Семіосфера сакрального дива та проблема іншого в «записній книжці» Петра Могили
Saved in:
| Published in: | Філософські обрії |
|---|---|
| Date: | 2008 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут філософії імені Г.С. Сковороди НАН України
2008
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/25841 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Семіосфера сакрального дива та проблема іншого в «записній книжці» Петра Могили / П. Ямчук // Філософські обрії. — 2008. — № 19 — С. 183-195. — Бібліогр.: 6 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859866384430792704 |
|---|---|
| author | Ямчук, П. |
| author_facet | Ямчук, П. |
| citation_txt | Семіосфера сакрального дива та проблема іншого в «записній книжці» Петра Могили / П. Ямчук // Філософські обрії. — 2008. — № 19 — С. 183-195. — Бібліогр.: 6 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Філософські обрії |
| first_indexed | 2025-12-07T15:48:35Z |
| format | Article |
| fulltext |
Релігієзнавство
Філософські обрї, 2008, № 19 183
Мн.: Интерпрессервис; Книжный Дом, 2002. 6. Коршунов Ю.А.
Хасидизм// Эзотеризм — Мн.: Интерпрессервис; Книжный
Дом, 2002. 7. Шолем Г. Основные течения в еврейской
мистике. — М.: Мосты культуры; Гешарим, 2004. 8. Scholem
G. Kabbalah. — N.Y.: New American Library, Meridian Books,
1978.
Надійшла до редакції 13.03.2008 р.
Павло Ямчук
ЯМЧУК Павло Миколайович — кандидат
філологічних наук, доцент Одеського національного
університету імені І.І.Мечникова. Сфера наукових
інтересів — релігієзнавство, історія релігій в Україні.
СЕМІОСФЕРА САКРАЛЬНОГО ДИВА ТА ПРОБЛЕМА
ІНШОГО В «ЗАПИСНІЙ КНИЖЦІ» ПЕТРА МОГИЛИ
Чи не найбільшим з дарів, що дав їх своїм сучасникам
та нащадкам один з визначних духовних митців-мислителів
України стали зібрані воєдино розповіді про: «чудесні події,
які могли свідчити про святість православної церкви, благодать
Божу, їй притаманну, вірність традиціям великих отців та
чудотворців... зокрема високу святість Печерської Лаври,
високі прикмети її проповідників... Оповідання ці записані до
книги головно в р. 1629, з січня по серпень» — зазначає М.
Грушевський [1, с.579]. Інтерес Петра Могили до феномену
дива як найбільш адекватної форми втілення сакрального на-
чала в поетиці духовного письма загалом є яскравою ознакою
не лише барокової атмосфери, у якій ці розповіді створюва-
лися, але й яскравою вказівкою на відчуту феноменальною
особистістю Петра Могили потребу розповісти про інше мо-
© П.Ямчук, 2008
Релігієзнавство
Філософські обрї, 2008, № 19184
вою семіосфери дива. Як зазначають у монографії «Релігійна
духовність українців: вияви, постаті, стан» А.М.Колодний
та Л.О.Филипович, міркуючи над духовним феноменом
релігійно-просвітительської діяльності митрополита: «Повер-
нення українській спільноті права на свою національну Церк-
ву, плекання моральної, освітньої та релігійної гідності…було
найважливішим питанням національно-відроджувального
процесу Одним із шляхів реалізації цієї мети було також
оздоровлення православ’я як традиційної національної церк-
ви. Особливу роль у цій справі відігравав Петро Могила…
Час його правління Київською митрополією (1632-1647) —
ціла епоха в українському православно-церковному житті»
[2, с.20] Від такого типу універсальності релігійно-духовного
мислення митрополита від усвідомлення своїх ролі й місця в
епосі та у процесові відродження православ’я й походить, пев-
не, іманентне прагнення П.Могили обіперти власну подвиж-
ницьку діяльність на міцний підмурівок вивчення семіосфери
побутування в українській духовній культурі універсуму
сакрального Дива, на актуалізацію у буттєвому просторові
його домінантних начал. У духовному мисленні митрополита
вказані світоглядно-релігійні константи тісно сполучається із
проблемою осмислення іншого.
Відтак актуальність пропонованої розвідки полягає у
всебічному висвітленні релігійно-філософської проблеми
осмислення Петром Могилою через опис духовного феномену
Дива філософської проблеми іншого, її ключових диспозицій
та домінант, явлених у вітчизняній релігійній філософії доби
Пізнього Середньовіччя та Бароко. Феномен релігійного мис-
лення Петра Могили неодноразового ставав предметом вив-
чення у працях провідних українських істориків, філософів —
М.Грушевського, С.Голубєва, А.Жуковського, А.Колодного,
В.Нічик, Л.Филипович. Проблемою іншого в філософському
дискурсі займались такі провідні філософи доби Постмо-
дерну як Е.Левінас, П.Рікер. Метою роботи є подання син-
Релігієзнавство
Філософські обрї, 2008, № 19 185
тетичного релігійно-філософського погляду на актуальність
духовних основ християнського осмислення митрополитом
самодостатньої цінності феномену присутності людини у світі.
Трансцендентна сутність іншого у інтерпретації Могили — це
сутність дива, акт прозріння свідомості під впливом враження,
яке лишає сакральне Диво у природі й структурі людського «Я».
З іншого погляду, Диво (якщо використати тут категоріальний
апарат феноменологів), завжди містить функцію, що здат-
на радикально перетворювати горизонт сподівань читача. Ця
функція трансформує, при відповідному вербальному втіленні,
загальну рецептивну свідомість, приводячи її у відповідність
у даному випадку до неосяжних, якщо використовувати по-
середництво звичаєвості чи традиції висот. Диво само по собі
знаходиться в іманентній суперечності з Традицією, яка часто
ототожнюється у значеннєвому просторі культури з горизонтом
сподівань переважної більшості учасників рецепції. Диво — від
самої своєї природи є актом перетворення звичайного, актом
творення неосяжного для розуму, але добре відчутного серцеві.
Можна заперечити: у випадку, що його нині розглядаємо, Диво
(говоримо саме про феномен дива як такий, але поки що не
про його вербальне втілення в поетиці художньої творчості
Могили) однією з основних своїх функцій має якраз пряме й
беззастережне підтвердження істини православної традиції,
ґрунтування, до певної міри, на загальновідомих її засадах.
Тими ж, приблизно, словами окреслимо й майбутнє само-
го існування Православ'я в Україні, яким воно видавалось з
тієї точки «великого часу», яка зветься «1629 рік». Отже, обо-
роняючи Православну Церкву та її традиції, мислитель у той
час перебував не в буттєво-звичаєвому, а якраз у сакрально-
му аскетично-християнському просторі. Він давав відповідь
своєму «ізольованому історичному моментові» (С. Аверин-
цев), що закоординований у соціально-історичний вимір бут-
тя через висвітлення феномену Дива, який був незаперечним
як для сакрального, так і для профанного начал тієї духовної
Релігієзнавство
Філософські обрї, 2008, № 19186
доби. Наступним суттєвим моментом нашої відповіді на пи-
тання причетності розповідей Могили про дива до дискурсу
загальної буттєвої традиції може виступати його першорядна
увага до справді високого, позабуттєвого начала. Як ми вже
казали, саме зацікавлення мислителем феноменом сакрально-
го Дива є одним із визначальних положень всієї системи його
духовно-консервативного аскетизму, але й у самому цьому
інтересі спостерігаємо ми домінантне зацікавлення не про-
сто «традиціями» Церкви, що були поширеними в суспільстві,
але, насамперед, традиціями першопричетними через інші
феноменальні постаті до сакрального, аскетично-духовного
світу-ідеалу, який розташовувався в часопросторі раннього
християнства початку ери або (що в семіосфері міркувань Мо-
гили є майже тотожним першому) у часопросторі становлення
християнства на теренах Київської Русі. В Традиції, але лише як
формі спадку отриманого від «великих отців та чудотворців»,
«висока святість Печерської Лаври» є основою перспектив-
ного в суті аскетично-консервативного інтересу українського
мункцій має якраз пряме й беззастережне підтвердження
істини православної традиції, ґрунтування, до певної міри, на
загальновідомих її засадах.
Звернемо увагу ось на який суттєвий момент. Беручись
до циклу оповідань про Дива православної Церкви, Могила
відступає від означеного нами щойно концептуально постула-
ту лиш в тому випадку, якщо оцінювати дане явище позірно.
Традиція є справді Традицією тоді, коли вона є загально-
визнаною, незаперечною, всеохоплюючою. До певної міри
Традиція — це аксіома повсякденного людського буття. Але,
говорячи про Православну Церкву у 1629 р., ми ніяк не мо-
жемо стверджувати, що її духовний світ був єдиноможливим,
панівним, таким ,що визначає обрис рецептивного поля по-
всякденного життя української нації. Той же М. Грушевський,
але вже в «Історії України — Руси» подає таку характеристи-
ку економічного і суспільного становища Православної Церк-
Релігієзнавство
Філософські обрї, 2008, № 19 187
ви у добу європейської Реформації та у подальші періоди:
«Мотивів економічної та суспільно-політичної натури браку-
вало зовсім в українській церкві: вона не була ніякою силою, не
мала ніяких впливів... православна церква була національною
церквою упослідженої народності, одинока національна
інституція» [3, т. VІ, с.421].
Проілюструємо дану думку про можливість
взаємопричетності сакрального першоджерела, що вияви-
лось в писаннях минаючої доби Середньовіччя і народжу-
ваного в творчості Могили нового, суто барокового типу
світовідчування та літературного стилю, посилаючись на ав-
торитет сучасного сербського митця-мислителя Мілорада Па-
вича. Точніше, на одне з міркувань в його останньому романі
«Зоряна мантія»: «Ви тоді сказали, що в будь-який момент
історії всередині будь-якої культури існують, принаймні, три
художні стилі, вони перетинаються і доповнюють один одно-
го або протистоять одне одному: осінь стилю, який минає,
весна стилю, який народжується і літо стилю, що перебуває
у розквіті і домінуючого у мистецтві. А ще Ви сказали, що
новий стиль (тобто «весна») в своєму прагненні перемогти
стиль провідний («літо») користується досвідом не свого без-
посереднього попередника, а прийомами вже гаснучого сти-
лю (тобто «осені»). Тому що й «весна» і «осінь» мають ха-
рактер, що суперечить «літу» [4, с.107]. В творчості Могили,
як і у всьому консервативному українському дискурсі, дійсно
можна спостерігати означену особливість переростання
світобачення й стилю сакралізованого минулого у світобачення
й стиль теж сакрально уявлюваного майбутнього, оминаючи
тодішнє еклектичне й ніяк не сформоване у хоч яке-небудь
ціле «літо», позначене, проте, виразними маркерами буттєвої
традиції. Зауважимо, що за нашим спостереженням, найбільш
увиразнювався такий консервативний взаємозв'язок минуло-
го з майбутнім попри сучасність якраз у епохи найбільшої
невизначеності духовного обличчя теперішнього. Для Моги-
Релігієзнавство
Філософські обрї, 2008, № 19188
ли ці епохи мають не соціально-історичний, а лише сакрально-
духовний вимір. Це точки в триванні незримих опорно-
динамічних ліній духовно-консервативного начала української
історії. Вони — відчутна константа присутності самого хри-
стиянського простору української свідомості, а не маєтності
чи буттєвого існування його Церкви. Тому до них — основна
апеляція. Диво тут виступає однією з форм їх багатовимірного
втілення.
Третьою основною позицією нашої аргументації можна
визначити те, що сама художня інтерпретація сакрального на-
чала, представленого феноменом Дива, інтерпретація набли-
жена до світської рецепції була тоді, в першій третині ХVІІ
ст., мало не викликом наріжним догматам Традиції, органічно
при тому вписуючись у консервативне світосприйняття
індивідууму, що творить й живе поза її межами. Про те, що ре-
цептивне поле могилиних описів сакрального Дива було бага-
то ширшим, ніж поле сучасної йому духовної (і навіть включно
з полемічною) словесності, свідчить не лише зорієнтованість
творів означеної тематики до широких верств українського
суспільства, але й те, що джерелом для їх створення стали не
лише традиційно узвичаєні в духовному середовищі оповіді
старців та пам'ятки агіографічної літератури, а й розповіді
мирян, людей неосвічених духовно, а тримаючих духовне
світило у серці: «Походять вони (оповідання Могили. П.Я.)
від печерських і межигірських старців. Від різних прочан і
гостей, що відвідували Печерський монастир — особли-
во пильно записується те, що оповідали на честь монасти-
ря католицькі духовні... і різні шляхтичі-католики: як вони
на собі дізнавали чудову силу Печерської Божої Матері, пе-
черських святих, мощей... або як покарані були ті чужовірці-
латинники чи протестанти, які зневажливо ставилися до цих
святинь чи мощей» [1, с.579].
М. Грушевський невипадково звертає увагу на цей аспект
даних оповідей Могили. Крім зримої настановчо-виховної
Релігієзнавство
Філософські обрї, 2008, № 19 189
мети (застерігати богохульників) має даний епізод й інший
смисл, іншу трансценденцію. На наш погляд, в її ролі виступає
гранична увага автора оповідей до думок, свідчень, самого
світосприйняття чужих Православ'ю духовно-інтелектуальних
сутностей та об'єктивних чинників. Могила не намагається
прокреслити тут лінію протистояння між обома таборами,
хоч абсолютно свідомий потреби чинити опір чужій експансії
у простір гнаної Церкви. Та попри це, його мета все-таки в
іншому: в бажанні зрозуміти чужого і стати для нього більш
зрозумілим через високе посередництво Господнього Дива.
Його цікавить прозріння гонителів Православ'я, їх навернен-
ня на шлях істини. Простір між гонителем і гнаною Церк-
вою, поміж гонителем колись і ним же, але вже прозрілим під
впливом Господнього Дива. Тепер — це сакральний простір
для пошуку іншого. Зла чужа сила може (й, певне, повинна!)
трансформуватись у добру, чисту іншу свою, але процес цієї
трансформації залежить не від самої людини чи навіть її до-
брозичливих опонентів, а від Бога. Господь сам обирає кого
покарати, а кому дарувати прощення через прозріння. У цьо-
му — теж полягає феномен Дива в рецепції українського ду-
ховного мислителя.
Поряд з чужими свідченнями істинності Православної
Церкви подає митець, як було вже зазначено, свідчення своїх
інших, тобто своїх, але нецерковних діячів, «люду поспо-
литого»: «Залюбки описуються події з різних інших сторін,
поскільки вони свідчили про святість руських церков, право-
славних свят... кари за відступлення від руської віри, її не-
поважання.... Оповідання походять з різних сторін України
і Білорусі, дещо з Молдавії — з особистих переживань,
стріч, знайомостей Могили. Хронологічно вони обіймають
одне покоління: від 1590-х років до 1630» [1, с.579]. Як ба-
чимо, джерела, що їх використовує Могила, перебувають у
типологічній невідповідності до предмету розповіді. За за-
конами Традиції про сакральне Диво, що посвідчує святість
Релігієзнавство
Філософські обрї, 2008, № 19190
Церкви, годилося б, принаймні, ієрархові й оповідати. Але
така «невідповідність» в дискурсі пророчих візій майбутньо-
го митрополита є не просто зримою. Вона є знаковою, такою,
що визначає до певної міри сам дискурс, адже базується на
принциповому прагненні автора до розширення сакрально-
го простору нації до меж гнаної Церкви, (а не навпаки, як
вважають постпросвітницькі вчені ХІХ-ХХ ст.) на бажанні
взаємоз'єднати дискурс переслідуваного народу з дискурсом
його ж одвічної переслідуваної віри (часто таке ототожнення не
поставало з усією очевидністю у вітчизняному часопросторі).
Вуста «люду посполитого» тут були необхідними не з на-
родницьких чи ще яких гірших матеріалістично-соціальних
позицій, як бачилось по тому багатьом, а з позицій протилеж-
них щойно названим.
Іншою метою митця-мислителя було довести, що не
лише в ранньохристиянські часи існувало подвижництво й
Господнє Диво, а й зараз, у межах цього покоління воно існує,
бо Господь не полишає Україну, даруючи їй знамення Своєї
любові. Цей символ, певне, диктувався авторові й стрімким
наближенням просвітницького атеїзуючого впливу із Європи,
впливом невір'я й духовної спустошеності. Релігійний досвід
Європи часів Реформації ХVІ-ХVІІ ст. давав Могилі й історичні
підстави турбуватись долею українського православ'я, бо вже
тоді намітилась хоч і не сприйнята в суспільстві, за слова-
ми М. Грушевського, тенденція до наступу на одвічну віру
українців. Тенденція, що несла порушення православно-
го сакрального простору, переорієнтацію на прагматизм в
сприйнятті високих цінностей, звичайно, була чужою для П.
Могили. Кореспондуючи ідеальне Горнє Царство ранньох-
ристиянського минулого з розповідями «посполитого люду»
покоління 1590-х — 1630-го року (власне, невипадково свого
покоління) Могила розширює ідеал минулого до простору «ве-
ликого часу», у якому сакральна істина є однаковою для різних
точок його побутування. Протидія ж наближенню зневіри та
Релігієзнавство
Філософські обрї, 2008, № 19 191
просвітництва у вульгарно-революційному значенні кінця
ХVІІІ ст. виявлялась в писаннях українського оборонця Духу
якраз у незримому переконуванні читачів у триванні сакраль-
ного «великого часу» й у майбутньому, з тієї ж причини, якою
обумовлено тривання його у сьогоденні.
М. Грушевський недарма звертає нашу увагу ще на одну
джерелознавчу обставину появи Могилиних оповідань.
Мова йде про особистісність сакрального досвіду, що
став основою текстів розповідей. «Особисті переживання,
зустрічі, знайомості» Могили увиразнюють не лише по-
етику творів, надаючи їй більшої довіри у будь-якого чита-
ча. Вони відіграють й іншу роль, стверджуючи, що описані
Господні Дива є загальновідомими, об'єктивно засвідченими,
невигаданими (страшно таке й писати) автором. Це теж
провісницька відповідь ХVІІІ століттю, коли голосами фран-
цузьких філософів буде озвучена вимога доказовості віри за-
галом. Вимога не лиш абсурдна в суті, але така, що ображає
віру й віруючих. Звісно, фактологічна основа оповідань, так як
і означені вище джерела, не викликають жодних сумнівів. Ми
спробували щойно пояснити зовсім інше. Не вірогідність дже-
рела розповіді, а те, чому автор називає таке джерело, мимоволі,
але свідомо ризикуючи викликати незадоволення ортодоксаль-
но налаштованих клерікалів-традиціоналістів, що понад усе
дбали не про те, що буде сказано, а про те, як це буде сказано.
І, особливо, про те, звідки автор взяв ту чи іншу розповідь.
«Спеціальний інтерес мають оповідання, записані від
козаків, що приходили до Печерського монастиря», — зауважує
М. Грушевський. Якби ми наголошували на перманентності
для збереження українського православного духу козацтва як
військово-лицарської касти, така взаємоєдність чернецтва й
козаків видавалась би нам якнайприкметнішою ілюстрацією
даної тези. Й справді — не чернець Могила навчає козацтво
науці збереження віри й Православної Церкви, а саме козацт-
во й зброєю, а коли треба, то й словом, боронить віру, навчаю-
Релігієзнавство
Філософські обрї, 2008, № 19192
чи чернецтво. Та річ тут у тім, що Могила лише використовує
матеріал козацьких розповідей, лишаючи собі — колишньому
воїнові, а зараз лицарю в ієрейській ризі, право на остаточне
окреслення не лише поетики, як художньої форми втілення по-
чутого, але й право на розстановку певних змістовідтворюючих
акцентів. Іншими словами — нині він цілком свідомий того,
що зброєю слова він володіє багато краще козацтва. Не кажу-
чи вже про підкорені ним вершини християнської премудрості
й чернечої аскези. З цих причин почуті ним «простою мовою»
переказані козаками оповідання про Дива він перекладає мо-
вою церковнослов'янською. Звернемо принагідно увагу на
характеристику оповідань Могили про Дива Господні, що її
подає М. Грушевський: «Оповідання доволі стисле і просте,
майже позбавлене моралістичних рефлексій та поучань, ци-
тат Св. Письма і т. д... Дивно подумати, що вони не сподо-
билися бути виданими в цій формі і тільки в деякій частині
послужили матеріалом для пізнішої збірки печерських чуд...
«Тератургіми», зредактованої Ат. Кальнофойським. При цій
переробці, на мій осуд, вони багато втратили: крім того, що
їх перекладено на польську мову, оповідання... схематизова-
но, зроблено коротшими і сухішими, натомість пододавані
до кожного оповідання нудні моралізування, розміром не раз
довші самого оповідання» [1, с.579–580].
Констатований комплекс подальших чужорідних втру-
чань у автентичний текст, низка переробок мали на меті
певну «дебароковізацію» самого духовного простору цих
оповідань, припасування їх загальноусталеним приписам
та нормам Традиції. Автор позбавлявся, відтак, права на ав-
торство на користь Традиції. Він мусив поступитись місцем
як в сенсоутворюючому, так і суто стилістичному смислі на
користь Традиції, причому Традиції не лише в езотеричному
смислі, а й в значенні примітивно-звичаєвому. Цим можна по-
яснити підміну ясного й простого стилю викладення нудним
моралізаторським тоном, яскравої барокової образності —
Релігієзнавство
Філософські обрї, 2008, № 19 193
повчальністю, церковнослов'янської або староукраїнської
мови — польською, та й зрештою, використання цілком
літературно довершених і досконалих творів Могили у якості
матеріалу для подальшої переробки. Традиція, сміємо при-
пустити, у такий спосіб відплатила своєму опонентові,
підмінивши прогресивно-консервативні оповідання про
Господні Дива Православ'я дечим абсолютно протилеж-
ним духові й слову цих оповідань. І цим — мало не вбила
їх, зрікши, принаймні, на тривале забуття й неадекватність
щодо перспективних уявлень про непросвітницькі шляхи
розвитку православного українського суспільства. Зауважи-
мо в дужках, що, якщо така трансформація духовного спад-
ку шляхом зміни авторового знаку на протилежний була
можливою у випадку П. Могили, то ще більш вірогідною її
слід вважати у інших випадках. Заперечивши ж, свідомо чи
ні, особистісність сакрального досвіду й духовного пережи-
вання в інтерпретації Могили, Традиція мимоволі наблизи-
ла, як це часто з нею траплялось, прихід революції спочат-
ку в духовно-інтелектуальній, а по тому — в буттєвій сфері
суспільства: «Оповідання Могили мали всі шанси зайняти
місце у популярній лектурі поруч «Патерика», а так і зо-
сталися в однісінькому примірнику, дуже пильно читанім,
але ніколи не виданім і навіть не копійованім» (курсив наш.
П.Я.) [1, с.580]. Виділені нами курсивом слова могли б стати
своєрідною пам'яткою, що раз-по-раз нагадувала б про пораз-
ку, яку отримують від звичаєвої Традиції її опоненти-оборонці
консервативної одвічної справжності, захисники можливості
трансцендентного вияву сакрального в іншому.
Композиційно цикл оповідань організовувався довко-
ла однієї наскрізної домінуючої ідеї, яка, згідно із закона-
ми барокової поетики, щоразу отримувала інше, несхоже на
попередні втілення. Розподіл оповідань мав чітко окреслену
задумом автора градацію, в якій вже окреслені нами джерельні
бази (або, краще, бази безпосереднього походження первісного
Релігієзнавство
Філософські обрї, 2008, № 19194
матеріалу) мали важливе, хоч і не завжди визначальне значен-
ня. Адекватним до Могилиного розуміння природи як Дива
Господнього, так і його втілення в словесній поетиці, є, на наш
погляд, міркування С. Аверинцева про розуміння Дива як: «…
зняття волею всемогутнього Бога-Творця... законів природи,
яке зримо виявляє для людини Божественний промисел, що
перебуває за світом речей... Ідея Дива — це ідея знака «зна-
мення», змістовного провіщення, зверненого до людини» [5,
с.209]. Втілення у слові такого розуміння Дива виявлялось у
вигляді наскрізної ідеї всіх оповідань митця-мислителя про
Господні Дива, де одним з основних концептів і виступа-
ла роль сакрального Слова. Слова, зверненого до Бога, яке
здатне, за умови відповідності сакральному вимірові, твори-
ти Дива. У концепції Дива за Могилою роль Слова є не суто
вербальною, не є лише втіленням у адекватній формі дієвого
Дива. Воно само може, у повній відповідності до Біблії, тво-
рити Дива, але лише через причетність до сакруму. Як заува-
жив з іншого, але вельми суголосного проблематиці «Записної
книжки» Петра Могили, приводу, відомий сучасний вчений-
релігієзнавець В.В.Шевченко: «без проникнення в глибинні
смисли, без переконання в тому, що лише справедлива віра
та добрі діла можуть стати надійною запорукою в сокровен-
ному бажанні бути почутим і сприйнятим, навряд чи мож-
на збагнути прекрасне, правдиве, святе» [6, с.372] Певне, й
саме через цю константну диспозицію, семіосфера сакруму
для Слова у Могили — це чітко окреслена сфера молитви як
найвищої ступені любові до Бога, явленої у Слові. Могила,
і це прикметна риса усього його аскетичного світобачення,
Дух вважає першорідним стосовно Тіла. Слово у нього часто
має первісну перевагу над звичайною дією, адже само часто
виступає як дія істотно вищого рівня.
Підсумовуючи сказане, хотілося б наголосити на кількох
ключових аспектах. Петро Могила як універсальна барокова
особистість не міг бути зосередженим у своєму мисленні й
Релігієзнавство
Філософські обрї, 2008, № 19 195
діаріуші лише на одній проблемі. У семіосферу його духовно-
інтелектуальних зацікавлень та діянь входили різноаспектні
явища, але їхнім константним підмурівком завжди залишав-
ся релігійно-духовний світогляд. Особливим виміром цього
світогляду, появленим у ще досі недослідженому достатньою
мірою образно-смисловому ключі є семіосфера сакрального
Дива та пов’язане з нею безпосереднім чином осмислення
Іншого як духовного й буттєвого феномену.
Література
1. Грушевський М. Історія української літератури — К.,1995. —
709 с. 2. Колодний А. Филипович Л. Релігійна духовність
українців: вияви, постаті, стан. — Львів, Логос., 1996. — 182
с. 3. Грушевський М. Історія України-Руси. — В 1-ти т. — К.,
1994-1998 р. 4. Павич М. Звездная мантия. — СПб., 2001. —
346 с. 5. Аверинцев С. София-Логос. — К., 2000. — 460 с. 6.
Шевченко В. Православно-католицька полеміка та проблеми
унійності в житті Руси-України доберестейського періоду. —
К., 2001. — 416 с.
Надійшла до редакції 14.02.2008 р.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-25841 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 2075–1443 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T15:48:35Z |
| publishDate | 2008 |
| publisher | Інститут філософії імені Г.С. Сковороди НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Ямчук, П. 2011-08-18T21:17:00Z 2011-08-18T21:17:00Z 2008 Семіосфера сакрального дива та проблема іншого в «записній книжці» Петра Могили / П. Ямчук // Філософські обрії. — 2008. — № 19 — С. 183-195. — Бібліогр.: 6 назв. — укр. 2075–1443 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/25841 uk Інститут філософії імені Г.С. Сковороди НАН України Філософські обрії Релігієзнавство Семіосфера сакрального дива та проблема іншого в «записній книжці» Петра Могили Article published earlier |
| spellingShingle | Семіосфера сакрального дива та проблема іншого в «записній книжці» Петра Могили Ямчук, П. Релігієзнавство |
| title | Семіосфера сакрального дива та проблема іншого в «записній книжці» Петра Могили |
| title_full | Семіосфера сакрального дива та проблема іншого в «записній книжці» Петра Могили |
| title_fullStr | Семіосфера сакрального дива та проблема іншого в «записній книжці» Петра Могили |
| title_full_unstemmed | Семіосфера сакрального дива та проблема іншого в «записній книжці» Петра Могили |
| title_short | Семіосфера сакрального дива та проблема іншого в «записній книжці» Петра Могили |
| title_sort | семіосфера сакрального дива та проблема іншого в «записній книжці» петра могили |
| topic | Релігієзнавство |
| topic_facet | Релігієзнавство |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/25841 |
| work_keys_str_mv | AT âmčukp semíosferasakralʹnogodivataproblemaínšogovzapisníiknižcípetramogili |