“Розстріляні ГПУ”
У статті в контексті історії України початку 20-х рр. ХХ ст. аналізуються записи загсівських книг померлих м. Чернігова про жертви розстрілів ВЧК (1920 – 1922 рр.), наводяться дані про їхній вік, стать, національність, соціальний статус, визначаються дати страт. В контексте истории Украины начала 20...
Saved in:
| Published in: | Сiверянський лiтопис |
|---|---|
| Date: | 2011 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут української археографії та джерелознавства імені М.С. Грушевського НАН України
2011
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/25438 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | “Розстріляні ГПУ” / Т. Демченко // Сiверянський лiтопис. — 2011. — № 1. — С. 45-54. — Бібліогр.: 51 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860082973135601664 |
|---|---|
| author | Демченко, Т. |
| author_facet | Демченко, Т. |
| citation_txt | “Розстріляні ГПУ” / Т. Демченко // Сiверянський лiтопис. — 2011. — № 1. — С. 45-54. — Бібліогр.: 51 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Сiверянський лiтопис |
| description | У статті в контексті історії України початку 20-х рр. ХХ ст. аналізуються записи загсівських книг померлих м. Чернігова про жертви розстрілів ВЧК (1920 – 1922 рр.), наводяться дані про їхній вік, стать, національність, соціальний статус, визначаються дати страт.
В контексте истории Украины начала 20-х гг. ХХ в. в статье проанализированы записи загсовских книг умерших г. Чернигова о жертвах расстрелов ВЧК (1920 – 1922 гг.), приведены данные об их возрасте, национальности, социальном статусе, поле, определены даты казней.
The article makes an attempt to analyse the notices of Chernihiv registry office about the victims by the Soviet punitive organs (VCK – GPU) in 1920 – 1922 years, specifically the information of their age, sex, nationality, social status, the execution’s dates in the context of the Ukrainian history of the 20th years of XX century.
|
| first_indexed | 2025-12-07T17:17:47Z |
| format | Article |
| fulltext |
Сіверянський літопис 45
РОЗВІДКИ
УДК 94(477.51–2) : 343.253 “1920/1922”
Тамара Демченко
�
“РОЗСТРІЛЯНІ ГПУ”
© Демченко Тамара Павлівна – кандидат історичних наук, викладач Чер�
нігівського національного педагогічного університету ім. Т.Г. Шевченка.
“Вся наша культура стоїть на хибних засадах.
Вся історія, якої нас учать, складається з лементу –
дедалі оглушливішого, і вже з трудом розрізняльного –
навзаєм себе перекрикуючих голосів: Я є! Є! Є!..
Я – такий�то, зробив те�то – і так до нескінечности...
Але всі ці голоси насправді лунають на тлі вигорілих
пустот – на тлі мовчання тих, кого позбавили
змоги крикнути “Я є!”: закляпили рота,
перерізали горло, спалили рукопис...
Ми не вміємо чути їхнього мовчання, живемо так,
ніби їх просто не було. А вони були. І наші життя
зліплені і з їхнього мовчання також”.
Оксана Забужко. Музей покинутих секретів.
У статті в контексті історії України початку 20�х рр. ХХ ст. аналізуються
записи загсівських книг померлих м. Чернігова про жертви розстрілів ВЧК (1920 –
1922 рр.), наводяться дані про їхній вік, стать, національність, соціальний ста�
тус, визначаються дати страт.
Ключові слова: масові розстріли, ВЧК – ГПУ, метричні книги, терор, селянські
повстання.
Назва розвідки не є даниною жанрові трилера – це точна формула причини
смерті, вказана у формулярі про смерть осіб, розстріляних у Чернігові у 1920 –
1922 рр. Відповідні записи у метричних книгах про смерть розпочинаються 12
жовтня 1922 р. 1 і завершуються 22 грудня того ж року 2 . Вони вносилися до книг
впереміжку із мешканцями Чернігова, котрі померли власною смертю від хвороб,
нещасних випадків тощо. Загальна кількість розстріляних осіб – 384 – дає підста�
ви для твердження про масовий характер репресій.
Ці страти ніколи не були секретом, хоча й відкрито про них говорити боялися.
Відомі тільки згадки у закордонних виданнях. Так, В. Дубровський (1897 – 1966)
на основі власних спогадів у белетризованій формі відтворив трагічні обставини
страти батька і сина Бакуринських 3 . Донька В. Хижнякова – М. Чорносвітова (1875
– 1970) – через багато років повідомила С. Мельгунову про масові страти у Черні�
гові 1919 та 1921 рр. 4 Деякі з прізвищ, названих нею, а також М. П. та У. А. Савиць�
кими (усього 42), містяться і в аналізованому документі. Але сучасники не уявля�
ли, звичайно, ні справжніх причин розстрілів, ні їхніх масштабів; усю правду, ма�
буть, знали тільки ті, хто керував катами, та безпосередні виконавці страти, але
вони мовчали... Це мовчання вовків було перерване лише один раз: наприкінці 1922 р.
46 Сіверянський літопис
Як відомо, до революції облік померлих провадився у консисторських книгах,
які велися у кожній православній церкві, та відповідних документах інших кон�
фесій. Після декрету про відділення церкви від держави ці обов’язки перейшли
до державних органів, які одержали назву ЗАГС (запис актів громадянського ста�
ну). Записи про народження, одруження, розлучення і смерть радянських грома�
дян робили на спеціальних бланках, які порічно зводили в окремі книги. Бланк
реєстрації акту смерті упродовж нетривалого існування радянської влади зміню�
вався декілька разів і на час записування даних про розстріляних ОГПУ мав “шап�
ку” (наводимо мовою оригіналу):
“У.С.С.Р. Народный Комиссариат Внутренних Дел
Под. отдел Записей Актов Гражданского Состояния при Черниговском Испол�
коме губ. Черниговской уезда Черниговского волости – села – города Чернигова”
Запись о смерти
Общий порядковый номер. Мужского пола. Женского пола.
Число и месяц совершения записи”
та складався з таких граф:
“1. Пол умершего.
2. Фамилия, прозвище, имя, отчество
3. Возраст: время рождения год, месяц, число
4. Время смерти: 192 года, месяц, число
5. Место смерти: губерния, уезд, волость, селение, хутор, город; милицейский
участок: улица, дом №. Если лицо умерло в больнице, то указать адрес больницы
6. Постоянное местожительство умершего: губерния – уезд – волость – селе�
ние – хутор – город; милицейский участок: улица, дом №
7. Национальность
8. Семейное положение умершего: (холост, женат, вдов, разведен, девица, за�
мужняя, вдова, разведенная)
9. Род занятий (профессия, ремесло, должность, положение в промысле; хозя�
ин, рабочий)
10. Причина смерти: по медицинскому свидетельству, по опросу родственни�
ков или свидетелей, если не представлено медицинского свидетельства
11. Фамилия, имя, отчество врача, выдавшего свидетельство о смерти, а также
номер свидетельства
12. Кем сделано заявление о смерти (указать подробный адрес)
13. Место погребения
14. Особые примечания
Подпись лица, сделавшего заявление
Подпись должностных лиц, совершивших запись
Заведующий
Секретарь” 5 .
Відразу зауважимо, що в усіх проаналізованих нами формулярах у графі 10
було записано “розстріляний(а) ГПУ”; в абсолютній більшості документів у графі
11 зазначено “губподзагс № 2610 от 25 VII 22 г.”, що, мабуть, можна розшифрува�
ти як вихідний номер та дату документа, на основі якого були зроблені записи; у
графі 12, як правило, вказувалося – “губподотд. ГПУ”; а місцем поховання (графа
13) названо “міське кладовище”.
Записи зроблені неохайно, з численними пропусками у перших десяти графах.
Тепер уже неможливо установити – чи відсутність інформації про прізвища, роки
народження, національну приналежність, фах тощо зумовлена неакуратним за�
повненням розстрільних списків у в’язниці, чи до нього долучилася й байдужість
діловодів загсу, для яких це була передусім понаднормова робота, адже дані про
розстріляних становили 23,8% від загальної кількості померлих у Чернігові про�
тягом 1922 р. (1611 осіб).
Сіверянський літопис 47
Ймовірно, Чернігівське ДПУ отримало наказ занести прізвища усіх розстрі�
ляних до загсівських книг про смерть. Причини такого розпорядження нам не
відомі. Тогочасне діловодство не збереглося. Водночас важко уявити, що
чернігівські чекісти вирішили на власний розсуд вписати імена своїх жертв до
списків померлих. Очевидно, вони отримали наказ із Харкова. Про це свідчить і
наявність відповідного посилання у графі 11. Однак сучасна наукова література
дає підстави для деяких припущень. Річ у тім, що причина смерті – “розстріляні
ГПУ”– не зовсім відповідала тогочасним реаліям. Насправді все це – жертви ВЧК
та її філії в Україні – ВУЧК. Державне політичне управління (україномовна на�
зва так рідко застосовувалася на практиці, що сучасні дослідники воліють вживати
абревіатуру від російськомовної назви – ГПУ) було створено при НКВС УСРР
постановою ВУЦВК від 22 березня 1922 р. після того, як у лютому того ж року
відповідна постанова була ухвалена у Москві. В обох випадках скасовувалася ВЧК
та ВУЧК 6 . Важливо підкреслити, що, згідно з намірами реформаторів, “діяльність
ГПУ повинна була проходити під наглядом прокуратури” 7 , що дає підстави для
твердження про спробу здійснити певний облік розстріляних, зіставивши їх із за�
гальними втратами населення. На користь даного припущення працює ще одне
спостереження: до метричних книг заносилися не всі жертви чекістських
розстрілів, а тільки ліквідовані у проміжку від лютого 1920 по початок березня
1922 рр., тобто тоді, коли радянська влада вже остаточно утвердилася в краї, а ВУЧК
була підпорядкована московським очільникам.
Як відомо, цей “каральний меч революції” був заснований 3 грудня 1918 р., а 23
липня 1919 р. скасований. У науковій літературі усталилася думка, що на цей крок
пішли внаслідок прагнення московського керівництва “постійно і реально контро�
лювати ситуацію в Україні, розставляти своїх людей на вирішальних ділянках” 8 .
Інші автори вважають, що розформування сталося через те, що діяльність ВУЧК
“дуже часто слугувала причиною повстань селян” 9 . Ймовірно, що, хоча незалежність
українського ДПУ від керманичів на Луб’янці була позірною, а створення у листо�
паді 1923 р. Об’єднаного ГПУ при РНК СРСР остаточно підпорядкувало місцеві
відділи Москві, а не Харкову 10 , проте деякі керівники республіканської прокура�
тури, юстиції вирішили скористатися шансом і спробувати розібратися, кого ж роз�
стрілювали чекісти, зокрема в Чернігівській тюрмі. Вищенаведені графи спеціаль�
них бланків про смерть, встановлені для всієї України, створювали для цього пре�
красну можливість: вони не передбачали найважливішого для каральних органів
питання “за що?”, але давали максимум інформації про людський вимір втрат.
Органи загсу перебували у відомчій залежності від Наркомату внутрішніх справ.
Доступ до їхніх даних був обмеженим, і все ж таки внесені до загального реєстру помер�
лих у Чернігові особи, розстріляні ВУЧК, ставали ближчими до загалу, їхня втрата для
соціуму ставала очевиднішою, а методи “роботи” органів – значно прозорішими...
Метою даної розвідки є з’ясування на основі аналізу вищеназваного джерела уза�
гальнених даних щодо статі, віку, соціального становища, національності та місця
постійного помешкання страчених. Автор свідомо уникає називати прізвища лю�
дей, сподіваючись, що повні дані цих зловісних бланків колись таки будуть опри�
люднені у книзі “Реабілітовані історією” або подібному виданні. У статті також
робиться спроба прокоментувати узагальнені відомості із “смертних” книг в кон�
тексті реалій історії України початку 20�х рр. ХХ ст.
Дати розстрілів припадають на період з 9 лютого 1920 р. по 4 березня 1922 р.
включно. Цього останнього дня було страчено 27 осіб 11 . У 1920 р. розстріли прова�
дилися з лютого по грудень включно, за винятком листопада – всього зафіксовано
34 розстрільних дні. Кількість страчених коливалася від однієї особи до 18. Воісти�
ну чорним став для мешканців Чернігівщини вересень 1920 р.: 7 числа було знище�
но 18 осіб, страти провадилися 17, 20, 21 і 28 вересня – загалом було вбито 31 люди�
ну. Всього за 1920 р. чекісти стратили у Чернігові 127 душ (у двох випадках у книгах
загсу записи про день смерті не вказані). У 1921 р. страчували щомісяця. У “роботі”
чекістів можна помітити певне “удосконалення”: зменшується загальна кількість
48 Сіверянський літопис
розстрільних днів (31 проти 34 у попередньому році), але зате зростає число людей,
що загинули у такий страшний спосіб протягом одного дня. Упродовж 1921 р. у Чер�
нігові було розстріляно 224 особи. Найбільша кількість страчених припадає на пер�
ший літній місяць – тільки 6 червня смерть від чекістської кулі прийняло 33 душі,
а всього впродовж місяця загинуло 42 особи; у серпні – 31, листопаді відповідно 29,
грудні – 28. Таким чином, є всі підстави говорити про масовий характер репресій.
Якщо у 1920 р. на один розстрільний день припадало в середньому по 4 душі, то в
1921 р.– 7. Виходить, що упродовж цілого календарного місяця у порівняно невели�
кому місті, у країні, яка принаймні формально не вела зовнішніх воєн, щодня гину�
ло від кулі, випущеної з чекістського нагана чи рушниці, 7 чоловік.
Жінок серед страчених ми нарахували 16 – 4,2% від загального числа. За винятком
якоїсь нещасної поміщиці 54 років із “Глуховского уезда” 12 (до речі, це єдиний запис
із зазначенням цієї “контрреволюційної” верстви, більше, якщо вірити загсівським
записам, у Чернігові поміщиків не розстрілювали: треба думати, їх усіх винищили у
1918 – 1919 рр.), двох немолодих уже сестер Просі й Горпини – “чернорабочих” із
Сновська 13 та однієї�двох службовок – усі інші вели домашнє господарство.
Від аналізу даних про роки життя жертв розстрілів щемить серце. На вік до 20
років припадає 44 (10 юнаків мали по 17 років, 13 відповідно 18 і 21 – 19) вбитих –
усього 11,5% страчених. Вікова група від 20 до 30 років включно дає найбільше число
жертв – 210 осіб (54, 7%). Піком кількості смертей є 23 роки (26 розстрілів), 25 – 29
здійснених смертних вироків і 26 років, на які припадає теж 26 смертей. Разом ці дві
вікові групи становлять 66% страчених. Це означає, що вибивали насамперед молодь,
на довгу перспективу усуваючи загрозу диктатурі. Сучасні дослідження підтверджу�
ють, що в діях чекістів таки була закономірність. Так, В. Прилуцький, посилаючись
на офіційні виступи голови уряду УСРР Х. Раковського, зазначив, що “однією з го�
ловних рушійних сил селянського опору була молодь” 14 . Звичайно, в тюрмі розстрі�
лювали й літніх людей. Так, зафіксовано двох стариків 75 й 80 років, але вікова група
від 60 до 80 років – це 6 осіб. Решта страчених – це чоловіки й жінки віком від 31 до 59
років. Загальна кількість їх 124 – 32,3% від розстріляних. У підрахунки може вкрас�
тися неточність, оскільки роки життя страчених проставлялися не завжди охайно, крім
того, подекуди вони відсутні взагалі, проте загальну тенденцію дані, наведені вище,
характеризують достатньо переконливо.
Усі особи були розстріляні у Чернігові, а ось географія їхнього проживання до
того, як вони зустріли свою смерть від чекістської кулі, просто вражає. Зважаючи на
пропуски у графі 6, неповне, нерозбірливе чи спотворене до невпізнання написання
назви села (так, містечко Мощенка Городнянського повіту записали як Мещено 15 ),
записи у 33 бланках (8,6%) ми виключили із загальної кількості даних про страче�
них. Отже, будемо оперувати числом 351 розстріляний, місце помешкання яких
можна визначити принаймні на рівні губернії. З них 32 (9,1%) особи показали, що
жили до арешту за межами Чернігівської губернії. Викликає інтерес ареал розсе�
лення підданих колишньої імперії, яким судилося померти у Чернігові. Це міста –
Петроград, Москва, Київ, Одеса, Гомель, Житомир, Харків, Могильов, навіть “Су�
хум Кубанської області” та Владивосток. 6 червня 1921 р. був розстріляний 36�річний
моряк із “Китайської області” 16 . Окрім того, заарештовані назвали й чимало губерній
– Бєлгородську, Гомельську, Єкатеринбурзьку, Іркутську, Казанську, Нижегородсь�
ку, Орловську, Пермську, Петроградську, Полтавську, Тамбовську, Тульську,
Уфимську, Харківську, Херсонську, Ярославську як місце постійного проживання.
Решта – 319 страчених (90,9%) – були мешканцями Чернігівської губернії. З
них тільки 28 (7,9%) постійно мешкали у Чернігові й рівно стільки ж у 8 повітових
центрах Чернігівської губернії: Борзні – 2; Глухові –3; Козельці – 4; Конотопі – 5;
Кролевці – 7; Ніжині – 6; у Новгороді�Сіверському та Сосниці – по одній людині.
Таким чином, міських жителів Чернігівщини серед страчених було 56 осіб, або 15,
8%. Абсолютна більшість вказала на свою причетність до сільських населених пунктів
чи містечок, на які Чернігівщина була, як відомо, багатою. І справді – перед нами
постає дещо інша картина, якщо проаналізуємо дані по повітах. Серед розстріляних
Сіверянський літопис 49
було зафіксовано – 17 мешканців Борзенського, 18 – Глухівського, 41 – Городнянсь�
кого, 20 – Козелецького, 29 – Конотопського, 9 – Кролевецького, 28 – Ніжинсько�
го, 17 – Остерського, 27 – Сосницького, 57 – Чернігівського повітів. За винятком
Чернігова як губернського центру, дані про жителів повітових центрів включені до
поданих вище підрахунків.
З�поміж конкретних населених пунктів варто назвати декілька з тих, що зазна�
ли найбільших втрат від чекістських розстрілів у Чернігові. Так, у с. Григорівка
Конотопського повіту (тепер Бахмацького району) було заарештовано і згодом
страчено 10 осіб; у містечку Бахмач – 9; у с. Зазим’є Остерського повіту (тепер
Броварського району Київської області) – 8; по стільки ж душ втратили містечко
Березна та с. Слобода Чернігівського повіту.
Щодо національної приналежної страчених, то тут теж маємо декілька неза�
повнених граф – 11, тобто будемо оперувати числом 373. Із нього вилучаємо 57
(15,3%) осіб, які заявили про своє неукраїнське походження, і отримуємо 316
українців, або 84,7%. Усього у графі вказано 5 національностей: 316 українців, 36
євреїв, 18 великоросів (так вони писалися), 2 німці та 1 поляк.
Соціальне походження людини, її приналежність до того чи іншого класу,
засвідчена родом занять, фахом, місцем у виробничій структурі, як відомо, вису�
валися більшовицькою ідеологією, а відтак і представниками радянської влади
та її репресивних органів, на перше місце. Проте представників експлуататорсь�
ких класів, ворожих елементів у списках розстріляних Чернігівським губернсь�
ким відділом ВЧК зовсім небагато: уже згадувана глухівська поміщиця, два “ле�
сопромышленника” із Шостки 17 , один 19�річний купець із Вересочі 18 , три тор�
говці й один “лавочник” – цим список “експлуататорів” вичерпується, а список
“ворогів радвлади” – “контрреволюціонерів” різної масті тільки розпочинаєть�
ся. Що являли собою за соціальним статусом і фаховою приналежністю страчені
чекістами люди? У 14 випадках графа 9 вищеподаного бланку загсу порожня або
запис не читається, тому аналізуємо дані про 370 осіб. З них 155 розстріляних
ГПУ записані як хлібороби, в оригіналі “хлебопашцы” (41, 9%). Впадає в око
відсутність традиційного для радянського підходу поділу на куркулів, середняків
та бідняків. Натомість уже самим формулюванням підкреслюється єдність се�
лянства, яке, виходить, повністю було налаштоване вороже до “комуни”. Все�
світньо відомий Рафаель Лемкін – “батько” поняття “геноцид”, виступаючи у 1953
р. на мітингу, присвяченому 20�ій річниці голоду в Україні, зазначив: “Третє
вістря радянської атаки було спрямовано на хліборобів – велику кількість се�
лян�одноосібників, хранителів традицій, фольклору і музики, національної мови
та літератури, національного духу України”19 .
Свою приналежність до тодішнього “гегемону” задекларували 33 страчених (8,9%),
з них просто робітників – 9, а чорноробів – 24. Серед розстріляних значна кількість
ремісників, будівельників та осіб, які надавали побутові послуги. Тут трапляються
муляри, ковбасники, кондитери, столяри, слюсарі, пічники, садівники, перукарі,
теслі, майстри по дереву, чинбарі, а на першому місці серед цієї категорії шевці. У
Чернігівському відділенні ВЧК їх розстріляли 15 осіб (4,5%). Хто знає, може, вик�
рили “змову” шевців.
Службовців було страчено 65 (17,5%) від загальної кількості тих, хто вказав
свій соціальний статус. Представники інтелігенції розподілилися так: учителів –
6; інженерів – 5; землемірів – 2; лісничих – 2; юристів – 2; економіст, провізор,
живописець, “ограном” (так в оригіналі) – 1. Усього – 21 особа (5,7%). Лікарів,
офіцерів, священиків у записах немає. Студіююча молодь представлена 3 учнями
й 1 студентом.
Отже, навіть при зроблених вище застереженнях щодо браку або спотворення
відповідних даних, квантитативний аналіз бланків із записами про розстріляних ГПУ
показує, що переважна більшість страчених – це молоді чоловіки (17 – 30 років) –
66%; українці – 84,7%; мешканці Чернігівщини, – 90,9%; переважно жителі її
сільських теренів. Селяни становлять 41,9% розстріляних, робітники – 8,9%, тобто
50 Сіверянський літопис
половину страчених. Службовців та ремісників теж навряд чи можна беззастережно
зараховувати до експлуататорських класів. Не кажучи вже про те, що й інших людей
страчувати – гріх перед Богом і злочин перед людьми.
Як корелюються ці дані з історичними процесами та подіями в Україні в ціло�
му та в краї зокрема? Очевидно, саме в них крилися причини, які спонукали
більшовиків до масових розстрілів. За доби, коли страти стали звичним явищем,
в Україні, як відомо, здійснювалася політика воєнного комунізму. Увесь комплекс
радикальних перетворень, що становлять її глибинну суть, чітко охарактеризував
С. Кульчицький: “Комуністичні перетворення вимагали тотального знищення при�
ватної власності – як великої, так і дрібної. Та переважна більшість населення
володіла власністю, яка давала засоби для життя. [...] Маси не могли собі навіть
уявити іншої економічної реальності, окрім ринкового господарства, яке ґрунту�
валося на приватній власності” 20 .
Назовні ця непримиренна суперечність проявлялася у реалізації продовольчої
диктатури, яка обернулася для селян вилученням зерна, реквізиціями коней, ху�
доби, перерозподілом колишніх поміщицьких земель, власності багатих земле�
власників, монастирів тощо на користь держави, заснуванням комун, реквізиція�
ми продовольства частинами Червоної Армії, яка восени 1920 р. нараховувала 5,5
млн. чоловік, з них на території України було зосереджено 1,2 млн. 21 , та примусо�
вою мобілізацією до її лав. Таким чином, селянський опір був спровокований
політикою радянської влади. Не забарилися й повстання, які поширилися по всій
Україні. Саме проти них і спрямувала більшовицька диктатура репресивні захо�
ди. Ще в 90�х рр. ХХ ст. було оприлюднено затверджену 20 квітня 1920 р. РНК
УСРР “Краткую инструкцию по борьбе с бандитизмом и кулачеством”, 38 та 39
пункти якої гласять: “В случае явно выраженной враждебности населения, укры�
вательства и упорной невыдачи бандитов и повстанцев, на данное селение может
быть наложена та или иная кара. Такими мерами могут быть:
а) контрибуция продуктами продовольствия; б) контрибуция денежная; в)
производство выселения и изъятия семейств главарей, зачинщиков восстаний,
конфискуя все имущество и передавая его бедноте; г) обстрел селения; д) полное
его уничтожение” 22 . Немає жодного сумніву, що ці та їм подібні настанови й вка�
зівки широко застосовувалися на практиці. Хоча треба відзначити, що, виходячи
із уже оприлюднених звітів чекістського керівництва 23 , чернігівські повстанці
значно менше турбували репресивні органи, ніж селянський рух на Півдні та Пра�
вобережжі, наступ поляків і Врангеля у 1920 р. Так, С. Дукельський, наводячи
оперативні дані за півмісяця 1920 р. (з 1 по 15 липня), назвав місця боїв з “бандами”
на Чернігівщині – село Землянка на Глухівщині; район “Мекашино – Смечь” (оче�
видно, йдеться про Макишин – тепер Городнянського і Смяч Щорського районів),
де була “розсіяна банда” чисельністю 120 осіб, а її ватажки Прокопенко та Ромашко
вбиті, та села Нові Млини і Велике Устя на Сосниччині, де “оперують банди” отама�
на Петренка, “жителя брезенского уезда села Шапаловки” [правильно – с. Шапова�
лівка Борзенського повіту] 24 . В аналізованих нами записах є дані тільки про одного
розстріляного з Макишина, але це не є свідченням того, що не було розправи: найча�
стіше страчували на місці, окрім того, у багатьох випадках, як уже зазначалося,
відсутні дані про конкретний населений пункт.
Як відомо, на 1921 р. припадає пік селянського руху. За різними підрахунками,
на зламі 1920 – 1921 рр. у лавах повстанців перебувало понад 100 тис. чоловік 25 .
Масовий терор, повсюдно застосовуваний під час конфіскації хліба (планові роз�
міри продрозкладки для України у 1921 р. становили 168 млн. пудів), голод, що
охопив того ж року південні землі України 26 , вкрай загострили ситуацію. Щоб
справитися зі спалахами селянської війни, більшовицька влада використовувала
якнайжорстокіші методи і, послідовно застосовуючи їх, у вересні 1921 р. зменшила
кількість повстанських загонів до 64 з 3277 повстанцями 27 . Відлунням цих крива�
вих розправ і були розстріли у Чернігові. До речі, далеко не завжди і не всіх по�
встанців доправляли до тюрми. У розпал селянських повстань, 19 травня 1921р.,
Сіверянський літопис 51
постановою РНК УСРР надзвичайні трійки по боротьбі з бандитизмом отримали
право “розстрілу громадян на місці” 28 . Після 1921 р. наступив спад повстанського
руху. Його спричинила низка факторів – “невдача рейду Ю. Тютюнника та М. Па�
лія”, “прорив дипломатичної блокади СРСР, що зменшило ймовірність зовнішньо�
го вторгнення”, “а головне – нова економічна політика більшовиків”29 . Проте селя�
ни відступали повільно, і наступного року повстання не припинилися.
У лютому 1922 р. у Ніжинському повіті була “ліквідована велика організація на
чолі з полковником “П”, яка складалася із місцевої інтелігенції й заможних селян:
усього до організації входило 24 особи”. Чекісти вважали, що члени організації пов’я�
зані з Б. Савінковим 30 . Під розстріл 4 березня 1922 р. у Чернігові заарештовані не
потрапили, можливо, їх ще не встигли як слід допитати або ліквідували у Ніжині.
Аналізуючи географію проведених арештів, ми виокремили декілька населених
пунктів, де, очевидно, були вогнища повстань. Дякуючи краєзнавцям М. Барбону та
В. Гузію чи не найповніше відображені хід та наслідки повстання у великому селі
Зазим’ї (перепис 1917 р. зафіксував 428 дворів і 2594 жителів) 31 . Воно розпочалося
26 квітня 1920 р., коли сюди прибув загін червоноармійців, щоб реквізувати селянсь�
ких коней для потреб 12�ої армії. Господарі відмовилися виконувати наказ, через
пару тижнів до села прибув каральний загін чекістів, але розлючені селяни, зорган�
ізувавшись і створивши повстанський комітет, розгромили його. Повстання охопи�
ло сусідні села – Літки, Требухів, Погреби, містечко Бориспіль. Події польсько�
радянської війни відстрочили розправу, але коли червоні оволоділи Київщиною,
вони показово покарали повстанців. У Зазим’ї було заарештовано близько 60 осіб,
яких доправили до Остра і частково до Чернігова 32 . Серед страчених у губернсько�
му центрі фігурують прізвища ватажків повсталих, але не збігаються імена, очевид�
но, викорінювали рід. Село за радянських часів зажило слави “бандитського”. Що це
означало, добре ілюструється спогадами поета М. Сома, який був родом з тих країв.
“Одначе я ніколи не забуду, – писав він, – обережного партійного напуття першого
секретаря Броварського райкому партії Микити Ратушного ще в другій половині
п’ятдесятих років, вітаючи мене з виходом першої збірки поезій, той добрий, щирий
українець (були ж бо й такі в моноліті компартійців) сказав пророчі і страшні слова:
“Синочку, хай тебе ніколи не спіткає доля земляка Чупринки. Нам не буде пощади
за Гоголівське, Требухівське, Зазимське та Літківське повстання у двадцятих роках.
Ніколи не наголошуй, що ти народився в Требухові...”33 .
Історія селянських повстань та розправ над сільським населенням широко висвіт�
лена в сучасній науковій та публіцистичній літературі, хоча важко не погодитися з
істориком Ю. Котляром, який слушно зазначив: “Ще потребують свого подальшого
вирішення наукові проблеми, пов’язані з вивченням причин повстанського руху,
[...] його соціальної бази, дійсних масштабів, встановленням його чіткої періодизації,
характерних рис і ознак. Але очевидно, що об’єктивні висновки можна робити тільки
на основі скрупульозних краєзнавчих досліджень” 34 . Якраз цих останніх і бракує
для зіставлення даних про розстріли у Чернігівській тюрмі з інформацією про се�
лянські виступи. Ми вже вказували, що у записах про страчених у 1920 р. зазначено,
що 10 осіб були родом із села Григорівки. Очевидно, там було вогнище масового
невдоволення, викликане вищеназваними причинами. Поки що вдалося відшукати
тільки стисле повідомлення про цей вибух селянського гніву в одному оприлюдне�
ному звіті чекістів: “Как общее правило – мелкие банды, находившиеся под руко�
водством повстанческих комитетов, имели во главе бывших гетманских и деникинс�
ких офицеров, иногда и учителей. Так во главе банды, ликвидированной в июле 1919
года в Григорьеве Конотопского уезда, стоял бывший офицер Козачинский” 35 . Оче�
видно, йдеться про волосне село Конотопського повіту Григорівку, де у 1917 р. було
583 двори і 3785 мешканців36 . Чи був насправді Козачинський офіцером, судити важко:
у біографічному довіднику старшин Збройних Сил УНР він не представлений 37 ,
наразі в нашому розпорядженні немає будь�якої інформації про нього. Але 7 верес�
ня 1920 р. (через рік з гаком після придушення повстання) у Чернігові були розст�
ріляні мешканці с. Григорівки: Козачинська Людмила Миколаївна, вік не вказа�
52 Сіверянський літопис
ний, українка, службовка; Козачинський Філарет Миколайович, 25 років, українець,
неодружений, службовець; Козачинський Микола Йосипович, 62 років, українець,
хлібороб 38 . Ця інформація дає підстави для припущення – якщо навіть Філарет
Козачинський і не був тим офіцером, що підняв повстання проти більшовиків, то
міг бути його братом, жінка – дружиною чи сестрою, а старший віком “хлібороб” –
батьком. На жаль, практично відсутні дані про заворушення у Слободі, Березні, інших
селах і містечках Чернігівського повіту. Взагалі, та обставина, що 85 (26,6% від
кількості тих, у кого зазначено місце проживання) страчених мешкали у Чернігові
та довколишніх селах, змушує ретельніше дослідити саме цей аспект. Звичайно, ви�
сокий відсоток пояснюється близькістю до губернського відділу ВУЧК, але й ма�
совість селянських виступів, очевидно, теж зіграла свою роль.
Численні дослідження останніх років переконливо доводять, що представники
інтелігентних професій трактувалися радянською владою як ворожі елементи39 , а
тому “на початку 1920�х рр. арешти серед інтелігенції були звичним явищем” 40 .
Значний відсоток розстріляних серед єврейського населення можна, як нам
здається, пояснити декількома причинами. Найважливіша з них – значний відсоток
його у краї. Звичайно, євреїв не можна запідозрити в участі у селянських повстан�
нях. Люди старшого віку, можливо, заарештовувалися як “буржуї”, а потім страчу�
валися як такі, що не спромоглися виконати непосильну контрибуцію. Були серед
них і представники чернігівської інтелігенції. Так, 20 лютого 1921 р. розстріляли
Олександра Ісаковича Туріна, 54 років, “правозащитника”41 . Символічно звучить
запис його професії у списку закатованих. Деяке уявлення про те, за що розстрілю�
вали адвокатів, дають спогади М. Чорносвітової. “Турин – присяжный поверенный,
еврей, старый человек. Защищал на суде революционного трибунала рабочих против
коммуниста”, – писала вона 42 .
Деякі припущення можна висловити щодо причин арешту й розстрілів єврей�
ської молоді (близько половини усіх страчених цієї національної групи), хоча знову
ж таки на рівні регіону питання зовсім не вивчене. Ймовірно, цей факт пояснюєть�
ся глибоким закоріненням у їхньому середовищі організацій і товариств не тільки
соціалістичного спрямування на національній основі, але й нелегальних, опози�
ційних до радянської влади сіоністських партій і груп 43 . Найбільшу популярність
здобув так званий Єврейський комсомол (Євкомол), члени якого підтримували
радянську владу. Ареалом його поширення, крім великих промислових центрів,
стали й невеликі міста та містечка. “Найбільш міцними” подібні організації ви�
явилися в “Сосницях (Чернігівщина) та Пирятині (Полтавщина), через що ці містеч�
ка жартома називали “Пітером та Москвою Євкомолу” 44 . Терпимість же каральних
органів до подібних організацій тривала недовго. В літературі, зокрема, описується,
як уже на початку 20�х рр. було ліквідоване спортивне товариство “Маккабі” 45 .
Серйозну конкуренцію вищеназваним рухам та й ЛКСМУ в цілому становив сіо�
ністський напрям. “Молодь, – як стверджує сучасний дослідник, – стала головною
рушійною силою всього сіоністського руху в Україні” 46 , і та обставина, що на Черніг�
івщині були масово поширені подібні організації, не могла не викликати стурбованість
чекістів та й правлячих кіл. Згідно з доповідною запискою заступника голови ГПУ
УСРР К. Карлсона генеральному секретарю ЦК КП(б)У Л. Кагановичу від 15 верес�
ня 1925 р., в Україні тоді мешкало 2 млн. єврейського населення. Автор оприлюдне�
ного документа твердить, що “численні сіоністські організації” обрали лейтмотивом
своєї пропаганди тезу, що “кажущаяся разрешенной национальная проблема на Ук�
раине сведена советской властью в отношении еврейского народа к его физическому и
моральному уничтожению” 47 (виділено курсивом у тексті. – Т. Д.). Із цього ж дже�
рела випливає, що й чекісти вважали саме молодь із містечок, “лавочников и куста�
рей” рушійною силою сіоністського руху 48 . Виходячи з наведених вище фактів, мож�
на припускати, що сіоністи були недалекі від істини.
Аналіз записів про розстріли дає можливість порушити табу з приводу ще однієї
таємниці ВЧК – ГПУ. Йдеться про розстріли заручників, яких набирали не тільки
за місцем проживання ворогів, з числа “куркулів”, але й за родинною ознакою. Ав�
Сіверянський літопис 53
тор єдиної на сьогодні монографії з цього дражливого питання навела достатню
кількість переконливих фактів, які свідчать, що це була поширена практика й на
початку 20�рр., бо система сімейного заручництва застосовувалася й “у разі невико�
нання селянами продрозкладки чи продподатку” 49 . Збіг прізвищ, по батькові, віко�
вих характеристик й місця проживання дає підстави для твердження про розстріл
членів однієї родини. У списках страчених є дані про загибель подружніх пар 50 .
Чекісти у свій макабричний спосіб реалізували формулу великого кохання Олек�
сандра Гріна: “Вони жили довго й щасливо і померли одного й того ж дня”. Про
довге й щасливе життя, звичайно, не йшлося, але чекістські кулі обірвали їхнє жит�
тя таки одного дня – 4 березня 1922 р., коли дружинам було по 35, а чоловікам відпо�
відно по 43 роки. І ще один жахливий приклад. Можливо, 4 листопада 1921 р. у
Чернігівській тюрмі стратили матір і сина: вона – сорокарічна домашня господарка
із Мени Непом’яща Рахіль Вольковна; він – вісімнадцятирічний службовець із Мени
Непом’ящий Давид Калманович 51 . Можна собі тільки уявити скільки жахливих сцен
прощання пройшло перед байдужими очима катів.
У загсівських записах чимало матеріалів про страти батька й сина, рідних братів (при�
пущення ґрунтується на однакових прізвищах, по батькові, вікових збігах), але, можли�
во, вони були членами антирадянської організації чи учасниками повстання. Проте у
випадку із літніми жінками�домогосподарками висновок випливає один – заручниці.
Насамкінець варто звернути увагу на історичне значення цих матеріалів. Навіть
за умов запеклої громадянської війни (хоча вона нібито й закінчилася повною
перемогою більшовиків) кількість людей, розстріляних губчека в далеко не най�
більшому українському місті, в регіоні, який самі чекісти у секретних звітах не
трактували як епіцентр масового селянського руху, видається надто великим.
Скільки ж тоді розстріляли на Київщині, Катеринославщині, Запоріжжі? Пере�
важна більшість страчених – молоді українці, селяни. То, можливо, ВЧК – попе�
редниця ГПУ, заходилася здійснювати геноцид задовго до 1933 р.? Матеріали,
виявлені нами, дають підстави для подібних висновків.
1. Держархів Чернігівської області, ф. 679, оп. 10, спр. 3580, арк. 187 зв.
2. Там само, спр. 3581, арк. 484.
3. Курас Г., Демченко Т. З літературної творчості Василя Дубровського // Літературний
Чернігів. – 2003. – № 4. – С. 85 – 95.
4. Черносвитова М.В. Большевики в Чернигове. В Чернигове / М.В. Черносвитова //
Красный террор глазами очевидцев / Составл., предисл. С.В. Волкова. – М., 2009. – С. 85 – 93.
5. Держархів Чернігівської області, ф. 679, оп. 10, спр. 3580, арк. 188.
6. Шаповал Ю. та ін. ЧК – ГПУ – НКВД в Україні: особи, факти, документи / Ю. Шаповал,
В. Пристайко, В. Золотарьов. – К., 1997. – С. 8.
7. Там само. – С. 9.
8. Там само. – С. 9.
9. Ісаков П. Співвідношення цін та реальних доходів громадян в українському селі на
Лівобережній Україні в 1919 – 1920 роках / П. Ісаков // Сіверянський літопис. – 1998. – № 4.
– С. 138.
10. Шаповал Ю. та ін. Назв. праця. – С. 9.
11. Держархів Чернігівської області, ф. 679, оп. 10, спр. 3581, арк. 446 – 484.
12. Там само, арк 210.
13. Там само, арк. 346, 347.
14. Прилуцький В. Опір молоді тоталітарному режиму в УСРР (1920 – 1927 рр.) / В. Прилуцький
// Проблеми історії України: Факти, судження, пошуки: Міжвідомч. збірник наук. праць. – К., 2002. –
Вип. 6. – С. 273.
15. Держархів Чернігівської області, ф. 679, оп. 10, спр. 3581, арк. 356, 357, 358.
16. Там само, арк. 245.
17. Там само, арк. 420, 421.
18. Там само, арк. 190.
19. Рафаель Лемкін: радянський геноцид в Україні: Стаття 28 мовами / Ред. Р. Сербин; упоряд.
О. Стасюк. – К., 2009. – С. 39.
20. Кульчицький С. Комунізм в Україні: перше десятиріччя (1919 – 1928) / С. Кульчицький. – К.,
1996. – С. 369.
21. Там само. – С. 40.
54 Сіверянський літопис
22. Ганжа О. “При применении расстрелов бить на психику неторопливым приготовлением к
жеребьевке” / О. Ганжа // Віче. – 1994. – № 1. – С. 122 – 123.
23. Дукельский С. ЧК на Украине / С. Дукельский. – [Б.м.]: Canadian Institute of Ukrainian Studies,
1989. – 151 c.; Государственное политическое управление: Отчет о полугодичной деятельности (Январь
– июнь 1922 года) // З архівів ВУЧК – ГПУ – НКВД – КГБ. – 1997.
– № Ѕ. – С. 316 – 389.
24. Дукельский С. Указ. соч. – С. 58.
25. Архірейський Д., Ченцов В. Влада і селянство в Україні у 20�ті рр. / Д. Архірейський, В. Ченцов
// ) // З архівів ВУЧК – ГПУ – НКВД – КГБ. – 1999. – № Ѕ. – С. 90.
26. Там само. – С. 95.
27. Шаповал Ю. Більшовицька політична поліція в Україні у міжвоєнний період: невідомі
документи і факти / Ю. Шаповал // Визвольний шлях. – 2001. – Кн. 5. – С. 29.
28. Архірейський Д., Ченцов В. Влада і селянство в Україні... – С. 97.
29. Подкур Р. Ю. Збройний опір як радикальна форма опору радянській владі в УСРР в 1920�ті –
початку 1930�х рр. (за матеріалами ВУЧК – ГПУ) / Р.Ю. Подкур // Історія України: Маловідомі
імена, події, факти (Збірник статей). – К., 2005. – Вип. 31. – С. 97.
30. Отчет о полугодичной деятельности (Январь – июнь 1922 года)... – С. 347.
31. Список селений и городов Черниговской губернии по уездам и волостям. – Изд. 2�е. – Чернигов,
1919. – С. 51.
32. Зазимське повстання 1920 р. // http:uk.wikipedia.org.wiki; Село Зазим’є в роки Української
революції (1917 – 1920) // http: zazimie.narod.ru/topic4.
33. Сом М. Чупринка – се легенда: До 130�річчя від дня народження поета / М. Сом // Київ. –
2009. – № 10. – С. 12.
34. Котляр Ю. Регіональні аспекти повстанського руху селян 20�х рр. ХХ ст. / Ю. Котляр //
Проблеми історії України: Факти, судження, пошуки: Міжвідомч. збірник наук. праць. – К., 2005. –
Вип.13. – С. 183.
35. Цит за: Іванущенко Г. Залізом і кров’ю: Сумщина в національно�визвольній боротьбі першої
половини ХХ ст.: Історико�документальні нариси / Г. Іванущенко. – Суми, 2001. – С. 41
36. Список селений и городов Черниговской губернии... – С. 65.
37. Див.: Тинченко Я. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917 – 1921)
: Наук. вид. / Я. Тинченко. – К., 2007. – 536 с.: іл.
38. Держархів Чернігівської області, ф. 679, оп. 10, спр. 3581, арк. 104, 110, 112.
39. Див: Касьянов Г.В. Українська інтелігенція 1920�х – 1930�х років: соціальний портрет та
історична доля / Г.В. Касьянов. – К.; Едмонтон, 1992. – 176 с.
40. Коляструк О.А. Інтелігенція УСРР у 1920�ті роки: повсякденне життя / О.А. Коляструк. –
Харків, 2010. – С. 194.
41. Держархів Чернігівської області, ф. 679, оп. 10, спр. 3581, арк. 285.
42. Черносвитова М.В. Указ. соч. – С. 91.
43. Прилуцький В. І. Небільшовицькі молодіжні об’єднання в УСРР в 20�ті роки / В.І. Прилуцький.
– К., 1993. – С. 30.
44. Там само. – С. 30 – 31.
45. Прилуцький В. Опір молоді тоталітарному режиму в УСРР... – С. 276.
46. Прилуцький В. І. Небільшовицькі молодіжні об’єднання... – С. 32.
47. Шаповал Ю. та ін. ЧК – ГПУ – НКВД в Україні... – С. 234.
48. Там само. – С. 238.
49. Вронська Т. Заручники тоталітарного режиму: репресії проти родин “ворогів народу” в Україні
(1917 – 1953 рр.) / Т. Вронська. – К., 2009. – С. 63.
50. Держархів Чернігівської області, ф. 679, оп. 10, спр. 3581, арк. 451,452, 466, 467.
51. Там само, арк. 317, 350.
В контексте истории Украины начала 20�х гг. ХХ в. в статье проанализирова�
ны записи загсовских книг умерших г. Чернигова о жертвах расстрелов ВЧК (1920 –
1922 гг.), приведены данные об их возрасте, национальности, социальном статусе,
поле, определены даты казней.
Ключевые слова: массовые расстрелы, ВЧК – ГПУ, метрические книги, террор,
крестьянские восстания.
The article makes an attempt to analyse the notices of Chernihiv registry office about
the victims by the Soviet punitive organs (VCK – GPU) in 1920 – 1922 years, specifically
the information of their age, sex, nationality, social status, the execution’s dates in the
context of the Ukrainian history of the 20th years of XX century.
Key words: mass executions, the Russian Extraordinary Commission (VCK), the Main
Political Administration (GPU), metric books, terror, the peasant rebellions.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-25438 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | XXXX-0055 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T17:17:47Z |
| publishDate | 2011 |
| publisher | Інститут української археографії та джерелознавства імені М.С. Грушевського НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Демченко, Т. 2011-08-15T19:32:36Z 2011-08-15T19:32:36Z 2011 “Розстріляні ГПУ” / Т. Демченко // Сiверянський лiтопис. — 2011. — № 1. — С. 45-54. — Бібліогр.: 51 назв. — укр. XXXX-0055 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/25438 94(477.51–2) : 343.253 “1920/1922” У статті в контексті історії України початку 20-х рр. ХХ ст. аналізуються записи загсівських книг померлих м. Чернігова про жертви розстрілів ВЧК (1920 – 1922 рр.), наводяться дані про їхній вік, стать, національність, соціальний статус, визначаються дати страт. В контексте истории Украины начала 20-х гг. ХХ в. в статье проанализированы записи загсовских книг умерших г. Чернигова о жертвах расстрелов ВЧК (1920 – 1922 гг.), приведены данные об их возрасте, национальности, социальном статусе, поле, определены даты казней. The article makes an attempt to analyse the notices of Chernihiv registry office about the victims by the Soviet punitive organs (VCK – GPU) in 1920 – 1922 years, specifically the information of their age, sex, nationality, social status, the execution’s dates in the context of the Ukrainian history of the 20th years of XX century. uk Інститут української археографії та джерелознавства імені М.С. Грушевського НАН України Сiверянський лiтопис Розвідки “Розстріляні ГПУ” Article published earlier |
| spellingShingle | “Розстріляні ГПУ” Демченко, Т. Розвідки |
| title | “Розстріляні ГПУ” |
| title_full | “Розстріляні ГПУ” |
| title_fullStr | “Розстріляні ГПУ” |
| title_full_unstemmed | “Розстріляні ГПУ” |
| title_short | “Розстріляні ГПУ” |
| title_sort | “розстріляні гпу” |
| topic | Розвідки |
| topic_facet | Розвідки |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/25438 |
| work_keys_str_mv | AT demčenkot rozstrílânígpu |