Урустай – «князь» менський

У статті аналізується постать літописного князя Урустая, з ім’ям якого пов’язана перша достовірна історична згадка про місто Мена Чернігівської області. В статье анализируется личность летописного князя Урустая, с именем которого связано первое достоверное упоминание о городе Мена Черниговской облас...

Full description

Saved in:

Bibliographic Details
Published in:	Сiверянський лiтопис
Date:	2011
Main Author:	Салтан, О.
Format:	Article
Language:	Ukrainian
Published:	Інститут української археографії та джерелознавства імені М.С. Грушевського НАН України 2011
Subjects:	У глиб віків
Online Access:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/25432
Tags:	Add Tag No Tags, Be the first to tag this record!
Journal Title:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Cite this:	Урустай – «князь» менський / О. Салтан // Сiверянський лiтопис. — 2011. — № 1. — С. 3-8. — Бібліогр.: 10 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

_version_	1860216425492250624
author	Салтан, О.
author_facet	Салтан, О.
citation_txt	Урустай – «князь» менський / О. Салтан // Сiверянський лiтопис. — 2011. — № 1. — С. 3-8. — Бібліогр.: 10 назв. — укр.
collection	DSpace DC
container_title	Сiверянський лiтопис
description	У статті аналізується постать літописного князя Урустая, з ім’ям якого пов’язана перша достовірна історична згадка про місто Мена Чернігівської області. В статье анализируется личность летописного князя Урустая, с именем которого связано первое достоверное упоминание о городе Мена Черниговской области. Person of annalistic prince Urustaya is analysed in the article, to the name of which the first reliable mention is related about a city Mena to the Chernigov area.
first_indexed	2025-12-07T18:16:41Z
format	Article
fulltext	Сіверянський літопис 3 У ГЛИБ ВІКІВ © Салтан Олександр Миколайович – кандидат історичних наук, до� цент кафедри гуманітарних наук Харківської державної академії фізич� ної культури. УДК 94(367) Олександр Салтан � УРУСТАЙ – «КНЯЗЬ» МЕНСЬКИЙ У статті аналізується постать літописного князя Урустая, з ім’ям якого по� в’язана перша достовірна історична згадка про місто Мена Чернігівської області. Ключові слова: асиміляція, експансія, князь, мурза, сюзерен. «Липня 26 приїхав з Брянська до в. князя, служити йому, литовський князь Свитригайло Ольгердович, а з ним владика брянський (властиво чернигівський) Ісакий, Патрикий (Наримунтович) Звенигородський (князь стародубський, чому названий він тут Звенигородським – не ясно), князь Олександер Звенигородсь� кий (його син, згаданий уже Олександр стародубський), з Путивля кн. Федор Олександрович, князь Семен перемишльський, князь Михайло хотетівський, князь Урустай менський (тут і далі курсив наш. – О.С.) і бояре чернигівські, брянські, стародубські, любутські й ярославські. В. князь Василь (московський) прийняв Свитригайла з великою честию й дав йому в державу Володимир з инь� шими волостями» [5, с. 72]. Цей витяг з Никонівського літопису, поданий видатним українським істори� ком Михайлом Грушевським у своїй знаменитій історії України�Руси, викликає декілька цілком природних запитань. По�перше: хто такий князь Урустай? По� друге: чи справді існувало князівство Менське? По�третє: яке відношення до історії Чернігово�Сіверщини мала особа татарського походження? Для відповіді на ці запитання доцільно здійснити ґрунтовний історичний, ономастичний та етноло� гічний аналіз. Адже саме цей запис, який описує події 26 липня 1408 року, вважа� ють першою достовірною, писемною згадкою про місто Мену… Монголо�татарське нашестя на Русь, зникнення Галицько�Волинської держа� ви призвели до поступової трансформації традиційного політичного устрою дав� ньоруських земель. І хоча Київська Русь територіально не входила до складу Золо� тої Орди, однак з 1240 р. була позбавлена зовнішнього суверенітету і втягнута в політику, яку проводили монгольські хани. Посилення могутності Великого князівства Литовського, яке в 40�х – 60�х роках XIV ст. приєднало білоруські та значну частину сучасних українських зе� мель, призвело до зміни політичного сюзерена західної, частково центральної та південної частини давньоруської держави, яка отримала номінальну назву «Ли� товська Русь». Саме з цього періоду на українських землях з’явилися такі прізвись� ка, які з часом стали прізвищами: Литвин (литовець або ж переселенець з Литви), Литвак (нащадок литовців), Литвиненко («син литвина»), Литовченко («син литовця») тощо. У 50�х – 60�х роках XIV ст., за часів великого литовського князя Ольгерда (1345–1377), Київщина та Чернігово�Сіверщина стали частиною Литовської дер� жави, яка поступово перетворювалася в одну з найбільших країн Європи. По� 4 Сіверянський літопис літична пасивність східних слов’ян, відсутність патріотично налаштованих лідерів призвели до швидкого і фактично безконфліктного приєднання давньоруських земель, які були в декілька разів більшими, аніж сама Литва. Однак литовська експансія викликала спротив з боку монголо�татар, які вважали цей край сферою своїх інтересів. Довготривале протистояння двох держав завершилося в резуль� таті перемоги литовської армії в битві на річці Сині Води у 1362 р. (за іншими даними, 1363 р.), що забезпечило Великому князівству Литовському право на володіння цими територіями і припинення залежності від Золотої Орди україн� ських земель Київської Русі. Таким чином Чернігово�Сіверщина перетворилася в південно�східний фор� пост Великого князівства Литовського і опинилася на перетині двох цивілізацій, які визначатимуть її історію протягом багатьох десятиліть. У ті часи наш край був на кордоні трьох країн: Великого князівства Литовського, правителі якого вино� шували амбітні плани створення великої, могутньої литовської держави. Одного з найбільших улусів Монгольської імперії – Золотої Орди, яка досить довгий час впливала на соціально�економічний та політичний розвиток давньоруських зе� мель. Північно�східної Русі, яка з 1240 до 1480 р. була залежною від монгольської держави, а з посиленням ролі Московського князівства поступово перетворюва� лася на впливовий центр геополітичного домінування, прагнучи проводити свою власну зовнішню політику. Стрімкий злет Великого князівства Ли� товського підсилювали грандіозні плани князя Вітовта Великого (1392–1430), кот� рий планував приєднати до своєї держави не тільки території давньої Русі, а й значну частину Золотої Орди, яка з кінця XIV ст. поступово втягувалася в епоху міжусобних воєн. Керуючись давньоримським принци� пом DIVIDE ET IMPERIA («розділяй і во� лодарюй»), Вітовт намагався використа� ти сепаратистські тенденції, які поступово «підточували» монгольську державу. Чис� ленні монгольські мурзи і темники визнава� ли владу великого хана, якщо той зважав на їхні інтереси, а головне вселяв у них страх своїм правлінням. У разі, якщо хан був слабкий або взагалі відсутній, татарська знать плела по� літичні інтриги або ж у пошуках авторитетного сюзерена досить часто переходила на бік могутніх сусідів. Укладаючи тимчасові союзи, татари брали участь у зброй� них конфліктах або ж просто захищали кордони тієї чи іншої держави. Загально� відомим є факт існування під литовським протекторатом (імовірно, на території сучасної Курської області) татарського улусу Джаголдай (Яголдай), який виник у 1438 р. і проіснував до початку XVI ст., що є свідченням занепаду Золотої Орди, котра з часом розпадеться на декілька незалежних татарських держав. Так виник� ли литовські татари – себто татари, які служили Литві, а з ними і слов’янізовані прізвиська: Орда («переселенець з татарських територій»), Татаренко («син тата� рина»), Татарчук (маленький татарин), Титаренко (аналогія з Татаренко), Тата� рин (прізвище характеризує етнічну приналежність предків), Татаринцев («наща� док татар»), Темник (татарський воєначальник), Ханенко («син хана»). З часу турецько�татарських набігів османізовані: Турчак (полонений турок), Салтан (кал� га�салтан – старший син кримського хана і спадкоємець трону, та нуреддін�салтан – другий син хана) [2, с. 100, 130]. Відомими нащадками литовських татар є американський актор Чарльз Брон� сон, польський письменник Генрік Сенкевич та царський генерал Яків Юзефович [3]. Вітовт Великий Сіверянський літопис 5 Беручи до уваги транзитне розташування міста Мена та його торговий статус, місцеві етнографи та історики вкла� дають у цю назву як економічний, так і соціально�політич� ний топонімічний зміст. Тобто в Мені відбувався не тільки обмін товарами, а й військовополоненими русичами, пече� нігами, половцями, литовцями та татарами. Тому не дивно, що на козацькому гербі міста (так само, як і на гербах міст Говтва та Хорол) та печатці менських сотників Сахновсь� ких зображені схрещений татарський ятаган та стріла, опу� щені вниз, що символізує миролюбність і водночас перемо� гу [9, с. 160]. Зазвичай етнонім «татари» використовується науковця� ми для позначення різноманітних етносів (булгар, касогів, половців, тюркомов� них народів Середньої Азії тощо), які були підкорені в ході завойовницьких по� ходів армії Чінгіс�хана (1206–1227) і включені до складу його імперії. В ті часи термін «монголи» практично не використовувався, адже це плем’я Темуджин пов� ністю знищив за те, що вони отруїли його батька. Натомість його загальновжива� ним давньоруським замінником був етнонім «татари» (за версією історика та� тарського походження Миколи Карамзіна (1766–1826), від російського «тать» – злодій), а на іноземних картах європейська частина сучасної Росії та прилеглі території позначались як Татарія. З метою уникнення плутанини, що виникла, в 1823 р. російський історик Петро Наумов для зручності об’єднав ці дві етнічні назви. Так і з’явилися монголо�татари або татаро�монголи, що означає «монголи, що іменуються татарами». Незважаючи на авторитет і вплив татар на тере� нах колишньої Київської Русі, вони також зазнава� ли асиміляції. Переселення татар до Литви чи Мос� ковії призводило до втрати національної самобут� ності. Прагнучи адаптуватися до нетипових соці� ально�етнічних, релігійних та політичних умов, та� тари поступалися у питаннях віри, суспільного ста� тусу, а подекуди і роду діяльності. Вони змушені були засвоювати традиційні цінності слов’янської та литовської культури, приймати хрещення та шу� кати собі становий відповідник на новій батьків� щині. Вочевидь, так і з’явився Урустай (за версією автора Піскарьовського літопису – Уростай), якого літописець називає «князем менським», а Микола Карамзін «князем минским» [10, с. 157; 8, с. 278]. На жаль, історія не донесла до нас ніяких інших відомостей, окрім цього короткого запису в Никонівському літо� пису, що описує свиту великого князя литовського Свидригайла Ольгердовича (1430–1432), який перейшов на службу до великого князя московського Василія I (1389–1425). Таким чином, напівлегендарний князь Урустай фігурує як учасник складних політичних процесів кінця XIV – початку XVст., котрі варто висвітлити окремо. Слід зазначити, що авантюрна східна політика Вітовта призвела до загострен� ня протистояння Литви з Ордою. Вітовт планував шляхом підтримки у боротьбі за ординський престол опального онука Чінгіс�хана, хана Тохтамиша (1381–1395), підпорядкувати Великому князівству Литовському значні території Золотої Орди. Втім, «хрестовий похід» литовсько�татарсько�тевтонської коаліції проти об’єдна� ної армії великого хана Тимура Кутлуга (1395–1399) та темника, майбутнього ногайського хана Єдигея (1352–1419) зазнав фіаско. 12 серпня 1399 р. у битві на річці Ворскла коаліціянтів було вщент розгромлено. В ході битви було знищено значну частину вищої еліти князівства, сам Вітовт дивом не загинув. Татари спу� стошили східну Наддніпрянщину, Чернігово�Сіверщину і мало не спалили Київ. Герб міста Мена Свидригайло 6 Сіверянський літопис Литва змушена була відмовитися від ам� бітних планів на сході. Було втрачене Смо� ленське князівство, а в 1401 р. з Польщею було укладено Віленський договір, який суттєво обмежував суверенітет Литви. В цих складних умовах розлючений Вітовт вирішив здійснити оновлення регіональ� них еліт, які мали забезпечити йому підтримку в подальшій політичній бо� ротьбі. Адміністративна реформа, ініційо� вана Вітовтом, передбачала ліквідацію удільного устрою руських земель, а місцеві князі мали поступитися своїми посадами представникам литовського істеблішмен� ту. Саме цей факт і занепокоїв еліту Черні� гово�Сіверщини, яка в 1408 р., гуртуючись навколо двоюрідного брата Вітовта – Свид� ригайла, вирішує змінити сюзерена. Це, в принципі, було типовим явищем середньо� віччя, однак досить ризикованим кроком, у разі якщо ці люди вчинили так без доз� волу володаря Великого князівства Ли� товського. Ризик полягав у тому, що Василій I (син Дмитра Донського (1359– 1389) та дід Івана III (1462–1505) був зятем Вітовта (одружений з його донькою Софією) і на вимогу тестя міг би легко видати литовських сепаратистів. Однак цього не сталося. Мабуть, Вітовт був зацікавлений тимчасово позбутися свого кузена, який був потенційним конкурентом у боротьбі за великокнязівський пре� стол. Литовські політемігранти (зокрема Свидригайло) отримали «в кормління» свої феоди. Але скористатися таким шансом їм не судилося. Того ж року вищезга� даний темник Єдигей в ході походу на Москву спустошив землі, надані Свидри� гайлу, що змусило його знову повернутися в Литву. У вирі цих подій сліди Урус� тая губляться. Ця особа більше ніде не згадується. Втім, постає закономірне запи� тання: хто ж такий князь Урустай? Чи існувало Менське удільне князівство? І чому авторський колектив багатотомної «Історії міст і сіл УРСР» вважає 1408, а не 1067 (1068) рік першою писемною згадкою про місто Мену [7, с. 396]? Незважаючи на відсутність портрета і детального опису цієї особистості, автор статті робить цілком логічні припущення. По перше: якщо Урустай – це ім’я, і ця людина справді існувала, то скоріше за все він належав до булгарської нації. Проте не виключено, що він міг бути киргизьким правителем – іналом або ж представ� ником династії Урус�хана – хана Білої Орди чи одним із їх нащадків. Так чи інакше, але в ході монгольського завоювання територія Середньої Азії та булгарських державних утворень увійшли до складу Золотої Орди. Втім, ім’я Урустай має відношення і до татарської спільноти. Слід нагадати, що використання саме цього етноніму було типовим навіть для XVI ст. Так само, як у часи Миколи Гоголя: всіх іноземців ототожнювали з німцями, так і в Московії всіх неросіян з азійською зовнішністю вважали татарами. Отже, Урустай – це асимільований булгарин, кир� гиз, казах, а можливо, представник якого�небудь іншо� го тюркомовного народу, котрого доля занесла на тере� ни Менщини. Цю тезу частково підтверджує черні� Василій I та його дружина княгиня Софія Вітовтівна Суриков В. І. «Мурза» Сіверянський літопис 7 гівський історик, фундатор сосницького краєзнавчого музею Юрій Миколайо� вич Виноградський (1873 – 1965), який у пошуках легендарного міста Хоробор посилається на легенду роду Глинських, нащадок яких Іван нібито врятував Вітовта після поразки на річці Ворскла і вивів його саме на ці землі, котрі ця династія, як подяку, отримала у вотчинне володіння. Виноградський висуває гіпотезу про те, що «Іван Глинський володів Хоробором, який недалеко від Мени, а Глинські були з татар, отож Урустай прізвище одного з Глинських» [4, с. 152]. Глинські справді були татарами і вели свій рід від татарського мурзи, який виїхав з Орди і пере� йшов на службу до князя Вітовта. До речі, за версією професорів Голубовського і Насонова, Хоробор – це літописна назва міста Мена [с. 49]. По�друге: князівський титул і наявність Менського князівства. Загальновідо� мо, що при переході татар на службу до Литви чи Московії, з метою кращої адап� тації до реалій нового життя татари�мусульмани ставали християнами. Одночас� но відбувалася майже автоматична зміна титулу. Татарський мурза ставав кня� зем, хоча за шляхетністю цей титул був нижче баронського. У цьому зв’язку слід назвати такі відомі прізвища, як: Кочубей, Колчак, Карамзін, Кара�Мурза, Сал� тиков, Урусов, Юсупов тощо. Факт існування ж Менського князівства заперечує сам Михайло Грушевсь� кий: «Що до Урустая менського, то таких князів зрештою не звісно. Чи не треба розуміти тут місто Мену, недалеко Десни, в сусідстві Сосниці, але повторяю, та� ких князів зрештою незвісно. Може се Минськ – але й там таких князів не знає� мо» [5, с. 72]. Свою думку Грушевський формує на підставі висновків Рафаїла Володимировича Зотова (1848 – 1893), який, досліджуючи історію чернігівсь� ких князів за Любецьким синодиком, повідомляє, що «Князь Урустай Менскій совершенно намь неизв±стень». Ототожнюючи Урустая з містом Мена, Зотов ви� словлює думку, що: «…можетъ быть въ этой м±стности находился уд±лъ князя Урустая менскаго» [6, 128]? Втім, жодного натяку на існування Менського повіту чи князівства в праці Зотова ми не зустрічаємо. Справді, територія Чернігівського князівства в період апогею феодальної роз� дробленості Київської Русі була поділена на 18 удільних князівств, які існували понад 100 років [1, с. 18, 20]. Менського князівства серед них не було. За часів князя Вітовта було зміщено з посад удільних князів, котрі вели незалежну політи� ку, а самі князівства ліквідовано. Замість удільних князівств на теренах Північно� східного Лівобережжя були утворені намісництва – Чернігівське і Путивльське з безпосереднім підпорядкуванням владі Великого князя Литовського. Намісницт� ва ділилися на волості, волості – на верви (громади), верви – на весі, весі склада� лися з кількох поселень – міст і сіл. Міста ділилися на «старші» (столиці земель князівств) та «молодші» (пригороди, укріплені центри волостей, сторожові міста, фортеці, приватновласницькі укріплення, феодальні садиби�замки). Навряд чи Мена, розташована на роздоріжжі, в той час була містом. Часті феодальні війни, монгольська навала, нарешті численні набіги татар призвели до руйнації поселен� ня в цій місцевості і відтоку значних мас населення у безпечніші регіони. Село руського права творило одну громаду, яка обирала старшого отамана, старосту або тивуна; розв’язувала судові, господарські на адміністративні справи. Велика кількість скотарських поселень була організована на волоському праві. Таке село очолював сільський князь, посада якого була спадковою. Усі свої повно� важення він здійснював за погодженням з громадою. Отже, саме місто Мена за масштабами на початку XV ст. було маленьким населеним пунктом – селом, а Урустай – сільським старостою. Рафаїл Зотов, посилаючись на твір XVIII ст. «Ядро російської історії», зазначає, що в ньому Урустай фігурує як «староста менскій» [6, 128]. Це й відображає масштаби Мени і статус особи. Автор Никонівського літопису називає Урустая князем з метою підвищення авторитету московського правителя Василія I, на службу якого перейшли не другорядні, а шановані й по� важні особи. Можливо, Урустай був асимільованим татарським мурзою чи пред� ставником роду Глинських, нащадок яких Михайло Львович (1470 – 1534) у 8 Сіверянський літопис 1508 р. підніме широкомасштабне повстання проти Литви, а Олена Глинська стане матір’ю Івана Грозного (1533 – 1584), – достеменно невідомо. Втім, саме факт його існування і досить ризикованого вчинку, а головне – недвозначна прина� лежність до території Менщини, дозволили дослідникам зафіксувати дату пи� семної появи міста Мени на політичній арені Чернігівщини і вписати її в скри� жалі української історії. 1. Адміністративно�територіальний устрій України. Історія. Сучасність. Перспективи / В. С. Куйбіда, В. П. Павленко, В. А. Яцюк. – К.: Геопринт, 2009. – 615 c. 2. Болгов В. В., Чепак В. П., Чепак Г. Д. Нобилистика. Рассказы о чинах, титулах, званиях. Серия «Библиотека символики» / В. В. Болгов, В. П. Чепак, Г. Д. Чепак – К.: Украинская академия геральдики, товарного знака и логотипа, 2004. – 178 с. 3. Википедия. Литовские татары [Електроний ресурс]. – Режим доступу до сайту: http://ru. wikipedia. org/wiki/Литовские_татары. 4. Виноградський Ю. Сосниця та її околиці (Топографічні й археологічні матеріяли, перекази та історичні відомості) / Ю. Виноградський // Чернигів і Північне лівобережжя. Огляди, розвідки, матеріяли. – К.: Державне видавництво, 1928. – C. 147–169. 5. Грушевський М. С. Історія України�Руси / М. С. Грушевський: В 11 т., 12 кн. – Т. 4. – К.: Наукова думка, 1993. – 544 с. 6. Зотов Р. О черниговскихъ князьяхъ по Любецкому синодику и Черниговскомъ княжеств± въ татарское время / Р. Зотов. – СпБ.: Типографія братьевъ Пантелеевыхъ, 1892. – 327 с. 7. Історія міст і сіл Української РСР. Чернігівська область / Дериколенко О. І., Бутько О. Г., Власенко В. І. та ін. – К.: Інститут історії Академії наук УРСР, 1972. – 779 с. 8. Карамзин Н. М. История государства Российского / Н. М. Карамзин: В 12�ти т. – Т. IV– VI. – Тула.: Приокское издательство, 1990. – 620 с. 9. Лукомскій В. К., Модзалевскій В. Л. Малороссийскій гербовникъ / В. К. Лукомскій, В. Л. Модзалевскій. – СпБ.: Изданіе черниговскаго дворянства, 1914. – 322 с. 10. Пискаревский летописец // Полное собрание русских летописей. – М.: Наука, 1978. – Т. 34. – 304 с. В статье анализируется личность летописного князя Урустая, с именем кото� рого связано первое достоверное упоминание о городе Мена Черниговской области. Ключевые слова: ассимиляция, экспансия, князь, мурза, сюзерен. Person of annalistic prince Urustaya is analysed in the article, to the name of which the first reliable mention is related about a city Mena to the Chernigov area. Key words: assimilation, expansion, prince, murza, suzerain
id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-25432
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
issn	XXXX-0055
language	Ukrainian
last_indexed	2025-12-07T18:16:41Z
publishDate	2011
publisher	Інститут української археографії та джерелознавства імені М.С. Грушевського НАН України
record_format	dspace
spelling	Салтан, О. 2011-08-15T19:03:15Z 2011-08-15T19:03:15Z 2011 Урустай – «князь» менський / О. Салтан // Сiверянський лiтопис. — 2011. — № 1. — С. 3-8. — Бібліогр.: 10 назв. — укр. XXXX-0055 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/25432 94(367) У статті аналізується постать літописного князя Урустая, з ім’ям якого пов’язана перша достовірна історична згадка про місто Мена Чернігівської області. В статье анализируется личность летописного князя Урустая, с именем которого связано первое достоверное упоминание о городе Мена Черниговской области. Person of annalistic prince Urustaya is analysed in the article, to the name of which the first reliable mention is related about a city Mena to the Chernigov area. uk Інститут української археографії та джерелознавства імені М.С. Грушевського НАН України Сiверянський лiтопис У глиб віків Урустай – «князь» менський Article published earlier
spellingShingle	Урустай – «князь» менський Салтан, О. У глиб віків
title	Урустай – «князь» менський
title_full	Урустай – «князь» менський
title_fullStr	Урустай – «князь» менський
title_full_unstemmed	Урустай – «князь» менський
title_short	Урустай – «князь» менський
title_sort	урустай – «князь» менський
topic	У глиб віків
topic_facet	У глиб віків
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/25432
work_keys_str_mv	AT saltano urustaiknâzʹmensʹkii

Урустай – «князь» менський

Institution

Similar Items