Радянська історіографічна школа вивчення "непманської буржуазії" та "експлуататорських класів"
Наукова стаття присвячена дослідженню радянської історіографічної школи вивчення „непманської буржуазії” та „експлуататорських класів”. Теорія класової боротьби, яка була наріжним каменем марксистсько-ленінської методології дослідження соціально-економічних відносин у суспільстві, виявилася базовою...
Saved in:
| Date: | 2010 |
|---|---|
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут української археографії та джерелознавства імені М.С. Грушевського НАН України
2010
|
| Series: | Сiверянський лiтопис |
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/24362 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Радянська історіографічна школа вивчення "непманської буржуазії" та "експлуататорських класів" / В. Олянич // Сiверянський лiтопис. — 2010. — № 1. — С. 86-93. — Бібліогр.: 48 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-24362 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-243622025-02-09T16:41:04Z Радянська історіографічна школа вивчення "непманської буржуазії" та "експлуататорських класів" Олянич, В. Розвідки Наукова стаття присвячена дослідженню радянської історіографічної школи вивчення „непманської буржуазії” та „експлуататорських класів”. Теорія класової боротьби, яка була наріжним каменем марксистсько-ленінської методології дослідження соціально-економічних відносин у суспільстві, виявилася базовою парадигмою науково-історичних досліджень функціонування системи приватного підприємництва в Україні 20-х рр. Розглядається історіографія 30-80-х рр., де спостерігалася концептуальна наступність, тобто традиційне вивчення приватного соціально0економічного укладу у містах і селах, започатковане у 20-х рр. партійними установами та представниками марксистської школи суспільствознавців. Научная статья посвящена исследованию советской историографической школы изучения «нэпманской буржуазии» и «эксплуататорских классов». Теория классовой борьбы, которая была краеугольным камнем марксистско-ленинской методологии исследования социально-экономических отношений в обществе, оказалась базовой парадигмой научно-исторических исследований функционирования системы частного предпринимательства в Украине 20-х гг. Рассматривается историография 30-80-х гг., где наблюдалась концептуальная последовательность, то есть традиционное изучение частного социально-экономического уклада в городах и селах, начатое в 20-х гг. партийными учреждениями и представителями марксистской школы обществоведов. The scientific article is devoted to research of soviet historiography school of study of economic «scientifically-economic progress bourgeoisie" and «exploiters classes». Theory of class struggle which was the head stone of marksystsko-lenynskoy methodology of research of socio-economic relations in society, appeared by the base paradigm of scientifically-historical researches of functioning of the system of private enterprise in Ukraine 20th. Historiography 30080th is examined, where was observed the conceptual following, that traditional study of the private socio0economic mode in towns and villages, fixed to beginning in 20th by parties establishments and representatives of marxist school of conduct's society. 2010 Article Радянська історіографічна школа вивчення "непманської буржуазії" та "експлуататорських класів" / В. Олянич // Сiверянський лiтопис. — 2010. — № 1. — С. 86-93. — Бібліогр.: 48 назв. — укр. XXXX-0055 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/24362 930 uk Сiверянський лiтопис application/pdf Інститут української археографії та джерелознавства імені М.С. Грушевського НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Розвідки Розвідки |
| spellingShingle |
Розвідки Розвідки Олянич, В. Радянська історіографічна школа вивчення "непманської буржуазії" та "експлуататорських класів" Сiверянський лiтопис |
| description |
Наукова стаття присвячена дослідженню радянської історіографічної школи вивчення „непманської буржуазії” та „експлуататорських класів”. Теорія класової боротьби, яка була наріжним каменем марксистсько-ленінської методології дослідження соціально-економічних відносин у суспільстві, виявилася базовою парадигмою науково-історичних досліджень функціонування системи приватного підприємництва в Україні 20-х рр. Розглядається історіографія 30-80-х рр., де спостерігалася концептуальна наступність, тобто традиційне вивчення приватного соціально0економічного укладу у містах і селах, започатковане у 20-х рр. партійними установами та представниками марксистської школи суспільствознавців. |
| format |
Article |
| author |
Олянич, В. |
| author_facet |
Олянич, В. |
| author_sort |
Олянич, В. |
| title |
Радянська історіографічна школа вивчення "непманської буржуазії" та "експлуататорських класів" |
| title_short |
Радянська історіографічна школа вивчення "непманської буржуазії" та "експлуататорських класів" |
| title_full |
Радянська історіографічна школа вивчення "непманської буржуазії" та "експлуататорських класів" |
| title_fullStr |
Радянська історіографічна школа вивчення "непманської буржуазії" та "експлуататорських класів" |
| title_full_unstemmed |
Радянська історіографічна школа вивчення "непманської буржуазії" та "експлуататорських класів" |
| title_sort |
радянська історіографічна школа вивчення "непманської буржуазії" та "експлуататорських класів" |
| publisher |
Інститут української археографії та джерелознавства імені М.С. Грушевського НАН України |
| publishDate |
2010 |
| topic_facet |
Розвідки |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/24362 |
| citation_txt |
Радянська історіографічна школа вивчення "непманської буржуазії" та "експлуататорських класів" / В. Олянич // Сiверянський лiтопис. — 2010. — № 1. — С. 86-93. — Бібліогр.: 48 назв. — укр. |
| series |
Сiверянський лiтопис |
| work_keys_str_mv |
AT olâničv radânsʹkaístoríografíčnaškolavivčennânepmansʹkoíburžuazíítaekspluatatorsʹkihklasív |
| first_indexed |
2025-11-28T01:42:20Z |
| last_indexed |
2025-11-28T01:42:20Z |
| _version_ |
1849996497906565120 |
| fulltext |
86 Сіверянський літопис
© Олянич Валентина Володимирівна – кандидат історичних наук,
доцент, докторант кафедри історії України Харківського національного
університету ім. В.Н. Каразіна.
Валентина Олянич
�
РАДЯНСЬКА ІСТОРІОГРАФІЧНА ШКОЛА
ВИВЧЕННЯ "НЕПМАНСЬКОЇ БУРЖУАЗІЇ"
ТА "ЕКСПЛУАТАТОРСЬКИХ КЛАСІВ"
УДК 930
Наукова стаття присвячена дослідженню радянської історіографічної школи
вивчення „непманської буржуазії” та „експлуататорських класів”. Теорія класової
боротьби, яка була наріжним каменем марксистсько0ленінської методології
дослідження соціально0економічних відносин у суспільстві, виявилася базовою
парадигмою науково0історичних досліджень функціонування системи приватного
підприємництва в Україні 200х рр. Розглядається історіографія 300800х рр., де
спостерігалася концептуальна наступність, тобто традиційне вивчення приватного
соціально0економічного укладу у містах і селах, започатковане у 200х рр. партійними
установами та представниками марксистської школи суспільствознавців.
Ключові слова: класова боротьба, неп, буржуазія, клас, капіталісти,
колективізація.
Теорія класової боротьби, яка була наріжним каменем марксистськоDленінської
методології дослідження соціальноDекономічних відносин у суспільстві,
виявилася базовою парадигмою науковоDісторичних досліджень функціонування
системи приватного підприємництва в Україні 20Dх рр. Починаючи з другої
половини 20Dх рр. та особливо напередодні масової колективізації, визріваючи в
працях Леніна, модернізуючись у політичних рішеннях партійних органів,
канонізуючись у статтях та промовах Й. Сталіна, поняття класової боротьби
трансформувалося в грабіжницьку політику розкуркулення, яка призвела до
руйнівних економічних та соціальноDпсихологічних наслідків.
Актуальність дослідження господарських форм приватного сільD
ськогосподарського підприємництва українських селян у 20Dх рр. ХХ ст. має
наукове і прикладне значення. З’ясування підприємницького типу селянських
господарств долає статичність та описовість їхнього цілком динамічного розвитку,
а з другого боку, нейтралізує і фактично спростовує теоретичні можливості
класовоDформаційного аналізу соціальноDекономічних відносин.
Досягнення і недоліки радянської історіографії історії аграрних відносин та
українського селянства 1921D1929 рр. в УСРР, з урахуванням суперечливих
тлумачень соціальноDекономічного типу селянського господарства в науковій
літературі є предметом науковоDісторичного дослідження даної статті.
20Dм рокам, враховуючи принципи непу, притаманною була політика
державного стримування приватного капіталу, економічного змагання трьох
господарських секторів (державного, кооперативного і приватного), подолання та
«витіснення» з реальних економічних відносин так званої «непманської буржуазії».
В українському селі співіснували різні за економічним рівнем розвитку селянські
господарства, поділ яких на «бідняків», «середняків» та «заможних» мав політикоD
економічний контекст: для партійних органів знаряддя «класового протистояння»,
а для податкових структур об’єкт стягнення фінансових повинностей. Боротьби
«класів» у селах України не було, а навпаки існували організаційноDгосподарські
Сіверянський літопис 87
форми соціальноDекономічного партнерства: супряга, толока, оренда землі та
реманенту, сімейноDшлюбна та родинна спорідненість, громадське самоврядування.
Так звана «класова боротьба» не була соціальною проблемою. Позаяк між
соціальними верствами села не існувало базового антагонізму, більшовицька теорія
боротьби класів на шляху соціалістичного будівництва виконувала функцію
ідеологічного зомбування суспільства, унеможливлення та упередження
справжнього соціального вибуху українських селян, поділу селянського
суспільства за давнім принципом римських імператорів – «поділяй і владарюй».
Для марксистської та ленінськоDсталінської політичної літератури 20–30Dх рр.,
представленої працями більшовицьких вождів та ідеологічно заангажованих
інтерпретаторів, що виконували конкретне соціальне замовлення, першочерговим
завданням було теоретичне обґрунтування та прикладне висвітлення класової
боротьби в радянському суспільстві. Наприклад, уже згадані книги Ю. Ларіна про
соціальноDкласову диференціацію селянства та соціальноDекономічну структуру
приватного підприємництва в СРСР та УСРР[1], які адаптували штучно
вибудувані партійноDідеологічні конструкції, мали притаманний войовничий
вплив на освітні та наукові установи, набували ознак офіційної методології.
Терміни «радянська буржуазія», «непманська буржуазія», «клас підприємців»,
«капіталісти», які використовував Ю. Ларін, ставали теоретичними категоріями
для пропагандистської літератури 20Dх рр. Дивно виглядали політичні гасла про
союз робітничого класу та селянства, до якого він закликав, з протиставленням
окремих груп села міському пролетаріатові.
На ідеологічних принципах соціального протистояння були написані книги
П. Будаєва про діяльність галузевих профспілок на підприємствах приватної
промисловості [2], І.С. Кондурушкіна про судові репресії проти приватних
підприємців [3], А. Лісса про об’єднання найманих робітників на приватних
підприємствах [4], І. Мінгуліна про соціальноDекономічні форми розвитку
приватного капіталу [5], А. Алуфа про становище робітничого класу в СРСР 1921–
1925 рр. [6], С.Л. Фрідмана про роль і місце приватного капіталу на грошовому
ринку 20Dх рр. [7] та інші. Теоретична одноманітність, класовоDформаційний підхід
до оцінки соціальноDекономічних відносин, політологічна термінологія
марксистського спрямування, агітаційноDпропагандистська фразеологія були
характерними ознаками згаданих праць, хоча вони вирізнялися широкою
інформаційноDфактологічною базою, запозиченою з різних джерел, тому не
втратили пізнавального значення. Агітаційний зміст і стиль мали роботи про
соціальну функцію профспілок на приватних підприємствах, а також пафос
прикладної конфліктології. Економічні ознаки приватноDпідприємницького сектора
висвітлювали значно вичерпніше в конкретних дослідженнях. Якщо монографія
відомого у 20Dх рр. економіста і статиста С.Г. Струміліна мала виразні риси
ідеологічного впливу [8], то згадана книга С.Л. Фрідмана і ґрунтовне дослідження
Л.М. Юровського з питань грошової політики в СРСР [9] стосувалися специфічної
галузі – банківської системи і лихварського бізнесу.
Дискусії відбувалися навіть між представниками партійної еліти та ученими
марксистського спрямування. Так, на книгу Є.О. Преображенського [10] про
теоретичні проблеми радянської економіки з’явилася відповідь М.І. Бухаріна [11],
а предметом обговорення були фінансовоDекономічні джерела «соціалістичного
нагромадження», взаємини сільськогосподарського та промислового виробництв.
Обоє висловлювали спільну позицію щодо необхідності мобілізації коштів для
розвитку соціалістичної промисловості, хоча вирізнялися методами досягнення
цього завдання, але приватне підприємство і відповідна галузь не були для них
пріоритетними напрямками.
Ідея «витіснення» та остаточного подолання приватного сектора завершилася
спочатку згортанням непу, а згодом була реалізована протягом першої половини
30Dх рр. шляхом колективізації сільського господарства, заборони приватної
торгівлі, обмеження та кооперування кустарноDремісничої промисловості.
88 Сіверянський літопис
Наслідки такої політики знайшли відображення в книгах, які вийшли на початку
30Dх рр. [12]
НауковоDісторичні дослідження проблем соціальноDекономічного розвитку
радянського села 20Dх рр. почали з’являтися у 50Dх рр., набуваючи активізації
протягом наступних років. Особливості переходу до непу в УСРР досліджував
Г.К. Кононенко, кандидатська дисертація якого була захищена у 1950 р. [13]
Аналогічна тема стала предметом дисертаційного дослідження А.Д. Залевського,
виконаного у 1959 р. [14], а п’ятьма роками раніше побачила світ одна з перших
монографій Е.Б. Генкіної [15]. Згадані автори ідеалізували заміну продрозкладки
на продподаток, акцентували увагу на економічних підвалинах відбудови
сільського господарства, стратегічних можливостях нового курсу. Теоретична схема
висвітлення приватного сектора економіки була збережена, тому траплялися
розділи про боротьбу з непманами.
Необхідно виділити дві монографії, авторами яких були початківець історикD
аграрник В.П. Данилов [16] та український дослідник історії аграрної економіки
В.В. Бондаренко [17]. Фактично вони з’ясовували матеріальноDтехнічні
передумови колективізації та мотивацію заходів організаційноDгосподарського
зміцнення колгоспного ладу. Концептуальні автори не виходили за межі офіційної
методології – партійних настанов та марксистськоDленінської теорії суспільного
розвитку, але за абстрактними відсотками про народне господарство з’явилися
абсолютні показники, заборонена раніше статистика, хоча теза про переваги
колективного (державного) сектора над приватним була для них основною. Не
стала винятком і книга П.П. Гудзенка про «боротьбу за соціалістичну
націоналізацію промисловості», тобто про одержавлення великих та дрібних
промислових підприємств, про боротьбу з приватним капіталом, яка також вийшла
у 50Dх рр. [18]. Так звана «хрущовська відлига» не змінила методологічних
пріоритетів висвітлення непівської проблематики, а марксистська парадигма
радянської історіографії залишалася непорушною.
Історіографічний дискурс 60–80Dх рр. в СРСР, а також в УРСР вирізнявся не
лише стабільністю монометодології історичних досліджень, але й появою певних
тематичних пріоритетів, однак в межах регламентованих теоретичних схем і навіть
догм. Сучасні дослідники радянської історіографії вважають, що наприкінці 80Dх
– початку 90Dх рр. ХХ ст. відбулася криза історичної науки [19]. Для радянської
історіографії пріоритетним виявився, на думку аналітиків, проблемний підхід,
меншою мірою персоніфікований, але «…історики перебували в однаково
залежному становищі від ідеологічних реалій, офіційної концепції вітчизняної і
світової історії, від пануючих у науці відносин, директив правлячих верхів» [20].
ПроблемноDтематичне розмаїття загалом віддзеркалювало уніфікований розвиток
суспільної думки.
Перші історіографічні розвідки з історії непу, тобто з’ясування рівня вивчення
соціальноDекономічної проблематики 20Dх рр., почали з’являтися на початку
60Dх рр. [21], але вони продовжували виходити у 70Dх та 80Dх рр. Зокрема,
В.П. Дмитренко підсумував стан наукових досліджень непівської проблематики
у 60Dх рр. [22], тобто спостерігалася певна послідовність. Необхідно назвати
ґрунтовне аналітичне дослідження Н.К. Фігуровської, яке стосувалося розвитку
аграрної теорії в СРСР [23]. Дослідниця приділила значну увагу тим концепціям,
які обгрунтовували перевагу колективного господарства над приватним, названим
дрібнотоварним. Вона дала розгорнутий коментар дискусій, які точилися в
наукових установах 20Dх рр. за участі партноменклатурників та економістівD
теоретиків, особливо про перспективи розвитку дрібнотоварного виробництва.
Для 60Dх рр. характерна поява перших узагальнюючих колективних
монографій з історії селянства та робітничого класу [24], а також про розвиток
народного господарства [25] та соціалістичну перебудову сільського господарства
в УРСР[26]. Вони були написані за участі відомих тоді українських істориків та
економістів І.І. Коломійця, І.Х. Ганжі, І.О. Гуржія, Г.Д. Діденка, Д.В. Вірника,
Сіверянський літопис 89
В.В. Бондаренка, М.А. Рубача, які репрезентували гуманітарну науку УРСР.
Історики України методологічно залежали від так званої вітчизняної науки,
тобто всесоюзної, брали участь у спільних науковоDтеоретичних конференціях.
Так, у червні 1964 р. відбулася всесоюзна наукова сесія в Києві на тему «В.І. Ленін
та історична наука», до якої запросили 500 істориків, а в 1969 р. наукова рада
«Історія історичної науки» провела конференцію: «Ленінська теоретична спадщина
і розвиток української історіографії» [27]. Функціонально вони виконували
завдання з уніфікації методології науковоDісторичних досліджень.
Відбувалася зміна деяких теоретичних акцентів в історіографії вивчення класів
радянського суспільства. Для початку 60Dх рр. не втратила актуальності історія
класової боротьби у 20Dх – 30Dх рр., про що свідчили об’ємні монографії
І.Я. Трифонова [28]. Їхні теоретичні положення, оцінки та висновки
віддзеркалювали ідеологічні тлумачення теорії і практики класової боротьби
початку 30Dх рр. Починаючи з другої половини 70Dх рр. войовнича термінологія
класової боротьби була замінена науковоDісторичними дослідженнями соціальноD
класової структури радянського суспільства, але теоретикоDметодологічні та
ідеологічні схеми висвітлення марксистського тлумачення класів було збережено.
Суспільствознавчі науки одержали чергове партійне замовлення –
обґрунтування нової історичної спільноти – «радянський народ». Відбулася
актуалізація теорії і практики походження класів та соціальних груп у СРСР.
Історики повернулися до проблеми перехідного періоду від капіталізму до
соціалізму, обгрунтовуючи суспільну необхідність становлення державної форми
власності та ліквідації приватного сектора [29]. Пріоритетною стає тема соціальних
відносин та соціальної структури. У 1979 р. вийшла ґрунтовна монографія
В.П. Данилова, яка була його докторською дисертацією, про соціальні відносини
у доколгоспному селі [30]. Дослідник використав архівні та статистичні джерела,
показав форми землекористування, орендні відносини, соціальноDкласову
диференціацію селянства, використовуючи теорію класової боротьби. Уникаючи
дослідження організаційних форм селянського сільськогосподарського
підприємництва, хоча докладно показав виробництво зерна та іншої продукції,
Віктор Петрович зосереджувався на особливостях дрібнотоварного виробництва,
тобто взяв на озброєння класовоDформаційну модель суспільного розвитку.
Фактологічний матеріал, викладений В.П. Даниловим у монографії, засвідчив
прагнення ученого вичерпно розкрити проблему, яка мала системне висвітлення.
Поява колективної монографії з історії формування соціальної структури
радянського суспільства 20–30Dх рр., яка з’явилася у 1979 р. [31], справила
конструктивний і методологічний вплив на дослідників соціальної історії.
Авторами розділів були відомі вчені, які працювали в галузі міжвоєнного періоду,
тобто 20–30Dх рр. ХХ ст.: В.М. Селунська, В.З. Дробижев, Ю.С. Кукушкін,
Г.М. Панфілова, Ю.О. Поляков, Н.Л. Рогаліна, Л.Ф. Морозов, М.О. Вілцан,
В.І. Погудін. Вони висвітлювали «…становлення і розвиток соціалістичної
структури соціального ладу в СРСР», а також «…зміни соціальноDкласової
структури радянського суспільства, його основних складових частин (робітничого
класу, селянства, дрібної буржуазії міста, інтелігенції, непманської буржуазії,
куркульства)» [32]. Завданням істориків було виявлення закономірностей
переходу від «суспільства соціально розколотого до суспільства соціально єдиного».
Хронологічно книга охоплює 1921–1937 рр., а принагідно до предмета нашого
дослідження 1921–1929 рр. Два розділи колективної монографії «Зміни соціальної
структури радянського доколгоспного села» та «Основні тенденції змін
капіталістичних і дрібнобуржуазних верств міста» продемонстрували понятійноD
категоріальний апарат радянської історіографії з цієї проблеми, ключовими
визначеннями якого були: «соціальна диференціація селянства», «бідняцькоD
середняцькі верстви», «куркульство», «непманська буржуазія», «витіснення
капіталістичних елементів», «дрібні товаровиробники». Націоналізація землі та
відсутність приватної власності на землю створювали перешкоди для «зростання
90 Сіверянський літопис
сільської буржуазії» [33], а її обмеження загалом (найм робочої сили, оренда землі,
кредити тощо) вважалося позитивним явищем, яке сприяло соціальній
однорідності селянства. Оперуючи термінологією, яка з’явилася ще у 20Dх рр.,
російські радянські історики зазначали, що «…куркулі, як капіталістичні
підприємці в землеробстві, становили невід’ємну частину буржуазноD
експлуататорських елементів, будучи пов’язаними з капіталістичним
виробництвом, характером ведення господарства та способом отримання
прибутку» [34]. Фактично радянські історики визнали заможні групи селянства
підприємцями, а відкинувши класовоDформаційну термінологію, слід говорити
про важливий історіографічний факт.
Колективні та індивідуальні монографії, дисертації і статті, які виходили
протягом 70–80Dх рр., висвітлювали основні етапи боротьби з експлуататорськими
класами в СРСР та УРСР 20–30Dх рр. Так, у 1973 р. була захищена кандидатська
дисертація про боротьбу профспілок з непманською буржуазією [35]. Дослідниця
використовувала терміни «непманська буржуазія», «непманські підприємства»,
«капіталісти», «капіталістичні елементи», «капіталістичні підприємства», а також
«підприємці», «діяльність підприємців» [36]. Історія подолання «капіталістичних
елементів» в промисловості і торгівлі стала предметом дослідження монографії
В.О. Архіпова та Л.Ф. Морозова, яка була написана згідно з діючою наприкінці
70Dх рр. методологією [37].
На початку та протягом 80Dх рр. марксистська теорія класової боротьби, котра
була доповнена та «збагачена» практикою соціалістичного будівництва в СРСР,
залишалася концептуальною базою для радянських дослідників соціальних
відносин 20–30Dх рр. Тема боротьби з «приватним капіталом» не втрачала
пріоритетності, лише змінювалися хронологічні рамки або регіони [38]. Зокрема,
в статті С.Г. Водотики, І.Д. Мазура селяни України 20Dх рр. розподіляються на
чотири «класові групи»: пролетарі, напівпролетарі, дрібні товаровиробники
(середняки) та дрібні капіталісти (куркулі) [39]. Вони називали основні
класоутворюючі ознаки: джерела існування, наймана робоча сила, тип економічних
відносин. Аналізуючи інші ознаки та нормативноDправові акти радянської держави,
використовували визначення «господарства промисловців самостійного типу (без
експлуататорських прибутків) та промисловцівDпідприємців» [40]. Так чи інакше,
але історики визнавали факт існування соціальноDекономічного укладу приватного
підприємства в Україні періоду непу.
На таких концептуальних засадах були написані дисертаційні роботи
С.Г. Водотики про класову структуру селянства 20Dх рр. в УСРР [41],
В.Ф. Кондрашова про діяльність профспілок сільськогосподарських робітників
[42], у яких парадигма протистояння капіталістичних елементів та соціалістичних
форм у сільському господарстві правила за методологію. Ліквідація
«експлуататорських класів» стала темою монографії Ф.Г. Турченка, яка вийшла у
1987 р. [43] На теоретичних принципах боротьби класів була написана книга про
соціалістичний уклад життя селянства [44].
Консервативність ідеологеми класової боротьби, яка набула функціональних
ознак методології в історіографії висвітлення соціальних відносин, мала
деструктивний вплив на об’єктивність науковоDісторичних досліджень. Історики,
дотримуючись певної історіографічної традиції, продовжували використовувати
політологічну термінологію 20Dх рр. щодо приватних підприємств. Вона
зустрічалася у статтях П.М. Денисовця про соціальноDекономічні перетворення в
аграрному секторі економіки [45], О.І. Ганжі про експропріацію сільської буржуазії
[46], О.Є. Кучера про «обмеження та витіснення непманської буржуазії» з
промисловості і торгівлі [47], О.В. Гонтара про історіографію радянськоD
господарського будівництва в УРСР 20–30Dх рр. [48], опублікованих у 1987 р.
Радянська влада обмежувала діяльність приватних підприємців, здійснюючи
відповідну економічноDфінансову політику, але висвітлення соціальних відносин
в українському селі через теорію класової боротьби було упередженим, позаяк
Сіверянський літопис 91
між селянами не було протистояння, тобто не існувало суперечностей, які б
призводили до сутичок, крім побутового з’ясування межових суперечок за землю.
Так звана класова боротьба між селянством і пролетаріатом була
пропагандистською ідеологією, спрямованою проти підприємливих селян, які не
сприймали ідей колективізації сільського господарства, розвивали власне
господарство. Висвітлюючи соціальноDекономічні відносини в контексті теорії
класової боротьби, радянська історична наука виконувала соціальне замовлення
партійних органів, але використаний істориками фактичний матеріал про
«непманську буржуазію» стосувався проблем функціонування приватного
підприємництва. Необхідно визнати, що в історичній літературі 70Dх рр. існував
термін «приватні підприємці», вживаний радянськими істориками для
виокремлення «експлуататорських класів», однак факт залишається фактом. В
історіографії 30–80Dх рр. спостерігалася концептуальна наступність, тобто
традиційне вивчення приватного соціальноDекономічного укладу в містах і селах,
започаткована у 20Dх рр. партійними установами та представниками марксистської
школи суспільствознавців. Теоретичні принципи концепції класової боротьби
набули ознак політологічної догми, яка породжувала прикладні схеми в
історіографії історії соціальних відносин, економічного розвитку радянського
суспільства. Класоутворюючими ознаками були показники майнового та
виробничого забезпечення селянських господарств, якими користувалися
податкові органи для стягнення різних повинностей.
1. Ларин Ю. Советская деревня. – М., 1925; Частный капитал в СССР. – М.; Л., 1927.
2. Будаев П. Работа профсоюзов на частных предприятиях. – М., 1927. – 76 с.
3. Кондурушкин И.С. Частный капитал перед советским судом (Пути и методы накопления
по судебным и ревизионным делам 1918–1926 гг.) / Предисловие Д.И. Курского. – М.; Л.:
Госиздат, 1927. – 317 с.
4. Лисс А. Профессиональные союзы и частные предприятия. – М., 1922.
5. Мингулин И. Пути развития частного капитала (с предисловием А.З. Гольцмана). – М.; Л.:
Московский рабочий, 1927. – 2278 с.
6. Алуф А. Профсоюзы и положение рабочего класса в СССР 1921–1925 гг. (с предисловием
А. Лозовского). – М.: ИздDво Профинтерна, 1925. – 148 с.
7. Фридман С.Л. Частный капитал на денежном рынке. – М.: Финиздат, 1928. – 400 с.
8. Струмилин С.Г. Индустриализация СССР и эпигоны народничества. – М.; Л.: Госиздат,
1927. – 91 с.
9. Юровский Л.Н. Денежная политика советской власти (1917–1927). – М.: Финиздат, 1928.
– 400 с.
10. Преображенский Е.А. Новая экономика. Опыт теоретического анализа советского
хозяйства. – М.: Госиздат, 1926. – 274 с.
11. Бухарин Н.И. Критические замечания на книгу Е.П. Преображенского «Новая
экономика». – М.; Л.: Московский рабочий, 1928. – 91 с.
12. Фабричный А. Частный капитал на пороге пятилетки. – М., 1930; Фин Я. Этапы
экономической политики СССР. – М., 1934.
13. Кононенко Г.К. Переход к новой экономической политике на Украине (1921–1922 гг.):
Автореферат дис… канд. ист. наук. – К., 1950. – 21 с.
14. Залевский А.Д. Переход к новой экономической политике на Украине (1921–1922 гг.):
Автореферат дис… канд. ист. наук. – К., 1959. – 24 с.
15. Генкина Э.Б. Переход советского государства к новой экономической политике (1921–
1922 гг.). – М., 1954. – 186 с.
16. Данилов В.П. Создание материальноDтехнических предпосылок коллективизации сельского
хозяйства. – М.: ИздDво АН СССР, 1957. – 452 с.
17. Бондаренко В.В. Развитие общественного хозяйства колхозов в годы довоенных пятилеток.
– К.: ИздDво АН УССР, 1959. – 442. с.
18. Гудзенко П.П. Робітничий клас України в боротьбі за соціалістичну націоналізацію
промисловості на Україні. – К.: ВидDво АН УРСР,1957. – 93 с.
19. Алексеева Г.Д. Историческая наука в России. Идеология, политика (60–80Dе годы ХХ
века), – М.: ИРИ РАН, 2003. – 246 с.; Головко В.В. Історіографія кризи історичної науки.
Український контекст. – К.: ІІУ НАНУ, 2003. – 227 с.
20.Алексеева Г.Д. Указ. соч. – С. 11.
21. Берхин И.Б. Некоторые вопросы историографии новой экономической политики в СССР
// Вопросы истории. – 1961. – № 3. – С. 34–48; Климов Ю. Историография новой экономической
92 Сіверянський літопис
политики // Вопросы истории КПСС. – 1966. – № 5. – С. 24–29.
22. Дмитренко В.П. Некоторые вопросы нэпа в советской историографии 60Dх годов. Вопросы
истории. – 1972. – № 3. – С. 67–75.
23. Фигуровская Н.К. Развитие аграрной теории в СССР конец 20Dх – 30Dе годы. – М.:
Наука, 1983. – 383 с.
24. Історія селянства УРСР. В 2Dх тт. Т. 2. (Ред. кол. І.І. Коломієць, І.Х. Ганжа, І.І. Слинько),
– К.: Наукова думка, 1967. – 534 с.; Історія робітничого класу Української РСР. В 2Dх тт. Т. 2.
(Ред. кол. І.О. Гуржій, Г.Д. Діденко, О.С. Кудлай). – К.: Наукова думка, 1967. – 507 с.
25. Розвиток народного господарства УРСР (1917–1967 рр.): В 2Dх тт. Т. 1. (Ред. кол.
Д.В. Вірник, В.В. Бондаренко). – К.: Наукова думка, 1967. – 459 с.
26. Соціалістична перебудова і розвиток сільського господарства Української РСР. В 2Dх тт.
Т. 1. (Ред. кол. З.П. Шульга, Д.В. Вірник, М.А. Рубач). – К.: ВидDво «Вища школа» при КДУ,
1967. – 511 с.
27. Санчевич А.В., Комаренко Н.В. Развитие исторической науки в Академии наук Украинской
ССР 1936–1986 гг. / Под общ. ред. акад. АН УССР Ю.Ю. Кондуфора. – К.: Наукова думка,
1986. – 206 с.
28. Трифонов И.Я. Очерки истории классовой борьбы в СССР в годы нэпа (1921–1937). –
М., 1966. – 247 с.; Классы и классовая борьба в СССР в начале нэпа (1921–1925 гг.) Ч. 2.
Подготовка экономического наступления на новую буржуазию. – Л., 1969; Трифонов И.Я.
Ликвидация эксплуататорских классов в СССР. – М.: Политиздат, 1975. – 406 с.
29. Экономическая политика советского государства в переходный период от капитализма к
социализму. – М.: Наука, 1986. – 254 с.
30. Данилов В.П. Советская доколхозная деревня: социальная структура, социальные
отношения. – М.: Наука, 1979. – 538 с.
31. Изменения социальной структуры советского общества 1921 – середина 30Dх годов. –
М.: Мысль, 1979. – 342 с.
32. Там само. – С. 3–4.
33. Там само. – С. 68.
34. Там само. – С. 97.
35. Быкова С.Г. Борьба советских профсоюзов с нэпманской буржуазией (1921–1925 гг.):
Автореферат дис… канд. ист. наук. – М., 1979. – 26 с.
36. Там само. – С. 13, 16.
37. Архипов В.А., Морозов Л.Ф. Борьба против капиталистических элементов в
промышленности и торговле 20Dе – начало 30Dх годов. – М.: Мысль, 1978. – 263 с.
38. Задавысвичка Ю.Ю. Борьба с частным капиталом в промышленности и торговле Крыма
(1921–1932 гг.): Автореферат дис… канд. ист. наук. – Харьков, 1980. – 26 с.
39. Водотика С.Г., Мазур І.Д. Зміни в соціальноDкласовій структурі селянства України
напередодні масової колективізації (1927–1929 рр.) // Український історичний журнал. – 1983.
– № 2. – С. 42–51.
40. Там само. – С. 43.
41. Водотика С.Г. Классовая структура крестьянства Украинской ССР в 20Dе годы. СоциальноD
экономическая характеристика. Автореферат дис… канд. ист. наук. – К., 1984. – 24 с.
42. Кондрашов В.Ф. Профсоюз сельскохозяйственных рабочих УССР в социалистическом
преобразовании села (1920–1931 гг.): Автореферат дис… канд. ист. наук. – К., 1985. – 22 с.
43. Турченко Ф.Г. Великий Октябрь и ликвидация эксплуататорских классов на Украине. –
Киев; Одеса: Вища школа, 1987. – 199 с.
44. Кульчицкий С.В., Лях С.Р., Марочко В.И. Становление основ социалистического уклада
жизни крестьянства УССР. – К.: Наукова думка, 1988. – 178 с.
45. Денисовец П.М. СоциальноDэкономические итоги аграрных преобразований на Украине
в первые годы Советской власти // Вопросы истории СССР. – 1982. – № 32. – С. 17–25.
46. Ганжа О.И. Частичная эксплуатация сельской буржуазии в ходе аграрной революции на
Украине (1918–1923) // Там само. – С. 34–42.
47. Кучер А.Е. Ограничение и вытеснение нэпманской буржуазии из промышленности и
торговли Украинской ССР / Там само. – С. 68–77.
48. Гонтар А.В. Советы Украины в период восстановления и реконструкции народного
хозяйства (1921–1937) в послевоенной советской историографии // Там само. – С. 77–83.
Научная статья посвящена исследованию советской историографической школы
изучения «нэпманской буржуазии» и «эксплуататорских классов». Теория классовой
борьбы, которая была краеугольным камнем марксистско0ленинской методологии
исследования социально0экономических отношений в обществе, оказалась базовой
парадигмой научно0исторических исследований функционирования системы
частного предпринимательства в Украине 200х гг. Рассматривается
историография 300800х гг., где наблюдалась концептуальная последовательность,
Сіверянський літопис 93
то есть традиционное изучение частного социально0экономического уклада в
городах и селах, начатое в 200х гг. партийными учреждениями и представителями
марксистской школы обществоведов.
The scientific article is devoted to research of soviet historiography school of study of
economic «scientifically0economic progress bourgeoisie" and «exploiters classes». Theory
of class struggle which was the head stone of marksystsko0lenynskoy methodology of
research of socio0economic relations in society, appeared by the base paradigm of
scientifically0historical researches of functioning of the system of private enterprise in
Ukraine 20th. Historiography 30080th is examined, where was observed the conceptual
following, that traditional study of the private socio0economic mode in towns and villages,
fixed to beginning in 20th by parties establishments and representatives of marxist school
of conduct's society.
Keywords: scientifically0economic progress bourgeoisie, exploiters classes, class
struggle, economic policy new, and private enterprise working class, peasants,
collectivization of agriculture.
|