Культурологічні аспекти ноосферної концепції В.Вернадського в контексті сучасності

Культурологічні аспекти ноосферної концепції В.Вернадського в контексті сучасності

Збережено в:
Бібліографічні деталі
Опубліковано в: :Філософські обрії
Дата:2008
Автор: Кудря, О.
Формат: Стаття
Мова:Ukrainian
Опубліковано: Інститут філософії імені Г.С. Сковороди НАН України 2008
Теми:
Філософська антропологія, філософія культури
Онлайн доступ:https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/25833
Теги: Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:Культурологічні аспекти ноосферної концепції В.Вернадського в контексті сучасності / О. Кудря // Філософські обрії. — 2008. — № 19 — С. 137-148. — Бібліогр.: 15 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
id nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-25833
record_format dspace
spelling Кудря, О.
2011-08-18T21:07:13Z
2011-08-18T21:07:13Z
2008
Культурологічні аспекти ноосферної концепції В.Вернадського в контексті сучасності / О. Кудря // Філософські обрії. — 2008. — № 19 — С. 137-148. — Бібліогр.: 15 назв. — укр.
2075–1443
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/25833
uk
Інститут філософії імені Г.С. Сковороди НАН України
Філософські обрії
Філософська антропологія, філософія культури
Культурологічні аспекти ноосферної концепції В.Вернадського в контексті сучасності
Article
published earlier
institution Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection DSpace DC
title Культурологічні аспекти ноосферної концепції В.Вернадського в контексті сучасності
spellingShingle Культурологічні аспекти ноосферної концепції В.Вернадського в контексті сучасності
Кудря, О.
Філософська антропологія, філософія культури
title_short Культурологічні аспекти ноосферної концепції В.Вернадського в контексті сучасності
title_full Культурологічні аспекти ноосферної концепції В.Вернадського в контексті сучасності
title_fullStr Культурологічні аспекти ноосферної концепції В.Вернадського в контексті сучасності
title_full_unstemmed Культурологічні аспекти ноосферної концепції В.Вернадського в контексті сучасності
title_sort культурологічні аспекти ноосферної концепції в.вернадського в контексті сучасності
author Кудря, О.
author_facet Кудря, О.
topic Філософська антропологія, філософія культури
topic_facet Філософська антропологія, філософія культури
publishDate 2008
language Ukrainian
container_title Філософські обрії
publisher Інститут філософії імені Г.С. Сковороди НАН України
format Article
issn 2075–1443
url https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/25833
citation_txt Культурологічні аспекти ноосферної концепції В.Вернадського в контексті сучасності / О. Кудря // Філософські обрії. — 2008. — № 19 — С. 137-148. — Бібліогр.: 15 назв. — укр.
work_keys_str_mv AT kudrâo kulʹturologíčníaspektinoosfernoíkoncepcíívvernadsʹkogovkontekstísučasností
first_indexed 2025-11-27T01:56:36Z
last_indexed 2025-11-27T01:56:36Z
_version_ 1850792260811096064
fulltext Філософська антропологія, філософія культури Філософські обрї, 2008, № 19 137 Олеся Кудря КУДРЯ Олеся Володимирівна — аспірантка кафедри історії та теорії культури Харківської державної академії культури. Сфера наукових інтересів — філософія культури та філософія науки. КУЛЬТУРОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ НООСФЕРНОЇ КОНЦЕПЦІЇ В.ВЕРНАДСЬКОГО В КОНТЕКСТІ СУЧАСНОСТІ Творчий спадок В.Вернадського базується на синтезі за- гальнолюдських і загальнокосмічних аспектів. Вивчаючи наукові проблеми і час від часу висловлюючи неприхильність до узагальнень та прагнення до емпіризму, В.Вернадський, по- при це, демонстрував блискучі здібності бачити саме загаль- не, підноситись до рівня широко наукових і філософських уза- гальнень, що безперечно, дозволяє віднести В.Вернадського до визначних культурологів ХХ століття. Безперечно, останнім часом для людства стає досить актуальною проблема духовної культури, особливо це підтверджується історичними подіями ХХ століття. Технічний екстремізм призводить до втрати ду- ховних цінностей, етико-естетичних орієнтирів, здатності самоусвідомлення та знаходження людиною власного місця у житті. Ці факти культурної кризи людства передбачав та осмислював український академік В.Вернадський ще на по- чатку ХХ століття. Пророцькі думки вченого стосовно май- бутнього розвитку духовної культури людства стають все більш актуальними наприкінці другого тисячоліття. Людство, знаходячись у культурній кризі, перекреслює свої наукові досягнення в опануванні світу, використовує на- уку для постійного вдосконалення засобів знищення людини та проводить злочинні експерименти над життям особистості © О.Кудря, 2008 Філософська антропологія, філософія культури Філософські обрї, 2008, № 19138 та життям всієї планети. Таким чином, людина, що є вінцем творіння природи, зможе здійснити перехід від світу біосфери до ноосфери лише за допомогою культури, побудованої на за- гальнолюдських моральних нормах і цінностях життя. Актуальним є вивчення культурологічних аспектів вчення про ноосферу В.Вернадського. Цій темі присвячені наступні праці. Г.Гребеньков [8] дослідив методологічне значення ноос- фери в формуванні культури, акцентуючи увагу на відповідній регламентації у вчинках людини та висловив думку, що но- осфера виникає там, де людина забезпечує коеволюцію з біосферою. А.Отіна [12] наголосила на необхідності вив- чення та осмисленні в культурології потенціалу концепції ноосфери, дослідила етичні виміри концепції ноосфери В. Вернадського, ідеї гармонізації інтелектуального простору, гуманізації предметної діяльності. В.Павлік [13] акценту- вав увагу на актуальності постаті В.Вернадського, що саме зараз у час системних протиріч розвитку реконструкція ге- незису ідей вченого надає можливість зрозуміти головні чинники глобальних проблем сучасності. В.Барякін [3] оцінює підхід В.Вернадського до розуміння генезису ноос- фери як раціоналістичний, гуманістичний і оптимістичний, хоча і звертає увагу на попередження вченого про можливі негативні глобальні явища в ході соціоприродної взаємодії. Дослідник робить висновок, що ідеї В.Вернадського щодо ноосфери спираються на глобальне і моральне вдосконален- ня людства, на його соціальне і духовне єднання із збережен- ням єдиної людської особистості в ноосфері, на організацію і впорядкування на рівнях «індивід — суспільство — людство» глобальної людської діяльності, спрямованої на підтримання організованості біосфери. Ю.Олейніков [11], К.Ситник [15] звертають увагу на оптимізм В.Вернадського щодо перспективи розвитку люд- ства, хоча вони відзначають, що В.Вернадський передба- Філософська антропологія, філософія культури Філософські обрї, 2008, № 19 139 чував можливі труднощі, котрі зі збільшенням масштабу та інтенсивності людської діяльності можуть перетворити- ся на загальнолюдські, глобальні, підкреслюючи важливу думку В.Вернадського про те, що людина, перетворюючи біосферу у своїх інтересах, створюючи ноосферу, має турбу- ватися про збереження біоконстант, що антропогенна зміна біосфери можлива лише в рамках цих біоконстант. Безумов- но, потребують подальшого вивчення культурологічні аспек- ти ноосферної концепції В.Вернадського, які недостатньо досліджені в науковій літературі. Мета нашої статті дослідити культурологічні виміри ноосферної концепції В.Вернадського в контексті сучасності. Останнім часом в осмисленні проблеми ноосфери особливого значення набули соціально-моральні аспекти. В.Вернадський звертався до них. Ось, приміром, теза В.Вернадського у листі до І.Гревса від 13 березня 1937 року: «етика може розгля- датися …з т.з. правильного життя в ноосфері… і в іншому аспекті — морального життя вченого. Ця особиста етика — при визначенні ноосфери — здобуває вельми глибоку і ши- року базу» [10, с.286]. У цій тезі знайшли відбиття два рівні і два напрями моральних відносин у ноосфері: перший рівень і перший напрям — глобальний, пов’язаний з організацією «пра- вильного життя» людства; другий рівень і другий напрям — локальний, пов’язаний з «особистою етикою» вченого, але бу- демо брати ширше (і це відповідає позиції В.Вернадського) — кожної людини ноосфери. Його концепція біосфери, що стала ключовою для сучасного природознавства, концепція перехо- ду біосфери в ноосферу, безперечно, містить у собі істотний компонент моральності. Стає цілком очевидним, що, не пізнавши організації біосфери і не навчившись її берегти та екологічно грамот- но взаємодіяти з нею, ми приречені на неминучу загибель. Саме тут, знаходиться джерело актуалізації моральних аспектів взаємодії людини і природи, а водночас і розширення Філософська антропологія, філософія культури Філософські обрї, 2008, № 19140 дослідницької ниви сучасної етики. Знаходить підтвердження теза В.Вернадського про залежність «правильного життя в ноосфері» від рівня наукового аналізу, розвитку наукового пізнання. В.Вернадський розумів, що досягнення ноосферного ста- ну життя людства — шлях дуже нелегкий. Вчений вважав за необхідне для досягнення повноти, істинно культурного мислення вивчення й використання у житті людства досвіду попередніх поколінь [2, c.133]. Він розглядав діяльність нау- ковця як розробку та вдосконалення ідей попередніх вчених. У зв’язку з цим вчений зазначав, що певне коло ідей існує з глибокої давнини та впродовж поколінь розробляється й стає ґрунтом наукової, суспільної, художньої думки [2, c.133]. Таким чином, він утверджує примат культурно-історичного досвіду над власне науковою діяльністю. Ця теза великого на- уковця дуже важлива для розуміння розвитку світового куль- турного процесу. Культурно-історичний досвід В.Вернадський сприймав не лише у межах раціональної наукової думки, а й у контексті багатого спектру людського культурного досвіду, в якому важливе місце належить і почуттям особистості [1, с.7]. Як зазначає Р.Баландін, В.Вернадський вважав рівноправними частинами внутрішнього «я» і розум, і почуття. Ці части- ни невідривно пов’язані одна з одною і забезпечують повне пізнання світу людиною [2, c.92]. У своєму творі «Наукова думка як планетне явище» на- уковець підкреслює роль мистецтва та духовної культури у процесі самоусвідомлення. «Мистецтво виступає, по-перше, як засіб пізнання задуму особистості творця, стимулює по- яву власної думки на тему твору, відкриває шляхи чуттєвого пізнання світу; по-друге, мистецтво є соціальним явищем, що зберігає духовний досвід певних поколінь» [4, c.124]. Отже, В.Вернадський вважав, що художнє сприйняття світу є стимулятором наукової діяльності. Науковець підкреслює необхідність чуттєвого підходу творчо обдарованого вченого- Філософська антропологія, філософія культури Філософські обрї, 2008, № 19 141 раціоналіста. Такі думки про культурологічне підґрунтя на- уки були пророчими, оскільки майже через сто років перед комп’ютеризованою наукою постане проблема вибору між «електронним» науковцем та науковцем як культурно твор- чою особистістю. Лише творчо мисляча особистість спроможна осягнути сенс буття, проблеми життя і смерті. Людина, за В.Вернадським, має усвідомити сенс зміни життя і смерті, тобто вона повинна по-філософському дивитися на навколишній світ. Ця якість особливо важлива для науковця, що створює нові умови життя. Він як особистість є не лише вузько освіченою люди- ною, а виступає, з точки зору автора вчення про ноосферу, універсальною особистістю, тобто культурно сформованим повноцінним членом суспільства ноосфери. Означені вище якості людини є оптимальним для неї як творця ноосфери. Як частково зазначалось вище, людська особистість повин- на мати досконалий духовний світ, чисті почуття, велике прагнення пізнати рідну Землю та створити щасливе життя у створеному нею світі ноосфери. Таким чином, феномен людини, завдяки своїм розумовим та чуттєвим здібностям, набула функцій світобудовного начала. Отже, можна зроби- ти висновок, що особистість людини, як «головна енергетич- на одиниця ноосфери», є не лише організатором світового культурного процесу, а й будівником цивілізації. Остання, за В.Вернадським, виступає результатом співвідношень ноос- фери та біосфери. Утворення ноосферної цивілізації академік ставив у залежність від культурного розвитку суспільства і особистості. Він зазначав, що людська цивілізація була створена не в процесі природного відбору та не під впливом географічного детермінізму, а є продуктом впливу розумної діяльності людства на природну сферу Землі [7, с.8]. Отже, з ноосферної концепції В.Вернадського можна вивести методологічний закон: рівень та стан людської цивілізації прямо пропорційні культурно-етичному ставленню людства Філософська антропологія, філософія культури Філософські обрї, 2008, № 19142 до живої планети. Це положення є доволі актуальним в умовах глобалізації життя та світових проблем: екологічних, війни і миру, енергетичних, демографічних. Отже, підсумуємо вище означені думки В.Вернадського. По-перше, культура — безпосередньо творче поєднання почуттів та розуму особистостей людини, її самоусвідомлення у зовнішньому світі, сприйняття історичного досвіду та власноручне накопичування цього досвіду для подаль- ших поколінь засобами мистецтва та національних етико- естетичних традицій. Процес культурного самореформуван- ня, що полягає в опануванні негативних афектів людської душі, є ідеальною ланкою між світовим культурним процесом та світовим цивілізаційним процесом. Бо саме на цій стадії людина починає активно реформувати свій внутрішній світ, своє «я» як енергетичну одиницю цивілізаційного процесу. По-друге, цивілізація виступає як взаємодія біосфери пла- нети та ноосфери людства. Від оптимального сполучення цих сутностей залежить результат майбутнього розвитку людини, створеною нею культури, науки, техніки, в цілому життя пла- нети Земля. Таким чином, культура є потенційною енергією людської особистості як формуючого планетарного феномена, а цивілізація, у свою чергу, знаходиться у безпосередній залежності від стану культури [14, c.248]. Культура виступає засобом опанування людством простору нашої планети та го- ловною умовою створення високо розвинутої цивілізації. Усвідомлення необхідності підкорення науково-технічного прогресу гуманістичним цілям — характерна риса світогляду В.Вернадського. Ноосфера, за В.Вернадським, несумісна з антропогенною деградацією, а культура повинна виконувати регулятивну функцію співіснування природи та суспільства. В.Вернадський пише: «Змінена культурою земна поверх- ня не є чимось чужим природі. Крім самого фактору адаптації до природних процесів, культура означає творчу роль розу- Філософська антропологія, філософія культури Філософські обрї, 2008, № 19 143 му, тобто ціленаправлену діяльність людей в освоєнні та перетворенні оточуючого простору в інтересах розвитку всього всесвіту» [4, с.22]. Цікаві думки В.Вернадського про майбутнє людства в інтересах гармонії Всесвіту. Розмірковуючи про «моноліт життя», тобто про «живу речовину» як про певну цілісну систему, що існує і розвивається поза власними за- конами, він приходить до висновку: «людство у своєму житті стало єдиним цілим». [4, с.210]. І сьогодні ми розуміємо: без створення єдиної світової культури, що об’єднує людство в систему, яка взаємодіє з біосферою як одне ціле, неможливо з впевненістю говорити про ноосферу. Упродовж всієї наукової діяльності В.Вернадський усвідомлював загрозу того, що людина здатна нерозумно ви- користовувати досягнення науки та техніки, і це може при- вести до зруйнування біосфери та самоліквідації людини. Він застерігав від необдуманих дій: «Ми підходимо до великого перевороту в житті людства… недалеко той час, коли люди- на оволодіє атомною енергію… Чи зуміє вона скористатися цією силою, направити її на добро, а не на самознищення? Чи доросла вона до уміння використовувати ту силу, котру дає їй наука?» [5, с. 321]. Людина повинна продумувати свої дії та приступати до реалізації проектів, сприяючих роз- витку біосфери. В.Вернадський відстоював ідею еволюції біосфери та її гармонічного розвитку, що в цілому відповідає сучасним уявленням про єдність людини з природою та про направленість її культурної та всієї практичної діяльності не на експлуатацію природи, і навіть не на збереження в перво- зданному вигляді, а на її розвиток і окультурення, здатних сприяти розвитку суспільства. В.Вернадський переймався проблемою усвідомлення людством самого себе як космічного суб’єкта. Розглядаючи людство як генетичну причину створення і функціонування ноосфери, вчений приділяв увагу і ролі окремої особистості в геологічному процесі. Він високо цінував наукову творчість Філософська антропологія, філософія культури Філософські обрї, 2008, № 19144 людини, яка створює ноосферне багатство планети і вважав, що прогрес людства можливий тільки в тому випадку, коли кожен індивід буде працювати над удосконаленням своєї душі. На думку В.Вернадського, людина постійно повинна відчувати і усвідомлювати свою приналежність до людства, яке виступає в аналізуючому вченні як сукупна соціокультурна цільність. В.Вернадський намагається гармонічно поєднати емпіричне (природне) та моральне (особистісне) в індивіді, визначити місце людини в майбутньому. Пророче звучать його слова про те, що глобальна значимість людства робить кожну особистість морально відповідальною за долю майбутнього всіх людей. Саме з цього витікає наукова деонтологія, базо- вана на гуманізмі. «Сьогодні, єдиний шлях збереження люди- ни в біосфері, — відмічає М.Моісеєв, — це шлях коеволюції, тобто такої зміни образу життя людей, котрий улагоджував би їх потреби з можливостями збереження біосфери в процесі культурної еволюції» [9, с.11]. Зміна культурою земної поверхні є природним процесом, закономірним проявом життя. Наука зіткнулася з новим фак- тором — свідомою діяльністю людини, яка має складний су- перечливий зміст. В.Вернадський зазначав: «Головна робота проводиться людиною свідомо, але процес створення ново- го в природі не був свідомим. В цьому, зберігаючому супе- речливому стані здійснюється подальше посилення впливу людини на геохімічні процеси. Сила, котра примушує іншим шляхом рухати геохімічні планетні процеси, є стихійною, і тому, проявляється в своїх ефектах поза свідомістю люди- ни, яка здатна порушити природні можливості природи, по- рушити порядок природи, її рівновагу» [4, с.210]. Вчений наголошує, що культура людства у його історичному роз- витку є природно-історичним проявом життя на планеті з дуже складною системою протиріч, коли існує тенденція швидкого досягнення прогресу, але потім можливий такий же спад. Вивчення історії переконує нас, що зв’язок науково- Філософська антропологія, філософія культури Філософські обрї, 2008, № 19 145 технічного прогресу з розвитком людського суспільства в цілому явище складне, і що немає ніякої можливості підвести історію під формулу лінійного прогресу. Але реальним є та- кож і те, що розвиток людства, незважаючи на протиріччя його свідомості, утворює нові можливості. Наукова думка як прояв живої речовини не може мати зворотного руху, якщо світорозуміння людини підпорядковане гуманним ідеалам культури. Вона перетворюється на планетарне явище та набуває всесвітньо-історичного характеру. Сам процес утво- рення єдиної всесвітньої культури, який органічно охоплює все людство, почався тільки тоді, коли наукові знання набули своєї сучасної форми, або всесвітності. Зміст категорії ноосфери, що це лише сфера розуму, супе- речить ідеї В.Вернадського [8, с.47]. Відомо, що саме поняття «ноосфера» В.Вернадському не належить. Точного визначен- ня цього терміну в роботах вченого не існує. Ноосфера це не просто частина біосфери, яка змінюється під впливом люди- ни і перетворюється. В.Вернадський неодноразово писав про те, що улагоджений з природою розвиток суспільства не є автоматичним продовженням логіки розвитку самої природи. Він потребує спеціальної організації суспільства, створення соціокультурних структур, котрі будуть здатні забезпечити сумісний улагоджений розвиток природи і суспільства, в яко- му не природа, а людина буде задавати параметри сумісного співіснування. На наш погляд, це перш за все, чітке усвідомлення зна- чення окремих конкретно-наукових істин та установок і абсо- лютного значення загальнолюдських культурних цінностей. В.Вернадський говорить про параметри співіснування при- роди та людини: якщо до появи людини розумної біосфера існувала, і в ній не потребувала, то людина без біосфери існувати не може. Отже, входячи до біосфери в якості носія розуму, людина потребує певної регламентації в своїх вчин- ках, відповідних обмежень. А вони, згідно з В.Вернадським, Філософська антропологія, філософія культури Філософські обрї, 2008, № 19146 знаходяться в сфері етики. Якщо етику розуміти в якості сукупності ідеальних за своєю природою регуляторів, тобто культурних цінностей, які виконують функцію спеціальної організації суспільства, то ноосфера повинна існувати як пев- не соціокультурне середовище, у якому головним стержнем є етика. Методологічною посилкою, безпосередньо пов’язаною з по- няттям культури як системи загальнолюдських цінностей, може бути розуміння цивілізації, як продукту людського розуму, а не продукту ноосфери. Ноосфера виникає і існує там, де людина забезпечує коеволюцію з біосферою. Будучи лише продуктом розуму, цивілізація не може бути культурною, ноосферою, адже суспільство ноосфери — цілісне утворення, яке потребує «нової моральності», нової переоцінки цінностей [8, с.47]. Людина не повинна відчувати відчуження у ставленні до се- редовища свого існування. Критерій розумності будь-якої ідеї, її лакмусовим папірцем, що визначає культурологічну сутність явища, на думку мислителя, є гуманізм. Усвідомлюючи вели- чезну відповідальність людини, коли вона вперше стає «ве- личезною геологічною силою», В.Вернадський оптимістично оцінює інтелектуальний та моральний потенціал людства, який є носієм загальнолюдських цінностей [8, с.47]. За твердженням В.Вернадського, людство у ХХ ст. доросло до усвідомлення власної відповідальності перед природою, і тому відмова або відчуження від цієї відповідальності те- пер уже є свідомим злочином. У цьому і полягає сутність «екологічного імперативу». Перед кожним тепер стоїть вибір між майбутнім, життям та загибеллю планети і земної культу- ри. Ніколи раніше зобов’язання перед потомками не мали та- ких вселенських масштабів. Уперше перед людством гостро постає проблема об’єднання, культурного діалогу між наро- дами, етносами, регіонами. Заклик вченого «не зловживати своїм розумом і своєю працею на самознищення» направлений до людини розумної, як носія загальнолюдських культурних цінностей. Філософська антропологія, філософія культури Філософські обрї, 2008, № 19 147 Утвердження нового статусу науки на Землі, на думку В.Вернадського, — єдиний спосіб збереження та розвитку земної цивілізації у всій її інтелектуальній повноті. Мова йде в даному випадку про екологізацію науки, тобто про визволення наукового знання від короткочасової користі, від потребницької спрямованості у діяльності людини і суспільства. В.Вернадський звертав увагу на гуманістичний зміст науки, її роль у вирішенні питань людства, на проблемі моральнісного аспекту науки, згідно з яким учений несе відповідальність за долю свого відкриття. Звернення до позанаукових форм духовної культури в пізнанні світу що, на думку В. Вернадського, забезпечує науці цілісне сприйняття світу, в якому є місце і науковому пошукові, і індивідуальним роздумам, і втіленню свого «Я». Обравши синтетичний підхід до аналізу дійсності В.Вернадський не зупиняється в цьому синтезі навіть перед межами науки, а йде далі, визнаючи величезну роль позанаукових способів осяг- нення світу. Отже, майбутнє за людиною, котра стане мірою екологічності, мірою гуманного ставлення до планетної еко- системи та до населеного космосу. Таким чином у ході фор- мування локального, регіонального, глобального векторів ге- незису людини додаються ще один — космічний, до вектора матеріального — духовний, до вектора дисгармонії у системі «людина — природа» — вектор гармонії. Біохімічне бачення ноосфери В. Вернадським пов’язане, передусім, з обґрунтуванням ним природно стихійних тенденцій у геологічній історії Землі, які сприяють виникнен- ню матеріальних і духовних передумов формування ноосфери як космічного явища. Усвідомлюючи масштабність і водночас обмеженість таких уявлень, В. Вернадський доходить до вис- новку, що розв’язання проблем ноосферизації слід шукати у філософсько-етичній сфері. Філософська антропологія, філософія культури Філософські обрї, 2008, № 19148 Одне з найважливіших досягнень В. Вернадського у цій галузі — постановка проблеми морального вдосконалення особистості в локальних і глобальних умовах. Якщо перша частина її вже починає ґрунтовно пророблятися в наші дні, то друга, яка стосується вдосконалення людства як глобального агента біосфери, залишається лише позначеною. Література 1. Аксёнов Г.П. Личность есть драгоценнейшая, величайшая ценность — М.: Знание, 1990. 2. Баландин Р.К. Вернадский: жизнь, мысль, бессмертие. — М.: Знание, 1988. 3. Барякін В. В.І.Вернадський про ноосферу. Напрями сучасного дослідження // Філософська і соціологічна думка. — 1993. — № 3. 4. Вернадский В.И. Научная мысль как планетное явле- ние. — М.: Наука, 1991. 5. Вернадский В.И. Начало и вечность жизни. — М.: Сов.Россия, 1989. 6. Вернадский В.И. Фило- софские мысли натуралиста. — М.: Наука, 1988. 7. Воронин Д. Судьба неправильного открытия // Литературная газета. — 1999. — № 39. 8. Гребеньков Г.В., Стасевич В.П. Методогиче- ское значение учения о ноосфере в формировании идеи куль- туры // Творча спадщина В.І. Вернадського і сучасність. — Донецьк: ДонНТУ, 2003. 9. Моисеев Н.Н. Вернадский и со- временность // Вопросы философии. — 1994. — № 4. 10. Мо- чалов И.И. Владимир Іванович Вернадський. — М.: Наука, 1982. 11. Олейников Ю.В. В.И. Вернадский и глобальные проблемы современности // Философские науки. — 1988. — № 3. 12. Отина А.Е. Этика В.И.Вернадского. Экология нау- ки // Творча спадщина В.І. Вернадського і сучасність. — До- нецьк: ДонНТУ, 2003. 13. Павлік В. Природно-історичні ідеї академіка В.І.Вернадського // Пам’ять століть. — 2005. — № 6. 14. Семенова С. Духовный материк В.И. Вернадского // Мо- лодая гвардия. — 1996. — № 8. 15. Ситник К. Ноосфера: міфи та реальність // Вісник Нац. АН України. — 2003. — № 10. Надійшла до редакції 21.04.2008 р.

Схожі ресурси