–1676; 1658–1686; 1663–1687 роки. Визначаючи період “Руїни”
одні історики детермінують її датування подіями внутрішнього характеру; другі – зо-
внішнього, міжнародного; треті – особистістю правителя; інші – комплексом соціаль-
но-економічних факторів тощо.
Автори статті обрали хронологічні межі 1657–1663 рр. – від смерті гетьмана
Б. Хмельницького до територіального розподілу України на Правобережжя під зверх-
ністю Речі Посполитої та Лівобережжя під зверхністю Московської держави.
У серпні 1657 р., не завершивши справу визволення всіх етнічних українських зе-
мель, помирає гетьман Б. Хмельницький, останні роки правління якого характеризу-
валися відходом від промосковської зовнішньополітичної орієнтації. Віленське пере-
мир’я між Московською державою та Річчю Посполитої 1656 року повністю перекре-
слювало умови Переяславської ради 1654 р., і давало гетьману право розірвати стосу-
нки з Москвою. Проте, московський цар розглядав Гетьманщину не як незалежну су-
веренну державу, а як звичайну російську провінцію і робив усе можливе, щоб вста-
новити повний контроль над українськими землями. Смерть Б. Хмельницького фак-
тично поклала край намаганню українського народу вести свою окрему, незалежну
від Москви, зовнішню та внутрішню політику, створивши сприятливу нагоду для лік-
відації суверенітету Гетьманщини. Вже в останні дні життя Б. Хмельницького (10 (20)
серпня 1657 р.) до України було відряджене московське посольство на чолі з бояри-
ном Кікіним. Як повідомляє М. Грушевський, перед від’їздом Кікін отримав спеціа-
льні доручення й настанови. Діставшись України, боярин перше мав довідатися про
стан здоров’я гетьмана. “Коли живий – послати до Москви звідомлення про це і чека-
ти дальших інструкцій на границі, коли помер – їхати далі, і по дорозі, в Ніжені й ін-
ших містах вести секретні розмови з міщанством – з війтами, бурмистрами, простими
людьми. Говорити так, що от мовляв стало цареві відомо, що гетьман помер, а на го-
роди Малої Росії наступають татари і ляхи <…> Цар, жалуючи їх, посилає для оборо-
ни кн. Ромадановського з військом, а “для осмотренья войска Запорожского кн. Тру-
бецького” з тов[аришами]. Нехай будуть безпечні”. [3, с. 25–26].
Однак, ця акція не отримала підтримки, ні на території Ніжинського полку, ні далі
на шляху прямування посольства територією Лівобережжя, оскільки українське насе-
лення не бажало впускати російських воєвод до своїх міст.
Шістнадцятирічний гетьманич Юрій Хмельницький, зважаючи на молодий вік і від-
сутність лідерських якостей, фактично не міг керувати країною, що дісталася йому пі-
сля смерті батька. Тому в 1657 р. козацька старшинська рада обирає новим гетьманом
України одного з найближчих сподвижників покійного Б. Хмельницького – Івана Ви-
говського. У виборах гетьмана не приймала участь Запорізька Січ, що призвело до
виникнення опозиції І. Виговському. На чолі невдоволених стояли кошовий отаман
Я. Барабаш і полтавський полковник М. Пушкар, які на тлі власної жадоби до влади
стали надалі маріонетками московської політики в Україні, спрямувавши свої дії фак-
тично на ліквідацію української державності.
За таких умов навколо гетьмана І. Виговського почалося згуртування національно
налаштованої козацької старшини. Одним із осередків такого “самостійництва” був
НIЖИНСЬКА СТАРОВИНА
77
Ніжинський полк, репрезентований полковником Григорієм Гуляницьким, Василем
Золотаренком (також полковник – наказний), сотником веркіївським Іваном Косинсь-
ким, представниками Дівицької сотні Яном і Федором Чекановськими [6, с. 130].
Ніжинський полк на чолі з Г. Гуляницьким став однією з головних військових сил
І. Виговського під час придушення виступу опозиційних сил. Наприкінці листопада
1657 р. лубенські козаки скаржилися московському послові Рагозіну про застави, по-
ставлені І. Виговським проти запорозьких посланців у напрямку Москви: “два полки
ніженський і прилуцький і хоругв ляхів тримають застави під Кременчуком, Макси-
мівкою, Перевалочною <…> щоб перейняти козаків, посланих до Москви, а перейня-
вши – відіслати до гетьмана” [3, с. 87].
На 1657 р. в Україні виникла реальна загроза громадянської війни, розбурханої вна-
слідок дій Москви з одного боку та розпочатого процесу майнового і правового роз-
шарування між козацькою старшиною та низами з іншого. На початку березня 1658 р.
внутрішнє протистояння в Гетьманщині посилилося. У відповідь на збільшення сил
М. Пушкаря та Я. Барабаша, гетьман починає проводити наради з козацькою старши-
ною, присвячені майбутньому наступу на повстанців. На одній із таких нарад було
прийнято рішення наступати в трьома напрямками: від м. Ніжина мав виступити Ні-
жинський полк, від Кременчука – союзники татари та від Бужина й Максимівни – вій-
сько на чолі гетьмана. Вже тоді Г. Гуляницьким сказав гетьманові: “Пане гетьмане,
Боже поможи, аби ми з тобою полк Миргородський взяти і <…> пушкарівців, а потім
доконче воювати Москву” [3, с. 148].
Така заява ніжинського полковника досить яскраво відображає настрої частини ко-
заків, зважаючи на зрадницькі дії Москви, відійти від союзу та повернутися до друж-
ніх відносин із Варшавою. Причини цього були досить вагомі, адже 3 квітня 1658 р.
московський цар звелів своїм воєводам зайняти низку міст Гетьманщини. Зокрема, до
м. Ніжина був посланий Степан Бутіков, військові підрозділи якого мали налічувати
200 чоловік [3, с. 167]. Безперечно, що ці загони призначалися для допомоги
М. Пушкарю та Я. Барабашу.
У березні 1658 р . І. Виговський посилає Чернігівський, Ніжинський та Прилуцький
полки для швидкого придушення виступу “опозиціонерів”. Проте, в лавах козаків
стався бунт, оскільки частина їх відмовилася проливати братську кров. За даними
М. Грушевського, “5 сотень Ніжинського полку хотіли перейти на бік Пушкаря, але
довідавшись про це, Гуляницький велів вирубати ці збунтовані сотні…” [3, с. 150].
Внаслідок цієї екзекуції врятувалося лише 50 козаків. Як бачимо, навіть вірні ніжинці
почали вагатися відносно підтримки гетьману, який намагався навести лад в країні
силою зброї. Внаслідок цього, за свідчень ряду істориків, навесні 1658 р. вся Східна
Полтавщина об’єдналася із Запоріжжям у повстанні черні проти старшини [3, с. 151].
Головні військові дії між І. Виговським і опозицією розгорілися в травні-червні
1658 р. в районі Полтави. Натоді Г. Гуляницький на чолі трьох полків із чернігівської
землі мав ліквідувати інші центри зосередження пушкарівців. Так, за даними Самови-
дця, ніжинський полковник облогою здобув Лубни та Гадяче [7, с. 78]. Проти ворогів
Г. Гуляницький діяв досить жорстоко. Наприклад, у Лубнах з оточення зміг вирватися
хіба що місцевий полковник Павло. Решта козаків із Лубен були або страчені, або по-
тонули під час утечі в р. Сулі. [3, с. 219].
НIЖИНСЬКА СТАРОВИНА
78
Після перемоги І. Виговського під Полтавою, що коштувала Україні 50 тис. життів, та
загибелі М. Пушкаря, Москва відкрито надала захист і підтримку іншому “опозиціоне-
ру” – Я. Барабашу – та його оточенню. 16 червня 1658 р. на Україну з метою “наведен-
ня порядку” і “подолання міжусобиць” було відряджене військо Г. Ромодановського.
“Наведення порядку” росіянами та барабашівцями супроводжувався нищівним погро-
мом Лівобережжя. У відповідь І. Виговський наказує ніжинському полковнику
Г. Гуляницькому провести мобілізацію прикордонних полків. Територією Ніжинського
полку розійшлася низка універсалів полковника із закликами негайно під страхом смер-
тної кари прибути в полк. З листування російських воєвод і послів Яблонського й Кор-
сака, довідуємося про ті сили, що були в розпорядженні гетьмана в 1658 р.: “черкаські
козаки всі в зборі, стоять обозом коло городів: київський стоїть окопавшись за версту
від Києва, ніжинський від Ніжина за 5 верст. Також у зборі полки: білоцерківський, ка-
нівський, переяславський, корсунський, черкаський, чигиринський і Орда – кажуть, що
стоїть їх за 5 верст від Чигрина 30 тис. Нечай з своїм полком теж напоготові. Городи
укріплюють: в Ніжені копають рів і дуби ставлять…”[3, С. 252]
Цього часу Г. Гуляницький проводить перші каральні акції проти барабашівців і ство-
рює своєрідний заслін проти військ Г. Ромодановського, не погоджуючись навідріз про-
пускати воєводу. За свідченням Самовидця, після його відмови між козаками
Г. Гуляницького та військом князя відбулася битва під Пирятином. “И так мусіл Гуляни-
цькій оборонною рукою уходити, котрого у Варві боярин князь Ромадановскій держал в
облеженю недель шесть, аж Выговскій гетман з ордами дал оному отсіч” [7, с. 79].
Як видно з “Літопису Самовидця” та праць М. Грушевського, громадянська війна в
Україні переросла в українсько-московську – колишній лукавий союзник за рахунок
влаштування розрухи на території Гетьманщині намагався ліквідувати І. Виговського,
але наштовхнувся на разючу протидію гетьманського сподвижника Г. Гуляницького
та союзників татар.
Розуміючи необхідність значних військових сил у майбутній війні з Московською
державною, І. Виговський укріплює україно-кримський союз, а у вересні 1658 р. під-
писує Гадяцьку угоду з Річчю Посполитою, за якою Підгетьманська Україна поверта-
лася до складу польської держави. Проте, була принципова відмінність: Річ Посполи-
та відтепер вона складалася з трьох рівноправних частин: Польщі, Литви та України.
Загалом, це був найбільший здобуток українських політиків від початку повстання в
1648 р., який за значенням міг зрівнятися хіба зі Зборівською угодою 1649 р. Відомо,
що крім гетьмана Гадяцький трактат підписала й низка представників старшини, зок-
рема, ніжинський полковник Г. Гуляницький.
Зберігся універсал І.Виговського до Полтавського полку із закликом до спільних
дій. Метою цього документу було прагнення остаточно вирішити внутрішній конф-
лікт і консолідувати державу напередодні українсько-російської війни. “Паном сотни-
ком, ясаулом, атаманом и всему старшому и меншому, в полку Полтавском собрав-
шемуся, товарыству доброго здоровья Господа Бога желаем. Дивуємся вам не помалу,
что в тяготу неволі неприятеля, на вольности наши войсковые наступаючи, сами доб-
ровольно йдете, а на наше отцовское упомненье через часные до вас писанья присла-
неє не вірите: что понеже так єсть, еще за сим нашим писаніем, не образумитеся, а
прямо и желательно против того неприятеля, как и все Войско Запорожское не будите
НIЖИНСЬКА СТАРОВИНА
79
стоять, ничего иного нам учинить не придетца, только Богом милостивим освидетельс-
твуясь и всім Войском нашим Запорожским укажем вам всему світу злост…” [14, с. 88].
Паралельно з цими подіями Москва збирає свої війська біля українського кордону.
10 листопада (31 жовтня) 1658 р. Г. Гуляницький, призначений наказним гетьманом
Сіверським, писав із Варви ніжинському наказному полковнику Григорію Кобилець-
кому, закликаючи його готуватися до оборони перед московським військом: “Москва
наступає безбожна зі свавільниками [пушкарівцями та барабашівцями – авт.] <…>
все мечем та вогнем розоряють, церкви Божі та монастирі палять <…> не шкодують
навіть малих дітей, виколупують очі святим образам…” [8, с. 91]. Сучасна російська
дослідниця історії Гетьманщини Т. Яковлєва додає, що Г. Гуляницький був у розпачі.
17 (7) листопада він писав до Г. Кобилецького: “еси послал до Вобковского как скорее
до Борзны, чтоб с теми людьми, что там имеет при себе, до Нежина шол как скорее для
обороны” [16, С. 280]. Незабаром почнеться і облога самого Г. Гуляницького у Варві.
Уся друга половина 1658 р. та початок 1659 рр. позначилися постійними українсь-
ко-російськими прикордонними боями. Проте, навесні 1659 р. московський цар, зару-
чившись підтримкою новообраного нею, на противагу І. Виговському, гетьмана Івана
Безпалого, звелів наступати, відправивши в Україну величезну як на той час армію
(70–150 тис. за даними різних джерел) під керуванням князя Олексія Трубецького. За па-
фосним твердженням радянських істориків керманич московського війська “повинен
був допомогти українському народові подолати ката І. Виговського та не допустити
повернення на Україну польських панів” [5, с. 278].
Визначальні події українсько-російської війни 1658–1659 років розгорнулися на те-
риторії Ніжинського полку поблизу містечка Конотоп, яке завдяки своєму розташу-
ванню було стратегічно важливим пунктом, ключем до всього українського прикор-
доння в районі Путивля (тоді – важливого прикордонного московського містечка, де
перебував постіно воєвода з військовою залогою). Саме в Конотопі був розміщений
найбільш боєздатний на Лівобережжі підрозділ гетьманських сил, очолюваних ніжин-
ським полковником Г. Гуляницьким [2, с. 17]. Взяття цього міста фактично відкрива-
ло російським військам шлях до будь-якої частини Українського Лівобережжя.
18 квітня 1659 р. до Конотопа підійшли війська О. Трубецького. На зустріч йому ви-
йшов козацько-татарський загін під командуванням Г. Гуляницького. Після короткого
бою біля села Попівки, ніжинський полковник відвів свої війська до сотенного містечка,
яке московське військо відразу оточило. Облога Конотопа тривала з 20 квітня до початку
липня 1659 р. Протягом цього часу жителі міста на чолі з Г. Гуляницьким відбивали шту-
рми ворога, а в ході вирішального бою між І. Виговським та його союзниками з царським
військом на р. Соснівка, навіть змогли здійснити напад на обоз князя Трубецького.
Перебуваючи під Конотопом, московське військове командування намагалося взяти
під контроль інші міста Ніжинського полку. Так, в травні 1659 р. було здійснено два
походи на сотенне містечко Борзну. Під час першого з них козаки на чолі з
В. Золотаренком змогли зупинити нападників, однак, у середині травня Борзна все ж
була захоплена московитами. Самовидець з цього приводу написав: “князь з войском
Борозни достал, одних порубали, а других в полон выбрали и місто спалили” [7, с.
79]. Уцілілі козацькі загони від Борзни відступили до Ніжина. Зважаючи на малочи-
сельність і фортифікаційні укріплення нападати на Ніжин цей московський загін не
НIЖИНСЬКА СТАРОВИНА
80
ризикнув. Натомість, 27 травня 1659 р. більш чисельні загони під орудою
Г. Ромадановського та П. Скуратова вкупі з козаками І. Безпалого (зі слобідських
полків і “опозиціонерів”; сам новоспечений гетьман був раніше сумським полковни-
ком) підійшли до Ніжина. Відбулися три запеклі бої, що позначилися значними втра-
тами для обох сторін (ніжинською обороною керував наказний гетьман І. Скоробага-
тенко). Ось як описували ці події московські воєводи у звіті на ім’я царя Олексія Ми-
хайловича: “пришли де они с государевыми ратными людьми под Нежин майя в
27 день, и того же де числа из города из Нежина черкасы учинили выласку, и у госу-
даревых де ратных людей с теми черкасы был бой большой…” [11, с. 17]. Знекровлені
російські війська, після довгих вагань, так і не наважилися штурмувати ніжинські за-
хисні споруди. Військо князя Г. Ромадановського обмежилося грабунком околиць мі-
ста та Ніжинського Пустинно-Тригорського монастиря*, з якого, за свідченням ігуме-
на дзвони й “усі книги церковні та навчальні побрали й до Москви повезли” [2, с. 27].
На думку А. Бульвінського, саме недооцінка О. Трубецьким важливості захоплення
Ніжина, куди він послав недостатньо сил, була однією з головних помилок московсь-
кого командування в цій війні. Адже, в разі оволодіння Ніжином і з’єднання військ
московської залоги В.Шереметєва, що розміщувалася в Києві, й армії О. Трубецького,
угрупування гетьмана в районі Глухова виявилося б відрізаним від центральних і пів-
денних районів держави. Гетьман фактично втратив би зв’язок із Північним Лівобе-
режжям, яке його підтримувало. І це спричинило б кардинальні зміни в подальшому
перебігу кампанії [2, с. 27–28].
На жаль, блискавична перемога І. Виговського на р. Соснівка під Конотопом мало
прислужилася подальшому розвиткові Гетьманщини. Очікуваного в Москві українсь-
ко-татарського наступу на російські землі не відбулося, що безперечно став би крахом
загалом Московської держави, Олексій Михайлович зміг перевести подих і почати
відновлювати військо. В Україні вибухнуло нове повстання проти І. Виговського, ви-
кликане як незадоволенням щодо повернення поляків, так завдяки пропагандистській
діяльності московських послів на Запоріжжі.
На чолі нового антигетьманського виступу стали колишні відомі полководці
Б. Хмельницького – І. Богун, І. Сірко й інші, які прагнули повернути владу
Ю. Хмельницькому. Показово, що нових повстанців підтримав і Ніжинський полк, де
на чолі “опозиції” стояли наказний ніжинський полковник В.Золотаренко та ніжинсь-
кий протопоп М. Филимонович. 1 вересня 1659 р., скориставшись тим, що ніжинсь-
кий полковник Г. Гуляницький від’їхав до Корсуня, В. Золотаренко разом із переяс-
лавським полковником Т. Цюцюрою підіймає повстання в Ніжинському полку. Ме-
тою виступу було знищення польського війська, що розмістилося в Ніжині за правління
І. Виговського. Козаки увірвалися до Ніжина і, як пише Самовидець: “…за годину всіх
жолніров вибили, которых было корогвей пять, нікого не щадячи…” [7, с. 81].
Московське військове командування, бачачи це, розуміло перспективність нового
виступу проти І. Виговського, відтак, на територію Ніжинського полку нове військо
під командуванням все того ж воєводи князя О. Трубецького, що отаборившись в ра-
* Щоправда, досі локалізувати цей монастир не вдалося. Поблизу Ніжина на той час було два монастирі:
Введенський жіночий приблизно за версту на захід від міських укріплень і Ветхоріздвяний чоловічий на
кілька верст далі в тому ж напрямку. До статусу пустельницького більш підходить останній.
НIЖИНСЬКА СТАРОВИНА
81
йоні Путивля, рушило на Ніжин. Розправившись з польськими жовнірами,
В. Золотаренко, не гаючи часу, відсилає до війська О.Трубецького велику делегацію
ніжинців на чолі з протопопом М. Филимоновичем. Спритний ніжинський протопоп і
авнтюрист не тільки повідомив московським можновладцям про антигетьманське по-
встання в Ніжині, але й виклопотав у бояр прощення для В. Золотаренка (адже тепе-
рішній полковник захищав Борзну від російських військ у травні 1659 р.). Після вере-
сневих подій 1659 р. ніщо не могло завадити Васюті (так називали В. Золотаренка в
козацькому середовищі) зайняти посаду ніжинського полковника. Враховуючи попе-
редні послуги, зроблені В. Золотаренком московським віськам під час кампанії 1654–
1655 років у Білорусі, а також участь у заколоті проти І. Виговського, цар Олексій
Михайлович щедро обдарував полковника, надавши йому право володіння містом
Гомелем “с волостью и уїздом” [15, с. 290].
Втративши авторитет серед козацьких мас, гетьман І. Виговський був змушений
відступити на Правобережжя і згодом зректися гетьманства на користь
Ю. Хмельницького. Разом із ним пішов і колишній ніжинський полковник
Г. Гуляницький, пам’ять та повага до якого ще довго залишалася серед ніжинців. Од-
нак, тоді козаки Ніжинського полку залишилися байдужими до намагань полковника
не допустити царської зверхності над Гетьманщиною. Більшість підтримала
В. Золотаренка, що вдруге очолив найбільший полк Підгетьманської України (вперше
це було в грудні 1655 – на початку 1656 р. відразу після загибелі свого брата, полков-
ника Івана Золотаренка). Намагаючись повернути довіру московського царя, восени
1659 р. ніжинські козаки на чолі з В. Золотаренком прийняли участь в поході кошово-
го отамана Запорізької Січі І. Сірка до Криму, що остаточно добило плани
І. Виговського здійснити українсько-кримський похід в глиб московського царства –
союзники татари мали терміново повертатися додому. Мешканці Ніжинщини повер-
нулися до присяги московському царю 1654 року, і завдяки активній діяльності
В. Золотаренка та М. Филимоновича знову опинилися у векторі впливу Москви.
Не зміг скористатися більш-менш сприятливою після конотопського розгрому ситу-
ацією і Ю. Хмельницький – у 1659 р. він підписує Другий Переяславський договір із
Москвою, за яким влада гетьмана значно обмежувалася; трофеї, взяті І. Виговським
під Конотопом, поверталися, а московські воєводи відтепер розмістилися не тільки в
Києві, але й у Ніжині, Переяславі та кількох інших містах [16, с. 346].
У 1660 р. спалахнула нова війна між Москвою та Варшавою. На допомогу російському
війську вирушило козацьке військо на чолі з гетьманом Ю. Хмельницьким. Але поблизу
Чуднова і Слободищ воно потрапило в оточення поляків. Бачачи безвихідь ситуації, геть-
ман підписує з Варшавою Слободищенський трактат, за яким гетьманський уряд поривав
із Москвою, а Гетьманщину знову перетворювалася в автономну частину Речі Посполитої.
Однак, проти українсько-польської угоди виступила лівобережна старшина Переяс-
лавського, Ніжинського і Чернігівського полків на чолі з Якимом Сомком – дядьком
Ю. Хмельницького по материнській лінії. В указаних трьох полках міцно трималися
московські воєводи, що, загалом, і визначило позицію Північного Лівобережжя. Су-
часний ніжинський дослідник О. Морозов повідомляє, що в січні 1661 р. разом із
польськими та кримськими військами до Ніжина підійшли козацькі частини
Ю. Хмельницького, який намагався відновити контроль над усією Гетьманщиною.
У ході битви союзники увірвалися до міста, але були вибиті ніжинцями [10, с. 105]
НIЖИНСЬКА СТАРОВИНА
82
Розвиток подальших подій детально висвітлюється в “Літописі Самовидця”. Козаки
Ю. Хмельницького на чолі з Г. Гуляницьким залишилися зимувати під Ніжином “…и
хан стоял в селі Хорошом Озері, а Хмельницькій з козаками у селі Кропивной <…>
много полону побрали аж поза Стародубом, коло Мглина и у Московщині, и хан
уступил по Богоявленію от Ніжина…” [7, с. 84]. Як бачимо, намагаючись утриматися
при владі, син Б. Хмельницького навіть дозволив татарам грабувати українські землі,
що в кінці-кінців коштувало йому посади гетьмана.
У червні 1661 р. Ю. Хмельницький здійснив ще один похід на Лівобережжя й ото-
чив Я. Сомка під Переяславом. На допомогу наказному гетьманові рушили московсь-
кі війська Г. Ромодановського та козаки Ніжинського полку на чолі з В. Золотарен-
ком. Дізнавшись про наближення свіжих сил Ю. Хмельницький відступив. Але ні-
жинський полковник, не дочекавшись наказу Я. Сомка, сам рушив навздогін Ю. Хме-
льницькому. І такий крок лише підтверджує думку, що на той час на Лівобережжі па-
нувала політична анархія та боротьбу старшини за гетьманську булаву, вільну після
повалення Ю. Хмельницького. Одним із кандидатів на неї був якраз В. Золотаренко,
який щосили намагався здобути підтримку козаків свого полку. Так, у 1661 р. він
отримав від Олексія Михайловича нагороду за сміливість Ніжина під час наступу
військ Ю. Хмельницького. Василю подарували грамоту, 150 рублів та соболі. “Грамо-
ту залишив у себе, а соболі роздав сотникам, осавулам та старшинам полку свого.
“Цар прислав мені нагороду, – сказав він, – а я дарую її вам, щоб служили ви правдою
не схиляючись на коштовності ляхські, не ставали зрадниками” [10, с. 106].
Дарунки безперечно зробили свою справу. Ніжинські козаки досить віддано служили
своєму полковнику. В січні 1662 р. частини Ніжинського й Чернігівського полків, за під-
тримки військ боярина Бутурліна, розбили на сіверських землям загони кримських татар.
З полону були звільнені майже 20 тис. щойно полонених бранців. А у вересні того ж року
ніжинський полк на чолі з В. Золотаренком вкупі з військами Г. Ромодановського розби-
ли польсько-татарські війська Ю. Хмельницького під Ржишевом і Каневом.
На початку 1663 р. остаточно визначилися кандидатури на нового гетьмана: наказ-
ний гетьман і переяславський полковник Я. Сомко, ніжинський полковник
В. Золотаренко та кошовий отаман Запорізької Січі Іван Брюховецький. Кожен із пре-
тендентів шукав підтримки населення шляхом поливання брудом опонентів і візитами
до Москви. Найбільш управним в останньому був запорізький ватажок, який чисель-
ними обіцянками задурив голови як запорожцям, так і московському царю. Сучасні
дослідники епохи козаччини В. Смолій і В. Степанков додають, що деструктивну
роль у цій боротьбі за булаву – й узагалі впродовж епохи “Руїни” – відігравали пред-
ставники вищого православного духовенства. “Замість того, щоб сприяти об’єднанню
всього суспільства на платформі загальнонаціональних інтересів, вони часто тільки
розпалювали групові та міжстанові конфлікти. Підтримка одних гетьманів усупереч
іншим стає чи не нормою поведінки багатьох ієрархів (характерна у цьому відношен-
ні діяльність ніжинського протопопа М. Филимоновича, а згодом єпископа мстислав-
ського і оршанського Мефодія)” [13, с. 11].
Розуміючи, що поступається в лідерських якостях Я. Сомку та в демагогії І. Брюхо-
вецькому, Васюта знову вдався до підкупу козаків. Однак, цього разу хабарі призна-
чалися не ніжинським козакам, а запорожцям І. Брюховецького та московським воє-
НIЖИНСЬКА СТАРОВИНА
83
водам. Самовидець повідомляє, що хитрі січовики охоче брали подарунки та клялися
В. Золотаренку в щирій прихильності. Але одного разу довірені особи ніжинського
полковника зустріли в шинку запорожців, які під чаркою повідомили, що вони, м’яко
кажучи, водять необачного претендента за ніс, і коли справа дійде до загальної військової
ради, то оберуть гетьманом свого кошового отамана. Обурений ніжинський полковник
спробував було підняти Ніжинський полк до походу проти Січі, але марно. Натомість,
ніжинські козаки, обурені зловживаннями старшини, самі виступили проти свого полко-
вника і ледь його не вбили [15, с. 292]. З огляду на такий провал передвиборчої кампанії,
він змушений був відмовитися від омріяної булави й стати на бік Я. Сомка.
Після тривалих зволікань цар Олексій Михайлович нарешті визначитися з підтрим-
кою одного з кандидатів і призначив загальну козацьку раду для обрання нового кер-
манича Лівобережжя. Місцем скликання ради обрали Ніжин – найбільше місто Геть-
манщини, контрольоване залогою на чолі з воєводою, зручне як з точки зору доступу
до інших регіонів Гетьманщини, так і до московсько-українського кордону. Влашту-
вати справу з виборами гетьмана доручалося царевому окольничому, князю
Д. Великогагіну, який у середині травня 1663 р. прибув до Ніжина з великим почтом.
Пишний намет князя був розташований за містом, обабіч Московської дороги.
Я.Сомко розмістив своїх козаків південніше міських укріплень – за Київською бра-
мою, а І. Брюховецький і запорожці отаборилися на протилежному кінці міста, за Мо-
сковською брамою, в місцевості, що носила назву “Романівський кут” [9, с. 83].
Вибори вирішили провести на північній околиці міста – Московській дорозі, поряд із
наметом кн. Д. Великогагіна. 17 червня 1663 р. о 10 годині ранку гучні удари у литаври
сповістили про початок загальної ради. Навколо царського намету почали збиратись ко-
заки та місцеве населення. Рада розпочалася із зачитування князем Д. Великогагіним
царського указу. Проте, ніхто з присутніх і не думав слухати посла. На майдані підняв-
ся жахливий лемент із викриками обрати кожен свого кандидата, що згодом переріс у
криваву бійку, в ході якої козаки Я.Сомка були побиті запорожцями. За свідченнями
О. Морозова, прихильники І. Брюховецького відібрали в Я. Сомка гетьманські клейно-
ди, зламали бунчук; а на гетьманський стілець посадили свого претендента [9, с. 85].
Раду перенесли на наступний день. Але події, що відбулися в ніч перед 18 червня
1663 р., вирішили долю гетьманської булави. У таборі Я. Сомка та В. Золотаренка спа-
лахнуло повстання – ніжинські та переяславські козаки, підбурені запорожцями, пере-
йшли на бік І. Брюховецького. Я.Сомко з В. Золотаренком змушені були шукати захис-
ту в наметі московського посла. Вдень козацька рада без усілякого супротиву обрала
гетьманом кошового отамана Січі І. Брюховецького. Князь Д. Великогагін, зважаючи на
вп’ятеро переважаючу 40–тисячну силу симпатиків І. Брюховецького, був змушений
затвердити гетьмана. Обох колишніх претендентів на булаву разом із їхнім оточенням
ув’язнили та відправили до ніжинського замку. Рівно за 2 місяці за наказом гетьмана
І. Брюховецького їх стратили в сотенному містечку Борзні неподалік Ніжина.
Після обрання гетьманом – подій, що в історіографії отримали назву “Чорної ради” (че-
рез участь у виборах козацької бідноти – черні) – І. Брюховецький разом із почтом князя
Д. Великогагіна увійшов до м. Ніжина. В Миколаївському соборі, збудованому кількома
роками раніше на кошти ніжинських полковників Івана та Василя Золотаренків, під час
урочистого молебню новий гетьман склав присягу на вірність московському цареві.
НIЖИНСЬКА СТАРОВИНА
84
Очевидно, щоб покарати ніжинців за підтримку свого полковника, І. Брюховецький
зробив щедрий жест – дозволив черні та запорожцям три дні грабувати місто та його
околиці. Автор “Літопису Самовидця”, який був очевидцем “Чорної ради”, так писав
про ці події: “Хочай якого значного козака забили или человіка, то тое в жарт повер-
нено, а старшина козаки значніе, яко змогучи, крилися, где хто мотл, жупани кармазі-
новіе на сермяги миняли” [7, с. 91]. Сучасні дослідники ніжинських старожитностей
маже одностайно приходять до однієї цілком логічної тези, що характеризує значення
“Чорної ради” та погрому, сформульованої одним із них: “Багато бачив завойовників
старий Ніжин, але, мабуть, це були найгірші” [10, с. 110].
На четвертий день руйнування припинилися і січовики на чолі з І. Брюховецьким
почали ставити своїх людей на полкові посади. Так, замість В. Золотаренка ніжинсь-
ким полковником був призначений козак “з голоти” Матвій Гвинтовка. Він був радий
призначенню до такої міри, що навіть не пручався, коли І. Брюховецькому вирішив
виокремити з найбільшого в державі Ніжинського полку три нові полки: Глухівський,
Сосницький та Стародубський [15, с. 124]. Цей поділ мав лише одне завдання – уне-
можливити в майбутньому появи нової опозиції в Ніжинському полку – центрі козац-
тва Північної Гетьманщини, відносно встановленої на “Чорній раді” влади січовиків і
черні. На думку сучасного історика В. Кривошеї, в 1663 р. “клан Хмельницьких–
Сомків–Золотаренків поніс непоправні втрати. Після 6 років гетьманування спочатку
І. Виговського, а потім Ю. Хмельницького, коли опозиція (чернь, Січ) тільки висту-
пала проти офіційної політики, Українську козацьку державу охопила перманентна
громадянська війна, настала “Руїна” [6, с. 155].
Отже, землі Ніжинського козацького полку перебували в епіцентрі військово-
політичного розвитку Гетьманщини 1657–1663 років. Ніжинські полковники
Г. Гуляницький (1656–1659) та В. Золотаренко (1659–1663) входили до найближчого
оточення правлячої верхівки Гетьманщини, іноді й самі фактично очолювали держа-
ву: Г. Гуляницький був безпосереднім учасником придушення виступу М. Пушкаря та
Я. Барабаша проти гетьмана І. Виговського (1657–1659, героєм оборони Конотопу
1659 р.; В. Золотаренко, завдяки діям протопопа М. Филимоновича, отримав довіру
московського царя Олексія Михайловича й після зречення Ю. Хмельницького з геть-
манства став одним із кандидатів на володіння гетьманською булавою. Сумнозвісна
“Чорна рада” в Ніжині 1663 р., принесла не лише смерть ніжинському полковнику
В. Золотаренку, але й помітне послаблення ролі Ніжинського полку в історії Гетьма-
нщини. Події перманентної громадянської війни на зламі 1650–1660–х років фактично
ознаменували початок доби “Руїни”.
___________________________
1. Борисенко В. Переддень національної трагедії України. Причини “Руїни”// Історія України. – 1999. –
№4. – С. 3–5.
2. Бульвінський А. Конотопська битва 1659 року. – К., 2008. – 64 с.
3. Грушевський М.С. Історія України-Руси. В 11 томах, 12 книгах. – Т. X. – Нью-Йорк: Книгоспілка,
1958. – 594 с.
4. Ефремов Ю. Украина и “Руина”: от Хмельницкого к Мазепе // Малоизвестные страницы из истории
украинского народа. – К., 1992. – 159–171 с.
5. Історія Української РСР. В 2–х тт. – Т. I. – К.: АН УРСР, 1953. – 784 с.
6. Кривошея В. Генеалогія українського козацтва. Нариси історії козацьких полків. – К.: ВД Стилос,
2004. – 391 с.
7. Літопис Самовидця. – К., 1972. – 208 с.
НIЖИНСЬКА СТАРОВИНА
85
8. Мицик Ю. Гетьман Іван Виговський. – К.: ВД Києво-Могилянська академія, 2004. – 84 с.
9. Морозов О. Ніжинський протопоп Максим Филимонович. – Ніжин: Просвіта, 2000. – 148 с.
10. Ніжин: із глибини віків… Матеріали з краєзнавства Ніжина / Автор і упорядник Л.Б. Петренко. –
Ніжин: Аспект-Поліграф, 2008. – 428 с.
11. Ніжин і Ніжинщина. Історико-краєзнавчі матеріали. Вип. I. – Ніжин, 1994. – 24 с.
12. Пиріг П. Ніжинський полк // Ніжинський вісник. – 1991. – 9 жовтня (№ 116). – С. 3.
13. Смолій В. Степанков В. Переддень Руїни (1656–1670 рр.) // Київська старовина. – 1993. – № 6. – С. 2–16.
14. Універсали українських гетьманів від Івана Виговського до Івана Самойловича (1657–1687 рр.). Ма-
теріали до українського дипломаторію. – К.–Львів: НТШ, 2004. – 1087 с.
15. Чернігівщина – земля козацька. Календар за 2000 рік. – К.: Видавництво Чернігівського земляцтва,
1999. – 768 с.
16. Яковлєва Т. Гетьманщина в другій половині 50–их років XVII ст. Причини і початок Руїни. – К: Ос-
нови, 1998. – 447 с.
17. Яковлєва Т. Руїна Гетьманщини. Від Переяславської ради–2 до Андрусівської угоди (1659–1667 рр.)
– К., 2003. – 562 с.
Ростовська О., Желєзко Р. Події 1657–1663 років на Ніжинщині: українсько-ро-
сійське протистояння та громадянська війна в Україні
У статті на основі краєзнавчих, документальних і монографічних праць зроблено
спробу проаналізувати хід подій повстання М. Пушкаря та Я. Барабаша, українсько-
російської війни 1658–1659 pоків, а також Чорної ради в Ніжині 1663 р. крізь призму
участі в них представників Ніжинського козацького полку. Особлива увага звертаєть-
ся на причини, особливості й наслідки українсько-російських відносин 1657–1663
pоків, поширення деструктивних процесів у середині Козацької держави, поділ Геть-
манщини вздовж Дніпра. Авторами висвітлено вплив діяльності ніжинських полков-
ників Г. Гуляницького і В. Золотаренка та їх оточення на поглиблення “Руїни”.
Ростовская О., Железко Р. События 1657–1663 гг. на Нежинщине: украино-ро-
ссийское противостояние и гражданская война на Украине
В данной статье на основе краеведческих, документальных и монографических работ
сделана попытка проанализировать ход действий восстания М. Пушкаря и Я. Бараба-
ша, украинско-российской войны 1658–1659 гг. и Чорной рады в Нежине 1663 г. сквозь
призму участия в них представителей Нежинского казацкого полка. Особенное вни-
мание обращается на причины, особенности и последствия украинско-российских
отношений 1657–1663 гг., распространение деструктивных процессов внутри Казац-
кого государства, раздел Гетманщины по Днепру. Авторами показано влияние дея-
тельности нежинских полковников Г. Гуляницкого и В. Золотаренко, а также их ок-
ружения на углубление “Руины”.
Rostovs’ka O., Zheliezko R. Events in the 1657–1663 in Nizhyn region: Ukrainian-
Russian confrontation and civil war in Ukraine
The article is based on local history, documentary and monographic works which try to
analyze the course of events of M. Pushkar and Ya. Barabash uprising, Ukrainian-Russian
war in the 1658–1659 and Black Rada in Nizhyn in 1663 through the prism of participation
of representatives of Nizhyn Cossack regiment. Special attention is paid to the causes, char-
acteristics and consequences of Ukrainian-Russian Relations in 1657–1663, the spread of
destructive processes in the middle of the Cossack state, division of Hetmanate along the
Dnipro river. The authors describe the impact of Nizhyn colonels G. Hulyanytsky and V.
Zolotarenko and their environment to deepening of the “Ruins”.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-24206 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 2078-063X |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T18:03:23Z |
| publishDate | 2010 |
| publisher | Центр пам'яткознавства НАН України і УТОПІК |
| record_format | dspace |
| spelling | Ростовська, О. Желєзко, Р. 2011-07-08T18:09:51Z 2011-07-08T18:09:51Z 2010 Події 1657—1663 років на Ніжинщині: українсько-російське протистояння та громадянська війна в Україні / О. Ростовська, Р. Желєзко // Ніжинська старовина: Збірник регіональної історії та пам’яткознавства. — 2010. — Вип. 9(12). — С. 75-85. — Бібліогр.: 17 назв. — укр. 2078-063X https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/24206 У статті на основі краєзнавчих, документальних і монографічних праць зроблено спробу проаналізувати хід подій повстання М. Пушкаря та Я. Барабаша, українсько-російської війни 1658–1659 pоків, а також Чорної ради в Ніжині 1663 р. крізь призму участі в них представників Ніжинського козацького полку. Особлива увага звертається на причини, особливості й наслідки українсько-російських відносин 1657–1663 pоків, поширення деструктивних процесів у середині Козацької держави, поділ Гетьманщини вздовж Дніпра. Авторами висвітлено вплив діяльності ніжинських полковників Г. Гуляницького і В. Золотаренка та їх оточення на поглиблення “Руїни”. В данной статье на основе краеведческих, документальных и монографических работ сделана попытка проанализировать ход действий восстания М. Пушкаря и Я. Барабаша, украинско-российской войны 1658–1659 гг. и Чорной рады в Нежине 1663 г. сквозь призму участия в них представителей Нежинского казацкого полка. Особенное внимание обращается на причины, особенности и последствия украинско-российских отношений 1657–1663 гг., распространение деструктивных процессов внутри Казацкого государства, раздел Гетманщины по Днепру. Авторами показано влияние деятельности нежинских полковников Г. Гуляницкого и В. Золотаренко, а также их окружения на углубление “Руины”. The article is based on local history, documentary and monographic works which try to analyze the course of events of M. Pushkar and Ya. Barabash uprising, Ukrainian-Russian war in the 1658–1659 and Black Rada in Nizhyn in 1663 through the prism of participation of representatives of Nizhyn Cossack regiment. Special attention is paid to the causes, characteristics and consequences of Ukrainian-Russian Relations in 1657–1663, the spread of destructive processes in the middle of the Cossack state, division of Hetmanate along the Dnipro river. The authors describe the impact of Nizhyn colonels G. Hulyanytsky and V. Zolotarenko and their environment to deepening of the “Ruins”. uk Центр пам'яткознавства НАН України і УТОПІК Ніжинська старовина Хроніка козацької доби Події 1657—1663 років на Ніжинщині: українсько-російське протистояння та громадянська війна в Україні События 1657–1663 гг. на Нежинщине: украино-российское противостояние и гражданская война на Украине Events in the 1657–1663 in Nizhyn region: Ukrainian-Russian confrontation and civil war in Ukraine Article published earlier |
| spellingShingle | Події 1657—1663 років на Ніжинщині: українсько-російське протистояння та громадянська війна в Україні Ростовська, О. Желєзко, Р. Хроніка козацької доби |
| title | Події 1657—1663 років на Ніжинщині: українсько-російське протистояння та громадянська війна в Україні |
| title_alt | События 1657–1663 гг. на Нежинщине: украино-российское противостояние и гражданская война на Украине Events in the 1657–1663 in Nizhyn region: Ukrainian-Russian confrontation and civil war in Ukraine |
| title_full | Події 1657—1663 років на Ніжинщині: українсько-російське протистояння та громадянська війна в Україні |
| title_fullStr | Події 1657—1663 років на Ніжинщині: українсько-російське протистояння та громадянська війна в Україні |
| title_full_unstemmed | Події 1657—1663 років на Ніжинщині: українсько-російське протистояння та громадянська війна в Україні |
| title_short | Події 1657—1663 років на Ніжинщині: українсько-російське протистояння та громадянська війна в Україні |
| title_sort | події 1657—1663 років на ніжинщині: українсько-російське протистояння та громадянська війна в україні |
| topic | Хроніка козацької доби |
| topic_facet | Хроніка козацької доби |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/24206 |
| work_keys_str_mv | AT rostovsʹkao podíí16571663rokívnanížinŝiníukraínsʹkorosíisʹkeprotistoânnâtagromadânsʹkavíinavukraíní AT želêzkor podíí16571663rokívnanížinŝiníukraínsʹkorosíisʹkeprotistoânnâtagromadânsʹkavíinavukraíní AT rostovsʹkao sobytiâ16571663ggnanežinŝineukrainorossiiskoeprotivostoânieigraždanskaâvoinanaukraine AT želêzkor sobytiâ16571663ggnanežinŝineukrainorossiiskoeprotivostoânieigraždanskaâvoinanaukraine AT rostovsʹkao eventsinthe16571663innizhynregionukrainianrussianconfrontationandcivilwarinukraine AT želêzkor eventsinthe16571663innizhynregionukrainianrussianconfrontationandcivilwarinukraine |