Дослідження портрета Василя Дуніна-Борковського в ближніх інфрачервоних та у відбитих ультрафіолетових променях: історична інтерпретація
У статті аналізується інформаційний потенціал портрета Василя Дуніна-Борковського як історичного джерела.
Gespeichert in:
| Datum: | 2010 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут української археографії та джерелознавства імені М.С. Грушевського НАН України
2010
|
| Schriftenreihe: | Сiверянський лiтопис |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/24370 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Дослідження портрета Василя Дуніна-Борковського в ближніх інфрачервоних та у відбитих ультрафіолетових променях: історична інтерпретація / І. Нетудихаткін // Сiверянський лiтопис. — 2010. — № 1. — С. 116-123. — Бібліогр.: 35 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-24370 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-243702025-02-09T14:13:29Z Дослідження портрета Василя Дуніна-Борковського в ближніх інфрачервоних та у відбитих ультрафіолетових променях: історична інтерпретація Нетудихаткін, І. Дослідницькі нотатки У статті аналізується інформаційний потенціал портрета Василя Дуніна-Борковського як історичного джерела. В статье анализируется информационный потенциал портрета Василия Дунина-Борковского как исторического источника. In article the information potential of a portrait of Vasily Dunina-Borkovskogo as historical sourse is analyzed. 2010 Article Дослідження портрета Василя Дуніна-Борковського в ближніх інфрачервоних та у відбитих ультрафіолетових променях: історична інтерпретація / І. Нетудихаткін // Сiверянський лiтопис. — 2010. — № 1. — С. 116-123. — Бібліогр.: 35 назв. — укр. XXXX-0055 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/24370 94(477.51):7.041.5 uk Сiверянський лiтопис application/pdf Інститут української археографії та джерелознавства імені М.С. Грушевського НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Дослідницькі нотатки Дослідницькі нотатки |
| spellingShingle |
Дослідницькі нотатки Дослідницькі нотатки Нетудихаткін, І. Дослідження портрета Василя Дуніна-Борковського в ближніх інфрачервоних та у відбитих ультрафіолетових променях: історична інтерпретація Сiверянський лiтопис |
| description |
У статті аналізується інформаційний потенціал портрета Василя Дуніна-Борковського як історичного джерела. |
| format |
Article |
| author |
Нетудихаткін, І. |
| author_facet |
Нетудихаткін, І. |
| author_sort |
Нетудихаткін, І. |
| title |
Дослідження портрета Василя Дуніна-Борковського в ближніх інфрачервоних та у відбитих ультрафіолетових променях: історична інтерпретація |
| title_short |
Дослідження портрета Василя Дуніна-Борковського в ближніх інфрачервоних та у відбитих ультрафіолетових променях: історична інтерпретація |
| title_full |
Дослідження портрета Василя Дуніна-Борковського в ближніх інфрачервоних та у відбитих ультрафіолетових променях: історична інтерпретація |
| title_fullStr |
Дослідження портрета Василя Дуніна-Борковського в ближніх інфрачервоних та у відбитих ультрафіолетових променях: історична інтерпретація |
| title_full_unstemmed |
Дослідження портрета Василя Дуніна-Борковського в ближніх інфрачервоних та у відбитих ультрафіолетових променях: історична інтерпретація |
| title_sort |
дослідження портрета василя дуніна-борковського в ближніх інфрачервоних та у відбитих ультрафіолетових променях: історична інтерпретація |
| publisher |
Інститут української археографії та джерелознавства імені М.С. Грушевського НАН України |
| publishDate |
2010 |
| topic_facet |
Дослідницькі нотатки |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/24370 |
| citation_txt |
Дослідження портрета Василя Дуніна-Борковського в ближніх інфрачервоних та у відбитих ультрафіолетових променях: історична інтерпретація / І. Нетудихаткін // Сiверянський лiтопис. — 2010. — № 1. — С. 116-123. — Бібліогр.: 35 назв. — укр. |
| series |
Сiверянський лiтопис |
| work_keys_str_mv |
AT netudihatkíní doslídžennâportretavasilâdunínaborkovsʹkogovbližníhínfračervonihtauvídbitihulʹtrafíoletovihpromenâhístoričnaínterpretacíâ |
| first_indexed |
2025-11-26T17:10:01Z |
| last_indexed |
2025-11-26T17:10:01Z |
| _version_ |
1849873693967122432 |
| fulltext |
116 Сіверянський літопис
УДК 94(477.51):7.041.5
Ігор Нетудихаткін
�
ДОСЛІДЖЕННЯ ПОРТРЕТА ВАСИЛЯ ДУНІНА�
БОРКОВСЬКОГО В БЛИЖНІХ ІНФРАЧЕРВОНИХ
ТА У ВІДБИТИХ УЛЬТРАФІОЛЕТОВИХ ПРОМЕНЯХ:
ІСТОРИЧНА ІНТЕРПРЕТАЦІЯ
У статті аналізується інформаційний потенціал портрета Василя Дуніна0
Борковського як історичного джерела.
Ключові слова: генеральний обозний, епітафія, портрет, булава, Євангеліє, пірнач.
У Чернігівському художньому музеї зберігається портрет Василя ДунінаD
Борковського кінця XVIIDпочатку XVIII ст. (мал.1). Останній (1640D1702) обіймав
уряд чернігівського полковника (1672D1685) та генерального обозного Війська
Запорозького (1687D1702). 20 серпня 2009 р. в Чернігівському художньому музеї
було проведене фотографування портрета в ближніх інфрачервоних та у відбитих
ультрафіолетових променях (О.Рижкова). На наш погляд, історичний аналіз
результатів дослідження дозволить уточнити датування портрета та поDновому
поглянути на суперечливу і загадкову постать української історії – Василя ДунінаD
Борковського.
1)Традиційне датування портрета
Найраніша згадка про портрет Василя ДунінаDБорковського міститься в праці
О. Шафонського «Черниговского наместничества топографическом описание»
1786 р. Дослідник, зокрема, зазначив, що він похований в Успенському соборі
Єлецького монастиря, а поряд з його могилою висить портрет: «Иконостасъ и
другія церковныя вещи сд лалъ посл пожара Генеральный Обозный Василій
Андреевичъ, прежде Кашпаровичъ, ДунінъDБорковскій, который въ сей Церкви у
главных дверей 1702 года погребенъ и коего въ ней портретъ предъ т мъ м стомъ
находится»1 . Василь ДунінDБорковський помер 4 березня 1702 р. Про час смерті й
місце поховання генерального обозного повідомляє Чернігівський літопис: «1702.
Борковский, обозный енеральный козацкий, марта дня 4 умеръ, похованъ въ
монастыру Елецком черн говскомъ, въ паперти, по правом боц »2 .
Отже, в останній чверті XVIII ст. портрет зберігався в Успенському соборі
Єлецького монастиря. 1884 р. він потрапив до колекції В.В. Тарновського3 .
Подальшу долю зображення детально описали Т. Деркач та С. Кравич: 1899D1901 рр.
портрет був у Національному художньому музеї України;1901D1902 рр. – в
Чернігівському земському музеї старожитностей В.В. Тарновського; з 1917 р. – в
першому Радянському музеї Чернігова; з 1925 р. – в Чернігівському державному
музеї; в 1941D1943 рр. – в німецькій комендатурі Чернігова; 1943D1984 рр. – в
Чернігівському художньому музеї (ЖD38)4 .
Спираючись на інформацію О.Шафонського (розташування портрета над
похованням Василя ДунінаDБорковського в Успенському соборі Єлецького
монастиря 1786 р.), П. Білецький наголошує на епітафійному його призначенні.
© Нетудихаткін Ігор Анатолійович – аспірант Київського
національного університету ім. Т.Г.Шевченка.
ДОСЛІДНИЦЬКІ НОТАТКИ
Сіверянський літопис 117
Дослідник вважає, що портрет було створено 1701D1703 рр.5 . Думку П. Білецького
поділяє П. Жолтовський6 . На наш погляд, інформація про розміщення портрета над
похованням генерального обозного 1786 р. не може бути вичерпним доказом на
користь ідеї створення портрета Василя ДунінаDБорковського як епітафії 1702 р.
Г.Бєлікова першою висунула припущення про те, що портрет було створено як
ктиторський і лише пізніше використано як
епітафію7 . За відсутності інвентарів ЄлецьD
кого монастиря кінця XVII ст. – першої
половини XVIII ст. лише детальний аналіз
іконографії портретного зображення може
допомогти з’ясувати час його написання.
2)Аналіз портрета в ближніх інфра�
червоних та у відбитих ультрафіолетових
променях
На портреті Василя ДунінаDБорковсьD
кого зображено клейнод у його правій руці.
Найґрунтовніше дослідження цього
зображення належить А. Адругу8 . Він ідентиD
фікує клейнод як «булаву»: «В правиці
В.А. ДунінDБорковський тримає булаву.
Булава – це старовинна холодна зброя
ударної дії довжиною 0,5D0,8 м. Вона являє
собою дерев’яну ручку з кам’яною чи
металевою голівкою. У Західній Європі
поширилася з XIII ст., тоді ж з’явилаcь і на
Русі. Булава слугувала символом влади. Її
носили турецькі паші, польські та українські
гетьмани, козацькі атамани. В українських
козаків як клейнод булава являла собою
позолочену кулю, оздоблену дорогоцінним
камінням і надіту на металеву чи дерев’яну
ручку. На нашому портреті булава
символізує владу генерального обозного (першого заступника гетьмана), яким
був В.А. ДунінDБорковський до самої своєї смерті. В Чернігівському історичному
музеї В.В. Тарновського зберігаються зразки таких булав»9 . Справді, клейнодом
генерального обозного була булава. Чернігівський воєвода Станіслав Бянявський
свідчить, що генеральний обозний Тимофій Носач отримав булаву на Корсунській
раді 1660 р.: « (С.БяD
нявський. – Н.І.) Chmielnickiemu
(гетьману Юрію Хмельницькому. – Н.І.) y druga Nossaczowi na Oboznowstwo»10 .
Бянявський відзначає, що булава була надана «na Oboznowstwo», підкреслюючи,
що саме цей клейнод був інсигнією генерального обозного.
Дослідження портрета в ближніх інфрачервоних та у відбитих ультраD
фіолетових променях дозволило чіткіше (порівняно з вивченням у видимому
відбитому світлі) розрізнити ділянки з відкритими первісними (авторськими)
фарбовими шарами та ділянки, перекриті пізнішим поновленням грунту. Клейнод
на портреті має лопасті (пір’їни), характерні для пірнача (мал. 2). Отже, результати
дослідження дозволяють ідентифікувати клейнод як пірнач полковника, а не як
булаву генерального обозного Війська Запорозького.
А.Адруг звернув увагу на неприродність постави Василя ДунінаDБорковського
на портреті з Єлецького монастиря у Чернігові: «Його права рука тримає булаву і
спирається ліктем на книгу, що лежить на столі. Ліва рука стискає ефес шаблі, що
висить при лівому боці»11 . Дослідник пояснює неприродність постави Василя
ДунінаDБорковського припущенням, що над створенням портрета працювали
декілька авторів: «Впадає у вічі така особливість – права і ліва ноги помінялися
Портрет Василя Дуніна0Борковського
118 Сіверянський літопис
місцями. Таке враження, ніби людина сидить, схрестивши ноги під жупаном.
Можливо, над портретом працювали кілька художників і тому вийшов такий
різнобій»12 .
Аналіз іконографії портрета Василя
ДунінаDБорковського в ближніх інфраD
червоних променях дозволяє ствердD
жувати, що портрет було створено одним
майстром (мал. 3). Припущення
А.Адруга щодо подвійного авторства є
необґрунтованим і не може слугувати
поясненням неприродної постави портреD
тованого. На наш погляд, маляр мав на
меті зобразити його символічний жест
– покладення клейнода на головний убір.
Семантичне значення жесту Василя
ДунінаDБорковського розкривається
шляхом історичного аналізу іконограD
фічних символів на портреті.
3) Клейнод та книга як головні
датуючі ознаки іконографічної схеми
портрета
С. Павленко відзначає, що 1685 р.
гетьман Іван Самойлович надав уряд
чернігівського полковника своєму сину
– Григорію Самойловичу, а Василь
ДунінDБорковський отримав ранг
генерального обозного13 . Наявність на портреті Василя ДунінаDБорковського
полковницького пірнача вказує на те, що портрет було створено до 1685 р.
На портреті зображено чільну дошку окладу Євангелія, характерного для XVII
ст.: cередник – хрестоподібний; чотири наріжники, інкрустовані з внутрішніх боків,
– в кутках чільної дошки. Чільна дошка Євангелія не є суцільною, а по периметру
окладу йде обрамлення, виділене на портреті червоним кольором (Мал. 4).
Г. Арендар вважає, що подібні ознаки оздоблення чільної дошки окладу Євангелія
є характерними для роботи місцевих майстрів. На наш погляд, зображення на
портреті окладу Євангелія роботи місцевих золотарів указує на те, що маляр мав
на меті зобразити конкретне Євангеліє, офіроване Василем ДунінимDБорковським
до Успенського собору Єлецького монастиря.
А. Єфімов відзначає, що 1685 р. Василь ДунінDБорковський офірував
Єлецькому монастирю Євангеліє: «На его (В. ДунінаDБорковського. – Н.І.) же
средства построена была братская каменная трапеза съ церковью святыхъ
первоверховныхъ Апостоловъ. Имъ же сооруженъ иконостасъ въ церкви Успенія
и пожертвувано Евангеліе съ надписью: Cіе Евангеліе властнымъ коштом своимъ
и накладом уроженный его милость панъ Василій Дунин Борковскій, полковникъ
Черн говскій, такъ удобле отправивши падалъ за отпущеніе греховъ своихъ до
обители Елецкой, року 1685 ноября 3 дня [Cм. Синодикъ Елецкаго монастыря]»14 .
На нашу думку, саме це Євангеліє було увічнене на портреті Василя ДунінаD
Борковського з Успенського собору Єлецького монастиря.
Зображення клейнода чернігівського полковника Війська Запорозького та
Євангелія, офірованого Єлецькому монастирю 1685 р., вказує на точну дату
створення іконографічної схеми портрета – 1685 р. Портрет Василя ДунінаD
Борковського є не епітафійним портретним зображенням, а прижиттєвим
портретом ктитора Єлецького монастиря.
4) Символіка жесту
На портреті Василь ДунінDБорковський кладе полковницький пірнач на шапку.
20 лютого 1666 р. на козацькій раді в м. Лисянка гетьман Петро Дорошенко
Полковницький пірнач
Сіверянський літопис 119
символічно склав з себе владні повноваження, «поклавши» булаву. Гетьман
намагався домогтися виведення польських військ та козаків «Середнева» полку з
Правобережної України. Його ідея не була підтримана старшиною: «Та сама
старшина заявила начебто, що поїде до короля на гетьмана скаржитись, на що той
їй відказав, що цього він не боїться, а прогодувати «Середнів» полк і королівське
військо він не в змозі. А далі П.Дорошенко поклав булаву і відмовився від
гетьманства та пішов до міста з ради. Полковники та інша старшина наздогнали
його, привели назад у раду, де він, йдучи назустріч їхніх вмовлянням, знову взяв
булаву»15 .
Акт складання з себе клейнодів символізував не лише акт відмови від
гетьманства, а й від полковницького уряду: «Року 1657 в листопаді в розділі 5Dму
статтів, що їх подали в Москві січові посланці, є вимога «чтобъ тотъ Иванъ
Выговскій передъ вашими царського величества присланными въ Войско
Запорожское въ рад положилъ вс справы войсковые, привілія прежніе и
нын шніе вашего царского величества и пунта, также булавы, знамена, бунчуки,
бубны, также пушки, и все что принадлежит войску Запорожскому… Также и иные
полковники по тому жъ положили знаки и
все принадлежности войсковые [А.Ю. и
З.Р., дод. до Т. VII, с. 193]»16 . Самійло
Величко описує акт складення з себе
владних повноважень миргородським полD
ковником та наказним гетьманом Григорієм
Івановичем Самойловичем 1687 р.: «У
Кодаку постояло військо з наказним гетьD
маном, миргородським полковником, доки
не прибув ззаду Неплюєв зі своїм військом.
До нього прийшов жалісливий гетьманич з
покірним поклоном і поклав перед ним
полковничий пірнач та бунчук наказного
гетьманства. Тоді Неплюєв, гордо до нього
вирікши: «Здравствуй, Гриша!», звелів
одразу взяти його до приготованої йому вже
палатки і накласти на нього тісні кайдани»17 .
Отже, символічне «покладення» пірнача
вказувало на відмову від полковницького
уряду.
Складання клейнода на головний убір,
що лежить на землі, – традиційний акт добровільної відмови від владних
повноважень на Запорозькій Січі. 1708 р. кошовий отаман Костянтин Гордієнко
та військовий суддя показово відмовилися від своїх урядів на знак протесту проти
обрання гетьманом Івана Скоропадського: «В самом конце декабря месяца 1708
года бунчуковый товарищ Иван Черняк, посланный из Малороссии в Крым с
известием о выборе нового гетьмана Ивана Ильича Скоропадского, ехал через
Запорожье со спутниками Семеном Васильевичем Ечемницком и Григорием
Савичем. В самую Сич они прибіли в навечерие Рождества Христова и были
приняты запорожцами очень ласково. Черняк явившись в Сичу, подал кошевому
атаману от гетмана письмо, которое кошевой (Кость Гордієнко. – Н.І.) лично
прочел в раде перед войском. В том письме было писано о том, чтобы запорожцы
ни в чем не верили Мазепе и не соглашались с ним. По прочтении письма кошевой
отослал Черняка с радной площади на постоялый двор, а сам, заодно с войсковым
судьей, бросил свою шапку на землю, на шапку положил войсковую трость и
объявил всем, что он отказывается от своего чина и сдает его другому»18 .
Показовим є той факт, що під тиском товариства кошовий отаман змушений був
підняти свій клейнод, що символізувало повернення його до виконання обов’язків:
«Но войско, видя то, стало кричать, зачем кошевой оставляет свой чин, или он
Символіка жесту
120 Сіверянський літопис
хочет служить Мазепе, а не царскому величеству, как единоверному государю? И,
подняв трость с земли, снова вручило ее насильно кошевому. Тогда кошевой, взяв
трость, стал кланяться войску на все стороні и говорить: «Нын? кому мы будем
служить и понеже прежде были письма от Мазепы, а теперь отъ новаго гетмана
Скоропацкого». На этот вопрос все запорожцы закричали, что они повынны
служить царскому величеству, как единоверному государю, при котором
обертаются их отцы и сродники [Голиков, Дополнение к Деяниям Петра В., Москва,
1792, VIII, 325]»19 .
Складення клейнода на головний убір було символічним актом, поширеним
не тільки на Запорозькій Січі. Чернігівський воєвода Станіслав Бянявський описав
Корсунську раду 1660 р., на якій гетьман Юрій Хмельницький присягнув
польському королю. Перед присягою гетьман склав з себе клейноди, надані йому
московським царем, поклавши їх на шапку: «Dzie 21 9bris w Niedziele Rada
Czerniecka Jest area przy Cerkwi Spaskiey wielka tam sie zeszlo ze dwadziescia tysiecy
czerni… przyszedl s Pulkownikami i more solito aperto capite na te y owe strone klania
iac sie wszedl w circul. Tamze polozywszy na Czapce na Ziemi Bulawe…». Чернігівський
воєвода наголошує на тому, що акт складання з себе клейнода на головний убір
«iest Signum u nich (у козаків – Н.І.)
abrenuntiationis»20 . На наш погляд, ми
маємо справу не з поодинокими
випадками, а з традиційною схемою
відмови від влади – привселюдне
покладання клейнода на головний убір.
На портреті Василя ДунінаDБорD
ковського шапка зображена невиразно
в порівнянні з іншими елментами одягу
портретованого – кунтушем та жуD
паном. Один край головного убору ніби
обрізаний, хоча фізичного втручання
в площину іконографічної композиції
портрета не виявлено21 . Як нам здаD
ється, це вказує на символічну роль
головного убору. Шапка на портреті
Василя ДунінаDБорковського мала
підкреслити символічний жест склаD
дання з себе владних повноважень
чернігівським полковником Василем ДунінимDБорковським 1685 р.
5)Причини написання портрета
На початку 20Dх рр. XX ст. В. Шугаєвський дослідив 13 коштовних речей з
храмів Чернігівщини, які містили ініціали Василя (Jerzy) ДунінаDБорковського22 .
Срібна тарілка з ризниці Єлецького Успенського монастиря містить гравірований
у дубовому вінку герб Василя ДунінаDБорковського: лебідь на щиті, над шоломом
– другий лебідь в оточенні латинських літер «IDB». Зовні на бортику напис «надана
1729». Василь ДунінDБорковський помер 1702 р., тому ця тарілка не могла бути
офірована ним до храму. Г.Арендар припускає, що тарілку міг офірувати син
чернігівського полковника – Андрій ДунінDБорковський (1690D1743 рр.)23 . Отже,
мова йде про 12 коштовних речей, які зберігалися в Чернігівському історичному
музеї ім. В. В. Тарновського в пер. пол. XX ст. та могли бути офіруваннями Василя
ДунінаDБорковського до чернігівських храмів. Необхідно взяти до уваги також
утрачене Євангеліє, надане чернігівським полковником до Єлецького монастиря
1685 р, яке зображено на портреті з Успенського собору Єлецького монастиря.
З різною точністю ми можемо датувати 6 предметів, офірованих Василем
ДунінимDБорковським до чернігівських храмів. У ризниці СпасоD
Преображенського собору зберігалися 3 потири з ініціалами Василя ДунінаD
Борковського, які можна з упевненістю датувати 1683 р., 1687 р. та після 1687 р.24
Євангеліє 1685 р.
Сіверянський літопис 121
Євангеліє зі СпасоDПреображенського собору офіроване чернігівським
полковником 1685 р. Євангеліє, зображене на портреті Василя ДунінаD
Борковського, надане до Єлецького монастиря 1685 р. Глечик з ризниці ІллінськоD
Троїцького монастиря датовано 1672D1685 рр.25 Ложку, яка надійшла з невідомого
храму, датовано періодом після 1685 р. Як бачимо, майже всі відомі датовані
офірування до чернігівських монастирів Василь ДунінDБорковський здійснив у
1683D1687 рр. Саме в цей час і було написано портрет чернігівського полковника
для Успенського собору Єлецького монастиря. 1683D1687 рр. були
найдраматичнішим періодом життя Василя ДунінаDБорковського.
1685 р. Василь ДунінDБорковський отримав ранг генерального обозного26 . В
ієрархічній драбині старшинських урядів генеральний обозний стояв найближче
до гетьмана27 . Генеральний обозний керував Генеральною військовою артилерією,
інколи очолював окремі військові формування як наказний гетьман, «нерідко
генеральні обозні очолювали повноважні посольства до закордонних правителів»28 .
Про високий статус рангу генерального обозного красномовно свідчать розміри
грошового та натурального жалування на уряд. Згідно з Глухівським договором
1669 р. та Коломацькими статтями 1687 р. генеральний обозний отримував 1 тис.
золотих польських та млин. Більшим було утримання лише гетьманського уряду
– 1 тис. червоних золотих29 . Архімандрит Єлецького монастиря І.Максимович у
віршованій епітафії 1702 р., що була викарбувана на мідній дошці і встановлена
над похованням генерального обозного в Успенському соборі Єлецького монастиря,
прямо називає Василя ДунінаDБорковського – «першим» після гетьмана:
«Всегда царемъ и влждямъ служаше безъ лести.
Первій бе по гетьману праведно славимий»30 .
Проте реальної влади генеральний обозний Василь ДунінDБорковський в
період 1685D1687 рр. не мав. «Гетьман І. Самойлович самовладно керував
полками, старшинами, не маючи бажання бачити у своїй резиденції
впливового заступника», – відзначає С.Павленко31 . Василь ДунінD
Борковський очолював опозицію до гетьмана Івана Самойловича і був
головним претендентом на гетьманську булаву: «не випадково прізвище
генерального обозного як кандидата вигукувалося частиною козацької
старшини під час виборів 25 липня 1687 р. біля річки Коломак»32 . Саме
генеральний обозний очолив заколот проти гетьмана Івана Самойловича,
оскільки його підпис стоїть пешим на чолобитній про зраду гетьмана
І. Самойловича, яка була передана князю В. Голіцину. Про це зазначено в
Коломацьких статтях від 25 липня 1687 р.: «8 липня в нинішній 7195/1687/
рік, що цього ж таки липня в третій день подали йому, ближньому бояринові
та охороннику, і дворовому воєводі князю Василю Васильовичу чолобитну
за себе і за все військо Запорозьке з підписами своїми піддані їхньої царської
пресвітлої величності старшина й полковники Запорізького Війська:
генеральний обозний Василей Бурковский, суддя Михайло Вуєхівич,
генеральний писар Сава Прокопов, генеральний осавул Іван Мазепа…»33 .
Проте гетьманом було обрано Івана Мазепу, підпис якого стояв лише
четвертим.
Конкуренція між Іваном Мазепою та Василем ДунінимDБорковським, очевидно,
не була прихованою, оскільки знайшла своє відображення в народній легенді про
упиря Борковського, яку зафіксував етнограф та історик М. Маркевич: «Въ первом
десятил іи нын шняго в ка (XIX cт. – Н. І.) закрасили знаменитую легенду объ
упыр на ст н Троицкаго собора въ Чернигов . Не хочу назвать фамилію, которую,
по єтой легенд , носилъ при жизни упырь; онъ былъ очень богатъ и еще бол е скупъ.
Его хот ли избрать въ гетманы; князь Голицынъ, участникъ д лъ и в рный слуга
царевны Софьи Алекс евны, потребовал съ упыря взятку, съ т мъ что доставитъ
ему гетманство; упырь не далъ взятки; Мазепа, Иванъ Степановичъ, челов къ
смышленный, любившій деньги, но знавшій ихъ употреблять, короче мой
прад душка, занялъ у упыря сумму, которой желалъ кн.Голицынъ; тотчасъ же онъ
122 Сіверянський літопис
сталъ гетманомъ, и изъ войсковой казны возвратилъ упырю деньги…»34 .
Драматичні 1685D1687 роки не пройшли безслідно для здоров’я Василя ДунінаD
Борковського. Генеральний обозний захворів і ледь не помер: «В року ахпз (1687 р.
– Н.І.) Его Црского Пресв±тлаго Величества Войск запорозких обозный енералный,
его Млcть Пан Василий Борковскій, приихавши з Батурина в Черн±гов, рокy
вишъ реченного, так захор±въ и в весь опухль, же нетоко з одра немогль
востати, але и самь особ± не могль на одр± ни мало двигнутися»35 .
Численні офірування коштовних речей Василем ДунінимDБорковським до
чернігівських храмів у 1683D1687 рр. пов’язані з його особливим душевним станом
у цей час. Василь ДунінDБорковський обіймає «маріонетковий» уряд генерального
обозного, очолює опозицію до гетьмана Івана Самойловича та вступає у відкриту
боротьбу з Іваном Мазепою за гетьманський уряд. Інтриги та прихована боротьба
за владу підривали душевні сили генерального обозного. Він просить допомоги у
Бога – робить численні офірування коштовних речей чернігівським монастирям
та замовляє портрет для Успенського собору Єлецького монастиря 1685 р.
1. Шафонский А. Черниговского наместничества топографическое описание с кратким
географическим и историческим описанием Малыя России, из частей коей оное наместничество
составлено. – К., 1851. – С. 267.
2. Черниговская летопись по новому списку (1587 – 1725) и коломацкие челобитные. Оттискъ
из «Киевской Старины». – К., 1890. – С. 22.
3. Лазаревский А. Генеральный обозный Василий Каспарович Борковский (1640D1702): К
портрету.// Киевская старина. – К., 1894. – №3. – С. 535.
4. Деркач Т., Кравич С. Портрет Василя Касперовича ДунінаDБорковського. Кін. XVII –
початок XVIII ст.// Український портрет XVIDXVIII ст. КаталогDальбом. – К., 2006. – С. 139.
5. Белецкий П. Украинская портретная живопись XVIIDXVIII ст. – Ленинград, 1981. – С. 99.
6. Жолтовський П. Український живопис XVIIDXVIII ст. – К., 1978. – С. 148.
7. Бєлікова Г. Давній український портрет. Матеріали до виставки// Український портрет
XVIDXVIII ст. КаталогDальбом. – К., 2006. – С. 26.
8. Адруг А. Портрет Василя ДунінаDБорковського. – Чернігів, 2005. – 32 с.
9. Там само. – С. 17D18.
10. Rellatia Stanisіawa Bieniewskiego Wojewody Czernikowskiego. Pismo caіe wіasnoreczne S.K.
Bieniewskiego bez daty, ale zaymuj№ce wypadki zaszіe od 7 Listopada do 23 tegoћ miesi№ca 1660 R./
/ Материалы для исторіи Малороссіи (1660D1664)// Памятники, изданные временною комиссиею
для разбора древних актов, высочайше учрежденною при киевскомъ военном, подольском и
волынском генералDгубернаторе. – К., 1859. – С. 41.
11. Адруг А. Портрет Василя ДунінаDБорковського. – Чернігів, 2005. – С. 14.
12. Там само. – С. 14.
13. Павленко С. Оточення гетьмана Мазепи: соратники та прибічники. – К., 2005. – С. 175.
14. Ефимов А. Пребывание Іоанникия Голятовского въ Москве, возвращение в Чернигов и
его деятельность на пользу Елецкой обители/ Елецкий монастырь Успения Пресвятыя
Богородицы, со времени основания и до нашихъ дней (1060D1900 г.). Его святыни и
достопримечательности// Прибавление к Черниговским епархиальным известиям. – Чернигов,
1900. – № 23. (Часть неофициальная) – С. 709.
15. Крикун М. Інструкція послам Війська запорозького на Варшавський сейм 1666 року і
відповідь короля Яна Казиміра на неї// Україна модерна / За редакцією В. Верстюка, Я. Грицака,
Л. Зашкільняка, В. Кравченка, М. Крикуна. – Львів, 1999. – 448 с.
16. Окиншевич Л. Центральні установи УкраїниDГетьманщини XVIIDXVIII ст.: Генеральна
рада// Праці комісії для виучування історії західноруського та українського права. – К., 1926. –
Т.2. – С. 111.
17. Величко С. Літопис. – К., 1991. – Т.2. – С. 344.
18. Яворницький Д. Історія запорозьких козаків. У трьох томах. – К., 1991. – Т.3. – С. 299.
19. Там само.– С. 299.
20. Rellatia Stanisіawa Bieniewskiego Wojewody Czernikowskiego. Pismo caіe wіasnoreczne S.K.
Bieniewskiego bez daty, ale zaymujace wypadki zaszіe od 7 Listopada do 23 tegoz miesiaca 1660 R.//
Материалы для исторіи Малороссіи (1660D1664)// Памятники, изданные временною комиссиею
для разбора древних актов, высочайше учрежденною при киевском военном, подольском и
волынском генералъDгубернаторе. – К., 1859. – Т.4. – С. 40.
21. Паспорт реставрації пам’ятки історії і культури – портрет В.А. ДунінаDБорковського
(фонд Чернігівського обласного художнього музею).
22. Шугаевський В. Дари ЮріяDВасиля ДунінаDБорковського. – Чернігів, 1926. – С. 51D63.
23. Арендар Г. Срібний посуд XVIIDXX століть. Колекція Чернігівського історичного музею
ім. В.В. Тарновського. – К., 2006. – С.168.
Сіверянський літопис 123
24. Шугаевский В. Дари ЮріяDВасиля ДунінаDБорковського. Чернігів, 1926. – С. 62.;
Модзалевський В., Савицкий П. Очерки искусства Старой Украины. Чернигов//Чернігівська
старовина. – Чернігів, 1992. – С.114.
25. Шугаевський В. Дари ЮріяDВасиля ДунінаDБорковського. Чернігів, 1926. – С. 62.
26. Павленко С. Оточення гетьмана Мазепи: соратники та прибічники. – К., 2005. – С.175.
27. Горобець В. Влада та соціум Гетьманату. Дослідження з політичної та соціальної історії
ранньомодерної України. – К., 2009. – С. 38.
28. Там само. – С. 38.
29. Величко С. Літопис. – К., 1991., Т.2. – С. 351.
30. Модзалевський В.Л., Савицкий П.Н. Очерки искусства Старой Украины. Чернигов//
Чернігівська старовина. – Чернігів, 1992. – С. 139.
31. Павленко С. Оточення гетьмана Мазепи: соратники та прибічники. – К., 2005. – С. 176.
32. Там само. – С. 176; Окиншевич Л. Центральні установи УкраїниDГетьманщини XVIID
XVIII cт. – К., 1929. – Ч.1. – С. 74.
33. Величко С. Літопис. – К., 1991. – Т.2. – С. 347.
34. Маркевич Н. Обычаи, поверья, кухня и напитки малороссиян. – К., 1991 (Репринтне
відтворення видання 1860 р.). – С. 78D79.; БантышDКаменский Д. История Малой России. – К.,
1993. – C. 557.; Шевченко Ю. Позика в упиря, або Чернігівський епізод кар’єри Івана Мазепи./
/ Сіверянський літопис. – Чернігів, 1995. – №2. – С. 59.
35. Туптало Дмитро. Руно орошенное. – Изд. 6Dе.Чернигов, 1702.
В статье анализируется информационный потенциал портрета Василия
Дунина0Борковского как исторического источника.
In article the information potential of a portrait of Vasily Dunina0Borkovskogo as
historical sourse is analyzed.
|