Суспільний розвиток Візантії у працях Є.О. Черноусова

Суспільний розвиток Візантії у працях Є.О. Черноусова

У статті аналізується науково-педагогічна діяльність і творча спадщина відомого українського вченого на ниві античної та візантійської історії Євгена Черноусова. Головну увагу зосереджено на підходах науковця до дослідження суспільного розвитку Візантійської імперії в епоху середньовіччя. В статье р...

Повний опис

Збережено в:
Бібліографічні деталі
Опубліковано в: :Сiверянський лiтопис
Дата:2010
Автор: Самойленко, О.
Формат: Стаття
Мова:Ukrainian
Опубліковано: Інститут української археографії та джерелознавства імені М.С. Грушевського НАН України 2010
Теми:
Розвідки
Онлайн доступ:https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/24668
Теги: Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:Суспільний розвиток Візантії у працях Є.О. Черноусова / О. Самойленко // Сiверянський лiтопис. — 2010. — № 2-3. — С. 212-216. — Бібліогр.: 20 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
id nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-24668
record_format dspace
spelling Самойленко, О.
2011-07-17T20:18:17Z
2011-07-17T20:18:17Z
2010
Суспільний розвиток Візантії у працях Є.О. Черноусова / О. Самойленко // Сiверянський лiтопис. — 2010. — № 2-3. — С. 212-216. — Бібліогр.: 20 назв. — укр.
XXXX-0055
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/24668
94(477)
У статті аналізується науково-педагогічна діяльність і творча спадщина відомого українського вченого на ниві античної та візантійської історії Євгена Черноусова. Головну увагу зосереджено на підходах науковця до дослідження суспільного розвитку Візантійської імперії в епоху середньовіччя.
В статье рассматриваются вопросы научной и образовательной деятельности и творческого наследия выдающегося украинского ученого в области античной и византийской истории Евгения Черноуса. Основное внимание сосредоточено на подходах исследователей к изучению социального развития в истории византийского средневековья.
The article examines the scientific and educational activities and creative legacy of the famous Ukrainian scientist in the field of ancient and Byzantine history Yevgeny Chernousov. The main attention is focused on the researcher’s approaches to the study of social development in the history of the Byzantine Middle Ages.
uk
Інститут української археографії та джерелознавства імені М.С. Грушевського НАН України
Сiверянський лiтопис
Розвідки
Суспільний розвиток Візантії у працях Є.О. Черноусова
Article
published earlier
institution Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection DSpace DC
title Суспільний розвиток Візантії у працях Є.О. Черноусова
spellingShingle Суспільний розвиток Візантії у працях Є.О. Черноусова
Самойленко, О.
Розвідки
title_short Суспільний розвиток Візантії у працях Є.О. Черноусова
title_full Суспільний розвиток Візантії у працях Є.О. Черноусова
title_fullStr Суспільний розвиток Візантії у працях Є.О. Черноусова
title_full_unstemmed Суспільний розвиток Візантії у працях Є.О. Черноусова
title_sort суспільний розвиток візантії у працях є.о. черноусова
author Самойленко, О.
author_facet Самойленко, О.
topic Розвідки
topic_facet Розвідки
publishDate 2010
language Ukrainian
container_title Сiверянський лiтопис
publisher Інститут української археографії та джерелознавства імені М.С. Грушевського НАН України
format Article
description У статті аналізується науково-педагогічна діяльність і творча спадщина відомого українського вченого на ниві античної та візантійської історії Євгена Черноусова. Головну увагу зосереджено на підходах науковця до дослідження суспільного розвитку Візантійської імперії в епоху середньовіччя. В статье рассматриваются вопросы научной и образовательной деятельности и творческого наследия выдающегося украинского ученого в области античной и византийской истории Евгения Черноуса. Основное внимание сосредоточено на подходах исследователей к изучению социального развития в истории византийского средневековья. The article examines the scientific and educational activities and creative legacy of the famous Ukrainian scientist in the field of ancient and Byzantine history Yevgeny Chernousov. The main attention is focused on the researcher’s approaches to the study of social development in the history of the Byzantine Middle Ages.
issn XXXX-0055
url https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/24668
citation_txt Суспільний розвиток Візантії у працях Є.О. Черноусова / О. Самойленко // Сiверянський лiтопис. — 2010. — № 2-3. — С. 212-216. — Бібліогр.: 20 назв. — укр.
work_keys_str_mv AT samoilenkoo suspílʹniirozvitokvízantííupracâhêočernousova
first_indexed 2025-11-24T03:14:24Z
last_indexed 2025-11-24T03:14:24Z
_version_ 1850840587866996736
fulltext 212 Сіверянський літопис Олександр Самойленко � СУСПІЛЬНИЙ РОЗВИТОК ВІЗАНТІЇ У ПРАЦЯХ Є.О.ЧЕРНОУСОВА У статті аналізується науково�педагогічна діяльність і творча спадщина відо� мого українського вченого на ниві античної та візантійської історії Євгена Черно� усова. Головну увагу зосереджено на підходах науковця до дослідження суспільного розвитку Візантійської імперії в епоху середньовіччя. Ключові слова: Візантія, суспільний розвиток, візантинознавство, історіографія. В останнє десятиліття в Україні простежуються позитивні тенденції у напрямку відродження традицій українського візантинознавства, обірваних за радянських часів у зв’язку з визнанням цієї дисципліни «контрреволюційною». Про позитивні зрушення свідчить низка праць, що з’явилися в останні роки в Києві та Львові, Харкові та Чернівцях, Симферополі та Івано�Франківську. Разом з тим процес відродження не може бути миттєвим, а вимагає тривалої і кропіткої підготовки фахівців, здатних на належному рівні оперувати методологією предмета та методи� кою читання візантійських джерел. Корисним у цьому має стати вивчення напра� цювань попередників з проблем візантійської історії, оскільки візантинознавство за часів царату посідало чільне місце в університетській історичній науці в Україні. Праці Д.Багалія, А.Кримського, Ю.Кулаковського, І.Нетушила, Т.Флоринського, Ф.Шміта та інших свідчать про підвищений інтерес до візантійської проблематики з боку дореволюційної історіографії в Україні. До цієї плеяди вчених слід віднести ще одне ім’я – Євгена Олександровича Черноусова, життя і наукова діяльність яко� го були тісно пов’язані з навчальними закладами Ніжина та Харкова. До останнього часу діяльність та науковий доробок Є.О.Черноусова залиша� ються маловідомими широкому колу українських дослідників. Протягом ХХ – початку ХХІ століття ледь знайдеться два десятки згадок імені науковця або по� силань на його праці у наукових виданнях [1], не кажучи вже про спеціальне до� слідження наукової спадщини вченого. Тому метою нашої розвідки стане аналіз візантинознавчих студій науковця та визначення його місця в українському візан� тинознавстві кінця ХІХ – початку ХХ століття. Євген Олександрович Черноусов народився 13 грудня 1869 року в с. Шкря� біне Стародубського повіту Чернігівської губернії в родині козаків Олександра Овер’яновича та Параски Іванівни Черноусових. Батьки з раннього дитинства Євгена прагнули надати йому гарну освіту, тому віддали сина спочатку до Старо� дубської прогімназії, а потім – до Ніжинської гімназії, яку він успішно закінчив у 1891 році. Ще за часів навчання в Ніжині юнак вирішив продовжити подальшу освіту, вступивши до знайомого йому Ніжинського історико�філологічного інсти� туту князя Безбородька. У цей час на історичному відділенні Історико�філологіч� ного інституту викладали досвідчені професори, відомі українські та російські вчені: історик і краєзнавець М.М.Бережков, славісти В.В.Качановський і Є.В.Пе� тухов, античники П.І.Люперсольський, О.І.Покровський, І.Г.Турцевич та ін. У навчальному закладі, який займався підготовкою вчителів гімназій і прогімназій, значна увага приділялася вивченню загальної історії, давніх мов та палеографії. © Самойленко Олександр Григорович – кандидат історичних наук, вик� ладач Ніжинського державного педагогічного університету ім. М.В.Гоголя. УДК 94(477) Сіверянський літопис 213 Особливо ґрунтовною була підготовка з античної і середньовічної європейської історії та латинської мови, що дозволяло готувати не лише кваліфікованих вик� ладачів, але й високопрофесійних науковців. Тому не виглядає дивним, що ви� пускниками Ніжинської вищої школи різних років були відомі вчені – антични� ки та візантиністи: І.Турцевич, В.Фохт, К.Штеппа, М.Левченко та ін. У 1895 р. О.Є.Черноусов з відзнакою закінчив історичне відділення інституту зі званням вчителя гімназій та прогімназій, яке надавало всі права кандидата російсь� ких університетів, і був направлений викладачем Юр’ївського реального училища. Проте інтерес до історії, цілеспрямованість, прагнення до самовдосконалення і про� фесійних занять наукою не могли зупинити Є.О.Черноусова на досягнутому, тому в 1901 році він склав екзамен на ступінь магістра загальної історії в Петербурзькому університеті, що надавало право викладати у вищих навчальних закладах. У 1904 році Євгена Олександровича перевели на посаду наставника�керівника з історії та географії до Ніжинської гімназії і одночасно запросили читати лекції із загальної історії на історичному відділенні НІФІ князя Безбородька. У 1906 році за рішенням попечителя Київської навчальної округи Є.О.Черно� усова призначили директором однієї з найдавніших гімназій на Лівобережній Україні – Новгород�Сіверської, де він одночасно обіймав посаду і голови педаго� гічної ради жіночої гімназії. У листопаді 1908 року Євгена Олександровича пере� вели на ті ж посади до м. Кобеляки Полтавської губернії. Часті зміни місця робо� ти не дозволили зосередитись на наукових заняттях і завершити написання ди� сертації. Лише з виходом у відставку та переїздом до Харкова вчений повернувся до активного наукового студіювання. У 1910 році Є.О.Черноусов почав працювати приват�доцентом на кафедрі за� гальної історії Харківського університету, де проводив практичні заняття з серед� ньовічної історії та читав спецкурс з історії Візантії. Одночасно він працював вик� ладачем Вищих жіночих курсів і 2�ої чоловічої гімназії. У літній канікулярний час 1911 року вчений здобув відрядження до Константинополя для роботи в бібліотеках та архівах. Метою даної поїздки було визначення кола джерел для дослідження організації торгівлі та промисловості Візантії. Займаючись переваж� но в бібліотеці Російського Археологічного Інституту, де науковець опрацював кодекси Феодосія, Юстиніана, зібрання актів та документів Міклошича, Міллера, Сати, Геймбаха та ін. [2]. Значну підтримку і допомогу Черноусову в Константи� нополі надали відомі російські вчені Ф.І.Успенський, Б.А.Панченко та Ф.І.Шміт, які стояли на чолі цього закладу в той час. Наприкінці 1911 р. Євген Олександрович був направлений у складі універси� тетської делегації (до якої також входили професори В.П.Бузескул і Я.О.Денисов, приват�доцент М.О.Маслов) [3] на Перший Всеросійський з’їзд викладачів давніх мов до Петербурга [4]. Учасниками досить представницького з’їзду (269 представ� ників із 129 міст) були як вчителі�класики, так і відомі вчені з усіх університетів та наукових установ Російської імперії, серед яких: В.В.Латишев, Ф.Ф.Зелінський, Г.Е.Зенгер, В.П.Бузескул, Б.В.Варнеке, С.А.Жебєлєв, М.І.Ростовцев, Б.В.Фарма� ковський та ін. Особливістю даного з’їзду було те, що кожний день зібрань завершу� вався лекцією одного з університетських учених, які знайомили делегатів з науко� вими новинками [5]. Без сумніву, участь у такому науково�методичному заході залишила помітний слід і позитивно вплинула на подальшу діяльність Євгена Олек� сандровича. Саме «харківський» період став найбільш плідним і в науковому плані. На друге десятиліття ХХ століття припадають найвагоміші праці вченого, розпочи� нається його авторська співпраця з фаховими науковими виданнями, такими як «Византийский временник» і «Византийское обозрение» [6]. У часи Української революції Євген Олександрович активно залучився до на� ціонально�демократичного руху, увійшов до складу Слобідської української ради, а також до ради Харківської «Просвіти», яку очолив Д.І.Багалій [7]. Значною мірою завдяки цьому Є.О.Черноусова влітку 1918 року було обрано деканом Ук� 214 Сіверянський літопис раїнського історико�філологічного факультету в Полтаві, але, на жаль, через відомі політичні події це призначення виявилося короткочасним. Наукова спадщина Євгена Олександровича порівняно незначна і становить близько десятка монографій і статей та кількох не надрукованих рукописів, разом з тим, частина з них не втратила своєї актуальності і науковості в наш час. Коло наукових інтересів ученого збіглося з його викладацькою діяльністю – грецька та римська історія, історія Візантії, але саме остання зайняла найпомітніше місце в серці науковця. Це захоплення історією колись величної Візантійської імперії розпо� чалося ще зі студентських років. Кандидатська робота Євгена Черноусова, написана і успішно захищена у 1895 році в Історико�філологічному інституті в Ніжині, під на� звою «Партії іподрому в Константинополі», збереглася до наших днів у вигляді руко� пису в Центральній науковій бібліотеці Харківського національного університету [8]. У ній автор порушив частково підняту в той час у російській історіографії (Д.Ф.Бєляєв, Ф.І.Успенський) проблему ґенези константинопольських партій цирку. Дослідник аргументовано відстоює тезу про успадкування Константинополем даної інституції у своєї попередниці – Римської імперії. На сторінках досить значної за розмірами праці (168 сторінок) Є.О.Черноусов намагався простежити час виникнен� ня константинопольських партій, встановити причини зростання їх могутності та за� непаду. Розглянув дослідник також роль партій у народному представництві, їх струк� туру, військові функції та релігійну спрямованість, а також проаналізував політику візантійського уряду щодо їх підпорядкування. Молодий дослідник поглибив думку Ф.І.Успенського про те, що партії цирку мали, крім спортивних, військові функції і були організаціями народу, через які у широких мас Константинополя з’явилося своє� рідне право брати участь у вирішенні політичних питань у «конституційній» формі – шляхом виказування побажань, схвалення або засудження урядової політики [9]. «Можно заключить, что цирк для народа был чем�то большим, чем только средством повеселиться. Он помогал народу, собравшись вместе и пользуясь этим, открыто за� являть о своих желаниях правительству» [10]. В цілому висновки дослідника, вис� ловлені у даній праці, в подальшому були підтверджені у пізніших дослідженнях М.Левченком, Г.Манойловичем, А.Дьяконовим та ін. Розробку проблем суспільного розвитку Візантії було продовжено в наступ� них працях ученого, і це не дивно. На думку науковця, «… история принадлежит к разряду так называемых общественных наук и имеет своей задачей прошлое раз� витие отдельных человеческих обществ или их комплексов, или, наконец, отдель� ных общественных слоев в их взаимодействии … история – summa summarum всех наук, занимающихся человеком, как существом общественным» [11]. Подібні ме� тодологічні підходи простежуються і в наступних працях ученого: «История име� ет своим предметом деятельность человеческих обществ в их прошлом развитии и взаимодействии. Я говорю обществ потому, что некоторые рассматривают нашу науку только как историю государства, между тем, как первое представляется нам более правильным, именно – став на такую точку зрения, более широкую (точку зрения общественной эволюции), мы можем проследить историю какого�нибудь народа из самого начала его исторического бытия, будь он еще на стадии до госу� дарственного развития (первобытная орда). Государство – в конце концов, только продукт деятельности в определенном направлении данного общества» [12]. У цілому Є.О.Черноусов відстоював еволюційну теорію у формі навмисного підкрес� лення безпосередньої спадковості тих чи інших візантійських закладів від інсти� туцій Римської імперії [13]. Схильність до теорії континуїтету підштовхувала дослідника до розробки імператорського періоду римської історії, в якому він намагався знайти джерела ранньовізантійських закладів. Його перу належить до� сить солідна праця «Нариси з історії Римської імперії 180�235 рр. Підготовка смути ІІІ ст.». Вчений одним із перших науковців Російської імперії порушив проблему соціальної смути в Римі, плануючи свою працю як продовження в хро� нологічному плані вивчення римської імперії, котру розпочав Е.Д.Грімм, але відсутність будь�якої наукової літератури російською мовою та обмеженість дже� Сіверянський літопис 215 рельної бази дослідження призвели до деяких прорахунків автора, якими, на дум� ку критиків, було переважання культурно�історичної теми над аналізом закладів та їх функцій; перебільшення «занепадного» характеру всієї імператорської епо� хи, слабке залучення нумізматичного і епіграфічного матеріалу [14]. Разом з тим Євген Олександрович залишився відданим своїм науковим уподобанням. На його переконання, «Римская история на протяжении ряда веков, начиная с эпохи Грак� хов и до конца Западной Римской империи, представляет нам целый ряд таких смен внутренних потрясений, переворотов, дезорганизации, борьбы партий, в под� кладке которой лежало противоречие социальных, экономических и политичес� ких интересов, и периодов внутреннего покоя и затишья. Надо заметить при этом, что чем дальше, тем этот покой покупался все большим напряжением сил, все более и более дорогою ценою, ценою постепенного превращения свободной в сво� ем самоопределении гражданской общины полноправных квиритов в прикреп� ленное общество, управляемое не выборными и подотчетными магистратами, а монархами того типа, который выработался на персидском и эллинистическом востоке, объем власти коих очень красноречиво определяется такой формули� ровкой в титуле императора, как dominus et deus. Чем дальше подвигается процесс исторического развития, тем наклоннее становится та плоскость, по которой сколь� зило римское общество от народоправства европейского характера к деспотии по восточному образцу» [15]. Дослідник визначив й основні причини, котрі підготу� вали смуту і коренились в умовах римського суспільного розвитку і державності в цілому: «…Насилия, тирания или неспособность правителей, озлобление и ре� волюционное настроение управляемых в связи с бессилием сената и распущенно� стью армии – вот те факторы, которые сделали эту смуту неизбежной, а потрясе� ния, связанные с нею, тем более тяжелыми» [16]. Підвищений інтерес дослідника до розвитку візантійського суспільства знайшов своє відображення у низці розвідок: «Головні риси суспільного й державного устрою Візантії», «Сторінка з культурної історії Візантії ХІ ст.», «Із візантійського закутка ХІІІ ст.» і «Римські та візантійські цехи» [17]. Однією з кращих, на нашу думку, праць Є.Черноусова є дослідження про суспільний і державний устрій Візантії, в якій він виказав особисте ставлення до власної методології: «… задача (історика. – Автор) – sine ira et studio установить главнейшие факторы и моменты развития данного обще� ственного организма, учесть их сравнительную важность и ценность, опредилить, что из низ имело положительное, что отрицательное влияние на ход развития, а в резуль� тате представить облик этого общественного организма и те причины, которые так или иначе способствовали, как его росту, так и разложению» [18]. Візантійська імпе� рія, або Ромейське царство, як називали його середньовічні греки, була, по суті, спад� коємицею Римської імперії у східній її частині. Одна частина цього спадку, на думку дослідника, потрапила до її рук у готовому закінченому вигляді, інші продовжували свій подальший розвиток, пристосовуючись до тих нових умов і фактів, які виника� ли по мірі розвитку історичного процесу [19]. Вчений піддав критиці існуючу в російській історіографії тезу про багатовіковий застій імперії і досить об’єктивно охарактеризував суспільний і державний устрій Візантії, відзначивши основні фак� тори, які вплинули на її підйом і занепад. Певний інтерес для сучасних дослідників може становити і розвідка про римські і візантійські цехи, яка, з одного боку, є рецензією на книгу німецького вченого Альберта Штекле, а з іншого, власний погляд Євгена Олександровича на константи� нопольський підприємницький і торговельний стан крізь призму «Книги епарха». Не залишилась поза увагою вченого і така популярна в російській та українській історіографії ХІХ – початку ХХ століття проблема, як вплив візантійського права на становлення давньоруської правової системи, поділяючи точку зору низки вче� них про відсутність якого�небудь суттєвого впливу візантійського законодавства на формування давньоруського права [20]. У цілому, суспільний розвиток та політико�правові відносини у Візантійській імперії посідали вагоме місце в науковій спадщині Євгена Олександровича Чер� 216 Сіверянський літопис ноусова, одного з відомих українських візантинознавців першої чверті ХХ сто� ліття, доробок якого ще до кінця не оцінено. 1. Бузескул В.П. Всеобщая история и ее представители в России в ХІХ и нач. ХХ века. Ч. 1. – Л., 1929; Ч. 2. – Л., 1931. Домановский А.М. О рукописи Е.А.Черноусова «Партии ипподрома в Константинополе» // Тезисы конференции «Ломоносов – 2001». – Москва, 2001; Историко� филологический институт Князя Безбородько в Нежине. 1901 – 1912. Преподаватели и воспитанники. – Нежин, 1913. – С. 64�65; Историография античной истории / Учебн. пособие под ред. проф. В.И.Кузищина. – М., 1980; Самойленко О.Г. Спадщина істориків Ніжинської вищої школи в історіографії ХІХ – ХХ ст. // Література та культура Полісся. Вип.14. – Ніжин, 2000. – С. 131�148; його ж. Дослідження проблем медієвістики вченими�істориками Ніжинської вищої школи наприкінці XIX – поч. ХХ ст. // Вісник Чернігівського державного педагогічного університету імені Т.Г.Шевченка. Вип. 15. Серія: Історичні науки. №1.– Чернігів, 2002. – С. 85� 87; його ж. Еволюція методологічних підходів та науково�проблемних орієнтацій в дослідженнях античної історії вчених Ніжинської вищої школи наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття // Вісник Чернігівського державного педагогічного університету імені Т.Г.Шевченка. Вип. 27. Серія: Історичні науки. №2. – Чернігів, 2004. – С. 114�120. 2. Отчет о заграничной командировке летом 1911 года приват�доцента по кафедре всеобщей истории Е.А.Черноусова // Записки Императорского Харьковского Университета. – 1912. – Кн. 1. – Ч. Официальная. – С. 1. 3. Отчет о состоянии и деятельности Императорского Харьковского университета за 1911 год // Записки Императорского Харьковского Университета. – 1912. – Кн. 3. – Ч. Официальная. – С. 5. 4. Труды Первого Всероссийского съезда преподавателей древних языков. – СПб., 1912. 5. Зельченко В.В. От съезда к съезду: Опыт Первого всероссийского съезда преподавателей древних языков (1911 г.) в современной ситуации // Презентация Российской ассоциации школьных преподавателей древних языков. – М., 2008. – С. 3�4. 6. Черноусов Е.А. Дука, один из историков конца Византии // Византийский временник. – Т. ХХІ. – 1914; його ж. Сирийский источник по истории Византии // Византийский временник. – Т. ХХV. – 1918; його ж. К вопросу о влиянии византийского права на древнейшее русское // Византийское обозрение. – 1916. – Т. IІ. – Вып. 2. 7. Рідне слово. – Харків. – 1917. – 22 квітня, 17 червня. 8. Домановский А.М. О рукописи Е.А.Черноусова … – С. 1�2. 9. Там само. 10. Черноусов Е.А. Партии ипподрома в Константинополе. – [Нежин, 1895]. – С. 57�58. 11. Черноусов Е.А. Очерки по истории Римской Империи 180 – 235 гг. Подготовка смуты ІІІ века. – Харьков, 1911. – С. 3�4. 12. Черноусов Е.А. История Греции. Конспект лекций. Рукопись. – Нежин, 1906. – С. 3�4. 13. Очерки истории исторической науки в СССР: В 4�х т. – Т.3. – М., 1963. – С. 517. 14. Русская литература по всеобщей истории. Вып. 1. Библиографический обзор / Под ред. Д.М.Егорова. – М.�СПб., 1913. – С. 18. 15. Черноусов Е.А. Очерки по истории Римской Империи … – С. 7�8. 16. Там само. – С. 273. 17. Черноусов Е.А. Основные черты государственного и общественного строя Византии // Записки Харьковского университета. – 1912. – Кн. 1. – С.1�10; його ж. Страница из культурной истории Византии XI в. // Там само. – 1913. – Т.I. – С. 1�16; його ж. Из византийского захалустья ХІІІ в. – Харьков, 1914. – 21с.; його ж. Римские и византийские цехи // ЖМНП. – 1914. – № 9 (сентябрь). – С. 154�178. 18. Черноусов Е.А. Основные черты государственного … – С. 3. 19. Там само. – С. 3�4. 20. Черноусов Е.А. К вопросу о влиянии византийского права на древнейшее русское // Византийское обозрение. – 1916. – Т. IІ. – Вып. 2. – C. 303. В статье рассматриваются вопросы научной и образовательной деятельнос� ти и творческого наследия выдающегося украинского ученого в области античной и византийской истории Евгения Черноуса. Основное внимание сосредоточено на подходах исследователей к изучению социального развития в истории византийс� кого средневековья. The article examines the scientific and educational activities and creative legacy of the famous Ukrainian scientist in the field of ancient and Byzantine history Yevgeny Chernousov. The main attention is focused on the researcher’s approaches to the study of social development in the history of the Byzantine Middle Ages.

Схожі ресурси