Рурська криза 1923-1924 років та її наслідки
У статті у концептуальному та історіографічному плані розглядаються малодосліджені аспекти рурської кризи 1923 року та її наслідки щодо руйнації Версальської системи. В статье в концептуальном и историографичном плане рассматриваются малоисследованные аспекты рурского кризиса 1923 года и его влияние...
Gespeichert in:
| Veröffentlicht in: | Сiверянський лiтопис |
|---|---|
| Datum: | 2011 |
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут української археографії та джерелознавства імені М.С. Грушевського НАН України
2011
|
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/25886 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Рурська криза 1923-1924 років та її наслідки / Б. Ачкіназі // Сiверянський лiтопис. — 2011. — № 2. — С. 107-111. — Бібліогр.: 15 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-25886 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
Ачкіназі, Б. 2011-08-18T22:25:38Z 2011-08-18T22:25:38Z 2011 Рурська криза 1923-1924 років та її наслідки / Б. Ачкіназі // Сiверянський лiтопис. — 2011. — № 2. — С. 107-111. — Бібліогр.: 15 назв. — укр. XXXX-0055 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/25886 399.9 У статті у концептуальному та історіографічному плані розглядаються малодосліджені аспекти рурської кризи 1923 року та її наслідки щодо руйнації Версальської системи. В статье в концептуальном и историографичном плане рассматриваются малоисследованные аспекты рурского кризиса 1923 года и его влияние на падение Версальской системы. uk Інститут української археографії та джерелознавства імені М.С. Грушевського НАН України Сiверянський лiтопис Розвідки Рурська криза 1923-1924 років та її наслідки Article published earlier |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| title |
Рурська криза 1923-1924 років та її наслідки |
| spellingShingle |
Рурська криза 1923-1924 років та її наслідки Ачкіназі, Б. Розвідки |
| title_short |
Рурська криза 1923-1924 років та її наслідки |
| title_full |
Рурська криза 1923-1924 років та її наслідки |
| title_fullStr |
Рурська криза 1923-1924 років та її наслідки |
| title_full_unstemmed |
Рурська криза 1923-1924 років та її наслідки |
| title_sort |
рурська криза 1923-1924 років та її наслідки |
| author |
Ачкіназі, Б. |
| author_facet |
Ачкіназі, Б. |
| topic |
Розвідки |
| topic_facet |
Розвідки |
| publishDate |
2011 |
| language |
Ukrainian |
| container_title |
Сiверянський лiтопис |
| publisher |
Інститут української археографії та джерелознавства імені М.С. Грушевського НАН України |
| format |
Article |
| description |
У статті у концептуальному та історіографічному плані розглядаються малодосліджені аспекти рурської кризи 1923 року та її наслідки щодо руйнації Версальської системи.
В статье в концептуальном и историографичном плане рассматриваются малоисследованные аспекты рурского кризиса 1923 года и его влияние на падение Версальской системы.
|
| issn |
XXXX-0055 |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/25886 |
| citation_txt |
Рурська криза 1923-1924 років та її наслідки / Б. Ачкіназі // Сiверянський лiтопис. — 2011. — № 2. — С. 107-111. — Бібліогр.: 15 назв. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT ačkínazíb rursʹkakriza19231924rokívtaíínaslídki |
| first_indexed |
2025-11-24T16:57:21Z |
| last_indexed |
2025-11-24T16:57:21Z |
| _version_ |
1850489891839803392 |
| fulltext |
Сіверянський літопис 107
УДК 399.9
Борис Ачкіназі
�
РУРСЬКА КРИЗА 1923�1924 РОКІВ ТА ЇЇ НАСЛІДКИ
(постановка проблеми та історіографічний аспект)
© Ачкіназі Борис Олександрович – доктор історичних наук, доцент
Кримського республіканського інституту післядипломної педагогічної
освіти.
У статті у концептуальному та історіографічному плані розглядаються ма�
лодосліджені аспекти рурської кризи 1923 року та її наслідки щодо руйнації Вер�
сальської системи
Ключові слова: криза, договір, реакція.
Рурська криза 1923 – 1924 рр. кардинально змінила віхи європейської політики.
Вона стала драматичним випробуванням не тільки для двох великих європейських
держав, Німеччини і Франції. Криза була пов’язана з окупацією франко�бельгійсь�
кими військами Рурської області Німеччини. Незважаючи на те, що формальною
причиною окупації було примушення Німеччини до виконання репараційних ста�
тей Версальського договору і резолюції Лондонської конференції 1921 р., дії уряду
Р. Пуанкаре переслідували стратегічні цілі. Йшлося про весь комплекс франко�німець�
ких відносин, серцевиною якого залишалися питання безпеки. Реалізація курсу на
придбання «продуктивних застав» мала на меті не тільки примусити Німеччину до
виплати репарацій. Як свідчать протоколи засідань уряду, меморандуми й пам’ятні
записки окремих міністрів, доповіді й викладки експертів, публіцистичні матеріали
[1; 2; 3; 4], акція в Рурі була перш за все спрямована на консервацію слабкого і неупо�
рядкованого стану Німеччини, її економічного виснаження та усунення як потенцій�
ного суперника Франції на континенті.
Вступ іноземних військ на територію, суверенітет над якій належав німецькому
уряду, фактично означав грубе порушення «святая святих» післявоєнної системи –
Версальського договору. Це викликало зливу критики дій Франції з боку колишніх
союзників, вибух пристрастей в Німеччині та інших країнах, що зазнали поразки у
війні. Англійська «Обсервер» прямо вказувала, що рурська акція є продовженням
старої політики французьких монархів, спрямованої на утвердження французької
гегемонії на континенті. «Якби ми знали, – повідомляв редактор У. Гарвін у номері
від 29 жовтня 1923 р., – що за промовами на захист Ельзас�Лотарингії приховується
великого значення таємна думка, яка передбачає щось набагато гірше, ніж відновлен�
ня політики Людовика ХІV і Наполеона, то entente cordiale (сердечної згоди. – Б.А.)
ніколи б не було здійснено, й Англія зовсім по�іншому проводила б свій політичний
курс».
Події в Рурі стали першим серйозним випробуванням для Ліги Націй. Створена
з метою підтримки миру і міжнародного співробітництва організація, ідеологічним
підґрунтям діяльності якої проголошувався пацифізм, виявила безсилля у врегулю�
ванні франко�німецьких негараздів. Це стало початком краху ілюзій щодо можли�
востей світової громадськості запобігти новим військовим конфліктам і катастро�
фам.
Вторгнення в Рур пожвавило сепаратистський рух на рейнських землях, при�
звело до відкритих виступів нацистів та їх «пивного путчу» у листопаді 1923 р. у
Мюнхені. Наприкінці жовтня 1923 р. у розпал рурської акції пряма підтримка
108 Сіверянський літопис
французької воєнної адміністрації допомогла сепаратистам захопити Майнц,
Дюссельдорф, Дуйсбург, Бонн, Вісбаден, Кобленц, Трир. Саме в цей час було ут�
ворено уряд «Рейнської республіки» на чолі з А. Дортеном, який вступив у кон�
такт з французькими властями на предмет співробітництва в сфері промислової й
торговельної діяльності.
Уряд Р. Пуанкаре намагався через здійснення політики «продуктивних застав»
реалізувати стратегічні цілі в сфері франко�німецьких відносин: розчленувати
Німеччину, закріпитися на рейнських землях, використати Рурський басейн як
«заставу» для стягнення репараційних платежів і нормалізації фінансово�економ�
ічного становища країни, встановити військовий контроль над Рейном. У комп�
лексі ці заходи мусили забезпечити національну безпеку в її найслабкішій ланці.
В історіографії оцінки дій Р. Пуанкаре в Рурі і реакція на них в лавах політич�
ного світу мають суперечливий характер. До того ж вони суттєво змінювалися по
мірі того, як франко�німецьке примирення після Другої світової війни перетво�
рювалось на стабільний фактор європейської політики. Так, знавець історії Тре�
тьої республіки М. Бомон писав у 1960 р., що сутність рурської акції полягала в
тому, щоб «нанести Німеччині удар у саме серце» [5]. Другий відомий історик
Ж. Нере в книзі «Третя республіка», яка з’явилася вже після укладення Великого
франко�німецького договору 1963 р., навпаки, намагався всіляко пом’якшити дії
прем’єра. Він зауважив, що Р. Пуанкаре здійснив окупацію «мимо власної волі,
будучи глибоко переконаним, що іншого шляху для Франції домогтися сплати
репарацій не існує» [6].
Сучасні історики досить стримано пишуть про події 1923 р., пов’язані із окупа�
цією Руру. Н. Руссельє в останній аналітичній статті, присвяченій Р. Пуанкаре,
відзначав, що своїм рішенням окупувати Рур у січні 1923 р. він «ставив Францію
у формальні рамки буквального виконання Версальського договору (санкції, які
зобов’язували Німеччину розраховуватися по репараціях) без остаточного роз�
риву з союзниками (прийняття плану Дауесу в кінці 1923 р.)» [7]. Про якісь інші
цілі, пов’язані зі стратегічними інтересами чи безпекою, дослідник не згадує.
Проте ці дуже важливі аспекти залишаються найменш дослідженими в істо�
ріографії. Автор виходив з того, що вторгнення франко�бельгійських військ до
Руру різко загострило ситуацію в центрі Європи. Ця акція погіршила і без того не
упорядкований комплекс франко�німецьких відносин. Тогочасні експерти й по�
літичні оглядачі в багатьох європейських країнах та США не виключали можли�
вості розв’язання нової війни між двома країнами. Криза призвела до зростання
впливу крайніх реакційних мілітаристських та шовіністичних сил в Німеччині,
дала новий поштовх сепаратистському рухові. Політична і соціальна напруга, еко�
номічні негаразди й величезна інфляція зумовили зміну уряду в Німеччині, яка
відбулася у розпал подій у серпні 1923 р.
З другого боку, рурська акція призвела до загострення політичної ситуації у самій
Франції. Вона здійснювалася в умовах розгортання передвиборної боротьби, де пи�
тання зовнішньої політики, безпеки й франко�німецьких відносин посідали одне з
провідних місць. Нормалізація ситуації, що склалася внаслідок рур�ської акції, стала
основним рефреном кампанії 1924 р. Розвиток подій, реакція на дії уряду Р. Пуанка�
ре ззовні й всередині країни засвідчили вияв дуже небезпечних явищ, які серйозно
загрожували міжнародним і стратегічним позиціям Франції.
Реакція в лавах французького політичного світу на окупацію промислового
«серця» Німеччини була неоднозначною і змінювалася відповідно до динаміки
подій. Можна виокремити дві фази: перша, з січня по серпень 1923 р., коли німець�
кий уряд В. Куно (Партія центру) вдався до «пасивного опору», який мав на�
слідком погіршення ситуації і відставку канцлера. І друга: з серпня 1923 р. до
Локарнської конференції 1925 р., пов’язаний з діяльністю урядів Г. Штреземана
(Німецька народна партія) і В.Маркса (Католицька партія центру), які здійснили
ряд заходів у бік нормалізації ситуації. У відгуках на події в Німеччині у фран�
цузькому парламенті і політичному світі вже можна побачити грона майбутнього
Сіверянський літопис 109
«локарнського» курсу і протистояння, з яких випливала небезпека нового зіткнен�
ня з Німеччиною.
Із самого початку французької акції уряд В. Куно, відчуваючи підтримку гро�
мадськості і президента Ф. Еберта, під головуванням якого пройшло засідання
кабінету, негайно заявив протест і наказав робітникам і службовцям Рурського
басейну вдатися до «пасивного опору», який вже стихійно почався. Виходячи з
обставин протидії сепаратистському рухові, який активізувався в умовах масо�
вих безпорядків, уряд заявив про державне субсидування учасників «пасивного
опору», щоб компенсувати втрату заробітної плати. Все це вело до перенапружен�
ня бюджету та емісії паперових грошей. Інфляція набула неконтрольованого ха�
рактеру.
Трохи пізніше до страйкарів�робітників приєдналися підприємці, а «Вугіль�
ний синдикат» перебрався з Гессена до Гамбурга. Всі репараційні поставки були
припинені, а профспілкові об’єднання оголосили загальний страйк, під час якого
вони користувалися фінансовою підтримкою берлінських властей. Кваліфіку�
вавши окупацію життєво важливого району як грубе порушення умов Версаль�
ського договору, як акт агресії, Берлін відкликав із Франції свого посла. Це стало
поштовхом до розгортання масового антифранцузького руху й перетворення опо�
ру з «пасивного» на активний у вигляді диверсій. 31 травня під час сутичок на
круппівських заводах загинуло 13 робітників. 26 травня за вироком окупаційної
адміністрації був розстріляний Л. Шлягетер, який висадив у повітря військовий
ешелон. Ж.�Б. Дюрозель наводить дані, за якими було вбито 20 і поранено 66
французів, а з німецького боку вбито 76 і поранено 92 особи [8].
Кабінет Р.Пуанкаре й французька адміністрація окупованих територій намага�
лися якомога швидше нормалізувати виробництво, щоб мати реальний ефект від
«продуктивних застав». За підтримкою Бельгії та Італії було утворено «Управлі�
ння залізниць», які стали експлуатуватися за допомогою французького і бель�
гійського персоналів, а також саперів. На шахти привезли французьких та бель�
гійських шахтарів. Навіть були запроваджені нові гроші, так звані, «франки уп�
равління». Із окупованої зони виселили 145 тис. німців.
У діях французького уряду відчувалась тенденція на ізоляцію окупованих те�
риторій. Були встановлені митні бар’єри, які відокремлювали Рур від решти
Німеччини, введені обмеження на торгові операції з іншими землями.
Французька окупація викликала вибух націоналістичних пристрастей. Рур�
ська криза стала сигналом до активних дій противників республіканського уст�
рою Німеччини. У вищих ешелонах влади навіть обговорювалися питання вве�
дення в дію 48�ої статті конституції, яка надавала у відповідних обставинах ве�
ликі повноваження президенту, зокрема, право розпуску рейхстагу, запроваджен�
ня надзвичайного стану у країні і використання на власний розсуд збройних сил.
Весною 1923 р. в Баварії, поблизу Мюнхена, відбулася перша репетиція «пив�
ного путчу»: тут пройшли військові маневри нацистів та їх прибічників, у яких
брав участь А. Гітлер. У середовищі німецьких реваншистів існували розрахунки,
що вибух протесту проти окупантів дозволить усунути коаліційний уряд і мобі�
лізувати німців на боротьбу за знищення Версальського договору. Як свідчать
факти, Р. Пуанкаре добре розумів загрозу загальноєвропейській і французькій
безпеці з боку пангерманістських і нацистських сил. Проте логіка французького
націоналізму диктувала використання силових примусових акцій для реалізації
цілей, що подавалися як життєво важливі для стабілізації економічної ситуації в
країні й забезпечення її безпеки.
Окупація Руру та фінансово�економічні негаразди, особливо розповсюджен�
ня інфляції, підштовхнули відцентрові тенденції місцевої влади у Німеччині. На�
прикінці березня 1923 р. зібралися «Рейнські народні збори». Більшість делегатів
«зборів» вбачала вихід із скрутного становища у випуску власної грошової оди�
ниці на основі франків окупаційної адміністрації. Крім того, була ухвалена резо�
люція про створення «Рейнської ради», здатної замінити прусські адміністративні
110 Сіверянський літопис
органи й домовитися із франко�бельгійською адміністрацією. Один з відомих
рейнських діячів д�р А. Дортен отримав доручення почати безпосередньо в Па�
рижі переговори з представниками урядових, військових та політичних кіл
Франції на предмет узгодження інтересів. Протягом травня він зустрічався з
найбільш впливовими прихильниками рейнського руху – генералом Ш. Манже�
ном, академіком М. Барресом, головним редактором монархічної «Аксьйон фран�
сез» академіком Ж. Бенвілем. На урядовому рівні А. Дортен мав аудієнцію з
міністром визволених районів Л. Лушером. Р. Пуанкаре відмовився від офіцій�
ної зустрічі, проте дії французької адміністрації в Гессені свідчили, що всупереч
домовленостям із союзниками, сепаратистський рух рейнських провінцій про�
довжував користуватися підтримкою французьких можновладців.
Рурську кризу намагалися використати не лише великі магнати індустрії, по�
літики, рейхсвер та урядовці двох країн для реалізації власних стратегічних цілей.
Розрахунки на те, що зіткнення «імперіалістів» Франції й Німеччини підштовх�
нуть до революційного вибуху у центрі Європи, виношувалися і в лавах Комуніс�
тичного Інтернаціоналу, КПН і ФКП. Відбулися зустрічі представників керівних
органів французької й німецької компартій, були проведені спільні мітинги й ма�
ніфестації. На одному з них, в німецькому Гессені, 10 січня 1923 р. виступив М. �
Кашен, який закликав трудящих Франції, Німеччини і Бельгії з’єднати зусилля,
щоб дати відсіч, як він довів, «змові капіталістичних урядів і магнатів індустрії
розв’язати нову війну, жертвою якої, у першу чергу, став би робітничий клас цих
країн» [9].
Лейпцигзький з’їзд КПН, який відбувся в ці дні, звернувся з маніфестом до
«міжнародного пролетаріату і робітників Німеччини». В ньому наголошувалося в
дусі комуністичної фразеології, притаманної тому часу, що окупація Руру «була
спровокована німецькими й французькими монополіями», і містився заклик до
німецького і французького пролетаріату «розгорнути спільну боротьбу проти Вер�
сальського договору, проти терористичних організацій, створених підприємця�
ми», і до «звільнення робітничого класу та усього трудового народу». Наголос
робився на те, що перемога робітничого класу відкриє шлях до тривкого союзу з
СРСР і закладе «нове підгрунтя у відносинах Німеччини з Францією» [10].
У СРСР післяверсальська Німеччина сприймалася як країна, що експлуатуєть�
ся Антантою. Перебуваючи на початку 1920�х років в Берліні, І. Майський, тодішній
працівник інформаційного відділу НКЗС, писав про Німеччину як країну миро�
любну й роззброєну, яка порвала з кайзерівським мілітаризмом і скоротила
«військові витрати до незначної цифри в 2–3 % від загального бюджету» [11]. До
кінця 1923 р., за слушним зауваженням відомого спеціаліста І. Біска, «Веймарська
Німеччина була для багатьох радянських сучасників країною, яка мусила продов�
жити світову революцію, почату Жовтнем» [12]. Так, Л. Троцький, вважаючи, що
«із Руру спалахне полум’я революції» [13], вимагав послати у 1923 р. в Німеччину
частини Червоної армії.
Експансія уряду Р. Пуанкаре в Рурі стала черговою демонстрацією сили у відно�
синах Франції зі своїм східним сусідом. У масовій свідомості німців окупація
1923 р. сприймалася як і аналогічні збройні акції 1920 і 1921 рр. Вона породжува�
ла настрої протесту, підштовхувала радикальні сили до опору. В сучасній науковій
літературі звертається увага на значення міжнародного фактора у трансформації
політичного режиму в країні. В узагальнюючій праці московського історика
А.Ю. Ватліна «Німеччина у ХХ столітті» висловлюється з цього приводу думка
про необхідність розуміння претензій німецької нації, зокрема і періоду Веймара,
на особливий шлях розвитку. За його оцінкою, Листопадова революція 1918 р.
була «останньою із європейських революцій «тривалого ХІХ століття», яка усу�
нула абсолютистські атавізми у політичній структурі індустріального суспільства,
що вже склалися до цього часу». Виходячи з цього, він схильний кваліфікувати
Веймарську республіку як «явище, що повернуте у минуле». Зовнішньополітичні
випробування, у першу чергу Рур 1923 р., за слушним зауваженням автора, в кінце�
Сіверянський літопис 111
вому рахунку призвели до згортання нетривкої демократії і до успіху праворади�
кальних сил, налаштованих на реванш [14]. Висновки російського дослідника пе�
регукуються із судженнями відомого німецького історика Г. Вінклера, який пи�
сав, що жоден з правих політиків не засвоїв так добре уроки 1923 р., як А. Гітлер.
Після виходу із в’язниці, він реорганізував свою партію і взяв курс на «легальне
оволодіння владою». Нацистський фюрер подавав себе як вартовий конституції,
яку сам же намагався знищити. Такою тактикою, стверджує Г. Вінклер, він роз�
зброїв демократичні партії, саму державу тощо. Навпаки, КПН продовжувала
закликати до руйнування чинної конституційної системи і відкрито пропагувала
громадянську війну. Це давало нацистам можливість подавати себе як фактор
порядку, заявляти про готовність разом з поліцією і рейхсвером придушити на�
сильницькі спроби зліва скинути владу [15].
1. ANF. 97 AP. Papiers Poincarй. 97 AP 44 694 (1922 ).
2. ANF. 94 AP 12 599 (1922–1924).
3. AMAEF. 149 АЕ – Z 87 198 (1922–1924) Ruhr .
4. AMAEF. 149 AE–Z 87 104 (1923) Ruhr.
5. Baumont M. La faillite de la paix (1918 – 1939). – P.: Plon,1960.–Р.141.
6. Nйrй J. La Troisiиme Rйpublique 1914–1940.–P.: Albin Michel,1965.–Р.46.
7. Roussellier N. Poincarй Raymond // Dictionnaire historique de la vie politique franзaisе au XX–
e siиcle. Publ. sous la dir. de J.– F.Sirinelli.–P.: Quadrige / PUF, 2003.– Р.958–961.
8. Дюрозель Ж.–Б. Історія дипломатії від 1919 року до наших днів.– К.: «Основи», 1995. –
С.62.
9. L’Humanitй. – 1923. – 13 Janvier.
10. Бабиченко Л.Г. Коминтерн и события в Германии в 1923 г. Новые архивные материалы /
/ Нов. и новейш. ист. – 1994. – № 2.– С.125 – 157.
11. Майский И.М. Современная Германия. – М.: «Зерно», 1924.–С.52�53.
12. Биск И.Я. Соблюдать историзм при изучении Веймарской республики // Вопр. ист. –
1988. – № 2.– С.179–181.
13. Троцкий Л.Д. Из доклада на VII Всеукраинской партийной конференции 5 апреля 1923 г.
– В кн.: Троцкий Л.Д. К истории русской революции. – М.: Политиздат, 1990.– С.241–245; його
ж.– Что же такое перманентная революция? (Основные положения)– Там само. – С.284–288.
14. Ватлин А.Ю. Германия в ХХ веке.– М.: Мысль, РОССПЭН, 2002.– С.43�45.
15. Wincler H.A. Weimar 1918–1933. Die Geschichte der ersten deutschen Democratie. – Mьnchen,
1993.– S. – С.235.
В статье в концептуальном и историографичном плане рассматриваются
малоисследованные аспекты рурского кризиса 1923 года и его влияние на падение
Версальской системы.
|