Медичне обслуговування населення Чернігова (70 – 90-і роки ХІХ ст.)
У статті аналізується діяльність гласних Чернігівської міської думи в напрямку організації медичного обслуговування населення. В статье анализируется деятельность гласных Черниговской городской думы в плане организации медицинского обслуживания населения. The article analyses the activities of town...
Saved in:
| Published in: | Сiверянський лiтопис |
|---|---|
| Date: | 2010 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут української археографії та джерелознавства імені М.С. Грушевського НАН України
2010
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/24701 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Медичне обслуговування населення Чернігова (70 – 90-і роки ХІХ ст.) / Л. Шара // Сiверянський лiтопис. — 2010. — № 4-5. — С. 171-178. — Бібліогр.: 41 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860250464938885120 |
|---|---|
| author | Шара, Л. |
| author_facet | Шара, Л. |
| citation_txt | Медичне обслуговування населення Чернігова (70 – 90-і роки ХІХ ст.) / Л. Шара // Сiверянський лiтопис. — 2010. — № 4-5. — С. 171-178. — Бібліогр.: 41 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Сiверянський лiтопис |
| description | У статті аналізується діяльність гласних Чернігівської міської думи в напрямку організації медичного обслуговування населення.
В статье анализируется деятельность гласных Черниговской городской думы в плане организации медицинского обслуживания населения.
The article analyses the activities of town councilors of Chernihiv town duma in direction of medical service organization.
|
| first_indexed | 2025-12-07T18:42:18Z |
| format | Article |
| fulltext |
Сіверянський літопис 171
У статті аналізується діяльність гласних Чернігівської міської думи в напрямку
організації медичного обслуговування населення.
Ключові слова: гласні, дума, управа, лікар, фельдшер, медичне обслуговування
населення.
Виборні інституції Чернігова, що функціонували на засадах міських положень
1870 і 1892 рр., вирішували не лише різноманітні проблеми господарсько�побуто�
вого характеру, але й переймалися питаннями соціальної сфери. З�поміж них –
організація медичного обслуговування населення.
У дореформену епоху (маємо на увазі до ліберальних реформ 60 – 70�х років
ХІХ ст.) еліта тогочасного суспільства не мала клопоту з медичним забезпечен�
ням, звісно, на рівні тодішньої науки. Вона користувалася послугами фахівців,
зазвичай іноземних, могла дозволити собі пройти курс лікування за кордоном,
зрештою, матеріальний статус і спосіб життя виступали тими чинниками, котрі
уможливлювали проводити елементарну профілактику різноманітних захворю�
вань, не допускаючи їх виникнення.
Значно складніше було отримати медичну допомогу простому населенню, особ�
ливо жителям периферії. Традиційно вони лікувалися народними методами, які
передавалися з покоління в покоління. У разі потреби зверталися до знахарів,
котрі зналися на лікарських травах і замовляннях. Скажімо, якщо скаржилися на
головний біль, знахар давав нюхати спирт, одеколон, сіль, м’яту; захворювання
шлунково�кишкового тракту – пропонував пити декокт (відвар із лікарських трав);
серцево�судинних – пускав кров шляхом надрізування вен. До речі, останній спосіб
був досить популярним. Вважалося, що таким чином випускали “погану кров”,
після чого організм очищався, хвороба припинялася. Окрім лікарів, займалися
цим ще й цирульники. На вивісках цирулень зазначалось “і кров пускаємо” 1 .
Домашні методи лікування виявлялися дієвими при нескладних захворюван�
нях, коли ж йшлося про ускладнення чи проблеми інфекційного характеру, що
могли спричинити епідемію, то вони були безсилі. Лікуванням, як, зрештою, будь�
якою іншою справою, повинні займатися фахівці. До такої думки урядовці при�
йшли ще в 30�х роках ХVІІІ ст., коли, згідно з розпорядженням Сенату від 1737 р.,
у 56 великих містах Російської імперії запровадили посади міських лікарів. Їхніми
прямими обов’язками стали профілактика і боротьба з інфекційними хворобами,
надання медичної допомоги населенню, проведення судово�медичної експертизи.
Варто звернути увагу, що уряд лише ініціював ідею призначення міських лікарів,
тобто виступив своєрідним генератором справи, але фінансова сторона повністю
покладалася на плечі виборного управління. Саме останнє мало забезпечувати
лікарів житлом і своєчасно виплачувати заробіток (у середньому по 12 руб. на
місяць). Відтак у 1737 р. міські лікарі з’явилися в Чернігові, Ніжині, Прилуках,
Стародубі, з 1775 р. – в інших населених пунктах Чернігівської губернії 2 .
Із 1785 р. у Чернігові відкрився стаціонарний заклад для надання медичної
УДК 94(477.51)«19»
Любов Шара
�
МЕДИЧНЕ ОБСЛУГОВУВАННЯ НАСЕЛЕННЯ ЧЕРНІГОВА
(70 – 90�і роки ХІХ ст.)
© Шара Любов Миколаївна – доцент кафедри історії слов’ян Інсти�
туту історії, етнології та правознавства імені О.М. Лазаревського ЧНПУ
імені Т.Г. Шевченка.
172 Сіверянський літопис
допомоги військовим, інвалідам, безпритульним та арештантам. Інші верстви сус�
пільства мусили викликали лікаря додому, хоча зробити це було досить складно.
Річ у тім, що міські лікарі, формально працюючи як штатні спеціалісти, реально
виконували свої обов’язки лише 2�3 дні на тиждень. Протягом решти днів вони
надавали допомогу жителям повіту, тобто працювали в системі роз’їзної медици�
ни (були на виїздах). Така система виявилася недосконалою, навіть самі лікарі
називали її “грою у хованки”, оскільки хворим було важко їх знайти 3 .
Поліпшилася ситуація лише після того, як у Чернігівській губернії започатку�
вали земське самоврядування, передавши до його компетенції медичне обслуго�
вування населення. З листопада 1865 р. Чернігівська земська управа взяла під свій
контроль богоугодні заклади, підпорядковані в дореформений час Приказу гро�
мадської опіки, та повітові лікарні. Найрезультативнішою діяльність земств ви�
явилася у напрямку трансформування роз’їзної медичної практики. Провідні
лікарі�земці ініціювали організацію лікарських округів із фельдшерськими пунк�
тами та амбулаторний прийом хворих. Територія губернії була поділена на дільниці,
в центрі яких відкрили лікарні з амбулаторіями, інфекційними відділеннями та
кількома фельдшерським пунктами. Зазвичай лікарська дільниця розраховува�
лася на 10 тис. осіб, радіусом обслуговування до 17 верст (верста дорівнює 1,0668
км). Протягом 15 років (1865 – 1880 рр.) на теренах Чернігівської губернії зорга�
нізували 46 дільниць, у кожному повітовому містечку діяло по одній лікарні 4 .
Станом на 1895 р., працювали 83 лікарські дільниці, охоплюючи 545 кв. верст, де
мешкали 26710 чол. 5
Після реформування виборного управління Чернігова, яке згідно з Положен�
ням 1870 р. теж отримало можливість вирішувати проблеми медичного обслуго�
вування населення, місто орендувало в повітовій земській лікарні певну кількість
ліжок для чернігівців (медичний заклад підпорядковувався Чернігівській по�
вітовій управі). У середньому на утримання одного хворого асигнувалося по 25 коп.
за добу. Зазвичай першочергово гроші виділялись на лікування незаможних жи�
телів, військовослужбовців, пожежників. Обслуговування бідних міщан покри�
валося коштом міщанських управ (міщани, як окремий соціальний стан, форму�
вали касу взаємодопомоги на випадок екстрених потреб, скажімо неврожаю; роз�
поряджалася грошима обрана управа). Матеріально забезпечені жителі отриму�
вали медичну допомогу за власний рахунок і, як правило, надавали перевагу до�
машньому лікуванню. Загальні витрати Чернігівської земської лікарні зростали з
року в рік. Так, упродовж тридцяти років вони збільшилися майже у 5 разів.
Якщо в 1866 р. сягали 26213 руб., через десять років – 55933 руб., 1886 р. –
66016 руб., 1896 р. – 120 тис. руб. 6 Таке швидке зростання зумовлене різноманіт�
ними факторами. Першочерговим, на нашу думку, було розширення спектра ме�
дичних послуг, використання нових методів лікування, зокрема вакцинації, акти�
візації профілактичних заходів, збільшення кількості пацієнтів, передусім у роки
російсько�турецьких воєн, поширення епідемій.
Збільшення витрат лікарні змусило земців шукати нові шляхи надходжень або
способи розширення існуючих джерел доходів. Зокрема, у 1895 р. на засіданні
земського зібрання було вирішено змінити плату за лікування, підвищивши з
25 коп. до 40 коп. за добу. Таку суму передбачалося брати упродовж наступних
двох років, вона не мала поширюватися на психічно хворих. Земці наголосили, що
навіть 40 коп. за добу не відповідає реальним потребам лікарні. Перебування паці�
єнта обходиться майже вдвічі дорожче 7 . Звісно, вони мали рацію. Утім, коли
мова заходила про зростання міських витрат на об’єкти загальногубернського ко�
ристування, гласні Чернігівської думи досить емоційно реагували на такі речі. З
одного боку, це нові видатки, з іншого – звучала думка, що послугами земських чи
державних закладів або установ користуються жителі всієї губернії, то чому ж
міська громада повинна витрачати власні кошти. Подібні твердження щодо по�
вітової лікарні лунали вже в 70�х роках, відразу ж після реформування виборного
управління Чернігова. Гласні були переконані, що, відкривши міську лікарню або
Сіверянський літопис 173
хоча б прийомний покій, можна самим контролювати витрати на лікування, бути
впевненими у правильності їх використання. Тому в 1876 р. дума ініціювала орган�
ізацію прийомного покою для надання діагностично�консультаційних послуг. Було
знайдено відповідне приміщення (дерев’яний будиночок на чотири кімнати, де
містилося помешкання лікаря і проводився прийом хворих), придбано обладнан�
ня, медичні препарати, запрошено на роботу лікаря та фельдшера.
Робочий день лікаря тривав 4 години, упродовж яких він безкоштовно допо�
магав малозабезпеченим чернігівцям. Заможні користувалися його послугами
лише на платній основі. Як свідчать статистичні дані, лікар не залишався без робо�
ти. Так, у 1878 р. медичну допомогу отримали 2251 чол., 1879 р. – 3800, 1880 р. –
4413, 1889 р. – 4600, 1890 р. – 5922 особи. Серед останніх за соціальним складом
нараховувалося 64,3% – міщан, 26% – селян і козаків, 4,6% – дворян, 4% – солдат,
1,1% – духовенства 8 . У 1897 р. прийомний покій відвідали 8824 хворих 9 .
Попри це, варто вказати, що на думку столичного чиновника – сенатора О. По�
ловцова, прийомний покій Чернігова не відповідав потребам населення, не ви�
тримував порівняння щодо надання кваліфікованої медичної допомоги зі стаціо�
нарними лікарнями 10 . Звісно, все це правильно, місто повинне мати власну лікар�
ню, але, враховуючи ті умови, в які урядовці поставили виборні управління, поз�
бавивши їх можливості автономно розпоряджатися місцевим бюджетом, зму�
сивши першочергово фінансувати загальнодержавні потреби, натомість соціаль�
ну сферу – за залишковим принципом, організація прийомного покою все ж зас�
луговує на увагу. На його потреби, у тому числі оплату роботи лікаря і фельдшера,
витрачалося з міського бюджету в середньому по 1630 руб. Окрім того, близько
360 руб. виділялося на купівлю медичних препаратів для малозабезпечених жи�
телів Чернігова 11 .
Органи самоврядування також утримували штатного міського лікаря, асигну�
ючи щорічно на оплату його роботи близько 200 руб. Звичайно, такої суми було
не достатньо для утримання родини, тим паче, що навіть повітове місто Новгород�
Сіверський виділяло значно більше – 800 руб. 12 Із метою стимулювання нелегкої
лікарської практики у 1890 р. Міністерство внутрішніх справ ухвалило рішення
про державні дотації на збільшення оплати праці медиків. Отож чернігівський
лікар отримував, крім грошей з місцевого бюджету, ще 160 руб. державної допо�
моги 13 . Поступово дотації, як, власне, й платня, зросли. Скажімо, у 1897 р. остан�
ня сягала 1200 руб. 14
Найбільше зусиль для поліпшення медичного обслуговування населення ви�
борне управління Чернігова докладало під час поширення інфекційних захворю�
вань. Зазначимо, що епідемії були звичним явищем і, часто повторюючись, заби�
рали тисячі життів. Незважаючи на те, що Чернігів останньої третини ХІХ ст. був
порівняно невеликим містом, у ньому не зафіксовано високого рівня міграційних
процесів, транзитних потоків, поза тим механізм розповсюдження інфекційних
захворювань характеризувався помітною активністю. У 1872 – 1873 рр. лютувала
холера, 1879 р. – чума, 1887 – 1888 рр. – дизентерія, дифтерія, 1892 – 1893 рр. –
знову холера, 1897 р. – черевний тиф. Жителі хворіли на малярію, лихоманку,
кір, різноманітні венеричні інфекції, щоправда, в менших масштабах 15 .
Найпоширенішими були захворювання, пов’язані з травним трактом, хвороби
дихальних шляхів, кров’яні і зовнішніх покривів. Боротися з ними було складно
в силу кількох факторів. По�перше, спостерігався низький рівень санітарних умов,
якісних характеристик продуктів харчування і питної води. Як відомо, в організмі
людини є різноманітні хвороботворні бактерії, проте, при відповідних умовах
особистої гігієни, санітарії помешкання, місця роботи, тобто мікроареалу прожи�
вання і харчування, збудники інфекцій не активізуються. Зі стану пасивного очі�
кування їх виводить передусім погіршення життєвого рівня. Недаремно науковці
називають частину вищевказаних захворювань “соціальними хворобами”. Такої
ж думки дотримувалися й в позаминулому сторіччі. Так, у 1879 р. у кількох чер�
нігівських родинах зафіксували прояви висипного тифу. Управа відразу ж ство�
174 Сіверянський літопис
рила санітарну комісію на чолі з лікарем Д. Лавриненком, поставивши перед нею
завдання ознайомитися з санітарно�гігієнічним станом будинків хворих та умо�
вами їхнього життя. В результаті роботи (оглянули 15 дворів), комісія дійшла
висновку, що основною причиною поширення інфекційного захворювання у сім’ях
М. Лейкіна, Є. Татарова та інших мешканців П’ятницької вулиці були важкі мате�
ріальні умови. Саме вони не дозволяли підтримувати належну санітарію, нор�
мально харчуватися, здійснювати своєчасне медичне обстеження. На думку членів
комісії, механізм поширення інфекційних збудників значною мірою корелюється
з рівнем життя людини 16 .
Другим фактором, що ускладнював боротьбу з епідеміями, була відсталість пе�
риферійної медицини, відсутність елементарних лікарських препаратів, хоча вже
знали природу основних хвороботворних збудників і проти них винайшли антидо�
ти. Так, у 1796 р. Е. Дженнер відкрив вакцину проти віспи. Він помітив, що доярки,
котрі перехворіли коров’ячою віспою, не хворіли на людську. Взявши ці спостере�
ження за основу, лікар винайшов вакцину (вакцина з латинського слова ”вакка” –
корова), що перемогла хворобу 17 . У 1882 – 1883 рр. Р. Кох дослідив бацилу тубер�
кульозу та холерний вібріон, 1888 р. М. Гамалея запропонував використовувати
для захисту від холери мертві бацили 18 , 1886 р. І. Мечніков заснував в Одесі бакте�
ріологічну станцію, що спеціалізувалася на виготовленні вакцини проти сказу, ви�
найденої Л. Пастером 19 , 1892 р. В. Хавкін (учень І. Мечнікова) відкрив вакцину
проти холери20, того ж 1892 р. німці Леффлер, Берінг і француз Ру виготовили
сироватку проти дифтериту 21 . Як бачимо, епідеміологічна медицина не тупцювала
на місці, розвивалася, але лікарські новинки використовувалися в основному в
столичних або промислових центрах, до яких, на жаль, не належав Чернігів. І третій
чинник, через який інфекційні захворювання набирали масштабного характеру, –
забобонність населення. Ще не стався переворот у свідомості людей, вони свято
вірили у вищі сили, зверталися за допомогою до них, а не до лікарів.
Гласні Чернігівської думи абсолютно справедливо вважали, що надійними спо�
собами попередження епідемій є профілактична робота та імунізація населення.
Попереджувальна санітарно�гігієнічна діяльність передбачала розробку і розпов�
сюдження управою обов’язкових правил щодо профілактики захворювань. За�
звичай, у них йшлося про дотримання елементарних правил особистої гігієни,
чистоти в помешканнях, санітарних норм у процесі виробництва і реалізації хар�
чових продуктів, вживання чистої води, своєчасне проведення вакцинації тощо.
Виконання даних вимог не складало труднощів для матеріально забезпечених ро�
дин. Ті ж чернігівці, котрі не мали можливості купувати якісні харчі або чисту
воду, могли скористатися безкоштовною їдальнею або чайною (відкривалися за
міський кошт) 22 . Проблема постачання якісної води вирішилася з появою міського
водогону. При перших спалахах інфекційних захворювань видавалося розпоряд�
ження про безкоштовне забезпечення бідних сімей водогінною водою 23 . Таким
способом не лише намагалися перешкодити розповсюдженню хвороботворних
збудників, а й переконати населення у якісних перевагах води з водогону, відучи�
ти їх від споживання води зі Стрижня.
Обов’язкові розпорядження видавалися щодо обережного поводження із до�
машніми собаками і котами як потенційними переносниками вірусної інфекції
сказу. Механізм передачі досить простий – домашніх тварин могли покусати зара�
жені дикі тварини, а ті – власних господарів або інших людей. Тому, щоб не допус�
тити захворювання на сказ, перетворення його в чергову епідемію, господарям
наказувалося утримувати собак на ланцюгу. Якщо за ним помітили незвичайну
поведінку – негайно повідомити ветеринара. Вживали заходи щодо безпритуль�
них собак, як правило, їх знищували. Управа купувала отруйні препарати, найняті
робітники розкидали їх по вулицях чи у місцях найбільшого скупчення собак,
потім вивозили трупи. Даний метод боротьби виявлявся не зовсім ефективним,
оскільки часто отруйні речовини поїдали свійські тварини. Проте на той момент
саме таким способом намагалися попередити розповсюдження сказу 24 .
Сіверянський літопис 175
Ключова позиція в процесі профілактичної роботи належала імунізації. Міська
влада дбала про своєчасне її проведення, забезпечення лікарів цілющою сиороват�
кою. Передусім активно застосовували вакцину проти віспи. Спочатку її замов�
ляли у Санкт�Петербурзі, згодом з’явилася можливість отримувати сироватку у
межах губернії, купуючи у віспяних телятниках. У 1882 р. лікарі�земці Ніжинсь�
кого повіту успішно провели щеплення детритом. Для його виготовлення здоро�
вим телятам уводили авірулентний варіант вірусу. Через 4�5 діб дозрілі віспинки,
збудники хвороби, обробляли і прищеплювали людині, спричиняючи легку фор�
му захворювання. Після одужання вироблявся імунітет – стійке неприйняття збуд�
ника віспи 25 . У 1886 р. віспяний телятник відкрили у Чернігові, першим його
завідувачем призначили лікаря П. Буштедта, а з 1889 р. – жінку�лікаря М. Кранц,
котра перебувала на цій посаді понад 40 років 26 .
Для проведення щеплень дума запрошувала лікарів і фельдшерів, у разі загро�
зи епідемії навчалися 1�2 добровольці. Вакцинація проводилась у спеціально відве�
дених приміщеннях, зазвичай, пристосованих для подібної процедури. У середньо�
му, на імунізацію населення асигнувалося по 400�500 руб. упродовж року 27 . Об�
сяги фінансування варіювались у залежності від наповненості місцевого бюджету
та кількості зроблених щеплень. Останній чинник мав вагоме значення, оскільки
чернігівці ухилялися від імунізації. Як уже зазначалося, традиційна ментальність
пересічних громадян штовхала їх до знахарів і народної медицини. За кваліфіко�
ваною допомогою зверталися лише у крайньому випадку, коли хвороба була на
останній стадії і лікарське втручання не мало сенсу. З метою попередження такої
ситуації, гласні вдавалися до примусового щеплення, передусім дітей. Причому
робилося це досить серйозно. Складалися списки тих родин, котрі ухилялися від
імунізації, і подавалися на розгляд мирового судді. Згідно зі ст. 29 Статуту про
покарання мировими суддями, на порушників чекав вирок, ухвалювався вердикт
про стягнення штрафу та обов’язкове щеплення. З іншого боку, органи самовряду�
вання заохочували медичних працівників збільшувати кількість вакцинацій і ре�
вакцинацій 28 . Найбільшою подякою було отримання срібної медалі, заснованої
ще Катериною ІІ з нагоди успішного проведення варіоляції (до появи сиворотки
проти віспи використовували давньосхідний спосіб попередження хвороби – ва�
ріоляцію. У ніздрю здорової людини вводили висушений гній віспинок хворого,
який одужав. Хвороба протікала, як правило, у легкій формі, в організмі форму�
валася захисна реакція на віспині збудники) 29 .
Своєчасно проведені попереджувальні заходи дозволяли уникнути епідемій.
Так, у червні 1896 р. в Чернігові було заплановане відкриття мощів святого Фео�
досія і, звісно ж, очікувався наплив богомольців із різних регіонів країни. Органи
самоврядування взяли до уваги можливість занесення хвороботворних збудників
через велике скупчення населення (губернатор також попередив про це думу, роз�
порядився вжити необхідних заходів для недопущення епідемій). Місто умовно
розділили на кілька зон, у кожній з них сформували санітарні загони. Їхнім пря�
мим обов’язком був контроль за санітарно�гігієнічним станом приватних садиб,
закладів громадського користування. Санітарна комісія, міський лікар і фельдше�
ри мали працювати в посиленому режимі. Управа розробила й подала на затверд�
ження думи проект заходів, спрямованих на покращання санітарних умов у Черн�
ігові. За рахунок міського бюджету відкрили їдальні та чайні, де богомольці за
символічну платню мали змогу купити чаю чи порцію гарячої страви 30 .
Якщо ж попереджувальна діяльність не ставала на заваді поширенню інфекцій�
них захворювань, вони набували епідеміологічного характеру, тоді вживалися
необхідні заходи для їх локалізації та приборкання. Місто умовно розділялося на
кілька частин на чолі з санітарними попечителями, для допомоги яким признача�
лися помічники�добровольці. Їхнім обов’язком був контроль за певною частиною
міської території, виконання розпоряджень управи, організація транспортування
хворих, їх ізоляція, перевірка санітарно�гігієнічного стану приватних будинків,
громадських закладів тощо.
176 Сіверянський літопис
Серед найнебезпечніших хвороб була холера. Зауважимо, що холера вперше по�
трапила до Росії в 1823 р. через Астрахань зі Сходу. На той час вона не спричинила
епідемії, досить швидко припинилася. Повторно проявилася в 1830 р. і впродовж
двох років її вогнища охопили майже всю країну, забравши 230 тис. осіб. Загалом, із
1823 по 1910 рр. на теренах Російської імперії було 44 холерні роки, тобто прості
математичні підрахунки доводять, що в середньому епідемії повторювалися через
рік 31 . Зокрема, у 1872 – 1873 рр. під час епідемії холери у Чернігові утворили 9
дільниць, відповідальними за які призначили попечителів�лікарів І. Демидовича,
Д. Лавриненка, І. Лагоду, П. Щиткова та інших. Кожному з них допомагали по 5 доб�
ровольців, котрі щоденно обходили будинки у своїй частині міста, дізнавалися про
самопочуття мешканців, контролювали санітарно�гігієнічний стан, забезпечували
прибирання території населеного пункту. Про все, що відбувалося, добровольці по�
відомляли попечителів, а ті в свою чергу звітувалися перед управою 32 .
Інфікованих людей ізолювали у спеціальні приміщення, які орендували, або
до інфекційного відділення земської лікарні. Лікування в останній оплачувалося
з міського бюджету, в середньому по 15 руб. за місяць. Для транспортування хво�
рих наймали візників, робота яких також фінансувалася органами самоврядуван�
ня. Єдиний нюанс: якщо інфікований був із заможної родини, то половину суми
покривали родичі. Організовувалися нічні чергування гужового транспорту, за�
звичай з 21 год. вечора до 7 год. ранку. У такий час послуги візників коштували
дорожче, близько 2 руб., оскільки праця вночі та перевезення носія збудника
інфекції – суттєвий фактор ризику для здоров’я 33 .
Лікували хворих медики, найняті виборним управлінням. Так, у 1872 р. за�
просили на роботу трьох вільно практикуючих лікарів, яким допомагали фельд�
шери 34 . Медичні препарати продавали у двох приватних аптеках Чернігова. Згідно
з домовленістю між власниками аптек і органами самоврядування, ліки реалізо�
вували за зниженими на 25% цінами. Скажімо, під час холерного 1872 – 1873 року
пан П. Задервальд торгував препаратами, здешевленими на 20%. Жителі, котрі не
мали грошей на лікування, могли отримати ліки безкоштовно, але виключно за
рецептами, виписаними на бланках управи 35 . Звісно, що остання потім розрахо�
вувалася із власниками аптек. Враховуючи періодичність епідемій, гласні не�
одноразово зверталися до губернської адміністрації з проханням допомогти отри�
мати дозвіл на відкриття громадської аптеки, однак чиновники не погоджували�
ся. Своїми відмовами вони апелювали до закону про умови організації аптек (тра�
вень 1873 р.), згідно з яким останню дозволялося відкривати у губернському місті,
де мешкало не менше 10 тис. осіб і обслуговувалося 15 тис. рецептів упродовж
року. З огляду на те, що в Чернігові вже функціонували дві аптеки, попит узгоджу�
вався з пропозицією, третя вважалася зайвою 36 .
Ізоляція інфікованих та їх лікування спрямовувалися на локалізацію епідемій.
Іншим не менш важливим кроком було обмеження контактів із потенційними
носіями інфекції, цебто особами, котрі спілкувалися з хворим до моменту його
ізоляції. Вони могли стати бактероносіями, оскільки у їхньому організмі збудник
захворювання перебував на інкубаційній стадії. За такими людьми встановлю�
вався суворий контроль. У разі наявності в родині дітей до 15 років, управа опіку�
валася переселенням їх із сімей бактероносіїв в окремі приміщення (міські або
орендовані), до родичів чи сусідів. З муніципального бюджету компенсувалися
витрати на харчування і проживання в чужих родинах 37 .
У будинку хворого проводилася ретельна дезінфекція. Беручи до уваги спе�
цифіку епідеміології захворювання, ступінь стійкості збудника у зовнішньому
середовищі, купувалися карболова кислота (3�5% розчин знищував патогенні
мікроби), хлорне і гашене вапно (знешкоджувалися мікробні клітини, рідкі суб�
страти, мокротиння), залізний купорос і деревне вугілля. Безпосередньо дез�
інфекційні роботи передбачали кілька заходів. По�перше, в будинку обов’язково
знімали верхній шар глиняної підлоги – долівки – і спалювали. Саме в ньому
містилися різноманітні нечистоти й бруд, що створювали сприятливе середови�
Сіверянський літопис 177
ще для розмноження хвороботворних мікробів. По�друге, приміщення обробля�
ли 5% розчином хлорного вапна. Це дозволяло знезаразити стелю, стіни, підло�
гу 38 . І, по�третє, будинок герметизували на кілька днів (щільно зачинялися вікна,
двері, димохід) й наповнювала хлорним газом. Одяг і власні речі хворого знищу�
вали, виборне управління відшкодовувало малозабезпеченим сім’ям завдані збит�
ки. З часом така стаття витрат відпала: речі знезаражували у дезінфекційній камері
губернської в’язниці, потім Чернігівська дума об’єднала свої фінансові зусилля із
повітовим земством і збудували власну дезінфекційну камеру. В неї закладали одяг
хворого, обробляючи спеціальним розчином, і повертали власнику 39 .
Боротьба з епідеміями була досить виснажливою у фінансовому плані. Не
маючи змоги простежити динаміку бюджетних асигнувань по роках, наведемо
такі цифри: у 1892 р. для приборкання холери дума виділила 8 тис. руб., наступ�
ного року асигнували ще 10 тис. руб., у 1897 р., коли спалахнула епідемія черевно�
го тифу, витрати становили понад 4 тис. руб. 40 Часто для збільшення асигнувань
на медицину управа залучала добровільні пожертви, гроші міщанської управи,
коробочного збору з представників єврейської національності. Так, у 1885 р. глас�
ний П. Цвєт дав 10 тис. руб. на лікування хворих із малозабезпечених родин. Уп�
рава використала їх не як одноразове цільове призначення, а поклала до громадсь�
кого банку. Щорічно отримували по 400 руб. із відсотків, які асигнували земській
лікарні за оренду лікарняних ліжок для бідних. Медична допомога євреям опла�
чувалася за рахунок відрахувань з коробочного збору – 547 руб. на рік. Робилися
одноразові цільові збори, у тому ж таки 1885 р. гласні звернулися до міщанської
управи і єврейської громади з проханням допомогти заплатити за лікування у
земській лікарні. Було зібрано 493 руб. (320 руб. виділила міщанська управа,
173 руб. – єврейська громада), виборне управління асигнувало 720 руб. 41 Видат�
ки значно зростали у разі, коли органи самоврядування залучали матеріальні й
моральні зусилля на боротьбу з однією епідемією, вдавалося її приборкати, але
раптом фіксували появу іншої інфекційної хвороби. Ні сил, ні грошей на поперед�
жувальні заходи вже не вистачало, все починалося наново, хоча, варто віддати
належне гласним, вони не опускали рук.
Таким чином, завдяки старанням земського і міського самоврядування було
започатковано принцип системної організації медичного обслуговування населен�
ня. Виборне управління Чернігова, враховуючи фінансові можливості, оплачува�
ло роботу міського лікаря, фельдшерів, лікування бідних чернігівців у земській
лікарні, проводило профілактичну роботу, націлену на попередження різноманіт�
них епідеміологічних захворювань, що в сукупності позитивно позначалося на
рівні здорового мікроклімату в соціумі губернського міста.
1. Федосюк О. Что непонятно у классиков, или Энциклопедия русского быта ХІХ в. – М.,
1998. – С. 260.
2. Мирский М. Медицина России ХVІ – ХІХ вв. – М., 1996. – С. 301.
3. Змеев Л. Чтения по врачебной истории. – СПб., 1896. – С. 62.
4. Груша А., Дуля М. З історії медицини Чернігівщини. – Чернігів, 1999. – С. 16, 17.
5. Организация уездной земской медицины Черниговской губернии в 1897 г. – Чернигов,
1897. – С. 2.
6. Журнал заседания Черниговского губернского земского собрания за 1895 г. – Чернигов,
1896. – С. 52.
7. Там само. – С. 53.
8. Улезко Н. Отчет Черниговской городской лечебницы за 1890 г. – Чернигов, 1892.
– С. 1, 2.
9. Чертов А. Городская медицина в Европейской России. – М., 1903. – С. 255.
10. ДАЧО. – Ф. 127. – Оп. 1. – Спр. 14460. – Арк. 410.
11. Там само. – Арк. 541.
12. Там само. – Оп. 32 в. – Спр. 123. – Арк. 25.
13. Там само. – Оп. 33 в. – Спр. 244. – Арк. 8.
14. Чертов А. Указ. соч. – С. 255.
15. Тридцатилетие деятельности Черниговского городского общественного управления: 1870
– 1900 гг. – Чернигов, 1901. –1245 с.
178 Сіверянський літопис
16. ДАЧО. – Ф. 127. – Оп. 23. – Спр. 1487. – Арк. 242 – 251.
17. Грибанов Е. Медицина в необычном. – М., 1964. – С. 114.
18. Леванов Ю. Победившие холеру // Биология в школе. – 1995. – № 3. – С. 18 – 19.
19. Велінський Ю. Лікарська справа України // Людина і світ. – 1995. – № 1 – 2. – С. 35.
20 Грибанов Е. Указ. соч. – С. 116.
21. Галайба В. Дифтериту сказали „ні” ще в минулому столітті // Вечірній Київ. – 1996. –
23 вересня. – С. 5.
22. Свод постановлений Черниговской городской думы. 1883 – 1887 гг. – Чернигов, 1896.
– С. 103, 106.
23. Там само. – С. 179.
24. ДАЧО. – Ф. 127. – Оп. 189 а. – Спр. 175. – Арк. 2.
25. Там само. – Оп. 8 в. – Спр. 38. – Арк. 10, 27.
26. Груша А., Дуля М. Назв. праця. – С. 28.
27. ДАЧО. – Ф. 127. – Оп. 189 а. – Спр. 219. – Арк. 13.
28. Там само. – Оп. 7 в. – Спр. 11. – Арк. 60.
29. Крылов А. Екатерина Великая подает пример // Наука и жизнь. – 1995. – № 9. – С. 116.
30. Тридцатилетие деятельности... – С. 546.
31. История медицины СССР. – М., 1964. – С. 433.
32. ДАЧО. – Ф. 127. – Оп. 3. – Спр. 14412. – Арк. 1.
33. Там само. – Оп. 189 а. – Спр. 219. – Арк. 43, 60.
34. Тридцатилетие деятельности... – С. 45.
35. ДАЧО. – Ф. 127. – Оп. 7 в. – Спр. 226. – Арк. 42.
36. Земский сборник Черниговской губернии. – 1873. – № 11. – С. 1 – 6.
37. ДАЧО. – Ф. 469. – Оп. 1. – Спр. 40. – Арк. 34 – 35.
38. Там само. – Арк. 36.
39. Тридцатилетие деятельности... – С. 46.
40. Чертов А. Указ. соч. – С. 256.
41. Свод постановлений... – С. 214.
В статье анализируется деятельность гласных Черниговской городской думы
в плане организации медицинского обслуживания населения.
Ключевые слова: гласные, дума, управа, врач, фельдшер, медицинское обслужи�
вание населения.
The article analyses the activities of town councilors of Chernihiv town duma in direction
of medical service organization.
Key words: town councilors, duma, uprava, doctor, medical assistant, medical service
of inhabitants.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-24701 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | XXXX-0055 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T18:42:18Z |
| publishDate | 2010 |
| publisher | Інститут української археографії та джерелознавства імені М.С. Грушевського НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Шара, Л. 2011-07-19T21:38:10Z 2011-07-19T21:38:10Z 2010 Медичне обслуговування населення Чернігова (70 – 90-і роки ХІХ ст.) / Л. Шара // Сiверянський лiтопис. — 2010. — № 4-5. — С. 171-178. — Бібліогр.: 41 назв. — укр. XXXX-0055 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/24701 94(477.51)«19» У статті аналізується діяльність гласних Чернігівської міської думи в напрямку організації медичного обслуговування населення. В статье анализируется деятельность гласных Черниговской городской думы в плане организации медицинского обслуживания населения. The article analyses the activities of town councilors of Chernihiv town duma in direction of medical service organization. uk Інститут української археографії та джерелознавства імені М.С. Грушевського НАН України Сiверянський лiтопис Розвідки Медичне обслуговування населення Чернігова (70 – 90-і роки ХІХ ст.) Article published earlier |
| spellingShingle | Медичне обслуговування населення Чернігова (70 – 90-і роки ХІХ ст.) Шара, Л. Розвідки |
| title | Медичне обслуговування населення Чернігова (70 – 90-і роки ХІХ ст.) |
| title_full | Медичне обслуговування населення Чернігова (70 – 90-і роки ХІХ ст.) |
| title_fullStr | Медичне обслуговування населення Чернігова (70 – 90-і роки ХІХ ст.) |
| title_full_unstemmed | Медичне обслуговування населення Чернігова (70 – 90-і роки ХІХ ст.) |
| title_short | Медичне обслуговування населення Чернігова (70 – 90-і роки ХІХ ст.) |
| title_sort | медичне обслуговування населення чернігова (70 – 90-і роки хіх ст.) |
| topic | Розвідки |
| topic_facet | Розвідки |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/24701 |
| work_keys_str_mv | AT šaral medičneobslugovuvannânaselennâčernígova7090írokihíhst |