Велес – повелитель мертвих
Gespeichert in:
| Veröffentlicht in: | Культура народов Причерноморья |
|---|---|
| Datum: | 2009 |
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainisch |
| Veröffentlicht: |
Кримський науковий центр НАН України і МОН України
2009
|
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/24382 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Велес – повелитель мертвих / М.М. Козлов // Культура народов Причерноморья. — 2009. — № 155. — С. 115-117. — Бібліогр.: 31 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860184489108439040 |
|---|---|
| author | Козлов, М.М. |
| author_facet | Козлов, М.М. |
| citation_txt | Велес – повелитель мертвих / М.М. Козлов // Культура народов Причерноморья. — 2009. — № 155. — С. 115-117. — Бібліогр.: 31 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Культура народов Причерноморья |
| first_indexed | 2025-12-07T18:03:24Z |
| format | Article |
| fulltext |
Вопросы духовной культуры – ИСТОРИЧЕСКИЕ НАУКИ
115
Козлов М.М.
ВЕЛЕС – ПОВЕЛИТЕЛЬ МЕРТВИХ
У сучасній вітчизняній історіографії предметом дослідження стають не тільки процеси розвитку суспі-
льства, його структура й економіка, але й духовний стан людини, архаїчна основа її ментальності. В остан-
ній час в Україні відзначається зростання інтересу до східнослов'янського язичництва, яке протягом сторіч
визначало світогляд наших предків. Дослідження духовної спадщини давніх слов'ян відкриває перспективу
глибшого осмислення місця духовної парадигми українського народу у загальній родині індоєвропейських
націй.
Одним з самих відомих східнослов'янських народних божеств у наших предків був Велес – бог худоби
та уособлення нижчого, потойбічного світу. Вітчизняні дослідники розходяться в інтерпретації даного бо-
жества.
Так, Лавров М.Ф. припустив, що Велес-Волос був богом лише новгородських славен [1]. Разом з тим,
існування великого кількість топонімів, похідних від імені даного божества на всій східнослов'янській тери-
торії, а також язичеських храмів, присвячених Велесу - Волосу в багатьох давньоруських містах прямо су-
перечить даній теорії.
Більша частина вітчизняних дослідників уважає Велеса загальним для всіх східних слов'ян богом торгі-
влі. Так, на думку О.Г. Кузьміна в договорах київських князів з візантійцями Велес був пов'язаний з купець-
кою частиною давньоруського посольства, тоді як Перун із дружинною [2]. Тієї ж версії дотримувався в свій
час й Анічков Е.В., який стверджував, що Велес був богом всієї Русі, у першу чергу Русі торговельної [3].
Гіпотезу Е.В. Анічкова пізніше підтримав С.О.Токарєв [4].
Аналіз писемних, археологічних джерел і даних етнографії свідчить про те, що Велес у свідомості на-
ших предків була не тільки заступником худоби, але й божеством достатку, загробного світу й суддею душ
померлих.
Культ «бога худоби» отримав загальне східнослов’янське значення, вочевидь, в середині першого тися-
чоліття н.е. Саме в цей період почався розклад родових відносин, для яких були характерні уявлення про не-
зриме продовження існування померлої людини коло своїх нащадків.
Зміна суспільно-економічних відносин обумовила зміни в світогляді наших предків того часу. Про це
переконливо свідчить трансформація поховальної обрядовості, яка відбулася у східних слов’ян саме в цей
період. Індивідуальні майже безинвентарні кургани змінили колективні родові поля поховань [5] .
Таким чином, в уяві наших предків повинен був з’явитися і потойбічний світ у вигляді ідеального місця,
де панувала загальна рівність. Можливо, що саме в дану епоху виникло й уявлення про якесь божество за-
гробного світу й судді померлих. Цим божеством цілком міг бути Велес - особливо популярний у середови-
щі хліборобів і торговельного люду великий.
Згідно з письмовими джерелами, вже IX - X ст. Велес мав свої стаціонарні храми, які тримали в належ-
ному порядку спеціальні жерці. Один з таких храмів, на думку сучасних дослідників перебував у Києві на
Подолі (у торговельній частині міста)[6]. Язичеське святилище Велеса-Волоса знаходився й у Новгороді на
вулиці Волоській [7].
Імовірно, храми Велеса перебували в інших давньослов'янських містах, у яких згодом були поставлені
храми святого Власія, який замінив у свідомості наших предків Велеса. Так, подібні святилища існували у
Ростові, Великому Устюзі, Пскові. У Володимирі на Клязьмі був відомий приміський Миколо-Волоський
монастир, побудований за переказами на місці капища Велеса [8]. За переказами капище Волоса знаходило-
ся в Полоцьку в озера Волове, у селі Чортове в десяти верстах від Ростова, у Ярославлі, недалеко від Воло-
димира біля місця де перебуває Миколо-Волоський монастир [9].
Крім язичеських храмів Велеса, які находилися у великих містах, досліджені й невеликі периферійні
святилища, розташовані на всій східнослов'янській території. Вони становили собою невеликі округлі пло-
щадки, оточені ровами, на яких горіли вогні, у центрі площадок стояли ідоли. Як правило, ці святилища роз-
ташовувалися далеко від житлових будівель, часто на ізольованих височинах [10].
У кривичів і новгородських славен подібні язичеські храми зустрічаються на островах серед боліт, су-
часні дослідники називають їх болотними городищами. У плані вони мали округлу форму й оточувалися ро-
вом або невисоким валом. У центрі площадок ставилися дерев'яні або кам'яні ідоли. Голови ідолів увінчані
капелюхами, об'ємно виділені обличчя й на них ніс і підборіддя. Очі висічені у вигляді округлих ямок або
вузьких щілин, рот у вигляді горизонтальної риси[11]. З огляду на той факт, що більшість цих храмів були
досліджені археологами саме в тих областях, де була зафіксована велика кількість топонімів похідних від
імені Велеса-Волоса, поблизу великих міст із храмами цього божества можна припустити, що й ці святили-
ща були присвячені Велесу.
Остеологічний матеріал даних східнослов'янських святилищ свідчить про те, що Велесу приносили в
жертву тварин, найчастіше домашніх (переважно велика рогата худоба), хоча в рідких випадках фіксуються
й останки людей. Це добре погодиться зі «Сказанням про побудову міста Ярославля», відповідно до якого в
якімсь селищі «Ведмежий кут» ідолові Велеса жертвували в такий спосіб: «Тако когда прииде первый спут
скотия на пажити, волхов закла ему тельца и телицу, в обычное же время, от своих и диких зверей жертвен-
ное сожига, а в неких больных – и от человек[12].
Терміни, похідні від імені бога «Велеса - Волоса» фіксуються дослідниками на всій східнослов'янській
території. Найбільша концентрація таких назв відзначена на околицях Вітебська. Так, уздовж узбережжя За-
хідної Двіни, досить часто зустрічаються назви поховальних насипів - «волотовка». У низов'ях річки Луте-
Козлов М.М.
ВЕЛЕС – ПОВЕЛИТЕЛЬ МЕРТВИХ
116
сяки відзначена назва хутора Волотово й назва дороги - «Волотова рень». У цілому ж, термін «волотовка» і
топоніми похідні від нього, зустрічаються неодноразово в Полоцьком Подвинні, у деяких районах Смолен-
ської області, у Новгородській землі [13]. Відома місцевість «Волосово» у Новгороді, Ярославлі, Тверській
області, селище Волосово в Псковській області, сіло Велесово у Володимирській області, у Вінницькому ра-
йоні існує у наш час місцевість Волосов яр [14]. Можливо, що культ бога Велеса був відомий і в південних
слов'ян. Так, у Боснії існує гора Велес, відомий селище Велес в Македонії [15].
Знаходить підтвердження й гіпотеза про зв'язок Велеса з торгівлею. Святилища Велеса часто розташо-
вувалося поблизу торговельних площ. Наприклад, у Києві ідол Велеса перебував на місці найдавнішого ри-
нку коло торговельних пристаней Почайни[16]. Цей факт свідчить також про зв'язок культу Велеса з інсти-
тутом міської ради - віча, яке збирали звичайно на ринкових площах. На думку багатьох дослідників термін
«віче» походить від кореня «веле» (звідки «Велес» і «віщати») [17].
Є підстави припускати, що після прийняття християнства, ідол Велеса випровадили з Києва з такою же
пошаною, як і ідол Перуна. В «Звичайному Житії князя Володимира» є згадка про знищення статуї Велеса,
якої немає в «Повісті временних літ» - «...а Волоса идола, его ж именоваху скотья бога, велев в Почайну ре-
ку въврещити[18]. Ті ж дані знаходимо й в «Повісті про хрещення Володимира»[19].
Головною функцією Велеса (Волоса), як свідчать джерела, було заступництво худоби. Саме в такій спо-
сіб згадується це божество в “Повісті временних літ” під 907 і 971 р., а також в “Слові якогось Христолюб-
ця” [20]. Це дозволяє зробити припущення, що Велес був пов'язаний з культом рослин (головним джерелом
їжі для худоби), і, отже, нижчим підземним світом, де “жили” померлі пращури. Деякі дослідники пов'язу-
ють Велеса із сонцем [21].
Веселовський О.Н. припустив зв'язок Велеса з світом мертвих, проаналізувавши цілий ряд східносло-
в'янських і чеських писемних джерел [22].
На користь гіпотези про зв'язок “бога худоби” з культом рослин і “антисвітом” свідчить і звичай, що іс-
нував у Костромській губернії Росії ще в XIX ст. - залишати восени сніп незжатого хліба “Волосу на борід-
ку” [23].
У якостях бога підземного світу виступає Велес і в договорах X ст. київських князів-язичників з Візанті-
єю. Ім'я даного бога в “Повісті временних літ” згадується, наприклад, під 971 р. при описі мирної угоди ки-
ївських князя Святослава із представниками Візантійської імперії. Русичі призивали у свідки своїх язичесь-
ких богів Велеса й Перуна й обіцяли не ламати своїх клятв. Інакше їм призначено було загинути на війні:
“оружьемь своим исечени будемь“[24].
Цікаво, що під 945 р., при складанні договору князя Ігоря з візантійцями, Велес не згадується, але в
цьому фрагменті “Повести временних літ” подається повний текст клятви. На відміну від попередніх дого-
ворів, русичі погоджувалися у випадку порушення їх бокудомовленості не тільки загинути від своєї зброї,
але ще й будуть рабами “у сии веки и будущии“[25].
Якщо припустити, що при складанні обох договорів літописець згадує ту саму язичницьку клятву й під
971 р., вона подається лише в скороченому виді, то розкривається інша іпостась Велеса як володаря “нижчо-
го світу мертвих” і судді загробного світу. Від нього, як свідчать давньорусько-візантійські угоди, залежить
смерть і життя людини, а також його соціальний статус в “світі мертвих”.
У якості якоїсь міфологічної істоти, пов'язаної з потойбічним світом представляють Велеса чеські пись-
мові джерела XV-XVI ст. Так, наприклад, у чеській повісті XV ст. “Tkadlecek“ Велес це нечистий дух, мрець
- “ку jest crt, aneb ky veles, aneb ku zmerk te nrot c mne zbudil?” Який чорт і який велес або змій тебе проти
мене настроїв?) [26]. Показовим також виглядає старочеський вираз “до velesu za moreм“, що означає буква-
льно - “ у потойбічний світ” [27].
На користь гіпотези про зв'язок Велеса-Волоса з культом мертвих і “антисвітом” свідчать також деякі
діалектні терміни й індоєвропейські паралелі. Слід зазначити, наприклад, наявність в ім'ї бога кореня “vel”,
що виступає в західнослов'янських і балтійських мовах як основа термінів, пов'язаних з потойбічним світом.
У литовській мові термін “veles” означає “душі померлих”, “vels” - “смерть”, чеське слово “veles” значить
“чорт”, “злий дух” [28].
Велес, скоріше за все, був у наших предків одним з уособлень померлих предків - берегинь і саме жерці
Велеса як бога загробного світу й судді померлих були головними розпорядниками під час поховань небіж-
чиків. Все це добре узгоджується з індоєвропейським уявленням про загробний світ як гігантське пасовище,
на якому божество - суддя пасе свою безлику череду. Так, в апокрифічному творі болгарського походження
“Бесіда трьох святителів” мають місце такі рядки: “Место нарицается рай, а ограды - райские места, а овцы -
верные люди”[29].
Вочевидь, подібно до інших східнослов'янських божеств, Велес був генетично пов'язаний з культом по-
мерлих предків – берегинь. Не випадково, у «Слові о полку Ігоровім» один з русичів віщий Боян названий
«Велесовим онуком».
Таким чином, можливо зробити висновок, що у наших предків дохристиянської доби існувало язични-
цьке божество, яке уособлювало собою нижній, потойбічний світ, плодючість землі та добробут худоби. За-
гальне розповсюдження у східних слов’ян Велес отримав у другій половині першого тисячоріччя н.е., тобто
в той період, коли у наших предків з'явилися уявлення про чарівний загробний світ, куди потрапляють душі
померлих людей після смерті й поховання. Велес, вочевидь, саме в цей період отримав статус бога загробно-
го світу, судді померлих і уособлення багатства, торгівлі й статку.
Вопросы духовной культуры – ИСТОРИЧЕСКИЕ НАУКИ
117
Источники и література
1. История культуры Древней Руси. – Т.1. – Домонгольский период // под. ред. Лаврова М.Ф. – М.–Л.: –
Изд–во АН СССР, 1951. – 546 с.
2. Кузьмин А.К. Крещение Руси – М.: Алгоритм. – 2004.– С.9.
3. Аничков Е.В. Язычество и Древняя Русь // СПб.– 1914.– С. 61.
4. Мифы народов мира. Энциклопедия. / под ред. С.А. Токарева. – М.: Изд–во БРЭ, 1998.– Т.1. – С. 227.
5. Седов В.В. Восточные славяне в VI–XIII вв.–М.: Наука, 1982.– С. 12–18
6. Боровский А.Е. Моця А.П. Концепции язычества и христианства в буржуазной историографии и дан-
ные археологии.// Славяне и Русь в зарубежной историографии.– С. 125., Боровский А.Е. Мифологиче-
ский мир древних киевлян. – К., Наук. думка, 1982. – С.22
7. Новгородская первая летопись старшего и младшего извода. – М., Л., Наука.–1950.– С.37
8. Лавров H. Ф. Религия и церковь. // История культуры древней Руси. М.–Л. –1951, Т.2. – С.68
9. Золотов Ю.М. Изваяния языческих богов на Руси // С.А. –1985. –№4. –С. 235.
10. Тимощук Б.А. Русанова И.П. Славянские святилища на среднем Днестре и в бассейне Прута // С.А.–
1983. –№4. – С . 161., Русанова И.П. Культовые места и языческие святилища славян VI–XIII веков //
РА. – 1992. – №4. – С. 50–68.
11. 10.Седов В.В. Племена восточных славян, балты и эсты.//Славяне и скандинавы. – М.: Прогресс. –
1986.– С. 177.
12. Сказание о построении града Ярославля.// Лебедев А.Н. Храмы Власьевского прихода в Ярославле.
Ярославль, 1877. – С.7–9.
13. Сергеева З.М. Народные названия курганов на северо–востоке Белоруссии // Древности славян и Руси.
– М.: Наука, 1988. – С. 69–70.
14. Афанасьев А.Н. Поэтические воззрения славян на природу: В 3 т. – М.: 1865. – Т.1.– С.338–339., Фас-
мер Макс. Этимологический словарь русского языка. – М., Прогресс, 1971. – Т.2. –С.343
15. Афанасьев А.Н. Вказана праця.–С.338–339; Иванов И.– Культ Перуна у южных славян. – ИОРЯС. –
Т.8.–кн.4. – С. 150.
16. Голубинский Е.Е. История русской церкви. – М. – 1913. – Т.1. – С.231., Шахматов А.А. Корсунская ле-
генда о крещении Владимира. – СПб, 1906. – С. 143.
17. Иванов В.В. Топоров В.Н. Мифологические географические названия как источник для реконструкции
этногенеза и древнейшей истории славян. // Вопросы этногенеза и этнической истории славян и вос-
точных германцев. – М,1998.
18. Методология и историография. – М.: Наука, 1976. – С. 109–129.
19. Гупало К.Н. Подол в древнем Киеве. – Киев. Наукова думка, 1982. – С.102
20. Голубинский Е.Е. Вказана праця. – С.231.
21. Шахматов А.А. Вказана праця. – С.143.
22. Повесть временных лет. / Под ред. и с пред. В.П. Адриановой-Перетц. – М.-Л., Изд-во АН.СССР, 1950.–
С.25,52; Аничков Е.В. Вказана праця.–С.377.
23. Грушевський М.С. Історія української літератури. – К.: Либідь, 1993. – Т.1. – С. 321.
24. Веселовский А.Н. Разыскания в области русского духовного стиха. – ИОРЯС.– XV, 1889, т. 46, № 6, С.
296–297.
25. Писаренко Ю.Г. Велес–Волос в язичницькому світогляді давньої Русі. – К., Ін–т. Археології НАНУ,
1997. – С.14.
26. Повесть временных лет.– С.52
27. ПСРЛ – Т.2.: Ипатьевская летопись. – М.: Изд–во АН СССР, 1962. – C. 52.
28. Нидерле Любомир. Славянские древности. – Прага. – 1914. – Т.2. – С.114.
29. Нидерле Любомир. Вказана праця. – Т.1. С.11.
30. Фасмер Макс. Вказана праця.–Т.1.–С. 285–288., Успенский Б.А. Филологические разыскания в области
славянских древностей (Реликты язычества в восточнославянском культе Николая Мирликийского.) –
М., Изд–во Московского ун–та, 1982. – С.57
31. Беседа трех святителей. // Златоструй. Древняя Русь X–XIII веков. – М.: Наука,1990.– С. 262.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-24382 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 1562-0808 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T18:03:24Z |
| publishDate | 2009 |
| publisher | Кримський науковий центр НАН України і МОН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Козлов, М.М. 2011-07-13T06:05:35Z 2011-07-13T06:05:35Z 2009 Велес – повелитель мертвих / М.М. Козлов // Культура народов Причерноморья. — 2009. — № 155. — С. 115-117. — Бібліогр.: 31 назв. — укр. 1562-0808 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/24382 uk Кримський науковий центр НАН України і МОН України Культура народов Причерноморья Вопросы духовной культуры – ИСТОРИЧЕСКИЕ НАУКИ Велес – повелитель мертвих Article published earlier |
| spellingShingle | Велес – повелитель мертвих Козлов, М.М. Вопросы духовной культуры – ИСТОРИЧЕСКИЕ НАУКИ |
| title | Велес – повелитель мертвих |
| title_full | Велес – повелитель мертвих |
| title_fullStr | Велес – повелитель мертвих |
| title_full_unstemmed | Велес – повелитель мертвих |
| title_short | Велес – повелитель мертвих |
| title_sort | велес – повелитель мертвих |
| topic | Вопросы духовной культуры – ИСТОРИЧЕСКИЕ НАУКИ |
| topic_facet | Вопросы духовной культуры – ИСТОРИЧЕСКИЕ НАУКИ |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/24382 |
| work_keys_str_mv | AT kozlovmm velespovelitelʹmertvih |