Ставлення чернігівського селянства до аграрної реформи Столипіна

У статті досліджується ставлення селянства Чернігівської губернії до реалізації столипінської аграрної реформи (1907 – 1914 рр.), розкрито причини і форми селянських протестів проти столипінського землевпорядкування. В статье исследуется отношение крестьянства Черниговской губернии к реализации стол...

Full description

Saved in:

Bibliographic Details
Published in:	Сiверянський лiтопис
Date:	2011
Main Author:	Герасимчук, О.
Format:	Article
Language:	Ukrainian
Published:	Інститут української археографії та джерелознавства імені М.С. Грушевського НАН України 2011
Subjects:	Розвідки
Online Access:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/25441
Tags:	Add Tag No Tags, Be the first to tag this record!
Journal Title:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Cite this:	Ставлення чернігівського селянства до аграрної реформи Столипіна / О. Герасимчук // Сiверянський лiтопис. — 2011. — № 1. — С. 72-85. — Бібліогр.: 34 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

_version_	1860223035497250816
author	Герасимчук, О.
author_facet	Герасимчук, О.
citation_txt	Ставлення чернігівського селянства до аграрної реформи Столипіна / О. Герасимчук // Сiверянський лiтопис. — 2011. — № 1. — С. 72-85. — Бібліогр.: 34 назв. — укр.
collection	DSpace DC
container_title	Сiверянський лiтопис
description	У статті досліджується ставлення селянства Чернігівської губернії до реалізації столипінської аграрної реформи (1907 – 1914 рр.), розкрито причини і форми селянських протестів проти столипінського землевпорядкування. В статье исследуется отношение крестьянства Черниговской губернии к реализации столыпинской аграрной реформы (1907 – 1914 гг.), раскрываются причины и формы крестьянской борьбы против столыпинского землеустройства. The article examines the relation of peasantry of the Chernigov province to realisation of the Stolypyn’s agrarian reform (1907-1914), reveals the reasons and forms of peasant’s struggle against Stolypyn’s land management.
first_indexed	2025-12-07T18:18:46Z
format	Article
fulltext	72 Сіверянський літопис УДК 94 (477.51) «1907/1914» Олександр Герасимчук � СТАВЛЕННЯ ЧЕРНІГІВСЬКОГО СЕЛЯНСТВА ДО АГРАРНОЇ РЕФОРМИ СТОЛИПІНА © Герасимчук Олександр Михайлович – асистент кафедри педагогіки і методики викладання історії та суспільних дисциплін Чернігівського на� ціонального педагогічного університету імені Т.Г.Шевченка. У статті досліджується ставлення селянства Чернігівської губернії до реалізації столипінської аграрної реформи (1907 – 1914 рр.), розкрито причини і форми селянсь� ких протестів проти столипінського землевпорядкування. Ключові слова: Столипін, аграрна реформа, протести. Столипінський указ 9 листопада 1906 р., що започаткував аграрні перетворення і був покликаний зруйнувати селянську общину, не розв’язував питання селянсько� го малоземелля, оскільки був спрямований лише на зміну форми землеволодіння. Тому нова земельна політика царського уряду закономірно викликала протести у тієї частини селян, які чекали не такої «землі» і не такої «волі». Форми виявів селянського невдоволення були різними: від скарг на дії чиновників і землемірів до активного супротиву землевпорядникам, які проводили межові роботи в полі, чи� новникам при описуванні і продажу худоби в рахунок погашення боргів Селянсько� му поземельному банку, а також відкриті сутички із хуторянами і відрубниками, в тому числі і за участі поліції. Ставлення українського селянства до проведення аграрних перетворень на селі в період 1907 – 1914 рр. певною мірою вже було досліджено вченими. Вивченням цієї проблеми займались Ф.Є. Лось і О.Г. Михайлюк, які розглядали взагалі всі форми селянської боротьби з 1907 р. і до початку Першої світової війни і виступи селян проти столипінського землевпорядкування зокрема [1]. Виступи селян на Ніжинщині в 1900 – 1917 рр. досліджував О.В. Герасименко, зазначаючи, що ок� ремі з них були спрямовані і проти столипінського землевпорядкування [2]. Значне місце у процесі реалізації столипінської аграрної реформи відводив виступам селян проти землевпорядкування дослідник аграрної історії С.М. Дубровський [3]. Важ� ливі відомості щодо селянських рухів періоду столипінської аграрної реформи містяться у спеціально виданих збірниках документів центральних і місцевих архівів, присвячених даній проблемі [4; 5]. Роботи вищевказаних авторів стосувалися селянських рухів періоду 1907 – 1914 рр. або в окремих повітах, або ж в усіх українських землях чи в усій Російській імперії. Проблематика ставлення селянства Чернігівщини до столипінської аграр� ної реформи окремо не вивчалась, виступи чернігівських селян розглядались як окремі епізоди в загальноукраїнському чи загальноімперському масштабі. Тому метою даної статті є висвітлення настроїв у селянському середовищі в ході реалі� зації столипінської аграрної реформи на Чернігівщині, визначення причин, які спо� нукали чернігівських селян до протестів проти земельних перетворень, і розкриття форм цих протестів у процесі аграрних перетворень. Процес руйнування общини мав своїм наслідком утворення численної групи заможних селян�одноосібників. Однак у межах соціально неоднорідного селянства існували прошарки, які вороже ставились до столипінських перетворень. До них належали ті сільські багатії і власники крамниць, які паразитували на общинних Сіверянський літопис 73 структурах і традиційних способах експлуатації бідноти. Також активною опозицією реформи була маса розбещених общинним устроєм селян, які відвикли від ініціатив� ної праці і підтримували власне існування за рахунок «миру». Уряд, у свою чергу, надавав допомогу тільки тим із землеробів, хто виявляв ініціативу і підприємливість. Крім того, частина селянства не встигла втягнутись у ринкові відносини і продовжу� вала практикувати зрівнювальні переділи землі. Зрозуміло, що психологія і спосіб життєдіяльності мільйонів селян, зацікавлених у збереженні общинного ладу, негай� но і автоматично змінитись не могли. Про гостроту соціальних взаємовідносин на селі свідчать, зокрема, такі висловлювання охочих вести одноосібне господарство в анке� тах Вільного економічного товариства: «Звичайно, вигідніше було б на відруб…, але закріплення не допускає товариство, тобто горлопани» [6, с. 70]. Найяскравішими проявами протидії селян приватизації землі була відверта па� сивність більшості чернігівських селян�общинників у зверненнях до землевпорядних комісій про зміну форми землеволодіння, а також відмови сільських сходів у наданні дозволів на виділення на хутори і відруби. У с. Макіївка Ніжинського повіту 12 селян звернулись до землевпорядної комісії з проханням про вихід на відруби. Сільський сход, який зібрався з цього приводу 7 липня 1913 р., не зважив на доводи земського начальника і більшістю голосів дозволу на виділення не дав. Ніжинською землевпо� рядною комісією 4 серпня 1914 р. справу про виділення було припинено [22, арк. 4 – 5, 7, 28]. У с. Неглюбки Суразького повіту земський фельдшер В. Ковальов, а також селяни М. Суглобов і А. Гриньков навесні 1910 р. переконували жителів села не підко� рятися закону і не виходити на хутори та відруби [24, арк. 2]. З такими ж закликами у с. Покровська Слобідка Мглинського повіту до селян звертались їхні односельці А. Си� лач, Г. Силач і І. Силач. Це не залишилось непоміченим місцевою владою, і названі селяни поліцейськими властями були ув’язнені в тюрму з порушенням клопотання про вислання їх з Чернігівської губернії. Селянин с. Кульневе цього ж повіту П. Ор� ликов, звертаючись до земляків із закликом не погоджуватись на вихід на хутори, говорив: «Уряд хоче нас розсіяти, як вовків, щоб не мали між собою ніякого спілку� вання». В цьому селі кілька разів скликався сход для прийняття ухвали про перехід до відрубної системи, але завдяки стійкому опору селян ухвала так і не була прийнята [25, арк. 35]. Відмовились переходити на відруби селяни с. Шатура Ніжинського по� віту [26, арк. 14] і селяни сіл Риловичі Новозибківського повіту та Забір’є Суразького повіту [1, с. 198]. В одному з донесень чернігівському губернатору зазначалось, що у Городнянському повіті іде кампанія проти втілення в життя закону 9 листопада 1906 р. У с. Безуглівка цього повіту «внаслідок сторонньої агітації добровільних виділів не було», а тому в землевпорядну комісію стали надходити клопотання про виділи в обов’язковому по� рядку. Серед селян повіту почала поширюватись тенденція до відмов від поданих ра� ніше заяв про виділи [1, с. 194]. Городнянський повітовий урядник 16 вересня 1909 р. доповідав начальнику жандармського управління, що в с. Єліному, яке було за 4�5 верст від Безуглівки, 64 селян подали заяви про виділення із общини, однак, як зазна� чав віце�губернатор Т. Рафальський, «внаслідок неправильного роз’яснення голови землевпорядної комісії п. Єврейнова» відмовились від свого наміру [4, с. 239 – 240]. На засіданні адміністративної присутності городнянського повітового з’їзду 20 серп� ня 1909 р. розглядались 20 справ по закріпленню землі в приватну власність. Єврей� нов заявив селянам, що особи, які виходять із общини, позбавляються права користу� ватися вигонами, сінокосами та іншими спільними землями. Вислухавши це звернен� ня, селяни заявили: «як у нас землю відберуть – ми не бажаємо виходити із общини» [27, арк. 1 – 2]. На звернення урядника щодо «незаконного тлумачення закону» Єврей� нов відповів, що оскільки він «розладнав свої нерви постійними суперечками і непо� розуміннями в справах землевпорядкування», то відмовляється виконувати свої обо� в’язки [27, арк. 3]. Агітація проти столипінської реформи в Чернігівській губернії серед селян набула такого розмаху, що чернігівському губернатору довелось вимагати від повітових справників вжити заходів щодо її припинення [25, арк. 27]. В с. Чорно� водки Мглинського повіту 21 червня 1910 р. урядником було заарештовано селянина 74 Сіверянський літопис Євтронія Ніщакова, який підбурював односельців до недопущення шляхом погроз і насильства виділення на відрубні ділянки селян Василя Буримова і Кирила Сенькова [4, с. 243]. Землевпорядкування і виділення селян на хутори та відруби проводились часто насильницькими методами, нерідко ігноруючи волю і бажання більшості селян. При загальних переділах общинної землі, коли постанова сільського сходу (так зва� ний «приговор») про перехід на хутірське землеволодіння була підписана більшістю селян, вихід на відруби був обов’язковий для всіх господарств села. У с. Нижнє Стародубського повіту землемір, виступаючи на сільському сході, запропонував селянам переселятися на хутори, а коли останні відмовилися, заявив: «Якщо ви добровільно не підете, вашу землю однаково поріжуть на хутори і вас розселять» [1, с. 202]. Поширеним проявом селянського невдоволення ходом землевпорядних робіт були скарги на дії місцевої влади, які селяни писали в повітові та губернські земле� впорядні комісії на ім’я П. Столипіна і навіть самому царю, однак у переважній більшості вони залишалися без відповідей. У 1913 р. на засіданнях Чернігівської губернської землевпорядної комісії розглядалися скарги селян на постанови по� вітових землевпорядних комісій про проекти землевпорядкування у с. Нові Івай� тенки Мглинського повіту, с. Позняки Остерського повіту [23, арк. 90], м. Гремяч Новгород�Сіверського повіту, с. Кучинівка Городнянського повіту, сл. Гамаліївка Глухівського повіту [23, арк. 208]. Царський уряд щедро винагороджував осіб, які виявляли особливу старанність при проведенні аграрної реформи. В кінці 1912 р. був встановлений нагрудний знак, яким нагороджувались вищі сановники і члени Державної думи, що «потруди� лись» над впровадженням законодавчих актів про землевпорядкування. Представ� ники місцевих адміністративних властей і землевпорядних комісій вдавалися до різних хитрощів, обману, залякування тощо, щоб мати бажаний результат у земле� впорядженні і вислужитись перед вищим начальством [1, с. 202]. Передбачаючи, що навряд чи землевпорядні роботи проходитимуть безконфліктно, чернігівське губернське правління 5 квітня 1907 р. зобов’язало повітові поліцейські управління слідкувати, щоб селянам було повідомлено під розписку про майбутні землевпо� рядні роботи і за необхідності відрядити поліцейських для сприяння виконанню межовими чиновниками землевпорядних справ [7, арк. 178. У своєму листі до го� лови Ніжинської повітової землевпорядної комісії Ю. Глєбова 24 серпня 1909 р. чернігівський губернатор М. Маклаков зазначав, що він «наказав чинам поліції спри� яти справі землевпорядкування, яка тільки�но зародилась у Чернігівській губернії і в якій через це можливі різні недоречності і ускладнення» [28, арк. 236]. Актуальною допомога поліції землевпорядникам залишалась і в наступні роки. Чернігівське губернське правління, відряджаючи старшого помічника губернського землеміра Красовського для виконання землевпорядних робіт у Чернігівському, Остерському та Ніжинському повітах 30 квітня 1910 р., давало одночасно розпо� рядження повітовим поліцейським управлінням, щоб на вимогу Красовського у випадку потреби у сприянні поліції ті таку допомогу негайно надавали [32, арк. 45]. Помічник землеміра своїм правом скористався вже восени 1910 р., коли склав акт і подав рапорт губернському землеміру про притягнення до кримінальної відпові� дальності козака Сидора Кононенка, який у відрубній ділянці м. Носівка Ніжинського повіту маєтку графа В. Мусіна�Пушкіна знищив поставлені Красовським межові зна� ки. Звернення про здійснення покарання було направлене губернатору і прокурору Ніжинського окружного суду [32, арк. 70]. 13 серпня 1912 р. губернське правління знову наказувало повітовим поліцейським управлінням «на вимогу відкомандирова� ного землеміра у випадку, якщо йому буде потрібне при виконанні робіт сприяння поліції, негайно таке надавати» [8, арк. 283]. На примусовий виділ на відруби скаржилися селяни с. Мощанка Городнянського повіту. Так, селянин А. Ітченко у скарзі на ім’я царя, поданій 19 серпня 1913 р., писав, що його земля виділена у відруб без його згоди, просив скасувати дане рішення і доз� Сіверянський літопис 75 волити йому жити в общині. «Землемір, – писав він, – налякав мене великим страхом, я через сільську несвідомість мимоволі змушений був робити все, що накаже зем� лемір… Таким чином, мені належну з числа 5 дес. землю насильно відрізали у відруб, навіть в небажаному місці, перекинувши через два величезні яри, від чого для доступу до відрубу необхідно кілька доріг… Я скаржився нижчим і вищим установам, але у відповідь і на цей час нічого не випросив, а тільки на словах мені пояснюють: «Чекай, оголошено буде через поліцію», – а поліція лише силує до небажаного відрубу» [1, с. 203]. Аналогічні скарги про примусовий виділ подали також жителі цього ж села І. Євсєєнко, П. Кукивець, М. Руденко, Л. Ткач, К. Дмитренко, Я. Ткачов, а незаба� ром селяни вже майже всією громадою скаржились у головне управління земле� впорядження і землеробства на свавілля та насильство, яке чинилось щодо них землевпорядниками. Неодмінний член землевпорядної комісії Макаров за допо� могою озброєних стражників змушував селян давати згоду виходу на хутори. «Стражники, – писали селяни, – тягають нас по одному до землемірів, останні… шляхом погроз вимагають згоди на виділення із общини…». Далі в листі повідомля� лось про розкрадання общинних земель заможними селянами, державними чинов� никами, багатими міськими жителями та іншими. «Такі хижаки… захопили най� кращі сінокоси, найкращі і найважливіші водопої, угноєні й удобрені нами землі…». Вищеназвані категорії населення і виступали переважно ініціаторами переходу на відруби з метою закріплення за собою кращих земель [1, с. 203]. Протистояння між селянами та землевпорядниками в с. Мощанка восени 1913 р. досягло такої напру� ги, що помічник землеміра В. Богомаз змушений був просити у влади дозволу на придбання вогнепальної зброї і патронів, який йому було надано [23, арк. 164]. Ана� логічні прохання восени 1913 р. надійшли і від помічників землемірів із Мглинського та Новозибківського повіту. Їх прохання теж були задоволені [23, арк. 76, 165]. Запротестували проти виділів у 1913 р. і залишились на старих місцях селяни с. Ямпіль Глухівського повіту. Виявилось, що землеміри тут шляхом погроз і обіця� нок вимагали від селян підписів про бажання вийти на відруби [1, с. 206]. Селяни с. Радомка Сосницького повіту скаржились на обман місцевої адміністрації, заяв� ляючи, що неодмінним членом повітової землевпорядної комісії земля була оціне� на неправильно, в зв’язку з чим хуторяни одержали кращу землю, а общинникам залишилась гірша [1, с. 204]. У м. Семенівка Новозибківського повіту кожному домогосподарю, котрий виділявся на відруб, на новому місці відводилась така ж кількість землі, яка числилася за ним на правах власності, незважаючи на різницю в родючості і, відповідно, в ціні. Завдяки такому «порядку» відведення хуторів місцеві багатії із селян почали поспішно скуповувати за безцінь (по 8 руб. 66 коп., 12 руб. 50 коп., 25 руб. за дес.) у семенівських ремісників, які не займались землеробством, землі гіршої якості і при нарізці хуторів обмінювати їх на кращі землі, розташовані до того ж недалеко від містечка і вздовж головної дороги [4, с. 246]. У селах Безуглівка і Єліне Городнянського повіту землі тих селян, які виявили бажання виділитись, не обмірювали в натурі, а дані про їх кількість записували зі слів самих же селян, що подали заяви. Таким чином, їм виділяли стільки землі, скільки вони самі сказали. Це стало причиною того, що земський начальник відмовився затвердити постанову про закріплення землі [27, арк. 1 зв.]. На захоплення кращих земель відрубниками в Головне управління землевпо� рядкування і землеробства скаржилися 1 березня 1913 р. жителі села Русанове Остерського повіту. Селяни повідомляли, що їх угіддя «розміщені в низькій і боло� тистій місцевості і перетинаються у всіх напрямах струмками, від яких протягом років утворилась ціла система озер і боліт, які заважають жителям села не лише під час обробки полів, а навіть в літні місяці… На такому грунті важко вести господар� ство навіть при общинному володінні, а за відрубного чи хутірського господарства становище наших односельців безвихідне» [4, с. 404]. Свої міркування селяни ви� клали прибулому землеміру, однак той не прислухався до аргументів і в результаті «краща частина нашої орної землі виділена у володіння кількох осіб, які порівняно з 76 Сіверянський літопис іншими жителями багатші і виявили бажання вийти на відруби». Більша частина од� носельчан, писали далі селяни, володіє землею в такій обмеженій кількості, що при хутірному господарстві зовсім неможливе їх існування [4, с. 404 – 405]. І все ж, Остерська повітова землевпорядна комісія і на 1914 р. запланувала в дачі с. Русано� ве виділення 4 ділянок на відруби, а також намітила землевпорядні роботи по подо� ланню черезсмужжя. Утворені таким чином земельні площі планувалося віддавати в оренду з правом наступного викупу «без торгів арендаторам із малоземельних влас� ників за вибором повітової землевпорядної комісії» [23, арк. 222]. Найбільш масові і гострі виступи проти столипінського землевпорядкування відбувались у той час, коли землеміри приступали до відведення відрубів при інди� відуальних чи групових виділах, коли виділялись переважно заможні селяни. Роб� лячи, за вказівкою Столипіна, «ставку на сильних», їм намагались відвести кращі землі і ближче до села, що зачіпало інтереси всієї сільської громади, яка бурхливо реагувала на подібні дії землевпорядників. Ситуація іноді загострювалась до такої міри, що до� водилося втручатись поліції. Велике селянське заворушення на цьому грунті виникло в с. Безуглівка Го� роднянського повіту. Тут у серпні 1909 р. 18 місцевих заможних селян підняли клопотання про виділ укріплених наділів у відруби, але сільський сход на це згоди не дав, і за рішенням повітового з’їзду землевпорядники приступили до обов’яз� кового виділу. Частина хуторян, боячись загострення відносин з общинниками, забрала свої заяви назад. Було прийнято рішення про виділ відрубів лише 9 селя� нам. Городнянська повітова землевпорядна комісія 24 квітня 1910 р. вирішила здійснити виділи. Як тільки землемір установив у полі свої інструменти, маючи намір розпочати землевпорядні роботи, з’явились безуглівські селяни в кількості 50 – 60 чоловік і спочатку змусили землевпорядників припинити роботи, а потім накинулись на присутніх в полі хуторян Безбородного, Тереховича, Апанаська і почали їх бити, при цьому постраждали і землевпорядні працівники [4, с. 234]. Зважаючи на явний супротив з боку селян землевпорядним роботам, наступного дня в село прибув становий пристав з шістьма кінними поліцейськими стражниками і заарештував сім селянських активістів, наказавши сільському старості зібрати сход, де, очевидно, хотів зробити відповідне «роз’яснення». Селяни, що зібрались, вимага� ли звільнення арештованих. Помітивши хвилювання сходу, пристав наказав страж� никам зарядити гвинтівки. Побачивши це, селяни накинулись на пристава і страж� ників і почали їх бити, одночасно на церковній дзвіниці ударили на сполох. Полі� цейські зробили залп, сход розбігся, при цьому селянин Терентій Семак був поране� ний, а у поліцейських стражників зникли револьвер і шабля [4, с. 235 – 236]. 28 квітня 1910 р. в Безуглівку прибув чернігівський віце�губернатор Т. Рафаль� ський для здійснення суду над бунтівниками. Сільський сход зустрів його хлібом� сіллю. Всі селяни стояли на колінах, висловлюючи покірність і просячи помилу� вання. Віце�губернатор хліба�солі не прийняв, заявивши, що не вірить у щирість роз� каяння. Звинувативши селян в «злочинності їх поведінки», чиновник наказав знайти револьвер та шаблю і пригрозив селянам, що вони будуть відповідати за безпеку хуто� рян, а останніх запевнив, що всі вони перебувають під захистом і особливим заступ� ництвом уряду. Пістолет селяни повернули, а шаблю так і не знайшли [4, с. 236 – 237, 241]. Високопоставлений чиновник також демонстративно відвідав хутір селянина А. Безбородного, який, незважаючи на всі труднощі, виділився із общини і мав 12 дес. землі, на які власним коштом переніс будинок і посадив сад. Віце�губернатор дав вказівку супроводжуючим його неодмінним членам губернської і повітової землевпорядних комісій подбати про виділення цьому «хороброму і енергійному піонеру» грошової допомоги [4, с. 237]. Доповідаючи про безуглівські події чернігі� вському губернатору 4 травня 1910 р., віце�губернатор Т. Рафальський зробив висно� вок щодо причин негативних процесів у ході аграрної реформи: «Постійні перевірки, суперечливі роз’яснення різних членів землевпорядних комісій, нарешті, ця тягани� Сіверянський літопис 77 на – все це не могло не вселити селянам тривожного, нервового ставлення до справи, а тому нема нічого дивного в тому, що селяни, які твердо вирішили досягнути виділен� ня на хутори замість закріплених за ними в різних місцях окремих клаптиків землі, стали непримиренними ворогами своїх односельців, противників виділів» [4, с. 240]. У листопаді 1910 р. судова палата розглянула справу про селянське заворушення в с. Безуглівці і засудила 13 його активних учасників до 7�місячного тюремного ув’яз� нення [1, с. 209 – 211]. У с. Неглюбки Суразького повіту, вийшовши 10 квітня 1910 р. в поле, селяни примусили землеміра припинити роботи, і тільки тоді, коли на вимогу місцевих властей в село прибув поліцейський загін, вони були відновлені [25, арк. 1]. У с. По� чеп Мглинського повіту землемір хотів нарізати відруб місцевому заможному се� лянинові розміром в 75 дес. у місці розташування селянських городів. 18 травня 1913 р. селяни примусили землеміра припинити роботу. Через два дні в село при� їхав повітовий справник і в супроводі поліцейського наглядача прибув у поле, де в цей час відновились землемірні роботи. Сюди ж з’явилось і близько 300 селян, які і цього разу добились припинення робіт. 25 травня повітовий справник прибув із загоном стражників у кількості 35 чоловік. На полі їх уже чекали селяни. За нака� зом справника поліція пустила в хід нагайки, щоб розігнати селян. Зав’язалась су� тичка. В поліцію полетіло каміння. Після поліцейської розправи, вчиненої над селя� нами, землемірні роботи відновились [29, арк. 114]. Масового характеру набув виступ селян с. Перелаз Суразького повіту. У село 24 червня 1913 р. приїхав землемір для відведення відрубів селянам Ласому і Стру� говцю. Коли він разом із сільським старостою та урядником прибув у поле, то поба� чив багато селян, які почали ображати прибулих і вимагати, щоб землемір виїхав із села і не починав нарізування відрубів. Проте всупереч протестам селян землевпо� рядні роботи було розпочато. Тоді селянка Анна Саможенова, незважаючи на про� тидію урядника, схопила вимірювальну стрічку і спробувала порвати її, примусив� ши землеміра припинити роботи. Повернувшись у село, селяни зібрались біля квар� тири землеміра і почали вимагати видачі уповноважених відрубників і старости, загрожуючи їм вбивством. Конфлікт стих лише після того, як поліція розігнала бунтівників. П’ятеро селян разом з А. Саможеновою були покарані 30�добовим арештом [4, с. 406 – 407]. Масові виступи селян проти столипінського землевпорядження, що супро� воджувалися сутичками з поліцією, місцевими властями і землемірами, відбу� лись також у селах Кучинівка Городнянського повіту (квітень 1910 р.), Чорно� водки Мглинського повіту (18 червня 1910 р.), Запілля Мглинського повіту (21 травня 1913 р.) [1, с. 216]. Землемірні роботи в ряді сіл проводились під охоро� ною поліції. Мглинська повітова землевпорядна комісія просила повітового справника відрядити загін поліцейських стражників на час проведення земле� впорядних робіт у с. Чорноводки. В цьому селі під час сільського сходу, на яко� му вирішувалось питання про вихід селян Буримова і Сенькова на хутори, у бу� динок, де відбувався сход, прибули жінки з дітьми в кількості близько 200 душ і спочатку криками виражали протест, а потім накинулись на поліцейських страж� ників, яким довелося застосувати силу для наведення порядку. І навіть після того, як сільський сход дав дозвіл на виділення селян на хутори, переслідування і насильство по відношенню до хуторян у селі не припинились [4, с. 244]. У с. С� тарий Вишків Новозибківського повіту протягом усього літа перебував загін стражників. Тут селяни, вороже поставившись до виділів на відруби, відмови� лись виставити робітників для допомоги землеміру, і неодмінний член вирішив розпочати землемірні роботи в полі з допомогою найманих робітників із сусід� нього села Старі Боровичі. Як тільки робітники в супроводі стражників з’яви� лись у селі, місцеві селяни напали на них і, засипаючи градом каміння, не пусти� ли в поле. Повітовий справник арештував багатьох селян, а для допомоги земле� міру знову найняв у м. Новозибкові 20 робітників і відправив їх під охороною стражників у Старий Вишків [1, с. 216 – 217]. 78 Сіверянський літопис Чернігівський губернатор розіслав усім земським начальникам циркуляр, в яко� му зобов’язував їх бути присутніми при нарізанні хутірних ділянок. Він пропонував також мати при кожній становій квартирі загін поліцейських стражників, який міг би з’явитися в потрібний момент як військово�поліцейська демонстрація. «Такі демон� страції, – писав він, – уже не раз практикувалися і завжди мали незмінний заспокій� ливий вплив на селян» [1, с. 217 – 218]. Протистояння з селянами іноді заходило так далеко, що губернатору І. Стерлігову в 1913 р. довелося неодноразово звертатись до повітових землевпорядних комісій з вимогами навести лад у цій справі. Він був зане� покоєний тим, що вже навіть самі землеміри почали брати на себе функції поліції, тому що при «протидіях з боку місцевого населення, які перешкоджають нормально� му ходу робіт, складають протоколи про те, що відбулось, і спрямовують їх до місце� вої поліції для притягнення винних до кримінальної відповідальності» [31, арк. 60]. У своєму секретному циркулярі 9 липня 1913 р., звертаючись до неодмінних членів і повітових урядників, губернатор І. Стерлігов зазначав, що «в поточному польовому періоді при здійсненні землевпорядних робіт в деяких місцевостях губернії населен� ня чинило протидії землемірам, причому одні з них, продовжуючи роботи, піддава� лись погрозам і навіть насильницьким діям з боку противників робіт, а інші, призу� пинивши роботи, звертались безпосередньо до поліцейської влади» [31, арк. 77]. Тому губернатор для уникнення «непорозумінь і безчинств, які відбувались у губернії при виконанні землевпорядних робіт», наказував вищим чинам землевпорядних комісій по можливості розбиратись у кожній конкретній ситуації без поліції, а до неї зверта� тись лише тоді, коли справді «зволікання у зверненні до поліції загрожувало б їх (зем� лемірів) безпеці» [31, арк. 79]. Не варто однак перебільшувати активний опір чернігівських селян столипінським аграрним перетворенням. Для підтвердження цього наведемо підрахунки різних вче� них щодо селянських виступів в Україні протягом 1907 – 1914 рр. Російська дослі� дниця Н. Мальцева зафіксувала в Україні в 1907 – 1914 рр. 375 селянських виступів [16, с. 130]. Її колега В. Горякіна нарахувала в Україні за період 1907 – 1914 рр. 706 селянських виступів (проти столипінського землевпорядкування – 100), з них Чер� нігівщини стосувались 62 конфлікти (проти столипінського землевпорядкування – лише 9) [15, с. 129]. На нашу думку, найповнішими є підрахунки, які зробили ук� раїнські вчені Ф. Лось і О. Михайлюк. Ці автори нарахували 1973 виступи, з яких проти столипінського землевпорядкування було 130 (або 6,6%) [1, с. 254 – 255]. Відмінності в підрахунках кількості селянських виступів можна пояснити різною методикою використання статистичних даних різними вченими. Так, Д. Пойда вва� жав, що враховувати необхідно лише ті конфлікти в селянському середовищі, які підпадають під поняття «селянське заворушення», під яким вчений розумів «події, що залишили помітний слід у житті села й були протестом якщо не всього населен� ня, то значної його частини певного населеного пункту» [17, с. 28]. Йому заперечує Б. Литвак, який пропонував рахувати селянські виступи за кількістю селищ, охоп� лених протестами, бо в такому разі «відома не тільки загальна кількість населених пунктів, але й кількість жителів в них» [18, с. 102]. З ним не погоджувався О. Ми� хайлюк, який пропонував не обмежуватись підрахунком селищ, в яких відбулися заворушення, оскільки селянські виступи іноді відбувались повторно в одному і тому ж населеному пункті, і в цьому разі кількість конфліктів применшувалась. Учений стверджував, що для встановлення критерію розмаху селянського руху слід врахо� вувати три фактори: 1) кількість виступів; 2) кількість їх учасників; 3) кількість селищ, охоплених заворушеннями. Взяті в цілому ці чинники більш�менш відтво� рюють об’єктивну картину селянських виступів у певному регіоні за певний період [19, с. 114]. Якщо у селянському виступі поєднуються кілька форм боротьби, то О. Михайлюк погоджувався з тими істориками, які вважали, що в цьому випадку вирішальною є вища форма. Наприклад, виступ, який закінчився сутичкою з пол� іцією, потрібно кваліфікувати як виступ проти поліції [19, с. 115]. Вважаючи дану методику підрахунків найбільш повною і достовірною, наведемо статистику селянсь� ких виступів проти столипінського землевпорядкування в українських губерніях в Сіверянський літопис 79 табл. 1. Таблиця 1 Селянські виступи в Україні проти столипінського землевпорядкування у 1907 – 1914 рр. (Джерело: Лось Ф.Є, Михайлюк О.Г. Класова боротьба в українському селі. 1907 – 1914. – К., 1976. – С. 244 – 255) Аналізуючи дані табл. 1, можна зробити висновок, що за період від початку аграр� ної реформи до початку Першої світової війни в Чернігівській губернії відбулося по� рівняно небагато активних виступів проти власне столипінського землевпорядкуван� ня. Кількість таких виступів становить 10% від загальної кількості по Україні і 17,8% – по Лівобережжю. Повільний хід реформи в перші її роки мав наслідком відсутність взагалі таких виступів у 1907 – 1909 рр. Більшість селянських виступів проти столип� інської реформи припадає на 1911 – 1913 рр., коли, згідно із законом 29 травня 1911 р., пожвавішали землевпорядні роботи по виділу відрубів і хуторів [1, с. 219]. Проте не слід вважати, що Чернігівщина в період 1907 – 1908 рр. була спокійним регіоном. Дослідник О. Герасименко за цей період нарахував лише по одній Ніжин� щині, включаючи деякі населені пункти Борзнянського і Глухівського повітів, 276 селянських виступів і стверджував, що на дані роки припав пік селянських завору� шень. Однак ці селянські протести практично не стосувалися столипінської аграр� ної реформи, яка в ці роки в Чернігівській губернії просувалася вкрай мляво. До них хіба що можна віднести знищення межових знаків, про що зазначає і сам О.Ге� расименко, який на Ніжинщині налічив лише 2 таких випадки за 1906 – 1908 рр. [2, с. 147 – 148]. Необхідно зазначити, що в табл. 1 також не враховані виступи, спричинені май� новою диференціацією серед селян, яка стала наслідком змін у землеволодінні. Ук� раїнські дослідники Ф. Лось і О. Михайлюк слідом за С. Дубровським протести проти дій землевпорядників, а також конфлікти між заможними і бідними селяна� ми в 1907 – 1914 рр. назвали «другою соціальною війною на селі» [1, с. 193]. Вона проявлялась у погромах садиб, самовільних захопленнях земель і майна, самовільних випасах, потравах, порубках та підпалах у господарствах новостворених хуторян та відрубників. Найпоширенішою формою «помсти» хуторянам і відрубникам з боку селян� общинників у Чернігівській губернії були підпали. Історик В. Горякіна нарахувала на Чернігівщині за період 1907 – 1914 рр. 37 випадків підпалів [15, с. 129], вчені Ф. Лось і О. Михайлюк – 51 випадок [1, с. 244 – 255]. Насправді статистика не повною мірою відображає кількість підпалів у чернігівських селах, насправді їх 80 Сіверянський літопис було набагато більше, оскільки десятки випадків пожеж залишались не розслідувани� ми і заносились поліцією в графу тих, які виникли з «невідомих причин» [9, с. 110]. Іноді декілька схожих випадків підпалів фіксувались як один випадок [16, с. 127]. П. Столипін у телеграмі губернаторам від 5 липня 1907 р. вказував: «Зважаючи на помітне почастішання підпалів на аграрному грунті і можливість ще більшого поси� лення їх з настанням осіннього періоду, прошу вжити найрішучіших заходів для охо� рони стражниками землевласницьких садиб і володінь консервативного селянства» [1, с. 219]. Кореспондент газети «Біржові відомості» в жовтні 1907 р. повідомляв, що в Чернігівській губернії «кожної ночі небосхил осяюється кривавою загравою» [15, с. 133]. Козелецький повітовий урядник Максимовський 29 вересня 1909 р. доповідав начальнику Чернігівського губернського жандармського управління: «Звертають на себе увагу численні підпали у селян. В м. Кобижча тільки за один місяць – з 20 серпня по 20 вересня цього року – 13 пожеж. Підпали здійснювали члени шайки підпалю� вачів, які діяли в силу переконань політичного характеру, проповідуючи необхідність палити багатіїв» [30, арк. 9]. Всіх винних у кобижчанських підпалах було затримано [30, арк. 10]. У своєму звіті в департамент поліції від 2 листопада 1911 р. чернігівський губер� натор М. Маклаков доповідав, що в губернії відбуваються систематичні підпали господарств тих селян, які виявили бажання переселитись на хутори [1, с. 224]. У 1911 – 1912 рр. хвиля підпалів хутірських господарств прокотилася Новозибківським повітом. Тільки в с. Карповичі цього повіту з 1 вересня 1911 р. до 3 жовтня 1912 р. було здійснено десять підпалів у селян, які виявили бажання виділитись на хутори. Декого з охочих виділитись із общини це так налякало, що вони почали відмовлятись від намірів стати хуторянами і виїжджали на ніч в поле зі своїми сім’ями і речами. Підозрюваних у здійсненні підпалів було заарештовано, однак за відсутністю доказів згодом було звільнено з�під варти [4, с. 317]. Абсолютне переважання даної форми селянських протестів над іншими, за словами історика А. Ієрусалимського, відобра� жало те глухе таємне озлоблення, яке панувало серед розорених і голодних селян у процесі проведення столипінської аграрної реформи [9, с. 109]. Боротьба селян проти столипінської аграрної реформи проявлялась і у збільшенні кількості судових справ, які були пов’язані із застосуванням указу 9 листопада 1906 р. [9, с. 111]. Газета «Черниговское слово» в 1913 р. писала, що хуторяни «…за� знають всіляких нападок з боку общини» [1, с. 224]. Хуторяни постійно жили в обста� новці ворожнечі і ненависті, їх переслідували і цькували, псували належне їм майно, а то й громили їх хутори. Селянин Химич у 1908 р. за 2 версти від с. Мрин Ніжинського повіту облаштував хутір на 20 дес. купленої землі: побудував дім і господарські спору� ди. Член землевпорядної комісії П. Коробка доповідав: «З’явився натовп людей, зни� щив огорожі і пустив худобу на засіяне поле. Довелось хуторянину захищатись приго� щаннями та іншими приватними засобами. В суді важко знайти захист від такого на� силля» [34, с. 130]. Біднотою було знищено хутір у с. Мрин Ніжинського повіту. У с. Холопкове Глухівського повіту селяни, озброївшись кілками, 9 травня 1913 р. роз� громили хутір селянина М. Ковбаси [1, с. 227 – 228]. У с. Старосілля Городнянського повіту багатий селянин С. Баран, перейшовши на хутір, зразу ж влаштував на ньому велику пасіку, але в травні 1913 р. вона була розгромлена. Царський уряд, заохочуючи розвиток хутірських і відрубних господарств, надавав допомогу «потерпілим». Так, на подання чернігівського губернатора департамент землеробства асигнував С. Барану кредит у сумі 200 руб. на відновлення пасіки. Хуторянин із с. Карповичі Новозибкі� вського повіту А. Куцир одержав від влади безповоротну допомогу в сумі 300 руб., коли його хутір площею 22 дес. землі було спалено місцевими селянами [1, с. 225]. Проявами селянських протестів проти «розверстання» общинних земель були постійні переслідування і залякування охочих виділитися з метою примусити забрати заяви. «Противники виходу на відруби серед селян були і завжди намагалися терори� зувати тих, що виділяються, – повідомляв чернігівський губернатор І. Стерлігов у департамент поліції 8 травня 1914 р., – а тому багато з останніх подавали клопотання про відмову в землевпорядну комісію…» [1, с. 226]. У с. Перелюби Сосницького по� Сіверянський літопис 81 віту селяни чинили всілякі перешкоди особам, які хотіли виділитись. Непримиренна ворожнеча між хуторянами та общинниками виникла у вже згадуваних селах Безугл� івка Городнянського і Чорноводки Мглинського повітів. Випадки побиття відруб� ників мали місце в селах Пакуль і Ковпита Чернігівського повіту, селі Риловичі Но� возибківського повіту [1, с. 225 – 226]. В с. Пакуль 13 травня 1913 р. приїхав землемір і почав відмежовувати землю відрубникові Т. Каранді. Селяни спочатку просили при� пинити землемірні роботи, а коли це не дало результату, вийшли в поле, прогнали землеміра, забрали в нього коня, а також побили Каранду. Роботи відновились тільки тоді, коли в село прибув становий пристав із загоном стражників [1, с. 229]. За повідомленнями поліцейських властей, украй ворожими були відносини між відрубниками та общинниками в м. Семенівка Новозибківського повіту, де «мож� на чекати найгірших наслідків». Земський начальник, захищаючи відрубників, зму� шений був скликати сільський сход, де заявив, що він разом з поліцією застосує найенергійніші заходи для захисту інтересів відрубників. Присутній на сході місце� вий селянин Є. Єрмоленко, заперечуючи земському начальнику, зауважив, що «уряд, чинячи так, грабує народ і сам підготовляє грунт для різанини і загальної бійки» [1, с. 229]. Чернігівський губернатор М. Маклаков 8 жовтня 1911 р. доповідав в департа� мент поліції про переслідування селянами хуторянина Феодосія Дубовського. Ви� ходець із с. Дягова Сосницького повіту цей селянин купив з допомогою Селянсько� го банку поблизу с. Звеничева Городнянського повіту 20 дес. землі, облаштував хутір і переселився туди разом із сім’єю. Селяни с. Звеничева зустріли Дубовського во� роже і заявили йому, що це їхня дідівська земля, вони не бажають, щоб нею володіла стороння особа, і якщо він не покине хутір, то його уб’ють, а хутір знищать. Після цього розпочалось систематичне цькування хуторянина та його сім’ї і потрава його посівів шляхом прокладення по них доріг. Для свого захисту Дубовському довело� ся звернутись до губернатора із проханням про захист. Після особистого наказу губернатора винні в насильстві проти хуторянина були ув’язнені в городнянській тюрмі, і навіть порушено клопотання про їх виселення, а старосту с. Звеничева звільнили з посади [4, с. 315 – 317]. Царський уряд, зацікавлений у розвитку хутірських господарств, які б належа� ли заможним селянам – опорі самодержавства, надавав кредити і безповоротну грошову допомогу тим хуторянам, які постраждали від заздрощів односельців�об� щинників, а також посилав загони стражників для охорони їхніх господарств. Так, у Новозибківському повіті земський начальник 4�ої ділянки Яржембицький 20 серпня 1909 р. у великій кількості випустив і розповсюдив відозву, яка закликала селян ви� ходити на хутори і відруби, обіцяючи кільком першим домогосподарям, що по� кажуть іншим приклад, безповоротну субсидію в сумі до 300 руб., а решті селян – позику в розмірі 150 руб. на термін 10 років. Таким чином до виділення на хутори було залучено 136 чоловік цієї ділянки повіту [4, с. 245]. Чернігівський губернатор у рапорті міністерству внутрішніх справ писав, що він посилав у села загони страж� ників, «щоб дати зрозуміти селянам, що насильство над хуторянами, які з вірою переходять до нових форм землеволодіння, не буде допущено в губернії, що влада не дозволить залякувати цих підприємливих людей і що жодна волосина з їх голо� ви не впаде безкарно». Далі він повідомляв, що ним видано наказ мати при кожній становій квартирі невеликий кінний загін, який можна було б використати в разі потреби для придушення селянських виступів проти здійснення землевпорядку� вання і у випадку насильства над хуторянями та відрубниками [1, с. 228 – 229]. Селянин�відрубник із села Ковпинка Новгород�Сіверського повіту, який за спри� яння Селянського поземельного банку купив 13 дес. землі, повідомляв 25 жовтня 1910 р. у Чернігівське губернське креслярське відділення про постійне знищення меж його відрубу сусідами і прохав направити землеміра для відновлення межових знаків його земельної ділянки [35, арк. 50]. У деяких селах селяни�общинники, неза� доволені тим, що під відрубні і хутірські ділянки відійшла краща земля, стали само� вільно заорювати їх. Масове заорювання здійснювали селяни с. Медведі Суразького 82 Сіверянський літопис повіту. 16 серпня 1911 р. селяни всією громадою в кількості близько 300 чоловік виї� хали на ділянки хуторян і стали орати їх. Для придушення виступу селян було викли� кано загін поліції [1, с. 230]. Кількість конфліктів між розбагатілими і незаможними селянами у Чернігівській губернії в роки столипінської аграрної реформи відображено у табл. 2. Таблиця 2 Виступи селян@общинників проти хуторян і відрубників у Чернігівській губернії у 1907 – 1914 рр. (Джерело: Лось Ф.Є, Михайлюк О.Г. Класова боротьба в українському селі. 1907 – 1914. – К., 1976. – С. 244 – 255) Усього, за підрахунками Ф. Лося і О. Михайлюка, по всій Україні в зазначений період відбулося 322 виступи проти «куркулів». Переважна більшість з них (222) при� пала на Лівобережну Україну (68,9%) (Полтавщина – 101, Харківщина – 63 виступи). Загальна кількість різних сутичок між багатими і бідними селянами Чернігівщини за період 1907 – 1914 рр. становила 18% від загальної кількості по Україні і 26% по Ліво� бережжю [1, с. 244 – 255]. На нашу думку, конфліктів між біднотою і куркулями в Чернігівській губернії було значно більше, ніж це стверджують вищевказані вчені. Судити про вади статис� тики в ті роки можна хоча б за таким прикладом: у одному м. Кобижча Козелецько� го повіту тільки за вересень�жовтень 1909 р. зафіксовано 13 підпалів майна сільських багатіїв [1, с. 220]. Ф. Лось і О. Михайлюк за увесь період 1909 – 1910 рр. нарахува� ли на всій Чернігівщині лише 20 підпалів [1, с. 244]. Не могли ж практично всі підпали відбутись тільки в одному населеному пункті і протягом одного місяця! Інша справа, що жертви підпалів не обов’язково були новоспеченими хуторянами, оскільки їх статус у документах не уточнюється. Однак не викликає заперечення той факт, що в перші роки проведення реформи сутички між хуторянами та общин� никами справді були рідкістю (оскільки сама реформа проходила низькими темпа� ми), а вже з 1908 р. зіткнення між біднотою і заможними селянами почали набира� ти обертів, відкриті виступи стали поширенішим явищем [10, с. 14]. Якщо на почат� ковій стадії дії указу 9 листопада 1906 р. багато селян ще сподівались покращити своє становище шляхом виходу на хутори та відруби, то до 1912 р. вони остаточно розчару� вались у «магічній» дії столипінського законодавства і з новою силою стали виступати проти поміщиків і куркулів [10, с. 16 – 17]. У появі останніх селяни вбачали причини погіршення свого і без того злиденного існування. Сіверянський літопис 83 Серед частини селян викликала невдоволення і політика Селянського поземель� ного банку, яка підпорядковувалась інтересам заможної верстви позичальників, котрі були в змозі повернути кредит з відсотками. Для інших позики в банку часто ставали першим кроком до втрати землі і розорення: щоб вчасно віддати щорічні платежі, селяни змушені були продавати більшу частину врожаю, а нерідко і худобу. Ціни про� дажу на землю у Селянського поземельного банку здебільшого значно перевищували її справжню вартість [12, с. 105]. У загальній сумі платежів банку помітну частку ста� новили пеня, відсотки за відстрочені платежі, витрати на публікації про торги. За 1907 – 1913 рр. ці види платежів сягали 4,5% від усіх платежів, а в роки війни вони стали ще вищі [21, с. 112]. Протестуючи проти грабіжницької політики банку, що був великим землевласником, селяни відмовлялись від купівлі землі через посередництво банку, відмовлялись від сплати платежів, а іноді доходило і до самовільних випасів і потрав на банківських землях, а також до захоплення банківських земель [12, с. 105 – 106]. При характеристиці тогочасного становища в чернігівських селах слід враховувати не лише кількість виступів, а й настрої населення, ту політичну і соціальну атмосферу, яка панувала там. Про прохолодне ставлення чернігівських селян до аграрної політики Столипіна свідчить, зокрема, і проведення виборів до ІІІ Державної думи. Якщо в І і ІІ Державних думах депутати�селяни, серед яких було немало чернігівців, вели гострі де� бати по аграрному питанню, то вже до ІІІ Думи явка на вибори в Чернігівській губернії була найнижчою серед українських губерній – 54% виборців (на Київщині – 71%). В одній волості Кролевецького повіту селяни відкрито відмовились обирати повноваже� них на вибори [13, с. 85]. У доповіді помічника начальника Київського охоронного відділення М. Кулябка в департамент поліції зазначалось, що селяни Чернігівської гу� бернії ставляться до ІІІ Державної думи «цілковито байдуже» [4, с. 159]. Таке пасивне ставлення чернігівських селян як до виборів, так і до самого законодавчого органу мало під собою реальне підґрунтя, оскільки селяни не вірили, що держава справді здатна зміни� ти на краще їхнє становище. Майбутні події повністю підтвердили селянські настрої. Вже з перших кроків діяльності ІІІ Думи проявилось її безсилля в частині «реформ», оскільки царизм виступив проти них під знаменитим столипінським лозунгом «спочат� ку заспокоєння, потім реформи». Кадети, прогресисти, октябристи відкрито визнали, що «реформ» не буде. На початок роботи ІV Думи такий настрій став не лише загаль� ним, а й визначальним у поведінці не лише лібералів, а й правих фракцій Думи [14, с. 8]. Невипадково представники царських властей у своїх донесеннях неодноразово з триво� гою доповідали про падіння авторитету уряду, зростання невдоволення серед селян. Так, за словами чернігівського губернатора, все населення краю в 1916 р. ставилось до уряду і урядових заходів скептично, не вірячи в їх дієвість [2, с. 123]. З початком війни в 1914 р. селянські виступи проти землевпорядних робіт не при� пинились, оскільки становище малоземельного селянства губернії в роки війни значно погіршилось. Мобілізація запасних, дострокові призови новобранців, реквізиція хліба, коней, худоби, наряди на тилові роботи – все це тяжким тягарем лягло на їхні плечі. Мобілізація в армію забрала половину працездатного чоловічого населення, зокрема у Чернігівській губернії – 50,6% [11, с. 278]. Селянські протести і виступи були спрямо� вані не проти війни, а проти погіршення і так незавидного їх становища. Отже, протести селян проти столипінської аграрної реформи на Чернігівщині відбувались у формах скарг на дії землевпорядних чинів, відмов від виходу на хутори і відруби, вчинення опору землемірам, протистояння общинників відруб� никам і хуторянам. Однією з характерних особливостей селянського руху дослід� жуваного нами періоду було відносне збільшення селянських виступів проти за� можних селян, зумовлене поглибленням майнової диференціації на селі у зв’язку з проведенням столипінської аграрної реформи. Заможні збагачувались, а біднота ще більше загрузала в злиднях. Найактивніше проти столипінського землевпорядкування селяни протестували в північних повітах губернії – Новозибківському, Мглинському, Суразькому, Город� нянському, Чернігівському, Новгород�Сіверському, де общинне землеволодіння пе� реважало і де вихід частини заможних селян на хутори і відруби погіршував і без того 84 Сіверянський літопис нелегке становище бідніших селян, для яких община була підтримкою у важкі часи. Однією з причин відносно невеликого розмаху селянського руху в 1911 – 1914 рр. була та обставина, що промисловість у зв’язку з економічним піднесенням 1910 – 1914 рр. поглинала значні маси сільськогосподарського пролетаріату і сільської бідноти, які в інший час не могли знайти роботу. Можна припустити, що виступів селян у пер� іод столипінської аграрної реформи було значно більше, ніж ми маємо даних в архі� вах, що ми вже зауважували. Про це зазначає в своїй публікації В. Горякіна [15, с. 131], цієї ж думки дотримується і С. Дубровський, який вважав, що тогочасна статистика більше цікавилась містом, а селу приділяла значно менше уваги [3, с. 515]. На думку дослідника селянських рухів М. Лещенка, офіційна статистика царської Росії свідомо значно зменшувала кількість селянських заворушень [20, с. 32]. Справді, департамент поліції реєстрував далеко не всі селянські виступи. Зокрема в 1911 – 1914 рр. переста� ли реєструвати підпали «на аграрному грунті», особливо ті, по яких не було доказів для розслідування, оскільки вони могли здійснюватись і з помсти за особисті образи або ж з метою одержання страхових виплат. Сутички між общинниками і відрубника� ми часто розглядались як побутові конфлікти. Не повністю вівся облік такої пошире� ної форми селянської боротьби, як випаси і потрави на землях хуторян, вони могли бути результатом тісноти і черезсмужжя або випадковості через недогляд пастуха. Тому прослідкувати якусь чітку закономірність у динаміці і територіальному розподілі підпалів та потрав немає змоги. Таким чином, ми бачимо, що реалізація столипінської аграрної реформи в Чернігівській губернії не відбувалась безпроблемно і викликала спротив частини селян. Їхні виступи проти столипінського землевпорядкування не мали масового поширення, а носили локальний характер, однак змушували владу вживати засте� режні заходи, а іноді й застосовувати силу для заспокоєння селянського невдово� лення. Головною причиною селянського невдоволення змінами в землеволодінні була соціальна, тобто спрямованість реформи на задоволення інтересів заможного, ініціативного і підприємливого селянства, в той час як бідніші селяни, котрі стано� вили більшість на Чернігівщині, виявились осторонь земельних перетворень і були змушені вести напівголодне існування або ж шукати кращого життя на чужині чи остаточно розорюватись і вирушати на заробітки в місто. Не можна оминути ува� гою і психологічний чинник аграрних перетворень, який мав місце в селянському середовищі. В общині селяни перебували в більш�менш рівному матеріальному ста� новищі. Елементарна людська заздрість до збагачення сусіда, який вийшов з общи� ни і почав самостійне хазяйнування, викликала в частини бідніших селян не праг� нення до наслідування, а ненависть до нього і бажання перешкодити такій, на їхню думку, соціальній несправедливості. 1. Лось Ф.Є, Михайлюк О.Г. Класова боротьба в українському селі. 1907 – 1914. / Ф.Є. Лось, О.Г. Михайлюк. – К.: Наукова думка, 1976. – 284 с. 2. Герасименко О.В. Аграрний рух на Ніжинщині у 1900 – лютому 1917 рр. (за матеріалами місцевого архіву) / О.В. Герасименко // Література та культура Полісся. – Вип. 29. – Ніжин, 2005. – С. 145 – 152. 3. Дубровский С.М. Столыпинская земельная реформа. Из истории сельского хозяйства и крестьянства России в нач. ХХ в. / С.М. Дубровский. – М.: Изд�во Академии Наук СССР, 1963. – 600 с. 4. Крестьянское движение в России. Июнь 1907 г. – июль 1914 г. Сб. документов / [Ред. А.В. Шапракин]. – М.�Л.: Наука, 1966. – 676 с. 5. Крестьянское движение в России в годы первой мировой войны. Июль 1914 г. – февраль 1917 г. Сб. документов / [Ред. А.М. Анфимов]. – М.�Л.: Наука, 1965. – 605 с. 6. Румянцев М. Столыпинская аграрная реформа: предпосылки, задачи, итоги / М. Румянцев // Вопросы экономики. – 1990. – №10. – С. 63 – 74. 7. Державний архів Чернігівської області (Держархів Чернігівської обл.), ф.127, оп.11, спр.1749, 180 арк. 8. Держархів Чернігівської обл., ф. 127, оп. 11, спр. 1748, 286 арк. 9. Иерусалимский А.Ф. Некоторые вопросы развития крестьянского движения в 1910 – 1914 гг. / А.Ф. Иерусалимский // История СССР. – 1959. – №4. – С. 108 – 116. 10. Егоров М. Крестьянское движение в центральной черноземной области в 1907 – 1914 гг. / М. Егоров // Вопросы истории. – 1948. – №5. – С. 3 – 19. Сіверянський літопис 85 11. Голобуцький В.О. Економічна історія Української РСР / В.О. Голобуцький. – К.: Вища школа, 1970. – 298 с. 12. Пойда Д.П., Опря А.В. З історії боротьби трудящого селянства України проти грабіжницької політики Селянського поземельного банку (1906 – 1916 рр.) / Д.П. Пойда, А.В. Опря // Український історичний журнал. – 1983. – №11. – С. 105 – 108. 13. Попик П. Селянські маси України і вибори в ІІІ Думу / П. Попик // Український історичний журнал. – 1978. – №7. – С. 81 – 88. 14. Аврех А.Я. Царизм накануне свержения / А.Я. Аврех. – М.: Наука, 1989. – 254 с. 15. Горякина В.С. Крестьянское движение на Украине в 1907 – 1914 рр. / В.С. Горякина // История СССР. – 1972. – №1. – С. 125 – 134. 16. Мальцева Н.А. О количестве крестьянских выступлений в период столыпинской аграрной реформы (3 июня 1907 г. – 1 августа 1914 г.) / Н.А. Мальцева // История СССР . – 1965. – №1. – С. 126 – 131. 17. Пойда Д.П. Про методику вивчення селянського руху періоду домонополістичного капіталізму / Д.П. Пойда // Український історичний журнал. – 1966. – №5. – С. 25 – 31. 18. Литвак Б.Г. Координація методики вивчення селянського руху – завдання принципової важливості / Б.Г. Литвак // Український історичний журнал. – 1967. – №1. – С. 100 – 104. 19. Михайлюк О.Г. Про методику статистичного вивчення селянського руху / О.Г. Михайлюк // Український історичний журнал. – 1969. – №9. – С. 114 – 115. 20. Лещенко М.Н. Удосконалювати методику дослідження селянських рухів / М.Н. Лещенко // Український історичний журнал. – 1966. – №5. – С. 32 – 38. 21. Анфимов А.М. О долге крестьянства России Крестьянскому поземельному банку / А.М. Анфимов // Вопросы истории. – 1955. – №1. – С. 111 – 112. 22. Відділ Державного архіву Чернігівської області в м. Ніжині (Відділ Держархіву Чернігівської обл. в м. Ніжині), ф. 1336, оп. 1, спр. 583, 28 арк. 23. Держархів Чернігівської обл., ф. 127, оп. 11, спр. 2320, 246 арк. 24. Центральний державний історичний архів України, м. Київ (ЦДІАК України), ф. 1439, оп. 1, спр. 1190, 40 арк. 25. ЦДІАК України, ф. 1439, оп. 1, спр. 1189, 55 арк. 26. ЦДІАК України, ф. 1439, оп. 1, спр. 1472, 14 арк. 27. ЦДІАК України, ф. 1439, оп. 1, спр. 1106, 4 арк. 28. Відділ Держархіву Чернігівської обл. в м. Ніжині, ф. 1336, оп. 1, спр. 155, 384 арк. 29. ЦДІАК України, ф. 1439, оп. 1, спр. 1484, 136 арк. 30. ЦДІАК України, ф. 1439, оп. 1, спр. 1105, 43 арк. 31. Держархів Чернігівської обл., ф .127, оп. 11, спр. 2318, 94 арк. 32. Держархів Чернігівської обл., ф. 127, оп. 11, спр. 2039, 121 арк. 33. Держархів Чернігівської обл., ф. 127, оп. 11, спр. 2040, 70 арк. 34. Коробка П.С. Безотлагательные меры для правильного устройства сел в Черниговской губернии в связи с хуторным хозяйством / П.С. Коробка // Земский сборник Черниговской губернии. – 1909. – №7 – 8. – С. 127 – 141. В статье исследуется отношение крестьянства Черниговской губернии к реа� лизации столыпинской аграрной реформы (1907 – 1914 гг.), раскрываются причины и формы крестьянской борьбы против столыпинского землеустройства. Ключевые слова: Столыпин, аграрные реформы, протесты. The article examines the relation of peasantry of the Chernigov province to realisation of the Stolypyn’s agrarian reform (1907�1914), reveals the reasons and forms of peasant’s struggle against Stolypyn’s land management.
id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-25441
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
issn	XXXX-0055
language	Ukrainian
last_indexed	2025-12-07T18:18:46Z
publishDate	2011
publisher	Інститут української археографії та джерелознавства імені М.С. Грушевського НАН України
record_format	dspace
spelling	Герасимчук, О. 2011-08-15T19:50:50Z 2011-08-15T19:50:50Z 2011 Ставлення чернігівського селянства до аграрної реформи Столипіна / О. Герасимчук // Сiверянський лiтопис. — 2011. — № 1. — С. 72-85. — Бібліогр.: 34 назв. — укр. XXXX-0055 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/25441 94 (477.51) «1907/1914» У статті досліджується ставлення селянства Чернігівської губернії до реалізації столипінської аграрної реформи (1907 – 1914 рр.), розкрито причини і форми селянських протестів проти столипінського землевпорядкування. В статье исследуется отношение крестьянства Черниговской губернии к реализации столыпинской аграрной реформы (1907 – 1914 гг.), раскрываются причины и формы крестьянской борьбы против столыпинского землеустройства. The article examines the relation of peasantry of the Chernigov province to realisation of the Stolypyn’s agrarian reform (1907-1914), reveals the reasons and forms of peasant’s struggle against Stolypyn’s land management. uk Інститут української археографії та джерелознавства імені М.С. Грушевського НАН України Сiверянський лiтопис Розвідки Ставлення чернігівського селянства до аграрної реформи Столипіна Article published earlier
spellingShingle	Ставлення чернігівського селянства до аграрної реформи Столипіна Герасимчук, О. Розвідки
title	Ставлення чернігівського селянства до аграрної реформи Столипіна
title_full	Ставлення чернігівського селянства до аграрної реформи Столипіна
title_fullStr	Ставлення чернігівського селянства до аграрної реформи Столипіна
title_full_unstemmed	Ставлення чернігівського селянства до аграрної реформи Столипіна
title_short	Ставлення чернігівського селянства до аграрної реформи Столипіна
title_sort	ставлення чернігівського селянства до аграрної реформи столипіна
topic	Розвідки
topic_facet	Розвідки
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/25441
work_keys_str_mv	AT gerasimčuko stavlennâčernígívsʹkogoselânstvadoagrarnoíreformistolipína

Ставлення чернігівського селянства до аграрної реформи Столипіна

Institution

Similar Items