Заблоцькі-Десятовські – видатні уродженці Чернігівської губернії

Стаття носить біографічний характер і містить у собі відомості про основні етапи життя і діяльності відомих уродженців Чернігівської губернії: Андрія Парфеновича Заблоцького-Десятовського, Павла Парфеновича Заблоцького-Десятовського і Михайла Парфеновича Заблоцького-Десятовського....

Full description

Saved in:

Bibliographic Details
Date:	2010
Main Author:	Чухно, В.
Format:	Article
Language:	Ukrainian
Published:	Інститут української археографії та джерелознавства імені М.С. Грушевського НАН України 2010
Series:	Сiверянський лiтопис
Subjects:	Розвідки
Online Access:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/24796
Tags:	Add Tag No Tags, Be the first to tag this record!
Journal Title:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Cite this:	Заблоцькі-Десятовські – видатні уродженці Чернігівської губернії / В. Чухно // Сiверянський лiтопис. — 2010. — № 6. — С. 87-100. — Бібліогр.: 65 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-24796
record_format	dspace
spelling	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-247962025-02-09T21:18:17Z Заблоцькі-Десятовські – видатні уродженці Чернігівської губернії Чухно, В. Розвідки Стаття носить біографічний характер і містить у собі відомості про основні етапи життя і діяльності відомих уродженців Чернігівської губернії: Андрія Парфеновича Заблоцького-Десятовського, Павла Парфеновича Заблоцького-Десятовського і Михайла Парфеновича Заблоцького-Десятовського. Данная статья носит биографический характер и содержит в себе сведения об основных этапах жизни и деятельности известных уроженцев Черниговской губернии: Андрее Парфеновиче Заблоцком-Десятовском, Павле Парфеновиче Заблоцком-Десятовском и Михаиле Парфеновиче Заблоцком-Десятовском. This article has a biographic character and contains some information about the basic stages of life and activity such famous natives of Chernihiv province as Zablotskiy-Desyatovskiy Andriy Parfenovych, Zablotskiy-Desyatovskiy Paul Parfenovych and Zablotskiy-Desyatovskiy Mikhail Parfenovych. 2010 Article Заблоцькі-Десятовські – видатні уродженці Чернігівської губернії / В. Чухно // Сiверянський лiтопис. — 2010. — № 6. — С. 87-100. — Бібліогр.: 65 назв. — укр. XXXX-0055 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/24796 94(744) uk Сiверянський лiтопис application/pdf Інститут української археографії та джерелознавства імені М.С. Грушевського НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Розвідки Розвідки
spellingShingle	Розвідки Розвідки Чухно, В. Заблоцькі-Десятовські – видатні уродженці Чернігівської губернії Сiверянський лiтопис
description	Стаття носить біографічний характер і містить у собі відомості про основні етапи життя і діяльності відомих уродженців Чернігівської губернії: Андрія Парфеновича Заблоцького-Десятовського, Павла Парфеновича Заблоцького-Десятовського і Михайла Парфеновича Заблоцького-Десятовського.
format	Article
author	Чухно, В.
author_facet	Чухно, В.
author_sort	Чухно, В.
title	Заблоцькі-Десятовські – видатні уродженці Чернігівської губернії
title_short	Заблоцькі-Десятовські – видатні уродженці Чернігівської губернії
title_full	Заблоцькі-Десятовські – видатні уродженці Чернігівської губернії
title_fullStr	Заблоцькі-Десятовські – видатні уродженці Чернігівської губернії
title_full_unstemmed	Заблоцькі-Десятовські – видатні уродженці Чернігівської губернії
title_sort	заблоцькі-десятовські – видатні уродженці чернігівської губернії
publisher	Інститут української археографії та джерелознавства імені М.С. Грушевського НАН України
publishDate	2010
topic_facet	Розвідки
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/24796
citation_txt	Заблоцькі-Десятовські – видатні уродженці Чернігівської губернії / В. Чухно // Сiверянський лiтопис. — 2010. — № 6. — С. 87-100. — Бібліогр.: 65 назв. — укр.
series	Сiверянський лiтопис
work_keys_str_mv	AT čuhnov zablocʹkídesâtovsʹkívidatníurodžencíčernígívsʹkoíguberníí
first_indexed	2025-11-30T22:52:19Z
last_indexed	2025-11-30T22:52:19Z
_version_	1850257588152696832
fulltext	Сіверянський літопис 87 Володимир Чухно � ЗАБЛОЦЬКІ�ДЕСЯТОВСЬКІ – ВИДАТНІ УРОДЖЕНЦІ ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ГУБЕРНІЇ УДК 94(744) © Чухно Володимир Єгорович – краєзнавець, м. Шостка Сумської області. Стаття носить біографічний характер і містить у собі відомості про основні етапи життя і діяльності відомих уродженців Чернігівської губернії: Андрія Пар� феновича Заблоцького�Десятовського, Павла Парфеновича Заблоцького�Десятовсь� кого і Михайла Парфеновича Заблоцького�Десятовського. Ключові слова: уродженці Чернігівської губернії, життя, редактор, державний діяч. Заблоцькі�Десятовські – Андрій Парфенович, Павло Парфенович і Михайло Парфенович – належать до найвідоміших уродженців Чернігівської губернії1 . Вони походили із збіднілого дворянського роду Заблоцьких�Десятовських, родоначальником якого вважається Григорій Заблоцький, генеральний возний Люблінського трибуналу початку XVII століття2 . Наприкінці XVII століття нащадки Григорія Заблоцького переселилися в Ук� раїну, де їм було надано у володіння село Десятуха у Стародубському повіті Чер� нігівської губернії. Від його назви вони отримали додаткову частку до свого прізви� ща – Десятовські3 і стали йменуватися Заблоцькими�Десятовськими. Батько Парфен Миколайович Заблоцький�Десятовський (07.02.1777 – 28.06.1838 рр.) народився у селі Сопичі Стародубського повіту Чернігівської гу� бернії (нині Погарського району Брянської області). Закінчив кращий на той час навчальний заклад – Київську духовну академію, однак «у зв’язку з повним розо� ренням осиротілої батьківської сім’ї як старший брат» змушений був повернути� ся на батьківщину, стати на чолі сімейства і зайнятися сільським господарством4 . Дуже швидко Парфен Миколайович зарекомендував себе як гарний агроном і на початку XIX століття був запрошений на посаду управляючого в маєток першо� го міністра народної освіти Росії Петра Васильовича Завадовського, що розта� шовувався у селі Мефодівка Новгород�Сіверського повіту Чернігівської губернії (нині Середино�Будського району Сумської області)5 . Після призначення на посаду управляючого Парфен Миколайович зі своєю дружиною Феодосією Федорівною Єфимович (до 1792 – 06.03.1854 рр.) пере� їхав в хутір Напрасновку Новгород�Сіверського повіту Чернігівської губернії (нині село Червоне Середино�Будського району Сумської області) і приступив до ви� конання своїх обов’язків. Сім’я Парфена Миколайовича жила небагато, однак це не завадило йому і дружині народити і виховати трьох синів: Андрія, Павла і Михайла та двох дочок: Марію (? – 07.11.1903 р.), яка була одружена з Василем Косовичем, та Олену (? – після 1882 р.). Найвідомішим серед дітей Заблоцьких�Десятовських був Андрій Парфено� вич – видатний державний діяч Росії, економіст, статистик, письменник і член� кореспондент Імператорської Санкт�Петербурзької академії наук. Андрій Парфенович народився 4 липня 1808 року (за іншими даними, 4 квітня 1808 р.)6 на хуторі Напрасновка Новгород�Сіверського повіту Чернігівської гу� бернії. 88 Сіверянський літопис У 1824 році закінчив Новгород�Сіверську гімназію і у тому ж році вступив на фізико�математичний факультет Московського університету. Через три роки закінчив навчання зі ступенем кандидата та золотою медаллю за кращий твір з прикладної математики і був залишений на роботі в університеті. 21 листопада 1827 року його прийняли на посаду письмоводителя ради універси� тету, 7 грудня 1827 року призначили перекладачем правління університету, а 23 червня 1830 року доручили виконання обов’язків секретаря навчального коміте� ту. У 1831 році А.П. Заблоцький�Десятовський захистив магістерську дисерта� цію «Про способи дослідження кривих ліній другого порядку», яка була надруко� вана окремою брошурою в 1831 р., і 23 березня 1832 року був удостоєний ступеня магістра фізико�математичних наук. Після захисту магістерської дисертації, на початку 1832 року, Андрій Парфе� нович переїхав до Санкт�Петербурга і 11 березня цього ж року поступив на служ� бу в Господарський департамент Міністерства внутрішніх справ Росії, де 19 квітня 1832 року очолив особливу частину департаменту на правах столоначальника. Під час роботи в Господарському департаменті А.П. Заблоцький�Десятовсь� кий зарекомендував себе як гарний математик, котрий володів неабиякими ре� дакторськими здібностями, і 12 липня 1832 року був призначений виконуючим обов’язки редактора «Журналу Міністерства внутрішніх справ Росії», а в наступ� ному році затверджений на посаді редактора журналу і призначений чиновником з особливих доручень Господарського департаменту міністерства. 1 лютого 1835 року Андрія Парфеновича призначили виконавцем робіт статис� тичного відділення при раді міністерства, а 2 червня 1835 року керівником канце� лярії статистичного відділення. Працюючи на вказаних посадах, А.П. Заблоцький�Десятовський займався ста� тистичними дослідженнями Санкт�Петербурга і в 1836 році опублікував одну з найвідоміших своїх робіт «Статистичні відомості про Санкт�Петербург», яка пред� ставляла собою грунтоване дослідження тодішньої столиці Росії, проникнуте співчуттям до скрутного становища дворових людей і міської бідноти7 . 1 лютого 1837 року Андрій Парфенович був призначений на посаду чиновника особливих доручень V відділення Власної його імператорської величності канце� лярії, а 1 січня 1838 року переведений на роботу в Міністерство державного майна Росії, яке очолював граф П.Д. Кисельов, на посаду начальника статистичного відділення 3�го департаменту міністерства8 . За новим місцем роботи Андрій Парфенович близько здружився з графом П.Д. Кисельовим і став одним із його найближчих друзів9 , «пером» графа у всіх випад� ках, де був потрібний ясний і чіткий виклад найважливіших державних питань. 31 липня 1838 року А.П. Заблоцького�Десятовського обрали членом�корес� пондентом ученого комітету Міністерства державного майна, 8 лютого 1840 року – членом�кореспондентом статистичного відділення Міністерства внутрішніх справ10 , а 6 березня 1840 р. прийняли на посаду редактора «Журналу Міністерства державного майна Росії». 23 березня 1841 року Андрія Парфеновича призначили на посаду редактора для складання проектів і загального циркуляра по Міністерству державного май� на, 17 травня 1841 року обрали членом вченого комітету міністерства, а 21 липня 1841 року – членом Особливого комітету для розгляду різних господарських пи� тань при V відділенні Власної його імператорської величності канцелярії. У 1841 році А.П. Заблоцький�Десятовський за дорученням П.Д. Кисельова об’їздив Калузьку, Орловську, Тульську, Рязанську, Ярославську та інші внутрішні губернії Росії і за результатами вивчення життя поміщицьких селян склав записку «Про кріпосний стан в Росії», у якій докладно описав їхнє важке економічне становище і запропонував звільнити селян від кріпосної залежності з землею11 . Цим він викликав невдоволення з боку прихильників кріпосного права, які Сіверянський літопис 89 почали перешкоджати Андрію Парфеновичу у його просуванні по службі. Особливим завзяттям у цьому відрізнявся керівник Морсь� кого міністерства Росії генерал� ад’ютант князь О.С. Меншиков. Коли, наприклад, розглядалося питання про прийняття А.П. Заб� лоцького�Десятовського в Анг� лійський клуб, він приїхав на його засідання, обізвав Андрія Парфе� новича «ад’ютантом Пугачова»12 і добився того, що його не обрали. Однак Андрій Парфенович цим особливо не переймався. У своєму житті він переслідував більш ви� сокі цілі. Крім добросовісного ви� конання службових обов’язків у Міністерстві державного майна, він займався розповсюдженням грамотності серед селян. У 1843 році разом зі своїм другом В.Ф. Одоєвським опублікував збірку «Сільське читання», першу попу� лярну книжку для селян, яка вит� римала декілька видань і у перші два роки розійшлася тиражем 30000 екземплярів13 , у 1849 році видав книжку – «Розповіді про Бога, людину і природу», а в 1854 році «Ручну книжку для грамотного селянина». Вказані роботи мали велике значення для розповсюдження грамотності серед селян й отримали високу оцінку відомого російського письменника та літературного критика В.Г. Бєлінського, особливо «Сільське читання», про яке Віссаріон Григорович пи� сав: «Ця книжка належить до найважливіших творів сучасної літератури і вагою своєї внутрішньої цінності перетягне багато пудів романів, повістей і драм, навіть «патріотичних»14 . Під час роботи в Міністерстві державного майна Росії Андрій Парфенович пра� цював на різних посадах і часто заміщав своїх безпосередніх начальників. З 16.06.1843 р. по жовтень 1843 р. і з 08.03.1845 р. по 08.05.1845 р. він виконував обов’язки директора 3�го департаменту міністерства, з 18.09.1843 р. по 28.02.1844 р. – директора 2�го де� партаменту міністерства, з 19.11.1843 р. по 14.07.1844 р. головував у комітеті для закінчення справ по влаштуванню управління державним майном в Остзейських гу� берніях, з 24.01.1845 р. був членом Центральної комісії управління державними збо� рами, з 8.05.1845 р. по 20.09.1845 р. і з 10.05.1848 р. по 23.10.1848 р. виконував обов’яз� ки директора Департаменту сільського господарства, з 07.12.1849 р. головував в особ� ливій комісії для складання правил по будівельній частині міністерства, з 17.05.1852 р. по 04.06.1852 р. і з 19.05.1856 р. по 18.09.1856 р. управляв канцелярією міністерства, з 18.05.1850 р. по 07.10.1850 р., з 15.05.1852 р. по 01.11.1852 р., з 16.05.1853 р. по 19.11.1853 р., з 21.05.1854 р. по 18.10.1854 р. і з 22.12.1855 р. головував у вченому комітеті міністер� ства і Центральній комісії зі зрівняння грошових зборів, а з 30.11.1855 р. брав участь у роботі Комітету для складання правил для полегшення приватним компаніям спо� рудження залізниць15 . 7 липня 1856 р. А.П. Заблоцького�Десятовського призначили директором Де� партаменту сільського господарства, а після його ліквідації, 9 лютого 1859 року, обрали членом ради Міністерства державного майна Росії і головою його вченого комітету. Андрій Парфенович Заблоцький�Десятовський 90 Сіверянський літопис Однак працювати на вказаній посаді він не став і 25 лютого 1859 року перейшов на роботу в Депар� тамент економії Державної ради на посаду виконуючого обов’язки статс�секретаря департаменту16 . За новим місцем роботи Андрій Парфенович входив до складу ре� дакційної комісії з підготовки про� ведення реформи 1861 р. і займався розробкою законопроектів про звільнення селян. 28 червня 1859 року А.П. Заб� лоцький�Десятовський був обраний членом особливої комісії при Міністерстві фінансів по удоскона� ленню системи податків і мита, а 8 лютого 1860 року призначений чле� ном особливої комісії при Міністерстві фінансів для обгово� рення питання про кредитні квитки, їх вплив на народне господарство та про способи зменшення їх кількості. 27 жовтня 1860 року Андрій Парфенович очолив особливу ко� місію при Міністерстві фінансів по складанню проекту «Положення про питущі відкупи в імперії» і, незважаючи на значну протидію з боку противників реформ, добився їх заміни акцизним збором, за що був нагороджений орденом святого Володимира ІІ ступеня і 5057 десятинами землі в Самарській губернії17 . 30 листопада 1861 року А.П. Заблоцького�Десятовського обрали членом уче� ного комітету Міністерства фінансів, а 2 травня 1863 року призначили статс�сек� ретарем його Імператорської величності із збереженням посади керівника спра� вами Департаменту економії Державної ради. 11 травня 1867 року Андрій Парфенович звільнився з Департаменту економії Державної ради і на другий день був призначений членом Комітету фінансів, а 1 січня 1875 р. членом Державної ради Росії18 . Під час роботи у Державній раді А.П. Заблоцький�Десятовський входив до складу комісії для попереднього розгляду справ про перебудову в тюремному відомстві (1877 р.), комітету опікування над заслуженими чиновниками цивіль� них відомств (1876, 1877, 1878 і 1880 рр.) і т.д.19 . Андрій Парфенович був одним із засновником Російського географічного то� вариства20 і з 1846 року брав активну участь у його роботі. З 1846 року по 1847 рік він виконував обов’язки помічника керуючого відділенням статистики, з 1847 року по 1850 рік займав посаду керуючого відділенням статистики, з 1850 року по 1859 рік був головою відділення статистики, а з 12 січня 1869 року по 1873 рік – членом ради товариства. Перебуваючи на посаді голови відділення статистики, він першим у Росії запропонував видати географічно�статистичний словник Ро� сійської імперії, а в 1856 році очолив комісію, яка займалася підготовкою його до друку21 . Під час роботи в географічному товаристві Андрій Парфенович займався роз� в’язуванням проблемних питань у галузі економіки, статистики та історії і опуб� лікував у виданнях товариства декілька своїх робіт: «Погляд на історію розвитку статистики в Росії» (Записки Російського географічного товариства. Кн. 2, СПб., 1847 р.), «Рух народонаселення Росії з 1838 по 1847 рік» (Збірник статистичних Павло Парфенович Заблоцький�Десятовський Сіверянський літопис 91 відомостей про Росію. Кн. 1., СПб., 1851 р.), «Про етнографічну карту Європейсь� кої Росії, видану П. Кеппеном» (Вісник імператорського російського географіч� ного товариства. 1852 р., кн. 2.), «Спогади про членів імператорського Російсько� го географічного товариства С.С. Уварова, В.О. Милютіна, К.О. Неволіна і Т.М. Грановського» (Вісник Російського географічного товариства. 1855 р., Кн. 5) та інші. Упродовж майже тридцяти років свого життя А.П. Заблоцький�Десятовський брав активну участь у роботі Санкт�Петербурзької міської думи, до складу якої був обраний у 1853 році. З 1862 року по 1868 рік був старшиною її І відділення, до 1869 року – членом комісії у справах столичного управління, в 1870 році був обраний в комісію з квартирного податку, в 1873 році – головою комісії із загаль� ної переоцінки нерухомого майна, в 1874 році – головою комісії про місцеві збори тощо. Санкт�Петербурзька міська дума була зобов’язана йому створенням при міській управі статистичного відділення по дослідженню санітарного стану вод в петер� бурзьких річках і каналах та проведенню періодичного перепису населення Санкт� Петербурга, а також виходом у світ «Вістей Санкт�Петербурзької міської загаль� ної думи», які призначалися для попереднього ознайомлення гласних думи і меш� канців міста зі справами, що підлягали розгляду в думі22 . Андрій Парфенович був дійсним членом Російського товариства любителів садівництва (13.04.1839 р.), почесним членом Ліфляндського економічного това� риства (17.05.1843 р.), членом Вільного економічного товариства (26.07.1845 р.), дійсним членом Лебедянського товариства сільського господарства (24.09.1848 р.), членом комітету лляної промисловості (27.04.1856 р.), членом�кореспондентом Російської академії наук по розряду історико�політичних наук (07.12.1856 р.), дійсним членом комітетів акліматизації тварин (30.01.1857 р.) і рослин (12.02.1857 р.) та членом інших товариств23 , а також одним із засновників і головою літератур� ного фонду Росії (02.02.1872 – 1874 рр.)24 , членами якого були його найближчі друзі К.Д. Кавелін, В.Ф. Одоєвський і І.С. Тургенєв та знайомі К.М. Бестужев� Рюмін, І.О. Гончаров, Ф.М. Достоєвський, А.М. Майков, М.О. Некрасов, О.М. Островський, М.Є. Салтиков�Щедрін, М.Г. Чернишевський та інші. У 1868 році А.П. Заблоцький�Десятовський заснував благодійне товариство для надання допомоги бідним прихожанам Андріївського собору в Санкт�Петер� бурзі, яке в 1877 р. побудувало богадільню для 30 жінок похилого віку і притулок для 14 дітей�сиріт, забезпечило їх повне утримання. Протягом тривалого часу Андрій Парфенович займався літературною діяль� ністю, був редактором «Журналу Міністерства внутрішніх справ Росії» (1833 – 1834 рр.), «Вітчизняних записок» (1839 – 1846 рр.), «Журналу Міністерства дер� жавного майна» (1840 – 1856 рр.), «Записок для господарів» (1844 – 1845 рр.) і «Землеробської газети» (1853 – 1859 рр.), у яких опублікував багато своїх праць з економіки, статистики, історії, фінансів та сільського господарства: «Про ви� ховні будинки взагалі і особливо в Росії» («Журнал Міністерства внутрішніх справ». 1833 р., №1), «Про рибні промисли в Росії» («Журнал Міністерства внутрішніх справ». 1838 р., №1, 2), «Статистичні відомості про іноземні поселен� ня в Росії» («Журнал Міністерства внутрішніх справ». 1838 р., №4), «Уривок з подорожніх записок по Кавказькій області» («Журнал Міністерства внутрішніх справ». 1838 р., №7), «Про шовківництво у південно�східній Росії по цей бік Кав� казу» («Вітчизняні записки». 1839 р., №10), «Про співмірність простору землі з кількістю рук у селянському господарстві Харківської губернії» («Журнал Міністерства державного майна». 1841 р., №1), «Зауваження на статтю Хом’якова «Про сільські умови» («Вітчизняні записки». 1842 р., №11), «Про поліпшення сільських будівель» («Вітчизняні записки». 1848 р., №12), «Спогади про Англію» («Вітчизняні записки». 1849 р., №1, 2), «Господарські афоризми» («Вітчизняні записки». 1849 р., №1, 3; 1850 р., №3), «Історія дергамської породи рогатої худо� би» («Журнал Міністерства державного майна». 1851 р., №10), «Про нові спосо� 92 Сіверянський літопис би мочіння льону» («Журнал Міністерства державного майна». 1853 р., №2), «Про причини коливання цін на хліб в Росії» («Вітчизняні записки». 1847, №5, 6), «Про вживання солі у сільському господарстві» (СПб., 1850 р.), «Конгрес статис� тиків в Брюсселі» (1853 р.), «Настанови про обробіток льону у північній і се� редній смугах Росії» (СПб., 1854 р.), «Допоміжна для сільських господарів книж� ка на 1856 – 1857 роки» (СПб., 1856 – 1857 рр.), «Про фінанси Австрії» («Російсь� кий вісник». 1865 р.), «Огляд державних прибутків Росії» (СПб., 1868 р.), «Ог� ляд державних прибутків Росії по кошторису 1868 року» (СПб., 1870 р.), «Прусські фінанси» («Вісник Європи». 1871 р., кн. 4), «Фінансове управління і фінанси в Пруссії» («Вісник Європи». 1871 р., кн. 8)25 та інші. Останні роки свого життя Андрій Парфенович працював над найвідомішим своїм твором – чотиритомником «Граф П.Д. Кисельов і його час. Матеріали для історії імператорів Олександра I, Миколи I і Олександра II». Вказана робота була надрукована в 1882 році, вже після смерті автора, і містила в собі матеріали про службову діяльність П.Д. Кисельова та документальні матеріали з історії царю� вання Олександра I, Миколи I і Олександра II. Книжка мала великий успіх серед шанувальників вітчизняної історії, і навіть сам імператор Олександр ІІ «читав її щодня вечорами, засиджуючись до двох годин ночі»26 . Усе своє життя Андрій Парфенович самовіддано працював на благо вітчизни і був нагороджений за це орденом Святого Володимира IV ступеня (29.05.1839 р.), орденом Святої Анни ІІ ступеня (13.04.1845 р.), імператорською короною до ор� дена Святої Анни ІІ ступеня (11.04.1847 р.), орденом Святого Володимира ІІІ ступеня (15.04.1849 р.), орденом Станіслава І ступеня (30.03.1854 р.), орденом Святої Анни І ступеня (26.08.1856 р.), темно�бронзовою медаллю на згадку про війну 1853 – 1856 рр. (1856 р.), імператорською короною до ордена Святої Анни І ступеня (17.04.1858 р.), золотою медаллю в пам’ять звільнення поміщицьких се� лян від кріпосної залежності (27.04.1861 р.), орденом Святого Володимира ІІ сту� пеня (01.01.1862 р.), орденом Білого орла (24.06.1868 р.), орденом Олександра Невського (01.01.1881 р.), двома золотими медалями Російського географічного товариства та іншими нагородами, удостоєний чину дійсного таємного радника (21.11.1877 р.)27 . З 1840 року А.П. Заблоцький�Десятовський перебував у шлюбі з англійкою Фані (Францискою) Андріївною (Генріхівною) Андрюс (близько 1806 – 23.06.1882 рр.), незаможною жінкою, яка в молодості заробляла собі на прожиттяя уроками і перекладами, і мав від неї двох дочок: Єлизавету (26.02.1842 – 17.07.1915 рр.) та Ольгу (19.07.1845 – 1920 рр.). Єлизавета Андріївна була одружена з відомим російським географом, манд� рівником і громадським діячем, членом Державної ради Росії, дійсним таємним радником П.П. Семеновим�Тянь�Шанським (02.01.1827 – 26.02.1914 рр.) і мала від нього семеро дітей: Ольгу (28.05.1863 – 21.11.1906 рр.), Андрія (09.06.1866 – 10.03.1942 рр.), Мануїла (1868 – 1871 рр.), Веніаміна (27.03.1870 – 10.02.1942 рр.), Валерія (17.12.1871 – 08.05.1968 рр.), Ізмаїла (25.07.1874 – 03.01.1942 рр.) і Рос� тислава (16.12.1878 – 13.06.1893 рр.). А Ольга Андріївна (19.07.1845 – 1920 рр.) була одружена з обер�прокурором Священного синоду, сенатором, членом Дер� жавної ради Росії, дійсним таємним радником П.К. Саблером (Десятовським) (1847 – 08.09.1929 рр.) і мала від нього трьох синів: Святослава (1874 – близько 1933 рр.), Георгія (1876 – 09.1918 рр.) і Сергія (1877 – 21.10.1937 рр.). Найвідомішим серед онуків Андрія Парфеновича був Веніамін Петрович Се� менов�Тянь�Шанський, відомий російський географ і картограф, професор Санкт� Петербурзького університету, автор 11�томної фундаментальної праці «Торгівля і промисловість Європейської Росії по районах» (1900 – 1911 рр.), монографії «Місто і село Європейської Росії» (1910 р.), співавтор і редактор багатотомного видання «Росія. Повний географічний опис нашої вітчизни» (1899 – 1914 рр.) та інших робіт. Андрій Парфенович Заблоцький�Десятовський помер 24 грудня 1881 р. в Санкт� Сіверянський літопис 93 Петербурзі на 74 році життя і був похований на Смоленському кладовищі, неда� леко від свого брата Михайла28 . Середній брат Павло Парфенович був одним із найвидатніших діячів медич� ної науки середини XIX століття29 , доктором медицини і заслуженим професо� ром Санкт�Петербурзької медико�хірургічної академії. Він народився 3 червня 1814 році на хуторі Напрасновка Новгород�Сіверсько� го повіту Чернігівської губернії30 . У 1830 році Павло Парфенович закінчив Новгород�Сіверську гімназію і за порадою старшого брата вступив на математичне відділення Московського уні� верситету31 , а після його закінчення – на медичний факультет цього ж університе� ту. У 1835 році П.П. Заблоцький�Десятовський закінчив університет з похваль� ним листом по хірургії і званням лікаря першого відділення32 . Після закінчення університету Павло Парфенович розпочав службову діяльність, і 1 вересня 1835 року був призначений лікарем експедиції, що займа� лася дослідженням східних берегів Каспійського моря. Під час експедиції, яка тривала близько двох років, він вивчав ботаніку та ентомологію і за дорученням свого керівництва склав «Огляд Ташлинського хан� ства в медично�топографічному і статистичному відношенні» і «Подорожні за� писки з Астрахані через Кизляр в Баку», які були опубліковані в 1836 році в Москві. Вказаними роботами він привернув до себе увагу наукової громадськості і в 1837 році був обраний членом «Товариства дослідників природи», а в 1838 році – членом�кореспондентом «Російського товариства любителів садівництва». 30 червня 1838 року П.П. Заблоцький�Десятовський захистив докторську ди� сертацію і 5 липня 1839 року вирушив до Паризького університету для вивчення хірургії, фізіології, анатомії і загальної патології. Під час перебування за кордоном він навчався у найвідоміших професорів паризької школи, стажувався в кращих хірургічних клініках, лабораторіях фізіо� логії та загальної патології і написав дві статті: «Про операції над заїками, проведе� ними останнім часом в Парижі» і «Про операції над розширеними венами сім’я� ного канатика», які були опубліковані в 1840 і 1841 роках у російському «Військово� медичному журналі». 18 жовтня 1841 року Павло Парфенович повернувся на батьківщину і 2 лютого 1842 року був обраний ад’юнкт�професором кафедри теоретичної хірургії Санкт� Петербурзької медико�хірургічної академії, а через декілька місяців – ординато� ром 2�го Військово�сухопутного госпіталю33 , у якому діяла заснована М.І. Пиро� говим хірургічна клініка. Під час роботи в госпіталі Павло Парфенович опановував практичну май� стерність хірурга, мистецтво діагностики і лікування під безпосереднім керівницт� вом М.І. Пирогова34 , дуже скоро проявив себе як високоосвічений лікар і в 1843 році був призначений на посаду чергового гоф�медика при дворі государя імпера� тора, яку обіймав до 1849 року. З лютого 1842 року Павло Парфенович читав лекції з хірургії, сифілісу, сечо� вих та статевих органів у Санкт�Петербурзькій медико�хірургічній академії, а в 1843 році відкрив клінічний курс сифілітичних та очних хвороб при 2�ому Військо� во�сухопутному госпіталі. За спогадами сучасників, його лекції «носили відбиток сучасності, систематичності і ясності, і відвідувалися студентами з великим ба� жанням»35 . У 1845 році П.П. Заблоцький�Десятовський був призначений екстраординар� ним професором теоретичної хірургії, а 20 травня 1846 року – ординарним про� фесором кафедри судової медицини Санкт�Петербурзької медико�хірургічної ака� демії. Працюючи на вказаній посаді, він посилено займався науковою діяльністю, розробив програму викладання студентам академії судової медицини (СПб., 1851 р.), яка відрізнялася сучасністю, стислістю і зручністю у використанні, і надрукував 94 Сіверянський літопис декілька робіт із судової медицини: «Лікарсько�поліцейські і судово�медичні дос� лідження про утоплеників» (СПб., 1845 р.), «Про мідні препарати в гігієнічному і судово�медичному відношенні і про мідну кольку» (СПб, 1846 р.), «Розгляд уш� коджень в судово�медичному відношенні» (ВМЖ., 1851 р., ч. 58 і 1852 р., ч. 59), «Про вогнепальні поранення» (1852 р.) тощо. Одночасно з роботою в академії Павло Парфенович займався практичною медициною. З 1846 року він завідував хірургічним відділенням 2�го Військово� сухопутного госпіталю, де вперше в Росії 20 грудня 1847 року провів п’ять опе� рацій під хлороформом, який з того часу став застосовуватися як анестезуючий засіб по всій Росії36 . 9 листопада 1852 року П.П. Заблоцький�Десятовський залишив кафедру су� дової медицини і перейшов працювати на кафедру теоретичної хірургії Санкт� Петербурзької медико�хірургічної академії, де вперше став викладати курс уро� логії окремо від хірургії. Час роботи на кафедрі теоретичної хірургії був найплодотворнішим у діяль� ності Павла Парфеновича. У цей період він наполегливо працював над розробкою методів лікування окремих хвороб, написав більше десяти робіт з описом різних захворювань, які відрізнялися багатством фактичного матеріалу та ясністю ви� кладання і увійшли до золотого фонду вітчизняної медичної науки: «Хвороби передміхурової залози» (СПб., 1856 р.), «Керівництво для вивчення і лікування сифілітичних хвороб» (СПб., 1857 р.), «Про викривлення частин людського тіла» (ВМЖ, 1853 р., ч. 62) та інші. Павло Парфенович був одним із основоположників отоларингології і стома� тології, багато уваги приділяв питанням розвитку вказаних наук. Особливий інте� рес для лікарів представляли його роботи «Про хвороби рота і сусідніх йому частин» (СПб., 1856 р.), у якій описувалися захворювання губ, ясен, твердого і м’якого піднебіння, язика і щелеп, «Про хвороби щелепної пазухи» (СПб., 1854 р.), яка містила в собі опис патології гайморової порожнини і лікування гаймориту, «Про збереження зубів у здоровому стані» (1855 р.), у якій доводилася шкода зубних порошків з вугілля і хініну, «Про хвороби носа і носової порожни» (СПб., 1857 р.) та інші. У 1856 році Павло Парфенович подарував природно�історичному музею Санкт� Петербурзької медико�хірургічної академії багату колекцію кісток морських тва� рин, комах і рослин, яку він зібрав під час експедиції, що займалася дослідженням східних берегів Каспійського моря. А 9 лютого 1863 року заснував при академії хірургічний музей і протягом наступних шести років був його беззмінним завіду� вачем. У музеї він зібрав величезну кількість хірургічного інструментарію та інших експонатів, котрі широко використовувалися в навчальному процесі, при прове� денні практичних занять з хірургії, військово�польової хірургії, ортопедії, проте� зуванні та організації військово�санітарної служби в армії. Хірургічний музей і донині є невід’ємною частиною академії і гордістю військо� во�медичної служби російської армії і флоту37 . 23 вересня 1867 року Павло Парфенович залишив кафедру теоретичної хірургії і перейшов на кафедру академічної хірургічної клініки. Проте вже через два роки, у 1869 році, він звільнився з академії і працевлашту� вався на роботу завідуючим сифілітичною клінікою. П.П. Заблоцький�Десятовський був членом численних учених товариств і ко� мітетів. У 1842 році він був обраний дійсним членом Товариства російських лікарів, у 1850 році – дійсним членом Російського географічного товариства, у 1851 році – членом Вільного економічного товариства, у 1852 році – консультантом Макси� мільянівської лікарні, у 1860 році – членом комітету суспільного здоров’я Санкт� Петербурга, у 1864 році – почесним членом «Курського медичного товариства», у 1866 році – почесним членом Військово�медичного вченого комітету, у 1867�ому – дорадчим членом Медичної ради Міністерства внутрішніх справ Росії, у 1869 Сіверянський літопис 95 році – неодмінним членом Військово�медичного вченого комітету, а у травні 1882 року – першим головою Хірургічного товариства ім. М.І. Пирогова38 . Павло Парфенович представляв Санкт�Петербурзьку медико�хірургічну ака� демію на ювілеї Московського університету, організував у 1873 році відділ Чер� воного Хреста на політехнічній виставці в Москві, влаштував декілька госпіталів у Чорногорії39 . Усе своє життя Павло Парфенович захоплювався наукою і написав більше 60 робіт з медицини, багато з яких не втратило своєї актуальності й донині: «За� разність сапу і перенесення цієї хвороби від людини до людини» (ВМЖ, 1842 р., ч. 39), «Про нерухомість суглобів» (ВМЖ, 1842 р., ч. 39), «Про розрив вище ко� ліна сухої жили м’язів, які випрямляють гомілку» (ВМЖ, 1842 р., ч. 40), «Про йодові збризкування в зоб і про водяну хворобу суглобів» (ВМЖ, 1842 р., ч. 40), «Пухлини вен на нижніх кінцівках» (СПб., 1843 р.), «Про підшкірне роздавлю� вання або розрив пухлин взагалі і зокрема кров’яних» (ВМЖ, 1843 р., ч. 42), «Розбір твору Серра: «Про мистецтво лікувати знівечення обличчя за способом французьким» (1843 р.), «Про горбкову хворобу яєчка» (СПб., 1843 р.), «Розбір книги Форже: «Про тифозну лихоманку» (1843 р.), «Погляд на історію хірургії» (СПб., 1844 р.), «Опис особливого виду (внутрішньої косої) пахової грижі» (СПб., 1844 р.), «Критичний розбір твору Рикора: «Про венеричні хвороби і їх щеплен� ня» (СПб., 1844 р.), «Нарис історії патологічної анатомії» (СПб., 1844 р.), «Про нариви і свищі, що з’єднуються з прямою кишкою» (ВМЖ, 1844 р., ч. 49), «Рідина Фрика для знищення сифілітичних наростів» (ВМЖ, 1844 р.), «Звіт про діяльність Товариства російських лікарів в Санкт�Петербурзі за 1845 р.». (СПб., 1845 р.), «Мікроскопічні дослідження cremrie dentis» (1845 р.), «Розбір перекладу Патоло� гічної анатомії Рокитанського, зробленого Мином і Циммерманом» (1845 р.), «Невралгія яєчка» (СПб., 1845 р.), «Вчення про хвороби яєчка, сім’яного канати� ка і мошонки» (СПб., 1848 р.), «Розлад діяльності яєчок і симптоми їх захворю� вань» (1848 р.), «Про вплив апоплексії і параплегії на відхід тестикулів» (1849 р.), «Розбір твору Пушкарьова «Про душевні хвороби» (1849 р.), «Про вплив хроні� чних хвороб на відхід тестикулів» (1849 р.), «Записки із судової медицини» (СПб., 1850 р.), «Слизові пустули або слизові горбки» (ВМЖ, 1850 р., ч. 55), «Статті з гігієни, дієти і домашньої медицини» (1850 р.), «Про шанкри, або первинні сифі� літичні виразки» (СПб., 1851 р.), «Про вплив клімату на здоров’я людини» (СПб., 1851 р.), «Гігієнічні афоризми про одяг» (1851 р.), «Гігієнічні афоризми про охайність» (1851 р.), «Про сифілітичну кахексію» (1851 р.), «Хвороблива чут� ливість або подразнення і спазм сечового міхура» (1851 р.), «Зв’язок недуг внутрішніх органів з хірургічними хворобами» (1852 р.), «Про переломне ушкод� ження зчленувань» (1852 р.), «Дія копайського бальзаму і кубеби» (1852 р.), «Спазм сечового міхура» (1853 р.), «Гігроми або серозні випоти в синовіальних сумках» (ВМЖ, 1854 р., №16), «Промова на 100�літньому ювілеї Московського університету 12 січня 1855», «Опис гриж» (СПб., 1855 р.), «Опіки і відморожен� ня» (1855 р.), «Про ускладнення травматичних ушкоджень черепа» (СПб., 1856 р.), «Виразки» (СПб., 1857 р.), «Про травматичні ушкодження волосистої частини голови» (1860 р.), «Про хвороби крильцевої і пахвової виїмки» («Праці Товари� ства російських лікарів». 1860 р., №1), «Досліди лікування сифілісу віспощеп� ленням» («Медичний вісник». 1861 р., №17, 18, 19), «Про мішотчасту пухлину крайньої плоті» (1862 р.), «Повчання, як допомагати при раптових нещасних ви� падках, які загрожують життю» («Місяцеслов». 1865 р.) та інші40 . Павло Парфенович зробив вагомий внесок у розвиток вітчизняної медицини і був нагороджений орденом Святого Володимира ІІІ ступеня (1861 р.), орденом Святого Станіслава І ступеня (1863 р.), орденом Святої Анни І ступеня (1866 р.), імператорською короною до ордена Святої Анни І ступеня (1868 р.), бронзовою медаллю на згадку про війну 1853 – 1856 рр., Персидським орденом Лева і Сонця (1866 р.), відзнакою за 20�річну бездоганну службу41 та іншими нагородами, а також удостоєний чину таємного радника (1870 р.). 96 Сіверянський літопис За спогадами сучасників, П.П. Заблоцький�Десятовський гаряче любив Ук� раїну і завжди мріяв стати хорошим сільським господарем. Він відрізнявся скром� ністю, доступністю, симпатичністю і добродушністю. Здоров’я хворого він ставив понад усе і ніколи не прагнув до влади. Після виходу у відставку П.О. Дубовиць� кого йому запропонували місце начальника Медико�хірургічної академії, однак він відмовився від запропонованої посади, посилаючись на обширність медичної практики. Павло Парфенович перебував у шлюбі з Дар’єю Іванівною (прізвище невідо� ме), красивою жінкою селянського походження, і мав від неї двох дочок Наталію та Марію Павлівну. Наталія Павлівна була одружена з письменником Сергієм Павловичем Ще� пкіним (1824 – 25.08.1898 рр.), таємним радником, який служив у Міністерстві державного майна Росії, і мала від нього трьох дітей: Марію, Павла (? – прожив близько 20 років) і Наталію (? – † у малолітті). Марія Павлівна вийшла заміж за поміщика Чернолуського, однак дітей сім’я не мала42 . За два роки до смерті П.П. Заблоцький�Десятовський захворів і влітку 1882 року поїхав відпочити у свій маєток, розташований в селі Кримки Чигиринсько� го повіту Київської губернії (нині Шполянського району Черкаської області). Однак там стан його здоров’я погіршився, і 2 липня 1882 року він помер43 . Був похований за олтарем приходської церкви44 . Молодший брат Андрія Парфеновича і Павла Парфеновича Михайло був ви� датним російським статистиком, метрологом та істориком. Він народився 7 листопада 1818 року на хуторі Напрасновка Новгород�Сіверсь� кого повіту Чернігівської губернії45 . Після закінчення Новгород�Сіверської гімназії Михайло Парфенович у 1836 році вступив на юридичний факультет Санкт�Петербурзького університету46 , який закінчив в 1841 році зі ступенем кандидата47 . Одразу після закінчення університету його прийняли на службу в Азіатський департамент Міністерства закордонних справ Росії48 , у якому він служив до своєї смерті. Одночасно зі службою в міністерстві М.П. Заблоцький�Десятовський займався літературною і науковою діяльністю, був співробітником «Петербурзьких відо� мостей», «Економічного покажчика» та «Журналу Міністерства державного май� на Росії»49 , у якому надрукував декілька своїх статей про відомих політеко� номістів свого часу, про Кольбере и Тюрбо, ознайомив російську публіку з твора� ми Вилерме, Фрежьє и Жерандо50 . У 1851 році Михайло Парфенович проредагував один із перших збірників Ро� сійського географічного товариства: «Збірку статистичних відомостей про Росію» (СПб., 1851 р.) і опублікував у ньому дві свої статті: «Відомості про кількість жи� телів в Росії за станами» і «Порівняльний огляд зовнішньої торгівлі Росії за 25� річчя (1824 – 1848 рр.)»51 , а в 1854 році видав одну з найвідоміших своїх робіт «Історичне дослідження про цінності в древній Русі»52 (СПб., 1854 р.), у якій «ґрун� товно розглянув відомості сучасних письменників, своїх і іноземних, про стародав� ню монету, вдало представив свої виснови і визначив значення гривні, рубля і гро� шей у різний час»53 . Вказана робота мала важливе значення для вітчизняної історії і нумізматики і в 1854 році була удостоєна Демидівської премії54 . Через три роки після виходу в світ зазначеної роботи Михайло Парфенович опублікував продовження «Історичного дослідження про цінності в древній Русі» під назвою: «Що таке вирази: рубль, рубль московський, рубль новгородський»55 . У 1855 році М.П. Заблоцький�Десятовський був відряджений до Московського головного архіву, де знайшов раніше не відомі «Описи міщанської московської сло� боди 1677 р.», які містили в собі важливі статистичні відомості про промислове становище міста56 , а також власноручно переписав «Митну книгу міста Вязьми 1654 р.», важливе джерело для вивчення промислового життя міста, і разом зі свої� ми поясненнями надіслав її для публікації в Російське географічне товариство. Сіверянський літопис 97 Також у відрядженні Михайло Парфенович виявив у сімейному архіві княж� ни Є.Д. Щербатової і княгині Н.Д. Шаховської раніше невідомий власноручний рукопис їхнього діда – відомого російського історика князя М.М. Щербатова: «Про зіпсування звичаїв в Росії» та інші його роботи: «1) Міркування про нинішній, в 1787 році, майже повсюдний голод в Росії, про способи тому допомогти і надалі попередити подібне нещастя; 2) Становище Росії з погляду грошей і хліба, на початку 1788 року…» і т.д.57 Частину зі знайдених робіт Михайло Парфенович опублікував у «Вітчизня� них записках» (1858 р., №3, с. 239 – 244; 1859 р., №12, с. 411 – 434) та «Бібліогра� фічних записках» (1858 р., I, с. 407 – 441; 1858 р., II, с. 353 – 375, с. 385 – 394, с. 394 – 408, с. 408 – 409, с. 427 – 446, с. 476 – 480), а решта була надрукована після його смерті в «Читаннях товариства історії та старожитностей російських» (1859 р., кн. III, 1 – 96; 1860 р., кн. I, с. 1 – 140; 1860 р., кн. III, с. 41 – 49; 1871 р., кн. IV, с. 1 – 36) та «Російській старовині» (1870 р., I, с. 28 – 30; 1872 р., т. V, с. 1 – 15; 1870 р., II, с. 13 –56, с. 99 – 116, 201; 1871 р., III, с. 673 – 688)58 . За своє недовге життя Михайло Парфенович написав більше десяти робіт зі статистики, економіки та історії: «Декілька слів про 216�грошовий рубль» («Санкт� Петербурзькі відомості». 1855 р., №49), «Деякі дані, що відносяться до промисло� вої статистики Москви XVІІ століття» («Економічний покажчик». 1857 р., №27, с. С. 617 – 624), «Спогади із старого часу» («Економічний покажчик». 1857 р., №11, с. 243 – 245), «Про дорожнечу в Москві в 1660 р. («Економічний покаж� чик». 1857 р., №11), «Матеріали для біографії князя М.М. Щербатова» («Санкт� Петербурзькі відомості». 1857 р. №152), «Про пияцтво в Росії» («Економіст». 1858 р., том 1, кн. 1, від. 1, с. 107 – 150), «Думка князя М.М. Щербатова про одне сучасне питання» (Спб., 1858 р.), «Про кількість наро� донаселення Росії в 1776 – 1777 роках, по губерніях, і частково по станах» («По� кажчик політико�економічний». 1859 р., №107 (вип. 3), с. 61 – 63), «Опис Мос� ковської міщанської слободи обивательських дворів і поіменний список, хто чим промишляє 7135 (1677) року» («Читання товариства історії та старожитностей російських». 1860 р., кн. 2, від. V, с. 1 – 20), «Про закон причин випадкових, як основу моральної статистики» (Економічний покажчик), «Про стан лляної про� мисловості в Німеччині і Голландії» (1848 р.), «Німецька митна спілка» та інші. За спогадами сучасників, його роботи відрізнялися «глибиною вивчення»59 , «безкорисним прагненням до добра та істини і були проникнуті пошаною до на� уки і теорії, серйозним поглядом на світ і суспільство»60 . Михайло Парфенович був одружений з Ганною Василівною Грибоєдовою (04.02.1815 – 08.11.1906 рр.), двоюрідною сестрою відомого російського драма� турга, поета і дипломата Олександра Сергійовича Грибоєдова61 , і мав від неї одну дочку Євгенію (31.08.1854 – 15.04.1920 рр.). З 16 серпня 1878 року Євгенія Ми� хайлівна перебувала в шлюбі з Дмитром Петровичем Семеновим�Тянь�Шансь� ким (07.11.1852 – 01.11.1917 рр.), сином П.П. Семенова�Тянь�Шанського від пер� шого шлюбу, і мала від нього п’ять синів Рафаїла (31.08.1879 – 12.1919 рр.), Лео� ніда (02.12.1880 – 13.12.1917 рр.), Михайла (08.05.1882 – 19.01.1942 рр.), Миколу (17.12.1888 – 27.06.1974 рр.) і Олександра (06.10.1890 – 16.05.1979 рр.), і дві доч� ки Віру (08.11.1883 – 11.11.1984 рр.) і Аріадну (30.04.1885 – 20.6.1920 рр.). Най� відомішим серед них був Леонід Дмитрович Семенов�Тянь�Шанський, поет і письменник, близький друг О.О. Блока і Л.М. Толстого. Микола Заблоцький�Десятовський помер від сухот 21 вересня 1858 р. і був похований на Смоленськом кладовищі в Санкт�Петербурзі62 . За спогадами друзів, він був чесною, добросовісною, скромною і благородною людиною. Михайло Парфенович навчався на одному курсі з відомим російським поетом Аполлоном Миколайовичем Майковим, який присвятив йому один із своїх віршів «Весняне марення»63 , і до кінця свого життя підтримував з ним дружні стосунки. Він часто бував у нього вдома, де спілкувався з відомими російськими 98 Сіверянський літопис письменниками І.С. Тургенєвим, Ф.М. Достоєвським, М.М. Достоєвським, І.О. Гончаровим, І.І. Панаєвим, поетом В.Г. Бенедиктовим, відомим російським журналістом і літературним критиком С.С. Дудишкіним та іншими64 . Завдяки своєму знайомству з Іваном Олександровичем Гончаровим Михайло Парфенович став прообразом одного з героїв його роману «Звичайна історія» – Олек� сандра Адуєва, а його брат – Петра Івановича Адуєва65 . З дня смерті Заблоцьких�Десятовських минуло понад сто років. За цей час змінилося декілька поколінь, і про їх заслуги перед наукою і суспільством майже забули, принаймні на батьківщині. У 2003 році вийшов у світ енциклопедичний довідник «Сумщина в іменах», однак у ньому знайшлося місце лише для Павла Парфеновича. Про Андрія Парфеновича, який стояв біля витоків скасування кріпосного пра� ва, та про його брата Михайла Парфеновича, видатного російського статистика, метролога та історика, роботи якого не втратили своєї актуальності й донині, ав� тори довідника, на жаль, навіть не згадали. 1. Пономарев С. Земляки (Достопамятные уроженцы Черниговской земли) // Черниговские епархиальные известия. – Чернигов, 1898. – №14. 2. Энциклопедический словарь. Том XII. Издатели: Ф.А. Брокгауз и И.А. Эфрон. – СПб., 1894. – С. 86. 3. Довголевский. Я.И. Происхождение рода Заблоцких. Заметка, сообщенная Довголевским. Я.И. // Русская старина. – СПб., – 1882. – Т. 33. – С. 548. 4. Семенов�Тянь�Шанский П.П. Мемуары. – Том 3. – Петроград, 1915. – С. 21. 5. Европин А.К. Исторический очерк кафедры судебной медицины с токсикологией при императорской Военно�медицинской академии. – СПб., 1898. – С. 105. 6. Шилов Д.Н., Кузьмин Ю.А. Члены Государственного совета Российской империи (1801 – 1906): Биобиблиографический справочник. – СПб., 2007. – С. 323. 7. Большая энциклопедия под редакцией С.Н. Южакова. – СПб., 1902. – Т. 9. – С. 441. 8. Шилов Д.Н., Кузьмин Ю.А. Члены Государственного совета Российской империи (1801 – 1906): Биобиблиографический справочник. – СПб., 2007. – С. 323. 9. Собрание сочинений К.Д. Кавелина. А.П. Заблоцкий�Десятовский (некролог). – СПб., 1898. – Т. 2. – С. 1238. 10. Отчет по Государственному Совету за 1881 год. – СПб., 1881. – С. 47. 11. Семевский В.И. Крестьянский вопрос в России в XVIII и в первой половине XIX века. – СПб., 1888. – Том 2. – С. 327 – 333. 12. Федорченко В.И. Императорский Дом. Выдающиеся сановники: энциклопедия биографий. – Красноярск, 2003. – Т. 2. – С. 467. 13. Энциклопедический словарь. Том XII. Издатели: Ф.А. Брокгауз и И.А. Эфрон. – СПб., 1894. – С. 86. 14. Лихачев В. Андрей Парфенович Заблоцкий�Десятовский. Некролог. // Вестник Европы. – Том 1. – СПб., 1882. – С. 876 – 877. 15. Шилов Д.Н., Кузьмин Ю.А. Члены Государственного совета Российской империи (1801 – 1906): Биобиблиографический справочник. – СПб., 2007. – С. 324. 16. Русский биографический словарь. – СПб., 1897. – Т. 7. – С. 129. 17. Там само. – С. 129. 18. Шилов Д.Н., Кузьмин Ю.А. Члены Государственного совета Российской империи (1801 – 1906): Биобиблиографический справочник. – СПб., 2007. – С. 324. 19. Отчет по Государственному Совету за 1881 год. – СПб., 1881. – С. 49 – 50. 20. Советская историческая энциклопедия. Под ред. Е.М. Жукова. – Том 5. – М., 1964. – С. 583. 21. Записки императорского русского географического общества. – СПб. – 1863. – Кн. 1. – С. 45 – 46. 22. Речь гласного В.И. Лихачева в заседании Санкт�Петербургской городской думы 15 января 1881 г., посвященная памяти А.П. Заблоцкого. // Русская старина. – СПб., – 1882. – Т. 33. – С. 553 – 557. 23. Шилов Д.Н., Кузьмин Ю.А. Члены Государственного совета Российской империи (1801 – 1906): Биобиблиографический справочник. – СПб., 2007. – С. 325 – 326. 24. ХХV лет (1859 – 1884 гг.). Сборник, изданный комитетом общества для пособия нуждающимся литераторам и ученым. – СПб., 1884. – С. 187. 25. Языков Д.Д. Обзор жизни и трудов русских писателей. – СПб., 1881. – С. 18 – 19. 26. Федорченко В.И. Императорский Дом. Выдающиеся сановники: энциклопедия биографий. – Красноярск, 2003. – Т. 2. – С. 468. Сіверянський літопис 99 27. Шилов Д.Н., Кузьмин Ю.А. Члены Государственного совета Российской империи (1801 – 1906): Биобиблиографический справочник. – СПб., 2007. – С. 325. 28. Кобак А.В., Пирютко Ю.М. Исторические кладбища Петербурга: Справочник� путеводитель. – СПб., 1993. – С. 332. 29. Мирский М.Б. Медицина России XVI – XIX веков. – М., 1996. – С. 265. 30. Шилов Д.Н., Кузьмин Ю.А. Члены Государственного совета Российской империи (1801 – 1906): Биобиблиографический справочник. – СПб., 2007. – С. 323. 31. Змеев Д.Ф. Русские врачи писатели. – СПб., 1886. – Вып. 1. – С. 107. 32. Европин А.К. Исторический очерк кафедры судебной медицины с токсикологией при императорской Военно�медицинской академии. – СПб., 1898. – С. 106. 33. Русский биографический словарь. – СПб., 1897. – Т. 7. – С. 130. 34. Мирский М.Б. Вклад П.П. Заблоцкого�Десятовского в отечественную хирургию. // Клиническая хирургия. – 1984. – №12. – С. 47. 35. Европин А.К. Исторический очерк кафедры судебной медицины с токсикологией при императорской Военно�медицинской академии. – СПб., 1898. – С. 113. 36. Профессора военно�медицинской (медико�хирургической академии) под ред. проф. Белевитина А.Б. – СПб., 2008. – С. 151. 37. Адажий В.Д., Гудков В.П. и др. Первому военно�медицинскому музею России – 140 лет. // Медицинские Ведомости. – 2003. – Вып. № 2(57). 38. Русский биографический словарь. – СПб., 1897. – Т. 7. – С. 132. 39. Энциклопедический словарь Брокгауза и Эфрона. – СПб., 1894. –Т. 12. – С. 88. 40. Змеев Д.Ф. Русские врачи писатели. – СПб., 1886. – Вып. 1. – С. 107 – 109. 41. Список гражданским чинам четвертого класса. – Спб., 1869. – С. 105 – 106. 42. Семенов�Тянь�Шанский В.П. То, что прошло. Главы из книги воспоминаний. // Невский архив. №6. – СПб., 2003. – С. 22. 43. Языков Д.Д. Обзор жизни и трудов покойных русских писателей. – Москва, 1882. – Вып. ІІ. – С. 23. 44. Карпинский И.Г. Жизнь и деятельность Павла Парфеновича Заблоцкого�Десятовского. – СПб., 1882. – С. 9. 45. Шилов Д.Н., Кузьмин Ю.А. Члены Государственного совета Российской империи (1801 – 1906): Биобиблиографический справочник. – СПб., 2007. – С. 323. 46. Щепкин М. Некролог. М.П. Заблоцкий�Десятовский. // Московские ведомости. №220. – 1858. – С. 487. 47. Григорьев В.В. Императорский Санкт�Петербургский университет в течении первых пятидесяти лет его существования. – СПб., 1870. – С. LXXVIII. 48. Большая энциклопедия под редакцией С.Н. Южакова. – СПб., 1902. – Т. 9. – С. 441. 49. Энциклопедический словарь. Том XII. Издатели: Ф.А. Брокгауз и И.А. Эфрон. – СПб., 1894. – С. 87. 50. Дудышкин С. М.П. Заблоцкий, его краткая биография в статье: «Неизданное сочинение князя Щербатова…». // Отечественные записки. – СПб., 1859. – №12. – С. 412. 51. Сборник статистических сведений о России. – СПб., 1851. – Книжка 1. – С. 51 – 57, 123 – 182. 52. Заблоцкий�Десятовский М.П. О ценностях в древней Руси. – СПб., 1854. 53. Устрялов Н. Разбор сочинения М. Заблоцкого «О ценностях в древней Руси». // Двадцать третье присуждение учрежденных Н.Н. Демидовым наград. – СПб., 1848. – С. 198. 54. Мезенин Н.А. Лауреаты Демидовских премий Петербургской Академии наук. – Л., 1987. – С. 197. 55. Заблоцкий�Десятовский М.П. Что такое выражения: рубль, рубль московский, рубль новгородский? // Журнал Министерства народного просвещения. – Спб., 1857. – Часть XCV. – ІІ отд. – С. 1 – 35. 56. Дудышкин С. М.П. Заблоцкий, его краткая биография в статье: «Неизданное сочинение князя Щербатова…». // Отечественные записки. – СПб., 1859. – №12. – С. 413. 57. Там само. – С. 414. 58. Иконников В.С. Опыт русской историографии. – Том 1, книга 2. – Киев, 1892. – С. 1148 – 1150. 59. Ламанский Е.И. Отчет о действиях императорского русского географического общества за 1858 г. // Вестник императорского русского географического общества. – СПб., 1859. – Часть 25. – С. 2. 60. Некролог М.П. Заблоцкого�Десятовского. // Экономический указатель. – СПб., 1858. – №91. –Вып. 39. – С. 889. 61. Тезисы докладов научной конференции «А. Блок и русский постсимволизм». Под редакцией З.Г. Минц. – Тарту, 1991. – С. 68. 62. Кобак А.В., Пирютко Ю.М. Исторические кладбища Петербурга: Справочник� путеводитель. – СПб., 1993. – С. 332. 100 Сіверянський літопис 63. Ежегодник Рукописного отдела Пушкинского дома. – Издательство «Наука». – Л., 1975. – Т. 1996. – С. 87. 64. Арсеньев К. Валериан Майков. // Вестник Европы. – СПб., 1886. – Т. 2. – С. 781 – 782. 65. Языков Д. Литературная деятельность И.А. Гончарова. // Русское обозрение. – М., 1891. – Т. 5. – С. 879. Данная статья носит биографический характер и содержит в себе сведения об основных этапах жизни и деятельности известных уроженцев Черниговской губернии: Андрее Парфеновиче Заблоцком�Десятовском, Павле Парфеновиче Заб� лоцком�Десятовском и Михаиле Парфеновиче Заблоцком�Десятовском. Ключевые слова: уроженцы Черниговской губернии, жизнь, редактор, государ� ственные деятели. This article has a biographic character and contains some information about the basic stages of life and activity such famous natives of Chernihiv province as Zablotskiy� Desyatovskiy Andriy Parfenovych, Zablotskiy�Desyatovskiy Paul Parfenovych and Zablotskiy�Desyatovskiy Mikhail Parfenovych.

Заблоцькі-Десятовські – видатні уродженці Чернігівської губернії

Institution

Similar Items