Соціальна структура Слобідсько-Українських військових поселень у першій третині ХІХ ст.

Стаття присвячена аналізу соціальної структури Слобідсько-Українських військових поселень у першій третині ХІХ ст. Розглядаються основні категорії населення поселених округів кавалерії, а також їх майновий та правовий статус у соціальній структурі військових поселень....

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2011
1. Verfasser:	Колєватов, О.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Інститут української археографії та джерелознавства імені М.С. Грушевського НАН України 2011
Schriftenreihe:	Сiверянський лiтопис
Schlagworte:	Розвідки
Online Zugang:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/25443
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Соціальна структура Слобідсько-Українських військових поселень у першій третині ХІХ ст. / О. Колєватов // Сiверянський лiтопис. — 2011. — № 1. — С. 91-99. — Бібліогр.: 44 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-25443
record_format	dspace
spelling	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-254432025-02-09T14:41:53Z Соціальна структура Слобідсько-Українських військових поселень у першій третині ХІХ ст. Колєватов, О. Розвідки Стаття присвячена аналізу соціальної структури Слобідсько-Українських військових поселень у першій третині ХІХ ст. Розглядаються основні категорії населення поселених округів кавалерії, а також їх майновий та правовий статус у соціальній структурі військових поселень. Статья посвящена анализу социальной структуры Слободско-Украинских военных поселений в первой трети ХIX ст. Рассматриваются основные категории населения поселенных округов кавалерии, а также их имущественный и правовой статус в социальной структуре военных поселений. Analysis of social structure of Slobidsko-Ukrainian’s military settlements in the first third of 19 century is given in the article. The main categories of population in the settled districts of cavalry are examined and also real property and legal statue in the social structure of military settlements is concerned. 2011 Article Соціальна структура Слобідсько-Українських військових поселень у першій третині ХІХ ст. / О. Колєватов // Сiверянський лiтопис. — 2011. — № 1. — С. 91-99. — Бібліогр.: 44 назв. — укр. XXXX-0055 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/25443 94(477) uk Сiверянський лiтопис application/pdf Інститут української археографії та джерелознавства імені М.С. Грушевського НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Розвідки Розвідки
spellingShingle	Розвідки Розвідки Колєватов, О. Соціальна структура Слобідсько-Українських військових поселень у першій третині ХІХ ст. Сiверянський лiтопис
description	Стаття присвячена аналізу соціальної структури Слобідсько-Українських військових поселень у першій третині ХІХ ст. Розглядаються основні категорії населення поселених округів кавалерії, а також їх майновий та правовий статус у соціальній структурі військових поселень.
format	Article
author	Колєватов, О.
author_facet	Колєватов, О.
author_sort	Колєватов, О.
title	Соціальна структура Слобідсько-Українських військових поселень у першій третині ХІХ ст.
title_short	Соціальна структура Слобідсько-Українських військових поселень у першій третині ХІХ ст.
title_full	Соціальна структура Слобідсько-Українських військових поселень у першій третині ХІХ ст.
title_fullStr	Соціальна структура Слобідсько-Українських військових поселень у першій третині ХІХ ст.
title_full_unstemmed	Соціальна структура Слобідсько-Українських військових поселень у першій третині ХІХ ст.
title_sort	соціальна структура слобідсько-українських військових поселень у першій третині хіх ст.
publisher	Інститут української археографії та джерелознавства імені М.С. Грушевського НАН України
publishDate	2011
topic_facet	Розвідки
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/25443
citation_txt	Соціальна структура Слобідсько-Українських військових поселень у першій третині ХІХ ст. / О. Колєватов // Сiверянський лiтопис. — 2011. — № 1. — С. 91-99. — Бібліогр.: 44 назв. — укр.
series	Сiверянський лiтопис
work_keys_str_mv	AT kolêvatovo socíalʹnastrukturaslobídsʹkoukraínsʹkihvíjsʹkovihposelenʹuperšíjtretiníhíhst
first_indexed	2025-11-26T23:14:56Z
last_indexed	2025-11-26T23:14:56Z
_version_	1849896664140087296
fulltext	Сіверянський літопис 91 УДК 94(477) Олексій Колєватов � СОЦІАЛЬНА СТРУКТУРА СЛОБІДСЬКО@УКРАЇНСЬКИХ ВІЙСЬКОВИХ ПОСЕЛЕНЬ У ПЕРШІЙ ТРЕТИНІ ХІХ ст. © Колєватов Олексій Олександрович – кандидат історичних наук, до� цент кафедри філософії та соціально�гуманітарних дисциплін Чернігівсь� кого державного технологічного університету. Стаття присвячена аналізу соціальної структури Слобідсько�Українських військових поселень у першій третині ХІХ ст. Розглядаються основні категорії населення поселених округів кавалерії, а також їх майновий та правовий статус у соціальній структурі військових поселень. Ключові слова: поселенець�хазяїн, помічник, військові поселення, кавалерія, свя� щеник. За останній час істориками проведена велика робота по дослідженню як по� літичних, так і соціально�економічних аспектів історії військовопоселеної систе� ми Російської імперії першої половини ХІХ століття [1]. Але все одно ще залиша� ються окремі маловідомі аспекти цієї досить широкої і багаторівневої проблеми. Так, одним з таких сюжетів є соціальна структура Слобідсько�Українських військо� вих поселень у першій третині ХІХ ст. Створення військових поселень у Слобідсько�Українській губернії у першій чверті ХІХ ст. призвело до формування нової соціальної структури цього регіону. Мешканці поселених округів займали специфічне, відокремлене від інших кате� горій населення губернії місце. Проте військові поселенці не становили однорідної групи, а відрізнялися своїм майновим та правовим статусом у соціальній струк� турі військових поселень. Головною постаттю у військовопоселеній системі був військовий поселенець@ хазяїн, за рахунок господарської діяльності якого здійснювались як забезпечення діючих кавалерійських частин продовольством та фуражем, так і економічний розвиток Слобідсько�Українських військових поселень. Під час формування поселених округів 2�ої уланської дивізії в 1817 р. посе� ленці�хазяї включались до складу поселених ескадронів, які мали комплектуватись і із солдатів, і з корінних жителів тих регіонів, що поступали до округів військових поселень. Після організації округу військового поселення проводився перепис жи� телів чоловічої статі з розподілом їх на групи: кантоністи; здатні до стройової служ� би (до 45 років); старші 45 років та нездатні до стройової служби [2]. При цьому уряд і керівництво військових поселень намагались дотриматися принципу, при якому мешканці селищ, котрі переводилися до складу поселених округів, не мали розладу ні у власному господарстві, ні в сімейному становищі. Після закінчення формування поселених ескадронів корінні жителі, котрі не потрапили до їхнього складу і мали міцне господарство, зараховувались у надкомплектні. Дані перепису свідчать, що в поселених округах 2�ої уланської дивізії була значна кількість так званих надкомплектних хазяїв, які числилися за штатом у поселених і резервних ескадронах (див. табл. 1). У цих ескадронах було 5746 поселенців�хазяїв та їх помічників замість необхідних за штатом 4584 (в кожно� му ескадроні по 191 чол. ), тобто поза штатом значилось 1162 чоловіки [3]. Най� більша кількість надкомплектних хазяїв і помічників була у Борисоглібському 92 Сіверянський літопис поселеному окрузі – 370 чол., а найменша – в Таганрозькому – 188 чол. Цей надком� плектний склад розглядався керівництвом Слобідсько�Українських військових по� селень як своєрідний резерв, що використовувався у разі необхідності поповнити склад поселених і резервних ескадронів. Але цей показник не був постійним і з ча� сом змінювався. Так, якщо 1829 р. надкомплектний склад у поселених округах 2�го резервного поселеного кавалерійського корпусу становив 1593 поселенці�хазяї і 3112 помічників (у 2�ій уланській дивізії – 275 хазяїв та 258 помічників і у 2�ій кіра� сирській – 1318 хазяїв та 2864 помічники) [4], то на початку 1830�х рр. він становив 1935 поселенців�хазяїв і 2857 помічників (у 2�ій уланській дивізії – 158 хазяїв та 257 помічників і у 2�ій кірасирській – 1777 та 2600 відповідно) [5]. Найбільша кількість надкомплектного складу була в Астраханському поселеному окрузі – 1974 чол. Од� нак треба відмітити, що таке збільшення надкомплектного складу відбулося, голов� ним чином, за рахунок реорганізації поселених округів у 1827 – 1829 рр. та при� єднання до військових поселень ряду державних селищ Слобідсько�Української губернії. Кожен поселенець�хазяїн мав у поселеному окрузі наділ землі, який нумеру� вався у відповідності зі списком господарств [6]. Проте слід зазначити, що до складу військових поселенців переводились лише ті селяни, які мали достатньо робочої худоби (не менш двох пар волів). Корінні жителі, які не мали особистого господарства і були придатними до стройової служби, направлялись у діючі ес� кадрони, а решта приписувалася до господарств заможних поселенців або пересе� лялась до інших повітів. „Проект учреждения о военном поселении регулярной кавалерии”, який був виданий в 1817 р., визначав обов’язки та повинності військових поселенців�ха� зяїв. Кожен хазяїн повинен мати гарне господарство, але якщо він допускав його занепад, не доглядав за станом своїх будівель, то командир поселених і резервних ескадронів міг замінити його іншим поселенцем. Також до кола їхніх обов’язків входило облаштування військової поліції, проведення ремонтних робіт, утриман� ня полкових кінних заводів. Одним із обов’язків хазяїв було і формування гро� мадських запасів хліба та фуражу. Запасні хлібні магазини створювалися в посе� лених ескадронах для забезпечення поселенців у разі неврожаю хліба. Обсяг за� пасів магазину визначався річною потребою продовольства для всіх мешканців округу та не менше чотиримісячної норми фуражу для кінного заводу [7]. Виконання усіх зазначених обов’язків і повинностей передбачало участь посе� ленців�хазяїв у громадських нарядах. Але хоча військові поселенці мали працю� вати на громадських роботах не більше трьох днів на тиждень, проте інколи вони використовувалися навіть у неділю та святкові дні. Тому неодноразово видава� лись накази про заборону робіт у неділю [8]. Також поселенці�хазяї мали займа� тися військовою підготовкою, „знати все необхідне для верхової їзди та кінного і пішого строю” [9]. Найнестерпнішою для військових поселенців була дріб’язкова регламентація їхнього життя. Поселенець�хазяїн і члени його родини мали дотримуватися суво� рої дисципліни і правил побуту, котрі ніяк не впливали на їхню господарчу діяльність. Поселенець піддавався покаранню навіть за те, що його особисті звич� ки при виконанні сільськогосподарської діяльності не узгоджувалися з інструк� ціями і правилами. Великі незручності військові поселенці відчували через відсутність робочого одягу. Одяг поселенця�хазяїна складався з шинелі, мундира, панталонів і ківера та видавався поселенцям�хазяїнам на два роки, а помічникам – на півтора року. Ро� бочого і домашнього одягу не передбачалося (з 6 години ранку до відбою поселе� нець мав бути у формі). Зберегти одяг охайним і цілим при тій тяжкій праці, яку виконували поселенці, було неможливо, але за зношення одягу раніше строку по� селенців направляли на громадські роботи поза чергою або штрафували. Тому в скаргах, які подавались на ім’я імператора, вони просили дозволити їм користу� ватися робочим одягом. Сіверянський літопис 93 Покладаючи на поселенців�хазяїнів досить тяжкі повинності, уряд імператора Олександра І був змушений надати їм деякі права і пільги. Усі військові посе� ленці�хазяї звільнялися від оплати державних податків та від виконання всіх зем� ських повинностей; одержували платню (9 руб. на рік), обмундирування, амуніцію та зброю; користувалися в разі необхідності безкоштовним медичним обслугову� ванням у шпиталях, які були в кожному поселеному окрузі; забезпечувались жит� лом, необхідними господарськими будівлями та ін. Але треба відмітити, що посе� ленці�хазяї не мали повного права володіти та розпоряджатися своїм майном, оскільки їх могли звільнити від цього звання внаслідок старості, смерті, в разі непридатності до ведення господарства та скоєння злочину. Все це, безумовно, відбивалося на ставленні хазяїв до виконання своїх обов’язків та гальмувало деякою мірою їхню ініціативу, тобто впливало на стан та розвиток поселенського господар� ства. Уже після декількох років функціонування військовопоселеної системи стала очевидною хибність ідеї сполучення в особі поселенця�хазяїна хлібороба та воїна. Тому після сходження на престол Микола І вирішив провести реформування військових поселень. 5 травня 1827 р. було прийнято нове „Положение о военном поселении регулярной кавалерии”, яке передбачало зміни чисельного складу ок� ругів поселення кавалерії [10]. Змінювався також і кількісний склад поселенців� хазяїв, унаслідок чого кожен хазяїн повинен був забезпечувати продовольством тільки одного постояльця (замість двох, як раніше) і одного стройового коня. Вони звільнялись від стройової служби та займались тільки „покращенням свого благоустрою” [11]. Стройовий аспект для поселенців�хазяїв у поселених ескадро� нах тепер обмежувався лише інспекторськими оглядами. За реформою поселенці�хазяї вже не отримували платні, обмундирування та зброї від казни [12]. Вони тепер могли мати для господарських і польових робіт робочий одяг (куртку і штани), а в інший час повинні були одягатись у напівжупа� ни та штани сірого сукна селянського виробництва, але обов’язково єдиного зраз� ка [13]. Також відмінявся віковий ценз для поселенців�хазяїв, тобто вони мали право залишатися в цьому званні доти, поки могли вести своє господарство та займатися сільськогосподарською діяльністю. Крім того, звільнити хазяїна від цього звання керівництво військових поселень могло лише за поганої поведінки або через злочин. Загальна кількість поселенців�хазяїв Слобідсько�Українських військових по� селень на початку 1830�х рр. становила 8159 чол., що становило 4,4 % від чисель� ності населення поселених округів [14]. Наступною категорією в соціальній структурі військових поселень кавалерії були помічники поселенців�хазяїв, які входили до складу резервних ескадронів поселених полків. Кількість помічників була такою ж, як і кількість поселенців� хазяїв, і вони мали брати участь „у всіх господарських та хліборобських роботах і складають з ними (хазяями. – О. К.) одну родину” [15]. Оскільки помічники належали до стройових підрозділів армії, то вони, як і поселенці�хазяї, одержува� ли від казни платню, обмундирування, амуніцію та зброю. Командування Слобідсько�Українськими військовими поселеннями намага� лося створити єдине посилене господарство як шляхом підселення помічників до хазяїв, так і зведенням будинків помічників на одному дворі з хазяїном. Проте після інспектування цих округів головний над військовими поселеннями началь� ник граф О. А. Аракчеєв категорично заборонив це робити [16]. Тому поселенці� хазяї та помічники жили у власних будинках і не мали спільного подвір’я. Реформа 1827 р. значною мірою змінила становище помічників. Вони були звільнені від стройової служби, не отримували платні та обмундирування, а та� кож мали свій робочий одяг за встановленим зразком [17]. Однак і після рефор� ми помічник залишався начебто в підлеглому становищі по відношенню до хазяї� на, тому, не маючи господарської самостійності, він втрачав стимул до продуктив� нішої праці і не був зацікавленим у покращенні спільного господарства. На 1 січня 94 Сіверянський літопис 1832 р. кількість помічників поселених округів Слобідсько�Української губернії становила 8521 чол. (у 2�ій уланській дивізії – 3089 помічників і у 2�ій кіра� сирській – 5432) [18]. До окремої категорії військових поселенців слід віднести солдатів діючих ес� кадронів, які називалися постояльцями. В кожне поселенське господарство при� значалося по два постояльці з їхніми стройовими кіньми. При влаштуванні Сло� бідсько�Українських військових поселень уряд Олександра І планував формува� ти діючі ескадрони поселених полків зі складу мешканців полкового округу, але ідея самокомплектування на практиці виявилась нездійсненною. Тому в округи поселень вводилися частини кавалерійських дивізій (у кожний поселений округ призначалось по 6 діючих ескадронів). Хоча головним обов’язком солдатів діючих ескадронів була військова служ� ба, вони мали допомагати військовим поселенцям у господарських і громадських роботах, заготівлі фуражу, будівельних матеріалів та ін. Тому під час інтенсивних сільськогосподарських робіт постояльці звільнялись від стройових занять. Реорганізація військових поселень кавалерії позначилася й на становищі по� стояльців. Головною зміною було встановлення нових термінів служби. Тепер термін служби становив вже не 25, а 20 років (15 років – у діючих ескадронах і 5 років – у резервних) [19]. Також вони могли повернутися до місць свого колиш� нього проживання після закінчення служби (раніше це було заборонено) або пе� рейти до категорії інвалідів. Однак за постояльцем, як і раніше, зберігався обов’я� зок по наданню допомоги військовим поселенцям у різних сільськогосподарських роботах у вільний від служби час [20]. Чисельність солдатів діючих і резервних ескадронів Слобідсько�Українських військових поселень на початку 1830�х рр. становила 8483 чол. [21]. Сини військових поселенців і корінних жителів округу військового поселен� ня, будучи „власністю” держави, називалися кантоністами. Всі новонароджені діти чоловічої статі належали поселеному полку як військові кантоністи. На них було покладено одне з основних завдань військових поселень – реалізувати на практиці принцип самокомплектування поселених підрозділів. Під час організації поселених округів після проведення перепису корінних жителів усі діти чоловічої статі були віднесені до складу кантоністів та розподі� лені на три вікові групи: молодшу, середню і старшу. Крім того, кантоністи старшо� го віку розподілялись на дві категорії: придатних до стройової служби та не придат� них до неї за станом здоров’я. Законодавчо встановлювалася також і приблизна кількість кантоністів поселених округів – 800 чоловік (320 молодшого, 280 серед� нього та 200 старшого віку). Командир поселеного полку мав пильно стежити за зменшенням чи збільшенням кількості кантоністів [22]. Але треба відмітити, що в досліджуваний нами період кілька разів відбува� лися зміни встановлених меж вікових груп кантоністів. Так, на початковому етапі влаштування Слобідсько�Українських військових поселень діти до 7 років вважались кантоністами молодшого віку, діти від 7 до 12 років належали до кантоністів середнього віку, а діти від 12 до 18 років – до кантоністів старшого віку [23]. 1821 р. урядом Олександра І були змінені раніше встановлені межі вікових груп. Молодша група тепер визначалася до 10 років, середня – від 10 до 14 років та старша – від 14 до 18 років [24]. Ці зміни мотивувалися двома основ� ними причинами: зменшенням витрат казни на утримання дітей від 7 до 10 років та необхідністю їхньої допомоги батькам по господарству. В лютому 1829 р. були видані нові правила, згідно з якими знову змінювалися вікові групи кантоністів: молодша – до 12 років, середня – від 12 до 14 років і старша – від 14 до 18 років [25]. Для навчання кантоністів у кожному поселеному окрузі необхідно було мати три школи. Кошти на їх утримання виділялися з капіталів військових поселень. У школах кантоністи навчались грамоти (писати і читати), Закону Божого, засвою� вали арифметику та початкову геометрію, вчилися креслити та малювати, опано� Сіверянський літопис 95 вували церковний спів по нотах, займалися стройовими вправами. Також кантоні� сти мали займатися рукоділлям і ремеслом. Система освіти кантоністів в ескадронних школах дозволяла значно збільши� ти кількість грамотних військових поселенців. Так, тільки за 1820 і 1821 рр. в Слобідсько�Українських військових поселеннях кількість кантоністів, які навча� лися в школах, збільшилася на 527 чоловік (з 629 до 1156) [26]. Всього у військо� вих поселеннях кавалерії 1822 р. навчався 5551 чоловік: читання і письма – 2594 та арифметики – 2957 чоловік [27]. Проте слід зазначити, що одночасно зі змінами меж вікових груп змінювалась і тривалість навчання кантоністів. Так, якщо при створенні військових поселень три� валість навчання становила 11 років, то наприкінці 1820�х рр. вона дорівнювала лише 4 рокам. Крім того, кількість учнів у кожній школі обмежувалася 40�50 особами. Вибирати кантоністів для навчання необхідно було з тих родин, де було троє або більше синів [28]. Усе це привело до того, що починаючи з 1829 р. йшов процес по� стійного скорочення кількості кантоністів, які навчалися в школах. Так, наприклад, якщо 1828 р. у Слобідсько�Українських поселеннях навчалось 3537 кантоністів, то вже 1829 р. – 1024 дітей, а 1832 р. – тільки 960 [29] (див. табл. 2). Тобто в ескадрон� них школах навчалося лише 5,87 % кантоністів середнього і старшого віку. Загальна кількість кантоністів у різного віку 2�го резервного поселеного кавалерійського корпусу на початку 1830�х рр. становила 51474 чол. [30]. Також в окрему групу військових поселенців можна виділити інвалідів посе� леного округу, яким відводилась допоміжна роль у рамках військовопоселеної системи. Законодавство виділяло дві категорії інвалідів: „служащие” і „неслужа� щие”. До „неслужащих” інвалідів зараховувались поселенці, які не мали господар� ства, старше 45 років та такі, що не могли служити через фізичні вади [31]. „Не� служащие” інваліди не отримували платні від казни, а також ніякого обмундиру� вання і тому мусили мати власний одяг „за зразком військових поселенців�ха� зяїв, з тією тільки різницею, що в їхніх напівжупанах коміри мали бути із сукна зеленого кольору” [32]. Проте нерідко „неслужащих” інвалідів залучали до робо� ти нарівні з іншими поселенцями. Так, 10 листопада 1828 р. П. А. Клейнміхель писав імператору Миколі І про підсумки огляду Слобідсько�Українських військо� вих поселень: „Неслужащі інваліди похилого віку, батьки хазяїв та їхні родичі, що не можуть бути хазяями по старості та дряхлості, використовуються на всі робо� ти за нарядами нарівні з іншими поселенцями” [33]. Здатні до праці інваліди ви� конували роботу, яка була не досить тяжкою, та зараховувалися до складу роти „служащих” інвалідів. Кількість інвалідів у Слобідсько�Українських військових поселеннях не обмежувалась і на початку 30�х рр. ХІХ ст. вона становила 16466 чол. (14594 „неслужащих” і 1872 „служащих”) [34]. Військова служба і громадські роботи відбирали значну частину часу у посе� ленців, тому основний тягар з ведення господарства лягав на плечі жінок поселе� них округів. Дружини разом з чоловіками виконували посильні сільськогоспо� дарські роботи, забезпечували порядок у домі, доглядали за худобою, обробляли городи та виховували дітей. Життя жінок, як і їх чоловіків, було також суворо регламентованим. Так, наприклад, о 4 годині ранку кожна господиня повинна була натопити піч, приготувати обід, почистити худобу і хлів. Нагляд за виконанням покладався на чергових унтер�офіцерів. Якщо хазяйка була помічена у недотри� манні порядку, її викликали до ескадронного комітету, де відповідно провині вона отримувала покарання. Хазяйка відповідала за кожну зниклу домашню птицю, не поставлену на місце кочергу та ін. Також треба відмітити, що жінка розглядалась О. А. Аракчеєвим лише як машина для народження дітей: „У мене кожна баба повинна щороку народжувати і краще сина, ніж дочку. Якщо у кого народиться дочка, то буду стягувати штраф. А в який рік не народить, то доставити 10 ар� шинів точива” [35]. Під час організації військових поселень законодавство передбачало також і турботу про майбутніх господинь. Уже з перших років свого життя дівчина мала 96 Сіверянський літопис призвичаюватися до праці: прясти вовну, готувати їжу, прати білизну, доглядати за худобою, допомагати батькам у землеробських роботах та ін. [36]. Офіцерські жінки стежили за вихованням дівчат та інформували про хід навчання командира поселе� них і резервних ескадронів. Крім того, дівчата мали навчатися в школах, але питан� ня жіночої початкової освіти до початку 30�х рр. ХІХ ст. так і не було вирішене. На початку 1830�х рр. кількість жінок у поселених округах 2�го резервного посе� леного кавалерійського корпусу становила 91763 чол., у т. ч. 48732 дитини жіночої статі, 37208 дружин військових поселенців та 5823 вдови [37]. На наш погляд, при аналізі соціальної структури Слобідсько�Українських військових поселень не можна обминути і таку категорію населення, як священи@ ки і церковнослужителі поселених округів. У березні 1823 р. було прийняте „Положение о церквях, священниках и их причте в округах военного поселения кавалерии” [38]. По суті, це положення охоплювало всі сторони функціонування церкви у військових поселеннях кава� лерії, в тому числі і в Слобідсько�Українській губернії. Згідно з положенням, у кавалерійському полку треба було мати одного старшого і трьох молодших свя� щеників. У разі руху діючих ескадронів один із молодших священиків, що при� значався полковим начальником, вирушав у похід. Усі сторони життя священиків у військових поселеннях детально обговорювались (платня, провіант, прислуга, помешкання, опалення, земля для городів, сінокоси і вигін). До кожного священи� ка прикріплювався один кантоніст із нездатних до стройової служб з метою по� ступової підготовки його до обов’язків церковнослужителя. Священики та свя� щеннослужителі поселеного полку мали власні будинки, побудовані за рахунок загальної суми, яка призначалася на облаштування військових поселень. Вони також користувалися ділянками сінокосів для утримання домашньої худоби, але оброблялись вони найманими людьми. Крім цього, в літню пору священики ко� ристувалися спільними вигонами для худоби. Священики мали святковий і повсякденний одяг. У вільний від церковної служби час вони завжди ходили у формених ризах, які необхідно було шити із сукна тілесно�зеленого кольору із таким розрізненням у підбої: у старшого свяще� ника – червоного кольору, у молодшого – синього [39]. Священики поселених ескадронів під час перебування в округах військового поселення підкорялися бла� гочинним поселених військ. Благочинним церков 2�ої уланської дивізії був при� значений протоієрей Іоанн Вересович, а 2�ої кірасирської дивізії – протоієрей Яків Черняков [40]. Священики, які перебували в поході з діючими ескадронами, підлягали обер�священику армії [41]. До головних обов‘язків старшого священика входили: нагляд за чистотою і порядком у церквах, за правильним веденням справ і цілісністю всіх церковних грошових сум і речей, а також присутність у комітеті полкового управління. Стар� ший священик був відповідальним за все це перед благочинним і комітетом пол� кового управління. Як член комітету полкового управління він ніс відповідальність за безлад і упущення нарівні з іншими членами комітету. Він був зобов’язаний вникати у всі подробиці справ і розпоряджень, а також відповідав за якість на� вчання кантоністів Закону Божого. Крім цього, старший священик виконував обо� в’язки статистика, оскільки саме на нього покладався обов’язок вести книги реє� страції народжених, тих, хто вступав у шлюб, і померлих. Наприкінці року він складав із цих книг спеціальні статистичні табелі та подавав їх разом із книгами благочинному. Крім кантоністів, старшому священику були підпорядковані мо� лодші священики (згідно з положенням, їх було троє) [42]. В окрузі поселеного полку священики виконували основні церковні послуги, які поділялись на приватні і громадські: приватні стосувалися особисто кожного з прихожан військового поселення; громадські – взагалі військових поселенців� хазяїнів та їх помічників, які мешкали в одному будинку, чи цілого ескадрону. При наданні приватних послуг священик отримував: за хрещення немовляти – 50 коп., за молитви жінкам у перший день після народження немовляти і по проход� Сіверянський літопис 97 женні сорока днів – 10 коп., за вінчання – 1 руб., у церкву на витрати за кожне весі� лля вносилось по 1 руб., за поховання по старості – 1 руб., за поховання немовляти – 95 коп., за службу літургії за упокій – 1 руб., в церкву на витрати за кожну обідню вносилось по 50 коп., за панахиду в церкві – 10 коп., за молебень – 10 коп. При виконанні громадських послуг священик одержував: за ходіння по хатах з хрестом і святою водою на Різдво Христове – 10 коп., у день Богоявлення Господнього і в ескадронні свята – 10 коп., на Великдень – 10 коп. За служіння в ескадронних церк� вах і каплицях всеношної, а також за молебень священики одержували від цього ескадрону по 1 руб. Зібрані таким чином гроші складали прибуток священиків і церковнослужителів [43]. При священиках поселеного кавалерійського полку були церковнослужителі (цер� ковники): при старшому – два, а при молодшому – один. Усі вони зараховувалися до розряду інвалідів поселеного полку та отримували від казни утримання. Церковники мешкали в будинках, які були призначені для священиків, у спеціально облаштова� них для них кімнатах. Вони, так само як і священики, мали свої городи і користували� ся ділянками сінокосів для утримання домашньої худоби. Під час служіння в церкві і при виконанні мирських треб вони завжди мусили бути у відповідному мундирі. Церковники зобов’язані були знати всі правила священнослужіння, чітко читати Священне писання і добре співати за прийнятими в церкві правилами. Навчати їх і наглядати за тим, щоб знали свою справу, мали священики. Заміщались церковники із кантоністів, які були при священику. Кантоністи, які призначались священикам для прислуги, одержували від скарбниці провіант, обмундирування і мешкали разом зі своїм священиком. Він мав наглядати за поведінкою кантоністів, наставляти у За� коні Божому і привчати їх до обов’язків церковнослужителя [44]. Таким чином, нетрадиційне соціально�правове становище військових посе� ленців зумовило виділення поселенців із загальної соціальної структури Слобід� сько�Української губернії в окремий військово�хліборобський стан. Але це не була однорідна група і в середині її виділяється ряд категорій, що відрізнялись своїм правовим, майновим становищем, родом занять та місцем у рамках військовопо� селеної системи. Деяка зміна прав та обов’язків військових поселенців відбулася після реформування військових поселень кавалерії 1827 р. Говорячи ж про становище священиків у поселених округах, слід відзначити, що церква як складова державної системи, безперечно, прийняла систему військо� вих поселень, незважаючи на досить жорсткі рамки, в яких, зрештою, сама ж і опинилась. Життя священиків та церковнослужителів було підпорядковане пев� ним правилам, за межі яких не можна було виходити. Таблиця 1 Кількісний склад поселених і резервних ескадронів 2@ої уланської дивізії навесні 1818 р. Складена за: Центральний державний історичний архів України, м. Київ (далі: ЦДІАК України). – Ф. 1352. – Оп. 2. – Спр. 14. – Арк. 6 – 12. 98 Сіверянський літопис Таблиця 2 Динаміка кількості кантоністів, які навчались у школах Слобідсько@Українських військових поселень Підраховано за: Російський державний військово�історичний архів (далі: РДВІА). – Ф. 405. – Оп. 1. – Спр. 140, 328, 407; Оп. 2. – Спр. 155, 771, 1469, 1960, 3636, 3643, 6933, 6970; ЦДІАК України. – Ф. 1351. – Оп. 3. – Спр. 3; Ф. 1352. – Оп. 3. – Спр. 9; Ф. 1353. – Оп. 1. – Спр. 31, 82. 1. Богданов Л. П. Военные поселения в России. � М., 1992; Ячменихин К. М. Военные поселения в России (История социально�экономического эксперимента). – Уфа, 1994; Він же. Экономический потенциал военных поселений в России // Вопросы истории. – 1997. � №2. – С. 34�48; Ячменихин В. К. Быт кантонистов военных поселений // Вестник Московского университета. Серия 8. История. – 1997. – № 4. – С. 72�84; Кандаурова Т. Н. Экономическая система округов военных поселений кавалерии (статистический анализ массовых источников) // Круг идей: традиции и тенденции исторической информатики. – М., 1997. – С. 175�182; Вона ж. Социальная организация военных поселений в России // Вестник Московского университета. Серия 8. История. – 1997. – № 4. – С. 56�71; Вона ж. Военные поселения в России: аспекты экономической истории // Экономическая история. Ежегодник. 2000. – М., 2001. – С. 559�595; Ячменихин К. М. Армия и реформы: военные поселения в политике российского самодержавия. – Чернигов, 2006. 2. РДВІА. – Ф. 405. – Оп. 1. – Спр. 59. – Арк. 308�380. 3. ЦДІАК України. – Ф. 1352. – Оп. 2. – Спр. 14. – Арк. 6�12. 4. Там само. – Ф. 1353. – Оп. 1. – Спр. 195. – Арк. 2�11. 5. Там само. – Спр. 241. – Арк. 9�17. 6. Там само. – Ф. 1352. – Оп. 1. – Спр. 1. – Арк. 22 зв. 7. Проект учреждения о военном поселении регулярной кавалерии. – СПб., 1817. – Ч. І. – С. 92. 8. ЦДІАК України. – Ф. 1353. – Оп. 1. – Спр. 152. – Арк. 3�3 зв.; Спр. 164. – Арк. 4 зв. 9. Проект учреждения… – С. 79. 10. Положение о военном поселении регулярной кавалерии. – СПб., 1827. – С. 2; Кандаурова Т. Н. Социальная организация. . . – С. 61. 11. Положение о военном поселении… – С. 12. 12. Там само. – С. 29, 34. 13. Там само. – С. 34�36. 14. РДВІА. – Ф. 405. – Оп. 2. – Спр. 6933. – Арк. 44�45; ЦДІАК України. – Ф. 1353. – Оп. 1. – Спр. 241. – Арк. 9�17 зв. 15. Проект учреждения… – С. 3. 16. ЦДІАК України. – Ф. 1353. – Оп. 1. – Спр. 1. – Арк. 6 зв. Сіверянський літопис 99 17. Положение о военном поселении… – С. 9, 34�36, 118�124. 18. ЦДІАК України. – Ф. 1353. – Оп. 1. – Спр. 241. – Арк. 9�17 зв. 19. Положение о военном поселении… – С. 55�56; Кандаурова Т. Н. Социальная организация... – С. 65. 20. Кандаурова Т. Н. Социальная организация... – С. 65. 21. РДВІА. – Ф. 405. – Оп. 2. – Спр. 6933. – Арк. 32�34 зв., 44�45. 22. Проект учреждения о военном поселении регулярной кавалерии. – СПб., 1817. – Ч. ІІ. – С. 27. 23. Петров А. Н. Устройство и управление военных поселений в России // Граф Аракчеев и военные поселения 1809�1831. – СПб., 1871. – С. 230�232. 24. РДВІА. – Ф. 405. – Оп. 1. – Спр. 88. – Арк. 475�479. 25. Там само. – Оп. 2. – Спр. 1452. – Арк. 15�26. 26. Там само. – Оп. 1. – Спр. 140. – Арк. 655�656. 27. Липовская Т. Д. Социально�экономическое положение военных поселян на Украине 1817�1857 гг. – Днепропетровск, 1982. – С. 52. 28. Ячменихин В. К. Подготовка армейского резерва в военных поселениях // Україна і Росія в панорамі століть. – Чернігів, 1998. – С. 160. 29. РДВІА. – Ф. 405. – Оп. 2. – Спр. 1469. – Арк. 67 зв., 86; Спр. 1960. – Арк. 133; Спр. 6970. – Арк. 220. 30. Там само. – Спр. 6933. – Арк. 32�34 зв., 44�45. 31. Положение о военном поселении… – С. 7, 10. 32. Там само. – С. 29, 36. 33. ЦДІАК України. – Ф. 1352. – Оп. 1. – Спр. 221. – Арк. 6. 34. РДВІА. – Ф. 405. – Оп. 2. – Спр. 6933. – Арк. 44�45. 35. Отто Н. К. Черты из жизни графа А. А. Аракчеева // Древняя и новая Россия. – 1875. – Кн. 4. – С. 383. 36. Багалій�Татаринова О. Д. Нариси з історії військових поселень на Україні. Проект військових поселень Аракчеєва 1817 р. // Наукові записки науково�дослідчої катедри історії української культури. – Харків, 1927. – № 6. – С. 139. 37. РДВІА. – Ф. 405. – Оп. 2. – Спр. 6933. – Арк. 32�34 зв. 38. ЦДІАК України. – Ф. 1352. – Оп. 1. – Спр. 186. – Арк. 14�62. 39. Там само. – Арк. 16�19. 40. Там само. – Ф. 1351. – Оп. 3. – Спр. 5. – Арк. 11�12; Ф. 1352. – Оп. 1. – Спр. 223. – Арк. 5. 41. Там само. – Ф. 1352. – Оп. 1. – Спр. 186. – Арк. 18. 42. Там само. – Арк. 21�26 зв. 43. Там само. – Арк. 33�33 зв. ; Ф. 1353. – Оп. 1. – Спр. 1. – Арк. 95, 103. 44. Там само. – Ф. 1352. – Оп. 1. – Спр. 186. – Арк. 36�38 зв. Статья посвящена анализу социальной структуры Слободско�Украинских во� енных поселений в первой трети ХIX ст. Рассматриваются основные категории населения поселенных округов кавалерии, а также их имущественный и правовой статус в социальной структуре военных поселений. Ключевые слова: поселенец�хозяин, помощник, военные поселения, кавалерия, священник. Analysis of social structure of Slobidsko�Ukrainian’s military settlements in the first third of 19 century is given in the article. The main categories of population in the settled districts of cavalry are examined and also real property and legal statue in the social structure of military settlements is concerned. Key4words: settler�proprietor, assistant, military settlements, cavalry, priest.

Соціальна структура Слобідсько-Українських військових поселень у першій третині ХІХ ст.

Institution

Ähnliche Einträge