Теоретичні засади регулювання економічної діяльності підприємств
Gespeichert in:
| Veröffentlicht in: | Культура народов Причерноморья |
|---|---|
| Datum: | 2009 |
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Кримський науковий центр НАН України і МОН України
2009
|
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/24600 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Теоретичні засади регулювання економічної діяльності підприємств / Д. Оборонько // Культура народов Причерноморья. — 2009. — № 163. — С. 21-25. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-24600 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
Оборонько, Д. 2011-07-17T18:31:54Z 2011-07-17T18:31:54Z 2009 Теоретичні засади регулювання економічної діяльності підприємств / Д. Оборонько // Культура народов Причерноморья. — 2009. — № 163. — С. 21-25. — укр. 1562-0808 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/24600 uk Кримський науковий центр НАН України і МОН України Культура народов Причерноморья Проблемы материальной культуры – ЭКОНОМИЧЕСКИЕ НАУКИ Теоретичні засади регулювання економічної діяльності підприємств Article published earlier |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| title |
Теоретичні засади регулювання економічної діяльності підприємств |
| spellingShingle |
Теоретичні засади регулювання економічної діяльності підприємств Оборонько, Д. Проблемы материальной культуры – ЭКОНОМИЧЕСКИЕ НАУКИ |
| title_short |
Теоретичні засади регулювання економічної діяльності підприємств |
| title_full |
Теоретичні засади регулювання економічної діяльності підприємств |
| title_fullStr |
Теоретичні засади регулювання економічної діяльності підприємств |
| title_full_unstemmed |
Теоретичні засади регулювання економічної діяльності підприємств |
| title_sort |
теоретичні засади регулювання економічної діяльності підприємств |
| author |
Оборонько, Д. |
| author_facet |
Оборонько, Д. |
| topic |
Проблемы материальной культуры – ЭКОНОМИЧЕСКИЕ НАУКИ |
| topic_facet |
Проблемы материальной культуры – ЭКОНОМИЧЕСКИЕ НАУКИ |
| publishDate |
2009 |
| language |
Ukrainian |
| container_title |
Культура народов Причерноморья |
| publisher |
Кримський науковий центр НАН України і МОН України |
| format |
Article |
| issn |
1562-0808 |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/24600 |
| citation_txt |
Теоретичні засади регулювання економічної діяльності підприємств / Д. Оборонько // Культура народов Причерноморья. — 2009. — № 163. — С. 21-25. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT oboronʹkod teoretičnízasadiregulûvannâekonomíčnoídíâlʹnostípídpriêmstv |
| first_indexed |
2025-11-25T21:04:34Z |
| last_indexed |
2025-11-25T21:04:34Z |
| _version_ |
1850547911379648512 |
| fulltext |
Проблемы материальной культуры – ЭКОНОМИЧЕСКИЕ НАУКИ
21
Рис. 2. Обсяги виручки від реалізації сільськогосподарської продукції
З них 1381,8 млн. грн. або 84,3 % від загальної суми – це виручка від реалізації продукції рослинництва
і 256,6 млн. грн. або 15,7 % – виручка від реалізації продукції тваринництва.
Висновки. Наявність збиткових аграрних підприємств регіону говорить про те, що кризові явища, що
виникли на початку 90-х рр. минулого сторіччя під час трансформації економіки від адміністративно – ко-
мандної до ринкової, ще не вдалось повністю подолати. І це, на нашу думку, цілком логічно, оскільки ста-
новлення діяльності аграрних підприємств в умовах ринкової економіки, їх інноваційне переоснащення,
виробництво конкурентноздатної продукції та пошуки свого місця на внутрішньому і зовнішньому ринках
збуту відбувається за рахунок самих сільськогосподарських виробників та коштів приватних інвесторів.
В цілому, необхідно зазначити, що прибуток та рентабельність є першочерговим стимулом до створен-
ня нових або розвитку вже діючих аграрних підприємств. Намагаючись підвищити рентабельність вироб-
ництва і його ефективність, керівники аграрних підприємств впроваджують нові способи поєднання ресур-
сів, вигадують нову продукцію, на яку може виникнути попит, застосовують організаційні та технічні ново-
введення. Працюючи рентабельно, кожне аграрне підприємство вносить свій вклад у економічний розвиток
суспільства, сприяє створенню і примноженню суспільного багатства і зростанню добробуту та соціальної
захищеності українського народу.
Джерела та література
1. Андрійчук В. Г. Економіка аграрних підприємств : [підручник.] - 2-ге вид., доп. і перероблене. / В. Г.
Андрійчук. – К.: КНЕУ, 2002. - 624 с.
2. Рябоконь В. П. Відродження села – пріоритетний напрям аграрної політики / В. П. Рябоконь // Економі-
ка АПК. – 2007. – № 12. – С. 3 – 7.
3. Саблук П.Т. Паспорт соціального розвитку села / П. Т. Саблук, Г. І. Купалова, О. Г. Булавка. – К.: ІАЕ
УААН, 2004. – 82 с.
4. Топіха І. Н. Економіка аграрних підприємств : [курс лекцій] / І. Н. Топіха. – Миколаїв: Видавничий
відділ МДАУ, 2005. – 317 с.
Оборонько Д.
ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ РЕГУЛЮВАННЯ ЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
ПІДПРИЄМСТВ
Значне місце в регуляторній політиці України займає питання створення соціально-орієнтованої економіки.
Процеси докорінного реформування, які проходять в Україні протягом останніх десяти років, призвели до
істотних перетворень в організаційно-правовому та господарському механізмах функціонування підпри-
ємств і галузей народного господарства, формуванню ринкового середовища та окремих товарних ринків.
Однак, одна із головних цілей реформування є досі невирішеною. Більшість галузей промисловості продо-
вжують залишатися високо витратними та неефективними, що впливає на їх конкурентоспроможність .
Поряд із цим самоусунення держави від галузевого регулювання на початкових етапах розвитку ринко-
вих відносин призвело до згортання вітчизняного виробництва при низькому рівні його ефективності , що
призводить до втрати економічної безпеки держави. Проявляється це у формуванні дефіциту цілого ряду
товарів і продуктів, які виробляються стратегічно важливими галузями народного господарства.
Типовим представником таких галузей виступає харчова промисловість. Ця галузь являє собою досить
своєрідне явище в економіці. З одного боку, харчова промисловість характеризується жорсткою залежністю
від єдиного вітчизняного джерела сировини та великим ступенем ризиків у його виробництві та переробці,
зумовлених впливом природнокліматичних факторів, з іншого боку, від ефективності використання цих
обмежених сировинних ресурсів і можливостей галузі щодо виробництва продуктів. Молокопродуктовий
підкомплекс є вагомою складовою харчової промисловості.
В останньому десятиріччі минулого століття виробництво в України зазнало значної руйнації. Через
загальну економічну кризу, безсистемний перехід до нерегульованого ринку, повну втрату державного
0,0
200,0
400,0
600,0
800,0
1000,0
1200,0
1400,0
Млн.грн.
2000 2002 2004 2006 2008 Рік
Виручка від реалізації
продукції рослинництва
Виручка від реалізації
продукції тваринництва
Оборонько Д.
ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ РЕГУЛЮВАННЯ ЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ
22
впливу на економічні процеси, недосконалість законодавства щодо приватизаційних процесів, значне подо-
рожчання енергетичних і матеріальних ресурсів, і перероблення сировини значно підвищилась собівартість
продукції, а виробництво на багатьох заводах стало збитковим. З метою захисту національного виробника,
забезпечення ефективності та конкурентоспроможності виробництва країни світу з розвиненим виробниц-
твом жорстко обмежують використання цього джерела за допомогою митно-тарифного регулювання і ши-
роко використовують систему заходів державної підтримки підприємств галузі.
В довгостроковій Програмі стратегічного розвитку „Україна - 2010” проблема забезпечення максима-
льної конкурентоспроможності і ефективності вітчизняної економіки поставлена в ранг національного
пріоритету.
Базою підвищення конкурентоспроможності та збільшення експортного потенціалу держави повинні
стати технологічне оновлення виробництва товаровиробників, реалізація енергозберігаючої моделі розвит-
ку економіки, нарощування випуску високотехнологічної, наукомісткої продукції.
Ринкова система у свій економічний механізм включає дві підсистеми: саморегульовану та регульова-
ну. Перша припускає певну «свободу» у поведінці: вільний вибір форм власності і господарювання; розпо-
рядження власністю, результатами діяльності (продукцією, доходами); вибір ринку продукції, ресурсів, робіт
і послуг; участь або не участь у державних програмах тощо. Ця підсистема орієнтована на реалізацію осо-
бистих економічних інтересів товаровиробників , що виражаються у конкурентоспроможності їхніх това-
рів, прибутковості, достатньої для особистого споживання й розвитку факторів виробництва.
Друга підсистема є регулятором «вільної поведінки», визначає його рамки. Це диктується запитами су-
спільства в цілому, різних шарів населення й національними інтересами, виражається в стабільності суспі-
льного виробництва, а саме - наповнення ринку продукцією, послугами та забезпечення платоспроможного
попиту. Серед регуляторів можна виділити цінові, податкові, антимонопольні, кредитні, фінансові, різні
форми квотування, пільги, програми тощо.
Від співвідношення між двома підсистемами залежить соціально-економічний баланс у суспільстві,
ефективність суспільного виробництва. Виходячи з цих позицій, ефективність є критерієм оцінки ринкової
структури та різних напрямків економічної політики.
Однією з функцій держави є управління, у тому числі й економічними процесами. Існують різні, часом по-
лярні погляди на роль держави в економіці. Це питання залишається відкритим і сьогодні, хоча об’єктивна
необхідність державного регулювання економіки давно вже доведена і теоретично, і практично. Форми, ви-
ди, методи, інструменти такого впливу, оптимальне співвідношення між регламентацію і ринковою стихією
на тому чи іншому етапі господарського життя суспільства викликають гострі дискусії. До переосмислення
функцій держави в економці підштовхує, з поміж інших причин, потреба в тому, щоб відмовитися від тради-
ційних заходів і знайти нові можливості для розвитку (зокрема, в ситуації кризи).
Держава повинна відігравати активну роль в економічному розвитку, підтримувати прогресивні тенденції
в трансформації економіки, сприяти адаптації суб'єктів господарювання до зміни зовнішнього середовища.
На нашу думку, державне регулювання діяльності підприємств молокопродуктового підкомплексу – це вста-
новлення державою обмежень для забезпечення стабільного і безпечного функціонування підприємств та
створення умов для досягнення ними макроекономічної ефективності.
Спеціалісти розрізняють пряме і непряме державне регулювання економіки. Критерієм такого підходу
найчастіше виступають методи регулювання - адміністративні й економічні. Це призводить до ототожнення
форм та методів регулювання і не дозволяє розкрити повною мірою зміст кожної форми .
Ми вважаємо, що критерієм поділу має виступати наявність проміжної ланки впливу між державою та
підприємством (суб'єктом і об'єктом регулювання). Пряме регулювання, на відміну від непрямого (опосеред-
кованого), передбачає безпосереднє втручання держави і діяльності суб'єктів господарювання у процес при-
йняття ними рішень.
Воно використовується для управління об'єктами загальнонаціонального значення, в кризових (надзви-
чайних) ситуаціях для вирішення конкретних проблем. У свою чергу, в межах прямого регулювання доці-
льно виділяти такі види: залежно від охоплення - комплексне (всеосяжне) чи вибіркове; залежно від три-
валості – безперервне чи періодичне.
На практиці обидва види регулювання існують не окремо, а у взаємозв’язку. Такі характеристики, як
комплексність і безперервність, трансформують якості впливу держави на економічні процеси, тобто відбува-
ється пряме управління на макрорівні. Об'єктом його виступає державна власність (державні підприємства,
підприємства за участю держави). Таким чином, держава, управляючи зазначеними суб'єктами підприємниць-
кої діяльності, має право вимагати від них частину доходу, призначати керівництво, а також може надавати
необхідну фінансову підтримку тощо.
Слід відмітити, що регулювання це:
1) спосіб та механізм підпорядковувати що-небудь певній планомірній організації дій, впорядкову-
вати;
2) функція управління, що забезпечує функціонування та розвиток явищ і процесів в межах заданих
кількісно-якісних параметрів. Використовується в різних сферах діяльності.
Cлід зазначити, що регулювання буває наступних видів: антидемпінгове, антимонопольне, економічне,
зовнішньоекономічної діяльності нетарифними методами, міжнародної торгівлі. Суть кожного полягає в
наступному:
− регулювання антидемпінгове - заходи, яких вживає держава з метою недопущення продажу експортних
товарів на світових ринках за цінами, значно нижчими від внутрішніх цін країни, яка їх виробляє. Ан-
Проблемы материальной культуры – ЭКОНОМИЧЕСКИЕ НАУКИ
23
тидемпінгове законодавство визначає критерії демпінгової ціни, а також відповідальність і наслідки за
заподіяння демпінгових збитків країні-імпортеру;
− регулювання антимонопольне – заходи, яких вживає держава з метою запобігання монополізації еко-
номіки в цілому та окремими товаровиробниками певних видів виробництв. Здійснюється для захисту
прав споживачів;
− регулювання економічне - цілеспрямовані дії різних суб'єктів господарської діяльності, що за-
безпечують розвиток економіки, використання економічних законів, узгодження інтересів і вирішення
економічних суперечностей;
− регулювання зовнішньоекономічної діяльності нетарифними методами комплекс методів та інструмен-
тів державного регулювання зовнішньої торгівлі та інших форм зовнішньоекономічної діяльності нета-
рифними (адміністративними) методами;
− регулювання міжнародної торгівлі - сукупність форм, методів та важелів державного і наддержавного
регулювання експорту та імпорту товарів і послуг з метою створення сприятливих умов для розшире-
ного відтворення всередині країни, передусім для привласнення національними і транснаціональними
компаніями (ТНК) максимальних прибутків.
Регулювання міжнародної торгівлі здійснюють державні та наддержавні органи. Реалізація цього за-
вдання відбувається за суперечливого поєднання протекціонізму і лібералізації. Водночас розвинуті країни
використовували майже 800 видів нетарифних бар'єрів, за допомогою яких держава стимулювала імпорт
понад 50% усіх товарів. Нетарифними обмеженнями є:
− по-перше, заходи, спрямовані на безпосереднє обмеження імпорту (його ліцензування і квотування, ан-
тидемпінгові та компенсаційні мита, імпортні депозити, компенсаційні збори, система мінімальних ім-
портних цін та ін.);
− по-друге, заходи, безпосередньо не спрямовані на обмеження зовнішньої торгівлі (митні формальності,
технічні стандарти і норми, санітарні та ветеринарні норми, екологічні стандарти й норми, вимоги до
маркування товарів, їх упаковки та ін.);
− по-третє, заходи, безпосередньо не спрямовані на обмеження імпорту чи стимулювання експорту, але
вжиття яких забезпечує такий самий результат.
Намітилася тенденція до заміни митних тарифів заходами нетарифного протекціонізму (кількісні об-
меження, технічні стандарти і умови, екологічні норми та ін.), а також регулювання імпорту за допомогою
антидемпінгового мита.
Рис.1. Механізми регулювання економіки
В економічній літературі висвітлено наступні механізми регулювання економіки: ринкове регулю-
вання, корпоративне, державне регулювання, наддержавне регулювання (рис1):
− ринкове регулювання - здійснюється за допомогою механізму конкуренції, динаміки ринкових цін, сти-
хійного вирівнювання попиту і пропозицій та ін;
− корпорації, концерни за допомогою комп'ютерних систем, маркетингу
− тощо вивчають масовий попит, формують його;
− державне регулювання - здійснюється через грошово-кредитну, бюджетну, інвестиційну та інші форми
економічної політики, систему державних замовлень, закупівлю державою значної частини виробленої
продукції, що означає гарантований попит на неї;
− наддержавне регулювання - охоплює окремі сфери світового господарства здійснюється за допомогою
міжнародних організацій, а також в межах регіональних економічних об'єднань (найрозвинутішим з
яких є ЄС) наднаціональними органами. Між елементами механізму регулювання сучасної соціальної
ринкової економіки існує взаємодія, взаємопроникнення.
Маневруючи ними, держава регулює коливання економічного циклу та забезпечує підтримку розви-
тку економіки в напрямі високої зайнятості та запобігання надмірним інфляціям чи дефляціям.
Кредитно-грошове регулювання охоплює регулювання кількості грошей в обігу і політику облікової та
відсоткової ставок.
Фіскальна і грошово-кредитна політика – потужні регулятори, без яких економічна система в окремі
роки може наражатися на небезпеку дефляційного розриву. Слід зазначити, що спеціалісти, залежно від ви-
користовуваних форм і методів, розрізняють наступні форми та методи регулювання (рис.2):
1) пряме (адміністративне) регулювання, що передбачає видання указів, розпоряджень, постанов, на
які спирається виконавча влада;
2) непряме регулювання – використання економічних, фінансових важелів (зміна ставки податків, від-
соткових ставок, надання податкових пільг, кредитів, цінової політики тощо);
3) правове регулювання – прийняття відповідних законів, яке є проміжною ланкою між ними.
Механізми
регулювання
ринкове корпоративне державне наддержавне
Оборонько Д.
ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ РЕГУЛЮВАННЯ ЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ
24
Пряме (адміністративне) регулювання є обов'язковим і ефективним для: безпосереднього державного
контролю за монопольними ринками;
− запобігання побічним ефектам ринкових процесів, їх згубним наслідкам для навколишнього середови-
ща;
− розробки національних економічних, технічних стандартів; встановлення мінімально допустимих еко-
номічних і соціальних норм життя населення (мінімуму заробітної плати, допомоги у разі безробіття та
ін.);
− захисту національних інтересів у системі міжнародних економічних відносин (державний контроль за
імпортом капіталу, ліцензування експорту).
Рис.2. Форми та методи регулювання
Будь-яка держава виконує низку функцій, що з них першочерговою та визначальною є функція регу-
лювання економіки, тобто ступінь втручання держави в процеси формування стратегії і тактики розвитку
народного господарства в цілому, його окремих ланок, включаючи підприємства та інші суб’єкти господа-
рювання. Таке регулювання здійснюється як економічними, так і адміністративними методами. Їх слід ор-
ганічно поєднувати, виходячи з того, якою мірою адміністративне регулювання відповідає вимогам
об’єктивного розвитку сучасного стану економіки. Схема класифікації методів державного регулювання
показана на рис.3
Рис.3. Класифікація методів регулювання економіки за характером впливу
на господарську діяльність її суб’єктів
Основними принципами державного регулювання економіки прийнято вважати: по-перше, мінімальне
втручання державних органів у економічні процеси (виконання ними лише тих функцій, які не можуть ви-
конувати самі суб’єкти ринкових відносин); по-друге, вплив відповідних владних структур на розвиток со-
непряме правове
Форми
і методи
пряме
Адміністративні Економічні Донорські Протекціоністські
Організаційно-
структурна пере-
будова
Плановий вироб-
ничий контракт з
підприємством
Забезпечення па-
ливними та при-
родними ресур-
сами
Податкова полі-
тика
Норми і нормати-
ви
Регулювання цін
Валютне регулю-
вання
Регулювання ко-
операції
Державні
дотації
Податкові
пільги
Пільгові
кредити
Захист від зо-
внішньої кон-
куренції
Квоти і ліцен-
зії
Сприяння
розвитку на-
ціональної
науки, техніки
та технологій
Методи державного регулювання економки
Проблемы материальной культуры – ЭКОНОМИЧЕСКИЕ НАУКИ
25
ціально-економічних процесів за допомогою встановлених державою економічних регуляторів і нормати-
вів.
Під економічним механізмом прийнято розуміти систему принципів (в тому числі й нормативного ха-
рактеру) організації взаємодії господарських суб’єктів між собою, їх взаємодії з державою, з суспільством
тощо. У змішаній економіці цей механізм, представлений системою форм, методів та інструментів, які вті-
люють в собі поєднання ринкових регуляторів суспільного відтворення з державним регулюванням. Тому
конкретні моделі економічного механізму визначаються не тільки суто ринковими принципами організації
господарської діяльності, а й конкретними специфічними для різних держав пріоритетами їх економічної
політики, що реалізуються у межах правових норм непрямого державного регулювання господарської дія-
льності. Основними напрямами державного регулювання, які формують конкретне, специфічне середовище
реалізації ринкових відносин, є: цінова, податкова, кредитно-грошова, структурна та інвестиційна державна
політика.
Різні аспекти державного регулювання економіки висвітлюються у працях вчених. У державному регу-
люванні економіки основою є певна послідовність дій, що декларується як генеральна лінія уряду. Сукуп-
ність заходів, що проводяться, утворює державну економічну політику, яка виявляється в різних формах в
області виробництва, розподілу, обміну, споживання, накопичення, експорту, імпорту економічного проду-
кту в країні. Кількість економічних суб'єктів, що зберігають економічну незалежність, створює певні склад-
нощі у виконанні завдань державної політики. Це пояснює наявність і адміністративних, і економічних ме-
тодів при здійсненні державної економічної політики, яка має безліч напрямів. Основними з них є політика
в області формування економічної структури національного господарства, інвестицій, підтримка певного
рівня цін, боротьби з інфляцією, зовнішньоекономічних зв'язків і в соціальній сфері.
Підприємство, як ризикова діяльність в ринкових умовах господарювання, потребує відповідного супро-
водження з боку держави, суспільства, громадських об'єднань, спілок і асоціацій підприємців.
Означимо, що глибокі демократичні перетворення національної економіки в Україні значно посилили вимо-
ги до якості теоретичного обґрунтування та формування дієвих і сучасних механізмів державного управління та
регулювання, зокрема для підприємства. Тому характер і особливості трансформації економіки країни в умовах
глобалізації ринкового господарства, зумовлюють необхідність створення сприятливих умов для розвитку під-
приємства, удосконалення системи державного регулювання сферою бізнесу стимулювання розвитку конкуре-
нтного середовища.
Саідаблаєва Е.Ш.
СПЕЦИФІКА ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМСТВ СІЛЬСЬКОГО
ГОСПОДАРСТВА
I. Вступ. Однією з актуальних проблем агропромислового комплексу України і її окремих регіонів є ін-
новаційний шлях розвитку сільськогосподарського виробництва. Широке впровадження інновацій в усіх
напрямах діяльності сільськогосподарських підприємств (технологічного, маркетингового, організаційного)
забезпечує їх успішне функціонування і надає конкурентні переваги.
В усіх видах економічної діяльності України зараз домінують галузі низьких технологічних устроїв, але
особливо це стосується сільського господарства, де відбувся перехід від широкого механізованого вироб-
ництва до виробництва основної маси продукції тваринництва, овочів і картоплі, плодів у господарствах
населення, що побудований лише на ручній праці.
Саме тому, сьогодні особливо актуальним є питання створення механізму, який би трансформував нау-
кові знання на продуктові з метою реалізації технологічних нововведень.
Вирішальну роль у цьому процесі повинен відіграти перехід до інноваційної моделі розвитку економіки
країни. Проблемам інноваційного розвитку в сучасних умовах присвячені дослідження Амоша О. [1], Ан-
тонюк Л. [2], Балясников Є.[3], Ржиги Л.[5], Ситника В.[6] та інших.
II. Постановка завдання. Метою цієї статті є розгляд особливостей інноваційного розвитку підпри-
ємств сільського господарства.
III. Результати. Про перехід економіки України на шлях інноваційних перетворень вказується у По-
сланні Президента України до Верховної Ради України «Європейський вибір. Концептуальні основи страте-
гії економічного і соціального розвитку України на 2002-2011 роки» [4].
Дослідження свідчать, що досі цей процес практичної реалізації державної інноваційної політики бажа-
них результатів не приніс.
Державна інноваційна політика може бути ефективною за умови вдосконалення адекватного організа-
ційно-економічного механізму регулювання і стимулювання інноваційно-інвестиційної діяльності в матері-
альному виробництві.
При цьому серцевиною такого механізму повинне з'явитися створення скоординованої і впорядкованої
системи організаційних структур управляння інноваційним процесом на макро- мезо- та мікрорівнях, що
забезпечить реалізацію державної інноваційної політики на основі узгоджених інтересів всіх учасників ін-
новаційного ринку як по «вертикалі», так і на «горизонтальному рівні».
Ситник В.П. підкреслює, що інноваційний розвиток зумовлюється багатьма факторами, зокрема це
«високий інтелектуальний потенціал суспільства, рівень фінансування наукових досліджень і розробок,
|