Аркадій Казка: поет із розстріляного покоління
У даній статті на основі епістолярію А. Казки та деяких архівних матеріалів відтворені основні віхи життя поета, якому судилося стати однією з перших жертв сталінського терору. В данной статье на базе эпистолярия А. Казки и некоторых архивных материалов воссозданы главные вехи жизни поэта, которому...
Gespeichert in:
| Veröffentlicht in: | Сiверянський лiтопис |
|---|---|
| Datum: | 2010 |
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут української археографії та джерелознавства імені М.С. Грушевського НАН України
2010
|
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/24699 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Аркадій Казка: поет із розстріляного покоління / Т. Демченко // Сiверянський лiтопис. — 2010. — № 4-5. — С. 193-200. — Бібліогр.: 51 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-24699 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
Демченко, Т. 2011-07-19T21:36:36Z 2011-07-19T21:36:36Z 2010 Аркадій Казка: поет із розстріляного покоління / Т. Демченко // Сiверянський лiтопис. — 2010. — № 4-5. — С. 193-200. — Бібліогр.: 51 назв. — укр. XXXX-0055 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/24699 929Казка:821.161.2 У даній статті на основі епістолярію А. Казки та деяких архівних матеріалів відтворені основні віхи життя поета, якому судилося стати однією з перших жертв сталінського терору. В данной статье на базе эпистолярия А. Казки и некоторых архивных материалов воссозданы главные вехи жизни поэта, которому выпала незавидная участь стать одной из первых жертв сталинского террора. The article, based on A. Kazka’s correspondence and any files, reproduces the main periods of life of the poet, what fell to one’s lot to become of the first sacrifice of Stalin’s terror. uk Інститут української археографії та джерелознавства імені М.С. Грушевського НАН України Сiверянський лiтопис Розвідки Аркадій Казка: поет із розстріляного покоління Article published earlier |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| title |
Аркадій Казка: поет із розстріляного покоління |
| spellingShingle |
Аркадій Казка: поет із розстріляного покоління Демченко, Т. Розвідки |
| title_short |
Аркадій Казка: поет із розстріляного покоління |
| title_full |
Аркадій Казка: поет із розстріляного покоління |
| title_fullStr |
Аркадій Казка: поет із розстріляного покоління |
| title_full_unstemmed |
Аркадій Казка: поет із розстріляного покоління |
| title_sort |
аркадій казка: поет із розстріляного покоління |
| author |
Демченко, Т. |
| author_facet |
Демченко, Т. |
| topic |
Розвідки |
| topic_facet |
Розвідки |
| publishDate |
2010 |
| language |
Ukrainian |
| container_title |
Сiверянський лiтопис |
| publisher |
Інститут української археографії та джерелознавства імені М.С. Грушевського НАН України |
| format |
Article |
| description |
У даній статті на основі епістолярію А. Казки та деяких архівних матеріалів відтворені основні віхи життя поета, якому судилося стати однією з перших жертв сталінського терору.
В данной статье на базе эпистолярия А. Казки и некоторых архивных материалов воссозданы главные вехи жизни поэта, которому выпала незавидная участь стать одной из первых жертв сталинского террора.
The article, based on A. Kazka’s correspondence and any files, reproduces the main periods of life of the poet, what fell to one’s lot to become of the first sacrifice of Stalin’s terror.
|
| issn |
XXXX-0055 |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/24699 |
| citation_txt |
Аркадій Казка: поет із розстріляного покоління / Т. Демченко // Сiверянський лiтопис. — 2010. — № 4-5. — С. 193-200. — Бібліогр.: 51 назв. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT demčenkot arkadíikazkapoetízrozstrílânogopokolínnâ |
| first_indexed |
2025-11-26T22:03:45Z |
| last_indexed |
2025-11-26T22:03:45Z |
| _version_ |
1850778222572077056 |
| fulltext |
Сіверянський літопис 193
У даній статті на основі епістолярію А. Казки та деяких архівних матеріалів
відтворені основні віхи життя поета, якому судилося стати однією з перших
жертв сталінського терору.
Ключові слова: біографічне дослідження, листування, сталінські репресії, по�
етична творчість, педагогічна діяльність.
У вересні цього року виповниться 120 років від дня народження Аркадія Каз�
ки – нашого земляка, поета, громадянина, люблячого сина своєї рідної землі. На
жаль, ні за життя, ні по смерті він не зажив собі бодай не слави, а хоча б належного
пошанування у себе на Батьківщині. Актуальним залишається докір, висловлений
понад 60 років тому професором О. Оглоблиним, який писав у повоєнному Мюн�
хені: “Аркадій Казка... Чи багатьом відоме це ім’я, що звучить так казково! Коли
запитуєш когось з наших літературознавців, відповідають: “Здається, це був пись�
менник, мало відомий” 1.
Тоді це, може, було й не так прикро. Бо ж справді, чи багато можна було дізна�
тися із стислої довідки, яка побачила світ у 1928 р. і була чи не єдиною доступною
інформацією про поета: А. Казка “народився року 1890, вересня 11/24, в містечку
Седневі Бобровицького району на Чернігівщині. Батьки – селяни�козаки. А. Каз�
ка скінчив реальне училище в Чернігові р. 1910. Після того поступив до Київсько�
го Комерційного Інституту (1913). Революційні події стали на перешкоді, і інсти�
туту А. Казка не скінчив. З 1919 року почав вчителювати (на Катеринославщині,
в Києві). Року 1925 переїхав до Одеси. Там вчителює й до цього часу в заліз�
ничній трудшколі. Друкуватися почав в “Літературно�Науковому Вісникові”.
Перший друкований вірш – “Зорі”. На поч[атку] 1928 р. вступив до літературної
організації селянських письменників “Плуг” 2. Не набагато повнішим виглядає й
відповідне гасло в Українській літературній енциклопедії (УЛЕ). Правда, тут
відзначено, що А. Казка дружив із П. Тичиною та В. Мисиком, указано, що він
тяжів до традиційної манери письма, мав схильність до таких поетичних форм, як
сонет, рондо, тріолет, а також зазначено й причину смерті – самогубство у в’яз�
ниці 3.
На сьогодні маємо єдину збірку поета, хоча й добре видану. Її упорядник
С. Тельнюк висвітлив у передмові головні віхи життя автора 4. Побачила світ значна
кількість публікацій про цю трагічну постать 5, смерть якої відкрила “довгий спи�
сок�мартиролог жертв сталінських репресій на Україні” 6. Декілька років тому
В. Шкварчук оприлюднив матеріали слідчої справи Одеського окружного відділу
ДПУ, заведеної на А. Казку в 1929 р. 7
Оскільки архів поета, який зберігався у його вдови, загинув у роки війни, то
виняткового джерельного значення набувають листи А. Казки. До наших днів їх
дійшло не так уже й багато – до В. Модзалевського та його дружини, П. Тичини та
В. Мисика. Вони оприлюднені, правда, лише в журнальних варіантах 8. Добірки
епістолярію пройняті відчуттям тривоги, непевності, наближенням чогось страш�
ного. Помножені на характерні для А. Казки вразливість й особливу емоційну
УДК 929Казка:821.161.2
Тамара Демченко
�
АРКАДІЙ КАЗКА:
ПОЕТ ІЗ РОЗСТРІЛЯНОГО ПОКОЛІННЯ
© Демченко Тамара Павлівна – кандидат історичних наук, викладач
Чернігівського національного університету ім. Т.Г.Шевченка.
194 Сіверянський літопис
піднесеність, вони стали своєрідною прелюдією до трагедії 30�х років. Документи
особового походження взагалі дають багато поживи для роздумів. І це не випад�
ково. М. Коцюбинська підкреслила: “В історії української культури епістолярний
вид висловлювання мав особливе значення з огляду на характер її розвитку, на
колоніальне й напівколоніальне минуле України, на мовні й інші заборони, брак
умов для вільного обміну думками. В листах українських діячів порушувався
надзвичайно широкий спектр суспільно�політичних проблем (подекуди відтісня�
ючи на задній план моменти особисті), адже бракувало трибуни для висловлення
і вільного обговорення їх.
Справді, в умовах “нашої – не своєї землі” листи українських діячів, які збе�
реглися (а, на щастя, збереглося чимало, більше, ніж можна було сподіватися),
неоціненні. Як свідчення епохи і як живий, нічим не спотворений, голос автора” 9.
Таке ж значення мають і листи А. Казки. Вони дають змогу принаймні у найваж�
ливіших моментах реконструювати його життя.
Аркадій Васильович Казка народився 11 вересня (за старим стилем) 1890 р. в
містечку Седнів у багатодітній (три сини і чотири доньки) родині сільського шев�
ця 10. Його батька звали Василь Кіндратович, походив він з козацького роду, мати
– Єфросинія Андріївна. Хрестив новонародженого священик місцевої Воскре�
сенської церкви Стефан Дмитрович Григорович 11. У 90�х рр. ХІХ ст. у Седневі
мешкало ще декілька Казок. Очевидно, у брата вищеназваного – Павла Кіндрато�
вича та його дружини Тетяни Юхимівни – у грудні 1890 р. народилися близнята
– Данило та Гнат 12. Родина майбутнього поета підтримувала зв’язки із сім’єю
“побілетного солдата” Леонтія Трохимовича Казки. Коли його дружина Хіонія
Матвіївна у червні 1891 р. народила сина Івана, то Василь Кіндратович з Єфроси�
нією Андріївною стали хрещеними батьком і матір’ю хлопчика 13. У листопаді
1892 р. вони ж виконали цей обряд і при хрещенні наступного сина цієї пари –
Григорія 14. Жила у містечку й родина козака Іллі Трохимовича Казки та його
дружини Гликерії Савівни 15. Отже, юний Аркадій зростав в оточенні не тільки
рідних, але й двоюрідних, можливо, троюрідних братів і сестер. Значний вплив на
його формування справили батьки. “Василь Казка просто�таки кохався на співі,
керував церковним хором” 16. Про хор та його концерти у липні – серпні 1904 р.
писали “Черниговские губернские ведомости”. Автор дописів відзначив “невтом�
ного регента” В. К. Казку 17. Його здібності до музики, хорового співу, слух і голос
передалися сину. Поет любив батька. У одному з листів до В. Мисика він писав:
“Зараз в моїй уяві повстала дорога для мене постать мого батька, який ніколи нічим
себе не схибив і від цього його життя розтопилося в космосі, як чиста вранішня
росина: кращого я ні собі, ні іншим не можу побажати” 18. До матері поет зберіг
ніжні почуття синівської любові, що знайшло своє відображення і в його поезії. У
вірші “Лист”, вперше надрукованому у журналі “Нова громада” (1927, № 22), він
з гіркотою писав, очевидно, маючи на увазі й свою маму:
Мать шістдесять років й похилений тин
Мать трьох аж синів, та з них ні один
Не кликне на спокій до себе тебе.
Мати завжди поставала в уяві поета у звичному з дитинства оточенні: “По�
річки, садок, нагідки – І дотик ласкавий твоєї руки” 19 – це були реалії Седнева, з
яким Аркадій Казка розпрощався підлітком, але ніколи не забував. Що найбільше
приваблювало поета в рідному селі? Тут він набирався здоров’я фізичного і ду�
ховного, відчував близькість до природи, рідного народу: “Седнів мене заколисав:
садами, парком, лугом, лісом (з грибами), курганами, хатами, дитинячими спога�
дами, людьми, що щиро, безпосередньо�щиро люблять мене, – повітрям, сонцем
ласкавим, прекрасним зоряним небом (нема його у містах!), хвилями прозорими
Снову, річними краєвидами, горовими, лісовими, польовими й луговими далеча�
ми... А ще ж: мама (дивна істота: любов її як еманація радіоелемента – ніколи не
вгасає, не втрачається!!), сестри, рідня, знайомі – вбогі, чесні, прості й мудрі люди.
А ще: сад старий, насаджений дідом і батьком, хата (трошки старіша за мене – але
Сіверянський літопис 195
зараз дуже стара і потребує ремонту!), квітки біля хати, хмари вгорі по�дитинячо�
му ясні, або безбережний, безмежний незглибний блакит...” 20.
Батьки прагнули, щоб їхні діти навчалися, і Аркадія віддали до реальної школи
у Чернігові. Так у його життя увійшло місто, яке він ставив на друге місце після
Седнева в ієрархії своїх духовних цінностей. Переконливими у цьому контексті
видаються рядки цитованого вище листа: “Чернігів теж не менше (чи й більш? –
трошки менше) рідний” 21. Тут з’явилися у А. Казки щирі друзі, поміж яких варто
виокремити П. Тичину. Аналізуючи вплив культурно�мистецької та історичної
спадщини Чернігова на формування останнього, сучасний історик наголосив: “Три�
вале перебування в одному з найдавніших політичних і культурних центрів Украї�
ни, серед архітектурно вишуканих чернігівських храмів і монастирів, відомих
православних реліквій та святинь не могло не позначитися на його світогляді.
Чернігівське довкілля було сталим тлом і чинником місцевої суспільної атмосфе�
ри. Краєзнавчий і пам’яткознавчий рух у місті тоді переживав піднесення”22. Ці ж
спостереження цілком стосуються і А. Казки. Дружба між чернігівськими юнака�
ми, котрі так палко прагнули до мистецтва, культури, поезії зав’язалася у роки
навчання, про які пізніше А. Казка згадував з ностальгійним смутком: “А літерату�
ру я люблю, – зізнавався він у листі до В. Мисика, – ще з того часу, як 12�літніми
хлопчаками Павлусь Тичина і я співробітничали в хлоп’ячому журналі в Черні�
гові в Тройці, коли иньші хористи платили по 2 грудки сахару за число” 23. По
закінченні школи А. Казка поступив до Київського комерційного інституту, але
через нестатки не спромігся його закінчити. Він повернувся до Чернігова, підшу�
ковував собі роботу, щоб допомагати рідним.
Початок Української революції А. Казка зустрів з натхненням. Він не мав схиль�
ності до політики, тому його, ймовірно, привабили нові і, як тоді мріялося, без�
межні можливості для розвою мови, літератури, розквіту культури і духовного
відродження українства. У Чернігові у 1917 – 1918 рр. зібрався гурт талановитих
діячів саме такого плану. О. Оглоблин слушно писав: “Гарячі дні революції в тихо�
му, півсонному, але культурному Чернігові. Казка кидається у вир українського
громадсько�політичного й мистецького життя. Він працює в Чернігівському
Земстві, бере активну участь в українських революційних і культурно�освітніх
організаціях. Артист�аматор, він виступає в українських концертах та виставах,
організованих “Просвітою”. Маляр, він, за дорученням Чернігівського Комітету
охорони пам’яток старовини, малює історично�мистецькі пам’ятники Чернігів�
щини. Він близько стояв до того рафінованого культурного українського оточен�
ня, яке об’єднувалося в Чернігові навколо Вадима Львовича Модзалевського, ге�
неалога, історика й мистецтвознавця” 24. Місцева преса особливо відзначає талант
А. Казки – співака, який яскраво проявився на концерті, складеному із творів
М. Лисенка, що його підготувала Українська учнівська громада на початку грудня
1917 р. 25 У 1918 р. А. Казка одружився. Обряд вінчання відбувся 4 липня у Вос�
кресенській церкві м. Чернігова, про що залишився відповідний запис у метричній
книзі. Наречений позначений як “козак м. Седнева, православний, одружувався
першим шлюбом, 27 років”. Його судженою стала “донька почесного громадянина
м. Стародуба Чернігівської губернії Ганна Павлівна Цитович, православна, пер�
ший шлюб, 27 років”. “Поручителями” на церемонії були: Іван Ницай, Борис Пи�
липенко, Микола Пилипенко і Марко Загородько” 26.
Незважаючи на турботи, пов’язані з облаштуванням родинного гнізда, заван�
таженість громадськими справами, молодий український діяч був у цей період
свого життя в стадії творчого піднесення. “За 1917 рік, особливо за осінь та за ту
бурхливу зиму, – писав він В.Л. Модзалевському 11 серпня 1918 р., – назбиралась
у мене якась величезна кількість поезій, так приблизно речей на 60, що складе
томик у сотню сторінок. Між цього поезійного дріб’язку є дві речі трохи буйнішо�
го розміру: одна з них поема “Риштування” [...], а друга – це сонетовий вінок “Ар�
гонавти” чи “Вінок життя” – річ із 15 сонетів, яку я написав у червні сього року” 27.
У 1918 р. поет здав до друку збірку своїх віршів під назвою “Перший Вінок” (13
196 Сіверянський літопис
сонетів, два десятки тріолетів, десятків два різних віршів, сонетовий вінок і по�
ема). На жаль, мабуть, у зв’язку з бурхливими подіями того часу збірка так і не
побачила світ 28. Це й була перша велика печаль поета – за життя він не потримав
у руках жодної своєї збірочки. Весь його епістолярій просякнутий тугою за цією
мрією. У листі до П. Тичини від 10 листопада 1924 р. він писав: “Та ось я б хотів
запитать (хоч це безнадійна річ!): якось ти восени казав: “Пришли матер’ял, може,
удасться видать книжку”. Ось я й питаю, голубчику Павлусю: чи не можна б спро�
бувати надіслать матеріал? Напиши про це”29. За властивою поету делікатністю
приховується біль, завданий несправедливістю долі.
У цілому подальший життєвий шлях А. Казки оповитий таємницею. І справа
не тільки в тому, що, на жаль, і сьогодні належним чином не вивчена та поцінована
його творча спадщина, надто мало збереглося й достовірної біографічної інфор�
мації. Не останню роль тут зіграли його невільні мандри Україною. Здається, не
так самі безконечні переїзди йому дошкуляли, бо він любив мандрувати (“Люблю
я і любив завжди дорогу. Нею / Ладен, здається, йти навпроти сонця вічно”) 30, як
причини, що їх зумовлювали: постійна турбота про шматок хліба для себе та своєї
родини. У подружжя підростало двоє синів. “Казка мріяв перебратися до Києва,
як це зробили інші чернігівці: В. Модзалевський, М. Жук, Ю. Меженко, – підкрес�
лив В. Міяковський, – мріяв про університет, про якусь культурну роботу біля
Модзалевського. Це був би рушійний момент в його біографії. Цього не сталося,
життя пішло зигзагами і він пройшов життя непізнаний ніким” 31.
Єдиним місцем, де А. Казка зміг знайти собі роботу, стала на перших порах
сільська школа. Після того, як у 1919 р. не здійснилася його заповітна мрія закрі�
питися у Києві, він поїхав на Катеринославщину, щоб стати учителем російської
мови і літератури у семирічці с. Підгороднє. Серед його учнів був хлопчик із
сусіднього села Новопавлівки – Василь Мисик 32. Між молодим учителем і здібним
школярем зав’язалася дружба, яка тривала, доки жив А. Казка. Остання його ли�
стівка до В. Мисика датована 16 серпня 1929 р. 33 – тобто написана менше ніж за
місяць до арешту.
Роки по закінченні громадянської війни, звичайно, були не найкращим часом
для розквіту педагогічних талантів, але у скромній сільській школі А. Казка пока�
зав себе справжнім учителем. О. Шугай зібрав свідчення його учнів, яких вдало�
ся розшукати у 80�х рр. ХХ ст. Вони підтвердили висновок, до якого дійшов до�
слідник, проте все�таки сам А. Казка волів би бути поетом, тим�то не зовсім пра�
вий Г. Костюк, який так окреслив його вибір: “Поет, що не витримав великого
злому, зійшов з гори Гелікон [у грецькій міфології: гора, де жили музи. – Т. Д.] і
віддав себе цілковито народові – пішов учителювати. На цьому шляху доброго і
вічного його застав терор і він, як і тисячі інших чесних і талановитих, зник без�
слідно” 34. Відмовлятися від поезії А.Казка не міг і не хотів. Наступним кроком у
його прагненні перебратися до центру культурного життя стало учителювання у
селах поблизу Києва. Воно припало на 1922 – 1925 рр. Трохи підробляв він і
викладанням українознавства у Межигірському художньо�керамічному технікумі.
Незважаючи на близькість до великого міста, А. Казку вразила бездуховність се�
лян, відсутність у них інтересу до освіти та культури. Він пристрасно прагнув
змінити ситуацію за допомогою мистецтва.
Ці наміри знайшли своє відображення у написаному 1925 р. дописі “Межигір�
сько�Петрівський хор”. На тексті є сліди редакторських правок, очевидно, його
готували до друку, але чи був надрукований допис, встановити не вдалося. Отже,
у невеликому за обсягом нарисі А. Казка повідомляє, що восени 1922 р. приїхав
працювати до Межигірського дитячого будинку, потім став учителювати у
с. Нові Петрівці. Оскільки вчитель одержав у своє користування “прекрасний
рояль”, то вирішив із мешканців сіл Старі та Нові Петрівці, Валки створити хор
заради “єднання цілком розпорошеного і цілком байдужого до справи освіти насе�
лення, що вразило мене своїм дикунством, не дивлячись на таку близькість до
Київа”. Маючи досвід у цій справі, А. Казка не сумнівався, що доб’ється свого, бо
Сіверянський літопис 197
у Межигірському дитячому будинку йому пощастило заснувати хор із вихованців
і студентів, який дав 5 “прилюдних безплатних концертів” 35. Проте зібрати хор із
дорослих селян виявилося не такою вже й простою справою, автор наводить ціка�
ву подробицю, яка прекрасно ілюструє пануючі в селянському середовищі на�
строї: як тільки диригент вимагав, щоб кожен староста склав список виконавців
тієї чи іншої партії – “хор щезав: “Мовляв, у комуну записують” 36. Цей епізод,
зафіксований безстороннім спостерігачем, переконливо показує ставлення селян
до політики радянської влади і її спроб аграрних реформ. Прикро, що від цього
потерпав ні в чому не повинний ентузіаст хорового співу. Судячи з листів, налаго�
дити відносини з селянами вчителю так і не пощастило. У листі до П. Тичини від
4 серпня 1925 р. він писав: “Силкувався я видертись із вельми бандитських Но�
вих�Петрівець – але у Києві, не дивлячись на укр[аїніза]цію, учителі так міцно
учепились одне за одного (хоч і калічі там повно!) – що ніяк я не можу втиснутись
до їхнього гурту. [...] Хотілося пожити у ліпших умовах, при київських бібліоте�
ках попрацювати, коло культурного огнища погріти добре вже закацюблий розум
– аж ні, доведеться, мабуть, зариваться хоч у Нов[их]�Петрівцях, хоч у іншому
селі” 37. Крім цих цілком зрозумілих бажань, А. Казка у листах до П. Тичини тор�
кається й інших причин, що зумовлювали шукати іншого місця. Так, він відверто
змальовує своє матеріальне становище: “Бач, нам погано почали виплачувать ут�
римання: уже два місяці, як я не одержую утримання (дружина теж). Угруз у
довги. А до всього оце сповістили про скорочення в Межиг[ірському] т[ехнікумі]
українства. Це мінус 4 червінці у моєму бюджеті щомісяця. Боргів на 80 карб[о�
ванців]. [...] А тут мама пише: дай поміч – голодна, невдягнена, напівхвора, не�
мічна” 38. Листи до В. Мисика, як справедливо зауважує С. Крижанівський, спов�
нені учительських порад, це настанови метра і вчителя 39, а от у листах до друга
А. Казка відверто пише про свої страждання і болі.
Несподівано він отримав привабливу пропозицію. Наркомат освіти доручив
одному з профспілкових діячів Ілліну українізувати 77 залізничну трудову шко�
лу в Одесі. Серед безробітних учителів�українців, які отримали запрошення, опи�
нився і А. Казка 40. Проте, як швидко виявилося, черговий переїзд не привів до
вирішення наболілих питань життя і творчості. Знову ті ж самі проблеми обсіли:
важка робота, яка не приносила морального задоволення, недуга, злидні: “Топ�
люсь, братику, серед зошитів укрмови, а помилок – як у Сірка бліх... От я, брат, і
трушусь – а вони дотинають, а вони дотинають”. Одних учнівських зошитів для
перевірки припадало на тиждень 120. Різко погіршився стан здоров’я: розпочався
туберкульозний процес у легенях. Знову давалися взнаки злидні: вимушена ку�
півля в кредит пальта підірвала сімейний бюджет, змусила економити на харчах 41.
Далеко не все подобалося А. Казці й в громадсько�культурному та морально�
духовному житті країни. Очевидно, поет повністю довіряв своєму адресатові –
В. Мисику, бо писав відверто про такі речі, що про них тоді воліли мовчати. Зда�
валося, всі радянські письменники горою стояли за індустріалізацію та урбаніза�
цію (терміну тоді такого, принаймні масово, не вживали, але стільки твердили
про переваги соціалістичного міста), а Казка писав: “Здається, за один день такого
сонячного існування я сміливо б віддав і смердючі автомобілі, і прудкі – що більше
униз літають – аероплани, і заковані в граніт, залізо і бетон міста з їхньою – будь
вона проклята!!! – електрикою і з отими коробками�домами, набитими паскудни�
ми пиховитими вошами, що ссуть одна в одної сили і кров і прикривають це
ріжними святими словами” 42. Варто наголосити, що такі жорсткі і навіть образ�
ливі слова сказані про “перлину” біля Чорного моря – Одесу, принаймні, саме там
мешкав А. Казка у 1928 р. Звичайно, є в нього і позитивні враження, пов’язані з
новим місцем роботи, але, здається, що принади великого й своєрідного міста
залишили поета байдужим. “Гарно” почував він себе тільки у Седневі та на Чер�
нігівщині взагалі, бо там – “суцільне життя! Скільки там сили чуття! Яка од�
ноцільність існування!” 43. Він не міг не помічати загрозливих ознак катастрофи,
яка насувалася на суспільство, деградації у морально�етичній сфері: “Найбільше�
198 Сіверянський літопис
бо ненавидів, ненавиджу і ненавидітиму отой дух покори, отой новий дух фари�
сейства, до якого так старанно підганяють сучасну письменницьку молодь, – як
колись солдатів до муштри”, – писав він любимому учневі 44. Справді, справедли�
ве й глибоке спостереження, тільки воно стосується всієї радянської молоді –
мине зовсім небагато часу, і покірні владі, ідейно “вимуштрувані”, бездушні й
безжальні активісти, в основному молодь і люди середнього віку, – розпочнуть
тріумфальний похід по напівмертвих від голоду, страху, відчаю українських се�
лах, витягаючи з рук дитини останню картоплину.
Листи до В. Мисика справляють сильне враження на кожного, не байдужого
до української історії та літератури. Вони вносять суттєві корективи до традицій�
ного образу поета – мрійливого і ніжного лірика, якому чужі громадянські моти�
ви. Мабуть, часи були настільки важкі, що не сила було мовчати.
Обставини арешту і смерті А. Казки знайшли своє відображення в документах
СБУ, вони вилучені з того джерела, “що вважалося навік утаємниченим” 45. Упер�
ше протоколи допитів поета побачили світ у дослідженні В. Пристайка та Ю. Ша�
повала 46, потім матеріали слідчої справи оприлюднив В. Шкварчук.
Якоїсь конкретної причини для арешту, звичайно, не існувало. Була в Одесі
купка української інтелігенції (до неї, крім А. Казки, належав і відомий худож�
ник, який багато років прожив у Чернігові, – М. Жук). Спілкуючись між собою, її
представники відверто говорили, що “вчителям платять мізер, в українізації сус�
пільства багато липи, проводиться вона вкрай казенно, передусім для українізова�
них, справжніх українців у радянський апарат майже не пускають, література,
мистецтво, музика і взагалі вся національна українська культура затиснута цензу�
рою, нещасних селян грабують і душать податковим пресом, стати на захист своїх
прав вони бояться, література про село бреше, українська сировина вивозиться за
межі республіки, індустріалізація всіх робить старцями” 47. Такі розмови у другій
половині 20�х рр., як засвідчує у своїх знаменитих “Щоденниках” С. Єфремов,
були поширеним і навіть природним явищем. Радянська влада справді всім зали�
ла сала за шкуру: “Усі чекають переміни”, – занотував академік 29 березня 1928 р. 48
І дочекалися – масових арештів у справі сфабрикованого контрреволюційного цен�
тру – Спілки визволення України (СВУ). Певну риску під питанням щодо реально�
го існування організації підвела поява ґрунтовного дослідження “Політична історія
України. ХХ століття”. Один з його авторів відзначив, що “СВУ” створили “у кабі�
нетах слідчих”, “насправді наукову і творчу інтелігенцію судили за її антирадянське
минуле, зокрема, за участь у діяльності політичних партій, які утворили Централь�
ну Раду. Судили також за відмінний від офіційного спосіб мислення” 49. Останнє з
положень, на нашу думку, повністю пояснює і причини арешту А. Казки. Він не був,
звичайно, ворогом радянської влади, але був українцем, митцем, який прагнув збе�
регти свою духовну свободу, право на творчість, людську гідність.
Поета�вчителя заарештували 9 вересня 1929 р. Він написав за наказом слідчо�
го чимало показань, але вся ця інформація на статтю 54�11 КК УСРР (участь у
контрреволюційній організації, підготовка контрреволюційних злочинів) ніяк не
тягла. Згідно з даними В. Шкварчука, останній допит відбувся 21 жовтня, а вже 23
числа цього ж місяця А. Казку “знаходять на камерних нарах – лежить горілиць, на
шиї – широкий пруг від задушення. Висновок судмедексперта: в’язень повісився
на рушнику” 50.
Посмертної реабілітації поет дочекався через 68 років. 27 листопада 1997 р.
Чернігівська обласна прокуратура скасувала постанову одеських чекістів. Питан�
ня щодо відкриття справи про доведення до самогубства (а можливо, й вбивства)
взагалі не виникало 51.
Безперечно, що А. Казка був талановитим поетом, чудовим педагогом, здібним
музикантом. Колосальний творчий потенціал цієї здібної людини не міг бути пов�
ністю реалізованим за радянських умов.
Хотілося, щоб в Україні, а у рідному краї обов’язково, його творчість у школах
та інших навчальних закладах вивчали поглибленіше та осмисленіше, а у селищі
Сіверянський літопис 199
Седневі пам’ять поета, пристрасно закоханого у старовинне містечко, вшанували
бодай скромним пам’ятним знаком.
1. Проф. Лашкевич О. (Оглоблин) Аркадій Казка (Сторінка з історії новітньої української
літератури) // Рідне слово: Місячник літератури, мистецтва і науки. – Мюнхен, 1946. – Ч. 12. –
С. 66.
2. Лейтес А. і Яшек М. Десять років української літератури (1917 – 1927). – [Б. м.]: ДВУ,
1928. – Т. 1: Біобібліографічний. – С. 200.
3. Українська літературна енциклопедія. – К., 1990. – Т. 2. – С. 372.
4. Казка А.В. Васильки: поезії / Упоряд. та передм. С. Тельнюка. – К., 1989. – 264 с.
5. Шугай О. Крапля сонця у морі блакиту (Есе про двох поетів) // Дніпро. – 1990. – № 12.
– С. 78 – 131; Крижанівський С. Зажиттєві злигодні і посмертні поневіряння поета Аркадія
Казки // Сіверянський літопис. – 1996. – № 1. – С. 16 – 20; Його ж. Постскриптум // Там само.
– 1996. – № 6. – С. 103; Єрмоленко О. Зламалась ніжна квітка: До 70�річчя Аркадія Казки //
Просвіта. – 1999. – 26 лист.; Міяковський В. Біля джерел неоклясики / Передм., прим. Г. Кураса,
Т. Демченко // Сіверянський літопис. – 2004. – № 5�6. – С. 65 – 68.
6. “Українізація” 1920 – 30�х років: передумови, здобутки, уроки: Кол. монографія / За ред.
В. А. Смолія. – К., 2003. – С. 201.
7. Шкварчук В. Винуватий, бо українець. За матеріалами слідчої справи № 4748 Одеського
окрвідділу ДПУ, ДАЧО, сп. 3208 // Сіверщина. – 2004. – 16 січ. – С. 9 – 10; Його ж. Непокора
Аркадія Казки. За матеріалами слідчої справи № 4748 Одеського окрвідділу ДПУ, ДАЧО, сп.
3208 // Літературна Україна. – 2004. – 3 черв. – С. 7.
8. Див. додаток до проф. Лашкевич О. (Оглоблин) Назв. праця; Казка А. Листи. / Вступ. ст.
“Мій друг Аркадій Казка...” О. Губаря; підготовка тексту та комент. І. Блюдо, О. Губаря //
Слово і час. – 1990. – № 9. – С. 44 – 49; Віч�на�віч з Казкою: Листи Аркадія Казки до Василя
Мисика / Упор. А. Перерви // Березіль. – 2005. – № 5 – С.149 – 162; № 6. – С. 182 – 191; №7�
8. – С. 180 – 191; № 9. – С. 176 – 184; № 10. – С.188 – 191; № 11. – С. 184 – 191; № 12. – С. 185
– 187; 2006. – № 1. – С. 183 – 191; № 2. – С. 183 – 190; № 3�4. – С. 179 – 188; № 5. – С. 185 –
191.
9. Коцюбинська М. “Зафіксоване і нетлінне”: Роздуми про епістолярну творчість. – К., 2001.
– С. 11.
10. Тельнюк С. Залюблений у нове життя: Передмова // Казка А. Васильки. – К., 1989.
– С. 8 – 9.
11. Державний архів Чернігівської області (далі – ДАЧО). – Ф. 679. – Оп. 10. – Спр. 531. –
Арк. 147 зв – 148.
12. Там само. – Арк. 118 зв – 119.
13. Там само. – Спр. 965. – Арк. 573 зв – 574.
14. Там само. –Спр. 967. – Арк. 556 зв. – 557.
15. Там само. – Спр. 531. – Арк. 78 зв.
16. Тельнюк С. Назв. праця. – С. 8.
17. Курданов А. Новий літопис Седнева // Містечко над Сновом: Збірник ст. і матеріалів. –
Ніжин, 2007. – С. 265 – 266.
18. Цит. за: Шугай О. Назв. праця. – С. 97.
19. Казка А.В. Васильки. – С. 124 – 125.
20. Віч�на�віч з Казкою // Березіль. – 2006. – № 2. – С. 185.
21. Там само.
22. Кот С. Павло Тичина і культурна спадщина України // Пам’ятки України: Історія та
культура. – 2008. – № 1. – С. 85.
23. Віч�на�віч з Казкою... // Березіль. – 2006. – № 5. – С. 188.
24. Проф. Лашкевич О. (Оглоблин) Назв. праця. – С. 67.
25. Черниговский край. – 1917. – 7 декабря. – С. 4.
26. ДАЧО. – Ф. 679. – Оп. 10. – Спр. 1656. – Арк. 85 зв – 86.
27. Цит. за: проф. Лашкевич О. (Оглоблин) Назв. праця. – С. 68.
28. Там само.
29. Казка А. Листи // Слово і час. – 1990. – № 9. – С. 45.
30. Казка А. Васильки. – С. 111.
31. Міяковський В. Назв. праця. – С. 67.
32. Шугай О. Назв. праця. – С. 79 – 80.
33. Віч�на�віч з Казкою... // Березіль. – 2006. – № 5. – С. 191.
34. Костюк Г. Зустрічі і прощання: Спогади. – Едмонтон, 1987. – Кн. 1. – С. 321 – 322.
35. Інститут рукопису Національної Бібліотеки України імені В. Вернадського. – Ф. 50,
№ 1753. – Арк. 1, 2.
36. Там само. – Арк. 5.
37. Казка А. Листи // Слово і час. – 1990. – № 9. – С. 47.
200 Сіверянський літопис
38. Там само. – С. 45.
39. Крижанівський С. Зажиттєві злигодні... – № 2�3. – С. 75.
40. Шкварчук В. Винуватий, бо українець. – С. 9.
41. Казка А. Листи // Слово і час. – 1990. – № 9. – С. 48.
42. Віч�на�віч з Казкою... // Березіль. – 2006. – № 3�4. – С. 187.
43. Там само.
44. Там само. – С. 185.
45. Крижанівський С. Постскриптум. – С. 103.
46. Пристайко В., Шаповал Ю. Справа “Спілки Визволення України”: невідомі документи і
факти. – К., 1995. – С. 200 – 201.
47. Шкварчук В. Винуватий, бо українець. – С. 9.
48. Єфремов С. Щоденники, 1923 – 1929. – К., 1997. – С. 604.
49. Політична історія України. ХХ століття. У шести томах / Ред. кол. І. Ф. Курас та ін. – К.,
2003. – Т.3: Утвердження радянського ладу в Україні (1921 – 1938) / Керівн. тому
С. В. Кульчицький. – С.207 – 208.
50. Шкварчук В. Винуватий, бо українець. – С. 10.
51. Там само.
В данной статье на базе эпистолярия А. Казки и некоторых архивных матери�
алов воссозданы главные вехи жизни поэта, которому выпала незавидная участь
стать одной из первых жертв сталинского террора.
Ключевые слова: биографическое исследование, переписка, сталинские репрес�
сии, поэтическое творчество, педагогическая деятельность.
The article, based on A. Kazka’s correspondence and any files, reproduces the main
periods of life of the poet, what fell to one’s lot to become of the first sacrifice of Stalin’s
terror.
Key words: biographical research, correspondence, Stalin’s repression, poetic creation,
pedagogic work.
|