Повстанський рух селян на Чернігівщині за доби Директорії (грудень 1918 – січень 1919 рр.)

У статті мова йде про прихід до влади Директорії, яка робила спроби вирішити аграрне питання. Проте через анархію на селі, більшовицьку агітацію та швидкий наступ радянських військ здійснити земельну реформу було неможливо, що й призвело до повстанського руху селян у Чернігівській губернії наприкінц...

Full description

Saved in:

Bibliographic Details
Published in:	Сiверянський лiтопис
Date:	2010
Main Author:	Попов, І.
Format:	Article
Language:	Ukrainian
Published:	Інститут української археографії та джерелознавства імені М.С. Грушевського НАН України 2010
Subjects:	Розвідки
Online Access:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/24675
Tags:	Add Tag No Tags, Be the first to tag this record!
Journal Title:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Cite this:	Повстанський рух селян на Чернігівщині за доби Директорії (грудень 1918 – січень 1919 рр.) / І. Попов // Сiверянський лiтопис. — 2010. — № 2-3. — С. 150-157. — Бібліогр.: 56 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

_version_	1860248877615022080
author	Попов, І.
author_facet	Попов, І.
citation_txt	Повстанський рух селян на Чернігівщині за доби Директорії (грудень 1918 – січень 1919 рр.) / І. Попов // Сiверянський лiтопис. — 2010. — № 2-3. — С. 150-157. — Бібліогр.: 56 назв. — укр.
collection	DSpace DC
container_title	Сiверянський лiтопис
description	У статті мова йде про прихід до влади Директорії, яка робила спроби вирішити аграрне питання. Проте через анархію на селі, більшовицьку агітацію та швидкий наступ радянських військ здійснити земельну реформу було неможливо, що й призвело до повстанського руху селян у Чернігівській губернії наприкінці 1918 – початку 1919 рр. В статье речь идет о приходе к власти Директории, которая делала попытки решить аграрный вопрос. Однако из за анархии в селе, большевистскую агитацию и быстрое наступление советских войск осуществить земельную реформу было невозможно, что и привело к повстанческому движению крестьян в Черниговской губернии в конце 1918 – начале 1919 гг. In the article the question is about coming to power of Directory which did attempts to decide an agrarian question. However from anarchy in a village, bolshevist agitation and rapid offensive of soviet troops to carry out the landed reform it was not it is possible that and resulted in insurgent motion of peasants in the Chernigov province at the end of 1918 – beginning 1919.
first_indexed	2025-12-07T18:40:32Z
format	Article
fulltext	150 Сіверянський літопис Ігор Попов � ПОВСТАНСЬКИЙ РУХ СЕЛЯН НА ЧЕРНІГІВЩИНІ ЗА ДОБИ ДИРЕКТОРІЇ (ГРУДЕНЬ 1918 – СІЧЕНЬ 1919 РР.) У статті мова йде про прихід до влади Директорії, яка робила спроби виріши� ти аграрне питання. Проте через анархію на селі, більшовицьку агітацію та швид� кий наступ радянських військ здійснити земельну реформу було неможливо, що й призвело до повстанського руху селян у Чернігівській губернії наприкінці 1918 – початку 1919 рр. Ключові слова: Сірожупанна дивізія, більшовики, повстанці, слабка національ� на свідомість. Українська революція 1917�1921 рр. посідає чільне місце в історії нашої дер� жави. Доба Директорії Української Народної Республіки (УНР) була третьою спробою утворити незалежну державу під час буремних подій зазначеного періо� ду. Проте становище нової влади було дуже тяжким. Армія повстанців, що забез� печила перемогу над гетьманатом, розтанула з такою ж швидкістю, з якою і ство� рилась. Її масу складали селяни, які, поваливши гетьманську владу, поспішили додому, щоб ділити панську землю. Директорія та уряд, розуміючи, що для се� лянства вирішення земельного питання було принципово важливим, з перших днів свого панування робили спроби розв'язати аграрну проблему. Але земельна політика нової влади тільки загострила відносини з селянством, що й призвело до того, що недавні її союзники у боротьбі з гетьманом – повстанські селянські маси – повернули свою зброю проти Директорії. Крім того, евакуація німецької та австро�угорської армій кликала до посилення руху більшовицьких загонів в Україну. А у нової влади не було сил боротися ні з радянськими військами, ні з анархією на селі, ні з антиукраїнською агітацією. Першими історіографами революційної доби в Україні стали лідери націо� нально�визвольного руху, під проводом яких наприкінці 1918 р. відбувалося відновлення Української Народної Республіки: В.Винниченко, М.Шаповал, І.Ма� зепа. Їхні праці вирізняються певним суб'єктивізмом, що пояснюється партійно� політичною орієнтацією авторів, проте всі вони містять важливий джерельний матеріал, необхідний для розуміння характеру й суті соціально�політичних про� цесів доби Директорії [1]. Серед дослідників української діаспори заслуговує на увагу фундаментальний семитомник М.Стахіва "Україна в добі Директорії УНР", написаний у 60�х роках. У ньому йдеться про суспільно�політичне життя Дирек� торії від приходу її до влади і аж до загибелі [2]. Радянська історіографія також зробила свій внесок у вивчення цього періоду української історії, проте вона розглядала суспільно�політичні процеси в Україні періоду 1918�1919 рр. у загальному контексті розвитку подій жовтневої рево� люції і громадянської війни. Більше того, майже в усіх дослідженнях, присвяче� них цьому періоду, переважають різко негативні оцінки спроб українців утворити власну державу. Насамперед це праці А.Лихолата, І.Рибалки, М.Супруненка [3]. З кінця 80�х – початку 90�х років почався новий етап української історіог� рафії, що характеризується критичним осмисленням історіографічної спадщини © Попов Ігор Володимирович – заступник директора з навчально� методичної роботи Чернігівської філії Київського славістичного уні� верситету. УДК 94(477)323.22 Сіверянський літопис 151 попереднього періоду, спробою відійти від звичних канонів та схем радянської історичної науки, об'єктивнішим висвітленням історичних подій в Україні. На особливу увагу заслуговує фундаментальна праця проф. В. Солдатенка – "Україн� ська революція. Історичний нарис"[4]. У ширшому плані проблеми повстанства, воєнного протиборства в Україні в 1918�1921 рр. висвітлюються у дисертаційних дослідженнях інших сучасних вітчизняних істориків – О. Левченка, О. Чіхрадзе, А. Лисенка та ін. [5]. Підсумовуючи історіографічний огляд, можна констатувати, що питання се� лянського повстанського руху на Чернігівщині взимку 1918�1919 рр. представле� но переважно узагальнюючими працями, які не дають повної картини подій. Аг� рарний безлад на селі, дії місцевих повстанських загонів, перехід великої кількості повстанців на бік більшовиків залишається без грунтовного пояснення. Його не� обхідно шукати в різних площинах політичного і соціального життя. Тому се� лянський рух у Чернігівській губернії вказаного періоду потребує подальшого дослідження з використанням додаткового документального матеріалу, нових методологічних підходів і розгляду досліджуваної проблеми. Восени 1918 р. прокотилася нова хвиля бурхливих політичних подій в Ук� раїні. 14 листопада, скориставшись слабкістю режиму П. Скоропадського, Дирек� торія почала повстання проти діючої влади. Проти гетьмана виступили регулярні збройні частини, які швидко поповнювалися за рахунок широких селянських мас, та селянські повстанські загони на чолі з місцевими отаманами. Внаслідок проти� гетьманського повстання у середині грудня 1918 р. влада в Україні перейшла до Директорії УНР. На Чернігівщині проти гетьмана та окупаційної влади виступила Сірожупан� на дивізія, яка з серпня 1918 р. базувалася у губернії [6,7,8]. З кожним днем її сили швидко зростали за рахунок місцевих селян [9,10,11]. Під проводом Євгена Анге� ла діяв сформований де реквізиціями, де мобілізаціями, а де й просто агітацією серед місцевого селянства повстанський загін – "курінь смерті" [12,13]. У північно� східних повітах Чернігівської губернії, як тільки розгорілося повстання проти Гетьманщини, свої дії активізували більшовики [14,15,16]. 28 листопада у м. Суд� жа, на території так званої "нейтральної зони", більшовики сформували тимчасо� вий радянський уряд України, який наступного дня своїм маніфестом до украї� нського народу проголосив режим гетьмана Скоропадського скинутим [17,18]. У середині грудня у самому м. Чернігові проти діючої влади повстали інструкторські роти 26 та 27 полків міського гарнізону [19]. На допомогу їм з м. Ніжина підійшли війська Директорії, які і встановили нову владу. Так, у середині грудня 1918 р. антигетьманське повстання призвело до повного повалення гетьманської влади в Чернігівській губернії. Головну роль в успіху цього повстання відігравав українсь� кий селянин�повстанець. Повстання проти гетьманату на Чернігівщині знищило весь його державно� адміністративний апарат. Всі закони і розпорядження гетьманського уряду скасо� вувалися, натомість відновлювалися закони Центральної Ради. Відновлювалися міські управи і думи, земські повітові та волосні зібрання. Губернським коміса� ром було призначено колишнього комісара Центральної Ради Г.В. Стаднюка [20]. Директорія намагалася відновити адміністративний апарат Центральної Ради, проте встановити свою владу на всій території Чернігівщини їй так і не вдалося, оскільки деякі північно�східні повіти губернії вже були зайняті радянськими військами [21,22,23]. Стратегічною метою Директорії було відновлення Української Народної Рес� публіки. Її головна соціальна опора – повстанський елемент – практично стовідсот� ково складався з селянства, яке мало порівняно слабку національну свідомість. Ідея "української держави" в селянському світогляді була сильно підірвана німець� кою окупацією та режимом П. Скоропадського. Натомість у повстанському сере� довищі домінували ліві соціальні гасла. Ідеалом соціальної організації у розумінні селян була Україна "без холопа і пана" [24]. Ще у розпал повстання В. Винниченко, 152 Сіверянський літопис занотував на сторінках свого щоденника: "Нема у нас нації, є темний, осоловілий від усяких історичних дурманів народ. Ми хочемо зробити його нацією, а він скоса дивиться на наші маніпуляції й сердито бурчить…"[25]. Проте, на нашу дум� ку, селянство хоча й було малосвідоме, але піднялося на боротьбу проти гетьмана, сподіваючись на те, що нарешті нова влада вирішить таке болюче для українського селянина питання, як володіння землею. Підтвердженням того є спогади М.Капу� стянського, який зазначав, що взагалі у своїй більшості селянство піднялося го� ловним чином з причин соціальних, і лише частина його керувалася сильним на� ціональним почуттям" [26]. Розуміючи, що для селянства найбільш універсаль� ною і значущою політичною категорією є земля, Директорія та уряд надавали принципово важливого значення вирішенню аграрного питання. Ще у листопаді було оприлюднено ряд документів, спрямованих проти поміщиків і буржуазії. У першій відозві Директорії до громадян України від 14 листопада 1918 р. говори� лося, що "всі соціальні й політичні здобутки революційної демократії будуть по� вернені" [27]. Тобто, розпочинаючи повстання проти режиму П. Скоропадського, Директорія поставила його під прапор демократичних гасел. В "Оповіщенні" від 21 листопада цього року серед своїх найнагальніших завдань Директорія називала вилучення поміщицької землі і передачу її безземельним та малоземельним тру� дівникам і повернення селянам контрибуцій [28]. 15 грудня Директорія заборо� нила продаж, заклад та оренду землі, а 26 грудня видала свою першу, після прихо� ду до влади, програмову декларацію, в якій намагалася донести до суспільного загалу свої майбутні плани та дії [29]. Так, Директорія робила спроби задовольни� ти селянство України, проте на остаточне вирішення земельного питання вона не спромоглася. На Чернігівщині намагання Директорії залучити на свій бік якомога ширші соціальні верстви населення призвели до втрати підтримки сільської бідноти, яка відігравала роль найбільш активного соціального елемента в період української революції. Проте більшовицька агітація мала вплив на біднішу частину селянства, внаслідок чого дуже сильно відчувалося політичне розмежування селянства. Якщо на боротьбу з німцями та режимом Гетьманату селяни піднялися разом – і бідні, і заможні елементи, то у грудні 1918 р. селянство розділилося на два ворожих табо� ри – "більшовиків" та "самостійників". Нерідко між селянами одного села по� літичні суперечки вирішувалися силою, що призводило до кровопролиття. Так, у с. Хлоп'яники Сосницького повіту на політичному грунті між одноельцями ви� никла сутичка. У хід супротивники пустили кілки, палиці та іншу подібну зброю [30]. Але селяни не тільки конфронтували між собою. Їх ворожість вилилася і на заможних селян, і на землевласників. У с. Пересудах Остерського повіту загоном селян в 30 чоловік, що іменували себе петлюрівцями, був пограбований маєток Вишневського і будинок Карпенка [31]. У цьому ж повіті було затримано банду, яка вдавалася не тільки до грабежів, а й до вбивств родин заможних селян [32]. У Чернігівському повіті озброєне угруповання здійснило набіг на м. Березну, награ� бувало майна більш як на 200 тис. руб. [33]. Аграрний безлад, більшовицька агіта� ція та слабка влада на селі створювали анархію по всій Чернігівщині. Сучасна чернігівська дослідниця І. Еткіна, аналізуючи спроби Директорії розв'язати зе� мельне питання у Чернігівській губернії, прийшла до висновку, що "особливістю губернії став невпинний процес більшовизації селянських мас протягом 1917 – 1918 рр., і конкуренції із впливом більшовицьких ідей на селянство Директорія не витримала" [34]. Таким чином, можна зазначити, що реалізувати аграрні закони Директорії на території Чернігівської губернії було неможливо через аграрний безлад, процес більшовизації селянських мас та наступ радянських військ, які щодня поповнювалися місцевими селянами. Наприкінці грудня 1918 р. північно�східні рубежі Чернігівщини біля м. Нов� города�Сіверського і в районі с. Ворожби обороняли полки Сірожупанної дивізії, на підмогу яким з м. Києва були надіслані частини Чорноморської дивізії. Сіро� жупанці і чорноморці спочатку добре виконували свої завдання, але більшовиць� Сіверянський літопис 153 ка агітація робила свою справу і у війську. Під її впливом мобілізовані чернігівські селяни відмовлялися битися проти "своїх братів", нерідко серед солдат лукали вигуки: "Не слухайте офіцерів сірожупанників! Всі вони панські прихвосні". "Всіх офіцерів треба перевішати на телеграфних стовпах!... ". І хоча старі козаки та підстаршини намагалися тримати ситуацію під контролем, у частинах потроху починався розлад [35]. Державний хаос, активна агітація більшовиків призводи� ли до непокори наказам С. Петлюри, до загального розкладання в армії, до пере� ходів бійців УНР на бік червоних, до втечі багатьох солдат. О. Субтельний зазна� чав у своїй праці ("Історія України"), що після перемоги Директорії солдати, які брали участь у поваленні гетьманату, повернулися до сіл. Ліквідувавши, на їхню думку, головну загрозу для свого благополуччя, вони вже не дбали про долю Ди� ректорії. "Виразні прорадянські тенденції, що проступали в політиці українського уряду, допомогли більшовицьким агітаторам ще легше, ніж раніше, схилити на свій бік багатьох таких селян", – наголошував історик [36]. Після того, як більшо� вицькі агітатори підготували грунт для наступу, проти частин УНР почала бойові дії Українська радянська армія. Так, штаб 5 корпусу, який розташовувався в м. Чернігові, повідомляв, що "У районі Городні з'явилися роз'їзди більшовиків. Роз� відкою встановлено, що більшовицькі загони гуртуються в Сосницькому повіті. 26 грудня більшовиками кількістю близько 300 чол. з кулеметами захоплено Ко� рюківку і цукровий завод". 29 числа цього місяця більшовики з боєм взяли м. Городню. В Кролевецькому повіті захоплено Крисківський горілчаний склад [37]. 30 грудня більшовики зайняли м. Холми. Про це свідчить доповідь комісара І Української радянської дивізії Панафідіна начальнику політичного відділу штабу Курського напряму Назарову: "В занятом нами г. Холмах организован ревком. Сосницкий отряд петлюровцев за отказ выступить против наших частей переве� ден в другое место. В Кролевце отряд противника частью разбегается по домам, частью переходит к нам." [38]. Так, наприкінці грудня 1918 р. проти частин УНР почали активні бойові дії регулярні частини Червоної армії. Війська Директорії не витримали більшовицької агітації усередині та не встояли проти натиску дис� циплінованих радянських військ зовні. Революційна стихія селянства Чернігівщини виявилася не спроможною про� тистояти агітації більшовиків та наступові регулярних радянських військ і стала перероджуватись у руйнівну анархію. По всій губернії відбувалися виступи збільшовичених селян, пограбування майна та вбивства родин заможних селян. Наприкінці грудня "Черниговская земская газета" оповіщала населення, що в ос� танній тиждень найбільше аграрних та анархічних вибухів сталося в Козелецько� му та Чернігівському повітах [39,40]. Владу на місцях селяни брали в свої руки, скрізь утворюючи місцеві ради й революційні комітети замість адміністративної влади [41]. А щодо настроїв цих рад, то вони були прихильні до ідей більшовизму, тому легко потрапляли до рук більшовицьких агітаторів. Прикладом є спогади В. Биструкова, який свідчив, що у м. Седневі наприкінці грудня 1918 р. була ство� рена революційна рада, яка не мала гадки, кому надавати підтримку – більшови� кам чи петлюрівцям. Переконавши місцеву раду в тому, що Червона армія більша за кількістю, ніж війська УНР, В. Биструков схилив їх на бік більшовиків [42]. Саме агітаторами наступ Червоної армії трактувався як визвольний похід проти іноземних інтервентів та їхніх "буржуазнонаціоналістичних лакеїв". Владу Ди� ректорії УНР вони інакше не називали, як "буржуазноконтрреволюційною", "ан� тинародною", а армію УНР "куркульськими бандами". Більшовики закликали селянство забирати землю в свої руки негайно, бо, мовляв, Директорія передасть землю в руки "куркулів" [43]. Розбурхана, політично невизначена, національно мало свідома селянська маса почала віддалятись від Директорії, про яку говорять, що вона "контрреволюційна" і хоче повернення давніх порядків [44]. Дуже швид� ко селянство, котре на початку боротьби проти Гетьманщини підтримало Дирек� торію, почало виявляти ознаки політичного невдоволення. На волосних сходах нерідко ухвалювалися резолюції про недовіру Директорії. Італійський історик 154 Сіверянський літопис А. Граціозі так характеризував події того часу: "Директорія, яка підняла й успішно провела антигетьманське повстання, на мою думку, так і не зуміла реабілітувати національну ідею в очах селян. Тому не випадково в Україні кінця 1918 – початку 1919 рр. набирають великої популярності гасла радянської влади" [45]. Поштовх до поглиблення конфлікту дав земельний закон Директорії, опублі� кований 8 січня 1919 р., згідно з яким земля залишалася у власності держави [46]. Селянство, не розуміючи, коли воно отримає землю, розцінило ці заходи як "про� поміщицькі" та "прокуркульські". Його насамперед турбувало те, як утриматися на землі й по можливості придбати її собі. Селянин був готовий підтримати будь� який уряд, що міг задовольнити ці прагнення. Але як тільки цей уряд виявлявся неспроможним виконати його сподівання, селянин повставав проти нього й пере� ходив на бік суперника [47]. Саме тому на початку січня 1919 р. склад І Українсь� кої радянської дивізії, яка впевнено просувалася до м. Чернігова, постійно попов� нювався за рахунок місцевих повстанців. Скрізь у тилах українського війська почали з'являтися повстанські ватаги, змушуючи його відступати вглиб губернії [48]. З цих причин на початку січня радянські війська захопили ст. Мена та уві� йшли до м. Сосниці. 10 січня після запеклого бою з більшовиками війська Дирек� торії залишили містечко Седнів, а вже 12 числа цього місяця полковник місцево� го гарнізону Бондаренко був вимушений вивести півторатисячний гарнізон з м. Чернігова і відступити до м. Козельця. 3 січня після цілоденного бою червоною армією було взято м. Кролевець, 17 – м. Батурин і с. Красне, цього ж дня більшо� вики підійшли до м. Конотоп [49,50]. У цей час на Чернігівщині ще ширше розгор� нувся селянський повстанський рух. Навіть військові армії УНР змушені були визнати широкий розмах повстанського руху і великий вплив більшовиків на селянські маси. Чернігівський губернський комендант 18 січня 1919 р. так харак� теризував становище в губернії: "Загальне становище на Чернігівщині дуже важ� ке, з 18 повітів губернії 8 цілком захоплені більшовиками, а з 3�ма більш як п'ять днів немає зв'язку". У своєму рапорті начальникові генштабу Директорії він допо� відав, що "з огляду на зближення більшовиків настрій в Конотопському, Ніжинсь� кому, Козелецькому і Остерському повітах дуже нервовий і небезпечний, позаяк більшість селян прихильна до більшовиків" [51]. Таким чином, за підтримки чер� нігівського селянства, Червона армія, маючи в авангарді 1 Українську радянську дивізію, почала наступ на м. Київ. 17 січня більшовики увійшли до м. Ніжина. Газета "Известия Черниговского временного военно�революционного комитета" писала, що "утром город неожиданно был оставлен петлюровскими отрядами…" 21 січня радянські війська зайняли м. Конотоп і м. Бахмач, 23 числа цього місяця м. Козелець, а 25�ого – м. Ічню [52,53]. Чорноморська й Сірожупанна дивізії, частково розкладені більшовицькою агітацією та перед загрозою повстання в тилу, втрачають свою боєздатність. Солдати щодня тікають додому, забираючи з собою обмундирування і зброю. З усієї "Сірої" дивізії залишилося лише кількасот баг� нетів, а у чорноморців найсильніший полк під проводом найкращого їхнього стар� шини Царенка налічував усього 90 чоловік [54]. Втомлені сутичками з добре дис� циплінованими військами Української радянської армії та ворожістю місцевого селянства, рештки частин УНР, що залишилися, втратили всіляку надію, що більшо� виків можна зупинити. Тому, не приймаючи важливих боїв, почали відступати на Київ. М.Капустянський зазначав, що повстанське військо Директорії хоч і нара� ховувало значну кількість вояків, проте в більшості своїй складалося з селян. По суті, "це була повстанська маса селян, яка в умовах панічного відступу швидко розкладалася і дезорганізовувалася… Це найбільш численний елемент, але мало� надійний в боротьбі з більшовиками… " [55]. Так, у січні 1919 р. за підтримки місцевого селянства більшовики впевнено займали чернігівські повіти, а вже на� прикінці січня Північний фронт на Чернігівщині не існував, губернія цілком опи� нилася під владою більшовиків. Отже, на території Чернігівської губернії реалізація земельного закону Ди� ректорії не була здійснена, оскільки до кінця січня 1919 р. Чернігівщина була Сіверянський літопис 155 зайнята червоними військами. На нашу думку, дуже серйозною помилкою Ди� ректорії було те, що основним завданням вона вважала побудову Української дер� жави, відкладаючи розв'язання болючих соціальних проблем тільки після їх роз� гляду Всеукраїнськими установчими зборами. Проте селянин був іншої думки. Його цікавило лише одне – коли ж нарешті він отримає землю. Це вміло викори� стували більшовики, які своїми гаслами і агітацією привернули на свій бік велику кількість селянства Чернігівської губернії. Селянин повірив, що радянська влада здійснить його мрії володіти землею. Так за активної підтримки селян більшови� ки розгорнули широкий наступ на терени України. Осмислюючи згодом ці події, колишній голова Директорії В. Винниченко у своїх спогадах "Відродження нації" писав: "І знов треба щиро й відверто сказати, що коли б проти нас не було повстання нашого власного селянства й робітництва, то російський совітський Уряд не зміг би нічого зробити проти нас... "[56]. Таким чином, підсумовуючи викладене, можна зазначити, що у результаті антигетьманського повстання, яке підтримали регулярні військові частини, се� лянські повстанські загони та широкі селянські маси, відбулося повне повалення гетьманської влади в Чернігівській губернії. Прийшовши до влади у середині груд� ня 1918 р., Директорія так і не змогла встановити її на всій території Чернігівщи� ни, тому що північно�східні повіти губернії були вже зайняті радянськими війська� ми. Стратегічною метою Директорії було відновлення Української Народної Рес� публіки, проте розуміючи, що для селянина головне земля, уряд оприлюднив ряд документів на користь селянства. У Чернігівській губернії спроби розв'язати зе� мельне питання виявилися неможливими через аграрний безлад, який створю� вав анархію по всій губернії. У повітах відбувалися виступи збільшовичених се� лян, пограбування майна та вбивства родин заможних селян. Більшовицька агіта� ція, яка мала величезний вплив на село, розмежувала селянство, внесла розлад у військо УНР та привернула на свій бік велику кількість селян. За їх допомогою наприкінці грудня 1918 р. радянські війська почали наступ на тереторію України. У першій половині січня 1919 р. Директорія остаточно втрачає довіру населення до себе, що призводить до того, що збільшовичене селянство виступає на боці Червоної армії, яка без належного опору захоплює кілька місць Чернігівської гу� бернії та м. Чернігів. У другій половині січня через поповнення своїх рядів за рахунок місцевого селянства більшовики вже чисельно переважали війська УНР. У результаті цього, повністю заволодівши стратегічною ініціативою, радянські війська впевнено просувалися вперед. Навпаки армія УНР танула на очах, бо солдати частково розбігалися по домівках, частково переходили на бік більшо� виків. Втомлені сутичками з добре дисциплінованими військами української ра� дянської армії та ворожістю чернігівського селянства, не приймаючи ніяких важ� ливих боїв, рештки чорноморської та сірожупанної дивізій відступали на Київ, залишивши за собою Чернігівську губернію, де вже панували більшовики. У надії отримати землю селянство привело до влади Директорію, але неспро� можність останньої виконати їхні прагнення призвела до повстання селян на Чер� нігівщині у грудні 1918 – січні 1919 рр. 1. Винниченко В. Відродження нації: В 3�х т. – К., 1990. – Т.3. – 542 с.;Христюк П. Замітки і матеріали до історії української революції 1917�1920 рр.: В 4�х т. – Нью�Йорк, 1969. – Т. 3. – 160 с.; Шаповал М. Щоденник: Від 22 лют. 1919 р. до 31 груд. 1924 р. Ч.1. / Упоряд. С.Зеркаль. – Б.м., 1958. – 125 с.; Шаповал М. Занепад У.Н.Р. – Прага: Вільна спілка, 1928.�42 с.;Мазепа І. Україна в огні й бурі революції, 1917�1921: (Спогади). – Прага: Пробоєм, 1942�1943. Т.1. Центральна Рада – гетьманщина, директорія. – 212 с. 2. Стахів М. Україна в добі Директорії УНР. – Скрентон, 1962�1966 (Б�ка Українознавства / Наук. т�во ім. Шевченка; Т.10). – Т.1. – 272 с.; Т.2. – 248 с.; Т.3. – 276 с.;Т.4. – 352 с.; Т.5. – 248 с.; Т.6. – 247 с.; Т.7. – 432 с. 3. Лихолат А. Разгром буржуазно�националистической Директории на Украине. – М.: Госполитиздат, 1949. – 215 с.; Рибалка І. Розгром буржуазно�націоналістичної Директорії на Україні. –Харків., – 1962 – 186 с.; Супруненко Н. Очерки истории гражданской войны и иностранной военной интервенции на Украине. – М., 1966. – 455 с. 156 Сіверянський літопис 4. Солдатенко В.Ф. Українська революція: Історичний нарис. – К.: Либідь, 1999. – 975 с.; Солдатенко В.Ф. Директорія та відновлення УНР // Дзеркало тижня. – 2008. – № 48. 5. Чіхрадзе О. Друга українсько�більшовицька війна (листопад 1918 – грудень 1919 рр.): Автореф.. Дис. канд. іст. наук. – Львів, 2003.– 18 с.; Левченко О. Бойова діяльність армії Української Народної Республіки (листопад 1918 р.– липень 1919 р.): Автореф.. Дис. канд. іст. наук. – Київ, 2002.– 19 с.; Лисенко А. Отаманські формування на Лівобережній Україні в другій половині 1918�1919 рр.: Автореф.. Дис. канд. іст. наук. – Київ, 2002.– 20 с. 6. От редакции // Черниговская земская газета. – 1918. – 29 ноября. 7. І. К. Рибалка. Відновлення Радянської Влади на Україні (1918�1919). – Х., 1957. – С. 20. 8. Черниговский губвоенкомат. Телеграммы и разговоры по телефону со штабом 12 армии //Державний архів Чернігівської області (далі ДАЧО). – ФР. 2201. –Оп.1.– Спр.213.– Арк. 54� 56. 9. От редакции // Черниговская земская газета. – 1918. – 29 ноября. 10. От редакции // Беднота. – 1918. – 6 декабря. 11. От редакции // Черниговская мысль. – 1918. – 1 декабря. 12. Роман Коваль. За волю і честь. Невигадані історії і вояцькі біографії. Чернігівський отаман Ангел. – К.: "Діокор", 2005.– 30 с. 13. Кость Бондаренко. Атаман Ангел // Профиль истории. – 2008. – №23 (42). – С. 64 – 65. 14. Борьба трудящихся Черниговщины за власть советов (1917�1919 гг.). // Сборник документов и материалов. Ч., 1957. – С. 199 – 200. 15. От редакции // Черниговская земская газета. – 1918. – 6 декабря. 16. Там само. 17. Морозов В.А. Владимир Петрович Затонский. – К., 1988. – С. 65. 18. Билан Ю.Я. Отечественная война украинского народа против немецких оккупантов в 1918 г. – К., 1960. – С. 255. 19. От редакции // Черниговская земская газета. – 1918. – 13 декабря. 20. Там само – 21 декабря. 21. Борьба трудящихся Черниговщины за власть советов (1917�1919 гг.). // Сборник документов и материалов. Ч., 1957. – С. 210 – 213. 22. І. К. Рибалка. Відновлення Радянської Влади на Україні (1918�1919). – Х., 1957. – С. 31. 23. От редакции // Беднота. – 1918. – 17 декабря. 24. Мицюк О. Доба Директорії УНР. Спомини і роздуми. Львів, 1938. –С.25. 25. Винниченко В. Щоденник. 1911 – 1926. – В 2�х т. – Т. 1. – Едмонтон; Нью�Йорк, 1980. – С. 309. 26. Капустянський М. Похід українських армій на Київ і Одесу в 1919 році: Короткий воєнноісторичний огляд: У 2 кн. – Кн. 1. – Мюнхен, 1946. – С. 2023. 27. Винниченко В. Відродження нації. Історія української революції. Ч. I�III. – Київ – Відень. 1920. Ч. 3. – С. 113 – 114. 28. Центральний Державний архів вищих органів влади та управління України у м. Києві (далі ЦДАВО). Ф. – 269. – Оп. 1. – Спр. 474. – Арк. 2. 29. Україна у ХХ ст. Збірник документів і матеріалів. – К., 2000. – С. 65 – 66. 30. От редакции // Черниговская мысль. – 1919. – 3 января. 31. Борьба трудящихся Черниговщины за власть советов (1917�1919 гг.). // Сборник документов и материалов. Ч., 1957. – С. 201�204. 32. От редакции // Черниговская земская газета. – 1918. – 21 декабря – 3 января 1919 г. 33. Там само. 34. Еткіна І. І. Земельне питання в Чернігівській губернії ( лютий 1917 – березень 1921 рр.): Автореф. Дис. канд. іст. наук. – Чернігів, 2007. – 20 с. 35. Історія визвольної боротьби України в монографіях. Історія січових стрільців ( 1917 – 1919 рр.). – В 2�х т. – Т. 2 – Львів, 1937. – С. 152. 36. О. Субтельний. Історія України. – К., 1993. – С. 446. 37. От редакции // Черниговская земская газета. – 1918. – 21 декабря г. – 3 января 1919 г. 38. Борьба трудящихся Черниговщины за власть советов (1917�1919 гг.). // Сборник документов и материалов. Ч., 1957. – С. 216. 39. От редакции // Черниговская земская газета. – 1918. – 21 декабря г. – 3 января 1919 г. 40. От редакции // Черниговская мысль. – 1919. – 3 января. 41. Історія визвольної боротьби України в монографіях. Історія січових стрільців ( 1917 – 1919 рр.). – В 2�х т. – Т. 2 – Львів, 1937. – С. 140 – 141. 42. Быструков В. Г. Из истории гетманско�петлюровского периода на Черниговщине. (Воспоминания ) // Летопись революции. – 1926. – №2. – С. 101 – 108. 43. С. Литвин. Феномен отаманщини доби Директорії УНР в українській історіографії. // Воєнна історія. – 2006. – № 4 – 6. – С. 28 – 30. 44. Витанович І. Аграрна політика українських урядів років революції й визвольних змагань (1917 – 1920 рр.). Український історик. – Нью�Йорк; Мюнхен, 1967. – Ч. 3 – 4. – С. 50. Сіверянський літопис 157 45. Андреа Грациози. Большевики и крестьянство на Украине, 1918�1919 гг.: очерк о большевизмах, национал�социализмах и крестьянских востаниях. – М.: Аиро�ХХ, 1997. – 199 с. 46. От редакции // Черниговская земская газета. – 1918. – 21 декабря. – 3 января 1919 г. 47. О. Субтельний. Історія України. – К., 1993. – С. 444. 48. Історія визвольної боротьби України в монографіях. Історія січових стрільців ( 1917 – 1919 рр.). – В 2�х т. – Т. 2 – Львів, 1937. – С. 150 – 151. 49. І. К. Рибалка. Відновлення Радянської Влади на Україні (1918�1919). – Х., 1957. – С. 40 – 41. 50. Борьба трудящихся Черниговщины за власть советов (1917�1919 гг.). // Сборник документов и материалов. Ч., 1957. – С. 221. 51. І. К. Рибалка. Відновлення Радянської Влади на Україні (1918�1919). – Х., 1957. – С. 41. 52. Борьба трудящихся Черниговщины за власть советов (1917�1919 гг.). // Сборник документов и материалов. Ч., 1957. – С. 221, 225. 53. І. К. Рибалка. Відновлення Радянської Влади на Україні (1918�1919). – Х., 1957. – С. 42. 54. Історія визвольної боротьби України в монографіях. Історія січових стрільців ( 1917 – 1919 рр.). – В 2�х т. – Т. 2 – Львів, 1937. – С. 152. 55. Капустянський М. Похід українських армій на Київ і Одесу в 1919 році: Короткий воєнно� історичний огляд: У 2 кн. – Кн. 1. – Мюнхен, 1946. – С. 2023. 56. Винниченко В. Відродження нації. Історія української революції. Ч. I�III. – Київ – Відень. 1920. Ч. 3. – С. 194. В статье речь идет о приходе к власти Директории, которая делала попытки решить аграрный вопрос. Однако из�за анархии в селе, большевистскую агитацию и быстрое наступление советских войск осуществить земельную реформу было невозможно, что и привело к повстанческому движению крестьян в Черниговской губернии в конце 1918 – начале 1919 гг. In the article the question is about coming to power of Directory which did attempts to decide an agrarian question. However from anarchy in a village, bolshevist agitation and rapid offensive of soviet troops to carry out the landed reform it was not it is possible that and resulted in insurgent motion of peasants in the Chernigov province at the end of 1918 – beginning 1919.
id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-24675
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
issn	XXXX-0055
language	Ukrainian
last_indexed	2025-12-07T18:40:32Z
publishDate	2010
publisher	Інститут української археографії та джерелознавства імені М.С. Грушевського НАН України
record_format	dspace
spelling	Попов, І. 2011-07-17T20:24:14Z 2011-07-17T20:24:14Z 2010 Повстанський рух селян на Чернігівщині за доби Директорії (грудень 1918 – січень 1919 рр.) / І. Попов // Сiверянський лiтопис. — 2010. — № 2-3. — С. 150-157. — Бібліогр.: 56 назв. — укр. XXXX-0055 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/24675 94(477)323.22 У статті мова йде про прихід до влади Директорії, яка робила спроби вирішити аграрне питання. Проте через анархію на селі, більшовицьку агітацію та швидкий наступ радянських військ здійснити земельну реформу було неможливо, що й призвело до повстанського руху селян у Чернігівській губернії наприкінці 1918 – початку 1919 рр. В статье речь идет о приходе к власти Директории, которая делала попытки решить аграрный вопрос. Однако из за анархии в селе, большевистскую агитацию и быстрое наступление советских войск осуществить земельную реформу было невозможно, что и привело к повстанческому движению крестьян в Черниговской губернии в конце 1918 – начале 1919 гг. In the article the question is about coming to power of Directory which did attempts to decide an agrarian question. However from anarchy in a village, bolshevist agitation and rapid offensive of soviet troops to carry out the landed reform it was not it is possible that and resulted in insurgent motion of peasants in the Chernigov province at the end of 1918 – beginning 1919. uk Інститут української археографії та джерелознавства імені М.С. Грушевського НАН України Сiверянський лiтопис Розвідки Повстанський рух селян на Чернігівщині за доби Директорії (грудень 1918 – січень 1919 рр.) Article published earlier
spellingShingle	Повстанський рух селян на Чернігівщині за доби Директорії (грудень 1918 – січень 1919 рр.) Попов, І. Розвідки
title	Повстанський рух селян на Чернігівщині за доби Директорії (грудень 1918 – січень 1919 рр.)
title_full	Повстанський рух селян на Чернігівщині за доби Директорії (грудень 1918 – січень 1919 рр.)
title_fullStr	Повстанський рух селян на Чернігівщині за доби Директорії (грудень 1918 – січень 1919 рр.)
title_full_unstemmed	Повстанський рух селян на Чернігівщині за доби Директорії (грудень 1918 – січень 1919 рр.)
title_short	Повстанський рух селян на Чернігівщині за доби Директорії (грудень 1918 – січень 1919 рр.)
title_sort	повстанський рух селян на чернігівщині за доби директорії (грудень 1918 – січень 1919 рр.)
topic	Розвідки
topic_facet	Розвідки
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/24675
work_keys_str_mv	AT popoví povstansʹkiiruhselânnačernígívŝinízadobidirektoríígrudenʹ1918síčenʹ1919rr

Повстанський рух селян на Чернігівщині за доби Директорії (грудень 1918 – січень 1919 рр.)

Institution

Similar Items