Половці і релігія

У статті розглянуті шляхи поширення релігії серед кочових половецьких орд та її вплив на формування класового суспільства у Половецькому степу.

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2010
1. Verfasser:	Половець, В.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Інститут української археографії та джерелознавства імені М.С. Грушевського НАН України 2010
Schriftenreihe:	Сiверянський лiтопис
Schlagworte:	У глиб віків
Online Zugang:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/24687
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Половці і релігія / В. Половець // Сiверянський лiтопис. — 2010. — № 2-3. — С. 17-23. — Бібліогр.: 29 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-24687
record_format	dspace
spelling	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-246872025-02-23T20:26:45Z Половці і релігія Половець, В. У глиб віків У статті розглянуті шляхи поширення релігії серед кочових половецьких орд та її вплив на формування класового суспільства у Половецькому степу. В статье рассмотрены пути распространения религии среди кочевых половецких орд и её влияние на формирование классового общества в Половецкой степи. The article is dedicated to the ways of spreading of the religion between nomadic polovetsky hordes and their influence on the forming of class society in the Рolovetsky steppe. 2010 Article Половці і релігія / В. Половець // Сiверянський лiтопис. — 2010. — № 2-3. — С. 17-23. — Бібліогр.: 29 назв. — укр. XXXX-0055 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/24687 94 (477) «ХІ – XIV» uk Сiверянський лiтопис application/pdf Інститут української археографії та джерелознавства імені М.С. Грушевського НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	У глиб віків У глиб віків
spellingShingle	У глиб віків У глиб віків Половець, В. Половці і релігія Сiверянський лiтопис
description	У статті розглянуті шляхи поширення релігії серед кочових половецьких орд та її вплив на формування класового суспільства у Половецькому степу.
format	Article
author	Половець, В.
author_facet	Половець, В.
author_sort	Половець, В.
title	Половці і релігія
title_short	Половці і релігія
title_full	Половці і релігія
title_fullStr	Половці і релігія
title_full_unstemmed	Половці і релігія
title_sort	половці і релігія
publisher	Інститут української археографії та джерелознавства імені М.С. Грушевського НАН України
publishDate	2010
topic_facet	У глиб віків
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/24687
citation_txt	Половці і релігія / В. Половець // Сiверянський лiтопис. — 2010. — № 2-3. — С. 17-23. — Бібліогр.: 29 назв. — укр.
series	Сiверянський лiтопис
work_keys_str_mv	AT polovecʹv polovcíírelígíâ
first_indexed	2025-11-25T05:17:29Z
last_indexed	2025-11-25T05:17:29Z
_version_	1849738245975310336
fulltext	Сіверянський літопис 17 Володимир Половець � ПОЛОВЦІ І РЕЛІГІЯ У статті розглянуті шляхи поширення релігії серед кочових половецьких орд та її вплив на формування класового суспільства у Половецькому степу. Ключові слова: орда, половці, тотем, релігія. У вітчизняній історіографії половцям взагалі не приділяли належної уваги, а що стосується їхньої релігії, то опубліковані лише окремі статті українських і за� рубіжних авторів [1]. Половці, як і їх роль в історії Київської Русі, не стали, на жаль, об’єктом глибокого спеціального дослідження. Навпаки, у численних роз� відках та монографіях їм відведена неприваблива роль руйнівної сили кордонів Давньоруської держави. Більше того, в уяві українців вони постають як татаро� монголи і щодо зовнішності, і щодо релігії. Літописці називають їх „поганими”, „безбожними”, „нехристями”, „чорновірцями”. Ким же були насправді половці, які прожили поряд з Київською Руссю близько двох століть і якою була їхня релігія? На це запитання немає однозначної відповіді. Разом з тим кожен з авторів, хто вивчав цю проблему, вносив свою гіпотезу, що, зрештою, і дозволяє наблизитися до істини. Так, у своїй монографії „Пошуки вигаданого царства” Л.Гумильов стверджує, що для половців було характерне хри� стиянство, представлене в його степовому варіанті – несторіанстві, до того ж сильно забарвленому маніхейством, котре взагалі відіграло важливу роль в історії і куль� турі азіатських народів [2]. Як відомо, на відміну від ортодоксального християнства, західного і східного, послідовники вчення Несторія, засудженого Ефеським собором у 431 році, нада� вали мало значення обрядовій стороні релігії. Обов’язковими залишалися лише обряди хрещення та причастя. Саме тому в ритуалах і символіці несторіан важли� ву роль відігравав священний посуд – чаша („чаша Грааля”), зображення якої мож� на бачити на скелях Азії, від Каспія до Тихого океану. Несторіани не були іконо� борцями, однак ікон не шанували, а тим більше хреста, що служив знаряддям тортур і страти перших християн. Тому відпадала необхідність у наявності спеці� альних храмів та урочистої обрядності служб. Заперечуючи церковну ієрархію як інститут церкви, вони обмежилися лише священиками, завданням яких була про� повідь, настанови у вченні і виконанні двох головних обрядів – хрещення і прича� стя [3]. Отже, несторіанство найбільше підходило для кочівників і не заважало їхньо� му традиційному побуту. Саме вчення передавалося у вигляді згортка і книги, що передбачало розповсюдження грамотності серед послідовників Несторія. В ос� нові цього вчення лежить теза про те, що Ісус був не богом, як вчила християнська церква, а людиною, посудиною, наповненою божественною волею і благодаттю. Водночас несторіанство відкривало шлях містичному вченню про Всесвіт і Лю� дину, а також до першооснов християнства і діяльності перших християнських общин. „Така релігія, проста і зрозуміла, знаходила постійний відгук у душах кочів� ників. Тому нема потреби пояснювати, чому пошуки доказів християнства по� ловців, які не шанували навіть хреста, в цілому приречені на невдачу”, – вважає А.Нікітін [4]. © Половець Володимир Михайлович – доктор історичних наук, про� фесор, завідувач кафедри українознавства і політології ЧНПУ імені Т.Г.Шевченка. УДК 94 (477) «ХІ – XIV» 18 Сіверянський літопис Доказом поширення християнства серед половців ряд вчених вважає скульпту� ри кам’яних баб, в руках яких знаходилася посудина, що нагадує про євхаристію („чашу Грааля”), та книга або згорток – про несторіанське вчення. З точки зору монахів�літописців, то була єресь, за яку несторіан проголосили ворогами Бога і церкви”. Інакше і не могло бути, адже відмовляючи Ісусу в божественному поход� женні і вважаючи Марію не Богородицею, а всього тільки „людинородицею”, по� слідовники цього вчення зводили „хулу” на Бога. Таке вчення було значно більшим гріхом в очах християн, ніж те, що половці сповідували язичництво [5]. У другій половині 80�х років ХХ ст. відзначалося 800�річчя написання „Слова о полку Ігоревім”, з нагоди якого було опубліковано чимало нових досліджень. В окремих із них була зроблена спроба довести широке розповсюдження серед по� ловців тотемізму. Як відомо, тотемами у первісних релігіях вважали тварину, птаха або рослину – охоронця і родоначальника племені, які були культовими об’єктами. Тому тотемізм – одна із первісних форм релігійних вірувань, згідно з якою існував надприродний зв’язок між родовими групами і тотемами. Символічно ототожню� валися дії людей з нелюдськими об’єктами. У половців то були вовки та інші звірі і птахи. Половецькі хани в часи небезпеки зверталися за допомогою до своїх заступ� ників. Про це пише й автор „Слова”, коли розповідає про повернення Ігоря Святос� лавовича з полону. На його шляху постійно зустрічалися вовки, лисиці та інші звірі і птахи, які були уособленням половецьких родів [6]. Про тотеми у половців по� відомляється і в монографії С.О.Плетньової „Половці”, коли мова йде про прямий зв’язок хана Боняка з вовками – покровителями, давніми тотемами його роду [7]. Значний вплив на половців мало християнство. У східноєвропейських степах сусідами половців (куманів) стали християни східного обряду. Шляхи проникнен� ня їх віри у середовище кочівників були різними: торгівля, набіги, охрещення хана, що тягнуло охрещення й інших членів роду, як засіб звернення за захистом до по� кровителя, охрещення з метою зцілення, одужання тощо. Важливу роль у христия� нізації половців відігравала торгівля. Купці стали бажаними і корисними людьми в Половецькому степу. Прихильне ставлення до купців було зумовлене не тільки соці� ально�економічними причинами, але й корисною та цікавою інформацією, нестачу якої гостро відчували кочівники. Звичайно, купці були носіями популярної, але спрощеної релігії, яку сповідували особисто. Така релігія легко сприймалася кочів� никами, бо вона не нав’язувалася і не відлякувала, а лише знайомила їх з основними постулатами християнства. Більше того, купці пропонували необхідні товари як знак міської цивілізації, такої далекої і недосяжної для кочівників. Шляхи поши� рення релігії купцями серед половців залежали від форм кочового життя. Спочатку то було табірне кочування, до якого пристосувався торговий люд, знаючи місце розташування кожної орди та запити її мешканців. Необхідність у більш раціональ� ному освоєнні степу призвела до строгого розподілу кочівок на літні й зимові. То вже була друга стадія кочування, пов’язана з обмеженням у своєму русі чіткими кордонами та значно більшою стабільністю кочових угруповань. Стабілізація віднос� но місцевості зробила половців доступнішими для купців, що сприяло їх тіснішому спілкуванню та взаєморозумінню. З Києва купецькі каравани йшли через степи до перекопських соляних озер, кримських міст та Константинополя. Від купців на цьому шляху половці отримували не тільки товари, але й мито за безпечне пересу� вання степами та вивезення солі. Щодо християнства західного обряду, то поширення його серед половців здійсню� валося купцями�католиками. Про це ми дізнаємося зі звіту посла папи римського Джовані Плано Карпіні про дипломатичну місію до монгольського імператора Гуюк� хана. Купці�католики, зазначає він, переважно італійці, їздили до Києва через По� ловецький степ у своїх повсякденних справах, пов’язаних із закупівлею хутра, шкіри, риби, а також іншої продукції скотарства і землеробства. Під час далекої подорожі Плано Карпіні зустрічав купців�католиків, серед яких були: Михайло Генуезький, Варфоломій, Мануїл Венецький, Яків Реверій з Акри, Ніколо Пізанський, Марк, Генріх, Іона Вазій, Петро Пасхамі та інші. Походили вони переважно з італійських Сіверянський літопис 19 міст Генуї, Венеції, Пізи, Леванту і займалися торгівлею в основному в басейнах Чорного та Азовського морів [8]. Постійні контакти половців з одними й тими ж купцями вели до встановлення довірливих відносин (продаж товарів під усну гарантію, позика грошей чи речей під заставу, об’єднання капіталу для спільної закупівлі товару на паях тощо), які згодом могли перерости у приятельські і навіть родинні [9]. За прикладом половецьких аристократів, які скріплювали свої союзницькі відно� сини з руськими князями, половці видавали своїх дочок заміж за купців. Як прави� ло, купці були із міщан і проживали в містах. Тому кожен половець, який поріднив� ся з купцем�городянином, прибувши до міста, міг зупинитися у своєї рідні і, більше того, мати завжди гарантію безпеки, теплого притулку і всілякої допомоги. Так поступово половці встановлювали партнерські зв’язки з міськими християнськи� ми купцями, приймали їхню релігію та втягувалися в ринкові, товарно�грошові відносини. Наступною формою поширення християнства східного обряду серед половців були набіги. Застосування порівняльного методу з використанням даних про релігі� йну взаємодію кочівників з міською цивілізацією дає можливість не тільки просте� жити процес поступового витіснення та асиміляції печенігів та тюрків у другій по� ловині ХІ ст., але й показати, як вторгнення половців на землі руських князівств чергувалися з походами князів на степові кочів’я. Полонені, як правило, роками проживали в іншомовному середовищі, пристосовуючись до нього, сповідуючи свою релігію, дотримуючись звичаїв та обрядів християнської віри. Найефективнішою в цьому плані була діяльність полонених священиків та ченців, які проповідували православ’я серед свого оточення. У „Києво�Печерському патерику” розповідаєть� ся про житіє Никона�чорноризця, його перебування в полоні у половців, повернен� ня до монастиря разом з половцями, що охрестилися і потім проживали тут на становищі послушників і працювали на монастир, а пройшовши випробувальний термін, прийняли чернецький постриг [10]. Немало половців потрапляло в полон, і тоді прийняття ними з часом християн� ства ставало звичною справою. У полон вони попадали як до руських князів, так і у сусідні країни, де сповідувалось християнство західного обряду. З полоном, як відо� мо, завжди пов’язана відсутність свободи, неволя, в яку потрапляла людина, захоп� лена внаслідок воєнних дій. Полон сприяв впливу оточення на окрему особу, робив її податливою до християнства. Безумовно, роки перебування в неволі міняли релігійні погляди та культову практику, хоч і не могли змінити її докорінно. Повер� нувшись з полону, колишні бранці знову поводили себе як язичники, шанували своїх споконвічних богів, котрі уособлювали степову природу, скотарське госпо� дарство та кочовий спосіб життя. У половців існував звичай за великим полоном ходити з викупом, який, як правило, відбувався при взаємному обміні полонени� ми. Так, в „Слові” йдеться про те, що Ігор Святославович потрапив у полон до Гзака, коли той послав гінця до Києва з пропозицією обмінятися полоненими, бо у 1168 р. Олег Святославович, старший брат Ігоря, захопив вежі Гзака, полонив його дружи� ну і дітей. Тому Гзак відмовився від пропозиції Кончака відпустити полонених, звільнивши лише Ігоря з молодим княжичем Володимиром [11]. Але такі акції відбувалися лише при наявності великого полону з обох сторін. Нерідко прийняття нової віри ставало для половців справою колективною. У „Києво�Печерському патерику” розповідається про те, що під час перебування Ни� кона�чорноризця у полоні, він зцілив тяжкохворого вождя, що мало великий вплив на прийняття християнства його оточенням. Таке зцілення наочно доводило язич� никам могутність християнського Бога і переконувало в необхідності прийняття нової віри. Половці вважали, що вшанування християнських святих гарантувало їм нових покровителів [12]. Про зцілення половців християнством пише й О.Осіпян, згадуючи, що у Візантії великою популярністю серед хворих користувалася церква Св. Косьми та Деміана в Константинополі. Зцілені половці приймали хрещення, бо це було умовою одужання. Такий ритуал справляв на язичників не тільки магічне 20 Сіверянський літопис враження, але й нерідко спонукав їх залишатися на кілька років, а то й на все життя при церкві чи монастирі [13]. До колективного прийняття християнства спонукало охрещення вождів. Так, при перебуванні половців у Грузинському царстві (1118 – 1125) ініціатором хре� щення став хан Атрак, видавши свою дочку заміж за царя Давида ІІ. „Як сам цей шлюб, так і охрещення половців, перш за все, були здійснені з тактичною метою – наблизити половців до християнського населення Грузинського царства, в якому половці шукали притулку і яке потребувало військової допомоги половців для бо� ротьби з турками�сельджуками” [14]. Охрещення половців сприяло позитивному сприйняттю їх грузинським і вірменським населенням, на землях якого вони кочу� вали, і що неминуче тягло за собою конфліктні ситуації, характерні для відносин між кочовими племенами та осілим місцевим населенням. Процеси християнізації половців продовжувалися і після повернення орди Ат� рака у придонецькі та приазовські степи. Свідчать про це християнські імена поло� вецьких вождів, які згадуються у давньоруських літописах: Василь, Данило, Юрій, Роман, Георгій та ін. [15]. Отже, половці хрестили своїх дітей і тоді, коли вже не було гострої потреби шукати притулку у сусідніх народів, а християнство ставало внутрішнім покликанням певного половецького середовища. Поширення православного християнства серед половців відбувалося через од� руження руських князів із дочками половецьких ханів. Першим здійснив цей крок великий київський князь Святополк Ізяславич, коли 1094 р. взяв за дружину доч� ку Тугоркана. Згодом цей приклад наслідували інші південно�руські князі. В цілому ж, за підрахунками П.П.Толочка, у літопису згадується десять випадків одруження руських князів із половчанками, хоча, на його думку, їх було значно більше [16]. Християнство поширювалося серед половців і як засіб звернення за захистом до покровителя. У давньоруських літописах половці, як відомо, уперше згадуються 1054 р., коли вони зайняли південно�руські степи, поступово витісняючи печенігів та турків. Опинившись на кордоні з Чернігівським, Переяславським, Київським та Галицьким князівствами, половці не тільки приходили на допомогу князям у між� усобній боротьбі, але й неодноразово зверталися до них за допомогою при сутичках за переділ пасовищ з іншими ордами та в часи іншої небезпеки. В „Житии черно� ризца Никона” і в „Сказании о пленном половчанине” повідомляється, що в окремі періоди половці переходили в християнство цілими родами. Найчастіше це відбу� валося тоді, коли потрібна була допомога сусідніх християнських держав. У 1224 р. половці, рятуючись від монголо�татарської навали, на чолі з ханом Басти прийняли хрещення. Відомо також, що половецький хан Котян близько 1238 року обіцяв угорському королю Белі ІV прийняти християнство разом зі своєю ордою. То була своєрідна плата за можливість сховатися від монголо�татар в угорській землі [17]. Такі випадки були не поодинокими. У 1118 році відкочував, як уже зазначалося, на Північний Кавказ хан Атрак зі своєю ордою, зазнавши поразки від Володимира Мономаха [18]. Після смерті Мономаха орда повернулася в Половецький степ, але хрещення половців продовжувалося, бо з ними пішли і християнські проповідни� ки. Більше того, „половецькі князі хрестили своїх дітей і після 1125 року, коли вже не мали гострої потреби шукати притулку у сусідніх християнських володарів. З цього можна зробити висновок, що християнство вже пустило певне коріння у по� ловецькому середовищі, і половці продовжували відчувати культурний вплив хри� стиянського оточення” [19]. Половці як кочівники, що перебували на першій табірній стадії кочування, при відсутності постійних веж і украй невизначеній території кочування, не прагнули до захоплення чужих земель і в основі своїй були язичниками. Вони шанували своїх споконвічних богів, які уособлювали степову природу, скотарське господар� ство та кочовий спосіб життя. Як зазначає С.Плетньова, половці�язичники покло� нялися річці Іртиш і говорили, що „ріка – бог людини”, а в більш пізніх джерелах збереглися свідчення про поклоніння вогню і навіть про звичай палити своїх мерт� вих, про поклоніння сонцю і зіркам. Кумани (кипчаки) займалися астрологією, ко� Сіверянський літопис 21 ристувалися показанням зірок і поклонялися їм. Арабські джерела свідчать про чаклування, зокрема про каміння, яким вони викликали дощ. Віра в таємничу силу каменю була широко розповсюджена серед тюркомовних народів [20]. Поклонялися вони і скелям із зображенням людської ступні та кінського копита. Ал�Ідрисі писав про віру в різних духів, а також про прийняття манихейства і му� сульманства. На думку С.Плетньової, дві останні релігії почали проникати в Х ст. і поширилися серед половців значно пізніше, причому тільки в центральних облас� тях – Приіртишші і Прибалхашші [21]. Половці, кочуючи на західних окраїнах Кимакського каганату в Х ст., навряд чи схильні були приймати та осягнути чужі їм релігійні системи. Їм необхідні були рішучі дії та ідеологія, яка давала б обґрунту� вання цим діям. „Ворожіння шаманів по зірках, шаманські камлання над священним камінням і спаленими баранячими лопатками, святилища предків, оточення сотня� ми вбитих ворогів, – писала С.Плетньова, – пророкували кипчакам боротьбу, кли� кали в далекі походи” [22]. Персидські та таджицькі автори, досліджуючи становище в кипчацькому сере� довищі, зазначали, що підстав для цього було достатньо. По�перше, для випасу стад, які збільшувалися з кожним роком, потрібні були нові пасовища. По�друге, трива� лий мирний період, забезпечений сильною центральною владою кимакського кага� на, закінчився. Стрімкий розвиток економіки привів до появи відцентрового руху в каганаті і міжусобиць. Багата аристократія захопила кочові маршрути і пасовища. Центральна влада уже не справлялася з наведенням порядку в каганаті. Кипчаки з того часу, а це було на рубежі Х – ХІ ст., стали самостійними і вирушили на захід. Приаральські степи стали кипчацькими. Про початок такого руху писав арабський дослідник Ал�Марвазі. У його творах привертають увагу свідчення про два етноси: кан�кимаки та шари�кипчаки, або половці. „Таким чином, – зазначає С.Плетньова, – у цьому тотальному перекочуванні брали найдіяльнішу участь перш за все самі кипчаки, яких в ряді джерел називали „жовтими”. Звідки з’явилася ця назва? Бага� то дослідників вважають, що половці були білявими і блакитноокими, деякі навіть пов’язують їх походження з „дінлінами”, які мешкали в степах Північного Сибіру в кінці першого тисячоліття до н. е. – початку першого тисячоліття н.е. і були, за свідченням китайських хроністів, блондинами” [23]. Саме в цей період, при перебуванні половців на першій, табірній стадії кочуван� ня, язичництво було для них основною релігією. При відсутності постійних веж і невизначеній території кочування вони не мали безпосереднього спілкування з су� сідніми народами і їх вірою. Інша справа, коли половці перейшли від табірного способу кочування до утворення постійних зимівників і стійбищ�веж. Відбулися серйозні соціальні зміни в кочівницькому суспільстві, що привели до встановлення у половців ранньофеодальних відносин. Знатні половці, які очолювали вежі, посту� пово присвоїли собі право розпоряджатися маршрутами і строками перекочування населення. Визначення порядку, напрямку кочування, розміщення на нових стійби� щах стало в кочівницькому суспільстві проявом феодальної власності на землю. У цей період починають складатися стабільні половецькі союзи, які формувалися вже не на родоплемінній основі, а на основі зародження нових суспільних відносин. То були феодальні відносини, які зосереджували в руках знаті чималі кошти, зокрема, у вигляді золотих і срібних монет. На це опосередковано вказує історія із захоплен� ням у полон половецького князя Белдюзя (1103 р.), який запропонував за себе ви� куп: „и приведоша Белдюзя к Святополку, и нача Белдюзь даяти на собе злато, и серебро, и коне, и скотъ” [24]. Розвиток серед половців товарно�грошових відносин сприяв активним контактам з містом. Кочівники часто, а інколи і подовгу перебу� вали там, потребуючи певної адаптації до міської цивілізації, де релігія була не� віддільною від повсякденного життя. Як правило, така адаптація пов’язувалася з християнізацією. „Приїжджаючи до міста переважно у практичних справах, хреще� ний половець поводив себе як християнин, оскільки для нього міське життя і хри� стиянство були нероздільними поняттями” [25]. Первісно віра половців корінилася в основах народного життя, їх уявлення та 22 Сіверянський літопис ритуально�побутові форми задовго до християнства, яке пришеплювалося народу іззовні, набули силу міцних традицій. Зовнішній вплив інших релігій відбувався в залежності від того, де половецькі орди просувалися в степ на місця своїх майбутніх кочівок ХІ – першої половини ХІІІ ст. і хто був їхніми сусідами. Так, на півночі східноєвропейських степів то були християни, на сході – залишки хозар�іудеїв (у містах Саксині та Тмутаракані), на північному сході – переважно язичники чуваші та мордва. „Більше того, православні християни, а саме алани (аси, яси) мешкали на території, підконтрольній половцями – в басейні Сіверського Донця, – і складали значну частину населення таких міст, як Шаруконь, Сугрів, Балін та Севінч. Тому, на наш погляд, логічним виглядає припущення, що в другій половині ХІ – ХІІ ст. половці найбільшою мірою відчували вплив православ’я” [26]. Вшанування християнства, як уже зазначалося, не суперечило політеїстичній язичницькій релігії. Навпаки, звернення до християнського Бога гарантувало ще одного покровителя. На цьому наголошував Д.Іловайський, називаючи половців, як й інші тюркські народи, прихильниками вітру, води, сонця і неба, котрі приноси� ли в жертву своєму верховному божеству – Творцю всесвіту – коней, верблюдів, волів, овець тощо. „Певно, це був народ, який не особливо ревно ставився до своєї релігії і тому в цілому був віротерпимим” [27]. Про віротерпимість половців пише й О.Осіп’ян, наголошуючи: „Оскільки сусідами половців були переважно христи� янські володарі та міста, а через половецькі володіння подорожували купці�хрис� тияни, то й знать половців�куманів декларувала свою приналежність до христи� янської віри. У той самий час східні кипчаки�канглі були втягнуті у політичні та економічні відносини із державою Хорезмшахів (Середня Азія та Персія), тому їхня верхівка декларувала свою приналежність до ісламу” [28]. Про половців�му� сульман повідомляє Г.Федоров�Давидов у своїй монографії „Кочівники Східної Європи під владою золотоординських ханів” [29]. Кочівники під впливом сусідів приймали догмати однієї з найрозповсюдженіших релігій – поклоніння єдиному Богу – Аллаху і його посланнику – Мухаммеду, причому серед половців були пред� ставники основних напрямків ісламу – як суніти, так і шиїти. Останнім часом у засобах масової інформації, особливо в Інтернеті, все більше з’являється повідомлень про поширення серед половців іудаїзму. Звідки і коли по� ловці прилучилися до цієї найдавнішої релігії людства? Для відповіді на це питання звернемося до історії проблеми. Попередниками половців у південно�руських степах були печеніги. Як зазначає С.Плетньова, печеніги в Х ст. поділялися на дві гілки: тюркську і хозарську. Тюрксь� ка група печенігів кочувала в Заволжі, а хозарська – в межиріччі Дону і Кубані. Саме ця гілка хозарів і допомагала князю Святославу в 965 р. розгромити Хазарсь� кий каганат і згодом асимілювати та витіснити хозар за межі їх проживання. Як відомо, каганат проіснував близько 300 років і займав величезну територію, на якій мешкали різні народи. То було перше державне утворення у Східній Європі. На початку ІХ ст. у Хазарії стався державний переворот, владу захопила іудейська община, яка поставила поряд з каганом�тюрком царя�іудея, після чого до нього ста� ли стікатися іудеї з різних мусульманських країн. Територія Іудео�Хазарії значно збільшилася, а єврейські купці поширили торговельні колонії каганату від Китаю до Іспанії. Транзитна торгівля купців�іудеїв була основним джерелом фінансуван� ня бюджету каганату, що сприяло поширенню іудаїзму серед хозар. В історично короткий час хозари були завойовані печенігами, а на початку ХІ ст. у східноєвро� пейські степи ринули кочові орди, названі в літописах половцями. З цього часу серед половців і розпочалося, на наш погляд, активне поширення ще однієї, найбільш ранньої монотеїстичної релігії з культом Бога Яхве, започаткованої ще у І тися� чолітті до н.е. в Палестині. У першу чергу до неї залучалися половці, які займалися торгівлею, а з часом і ті, хто переходив на осілий спосіб життя. Так поступово певна частина половців ставала іудеями. Підсумовуючи розглянуте, зазначимо, що половці як кочовий етнос у своїй першооснові були язичниками і вірували в явища навколишньої природи. З ча� Сіверянський літопис 23 сом, під впливом попередніх кочових народів, і в першу чергу печенігів, половці почали будувати святилища. Спорудження святилищ стало свідченням їх пере� ходу від стадії нашестя до другої стадії кочування, для якої були характерні перш за все певна стабілізація і впорядкування кочування по визначених маршрутах з постійним місцем зимівок і літовок. Зі святилищами в половецьке середовище прийшли шамани як специфічний прошарок, основним заняттям котрого було ворожіння і лікування, засновані на спілкуванні з добрими і злими духами, та поклоніння предкам. Спілкування з розвинутими феодальними державами, які оточували Половець� кий степ зі всіх сторін, сприяло не тільки швидкому переходу половців до класово� го суспільства, але й поширенню серед них провідних світових релігій – християн� ства, мусульманства та іудаїзму. Кожна з цих релігій не витісняла язичницьких вірувань половців, а доповнювала їх, давала їм додаткових покровителів поряд з їхніми традиційними богами. 1. Никитин Андрей. „Лебеди” Великой Степи // Наука и жизнь. – 1988. – № 9, 10, 11; Осіп’ян Олександр. Поширення християнства серед половців у ХІ – ІV ст. та ін. 2. Гумилев Л.Н. Поиски вымышленного царства. – М., 2004. – С. 46 3. Никитин А. „Лебеди” Великой Степи // Наука и жизнь. – 1988. – № 9. – С. 45. 4. Там само. 5. Там само. – С. 46. 6. Сумароков Г.В. Кто есть кто в «Слове о полку Игореве». – М., 1983. 7. Плетнева С.А. Половцы. – М., 1990. – С. 149. 8. Див.: Рубрук Г. де. Путешествие в Восточные страны // Плано Карпини. Дж. Дель. История монголов. Рубрук Г. де. Путешествие в Восточные страны. Книга Марко Поло. – М., 1997. – С. 89. 9. Див.: Осіп’ян О. Поширення християнства серед половців у ХІ – ХІV ст. // Київська старовина. – 2005. – № 1. – С. 20. 10. Там само. 11. Див.: Половець В. Половці. – Чернігів, 2007. – С. 85. 12. Києво�Печерський патерик. – К., 1991. – С. 110. 13. Див.: Осіп’ян О. Там само. – 2005. – № 1. – С. 6. 14. Там само. – С. 9�10. 15. Див.: ПСРЛ. – Т. 2. – С. 341; – Т. 7. – С. 39; Из Ипатьевской летописи. – С. 346. Из Лаврентьевской летописи // Памятники литературы Древней Руси.: ХІІ в. – М., 1980. – С. 364. 16. Толочко П.П. Кочевые народы степей и Киевская Русь. – К., 1999. – С. 146�149. 17. Див.: Толочко П.П. Вказана праця. – С. 157. 18. Див.: Осіп’ян О. Вказана праця. – 2005. – № 1. – С. 9�10. 19. Осіп’ян О. Там само. 20. Див.: Плетнева С.А. Вказана праця. – С. 33. 21. Там само. 22. Там само. – С. 34. 23. Там само. – С. 35�36. 24. Повесть временных лет // Памятники литературы Древней Руси: ХІ – начало ХІІ века. – М., 1978. – С. 270. 25. Осіп’ян О. Вказана праця. – С. 21. 26. Там само. – С. 5. 27. Див.: Д.Иловайский. Становление Руси. – М., 2003. – С. 346. 28. Осіп’ян О. Вказана праця. – С. 24. 29. Федоров – Давыдов. Кочевники Восточной Европы под властью золотоордынских ханов // Археологические памятники. – М., 1966. – С. 205. В статье рассмотрены пути распространения религии среди кочевых половец� ких орд и её влияние на формирование классового общества в Половецкой степи. The article is dedicated to the ways of spreading of the religion between nomadic polovetsky hordes and their influence on the forming of class society in the Рolovetsky steppe.

Половці і релігія

Institution

Ähnliche Einträge