Давньоруське літописання в студіях М.І. Костомарова
На основі аналізу наукової спадщини М.І. Костомарова визначається роль і місце вченого в історичній науці ХІХ ст. як дослідника давньоруських літописів. На основе анализа научного наследия Н.И. Костомарова определяется роль и место ученого в исторической науке ХІХ в. как исследователя древнерусских...
Saved in:
| Published in: | Сiверянський лiтопис |
|---|---|
| Date: | 2011 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут української археографії та джерелознавства імені М.С. Грушевського НАН України
2011
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/25888 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Давньоруське літописання в студіях М.І. Костомарова / І. Чугаєва // Сiверянський лiтопис. — 2011. — № 2. — С. 39-44. — Бібліогр.: 30 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-25888 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
Чугаєва, І. 2011-08-18T22:27:17Z 2011-08-18T22:27:17Z 2011 Давньоруське літописання в студіях М.І. Костомарова / І. Чугаєва // Сiверянський лiтопис. — 2011. — № 2. — С. 39-44. — Бібліогр.: 30 назв. — укр. XXXX-0055 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/25888 930 (477) «18» На основі аналізу наукової спадщини М.І. Костомарова визначається роль і місце вченого в історичній науці ХІХ ст. як дослідника давньоруських літописів. На основе анализа научного наследия Н.И. Костомарова определяется роль и место ученого в исторической науке ХІХ в. как исследователя древнерусских летописей. Based on analysis of a scientific heritage of M.I. Kostomarov, a role and a place of the scientist in historical science XIX century as a researcher of Old Rus chronicles are defined in the article. uk Інститут української археографії та джерелознавства імені М.С. Грушевського НАН України Сiверянський лiтопис Розвідки Давньоруське літописання в студіях М.І. Костомарова Article published earlier |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| title |
Давньоруське літописання в студіях М.І. Костомарова |
| spellingShingle |
Давньоруське літописання в студіях М.І. Костомарова Чугаєва, І. Розвідки |
| title_short |
Давньоруське літописання в студіях М.І. Костомарова |
| title_full |
Давньоруське літописання в студіях М.І. Костомарова |
| title_fullStr |
Давньоруське літописання в студіях М.І. Костомарова |
| title_full_unstemmed |
Давньоруське літописання в студіях М.І. Костомарова |
| title_sort |
давньоруське літописання в студіях м.і. костомарова |
| author |
Чугаєва, І. |
| author_facet |
Чугаєва, І. |
| topic |
Розвідки |
| topic_facet |
Розвідки |
| publishDate |
2011 |
| language |
Ukrainian |
| container_title |
Сiверянський лiтопис |
| publisher |
Інститут української археографії та джерелознавства імені М.С. Грушевського НАН України |
| format |
Article |
| description |
На основі аналізу наукової спадщини М.І. Костомарова визначається роль і місце вченого в історичній науці ХІХ ст. як дослідника давньоруських літописів.
На основе анализа научного наследия Н.И. Костомарова определяется роль и место ученого в исторической науке ХІХ в. как исследователя древнерусских летописей.
Based on analysis of a scientific heritage of M.I. Kostomarov, a role and a place of the scientist in historical science XIX century as a researcher of Old Rus chronicles are defined in the article.
|
| issn |
XXXX-0055 |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/25888 |
| citation_txt |
Давньоруське літописання в студіях М.І. Костомарова / І. Чугаєва // Сiверянський лiтопис. — 2011. — № 2. — С. 39-44. — Бібліогр.: 30 назв. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT čugaêvaí davnʹorusʹkelítopisannâvstudíâhmíkostomarova |
| first_indexed |
2025-11-26T20:49:24Z |
| last_indexed |
2025-11-26T20:49:24Z |
| _version_ |
1850774600494874624 |
| fulltext |
Сіверянський літопис 39
РОЗВІДКИ
УДК: 930 (477) «18»
Ірина Чугаєва
�
ДАВНЬОРУСЬКЕ ЛІТОПИСАННЯ В СТУДІЯХ
М.І. КОСТОМАРОВА
На основі аналізу наукової спадщини М.І. Костомарова визначається роль і місце
вченого в історичній науці ХІХ ст. як дослідника давньоруських літописів.
Ключові слова: М.І. Костомаров, «Повість временних літ», Київський літопис,
чернігівське літописання.
Значення давньоруського літописання важко переоцінити, а його історіогра�
фія багатогранна та незліченна. Це підтверджується й тим фактом, що до сьогодні
жоден із літописних зводів, які дійшли до нас (не кажучи вже про т.зв. «гіпоте�
тичні зводи», які вчені, починаючи із О.О. Шахматова, намагаються реконструю�
вати), не можна назвати повністю дослідженим – виникають усе нові й нові пи�
тання, а «білих плям» не меншає.
На зламі ХХ – ХХІ ст. активізувалися студії, що стоять на стиці наук – історії
і психології, історії та соціології, історії й антропології, історії і філософії, історії
та лінгвістики і, нарешті, історії і математики: застосовуються нові методи і мето�
дики дослідження джерел, а старі методології піддаються ревізії. Тому увага су�
часних дослідників доби Давньоруської держави звернена, в першу чергу, на пере�
вірку аксіом та на перегляд усталених в історичній науці концепцій відносно дав�
ньоруських літописів. Більшість із них укорінилися в історіографії ще з середини
XVIII – початку ХХ ст. – часів В.М. Татіщева, А.Л. Шлецера, М.М. Карамзіна,
М.П. Погодіна, К.М. Бестужева�Рюміна, М.І. Костомарова, С.М. Соловйова,
І.О. Тихомирова, О.О. Шахматова та багатьох інших.
До сьогодні не існує ґрунтовної узагальнюючої праці з історії дослідження дав�
ньоруського літописання. Є лише окремі систематизовані праці з історіографії
проблеми літописання XVIII – XIX ст. 1 та студіювання літописів у 1918 – на по�
чатку 1970�х рр. 2. Також окремо можна виділити серйозну і ґрунтовну бібліогра�
фію давньоруського літописання, що включає праці, опубліковані до 60�х рр.
ХХ ст. 3
Особливе місце у дослідженні літописання взагалі та у пошуці відповідей на
концептуальні питання історії складання текстів літописів, визначення їхніх про�
тографів, виокремлення і порівняння їх списків та редакцій, у дослідженні джерел
літописців, а також авторства літописів належить студіям учених кінця XVIII –
початку ХХ ст. Адже саме у цей час були відкриті та опубліковані тексти більшості
літописів, відомих у наш час, та розпочаті ґрунтовні та цілеспрямовані їх дослід�
ження.
Поряд зі значним науковим доробком М.І. Костомарова, присвяченим ко�
зацькій добі історії України, окреме місце посідають його студії, присвячені пері�
© Чугаєва Ірина Костянтинівна – аспірантка кафедри історії та ар�
хеології України Чернігівського національного педагогічного універси�
тету імені Т.Г. Шевченка.
40 Сіверянський літопис
оду існування Давньоруської держави і, зокрема, літописам, яким він відводив
особливу роль як джерелам з історії Давньоруської держави.
На сьогодні існує чимало наукових публікацій, присвячених життю, науковій
творчості та громадсько�політичній діяльності М.І. Костомарова. Дослідники пе�
реважно приділяли увагу історичним поглядам Миколи Івановича на проблеми
історії України польсько�литовської доби та особливо на історію України періоду
Гетьманщини, у той час, як погляди вченого на давньоруську історію майже не
відображені в цих працях. При цьому доречно згадати слова Ю.А. Пінчука, який
писав: “немає такого періоду в історії України середніх... віків, дослідникам якого
не доводилося б користуватися його (М.І. Костомарова. – І.Ч.) творами” 4.
М.І. Костомаров був не тільки істориком, етнографом, фольклористом, громадсь�
ко�політичним діячем, а й дослідником літописів, стояв біля витоків наукового
студіювання давньоруських хронік. Він одним із перших проаналізував джерела,
походження та складові частини літописних зведень 5.
Хоча Микола Іванович і не був провідним фахівцем у галузі дослідження літо�
писів (його погляди взагалі випадають з історіографії літописання ХІХ ст.), однак
він мав свою оригінальну концепцію історії літописання, яку висвітлив у праці
«Лекции по русской истории. – Ч. 1. – Источники русской истории» (СПб., 1861)
та у серії статей «Предания первоначальной русской летописи VI – XII» у журналі
«Вестник Европы» (1873).
В останній праці Микола Іванович зосереджувався на аналізі переказів давньо�
руського часу як усних джерелах літописців (вони, на його думку, були основни�
ми), що збереглися у «Повісті временних літ». Дослідник порівнював інформа�
цію літопису зі свідченнями візантійських хроністів, а також польських істориків
XV ст. (Ян Длугош), переповідаючи при цьому у дусі позитивістської методо�
логії сказання про переселення слов’ян, про угрів та обрів, про родоначальників
слов’янських племен і міста Києва (Радима і Вятка; Кия, Щека і Хорива) та ко�
зарів, про покликання князів, а також про постаті князів Аскольда та Діра, Олега,
Ігоря, Ольги та Святослава 6.
У роботі «Лекції з руської історії» М.І. Костомаров за свою мету ставив огляд
джерел «удільно�вічового періоду» історії Русі, з’ясування їхнього складу і досто�
вірності (тобто внутрішня критика джерела) та значення в діяльності народу 7.
Серед них головне місце вчений відводив давньоруським літописам. Варто відзна�
чити, що сам твір побудований як тематичний збірник із конспектами лекцій. Це
визначило і дещо поверховий, але чіткий виклад матеріалу.
Дослідник визначив, що всі літописи мали єдиний початок до ХІІ ст., до 1110 р.
у вигляді «Повісті временних літ», і лише з появою розвинених удільних облас�
тей�князівств літописання розподілялося вже на місцеве – суздальське, перея�
славське, галицько�волинське: «Летописи имеют тот общий характер, что они ис�
ходят от одного общего начала, так что до ХІІ в. образуют одну общую летопись, и
только с этого с этих пор разветвляются на местные» 8. На жаль, він не виділяв
сліди іншого місцевого літописання – чернігівського, сіверського, смоленського
та інших, що помічали вже наступні покоління дослідників.
Утім, М.І. Костомаров одним із перших визначив ознаки авторства сучасника
описуваних подій. Згідно з його поглядами, більшість літописних повідомлень
записана саме сучасниками, оскільки «в летописи вошли многие события, о кото�
рых никто не мог написать, кроме лиц, прямо участвовавших в них; наконец, это
можно видеть особенно из тех мест, где летописец говорит о себе» 9. Також він
помітив, що смерть князів, духовних ієрархів у Київському літопису ХІІ ст. заз�
начається з точною повною датою (одна з головних рис руки автора�сучасника 10).
Останні були внесені туди із синодиків. Місцеві явища природи, яким надавали�
ся надзвичайні й віщувальні властивості, з точною датою були записані місцеви�
ми священиками. Отже, не дивно, що літопис, який вівся у Києві, поповнювався
з різних джерел місцевого походження 11.
Замовниками літописів були князі, тому ці джерела мали офіційний характер,
Сіверянський літопис 41
а авторами літописів були сучасники та очевидці описуваних подій, церковні і
світські особи. На користь цього Микола Іванович наводить численні приклади,
серед яких – фрагмент Київського літопису ХІІ ст. під 1146 – 1157 рр., де не ви�
падково особливо детально описані тогочасні події 12. Однак дослідник помиляв�
ся, говорячи, що ведення літописів на замовлення і під наглядом князів та су�
часність описуваних подій є аргументами достовірності викладеного матеріалу.
Це, навпаки, свідчення заангажованості літописців та ідеологічного забарвлення
(симпатія до одних князів і антипатія до інших) текстів літописів.
Проте писалися літописи і у монастирях, і у церквах, присвячені церковним
подіям та явищам природи, яким надавалися віщувальні властивості.
М.І. Костомаров намагався визначити літописну роботу кожного з авторів літо�
писів (при цьому структуруючи тексти літописів), з’ясовуючи етапи складання
текстів. Дослідник сумнівався, що автором усього тексту «Повісті временних літ»
був Нестор. М.І. Костомаров вважав, що цей літопис написаний декількома осо�
бами, через що у його тексті трапляються протиріччя та недоречності щодо змісту,
різне спрямування розповіді та її загальний тон 13. Учений визначив, що Нестор
був автором Печерського літопису (оскільки у Києво�Печерському патерику не�
одноразово фігурує його ім’я як автора житійних сказань святих Даміана, Ієремії,
Матфея та Ісакія, які увійшли і до літопису), що як одна із складових частин
увійшов до «Повісті временних літ»: «Вероятно, Нестор писал Печерскую лето�
пись и эта монастырская летопись занесена была в нашу («Повесть временних
лет». – І.Ч.) как одна из составных частей ея; вероятно все, что в ней относится к
Печерскому монастирю, взято из этой монастырской летописи, писаной, между
прочим, и Нестором; но не все, заключающееся в ней, следует приписывать мона�
ху или вообще Печерской обители…» 14.
Шляхом аналізу і зіставлення інформації різних літописних повідомлень
М.І. Костомаров дійшов висновку про авторство останніх літописних статей ігу�
мена Видубецького монастиря Сильвестра, який упорядкував усі окремі казання
в єдиний текст літопису, і тому його слід вважати автором «Повісті временних
літ» 15. Проте на час життя М.І. Костомарова це була застаріла думка, адже ще
М.М. Карамзін довів, що Сильвестр не був продовжувачем літопису Нестора, а
лише переписувачем (редактором), тому його ім’я і зафіксовано у «Повісті вре�
менних літ» 16, та й Нестор писав не тільки Печерський літопис, але й київську
хроніку, датовану від 1110 до 1113 рр. (А.Л. Шлецером та М.М. Карамзіним) 17.
Учений також помилково вважав, що саме Сильвестр проставив дати у «Повісті
временних літ» 18, що насправді зробив Никон Печерський.
Весь текст «Повісті временних літ» М.І. Костомаров розподілив на такі струк�
турні частини: Повість давніх літ 1043 р., Печерський літопис (Повість) 1051 р.,
розповідь про Кирила і Мефодія, договори з греками, історія хрещення Володи�
мира Святославича, духівна Володимира Мономаха, розповідь про характерників,
розповідь про Василька, князя Теребовльського, доповнення з візантійських
текстів тощо. Однак при цьому дослідник скептично ставився до реконструкції
первинної «Повісті временних літ» Нестора 19. Таке структурування «Повісті вре�
менних літ» не знайшло прибічників серед наступних поколінь дослідників, тому
і не прижилося в історичній науці. Зокрема, не знайшло послідовників і датуван�
ня «Повісті временних літ» і початку Київського літопису з 1111 р.
Продовження літопису Сильвестра М.І. Костомаров вбачав у Київському літо�
пису 1200 р., який він розподілив на дві нерівні частини – 1111 – 1146 р. і після
1146 р. (детальна розповідь). Також він визначив автора, який нібито сам вписав
своє ім’я в літопис під 1171�1172 рр. – це ігумен Андріївського монастиря Симе�
он. М.І. Костомаров підкреслював складну структуру Київського літопису, що
складається із фрагментів, які не належать до київського літописання 20.
М.І. Костомаров помітив, що з 1146 р. літопис приймає характер безперервної
детальної розповіді, тому є іншим твором по відношенню до попередніх літопис�
них статей. Цей «твір» він назвав повістю про військові події, пов’язані із Ігорем
42 Сіверянський літопис
Ольговичем та боротьбою Ізяслава Мстиславича з Юрієм Долгоруким. Її авто�
ром, на думку дослідника, була світська людина, яка брала участь у військових
кампаніях, саме тому докладно описувала їх: «…под 1151 г. описывается борьба
Изяслава Мстиславича с Юрием, разсказчик называет сторону, где находился
князь Изяслав, нашей; даже он был учасником политических событий, ибо гово�
рить о князе: «и рече слово его же и переже слышахом», тогда, как это слово было
сказано князем к воску» 21.
Отже, М.І. Костомаров підтримав концепцію К. М. Бестужева�Рюміна 22 щодо
військових повістей у складі тексту Київського літопису, проте не зробив деталь�
ного аналізу Повісті Ізяслава Мстиславича і не виділив інші військові та літо�
писні повісті у складі Київського літописного зводу.
Микола Іванович уважно слідкував за зміною літописців і подій, які вони
описували. Після 1156 р. у Київському літопису він помітив зміну літописця,
оскільки вже під 1156 р. згадується якась духовна особа та описуються події і в
інших князівствах, окрім Київського, тоді як до цього моменту літописець зосе�
реджував свою увагу переважно на київській інформації і на тих князівствах, де у
військово�політичному житті брали участь київські князі. При цьому дослідник
окремо виділив 1167 р., де описані події, що відбувалися у Чернігові 23. Проте
дослідник не розвинув цю думку і не помітив у цій літописній статті фрагмент
чернігівського походження.
Взагалі�то Миколу Івановича можна віднести до скептиків у ставленні до існу�
вання місцевих літописних традицій у давньоруський час, особливо у Чернігові.
Він свідомо оминав проблему Чернігівського літописання, а наявну в Київському
літопису чернігівську інформацію ототожнював із південноруськими вставками.
Дослідник відкидав його існування та, відповідно, заперечував можливість ре�
конструкції чернігівського тексту літопису.
М.І. Костомаров порівнював тексти Іпатіївського і Лаврентіївського літопис�
них зводів з метою з’ясування джерел літописної інформації та літописної діяль�
ності упорядників літописів. Він виділив ще один структурний елемент Київсь�
кого літопису ХІІ ст. – «розповідь про смерть Андрія Боголюбського» (Повість
про вбивство Андрія Боголюбського. – І.Ч.), що була написана в Суздальській
землі та пізніше вставлена до суцільного тексту літопису.
З 1175 р. знову, на думку М.І. Костомарова, у Києві змінюється літописець, що
видно з манери оповіді про події у Київському літопису (в більшості випадків
йдеться про війну руських князів проти половців), його мови, стилістичних особ�
ливостей автора (літописець на цьому відрізку використовує «полк» у значенні
«війська», використовує словосполучення «русальний тиждень»); до його уваги
потрапляють не лише південноруські події, але й справи інших князівств.
Повість про похід Ігоря Святославича на половців 1185 р. – наступна складова
Київського літопису – написана, на думку дослідника, у Києві, «ибо летописец,
описывая естественные явления, бывшие в Галицкой земле, добавляет, что в Ки�
евской не было ничего подобного» 24. Цей аргумент не витримує критики, адже
лише опосередковано свідчить на користь такої думки.
Серед складових Лаврентіївського зводу М.І. Костомаров виділив місцевий
суздальський літопис, що систематично вівся у Володимирі з 1157 р., коли Андрій
Боголюбський став суздальським князем. Літописцем цього князя була церковна
особа 25.
Після 1202 р. у Лаврентіївському літопису хоча і йдеться переважно про суз�
дальські події, однак є фрагменти з київського літописання: 1204 р. – розорення
Києва Ольговичами та половцями, 1224 р. – похід проти татар та битва на Калці 26.
Дослідник оцінив значення іноземних джерел, таких, як «Історії» Яна Длуго�
ша та польського історика Вінцентія Кадлубека для реконструкції літописної
інформації про давньоруські справи з літописних списків (переважно початково�
го літописання), що не дійшли до нас, однак були у користуванні цих польських
істориків 27. Такий висновок учений зробив із різниці в оповіді про початкову
Сіверянський літопис 43
історію Русі та Києва, викладену у Яна Длугоша та у «Повісті временних літ».
Осібно серед інших давньоруських літописів стоять новгородські літописи,
серед яких найціннішим для реконструкції давньоруського літописання є місце�
вий «Новгородський Перший літопис» (НПЛ).
Початок НПЛ, на думку М.І. Костомарова, – це скорочення того, що писалося у
Києві, та доповнення додатками із життя Новгорода. Микола Іванович досить де�
тально досліджував шляхи потрапляння на сторінки цього літопису інформації про
світські справи (з церковних синодиків та поминальних записок) – народження і
смерть князів, закладення церков, про нещасливі для князів військові походи.
Дослідник помітив, що «с 1117 г. летопись начинает, так сказать, полнеть, осо�
бенно в перечне событий относящихся к Новгороду; видимое обилие фактов ука�
зывает на близость самого летописца к описываемому времени» 28. Проте власне
новгородський літопис, на думку М.І. Костомарова, розпочинається з 1137 р., із
вигнання Всеволода Мстиславича з Новгорода. Новгородське літописання, як
помітив дослідник, велося духовною особою. Це видно з манери підбору інфор�
мації для літопису – опис переважно церковних справ 29.
Отже, проаналізувавши всі відомі та опубліковані на той час літописи,
М.І. Костомаров дійшов висновку про еволюцію літописного жанру від «казань
та записок» (тобто коротких відомостей практичного змісту та детальних поетич�
них розповідей) до «літописів» (сукупності казань, розбитих по роках, що допов�
нені записками) аж до «літописних збірників, зводів» (із включенням до літо�
писів окремих творів) 30. Проте усі ці «жанри» існували паралельно – літописні
зводи складалися із казань, повістей (усних джерел) та письмових джерел (русь�
ких літописів та використаних літописцями іноземних джерел, переважно візан�
тійських).
Таким чином, студії Миколи Івановича Костомарова у галузі дослідження
давньоруських літописів були оригінальними, але не мали послідовників. Тому
визначити його місце в історіографії літописання досить складно, адже висновки
дослідника не прижилися в історичній науці. Однак він окреслив коло головних і
важливих питань у дослідженні літописів як джерел (їх джерела, структура, проб�
лема авторства, зміни літописців), проте поверхово з’ясовував історію складання
текстів літописів, зробив лише перші кроки у визначенні їхніх протографів та
архетипів, особливостей текстів різних списків, лише частково порівнював тек�
сти літописів на відрізках їхнього хронологічного збігу. Це можна пов’язати із
недостатньо сформованою методологією у дослідженні літописів, відсутністю тек�
стологічного аналізу як такого.
М.І. Костомаров підтримав ідею К.М. Бестужева�Рюміна про те, що літописи,
які укладалися в Києві, Володимирі, Новгороді тощо, були зводами (об’єднува�
ли багато джерел та велися і продовжувалися декількома авторами) та поповню�
валися інформацією також із місцевих джерел (усних та письмових). Літописні
зводи не були однорідними (у складі їх наявні фрагменти і навіть цілі повісті,
казання, перекази та ін.). Саме на місцеве, удільне літописання ХІІ ст., що увійшло
до складу Київського літопису, спрямовані дослідження сучасних учених.
М.І. Костомаров одним із перших почав виділяти критерії та ознаки манери
різних літописців, серед яких були й лінгвістичні риси. Аналіз лексики, хроноло�
гічних показників, місцевої топографічної інформації є перспективним напрям�
ком уже сучасних студій, започаткованих ще у ХІХ ст.
1. Архангельский А. Первые труды по изучению начального русского летописания (до начала
издания «Полного собрания русских летописей»). – Казань, 1886.
2. Буганов В.И. Отечественная историография русского летописания. Обзор советской
литературы. – М., 1975.
3. Библиография русского летописания / сост. Р.П. Дмитриева. – М. – Л., Изд�во Академии
наук СССР, 1962.
4. Пінчук Ю.А. До оцінки наукової і громадської діяльності М. Костомарова // Український
історичний журнал. – 1992. – № 3. – С. 4.
44 Сіверянський літопис
5. Пінчук Ю.А. М.І. Костомаров (1817 – 1885). – К., 1992. – С. 125.
6. Костомаров Н.И. Предания первоначальной русской летописи VI – XII // Вестник Европы.
– Т. 1. – январь. – 1873. – С. 10 – 34; Костомаров Н.И. Предания первоначальной русской
летописи VI – XII // Вестник Европы. – Т. 1. – февраль. – 1873. – С. 570 – 624.
7. Костомаров Н.И. Лекции по русской истории. – Ч. 1. Источники русской истории. – СПб.,
1861. – С. 18.
8. Там само. – С. 21.
9. Там само. – С. 23.
10. Вілкул Т.Л. Літопис Святослава Ольговича // До джерел. Збірник наукових праць на
пошану Олега Купчинського з нагоди його 70�річчя. – Т. 2. – К. – Л., 2004. – С. 63 – 74.
11. Костомаров Н.И. Лекции по русской истории... – С. 42.
12. Там само. – С. 20 – 25.
13. Там само. – С. 26 – 29.
14. Там само. – С. 27 – 28.
15. Там само. – С. 29 – 30.
16. Архангельский А. Первые труды по изучению… – С. 26 – 27.
17. Там само. – С. 13, 18, 26.
18. Костомаров Н.И. Предания первоначальной русской летописи VI – XII // Вестник Европы.
– Т. 1. – январь. – 1873. – С. 6.
19. Костомаров Н.И. Лекции по русской истории... – С. 34 – 37.
20. Там само. – С. 40 – 41.
21. Там само. – С. 43 – 44.
22. Детальніше див.: Бестужев�Рюмин К.Н. О составе русских летописей до конца XIV в. –
СПб., 1868. – С. 79 – 105; Котляр М.Ф. Київський літопис ХІІ ст. Історичне дослідження. – К.,
2009. – С. 34 – 37, 109 – 134; Чугаєва І. Чернігівське літописання ХІІ ст. в дослідженнях
К. Бестужева�Рюміна // Середньовічні старожитності Центрально�Східної Європи. Матеріали
ІХ Міжнародної студентської наукової археологічної конференції. – Чернігів, 2010. – С. 280.
23. Костомаров Н.И. Лекции по русской истории... – С. 44.
24. Там само. – С. 45 – 46.
25. Там само. – С. 82 – 83.
26. Там само. – С. 46.
27. Там само. – С. 47; Костомаров Н.И. Предания первоначальной русской летописи... –
С. 571 – 576.
28. Костомаров Н.И. Лекции по русской истории... – С. 62.
29. Там само. – С. 60 – 65.
30. Там само. – С. 97 – 98.
На основе анализа научного наследия Н.И. Костомарова определяется роль и
место ученого в исторической науке ХІХ в. как исследователя древнерусских лето�
писей.
Ключевые слова: Н.И. Костомаров, «Повесть временных лет», Киевская лето�
пись, черниговское летописание.
Based on analysis of a scientific heritage of M.I. Kostomarov, a role and a place of the
scientist in historical science XIX century as a researcher of Old Rus chronicles are
defined in the article.
Key words: M.I. Kostomarov, The Tale of Bygone Years, Kyiv Chronicle, chernihiv
writing chronicles.
|