Особливості атеїстичної політикиі стан об’єктів культового призначення в середині 1960-х — на початку 1970-х років в Україні

Особливості атеїстичної політикиі стан об’єктів культового призначення в середині 1960-х — на початку 1970-х років в Україні

Досліджуються особливості атеїстичної політики і стан об’єктів культового призначення в середині 1960-х — на початку 1970-х років в Україні. Зазначається, що досліджуваний період відзначився як певними здобутками у збереженні культурної спадщини, так і відчутними прорахунками, які призвели до збід...

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:
Bibliographische Detailangaben
Datum:2010
1. Verfasser: Помаз, Ю.В.
Format: Artikel
Sprache:Ukrainian
Veröffentlicht: Інститут філософії імені Г.С. Сковороди НАН України 2010
Schriftenreihe:Філософські обрії
Schlagworte:
Релігієзнавство
Online Zugang:https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/25947
Tags: Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:Особливості атеїстичної політикиі стан об’єктів культового призначення в середині 1960-х — на початку 1970-х років в Україні / Ю.В. Помаз // Філософські обрії. — 2010. — № 24. — С. 194-208. — Бібліогр.: 39 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
id nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-25947
record_format dspace
spelling nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-259472025-06-03T16:04:28Z Особливості атеїстичної політикиі стан об’єктів культового призначення в середині 1960-х — на початку 1970-х років в Україні Особенности атеистической политики и состояние объектов культового назначения в средине 1960-х — начале 1970-х годов в Украине Features of askepticheskoy policy and state of ob’ektov of the cult setting in the mean of 1960th — beginning of 1970th in Ukraine Помаз, Ю.В. Релігієзнавство Досліджуються особливості атеїстичної політики і стан об’єктів культового призначення в середині 1960-х — на початку 1970-х років в Україні. Зазначається, що досліджуваний період відзначився як певними здобутками у збереженні культурної спадщини, так і відчутними прорахунками, які призвели до збідніння історико–культурного фонду України. Исследуются особенности атеистической политики и состояние объектов культового назначения в средине 1960-х — в начале 1970-х годов на Украине. Отмечается, что исследуемый период обозначился как определенными достижениями в сохранении культурного наследия, так и ощутимыми просчетами, которые обеднили историко–культурный фонд Украины. Peculiarities of atheistic state policy and concerning objects of cult purpose in the 60s – 70s in Ukraine are examined in this article. An general the period that is being examined by the author was marked by both achievements in saving cultural heritage and drawbacks which impoverished historic and cultural fund of Ukraine. 2010 Article Особливості атеїстичної політикиі стан об’єктів культового призначення в середині 1960-х — на початку 1970-х років в Україні / Ю.В. Помаз // Філософські обрії. — 2010. — № 24. — С. 194-208. — Бібліогр.: 39 назв. — укр. 2075–1443 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/25947 uk Філософські обрії application/pdf Інститут філософії імені Г.С. Сковороди НАН України
institution Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection DSpace DC
language Ukrainian
topic Релігієзнавство
Релігієзнавство
spellingShingle Релігієзнавство
Релігієзнавство
Помаз, Ю.В.
Особливості атеїстичної політикиі стан об’єктів культового призначення в середині 1960-х — на початку 1970-х років в Україні
Філософські обрії
description Досліджуються особливості атеїстичної політики і стан об’єктів культового призначення в середині 1960-х — на початку 1970-х років в Україні. Зазначається, що досліджуваний період відзначився як певними здобутками у збереженні культурної спадщини, так і відчутними прорахунками, які призвели до збідніння історико–культурного фонду України.
format Article
author Помаз, Ю.В.
author_facet Помаз, Ю.В.
author_sort Помаз, Ю.В.
title Особливості атеїстичної політикиі стан об’єктів культового призначення в середині 1960-х — на початку 1970-х років в Україні
title_short Особливості атеїстичної політикиі стан об’єктів культового призначення в середині 1960-х — на початку 1970-х років в Україні
title_full Особливості атеїстичної політикиі стан об’єктів культового призначення в середині 1960-х — на початку 1970-х років в Україні
title_fullStr Особливості атеїстичної політикиі стан об’єктів культового призначення в середині 1960-х — на початку 1970-х років в Україні
title_full_unstemmed Особливості атеїстичної політикиі стан об’єктів культового призначення в середині 1960-х — на початку 1970-х років в Україні
title_sort особливості атеїстичної політикиі стан об’єктів культового призначення в середині 1960-х — на початку 1970-х років в україні
publisher Інститут філософії імені Г.С. Сковороди НАН України
publishDate 2010
topic_facet Релігієзнавство
url https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/25947
citation_txt Особливості атеїстичної політикиі стан об’єктів культового призначення в середині 1960-х — на початку 1970-х років в Україні / Ю.В. Помаз // Філософські обрії. — 2010. — № 24. — С. 194-208. — Бібліогр.: 39 назв. — укр.
series Філософські обрії
work_keys_str_mv AT pomazûv osoblivostíateístičnoípolítikiístanobêktívkulʹtovogopriznačennâvserediní1960hnapočatku1970hrokívvukraíní
AT pomazûv osobennostiateističeskojpolitikiisostoânieobʺektovkulʹtovogonaznačeniâvsredine1960hnačale1970hgodovvukraine
AT pomazûv featuresofaskepticheskoypolicyandstateofobektovofthecultsettinginthemeanof1960thbeginningof1970thinukraine
first_indexed 2025-11-26T22:05:38Z
last_indexed 2025-11-26T22:05:38Z
_version_ 1849892278330458112
fulltext Філософські обрї, 2010, № 24194 Юлія Помаз ПОМАЗ Юлія Володимирівна — старший викладач кафедри економіки підприємства Полтавської державної аграрної академії. Сфера наукових інтересів — охорона та збереження пам’яток культового походження, державно- церковні відносини в новітній історії України. ОсОбливОсті АтеїстичнОї ПОлітики і стАн Об’єктів культОвОгО ПриЗнАчення в середині 1960-х — нА ПОчАтку 1970-х рОків в укрАїні Досліджуються особливості атеїстичної політики і стан об’єктів культового призначення в середині 1960-х — на по- чатку 1970-х років в Україні. Зазначається, що досліджуваний період відзначився як певними здобутками у збереженні культурної спадщини, так і відчутними прорахунками, які призвели до збідніння історико–культурного фонду України. Ключові слова: державно-церковні відносини, антирелігійна політика держави, культові об’єкти, культові пам’ятки. Витоки багатьох негараздів у новітніх державно– церковних взаємовідносинах беруть початок із недавнього минулого України, яке потребує об’єктивного аналізу з позицій сучасного історичного досвіду. Серед численних проблем радянського періоду виділяються особливості реалізації державою політики щодо культових об’єктів. Мета дослідження полягає в тому, щоб дослідити основні засади державної політики й практики щодо сакральних об’єктів в УРСР у середині 1960-х — на початку 1970 - х років. © Ю.Помаз, 2010 Філософські обрї, 2010, № 24 195 Релігієзнавство Необхідність вивчення досвіду взаємин держави та церкви зумовлено тим, що в історичній літературі радянського періоду панували догматичні погляди [1, 2, 3]. Упродовж останніх років тема войовничої атеїстичної політики радянської держави була забезпечена значною історіографічною базою, але питання ліквідації культових об’єктів в Україні в означений період в історичній науці вивчалося епізодично в контексті ряду проблем більш масштабного плану [4, 5, 6]. Втім, надзвичайно важливим є дослідження механізмів нищення сакральних об’єктів в українському суспільстві. Після відставки М. С. Хрущова на жовтневому (1964 р.) пленумі ЦК КПРС намітилася певна зміна курсу в державній релігійній політиці. Стало зрозуміло, що практикованими гоніннями, обмеженням прав священиків, забороною навчатися в духовних навчальних закладах радянська влада підривала в першу чергу свій авторитет. То ж у 1970-ті рр. ідеологи ЦК КПРС почали пропонувати нову модель державно–церковних відносин — не фізичного знищення віри, а її пристосування до комунізму [7, с. 336]. Намітилися ознаки відходу державно– партійної верхівки від політики і практики масового знищення культових об’єктів. Відмовившись від попередніх методів боротьби з релігією і церквою, нове керівництво країни на чолі з Л. І. Брежнєвим перейшло до прихованої тактики витіснення релігійних організацій з внутрішнього життя держави. Влада зробила деякі кроки щодо послаблення надто суво- рих заходів щодо Церкви. У грудні 1964 р. у Верховному суді СРСР відбулася нарада з питань порушення соціалістичної законності відносно віруючих. Намагаючись відкрито продемонструва ти зміну курсу релігійної політики, Президія Верховної Ради СРСР 27 січня 1965 р. прийняла постанову «Про деякі факти порушення соціалістичної законності у відношенні до віруючих». 13 серпня 1965 р. аналогічну по- станову прийняла і Президія Верховної Ради УРСР [6, с. 100, 111]. Після виходу вказаних директив значно зменшилися Юлія Помаз Філософські обрї, 2010, № 24196 темпи зняття з реєстрації релігійних громад та церков. Про- те, дослідники історії Церкви слушно стверджують, що кар- динальних змін у політиці партії не відбулося. Неухильною залишилася антицерковна спрямованість державної політики, трансформувалися лише її форми й методи [6, с. 100; 8, с. 57]. Період масового закриття православних церков змінився но- вим затяжним, що називався в урядових документах періодом «упорядкування релігійної мережі» [9, с. 52]. Владу продовжували непокоїти не ліквідовані в попередні роки монастирі. Упродовж другої половини 1960 ― 1970-х рр. одним із головних об’єктів двобою радянської системи з церк- вою залишалася Почаївська Лавра. Не приносила відчутних результатів система заходів щодо посилення атеїстичного виховання населення, налагоджена партійними і радянськи- ми органами Кременецького району Тернопільської області. Не допомогло й відкриття атеїстичного музею в Почаєві. На святкування релігійного свята «Успіння» в Почаївській Лаврі в 1965 р. паломники і віруючі прибули в кількості 5 тис. чоловік, із яких близько 1 тис. ― із інших областей і республік СРСР. Високою була активність віруючих, які морально і матеріально підтримували Лавру [10, арк. 126, 130]. Не по- лишаючи своїх задумів по знищенню святині, 15 ― 16 липня 1965 р. каральні радянські органи влаштували погром прочан Почаївської Лаври, які спали на Лаврському кладовищі, не маючи іншого місця для ночівлі [11, с. 1062]. Вбачаючи в релігії силу, ворожу ідеалам радянського суспільства, партійно–державні структури продовжували ви- шукувати всілякі заходи, щоб не допускати реєстрації нових релігійних об’єднань, під будь–якими приводами продовжу- вали закривати діючі церкви, молитовні будинки. В Івано– Франківській області в результаті проведеної роботи до 1965 р. припинили свою діяльність і були зняті з реєстрації 282 церкви, зруйновано 10 тис. хрестів і каплиць. На середину ве- ресня 1965 р. на обліку уповноваженого перебували лише 374 Філософські обрї, 2010, № 24 197 Релігієзнавство релігійні громади РПЦ. Богослужіння відбувалося в 210 церк- вах. У Тернопільській області в 1964 р. було знято з реєстрації 23, за 8 місяців 1965 р. ― 8 релігійних громад. Якщо в 1940 р. на Буковині діяло 425 православних церков й 6 монастирів, то у вересні 1965 р. в області функціонували лише 264 церкви. Із 68 православних громад Херсонської області, що перебу- вали на реєстрації в 1962 р., у 1965 р. залишилося 60, з яких фактично діяли 43 [12, арк. 40, 47, 68, 73]. Станом на 15 жов- тня 1965 р. у Луганській області було зареєстровано 66 право- славних громад, церковні служби відбувалися регулярно у 62 церквах і молитовнях [13, арк. 208]. За двадцять післявоєнних років в УРСР були зняті з реєстрації 5231 православна церква і молитовний будинок. Велику кількість вивільнених культових приміщень після відповідного переобладнання освоїли під соціально–культурні заклади (1653), складські приміщення (794) і житло (209). Багато сакральних споруд, які перебували в «аварійному» стані, розібрали. 1209 церковних приміщень у республіці взагалі не використовували- ся. Більше 77 % неосвоєних культових споруд знаходилися у 7 західних областях республіки. Зокрема, в Львівській області ― 369 із 608 знятих з реєстрації, Тернопільській ― 178, Івано– Франківській ― 203 і Ровенській ― 83. Фактично не залиши- лося невикористаних церковних споруд в Дніпропетровській, Донецькій, Запорізькій, Кіровоградській, Полтавській і Херсонській областях [14, арк. 56]. У 60 — 70-ті рр. ХХ ст. у радянському суспільстві нагаль- ним залишалося завдання перетворення історико–культурної спадщини на знаряддя партійно–більшовицького виховання. [15, с. 156]. Сильно скорочені асигнування на консервацію і реставрацію пам’яток архітектури в попередні роки не дава- ли змоги провести навіть першочергові роботи, необхідні для рятування від загибелі багатьох творів давнього зодчества. Важливість справи збереження культурних цінностей недо- статньо усвідомлювалася навіть тими органами, які повинні Юлія Помаз Філософські обрї, 2010, № 24198 були їх охороняти. Майстерні, які не мали відповідних ви- робничих потужностей, як правило, ухилялися від ремонтних робіт, а органи охорони пам’яток, не маючи достатніх прав, не виявляли наполегливості в їх своєчасному проведенні [16, с. 9 — 10, 12]. У республіці не було єдиного господаря пам’яток. Так, надбаннями історії, археології, мис тецтва відало Міністерство культури УРСР, а пам’ятками архітектури — Держбуд УРСР. Така ситуація негативно вплинула на пам’яткоохоронну справу, породжувала конфліктні ситуації. Недостатність ремонтно–реставрацій ної бази негативно по- значилася на збереженні пам’яток, часто провокувала їх зне- сення. У ряді міст УРСР знаходилася значна кількість цінних культових пам’яток, які потребували ремонту та рестав рації, деякі з них перебували у гостро аварійному стані. По відношенню до пам’яток архітектури практично не використовувалася стаття 207 Кримінального кодексу, яка передбачала покарання за навмисне знищення, зруйнування чи зіпсування пам’яток культури, взятих під охоро ну держа- ви [17, с. 431]. Упродовж 1964 — 1965 рр. була зруйнована дерев’яна церква Покрови Пресвятої Богородиці (1756 р.) в с. Андріївка (Фірлеївка) Буського району Львівської області [18, с. 50]. Тоді ж знищили дзвіницю зруйнованої в 1930-х рр. Успенської церкви (XVIII ст.) у с. Стахорщина Новгород– Сіверського району Чернігівської області. У травні 1965 р. у с. Руське Поле Тячівського району Закарпатської області си- лами школярів під керівництвом директора місцевої школи (водночас вчителя історії) була розібрана на дрова і згодом спалена дерев’яна Миколаївська церква (17 ст.). Того ж року в селі розібрали церкву Св. Йоана Хрестителя (16 ст.), в с. Плав’я Свалявського району знищили Миколаївську церкву (поч. 18 ст.) [19, с. 131 – 132, 146, 164]. Зазнали нищення й інші унікальні сакральні споруди. За кількістю стародавніх пам’яток історії та культури одне з перших місць у Європі займав Київ. Та вже на середину 1960-х Філософські обрї, 2010, № 24 199 Релігієзнавство рр. збереглися лише їх одиниці. Питання вироблення серйозних підходів щодо експлуатації архітектурних пам’яток піднімали в 1965 р. у листі на ім’я секретаря ЦК КПУ А. Д. Скаби відомі науковці, художники, культурні діячі [20, с. 206]. Із другої половини 1960-х рр. розпочинається поступове піднесення пам’яткоохоронної справи в Україні. На виконан- ня постанови Ради Міністрів УРСР від 24 серпня 1963 р. № 970 «Про впорядкування справи обліку та охорони пам’ятників архітектури на території Української РСР» Держбуд та Міністерство культури УРСР у 1965 р. продовжили роботу по обстеженню виключених зі списку пам’ятників архітектури з метою виявлення цінних творів старовинного монументаль- ного живопису, скульптури та високохудожньої різьби по де- реву. В результаті проведеної перевірки твори образотворчо- го мистецтва виявили у Вінницькій, Львівській, Рівненській, Тернопільській та Чернівецькій областях в 29 спорудах, із яких 6 були діючими церквами та молитовнями [21, арк. 1]. 2 ― 3 червня 1965 р. відбувся пленум Науково–методичної ради по охороні пам’яток культури Міністерства культу- ри СРСР, у ході якого вказувалося на серйозні недоліки в справі охорони, реставрації і використання пам’яток культу- ри [22, арк. 127]. У липні 1965 р. у Москві відбулася наукова конференція, присвячена проблемам використання історико– художніх пам’яток в ідейно–естетичному вихованні трудя- щих і ролі добровільних товариств та музеїв в пропаганді й охороні пам’яток культури. У резолюції конференції вказува- лося, що питання про впорядкування державної системи охо- рони, реставрації пам’яток культури та затвердження нового загальносоюзного законодавства в цій сфері давно назріло і не терпить подальшого відкладання [22, арк. 89-90]. Із 4 по 22 липня 1965 р. в Україні працювала Комісія Науково– методичної ради по охороні пам’яток культури Міністерства культури СРСР, перед якою стояло завдання вивчити стан справи охорони, використання і пропаганди культурної спадщини [22, Юлія Помаз Філософські обрї, 2010, № 24200 арк. 169]. Практичні рекомендації, висловлені спеціалістами комісії, певною мірою активізували пам’яткоохоронну робо- ту. Зокрема, поступово відновлювали спотворені перебудо- вами й некваліфікованими ремонтами унікальні архітектурні пам’ятки ― Успенський собор і Покровську надбрамну церкву Святогірського монастиря на Донеччині [23, с. 79]. У 1965 ― 1969 рр. були проведені дослідження Богоявленської церкви в Острозькому замку [24, с. 79]. В умовах тимчасового послаблення ідеологічного тиску в середині 1960-х рр. виникли сприятливі умови для створення масового добровільного товариства охорони пам’яток. Навесні 1965 р. з пропозицією про створення Товариства охорони пам’яток історії та культури виступила газета «Літературна Україна». Тоді ж виникла ініціативна група з представників інтелігенції ― учених, архітекторів, письменників, художників, кінематографістів, які звернулися до ЦК КПУ з пропозицією щодо організації Товариства [25, арк. 53]. Постановами ЦК КПУ від 25 серпня 1965 р. і Ради Міністрів УРСР від 28 серпня 1965 р. було створене Товариство охорони пам’ятників історії та культури УРСР (УТОПІК) [26, арк. 73]. Національно свідома українська громадськість в умовах антирелігійного суспільства отримала можливість легально впливати на стан охорони пам’яток у цілому, в т. ч. й культових, зберегти від знищення конкретні сакральні об’єкти. У другій половині 1960-х рр. був прийнятий ряд правових актів, які регулювали сферу державно–церковних відносин. У 1966 р. була створена Рада в справах релігій, розробляло- ся «Положення про релігійні об’єднання СРСР», яке так і не було затверджене. 26 березня 1966 р. Президія Верховної Ради УРСР прийняла Указ «Про адміністративну відповідальність за порушення законодавства про релігійні культи» і Поста- нову «Про застосування статті 138 Кримінального кодек- су Української РСР». Проте, більшість законодавчих актів, що гарантували свободу совісті, по суті залишалися лише Філософські обрї, 2010, № 24 201 Релігієзнавство звабливими деклараціями, які не мали позитивного значен- ня для розвитку православної Церкви в Україні. Ставлення партійно–радянського активу до церкви та віруючих суттєво не змінилося. Всього в республіці мережа діючих православ- них церков за період 1948 ― 1966 рр. скоротилася з 9771 до 4540 (46,5 %). У областях, які мали велику кількість пустую- чих культових споруд, не йшла на спад релігійна активність віруючих. У липні 1966 р. в УРСР 238 релігійних громад до- бивалися відновлення церковних служб [14, арк. 30, 55]. У період так званого «застою» масового зачинення цер- ков не відбувалося, проте влада не поспішала відкривати й храми, зачинені раніше. Інколи, досить неохоче, держава йшла назустріч проханням віруючих, реєструючи закриті в попередні роки релігійні громади та повертаючи церковні приміщення. Так, 31 серпня 1966 р. Овруцький райвиконком Житомирської області виніс рішення про реєстрацію релігійної громади с. Новий Дорогин, визнавши невиправданість її знят- тя з реєстрації та вилучення молитовні в 1962 р. [26, арк. 128] У 1960 р. в с. Кунка Гайсинського району Вінницької області віруючим заборонили відвідувати церкву, приміщення якої було визнане аварійним. Лише в листопаді 1966 р. комісія в складі обласних спеціалістів зробила висновок, що споруда потребує капітального ремонту [27, арк. 115]. У 1966 р. в УРСР був проведений ряд заходів, спрямо- ваних на покращення справи охорони і пропаганди пам’яток історії та культури. Держбуд УРСР розробив на 1967 ― 1970 рр. план найневідкладніших першочергових консерваційних та ремонтно–реставраційних робіт по найцінніших пам’ятках архітектури [28, арк. 37]. Проте, у справі охорони пам’яток і в практиці їх відбудови та використання існували серйозні проблеми. О. О. Нестуля дотримується думки, що зі ство- ренням УТОПІК ситуація суттєво не покращилася, оскільки Товариство обмежило діяльність науковців, діячів культури, зацікавлених проблемами збереження старовини, охороною Юлія Помаз Філософські обрї, 2010, № 24202 ідеологічно «правильних» пам’яток. У пам’яткоохоронній справі робився наголос на необхідності збереження й реставрації новоспоруджених об’єктів, проблеми старовин- них пам’яток оголошувалися неактуальними [15, с. 157]. Органи влади продовжували послідовно здійснювати за- ходи по скороченню церковної мережі. Наприкінці березня 1967 р. на території Української РСР було зареєстровано 5918 релігійних громад, у т. ч. православних — 4531. Всього за післявоєнні роки в республіці з реєстрації зняли 5209 церков і молитовних будинків [29, арк. 22]. Станом на 1 жовтня 1967 р. у республіці не використовувалося 579 культових приміщень, у т. ч. 553 православних. Із них 68 були аварійними, підлягали розбиранню. Із 132 раніше розібраних по всій Україні церков, 124 припадало на Полтавщину [30, арк. 3]. Зважаючи на загрозливий стан пам’яткоохоронної сфе- ри Рада Міністрів УРСР 20 лютого 1967 р. прийняла поста- нову № 125 «Про стан і заходи по дальшому поліпшенню охорони та збереження пам’ятників архітектури, мистецтва, археології та історії в Українській РСР» [31, арк. 34]. Були намічені конкретні шляхи вирішення нагальних проблем охо- рони історико–культурних пам’яток, що було великим кроком вперед порівняно з попередніми директивами. У ході вико- нання даної постанови в УРСР проводилася робота, що мала позитивний вплив на стан охорони та збереження культової спадщини. Зокрема, виконком Закарпатської обласної Ради депутатів трудящих зобов’язав голів райміськвиконкомів за- безпечити охорону та утримання колишніх культових споруд, що були пам’ятниками архітектури [32, арк. 3]. Пам’яткоохоронні питання поступово набувають все більшої ваги в діяльності місцевих органів влади, республіканських і союзних міністерств та відомств, громадських організацій. 2 жовтня 1967 р. Президіум Академії наук СРСР та колегія Міністерства культури СРСР прийняли рішення про створен- ня Зводу пам’яток [33, с. 99]. Внаслідок прийняття конкретних Філософські обрї, 2010, № 24 203 Релігієзнавство заходів по охороні Києво–Печерського заповідника в 1967 р. порівняно з 1965 р. майже в 9 раз збільшилися асигнування за ра- хунок республіканського бюджету на ремонтно–реставраційні та консерваційні роботи [34, с. 30]. Однак, реставраційні робо- ти на деяких об’єктах, розпочаті наприкінці 1960-х рр., прово- дилися настільки повільно, що деякі споруди могли не дочека- тися реставрації, їм загрожувала повна руйнація. Мали місце випадки пограбування в пам’ятках архітектури предметів цер- ковного оздоблення й їх продажу за кордон. Важливу роль для розвитку пам’яткоохоронної справи відіграв наказ голови Держбуду УРСР у справах будівництва від 9 серпня 1968 р. Проекти генеральних планів і забудови на- селених пунктів, у яких збереглися цінні пам’ятники культури, архітектурні ансамблі тощо відтепер подавалися на погоджен- ня до Головного управління планування та забудови населе- них пунктів і архітектури Держбуду УРСР [34, с. 34]. 22 серп- ня 1968 р. було ухвалене рішення Президіуму Ради Міністрів УРСР, яким передбачалося проведення республіканськими міністерствами і відомствами, виконкомами обласних, Київської та Севастопольської міських Рад спільно з УТОПІК упродовж 1968 — 1969 рр. комплексного обстеження пам’ятників усіх видів й складення уточнених списків пам’яток культури за- гальносоюзного і місцевого значення з основними даними і короткими анотаціями про них [35, арк. 3]. У лютому 1969 р. Держбуд України вніс пропозиції про доповнення державного списку пам’ятників архітектури, безпідставно скороченого в 1961 —1963 рр. 800-ми новими об’єктами [36, с. 120]. У 1970 р. органи культури республіки продовжили роботу по складанню списків пам’яток культури загальносоюзного і республіканського значення, підготовці до видання каталогів пам’яток, оформлення охоронно–орендних договорів [35, арк. 16]. На базі Республіканських спеціалізованих науково–реставраційних майстерень виникло Українське спеціалізоване науково–реставраційне виробниче управління Юлія Помаз Філософські обрї, 2010, № 24204 при Держбуді УРСР [37, с. 14]. Поступово збільшувалася чисельність пам’яток культури, які держава брала під свою охорону. Так, у 1970 р. до списку пам’яток було внесено 578 об’єктів. Усього цього року на державному обліку перебувало 2009 пам’яток [38, арк. 185]. Однак, кількісне збільшення цих показників ще не означало їх якісного покращання, оскільки офіційна ідео логія надавала пріоритет пам’яткам радянського часу й відкидала цінність об’єктів давнини. Запекла боротьба з «українським буржуазним націоналізмом» початку 70-х рр. спричинила посилення ідеологічного тиску в Україні. Шукаючи його вияви в усіх сферах життя, не обминули й пам’яткоохоронну сферу. Саме цим фактом зумовлена поява постанови ЦК КПУ «Про ро- боту Українського товариства охорони пам’яток історії та культури» від 3 жовтня 1972 р., у якій робота Товариства була розкритикована за те, що в його діяльності мали фак- ти захоплення старовиною. Даний документ став спрямо- вуючим у роботі державних та громадських інституцій, які на практиці починають керуватися негласним принципом, за яким чисельність пам’яток дожовтневого періоду України не повинна була перевищувати 30 % від загальної кількості облікованих пам’яток. Раніше ухвалені постанови й рішення так і не були запроваджені [39, с. 31]. На середину 70-х рр. із 1346 пам’ятників архітектури, які знаходилися під охороною держави, 479 вимагали екстрених консерваційних або ремонтно–реставраційних заходів. У 1974 р. більше 130 пам’ятників використовувались під склади та цехи промислових підприємств, близько 280 не мали господаря взагалі [34, с. 44]. Радянське керівництво, незважаючи на всі прихильні словесні декларації, не було зацікавлене у відновленні знищених ним же храмів. Більшість культових споруд так і лишилися у за- недбаному стані, що спричи няв їх аварійність. Окремі сакральні об’єкти офіційно були узяті під захист держави, однак не лише не реставрувалися, а й навіть не охоронялися. Філософські обрї, 2010, № 24 205 Релігієзнавство Отже, в середині 1960-х — першій половині 1970-х рр. Церква залишалася повністю підпорядкованою радянській державі, яка відверто нехтувала її законні права та інтереси. Монополія на регулювання чисельності церков залишалася в руках держави. У означений період завдяки послідовній позиції українських краєзнавців, краєзнавчих організацій та осередків, зокрема, Українського товариства охорони пам’яток історії та культури, вдалося певною мірою активізувати робо- ту з охорони сакральної спадщини. Однак, дана справа не була поставлена на рівень важливих державних завдань. Обмежен- ня, ке рівне втручання й самоправство партійно–державних функціонерів у релігійній сфері в середині 1960-х — першій половині 1970-х рр. спричинили безповоротні втрати як у сфері матеріальних, так і духовних надбань внаслідок руйнації об’єктів культового призначення. Література Гордиенко Н. С.1. Атеизм и религия в современной борь- бе идей: Критика клерикального антикоммунизма / Н. С. Гор- диенко. — Л.: Лениздат, 1982. — 175 с. Зоц В. А2. . Культура. Религия. Атеизм / В. А. Зоц. — М.: Политиздат, 1982. — 158 с. Шамаро А. А.3. Памятники архитектуры прошлого в атеисти- ческом воспитании / А. А. Шамаро. — М.: Знание, 1985. — 64 с. Войналович В. А4. . Партійно-державна політика щодо релігії та релігійних інституцій в Україні 1940 — 1960-х років: політологічний дискурс / В. А. Войналович. — К.: Світогляд, 2005. — 741 с. Панченко П. П5. . Релігійні конфесії в Україні (40-і — поч. 90-х рр.) / П. П. Панченко; [АН України, Ін-т історії України]. — К.: Б. в., 1993. – 49 с. Пащенко В6. . Православ’я в новітній історії України / Володимир Пащенко. — Ч. 2. – Полтава, 2001. — 736 с. Поспеловский Д. В7. . Православная церковь в исто- рии Руси, России и СССР: Учеб. пособие / Д. В. Поспелов- Юлія Помаз Філософські обрї, 2010, № 24206 ский. — М.: Библейско-Богословский ин-т св. апостола Ан- дрея, 1996. — 408 с. Шкаровский М. В.8. Русская православная церковь в 1958-1964 годах / М. В. Шкаровский // Вопросы истории. — 1999. — № 2. — С. 42 — 59. Кривенко С9. . До історії відносин радянських установ та православної церкви. Черкащина 1944 — 1965 рр. / Сергій Кривенко // Родовід. — 1996. — № 1. — С. 31 — 56. Центральний державний архів вищих органів влади і 10. управління України (далі ЦДАВО України), ф. 4648, оп. 1, спр. 447. Мартирологія українських церков. У 4 т. – Т.1: 11. Українська православна церква: Документи, матеріали, хри- стиянський самвидав України / Укл.: О. Зінкевич, О. Воро- нин. — Торонто-Балтимор: «Смолоскип», 1987. — 1207 с. Центральний державний архів громадських об’єднань 12. України, ф. 1, оп. 70, спр. 2571. ЦДАВО України, ф. 4648, оп. 1, спр. 446.13. Там само, оп. 5, спр. 3.14. Нестуля О. О.15. Особливості пам’яткоохоронного руху в Україні 1917 — 1991 рр. та актуальні завдання збереження історично–культурної спадщини на сучасному етапі / О. О. Не- стуля // Стратегія українського державотворення: філософсько- політологічний та економічний аналіз. Філософія. Економіка. Політика. Освіта: Зб. наук. пр. — Київ – Полтава: «АСМІ», 2000. — С. 147 — 160. Сообщение постоянной комиссии правления Союза 16. архитекторов СССР содействия охране памятников архитек- туры / Под общ. ред. В. Н. Иванова и А. Г. Чинякова. — М., 1965. — 13 с. Законодавство про пам’ятники історії та культури 17. (Збірник нормативних актів) / Під ред. О. Н. Якименка. — К.: Вид-во політичної літератури України, 1970. — 464 с. Слободян В.18. Втрачені пам’ятки сакральної архітектури Львівщини / Василь Слободян // Пам’ятки України: історія та культура. — 2004. — № 1. — С. 47 — 78. Філософські обрї, 2010, № 24 207 Релігієзнавство Вечерський В. В.19. Втрачені святині / В. В. Вечерсь- кий. — К.: Техніка, 2004. — 176 с. Крук О. І.20. Державний архітектурно-історичний заповідник «Софійський музей» у збереженні національно-культурних традицій українського народу 50 —80-х рр. / О. І. Крук // Наукові записки / Національна академія наук України, Ін-т політ. і етно- нац. дослідж. — Вип. 9. — К., 1999. — С. 204 — 207. ЦДАВО України, ф. 5116, оп. 10, спр. 27821. Там само, оп. 10, спр. 255.22. Лівшиць Ю.23. Динаміка руйнування печер Святогірського монастиря на Донеччині / Ю. Лівшиць // Пам’ятки України. — 1997. — №1. — С.79 — 85. Годованюк О. М.24. Монастирі та храми Волинського краю / О. М. Годованюк. — К.: Техніка, 2004. — 176 с. ЦДАВО України, ф. 5116, оп. 10, спр. 307.25. Там само, спр. 286.26. Там само, ф. 4648, оп. 7, спр. 84.27. Там само, ф. 5116, оп. 10, спр. 284.28. Там само, ф. 4648, оп. 5, спр. 33.29. Там само, спр. 73.30. Там само, ф. 5116, оп. 10, спр. 285.31. Там само, ф. 4648, оп. 5, спр. 36.32. Игнаткин И.А33. . Охрана памятников истории и культу- ры / И. А. Игнаткин. — К.: Вища школа, 1990. – 223 с. Охорона, використання і пропаганда пам’яток історії та 34. культури в Українській РСР (Збірник методичних матеріалів в шести частинах). — Частина 4. — К., 1989. — 153 с. ЦДАВО України, ф. 5116, оп. 10, спр. 351.35. Данилюк Ю. З.36. Державна політика щодо архітектурних пам’яток культового призначення у 60-х роках на Україні / Ю. З. Данилюк // Релігійна традиція в духовному відродженні України. — Полтава 1992. — С. 119 — 121. Вечерський В. 37. Реставрація пам’яток архітектури / Віктор Вечерський // Пам’ятки України. — 1997. — № 1. — С. 10 — 14. Юлія Помаз Філософські обрї, 2010, № 24208 ЦДАВО України, ф. 5116, оп. 10, спр. 381.38. Піскун В. М. Проблеми охорони та використання 39. культурної спадщини в Україні (середина 70-х років XX ст.): Дис...канд. іст. наук: 07.00.01 / В. М. Піскун; НАН України, Інститут історії України. — К., 1995. — 204 с. Помаз Ю.В. Особенности атеистической политики и состояние объектов культового назначения в средине 1960-х — начале 1970-х годов в Украине. Исследуются особенности атеистической политики и со- стояние объектов культового назначения в средине 1960-х — в начале 1970-х годов на Украине. Отмечается, что исследуемый период обозначился как определенными достижениями в сохра- нении культурного наследия, так и ощутимыми просчетами, которые обеднили историко–культурный фонд Украины. Ключевые слова: государственно-церковные отношения, антирелигиозная политика государства, культовые объек- ты, культовые памятники. Pomaz Y.V. Features of askepticheskoy policy and state of ob’ektov of the cult setting in the mean of 1960th — beginning of 1970th in Ukraine. Peculiarities of atheistic state policy and concerning objects of cult purpose in the 60s – 70s in Ukraine are examined in this article. An general the period that is being examined by the author was marked by both achievements in saving cultural heritage and draw- backs which impoverished historic and cultural fund of Ukraine. Key words: state-church relations, anti-religious policy of the state, cult objects, cult sights. Надійшла до редакції 15.06.2010 р.

Ähnliche Einträge